У проповідях часто згадується необхідність вести належне церковне життя. То чому ж життя церкви не вдосконалилося й досі залишається таким же архаїчним? Чому немає цілком нового й іншого способу життя? Чи могло б бути нормальним для людини в дев’яностих роках жити, як імператор минулої епохи? Хоча те, що люди їдять і п’ють тепер, вважалося в минулі епохи ласощами, які куштували лиш зрідка, великих поворотів у церковному житті не відбулося. Це ніби старе вино розливали в нові пляшки. Яка ж тоді користь від того, що Бог так багато говорить? Церкви в більшості місць зовсім не змінилися. Я бачив це на Свої власні очі, і це зрозуміло Моєму серцю; хоча Я не випробовував життя церкви на Своєму досвіді, Я знаю умови церковних зібрань, як Свої п’ять пальців. Вони не здобули суттєвого прогресу. Усе, як у тому вислові: це ніби наливати старе вино в нові пляшки. Нічого не змінилося! Коли хтось скеровує їх, вони ніби палають вогнем, але коли їх ніхто не підтримує, вони ніби крижані брили. Мало хто може говорити про практичні речі, і дуже зрідка хтось може взяти кермо. Незважаючи на піднесені проповіді, рідко кому вдалося досягти входження. Мало людей цінує слово Бога. Вони стають сльозливими, коли приймають Боже слово, веселими, коли відкидають його, прісними й позбавленими лоску, коли відходять від нього. Відверто кажучи, ви просто не цінуєте слово Бога, і нині ніколи не вважаєте слова з Його власних вуст скарбом. Ви лише стаєте стурбованими, коли читаєте Його слово, і напружуєтеся, коли заучуєте його, а коли справа доходить до того, щоб втілити Боже слово в життя, це нагадує спробу прокрутити рукоятку колодязного насосу, тягнучи її за волосину з кінського хвоста: як би ви не намагалася, ви просто не зможете виробити достатньо енергії. Ви завжди відчуваєте ентузіазм, коли читаєте Боже слово, але забуваєте втілювати його в життя. Насправді, ці слова не потрібно промовляти настільки старанно й настільки терпляче повторювати; але те, що люди тільки слухають Боже слово й не втілюють його в життя, стало перепоною для Його роботи. Я не можу про це не згадувати, я не можу про це не говорити. Я змушений це робити; це не означає, що мені подобається показувати слабкості інших. Ви думаєте, що ваша практика більш-менш належна, – що коли одкровення досягають вершини, ваше входження також досягає своєї вершини? Чи це насправді так просто? Ви ніколи не досліджуєте фундамент, на якому, зрештою, будується ваш досвід! На цей момент ваші зібрання зовсім не можна назвати належним церковним життям, і вони аніскільки не являють собою належного духовного життя. Це просто зібрання купки людей, яким подобається спілкуватися й співати. Строго кажучи, реальності в цьому небагато. Для додаткового уточнення, якщо ти не втілюєш істину в життя, то де ж тоді реальність? Чи не є вихвалянням говорити, що ти володієш реальністю? Ті, хто завжди виконує роботу, гордовиті й зарозумілі, тоді як ті, хто завжди підкоряється, мовчать і схиляють голови, не маючи можливості для навчання. Люди, які виконують роботу, тільки й роблять, що говорять, і продовжують і продовжують свої пишномовні промови, а послідовники лише слухають. Немає й мови про перетворення; усе це тільки засоби минулого! Сьогодні твоя здатність підкорятися й не наважуватися втручатися або діяти так, як би тобі подобалося, залежить від появи адміністративних постанов Бога; це не зміна, якої ти зазнав через досвід. Те, що ти зараз більше не наважуєшся робити деякі речі, які порушують адміністративні постанови, пояснюється тим, що Божа робота слів мала явний ефект і підкорила людей. Дозвольте Мені запитати когось: скільки твоїх досягнень сьогодні були зароблені потом твоєї власної важкої праці? Скільки з цього було мовлено тобі безпосередньо Богом? Як би ти відповів? Чи був би ти приголомшеним і мовчазним? Чому інші можуть розповісти про велику кількість своїх справжніх переживань, щоб дати тобі поживу, тоді як ти просто насолоджуєшся стравами, які приготували інші? Тобі не соромно? Можливо, ви проведете перевірку, щоб віднайти факти, досліджуючи тих, хто відносно хороший: наскільки ти осягаєш істину? Наскільки, врешті-решт, ти втілюєш її в життя? Кого ти любиш більше – Бога чи себе? Ти частіше віддаєш чи отримуєш? У скількох випадках, коли твій намір був хибним, ти зрікався своєї старої подоби й задовольняв волю Бога? Лише ці декілька питань зіб’ють з пантелику багатьох людей. Більшість людей, навіть якщо вони усвідомлюють, що їхній намір хибний, все одно свідомо чинить неправильно, і вони ні в чому й близько не зрікаються своєї власної плоті. Більшість людей дозволяє гріху нестримно розгулювати в них, дозволяючи йому керувати кожною їхньою дією. Вони не можуть подолати свої гріхи й продовжують жити в гріху. Дійшовши до цього нинішнього етапу, хто з нас не знає, скільки лихих вчинків ми зробили? Якщо ти кажеш, що не знаєш, значить, ти безсоромно брешеш. Відверто кажучи, усе це є небажанням зректися своєї старої подоби. Який сенс говорити стільки покаянних «слів від серця», які нічого не варті? Чи допомагає це тобі зростати у твоєму житті? Можна сказати, що пізнавати себе – це твоя постійна робота. Я вдосконалюю людей через їхнє підкорення та втілення ними в життя Божих слів. Якщо ти тільки носиш Боже слово, як носиш свій одяг, щоб лишень виглядати розумним і розкішним, чи не обманюєш ти себе й інших? Якщо все, що у тебе є, – це балачки, і ти ніколи не втілюєш їх у життя, то чого ти досягнеш?

