Вступивши в шлюб, людина починає виховувати наступне покоління. Ніхто не може сказати, скільки дітей у нього буде і якими вони будуть; це теж зумовлюється долею людини, наперед визначеною Творцем. Це п’ятий вирішальний момент, через який має пройти людина.

Якщо людина народжується для того, щоб виконувати роль чиєїсь дитини, тоді вона виховує наступне покоління, щоб виконувати роль чийогось батька або чиєїсь матері. Ця зміна ролей змушує людину переживати різні фази життя з різних точок зору. Це також дає людині різні набори життєвого досвіду, через який вона приходить до пізнання володарювання Творця, яке завжди впроваджується одним і тим же чином, і через яке вона стикається з тим фактом, що ніхто не може переступити або змінити наперед визначене Творцем.

1. Людина не має жодного контролю над тим, що стається з її потомством

Народження, дорослішання й шлюб – усе це приносить розчарування різного роду й різною мірою. Деякі люди незадоволені своїми сім’ями або власною зовнішністю; дехто не любить своїх батьків; дехто обурюється або скаржиться на середовище, в якому він виріс. І для більшості людей серед усіх цих розчарувань шлюб є найбільш незадовільним. Незалежно від того, наскільки людина незадоволена своїм народженням, дорослішанням або шлюбом, кожен, хто пройшов через ці етапи, знає, що людина не може обирати, де й коли народитися, яку зовнішність мати, якими є її батьки та ким є її подружжя, а повинна просто прийняти волю Небес. І все ж, коли людям прийде час виховувати наступне покоління, вони будуть проектувати всі бажання, які їм не вдалося реалізувати в першій половині свого життя, на своїх нащадків, сподіваючись, що їхнє потомство компенсує всі розчарування першої половини їхнього власного життя. Тому люди віддаються всіляким фантазіям про своїх дітей: що їхні дочки виростуть карколомними красунями, а сини – хвацькими джентльменами; що їхні дочки будуть культурними й талановитими, а сини – блискучими студентами й зірковими спортсменами; що їхні дочки будуть ніжними, доброчесними й розсудливими, а їхні сини – розумними, здібними та чутливими. Вони сподіваються, що їхні нащадки – чи дочки, чи сини – будуть поважати старших, будуть уважними до своїх батьків, їх усі будуть любити та хвалити… У цей момент знову проростають надії на життя, і в серцях людей спалахують нові пристрасті. Люди знають, що вони безсилі та безнадійні в цьому житті, що в них не буде іншого шансу або іншої надії виділитися з натовпу, і що в них немає іншого вибору, окрім як прийняти свою долю. І тому вони проектують усі свої надії, свої нереалізовані бажання й ідеали на наступне покоління, сподіваючись, що їхні нащадки допоможуть їм здійснити їхні мрії й реалізувати їхні бажання; що їхні дочки й сини принесуть славу їхньому прізвищу, стануть важливими, багатими або знаменитими. Коротше кажучи, вони хочуть, щоб становище їхніх дітей було дуже високим. Плани й фантазії людей досконалі; хіба вони не знають, що не їм вирішувати з приводу кількості дітей, які в них народяться, зовнішності їхніх дітей, їхніх здібностей тощо, що жодна крапля долі їхніх дітей не знаходиться в їхніх руках? Люди не є господарями своєї долі, але вони сподіваються змінити долі молодого покоління; вони безсилі уникнути своєї власної долі, і в той же час вони намагаються контролювати долю своїх синів і дочок. Чи не переоцінюють вони себе? Хіба це не людські нерозсудливість і невігластво? Люди підуть на все заради свого потомства, але, врешті-решт, плани й бажання людини не можуть диктувати, скільки у неї буде дітей або якими вони будуть. Деякі люди без копійки в кишені, але народжують багато дітей; деякі люди багаті, але у них немає жодної дитини. Дехто хоче дочку, але йому відмовлено в цьому бажанні; дехто хоче сина, але не може привести на світ дитину чоловічої статі. Для одних діти – це благословення, для інших – прокляття. Деякі пари розумні, але народжують нетямких дітей; деякі батьки працьовиті й чесні, але діти, яких вони ростять, – ліниві. Деякі батьки добрі й чесні, але їхні діти виявляються хитрими й розпутними. Деякі батьки здорові фізично й розумово, але народжують дітей з інвалідністю. Деякі батьки звичайні й неуспішні, але у них є діти, які досягають великих успіхів. Деякі батьки мають низький статус, але у них є діти, які досягають видатного становища. …

