Дейзі, США

У грудні 2023 року я зазнала обтинання за те, що безвідповідально виконувала свої обов’язки. Порозмірковувавши, я зрозуміла, що тоді я справді безвідповідально виконувала свої обов’язки. Як лідерка церкви, я відстежувала лише роботу з текстами і нехтувала всіма іншими завданнями, які не належали до моїх прямих обов’язків або не впливали на мою репутацію та статус. Хоча я могла б використовувати час ефективніше, щоб відстежувати більше аспектів роботи, мені це здавалося клопітним і виснажливим, тож я не хотіла докладати зайвих зусиль. У результаті я не знала про затримки в роботі над відео. Я справді не виконувала роботу по-справжньому. Побачивши, що дім Божий не відсторонив мене й дав мені шанс далі виконувати свої обов’язки, я подумала: «Я мушу щиро покаятися і спокутувати свій борг».

Після цього вдень я відстежувала зйомки відео з досвідними свідченнями, а вночі впорядковувала документи. Мій графік щодня був заповнений ущерть. Хоча вільного часу стало менше, кожен день здавався дуже плідним. Згодом я щоночі засиджувалася до другої чи третьої ночі, а прокидалася близько сьомої ранку. Тоді я не відчувала втоми. Я думала, що, засиджуючись допізна, зможу зробити більше, і це краще, ніж упиватися комфортом, як раніше. Згодом сестри поруч помітили, що я часто не сплю ночами й маю бліде обличчя, тож нагадували мені лягати спати раніше. Ще одна сестра спитала: «Ти так пізно лягаєш уночі й майже не відпочиваєш удень. Чи витримаєш ти так день за днем?». Я подумала: «Отже, мої брати й сестри бачать мої страждання. Тоді всі ці труднощі варті того. Принаймні всі бачать моє покаянне ставлення і що я та, хто здатна витерпіти страждання у виконанні обов’язку, а не та, хто упивається комфортом». У той період, бачачи, як деякі сестри лягають спати об одинадцятій, я в серці їх зневажала: «Ви занадто упиваєтеся комфортом! Ви не переймаєтеся і не поспішаєте виконувати свої обов’язки – це означає, що ви не дбаєте про Божі наміри». Щоб показати їм, що моє ставлення до виконання обов’язків інше, я і далі пізно лягала й рано вставала. Але оскільки я й далі засиджувалася допізна, мій організм почав негативно на це реагувати. Щоночі, десь об одинадцятій чи дванадцятій, у мене починало сильно калатати серце. Я знала, що засиджуватися допізна – шкідливо для організму, і Бог багато разів бесідував про те, що треба дотримуватися нормального режиму сну. Але я почала думати: «Якщо я лягатиму спати рано, що про мене подумають брати й сестри? Чи не скажуть вони: “Коли настав час зазнати обтинання, ти змогла витерпіти трохи труднощів і заплатити певну ціну, але з часом проявилося твоє справжнє обличчя, і нічого так і не змінилося”?». Я не хотіла, щоб у братів і сестер склалося про мене таке враження. Щоб зберегти образ людини, яка несе ношу, навіть коли я була дуже втомленою вночі, я зціплювала зуби й трималася. Удень я не наважувалася довго дрімати, боячись, що брати й сестри скажуть, ніби я потураю плоті. Іноді, коли я не дрімала вдень і почувалася дуже втомленою, я випивала чашку кави, щоб підбадьоритися. Іноді, коли я працювала пізно вночі й бачила, що інші брати й сестри досі в офісі, я навмисне трохи шуміла, щоб дати їм зрозуміти, що я теж працюю до ночі. Коли мені писали деякі брати й сестри з інших часових поясів, навіть уже лежачи в ліжку, я їм відповідала. Щоразу, коли вони казали: «Уже так пізно, а ти досі не спиш. Відпочинь!», – я раділа в душі, думаючи, що брати й сестри бачать мої старання. Коли вищий лідер зрештою спитає про мої результати, хоч би як ішла робота, моє ставлення до виконання обов’язків вважатиметься гідним. Навіть якщо не було великих досягнень, була принаймні очевидна важка праця. Брати й сестри авжеж похвалять мою покаянну поведінку і побачать у мені лідерку, яка виконує роботу по-справжньому. Від цих думок мені завжди ставало дуже спокійно. Але через те, що я довго засиджувалася допізна, я щоранку прокидалася з калатанням серця, а через розумову втому не могла зосередитися, перевіряючи документи вдень. Удень моя продуктивність була низькою, тому мені доводилося сидіти до пізньої ночі, щоб зробити більше. Оскільки я пізно лягала, наступного ранку після сніданку була вже майже восьма година. Я хотіла зайнятися духовними роздумами, але відчувала, що бракує часу, тому я швидко пробігалася очима по Божих словах і, глибоко не розмірковуючи, бралася до роботи. Писати статті стало ще важче, я почувалася настільки зайнятою обов’язками, що зовсім не мала часу. Згодом у моїх обов’язках одна за одною почали виникати проблеми, і тоді я почала розмірковувати: я ж хотіла добре виконувати свої обов’язки, то чому ж проблем стає дедалі більше? Чому ефективність мого виконання обов’язку падає? Я зрозуміла, що якщо я і далі крутитимуся в цьому порочному колі, то не лише я виснажу себе фізично, а й моя робота не принесе жодних результатів. Мені треба було швидко змінити цю ситуацію.

