На нашому минулому зібранні ми бесідували про десятий пункт із переліку зобов’язань лідерів і працівників: «Належне зберігання та розумний розподіл різних матеріальних цінностей Божого дому (книг, різноманітного спорядження, зерна тощо); проведення регулярних перевірок, обслуговування й ремонту, щоб мінімізувати пошкодження та марнування; а також недопущення того, щоб цими цінностями заволоділи злі люди». Бесіда щодо десятого пункту стосувалася тієї роботи, яку мають виконувати лідери і працівники, та зобов’язань, які їм слід виконувати щодо різних матеріальних цінностей дому Божого, і водночас через порівняння розвінчувалися різні прояви неправдивих лідерів. Якщо лідери і працівники виконують ті зобов’язання, які вони мають і можуть виконувати в кожному пункті роботи дому Божого, тоді вони відповідають стандарту як лідери і працівники; якщо ж вони не виконують своїх зобов’язань і не роблять жодної реальної роботи, тоді цілком очевидно, що це неправдиві лідери. Щодо десятого пункту, то неправдиві лідери, звісно, не надто добре виконують роботу зі збереження й розумного розподілу різних матеріальних цінностей дому Божого – ці речі не оберігаються як слід, або навіть зовсім не оберігаються, і неправдиві лідери здійснюють розподіл безладно. Вони можуть узагалі не ставитися до цієї роботи серйозно. Хоча це виконання загальних справ, воно однаково є зобов’язанням, яке лідери і працівники мають виконувати, і роботою, яку вони мають робити. Незалежно від того, чи виконують вони цю роботу самі, чи доручають відповідним людям, а також здійснюють нагляд, перевірки, подальший контроль тощо, у будь-якому разі виконання загальних справ нерозривно пов’язане із зобов’язаннями лідерів і працівників – між ними є безпосередній зв’язок. Отже, коли йдеться про цю роботу, якщо лідери і працівники не зберігають різні матеріальні цінності дому Божого належним чином і не розподіляють їх розумно, вони не виконують своїх зобов’язань і не роблять свою роботу добре. Це один із проявів неправдивих лідерів. На нашому минулому зібранні ми провели просте розвінчування і розбір проявів, які неправдиві лідери демонструють, займаючись цим пунктом виконання загальних справ, і навели кілька прикладів. Якщо людина є неправдивим лідером, то вона абсолютно не виконала своїх зобов’язань у цій роботі, а робота, яку вона робить, не відповідає стандарту. Причина цього полягає в тому, що неправдиві лідери ніколи не докладають зусиль до реальної роботи – щойно все влаштовано, для них справа завершена, і вони більше ніколи не здійснюють подальшого контролю й не беруть участі в роботі. Інша головна причина полягає в тому, що неправдиві лідери не розуміють принципів жодної роботи, яку вони виконують. Навіть якщо вони не ледарюють у роботі, те, що вони роблять, не узгоджується з принципами й правилами, яких вимагає дім Божий, або навіть повністю суперечить принципам. Що означає суперечити принципам? Це означає, що вони діють необачно, діють свавільно, виходячи зі своїх уявлень, волі й почуттів тощо. Тож, хай там як, у тому, що стосується цього пункту зобов’язань лідерів і працівників є два головні прояви неправдивих лідерів: перший – вони не роблять реальної роботи, другий – вони не осягають принципів, а тому не здатні робити реальну роботу. Це основні прояви. На нашому минулому зібранні ми бесідували й розвінчували те, як виявляється людськість неправдивих лідерів у їхньому ставленні до такого виду виконання загальних справ. Навіть у цьому простому, окремо взятому виді роботи неправдиві лідери не здатні виконати своїх зобов’язань. Вони здатні робити цю роботу, але не роблять її. Це пов’язано з гідністю й людськістю таких людей. У чому полягає проблема їхньої людськості? У тому, що їхнє серце не на місці, а гідність погана. Ми, по суті, завершили нашу бесіду про зобов’язання лідерів і працівників, загальні принципи й різні прояви неправдивих лідерів за десятим пунктом. Сьогодні ми продовжимо та побесідуємо про одинадцятий пункт зобов’язань лідерів і працівників.

Пункт одинадцятий. Відбір надійних людей, чия людськість відповідає стандарту, особливо для завдання із систематичної реєстрації, підрахунку та збереження приношень; регулярний перегляд і перевірка надходжень і витрат, щоб своєчасно виявляти випадки марнотратства, необґрунтованих або нерозумних витрат, – таке слід припиняти та вимагати обґрунтованого відшкодування; а також усіляке запобігання тому, щоб приношення потрапили до рук злих людей і ті їх привласнили

Що таке приношення

Зміст одинадцятого пункту зобов’язань лідерів і працівників такий: «Вибирати надійних людей, чия людськість відповідає стандарту, особливо для завдання із систематичної реєстрації, підрахунку та збереження приношень; регулярно переглядати й перевіряти надходження і витрати, щоб швидко виявляти випадки марнотратства, необґрунтованих або нерозумних витрат, – таке слід припиняти та вимагати обґрунтованого відшкодування; крім того, всіляко запобігати тому, щоб приношення потрапили до рук злих людей і ті їх привласнили». Які зобов’язання в лідерів і працівників у цій роботі? Яку основну роботу вони мають виконувати? (Належне збереження приношень.) Десятий пункт стосувався охорони й розумного розподілу різних матеріальних цінностей дому Божого; одинадцятий пункт стосується належного збереження приношень. Різні матеріальні цінності дому Божого й приношення до нього дещо подібні – але чи тотожні вони? (Ні.) У чому відмінність? (Приношення в основному стосуються грошей.) Гроші – лише один аспект цього поняття. Чим за своєю природою відрізняються різні матеріальні цінності дому Божого і приношення? Чи є книги Божих слів приношеннями? Чи є приношеннями різні пристрої, що використовуються для роботи? Чи є приношеннями різні предмети щоденного вжитку, які купує дім Божий? (Ні.) Що ж це в такому разі? У домі Божому всі книги Божих слів та всі різновиди пристроїв, необхідних для його роботи, які він купує за кошти, принесені обраними Богом людьми, зокрема, такі предмети, як камери, диктофони, комп’ютери й мобільні телефони, – усе це є матеріальними цінностями дому Божого. Окрім цього, столи, стільці, лавки, їжа й інші подібні предмети щоденного вжитку також належать до матеріальних цінностей дому Божого. Деякі із цих предметів купують брати й сестри, інші дім Божий набуває завдяки приношенням; усі вони класифікуються як матеріальні цінності дому Божого. Ми вже бесідували про це на нашому минулому зібранні. Тепер ми перейдемо до важливого питання, яке будемо розглядати в бесіді щодо одинадцятого пункту: приношення. Що саме є приношеннями? Як визначається їхнє коло? Перш ніж бесідувати про обов’язки лідерів і працівників, необхідно прояснити питання: що таке приношення. Хоча в минулому більшість людей вірила в Ісуса й протягом кількох років приймала цю стадію роботи, їхнє поняття приношень залишається нечітким. Вони не до кінця розуміють, що приношення означає насправді. Дехто скаже, що приношення – це гроші й матеріальні речі, пожертвувані Богові, а інші скажуть, що приношення головним чином означають гроші. Яке із цих тверджень правильне? (Якщо щось пожертвуване Богові – незалежно від того, чи це гроші, чи якийсь предмет, великий чи малий, – це є приношення.) Це відносно правильне підсумування. Тепер, коли діапазон і межі приношень прояснено, визначмо точно, що саме є приношенням, щоб усі ясно розуміли це поняття.

Стосовно приношень у Біблії сказано, що спочатку Бог наказав людині жертвувати десятину Богові, це є приношенням. Незалежно від того, чи пожертвувана сума була великою чи малою, і незалежно від того, що саме пожертвували – гроші чи матеріальні цінності – якщо це була одна десята від доходів людини, її слід було пожертвувати Богові; це безперечно було приношенням. Саме цього Бог просив від людини, саме це віруючі в Бога мали жертвувати Богові. Ця десятина є одним із аспектів приношень. Дехто запитує: «Чи стосується ця десята частина тільки грошей?» Не обов’язково. Наприклад, якщо людина збирає урожай із десяти акрів зернових культур, то незалежно від кількості зерна слід в остаточному підсумку принести в жертву Богові зерно з одного акру, – ця одна десята є тим, що люди мають жертвувати. Отже, поняття «одна десята» не обмежується лише грошима – воно не означає, що якщо людина заробляє тисячу юанів, то вона має віддати Богові сто; воно стосується всього, що людина отримує, і охоплює набагато більше, зокрема матеріальні цінності та гроші. Ось про що говорить Біблія. Звісно, нині дім Божий не керується Біблією так суворо, щоб вимагати від людей віддавати одну десяту від усього, що вони отримують. Я тут лише бесідую про поняття та визначення «однієї десятої» і поширюю їх, щоб люди знали, що десятина – це один аспект приношень. Я не закликаю людей жертвувати одну десяту; скільки люди принесуть – залежить від їхнього особистого сприйняття й готовності, і дім Божий не має додаткових вимог у цьому питанні.

Інший аспект приношень – це речі, які люди жертвують Богові. У широкому розумінні це, звісно, також включає в себе десятину; у вузькому розумінні, крім десятини, до категорії приношень належить усе, що люди жертвують Богові. Дуже широке коло охоплюється речами, що жертвуються Богові, наприклад, їжа, прилади, предмети щоденного вжитку, біологічні добавки для здоров’я, а також корови, вівці тощо, які приносилися в жертву на вівтарі в часи Старого Заповіту. Усе це – приношення. Те, чи є річ приношенням, залежить від наміру того, хто жертвує: якщо той, хто жертвує, каже, що ця річ приноситься в жертву Богові, то незалежно від того, чи віддають її безпосередньо Богові, чи поміщають у дім Божий для збереження, вона належить до категорії приношень, люди не можуть її довільно чіпати. До прикладу: коли хтось купує дорогий комп’ютер і жертвує його Богові, цей комп’ютер стає приношенням; коли хтось купує для Бога автомобіль, він стає приношенням; коли хтось купує два флакони біологічних добавок і приносить їх Богові, ці флакони стають приношеннями. Немає єдиного суворого визначення матеріальних цінностей, що приносяться в жертву Богові. Загалом це дуже широке коло речей – речі, які жертвують Богові ті, хто слідує за Ним. Дехто може сказати: «Зараз на землі є втілений Бог, і речі, пожертвувані Йому, належать Йому, – а що, якби Його не було на землі? Коли Бог на небі, хіба пожертвувані тоді Йому речі не є приношеннями?» Чи правильно це? (Ні.) Це не залежить від періоду втілення Бога. У будь-якому разі, якщо щось приноситься в жертву Богові, – це приношення. Інші можуть сказати: «Богові жертвують дуже багато речей. Чи може Він ними скористатися? Чи може використати їх усі?» (Це не має стосунку до людини.) Це слушне і проникливе зауваження. Ці речі пожертвувані людьми Богові; як Він їх використовує, чи зможе використати все, як Він їх розподіляє та розпоряджається ними – це справа Бога, яка не має жодного стосунку до людей. Немає потреби через це тривожитися чи хвилюватися. Коротко кажучи, щойно річ пожертвувано Богові, вона класифікується як така, що належить до кола приношень. Вона Божа й не має жодного стосунку до жодної людини. Дехто може сказати: «Те, як Ти це кажеш, звучить так, ніби Бог насильно претендує на власність на цю річ». Чи це, що відбувається? (Ні.) Ця річ належить Богові, тож її називають приношенням. Люди не можуть доторкатися до неї або розпоряджатися нею на власний розсуд. Хтось може запитати: «Хіба це не марнотратство?» Навіть якщо це так, це не твоя справа. Ще хтось може сказати: «Коли Бог на небі і не втілений, Він не може насолоджуватися речами або використовувати речі, які люди приносять Йому. Як тут діяти?» Вирішується це легко: щоб розпоряджатися цими речами згідно із принципами, є дім Божий і церква; тобі не потрібно через це хвилюватися або тривожитися. У підсумку, незалежно від того, як річчю розпоряджаються, щойно вона потрапляє до категорії приношень, щойно вона класифікується як приношення, вона не має жодного стосунку до людини. І оскільки ця річ належить Богові, люди не можуть робити з нею, що їм заманеться, – якщо так чинити, будуть наслідки. У часи Старого Заповіту під час збору врожаю восени люди приносили на вівтарі всілякі речі. Хтось приносив зерно, фрукти, різні інші сільськогосподарські культури, тоді як інші жертвували корів і овець. Чи насолоджувався Бог ними? Чи їсть Він це? (Ні.) Як ти знаєш, що Він не їсть? Ти це бачив? Це твоє уявлення. Ти кажеш, що Бог не їсть їх – ну, а якщо б Він відкусив, як би ти тоді почувався? Чи суперечило б це твоїм уявленням і фантазіям? Хіба деякі не вірять, що оскільки Бог не їсть і не насолоджується цими речами, то і немає потреби жертвувати їх? Як ви можете бути такими впевненими? Ви кажете «Бог їх не їсть», тому що вважаєте, що Він є духовним тілом і не може їсти, чи тому, що ви вважаєте, що Бог має Свою ідентичність як Бог, Він не є плотським і смертним, і Він не має насолоджуватися цими речами? Чи соромно Богові насолоджуватися пожертвами, які люди приносять Йому? (Ні.) Отже, це суперечить уявленням людей чи Божій ідентичності? Чому саме це суперечить? (Людям не слід цього обговорювати.) Саме так – це не те, чим люди мають перейматися. Тобі не потрібно вирішувати, що Бог має насолоджуватися ними або що Він не має насолоджуватися ними. Роби те, що повинен, виконуй свій обов’язок, свої зобов’язання та свої повинності – цього буде достатньо. Тоді ти виконаєш свою роботу. Стосовно ж того, як Бог розпорядиться тими речами, то це Його справа. Чи Бог поділиться ними з людьми, чи залишить їх псуватися, чи трохи ними насолодиться, чи просто подивиться на них – це не підлягає критиці, це законно. Бог має Свою свободу щодо того, як Він вирішує такі питання. Це не те, чим люди мають перейматися, і не те, щодо чого вони мають виносити судження. Людям не слід довільно фантазувати про ці питання, тим паче довільно виносити щодо них судження чи вироки. Тепер зрозуміло? Як Бог має розпоряджатися пожертвами, які люди приносять Йому? (Він розпорядиться ними так, як забажає.) Саме так. Люди, які так це розуміють, мають нормальний розум. Бог розпорядиться цими речами, як Він того бажає. Він може поглянути на них, або просто не подивитися на них, або взагалі не звертати на них жодної уваги. Турбуйтеся лише про те, щоб робити приношення, коли для них настає час, і робити приношення тоді, коли бажаєте, згідно з Божими вимогами, і виконувати людський обов’язок. Не турбуйтеся про те, як Бог вирішує такі питання і як Він до них ставиться. Коротко кажучи: достатньо, щоб те, що ти робиш, було в межах Божих вимог, відповідало стандарту совісті та обов’язку, повинності й зобов’язанню людства. Що стосується того, як Бог розпоряджається цими речами та обходиться з ними, то це Його власна справа, і люди абсолютно не мають виносити щодо цього суджень чи вироків. Ви зробили велику помилку всього за кілька секунд. Я запитав вас, чи Бог насолоджується цими речами або їсть їх, і ви сказали, що Він не їсть їх і не насолоджується ними. У чому полягала ваша помилка? (Винесення судження щодо Бога.) Це було поспішне обмеження й винесення поспішних суджень, і це доводить, що люди досі мають у собі претензії до Бога. Для них неправильно, якщо Бог насолоджується цими речами, і неправильно, якщо Він цього не робить. Якщо Він це зробить, вони скажуть: «Ти є духовним тілом, а не плотським, смертним. Чому б Тобі насолоджуватися цими речами? Це ж неймовірно!» А якщо Бог не звертає уваги на ці речі, люди скажуть: «Ми старанно трудилися, щоб пожертвувати Тобі свої серця, і тільки для того, щоб Ти навіть не поглянув на речі, які ми принесли в жертву. Чи Ти хоч трохи поважаєш нас?» Тут людям також є що сказати. Це показує брак розуму. Підсумовуючи, яке ставлення люди повинні мати щодо цього питання? (Люди мають жертвувати Богові те, що повинні жертвувати, а щодо того, як Бог розпорядиться цими речами, люди не повинні мати про це жодних уявлень чи фантазій і не повинні виносити суджень стосовно цього.) Так, саме такий розум має бути в людей. Це стосується речей, що жертвуються Богові, які також є одним аспектом приношень. Матеріальні цінності, пожертвувані Богові, охоплюють широкий спектр речей. Причина цього полягає в тому, що люди живуть у матеріальному світі, і крім грошей, золота, срібла та коштовностей, є ще багато речей, які вони вважають доволі добрими й цінними, і коли деякі люди думають про Бога або про Божу любов, вони готові принести те, що вони вважають дорогоцінним і вартісним для Бога. Коли ці речі жертвують Богові, вони потрапляють до сфери приношень; вони стають приношеннями. І одночасно з тим, як вони стають приношеннями, подальше розпорядження ними переходить до Бога – люди тоді не можуть торкатися їх, вони не перебувають під контролем людей, і вони не належать людям. Щойно ти щось пожертвував Богові, це належить Богові, не твоя справа цим розпоряджатися, і ти більше не можеш втручатися в неї. Незалежно від того, як Бог розпоряджається цією річчю чи обходиться з нею, вона не має нічого спільного з людиною. Матеріальні цінності, пожертвувані Богові, – це також аспект приношень. Дехто запитує: «Чи можуть приношеннями бути лише гроші та дорогоцінні золото, срібло і коштовності? Скажімо, хтось пожертвував Богові пару черевиків, пару шкарпеток або пару устілок – чи вважаються вони приношеннями?» Якщо судити за визначенням приношень, незалежно від того, наскільки велика чи мала, чи наскільки дорогоцінна чи дешева якась річ – навіть якщо це ручка чи аркуш паперу – якщо вона була пожертвувана Богові, вона є приношенням.

