Нань Сінь, Китай

У серпні 2021 року церква проводила роботу з очищення, і лідерка попросила мене написати характеристику на мою маму. Я не могла не стурбуватися. Нещодавно маму ізолювали вдома. Хоча я не знала, як вона виконує свій обов’язок, мені було відомо, що після ізоляції вона постійно думала про те, щоб працювати заради грошей і жити багатим життям, і що точки зору, що стояли за її прагненням, були як у невіруючих і виявляли певну поведінку маловіра. Думаючи про те, що мама перебуває під перевіркою і церква може бути від неї очищена, я відчувала сильні суперечливі почуття. «Моя мама вірить у Бога вже тридцять років і постійно терпить глузування й наклепи родичів, а мій батько часто переслідував її, бив і лаяв, але вона ніколи не покидала Бога. Вона навіть виховала мене у вірі, підтримуючи мене, коли я виконувала свій обов’язок із повною зайнятістю. Вона також постійно виконувала свій обов’язок у церкві, щодня молилася та читала Божі слова. Можливо, останнім часом її стан був не дуже добрим, і вона стала негативно налаштованою та зіпсованою, але її слід вважати людиною, яка щиро вірить у Бога, тож вона, мабуть, не заслуговує на те, щоб її вичистили, чи не так?» Коли я повернулася додому, я просто хотіла вказати на її проблеми, щоб вона змогла порозмірковувати над собою, здобути розуміння та швидко покаятися й змінитися. Я запитала маму, чому її ізолювали. Вона розповіла, що в жовтні минулого року почала виконувати обов’язок із прийому, але коли вона переїхала в новий дім, там не було речей для побуту. Тож вона написала три листи, просячи команду із загальних справ привезти їх, але вони їх не доставили. Тому моя мама повернулася додому і пробула там понад десять днів. Пізніше лідерка суворо підрізала її, сказавши, що вона кинула свій обов’язок і була безвідповідальною. Іншого разу моя мама допомагала деяким братам і сестрам із переїздом і позичила скутер у сестри, яку заарештували. Наступного дня лідерка підрізала мою маму, сказавши, що це може спричинити ризики, і сказала мамі негайно сховатися. Тоді моя мама багато опиралася і пішла прямо додому. Після цього лідерка більше не призначала їй жодних обов’язків. Мама також сказала, що у 2020 році вона пішла з дому, щоб виконувати свій обов’язок із повною зайнятістю, але лише через два дні лідерка сказала їй повернутися, кажучи, що якщо мій батько заявить на неї в поліцію, це може наразити братів і сестер на небезпеку. Після того, як вона повернулася додому, лідерка не поспішила знову призначити їй якийсь обов’язок. Почувши це, я дуже розлютилася, думаючи: «Моя мама з власної ініціативи вийшла виконувати свій обов’язок – чому лідерка її зупинила? Це позбавляє її права виконувати свій обов’язок і вбиває її мотивацію. Якщо лідери і працівники не осягають принципів і недбало вичистять мою маму, хіба вони не скривдять хорошу людину? Це так несправедливо! Ні, я маю в усьому розібратися – я не можу дозволити, щоб моя мама страждала від несправедливих звинувачень».

