Буття 17:15–17: «І сказав Авраамові Бог: Сара, жінка твоя, нехай свого ймення не кличе вже: Сара, бо ім’я їй: Сарра. І поблагословлю Я її, і теж з неї дам сина тобі. І поблагословлю Я її, і стануться з неї народи, і царі народів будуть із неї. І впав Авраам на обличчя своє, і засміявся. І подумав він у серці своїм: Чи в столітнього буде народжений, і чи Сарра в віці дев’ятидесяти літ уродить?».

Буття 17:21–22: «А Свого заповіта Я складу з Ісаком, що його Сарра вродить тобі на цей час другого року. І Він перестав говорити з ним. І Бог вознісся від Авраама».

Ніхто не може перешкодити роботі, яку вирішив виконати Бог

Отже, усі ви щойно почули історію Авраама, чи не так? Він був обраний Богом після того, як потоп знищив світ, його звали Авраам, і коли йому виповнилося сто років, а його дружині Сарі – дев’яносто, йому прийшла Божа обіцянка. Яку обіцянку дав йому Бог? Бог пообіцяв те, про що сказано у Святому Письмі: «І поблагословлю Я її, і теж з неї дам сина тобі». Яким був контекст Божої обіцянки дати Авраамові сина? У Святому Письмі подано таке свідчення: «І впав Авраам на обличчя своє, і засміявся. І подумав він у серці своїм: Чи в столітнього буде народжений, і чи Сарра в віці дев’ятидесяти літ уродить?». Інакше кажучи, ця літня пара була застарою, щоб народити дітей. А що зробив Авраам після того, як Бог дав йому Свою обіцянку? Він упав на обличчя, засміявся та сказав собі: «Чи в столітнього буде народжений?». Авраам вважав, що це неможливо, – а це означало, що він вважав Божу обіцянку йому не більше ніж жартом. З людської точки зору, це щось недосяжне для людини й так само недосяжне та неможливе для Бога. Можливо, Аврааму це здавалося сміховинним: «Бог створив людину, але Він, здається, чомусь не знає, що людина в такому віці не здатна народжувати дітей; Бог думає, що може дати мені змогу народити дитину, Він каже, що дасть мені сина, – звісно, це неможливо!». Тож Авраам упав на обличчя й засміявся, думаючи собі: «Неможливо – Бог зі мною жартує, не може таке бути правдою!». Він не сприйняв Божі слова всерйоз. Отже, якою людиною був Авраам у Божих очах? (Праведною.) Де сказано, що він був праведною людиною? Ви думаєте, що всі ті, кого кличе Бог, праведні й досконалі, що всі вони люди, які ходять із Богом. Ви керуєтеся вченням! Ви повинні чітко бачити, що коли Бог когось визначає, Він робить це не довільно. Тут Бог не казав, що Авраам праведний. У Своєму серці Бог має стандарти вимірювання кожної людини. Хоча Бог не казав, якою людиною був Авраам, але якщо брати Авраамову поведінку, якою була його віра в Бога? Трохи абстрактною? Чи великою? Ні, він не мав великої віри! Його сміх і думки показали, що він був за людина, тому ваша віра в те, що він був праведним, є лише плодом вашої уяви, сліпим прикладанням учення й безвідповідальною оцінкою. Чи бачив Бог сміх Авраама та його міміку? Чи знав Він про них? Бог знав. Але чи став би Бог міняти те, що Він вирішив зробити? Ні! Коли Бог запланував і вирішив, що Він вибере саме цю людину, це було здійснено. Ні думки людини, ні її поведінка нітрохи не вплинули б на Бога та не завадили б Йому; Бог не став би свавільно змінювати Свій план чи імпульсивно змінювати або порушувати його через поведінку людини, навіть якщо вона, може, і неуцька. Отже, що ж написано в Книзі Буття 17:21–22? «А Свого заповіта Я складу з Ісаком, що його Сарра вродить тобі на цей час другого року. І Він перестав говорити з ним. І Бог вознісся від Авраама». Бог анітрохи не звернув уваги на те, що думав і говорив Авраам. У чому ж була причина Його неуваги? Вона полягала в тому, що тоді Бог не вимагав від людини ні великої віри, ні здатності до глибокого пізнання Бога, ні тим більше здатності розуміти те, що робив і говорив Бог. Отже, Він не вимагав від людини повністю розуміти ні того, що Він вирішив зробити чи яких людей Він вирішив обрати, ні принципів Своїх дій, бо духовний стан людини був просто неналежним. Тоді Бог вважав нормальним усе те, що робив Авраам і як він поводився. Він не засудив його та не докорив йому, а просто сказав: «Сарра вродить тобі [Ісаака] на цей час другого року». Після того як Бог проголосив ці слова, для Нього це крок за кроком справдилося; в очах Бога те, що мало бути досягнуто за Його планом, уже здійснилося. Завершивши приготування до цього, Бог пішов. Те, що людина робить або думає, що людина розуміє, плани людини – усе це ніяк не стосується Бога. Усе відбувається за Божим планом, відповідно до визначених Богом строків і стадій. Таким є принцип Божої роботи. Бог не втручається в те, що людина думає чи знає, але Він також не відмовляється від Свого плану та не кидає Свою роботу тільки тому, що людина не вірить або не розуміє. Отже, факти здійснюються згідно з планом і думками Бога. Саме це ми й бачимо в Біблії: Бог зробив так, щоб Ісаак народився у визначений Ним час. Чи доводять факти, що поведінка й учинки людини перешкодили роботі Бога? Вони не перешкодили роботі Бога! А мала віра людини в Бога, її уявлення та фантазії про Бога вплинули на Божу роботу? Ні, не вплинули! Анітрохи! На Божий план управління не впливає жодна людина, річ або оточення. Усе, що Він вирішить зробити, буде завершено й здійснено вчасно та згідно з Його планом, і жодна людина не в змозі перешкодити Його роботі. Бог ігнорує певні аспекти людської дурості, невігластва та навіть певні аспекти людського опору й уявлень щодо Нього, і Він виконує ту роботу, яку мусить, незважаючи ні на що. Таким є Божий характер, і він – відображення Його всемогутності.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»