Після цього я замислилася: я знала, що сидіти допізна – шкідливо для здоров’я і що це знижує мою ефективність виконання обов’язків, то чому ж я продовжувала це робити? Згадуючи минуле, я зрозуміла, що в той період робила все лише для того, щоб показати себе перед людьми з певного боку. Тоді я згадала, як Бог аналізував антихристів за подібну поведінку, тож я знайшла Божі слова на цю тему, щоб почитати. Всемогутній Бог говорить: «Деякі люди дають свідчення про себе за допомогою мови й говорять слова, що виставляють їх напоказ, тоді як інші використовують поведінку. Які є прояви того, що людина використовує поведінку, щоб давати свідчення про себе? Зовні вона вдається до певних форм поведінки, які досить відповідають людським уявленням, привертають увагу людей і сприймаються ними як доволі шляхетні та такі, що відповідають моральним стандартам. Така поведінка змушує людей думати, що ці люди поважні, що вони мають гідність, що вони справді люблять Бога, дуже побожні, справді мають богобоязливе серце і є людьми, які прагнуть до істини. Вони часто демонструють певну зовнішню добру поведінку, щоб увести людей в оману, – хіба це також не відгонить звеличуванням і свідченням про себе? Зазвичай люди звеличують себе й дають свідчення про себе за допомогою слів, використовуючи чіткі висловлювання, щоб показати, чим вони відрізняються від мас і наскільки мудріші їхні погляди за погляди інших, аби змусити людей високо цінувати їх і на них рівнятися. Однак існують деякі методи, що не передбачають прямих висловлювань, коли люди натомість використовують зовнішні практики, щоб дати свідчення про свою вищість. … Наведу найпростіший приклад. Коли деякі люди виконують свої обов’язки, то на перший погляд вони здаються надзвичайно зайнятими; вони цілеспрямовано продовжують працювати, коли інші їдять або сплять, а коли інші починають виконувати свої обов’язки, ці люди йдуть їсти чи спати. З якою метою вони так роблять? Вони хочуть привернути увагу та показати всім, що вони настільки зайняті виконанням своїх обов’язків, що в них немає часу ні на їжу, ні на сон. Вони думають: “Ви дійсно не несете жодної ноші. Як це ви так завзято пнетеся поїсти й поспати? Ви, нікчеми! Подивіться на мене: поки ви всі їсте, я працюю, і вночі, коли ви спите, я все ще працюю. Хіба ви змогли б так страждати? Я можу терпіти ці страждання; я подаю приклад своєю поведінкою”. Що ви думаєте про таку поведінку та прояв? Хіба ці люди не навмисно так роблять? Деякі люди це роблять навмисно – що це за поведінка така? Ці люди хочуть бути нонконформістами; вони хочуть бути не такими, як усі, і показувати іншим, що вони цілу ніч клопочуться, виконуючи свої обов’язки, що вони особливо здатні терпіти страждання. Так усі будуть особливо жаліти їх і виявляти до них особливе співчуття, думаючи, що на плечах цих людей лежить важка ноша – настільки, що вони по самі вуха в роботі й занадто зайняті, щоб їсти чи спати. А якщо їх не можна спасти, то всі благатимуть за них Бога, заступатимуться за них перед Богом і молитимуться за них. Коли ці люди так роблять, вони використовують добру поведінку та практики, що відповідають людським уявленням, – як-от терпіння тягот і плату ціни, – аби надурити інших і шахрайськи отримати їхнє співчуття й похвалу. А який у цього кінцевий результат? Усі, хто має справу з такою людиною та бачить, як вона платить ціну, одноголосно скажуть: “Наш лідер найкомпетентніший, найбільш здатний терпіти страждання та платити ціну!”. І хіба тоді він не досяг своєї мети – ввести людей в оману? А потім одного дня Божий дім каже: “Ваш лідер не виконує реальної роботи. Він займає себе та працює безцільно; він діє нерозсудливо, він свавільний і авторитарний. Він улаштував у роботі церкви хаос, не зробив жодної роботи, яку повинен був зробити, не виконав ні євангельську роботу, ні роботу над виробництвом фільмів, і церковне життя теж у безладі. Брати й сестри не розуміють істини, не мають життя-входження та не можуть писати статті-свідчення. Найжалюгідніше те, що вони навіть не розрізняють неправдивих лідерів і антихристів. Такий лідер украй некомпетентний; він неправдивий лідер, якого слід відсторонити!”