391. Бог створив людей, Він помістив їх на землю і відтоді вів їх, пізніше Він спас їх і послужив для людства жертвою за гріх, і в кінці Він усе одно мусить завоювати людство, повністю спасти людей і відновити їхню первісну подобу. Це робота, якою Він займається від початку до кінця: відновлення людства до його первісного образу та подоби. Бог утвердить Своє Царство та відновить первісну подобу людських істот, тобто Бог відновить Свою владу на землі та серед усіх створених істот. Коли людство розбестив сатана, воно втратило своє богобоязливе серце, а також функцію, яку повинні мати створені істоти, таким чином ставши ворогом, що бунтує проти Бога. Далі людство жило під владою сатани та піддалося маніпуляціям сатани; таким чином, Бог ніяк не міг працювати поміж Своїх створених істот і став ще більш неспроможним здобути їхню боязнь. Люди були створені Богом і повинні були поклонятися Богу, але насправді вони відвернулися від Нього та замість цього поклонялися сатані. Сатана став ідолом у їхніх серцях. Таким чином, Бог утратив Своє становище в їхніх серцях, тобто сенс створення людства був утрачений. Тож аби відновити сенс того, що Він створив людство, Він мусить відновити первісну людську подобу та позбавити його розбещених характерів. Щоб повернути людей до Себе від сатани, Він мусить спасти їх від гріха. Лише таким чином Бог може поступово відновити їхню первісну подобу й функцію та зрештою відновити Своє Царство. Повне знищення цих синів бунту в кінці також буде виконано заради того, щоб дозволити людям краще поклонятися Богові та краще жити на землі. Оскільки Бог створив людей, Він змусить їх поклонятися Йому; оскільки Він бажає відновити первісну функцію людства, Він відновить її повністю та без будь-яких негідних домішок. Відновити Його владу значить змусити людей поклонятися Йому та коритися Йому; це значить, що Бог змусить людей жити завдяки Йому та змусить Своїх ворогів загинути внаслідок Своєї влади. Це значить, що Бог зробить так, аби все, що Його стосується, тривало серед людей без будь-чийого опору. Царство, яке Бог хоче утвердити, є Його власним царством. Людство, якого Він бажає, – це людство, яке поклоняється Йому, яке повністю кориться Йому та володіє Його славою. Якщо Бог не врятує розбещене людство, то сенс того, що Він створив людство, буде втрачено; Він більше не матиме влади серед людей, і Його царство більше не зможе існувати на землі. Якщо Бог не знищить тих ворогів, які бунтують проти Нього, Він не зможе отримати Свою повну славу, і так само Він не зможе утвердити Своє царство на землі. Це будуть ознаки завершення Його роботи та Його великого досягнення: цілковито знищити тих серед людства, хто бунтує проти Нього, і привести до відпочинку тих, кого зроблено довершеними. Коли людей буде відновлено до їхньої первісної подоби та коли вони зможуть виконувати належні їм обов’язки, залишатися на належних їм місцях і підкорятися всім Божим упорядкуванням, Бог уже отримає громаду людей на землі, які поклонятимуться Йому, і Він також уже утвердить царство на землі, яке поклонятиметься Йому.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог і людина разом увійдуть до відпочинку»

