Буття 9:11–13: «І Я укладу заповіта Свого з вами, і жодне тіло не буде вже знищене водою потопу, і більш не буде потопу, щоб землю нищити. І Бог промовляв: Оце знак заповіту, що даю Я його поміж Мною та вами, і поміж кожною живою душею, що з вами, на вічні покоління: Я веселку Свою дав у хмарі, і стане вона за знака заповіту між Мною та між землею».

Більшість людей знає, що таке веселка, і чула якісь історії про веселки. Що ж до історії про веселку в Біблії, то хтось у неї вірить, хтось вважає легендою, а хтось не вірить узагалі. Хай там що, а всі події, пов’язані з веселкою, були роботою Бога та відбулися в процесі Божого управління людиною. Ці події точно записано в Біблії. Ці записи не говорять нам про те, у якому настрої Бог був у той час і з якими намірами сказав ці слова. Ба більше, ніхто не може оцінити, що Бог відчував, коли казав їх. Однак душевний стан Бога у зв’язку з усією цією подією відкривається між рядками тексту. Його думки в той час наче вискакують зі сторінки через кожне слово та фразу Божого Слова.

Божі думки – це те, про що люди повинні турбуватися та що мусять намагатися пізнати найбільше. Причина цього в тому, що Божі думки нерозривно пов’язані з людським розумінням Бога, а людське розуміння Бога є невід’ємною ланкою для життя-входження людини. Отже, що думав Бог у той час, коли відбувалися ці події?

Спочатку Бог створив людство, яке в Його очах було дуже добрим і близьким до Нього, але воно було знищене потопом після бунту проти Нього. Чи боляче було Богу, що таке людство просто так миттєво зникло? Звісно, було боляче! Отже, як Він виявив цей біль? Як це було записано в Біблії? У Біблії це було записано такими словами: «І Я укладу заповіта Свого з вами, і жодне тіло не буде вже знищене водою потопу, і більш не буде потопу, щоб землю нищити». Це просте речення відкриває думки Бога. Це знищення світу завдало Йому дуже великого болю. Кажучи людськими словами, Він дуже засмутився. Ми можемо уявити: як виглядала земля, колись повна життя, після знищення потопом? Як виглядала в той час земля, колись повна людських істот? Ні людських поселень, ні живих істот, повсюди вода й повне спустошення на поверхні води. Чи така картина була в початкових намірах Бога, коли Він створював світ? Звісно, що ні! Початковим наміром Бога було побачити життя по всій землі, побачити, як створені Ним людські істоти поклоняються Йому, а не лише щоб Ной єдиний поклонявся Йому чи єдиний міг відповісти на Його заклик довершити те, що йому було доручено. Коли людство зникло, Бог побачив не те, що Він спочатку задумував, а повну протилежність Своєму наміру. Як би Його серцю не боліти? Тож коли Він відкривав Свій характер і проявляв Свої емоції, Бог ухвалив рішення. Яке рішення Він ухвалив? Створити лук у хмарі (тобто ті веселки, які ми бачимо) як заповіт із людиною, обітницю, що Бог більше не знищить людство потопом. Водночас це також мало говорити людям, що Бог знищив світ потопом, щоб людство завжди пам’ятало, чому Бог таке зробив.