. Чи легко буде відсторонити його за таких обставин? Навряд чи. Оскільки всі брати й сестри схвалюють і підтримують його, то якщо хтось спробує відсторонити цього лідера, брати й сестри висловлять протест і подадуть до Вишнього прохання залишити його на посаді. Чому фінал буде саме таким? Тому що цей неправдивий лідер і антихрист удається до такої зовнішньої доброї поведінки, як терпіння тягот і плата ціни, а також приємні слова, щоб зворушувати людей, підкупати їх і вводити в оману. Коли він скористається цією показною видимістю, аби ввести людей в оману, усі стануть висловлюватися на його користь і не зможуть його покинути. Вони чітко знають, що цей лідер зробив мало реальної роботи й не наставляв обраних Богом людей, щоб вони зрозуміли істину та здобули життя-входження, але ці люди однаково його підтримують, схвалюють і слідують за ним, і навіть якщо це означає, що вони не здобудуть істину й життя, їм байдуже» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт четвертий. Вони звеличують себе та свідчать про себе). Я побачила, що Бог розвінчував саме мою поведінку. Відколи вищий лідер обтяв мене за виконання обов’язків без ноші та невиконання роботи по-справжньому, я потай вирішила покаятися і змінитися. Спочатку я справді мала деяку позитивну практику, маючи намір віддати свій борг реальними діями. Але поступово природа моєї поведінки почал змінюватися. Коли я сиділа допізна й отримувала увагу та турботу від братів і сестер, мені хотілося своєю реальною поведінкою довести всім, що за цей час я покаялася і готова платити ціну за свої обов’язки. І я думала, що якщо одного дня вищий лідер запитає у всіх, як вони мене оцінюють, брати й сестри точно відгукнуться про мене позитивно, довівши, що я не ледарка й не безвідповідальна неправдива лідерка. Тож я невтомно засиджувалася допізна й терпіла страждання, використовуючи це як показник мого вірного виконання обов’язків, і навіть навмисне хизувалася цим перед братами й сестрами. Іноді, коли я була вочевидь дуже втомленою і хотіла спати, я все одно намагалася лягти останньою, щоб підкреслити свій «щільний графік» лідерки. Іноді через те, що я сиділа допізна, я почувалася розумово виснаженою і неуважною вдень, і в такому разі трохи подрімати було б цілком нормально. Однак, щоб підтримувати свій імідж людини, яка несе ношу, іноді я не відпочивала вдень, лише коли вже не могла терпіти, та й тоді не наважувалася спати задовго, боячись, що всі подумають, ніби я упиваюся комфортом. Засиджуючись пізно вночі, поки деякі брати й сестри ще не спали, я хотіла, щоб вони знали, що я досі тримаюся. Я навіть писала братам і сестрам в інших країнах, щоб більше людей знало, що я та, хто готова витерпіти страждання заради своїх обов’язків, створюючи собі імідж працьовитої людини. Побачивши, що Бог розвінчав те, як одні люди використовують слова, кажучи хвастливі слова, щоб свідчити про себе та здобути високу оцінку, тоді як інші використовують поведінку, що відповідає людським уявленням, вважається благородною і відносно відповідає моральним стандартам, аби вводити інших в оману, спонукати їх захоплюватися собою і шанувати себе, я зрозуміла, що своїми пізніми ночами й стражданнями я намагалася створити собі позитивний імідж, бажаючи здобути прихильність усіх навколо. Я використовувала цю хорошу поведінку, витерплюючи страждання і платячи ціну, щоб показати себе і вводити інших в оману, а це – прояв антихристів. Я подумала про те, якими лицемірами були фарисеї. Вони навмисне молилися в синагогах і на перехрестях, мали сумні обличчя під час посту, також вони оздоблювали краї свого одягу писаннями й показово роздавали милостиню, використовуючи ці зовнішні прояви хорошої поведінки, щоб показати себе й свідчити про себе. Усе, що робили фарисеї, було для того, щоб вводити в оману й заманювати людей у пастку, утверджувати себе й змушувати людей шанувати їх – фарисеї йшли шляхом опору Богу. Замість того, щоб зосередитися на істинах-принципах у виконанні обов’язків, я йшла неправильним шляхом, маніпулюючи зовнішніми проявами, щоб вводити в оману й здобувати захоплення інших. Як же це справді мерзенно!