Є і ще один аспект приношень: матеріальні цінності, пожертвувані дому Божому й церкві. Ці речі також належать до категорії приношень. Що охоплюють такі матеріальні цінності? Скажімо, наприклад, хтось купив автомобіль, а покористувавшись ним якийсь час, відчув, що він уже трохи зістарівся, і тоді купив новий, і пожертвував старий домові Божому, щоб дім Божий міг використовувати його у своїй роботі. Цей автомобіль тоді належить домові Божому. Речі, що належать домові Божому, слід класифікувати як приношення – це правильно. Звісно, пристрої та обладнання не є єдиними речами, що жертвуються церкві й домові Божому, є й інші речі; це коло доволі велике. Дехто каже: «Десята частина, яку люди жертвують з усього, що вони отримують, є приношенням, так само як і гроші та матеріальні цінності, пожертвувані Богові; ми не заперечуємо проти того, щоб це класифікувалося як приношення, тут нічого сумнівного немає. Але чому матеріальні цінності, які жертвуються церкві й домові Божому, також належать до категорії приношень? Це не має великого сенсу». Скажіть Мені, чи має сенс класифікувати їх як приношення? (Так.) А чому ви так кажете? (Церква існує лише тому, що існує Бог, тож усе, що жертвується церкві, теж є приношенням.) Добре сказано. Церква і дім Божий належать Богові, і вони існують лише тому, що існує Бог; місце для зібрань і життя братів і сестер є лише тому, що існує церква; тут є місце для розв’язання всіх проблем братів і сестер, і брати й сестри мають істинний дім лише тому, що є дім Божий. Єдиною підставою існування всього цього є існування Бога. Люди не жертвують речі церкві й домові Божому тому, що люди в церкві вірять у Бога і є членами дому Божого – це не є правильною причиною. Те, що люди жертвують речі церкві й домові Божому, відбувається через Бога. Що із цього випливає? Хто з легкістю жертвував би речі церкві, якби не Бог? Без Бога не було б церкви. Коли люди мають речі, які їм не потрібні або перевищують вимоги, вони могли б їх викинути або не використовувати; деякі предмети можна було б також продати. Усіма цими способами можна було б скористатися для розпорядження цими речами, правда? То чому ж люди не розпоряджаються ними в такі способи – чому натомість вони жертвують їх церкві? Хіба це не через Бога? (Так.) Саме через те, що існує Бог, люди жертвують речі церкві. Отже, усе, що жертвують церкві або домові Божому, слід класифікувати як приношення. Дехто каже: «Я жертвую цю свою річ церкві». Пожертвувати цю річ церкві – це те саме, що пожертвувати її Богові, і церква та дім Божий мають повну владу над розпорядженням такими речами. Коли ти жертвуєш щось церкві, воно втрачає будь-який зв’язок із тобою. Дім Божий і церква розумно розподілять, використовуватимуть ці матеріальні цінності й розпоряджатимуться ними згідно з принципами, встановленими домом Божим. Отже, звідки походять ці принципи? Від Бога. В основному принцип використання цих речей полягає в тому, що їх слід використовувати для Божого плану управління і для поширення Божої євангельської роботи. Вони не призначені для виключного використання будь-якою особою, тим паче будь-якою групою людей, натомість їх слід використовувати для роботи поширення Євангелія і для різних видів роботи дому Божого. Тому ніхто не має привілею користуватися цими речами; єдиний принцип і підстава для їхнього використання й розподілу – діяти відповідно до принципів, яких вимагає дім Божий. Це розумно і правильно.

Це три частини визначення приношень, кожна з яких є визначенням одного аспекту приношень і одним аспектом їхнього кола. Тепер усім вам зрозуміло, що таке приношення, чи не так? (Так.) Раніше були ті, хто казав: «Ця річ не є грошима, а людина, яка її принесла, не сказала, що вона призначена для Бога. Ця людина просто сказала, що жертвує її. Отже, вона не може бути призначеною для використання домом Божим, і тим паче не може бути віддана Богові». І тому вони не вели обліку й потайки використовували ту річ, як їм заманеться. Чи розумно це? (Ні.) Те, що вони сказали, саме по собі є нерозумним; вони також казали: «Приношення церкві й домові Божому – це спільна власність, будь-хто може її використовувати», що є явно нерозумним. Саме через те, що більшість людей нечітко розуміє визначення й поняття приношень, певні низькі негідники й деякі люди з пожадливими серцями та невідповідними бажаннями користуються ситуацією й задумують привласнити ті речі. Тепер, коли вам зрозуміле точне визначення й поняття приношень, ви зможете розпізнати, коли зіткнетеся з такими подіями і людьми в майбутньому.

Зобов’язання лідерів і працівників стосовно збереження приношень

I. Належне збереження приношень

Далі ми розглянемо, які саме зобов’язання мають виконувати лідери і працівники щодо збереження приношень. Стосовно приношень лідери і працівники насамперед мають розуміти, що таке приношення. Коли люди жертвують десяту частину того, що вони отримують, – це приношення; коли вони чітко зазначають, що жертвують гроші або речі Богові, – це приношення; коли вони чітко зазначають, що жертвують певну річ церкві й домові Божому, – це приношення. Щойно лідери і працівники зрозуміли визначення й поняття приношень, вони мають чітко осягати, які пожертвування роблять люди, і здійснювати управління цими приношеннями, а також виконувати належну перевірку в цій сфері. По-перше, слід знайти надійних людей, чия людськість відповідає стандарту, щоб вони виконували обов’язки розпорядників приношень: систематично вели облік приношень і забезпечували їхнє збереження. Це – перше завдання в роботі, яку мають робити лідери і працівники. Такі розпорядники приношень можуть бути посереднього рівня й не здатними бути лідерами чи працівниками, але вони мають бути надійними: вони не привласнюватимуть нічого, у їхньому віданні приношення не зникатимуть і не плутатимуться, а збереження їх буде належним. У робочих настановах щодо цього є правила. Відповідною тут є тільки надійна людина, чия людськість відповідає стандарту. Коли люди з поганою людськістю бачать щось гарне, вони його жадають і постійно шукають нагоди забрати собі. Хай що станеться, вони завжди прагнуть скористатися цим. Таких людей використовувати не можна. Людина, чия людськість відповідає стандарту, – щонайменше має бути людиною чесною, людиною, якій довіряють. Якщо такій людині доручити збереження приношень чи управління церковним майном, вона робитиме це добре, ретельно, сумлінно та дбайливо. Вона має богобоязливе серце й не буде привласнювати ці речі, позичати їх комусь тощо. Коротко кажучи, коли ти надаси приношення до її рук, можеш бути спокійний: жодна копійка не пропаде й жодна річ не загубиться. Таку людину необхідно знайти. Крім того, у домі Божому є правило: потрібно знайти не одну таку людину – найкраще двох-трьох, тоді одні ведуть облік, інші зберігають. Коли цих людей знайдено, приношення слід класифікувати, а також систематично вести записи щодо того, хто відповідає за зберігання якої категорії речей і в якому обсязі. Коли відповідних людей знайдено, речі взято на зберігання, розподілено й записано за категоріями – це кінець справи? (Ні.) Тоді що потрібно робити далі? Кожні три – п’ять місяців потрібно звіряти облік надходжень і витрат, щоб перевірити, чи все правильно, – тобто чи обліковець коректно робив записи, чи нічого не було пропущено під час реєстрації, чи загальна сума відповідає даним про надходження й витрати тощо. Слід ретельно виконувати таку облікову роботу. Лідери і працівники, які не дуже розуміються на такій роботі, мають доручити її комусь, хто відносно обізнаний із нею, а далі проводити регулярні перевірки й отримувати звіти цієї людини. Підсумовуючи, незалежно від того, чи розуміються вони особисто на обліку й загальному плануванні, вони не можуть залишати роботу щодо збереження приношень без нагляду, не можуть нехтувати нею і просто нею не цікавитися. Натомість вони мають проводити регулярні перевірки, запитувати, яким є стан звірених рахунків і чи збігаються вони, а також вибірково перевіряти деякі записи про витрати, щоб побачити, якою була нещодавня динаміка витрат, чи було марнотратство, у якому стані перебуває ведення обліку й чи збігаються надходження з витратами. Лідери і працівники мають твердо тримати в полі зору всі ці обставини. Це одне із завдань, що стосуються збереження приношень. Чи сказали б ви, що це завдання легке? Чи є в ньому певний ступінь складності? Дехто з лідерів і працівників каже: «Я не люблю цифри, у мене болить голова, коли їх бачу». Гаразд, тоді знайди відповідну людину, щоб допомогла тобі з перевірками й наглядом; нехай вона допоможе з оцінкою цих речей. Тобі може не подобатися ця робота, можливо, ти не найкраще здатний з нею впоратися, але якщо ти вмієш використовувати людей і робиш це правильно, усе одно зможеш добре виконувати цю роботу. Залучи відповідних людей, а тоді просто вислуховуй їхні звіти. Так теж можна. Потрібно дотримуватися такого принципу: регулярно перевіряй усі майнові цінності, що перебувають на зберіганні, і підбивай їхні підсумки з особою, відповідальною за цю роботу, а потім став кілька запитань щодо важливих витрат – чи зможеш ти досягти цього? (Так.) Чому лідери і працівники повинні виконувати цю роботу? Бо це захист приношень – це твоє зобов’язання.

