Ти кажеш, що визнаєш втіленого Бога, і що ти визнаєш явлення Слова у плоті, але ти робиш певні речі за Його спиною, речі, які йдуть урозріз із тим, про що Він просить, і у своєму серці ти не маєш страху перед Ним. Хіба це визнання Бога? Ти визнаєш те, що Він каже, але ти не виконуєш того, на що здатний, як і не дотримуєшся Його шляху. Хіба це визнання Бога? І хоча ти визнаєш Його, твій настрій – це лише настороженість щодо Нього, але в жодному разі не благоговіння. Якщо ти побачив і визнав Його роботу та знаєш, що Він – Бог, однак ти залишаєшся байдужим та абсолютно незміненим, значить, ти з тих людей, які все ще не завойовані. Ті, хто був завойований, повинні робити все, що в їхніх силах, і хоча вони не здатні ввійти в істини вищого порядку, і ці істини можуть бути для них недосяжними, такі люди у своїх серцях бажають цього досягти. Саме тому, що є обмеження щодо того, що вони можуть прийняти, існують рамки та межі того, що вони здатні практикувати. Однак вони повинні принаймні робити все, що в їхніх силах, і якщо ти можеш цього досягти, це результат, якого було досягнуто завдяки роботі завоювання. Припустімо, ти скажеш: «З огляду на те, що Він може вимовити стільки слів, скільки людина не здатна, якщо Він не Бог, тоді хто ж?». Таке мислення не означає, що ти визнаєш Бога. Якщо ти визнаєш Бога, ти мусиш продемонструвати це своїми фактичними діями. Якщо ти очолюєш церкву, але не практикуєш праведність, якщо ти прагнеш грошей і багатства та завжди привласнюєш собі церковні кошти, хіба це визнання того, що Бог є? Бог є всемогутнім, і Він гідний благоговіння. Як ти можеш не боятись, якщо ти справді визнаєш, що Бог є? Якщо ти здатний здійснювати такі огидні вчинки, чи справді ти визнаєш Його? Це Бог, у якого ти віриш? Те, у що ти віриш, – це невизначений Бог; ось чому ти не боїшся! Ті, хто справді визнає і знає Бога, всі бояться Його та страшаться вчинити щось, що протидіє Йому або суперечить їхньому сумлінню; вони особливо бояться вчинити щось, що, як вони знають, суперечить Божій волі. Тільки це можна вважати визнанням існування Бога. Що ти повинен зробити, коли твої батьки намагаються завадити тобі вірити в Бога? Як тобі любити Бога, коли твій невіруючий чоловік є добрим до тебе? І як тобі любити Бога, коли брати й сестри зневажають тебе? Якщо ти визнаєш Його, то в цих питаннях ти діятимеш відповідно та житимеш реальністю. Якщо ж ти не зможеш вжити конкретних дій, а тільки казатимеш, що визнаєш існування Бога, тоді ти просто базіка! Ти кажеш, що віриш у Нього й визнаєш Його, але яким чином ти Його визнаєш? Яким чином ти віриш у Нього? Ти Його боїшся? Ти Його шануєш? Ти любиш Його в глибині душі? Коли тобі погано й нема на кого спертися, ти відчуваєш Божу красу, але згодом геть забуваєш про неї. Це не любов до Бога, як і не віра в Бога! Врешті-решт, чого Бог бажає, аби людина досягла? Усі стани, які Я згадав, такі як перебування під сильним враженням від власної значущості, відчуття, що ви швидко схоплюєте й розумієте нове, контроль над іншими, зверхність до інших, судження про людей за їхньою зовнішністю, знущання з нехитрих людей, пожадання церковних грошей і так далі, – тільки коли всі ці розбещені сатанинські характери будуть частково викорінені в тобі, твоє завоювання стане явним.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Внутрішня правда роботи завоювання (4)»