392. Оскільки ти віриш у Бога, ти мусиш коритися Йому. Якщо ти не можеш цього зробити, то не важливо, віриш ти в Бога чи ні. Якщо ти впродовж багатьох років вірив у Бога, але ніколи не корився Йому й не приймаєш повноту Його слів, а натомість просиш, щоб Бог підкорився тобі та діяв згідно з твоїми уявленнями, то ти – найбільший бунтівник з усіх, ти – маловір. Як можуть такі люди бути здатні коритися Божій роботі та Божим словам, що не узгоджуються з людськими уявленнями? Найбільш бунтівничими з усіх є ті, хто навмисно відмовляється коритися Богу та противиться Йому. Це Божі вороги, антихристи. До нової Божої роботи вони завжди ставляться вороже; у них ніколи немає анінайменшої схильності до покори, і вони ніколи не корилися й не упокорювалися охоче. Вони вважають себе найвищими серед інших й ніколи нікому не підкоряються. Перед Богом вони вважають себе найкращими в проповіді слова та найбільш вправними в роботі над іншими. Вони ніколи не відкидають «скарбів», якими володіють, а ставляться до них як до сімейних реліквій для поклоніння, щоб проповідувати про них іншим; вони використовують їх, щоб читати лекції тим дурням, які їх обожнюють. У церкві справді є певна кількість таких людей. Можна сказати, що вони – «династія неприборканих героїв», які покоління за поколінням тимчасово мешкають у Божому домі. Вони вважають проповідь слова (вчення) своїм найвищим обов’язком. Рік за роком, покоління за поколінням вони завзято займаються виконанням свого «священного й недоторканного» обов’язку. Ніхто не сміє їх торкатися, жодна людина не наважується їм відкрито дорікати. Вони стали «царями» в Божому домі, вони шаленіють, від віку до віку тиранячи інших. Ця зграя злих демонів прагне об’єднати зусилля та зруйнувати Мою роботу; як Я можу дозволити цим живим бісам існувати перед Моїми очима? Навіть ті, хто покірний лише наполовину, не можуть витримати до кінця, а тим більше ці тирани без найменшої покори у своїх серцях! Божа робота здобувається людиною нелегко. Навіть доклавши всіх зусиль, люди можуть здобути лише її частину, що врешті-решт дозволяє їм бути вдосконаленими. Що тоді казати про дітей архангела, які прагнуть знищити Божу роботу? Хіба вони не мають ще менше надії бути здобутими Богом? Моя мета в здійсненні роботи завоювання полягає не тільки в тому, щоб завойовувати заради завоювання, а й у тому, щоб перемога була такою, щоб виявити праведність і неправедність, отримати докази для покарання людини, засудити злих і, крім того, перемогти заради вдосконалення тих, хто охоче кориться. Зрештою, усі будуть розподілені за родом їхнім, а вдосконаленими будуть ті, чиї думки та ідеї були наповнені покорою. Це та робота, яка в кінцевому підсумку буде виконана. Тим часом ті, чиї дії бунтівні, будуть покарані та відправлені горіти у вогні, і будуть об’єктами вічного прокляття. Коли прийде той час, тоді «великі й невгамовні герої» минулих віків стануть найнижчими та найбільш упослідженими «слабкими й безсилими боягузами». Лише це може виявити кожен аспект Божої праведності та Його характеру, який людині не можна образити, і лише це вгамує ненависть у Моєму серці. Невже ви не згодні, що це цілком розумно?

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Ті, хто кориться Богу зі щирим серцем, безсумнівно будуть здобуті Богом»

