У тому, що переживав Петро, був вершинний момент, коли його тіло було майже розбите, але Ісус усе одно підбадьорював його зсередини. І одного разу Він явився Петру. Коли Петро невимовно страждав і йому здавалося, що серце його розбите, Ісус указав йому: «Ти був зі Мною на землі, і Я був тут із тобою. І хоча раніше ми були разом на небі, воно, зрештою, від духовного світу. Тепер Я повернувся в духовний світ, а ти на землі, бо Я не від землі, і хоча ти теж не від землі, та мусиш виконати своє призначення на землі. Ти служитель, тож мусиш виконати свій обов’язок». Почувши, що він зможе повернутися до Бога, Петро втішився. Тоді Петро був у таких муках, що майже не вставав із ліжка; він настільки розкаювався, що сказав: «Я такий розбещений, що не можу вдовольнити Бога». Ісус явився йому та сказав: «Петре, чи ти забув те рішення, яке колись прийняв переді Мною? Чи ти справді забув усе, що Я казав? Чи ти забув те рішення, яке прийняв для Мене?» Побачивши, що це був Ісус, Петро підвівся з ліжка, і Ісус так його втішив: «Я вже казав тобі, що Я не від землі: ти маєш це зрозуміти, – але чи ти забув щось іще, що Я тобі казав? “Ти теж не від землі та не від цього світу”. Зараз у тебе є робота, яку треба зробити. Ти не можеш отак тужити. Ти не можеш отак страждати. Хоча люди й Бог не можуть разом існувати в одному світі, Я маю Свою роботу, а ти маєш свою, і одного дня, коли ти її завершиш, ми будемо разом в одному світі, і Я приведу тебе туди, де ти будеш зі Мною навіки». Почувши ці слова, Петро втішився й заспокоївся. Він знав, що мусив пережити й витерпіти це страждання, і відтоді він був натхненний. Ісус спеціально являвся йому в усі найголовніші моменти, даючи йому особливе просвітління та провід, і робив над ним багато роботи. А про що ж Петро жалкував найбільше? Невдовзі після того, як Петро сказав: «Ти Син живого Бога», – Ісус поставив йому інше запитання (хоч у Біблії його й не записано саме так). Ісус спитав у нього: «Петре! Чи ти колись Мене любив?» Петро зрозумів, що Він мав на увазі, і сказав: «Господи! Я колись любив Отця на небі, але визнаю, що Тебе я ніколи не любив». Тоді Ісус сказав: «Якщо люди не люблять Отця на небі, як вони можуть любити Сина на землі? І якщо люди не люблять Сина, посланого Богом Отцем, як вони можуть любити Отця на небі? Якщо люди справді люблять Сина на землі, то вони справді люблять Отця на небі». Коли Петро почув ці слова, то зрозумів, чого йому бракувало. Він завжди до сліз розкаювався над своїми словами: «Я колись любив Отця на небі, але Тебе я ніколи не любив». Після воскресіння й вознесіння Ісуса він іще більше каявся та тужив через ці слова. Згадуючи свою попередню роботу й теперішній духовний стан, він часто поставав перед Ісусом у молитві, завжди в жалю та відчуваючи, що завинив, бо не виконав Божу волю та не відповідав Божим стандартам. Це стало його найбільшим тягарем. Він казав: «Одного дня я присвячу Тобі все, що я маю, й усе, чим я є, і я віддам Тобі найцінніше». Ще він казав так: «Боже! Я маю лише одну віру й лише одну любов. Моє життя нічого не варте, і моє тіло нічого не варте. Я маю лише одну віру й лише одну любов. У моєму розумі я маю віру в Тебе, а в моєму серці я маю любов до Тебе; тільки їх я можу Тобі дати, і більше нічого». Петра дуже підбадьорювали Ісусові слова, бо до того, як Ісуса було розіп’ято, Він сказав Петру: «Я не від цього світу, і ти теж не від цього світу». Пізніше, коли в Петра настав момент великого болю, Ісус нагадав йому: «Петре, чи ти забув? Я не від цього світу, і раніше Я пішов лише заради Моєї роботи. Ти теж не від цього світу – чи ти справді забув? Я двічі тобі казав – чи ти не пам’ятаєш?» Почувши таке, Петро сказав: «Я не забув!» Тоді Ісус сказав: «Колись ти щасливо був укупі зі Мною на небі та певний час залишався поруч зі Мною. Тобі не вистачає Мене, а Мені тебе. Хоча в Моїх очах створіння не варті згадки, як Я можу не любити невинну та принадливу людину? Чи ти забув Мою обіцянку? Ти мусиш прийняти Моє доручення на землі; ти мусиш виконати завдання, яке Я тобі довірив. Одного дня Я неодмінно приведу тебе туди, де ти будеш зі Мною». Почувши це, Петро ще більше збадьорився та надихнувся, так що на хресті він зміг сказати: «Боже! Я не можу любити Тебе достатньо! Навіть якщо Ти просиш мене померти, я все одно не можу любити Тебе достатньо. Байдуже, куди Ти пошлеш мою душу, чи виконаєш Ти Свої обіцянки та що зробиш потім: я люблю Тебе та вірю в Тебе». Тим, за що він тримався, була його віра та щира любов.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Як Петро пізнав Ісуса»