Лу Сінь, Китай

Ми з моєю сусідкою Сяоюе – колеги й хороші подруги. У 2013 році ми обидві одночасно прийняли Божу роботу в останні дні, і я була дуже щаслива. Віднайшовши Бога, ми разом відвідували зібрання. Згодом я помітила, що Сяоюе добре розуміє Божі слова, а її бесіда про істину мала осяяння. І щоразу, коли Сяоюе бесідувала про своє розуміння Божих слів, лідери схвально кивали, а я почала засмучуватися. Здавалося, що лідери справді дуже цінують Сяоюе. Я подумала, що маю докладати більше зусиль, щоб не поступатися їй. Тож перед кожним зібранням я розмірковувала над Божими словами вдома, але під час зібрань моїй бесіді досі бракувало того осяяння, що було в Сяоюе. Мене охопило відчуття кризи. Пізніше ми обидві взяли на себе обов’язки лідерок груп, і я помітила, що Сяоюе відповідає за більшу кількість груп, ніж я. На зібраннях лідери часто просили Сяоюе бесідувати першою, і я думала: «Здається, лідери дійсно цінують її, вони завжди ставлять Сяоюе на перше місце. Ми обидві прийняли Божу роботу в останні дні одночасно, то чому вона відповідає за більшу кількість груп, ніж я? Невже вона справді краща за мене? Невже її віра справді міцніша за мою?». Мене це дуже обурювало, я сповнилася тривогою і дивним відчуттям втрати. Раніше я обговорювала із Сяоюе все, чого не розуміла, але тепер більше до неї не зверталася. Мені здавалося, що через постійні запитання я здаюся гіршою за неї. Іноді, побачивши Сяоюе, я уникала її, і ми вже не були такими близькими, як раніше. Згодом у церкві відбулися вибори лідерів, і ми із Сяоюе були кандидатками. Я вважала, що Сяоюе цілком підходила на роль лідерки з огляду на її рівень і прагнення істини. Але потім я подумала: «Ми обидві разом почали вірити в Бога й виконувати свої обов’язки. Якщо вона стане лідеркою, а я досі буду просто лідеркою групи, як на мене дивитимуться інші? Хіба вони не подумають, що я гірша за неї?». Я почала думати, як завадити їй стати лідеркою. Я не могла вплинути на інших, але принаймні сама могла за неї не голосувати. Тож я проголосувала за іншу людину. Але врешті-решт Сяоюе все одно обрали лідеркою. Я відчула образу, і тієї ночі крутилася в ліжку, не могла заснути. Я подумала: «Ми із Сяоюе віримо в Бога однакову кількість часу, але тепер вона лідерка, а я лише лідерка групи. Хіба через це я не здаюся гіршою за неї?». Я була дуже засмучена.

Одного разу вдома в лідерки ми розмовляли про вибори. Лідерка помітила мої заздрощі й запитала: «Що ти відчула, коли Сяоюе обрали лідеркою? Ти їй заздрила?». Від цих слів моє обличчя запалало, я ніяково похитала головою і відповіла: «Ми ж такі хороші подруги, як я могла їй заздрити?». Дорогою додому я постійно думала про слова лідерки. Оскільки лідерка сказала, що я заздрю Сяоюе, я знала, що в мене точно є ця проблема. Коли я була вже майже вдома, то побачила, як сусід годує собак. Поки двоє собак їли, інший пес, на прізвисько Ерсюн, просто стояв поруч і дивився. Я запитала сусіда: «Чому ти не годуєш Ерсюна?». Сусід відповів: «Цей пес слухняний, навіть якщо не дати йому їжі, він просто чекає, не б’ється і не відбирає». Почувши слова сусіда, я згадала про те, на що вказала мені лідерка, і на серці стало дуже тяжко. Я подумала: «Навіть пес не б’ється і не змагається, а я постійно змагаюся із Сяоюе. Це робить мене гіршою за собаку». Я пішла додому й стала на коліна перед Богом у молитві: «О Боже, коли Сяоюе обрали лідеркою, я засмутилася. Лідерка сказала, що я заздрю їй, але я не могла цього усвідомити. Будь ласка, просвіти мене, щоб я могла усвідомити свої проблеми».