Я продовжувала розмірковувати: які аспекти розбещеного характеру ховалися за моїми нічними стражданнями? Я прочитала уривок із Божих слів: «Антихристи відчувають відразу до істини, вони зовсім не приймають істину, що явно вказує на один факт: антихристи ніколи не діють відповідно до істин-принципів, вони ніколи не практикують істину, і це є найбільш явним проявом антихриста. Окрім репутації і статусу, а також отримання благословень і винагород, ще одне, до чого вони прагнуть, – це насолоджуватися плотськими втіхами та перевагами статусу; і в цьому разі вони, само собою, спричиняють переривання й завади. Ці факти показують, що Бог не любить їхні прагнення, їхню поведінку й прояви. І це категорично не дії і не поведінка людей, які шукають істину. Наприклад, деякі антихристи, котрі подібні до Павла, рішуче налаштовані страждати, коли вони виконують свій обов’язок; вони можуть не спати всю ніч і обходитися без їжі, виконуючи свою роботу, вони можуть підкорити свої тіла, можуть долати будь-які хвороби та дискомфорт. А з якою метою вони це роблять? Щоб показати всім, що вони здатні відкласти себе вбік – здатні на самозречення – коли мова йде про Боже доручення, що для них існує тільки обов’язок. Вони виставляють усе це напоказ перед іншими людьми. Якщо біля них є люди, вони не відпочивають, коли слід, і навіть навмисно продовжують свій робочий час, рано встаючи й пізно йдучи до сну. Але якою є ефективність роботи та дієвість виконання їхнього обов’язку, коли антихристи так трудяться з ранку до ночі? Над цим вони не задумуються. Вони лише намагаються робити все це перед іншими, щоб інші люди могли бачити, як вони страждають, і бачити, як вони повністю присвячують себе Богові, взагалі не думаючи про себе. Що стосується того, чи відповідає обов’язок, який вони виконують, і робота, яку вони здійснюють, істинам-принципам, про це вони взагалі не думають. Вони думають лише про те, чи всі бачили їхню зовні хорошу поведінку, чи всі про неї знають, чи справили вони враження на кожного, і чи це враження викличе в інших захоплення та схвалення, чи підтримають їх ці люди обома руками за їхньою спиною і чи похвалять їх, кажучи: “Вони дійсно можуть зносити труднощі, їхній дух витривалості та надзвичайної наполегливості перевершує будь-кого з нас. Це той, хто шукає істини, хто здатний страждати й нести важкий тягар; він – стовп у церкві”. Почувши це, антихристи задоволені. У глибині душі вони думають: “Я такий кмітливий, що прикидався в такий спосіб, як розумно я вчинив! Я знав, що всі будуть дивитися лише на те, що зовні, і їм подобається така хороша поведінка. Я знав, що якщо я поводитимусь так, це здобуде схвалення людей, це змусить їх високо оцінити мене, це змусить їх захоплюватися мною в глибині їхніх сердець, змусить їх подивитися на мене в цілковито новому світлі, і ніхто ніколи більше не буде дивитися на мене зверхньо. І якщо настане день, коли вишнє виявить, що я не виконував реальної роботи, і відсторонить мене, безсумнівно, знайдеться багато людей, які заступляться за мене, які будуть плакати за мною й закликатимуть мене залишитися, і говорити на мій захист”. Вони таємно радіють своїй фальшивій поведінці – і хіба ця радість не розкриває також природу-сутність антихриста? Тож що це за сутність? (Нечестя.) Правильно – це сутність, яка характеризується нечестям. Під владою цієї сутності нечестя антихристи породжують стан самовдоволення й самозахоплення, який змушує їх таємно бунтувати проти Бога й протистояти Йому у своїх серцях. Зовні здається, що вони платять велику ціну, і їхня плоть терпить багато страждань, але чи справді вони уважні до Божої ноші? Чи справді вони присвячують себе Богові? Чи можуть вони вірно виконувати свій обов’язок? Ні, не можуть. … Хіба антихристи не мають нечестивого характеру? За своїми стражданнями вони виношують такі амбіції та домішки, і ось чому Бог гидує такими людьми й таким характером. Однак антихристи