2. Виховавши наступне покоління, люди здобувають нове розуміння долі

Більшість людей, що вступають у шлюб, робить це у віці близько тридцяти років, у той період у житті, коли в людини ще немає жодного розуміння людської долі. Але коли люди починають ростити дітей, і в міру того, як їхні нащадки ростуть, вони спостерігають, як нове покоління повторює життя й увесь досвід попереднього покоління, і, бачачи відображення в них свого власного минулого, вони розуміють, що шлях, пройдений молодим поколінням, точно так само, як і їхній власний, не може бути спланований і обраний. Зіткнувшись з цим фактом, у них немає іншого вибору, окрім як визнати, що доля кожної людини визначена наперед, і, не повністю усвідомлюючи, вони поступово відмовляються від своїх власних бажань, а пристрасті в їхніх серцях тьмяніють і гаснуть… У цей період, по суті, пройшовши важливі життєві віхи, люди досягли нового розуміння життя, сформували нове ставлення. Наскільки багато може очікувати людина цього віку від майбутнього й на які перспективи вона може розраховувати? Яка п’ятдесятирічна жінка все ще мріє про прекрасного принца? Який п’ятдесятирічний чоловік усе ще шукає свою Білосніжку? Яка жінка середніх років досі сподівається перетворитися з гидкого каченяти на лебедя? Чи є в більшості літніх чоловіків таке ж прагнення до розвитку кар’єри, як у молодих? Загалом, незалежно від того, чоловік це чи жінка, будь-яка людина, що доживає до цього віку, найімовірніше, матиме відносно раціональне, практичне ставлення до шлюбу, сім’ї та дітей. У такої людини, по суті, не залишається вибору, немає пориву кидати виклик долі. Що стосується людського досвіду, щойно людина досягає цього віку, у неї природним чином виробляється таке ставлення: «Людина повинна прийняти долю; у дітей своя власна доля; людська доля визначена Небом». Більшість людей, які не розуміють істини, переживши всі перипетії, розчарування й тяготи цього світу, резюмує своє розуміння людського життя двома словами: «Це – доля!». Хоча ця фраза містить у собі усвідомлення мирськими людьми людської долі й висновок, якого вони дійшли, і хоча вона висловлює безпорадність людства й може бути описана як прониклива й точна, вона далека від розуміння володарювання Творця й просто не може замінити знання про владу Творця.