Приношення, які люди жертвують Богові, призначені для того, щоб Бог ними тішився, але чи справді Він їх використовує? Чи знаходить Бог якесь застосування цим грошам і речам? Хіба ці приношення Богові не призначені для використання з метою поширення євангельської роботи? Хіба вони не мають призначення покривати всі витрати, пов’язані з роботою дому Божого? Оскільки вони стосуються роботи дому Божого, і управління приношеннями, і їх витрачання однаково належать до зобов’язань лідерів і працівників. Хай хто жертвує ці гроші і хай звідки походять ці речі, якщо вони належать дому Божому, ти маєш добре ними управляти, здійснювати подальший контроль за цією роботою, перевіряти її і дбати про неї. Якщо приношення, пожертвувані Богові, не можуть бути належно використані для поширення Його євангельської роботи, а натомість бездумно марнуються й розтрачуються або навіть захоплюються й привласнюються злими людьми – чи є це прийнятним? Хіба це не занедбання зобов’язання з боку лідерів і працівників? (Занедбання.) Це справді занедбання зобов’язань із їхнього боку. Отже, лідери і працівники мають виконувати цю роботу. Це покладено саме на них. Добре управляти приношеннями, забезпечувати, щоб вони правильно використовувалися для поширення євангельської роботи і для будь-якої роботи, пов’язаної з Божим управлінням, – це зобов’язання лідерів і працівників, і його не можна ігнорувати. Брати й сестри з великими труднощами відкладають трохи грошей, щоб принести їх як пожертву Богові. Припустімо, що через недбалість лідерів і працівників, які халатно виконують свої обов’язки, ці гроші потрапляють до рук злих людей – вони нерозважливо розтрачуються й марнуються злими людьми або навіть присвоюються ними. Як наслідок, лідери і працівники не мають достатньо коштів для поїздок чи на прожиття, і навіть коли настає час друкувати книги слів Божих або купувати необхідні пристрої та інструменти, грошей не вистачає. Хіба це не затримує роботу? Коли гроші, пожертвувані братами й сестрами, опиняються у володінні злих людей, а не використовуються належно, і коли для роботи дому Божого потрібні кошти, а їх не вистачає, – хіба робота тоді не зазнає перешкод? Хіба лідери і працівники не виявилися неспроможними виконати своє зобов’язання? (Виявилися.) Через те, що лідери і працівники виявилися неспроможними виконати своє зобов’язання, не управляли приношеннями в належний спосіб і не були добрими розпорядниками, не вклали серця у виконання цього зобов’язання, приношення зазнали втрат, а частину церковної роботи було паралізовано або вона на певний час зупинилася. Хіба лідери і працівники не несуть за це великої відповідальності? Це беззаконня. Можливо, ти не присвоював, не марнував і не розтрачував ці приношення, і, можливо, не клав їх собі в кишеню, але ця ситуація виникла через твою недбалість і занедбання обов’язків. Хіба ти не повинен нести за це відповідальність? (Так.) Це – дуже велика відповідальність!

II. Перевірка рахунків

У своїй роботі, окрім належного виконання різних робочих настанов і здатності бесідувати щодо істини, щоб розв’язувати проблеми, лідери і працівники добре зберігати приношення. Вони мають знайти відповідних людей, згідно з вимогами дому Божого, щоб ті здійснювали систематичне управління приношеннями, а також час від часу перевіряти рахунки. Дехто запитує: «Як я можу їх перевіряти, якщо обставини не дозволяють?» «Обставини не дозволяють» – чи є це причиною не перевіряти рахунки? Навіть коли обставини не дозволяють, ти однаково можеш їх перевіряти; якщо сам не можеш піти, маєш послати надійну відповідну людину для здійснення нагляду – щоб подивитися, чи розпорядник зберігає приношення в належний спосіб, чи є якісь розбіжності в рахунках, чи є розпорядник надійним, який у нього стан останнім часом, чи не став він негативно налаштованим, чи не відчував страху, коли зіткнувся з певними ситуаціями, і чи є можливою зрада. Припустімо, ти дізнаєшся, що його сім’я в тяжкому фінансовому становищі – чи можливо, що він може привласнити приношення? Завдяки бесідам та з’ясуванню ситуації можна побачити, що розпорядник цілком надійний, що він знає, що приношень не можна торкатись, і що, хай як тяжко з грошима в його сім’ї, він не наклав руку на приношення; і через тривалий період спостереження може виявитися, що цей розпорядник цілком надійний. Крім того, потрібно перевірити, чи не є небезпечним оточення будинку, у якому зберігаються приношення, чи не було заарештовано там братів і сестер великим червоним драконом, чи не стикався розпорядник приношень із небезпекою, чи зберігаються приношення у відповідному місці і чи слід їх перемістити, чи ні. Слід часто перевіряти оточення й обставини домівок розпорядників, щоб у будь-який момент можна було ухвалити належні рішення і скласти відповідні плани. Під час цього ти також маєш час від часу дізнаватися, які команди нещодавно придбали нові пристрої і як їх було отримано. Якщо їх купували, ти маєш запитати, чи хтось перевіряв заявки й підписував їх перед придбанням, купували їх за завищеною ціною чи за розумною ринковою, чи не було витрачено зайвих коштів тощо. Скажімо, під час перевірки і звірки рахунків не виявлено проблем із бухгалтерськими книгами, але з’ясовано, що деякі покупці часто марнують приношення на розкішні речі. Хай скільки коштує річ, вони її купують; крім того, навіть коли добре знають, що товар незабаром буде на розпродажі, й ціна впаде, вони не чекають, а натомість купують відразу, і купують найкраще, найдорожче, найновіші моделі. Такі покупці витрачають гроші без принципів, марнотратно, і витрачають приношення на купівлю речей для дому Божого так, ніби працюють на ворога. Вони ніколи не купують практичних речей згідно з принципами, а просто знаходять першу-ліпшу крамницю й купують усе підряд, незалежно від ціни і якості. Ледь встигли ці речі придбати, як вони ламаються вже за кілька днів використання, а коли ламаються, покупці їх не ремонтують – просто купують нові. Якщо під час перевірки рахунків і фінансових витрат виявлено, що деякі люди серйозно марнують і розтрачують приношення, що слід із цим робити? Чи потрібно видати таким людям дисциплінарне попередження, чи слід примусити їх компенсувати збитки? Звісно, потрібно і те, і інше. Якщо ж з’ясовано, що їхні серця не на своєму місці, що вони просто невіруючі, маловіри, що вони – дияволи, тоді проблему не можна розв’язати самим лише дисциплінарним попередженням чи обтинанням. Хай як із ними бесідувати про істину, вони її не приймуть; хай як їх обтинати, вони не сприймуть це серйозно. Якщо їх примусити компенсувати збитки, вони це зроблять, але надалі чинитимуть так само й не зміняться. Вони, безперечно, не діятимуть згідно з вимогами дому Божого, а вестимуть себе свавільно, безрозсудно і безпринципно. Як поводитися з такою людиною? Чи можна її надалі використовувати? Не варто; якщо ж її використовують, то лідери і працівники – великі дурні, просто аж надто нерозумні! Коли таких маловірів виявляють, їх слід негайно відсторонити, відсіяти та очистити від них церкву. Вони не придатні навіть надавати послуги – вони на це не здатні!

Коли лідери і працівники перевіряють рахунки та витрати, вони можуть виявити не лише випадки марнотратства і розтрати або якісь безпідставні витрати – вони можуть також побачити, що деякі люди, які виконують цю роботу, мають погані моральні якості, що вони низькі й егоїстичні, і що вони завдали збитків церковній роботі. Якщо ви виявляєте таку ситуацію, як упоратися з нею? Упоратися з нею легко: потрібно розібратися з нею та розв’язати її на місці – відсторонити цих людей, а потім вибрати таких, що є відповідними для виконання цієї роботи. Відповідні люди – це ті, чия людськість відповідає стандарту, хто має совість і розум і здатен діяти згідно з принципами дому Божого. Коли вони купують речі для дому Божого, то вибирають економні, але водночас практичні та міцні речі, які справді необхідно придбати. Вони не обов’язково схильні купувати найдешевше, але й не вважають за потрібне купувати найдорожче; у групі подібних товарів вони обирають ті, що мають достатньо добрі відгуки й репутацію, а також прийнятну ціну, і, звичайно, якщо гарантія триваліша – це ще краще. Саме таких людей потрібно знайти, щоб вони робили закупівлі для дому Божого. Вони повинні бути праведні серцем та у своїх діях зважати на дім Божий, продумувати все; вони також мають діяти згідно з вимогами дому Божого, поводитися й чинити виховано, без двозначності та з ясністю. Щойно таку людину знайдено, потрібно доручити їй виконати кілька завдань для дому Божого і поспостерігати за нею. Якщо ця людина здається відносно відповідною, її можна використовувати. Але після такого влаштування справа ще не завершена – надалі потрібно зустрічатися й бесідувати з нею та перевіряти її роботу. Дехто запитує: «Чи пояснюється це тим, що їй не можна довіряти?» Тут річ не тільки в браку довіри – часом навіть коли людині можна довіряти, перевіряти однаково необхідно. А що саме потрібно перевіряти? Слід подивитися, чи не було відхилень у її практикуванні в ситуаціях, коли вона не розуміла принципів, або чи не плекала вона викривленого сприймання. Необхідно допомогти цій людині шляхом перевірки. Наприклад, припустімо, вона каже, що на ринку з’явився дуже популярний товар, але не знає, чи дім Божий має в ньому потребу, і хвилюється, що якщо не купити його зараз, потім його вже не буде у продажу. Ця особа запитує тебе, як діяти. Якщо ти сам не знаєш, тоді слід направити її до когось, хто займається цією роботою професійно. Той фахівець каже, що цей товар – лише новинка, яка зазвичай не знадобиться, і що витрачати на нього гроші немає потреби. Спираючись на думку фахівця, вирішується, що купувати цей товар немає потреби, що його купівля була б марнотратством, а не купити зараз втратою не буде. Лідери і працівники мають виконувати свою роботу до такої міри. Незалежно від того, чи річ важлива, чи дріб’язкова, якщо вони можуть її побачити, подумати про неї або дізнатися про неї, вони мають однаково здійснювати подальший контроль за нею, перевіряти її і робити це у встановленому порядку згідно з вимогами дому Божого. У цьому й полягає виконання свого зобов’язання.

Деякі люди часто подають заявки на купівлю певних речей, просячи дім Божий придбати ці товари, а після ретельної перевірки й розгляду зазвичай з’ясовується, що лише одну з п’яти речей, яких вони просили, справді потрібно купити, а решту чотири купувати немає потреби. Що робити в таких випадках? Речі, на які подано заявки, потрібно розглядати і перевіряти суворо – поспіхом купувати їх не можна. Не можна купувати їх лише тому, що ці люди кажуть, ніби робота цього вимагає; їм не можна дозволяти довільно просити речі під приводом, що щось потрібно їм для роботи. Незалежно від того, під яким приводом діють ці люди і наскільки вони квапляться, лідери і працівники або ті, хто відповідає за управління приношеннями, мають бути спокійними в серці. Вони мають сумлінно перевіряти і з’ясовувати ці питання, не допускаючи ані найменшої помилки. Те, що абсолютно необхідно придбати, потрібно дослідити і отримати схвалення лідерів; якщо покупка необов’язкова, її слід відхилити, а не схвалювати. Якщо лідери і працівники виконують цю роботу ретельно, конкретно й глибоко, випадки марнотратства й розтрати приношень скоротяться, а ще більше, звісно, скоротяться безпідставні витрати. Виконання цієї роботи полягає не тільки в уважному перегляді записів про надходження й витрати в бухгалтерських книгах, у розгляді чисел. Це другорядне. Найважливіше те, що твоє серце має бути на належному місці, і щоб ти ставився до кожної витрати та кожного запису так, ніби це запис у твоєму власному банківському рахунку. Тоді ти їх детально розглядатимеш, зможеш їх запам’ятати q зрозуміти – і якщо трапиться помилка чи проблема, ти зможеш її помітити. Якщо ж ти дивишся на них як на чужі або громадські рахунки, ти напевно будеш сліпий і розумом, і очима, неспроможний виявити жодної проблеми. Дехто кладе трохи грошей у банк і щомісяця читає виписку, дивиться на відсотки, потім звіряє рахунки – перевіряє, скільки витратив щомісяця, скільки разів знімав кошти, а скільки поклав на депозит. Кожен запис закарбований у їхній пам’яті; вони знають кожну цифру так само добре, як власну адресу, і все чітко тримають у голові. Якщо десь виникає проблема, вони помічають її з першого погляду й не пропускають навіть найменшої помилки. Люди можуть бути такими уважними до власних грошей, але чи виявляють вони таку саму турботу щодо приношень Богові? На Мою думку, 99,9 % людей – ні, тому коли Божі приношення передаються людям для зберігання, часто трапляються випадки марнотратства, розтрати та різних безпідставних витрат, і водночас ніхто не вважає це проблемою, а відповідальні за цю роботу навіть не відчувають докорів сумління. Не кажучи вже про втрату ста юанів – навіть якщо вони втратять тисячу чи десять тисяч, у серці не виникає докору, почуття провини чи осуду. Чому люди такі безтолкові в цьому питанні? Хіба це не вказує на те, що в більшості людей серце не на належному місці? Чому ти так добре знаєш, скільки грошей зберігаєш у банку? Коли гроші дому Божого тимчасово покладено на твій рахунок, щоб ти їх зберігав, ти не сприймаєш цього серйозно й не дбаєш про них. Яка це ментальність? Якщо ти навіть у справі збереження Божих приношень не виявляєш вірності, то чи ти ще є віруючим у Бога? Ставлення людей до приношень є доказом їхнього ставлення до Бога – воно багато про що свідчить. Люди байдужі до приношень і не переймаються ними. Їм не болить, якщо приношення втрачаються; вони не беруть на себе відповідальність і не турбуються про них. Тоді хіба їхнє ставлення до Бога не таке саме? (Так.) Хтось каже: «Приношення Богові належать Йому. Якщо я їх не жадаю і не привласнюю, все гаразд. Хто їх привласнить, буде покараний – це його справа, він на це заслуговує. Мене це ніяк не стосується. Я не зобов’язаний цим перейматися». Чи правильна така заява? Очевидно, ні. Тоді у чому тут помилка? (Їхнє серце не на належному місці; вони не захищають роботу дому Божого й не оберігають приношення.) Яку людськість має така особа? (Вона егоїстична й низька. Такі люди дуже дбають про власні речі й дуже добре їх оберігають, але не дбають про Божі приношення й не цікавляться ними. Людськість таких людей – дуже поганої якості.) Насамперед, це егоїстично й низько. Хіба такі люди не безсердечні? Вони егоїстичні й низькі, безсердечні й позбавлені людського тепла. Чи можуть такі люди любити Бога? Чи можуть вони коритися Йому? Чи можуть мати богобоязливе серце? (Ні.) Для чого тоді такі люди слідують за Богом? (Щоб отримати благословення.) Хіба це не безсоромність? Те, як людина ставиться до Божих приношень, найкраще показує, якою є її природа. Люди насправді нічого не можуть зробити для Бога. Навіть якщо вони і здатні виконувати невелику частину обов’язку, то дуже обмежено. Якщо ти не можеш правильно ставитися навіть до приношень, які належать Богові, або добре їх зберігати, якщо ти маєш такий погляд і ставлення, то хіба ти не людина, якій найбільше бракує людськості? Хіба не неправдиво, коли ти кажеш, що любиш Бога? Хіба це не обман? Це – справжній обман! Такі особи не мають жодної людськості – хіба спасатиме Бог таке нікчемство?