ніколи не бачать і не визнають цього факту. Бог спостерігає за найпотаємнішими глибинами людського серця, тоді як людина бачить лише зовнішній людський вигляд – найдурніше в антихристах те, що вони не визнають цього факту й не можуть його побачити. І тому вони роблять усе можливе, щоб використати хорошу поведінку для того, щоб “упакувати” й прикрасити себе, щоб інші думали, що вони можуть страждати й терпіти труднощі, терпіти страждання, яких не можуть стерпіти звичайні люди, виконувати роботу, яку не можуть виконувати звичайні люди, щоб інші думали, що вони мають витривалість, що вони можуть підкорити собі своє тіло, і що вони не зважають на власні плотські інтереси чи насолоду. Іноді вони навіть навмисно носять свій одяг, поки він трохи не забрудниться, і не перуть його, не перуть його навіть тоді, коли від них починає тхнути; вони роблять усе, що змушує інших людей поклонятися їм. Що більше вони перебувають перед іншими, то більше роблять усе можливе, щоб показати себе, щоб інші побачили їх відмінними від звичайних людей, побачили, що їхнє бажання присвячувати себе Богові більше, ніж у звичайних людей, що їхня рішучість страждати більша, ніж у звичайних людей, і що їхня витривалість у терпінні страждань більша, ніж у звичайних людей. У цих обставинах антихристи породжують таку поведінку, і за цією поведінкою стоїть глибоке сердечне бажання антихристів, щоб люди поклонялися їм і були про них високої думки. І коли вони досягають своєї мети, коли чують похвалу людей і бачать, як люди кидають на них заздрісні, захоплені та схвальні погляди, саме тоді вони почуваються щасливими й задоволеними у своїх серцях» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина десята). З Божих слів я побачила, що характер антихристів – нечестивий. Коли вони стикаються з якимись справами, то не шукають істин-принципів або того, як діяти відповідно до Божих намірів. Натомість вони зосереджуються на зовнішній поведінці, дисциплінуючи своє тіло, терплячи страждання та платячи ціну, використовуючи зовнішню хорошу поведінку, щоб вводити інших в оману. Я поводилася так само. Після того як я якийсь час засиджувалася допізна й отримувала позитивні відгуки, коли брати й сестри виявляли до мене турботу й навіть захоплення, я почала вірити, що мої страждання і заплачена ціна були того варті. Щоб зберегти свій імідж людини, яка несе ношу, я навмисне подовжила свій робочий час. Навіть коли я могла б відпочити раніше, я відкладала сон до дуже пізньої ночі. Бог сказав, що антихристи діють лише перед іншими людьми, переймаючись лише тим, чи бачать їхні вчинки і чи справляють вони хороше враження на інших. Щодо позитивних речей, як-от того, чи є їхня робота результативною, або ефективність їхньої роботи, вони взагалі про це не думають. Саме так поводилася і я. Нещодавно, через те, що мені бракувало ноші під час виконання свого обов’язку і я не виконувала роботу по-справжньому, я зазнала обтинання. Якби я справді хотіла покаятися, мені слід було б поміркувати над своїм розбещеним характером, подумати, як підвищити ефективність виконання роботи, і приділити більше уваги істинам-принципам. Натомість зовні я подовжила свій робочий час, засиджуючись допізна, але мій розум не був ясним, коли я виконувала свій обов’язок пізно вночі, а вдень я була ніби в тумані й не могла зосередитися. Загалом, моя продуктивність була низькою. Однак я не думала про те, чи не затримає це роботу Божого дому, і вважала, що поки я можу створити гарне враження у серцях братів і сестер, цього для мене достатньо. Я використовувала можливості виконувати свій обов’язок, щоб показати себе й здобути захоплення. Я працювала заради статусу, а не для того, щоб виконувати свої обов’язки й задовольняти Бога. Мої думки були занадто мерзенними й нечестивими. Ба більше, у мене була ще більш ница думка. Коли я зазнавала обтинання, я знала, що брати й сестри та вищий лідер спостерігають, чи я