393. Робота, яку здійснює Бог, відрізняється період від періоду. Якщо ти маєш великий послух роботі Бога на одному етапі, а на наступному твій послух Його роботі слабкий або ти неспроможний до послуху, то Бог тебе залишить. Якщо ти йдеш урівень з Богом зараз, коли Він робить цей крок, то ти мусиш не відставати й тоді, коли Він підійметься на крок вище. Лише тоді ти будеш людиною, покірною Святому Духові. Оскільки ти віриш у Бога, ти мусиш залишатися незмінним у своїй покірності. Неможливо просто слухатися, коли тобі захочеться, і не слухатися, коли бажання немає. Такий послух Бог не схвалює. Якщо ти не можеш іти врівень з тією новою роботою, у якій Я беру участь, і продовжуєш далі триматися за колишні висловлювання, то як у твоєму житті може бути якийсь розвиток? Божа робота полягає в тому, щоб забезпечувати тебе необхідним через Його слова. Коли ти коришся Його словам і приймаєш їх, Святий Дух обов’язково працюватиме в тобі. Святий Дух працює саме так, як Я говорю. Роби, як Я сказав, і Святий Дух буде негайно в тобі працювати. Я випускаю нове світло, щоб ви його споглядали, ведучи вас у світло сьогодення, і коли ти ввійдеш у це світло, Святий Дух відразу працюватиме в тобі. Можливо, є такі вперті люди, які кажуть: «Я просто не буду виконувати того, що Ти кажеш». У такому разі Я скажу тобі, що ти вже дійшов до кінця шляху; ти висох і в тобі вже нема життя. А тому для того, щоб відчути зміни у своєму характері, немає нічого важливішого, ніж іти врівень з теперішнім світлом. Святий Дух працює не лише у певних людях, яких використовує Бог, але, крім того, й у церкві. Він може працювати в кому завгодно. Можливо, Він працює в тобі в даний час, і ти відчуєш цю роботу. Упродовж наступного періоду Він може працювати в комусь іншому, і в такому разі ти мусиш поквапитися підтримувати ту роботу. Чим ближче ти тримаєшся теперішнього світла, тим більше може зростати твоє життя. Незалежно від того, якою є людина, якщо Святий Дух у ній працює, то ти мусиш дослухатися до неї. Відчуй її досвід на собі, і ти отримаєш ще вищі здобутки. Таким чином ти удосконалишся значно швидше. Це шлях удосконалення людини та засіб, за допомогою якого зростає життя. Шлях до вдосконалення досягається твоїм послухом роботі Святого Духа. Ти не знаєш ні того, через яку людину Бог працюватиме над твоїм удосконаленням, ані того, через яку людину, подію чи річ Він дозволить тобі щось здобути чи побачити. Якщо ти зможеш ступити на цей правильний шлях, то це свідчить про те, що є велика надія, що Бог тебе зможе вдосконалити. Якщо ж не зможеш, то це свідчить про те, що твоє майбутнє похмуре й безпросвітне. Ставши на правильний шлях, ти отримаєш одкровення в усьому. Незалежно від того, що Святий Дух відкриває іншим, якщо ти йтимеш далі, щоб на основі їхніх знань отримати власний досвід, то цей досвід стане частиною твого життя й завдяки цьому досвіду ти зможеш задовольнити інших. Ті, хто забезпечує інших, бездумно повторюючи чужі слова, – це люди, які не мають жодного досвіду; ти мусиш навчитися знаходити через просвітлення та освічення інших людей способи практичного застосування, перш ніж зможеш почати говорити про свій власний фактичний досвід і знання. Це принесе твоєму життю більшу користь. Так ти маєш переживати це на власному досвіді, підкоряючись усьому, що походить від Бога. Тобі слід шукати Божої волі в усьому та здобувати в усьому для себе науку, щоб твоє життя могло рости. Така практика дає найшвидший розвиток.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Ті, хто кориться Богу зі щирим серцем, безсумнівно будуть здобуті Богом»

394. Підкорення Божій роботі мусить бути справжнім і фактичним, його потрібно здійснити. Лише поверхове підкорення не може отримати Божої похвали, і послух лише поверховим аспектам Божого слова без прагнення змін у своєму характері – це не за Божим серцем. Послух Богові та покірність Божій роботі – це одне й те ж саме. Тих, хто кориться лише Богу, але не Його роботі, не можна вважати слухняними, а тим більше тих, хто не підкоряється насправді, а лише зовні улесливий. Усі ті, хто справді підкоряється Богові, здатні отримати вигоду від роботи та досягти розуміння характеру й роботи Бога. Лише такі люди справді підкоряються Богові. Такі люди здатні здобути нове знання та зазнати нових змін завдяки новій роботі. Лише таких людей хвалить Бог, лише таких людей Він удосконалює, і лише такі люди є тими, чий характер змінився. Ті, кого хвалить Бог, – це ті, хто радо кориться Богові, Його словам та роботі. Лише такі люди праві, лише такі люди щиро прагнуть Бога та щиро Бога шукають.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Ті, хто кориться Богу зі щирим серцем, безсумнівно будуть здобуті Богом»

395. Покора, якої Бог вимагає від людей під час Його перебування в плоті, не передбачає утримання від осуду або опору, як вони собі це уявляють; Він радше вимагає, щоб люди використовували Його слова як принцип життя й основу свого виживання, щоб вони повністю втілювали суть Його слів у життя, і щоб вони повністю відповідали Його волі. Один із аспектів вимоги до людей підкоритися втіленому Богу стосується втілення Його слів у життя, тоді як інший аспект стосується здатності підкорятися Його нормальності та практичності. Ці два аспекти мають бути безумовними. Ті, хто може досягти обох цих аспектів, – це всі ті, хто плекає справжні боголюбні серця. Усі вони – люди, здобуті Богом, і всі вони люблять Бога так само, як своє власне життя…

