Янь Чжень, Китай

У квітні 2024 року мене обрали лідеркою ділянки, і в той час я відчувала великий тиск. Я відчувала, що на мене покладено велику відповідальність за виконання цього обов’язку і що мені доведеться зіткнутися з багатьма труднощами, та що в мене буде багато хвилювань і я заплачу за це високу ціну. Але я усвідомила, що цей обов’язок був Божою благодаттю для мене і що я не повинна думати лише про особисті плотські інтереси. Тому я радо прийняла його. Оскільки я була новенькою у виконанні цього обов’язку, робота, яку мені давали, була відносно легкою. Я відповідала лише за роботу з текстами й церковне життя. У вільний час я могла дивитися відео й слухати гімни. Я відчувала, що виконувати мій обов’язок у такий спосіб – досить добре. Невдовзі сестру, з якою я співпрацювала, відсторонили, бо вона не виконувала справжньої роботи. Тому до моїх завдань додалася церковна робота з очищення, за яку відповідала вона. Лише під час передачі обов’язків я усвідомила, що в роботі з очищення є чимало проблем. Не вистачало людей для впорядкування матеріалів з очищення. Крім того, накопичилося багато матеріалів із очищення, які потребували перевірки. Я відчувала, що мій обсяг роботи суттєво збільшився, а щоденний графік став надзвичайно щільним.

Одного дня, коли я виконувала свої завдання, моя напарниця, сестра Цю Янь, сказала: «Виникли труднощі в євангельській роботі, і її результати суттєво погіршилися. Нам потрібно, щоб усі разом обговорили рішення». Слухаючи їхню розмову, я згадала про подібні проблеми, які я вже помічала, коли була лідеркою церкви. Коли брати й сестри стикалися з труднощами в проповідуванні Євангелія, лідери й працівники не проводили бесід про наміри Бога чи істини, пов’язані з проповідуванням Євангелія. Вони просто наполягали на прогресі. Це було головною причиною поганих результатів євангельської роботи. Я захотіла озвучити цю проблему, а потім подумала: «З роботою з очищення, за яку я відповідаю, теж є чимало проблем. Мій розум постійно чимось зайнятий кожного дня. Тож якщо я також долучуся до євангельської роботи, чи не буде це для мене додатковим навантаженням? Де я знайду цю додаткову енергію?». Тому я відчула, що повинна просто зосередитися на роботі, за яку несла відповідальність. І з цією думкою я не сказала нічого, а просто продовжила виконувати свої завдання. Цю Янь і Лі Юе довго обговорювали проблему, але їм так і не вдалося знайти рішення. Тому Цю Янь спитала мене, чи немає в мене добрих пропозицій. Я подумала про себе: «Я ще не виконала свої завдання. Якщо я приєднаюся до обговорення євангельської роботи, чи не затримає це виконання моєї поточної роботи?». Тому я відмовилася і сказала: «Ви двоє просто обговоріть це. У мене багато термінових завдань, які потрібно виконати зараз». Побачивши моє ставлення, Лі Юе суворо сказала мені: «Здатність кожного виявляти проблеми обмежена. Вирішення труднощів у роботі вимагає колективного обговорення. Ти безвідповідальна!». Критика сестри викликала в мене почуття провини. Я зрозуміла, що мої вчинки справді були занадто егоїстичні. Лише тоді я відклала свою роботу й приєдналася до обговорення. Я також сказала про проблеми, які помітила, і невдовзі ми знайшли рішення.