Одного дня я прочитала такі Божі слова: «Зараз же всі ви виконуєте свій обов’язок на постійній основі. Вас не обмежують і не зв’язують ні сім’я, ні шлюб, ні багатство. Ви вже виросли із цих речей. Проте уявлення, фантазії, знання й особисті наміри та бажання, що наповнюють ваші голови, залишаються абсолютно незмінними. Тому, коли йдеться про щось, пов’язане з репутацією, статусом чи можливістю відзначитися – наприклад, коли ви чуєте, що дім Божий планує зрощувати різних талановитих людей, – кожен із вас із нетерпінням жадає і хоче зробити собі ім’я та опинитися в центрі уваги. Усі ви бажаєте боротися за репутацію та статус. Вам ніяково так поводитися, але ви не можете змиритися з тим, щоб не робити цього. Ви відчуваєте заздрість, ненависть і скаржитесь щоразу, коли бачите людей, яких обрано і які потрапляють у центр уваги, і вважаєте це несправедливим: “А чому я не можу виділитися? Чому у центрі уваги завжди опиняються інші? Чому ніколи не настає моя черга?”. У своєму серці ви відчуваєте обурення, і хоча ви намагаєтеся придушити його, вам це не вдається. Ви молитеся Богу, і на деякий час ваш стан кращає, але коли ви знову стикаєтеся з такою ситуацією, то однаково не можете її подолати. Хіба це не прояв низького духовного зросту? Коли ви застрягаєте в таких станах, хіба ви не потрапили в сатанинську пастку? Ось як розбещена сатанинська природа сковує людей. … Більше ти змагатимешся за славу, вигоду й статус, то темнішим буде твоє серце. Що більше ти змагатимешся за них, то сильнішими стануть твої заздрість і ненависть до інших. Ти ще більше хотітимеш боротися за них, і коли тобі не вдасться їх отримати, то більше ненависті ти відчуватимеш. Що більше ненависті ти відчуватимеш, то темніше буде в тебе всередині, то гіршим стане твоє виконання обов’язку, а що гіршим стане твоє виконання обов’язку, то менш придатним ти будеш для використання в Божому домі. Це взаємопов’язане порочне коло. Якщо ти ніколи не виконуватимеш свій обов’язок добре, тебе буде поступово відсіяно» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). Прочитавши цей уривок, я відчула, що Бог говорить саме про мій стан. Щоразу, коли йшлося про речі, які могли б дозволити людині виділитися, я хотіла змагатися та зайняти місце в серцях людей. Я подумала про те, як ми із Сяоюе разом почали вірити в Бога та разом відвідували зібрання, але коли побачила, що вона розуміє Божі слова краще за мене й відповідає за зібрання більшої кількості груп, мені здалося, що лідери цінують її, а не мене. Я засмутилася і почала їй заздрити. Раніше я завжди все обговорювала із Сяоюе, але побачивши, що вона в усьому краща за мене, я розлютилася і більше не хотіла її бачити. Ми вже не були такими близькими, як раніше. Коли в церкві підійшов час виборів лідерів, хоча я чудово розуміла, що Сяоюе багато в чому краща за мене й цілком підходить на роль лідерки, я хвилювалася, що якщо її оберуть лідеркою, а я залишуся просто лідеркою групи, то здаватимуся гіршою за неї. Тож я навмисно за неї не проголосувала. Згодом, коли я побачила, що Сяоюе таки обрали лідеркою, я відчула невдоволення. Я постійно порівнювала себе із Сяоюе, і, бачачи, що вона краща за мене, заздрила й обурювалася. Моя голова була переповнена думок про те, як її перевершити, але коли мені це не вдавалося, я засмучувалася, втрачала мотивацію виконувати свій обов’язок, а моє життя-входження зазнавало втрат. Тієї миті я зрозуміла, що мої страждання були викликані моїми надмірними заздрощами. Брати й сестри повинні доповнювати сильні та слабкі сторони одне одного, допомагаючи одне одному добре виконувати свої обов’язки, а не заздрити й витісняти інших заради гордині та статусу. Такі вчинки викликають у Бога лише відразу. Мені потрібно було навчитися відпускати свої бажання і спокійно й добре виконувати свої обов’язки, не привертаючи до себе уваги. Пізніше, коли я чогось не розуміла у своєму обов’язку, я виявляла ініціативу й запитувала про це Сяоюе, і ми разом бесідували про Божі слова, щоб усе вирішити. Мені стало набагато легше на душі.

