Петро був людиною, яка стала досконалою. Тільки після того, як він зазнав кари й суду і, таким чином, здобув чисту любов до Бога, він став повністю досконалим; шлях, яким він ішов, був шляхом досягнення досконалості. Це означає, що від самого початку шлях, яким ішов Петро, був правильним, і його мотивація щодо віри в Бога була правильною, і тому він став досконалим, і він пішов новим шляхом, яким людина ніколи раніше не ходила. Однак шлях, яким Павло йшов від самого початку, був шляхом протистояння Христу, і він працював для Христа протягом декількох десятиліть тільки тому, що Святий Дух забажав використовувати його і скористатися його дарами і всіма його заслугами для Своєї роботи. Він був просто тим, кого використовував Святий Дух, і його використовували не тому, що Ісус прихильно ставився до його людської сутності, а завдяки його дарам. Він зміг працювати для Ісуса, тому що був збитий з ніг, а не тому, що був щасливий це робити. Він був здатний виконувати таку роботу завдяки просвітлінню й спрямуванню Святим Духом, і робота, яку він виконував, жодним чином не відображала його пошук або його людську сутність. Робота Павла являла собою роботу слуги, тобто він виконував роботу апостола. Петро, однак, був іншим: він теж зробив деяку роботу; вона була не такою великою, як робота Павла, але він працював, прагнучи до свого власного входження, і його робота відрізнялася від роботи Павла. Робота Петра була виконанням обов’язку Божого творіння. Він не працював як апостол, але працював, шукаючи любові до Бога. Хід роботи Павла також містив його особистий пошук: його пошук був не більше ніж заради його надій на майбутнє і його прагнення до хорошого місця призначення. Він не приймав очищення під час своєї роботи, так само як і обтинання та розбір. Він вірив, що якби робота, яку він виконував, відповідала Божому бажанню, і все, що він робив, догоджало Богові, у кінцевому підсумку на нього чекала б нагорода. У його роботі не було жодного особистого досвіду – його робота була зроблена лише заради самої роботи, а не в прагненні до змін. Усе в його роботі було угодою, у ній не було ні обов’язку, ні підпорядкування Божого творіння. У ході його роботи в старому характері Павла не відбулося жодних змін. Його робота була просто служінням іншим і не могла забезпечити зміни в його характері. Павло виконував свою роботу безпосередньо, без попереднього вдосконалення чи розбору, і він був мотивований винагородою. Петро був іншим: він був тим, хто пройшов обтинання й розбір, а також тим, хто пройшов очищення. Мета й мотивація роботи Петра докорінно відрізнялися від мети та мотивації Павла. Хоча Петро не виконав великого обсягу роботи, його характер зазнав багатьох змін, і він шукав саме істину та справжні зміни. Його робота виконувалася не просто заради самої роботи. Хоча Павло зробив багато роботи, все це було роботою Святого Духа, і хоча Павло брав участь у цій роботі, він не випробував її на собі. Петро зробив набагато менше роботи тільки тому, що Святий Дух не виконав через нього такого великого обсягу роботи. Обсяг їхньої роботи не визначав, чи були вони вдосконаленими; прагнення одного було спрямоване на отримання нагород, а прагнення іншого – на досягнення вищої любові до Бога й виконання свого обов’язку як творіння Божого в тій мірі, в якій він міг втілити прекрасний образ для того, щоб задовольнити бажання Бога. Зовні вони були різними, і так само відрізнялися їхні сутності. Ти не можеш визначити, хто з них став досконалим, ґрунтуючись на тому, скільки роботи вони виконали. Петро прагнув втілити в життя образ того, хто любить Бога, бути тим, хто кориться Богу, бути тим, хто приймає розбір та обтинання, і бути тим, хто виконує свій обов’язок як творіння Боже. Він зміг присвятити себе Богу, віддати всього себе в руки Бога й коритися Йому до самої смерті. Це було те, що він вирішив зробити, і, більше того, саме цього він і досягнув. Це – основна причина, з якої, врешті-решт, його кінець відрізнявся від кінця Павла. Робота, яку Святий Дух здійснив у Петрові, полягала в тому, щоб зробити його досконалим, а робота, яку Святий Дух виконав у Павлові, полягала в тому, щоб використовувати його. Це тому, що їхня природа та їхні погляди на пошуки були різними. Обидва мали роботу Святого Духа. Петро застосував цю роботу до себе, а також надав її іншим; Павло тим часом тільки надав іншим усю повноту роботи Святого Духа, а сам нічого від того не отримав. Таким чином, після того, як він стільки років мав досвід роботи Святого Духа, зміни в Павлові були близькі до нуля. Він усе ще залишався майже у своєму природному стані, і він усе ще був колишнім Павлом. Справа була лише в тому, що, витримавши труднощі багатьох років роботи, він навчився «працювати» та навчився витривалості, але його стара природа – його вкрай конкурентна й корислива природа – усе ще залишалася. Пропрацювавши стільки років, він не знав свого зіпсованого характеру і не позбувся свого старого характеру, і це все ще було чітко помітно в його роботі. У нього було просто більше досвіду роботи, але сам по собі такий невеликий досвід був нездатний змінити його та не зміг змінити його погляди на існування або значення його пошуку. Хоча він багато років працював для Христа й ніколи більше не переслідував Господа Ісуса, у його серці не відбулося жодних змін у його пізнанні Бога. Це означає, що він працював не для того, щоб присвятити себе Богу, а радше був змушений працювати заради свого майбутнього кінцевого призначення. Бо на початку він переслідував Христа й не підкорився Христу; він був за своєю суттю бунтівником, який свідомо виступав проти Христа, і тим, хто не мав жодного уявлення про роботу Святого Духа. Коли його робота була майже завершена, він усе ще не знав роботи Святого Духа і просто діяв за власним бажанням відповідно до свого власного характеру, не звертаючи анінайменшої уваги на волю Святого Духа. І тому його природа була ворожа Христу й не корилася істині. Хтось на зразок нього, кого полишила робота Святого Духа, хто не знав роботи Святого Духа, і хто також протистояв Христу – як така людина могла бути спасенною? Те, чи може людина бути спасенна, чи ні, залежить не від того, скільки роботи вона виконує або скільки вона присвячує, а від того, чи знає вона роботу Святого Духа чи ні, чи може вона застосовувати істину на практиці і чи відповідають істині її погляди на пошук.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Успіх або невдача залежать від шляху, яким іде людина»