Через кілька днів Лі Юе й Цю Янь обговорювали проблему зрощування поливальників. Вони сказали, що деякі лідери церков не зосереджуються на зрощуванні людей, через що в церкві виникла нестача поливальників, а отже, новонавернені не можуть своєчасно отримувати полив, що серйозно перешкоджає роботі з поливу новонавернених. Вони сказали, що потрібно написати церковним лідерам, щоб провести з ними бесіду щодо цього питання. Мене попросили приєднатися до обговорення вирішення цієї проблеми, але я подумала: «Це не те, що можна вирішити за один раз. Такі проблеми займуть багато часу й розумових зусиль, і їх обговорення затримає виконання моєї роботи. Потім, коли мої завдання накопичаться, мені доведеться витратити на них додатковий час. Крім того, робота з поливу – це навіть не моя відповідальність, тож вирішення цієї проблеми не принесе мені жодної заслуги. Я витрачатиму час і зусилля, а мою власну роботу буде затримано. Який у цьому сенс?». Тож я відбулася формальною відповіддю: «Зараз я не осягаю цих проблем і не можу запропонувати жодної слушної поради. Спочатку ви все обговоріть самі й напишіть лист, а після цього ми разом розглянемо його». Сестри нічого не сказали на ці мої слова, і в них не було іншого вибору, як обговорити проблему між собою. Згодом Цю Янь завершила написання листа й попросила нас внести свої пропозиції. Я побіжно переглянула його й подумала, що деякі місця потрібно доповнити й покращити, але не хотіла докладати зусиль до його виправлення, тому лише коротко вказала їй на деякі проблеми. Однак Цю Янь усе одно не знала, як внести доповнення, і ніяково сказала: «Я не дуже добре вмію писати листи для спілкування, і виправлення також даються мені важко. Чи не могла б ти допомогти мені виправити й доповнити лист? Так затримок у роботі не виникне». Але я подумала, що із цим буде багато клопоту, і просто продовжила наполягати, щоб вона сама переробила лист. Побачивши, як я постійно виправдовуюся, вона зрештою докорила мені: «Ти не брала участі у вчорашньому обговоренні, і тепер, коли лист написаний, ти навіть не хочеш допомогти відредагувати його. Робота церкви – це спільна справа, і кожен несе відповідальність, але ти дбаєш лише про свій обсяг роботи. Ти поводишся вкрай егоїстично й ницо!». Коли я це почула, то відчула себе скривдженою. У мене почала складатися погана думка про сестер, бо я подумала, що вони зовсім не розуміють моїх труднощів. Я думала: «Я виконую цей обов’язок лише короткий час, і в мене й так безліч справ щодня. Тепер ви хочете, щоб я витрачала додатковий час на те, за що відповідаєте ви, і коли ви досягнете результату в роботі, заслуга дістанеться вам. Я залишуся в тіні й не матиму із цього жодної користі. У мене накопичиться моя робота, і мені доведеться витрачати додатковий час і сили, щоб упоратися з нею. Як на мене, це того не вартує!». Але, побачивши безпорадність сестри, я неохоче погодилася й відредагувала лист. Але я почувалася дуже пригніченою і думала, що цей обов’язок надто складний для мене. Мені довелося не лише відстежувати власні обов’язки, а й дбати про роботу сестер, і мені просто вже зовсім не хотілося виконувати цей обов’язок. У той час я виконувала обов’язки в заціпенілому стані, мов у тумані, не відчуваючи керівництва Святого Духа. Кожного дня я виконувала свій обов’язок механічно. Сповнена болю, я молилася й шукала Бога: «Боже, я відчуваю великий тиск через труднощі у своєму обов’язку. Я також повинна долучатися до загальної роботи, але серце противиться. Я знаю, що мій стан неправильний, та не можу змусити себе скоритися. Боже, прошу, настав мене, щоб я могла шукати істину й зрозуміти Твій намір».