Одного дня у 2016 році лідери сказали, що планують відправити Сяоюе в інше місце для виконання її обов’язку, і попросили мене написати на неї характеристику. Непомітно в мені знову прокинулися заздрощі, і я подумала: «Відколи Сяоюе віднайшла Бога, її підвищили від лідерки групи до лідерки церкви, а тепер її відправляють виконувати обов’язок в інше місце, і вона відповідатиме за дедалі більшу кількість церков. А я досі застрягла тут, досі просто лідерка групи. Що про мене подумають брати й сестри? Чи не скажуть вони, що я гірша за Сяоюе, і що прірва між нами така величезна? Так не годиться! Я не можу її відпустити, мені потрібно написати про деякі слабкості Сяоюе, щоб лідери побачили, що вона не така вже й чудова. Тоді її не підвищать». Кілька днів я почувалася стривоженою і неспокійною через це. Я постійно думала: «Як же мені написати цю характеристику? У Сяоюе є своя розбещеність і недоліки, але ніхто не ідеальний, і в кожного є вади та слабкості. Неможливо змінитися відразу. Якщо я напишу лише про її недоліки, це буде несправедливо щодо неї. Хіба це не буде злим вчинком із мого боку? Але якщо я напишу об’єктивно й правдиво, і Сяоюе справді підвищать, я сильно засмучуюся». У цих муках я писала й видаляла рядки характеристики знову і знову. Зрештою я вже не знала, що писати, тому помолилася Богу: «О Боже! Я знаю, що зараз Ти проникливо спостерігаєш за мною. Якщо я напишу цю характеристику згідно з власними намірами й заваджу Сяоюе поїхати виконувати свій обов’язок в інше місце, я справді вчиню зло. Будь ласка, допоможи мені повстати проти мого розбещеного характеру, щоб я могла написати правду й бути чесною людиною». Після молитви я написала характеристику правдиво. Але коли я думала про те, що Сяоюе поїде, мені ставало так сумно, ніби в мене камінь лежав на серці. У той час я деколи запитувала про те, як Сяоюе виконує свій обов’язок, сподіваючись почути, що в неї поганий стан або що вона не справляється. Але щоразу, коли я отримувала новини, її стан був досить хорошим, і я відчувала певне розчарування. Одного дня я пішла до Сяоюе додому й подумала: «Сяоюе не знає, що виконання обов’язків в іншому місці пов’язане зі стражданнями. Якщо я розповім їй про це, можливо, вона не захоче їхати». Тож я сказала Сяоюе: «Виконувати обов’язок деінде – це не те саме, що бути вдома. Ти справді зможеш витримати такі труднощі? У мене немає твоєї рішучості». Вислухавши мої слова, Сяоюе не піддалася їхньому впливу, а я тоді навіть не усвідомлювала природи сказаного й тих наслідків, до яких це призведе. Одного дня, коли я повернулася з роботи додому, мій пес раптом вкусив мене. Це було ненормально. Відколи це домашній пес кусає своїх господарів? Я зрозуміла, що це не випадковість, і так сталося, бо я зробила щось недобре й зазнаю дисциплінування. Тож я помолилася Богу: «Боже! Усе у Твоїх руках. Мій пес вкусив мене, і це сталося з Твого дозволу. Будь ласка, просвіти мене, щоб я могла усвідомити свою помилку. Я волію покаятися».