Через кілька днів я випадково зустріла лідерку церкви, тож запитала її: «Моїй мамі було нелегко вийти й виконувати свій обов’язок – чому ти відправила її назад? Через це вона надовго впала в негативний стан». Лідерка сказала, що це сталося головним чином тому, що мій батько мав порочну людськість, і що якби моєї мами не було вдома, він міг би викликати поліцію, що потенційно могло б зробити причетними інших братів і сестер. Вона також сказала, що моя мама завжди діяла за настроєм і була дуже норовливою. Коли вона почувалася позитивно, вона була готова робити будь-що, але коли вона була негативно налаштованою, вона просто не слухала, хоч би хто проводив із нею бесіду чи намагався допомогти, і вона була схильна кидати свій обов’язок. Вона ставилася до свого обов’язку як заманеться й чинила свавільно, і більшість братів і сестер не наважувалися довіряти їй. З огляду на те, що її вихід із дому для виконання обов’язку завдавав більше шкоди, ніж користі, для неї влаштували повернення додому. Лідерка також сказала: «Коли вона виконувала обов’язок із прийому й переїхала в новий дім, вона побачила, що в будинку бракує деяких речей для побуту, але вона не хотіла витрачати власні гроші, тому написала до команди із загальних справ, вимагаючи, щоб ці речі доставили за один день. Але часу було недостатньо, і на той час, коли команда із загальних справ отримала листа, встановлений нею термін уже минув. Тоді вона скаржилася на братів і сестер і навіть кинула свій обов’язок, поїхавши додому на півмісяця. Пізніше її підрізали за те, що вона була безвідповідальною у своєму обов’язку, і хоча вона на словах визнала свою провину, після цього вона залишилася такою ж. Іншого разу, хоча в неї був власний електроскутер, вона наполягала на тому, щоб їздити на тому, що належав сестрі, яку заарештували, створюючи ризиковану ситуацію. Коли брати й сестри згодом підрізали її, вона стала запальною і сказала: “Коли я все роблю добре, ви цього не цінуєте, але варто мені спіткнутися – ви мене підрізаєте. Я більше не можу цього витримати! Я більше не виконую цей обов’язок. Я їду додому! Навіть якщо я піду в пекло, з мене досить!” Ми з куратором проводили з нею бесіду, але вона зовсім не прийняла цього, просто взяла свої сумки й пішла». Почувши все це від лідерки, я була просто шокована. Усе виявилося зовсім не так, як розповідала мама. Я й не очікувала, що вона буде такою норовливою і спричинить стільки переривань і завад у роботі церкви. Не дивно, що лідерка хотіла розібратися в її постійній поведінці. Мамина поведінка маловіра була дуже очевидною, і я боялася, що цього разу її таки вичистять. Якщо її справді вичистять, її шлях віри закінчиться, і зрештою вона буде покарана в катастрофах. Як же це жалюгідно! Від цих думок мені ставало дуже кепсько. Невже мама справді дійшла до того, що її мають вичистити? Я подумала: можливо, якщо я знову проведу з нею бесіду, і вона виявить ознаки каяття, то зможе й далі трудитися в церкві. Тож я запитала лідерку: «Зважаючи на мамину поведінку, чи ти чітко пояснила їй у бесіді природу та наслідки цих проблем? Чи ти розбирала й розвінчувала її за допомогою Божих слів? Якщо в неї погане сприймання, низький рівень або серйозно розбещений характер, то вона ще більше потребує бесіди та обтинання». Вислухавши мене, лідерка відповіла: «Ми проводили з нею бесіду, але вона нічого не прийняла. Можеш спробувати побесідувати з нею ти. Подивишся, чи виявить вона якісь ознаки каяття і зміни».