Під час духовних роздумів я прочитала уривок із Божих слів, що миттєво розв’язав вузол у моєму серці. Всемогутній Бог говорить: «Якщо ти віриш у володарювання Бога, ти мусиш вірити, що ні добрі, ні погані повсякденні події не відбуваються випадково. Річ не в тім, що хтось навмисно суворий до тебе або обрав тебе своєю мішенню; усе це упорядковано та організовано Богом» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Щоб здобути істину, треба виносити уроки з людей, справ і речей навколо). З Божих слів я зрозуміла, що люди, справи та речі, які з’являються в моєму житті кожного дня, належать до володарювання й упорядкування Бога, і я повинна була заспокоїти своє серце перед Богом, щоб засвоїти уроки й пізнати власний розбещений характер. Але коли сестри попросили мене долучитися до загальної роботи, я відчувала, що вони не розуміють моїх труднощів. Я жила в стані зацикленості на людях і речах, і в мені не було жодної покори. Мені потрібно було відкинути власне “я”, стати перед Богом у пошуках істини й розмірковувати над собою.

Згодом я прочитала Божі слова й почала трохи розуміти свою проблему. Бог говорить: «Хоч би за яку роботу відповідали антихристи, вони ніколи не думають про інтереси дому Божого. Вони дбають лише про те, чи зачеплені їхні власні інтереси, і думають лише про ту невелику роботу перед ними, яка приносить їм користь. Для них основна робота церкви – це просто справа, якою вони займаються у свій вільний час. Вони взагалі не сприймають її серйозно. Вони рухаються лише тоді, коли їх спонукають до дій, роблять лише те, що їм подобається, і виконують лише роботу заради збереження власної влади й статусу. У їхніх очах будь-яка робота, упорядкована домом Божим, робота з поширення Євангелія та життя-входження обраних Богом людей не важливі. Хоч би які труднощі виникали в інших людей у їхній роботі, хоч би які проблеми вони виявляли й про які їм повідомляли, хоч би якими щирими були їхні слова, антихристи не звертають на це уваги й не беруть у цьому участі, ніби їх це ніяк не стосується. Хоч би якими серйозними були проблеми, що виникають у роботі церкви, вони абсолютно байдужі. Навіть коли проблему викладено прямо перед ними, вони лише недбало нею займаються. Лише коли Вишнє безпосередньо їх обтинає і наказує їм розв’язати проблему, вони неохоче виконують трохи реальної роботи й влаштовують показуху для Вишнього. Після цього вони й далі займатимуться власними справами. Коли ж ідеться про роботу церкви, про важливі справи, які стосуються загальної картини, вони не переймаються жодною із цих речей та ігнорують їх, і навіть не розв’язують проблеми, коли виявляють їх. Хоч які питання порушують інші, вони відповідають недбало, мнуться і вагаються, беручись за ці питання лише з великим небажанням. Хіба це не прояв егоїзму й мерзенності?» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Екскурс четвертий. Узагальнення моральних якостей антихристів і їхнього характеру-сутності (частина перша)). «Якщо людина вірить у Бога, але не прислухається до Його слів, не приймає істину або не підкоряється Його розпорядженням і влаштуванням; якщо вона лише демонструє певну добру поведінку, але не здатна зректися плоті й не поступається ні своєю гордістю, ні інтересами; якщо вона, хоча з вигляду й виконує свій обов’язок, досі живе за своїм сатанинським характером і зовсім не відмовилася від своїх сатанинських філософій і способів існування та не змінила їх, то як же вона може вірити в Бога? Це віра в релігію. Такі люди зрікаються чогось і присвячують себе поверхово, але якщо поглянути на шлях, яким вони йдуть, на