Всі ви перебуваєте у процесі випробування та рафінування. Як слід любити Бога під час рафінування? Зазнавши рафінування, люди здатні приносити істинну хвалу Богові, та під час рафінування вони здатні побачити, чого їм сильно бракує. Що більше твоє рафінування, то більше ти здатен зректися плоті; що більше рафінування людей, то більша їх любов до Бога. Ось що ви повинні зрозуміти. Чому люди повинні пройти рафінування? На досягнення якого ефекту воно націлене? У чому полягає значення Божої роботи по рафінуванню людини? Якщо ти дійсно шукаєш Бога, то, зазнавши Його рафінування до певної міри, ти відчуєш, що це надзвичайно добре та вкрай необхідно. Як слід людині любити Бога під час рафінування? Використовуючи намір любити Бога, щоб прийняти Його рафінування: під час рафінування ти відчуваєш муки всередині себе, немов у твоє серце встромлюють ніж, але ти готовий догоджати Богу, використовуючи своє боголюбне серце, і не бажаєш піклуватися про плоть. Ось що означає втілювати в життя любов до Бога. Тобі боляче всередині, і твої страждання досягли певної межі, але ти все одно бажаєш постати перед Богом і помолитися, говорячи: «О Боже! Я не можу покинути Тебе. Хоча всередині мене темрява, я хочу догоджати Тобі; Ти знаєш моє серце, і я хочу, щоб Ти вклав більше любові в мене». Такою є практика під час рафінування. Якщо ти використовуєш своє боголюбне серце як основу, то рафінування може наблизити тебе до Бога та тісніше зв’язати тебе з Богом. Оскільки ти віриш у Бога, ти повинен передати своє серце Богові. Якщо ти пожертвуєш своє серце та покладеш його перед Богом, тоді під час рафінування для тебе буде неможливим відректися від Бога або залишити Бога. Таким чином, твої стосунки з Богом ставатимуть дедалі тіснішими та більш нормальними, а твоє спілкування з Богом – дедалі частішим. Якщо ти будеш завжди практикувати таким чином, то проводитимеш більше часу в Божому світлі та більше часу під керівництвом Його слів. У твоєму характері також відбуватиметься дедалі більше змін, а твої знання зростатимуть із кожним днем. Коли настане той день, що на тебе несподівано впадуть Божі випробування, ти будеш не лише здатен стояти по Божу сторону, але й зможеш засвідчити Йому. Тоді ти будеш подібний до Йова та Петра. Засвідчивши Богові, ти будеш по-справжньому Його любити та з радістю віддаси за Нього своє життя; ти будеш Божим свідком і тим, кого любить Бог. Любов, яка пізнала рафінування, є сильною, а не слабкою. Незалежно від того, коли та яким чином Бог піддасть тебе Своїм випробуванням, ти здатен відкинути свої турботи про те, жити тобі чи померти, щоб із радістю полишити все заради Бога та з радістю стерпіти все заради Бога, – лише тоді твоя любов буде чистою, а віра – справжньою. Лише тоді ти станеш тим, кого Бог дійсно любить, і кого Бог дійсно зробив досконалим.