Повернувшись додому, я одразу ж поспішила провести бесіду з мамою. Ми пройшлися по всьому, що вона робила в церкві, бесідуючи про кожну подію та аналізуючи її. Але вона не виявила жодних ознак каяття чи визнання провини. Натомість вона продовжувала чіплятися до інших та до конкретних справ. Вона казала: «Чому тільки мені кажуть розмірковувати над собою? Хіба лідери не роблять помилок? Не слухай усе, що вони кажуть – вони теж можуть помилятися. Іноді упорядкування лідерів також суперечать принципам. Інакше навіщо би Бог зараз виражав стільки слів про те, як розпізнавати неправдивих лідерів? Це все тому, що зараз навколо так багато неправдивих лідерів…». Бачачи, що мама й далі сперечається про те, хто правий, а хто винен, я відчула сильну тривогу й розчарування. Тож я попередила її: «Якщо ти не розмірковуватимеш над собою і не покаєшся, тебе просто вичистять!» Почувши це, мама на словах сказала, що готова змінитися і покаятися. Але невдовзі вона заявила: «Я думаю, тобі краще знайти роботу – не варто ставитися до своєї віри аж так серйозно. Стільки людей працюють і водночас виконують свої обов’язки, і вони теж вірять у Бога, хіба ні? А серед усіх, хто виконує обов’язок із повною зайнятістю, однією людиною більше чи менше – великої ролі не зіграє. Тобі слід залишити собі шлях до відступу й подумати про своє майбутнє. Я ж твоя мама – я кажу все це для твого ж блага. Якщо не послухаєш мене, потім пошкодуєш!». Ці її слова викликали в мене злість і тривогу. Протягом наступного місяця, хоч би як я проводила з нею бесіди, вона просто не хотіла розмірковувати над собою чи пізнавати себе. Натомість вона постійно сперечалася й виправдовувалася, перекручувала факти та вишукувала помилки лідерів і працівників. Вона намагалася спокусити мене мирськими речами й раз у раз заважала мені ходити на зібрання та виконувати мій обов’язок. Я повністю розгледіла її сутність – вона була маловіром.

Я згадала Божі слова: «Якщо віруючі такі ж недбалі та нестримані в своїх висловлюваннях і поведінці, як і невіруючі, то вони ще більш нечестиві, ніж невіруючі; вони – типові злі демони» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Застереження для тих, хто не практикує істину). «Хіба це не огидно, що деякі люди люблять чіплятися до дрібниць і заходити в глухі кути щоразу, коли з ними щось трапляється? Це велика проблема. Люди з ясним розумом не зроблять такої помилки, але такими є абсурдні люди. Вони завжди беруть собі в голову, буцімто інші люди ускладнюють їм життя, що інші зумисне створюють їм труднощі, тому вони повсякчас ворогують з іншими людьми. Хіба це не збочення? Коли йдеться про істину, вони не докладають зусиль, коли з ними щось трапляється, вони вважають за краще чіплятися до неважливих речей, вимагати пояснень, намагатися зберегти обличчя, і вони завжди використовують людські рішення в підході до цих справ. Це найбільша перешкода для життя-входження. Якщо ти так віриш у Бога або практикуєш у такий спосіб, ти ніколи не досягнеш істини, тому що ти ніколи не постаєш перед Богом. Ти ніколи не постаєш перед Богом, щоб отримати все, що Бог призначив для тебе, і ти не використовуєш істину в підході до цього, а натомість використовуєш людські рішення в підході до справ. Тому в очах Божих ти занадто далеко відбився від Нього. Не тільки твоє серце віддалилося від Нього, а й усе твоє єство не живе в Його присутності. Саме такими Бог вважає тих, хто завжди надмірно все аналізує й чіпляється до дрібниць. … Я кажу вам, що незалежно від того, який обов’язок виконує віруюча в Бога людина – чи вона займається зовнішніми справами, чи виконує обов’язок, який стосується