походження та відправну точку всього, що вони роблять, то все це ґрунтується не на Божих словах і не на істині; натомість вони продовжують діяти згідно з власними уявленнями та фантазіями, суб’єктивними припущеннями, амбіціями й бажаннями. Підґрунтям їхнього існування та дій досі слугують філософії й характери сатани. У питаннях, у яких вони не розуміють істину, вони не шукають її; у питаннях, у яких вони розуміють істину, вони не втілюють її в життя, не підносять Бога, як великого, й не цінують істину. Хоча номінально та на словах вони вірять у Бога й визнають Його, і хоча вони можуть здаватися здатними виконувати обов’язок і слідувати за Богом, вони живуть своїм сатанинським характером у всьому, що говорять і роблять. Усе, що вони говорять і роблять, є виявами їхнього розбещеного характеру. Ви не побачите, як вони переживають чи практикують Божі слова, а тим більше не побачите прояву того, як вони в усьому шукають істину та коряться їй. У своїх діях вони передусім думають про власні інтереси й спочатку втілюють власні бажання й наміри. Чи такі люди слідують за Богом? (Ні.) … Скільки б років вони не вірили, вони не встановили нормальних стосунків із Богом; що б вони не робили, що б із ними не відбувалося, перше, про що вони думають, це: “Що я хочу зробити; що було б у моїх інтересах, а що ні; що могло б статися, якби я зробив те-то і те-то”, – ось про що вони насамперед думають. Вони взагалі не замислюються над тим, яка практика прославила б Бога, свідчила б про Нього чи догодила б Йому, не моляться, щоб дізнатися про Божі вимоги та про те, що говорять Його слова. Вони ніколи не звертають уваги на те, якою є Божа воля чи вимоги та як люди мусять практикувати, щоб догодити Богу. Хоча іноді вони можуть молитися перед Богом і спілкуватися з Ним, але вони просто розмовляють самі із собою, а не шукають щиро істину. Молячись Богу та читаючи Його слова, вони не пов’язують їх із тим, із чим стикаються в реальному житті. Отже, як вони ставляться до володарювання, розпоряджень і влаштувань Бога в упорядкованому Ним середовищі? Коли вони стикаються з тим, що не задовольняє їхні власні бажання, вони уникають цього та опираються цьому у своєму серці. Коли ж вони стикаються з тим, що завдає шкоди їхнім інтересам або перешкоджає задоволенню їхніх інтересів, то всіляко намагаються знайти вихід, прагнучи максимізувати власні вигоди й борючись за те, щоб уникнути будь-яких втрат. Вони прагнуть не догодити Богу, а лише вдовольнити власні бажання. Хіба це віра в Бога? Хіба мають такі люди стосунки з Богом? Ні, не мають. Вони ведуть нице, нікчемне, непримиренне й потворне життя. Вони не тільки не мають стосунків із Богом, але й при кожній нагоді йдуть проти Божого володарювання й розпоряджень. Вони часто кажуть: “Нехай Бог панує та керує всім у моєму житті. Я готовий дозволити Богові зайняти трон і царювати й правити в моєму серці. Я готовий підкоритися Божим розпорядженням і влаштуванням”. Однак коли те, із чим вони стикаються, шкодить їхнім власним інтересам, вони не можуть підкоритися. Замість того, щоб шукати істину в упорядкованому Богом середовищі, вони прагнуть розвернутися й утекти з такого середовища. Вони не хочуть підкорятися Божим розпорядженням і влаштуванням, а хочуть діяти згідно з власною волею, лише доти, доки це не шкодить їхнім інтересам. Вони повністю нехтують Божою волею, дбаючи лише про власні інтереси, власні обставини, власні настрої та почуття. Хіба це віра в Бога? (Ні.)» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Людина не може спастися вірою в релігію чи участю в релігійних ритуалах).