Чи хотів Бог знищення світу в той час? Це точно не те, чого хотів Бог. Може, ми й здатні трохи уявити жалюгідний вигляд землі після знищення світу, але ми не можемо й близько уявити, якою була ця картина в той час в очах Бога. Можна сказати, що ніхто – хоч люди сьогодення, хоч люди минулого – не здатен ні уявити, ні оцінити, що відчував Бог, коли побачив ту картину, той образ світу після його знищення потопом. Бог був змушений зробити це через непослух людини, але біль, якого зазнало Боже серце через це знищення світу потопом, є реальністю, яку ніхто не може ні осягнути, ні оцінити. Ось чому Бог уклав із людством заповіт, через який Він мав на меті сказати людям пам’ятати, що колись Бог таке зробив, і поклястися їм, що Бог ніколи більше не знищить світ таким чином. У цьому заповіті ми бачимо Боже серце – ми бачимо, що Боже серце боліло, коли Він знищував це людство. Кажучи людською мовою, коли Бог знищував людство й бачив, як людство зникає, Його серце ридало й обливалося кров’ю. Хіба це не найкращий спосіб це описати? Люди використовують ці слова, щоб пояснити людські емоції, але оскільки людська мова занадто недосконала, їх використання для опису Божих почуттів і емоцій не здається Мені дуже вже поганим, а ці слова – дуже вже надмірними. Принаймні це дає вам дуже яскраве, дуже виразне розуміння того, яким був Божий настрій у той час. Про що ви тепер подумаєте, коли знову побачите веселку? Принаймні ви згадаєте, як Бог колись сумував через знищення світу потопом. Ви згадаєте: навіть хоча Бог ненавидів цей світ і зневажав це людство, та коли Він знищував людських істот, яких створив Своїми власними руками, Його серце боліло, відчувало спротив й силувалося відпустити, і йому було важко це витримати. Його єдиною втіхою була родина Ноя з восьми людей. Саме завдяки співпраці Ноя Його кропіткі зусилля зі створення всього сущого не стали марними. У той час, коли Бог страждав, лише це єдине могло втишити Його біль. Відтоді Бог поклав усі Свої надії щодо людства на сім’ю Ноя, сподіваючись, що вони зможуть жити під Його благословеннями, а не під Його прокляттям, сподіваючись, що вони більше ніколи не побачать, як Бог знову знищить світ потопом, і також сподіваючись, що вони не будуть знищені.

Про яку частину Божого характеру ми маємо дізнатися з цього? Бог зневажав людину, бо людина була ворожою до Нього, але в Його серці Його піклування, турбота й милосердя до людства залишалися незмінними. Навіть коли Він знищив людство, Його серце залишилося незмінним. Коли людство було повне розбещеності й жахливою мірою неслухняне Богу, Бог мав знищити це людство через Свій характер і Свою сутність, а також згідно зі Своїми принципами. Але через Божу сутність Він усе одно жалів людство й навіть хотів різними способами викупити людство, щоб воно могло жити далі. Однак людина виступала проти Бога, продовжувала не слухатися Бога та відмовлялася прийняти Боже спасіння; тобто відмовлялася прийняти Його добрі наміри. Як би Бог не закликав їх, не нагадував їм, не постачав їх, не допомагав їм і не терпів їх, люди цього не розуміли, не цінували та не звертали на це уваги. У Своєму болі Бог усе одно не забув обдарувати людину Своєю найбільшою терпимістю, чекаючи, поки людина поверне назад. Але коли Йому урвався терпець, Він без жодних вагань зробив те, що мусив. Інакше кажучи, від моменту, коли Бог запланував знищити людство, до початку Його роботи зі знищення людства минув певний період часу та відбувся певний процес. Цей процес був потрібен, щоб дати людині можливість повернути назад, і це був останній шанс, який Бог давав людині. То що ж Бог робив у цей період перед знищенням людства? Бог виконав значну роботу нагадування й закликання. Як би Боже серце не боліло й не сумувало, Він продовжував покладати на людство Своє піклування, турботу та велике милосердя. Що ми з цього бачимо? Безсумнівно, ми бачимо, що Божа любов до людства дійсна, а не просто на словах. Вона справжня, відчутна й помітна, а не вдавана, підроблена, облудна чи показна. Бог ніколи не вдається до обману й не створює неправдивих образів, щоб люди побачили, що Він гідний любові. Він ніколи не використовує неправдивих свідчень, щоб дати людям побачити Свою красу або щоб виставити напоказ Свою красу та святість. Хіба ці аспекти Божого характеру не заслуговують людської любові? Хіба їм не варто поклонятися? Хіба їх не варто цінувати? Тут Я хочу у вас запитати: тепер, коли ви почули ці слова, чи думаєте ви, що Божа велич – це лише пусті слова на аркуші паперу? Чи Божа краса – це лише пусті слова? Ні! Аж ніяк! Боже верховенство, велич, святість, терпимість, любов тощо – кожна подробиця кожного з різноманітних аспектів Божого характеру та сутності знаходить практичне виявлення щоразу, коли Він виконує Свою роботу, втілюється в Його волі щодо людини, а також здійснюється й відображається в кожній людині. Незалежно від того, чи відчував ти це раніше, Бог усіляко піклується про кожну людину, використовуючи Своє щире серце, мудрість і різні методи, щоб зігріти серце кожної людини та пробудити дух кожної людини. Це беззаперечний факт. Скільки б людей тут не сиділо, кожен із них по-різному переживав Божу терпимість, красу й терпіння та по-різному щодо них почувався. Ці переживання Бога та ці відчуття чи сприйняття Його – словом, усі ці позитивні речі є від Бога. Отже, об’єднавши досвід і знання кожного з вас про Бога та сполучивши їх із нашим сьогоднішнім читанням цих біблійних уривків, чи маєте ви тепер реальніше та правильніше розуміння Бога?