змінилася. Але я думала, що виконувати роботу по-справжньому й розв’язувати реальні проблеми – це занадто втомливо, і результати можуть з’явитися не відразу, тоді як витерпіти страждання і заплатити ціну, засиджуючись допізна, було відносно просто. Навіть якщо одного дня я б не виконала свою роботу добре, брати й сестри все одно б заступилися за мене, бо бачили б мої старання, якщо не мої досягнення. Так, навіть якби мене відсторонили, це було б не надто соромно. Принаймні всі б бачили, що я здатна витерпіти страждання і готова добре працювати. Розмірковуючи над цими думками й намірами, я відчула огиду до самої себе. Моє попереднє невиконання роботи по-справжньому вже призвело до затримки у виконанні завдань, і мене слід було б відсторонити. Дім Божий дав мені можливість продовжити вправляння, але я не покаялася і не змінилася. Натомість я намагалася вводити інших в оману поверхневими стражданнями, примножуючи свої помилки. Навіть якщо засиджування допізна могло тимчасово вводити інших в оману, Бог проникливо спостерігає за глибинами людського серця. Таке прикидання і прикрашання себе викликали б у Нього відразу й огиду. Крім того, Бог не оцінює, чи можуть лідери виконувати роботу по-справжньому, за тим, чи можуть вони сидіти допізна або довго працювати. Навіть якщо лідери працюють дуже багато годин, якщо вони не можуть виявляти й розв’язувати проблеми в роботі, бесідувати про істину, щоб допомогти братам і сестрам подолати труднощі в житті-входженні, або досягти реальної ефективності у своїх обов’язках, то це не вважається виконанням роботи по-справжньому.

Пізніше я знову замислилася. Бог завжди вимагав від нас підтримувати нормальний режим сну й дотримуватися природних ритмів організму. Але я не прислухалася до Божих слів. Я навіть вірила, що принцип «Берися за завдання чимдуж і до скону роби все, що можеш» – це щось гідне захоплення. Я невтомно дотримувалася цього під час виконання свого обов’язку. У чому ж саме полягала помилковість цього погляду? Я почала шукати відповідь на це в Божих словах. Всемогутній Бог говорить: «Бог дав тобі свободу волі, інтелект нормальної людської сутності, а також совість і розсудливість, якими має володіти людина. Якщо ти добре та правильно цим користуєшся, дотримуєшся законів виживання фізичного тіла, належним чином дбаєш про своє здоров’я, неухильно робиш те, про що тебе просить Бог, і досягаєш того, чого Бог від тебе вимагає, то цього достатньо, і це також дуже просто. Чи просив тебе Бог, щоб ти брався за завдання чимдуж і до скону робив усе, що можеш? Чи просив Він тебе мордувати себе? (Ні.) Бог цього не вимагає. Людям не слід себе мордувати, але слід мати трохи здорового глузду та належним чином задовольняти різні потреби організму. Пити воду, коли відчуваєш спрагу, доповнювати свій раціон, коли голодний, відпочивати, коли втомився, робити фізичні вправи після довгого сидіння, звертатися до лікаря, коли хворієш, дотримуватися триразового харчування та вести життя нормальної людської сутності. Звичайно, тобі також слід виконувати свої нормальні обов’язки. Якщо твої обов’язки пов’язані з якимись спеціальними знаннями, яких ти не розумієш, тобі слід опанувати їх і практикувати. Це нормальне життя. Різноманітні принципи практики, які Бог пропонує людям, – це все те, що може осягнути розум нормальної людської сутності, те, що люди можуть зрозуміти та прийняти, і що анітрохи не виходить за рамки нормальної людської сутності. Усе це в межах людських можливостей і жодним чином не виходить за межі належного. Бог не вимагає від людей бути надлюдьми або видатними людьми, тоді як вислови про моральне поводження змушують людей прагнути бути надлюдьми або видатними людьми. Люди не тільки змушені взяти на себе велику справу своєї країни та нації, але й зобов’язані братися за завдання чимдуж і до скону робити все, що можуть. Це змушує їх віддати своє життя, що повністю суперечить Божим вимогам. Як