Віра в Бога потребує звичайного духовного життя, яке є основою для пізнання Божих слів та входження у реальність. Чи можна вважати «звичайним духовним життям» усю вашу поточну практику молитися, наближатися до Бога, співати гімни, прославляти, міркувати й замислюватися над Божими словами? Схоже, жоден із вас цього не знає. Звичайне духовне життя не обмежується такими діями, як молитися, співати гімни, брати участь у церковному житті та їсти й пити Божі слова. Радше це передбачає жити свіжим та насиченим духовним життям. Важливим є не те, як ви практикуєте, а те, які плоди це приносить. Більшість людей вважає, що звичайне духовне життя обов’язково пов’язане з тим, щоб молитися, співати гімни, їсти й пити Божі слова або розмірковувати над Його словами, незалежно від того, чи ці практики справді мають якийсь вплив або ведуть до істинного розуміння. Ці люди зосереджуються на дотриманні поверхових процедур і не замислюються про їхні результати; це люди, які живуть релігійними обрядами, а не люди, які живуть у церкві, і тим паче вони не люди Царства. Їхні молитви, спів гімнів, споживання та пиття Божих слів є лише виконанням правил, яке здійснюється з примусу та в прагненні дотримуватися тенденцій, а не за бажанням чи покликом серця. Скільки б ці люди не молилися та не співали, їхні зусилля будуть марними, бо те, що вони практикують, є лише релігійними правилами та обрядами; насправді вони не втілюють у життя Божі слова. Вони зосереджені лише на тому, щоб зчиняти галас навколо своїх дій, і ставляться до Божих слів як до правил, яких слід дотримуватися. Ці люди не втілюють Божі слова в життя; вони лише тішать плоть та діють так, аби інші бачили їхні вчинки. Усі ці релігійні правила та обряди створені людиною; вони не походять від Бога. Бог не дотримується жодних правил і непідвладний жодному закону. Натомість Він щодня робить щось нове, виконуючи практичну роботу. Щось схоже і з людьми в церкві трьох автономій, які обмежуються такими практиками, як щоденне відвідування ранкових богослужінь, вознесіння вечірніх молитов і подячних молитов перед їжею та подяка за все на світі, – як би багато й довго вони це не робили, вони не матимуть праці Святого Духа. Якщо люди живуть серед правил і їхні серця зосереджені на методах практики, Святий Дух не може діяти, бо серця людей зайняті правилами й людськими поняттями. Отже, Бог не може втрутитись і працювати над ними, а вони можуть лише й далі жити під контролем законів. Такі люди назавжди позбавлені можливості отримати Божу похвалу.

Звичайне духовне життя – це життя, прожите перед Богом. Під час молитви людина може заспокоювати своє серце перед Богом, і через молитву вона може шукати просвітлення Святого Духа, пізнавати Божі слова та розуміти Божі наміри. Їдячи та п’ючи Божі слова, можна отримати ясніше та глибше розуміння теперішньої роботи Бога. Вони також можуть здобути новий шлях практики й не будуть триматися за старе; усе, що вони практикують, буде направлене на досягнення зростання в житті. Наприклад, мета молитви полягає не в тому, щоб сказати декілька приємних слів чи розплакатися перед Богом, аби показати, наскільки ти в боргу; радше вона полягає в тому, щоб вправлятися у використанні духу, утихомирювати своє серце перед Богом і вправлятися в пошуку в Божих словах настанови в усіх питаннях, аби серце людини могло щодня тягнутися до нового свіжого світла, аби людина не була негативно налаштованою чи лінивою й могла стати на правильний шлях втілення Божих слів у життя. Більшість людей нині зосереджується на методах практики; їхня мета не полягає в тому, щоб прагнути до істини й досягати зростання в житті. Саме в цьому полягає їхнє відхилення. Є також такі, хто здатний приймати нове світло, але їхні методи практики не змінюються. Вони