різної роботи або сфер діяльності дому Божого, – якщо вона не постає часто перед Богом і не живе в Його присутності, і не наважується прийняти Його проникливе спостереження, і не шукає істини від Бога, то така людина маловір, і вона нічим не відрізняється від невіруючого» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Тільки часто живучи перед Богом, можна мати з Ним нормальні стосунки). Бог каже, що якщо людина знайшла Бога, а її слова та вчинки залишаються такими ж, як у невіруючих, і хоч би що траплялося, вона ніколи не приймає це від Бога, постійно чіпляється до людей і проблем та ніколи не приймає істину, то така людина – маловір. Я подумала про маму: вона вірила в Бога стільки років, проте ніколи не приймала нічого від Нього. Вона заявляла, що готова відвідувати зібрання й виконувати свій обов’язок, але це ніколи не було щиро. Щоразу, коли йшлося про її плотські інтереси, вона відсувала свій обов’язок на задній план. І хай скільки брати й сестри проводили з нею бесід, вона ніколи цього не приймала. Навіть після того, як її ізолювали, вона все одно не розмірковувала над своїми проблемами. Натомість вона перекручувала факти, голосно висловлювала своє невдоволення та скаржилася. Вона відмовлялася визнати той факт, що спричинила переривання й завади; вона чіплялася до людей і справ, невпинно докучала людям і вишукувала помилки лідерів і працівників. Зрозумівши, що вона не має надії на отримання благословень, вона почала прагнути до багатого життя, зосереджуючись лише на їжі, одязі та задоволеннях. Вона навіть поширювала уявлення, випліскувала негатив, заважала мені та перешкоджала відвідувати зібрання й виконувати мій обов’язок. Вона намагалася спокусити мене працювати заради грошей, як вона, і стати на мирський шлях. Я бачила, що моя мама вірила в Бога роками, але зовсім не приймала істину, і що її слова, поведінка та точки зору були цілком такими ж, як у невіруючих; вона була справжнім маловіром. Оскільки церква проводила роботу з очищення, я мала записати всю її поведінку й доповісти про це лідерам. Але якби я це зробила, її б неодмінно вичистили. Я подумала про те, як у моїй родині віддавали перевагу хлопчикам, а не дівчаткам, коли я була маленькою. Моя бабуся, тітка й дядько були холодні до мене, і мій батько також ніколи про мене не дбав. Усе, що він робив щодня, – це курив і пив, а коли в нього був поганий настрій, він лаявся, бив людей і трощив речі. Вдома ми з мамою залежали одна від одної. Моя мама також привела мене до Бога й підтримувала мене у виконанні мого обов’язку з повною зайнятістю. Вона віддала за мене стільки крові свого серця. Якби вона дізналася, що я доповіла про її поведінку, хіба її серце не було б розбите? Хіба вона не була б по-справжньому розчарована в мені? Я відчувала, що зробити це означало б, що мені справді бракує совісті і що я дійсно підведу її. Від цієї думки я більше не могла стримати сліз і відчувала глибокі суперечливі почуття та біль. Розмірковуючи знову й знову, я так і не доповіла про мамину поведінку маловіра й відклала цю справу.

Трохи більше ніж через місяць лідерка знову попросила мене написати про мамину поведінку. Я все ще почувалася трохи засмученою, тож помолилася до Бога й шукала Його: «Боже, церква збирає інформацію про мою маму як маловіра. Їм потрібно, щоб я доповіла про її поведінку, але я все ще відчуваю певний опір, бо думаю, що доповісти про її поведінку означало б, що в мене немає совісті. Я не знаю, як із цим впоратися. Будь ласка, допоможи мені вийти із цього стану». Пізніше я згадала уривок із Божих слів, який читала раніше, тож я знайшла його, щоб прочитати. Всемогутній Бог