Група людей, яких утілений Бог хоче здобути сьогодні, – це ті, хто відповідає Його волі. Їм потрібно лише підкоритися Його роботі й перестати постійно перейматися ідеями Бога на небесах, живучи в невизначеності й ускладнюючи життя Богові в плоті. Ті, хто здатний слухатися Його, – це ті, хто повністю прислухається до Його слів і підкоряється Його влаштуванням. Такі люди взагалі не звертають уваги на те, яким насправді може бути Бог на небесах або яку роботу Бог на небесах може наразі виконувати серед людства; вони повністю віддають свої серця Богові на землі та приносять Йому все своє єство. Вони ніколи не піклуються про власну безпеку й ніколи не здіймають галасу через нормальність і практичність Бога в плоті. Ті, хто кориться Богу в плоті, можуть бути вдосконалені Ним. Ті, хто вірить у Бога на небі, не здобудуть нічого. Це тому, що не Бог на небі, а Бог на землі дарує людям обітниці та благословення. Людям не слід завжди звеличувати Бога на небесах, а Бога на землі вважати звичайною людиною; це несправедливо. Бог на небі величний і чудовий, наділений дивовижною мудрістю, але цього взагалі не існує; Бог на Землі дуже посередній і неістотний, а також дуже нормальний. Він не має надзвичайного розуму й не здійснює надзвичайних вчинків; Він просто працює й говорить у дуже нормальний і практичний спосіб. Хоча Він не говорить через грім і не викликає вітер і дощ, Він справді є втіленням Бога на небі, і Він дійсно є Богом, який живе серед людей. Люди не мусять звеличувати того, кого вони здатні розуміти й хто відповідає їхнім власним уявленням про Бога, разом із тим сприймаючи нікчемним того, кого вони не можуть прийняти й кого вони цілковито не можуть собі уявити. Причиною усього цього є непокірність людей; усе це є джерелом опору людства Богові.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Ті, хто по-справжньому любить Бога, – це ті, хто може цілковито підкоритися Його практичності»

396. Ключ до покори Богу полягає в тому, щоб цінувати нове світло та бути здатним прийняти його та втілювати його в життя. Лише це є справжньою покорою. Ті, кому бракує волі прагнути Бога, не здатні свідомо коритися Йому та можуть лише чинити опір Богу, тому що вони задоволені тим, що є. Людина не здатна коритися Богу, бо вона одержима тим, що було раніше. Те, що було раніше, дало людям найрізноманітніші поняття й уявлення про Бога, і це стало образом Бога у їхній свідомості. Таким чином, те, у що вони вірять, – це їхні власні уявлення та стандарти їхньої власної уяви. Якщо ти порівнюєш Бога, який робить реальні справи сьогодні, з Богом твоєї уяви, тоді твоя віра від сатани, заплямована твоїми власними уподобаннями, – Бог не хоче такої віри. Незалежно від того, наскільки високим є авторитет людей, і незважаючи на їхню відданість – навіть якщо вони присвятили все життя Його справі та стали мучениками – Бог не схвалює нікого, чия віра подібна до цієї. Він просто дарує їм трохи благодаті та дозволяє їм до часу насолоджуватися нею. Такі люди неспроможні втілювати істину в життя. Святий Дух не діє в них, і Бог вижене кожного з них по черзі до останнього. І молоді, і старі, ті, хто у своїй вірі не кориться Богу та має неправильні хибні наміри, – це ті, хто чинить опір і порушує, і такі люди, поза сумнівом, будуть вигнані Богом. Ті, хто не має ані найменшої покори перед Богом, хто просто визнає Його ім’я та має певне уявлення про Божу доброту й красу, але не встигає за поступом Святого Духа і не кориться теперішній роботі та словам Святого Духа, – такі люди живуть серед Божої благодаті, та вони не будуть здобуті або вдосконалені Ним. Бог удосконалює людей через їхню покору, коли вони їдять і п’ють Божі слова та насолоджуються ними, а також через страждання та переплавку в їхньому житті. Лише за допомогою такої віри, як ця, люди можуть змінити свої характери, і лише тоді вони можуть здобути істинне знання Бога. Не вдовольнятися життям серед Божої благодаті, активно прагнути й шукати істини, прагнути бути здобутим Богом – ось що значить свідомо коритися Богу, і саме такої віри Він хоче. Людей, які нічого не роблять, окрім як насолоджуються Божою благодаттю, не можна вдосконалити або змінити, і їхня покора, благочестя, любов і терпіння є поверховими. Ті, хто лише насолоджується Божою благодаттю, не здатні по-справжньому пізнати Бога, і навіть коли вони пізнають Бога, їхнє знання поверхове, і вони кажуть щось на кшталт: «Бог любить людину» або «Бог співчуває людині». Це не відображає життя людини та не свідчить про те, що люди воістину знають Бога. Якщо ж, коли слова Бога очищують їх, або коли вони зазнають Його випробувань, люди неспроможні коритися Богу, – якщо, натомість, вони сповнюються сумнівів і занепадають духом, – тоді вони жодною мірою не є покірними. Усередині них є багато правил і обмежень щодо віри в Бога, попереднього досвіду, що є плодом багаторічної віри, або різноманітних правил, основаних на Біблії. Чи здатні такі люди коритися Богу? Ці люди сповнені людських речей – як вони можуть коритися Богові? Їхня «покора» залежить від особистих уподобань – хіба Бог хотів би такої покори? Це не покора перед Богом, а дотримання правил; це самозадоволення та самозаспокоєння. Якщо ти кажеш, що це покора перед Богом, хіба ти не блюзнірствуєш проти Нього?