Прочитавши цю історію та трохи зрозумівши Божий характер, виявлений через цю подію, як ви по-новому пізнали Бога? Чи дало це вам глибше розуміння Бога та Його серця? Чи почуваєтеся ви зараз інакше, коли повертаєтеся до історії Ноя? На вашу думку, чи непотрібно було спілкуватися про ці біблійні вірші? Тепер, коли ми про них поспілкувалися, чи вважаєте ви, що це було непотрібно? Безумовно, це було потрібно! Хоча те, що ми читаємо, – історія, це правдивий запис роботи, яку виконав Бог. Моя мета полягала не в тому, щоб ви могли зрозуміти подробиці цих історій або цього персонажа, а також не в тому, щоб ви могли вивчати цього героя, і, звичайно, не в тому, щоб ви знову повернулися до вивчення Біблії. Чи ви розумієте? То чи допомогли вам ці історії в пізнанні Бога? Що ця історія додала до вашого розуміння Бога? Скажіть нам, брати й сестри з Гонконгу. (Ми побачили, що Божа любов – це щось, чим ніхто з нас, розбещених людей, не володіє.) Скажіть нам, брати й сестри з Південної Кореї. (Божа любов до людини реальна. Божа любов до людини несе в собі Його характер і несе в собі Його велич, святість, верховенство та Його терпимість. Вона варта того, щоб ми спробували глибше її зрозуміти.) (Через спілкування в той момент я бачу, з одного боку, праведний і святий Божий характер, а з іншого – турботу Бога про людство, Боже милосердя до людства й те, що все, що Бог робить, кожна Його думка й ідея відкривають Його любов і турботу про людство.) (Моє розуміння в минулому полягало в тому, що Бог використав потоп, щоб знищити світ, бо людство стало жахливо злим, і це було так, ніби Бог знищив це людство, тому що Він його ненавидів. Лише після того, як Бог сьогодні поговорив про історію Ноя та сказав, що Боже серце обливалося кров’ю, я розумію, що Бог насправді не хотів відпускати це людство. Лише через те, що людство було занадто неслухняним, у Бога не залишилось іншого вибору, крім як знищити його. Насправді Боже серце в той час було дуже сумним. Звідси я бачу в Божому характері Його піклування й турботу про людство. Раніше я цього не знав.) Дуже добре! Ви наступні. (Послухавши, я був дуже вражений. Раніше я читав Біблію, але я ніколи не мав такого досвіду, як сьогодні, коли Бог безпосередньо розбирає ці речі, щоб ми могли пізнати Його. Те, що Бог так провів нас до розуміння Біблії, дало мені можливість зрозуміти, що сутність Бога до розбещення людини була любов’ю й піклуванням про людство. Відколи людина стала розбещеною й до нинішніх останніх днів, навіть незважаючи на праведний Божий характер, Його любов і піклування залишаються незмінними. Це свідчить про те, що сутність Божої любові ніколи не міняється від створення світу й дотепер, незалежно від того, чи розбещена людина.) (Сьогодні я побачив, що сутність Бога не зміниться через зміну часу або місця Його роботи. Я також побачив, що незалежно від того, створює Бог світ або знищує його після того, як людина розбещується, усе, що Він робить, має смисл і містить Його характер. Таким чином, я побачив, що Божа любов нескінченна й незмірна, а також, як згадували інші брати й сестри, я побачив Боже піклування й милосердя щодо людства, коли Він знищив світ.) (Це були речі, про які я справді раніше не знав. Після сьогоднішнього слухання я відчуваю, що Бог справді переконливий, справді гідний довіри, що в Нього варто вірити й що Він дійсно існує. Я можу щиро оцінити у своєму серці, що Божий характер і любов дійсно настільки конкретні. Таке відчуття я маю після сьогоднішнього слухання.) Чудово! Схоже, ви всі пройнялися почутим.

