Ті, хто завжди виплескує негатив серед братів і сестер, є слугами сатани, і вони є тими, хто заважає церкві. Одного дня необхідно виключити й відсіяти таких людей. Якщо у своїй вірі в Бога люди не мають богобоязливих сердець, не мають сердець покори Богу, вони не тільки не зможуть виконувати якусь роботу для Нього, а й навпаки, вони стануть тими, хто заважає Його роботі та опирається Йому. Вірити в Бога, але не коритися Йому й не боятися Його, а натомість опиратися Йому, – це найбільша ганьба для віруючого. Якщо віруючі такі ж недбалі та легковажні у своїх висловлюваннях і поведінці, як і невіруючі, то вони ще більш нечестиві, ніж невіруючі; вони – типові злі демони. Тих, хто виплескує свої отруйні, злостиві розмови в церкві, і тих, хто поширює безпідставні чутки, розпалює розбрат і створює кліки серед братів і сестер, – тих слід було виключити з церкви. Але оскільки нині інша епоха Божої роботи, ці люди обмежені, бо їх неодмінно слід відсіяти. Усі розбещені сатаною люди мають зіпсовані характери. Однак деякі люди мають не більше ніж розбещені характери, тоді як інші відрізняються: вони не лише мають сатанинські розбещені характери, а й їхня природа також надзвичайно злостива. Слова та вчинки цих людей виходять за межі простого викриття сатанинських розбещених характерів; вони є справжніми дияволами й сатанами. Усе, що вони роблять, – це переривають Божу роботу й заважають їй; усе, що вони роблять, – це заважають життю-входженню братів і сестер і шкодять нормальному церковному життю. Рано чи пізно церкву буде очищено від цих вовків в овечій шкурі. До цих слуг сатани має бути безжальне ставлення, ставлення неприйняття. Тільки це означає прийняти сторону Бога, а ті, хто цього не робить, загрузли у трясовині з сатаною. Люди, які справді вірять в Бога, завжди мають Його в своєму серці, завжди мають в собі богобоязливе й боголюбне серце. Ті, хто вірить у Бога, мають діяти обережно та розважливо, і все, що вони роблять, повинно відповідати Божим вимогам і бути здатним задовольнити Його серце. Вони не повинні бути свавільними та робити те, що їм заманеться; це не личить пристойності святих. Людина не має безчинствувати, походжаючи з пихатим виглядом і шахраюючи всюди, розмахуючи прапором Бога; це найбільш бунтівничий вид поведінки. Сім’ї мають свої правила, а країни мають свої закони, то хіба це не стосується Божого дому ще більшою мірою? Тим паче, хіба він не має суворих стандартів? Тим паче, хіба він не має адміністративних постанов? Людина вільна робити те, що хоче, але адміністративні постанови Бога не можна змінювати за бажанням. Бог – це Той, Хто не терпить образ від людини; Він – Бог, Який уражає людину. Невже людина справді цього ще не знає?

У кожній церкві є люди, які створюють завади в церкві або переривають Божу працю. Кожен із них – перевдягнений сатана, який просочився у Божий дім. Такі люди – особливо хороші актори: вони постають переді Мною з великою повагою, кланяючись і розшаркуючись, як самісінький образ шолудивих собак, та присвячуючи себе «цілком» досягненню своїх власних цілей, але перед братами і сестрами вони показують свою мерзенну сторону. Коли вони бачать людей, які втілюють істину в життя, то накидаються на них і відштовхують убік; коли вони бачать людей, більш грізних, ніж вони самі, то підлещуються і прислужуються їм. Вони шаленіють у церкві. Можна сказати, що такі «місцеві задираки», такі «прихвостні» є у більшості церков. Разом вони поводяться таємниче, переморгуючись та обмінюючись секретними сигналами, і жоден із них не втілює істину в життя. У кого більше отрути, той і є «головним демоном», а хто має найбільший авторитет, той і веде їх, високо піднявши прапор. Ці люди лютують у церкві, поширюють негатив, сіють смерть, роблять, що хочуть, кажуть, що хочуть, і ніхто не наважується їх зупинити. Вони переповнені сатанинськими характерами. Коли вони створюють таку заваду, у церкву входить атмосфера смерті. Ті в церкві, хто практикує істину, відкидаються, не маючи змоги робити все, на що вони здатні, тоді як ті, хто заважає церкві й поширює смерть, безчинствують усередині, – і, ба більше, більшість людей слідує за ними. Такими церквами фактично править сатана, а диявол є їхнім царем. Якщо люди в таких церквах не повстануть і не відкинуть головних демонів, то вони також рано чи пізно загинуть. Відтепер і надалі проти таких церков мають бути вжиті заходи. Якщо ті, хто хоч трохи здатен практикувати істину, не будуть у пошуках, то таку церкву буде ліквідовано. Якщо в церкві немає нікого, хто бажає практикувати істину, і нікого, хто може бути непохитним у своєму свідченні про Бога, така церква має бути повністю ізольована, а її зв’язки з іншими церквами мають бути розірвані. Це називається «поховати смерть»; ось що означає відкидати сатану. Якщо в церкві є кілька місцевих задирак, за якими слідує «мошкара», що абсолютно позбавлена розсудливості, і якщо люди в цій церкві, навіть побачивши правду, і досі неспроможні звільнитися від пут та маніпуляцій цих задирак, то всіх цих безтолкових людей зрештою буде відсіяно. Ця мошкара, можливо, і не скоїла жодного великого зла, але вона ще більш лукава, ще більш слизька, і всі такі люди будуть відсіяні. Жодного з них не залишиться! Ті, хто від сатани, будуть повернуті сатані, тоді як ті, хто обраний Богом, неодмінно шукатимуть істину; це визначається їхніми природами. Нехай згинуть усі, хто слідує за сатаною! До таких людей не буде жалю. Нехай ті, хто шукає істину, будуть забезпечені, і нехай вони досхочу насолоджуються Божим словом. Бог праведний. Він ніколи не став би ні до кого демонструвати упередження. Якщо ти – диявол, то ти нездатний втілювати істину в життя; якщо ти той, хто шукає істину, ти точно не потрапиш у полон до сатани. У цьому немає жодних сумнівів.

