404. Будучи членами людського племені та благочестивими християнами, ми маємо обов’язок і повинність – віддати наш розум і тіло для звершення Божого доручення, бо все наше єство прийшло від Бога й існує завдяки Божому володарюванню. Якщо ми не присвятимо наш розум і тіло для звершення Божого доручення та для справедливої справи роду людського, то наші душі почуватимуться осоромленими перед тими, кого піддали мученицькій смерті за Боже доручення, і ще більше осоромленими перед Богом, Який забезпечив нас усім.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Додаток 2. Бог володарює над долею всього людства»

405. Те, як ти маєш ставитися до Божих доручень, є надзвичайно важливим. Це дуже серйозне питання. Якщо ти не можеш виконати те, що Бог довірив тобі, тоді ти не гідний жити в Його присутності й маєш прийняти своє покарання. Абсолютно природно й виправдано, що люди виконують доручення, які Бог покладає на них. Це верховний обов’язок людини, який настільки ж важливий, як і її життя. Якщо ти ставишся до Божих доручень несерйозно, це найсерйозніша зрада Бога. У такому разі ти ще більш жалюгідний, ніж Юда, і повинен бути проклятим. Люди мусять здобути ґрунтовне розуміння того, як ставитися до Божих доручень, і принаймні вони мають зрозуміти: те, що Бог довіряє людині доручення, – це Його звеличення людини, Його особливий вияв благодаті до людини, це найславетніша з речей, і від усього іншого можна відмовитися, навіть від власного життя, але Божі доручення мусять бути виконані.

«Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Як пізнати людську натуру»

406. Немає жодного зв’язку між обов’язком людини й тим, чи отримує вона благословення чи зазнає біди. Обов’язок – це те, що людина повинна виконувати; це її послане небом покликання, і їй слід виконувати його, не шукаючи винагороди, а також без жодних умов або причин. Тільки це можна називати виконанням свого обов’язку. Отримання благословень означає благословення, якими людина насолоджується, коли є вдосконаленою після того, як пережила суд. Зазнавати біди – це покарання, яке людина отримує, коли її характер не змінюється після того, як вона пройшла через кару й суд, тобто коли вона не є вдосконаленою. Але незалежно від того, чи створені істоти отримують благословення чи зазнають біди, вони мають виконувати свій обов’язок, роблячи те, що вони повинні робити, і роблячи те, на що вони здатні; це – найменше, що має робити людина, людина, яка прагне до Бога. Тобі не слід виконувати свій обов’язок тільки для того, щоб отримати благословення, і тобі не варто відмовлятися виконувати свій обов’язок через страх зазнати біди. Дозвольте Мені сказати вам одне: виконання людиною свого обов’язку – це те, що вона повинна робити, і якщо вона не здатна виконати свій обов’язок, то це її бунтарство. Саме в процесі виконання свого обов’язку людина поступово змінюється, і саме завдяки цьому процесу вона демонструє свою вірність. Тож, що більше ти здатний виконувати свій обов’язок, то більше ти зможеш здобувати більшу кількість істини і тим більш практичним стане твоє вираження. Ті, хто просто недбало виконує свій обов’язок і не шукає істини, врешті-решт будуть відсіяні, оскільки такі люди не виконують свій обов’язок під час практикування істини і не практикують істину під час виконання свого обов’язку. Це – ті, які залишаться незміненими й зазнають біди. Не тільки їхні вираження містять домішки, але й усе, що вони висловлюють, є злим.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Різниця між служінням утіленого Бога й обов’язком людини»

408. Коли людина приймає те, що Бог їй доручає, у Бога є стандарт для оцінки того, добрі її вчинки чи погані, чи покорилася людина, чи задовольнила вона Божі наміри й чи відповідає стандарту те, що вона робить. Богу важливе серце людини, а не її дії на поверхні. Це не так, що Бог повинен благословляти людину, поки вона щось робить, незалежно від того, як вона це робить. Це помилкове уявлення, яке люди мають про Бога. Бог дивиться не лише на кінцевий результат справ – Він більше наголошує на тому, яке в людини серце та ставлення в процесі розвитку справ, і Він дивиться на те, чи в серці людини є покора, уважність і бажання догодити Богу.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог I»