Якщо люди потрапляють під вплив сатани, то вони не мають в собі любові до Бога, і їхні попередні видіння, любов і рішучість зникають. Раніше люди відчували, що вони повинні страждати за Бога, але сьогодні вони вважають, що це соромно, і постійно скаржаться. Це – робота сатани, ознака того, що людина потрапила під владу сатани. Якщо ти опиняєшся в такому стані, ти повинен помолитися та якомога швидше виправити це – так ти захистиш себе від нападів сатани. Саме під час гіркого рафінування людині найлегше потрапити під вплив сатани, тож як тобі слід любити Бога під час такого рафінування? Ти повинен зібрати свою волю, поклавши своє серце перед Богом і присвятивши Йому свій останній час. Незалежно від того, як Бог очищає тебе, ти повинен бути здатним втілити істину в життя, щоб догодити Богові, і ти повинен взяти на себе зобов’язання шукати Бога та прагнути єднання з Ним. Що більш пасивним ти будеш в такі моменти, то більш негативним ти станеш, і тим легше тобі буде регресувати. Коли тобі необхідно виконувати свою функцію, навіть якщо ти не виконуєш її добре, ти робиш все, що можеш, і робиш це, не використовуючи нічого, окрім свого боголюбного серця; незалежно від того, що говорять інші, – чи вони говорять, що ти справляєшся добре, чи що ти справляєшся погано, – твої наміри правильні, і ти не самовдоволений, бо дієш від імені Бога. Коли інші неправильно сприймають тебе, ти можеш помолитися Богу та сказати: «О Боже! Я не прошу, щоб інші були терпимими до мене або добре до мене ставилися, або щоб вони мене розуміли чи схвалювали. Я лише прошу, щоб я міг любити Тебе в своєму серці, щоб мені було спокійно на душі, та щоб моя совість була чистою. Я не прошу, щоб інші мене хвалили або ставилися до мене з великою пошаною; я лише прагну догодити Тобі від щирого серця; я виконую свою роль, роблячи все, що в моїх силах, і хоча я нерозсудливий, нетямущий, з мізерним духовним рівнем і сліпий, я знаю, що Ти любий, і готовий присвятити Тобі все, що маю». Щойно ти помолишся таким чином, у тебе з’являється боголюбне серце, і ти відчуваєш набагато більше полегшення на серці. Це те, що мається на увазі під втіленням в життя любові до Бога. Поки ти це переживатимеш, ти двічі зазнаєш невдачі та один раз досягнеш успіху, або ж п’ять разів зазнаєш невдачі та двічі досягнеш успіху, і тільки таким чином, тільки серед невдач ти зможеш побачити, що Бог гідний любові, та зможеш відкрити, чого тобі внутрішньо не вистачає. Коли ти наступного разу зіткнешся з подібними ситуаціями, ти повинен бути обережним, не квапитися й частіше молитися. Поступово ти розвинеш здатність перемагати в таких ситуаціях. Коли це відбувається, це означає, що твої молитви були ефективними. Коли ти побачиш, що цього разу тобі вдалося досягти успіху, ти будеш внутрішньо задоволений, і коли ти будеш молитися, то зможеш відчути Бога, і що присутність Святого Духа не полишила тебе – тільки тоді ти будеш знати, як Бог працює в тобі. Практикуючи таким чином, ти знайдеш шлях до пізнання. Якщо ти не практикуватимеш істину, то в тобі не буде присутності Святого Духа. Але якщо ти будеш практикувати істину, зіштовхуючись із речами такими, якими вони є, то, хоча тобі буде боляче всередині, після цього Дух Святий буде з тобою, ти зможеш відчувати присутність Бога, коли будеш молитися, ти матимеш силу втілювати в життя Божі слова, а під час спілкування з братами та сестрами ніщо не буде обтяжувати твою совість, і ти відчуватимеш умиротворення і, таким чином, зможеш висвітлити те, що ти зробив. Незалежно від того, що говорять інші, ти зможеш мати нормальні стосунки з Богом, тебе не будуть обмежувати інші, ти піднесешся над усім – і так ти продемонструєш, що втілення тобою в життя Божих слів було ефективним.