говорить: «Коли Бог починає працювати над кимось, коли Він когось обрав, Він нікому не оголошує цю звістку, зокрема й сатані, не кажучи вже про те, щоб робити будь-які широкі жести. Він просто дуже спокійно, дуже природно робить те, що необхідно. По-перше, Він вибирає для тебе сім’ю; твоє сімейне походження, твої батьки, твої предки – усе це Бог вирішує заздалегідь. Інакше кажучи, Бог не приймає цих рішень за примхою; радше Він розпочав цю роботу давно. Щойно Бог обрав для тебе сім’ю, Він обирає дату твого народження. Потім Бог спостерігає, як ти народжуєшся і з плачем з’являєшся на світ. Він спостерігає за твоїм народженням, спостерігає, як ти промовляєш свої перші слова, спостерігає, як ти спотикаєшся й дибаєш свої перші кроки, коли вчишся ходити. Спершу ти ступаєш один крок, потім інший – а тепер ти можеш бігати, стрибати, говорити й висловлювати свої почуття… У міру дорослішання людей погляд сатани залишається прикутим до кожного з них, неначе погляд тигра до його здобичі. Але, виконуючи Свою роботу, Бог ніколи не зазнавав жодних обмежень, спричинених людьми, подіями чи об’єктами, простором чи часом; Він робить те, що Йому слід робити, і те, що Він мусить. У процесі дорослішання ти можеш стикнутися з багатьма речами, які тобі не до душі, а також хворобами й розчаруванням. Але коли ти йдеш цим шляхом, твоє життя і твоє майбутнє знаходяться цілком під Божою опікою. Бог дає тобі справжню гарантію на все твоє життя, бо Він прямо тут, поруч із тобою, охороняє тебе й піклується про тебе» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний VI). Після прочитання Божих слів я зрозуміла, що сім’я, у якій ми народжуємося, наше виховання та умови нашого життя – усе це було напередвизначено та впорядковано Богом. Той факт, що я сьогодні жива, маю змогу вірити в Бога та виконувати свій обов’язок у церкві, є цілком і повністю заслугою Божого керівництва та захисту. Коли моя мати народжувала мене, це були важкі пологи, і ситуація була критичною. Лікар запитав мого батька, кого рятувати – маму чи мене. Мій батько був так наляканий, що в нього тремтіли руки і він не знав, що робити. Тоді моя мати помолилася до Господа Ісуса, і саме завдяки Божому захисту ми з мамою вижили. Крім того, коли я була дитиною, я гралася й тицьнула собі в око паличкою з піском на ній. Я миттєво перестала бачити на праве око. Я запанікувала й подумала, що сліпну. Я постійно терла око, але не могла витягти пісок. У своїй тривозі все, що я могла зробити, – це волати до Господа Ісуса у своєму серці. Потім з мого ока постійно текли сльози, і пісок вимився. Зрештою, моє праве очне яблуко лише трохи запало порівняно з лівим, але зір залишився нормальним. Раніше я думала, що мені просто пощастило, але після прочитання Божих слів я нарешті усвідомила, що це Бог таємно спостерігав за мною та захищав мене. Здавалося, що моя мама багато вистраждала, щоб виростити мене, і що вона навіть привела мене до Бога, але згідно з Божими словами, коли я народилася, середовище, у якому я виросла, люди, з якими я зустрілася, речі, які я пережила, і те, коли я прийшла до церкви виконувати обов’язок, – усе це було під Божим володарюванням та впорядкуваннями. Бог вів мене на кожному кроці. Думаючи про це, я була глибоко зворушена й подумала: «Бог справді величний. Його любов така реальна!» Але я постійно відчувала, що оскільки моя мама переживала труднощі та виснаження, щоб виростити мене, я маю перед нею борг вдячності. Тож для того, щоб утримати її в церкві, я свідомо приховувала її численні вияви як маловіра, вигороджувала її та не захищала роботу церкви. Ось що насправді свідчило про брак совісті!

