Поки Господь Ісус працював у плоті, більшість Його послідовників не могла повністю впевнитись у Його ідентичності й у тому, що Він говорив. Коли Він наближався до хреста, ставлення Його послідовників було спостережливим. Потім, після прибиття до хреста й до покладення в гроб, люди ставилися до Нього з розчаруванням. За цей час люди у своїх серцях уже почали переходити від сумнівів у тому, що говорив Господь Ісус під час Свого перебування в плоті, до повного заперечення. Потім, коли Він вийшов із гробу та явився людям одному за одним, більшість із тих, хто бачив Його на власні очі або чув звістку про Його воскресіння, поступово змінила своє ставлення із заперечення на скептицизм. Лише тоді, коли Господь Ісус дав Хомі вкласти руку у Свій бік і коли Він після Свого воскресіння переломив хліб і з'їв його на очах у гурту, а потім почав їсти перед ними печену рибу, вони справді прийняли той факт, що Господь Ісус був Христос у плоті. Можна сказати, що це духовне тіло з плоті та крові, яке стояло перед тими людьми, ніби пробуджувало кожного з них від сну: Син Людський, що стояв перед ними, був Той, Хто існував із незапам'ятних часів. Він мав обрис, плоть і кістки, і Він уже довго жив і їв поруч із людством… І тоді люди відчули, що Його існування було таким реальним і таким дивовижним. Водночас вони також були вельми раді, щасливі та сповнені почуттів. Його повторне явлення дало людям змогу по-справжньому побачити Його смиренність, відчути Його близькість, прихильність до людей і те, як багато Він думає про них. Це коротке возз'єднання змусило людей, які побачили Господа Ісуса, почуватися так, ніби минуло ціле життя. Їхні загублені, спантеличені, налякані, тривожні, спраглі та заціпенілі серця знайшли розраду. У цих людей більше не було ні сумнівів, ні розчарування, бо вони відчули, що тепер у них є на що сподіватись і покладатися. Син Людський, що тоді стояв перед ними, стане їхньою заслоною на всі часи; Він стане їхньою міцною вежею, їхнім прихистком на віки вічні.

Хоча Господь Ісус воскрес, Його серце та Його робота не покинули людство. Явившись людям, Він тим самим сказав їм, що в якій би формі Він не існував, Він супроводжуватиме людей, ходитиме з ними, буде з ними завжди й усюди. Він сказав їм, що завжди й усюди забезпечуватиме людство та буде його пастирем, дозволить людям побачити й торкнутися Його та подбає про те, щоб вони ніколи більше не почувалися безпорадними. Господь Ісус також хотів, аби люди знали, що вони живуть у цьому світі не самі. У людства є Божа опіка; Бог – з людьми. Вони завжди можуть спертися на Бога, а кожний із Його послідовників – Його сім'я. Маючи Бога, на якого можна спертися, людство більше не буде ні самотнім, ні безпорадним, а ті, хто прийме Його як свою жертву за гріх, більше не будуть зв'язані гріхом. У людських очах ті частини Його роботи, які Господь Ісус виконував після Свого воскресіння, були дуже маленькими, але, як на Мене, кожна річ, яку Він робив, була дуже змістовною, дуже цінною, дуже важливою та сповненою глибокого значення.

Хоча той час, коли Господь Ісус працював у плоті, був сповнений тягот і страждань, Він повністю й досконало завершив Свою тодішню роботу в плоті, щоб відкупити людство, явившись у Своєму духовному тілі з плоті та крові. Він почав Своє служіння, ставши плоттю, і Він завершив Своє служіння, явившись людству у Своєму плотському образі. Він провістив період Благодаті, розпочавши новий період за допомогою Своєї ідентичності Христа. За допомогою Своєї особи Христа Він виконав роботу періоду Благодаті, зміцнив усіх Своїх послідовників і привів їх у період Благодаті. Про Божу роботу можна сказати, що Він воістину завершує те, що починає. У Нього є поетапний план, і Його робота сповнена Його мудрості та всемогутності, Його дивовижних діянь, любові та милосердя. Звичайно, червоною ниткою, що проходить крізь усю Божу роботу, є Його піклування про людство; Його робота пронизана почуттям Його турботи, яке Він ніколи не може відкинути. У цих віршах Біблії й у кожній справі, яку Господь Ісус зробив після Свого воскресіння, розкрилися незмінні Божі надії й турбота щодо людства, а також Його пильне піклування та плекання людства. Ніщо із цього ніколи не мінялось аж до сьогоднішнього дня – ви це бачите? Коли ви це бачите, хіба ваші серця мимоволі не наближаються до Бога? Якби ви жили в той період і Господь Ісус після Свого воскресіння явився вам у матеріальному образі, який ви могли б побачити, і якби Він сидів перед вами, їв хліб і рибу, пояснював вам Святе Письмо та розмовляв із вами, то як би ви тоді почувалися? Щасливими? А може, винними? Попередні хибні уявлення й уникання Бога, конфлікти з Богом і сумніви в Ньому – хіба все це просто не взяло б і зникло? Хіба стосунки між Богом і людиною не стали б нормальнішими?

Якщо тлумачити ці окремі розділи Біблії, чи бачите ви якісь недоліки в Божому характері? Чи бачите ви в Божій любові якісь домішки? Чи бачите ви в Божій всемогутності або мудрості якесь лукавство чи зло? Аж ніяк! Отже, чи можете ви впевнено сказати, що Бог святий? Чи можете ви впевнено сказати, що кожне Боже почуття є виявленням Його сутності й характеру? Я сподіваюся, що після того, як ви прочитаєте ці слова, розуміння, яке ви з них здобудете, допоможе вам і буде корисним у вашому прагненні до зміни характеру й до страху Божого, а ці слова принесуть у вас плід – плід, який зростатиме з кожним днем, так що в процесі свого пошуку ви дедалі більше наближатиметеся до Бога та до стандарту, який вимагає Бог. Вам більше не буде відразливо прагнути до істини, і вам більше не здаватиметься, ніби пошук істини та зміна характеру – це клопітка чи непотрібна справа. Навпаки, спонукувані виявленням істинного Божого характеру та святої сутності Бога, ви прагнутимете світла, прагнутимете справедливості, рішуче прагнутимете до істини та задоволення Божих намірів, і ви станете людьми, здобутими Богом, станете справжніми людьми.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог III»