III. Відстеження, розгляд та інспектування всіх видів витрат, проведення суворої перевірки

Щоб лідери і працівники були добрими розпорядниками дому Божого, перша робота, яку вони мають добре виконувати, – це належне управління приношеннями. Окрім належного збереження приношень, вони мають здійснювати сувору перевірку витрат приношень. Що означає здійснювати сувору перевірку? Насамперед це означає повністю усунути безпідставні витрати і прагнути, щоб кожна витрата приношень була обґрунтованою й ефективною, а не марнувалася й розтрачувалася. Якщо виявлено випадки марнотратства чи розтрати, лідери і працівники мають не тільки негайно покласти їм край, а й притягнути винних до відповідальності, а також знайти відповідних людей для виконання цієї роботи. Лідери і працівники мають точно знати, куди йде кожна витрата і на що вона призначена в межах їхньої сфери управління, – вони мають суворо перевіряти ці речі. Наприклад, якщо в кімнаті не вистачає вентилятора, вони мають установити параметри щодо того, хто його купуватиме, скільки на нього буде витрачено і які функції для нього будуть найдоречнішими. Дехто з лідерів і працівників каже: «Ми зайняті, у нас немає часу піти й купити його». Тебе не просять іти й купувати його особисто. Ти маєш доручити це завдання добрій людині, людині з відповідним рівнем. Не доручай купувати його недотепі чи поганій людині, чиє серце не на належному місці. Люди з нормальною людськістю знають, що потрібно купувати речі з відповідними функціями й за відповідною ціною – надмірні функції непотрібні, і вони коштують значно дорожче. Натомість шукачі задоволень, чиє серце не на належному місці, купують непрактичні речі із цілою купою різноманітних функцій, що коштує дорожче. Покупці мають володіти розумом, вони мають розуміти принципи. Придбані речі мають бути практичними, не коштувати багато і вважатися всіма доречними. Якщо ти доручиш цю покупку безвідповідальній людині, яка любить бездумно витрачати й марнувати гроші, вона просто заплатить високу ціну за кондиціонер найвищого класу, що вдесятеро дорожче за вентилятор. Вона вважає, що хоч це й коштує трохи дорожче, але люди мають бути нашим головним пріоритетом – цей кондиціонер не тільки фільтрує повітря, а й може регулювати вологість і температуру, має різні таймери й налаштування. Хіба це не марнотратство? Це марнотратство й розтрата. Ця людина прагне насолоди, вона витрачає гроші заради розваги, щоб похизуватися, а не для того, щоб купити практичні речі. У таких людей серце не на належному місці. Якщо вони купують для себе, то знаходять способи заощадити, шукають уцінені товари й намагаються торгуватися. Вони заощаджують, якщо можуть, – що дешевше, то краще. Але коли вони купують для дому Божого, їм байдуже, скільки грошей вони витрачають. Вони навіть не дивляться на дешеві речі, а хочуть купувати дорогі, висококласні, найсучасніші речі. Це означає, що їхнє серце не на належному місці. Чи можна використовувати людей, чиє серце не на належному місці? (Ні.) Виконуючи завдання для дому Божого, люди, чиє серце не на належному місці, роблять лише безглузді й нікчемні речі. Вони витрачають гроші не на те, що потрібно, а просто марнують і розтрачують приношення, і кожна їхня витрата є безпідставною.

Інші люди мають мислення бідняка і вважають, що, купуючи для дому Божого, потрібно купувати найдешевші речі, – що дешевше, то краще. Вони думають, що так заощаджують гроші дому Божого, тому купують виключно застарілі, уцінені речі. У результаті вони купують найдешевші неякісні прилади. Ці прилади ламаються, щойно їх починають використовувати, і вони не підлягають ремонту й непридатні до використання. Тоді доводиться купувати інші, належної якості, які можна нормально використовувати, і так витрачається ще одна сума. Хіба це не безглуздо? Таких людей слід називати скнарами, що мають мислення бідняка. Вони завжди хочуть заощадити гроші дому Божого, і до чого призводить уся їхня економія й заощадження? Це перетворюється на марнотратство, на розтрату грошей. Вони навіть виправдовуються: «Я не робив цього навмисно. У мене були благі наміри – я просто намагався заощадити гроші дому Божого, я не хотів бездумно витрачати гроші». Хіба є якась користь від того, що вони цього не хотіли? Насправді вони бездумно витрачають гроші, спричиняють марнотратство, і це справді поглинає гроші й людські ресурси. Таких людей також не можна використовувати – вони недотепи, їм бракує кмітливості. Коротко кажучи, для закупівель для дому Божого не можна використовувати ні людей, чиє серце не на належному місці, ні недотеп. Слід використовувати кмітливих людей, які мають певний досвід у закупівлях і певний рівень, і які дивляться на все без викривлень. Хай що купується, воно має бути практичним, ціна на нього має бути розумною, і навіть якщо воно зламається, його має бути легко полагодити, а запчастини до нього – легко придбати. Це розумно. Деякі люди, купивши річ, бачать, що термін повернення становить один місяць, поспішають її випробувати й отримують результати протягом місяця. Якщо вона трохи несправна й погано працює, вони негайно її повертають і вибирають щось інше, зменшуючи збитки. Такі люди мають відносно добру людськість. Люди, позбавлені людськості, купують якусь річ і відкладають її вбік. Вони не випробовують її, щоб побачити, чи є з нею проблеми, чи вона довговічна, і не дивляться, який у неї гарантійний термін або скільки часу є на повернення, – їм до цього байдуже. Коли одного дня в них раптом з’являється інтерес до цієї речі, вони беруть її і випробовують, і лише тоді виявляють, що вона зламана. Вони перевіряють чек і бачать, що термін повернення минув, і річ уже не можна повернути. Тоді вони кажуть: «Тоді купимо іншу». Хіба це не марнотратство? «Купимо іншу» – через цю фразу дім Божий мусить викласти ще одну суму грошей. На перший погляд здається, що заявка на купівлю іншої речі подається заради церковної роботи і є обґрунтованою витратою, тоді як насправді, по суті, це сталося через їхню недбалість у виконанні обов’язків, оскільки вони не перевірили річ одразу після купівлі. Одна сума приношень змарнована, інша сплачена, а для нової речі знову немає нікого, хто б добре її зберігав, тому вона теж використовується недовго, перш ніж зламатися. Дивно, що ніхто не наглядає за цими речами, ніхто не розбирається з проблемами, що виникають, – що роблять лідери і працівники? Вони повністю занедбали свої зобов’язання щодо цієї роботи – вони не виконали своєї функції нагляду, інспектування та проведення перевірки, і тому приношення так марнуються й розтрачуються. Якщо покупці – відповідальні люди, вони негайно повернуть придбану річ, коли побачать, що вона непрактична. Це зменшує збитки й марнотратство. Якщо ж вони – безвідповідальні люди, чиє серце не на належному місці, вони купуватимуть неякісні речі, так марнуючи приношення. То на кого ж саме слід покласти відповідальність за цю втрату грошей? Хіба не покупець і лідери та працівники – усі несуть за це відповідальність? Якби лідери і працівники поставилися до цієї справи сумлінно, конкретно й ретельно, хіба ці проблеми не були б виявлені? Хіба ці недоліки не були б виправлені? (Були б.) Якщо лідери і працівники часто відвідують церкви в різних місцях, щоб перевіряти стан витрат приношень, вони зможуть виявити проблеми й усунути таке марнотратство й розтрату. Якщо лідери і працівники ліниві й безвідповідальні, ці випадки безпідставних витрат, марнотратства й розтрати виникатимуть неодноразово – вони й надалі поширюватимуться. Що спричиняє це поширення? Хіба це не пов’язано з тим, що лідери і працівники не виконують реальної роботи, а натомість ставлять себе вище за інших і поводяться як неефективні чиновники? (Так.) Такі лідери і працівники не мають ні совісті, ні розуму, і в них немає людськості. Оскільки всі гроші, які витрачає церква, належать дому Божому, і все це – Божі приношення, вони вважають, що це їх не стосується, тому не дбають і не питають про це, вони це ігнорують. Більшість людей вважає, що гроші дому Божого слід витрачати, що їх можна витрачати в будь-який спосіб, і що, доки вони не кладуть їх собі в кишеню чи не привласнюють, неважливо, якщо вони марнуються, – це просто люди купують досвід і розширюють свій кругозір. Лідери і працівники просто заплющують на це очі: «Хто завгодно може витрачати ці гроші як хоче і купувати що хоче. Неважливо, скільки змарновано, – хто марнує гроші, той за це й відповідає, і в майбутньому на нього чекає відплата й покарання, – мене це не стосується. Зрештою, не я їх витрачаю, і витрачаються не мої гроші». Хіба це не такий самий погляд і ставлення, яке мають невіруючі до витрачання державних коштів? Схоже, ніби вони витрачають гроші своїх ворогів. Коли невіруючі працюють на заводі, якщо управління слабке, спільне майно завжди крадуть і несуть додому або просто псують, а якщо щось ламається, вони просять завод купити нове. Коли вони купують для заводу, то купують виключно хороші, дорогі речі. У будь-якому разі гроші витрачатимуться довільно і без жодних обмежень. Якщо віруючі в Бога також мають такий менталітет щодо приношень, чи можуть вони бути спасенні? Чи працюватиме Бог над такою групою людей? (Ні.) Якщо люди мають таке ставлення до Божих приношень, то ти маєш знати і без Моїх слів, яке ставлення Бог має до таких людей.

Ставлення людини до Бога найпряміше проявляється в її ставленні до приношень. Яке твоє ставлення до приношень, таке й твоє ставлення до Бога. Якщо ти ставишся до приношень так, як до записів на власному банківському рахунку, – ретельно, уважно, обережно, суворо, відповідально й дбайливо, – то твоє ставлення до Бога більш-менш таке саме. Якщо ж твоє ставлення до приношень подібне до ставлення до громадського майна, до овочів на ринку, – недбало купуєш трохи того, що тобі потрібно, і навіть не дивишся на овочі, які тобі не подобаються, не звертаєш на них уваги, де б вони не лежали, тобі байдуже, якщо хтось їх візьме й використає, вдаєш, що не бачиш, коли вони впали на землю і хтось на них наступив, вважаючи, що все це тебе не стосується, – тоді це для тебе біда. Якщо в тебе таке ставлення до приношень, то чи відповідальна ти людина? Чи може така людина, як ти, добре виконувати обов’язок? Очевидно, яка в тебе людськість. Коротко кажучи, у роботі з управління приношеннями, окрім їхнього належного збереження, головне зобов’язання лідерів і працівників полягає в тому, що вони мають здійснювати відстежувати подальшу роботу – найважливішим є те, що вони мають регулярно перевіряти рахунки, а також здійснювати подальший контроль, з’ясовувати й перевіряти різноманітні витрати та проводити сувору перевірку. Вони мають беззаперечно усувати безпідставні витрати, перш ніж ті призведуть до марнотратства й розтрати; а якщо безпідставні витрати вже призвели до цього, вони мають притягувати винних до відповідальності, робити їм попередження і змушувати їх відшкодовувати збитки. Якщо ти не можеш навіть цю роботу добре виконувати, то швидше йди у відставку – не обіймай посаду лідера чи працівника, бо ти не можеш виконувати їхню роботу. Якщо ти не можеш навіть узяти на себе відповідальність за цю роботу й не можеш її добре виконати, то яку роботу ти можеш виконувати? Скажіть Мені систематично: скільки всього завдань мають виконувати лідери і працівники щодо приношень? (Перше – це збереження. Друге – перевірка рахунків. Третє – подальший контроль, з’ясування й перевірка різноманітних витрат, а також сувора перевірка; безпідставні витрати мають бути усунені, і хай хто спричинить марнотратство чи розтрату, його мають притягнути до відповідальності й змусити відшкодувати збитки.) Чи легко працювати за цими кроками? (Так.) Це чітко визначений спосіб роботи. Якщо ти не можеш виконати навіть таку просту роботу, то що ж ти можеш робити як лідер чи працівник – як розпорядник дому Божого? Випадки марнування й розтрати приношень трапляються на кожному кроці, і якщо ти, як лідер чи працівник, не усвідомлюєш цього і зовсім через це не переймаєшся, то чи є взагалі Бог у твоєму серці – чи є там для Нього місце? Це сумнівно. Ти кажеш, що твоє боголюбне серце велике і що ти справді маєш богобоязливе серце, але коли Його приношення так марнуються й розтрачуються, чомусь ти не усвідомлюєш цього і зовсім через це не переймаєшся – хіба це не ставить під сумнів твою любов і страх Божий? (Ставить.) Навіть твоя віра сумнівна, не кажучи вже про твою любов і страх Божий. Твоя любов і страх Божий не витримують критики – вони неспроможні! Належне збереження приношень – це обов’язок, який мають виконувати лідери і працівники, а також їхнє невіддільне зобов’язання. Якщо приношення не зберігаються як слід, це занедбання зобов’язання з їхнього боку – можна сказати, що всі, хто погано зберігає приношення, є неправдивими лідерами і неправдивими працівниками.