Чи помітили ви щось в усіх біблійних віршах, включно з усіма біблійними історіями, про які ми сьогодні спілкувалися? Чи використовував Бог коли-небудь Свою власну мову, щоб висловити власні думки чи пояснити Свою любов і піклування про людство? Чи є запис про те, як Він простою мовою заявляє, наскільки Він турбується про людство чи любить його? Ні. Хіба це не так? Серед вас так багато тих, хто читав Біблію чи інші книги, крім Біблії. Чи хтось із вас бачив такі слова? Відповідь – безперечно ні! Тобто в записах Біблії, включно зі словами Бога й документуванням Його роботи, Бог ніколи, у жодну епоху або період не використовував Свої власні методи для опису Своїх почуттів або виявлення Своєї любові й піклування про людство, і так само Бог ніколи не використовував мову або якісь дії для передачі Своїх почуттів і емоцій – хіба це не факт? Чому Я це кажу? Чому Я маю про це згадати? Причина в тому, що в цьому теж утілюється Божа краса та Його характер.

Бог створив людство; незалежно від того, чи люди розбещені, чи йдуть за Ним, Бог ставиться до них як до Своїх найдорожчих близьких – або, як сказали б людські істоти, як до Своїх найрідніших, – а не як до Своїх іграшок. Хоча Бог каже, що Він – Творець, а людина – Його творіння, що може звучати так, наче між ними незначна різниця в ранзі, але реальність така, що все зроблене Богом для людства набагато перевищує подібні стосунки. Бог любить людство, піклується про людство, виявляє турботу про людство, а також постійно й невпинно забезпечує людство. Він ніколи не відчуває у Своєму серці, що це додаткова робота чи щось таке, що заслуговує на велику похвалу. Він також не відчуває, ніби, спасаючи людство, постачаючи його й даруючи йому все, Він робить людству величезне благодіяння. Він просто тихо й мовчазно забезпечує людство – по-Своєму, через Свою сутність і те, Хто Він є і чим володіє. Скільки б забезпечення та скільки б допомоги людство не отримувало від Нього, Бог ніколи не думає й не намагається поставити Собі це в заслугу. Це визначається сутністю Бога, і саме це є істинним виявленням Божого характеру. Ось чому ні в Біблії, ні в інших книгах ми ніколи не бачимо, щоб Бог висловлював Свої думки, і ми ніколи не бачимо, щоб Бог описував чи оголошував людям, чому Він це робить або чому Він так піклується про людство, і щоб Він це робив, аби змусити людей бути Йому вдячними та хвалити Його. Навіть коли Він страждає, коли Його серце розривається від болю, Він ніколи не забуває про Свою відповідальність перед людством і про Свою турботу про людство; і все це – поки Він переносить цей біль і страждання на самоті, у мовчанні. Навпаки, Бог продовжує забезпечувати людство, як Він завжди це робив. Хоча людство часто хвалить Бога або свідчить про Нього, Бог нічого цього не вимагає. Причина цього в тому, що Бог завжди робить добро для людства без наміру отримати за це подяку чи відплату. З іншого боку, ті, хто вміє Бога боятися, а від злого втікати, ті, хто вміє справді йти за Богом, слухати Його й бути Йому вірним, і ті, хто вміє Його слухатися, – це ті люди, які часто отримуватимуть Божі благословення, і Бог даруватиме такі благословення беззастережно. Ба більше, благословення, які люди отримують від Бога, часто виходять за межі їхньої уяви, а також за межі всього, що людські істоти можуть виправдати зробленими справами чи заплаченою ціною. Коли людство втішається Божими благословеннями, хіба комусь є діло до того, що робить Бог? Чи хтось проявляє якусь турботу про те, як почувається Бог? Чи намагається хтось оцінити біль Бога? Відповідь – категоричне «ні»! Чи може якась людська істота, зокрема й Ной, оцінити біль, який Бог відчував у той момент? Чи може хтось збагнути, навіщо Богу було укладати такий заповіт? Не може! Людство не цінує Божого болю не тому, що не може зрозуміти Божого болю, і не через відстань між Богом і людиною чи різницю в їхньому статусі; натомість причина в тому, що людству взагалі немає діла до жодних Божих почуттів. Людство думає, що Бог незалежний – що Бог не потребує, аби люди піклувалися про Нього, розуміли Його чи виявляли до Нього увагу. Бог є Бог, тому Він не має болю, не має емоцій; Він не стане сумувати, Він не відчуває смутку, Він навіть не плаче. Бог є Бог, тож Йому не потрібно жодних емоційних проявів і не потрібно ніякої емоційної розради. Якщо ж за певних обставин Йому все-таки це знадобиться, то Він зможе впоратися сам і не потребуватиме ніякої допомоги від людства. І навпаки, це саме слабкі, незрілі люди потребують Божої розради, забезпечення, підбадьорення та навіть того, щоб Він утішав їхні емоції завжди й усюди. Такі речі криються глибоко в серцях людства: це людина слабка; вона потребує, щоб Бог усіляко нею опікувався, вона заслуговує на всю турботу, яку отримує від Бога, і вона повинна вимагати від Бога всього, що, на її думку, має їй належати. А Бог – сильний; у Нього є все, і Він повинен бути опікуном людства й дарувальником благословень. Оскільки Він уже Бог, Він всемогутній і ніколи нічого не потребує від людей.

