I

Бог стає плоттю в якості звичайної людини, прихованої поміж людей, виконуючи нову роботу з нашого спасіння. Він не дає нам ніякого пояснення та не говорить нам, чому Він прийшов, а просто здійснює роботу, яку має намір виконати згідно зі Своїм планом і Своєю процедурою. Його слова та висловлювання стають дедалі частішими. Від розради, напучування, нагадування та застереження до докорів і дисциплінування, від ніжного і спокійного тону до слів лютих і величних – усе це змушує людину відчути велику милість і цілковитий жах. Все, що Він каже, влучає в точку – у приховані глибоко всередині нас таємниці. Його слова жалять наші серця, жалять наш дух і наповнюють нас почуттям нестерпного сорому, ледве знаючи, де сховатися.

II

Ми насолоджуємося невичерпним постачанням живої води від Нього, і через Нього ми живемо віч-на-віч із Богом. Але ми лише вдячні за благодать від Господа Ісуса на небесах і ніколи не звертали жодної уваги на почуття цієї звичайної людини, яка має божественність. І все ж Він, як і раніше, виконує Свою роботу, смиренно схований у плоті, даючи висловитися голосу Свого серця, начебто нечутливий до неприйняття Його людством, начебто нескінченно прощаючи людську незрілість і невігластво, вічно терпимий до людського неповажного ставлення до Нього.

III

Божі слова несуть силу життя, вони забезпечують нас шляхом, яким нам слід іти, і змушують нас усвідомити, що саме є істина. Заради нас Він виснажує Своє серце, втрачає через нас сон і апетит, ридає заради нас, зітхає заради нас, і стогне, хворіючи заради нас; Він терпить приниження заради місця нашого призначення та спасіння, а наше оніміння і бунтарство змушують Його серце кровоточити і обливатися сльозами. Жодна звичайна людина не має такого єства і таких володінь, і жодна розбещена людина не може їх мати чи досягти. Він має толерантність і терпіння, яких не має жодна звичайна людина, а Його любов – це те, чого не має жодна створена істота.

зі «Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Додаток 4. Узріти появу Бога в Його суді та карі»