Після цього я прочитала два уривки з Божих слів, які глибоко зворушили мене. Всемогутній Бог говорить: «Кінець для кожної людини визначається відповідно до сутності, що випливає з її поведінки, і вона завжди визначається належно. Ніхто не може понести чужі гріхи; ба більше, ніхто не може отримати покарання замість іншого. Це безсумнівно. … Кінець кінцем ті, хто чинить праведність, є тими, хто чинить праведність, а лиходії є лиходіями. Праведним зрештою буде дозволено вижити, тоді як лиходіїв буде знищено. Святі є святими; вони не погані. Погані є поганими, і немає в них нічого святого. Люди, які будуть знищені, – це всі злі, а ті, хто виживе, – це всі праведні, навіть якщо діти злих роблять праведні вчинки, і навіть якщо батьки праведних коять злі вчинки. По суті, немає жодних стосунків між віруючим чоловіком і невіруючою дружиною, і немає жодних стосунків між віруючими дітьми й невіруючими батьками; ці два типи людей несумісні. До входження в спочинок люди мають плотську, родинну прихильність, але щойно вони ввійдуть у спочинок, ні про яку плотську, родинну прихильність уже не буде й мови» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог і людина разом увійдуть до спочинку). «Води ревітимуть, гори перевертатимуться, великі ріки здрібніють, людина зазнає змін, сонце потьмяніє, місяць потемніє, людина більше не матиме днів життя у мирі, не матиме більше часу спокою на землі, небо більше ніколи не буде спокійним і тихим і більше не буде стримуватися. Усе суще оновиться й набуде свого первозданного образу. Усі родини на землі розпадуться, і всі країни на землі розійдуться; минуть дні возз’єднання чоловіка та дружини, не зустрінуться більше мати з сином, не зійдуться більше батько з дочкою. Усе те, як раніше було на землі, буде зруйновано Мною. Я не даю людям можливості виразити свої почуття, бо Я позбавлений плотських почуттів і до крайньої міри зненавидів почуття людей. Саме через почуття між людьми Я був відкинутий убік і став “третьою стороною” у їхніх очах; саме через почуття між людьми Я був забутий; саме через свої почуття людина використовує можливість заспокоїти свою “совість”; саме через свої почуття людина завжди противиться Моїй карі; саме через свої почуття людина завжди називає Мене нечесним і несправедливим та каже, що Я не зважаю на почуття людини у Своєму веденні справ. Чи маю Я також родичів на землі? Хто коли-небудь, подібно до Мене, працював день і ніч, не думаючи ні про їжу, ні про сон, заради всього Мого плану управління? Як може людина зрівнятися з Богом? Як може людина бути сумісною з Богом? Як може Бог, Який творить, бути того самого роду, що й людина, яка є створеною? Як міг би Я завжди жити та діяти разом із людиною на землі? Хто здатен відчувати турботу про Моє серце? Хіба це молитви людини?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божі слова до цілого всесвіту, Глава 28). Після прочитання Божих слів я зрозуміла напрям Божої роботи. Він полягає в тому, щоб відокремити всіх тих, хто опирається Богу, від тих, хто щиро вірить у Нього. Ті, хто щиро вірить у Бога, отримають Його захист і благодать, тоді як ті, хто опирається Йому, будуть прокляті й покарані. Бог визначає фінал кожної людини на основі її поведінки та вчинків, а також її природи-сутності, і тут немає місця для фаворитизму чи використання зв’язків. У Божому домі істина має владу, і немає жодної упередженості чи фаворитизму. Тепер, коли Божа робота наближається до свого завершення, усілякі люди викриваються один за одним. Це час відокремити кукіль від пшениці. Це час Божого просіювання. Хоча ми з мамою дуже близькі по крові, її остаточний фінал – це не те, що я можу вирішувати. Господь Ісус сказав: «Будуть двоє на полі тоді, один візьметься, а другий полишиться. Дві будуть молоти на жорнах, одна візьметься, а друга полишиться» (Матвія 24:40–41). Те, через які страждання моя мама проходить у цьому житті, і якими будуть її остаточний фінал та місце призначення, залежить від її власних виборів і визначається шляхом, яким вона йде. Хоч би скільки я проводила з нею бесіди чи намагалася втримати її в церкві, її природа-сутність була як у маловіра, і її перебування в церкві лише заважало б