Оскільки людина не звертає уваги на жодне з Божих одкровень, вона ніколи не відчувала ні Божого смутку, ні Божого болю, ні Божої радості. Але навпаки, Бог знає всі людські прояви як свої п’ять пальців. Бог забезпечує потреби кожного завжди й усюди, спостерігаючи за мінливими думками кожної людини й таким чином утішаючи й напучуючи її, направляючи й освічуючи її. З точки зору всього того, що Бог зробив із людством, і всіх тих цін, які Він за це заплатив, чи можуть люди знайти в Біблії або в будь-чому сказаному Богом до цього часу уривок, у якому чітко стверджується, що Бог чогось вимагатиме від людини? Ні! Навпаки, як би люди не ігнорували Боже мислення, Він усе одно послідовно веде людство, послідовно забезпечує людство й допомагає йому, щоб воно могло йти Божим шляхом, аби досягти прекрасного місця призначення, яке Він приготував для людства. Коли йдеться про Бога, про те, Хто Він є і чим володіє, Його благодать, Його милість і всі Його нагороди будуть беззастережно даровані тим, хто любить Його та слідує за Ним. Але Він ніколи нікому не відкриває ні пережитого болю, ні Свого душевного стану, і Він ніколи не скаржиться на те, що хтось не був уважним до Нього чи не знав Його волі. Він просто мовчки все це переносить, чекаючи того дня, коли людство буде здатне зрозуміти.

Чому Я тут про це говорю? Що ви бачите з того, що Я сказав? У Божій сутності й характері є щось, чого аж надто легко не помітити, щось, чим володіє тільки Бог і ніхто з людей, зокрема й тих, кого інші вважають великими людьми, добрими людьми чи Богом їхньої уяви. Що це? Божа самовідданість. Говорячи про самовідданість, ти можеш думати, що ти теж дуже самовідданий, бо коли йдеться про твоїх дітей, ти ніколи з ними не торгуєшся й не сперечаєшся, або ти думаєш, що ти також дуже самовідданий, коли йдеться про твоїх батьків. Що б ти не думав, принаймні ти маєш уявлення про слово «самовідданий» і вважаєш, що воно позитивне та що бути самовідданою людиною дуже благородно. Коли ти самовідданий, ти високо себе цінуєш. Але немає нікого, хто міг би побачити самовідданість Бога в усьому серед людей, подій, об’єктів і в Його роботі. Чому це так? Бо людина занадто себелюбна! Чому Я це кажу? Людство живе в матеріальному світі. Ти можеш слідувати за Богом, але ти ніколи не бачиш і не цінуєш того, як Бог забезпечує тебе, любить тебе й турбується про тебе. То що ж ти бачиш? Ти бачиш своїх кровних родичів, які тебе люблять або балують. Ти бачиш те, що корисно твоїй плоті, ти піклуєшся про людей і речі, які ти любиш. Це так звана людська самовідданість. Однак такі «самовіддані» люди ніколи не турбуються про Бога, який дає їм життя. На відміну від Божої, людська самовідданість стає себелюбною й підлою. Самовідданість, у яку вірить людина, порожня й нереалістична, підроблена, несумісна з Богом і не має з Ним нічого спільного. Самовідданість людини – для самої людини, тоді як самовідданість Бога є справжнім виявленням Його сутності. Саме завдяки Божій самовідданості людина постійно отримує від Нього забезпечення. Можливо, вас не надто глибоко зачіпає тема, про яку Я сьогодні говорю, і ви просто киваєте на знак схвалення, але коли ти спробуєш оцінити Боже серце у своєму серці, то мимоволі відкриєш таке: серед усіх людей, подій і об’єктів, які ти можеш відчувати в цьому світі, лише Божа самовідданість є реальною й конкретною, бо лише Божа любов до тебе є безумовною й бездоганною. Будь-чия так звана самовідданість, окрім Божої, є вдаваною, поверховою, несправжньою; вона має мету, певні наміри, передбачає торги та не витримує жодних випробувань. Можна навіть сказати, що вона брудна й огидна. Чи ви згодні з цими словами?