Бог ставиться до людського життя? Бог береже людей у кожній ситуації, оберігає їх від спокус та інших небезпечних халеп, захищає їхнє життя. Яку мету переслідує Бог, роблячи це? Він хоче, щоб люди жили добрим життям. Для чого змушувати людей жити добрим життям? Він не примушує тебе бути надлюдиною, тримати у своєму серці все, що під небом, турбуватися про країну й людей, а тим більше займати Його місце в управлінні усім, улаштуванні всього та в керівництві людством. Радше він вимагає, щоб ти зайняв належне місце створеної істоти, виконував обов’язки створеної істоти, виконував обов’язки, які слід виконувати людям, і робив те, що людям слід робити. Є багато чого, що тобі слід робити, і сюди не відноситься управління долею людства, тримання у своєму серці всього, що під небом, або тримання у своєму серці людства, твоєї рідної землі, церкви, Божої волі чи Його великого починання зі спасіння людського роду. Це сюди не відноситься. То що ж відноситься до того, що тобі слід робити? Це доручення, яке тобі довіряє Бог, обов’язки, які Він тобі дає, і кожна вимога, яку Божий дім ставить перед тобою в кожний період. Хіба це не просто? Хіба це не легко зробити? Це дуже просто та легко зробити. Але люди завжди хибно розуміють Бога та думають, що Він не сприймає їх серйозно. Є такі, хто думає: “Людям, які почали вірити в Бога, не слід вважати себе такими важливими, не слід перейматися своїм фізичним тілом, слід страждати більше та не слід занадто рано йти ввечері спати, тому що Богу може не подобатися, якщо вони зарано йдуть спати. Їм слід рано вставати та пізно лягати й важко працювати всю ніч, виконуючи свій обов’язок. Навіть якщо вони не приносять результатів, вони мусять не спати до другої чи третьої години ночі”. У результаті такі люди працюють до втрати пульсу, доки не виснажуються так сильно, що навіть хода вимагає від них неймовірних зусиль, і все ж вони кажуть, що їх виснажує саме виконання їхніх обов’язків. Хіба це не наслідок людської дурості та невігластва? Є й такі, хто думає: “Бог не радіє, коли ми носимо якийсь особливий і гарний одяг, не радіє, що ми щодня їмо м’ясо та смачну їжу. У Божому домі ми можемо лише братися за завдання чимдуж і до скону робити все, що можемо”, і вони вважають, що як віруючі в Бога, вони мусять виконувати свій обов’язок до самої смерті, інакше Бог їх не пощадить. Чи так це насправді? (Ні.) Бог вимагає, щоб люди виконували свій обов’язок відповідально та віддано, але Він не примушує їх виснажувати свої тіла, а тим більше не просить їх бути недбалими та легковажними або марнувати час. Я бачу, що деякі керівники та працівники саме так змушують людей виконувати їхні обов’язки, не вимагаючи ефективності, а лише гайнуючи їхній час та енергію. Справа в тому, що вони марнують людські життя. Зрештою, у довгостроковій перспективі у деяких людей з’являються проблеми зі здоров’ям; їх непокоїть спина, у них болять коліна й паморочиться в голові, коли вони дивляться на екран комп’ютера. Як це можливо? Хто це спричинив? (Вони самі це спричинили.) Божий дім вимагає, щоб кожен ішов до відпочинку не пізніше 10-ї години вечора, але дехто не лягає спати до 11-ї або 12-ї години ночі, а це впливає на відпочинок інших людей. Дехто навіть дорікає тим, хто нормально відпочиває, за те, що вони прагнуть комфорту в житті. Це неправильно. Як можна добре виконувати роботу, якщо тіло не відпочило? Що про це говорить Бог? Як Божий дім це регулює? Усе слід робити згідно з Божими словами та приписами Божого дому, і тільки так правильно. Деякі люди мають абсурдне розуміння, завжди пускаються берега й навіть контролюють інших. Це не відповідає принципам істини. Деякі люди – просто абсурдні дурні, без жодної проникливості, які думають, що для виконання своїх обов’язків вони мусять засиджуватися допізна, навіть коли вони не зайняті роботою. Вони не дозволяють собі спати, коли втомилися, не дозволяють собі сказати комусь, якщо вони