Що більше Боже рафінування, то більше серця людей здатні любити Бога. Муки в їхніх серцях корисні для їхнього життя, вони більш спроможні перебувати в мирі перед Богом, їхні стосунки з Богом стають ближчими, і вони можуть краще бачити найвищу Божу любов і Його найвище спасіння. Петро зазнавав рафінування сотні разів, а Йов пройшов через декілька випробувань. Якщо ти хочеш, щоб Бог зробив тебе досконалим, ти теж повинен пройти рафінування сотні разів; тільки якщо ти пройдеш через цей процес та покладешся на цей крок, ти зможеш догодити Божій волі та будеш вдосконаленим перед Богом. Рафінування – це найкращий засіб, за допомогою якого Бог робить людей досконалими; лише рафінування та гіркі випробування можуть пробудити в серцях людей справжню любов до Бога. Без труднощів у людей немає справжньої любові до Бога; якщо вони не піддаються випробуванням, якщо вони не піддаються справжньому рафінуванню, то їхні серця будуть завжди кружляти назовні. Очистившись до певної міри, ти усвідомиш власну слабкість і труднощі, побачиш, як багато тобі бракує, і що ти не в змозі подолати безліч проблем, з якими стикаєшся, і зрозумієш, наскільки великий твій непослух. Тільки під час випробувань люди здатні дійсно пізнати свій справжній стан; випробування роблять людину більш здатною до вдосконалення.

За своє життя Петро сотні разів зазнавав рафінування та проходив через безліч болісних випробувань. Це рафінування стало основою його найвищої любові до Бога та найбільш значущим досвідом усього його життя. Тим, що він був здатний здобути найвищу Божу любов, він у певному сенсі завдячував своїй рішучості любити Бога; однак, що більш важливо, це було завдяки рафінуванню та стражданням, яких він зазнав. Ці страждання стали його провідником на шляху любові до Бога, тим, що йому найбільше запам’яталося. Якщо люди не проходять через біль рафінування в любові до Бога, тоді їхня любов сповнена нечистоти та власних уподобань; така любов сповнена ідей сатани та принципово не здатна задовольнити Божу волю. Мати намір любити Бога – це не те саме, що істинно любити Його. Навіть якщо все, про що вони думають у своєму серці, – заради любові та догоджання Богові, і навіть якщо їхні думки здаються цілком присвяченими Богові та позбавленими будь-яких людських ідей, все ж, коли їхні думки будуть донесені до Бога, Він не схвалить і не благословить такі думки. Навіть коли люди повністю зрозуміли всі істини – коли вони пізнали їх усі – це не може бути ознакою любові до Бога; не можна стверджувати, що ці люди дійсно люблять Бога. Незважаючи на те, що люди пізнали велику кількість істин, не зазнавши рафінування, вони не здатні втілити ці істини в життя; тільки під час рафінування люди можуть зрозуміти справжній сенс цих істин, і тільки тоді можуть по-справжньому оцінити їхнє внутрішнє значення. Тоді, коли вони знову пробують, вони можуть втілити ці істини в життя належним чином і згідно з Божою волею; тоді їхні людські ідеї слабнуть, їхня людська розбещеність зменшується, їхні людські емоції згасають; тільки тоді їхня практика стає справжнім проявом любові до Бога. Ефект істини любові до Бога не досягається через знання, вимовлені словами, чи через душевну готовність, і не може бути досягнутий просто через розуміння цієї істини. Він вимагає, щоб люди заплатили певну ціну, щоб вони зазнали багато гіркоти під час рафінування, і лише тоді їхня любов стане чистою і такою, що по серцю Богові. Вимагаючи, щоб людина любила Його, Бог не вимагає, щоб людина любила Його палко або за власною волею; лише через вірність і використання істини для служіння Йому людина може по-справжньому любити Його. Однак людина живе серед розбещеності, а тому нездатна використовувати істину та вірність для служіння Богові. Вона або занадто палка до Бога, або занадто холодна та байдужа; вона або до крайності любить Бога, або до крайності Його ненавидить. Ті, хто живе серед розбещеності, завжди знаходяться між цих двох крайнощів, завжди живуть за власною волею, але вірять у свою