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. У своїй вірі в Бога ти маєш коритися Богу»

397. Усі, хто не прагне покори Богу у своїй вірі, – це люди, які чинять опір Богу. Бог просить людей шукати істину, бути спраглими до Його слів, їсти та пити Його слова й практикувати їх, і все це для того, щоб досягти покори Богу. Якщо саме таким є твій справжній намір, тоді Бог неодмінно звеличить тебе й неодмінно буде милостивим до тебе. Це безсумнівно та незмінно. Якщо ж твій намір не полягає в тому, щоб коритися Богу, і ти маєш інші цілі, тоді все, що ти кажеш і робиш, – навіть твої молитви перед Богом і, ідучи навіть далі, кожен твій рух – будуть суперечити Йому. Навіть якщо твої слова лагідні й ти чемно поводишся, навіть якщо кожен твій рух і вираз здаються іншим належними, нібито ти покірна особа, коли йдеться про твої наміри та твої погляди на віру в Бога, кожна твоя дія суперечить Богу; вона коїть зло. Люди, які виглядають слухняними, наче вівці, але чиї серця приховують злі наміри, є вовками в овечих шкурах. Вони прямо ображають Бога, і Бог жодного з них не помилує. Святий Дух викриє кожного з них і покаже усім, що Святий Дух неминуче відцурається всіх лицемірів. Не хвилюйся: Бог порахується з ними й розправиться з кожним із них по черзі.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. У своїй вірі в Бога ти маєш коритися Богу»

