Якщо люди вірять у Бога та переживають Божі слова серцем, яке шанує Бога, то в таких людях можна побачити Боже спасіння й Божу любов. Ці люди здатні свідчити про Бога; вони живуть істиною, і те, про що вони свідчать, – це також істина, Божий характер і те, Хто Такий Бог. Вони живуть серед Божої любові й бачили Божу любов. Якщо люди хочуть любити Бога, вони повинні спробувати Божу красу і побачити Божу красу; лише тоді в них може пробудитися серце, яке любить Бога, серце, яке надихає людей вірно віддавати себе Богові. Бог не змушує людей любити Його шляхом слів, проявів або за допомогою їхньої фантазії, і Він не силує людей любити Його. Натомість Він дозволяє їм любити Його з власної волі, і Він дозволяє їм бачити Його красу у Його роботі та висловлюваннях, після чого в них народжується любов до Бога. Тільки таким чином люди можуть справді свідчити про Бога. Люди люблять Бога не тому, що їх до цього спонукали інші, і ця любов – не миттєвий емоційний імпульс. Вони люблять Бога, бо бачили Його красу, бачили, що в Ньому є так багато гідного на людську любов, бо бачили Боже спасіння, мудрість і дивовижні діла, – і в результаті вони справді славлять Бога та справді прагнуть Його, і в них розгорається така пристрасть, що вони не могли б вижити, не здобувши Бога. Причина, з якої ті, хто справді свідчить про Бога, можуть дати гучне свідчення про Нього, полягає в тому, що їхнє свідчення ґрунтується на основі правдивого знання та правдивого прагнення Бога. Таке свідчення пропонується не за емоційним імпульсом, а відповідно до їхнього знання про Бога та Його характер. Оскільки вони пізнали Бога, вони відчувають, що неодмінно повинні засвідчити про Бога та зробити так, щоб усі ті, хто прагне Бога, пізнали Бога й усвідомили Божу красу і Його реальність. Як і любов людей до Бога, їхнє свідчення є спонтанним; воно реальне та має реальне значення й цінність. Воно не пасивне, не порожнє і не безглузде. Причина, з якої лише ті, хто справді любить Бога, мають найбільшу цінність і сенс у своєму житті, причина, з якої лише вони справді вірять у Бога, полягає у тому, що ці люди здатні жити в Божому світлі та здатні жити заради Божої роботи й управління. Це тому, що вони не живуть у темряві, а живуть у світлі; вони живуть не безглуздим життям, а життям, яке благословив Бог. Тільки ті, хто любить Бога, здатні свідчити про Бога, тільки вони є свідками Бога, тільки вони благословенні Богом, і тільки вони здатні отримати Божі обіцянки. Ті, хто любить Бога, є близькими Богу; вони є людьми, любими Богу, і вони можуть утішатися благословеннями разом із Богом. Тільки такі люди житимуть вічно, і тільки вони довіку житимуть під Божою опікою та захистом. Люди мають любити Бога, і Він гідний любові всіх людей, але не всі люди здатні любити Бога, і не всі люди можуть свідчити про Бога та мати владу з Ним. Ті, хто справді любить Бога, здатні свідчити про Бога та присвятити всі свої зусилля Божій роботі, тому вони можуть ходити будь-де під небесами, і ніхто не наважиться їм протистояти, і вони можуть мати владу на землі та правити всіма Божими людьми. Ці люди зібралися разом з усього світу. Вони говорять різними мовами та мають різний колір шкіри, але їхнє існування має однаковий сенс; усі вони мають серце, яке любить Бога, усі вони свідчать однаково, мають однакову рішучість і однакове бажання. Ті, хто любить Бога, можуть вільно ходити світом, а ті, хто свідчить про Бога, можуть подорожувати всесвітом. Ці люди любі Богу, вони благословенні Богом, і вони вічно житимуть у Його світлі.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Ті, хто любить Бога, вічно житимуть у Його світлі»