Багато людей можуть розповісти трохи про втілення в життя, і вони можуть говорити про свої особисті враження, щоправда, більшість із них – це освітлення, отримане зі слів інших. У ньому взагалі немає нічого з їхніх особистих практик, а також немає нічого з їхнього досвіду. Я розбирав це питання раніше; не думайте, що я нічого не знаю. Ти всього-на-всього паперовий тигр, однак ти говориш про підкорення сатани, про принесення переможних свідчень і про життя за образом Божим? Усе це нісенітниці! Ти вважаєш, що всі слова, сказані Богом сьогодні, призначені для твого захвату? Твої уста говорять про зречення своєї старої подоби й втілення істини на практиці, проте твої руки здійснюють інші вчинки, а твоє серце планує інші задуми – то що ж ти за людина? Чому твоє серце та твої руки не діють заодно? Так багато проповідей перетворилися на пусті слова; чи не розриває це серце? Якщо ти не здатен втілити Боже слово в життя, це доводить, що ти ще не став на шлях, на якому працює Святий Дух, у тобі досі не було роботи Святого Духа, і ти досі не мав Його проводу. Якщо ти кажеш, що можеш тільки розуміти слово Бога, але не можеш втілити його в життя, тоді ти людина, яка не любить істину. Бог не приходить спасати таких людей. Ісус страждав від величезного болю, коли Він був розіп’ятий, щоб спасти грішників, спасти нужденних і спасти всіх смиренних людей. Його розп’яття послужило жертвою за гріх. Якщо ти не можеш втілити в життя Боже слово, тоді ти повинен піти якнайшвидше; не затримуйся в Божому домі як нахлібник. Багатьом людям навіть важко перестати чинити відверто богоборчі речі. Хіба вони не випрошують смерті? Як вони можуть говорити про входження в Боже Царство? Чи мали б вони зухвалість побачити Боже обличчя? Їсти їжу, яку дає тобі Бог, робити неправедні вчинки, які протистоять Богу, бути злостивим, підступним й облудним, навіть коли Бог дозволяє тобі упиватися благословеннями, які Він дарував тобі, – невже ти не відчуваєш, як вони обпалюють твої руки, коли ти їх приймаєш? Невже ти не відчуваєш, як червоніє твоє обличчя? Невже ти не боїшся, вчинивши щось проти Бога, здійснивши інтриги, щоб «пуститися берега»? Якщо ти нічого не відчуваєш, як ти можеш говорити про якесь майбутнє? Для тебе вже давно немає майбутнього, тож які більші очікування ти досі можеш мати? Якщо ти говориш щось безсоромне, але не відчуваєш жодного докору та не усвідомлюєш його в серці, чи не означає це, що Бог тебе вже покинув? Говорити й діяти поблажливо й нестримано ввійшло у твою натуру; як тоді Бог може тебе вдосконалити? Чи зміг би ти обійти весь світ? Кого б ти переконав? Ті, хто знає твою справжню натуру, трималися б подалі. Хіба це не Боже покарання? Загалом, якщо є лише розмови й немає втілення в життя, немає й зростання. Хоча Святий Дух може працювати над тобою, коли ти говориш, без твоєї практики Святий Дух припинить працювати. Якщо ти продовжиш так і надалі, які тоді можуть бути розмови про майбутнє або про твою повну самовіддачу Божій роботі? Ти можеш тільки говорити про жертвування всього твого єства, але ти не віддав свою справжню любов Богові. Усе, що Він отримує від тебе, – це відданість на словах; Він не отримує твого наміру втілювати істину в життя. Чи могло це бути твоїм справжнім духовним станом? Якби ти продовжив так і надалі, коли б ти був удосконалений Богом? Невже ти не стурбований своїм темним і похмурим майбутнім? Невже ти не відчуваєш, що Бог утратив надію на тебе? Невже ти не знаєш, що Бог бажає удосконалити більше й більше нових людей? Чи могли старі речі встояти? Ти не звертаєш уваги на Божі слова сьогодні: ти чекаєш на завтра?