409. Який би обов’язок ти не виконував, ти мусиш шукати принципи істини, розуміти Божу волю, знати Його вимоги щодо цього обов’язку й усвідомлювати, чого потрібно досягти його виконанням. Тільки так ти зможеш виконувати свою роботу згідно з принципами. Виконуючи свій обов’язок, ти абсолютно не можеш керуватися своїми особистими вподобаннями, просто роблячи те, що тобі хотілося б робити, те, що ти був би щасливий робити, або те, що допомогло б тобі добре виглядати. Це означає діяти відповідно до власної волі. Якщо ти покладаєшся на свої особисті вподобання у виконанні свого обов’язку, думаючи, що це те, чого вимагає Бог, і що це те, що зробить Бога щасливим, і якщо ти примусово нав’язуєш Богові свої особисті уподобання або практикуєш їх так, ніби вони є істиною, дотримуючись їх так, ніби вони – принципи істини, то хіба це не помилка? Це не виконання твого обов’язку, і Бог не пам’ятатиме виконання твого обов’язку в такий спосіб.

Що ж таке обов’язок? Це доручення, довірене Богом людям, це частина роботи Божого дому, і це відповідальність і зобов’язання, які має нести кожен із обраного народу Божого. Чи є обов’язок певним зусиллям? Чи він – особиста сімейна справа? Чи справедливо казати, що тільки-но на тебе покладено обов’язок, цей обов’язок стає твоєю особистою справою? Це абсолютно не так. Отже, як тобі слід виконувати свій обов’язок? Діючи відповідно до Божих вимог, слів і стандартів, а також ґрунтуючи свою поведінку на принципах істини, а не на людських суб’єктивних бажаннях. Деякі люди кажуть: «Щойно на мене покладено обов’язок, хіба він – не моя особиста справа? Мій обов’язок – це моя відповідальність, і хіба те, що доручено мені під мою відповідальність, – не моя особиста справа? Якщо я ставлюся до свого обов’язку як до власної справи, чи не означає це, що я виконуватиму його в належний спосіб? Чи впорався б я з ним добре, якби не ставився до нього як до своєї власної справи?». Правильні ці слова чи ні? Вони неправильні; вони не відповідають істині. Обов’язок – це не твоя особиста справа, це Божа справа, це частина Божої роботи, і ти мусиш робити те, що просить Бог; тільки виконуючи свій обов’язок із серцем, повним послуху Богові, ти зможеш відповідати стандарту. Якщо ти завжди виконуватимеш свій обов’язок відповідно до своїх власних поглядів і фантазій, а також за власними нахилами, ти ніколи не відповідатимеш стандарту. Завжди виконувати свій обов’язок тільки так, як ти хочеш, – не означає виконувати свій обов’язок, тому що те, що ти робиш, не входить у сферу Божого управління, це не робота дому Божого; натомість ти ведеш свою власну діяльність, виконуєш свої власні завдання, і тому Бог цього не пам’ятає.

«Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Лише шукаючи істину-принципи, можна добре виконувати свій обов’язок»