IV. Своєчасне з’ясування розташування приношень, а також різноманітних обставин їхніх хранителів

Окрім перевірки стану витрат приношень і розв’язання проблеми безпідставних витрат, лідери і працівники мають ще одне найважливіше завдання: вони мають своєчасно з’ясовувати розташування приношень, а також різноманітні обставини їхніх хранителів. Мета цього – не дати злим людям, людям, які виношують темні махінації, і людям із жадібними серцями використати недогляди, щоб захопити приношення. Деякі люди бачать, що в домі Божому так багато речей, і що за деякими ніхто не наглядає і не веде їхній облік, і тому вони завжди думають про те, коли зроблять ці речі своєю приватною власністю і матимуть їх для власного використання. Такі люди є скрізь. Зовні здається, що деякі люди не користуються іншими й не мають великого бажання до матеріальних речей чи грошей, але це лише тому, що ситуація й умови невідповідні, – якби приношення справді потрапили в їхні руки для зберігання, вони цілком могли б їх привласнити. Дехто запитує: «Але ж раніше вони були такими добрими людьми: не були жадібними, і характер у них був цілком пристойний, – то чому ж те, що в їхні руки потрапило лише кілька приношень, так їх викрило?» Це пояснюється тим, що ти не проводив із цими людьми багато часу, не досяг глибокого їх розуміння, не побачив наскрізь їхню природу-сутність. Якби ти раніше зрозумів, що це за люди, приношення уникнули б нещастя бути привласненими злими людьми. Отже, щоб не допустити потрапляння приношень до рук злих людей, лідери і працівники мають ще одне, важливіше завдання: своєчасно з’ясовувати й бути в курсі розташування приношень і різноманітних обставин їхніх хранителів. Скажімо, людина управляє кількома сотнями чи тисячами юанів; якщо в неї є хоч трохи совісті, вона їх не привласнить, – але якби йшлося про десятки чи сотні тисяч, на більшість людей не можна було б покластися, це було б небезпечно, і їхні серця могли б змінитися. Як могли б змінитися їхні серця? Кілька сотень чи тисяч навряд чи похитнуть серце людини, але коли йдеться про десятки чи сотні тисяч, її серце може легко похитнутися. «Я б стільки не заробив за кілька життів, а тепер це в моїх руках – наскільки краще мені жилося б, якби це було моїм!» Вони розмірковують: «Я не відчуваю провини за ці думки – то чи є насправді бог, чи ні? Де бог? Хіба не правда, що ніхто не знає, що в мене є такі думки? Ніхто не знає, і я не відчуваю ні провини, ні жалю, – чи означає це, що бога немає? Тоді якщо я візьму ці гроші собі, чи не зазнаю я жодного покарання чи відплати? Чи не буде жодних наслідків?» Хіба серце цієї людини не в процесі зміни? Хіба приношення в її руках не в небезпеці? (У небезпеці.) Крім того, деякі люди, які управляють приношеннями, досить хороші, вони мають основу у своїй вірі в Бога і вірні у своїх діях, і навіть якщо ти доручиш їм зберігати кілька десятків чи сотень тисяч юанів, вони зможуть це добре зробити, і гарантовано не привласнять їх. Але в їхніх сім’ях є кілька невіруючих, і коли ці люди бачать гроші, їхні очі наливаються кров’ю, як у вовка, що побачив здобич. Забудьте про десятки чи сотні тисяч – вони б і тисячу юанів засунули собі в кишеню, якби побачили. Їм байдуже, чиї це гроші; вони вважають, що вони належать тому, хто зуміє їх покласти собі в кишеню, хто перший їх схопить. Якщо навколо людини, яка зберігає приношення, є такі злі вовки, то хіба приношення не перебувають у небезпеці бути привласненими будь-де і будь-коли? Чи може трапитися така ситуація? (Може.) Хіба не небезпечно, якщо лідери і працівники недбалі й не мають почуття відповідальності, і навіть не помічають цього або не йдуть розпитувати й з’ясовувати, коли приношення перебувають у такій небезпечній ситуації? Щось може піти не так будь-де і будь-коли. Є ще одна ситуація: деякі хранителі зберігають у своїх домівках і гроші, і різні речі, а також приймають там братів і сестер, лідерів і працівників. Тимчасово це може бути відносно безпечно, але чи доречно зберігати там приношення в довгостроковій перспективі? (Ні.) Навіть якщо людина, яка їх зберігає, підходить, оточення й умови абсолютно невідповідні. Або людей, яких вони приймають, слід перемістити, або приношення слід забрати. Якщо лідери і працівники не розбираються в цій роботі й не виконують свого зобов’язання щодо неї, щось може піти не так будь-де і будь-коли; приношення можуть зазнати збитків і потрапити до рук злих демонів будь-де і будь-коли. Є ще одна ситуація: деякі церкви перебувають у ворожому оточенні, де людей часто заарештовують, і через це є велика ймовірність, що місцезнаходження будинків, де зберігаються приношення, буде видано, і великий червоний дракон проведе там обшуки й рейди, – приношення можуть бути розграбовані злими демонами в будь-який час. Чи підходять такі місця для зберігання приношень? (Ні.) Тож, якщо їх уже туди поклали, що робити? Перемістити їх негайно. Деякі лідери і працівники не виконують свого зобов’язання і не роблять справжньої роботи. Вони не здатні передбачити таких речей чи подумати про них, не усвідомлюють їх, і лише коли щось іде не так і приношення забирають злі демони, вони думають: «Треба було їх тоді перемістити», і лише відчувають трохи жалю. Але якщо нічого не трапиться, мине ще десять років, а вони так і не перемістять приношення. Вони не бачать, які серйозні наслідки може спричинити ця проблема, і не здатні розставляти пріоритети за важливістю й терміновістю. Зіткнувшись із такою ситуацією, лідери і працівники мають чітко її розуміти: «Одне з місць, де зберігаються приношення, не підходить. Оточення надто небезпечне, і чимало братів і сестер було заарештовано, вистежено чи взято під нагляд у тій місцевості. Нам потрібно придумати спосіб вивезти звідти приношення. Перемістити їх у відносно безпечне місце було б кращим кроком, ніж залишати їх там, де вони є, і чекати, поки їх заберуть». Коли ситуація щойно виникла і вони передбачають, що приношення в небезпеці, вони мають негайно їх перемістити, щоб не дати великому червоному дракону, злому дияволу, їх привласнити й пожерти. Це єдиний спосіб забезпечити безпеку приношень і уникнути будь-яких пасток чи помилок. Це робота, яку мають виконувати лідери і працівники. Щойно з’являється найменша ознака небезпеки, щойно когось заарештовують, щойно виникає якась ситуація, першою думкою лідерів і працівників має бути, чи в безпеці приношення, чи не можуть вони потрапити до рук злих людей, чи не будуть ними привласнені, чи не будуть захоплені злими демонами, і чи не зазнали приношення якихось збитків. Вони мають негайно вжити заходів для захисту приношень. Це зобов’язання лідерів і працівників. Деякі лідери і працівники можуть сказати: «Виконання цих речей вимагає, щоб ми ризикували. Чи можемо ми їх не робити? Хіба не правда, що люди – наш головний пріоритет, а це означає, що не потрібно ставити приношення на перше місце, а слід ставити на перше місце людей?» Що ви думаєте про їхнє запитання? Чи є в цих людей людськість? (Ні.) Належно зберігати приношення, добре ними управляти й добре за ними наглядати – це зобов’язання, які має виконувати добрий розпорядник. Кажучи серйозніше, навіть якщо тобі доведеться пожертвувати своїм життям, це того варте, і це те, що ти маєш робити. Це твоє зобов’язання. Люди завжди кричать: «Померти заради Бога – гідна смерть». Чи справді люди готові померти за Бога? Зараз тебе не просять померти заради Бога; від тебе лише вимагається взяти на себе невеликий ризик, щоб надійно зберегти приношення. Чи готовий ти це зробити? Ти маєш радісно сказати: «Готовий!» Чому? Бо це Боже доручення й вимога до людини, це твоє невіддільне зобов’язання, і ти не маєш намагатися його уникнути. Враховуючи, що ти стверджуєш, ніби готовий померти заради Бога, то чому ж ти не можеш заплатити невелику ціну й взяти на себе невеликий ризик, щоб зберегти приношення? Хіба це не те, що ти маєш робити? Якщо ти не робиш нічого реального, а лише постійно кричиш про смерть заради Бога, хіба ці слова не порожні? Лідери і працівники мусять мати чисте розуміння роботи зі збереження приношень, і вони мають брати це зобов’язання на свої плечі. Вони не мають ухилятися від нього чи уникати його, і не мають відкручуватися від свого зобов’язання. Оскільки ти лідер чи працівник, ця робота – тягар, який покладено саме на тебе. Це важлива робота – чи готовий ти її виконувати, навіть якщо ризикуєш, навіть якщо на кону твоє життя? Чи маєш ти її робити? (Так.) Ти маєш бути готовим її робити; тобі не слід відмовлятися від цього зобов’язання. Це вимога Бога до людини і доручення, яке Він дає людині. Бог сказав тобі Свою найменшу вимогу й доручення – якщо ти навіть не готовий їх виконати, то що ти взагалі можеш зробити?

Лідери і працівники мають виконувати роботу зі збереження й витрачання приношень якомога ретельніше й конкретніше. Вони не мають ставитися до неї недбало, а тим паче – як до чужої справи, і відмовлятися від зобов’язання. Лідери і працівники мають особисто проводити перевірку, втручатися й розпитувати про ці речі, і навіть особисто ними займатися, щоб не дати злим людям і людям із поганою людськістю використати недогляди й спричинити руйнування. Що ретельніше ти виконуєш цю роботу, то менше можливостей у злих і поганих людей буде використати недогляди; що детальніші твої розпитування і що суворіше твоє управління, то менше буде випадків безпідставних витрат, марнотратства й розтрати. Дехто каже: «Чи це робиться для того, щоб заощадити гроші для дому Божого? Чи в домі Божому бракує коштів? Якщо так, я пожертвую ще». Чи так усе відбувається? (Ні.) Це зобов’язання лідерів і працівників, це вимога Бога до людини, і це принцип, якого лідери і працівники мають дотримуватися, виконуючи цю роботу. Як віруючий у Бога, як той, хто взяв на себе роль розпорядника в домі Божому, твоє ставлення до приношень має бути відповідальним і передбачати сувору перевірку; інакше ти не придатний для виконання цієї роботи. Якби ти був звичайним віруючим, якому бракує почуття відповідальності і який не прагне до істини, від тебе не вимагалося б робити ці речі. Ти – лідер чи працівник; якщо в тебе немає цього почуття відповідальності, ти не придатний ним бути, і навіть якщо ти ним служиш, ти – безвідповідальний неправдивий лідер чи неправдивий працівник, і рано чи пізно тебе буде відсіяно. Усі ті, кому повністю бракує почуття відповідальності, – це люди, які зовсім не захищають роботу дому Божого, – усі вони позбавлені найменшої крихти совісті й розуму. Як такі люди взагалі можуть виконувати обов’язки? Усі вони – бездумні нікчеми, їм слід негайно покинути дім Божий і повернутися у світ, якому вони належать!

Якби ми не бесідували так про загальні знання щодо приношень, а також про істини, пов’язані зі збереженням приношень, і принципи, які люди мають практикувати, хіба ви не мали б неясного уявлення про ці речі? (Мали б.) Коли люди не мають ясного уявлення про точні принципи, чи можуть вони виконати частину свого зобов’язання? Чи виконували вони своє зобов’язання? Хіба більшість людей не керувалася найповерховішою теорією і принципом: «У будь-якому разі я не жадаю Божих приношень, я не привласнюю і не використовую їх неправомірно, і я добре за ними наглядаю і не дозволяю людям бездумно їх витрачати – цього достатньо»? Це практика істини? Це виконання свого зобов’язання? (Ні.) Якщо знання більшості людей не виходять за межі цього стандарту, то ця тема справді заслуговує на бесіду. Завдяки цій бесіді чи розумієте ви тепер трохи більше про те, як зберігати приношення, і про ставлення та знання, які ви мусите мати, зберігаючи їх? (Так.) На цьому ми завершимо нашу бесіду про істини, що стосуються приношень, і про принципи, пов’язані з тим, як ставитися до приношень і управляти ними.

Ставлення та прояви неправдивих лідерів щодо приношень

I. Ставлення до приношень як до спільної власності

Далі ми проведемо просте розвінчування й аналіз неправдивих лідерів щодо одинадцятого пункту зобов’язань лідерів і працівників. Ми розглянемо, які прояви мають неправдиві лідери у своєму ставленні до приношень та в їхньому зберіганні й управлінні. Перший прояв полягає в тому, що неправдивим лідерам бракує точного знання про приношення. Вони вважають: «Приношення номінально робляться для бога, але насправді – для церкви. Ми не знаємо, де той бог, і він однаково не може використати стільки всього. Ці приношення робляться для бога лише номінально; насправді вони робляться для церкви та для дому божого, і вони не приносяться в дар якійсь конкретній людині. Церква й дім божий – це загальна назва для всіх людей у них, і з цього випливає, що приношення належать усім, а те, що належить усім, – це спільна власність. Отже, приношення – це спільна власність, що належить усім братам і сестрам». Чи правильне це розуміння? Цілком очевидно, що ні. Хіба немає проблеми з людськістю людей, які мають таке розуміння? Хіба це не люди, які жадають приношень? Люди, що мають жадібні серця й бажання привласнювати приношення, застосовують цей метод і цей погляд, коли йдеться про приношення. Очевидно, вони поклали око на приношення й хотіли б заволодіти ними для власної насолоди. Що це за створіння? Хіба вони не з того ж роду, що і Юда? Отже, такий лідер або працівник вважає Божі приношення спільною власністю церкви. Вони плекають у серці таке ставлення – вони не оберігають приношення ретельно й не управляють ними розумно та відповідально, натомість вони використовують приношення за власним бажанням, нахабно й абсолютно нестримно, без жодних принципів. Вони дозволяють будь-кому їх використовувати, і той, у кого «посада» вища, у кого вищий статус, хто має авторитет серед братів і сестер, отримує пріоритет у володінні та використанні. Це так само, як у компаніях і на заводах у суспільстві, де службові автомобілі та хороші дорогі речі призначені для використання менеджерами, директорами заводів і головами правлінь. Вони вважають, що так само має бути й з Божими приношеннями: той, хто є лідером або працівником, має пріоритет у насолоді дорогими речами дому Божого, у насолоді приношеннями, зробленими для Бога. Отже, усі ті, хто використовує своє становище лідера та працівника як привід для купівлі дорогих комп’ютерів і мобільних телефонів, а також усі ті лідери і працівники, які забирають приношення собі, вважають, що приношення – це спільна власність і що їх слід використовувати й марнувати, як їм заманеться. Коли деякі брати й сестри приносять у дар золоті та срібні прикраси, сумки, одяг і взуття, вони не уточнюють, що приносять їх у дар Богові, і тому деякі неправдиві лідери вважають: «Оскільки вони не уточнили, що ці речі приносяться в дар богові, вони мають бути для використання церквою. Усе, що дається церкві, – це спільна власність, а лідери і працівники мусять мати пріоритет у насолоді спільною власністю». І тому вони забирають собі ці речі, як ніби це само собою зрозуміле Речі, що залишилися після їхнього перебирання, може використовувати хто завгодно й брати хто завгодно – усі ділять їх між собою. Ці лідери і працівники називають це «поділом багатства»; слідуючи за ними, люди можуть добре їсти й пити та справді насолоджуватися життям. Усі щасливі й кажуть: «Дяка богові – хіба ми могли б насолоджуватися цими речами, якби не вірили в нього? Це приношення, і ми не гідні ними насолоджуватися!» Вони кажуть, що не гідні, але хапаються за ці речі й не відпускають. Такі лідери і працівники не просто привласнюють приношення й ділять їх між собою та особисто насолоджуються ними, не отримуючи нічийого схвалення, – водночас вони зовсім не зважають на управління, витрати й використання приношень, не обирають підхожих людей для управління ними та ведення їхнього обліку, і тим паче не перевіряють рахунки й не проводять суворої перевірки стану витрат. Байдужість неправдивих лідерів до управління приношеннями призводить до хаосу, і деякі приношення втрачаються та марнуються. Найбільше в роботі неправдивих лідерів виділяється те, що кожен діє на власний розсуд. Як скаже куратор будь-якої команди, так і роблять, і коли якійсь команді потрібно щось купити, вони можуть вирішити це самі, без необхідності подавати запит на затвердження. Доки щось потрібне для роботи, вони можуть це купити, не турбуючись про те, скільки це коштує, чи зможуть вони це використати або чи є в цьому необхідність, у будь-якому разі вони витрачають приношення, а не чиїсь особисті гроші. Неправдиві лідери не наглядають за цим, і не проводять перевірку, і тим паче не бесідують про принципи. Коли щось куплено, неправдиві лідери зовсім не зважають на те, чи є кому це зберігати, чи може з цим щось трапитися, чи варте воно витрачених грошей. Чому вони на це не зважають? Тому що гроші не їхні – вони думають, що будь-хто може їх витрачати, оскільки в будь-якому разі витрачаються не їхні гроші. В кожному аспекті управління приношеннями панує хаос. Наскільки все хаотично? Це так само, як на великих державних заводах у соціалістичних країнах, де кожен отримує рівну частку, незалежно від того, скільки роботи він виконав. Кожен несе речі додому, їсть заводську їжу й отримує заводські гроші та привласнює заводські речі. Це цілковитий хаос. Неправдиві лідери не встановлюють жодних правил щодо витрат на закупівлю будь-яких пристроїв чи обладнання. Дім Божий установлює правила, але вони не проводять суворої перевірки, звірки, подальшого відстеження чи інспекції витрат. Вони не виконують жодної із цих робіт. Робота неправдивих лідерів – це цілковитий хаос, ні в чому немає порядку, і скрізь є вади. На кожному кроці злим людям і тим, у кого серце не на належному місці, дозволяється використовувати недогляди й отримувати перевагу. Божі приношення бездумно марнуються й нестримно розтрачуються цими людьми, і все ж їх ніяк не карають і не застосовують до них санкцій – їм навіть не роблять попередження. Що це за лідери і працівники? Хіба вони не кусають руку, що їх годує? Хіба вони домоправителі дому Божого? Вони злодії-зрадники дому Божого!