3. Віра в долю не може замінити знання про володарювання Творця

Після стількох років слідування за Богом, чи є суттєва різниця між вашим знанням долі й знанням долі мирських людей? Чи дійсно ви зрозуміли визначення наперед від Творця та по-справжньому пізнали Його володарювання? У деяких людей є глибоке проникливе розуміння фрази «це – доля», але вони анінайменшою мірою не вірять у Боже володарювання; вони не вірять, що людська доля влаштована й управляється Богом, і не бажають підкорятися володарюванню Бога. Такі люди немов дрейфують океаном, їх жбурляє хвилями, вони пливуть за течією, у них немає іншого вибору, окрім як пасивно чекати й скоритися долі. Проте, вони не визнають, що людська доля підпорядковується Божому володарюванню; вони не можуть із власної ініціативи пізнати Боже володарювання й тим самим досягти пізнання Божої влади, підкоритися Божим влаштуванням і розпорядженням, перестати чинити опір долі й жити під Божою турботою, захистом і керівництвом. Іншими словами, прийняття долі – це не те ж саме, що підпорядкування володарюванню Творця; віра в долю не означає, що людина приймає, визнає та знає володарювання Творця; віра в долю – це просто визнання її істинності та її поверхових проявів. Це відрізняється від знання того, як Творець керує долею людства, від визнання того, що Творець є джерелом влади над долями всього сущого, і, звичайно, дуже далеко від підпорядкування себе спрямуванням та влаштуванням Творця стосовно долі людства. Якщо людина вірить тільки в долю – навіть якщо вона має глибокі переконання з цього приводу – але в той же час не здатна пізнати й визнати володарювання Творця над долею людства, підкоритися йому та прийняти його, тоді її життя все одно буде трагедією, даремно прожитим життям, порожнечею; вона все одно не зможе перейти під панування Творця, стати створеною людиною в найправдивішому сенсі цього слова та насолоджуватися схваленням Творця. Людина, яка дійсно знає й переживає на власному досвіді володарювання Творця, повинна перебувати в активному стані, а не в пасивному чи безпорадному. Хоча така людина погодилася б із тим, що все є визначеним наперед, вона повинна володіти точним визначенням життя й долі: кожне життя підпорядковується володарюванню Творця. Коли людина озирається назад на пройдену нею дорогу, коли вона згадує кожен етап своєї подорожі, вона бачить, що на кожному кроці, незалежно від того, чи була її подорож тяжкою чи безхмарною, Бог спрямовував її шлях, плануючи його. Саме філігранні приготування Бога, Його ретельне планування привели людину, яка сама того не підозрює, до сьогоднішнього дня. Мати можливість прийняти володарювання Творця, отримати Його спасіння – яка це велика удача! Якщо в людини негативне ставлення до долі, це доводить, що вона чинить опір усьому, що Бог влаштував для неї, що в неї немає покірності. Якщо у людини позитивне ставлення до Божого володарювання над людською долею, тоді, коли людина озирається на свій шлях, коли вона по-справжньому усвідомлює Боже володарювання, вона буде більш щиро бажати підкоритися всьому, що влаштував Бог, матиме більше рішучості й упевненості, щоб дозволити Богу керувати її долею й перестати бунтувати проти Бога. Бо людина бачить, що, коли вона не осягає долю, коли вона не розуміє Божого володарювання, коли вона вперто пробирається навпомацки через туман, хитаючись і трясучись, подорож стає занадто складною, занадто розпачливою. Тому, коли люди визнають володарювання Бога над людською долею, розумні люди вважають за краще знати й приймати його, щоб попрощатися з болючими днями, коли вони намагалися побудувати хороше життя своїми власними руками, і перестати боротися з долею й по-своєму переслідувати свої так звані «життєві цілі». Коли в людини немає Бога, коли вона не може бачити Його, коли вона не може чітко визнати володарювання Бога, кожен день є безглуздим, нічого не вартим, жалюгідним. Де б людина не була, якою б не була її робота, її засоби до існування й прагнення до своїх цілей не приносять їй нічого, окрім такого нескінченного горя та страждання без полегшення, що людині нестерпно озиратися на своє минуле. Тільки коли людина прийме володарювання Творця, підкориться Його розпорядженням і влаштуванням і прагнутиме істинного людського життя, вона поступово почне звільнятися від усієї журби та страждань, а також позбавлятися від усієї порожнечі життя.

4. Тільки ті, хто підкоряється володарюванню Творця, можуть досягти істинної свободи