Божі слова дуже чіткі. Людина, яка щиро вірить у Бога, може шукати істину й коритися Богові, коли стикається з тим, що суперечить її уявленням. Якщо, зіткнувшись із тим, що суперечить уявленням, людина взагалі не шукає істини, а зважає лише на власні інтереси, шукає шляхи виходу, тоді така людина не є щирою віруючою в Бога, і Бог її не схвалює. Саме до таких людей належать антихристи. Вони ніколи не враховують інтереси Божого дому, виконуючи свої обов’язки, і роблять лише те, що приносить їм користь: славу, вигоду або статус. Якщо антихристам щось невигідно, то навіть якщо вони помічають проблему або хтось звертається до них по допомогу, вони заплющують очі й затуляють вуха. Вони вкрай безсердечні, жорстокі, егоїстичні, ниці й позбавлені людськості. Зіштовхнувшись із розвінчуванням із боку Божих слів, я відчула сором і збентеження. Мої відчуття несправедливості, опір і непокора були геть нерозумними. Я подумала, що багато років вірила в Бога. Хоч я й відмовилася від сім’ї і кар’єри й, схоже, справді вірила в Бога, під час виконання своїх обов’язків усі мої думки та міркування були спрямовані на власну вигоду, і я зовсім не захищала роботу церкви. Як я могла бути членом Божого дому? Коли мої сестри обговорювали проблеми в євангельській роботі й хотіли разом знайти рішення, хоча я розуміла деякі конкретні проблеми, я боялася, що якщо висловлюся, то мені доведеться брати участь в обговоренні, через що моя власна робота затримається. Тому я послалася на свою зайнятість як виправдання й відмовилася долучатися. Коли в церкві бракувало поливальників і потрібно було терміново надіслати лист про важливість зрощування людей лідерам, я боялася, що в мене збільшиться обсяг роботи, і подумала, що навіть якщо я впораюся, це не принесе мені заслуги, тому я обмежилася лише формальною відповіддю й не захотіла долучатися. Коли сестра написала лист і попросила мене перевірити його, я помітила недоліки, але не хотіла витрачати час на виправлення. Що стосується цих завдань, то справа була не в тому, що я не могла помітити проблем або не знала, як вирішити їх, а в тому, що я була надто егоїстичною і ницою та дбала лише про власні інтереси. Якщо щось не приносило користі моїй репутації або статусу, я не хотіла цього робити. Яким чином у моєму серці взагалі могло бути місце для Бога? З такою поведінкою, коли моя сестра обтяла мене за егоїзм і ницість, я навіть відчула себе скривдженою, і я захотіла уникнути цього обов’язку й покинути його. Я була геть нерозсудливою! Особливо, коли я прочитала ці Божі слова: «Вони прагнуть не догодити Богу, а лише вдовольнити власні бажання. Хіба це віра в Бога? Хіба мають такі люди стосунки з Богом? Ні, не мають», я була дещо зворушена. Я багато років вірила в Бога. Я їла й пила стільки Божих слів і насолоджувалася стількома Божими благодатями й благословеннями, але коли я побачила, що виникли проблеми в таких важливих сферах, як євангельська робота й робота з поливу, я просто проігнорувала їх. Як я могла вважати себе віруючою в Бога? Я навіть не проявляла відданості у своєму труді! Лише усвідомивши це, я побачила, наскільки серйозно мій характер був розбещений, і трохи злякалася. Тому я помолилася Богу: «Боже, я бачу, що мій стан справді небезпечний. Я поводилася дуже егоїстично й бунтівничо! Прошу, просвіти й настав мене, щоб я могла справді пізнати свій розбещений характер».