398. У з’ясуванні того, чи можуть люди коритися Богові, головне – це те, чи мають вони якісь екстравагантні бажання або приховані мотиви щодо Нього. Якщо люди завжди ставлять вимоги Богові, це доводить, що вони не слухняні Йому. Що б із тобою не трапилося, якщо ти не приймаєш це від Бога, і не шукаєш істину, і завжди відстоюєш свої інтереси, і завжди вважаєш, що правий тільки ти, і якщо ти навіть здатен сумніватися в тому, що Бог є істина та праведність, тоді в тебе будуть проблеми. Такі люди найбільш гордовиті й непокірні перед Богом. Люди, які завжди ставлять вимоги Богові, не можуть по-справжньому коритися Йому. Якщо ти ставиш вимоги Богові, це доводить, що ти намагаєшся укласти угоду з Богом, що ти обираєш свою власну волю й дієш відповідно до неї. У цьому ти зраджуєш Бога й тобі бракує послуху. Ставити вимоги Богові – це гріх і це безглуздо по своїй суті; якщо ти дійсно віриш, що Він – Бог, то ти не наважишся ставити Йому вимоги, і не вважатимеш себе гідним ставити Йому вимоги, незалежно від того, чи вважаєш ти їх обґрунтованими чи ні. Якщо ти маєш істинну віру в Бога й віриш, що Він є Богом, то ти лише поклонятимешся й підкорятимешся Йому, іншого вибору немає. Сьогодні люди не тільки роблять свій власний вибір, вони навіть просять Бога діяти відповідно до їхньої власної волі. Вони не тільки не вибирають коритися Богові, а навіть просять Бога коритися їм. Хіба це не цілковитий брак розсудливості? Отже, якщо в людині немає істинної віри, немає істотного вірування, вона ніколи не зможе отримати похвалу від Бога. Коли люди здатні ставити менше вимог до Бога, вони мають більше істинної віри й покори, і їхній здоровий глузд є порівняно нормальним. Часто буває так: що більше люди схильні сперечатися та що більше вони мають виправдань, то важче з ними мати справу. Вони не тільки мають багато вимог, але й, коли дати їм палець, то вони тягнуть за руку. Коли вони будуть задоволені в одному аспекті, вони потім ставитимуть вимоги в іншому. Вони мають бути задоволені у всіх аспектах, а якщо ні, то вони починають скаржитися, списують певні речі з рахунку як безнадійні й діють необачно. Згодом вони почуваються зобов’язаними, сповненими каяття й шкодують, плачуть гіркими сльозами й хочуть померти. Яка з того користь? Хіба вони не поводяться нерозважливо й безперестанно докучливо? Цю низку проблем необхідно розв’язати в самому корені. Якщо в тебе розбещений характер, і ти не працюєш над його усуненням, якщо ти зволікаєш із розв’язанням цієї проблеми, аж доки ти не потрапиш у біду або не спричиниш катастрофу, як можна компенсувати цю втрату? Чи не буде це схоже на те, що доки грім не гримне, мужик не перехреститься? Тому для повного розв’язання проблеми твого розбещеного характеру ти мусиш шукати істину, щоб розв’язати таку проблему відразу після її виникнення. Ти мусиш усунути розбещений характер у зародку, тим самим гарантуючи, що ти не зробиш жодної помилки й попередиш майбутні проблеми. Якщо розбещений характер пустить коріння та стане думками або точкою зору людини, він зможе спрямувати людину до вчинення зла. Отже, основна суть самоаналізу та самопізнання полягає у виявленні розбещених характерів та швидкому пошуку істини задля їх усунення. Ти мусиш знати, що є у твоїй природі, що тобі подобається, до чого ти прагнеш і що хочеш отримати. Ти мусиш аналізувати ці аспекти відповідно до Божих слів, щоб побачити, чи відповідають вони Божій волі і в чому вони хибні. Щойно ти це зрозумієш, ти мусиш розв’язати проблему свого ненормального розуму, тобто проблему своєї нерозважливої й безперестанної докучливості. Це проблема не тільки розбещеного характеру, вона стосується також браку твоєї розважливості. Особливо в справах, які стосуються інтересів людей, люди, яких захоплює власний інтерес, не можуть володіти нормальним розумом. Це психологічна проблема, і це також ахіллесова п’ята людей. Деякі люди вважають, що мають певний духовний рівень і деякі дари, і завжди хочуть бути керівниками й виділятися, тому вони просять Бога використовувати їх. Якщо Бог не використовує їх, вони кажуть: «Як Бог може не благоволити до мене? Боже, якщо Ти використовуватимеш мене для чогось важливого, я обіцяю, що повністю присвячу себе Тобі!». Чи є такий намір правильним? Повністю присвячувати себе Богові – добре, але в основі їхньої готовності повністю присвячувати себе Богові лежать певні мотиви. Статус – це те, що вони люблять, і саме на ньому вони зосереджуються. Якщо люди здатні щиро коритися, щиросердо слідувати за Богом незалежно від того, використовує Він їх чи ні, повністю присвячувати себе Богові незважаючи на те, чи мають вони статус, тільки тоді можна вважати, що вони володіють розважливістю й слухняні Богові.

«Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Люди ставлять до Бога забагато вимог»