Оскільки люди не визнають Божого керівництва й Божого володарювання, вони завжди дивляться долі в обличчя зухвало та з бунтарським ставленням, і вони завжди хочуть відкинути Божу владу й володарювання, а також те, що приготувала доля, марно сподіваючись змінити свої нинішні обставини та підправити свою долю. Але вони ніколи не можуть досягти успіху та зазнають невдачі на кожному кроці. Ця боротьба, яка відбувається глибоко в душі людини, приносить такий глибокий біль, що він в’їдається в кістки, у той час поки людина нерозумно марнує своє життя. У чому причина цього болю? Він викликаний володарюванням Бога чи тим, що людина народилася безталанною? Очевидно, що ні те, ні інше не відповідає дійсності. По суті, цей біль спричинений шляхами, якими йдуть люди, і способами життя, які вони обирають для себе. Можливо, деякі люди не усвідомили цього. Але коли ти справді знаєш, коли ти справді усвідомлюєш, що Бог володарює над людською долею, коли ти справді розумієш, що все, що Бог запланував для тебе й вирішив щодо тебе, є великим благом і захистом, тоді ти відчуваєш, як твій біль починає слабшати, і все твоє єство стає розслабленим, вільним, визволеним. Судячи зі станів більшості людей, вони об’єктивно не можуть по-справжньому змиритися з практичною цінністю й сенсом володарювання Творця над людською долею, хоча на суб’єктивному рівні вони не хочуть продовжувати жити так, як жили раніше, і хочуть полегшення свого болю; об’єктивно, вони не можуть по-справжньому визнати володарювання Творця й підкоритися Йому, і тим паче вони не знають, як шукати й приймати впорядкування й улаштування Творця. Отже, якщо люди не можуть по-справжньому визнати той факт, що Творець володарює над людською долею й над усіма людськими справами, якщо вони не можуть по-справжньому підкоритися пануванню Творця, тоді їм буде важко не бути спрямованими та скутими ідеєю про те, що «доля людини – в її власних руках». Їм буде важко позбутися болю своєї напруженої боротьби проти влади Творця та долі, і, само собою зрозуміло, їм також буде важко стати дійсно визволеними й вільними, стати людьми, які поклоняються Богу. Але є надзвичайно простий спосіб звільнитися від цього стану, який полягає в тому, щоб попрощатися зі своїм колишнім способом життя; попрощатися зі своїми попередніми цілями в житті; узагальнити й проаналізувати свій попередній спосіб життя, погляди на життя, прагнення, бажання й ідеали; а потім порівняти їх із Божою волею та вимогами до людини й подивитися, чи узгоджується будь-яке з них з Божою волею та Його вимогами, чи забезпечує будь-яке з них правильні життєві цінності, чи сприяє кращому розумінню правди й дає людині можливість жити з людською сутністю й подобою людської істоти. Коли ти неодноразово дослідиш і ретельно проаналізуєш різні цілі, які люди переслідують у житті, і їхні незліченні способи життя, ти виявиш, що жоден із них не відповідає первісному наміру Творця, із яким Він створив людство. Усі вони відводять людей від володарювання й турботи Творця; усі вони є пастками, які роблять людей розпусними й ведуть їх у пекло. Після того, як ти це усвідомиш, твоє завдання полягає в тому, щоб відкинути свій старий погляд на життя, триматися подалі від усіляких пасток, дозволити Богу взяти на Себе відповідальність за твоє життя та влаштувати його для тебе; це означає намагатися тільки підкорятися Божому керівництву й спрямуванню, жити без індивідуального вибору й стати людиною, яка поклоняється Богу. Це звучить просто, але насправді зробити це складно. Деякі люди можуть витримати цей біль, а інші – ні. Деякі готові підкоритися, а інші не готові цього робити. Тим, хто не готовий, бракує для цього бажання й рішучості; вони ясно усвідомлюють Боже володарювання, прекрасно знають, що саме Бог планує та влаштовує людську долю, а проте вони й досі брикаються, борються й продовжують протистояти тому, щоб віддати свої долі в Божі долоні та підкоритися Божому володарюванню; більше того, вони обурюються Божими керівництвом та влаштуваннями. Тому завжди знайдуться люди, які захочуть самі побачити, на що вони здатні; вони хочуть змінити свою долю своїми власними руками або досягти щастя своєю власною силою, щоб побачити, чи можуть вони переступити межі Божої влади й піднятися над Божим володарюванням. Трагедія людини полягає не в тому, що вона прагне щасливого життя, не в тому, що вона женеться за славою й багатством або бореться зі своєю власною долею в тумані, а в тому, що після того, як вона побачила існування Творця, після того, як вона дізналася той факт, що Творець володарює над людською долею, вона все одно не може виправити свій шлях, не може витягнути свої ноги з трясовини, але робить своє серце ще більш черствим та настирливо продовжує перебувати у своїх помилках. Вона воліла б продовжувати борсатися в багні, вперто змагаючись проти володарювання Творця, пручаючись йому аж до гіркого кінця і без найменшого каяття. Тільки тоді, коли вона лежить розбита та стікає кров’ю, вона нарешті вирішує здатися й повернути назад. Ось це справжня людська скорбота. Тому Я кажу, що ті, хто обирає покору, – мудрі, а ті, хто обирає боротьбу й утечу, – дійсно нерозсудливі.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний III»