Одного дня я прочитала Божі слова і здобула трохи розуміння своєї природи-сутності. Всемогутній Бог говорить: «Після того, як людина розбещена сатаною, вона втрачає свою совість і розум. Її серце повністю введене в оману сатаною, і вона приймає багато думок і поглядів, що походять від сатани, а також деякі вислови й думки зі злих тенденцій. Коли справи доходять до цієї точки, її совість і розум украй розбещені й роз’їдені – можна сказати, що в цей час її совість і розум повністю втрачені. Це виявляється в тому, що її моральні якості дуже погані й злі. Тобто до того, як вона прийняла позитивні речі, вона вже прийняла у своє серце багато облудних речей від сатани. Ці речі сильно розбестили її людськість, унаслідок чого її людськість стала дуже поганою. Наприклад, після того, як вона приймає від світу сатанинську думку й погляд, які стверджують: “Кожен сам за себе, а невдах під три чорти”, чи покращиться її совість, чи залишиться такою самою, чи погіршиться? (Вона погіршиться.) А якими є конкретні прояви цього погіршення? (Вона зважає лише на власні інтереси в усьому, що робить.) Заради власної мети та інтересів вона не зупиняється ні перед чим. Вона може обманювати людей і шкодити їм, а також робити будь-що, що суперечить моралі та совісті. Що більше вона це робить, то безжальнішими стають її дії, то темнішим стає її серце, то менше в неї почуття совісті й то менше людськості в ній залишається. Заради власних інтересів вона обманюватиме й дуритиме будь-кого… З якої причини вона може обдурити будь-кого? У чому першопричина? Причина полягає в тому, що вона прийняла думки й погляди сатани, і вона діє, керована думками й поглядами сатани. Зрештою, совість і розум її людськості більше не діють, тобто базові речі, які слід мати людськості, повністю перестають працювати, вони повністю роз’їдені й контролюються злими думками сатани. Процес роз’їдання й контролю – це процес прийняття нею цих думок і поглядів, і, звісно, це також процес її розбещення» (Слово, т. 7. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (10)). Божі слова викрили, що коренем мого небажання долучатися до загальної роботи було моє перебування під впливом отрут сатани. Я жила, керуючись сатанинською філософією світських справ: «Хай кожен піклується лише про себе» та «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти». Я стала надмірно егоїстичною, корисливою й позбавленою людськості, і розглядала кожну свою дію лише через призму власної вигоди. Я охоче докладала зусиль до того, що приносило користь моїй репутації та статусу, але ігнорувала все, що було мені невигідно. Навіть коли інші зверталися до мене по допомогу або робили мені зауваження, я не зважала на це. Я вважала цілком природним, що якщо щось не входить до моїх обов’язків, то навіть за наявності проблеми це мене не стосується і я мала всі підстави ігнорувати це. Під впливом таких думок і поглядів я ігнорувала євангельську роботу, і коли сестри попросили мене про допомогу, я вдала, що не чую. Навіть коли в євангельській роботі виникли труднощі, я не хотіла долучатися, хоч і мала на думці кілька способів подолати їх. Коли брак поливальників у церкві вже почав позначатися на роботі з поливу, я боялася, що це затримає мою роботу, тож не мала бажання допомагати сестрам у вирішенні проблеми. І хоча це затримувало роботу з поливу, я не відчувала жодної провини. Коли сестра вказала мені на мій егоїзм, я все одно відмовилася це визнати, сперечалася й відчувала спротив. Я зовсім не соромилася того, що мій егоїзм і ницість завадили мені дбати про інтереси Божого дому. Я жила за отрутами сатани та взагалі не відстоювала інтереси Божого дому. Моя совість і розум заніміли. Щоб уникнути зайвих турбот і нош, я повністю знехтувала намірами Бога й інтересами церкви. Насправді я відкидала свій обов’язок, і це було зрадою Бога! Усвідомивши ці речі, я зрештою відчула ненависть до свого егоїстичного й ницого розбещеного характеру.