399. Коли ти стикаєшся з проблемами реального життя, як ти повинен знати й розуміти Божу владу та Його володарювання? Коли ти стикаєшся з цими проблемами й не знаєш, як зрозуміти їх, впоратися з ними й пережити їх, яку позицію тобі слід зайняти, щоб продемонструвати, що ти маєш намірі бажання підкоритися Божим володарюванню й улаштуванням, а також реальність цього впокорення? Спочатку ти мусиш навчитися чекати; потім ти повинен навчитися шукати; потім ти повинен навчитися підкорятися. «Чекати» означає чекати на Божий час, очікувати людей, події й об’єкти, які Він влаштував для тебе, чекати того, що Його наміри поступово відкриються тобі. «Шукати» означає обстежувати й розуміти кропіткі наміри Бога через людей, події й об’єкти, які Він влаштував, розуміти істини, пов’язані з ними, розуміти, чого повинні досягти люди та яких шляхів вони повинні триматися, розуміти, яких результатів Бог хоче досягти в людях і які досягнення Він має намір досягнути в них. «Підкорятися», звичайно, стосується прийняття людей, подій та об’єктів, які організував Бог, прийняття Його володарювання, і через це переживання на власному досвіді того, як Творець володарює над долею людини, як Він забезпечує людину Своїм життям, як Він працює над істиною всередині людини. Усе, що знаходиться під Божим устроєм та володарюванням, підкоряється природним законам, і якщо ти вирішиш дозволити Богу все влаштувати й володарювати над усім для тебе, тобі варто навчитися чекати, варто навчитися шукати і варто навчитися підкорятися. Це позиція, яку слід зайняти кожній людині, яка бажає підкоритися Божій владі, і це також найосновніша якість, якою слід володіти кожній людині, яка бажає прийняти Божі володарювання й улаштування. Щоб мати таку позицію, володіти такою якістю, ви мусите працювати старанніше. Тільки тоді ви зможете увійти в істинну реальність.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний III»

400. Коли Ной виконував Божі вказівки, він не знав, якими були Божі наміри. Він не знав, чого Бог хотів досягти. Бог лише дав йому наказ і вказав щось зробити, а Ной узяв і зробив це без особливих пояснень. Він не намагався таємно з’ясувати Божі наміри, не опирався Богові й не виявляв нещирості. Він просто взяв і зробив це з чистим і простим серцем відповідно до Божих вказівок. Все, що Бог наказував йому робити, він робив, а послух і слухання Божого слова були основою його віри в те, що він робив. Ось так прямо та просто він мав справу з тим, що Бог йому доручив. Його сутністю – сутністю його дій – був послух, а не вагання, не опір і тим більше не думки про свої особисті інтереси, про свої вигоди та втрати. Крім того, коли Бог сказав, що Він знищить світ потопом, Ной не питав коли, не питав, що станеться із сущим, і він, безперечно, не питав у Бога, як Він збирається знищити світ. Він просто зробив, як указав Бог. Якими б не були бажання Бога щодо того, як це потрібно було робити і з чого, Ной учинив саме так, як просив Бог, та ще й негайно взявся до роботи. Він діяв згідно з Божими вказівками, ставлячись до роботи з бажанням догодити Богу. Чи він робив це, щоб допомогти собі уникнути лиха? Ні. Чи питав він у Бога, скільки часу ще мине до того, як світ буде знищено? Ні, не питав. Хіба він питав у Бога чи знав, скільки часу знадобиться, щоб побудувати ковчег? І цього він теж не знав. Він просто підкорявся, слухав і діяв відповідно.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог I»

401. У своїй вірі в Бога Петро прагнув догодити Богові в усьому і прагнув коритися всьому, що виходило від Бога. Без найменшої скарги він був здатний прийняти кару й суд, а також рафінування, скорботи і нестатки у своєму житті, ніщо з чого не могло змінити його боголюбне серце. Хіба це – не вища любов до Бога? Хіба це не було виконанням обов’язку Божого творіння? Чи в карі, суді чи в скорботі, ти завжди можеш досягти слухняності аж до смерті, і це те, чого має досягати Боже творіння, це – чистота любові до Бога. Якщо людина може досягти цього, значить, вона є підхожим творінням Бога, і немає нічого, що краще задовольняло б бажання Творця. Уяви, що ти здатен працювати для Бога, але ти не коришся Богу і не здатен по-справжньому любити Бога. Таким чином, ти не тільки не виконаєш обов’язок творіння Божого, але й будеш засуджений Богом, тому що ти – той, хто не володіє істиною, хто не здатний коритися Богу і хто неслухняний Богу. Ти дбаєш тільки про те, щоб працювати для Бога, і не дбаєш про те, щоб застосовувати істину на практиці або пізнавати себе. Ти не розумієш і не знаєш Творця, не коришся Творцеві і не любиш Його. Ти – той, хто від природи неслухняний Богу, і тому такі люди не є улюбленими Творця.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Успіх або невдача залежать від шляху, яким іде людина»