Як слід розглядати цих лідерів і працівників, які не несуть відповідальності, коли йдеться про зберігання приношень? Хіба вони не низького характеру й позбавлені совісті та розуму? Ці неправдиві лідери вважають речі, принесені братами й сестрами в дар Богові та церкві, власністю дому Божого і кажуть, що ними мають управляти брати й сестри як група. І тому, коли проблеми викриваються і Вишнє притягує людей до відповідальності, вони щосили захищаються й не визнають, наскільки серйозною за своєю природою є та обставина, що вони крали й привласнювали Божі приношення після того, як стали лідерами й отримали статус. Хіба це не люди з низькими моральними якостями? Вони просто безсоромні! Вони не знають, чому брати й сестри приносять у дар гроші та речі й кому вони їх приносять. Якби не було Бога, хто б легковажно приносив у дар речі, які йому подобаються? Це така проста логіка, і все ж ці так звані «лідери» не знають і не розуміють її. У цих неправдивих лідерів є улюблена фраза: «приношення дому Божого». Хіба цей вислів не потребує виправлення? Яким має бути правильний вислів? «Приношення» або «Божі приношення». Якщо ви збираєтеся додати означення, то слід додати «Божі» – приношення належать лише Богові. Якщо ви не додаєте означення, то це просто «приношення» – люди однаково мають знати, що власником приношень є Творець, Бог, а не людина. Людина не гідна володіти приношеннями, і навіть священники не можуть сказати, що приношення належать їм, – вони можуть насолоджуватися приношеннями з Божого дозволу, але вони їм не належать. Означенням до «приношень» ніколи не буде якась людина – це може бути лише Бог, і ніхто інший. Отже, цілком очевидно, що вислів «приношення дому Божого», який часто вживають неправдиві лідери, є помилковим і його слід виправити. Не має бути таких висловів, як «приношення дому Божого» або «приношення церкви». Є деякі люди, які навіть кажуть «наші приношення» і «приношення нашого дому Божого». Усі ці вислови неправильні. Приношення робляться Богові створеним людством, тими, хто слідує за Богом. Лише Бог має виключне право бути їхнім власником, користувачем і тим, хто ними насолоджується. Приношення – це не спільна власність; вони не належать людині, і тим паче церкві та дому Божому, натомість вони належать Богові. Бог дозволяє церкві та дому Божому використовувати їх – це Його доручення. Тому всі такі вислови, як «приношення дому Божого», «приношення церкви» та «наші приношення», є неточними, і, ба більше, це вислови людей із прихованими мотивами, вони призначені для того, щоб уводити людей в оману й робити їх байдужими, і ще більше – для того, щоб збивати людей зі шляху. Ці люди категоризують приношення як спільну власність, що належить церкві, або дому Божому, або всім братам і сестрам. Усе це проблематично й помилково, і це слід виправити. Це прояв одного з видів неправдивих лідерів. Такі люди вважають приношення спільною власністю й використовують їх, як їм заманеться; або ж вони вважають, що, як лідери, вони мають право розподіляти ці речі, і тому вони розподіляють їх між людьми, які їм подобаються, або між усіма порівну. Яку ситуацію вони намагаються створити? Таку, де всі рівні, де кожен може насолоджуватися Божою благодаттю, де всі діляться. Вони хотіли б купити прихильність людей, будучи щедрими за рахунок ресурсів дому Божого. Хіба це не огидно? Це мерзенна, безсоромна поведінка! Як характеризувати таких людей? Такі неправдиві лідери жадають приношень, і для того, щоб не дати людям наглядати за ними, розвінчувати їх і розрізняти, вони розподіляють залишки речей, які не використовують, між братами й сестрами, купуючи їхню прихильність і досягаючи ситуації, коли всі рівні, і даючи змогу всім отримувати користь від спілкування з ними, щоб ніхто їх не розвінчував. Якби ви зіткнулися з таким лідером, який міг би дозволити вам отримати деякі вигоди і з яким ви могли б насолоджуватися деякою «спільною власністю», якби ви мали таке право й скористалися такою перевагою, чи були б ви цим задоволені? Чи змогли б ви відмовитися від цього? (Ми змогли б.) Якщо ви жадібні, не маєте богобоязливого серця й не боїтеся Бога, то ти не зможеш. Будь-хто, хто має хоч трохи гідності, трохи розуму й трохи богобоязливого серця, відмовиться від цього, а також повстане, щоб докорити цьому лідеру, обітнути, зупинити його, кажучи: «Перше, що ти маєш робити як лідер, – це добре управляти приношеннями, а не привласнювати їх, і тим паче не вирішувати самовільно розподіляти їх між усіма за власним бажанням. Ти не маєш такого права; це не Боже доручення тобі. Приношення призначені для використання Богом, і в їхньому використанні церквою є принципи – ніхто не має в цьому останнього слова. Ти можеш бути лідером, але ти не маєш такого привілею. Бог не дарував його тобі. Ти не маєш права використовувати Божі речі – Бог не доручав тобі цієї роботи. Тож поспіши зняти золоті та срібні прикраси, які брати й сестри пожертвували Богові, і зняти одяг, який вони Йому віддали. Поспіши відшкодувати за те, що ти з’їв, хоча тобі не слід було це їсти. Якщо ти ще людина й маєш хоч трохи сорому, зроби це негайно. Крім того, незалежно від того, кому ти відправив ці приношення, щоб завоювати його прихильність, або кому ти дозволив їх привласнити й насолоджуватися ними, негайно поверни ці приношення. Якщо ти цього не зробиш, ми повідомимо всіх братів і сестер і розберемося з тобою, як із Юдою!» Чи наважилися б ви на таке? (Так.) Кожен несе цю відповідальність, коли йдеться про приношення, і має ставитися до них із такою совістю й таким ставленням. Звісно, кожен також несе цей обов’язок наглядати за тим, як інші ставляться до приношень, чи добре вони їх зберігають і чи управляють ними згідно з принципами. Не думай, що це тебе не стосується, і не будь безвідповідальним, кажучи: «У будь-якому разі я не лідер і не працівник, це не моя відповідальність. Навіть якщо я це виявлю, мені не потрібно цим перейматися чи щось про це говорити – це справа лідерів і працівників. Хто самовільно витрачає гроші й привласнює приношення, той юда, і Бог покарає його, коли прийде час. Хто спричинив наслідки, той за них і відповідає. Мені не потрібно цим перейматися. Яка користь від того, що я сказав би про це щось недоречне?» Що ви думаєте про таку людину? (У неї немає совісті.) Якщо ти виявиш, що в деяких сферах, які лідери і працівники не перевіряють, є люди, що марнують і привласнюють приношення, ти маєш особисто попередити причетних, а також негайно повідомити про це лідерів і працівників. Ти маєш сказати: «Наш лідер команди й наш лідер часто забирають приношення собі. Вони також самовільно витрачають приношення, не обговорюють це з іншими й просто самі вирішують купувати те й се. Більшість їхніх витрат не відповідає принципам. Чи може дім Божий розібратися з цим?» Відповідальність Божих обранців – доповідати й повідомляти про проблеми, які вони виявляють. Наша попередня бесіда була про прояв одного з видів неправдивих лідерів – їхнє ставлення до приношень полягає в тому, щоб вважати їх спільною власністю.

II. Відсутність піклування про витрати приношень і розпитування про них

Інший прояв неправдивих лідерів щодо зберігання приношень полягає в тому, що вони не знають, як управляти приношеннями. Вони знають лише, що до приношень не можна торкатися, що їх не можна самовільно використовувати неправомірно чи привласнювати, що вони священні, відокремлені як святі, і що про них не можна мати неналежних думок. Але коли йдеться про те, як саме добре управляти приношеннями, як бути добрим домоправителем у їхньому зберіганні, у них немає ні шляху, ні принципів, ні конкретних планів чи кроків для цієї роботи. Отже, у таких справах, як реєстрація, підрахунок і зберігання приношень, а також перевірка рахунків надходжень і витрат та перевірка витрат, ці неправдиві лідери досить пасивні. Коли хтось подає щось на затвердження, вони це підписують. Коли хтось подає заяву на відшкодування, вони його дають. Коли хтось подає заяву на гроші для якоїсь мети, вони їх видають. Вони не знають, де зберігаються різні пристрої та обладнання. Вони також не знають, чи підходящий їхній зберігач, і не знають, як це визначити; вони не можуть розгледіти наскрізь серця людей і не можуть розгледіти наскрізь сутність людей. Отже, хоча є записи про всі вихідні приношення в межах сфери управління цих людей, якщо поглянути на деталі витрат у цих рахунках, то багато з них є безпідставними й непотрібними – багато з них є надмірними й марнотратними. Приношення втрачаються під підписами цих лідерів і працівників. Зовні здається, що вони виконують конкретну роботу, але насправді в їхніх діях немає жодних принципів. Вони не проводять сувору перевірку – вони роблять це для годиться, дотримуючись правил і приписів, і нічого більше. Це зовсім не відповідає стандартам управління приношеннями, і тим паче його принципам. Отже, у період, коли працюють неправдиві лідери, є занадто багато безпідставних витрат. Якщо є хтось, хто наглядає й управляє, то як виникають ці безпідставні витрати? Так стається тому, що ці лідери і працівники не несуть відповідальності у своїй роботі. Вони виконують її для годиться й вирішують справи недбало, і вони не діють згідно з принципами. Вони не ображають інших, поводяться як безвідмовні люди й не проводять належної суворої перевірки. Може навіть не бути жодної справді відповідальної людини серед тих, хто управляє приношеннями, жодної, хто може справді провести сувору перевірку. Неправдиві лідери не зважають на те, чи є підходящими люди, що зберігають приношення, або на те, чи є якісь небезпечні ситуації в церквах цих людей. Для них, доки вони самі в безпеці, усе гаразд. Коли виникає небезпека, перше, про що вони думають, – це куди їм бігти й чи не заберуть їхні власні гроші, тоді як вони не розслідують і не питають про місцезнаходження приношень або про те, чи вони в небезпеці. Через кілька місяців або навіть пів року після інциденту вони можуть запитати через совість, і коли вони дізнаються, що деякі приношення потрапили у володіння великого червоного дракона, що деякі були розтрачені злими людьми, а місцезнаходження деяких невідоме, вони на деякий час засмутяться – трохи помоляться, визнають свою помилку, і на цьому все закінчиться. Що це за створіння? Хіба немає проблеми в такій роботі? Як Бог поставиться до того, хто має таке ставлення до приношень? Чи вважатиме Він його істинно віруючим? (Ні.) Ким Він його тоді вважатиме? (Невіруючим.) Коли Бог вважає когось невіруючим, чи відчуває щось ця людина? Вона стає байдужою й тугодумною духом, і коли вона діє, у неї немає Божого просвітлення, чи керівництва, чи будь-якого світла. У неї немає Божого захисту, коли з нею щось трапляється, і вона часто негативно налаштована й слабка, живе в темряві. Хоча вона часто слухає проповіді й може страждати та платити ціну у своїй роботі, вона просто не досягає жодного прогресу й виглядає жалюгідно. Ось такі її «результати». Хіба це не важче витримати, ніж покарання? Скажіть Мені, якщо це результат віри людини в Бога, то це привід для радості й святкування чи для скорботи й плачу? На Мою думку, це недобрий знак.