правоту. Хоча Я неодноразово наголошував на цьому, але люди нездатні сприймати це всерйоз, неспроможні глибоко усвідомити значення цього, і тому живуть у вірі самообману, в омані любові до Бога, яка спирається на їхню власну волю. Впродовж історії, з розвитком людства та з плином віків вимоги Бога до людини ставали дедалі вищими, і Він наполегливіше вимагав від людини абсолютного послуху. Але знання людини про Бога ставали дедалі невизначенішими та абстрактнішими, а її любов до Бога в той же час – дедалі нечистішою. Стан людини та все, що вона робить, дедалі більше розходиться з Божою волею, бо людина все глибше розбещується сатаною. Це вимагає від Бога більшої та масштабнішої роботи спасіння. Людина стає дедалі вибагливішою у своїх вимогах до Бога, а її любов до Бога продовжує згасати. Люди живуть у непослуху, без істини, ведуть позбавлене людяності життя; вони не тільки не мають найменшої любові до Бога, але й переповнені непослухом та спротивом. Хоча вони думають, що вже мають найбільшу любов до Бога, що не можуть бути ще більш поступливими щодо Нього, Бог так не вважає. Йому абсолютно зрозуміло, наскільки заплямована людська любов до Нього, і Він ніколи не змінював Своєї думки про людину через її догоджання, як і ніколи не винагороджував добру волю людини, виходячи з її відданості. На відміну від людини, Бог уміє розрізняти: Він знає, хто Його любить по-справжньому, а хто – ні, і замість того, щоб піддатися гарячності та втратити Себе через людські миттєві пориви, Він ставиться до людини відповідно до її сутності та поведінки. Зрештою, Бог є Бог, і він має Свою гідність і Своє розуміння; і зрештою, людина є людина, і людська любов не зможе запаморочити Богу голову, якщо вона розходиться з істиною. Навпаки, Він ставиться до всього, що робить людина, належним чином.

Зіткнувшись зі станом людини та її ставленням до Бога, Бог виконав нову роботу, дозволивши людині пізнати Себе й скоритися Собі, здобути любов та свідчення. Таким чином, людина повинна пережити Боже рафінування, а також Його суд, критику та обтинання, без чого людина ніколи не пізнає Бога та ніколи не буде здатна по-справжньому любити Його та свідчити про Нього. Бог рафінує людину не просто заради одностороннього ефекту, а заради багатостороннього. Тільки таким чином Бог виконує роботу з рафінування тих, хто бажає шукати істину, щоб їхні наміри та любов були вдосконаленими Богом. Для тих, хто бажає шукати істину та прагне до Бога, немає нічого більш значущого та помічного, ніж таке рафінування. Людині не так легко пізнати чи зрозуміти Божий характер, бо, врешті-решт, Бог є Бог. Зрештою, неможливо, щоб Бог мав такий же характер, як і людина, тому людині нелегко пізнати Його характер. Людина не володіє істиною від природи, та істину нелегко зрозуміти тим, хто був розбещений сатаною; людина позбавлена істини та рішучості втілювати істину в життя, і якщо вона не страждає і не проходить через очищення та суд, то її наміри ніколи не стануть досконалими. Для всіх людей рафінування є болісним та дуже важким для прийняття, але саме під час рафінування Бог роз’яснює людині Свій праведний характер, оприлюднює Свої вимоги до людини та забезпечує більше просвітління, а також точніші обтинання та розбір; через порівняння фактів та істини Він дає людині більше знання про саму себе та про істину й більше розуміння Божої волі, у такий спосіб дозволяючи людині мати правдивішу й чистішу любов до Бога. Саме такі цілі Бог переслідує, здійснюючи рафінування. Все, над чим Бог працює в людині, має свої цілі та значення; Бог не виконує марної роботи чи роботи, яка не приносить користі людині. Рафінування не означає віддалення людини від Бога чи знищення її в пеклі. Радше, воно означає зміну характеру людини під час рафінування, зміну її намірів, її старих поглядів, зміну її любові до Бога, зміну всього її життя. Рафінування – це справжнє випробування людини, форма справжнього навчання, і тільки під час рафінування її любов може виконувати притаманну їй функцію.