Під час одного з моїх духовних роздумів я прочитала уривок із Божих слів і знайшла шлях практикування. Всемогутній Бог говорить: «Для всіх, хто виконує обов’язок, незалежно від того, наскільки глибоко чи поверхово вони розуміють істину, найпростіша практика для входження в істину-реальність – це думати про інтереси Божого дому на кожному кроці, відкидаючи свої егоїстичні бажання, особисті наміри, мотиви, гордість і статус і ставлячи інтереси Божого дому на перше місце, – це найменше, що вони мають робити. Якщо той, хто виконує обов’язок, не може зробити навіть цього, то як можна казати, що він виконує свій обов’язок? Це не виконання свого обов’язку. Тобі слід у першу чергу думати про інтереси дому Божого, бути уважним до Божих намірів та враховувати роботу церкви. Став ці аспекти на перше місце; тільки після цього ти можеш думати про стабільність свого статусу або про те, як інші тебе розглядають. Хіба ви не відчуваєте, що коли ви робите поділ на два етапи та йдете на деякі компроміси, стає трохи легше? Якщо ти так практикуватимеш протягом деякого часу, ти відчуєш, що догодити Богові зовсім не настільки складно. Крім того, якщо ти можеш виконувати свої зобов’язання; виконувати свої повинності та обов’язок; відкласти свої егоїстичні бажання, наміри й мотиви осторонь; бути уважним до Божих намірів і ставити на перше місце інтереси Божого дому, роботу церкви та обов’язок, який ти маєш виконувати, то, переживаючи це так протягом певного часу, ти відчуєш, що так жити як людина – це добре, що люди мають жити чесно й відкрито, і що їм не слід вести безхребетне, мерзенне, низьке існування, а радше мають бути порядними й справедливими. Ти відчуєш, що це той образ, яким повинна жити людина. Поступово твоє бажання задовольняти власні інтереси зменшиться» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що коли мій обов’язок і особисті інтереси вступають у конфлікт, я повинна завжди надавати пріоритет інтересам Божого дому. Саме таке ставлення має мати людина, віддана своєму обов’язку. Хоча наші обов’язки були розподілені, коли виникали проблеми в роботі сестер, я мала першочергово дбати про загальну роботу церкви. Такі речі, як проповідування Євангелія, полив новонавернених та вибір церковних лідерів і дияконів, – це важливі завдання церкви, і якщо виникнуть проблеми, вирішити які вчасно не вдасться, це затримає роботу. Хоч я і мала багато поточної роботи, я мала визначитися з пріоритетами. Якби я краще використовувала свій час, моя робота не так сильно б затримувалася. Хоч іноді участь в обговореннях і прийнятті рішень для загальної роботи потребувала більше часу й зусиль, завдяки реальному пошуку й обговоренню я поступово осягнула деякі принципи, навіть не усвідомивши цього. Для мене це також був спосіб самовдосконалення. Насправді йшлося не про страждання, а про щось дійсно корисне для мене. Колись я почувалася виснаженою, оскільки моя точка зору була хибна, але коли вона змінилася, я більше не відчувала, що страждаю.

Одного дня, продовживши читати Божі слова, я чіткіше зрозуміла те, як практикувати їх у виконанні мого обов’язку. Бог говорить: «Те, як люди виконують свої обов’язки в Божому домі, повністю відрізняється від того, як безбожники ведуть свої справи. У чому ж різниця? Брати та сестри разом читають Боже слово, і вони об’єднані духом. Вони здатні жити в гармонії одне з одним і говорити одне одному те, що в них дійсно на душі. Вони здатні просто й відкрито спілкуватися одне з одним про істину, насолоджуватися Божим словом і допомагати одне одному. Якщо в когось виникають труднощі, вони разом шукають істину, щоб розв’язати проблему, вони можуть досягти єдності в дусі й скоритися перед істиною та перед Богом. Безбожники зовсім інші. У кожного з них є свої таємниці, вони не спілкуються відкрито, остерігаються одне одного, навіть плетуть інтриги та суперничають між собою. Зрештою, вони розходяться, маючи погані стосунки, і йдуть своїми шляхами» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Про гармонійну співпрацю). З Божих слів я дійшла розуміння, що ми повинні співпрацювати єдиним серцем і розумом, щоб досягти добрих результатів у виконанні обов’язків у Божому домі. Мені слід відкинути свої егоїстичні бажання й надати пріоритет роботі церкви. І незалежно від того, в чиїй роботі виникають труднощі, ми повинні спільно шукати рішення, щоб легше здобувати роботу Святого Духа й ефективніше виконувати свої обов’язки. Як сказав Господь Ісус: «Ще поправді кажу вам, що коли б двоє з вас на землі погодились про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, станеться їм від Мого Отця, що на небі!» (Матвія 18:19). У кожного є недоліки й брак розуміння, здібностей або ясності в певних питаннях, і жодну справу неможливо виконати зусиллями лише однієї людини. Ми повинні співпрацювати в гармонії, використовуючи сильні сторони й навички кожної людини. Лише так ми можемо добре виконувати наші обов’язки. Робота церкви – це колективне зусилля, і неважливо, у якій саме частині роботи виникають проблеми, усі мають співпрацювати, щоб їх вирішити. Зрозумівши це, я більше не відчувала опору до участі в загальній роботі. Згодом, виконуючи наші обов’язки, ми всі зосередилися на гармонійній співпраці, і коли в нас виникали питання в роботі, щодо яких у нас не було ясності або розуміння, ми активно виносили їх на спільне обговорення. Завдяки такій реальній співпраці ми здобули більш цілісне бачення проблем, я відчувала значно менше тиску від своїх обов’язків, а проблеми також могли вирішуватися значно швидше.