410. Що стосується деяких людей, із якою б проблемою вони не стикнулися під час виконання своїх обов’язків, вони не шукають істини й завжди діють відповідно до власних думок, поглядів, фантазій та бажань. Вони постійно задовольняють свої власні егоїстичні бажання, і їхні розбещені характери завжди контролюють їхні дії. Може здатися, що вони завжди виконували свої обов’язки, але оскільки вони ніколи не приймали істину й не здатні діяти відповідно до принципів істини, вони в кінцевому підсумку не зможуть здобути істину й життя та стануть прислужниками, гідними цієї назви. Отже, на що спираються такі люди у виконанні своїх обов’язків? Вони не спираються ні на істину, ні на Бога. Та частинка істини, яку вони розуміють, не зайняла місця в їхніх серцях; у виконанні своїх обов’язків вони покладаються на власні дари й таланти, на будь-які здобуті ними знання, а також на власну силу волі чи добрі наміри. І чи зможуть у такому разі вони виконувати свої обов’язки відповідно до прийнятного стандарту? Коли у виконанні своїх обов’язків люди покладаються на свої природний стан, погляди, уяву, досвід і навчання, хоча й може здатися, що вони виконують свої обов’язки й не чинять зла, але вони не практикують істину й не зробили нічого, що догоджало б Богові. Окрім того, є ще одна проблема, яку не можна ігнорувати: у процесі виконання свого обов’язку, якщо твої погляди, фантазії й особисті бажання ніколи не змінюються та їх ніколи не замінює істина, і якщо твої дії та вчинки не відповідають принципу істини, тоді яким буде кінцевий результат? У тебе не буде входження в життя, ти станеш прислужником, і так справдяться слова Господа Ісуса: «Багато хто скажуть Мені того дня: Господи, Господи, хіба ми не Ім’ям Твоїм пророкували, хіба не Ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім’ям Твоїм чуда великі творили? І їм оголошу Я тоді: Я ніколи не знав вас… Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!» (Матвія 7:22–23). Чому Бог називає цих людей, які докладають зусиль і відбувають службу, лиходіями? Є один аспект, у якому ми можемо бути впевнені, а саме: які б обов’язки чи яку б роботу не виконували ці люди, їхні мотиви, спонукання, наміри та думки повністю випливають із їхніх егоїстичних бажань, і вони цілком спрямовані на захист власних інтересів та перспектив, а також на задоволення своїх гордості, марнославства та статусу. Усе зосереджено навколо цих міркувань і розрахунків; у їхніх серцях немає істини, у них немає серця, яке боїться Бога й кориться Йому – у цьому корінь проблеми. Що сьогодні вам важливо шукати? У всьому ви мусите шукати істину й належним чином виконувати свій обов’язок відповідно до волі Божої та Його прохань. Якщо ви так чинитимете, то отримаєте похвалу від Бога. Отже, що конкретно потрібно для виконання вашого обов’язку відповідно до того, що просить Бог? У всьому, що ви робите, ви мусите навчитися молитися Богові, ви мусите аналізувати те, які у вас мотиви, які думки у вас є, і чи відповідають ці мотиви й думки істині; якщо ні, то їх слід відкинути, після чого вам слід діяти відповідно до принципів істини та прийняти Боже дослідження. Це гарантуватиме, що ви практикуватимете істину. Якщо у вас є власні мотиви й цілі, і ви добре усвідомлюєте, що вони порушують істину й суперечать Божій волі, але однаково не молитеся Богові й не шукаєте істини для знаходження розв’язання, то це небезпечно, вам легко коїти зло й робити щось, що суперечить Богові. Якщо ви скоїте зло раз чи двічі й покаєтеся, тоді у вас все ще є надія на спасіння. Якщо ви продовжуєте коїти зло – якщо ви робите всілякі нечестиві вчинки – і не каєтеся, тоді ви в біді: Бог відкине вас убік або залишить вас, що означає, що ви ризикуєте бути вигнаними; людей, які роблять усілякі нечестиві вчинки, безсумнівно, буде покарано й вигнано.

«Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя»

411. Будь-який виконуваний тобою обов’язок передбачає входження в життя. Яким би не був твій обов’язок – доволі регулярним або непостійним, нудним або жвавим – ти завжди мусиш досягати входження в життя. Обов’язки деяких людей досить одноманітні; вони роблять одне й те ж щодня. Однак під час їх виконання стани, які виявляють ці люди, не такі вже й однорідні. Іноді, коли в людей гарний настрій, вони стають трохи стараннішими й краще виконують роботу. В інших ситуаціях через якийсь невідомий вплив їхні зіпсовані сатанинські характери пробуджують у них капость, нав’язуючи їм неправильні погляди й заглиблюючи їх у погані стани й настрої; це призводить до недбалого виконання ними своїх обов’язків. Внутрішні стани людей постійно змінюються; вони можуть змінюватися в будь-якому місці та в будь-який час. Як би не змінювався твій стан, діяти, спираючись на свій настрій, – завжди неправильно. Скажімо, у тебе щось виходить трохи краще, коли ти в гарному настрої, і трохи гірше, коли ти в поганому настрої, – чи такий спосіб діяти відповідає принципам? Чи це дозволить тобі виконувати свої обов’язки відповідно до прийнятного стандарту? У якому б настрої люди не перебували, вони мусять знати, що потрібно молитися Богові й шукати істину; тільки так вони зможуть уникнути контролю з боку своїх настроїв та коливань, спричинених ними. Виконуючи свій обов’язок, ти завжди маєш досліджувати себе, щоб перевірити, чи ти чиниш згідно з принципом, чи відповідає стандарту твоє виконання свого обов’язку, чи ти виконуєш його просто поверхово, чи ти намагався ухилитися від своїх зобов’язань і чи є будь-які проблеми у твоєму ставленні й мисленні. Щойно ти проведеш самоаналіз і ці аспекти стануть тобі зрозумілими, тобі буде легше виконувати свій обов’язок. Із чим би ти не стикався під час виконання свого обов’язку – негативізмом та слабкістю чи поганим настроєм після критики у твій бік – ти мусиш ставитися до цього належним чином, і ти також маєш шукати істину й розуміти Божу волю. Коли ти це робитимеш, у тебе буде шлях до практики. Якщо ти бажаєш добре виконувати свій обов’язок, то на тебе не повинен впливати твій настрій. Наскільки б негативно налаштованим чи слабким ти не почувався, ти мусиш практикувати істину у всьому, що робиш, із цілковитою суворістю та дотриманням принципів. Якщо ти це робитимеш, то тебе не тільки схвалюватимуть інші люди, а й уподобає Бог. По суті, ти будеш відповідальною людиною, яка бере на свої плечі тягар; ти будеш по-справжньому доброю людиною, яка дійсно виконує свої обов’язки відповідно до стандарту та яка повністю втілює подобу справжньої людини. Такі люди очищаються й досягають реальних змін, виконуючи свої обов’язки, і можна сказати, що вони чесні в очах Бога. Тільки чесні люди можуть наполегливо практикувати істину й успішно діяти за принципом, а також можуть виконувати свої обов’язки відповідно до стандарту. Люди, які діють згідно з принципом, скрупульозно виконують свої обов’язки, коли вони в гарному настрої; вони не працюють поверхово, вони не гордовиті й не виставляють себе напоказ, щоб інші були про них високої думки. Коли вони в поганому настрої, вони можуть виконувати свої повсякденні завдання так само серйозно й відповідально, і навіть якщо вони стикаються із чимось, що шкодить виконанню ними своїх обов’язків або що чинить на них незначний тиск чи порушує виконання ними своїх обов’язків, вони однаково здатні заспокоїти свої серця перед Богом і молитися, кажучи: «Неважливо, із проблемою якої величини я стикнуся – навіть якщо небо впаде додолу – доки я живий, я сповнений рішучості робити все можливе, щоб виконувати свій обов’язок. Кожен день, який я проживаю, – це день, у якому я мушу добре виконувати свій обов’язок, щоб я був гідний цього обов’язку, дарованого мені Богом, а також цього подиху, який Він вдихнув у моє тіло. У яких би труднощах я не опинився, я відкладу все це вбік, бо виконання мого обов’язку має першорядне значення!». Ті, на кого не впливає жодна людина, подія, об’єкт чи оточення, кого не обмежує жоден настрій чи зовнішня ситуація, і хто ставить на перше місце свої обов’язки та покладені на них Богом доручення, – це люди, які вірні Богові та які щиро підкоряються Йому. Такі люди досягли входження в життя й увійшли в реальність істини. Це один із найправдивіших і найпрактичніших проявів того, як жити істиною.

«Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Життя-входження починається з виконання обов’язку»

412. Незалежно від того, що Бог вимагає від тебе, тобі потрібно тільки працювати над цим щосили, і Я сподіваюся, що врешті-решт ти зможеш постати перед Богом і віддати Йому всю свою відданість. Допоки ти бачиш задоволену усмішку Бога, який сидить на Своєму троні, навіть якщо цей момент є призначеним часом твоєї смерті, ти повинен бути здатним сміятися та посміхатися, заплющуючи очі. Ти повинен упродовж свого перебування на землі виконати свій останній обов’язок перед Богом. У минулому Петро був розіп’ятий догори ногами заради Бога; ти ж повинен зрештою догодити Богові й вичерпати всю свою енергію заради Нього. Що може створена істота зробити від імені Бога? Тому ти повинен віддати себе Богові, краще раніше, аніж пізніше, аби Він розпорядився тобою на Свій розсуд. Допоки це приносить Богу щастя й задоволення, нехай Він робить із тобою все, що забажає. Яке право мають люди жалітися?

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Тлумачення таємниць “Божих слів до цілого всесвіту”, Глава 41»

413. Сьогодні те, чого ви повинні досягти, – це не додаткові вимоги, а обов’язок людини, і те, що повинні робити всі люди. Якщо ви нездатні навіть виконувати свій обов’язок або не можете виконувати його добре, то чи не накликаєте ви на себе неприємності? Чи не граєтеся ви зі смертю? Як ви можете розраховувати на те, що у вас є майбутнє та перспективи? Робота Бога здійснюється заради людства, і співпраця людини дається заради Божого управління. Після того, як Бог зробить усе, що мав зробити, від людини вимагатиметься бути непохитною у своїй практиці та співпрацювати з Богом. У роботі Божій людина не повинна шкодувати зусиль, повинна проявляти свою відданість і не повинна віддаватися численним уявленням або пасивно сидіти й чекати смерті. Бог може пожертвувати Собою заради людини, то чому ж людина не може запропонувати свою вірність Богу? У Бога одне серце й один розум з людиною, то чому ж людина не може запропонувати трохи співпраці? Бог працює для людства, то чому ж людина не може виконувати деякі зі своїх обов’язків заради Божого управління? Божа робота дійшла до цього моменту, і все ж ви досі бачите, але не дієте, ви чуєте, але не рухаєтеся. Хіба такі люди не є об’єктами загибелі? Бог уже присвятив усього Себе людині, то чому ж сьогодні людина не здатна ревно виконувати свій обов’язок? Для Бога Його робота є Його головним пріоритетом, і робота Його управління має першорядне значення. Для людини втілення Божих слів у життя і виконання Божих вимог є її першочерговим завданням. Це ви всі повинні розуміти.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божа робота й людська практика»