церковному життю, впливало б на стани братів і сестер, і рано чи пізно вона була б викрита й відсіяна. Моя відмова доповісти про мамину поведінку була зумовлена моєю прихильністю. У своєму обов’язку моя мама завжди була недбалою, працювала абияк і часто просто кидала свій обов’язок. Коли брати й сестри проводили з нею бесіду, вона погоджувалася на словах, але потім усе одно чинила свавільно, зовсім не зважаючи на інтереси церкви. Коли лідерка розвінчувала та підрізала її, вона сперечалася з перекрученими міркуваннями й злилася. Після того, як її відсторонили, вона невпинно докучала людям, перекручувала факти й голосила, що з нею повелися несправедливо. Вона не відігравала жодної позитивної ролі в церкві, постійно спричиняла переривання й завади та впливала на виконання братами й сестрами їхніх обов’язків. Моя мама принесла церкві стільки переривань і завад, і вона ніколи анітрохи не приймала істину. Її поведінка маловіра була вже дуже очевидною, і я добре усвідомлювала, що її слід вичистити. Але я все одно вигороджувала її та не бажала доповідати про її поведінку. Хіба я не просто захищала сатану й покривала маловіра? Життя в прихильності зробило мене нездатною відрізнити добро від зла й абсолютно нераціональною. Хіба я не протистояла Богу? Лише в цей момент я нарешті на власному досвіді зрозуміла, чому Бог так сильно зневажає людські почуття. Бог говорить: «Саме через почуття між людьми Я був відкинутий убік і став “третьою стороною” у їхніх очах; саме через почуття між людьми Я був забутий; саме через свої почуття людина використовує можливість заспокоїти свою “совість”; саме через свої почуття людина завжди противиться Моїй карі; саме через свої почуття людина завжди називає Мене нечесним і несправедливим…». Думаючи про це, я відчувала, що справді в боргу перед Богом, і в моєму серці виникло сильне бажання практикувати згідно з Божими вимогами. Я знала, що більше не можу вагатися в цьому питанні, і тому доповіла про всю мамину поведінку.

Через місяць я повернулася додому, і мама беземоційно сказала мені, що її вичистили з церкви. Потім вона звинуватила мене: «Навіщо ти розповіла їм усе, що я тобі казала? Ти справді невдячна, і в тебе немає совісті. Не можу повірити, що ти здатна продати власну матір». Почувши ці слова, я відчула глибокий біль і розпач. Здавалося, ніби я зробила їй щось погане, і мені було соромно дивитися їй в очі. Але через деякий час я переглянула свої думки: «Чому я так боюся маминих звинувачень і скарг? Я діяла згідно з принципами!» Я усвідомила, що знову була скована прихильністю, тому подумки помолилася Богу: «Боже, як мені правильно практикувати в цій справі?» Тієї миті я згадала уривок Божого слова: «Любіть те, що любить Бог, і ненавидьте те, що ненавидить Бог, – ось принцип, якого слід дотримуватися» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Лише пізнавши власні хибні погляди, можна по-справжньому преобразитися). Розмірковуючи над Божими словами, я відчула справжнє просвітлення всередині. Мою маму вичистили, бо вона спричиняла дуже багато переривань і завад, зовсім не приймала істину й не мала жодного позитивного впливу в церкві. Я не зробила їй нічого поганого, доповівши про її поведінку. Навпаки, я практикувала істину й діяла згідно з принципом, і мені не було потреби відчувати провину. Те, що маму вичистили, ґрунтувалося на принципах церкви. Тепер вона не лише відмовлялася каятися, а й навіть говорила такі речі. Я стала ще більш впевненою, що її природа-сутність – як у маловіра. Якщо така людина залишається в церкві, вона неодмінно заважатиме церковному життю братів і сестер, і не принесе жодної користі іншим. Її треба вичистити! Бог каже любити те, що Він любить, і ненавидіти те, що Він ненавидить. Я не зробила нічого поганого, діючи згідно з принципами. Думаючи про це, я відчула полегшення, і в мене більше не було почуття боргу чи провини перед мамою.

Переживши досвід того, як мою маму вичистили, я навчилася розпізнавати поведінку маловірів і побачила, що коли ти ставишся до людей на основі прихильності, твоїм діям бракує принципів. Я знала, що більше не можу діяти на основі прихильності. Дякую Богу за те, що дав мені шанс засвоїти цей урок!