I

Божий характер – це Його власна, притаманна Йому сутність, яка абсолютно не змінюється з плином часу й не стає іншою через зміни географічного місця. Притаманний Йому характер є Його внутрішньою сутністю. Над ким би Він не здійснював Свою роботу, Його сутність не змінюється, як не змінюється і Його праведний характер. Коли хтось гнівить Бога, те, що Бог розкриває, є притаманним Йому характером; у цей час принцип в основі Його гніву не змінюється, так само як не змінюються Його унікальна ідентичність і статус. Він гнівається не через зміну Своєї сутності або через те, що з Його характеру виникають різні елементи, а через те, що людське протистояння Йому ображає Його характер.

II

Відверте людське провокування Бога є серйозним викликом для Його власної ідентичності й статусу. З Божої точки зору, коли людина кидає Йому виклик, вона змагається з Ним і спокушає Його гнів. Коли людина протистоїть Богові, коли людина змагається з Богом, коли людина постійно спокушає Божий гнів, саме тоді гріх безчинствує, – в такі часи Божий гнів природно відкривається й проявляється. Тому Божий прояв Його гніву – це символ того, що всі нечестиві сили припинять існувати, і це символ того, що всі ворожі сили буде знищено. У цьому полягає унікальність праведного Божого характеру та Божого гніву.

зі «Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний II»