414. Виконання людиною свого обов’язку – це, насправді, здійснення всього, що притаманне людині, тобто того, що є можливим для людини. Саме тоді виконується її обов’язок. Недоліки людини під час її служби поступово зменшуються завдяки прогресивному досвіду й процесу проходження нею суду; вони не перешкоджають і не впливають на виконання людиною свого обов’язку. Ті, хто перестає служити або поступається й відступає через страх, що в їхній службі можуть бути недоліки, є найбільш боягузливими з усіх. Якщо люди не можуть висловити те, що вони повинні висловлювати під час служби, або досягти того, що для них по суті можливо, і натомість недбало роблять якісь дії, вони втратили функцію, якою має володіти створена істота. Таких людей називають «посередністю»; вони – непотрібне сміття. Як таких людей можна називати створеними істотами у справжньому значенні цього поняття? Хіба вони не зіпсовані істоти, які сяють зовні, але прогнили всередині? Якщо людина називає себе Богом, але при цьому не здатна висловити єство божественності, виконувати роботу Самого Бога або представляти Бога, вона, безсумнівно, не є Богом, оскільки у неї немає суті Бога, і того, чого Бог може досягти за своєю суттю, усередині неї не існує. Якщо людина втрачає те, що їй властиво досягти, вона більше не може вважатися людиною, і вона не гідна посідати становище створеної істоти або постати перед Богом і служити Йому. Більше того, вона не гідна отримати Божу благодать або бути під Його наглядом та захистом і бути вдосконаленим завдяки Богу. Багато з тих, хто втратив довіру Бога, продовжує втрачати Божу благодать. Вони не тільки не ненавидять свої лихі вчинки, а й нахабно пропагують ідею про те, що шлях Божий невірний, а бунтарі навіть заперечують існування Бога. Як можуть такі люди, одержимі таким бунтарством, мати право насолоджуватися благодаттю Божою? Ті, хто не виконує свій обов’язок, дуже бунтують проти Бога, і багато чого завинили Йому, однак при цьому вони обертаються і різко критикують, стверджуючи, що Бог неправий. Як така людина може бути гідна того, щоб бути вдосконаленою? Хіба це не передвісник відсіювання й покарання? Люди, які не виконують свій обов’язок перед Богом, уже винні в найогидніших злочинах, за які навіть смерть є недостатнім покаранням, і все ж у них вистачає нахабства сперечатися з Богом і протиставляти себе Йому. Який сенс вдосконалювати таких людей? Коли люди не виконують свій обов’язок, вони повинні відчувати провину й борг; вони повинні ненавидіти свою слабкість і марність, своє бунтарство й зіпсованість і, більше того, повинні віддати своє життя Богу. Тільки тоді вони стають створеними істотами, які по-справжньому люблять Бога, і тільки такі люди гідні насолоджуватися благословеннями й обітницями Бога та бути удосконаленими Ним. А як щодо більшості з вас? Як ви ставитеся до Бога, Який живе серед вас? Як ви виконали свій обов’язок перед Ним? Чи зробили ви все, до чого вас закликали, навіть ціною власного життя? Чим ви пожертвували? Хіба ви не отримали від Мене багато? Чи вмієте ви розрізняти? Наскільки ви Мені віддані? Як ви Мені служили? І як щодо всього, що Я дарував вам і зробив для вас? Ви оцінили все це? Чи ви всі судили й порівнювали це з тією невеликою кількістю совісті, яка є всередині вас? Кого могли б бути гідні ваші слова й дії? Чи може бути так, що така крихітна ваша жертва гідна всього, що Я дарував вам? У Мене немає іншого вибору, і Я був щиро відданий вам, але ви таїте злі наміри і вам бракує відданості Мені. Це обов’язок, який ви виконуєте, та одна незначна функція, якій ви служите. Хіба це не так? Хіба ви не знаєте, що ви абсолютно не виконали обов’язок створеної істоти? Як ви можете вважатися створеною істотою? Хіба вам не зрозуміло, що саме ви висловлюєте й втілюєте в життя? Ви не змогли виконати свій обов’язок, але ви прагнете здобути толерантність і щедру благодать Божу. Така благодать уготована не для таких нікчемних і ницих, як ви, а для тих, хто нічого не просить і з радістю жертвує. Такі люди, як ви, такі посередності, абсолютно недостойні насолоджуватися милістю небес. Тільки труднощі й нескінченні покарання будуть супроводжувати ваші дні! Якщо ви не можете бути вірними Мені, ваша доля полягатиме у стражданнях. Якщо ви не можете бути підзвітними Моїм словам й Моїй роботі, вашим фіналом буде покарання. Уся благодать, благословення й чудове життя Царства не матимуть до вас жодного відношення. Це – кінець, на який ви заслуговуєте, і це наслідок вашої власної провини!

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Різниця між служінням утіленого Бога й обов’язком людини»