Пізніше я випадково прочитала уривок із Божих слів: «Що означає не мати людськості? Це означає не мати навіть моралі. Що означає не мати моралі? У сестри добрі умови життя й заможна сім’я, і яке ставлення цих людей? Це просто заздрість, а потім добрі побажання та й усе? (Ні.) Тож яке їхнє ставлення? Заздрість, обурення, образа й нарікання в серці: “Чи заслуговує вона мати стільки грошей? Чому в мене немає стільки грошей? Чому бог благословляє її, а не мене?”. Ця сестра заможна й процвітаюча, тому вони відчувають заздрість і ненависть, без жодного слова щирого захоплення чи доброго побажання. Це свідчить про повну відсутність навіть найосновнішої моралі. … Вони не бажають добра іншим; бачачи будь-кого, хто живе добре або хто кращий за них, вони сповнюються заздрістю й обуренням. Незалежно від того, наскільки сильна віра іншої людини в Бога, якщо ця людина краща за них, то це просто неприпустимо. Їм абсолютно бракує людськості, і вони не здатні вимовити жодного слова благословення чи повчання. Чому вони не можуть вимовити таких слів? Тому що їхня людськість надто лиха! Справа не в тому, що вони не хочуть говорити або що їм бракує потрібних слів; радше, їхні серця сповнені заздрості, образи й обурення, що унеможливлює для них висловлення слів благословення. Тож чи може той факт, що їхні серця сповнені таких розбещених речей, свідчити про те, що їхня людськість злостива? (Так.) Може. Оскільки вони виявляють такі розбещені характери, іншим стає легко їх розрізнити, і вони можуть розгледіти їхню розбещену сутність» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (24)). Прочитавши Божі слова, я дуже засмутилася. Бог викриває, що люди заздрять тим, кого вважають кращими за себе й обурюються на них, і що це відображає погану та злостиву людськість, а Богу такі люди не подобаються. Я була саме тією людиною, про яку говорить Бог. Знайшовши Бога, я почала заздрити, коли побачила, що Сяоюе відповідає за більшу кількість груп, ніж я. І хоча я знала, що вона підходить на роль лідерки, я боялася, що якщо її оберуть, то на її тлі я здаватимуся гіршою, тому я навмисно за неї не проголосувала. Коли лідери попросили мене написати характеристику на Сяоюе, я хвилювалася, що якщо вона поїде виконувати обов’язок в інше місце й прірва між нами стане ще більшою, тому я не хотіла писати про її сильні сторони. Хоча зрештою я написала правду, у глибині душі я все одно не хотіла, щоб у неї все було добре. Я сподівалася почути, що в неї поганий стан або що вона не справляється зі своїм обов’язком. Ба більше, я навіть навмисно казала їй негативні речі, щоб відбити в неї бажання виконувати свій обов’язок. Тоді б вона не змогла виконувати його в іншому місці, і прірва між нами не була б такою величезною. Що більше я розмірковувала, то більше усвідомлювала, наскільки жахливою я була. Я вдавалася до підлих хитрощів лише для того, щоб інші були про мене високої думки, а це було справді егоїстично, ницо та злостиво. У мене зовсім не було людськості! Виконання обов’язку в іншому місці пішло б на користь життєвому зростанню Сяоюе, а також роботі церкви. Це відповідало Божим намірам, але заради своєї репутації та статусу я намагалася все зіпсувати: я не тільки не підтримала її, а й навмисно говорила негативні речі. Мої дії переривали роботу церкви, заважали й перешкоджали їй. Що більше я про це думала, то більший жаль і смуток відчувала. Я згадала Чжоу Юя з «Роману трьох держав», як він був дріб’язковим і заздрив Чжуге Ляну, постійно змагався і порівнював себе з ним. А зрештою, так і не змігши його перевершити, довів себе до смерті від злості. Якщо я і далі порівнюватиму себе із Сяоюе, то не лише зроблю себе нещасною, а й діятиму як слуга сатани, перешкоджаючи роботі церкви. Усвідомивши це, я стала на коліна перед Богом і помолилася: «Боже, я побачила, наскільки глибоко я розбещена. Мої заздрощі просто нестримні. Чому я не можу змиритися з тим, що Сяоюе краща за мене? Я справді ненавиджу себе! Прокляни мою розбещену природу й приведи мене до глибшого розуміння самої себе».