Я знаю, що ви дуже мало знайомі з цими темами, і вам потрібно трохи часу, щоб вони засвоїлися, перш ніж ви зможете їх по-справжньому зрозуміти. Що менше ви знайомі з цими питаннями й темами, то більше це свідчить про те, що цих тем бракує у вашому серці. Якби Я ніколи не згадував про ці теми, чи знав би хтось із вас щось про них? Я думаю, що ви б ніколи не пізнали їх. Це безперечно. Незалежно від того, скільки ви можете осягнути чи зрозуміти, ці теми, про які Я говорю, – це, якщо коротко, те, чого людям бракує найбільше та про що вони повинні знати найбільше. Ці теми дуже важливі для кожного – вони дорогоцінні, і вони є життям, і вони є тим, чим ви повинні володіти для подальшої дороги. Без цих слів як дороговказу, без твого розуміння Божого характеру й сутності ти завжди носитимеш у собі знак питання, коли йдеться про Бога. Як ти можеш правильно вірити в Бога, якщо навіть не розумієш Його? Ти нічого не знаєш про Божі емоції, Його волю, Його душевний стан, про що Він думає, що Його засмучує, а що радує, – то як же ти можеш бути уважним до Божого серця?

Щоразу, коли Бог засмучується, Він стикається з людством, яке не звертає на Нього жодної уваги, з людством, яке слідує за Ним і стверджує, що любить Його, але повністю нехтує Його почуттями. Як Його серце може не боліти? У Божій роботі управління Він щиро виконує Свою роботу над кожною людиною та говорить до неї, і Він дивиться їй у вічі без застережень і приховування; але, навпаки, кожна людина, яка слідує за Ним, закрита перед Ним, і ніхто не бажає сам докладати зусиль, щоб наближатися до Нього, розуміти Його серце чи зважати на Його почуття. Навіть ті, хто бажає стати близьким Богу, не хочуть приступити до Нього, бути уважними до Його серця чи спробувати зрозуміти Його. Коли Бог радісний і щасливий, Він не має з ким розділити своє щастя. Коли люди не розуміють Бога, нікому втішити Його зранене серце. Коли Його серце болить, немає жодної людини, готової дати Йому довіритися їй. За ці тисячі років Божої роботи управління не було нікого, хто розумів би Божі емоції, не було нікого, хто осягав або цінував би їх, не кажучи вже про тих, хто міг би стояти поруч із Богом, щоб розділити Його радощі та смуток. Бог самотній. Він самотній! Бог самотній не тільки тому, що проти Нього виступає розбещене людство, але більше тому, що ті, хто прагне бути духовним, хто прагне пізнати Бога та зрозуміти Його, і навіть ті, хто готовий повністю присвятити Богові все своє життя, також не знають Його думок, не розуміють Його характеру та Його емоцій.