Люди, які не прагнуть прогресу, завжди хочуть, щоб інші були такими ж негативними та лінивими, як вони самі. Ті, хто не практикує істину, заздрять тим, хто це робить, і завжди намагаються ввести в оману безтолкових і тих, кому бракує розрізнення. Ці люди дають вихід таким речам, які можуть спровокувати твоє виродження, твоє скочування донизу, впадання в ненормальний стан та наповнення темрявою. Вони можуть змусити тебе віддалитися від Бога, плекати плоть та робити собі поблажки. Люди, які не люблять істину і завжди недбало ставляться до Бога, позбавлені самосвідомості, і характер таких людей спокушає інших чинити гріхи та опиратися Богу. Вони не практикують істину й не дозволяють іншим її практикувати. Вони плекають гріх і не мають ненависті до себе. Вони не знають себе і не дають іншим себе пізнати. Вони також не дають іншим бути спраглими до істини. Ті, кого вони вводять в оману, не можуть побачити світло – вони падають у пітьму, не знають себе, істина не є для них чіткою, і вони все більше і більше віддаляються від Бога. Вони не практикують істину й не дають іншим практикувати її, збираючи усіх цих безтолкових поперед собою. Замість того, щоб говорити, що вони вірять у Бога, краще було б сказати, що вони вірять у своїх старих предків, або що вони вірять в ідолів у своїх серцях. Таким людям, які стверджують, що вони йдуть за Богом, було б краще розплющити свої очі та уважно подивитися, в кого саме вони вірять: насправді ти віриш у Бога чи в сатану? Якщо ти знаєш, що ти віриш не в Бога, а в своїх власних ідолів, тоді тобі краще не називати себе віруючим. Якщо ти насправді не знаєш, в кого ти віриш, тоді, знову ж таки, тобі краще не називати себе віруючим. Говорити так було б богозневагою! Ніхто не змушує вас вірити в Бога. Не кажіть, що ви вірите в Мене; з Мене досить таких розмов, Я більше не хочу їх чути, бо те, у що ви вірите – це ідоли у ваших серцях та місцеві задираки серед вас. Ті, хто хитає головою, коли чує істину, хто шкіриться, коли чує смертельні слова, – всі є потомками сатани, і саме вони будуть відсіяні. Багато хто в церкві не має розрізнення. Коли хтось намагається ввести інших в оману, вони навпаки стають на бік сатани. Вони навіть почуваються надзвичайно несправедливо звинуваченими, коли їх називають слугами сатани. Хоча люди можуть говорити, що вони не мають розрізнення, вони завжди стають на бік неістини, – вони ніколи не стають на бік істини в критичну мить, вони ніколи не піднімаються та не відстоюють істину. Тож чи справді їм бракує розрізнення? Чому вони навпаки стають на бік сатани? Чому вони ніколи не кажуть жодного справедливого та розумного слова заради істини? Чи справді ця ситуація виникла внаслідок їхнього хвилинного сум’яття? Чим менше в людей розрізнення, тим менше вони здатні стати на бік істини. Про що це свідчить? Чи не про те, що люди, яким бракує розпізнання, люблять гріх? Хіба це не свідчить про те, що вони є вірними потомками сатани? Чому так виходить, що вони завжди здатні ставати на бік сатани та говорити його мовою? Кожне їхнє слово і вчинок, вирази їхніх облич є достатнім доказом того, що вони ніякі не любителі істини. Радше, вони ненавидять істину. Вони можуть ставати на бік сатани, і цього достатньо, щоб довести, що сатана дуже любить цих невеликих дияволів, які все своє життя борються в ім’я сатани. Хіба усі ці факти недостатньо очевидні? Якщо ти дійсно є людиною, яка любить істину, тоді чому ти не поважаєш тих, хто втілює її в життя, а одразу йдеш за тими, хто не втілює її в життя, варто їм лише поманити? У чому тут проблема? Мені байдуже, чи маєш ти розсудливість, чи ні. Мені байдуже, наскільки високу ціну ти заплатив. Мені байдуже, наскільки великі твої сили, і мені байдуже, чи ти місцевий задирака, чи лідер із прапором. Якщо твої сили великі, то це тільки за допомогою сил сатани. Якщо твій авторитет високий, то це просто тому, що в твоєму оточенні багато таких, хто не втілює істину в життя. Якщо тебе не виключили, то це тому, що зараз не час виключати, радше це час для праці відсіювання. Не треба поспішати виключати тебе зараз. Я просто чекаю на той день, коли Я покараю тебе, відсіявши тебе перед цим. Кожен, хто не втілює істину в життя, буде відсіяний!