Пізніше я прочитала деякі Божі слова: «Людина, народжена у такому брудному краї, була тяжко інфікована суспільством, вона була сформована феодальною етикою й отримала освіту “вищих навчальних закладів”. Відстале мислення, зіпсована мораль, знижений світогляд щодо життя, ница філософія світських справ, абсолютно нікчемне існування, низькі звичаї та щоденне життя – усе це сильно вдирається в серце людини, сильно підриває й атакує її совість. Як наслідок, людина ще більше віддаляється від Бога і ще більше опирається Йому» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Залишатися без змін у характері – значить бути у ворожнечі з Богом). «Безжальне людство! Підступність та махінації, грабунок і загарбання одне від одного, боротьба за славу й вигоду, взаємна різня, – коли ж це скінчиться? Незважаючи на сотні тисяч слів, мовлених Богом, ніхто так і не одумався. Люди діють заради своїх родин, синів і дочок, заради своїх кар’єр, майбутніх перспектив, статусу, марнославства й грошей, заради їжі, одягу й плоті. Але чи є хтось, хто чинить справді заради Бога? Навіть із-поміж тих, хто діє заради Бога, мало хто знає Бога. Скільки людей не діє на основі своїх власних інтересів? Скільки людей не пригнічує і не витісняє інших, щоб захистити свій власний статус?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Злі неодмінно будуть покарані). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що мої заздрощі до Сяоюе виникли через надмірну стурбованість своєю репутацією та статусом. Я жила за сатанинськими отрутами, такими як: «Прагни виділятися й перевершувати інших», «Людина залишає своє ім’я всюди, де б не побувала, так само як гусак кричить усюди, де б не летів» та «Людям потрібна їхня гордість, як дереву – його кора», і через ці ідеї я втратила своє сумління та розум. Хоч би що я робила, я завжди хотіла, щоб інші мною захоплювалися, і прагнула зайняти місце в їхніх серцях. Я згадала, як ще з дитинства засмучувалася, коли бачила когось, хто був кращим за мене. Якщо хтось вчився краще за мене, я злилася, а якщо хтось мав кращі умови життя, я заздрила. Пам’ятаю, моя двоюрідна сестра вчилася краще за мене, і її сім’я жила в кращих умовах, тому я їй заздрила. Коли її сім’я купила телевізор, я не ходила його дивитися через заздрощі та злість. Віднайшовши Бога, я продовжувала жити за цими сатанинськими отрутами. Побачивши, що Сяоюе перевершує мене в усьому, я почала їй заздрити й постійно порівнювала себе з нею, а коли не могла дотягнутися до її рівня, то почувалася нещасною. Усе це було спричинено розбещенням і шкодою від сатани. Я зробила славу й вигоду метою свого прагнення аж до того, що вони почали керувати всіма моїми емоціями. Заради своєї репутації та статусу я навіть нападала на інших і витісняла їх, нехтувала церковною роботою, стала по-справжньому егоїстичною та злостивою. Хоча ми із Сяоюе були близькими подругами, які ділилися одна з одною всім, я все одно виявилася здатною шкодити їй за її спиною, бажаючи використовувати ниці методи для досягнення своїх цілей. Якби я продовжувала жити за цими сатанинськими отрутами, я б дедалі більше втрачала людську подобу, і зрештою Бог відцурався б від мене та відсіяв би мене. Я дякую Богу за те, що Він використав цю ситуацію, аби викрити мене, і за те, що через розвінчування Його словами Він дав мені змогу усвідомити мою розбещеність, давши мені можливість покаятися та змінитися. Це і є Божа любов.