Наприкінці історії Ноя ми бачимо, що Бог використав незвичний для того часу спосіб вираження Своїх почуттів. Це був дуже особливий спосіб: укласти з людиною заповіт, який проголошував кінець Божого знищення світу потопом. На перший погляд, укладення заповіту може здатися звичайнісінькою справою. Це не що інше, як використання слів, аби зв’язати дві сторони зобов’язаннями та не дати їм порушити домовленість, щоб захистити інтереси обох сторін. За формою це дуже звичайна річ, але, судячи з мотивів і наміру Бога в цьому ділі, це справжнє виявлення Божого характеру та душевного стану. Якщо ти просто відкинеш ці слова та проігноруєш їх, якщо Я ніколи не скажу тобі правду про суще, то людство дійсно ніколи не дізнається, як мислить Бог. Можливо, у твоїй уяві Бог усміхався, укладаючи цей заповіт, або, можливо, Його обличчя було серйозним, але незалежно від того, який найзвичайніший вираз обличчя Бога уявляють люди, ніхто б не зміг побачити Боже серце чи Його біль, не кажучи вже про Його самотність. Ніхто не може змусити Бога довіряти йому, або бути гідним Божої довіри, або бути тим, кому Він може висловити Свої думки чи довірити Свій біль. Ось чому Бог не мав іншого вибору, крім зробити так. На перший погляд, Богу було легко попрощатися з людством, яким воно було, вирішити проблему минулого та досконало довершити Своє знищення світу потопом. Однак Бог поховав біль від цього моменту глибоко у Своєму серці. У той час, коли Бог не мав кому довіритися, Він уклав угоду з людством, сказавши їм, що більше не знищить світ потопом. Коли з’являлася веселка, це мало нагадувати людям, що таке колись сталося, і застерігати їх утримуватися від зла. Навіть у такому болісному стані Бог не забув про людство й усе одно так багато турбувався про нього. Хіба це не Божа любов і самовідданість? Але про що думають люди, коли страждають? Хіба не тоді вони потребують Бога найбільше? У такі моменти люди завжди тягнуть до себе Бога, щоб Він міг їх розрадити. Коли б то не було, Бог ніколи не підведе людей, і Він завжди дасть людям змогу вийти зі скрутного становища та жити у світлі. Хоча Бог так забезпечує людство, у людському серці Бог – не що інше, як заспокійлива пігулка, тонізуючий засіб для розради. Коли Бог страждає, коли Його серце зранене, мати створену істоту чи будь-яку людину, яка б складала Йому компанію чи втішала Його, безсумнівно, було б для Бога просто навіженим бажанням. Людина ніколи не зважає на Божі почуття, тому Бог ніколи не просить і не очікує, що хтось зможе Його втішити. Він просто використовує Свої власні методи, щоб висловити свій настрій. Люди не думають, що Богу дуже тяжко пережити якісь страждання, але тільки тоді, коли ти дійсно намагаєшся зрозуміти Бога, коли ти можеш по-справжньому оцінити щирі наміри Бога в усьому, що Він робить, ти можеш відчути Божу велич і Його самовідданість. Навіть хоча Бог уклав заповіт із людством за допомогою веселки, Він ніколи нікому не говорив, чому Він це зробив – чому Він уклав цей заповіт, – тобто Він ніколи нікому не говорив Своїх справжніх думок. Це пояснюється тим, що ніхто не може осягнути глибину любові Бога до людства, яке Він створив Своїми власними руками, а також ніхто не може оцінити, наскільки великого болю зазнало Його серце, коли Він знищував людство. Тож навіть якби Він сказав людям, що відчував, вони не змогли б прийняти цю довіру. Хоч Йому й болить, Він усе одно продовжує працювати над наступним етапом Своєї роботи. Бог завжди віддає людству все найкраще у Собі й у світі, а Сам тихо терпить усі страждання. Бог ніколи не виявляє цих страждань відкрито. Натомість Він терпить їх і мовчки чекає. Божа витривалість не холодна, не заціпеніла й не безпорадна, і вона не є ознакою слабкості. Натомість Божа любов і сутність завжди були самовідданими. Це природне виявлення Його сутності та характеру, а також справжнє втілення ідентичності Бога як істинного Творця.

Після цих Моїх слів дехто може неправильно зрозуміти, що Я маю на увазі, і подумати: «Невже опис почуттів Бога в таких подробицях, з такою чуттєвістю мав на меті викликати у людей жалість до Бога?». Чи такий намір стоїть за цими словами? (Ні.) Єдина мета, з якою Я говорю ці речі, полягає в тому, щоб ви краще пізнали Бога, зрозуміли Його незліченні аспекти, зрозуміли Його емоції, оцінили, що сутність і характер Бога конкретно і потроху виявляються в Його роботі, на противагу зображенню в пустих людських словах, їхніх словах і вченнях або в уяві людей. Тобто Бог і Божа сутність насправді існують – це не картини й не плоди уяви, вони не створені людиною й точно не вигадані людиною. Зараз ви це усвідомлюєте? Якщо ви це усвідомлюєте, то Мої сьогоднішні слова досягли своєї мети.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог I»