402. Гучне свідчення про Бога насамперед пов’язане з тим, чи є в тебе розуміння практичного Бога та з тим, чи спроможний ти коритися цій особі, яка є не тільки звичайною, але й нормальною, і коритися навіть до смерті. Якщо завдяки цьому підкоренню ти дійсно свідчиш про Бога, це означає, що Бог тебе здобув. Якщо ти можеш підкорятися аж до смерті й бути перед Ним без жодних скарг, не судити, не наклепувати, не мати жодних поглядів і не мати жодних прихованих мотивів, тоді завдяки цьому Бог здобуде славу. Покірність перед звичайною особою, на яку люди дивляться зверхньо, і здатність підкоритися аж до смерті без жодних поглядів – ось істинне свідчення. Реальність, входження в яку Бог вимагає від людей, полягає в тому, що ти здатен коритися Його словам, втілювати їх у життя, схилитися перед практичним Богом і пізнати свою власну зіпсованість, відкрити своє серце перед Ним і, у кінцевому підсумку, бути здобутим Ним через ці Його слова. Бог здобуває славу, коли ці висловлювання завойовують тебе й роблять тебе цілковито слухняним Йому; завдяки цьому Він ганьбить сатану та звершує Свою роботу. Коли ти не маєш жодних поглядів щодо практичності втіленого Бога – тобто коли ти твердо вистояв у цьому випробуванні, – тоді ти добре засвідчив. Якщо настане день, коли ти матимеш повне розуміння практичного Бога та зможеш підкоритися до самої смерті, як це зробив Петро, тоді ти будеш здобутий і вдосконалений Богом. Усе, що робить Бог і що не відповідає твоїм уявленням, є випробуванням для тебе. Якби Божа робота відповідала твоїм уявленням, вона не вимагала б від тебе страждань або очищення. Саме тому, що Його робота настільки практична й не відповідає твоїм уявленням, вона вимагає, щоб ти відмовився від таких уявлень. Ось чому це є випробуванням для тебе. Саме через практичність Бога всі люди знаходяться у випробуваннях; Його робота практична, а не надприродна. Якщо ти повністю розумітимеш Його практичні слова та Його практичні висловлювання без будь-яких переконань і будеш спроможним щиро любити Його, у міру того, як Його робота стає дедалі практичнішою, Він здобуде тебе. Група людей, яких Бог здобуде, – це ті, хто знає Бога, тобто ті, хто знає Його практичність. Більше того, це ті, хто здатний підкоритися практичній роботі Бога.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Ті, хто по-справжньому любить Бога, – це ті, хто може цілковито підкоритися Його практичності»

403. Перш ніж людство ввійде до відпочинку, буде визначено те, чи кожен тип людей буде покарано, а чи винагороджено, відповідно до того, чи шукали вони істини, чи знають вони Бога та чи можуть підкоритися видимому Богу. Тим, хто прислужував видимому Богу, але не знає Його та не кориться Йому, бракує істини. Такі люди – злочинці, а злочинці безсумнівно стануть об’єктами покарання; більше того, їх буде покарано відповідно до їхньої поганої поведінки. Бог для того, щоб люди в Нього вірили, і Він також вартий їхнього послуху. Ті, хто має віру лише в невизначеного й невидимого Бога, – це люди, які не вірять у Бога та не здатні Йому коритися. Якщо ці люди не спроможуться повірити у видимого Бога навіть до того часу, коли Його роботу завоювання буде завершено, і надалі будуть неслухняними й опиратимуться Богу, видимому у плоті, то ці «невизначенці», безсумнівно, стануть об’єктами знищення. Так само як і деякі поміж вас: кожного, хто на словах визнає втіленого Бога, та не може втілювати в життя істину покірності втіленому Богу, зрештою буде вигнано та знищено. Більше того, кожен, хто на словах визнає втіленого Бога, їсть і п’є висловлену Ним істину, але при цьому також шукає невизначеного й невидимого Бога, теж напевно стане об’єктом знищення. Ніхто з цих людей не зможе залишитися до часу спочинку, який прийде по завершенні Божої роботи, і жоден подібний до таких людей не залишиться в той час спочинку. Демонічні люди – це ті, хто не втілює істину в життя; їхня сутність в опорі та бунтарстві проти Бога, і вони не мають ані найменшого наміру скоритися Йому. Такі люди всі будуть знищені.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог і людина разом увійдуть до відпочинку»