Пізніше я шукала шлях практики та входження у словах Божих. Я прочитала два уривки з Божих слів: «Для всіх, хто виконує обов’язок, незалежно від того, наскільки глибоко чи поверхово вони розуміють істину, найпростіша практика для входження в істину-реальність – це думати про інтереси Божого дому на кожному кроці, відкидаючи свої егоїстичні бажання, особисті наміри, мотиви, гордість і статус і ставлячи інтереси Божого дому на перше місце, – це найменше, що вони мають робити. Якщо той, хто виконує обов’язок, не може зробити навіть цього, то як можна казати, що він виконує свій обов’язок? Це не виконання свого обов’язку. Тобі слід у першу чергу думати про інтереси дому Божого, бути уважним до Божих намірів та враховувати роботу церкви. Став ці аспекти на перше місце; тільки після цього ти можеш думати про стабільність свого статусу або про те, як інші тебе сприймають. Ділити на два етапи, ідучи на певний компроміс, – хіба ви не вважаєте, що це трохи полегшує справи? Якщо ти так практикуватимеш протягом деякого часу, ти відчуєш, що задовольнити Бога не складно. Крім того, якщо ти можеш виконувати свої зобов’язання; виконувати свої повинності та обов’язок; відкладати свої егоїстичні бажання, наміри й мотиви осторонь; бути уважним до Божих намірів і ставити на перше місце інтереси Божого дому, роботу церкви та обов’язок, який ти маєш виконувати, то, переживши це так протягом певного часу, ти відчуєш, що так жити як людина – це добре, що людині слід жити чесно й відкрито, і що людині не слід вести безхребетне, мерзенне, низьке існування, а радше їй слід бути порядною і справедливою. Ти відчуєш, що це той образ, яким повинна жити людина. Поступово твоє бажання задовольняти власні інтереси зменшиться. … Щойно Я розповів вам про цей простий підхід: починайте практикувати в такий спосіб, і якщо ви це робитимете протягом певного часу, то й не зогледитеся, як ваш внутрішній стан почне змінюватися. Він перетвориться з того половинчастого стану, у якому вам не надзвичайно цікаво вірити в Бога, але й не страшенно нудно від цього, на стан, у якому ви вважатимете, що вірити в Бога й бути чесною людиною – це добре, і в якому ви будете зацікавлені в тому, щоб бути чесною людиною, а також вважатимете, що в житті у такий спосіб є сенс і пожива. Ви відчуватимете стабільність, мир та радість у своєму серці. Таким стане ваш стан. Це наслідок, який настає після вашої відмови від власних мотивів, інтересів і егоїстичних бажань. Це і є результат» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). «Якщо Бог створив тебе дурним, то у твоїй дурості є сенс; якщо Він створив тебе розумним, то у твоєму розумі є сенс. Які б сильні сторони Бог тобі не дав, у чому б ти не був вправним, хоч би яким високим був твій інтелект, у Бога була Своя мета зробити це так. Усі ці речі були завчасно призначені Богом. Роль, яку ти відіграєш у своєму житті, і обов’язок, який ти можеш виконувати, також давно були завчасно призначені Богом. Деякі люди бачать, що інші мають сильні сторони, яких у них немає, і відчувають обурення. Вони хочуть змінити стан речей, більше навчаючись, більше бачачи й будучи стараннішими. Але є межа тому, чого вони можуть досягти, хоч би якими старанними вони були, і вони не можуть перевершити тих, хто має дари й сильні сторони. Скільки б зусиль ти не докладав, це марно. Ти є саме тим, ким Бог завчасно призначив тобі бути. Він дає кожному різні дари й сильні сторони, і ніхто нічого не