Неправдиві лідери ніколи не ставляться серйозно до роботи з управління приношеннями. Хоча вони кажуть: «Люди не мають торкатися Божих приношень; Божі приношення не мають ніким привласнюватися, і вони не мають потрапляти до рук поганих людей», і вони досить добре виголошують ці гасла, і їхні слова звучать дуже морально й пристойно, але вони не поводяться як люди. Хоча вони не привласнюють приношень і не мають щодо них неналежних думок чи будь-якого наміру їх захопити, а деякі з них навіть ніколи не використовують гроші дому Божого й не торкаються Божих приношень для будь-яких своїх витрат, а натомість витрачають власні гроші, як лідери і працівники, вони взагалі не виконують жодної реальної роботи, коли йдеться про управління приношеннями. Вони навіть не роблять таких простих речей, як запитати про стан витрат приношень або провести сувору перевірку витрат приношень. Це, очевидно, неправдиві лідери. Їхнє ставлення до приношень таке: «Я їх не витрачаю й не привласнюю, і мене також не хвилює, як їх витрачають інші або чи привласнюють їх інші». Я кажу цим неправдивим лідерам, що це твоє ні те ні се ставлення дуже проблематичне. Не витрачати їх і не привласнювати – це те, що мають робити люди, але як лідер або працівник, ти ще більше мусиш добре управляти приношеннями, а ти цього не зробив. Це називається занедбанням зобов’язання. Це прояв неправдивого лідера. Ти, можливо, не витратив ані цента й не привласнив жодного приношення, але оскільки ти не виконуєш справжньої роботи й не виконуєш жодної конкретної управлінської роботи щодо приношень, тебе характеризують як неправдивого лідера, і це виправдано й розумно. Деякі лідери взагалі ніколи не беруть і не використовують жодних приношень – навіть якщо всі інші лідери і працівники їх використовують, вони цього не роблять, і коли дім Божий домовляється дати їм щось, вони відмовляються. Вони здаються досить чистими й вільними від жадібності, але коли їм доручають управляти приношеннями, вони взагалі не виконують жодної конкретної роботи. Незалежно від того, хто витрачає приношення, вони це підпишуть – вони навіть не роблять жодних запитів і не кажуть про це ані слова більше. Хоча ці люди не привласнюють ані цента з приношень, у межах їхнього управління приношення потрапляють у власність злих людей, і через їхню безвідповідальність і занедбання зобов’язання будь-хто може марнувати й розтрачувати приношення. Хіба це марнотратство й розтрата не пов’язані з їхнім поганим управлінням? Хіба це не спричинено їхнім занедбанням зобов’язання? (Так.) Хіба вони не причетні до лихих вчинків цих людей? Хіба вони не несуть за них відповідальності? Це велика відповідальність, і вони не можуть її уникнути! Вони просто дотримуються своєї лінії: «У будь-якому разі я не привласнюю Божі приношення, і я не хочу й не планую цього робити. Хто б не витрачав Божі приношення, я їх не витрачаю; хто б їх не брав і не використовував, я цього не роблю; хто б ними не насолоджувався, я цього не роблю. Це моє ставлення до приношень – ти можеш робити все, що хочеш!» Чи є такі люди? (Так.) Антихристи витрачають приношення на дорогий одяг, предмети розкоші й навіть автомобілі. Скажіть Мені, чи може такий неправдивий лідер усвідомити цю проблему? Вони самі не привласнюють приношень, у них таке ставлення, тож хіба вони не вважають, що привласнювати їх – це погано? (Так.) Тож, коли антихристи чинять таке велике зло, чому вони його ігнорують і не зупиняють? Чому вони не ставляться до цього серйозно? (Вони не хочуть ображати людей.) Хіба це не лихий вчинок? (Так.) Це невиконання зобов’язання, яке має виконувати домоправитель. Якщо під час твого управління приношення потрапляють у власність злих людей, якщо їх марнують, розтрачують і витрачають безпідставно, якщо вони так зникають, а ти не виконуєш жодної роботи й навіть не кажеш ані слова, хіба це не занедбання зобов’язання? Хіба це не прояв неправдивого лідера? Якщо ти не кажеш того, що маєш казати, не виконуєш роботи, яку маєш виконувати, не несеш відповідальності, яку маєш нести, і хоча ти розумієш кожну доктрину, ти просто не виконуєш справжньої роботи, то ти, безумовно, неправдивий лідер. Ти вважаєш: «У будь-якому разі я не привласнюю приношень; якщо інші це роблять, це їхня справа». Хіба ти тоді не неправдивий лідер? Не привласнювати приношень – це твоя особиста справа, але чи добре ти зберіг приношення? Чи виконав ти своє зобов’язання щодо приношень? Якщо не виконав, ти неправдивий лідер. Не шукай собі виправдань, кажучи: «У будь-якому разі я не привласнюю приношень, тому я не неправдивий лідер!» Непривласнення приношень не є критерієм для оцінки того, чи відповідає лідер або працівник стандарту; істинний критерій того, чи відповідають вони стандарту, – це те, чи виконують вони своє зобов’язання, чи роблять те, що має робити людина, і чи виконують повинність, яку має виконувати людина, у справах, доручених їм Богом, – ось що найважливіше. Отже, в управлінні приношеннями, якими є твої повинність і зобов’язання? Чи виконав ти все це? Цілком очевидно, що ні. Ти просто робиш це для годиться; ти боїшся ображати людей, але ти не боїшся ображати Бога. Ти нехтуєш приношеннями, бо боїшся ображати людей, боїшся зашкодити своєму доброму образу в їхніх очах, якщо в тебе є такий прояв, ти, безумовно, неправдивий лідер. Це не навішування на тебе ярлика. Факти очевидні для всіх: ти не можеш навіть виконати свою повинність і зобов’язання – ти такий егоїстичний! Ти досить добре, сумлінно й ретельно управляєш своїми речами, своєю особистою власністю. Ти не дозволяєш цим речам псуватися від негоди; ти не дозволяєш нікому їх забирати й не дозволяєш нікому використовувати себе. Але щодо приношень у тебе зовсім немає почуття відповідальності – ти не виконуєш навіть десятої частини того зобов’язання, яке ти несеш, управляючи своїми речами. Як тебе можна вважати добрим домоправителем? Як тебе можна вважати лідером або працівником? Ти, очевидно, неправдивий лідер. Це прояв одного з видів неправдивих лідерів.

III. Обмеження розумних витрат

Є ще один тип неправдивих лідерів, і вони також досить огидні. Коли такі люди стають лідерами, вони бачать, що людина, яка зберігала приношення, витрачала гроші надзвичайно марнотратно й неощадливо, тому вони її відстороняють. Тоді вони хочуть знайти людину, яка вміє ретельно планувати й уважно складати бюджет, яка справді рахує кожну копійку та знає, як економно вести господарство. Вони думають, що саме така людина буде добрим домоправителем, але виявляється, що, на їхню думку, ніхто не підходить, і зрештою вони самі починають зберігати приношення. Коли брати й сестри кажуть, що для проповідування Євангелія потрібно надрукувати кілька примірників книг із Божими словами, ці лідери не дозволяють цього робити, думаючи, що друк книг коштує чимало; їм байдуже, чи це терміново потрібно для роботи, поки вони заощаджують гроші, їм це підходить. Вони просто не знають, де використання Божих приношень найбільше відповідало б Його намірам; усе, що вони вміють, – це захищати Божі приношення й не дозволяти до них узагалі торкатися. Вони не витрачають того, що слід витратити, – ото вони «добре» проводять сувору перевірку! Як за таких умов може просуватися робота? Чи є в цих лідерів принципи в їхніх діях? (Ні.) Вони не дозволяють виконувати належну роботу, друкувати потрібні книги чи витрачати необхідні гроші – вони не дозволяють жодних розумних витрат. Це управління? (Ні.) Що ж це таке? Це нерозуміння принципів. Люди, яким бракує розуміння принципів, не знають, як управляти приношеннями, коли працюють. Вони вважають, що мусять наглядати за грошима й не дозволяти, щоб їх поменшало хоч на копійку, і що, хоч би якими були витрати, до грошей не можна торкатися. Чи відповідає це Божим намірам? (Ні.) Регулювання й сувора перевірка без принципів – це не управління. Бездумні витрати, марнотратство й розтринькування – це не управління, але й не дозволяти витрачати ні копійки та обмежувати розумні витрати через сувору перевірку – це теж не управління. Ні те, ні інше не відповідає принципам. Оскільки деякі люди не розуміють принципів використання, розподілу й управління приношеннями, виникають усілякі фарси та всілякий хаос. Зовні ці лідери здаються досить відповідальними й відданими, але як щодо роботи, яку вони виконують? (Вона безпринципна.) І оскільки вона безпринципна, євангельська робота в їхній місцевості стикається з перешкодами й обмеженнями, а деяка професійна робота також обмежується через їхню надто сувору перевірку використання приношень. Зовні вони здаються дуже сумлінними й відповідальними в зберіганні приношень. Але насправді, оскільки вони не мають духовного розуміння й просто діють на основі своїх уявлень і фантазій, та ще й проводять сувору перевірку для Божого дому під приводом ощадливості заради церкви, вони серйозно впливають на просування різних напрямів церковної роботи, навіть не усвідомлюючи цього. Чи можна таких людей охарактеризувати як неправдивих лідерів? (Так.) Це кваліфікує їх як неправдивих лідерів. До певної міри вони вже спричинили переривання й завади в євангельській роботі та в роботі церкви. Ці переривання й завади спричинені їхнім нерозумінням принципів, а також тим, що вони безрозсудно працюють, ґрунтуючись на власних уподобаннях і уявленнях, і не шукають істин-принципів, не обговорюють нічого й не співпрацюють з іншими. Коли приношення в них, їх не марнують і не розтринькують, але вони не можуть розумно використовувати приношення згідно з принципами й не дозволяють їх використовувати просто заради їхнього збереження, і, як наслідок, робота з поширення Євангелія затримується, а нормальне функціонування роботи Божого дому зазнає впливу. Отже, на основі цього прояву анітрохи не буде перебільшенням охарактеризувати їх як неправдивих лідерів. Чому таких людей також характеризують як неправдивих лідерів? Вони не знають, як виконувати роботу, а їхнє сприймання того, як ставитися до приношень, і способи ставлення до них настільки перекручені, тож чи можуть вони добре виконувати іншу роботу? Звісно, ні. Хіба немає проблеми зі сприйманням цих людей? (Є.) Їхнє сприймання перекручене, вони дотримуються приписів, вдаються до вдавання і є псевдодуховними. Вони не зважають на роботу Божого дому й не діють згідно з принципами – вони не можуть знайти принципів для дій і просто керуються власною дрібною хитрістю та власною волею й дотримуються приписів. Ось чому їхня робота призводить до переривань і завад. Їхній спосіб роботи безглуздий і незграбний – це огидно. Очевидно, що такі люди – неправдиві лідери. Чи каже хто-небудь: «Я так добре зберігаю приношення, я так уважно виконую цю роботу, і однаково мене характеризують як неправдивого лідера. Тоді я більше не буду ними управляти! Хто хоче, нехай витрачає; хто хоче, нехай використовує; хто хоче, нехай бере!»? Чи є хтось, у кого виникає така думка? Тож яка наша мета в розвінчуванні різних станів і проявів усіляких неправдивих лідерів? (Щоб спонукати людей осягнути принципи й уникати шляху неправдивих лідерів.) Правильно. Щоб спонукати людей осягнути принципи, бути здатними добре виконувати свою роботу й своє зобов’язання відповідно до принципів, не керуватися фантазіями й уявленнями, не плекати людської волі чи запальності, не дозволяти теорії, яку вони собі уявили, замінювати істини-принципи, не вдавати із себе духовних і не використовувати те, що вони вважають духовністю, як підробку чи заміну принципів. Такі люди справді існують серед лідерів і працівників, і варто сприймати їх як застереження.

IV. Привласнення й насолода приношеннями

Є ще один тип неправдивих лідерів, і робота, яку вони виконують в управлінні приношеннями, – це ще більший хаос. Вони вважають, що як лідери чи працівники не можуть постійно дивитися на приношення або бути такими уважними до них. Вони думають, що їм просто потрібно добре виконувати адміністративну роботу церкви, добре виконувати роботу церковного життя та життя-входження Божих обранців, а крім того, забезпечувати належне виконання різноманітної професійної роботи. Вони вважають, що приношення – це гроші та речі, які Бог надає церкві, і що ці гроші та речі призначені для задоволення потреб лідерів і працівників у їхньому житті та роботі. Вони мають на увазі, що приношення приготовлені для лідерів і працівників, і щойно когось обрано лідером чи працівником, Бог дозволяє йому насолоджуватися цими приношеннями, і що лідери та працівники мають пріоритет у їхньому розподілі, насолоді ними та їхньому витрачанні. Отже, щойно людина стає лідером чи працівником, вона стає господарем приношень, їхнім управителем і власником. Коли люди такого типу стикаються з приношеннями у своїй роботі, вони не реєструють їх, не підраховують і не зберігають, не перевіряють рахунки надходжень і витрат приношень, і тим паче не перевіряють стан їхніх витрат і розподілу. Натомість вони з’ясовують і дізнаються, які є приношення і чи є серед них такі, якими можуть насолоджуватися лідери та працівники. Ось таке ставлення до приношень у цих лідерів і працівників. На їхню думку, приношення не потрібно реєструвати, підраховувати, зберігати або перевіряти їхні надходження, витрати чи стан витрачання – такі речі їх не стосуються, – їм просто потрібно розподіляти приношення між лідерами та працівниками, надаючи їм пріоритет у насолоді приношеннями. На їхню думку, те, що кажуть лідери та працівники, – це і є принцип; саме вони вирішують, як витрачати й розподіляти приношення. Вони вважають, що бути обраним лідером чи працівником означає, що людина вже була вдосконалена, і що, як священник, вона має привілей насолоджуватися приношеннями, а також право вирішального голосу, право використання та право розподілу, коли йдеться про приношення. У деяких церквах, перш ніж речі, які жертвують брати й сестри, можуть бути зареєстровані, підраховані та передані на зберігання відповідним персоналом, лідери та працівники вже переглянули, просіяли й відфільтрували їх, залишивши собі все, що можуть використати, з’ївши все, що можуть з’їсти, одягнувши все, що можуть носити, і розподіливши все, що їм не потрібно, безпосередньо тому, хто цього потребує, тим самим вершачи справи замість Бога. Це їхній принцип. Що тут відбувається? Вони справді думають, що вони священники? Хіба це не крайній брак розуму? (Так.) Є й інші лідери та працівники, які бачать, що в одній родині не вистачає двох стільців, в іншій – плити, а хтось має слабке здоров’я й потребує харчових добавок, і тоді використовують гроші Божого дому, щоб усе це купити. Розподіл, споживання, витрачання та право використання всіх приношень належать цим лідерам і працівникам – чи є в цьому сенс? Хіба такий підхід не спричинений тим, що з їхнім світоглядом щось не так? На якій підставі вони вершать справи? Чи мають лідери та працівники право контролювати приношення? (Ні.) Приношення дані їм для управління, а не для того, щоб вони їх контролювали й користувалися ними. Вони не мають привілею насолоджуватися ними. Чи є лідери та працівники рівними священникам? Людям, які були вдосконалені? Чи є вони власниками приношень? (Ні.) Тоді чому вони вирішують використовувати приношення, щоб купувати речі для тієї чи іншої родини, без схвалення – чому вони мають таке право? Хто дав їм це право? Чи є в упорядкуваннях роботи таке положення: «Перше, що мають зробити лідери та працівники після вступу на посаду, – це взяти під повний контроль фінанси Божого дому»? (Ні.) Тоді чому частина лідерів і працівників так вважає? У чому тут проблема? Коли брат чи сестра жертвує дорогий одяг, а наступного дня його носить лідер чи працівник, що відбувається? Чому приношення, зроблені братами й сестрами, потрапляють до рук окремої людини? «Окрема людина» тут – це не хто інший, як лідер чи працівник. Вони не просто не управляють приношеннями в належний спосіб – натомість вони виявляють ініціативу в привласненні їх і особисто ними насолоджуються. У чому тут проблема? Якщо ми подивимося на цього лідера чи працівника з огляду на те, що він не виконує справжньої роботи в управлінні приношеннями, то його можна охарактеризувати як неправдивого лідера, але якщо ми подивимося на нього з огляду на те, що він привласнює приношення й особисто насолоджується ними, то його на сто відсотків можна охарактеризувати як антихриста. Отже, як саме буде розумно охарактеризувати таку розглядувану людину? (Як антихриста.) Він і неправдивий лідер, і антихрист. Управляючи приношеннями, неправдиві лідери переглядають усі приношення й доручають людям управляти ними. Але перед цим вони привласнюють частину для себе й вирішують розподілити іншу частину без будь-якого схвалення. Що ж до речей, які залишилися, яких вони не хочуть або яких не визнають, але не бажають віддавати, – вони поки що відкладають такі речі вбік. Коли йдеться про те, де знаходяться ці приношення, чи є відповідна людина для їхнього зберігання, чи слід їх регулярно перевіряти, чи хтось їх краде, чи хтось їх привласнює, – неправдиві лідери цим усім рівномірно не переймаються. Їхній принцип такий: «Я вже прибрав собі до рук ті речі, якими маю насолоджуватися, і на те, що мені потрібно. Хто хоче взяти решту, яка мені не потрібна, нехай бере; хто хоче ними управляти, нехай управляє. Вони належать тому, хто першим їх схопить, – у чиї руки вони потраплять, той і скористається». Що це за принцип і логіка? Такі люди – просто дияволи й звірі!