Люди, які щиро вірять в Бога, – це ті, що бажають здійснювати слово Боже і втілювати істину в життя. Люди, які по-справжньому здатні бути непохитними у своєму свідченні про Бога, – це також ті, що бажають втілювати Його слово в життя і можуть щиро стояти на боці істини. Усі люди, які займаються криводушними й неправедними справами, позбавлені істини, і всі вони накликає ганьбу на Бога. Ті, хто викликає суперечки в церкві, є слугами сатани, вони є втіленням сатани. Такі люди настільки злостиві. Ті, хто не має розпізнання, але не здатний стати на бік істини, – усі вони є людьми, які виношують злі наміри й паплюжать істину. Вони є більш архетипними представниками сатани. Вони не підлягають відкупленню і, природно, будуть відсіяні. У Божому домі не дозволено залишатися тим, хто не втілює істину в життя, як і тим, хто свідомо руйнує церкву. Однак час для праці вигнання ще не настав. Таких людей просто викриють і, зрештою, відсіють. Над цими людьми більше не проводитиметься марна робота; ті, що є сатанами, не здатні стояти на боці істини, тоді як ті, що шукають істину, здатні. Люди, які не втілюють істину в життя, негідні почути шлях істини і негідні свідчити про істину. Вона просто не для їхніх вух; радше, вона спрямована на тих, хто її втілює в життя. До того, як буде викрито фінал кожної людини, ті, хто заважає церкві й перериває роботу, спершу будуть відсунуті вбік і залишені в спокої на даний момент. Щойно робота буде завершена, кожного із цих людей буде викрито, а потім вони будуть відсіяні. Поки що, поки надається істина, їх ігноруватимуть. Коли вся істина буде відкрита людині, людей почнуть відсіювати; це буде час, коли всі люди будуть розподілені за родом їхнім. Дрібні витівки тих, хто не має розсудливості, призведуть до їхньої загибелі від рук злих, вони будуть заманюватися ними, щоб ніколи не повернутися. І вони заслуговують на подібне ставлення, бо не люблять істини, тому що вони не здатні стояти на боці істини, і тому що вони йдуть за злими людьми, стоять на боці злих людей і вступають у змову зі злими людьми, щоб опиратися Богу. Вони прекрасно знають, що ті злі люди відкривають зло, але вони збадьорилися й відвернулися від істини, щоб піти за ними. Хіба всі ці люди, які не втілюють істину в життя, але чинять руйнівні та мерзенні речі, не чинять зло? Хоча серед них є ті, хто діє як «царі», а інші слідують за ними, хіба їхня природа опору Богу не така сама? Яке вони можуть мати виправдання, стверджуючи, що Бог не рятує їх? Яке вони можуть мати виправдання, стверджуючи, що Бог не праведний? Хіба не їхнє власне зло їх руйнує? Хіба не їхня власна непокірність тягне їх у пекло? Люди, які втілюють істину в життя, зрештою, завдяки істині будуть спасенні та стануть досконалими. Ті, хто не втілює істину в життя, зрештою, через істину накличуть на себе погибель. Такими будуть фінали тих, хто втілює істину в життя, і тих, хто її не втілює. Я раджу тим, хто не планує втілювати істину в життя, покинути церкву якомога швидше, щоб не наробити ще більше гріхів. Коли настане час, буде занадто пізно жалкувати. Зокрема, ті, хто утворює кліки та чинить розколи, а також ті місцеві задираки у церкві мають піти ще швидше. Такі люди, що мають злу вовчу природу, нездатні на зміни. Їм краще покинути церкву за першої ж нагоди, ніколи надалі не порушувати звичайне життя братів і сестер, інакше вони будуть покарані Богом. Тим із вас, хто просто слідує за натовпом, було б добре скористатися цією нагодою, щоб задуматися про себе. Чи вийдете ви з церкви разом із лукавими, чи залишитеся і будете слухняно слідувати? Ви маєте це з’ясувати. Я даю вам ще одну можливість зробити свій вибір і чекаю на вашу відповідь.