може зробити, щоб це змінити. У чому ти вправний, саме в тому тобі слід докладати більше зусиль. Обов’язок, який тобі підходить, – це той обов’язок, який тобі слід виконувати. Не намагайся змушувати себе робити те, у чому ти не є вправним, і не заздри іншим. Кожен має свою функцію. Не думай, що ти можеш робити все добре, або що ти досконалий і кращий за інших. Не май постійного бажання замінити інших і виставити себе напоказ. Це розбещений характер. Є ті, хто думає, що вони нічого не можуть робити добре і що в них взагалі немає сильних сторін. Якщо це так, тобі слід просто бути людиною, яка сумлінно слухає й кориться. Добре виконуй те, на що ти здатен, і віддавай цьому всі свої сили. Цього достатньо. Бог буде задоволений» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Принципи, якими слід керуватись у своєму житті по-людськи). Прочитавши Божі слова, я знайшла шлях практики. Хоч би що трапилося, я повинна відкинути свої особисті інтереси та думати про те, як насамперед захистити церковну роботу й задовольнити Бога. Незалежно від того, як на мене дивляться інші, я повинна спокійно й добре виконувати свій обов’язок. Під час виконання обов’язку я повинна прагнути істини та шукати змін у своєму характері. Саме це узгоджується з Божими намірами. Якщо я прагнутиму репутації та статусу, заздритиму іншим, змагатимусь із ними чи використовуватиму підлі методи, чинитиму мерзенні й ниці вчинки, це викличе в Бога лише відразу до мене. Я також зрозуміла, що в Божому домі обов’язки не поділяються за високим чи низьким статусом, або за значною чи незначною відповідальністю, і що кожен просто виконує свою функцію. Якщо чийсь обов’язок – це прийом, він повинен добре виконувати обов’язок із прийому, а якщо хтось може бути лідером, він повинен добре виконувати лідерський обов’язок. Хай би який обов’язок ми виконували, ми повинні прагнути істини. Бог дивиться на ставлення людини до свого обов’язку, на те, чи прагне вона істини та чи змінюється її розбещений характер. Бог не схвалює когось лише тому, що в нього вищий статус чи більше ресурсу. Це і є Божа праведність. Незалежно від того, який обов’язок виконувала Сяоюе, у неї була своя відповідальність, а в мене був мій власний обов’язок, і я не повинна зосереджуватися лише на порівнянні себе з нею і як наслідок нехтувати своїм обов’язком. Навіть якщо інші дивляться на мене з повагою, це не означає, що я маю істину або що мій характер змінився. Мій духовний зріст і рівень підходять для обов’язку лідерки групи, тому я повинна сумлінно й добре виконувати обов’язок лідерки групи. Коли брати й сестри матимуть проблеми чи труднощі, я покладатимусь на Бога, щоби бесідувати з ними, розв’язувати ці проблеми й виконувати обов’язок, який маю виконувати.

Згодом із різних причин Сяоюе не поїхала виконувати свій обов’язок в інше місце. Раніше я б цьому зраділа, але тепер я змогла подивитися на це правильно. Тож у бесіді я відкрито розповіла Сяоюе про свій стан і про розбещеність, яку виявила. Сяоюе також поділилася зі мною в бесіді своїм досвідним розумінням цього питання. У минулому я була засліплена заздрощами й ніколи не слухала уважно, коли Сяоюе проводила бесіду, думаючи, що вона просто хизується. Того дня, коли я уважно слухала, як вона бесідує про свої переживання, я відчула, що отримала велике повчання, а також відчула величезну легкість і звільнення в серці. Коли я бачу ці невеликі зміни в собі, моє серце сповнюється вдячністю Богові.