Через кілька тижнів результати євангельської роботи все ще були не добрі, тож ми захотіли зібратися на бесіду й аналіз. Я подумала: «Проблеми в євангельській роботі не вирішуються швидко. Для цього ми повинні розглянути звіт про роботу кожної церкви, а потім виявити проблеми й труднощі, з якими стикаються брати й сестри в проповідуванні Євангелія, щоб ми могли їх вирішити. Це займе багато часу. Але в мене ще було кілька листів, на які я мала відповісти, і обговорення євангельської роботи завадило б мені зробити це вчасно». З думкою про все це я не дуже хотіла долучатися. У той момент я усвідомила, що знову виявляю егоїзм. Тому я звернулася до Божих слів. Всемогутній Бог говорить: «Незалежно від того, велике чи мале завдання, незалежно від того, хто його тобі доручає, чи то Божий дім довіряє його тобі, чи церковний лідер або працівник призначає його тобі, твоє ставлення має бути таким: “Оскільки цей обов’язок доручено мені, це Боже звеличення й благодать. Мені слід добре виконати його згідно з істинами-принципами. Незважаючи на мій середній рівень, я готовий узяти на себе цю відповідальність і віддати всі сили, щоб виконати її добре. Якщо я погано впораюся, я повинен узяти на себе відповідальність за це, а якщо я добре впораюся, це не моя заслуга. Це те, що я маю робити”. Чому Я кажу, що ставлення до свого обов’язку – це питання принципу? Якщо ти справді маєш почуття відповідальності й є відповідальною людиною, то ти зможеш узяти на себе роботу церкви й належно виконати обов’язок, який ти маєш виконати» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (8)). З Божих слів я усвідомила, що лідер, який відповідає стандартам, насамперед повинен мати почуття відповідальності й надавати пріоритет інтересам Божого дому. Хоча це завдання було головним чином відповідальністю моєї напарниці, воно стосувалося того, чи зможе євангельська робота в церкві проходити гладко. Як лідер, я була частково відповідальна за це. Я не могла враховувати лише власні інтереси – це була б повна відсутність людськості. Я мала правильно розставити пріоритети й залишити власні інтереси осторонь. Я усвідомила, що насправді можу перенести свої завдання, тож я взяла на себе ініціативу долучитися до аналізу й обговорення. Під час обговорення я запропонувала доповнити деякі моменти, про які інші сестри чітко не побесідували, і в процесі співпраці я побачила настанови Бога. Я також знайшла кілька способів і шляхів вирішення проблем та відчула величезне полегшення.

Переживаючи таке викриття, я здобула певне розрізнення свого егоїстичного й ницого сатанинського характеру. Колись я не думала, що егоїзм – це серйозна проблема, але зараз, через розвінчування Божих слів, я чітко побачила, що коли люди живуть за своїм егоїстичним і ницим розбещеним характером, вони поступово втрачають людськість, не мають совісті й розуму. Такі люди не досягнуть добрих результатів у виконанні своїх обов’язків. Тільки коли людина керується Божими словами, практикує істину й діє за принципами, вона може жити людською подобою. Тільки тоді людина може відчути істинний спокій і полегшення в душі. Дякую Богу за те, що Він дав мені здобути ці розуміння й плоди!