приносять із собою свої попередні релігійні уявлення, коли намагаються зрозуміти сьогоднішні Божі слова, тому те, що вони розуміють, досі є доктриною, забарвленою релігійними уявленнями; вони не приймають сьогоднішнє світло в чистий і простий спосіб. Як наслідок, їхні практики містять домішки; вони дають нову назву тому самому старому продукту. Як би добре вони не практикували, вони є лицемірами. Бог щодня веде людину робити щось нове, вимагаючи, щоб вона щодня отримувала нове бачення й нове розуміння, а не була старомодною та монотонною. Якщо ти віриш у Бога вже багато років, але твої методи практики зовсім не змінились, якщо ти й досі ревний та зайнятий зовнішніми питаннями, але не приходиш до Бога, щоб насолоджуватися Його словами зі спокійним серцем, тоді ти нічого не отримаєш. Коли справа доходить до прийняття Божої нової роботи, то якщо ти не плануєш по-іншому, не підходиш до своєї практики по-новому і не прагнеш новішого розуміння, а, навпаки, чіпляєшся за старе й лише приймаєш обмежене нове світло, не змінюючи способу своєї практики, тоді такі люди, як ти, лише на словах перебувають у цьому потоці, а насправді вони є релігійними фарисеями, які перебувають поза потоком Святого Духа.

Щоб провадити звичайне духовне життя, ти маєш бути здатним щоденно отримувати нове світло та прагнути істинного розуміння Божих слів. Ти маєш бути здатним чітко розуміти істину, знаходити шлях практики в усіх питаннях, виявляти нові проблеми завдяки щоденному читанню Божих слів та усвідомлювати свої власні недоліки, щоб у тебе було спрагле та шукаюче серце, яке спонукає до дій усе твоє єство, і щоб ти завжди міг бути спокійним перед Богом, сильно боячись відстати. Людина з таким спраглим і допитливим серцем, яка постійно бажає входження, перебуває на правильному шляху духовного життя. Ті, хто ведений Святим Духом, хто бажає стати кращим, хто готовий прагнути Божого вдосконалення, хто бажає глибшого розуміння Божих слів, хто не прагне надприродного, а радше платить реальну ціну, хто по-справжньому піклується про виконання Божої волі, хто дійсно досягає входження, так що його переживання стають справжнішими й реальнішими, хто не слідує пустим словам і вченням та не прагне відчувати надприродне, хто не поклоняється жодним визначним особистостям, – це ті, хто ввійшов до звичайного духовного життя. Усі їхні діяння спрямовані на те, аби досягати подальшого зростання в житті та бути свіжими й живими духом, і вони завжди здатні активно досягати входження. Самі того не усвідомлюючи, вони приходять до розуміння істини та входять у реальність. Ті, хто провадить звичайне духовне життя, щоденно знаходять звільнення та свободу духа й можуть вільно практикувати Божі слова заради Його задоволення. Для цих людей молитва – це не формальність чи процедура; вони щодня здатні йти в ногу з новим світлом. Наприклад, люди вчаться заспокоювати свої серця перед Богом, і їхні серця справді можуть бути спокійні перед Богом, і ніхто їх не може схвилювати. Жодна людина, подія чи річ не в змозі обмежити їхнє звичайне духовне життя. Таке навчання призначене приносити результати, воно не призначене змушувати людей дотримуватися правил. Ця практика – не про виконання правил, а натомість про сприяння зростанню в житті людей. Якщо ти сприймаєш цю практику лише як правило для виконання, тоді твоє життя ніколи не зміниться. Ти можеш займатися тією ж практикою, що й інші, однак у той час, як вони зрештою здатні йти в ногу з роботою Святого Духа, тебе вигнано з потоку Святого Духа. Чи не обманюєш ти сам себе? Мета цих слів полягає в тому, щоб допомогти людям заспокоїти свої серця перед Богом, звернути свої серця до Бога, щоб Божа робота в них могла виконуватися безперешкодно й приносити плоди. Лише тоді люди можуть задовольнити Божу волю.