Одного разу один неправдивий лідер сказав, що в коморі досить багато речей, і Я запитав, чи зареєстрували їх. Він відповів: «Я навіть не знаю, що це за речі, тому їх неможливо зареєструвати». Я сказав: «Це нісенітниця. Як це неможливо їх зареєструвати? Мають бути записи про них відтоді, як їх сюди вперше принесли!». «Це було досить давно, неможливо дізнатися». Що це за розмови? Хіба він бере на себе відповідальність? (Ні.) Я сказав: «Там є одяг – подивися, кому з братів і сестер він потрібен, і видай їм». «Деякий одяг уже вийшов з моди. Нікого він не цікавить». Я сказав: «Видай те, що потрібно братам і сестрам, а з тим, що їм не потрібно, розберися в належний спосіб». Він не виконав цю справу до кінця. Чи був він сумлінним і старанним? Коли його просять виконати якусь частину роботи, він постійно скаржиться, говорить негативні речі й указує на труднощі. Чого він не каже, так це того, що добре впорається з цими справами згідно з принципами. У нього немає ані найменшого наміру коритися. Хоч би яку вимогу йому висували, він продовжує говорити про труднощі, ніби якщо він змусить ту людину замовкнути, продовжуючи в тому ж дусі, то переможе, візьме гору, і на цьому його робота буде завершена. Що це за створіння? Тебе зробили лідером чи працівником не для того, щоб ти міг створювати проблеми або вказувати на труднощі й питання, – а для того, щоб ти міг розв’язувати проблеми й долати труднощі. Якщо ти справді здібний у своїй роботі, то, піднявши питання й труднощі, ти б далі розповів, як ти їх вирішиш і розв’яжеш згідно з принципами. Неправдиві лідери можуть лише вигукувати гасла, проповідувати доктрини, вихвалятися й говорити про об’єктивні виправдання та відмовки – у них немає жодної реальної працездатності, і в управлінні приношеннями вони так само не здатні діяти згідно з принципами чи виконувати свій обов’язок. Ось настільки вони недоумкуваті й нездатні, але однаково вважають, що тепер, коли вони стали лідерами чи працівниками, у них є привілеї та статус, вони мають видатне становище і є власниками та користувачами приношень. Такий неправдивий лідер уміє лише насолоджуватися привілеєм витрачати приношення – він не може побачити чи виявити жодних випадків нерозумного, безладного витрачання приношень, а навіть якщо й бачить, то нічого не робить, щоб із цим розібратися. Чому так? Тому що він уміє лише насолоджуватися почуттям вищості, яке дає становище лідера чи працівника, – він зовсім не розуміє Божих вимог до лідерів і працівників або принципів виконання роботи Божого дому. Він просто нікчема, просто непотріб і просто недоумкуватий. Хіба не огидно, що такі безтолкові люди ще й хочуть насолоджуватися благами статусу? Що ви зрозуміли з нашого розвінчання такого типу неправдивих лідерів? Щойно така людина стає лідером чи працівником, вона хоче плести інтриги щодо приношень, і її очі прикуті до приношень. З одного погляду можна сказати, що вона давно жадала марнотратно витрачати гроші й розтринькувати приношення. Тепер нарешті в неї з’явився шанс; вона може так само свавільно витрачати гроші й використовувати Божі приношення як заманеться, насолоджуючись тим, чого не заробила. Так повністю розвінчується її жадібна справжня сутність. Чи бачите ви таких людей серед колишніх і нинішніх лідерів і працівників? Вони завжди неправильно тлумачать зобов’язання й визначення лідерів і працівників, і щойно стають лідерами чи працівниками, починають вважати себе господарями Божого дому, зараховують себе до лав священників і вважають себе видатними особами. Хіба це не трохи недоумкувато? Невже, ставши лідером чи працівником, особа перестає бути розбещеною людиною? Невже вона одразу стає освяченою? Ставши лідером, вона більше не знає, хто вона така, і думає, що має насолоджуватися приношеннями, – хіба такі люди не недоумкуваті? Такі люди, безперечно, недоумкуваті, у них немає розуму нормальної людськості. Навіть після такої нашої бесіди вони однаково не знають, у чому полягають обов’язки й зобов’язання лідерів і працівників. Такі лідери та працівники, безумовно, є, і прояви таких людей досить очевидні й помітні.

В основному, це і є прояви різних типів неправдивих лідерів щодо зберігання приношень. Ті, у кого проблеми серйозніші, не належать до категорії неправдивих лідерів – вони є антихристами. Отже, ви маєте добре осягнути ці межі. Якщо хтось є неправдивим лідером, то він ним і є – його не можна характеризувати як антихриста. Антихристи набагато мерзенніші за неправдивих лідерів з погляду людськості, вчинків, проявів і сутності. Більшість неправдивих лідерів має низький рівень, вони недоумкуваті, їм бракує працездатності, у них перекручене сприймання, і вони не мають духовного розуміння, їхні моральні якості низькі, вони егоїстичні й ниці, а їхнє серце не на належному місці. Це призводить до того, що вони не здатні виконувати справжню роботу щодо зберігання приношень і не виконують її, і це впливає на розумне управління та належне зберігання приношень. Частина приношень навіть потрапляє до рук злих людей, оскільки неправдиві лідери нехтують своїми зобов’язаннями, не виконують справжньої роботи й не діють відповідно до принципів і вимог Божого дому – така проблема також трапляється досить часто. Різні прояви неправдивих лідерів у зберіганні приношень в основному розвінчуються так: їхні моральні якості низькі, вони егоїстичні й ниці, їхнє сприймання перекручене, їм бракує працездатності, їхній рівень низький, вони зовсім не шукають істин-принципів і схожі на дурних і недоумкуватих людей. Хтось може сказати: «Ми визнаємо всі інші прояви, які Ти розвінчав, але якщо вони дурні й недоумкуваті, як вони могли стати лідерами?». Чи визнаєте ви, що деякі лідери та працівники дурні й недоумкуваті? Чи існують такі люди? Хтось може сказати: «Ти надто низької думки про нас. Ми всі сучасні люди, випускники коледжів чи середніх шкіл – у нас чудова здатність до розрізнення щодо цього суспільства й людства. Як ми могли обрати недоумкувату людину своїм лідером? Такого не могло статися!». А що тут неможливого? Більшість із вас недоумкувата та ще й з недостатнім інтелектом, тому вам надто легко обрати недоумкувату людину лідером. Чому Я кажу, що більшість із вас недоумкувата? Тому що більшість із вас, незалежно від того, скільки ви пережили, не може розгледіти сутність речей наскрізь і не може осягнути принципи. Ви можете роками вперто дотримуватися лише приписів, постійно застосовуючи той самий підхід без змін, залишаючись нездатними осягнути принципи, хоч би як вам бесідували про істину. У чому тут проблема? Ваш рівень надто низький. Ви не можете розгледіти сутність чи корінь проблем наскрізь і не здатні знайти закономірності розвитку речей, а тим паче дотримуватися принципів, якими слід володіти, виконуючи справи, – це і називається бути недоумкуватим. Скільки часу вам усім потрібно, щоб осягнути принципи в справах, пов’язаних із вашими обов’язками? Є деякі люди, які кілька років займаються роботою з текстами, але й досі всі статті та сценарії, які вони пишуть, – це досі порожні слова, вони досі не можуть осягнути принципів і не знають, що таке реальність і як сказати щось реальне. Це означає мати надто низький рівень і надто низький інтелект. З тим інтелектом, яким ви володієте, хіба не було б вам надто легко обрати недоумкувату людину лідером? І ви б не просто обрали її, ви б ще й прикипіли до неї серцем. Коли її мали б відсторонити, ти б не хотів, щоб це сталося. Через два роки, коли ти розгледів би її наскрізь і здобув розуміння, ось тоді ти зміг би розрізнити, що вона – неправдивий лідер, але раніше, хоч би що тобі казали, ти б не дозволив її відсторонити. Хіба ти не ще недоумкуватіший за неї? Чому Я кажу, що деякі лідери та працівники мають недостатній інтелект? Тому що вони вміють виконувати лише найпростішу роботу. Коли йдеться про трохи складнішу роботу, вони не знають, як її виконувати, коли стикаються з невеликими труднощами, вони не знають, як із ними впоратися, а коли їм дають додаткову роботу, вони не знають, що із собою робити. Хіба це не проблема з їхнім інтелектом? Хіба таких лідерів не ви обираєте? І ви падаєте ниць у захваті від них: «Вони вірять у Бога, не шукаючи собі коханої людини, і присвячують себе Богові вже понад двадцять років. У них точно є рішучість страждати, і вони справді серйозно ставляться до своєї роботи». «Але чи розуміють вони принципи у своїй роботі?». «Якщо вже вони не розуміють, то хто ж розуміє?». І коли їхню роботу перевіряють, виявляється, що це повний безлад, вони не здатні виконати жодної роботи. Їм кажуть принципи їхньої роботи, але вони ніколи не знають, як її виконувати. Вони лише продовжують ставити запитання й не знають, що робити, доки їм не скажуть прямо. Сказати їм принципи – це те саме, що нічого не сказати; навіть якщо принципи перераховані один за одним, вони однаково не знатимуть, як виконати роботу. Чи є такі лідери? Хоч би як їм пояснювали принципи, вони їх не розуміють і не здатні виконати роботу. Бесідуй із ними або наставляй їх щодо тих самих слів чи справи кілька разів, і однаково вони не зрозуміють, і проблема після цього залишиться абсолютно нерозв’язаною – вони однаково питатимуть, що робити, і не обійдеться, якщо пропустити хоч рядок. Хіба вони не недоумкуваті? Хіба цих недоумкуватих лідерів не ви обираєте? (Так.) Цього ж не заперечиш, правда? Такі лідери, безумовно, є.

Різні прояви неправдивих лідерів, про які ми сьогодні бесідували, переважно стосуються роботи з управління приношеннями. Через наше розвінчання різних проявів неправдивих лідерів люди мають знати, що управління приношеннями – це важлива частина роботи для лідерів і працівників, і що вони не мають нехтувати нею. Хоча ця частина роботи із загальних справ відрізняється від іншої роботи, вона пов’язана з нормальними процесами іншої роботи Божого дому. Отже, управління приношеннями – це дуже важлива, ключова частина роботи. У чому її важливість? Речі, що зберігаються в роботі з управління приношеннями, належать Богові – якщо висловитися дещо невідповідно, ці речі є особистою власністю Бога, тому лідери та працівники тим паче мають бути щиросердими, сумлінними й старанними в цій роботі. Якщо ми розглядаємо цю роботу з погляду її природи, Я не думаю, що буде перебільшенням зарахувати її до адміністративної роботи. Ми зараховуємо її до категорії адміністративної роботи тому, що її виконання пов’язане зі ставленням людей до Бога та до Його майна. Отже, людям необхідно мати правильне ставлення й осягати правильні принципи у виконанні цієї роботи. Ми відносимо її до категорії адміністративної роботи для того, щоб спонукати лідерів та працівників зрозуміти, що виконувати цю частину роботи дуже важливо, і що ця робота є дуже вагомим дорученням і дуже важкою ношею. Це має спонукати їх до розуміння того, що вони не мають ставитися до неї як до звичайної роботи із загальних справ, – що вони мусять мати точне, глибоке знання про важливість цієї роботи, а потім стати щиросердими, сумлінними й старанними в ній. Люди можуть бути неуважними щодо інших людей – навіть якщо трапляються помилки, це не велика проблема. Але Я закликаю людей не бути безтолковими, не бути недбалими й не бути тими, хто лише говорить, а нічого не робить, у тому, як вони ставляться до Бога. Добре виконувати роботу з управління приношеннями – це важливе доручення для лідерів і працівників від Бога.

8 травня 2021 року