хворі, і, що гірше, не дозволяють собі звернутися до лікаря, бо вважають це марною тратою часу, яка затримує виконання їхнього обов’язку. Чи правильна така точка зору? Чому після стількох проповідей віруючі досі приходять до таких абсурдних поглядів? Як регулюються впорядкування роботи Божого дому? Лягати спати слід чітко до 10-ї годині вечора, а вставати – о 6-й ранку, і обов’язково треба спати вісім годин. Крім того, навіть неодноразово підкреслюється, що слід дбати про своє здоров’я, виконуючи після роботи фізичні вправи, а також дотримуватися здорової дієти й режиму дня, щоб уникнути проблем зі здоров’ям під час виконання свого обов’язку. Але деякі люди просто не розуміють цього, вони не можуть дотримуватися принципів чи додержуватися правил, засиджуються допізна без потреби та їдять не те, що слід. Довівши себе до хвороби, вони не можуть виконувати свій обов’язок, і тоді вже немає сенсу жалкувати» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (12)). З Божих слів я побачила, що Божі вимоги до людей дуже практичні – коли ти голодний, їж; коли втомився, відпочивай; коли захворів, звернися до лікаря. Бог не вимагає, щоб люди були надлюдьми чи порушували нормальні ритми організму задля виконання своїх обов’язків. Однак через своє облудне розуміння я раніше думала, що лягати спати рано – це лінощі, тоді як нічна праця та нехтування сном означали вірне виконання обов’язку. З дитинства школа та суспільство вчили нас брати приклад із взірців працьовитості. Деякі з них непохитно залишалися на своїх робочих місцях десятки годин, зрештою падаючи від перевтоми, а дехто навіть раптово помирав на роботі. Їхній дух самопожертви вихваляли, і ним захоплювалися наступні покоління. Я прийняла цей хибний погляд і хотіла довести, що маю почуття ноші щодо свого обов’язку, засиджуючись допізна. Але насправді десь об одинадцятій чи дванадцятій ночі моє серце починало сильно калатати. Наступного ранку я прокидалася з важкою головою та млявим тілом. Мені було потрібно чимало часу, щоб прийти до тями й увійти в робочий стан. Оскільки я не могла зосередитися, кількість помилок у моїх обов’язках зросла, а продуктивність не була високою. А через те, що я прокидалася пізно, я пропускала духовні роздуми й одразу бралася до роботи. Щодня я не розмірковувала над розбещеністю, яку виявляла, і не підсумовувала відхилення у виконанні свого обов’язку. Я виконувала свій обов’язок просто як труд, без життя-входження, і результативність моєї праці ставала дедалі гіршою. Щоб здобути захоплення інших, я витрачала ці додаткові дві-три години, засиджуючись допізна. Однак моя продуктивність не дуже пішла вгору, а в довгостроковій перспективі моє здоров’я погіршилося. Я зрозуміла, що засиджуватися допізна, що вірно своє виконую обов’язок, було найдурнішим і найбільш перекрученим способом. Я також усвідомила, що думки, навіяні людям сатаною, як-от «Берися за завдання чимдуж і до скону роби все, що можеш» та «Весняні шовкопряди ткатимуть, поки не сконають, а свічки горітимуть, аж поки не сплачуться воском», є шкідливими для людей і руйнують їхні життя. Тільки Бог цінує і береже людське життя, встановлюючи нормальні години для праці й відпочинку, дозволяючи людям жити й працювати за нормальними правилами. У цьому проявляється Божа любов. Бог вимагає, щоб люди з вірністю виконували обов’язок створеної істоти. Ця вірність не означає, що ми маємо доводити своє тіло до хвороб і виснаження; натомість Бог сподівається, що ми будемо виконувати свої обов’язки всім серцем і з усіх сил, шукатимемо істину, діятимемо за принципами та звертатимемо увагу на дослідження власних розбещених характерів. Однак те, що виявляла я, було дурною вірністю – лише хорошою поведінкою, використаною як прикриття, щоб вводити людей в оману. Зрозумівши це, мене охопило ще більше почуття каяття та провини. Я не могла й далі виконувати свій обов’язок із такою неправильною мотивацією.

Наступного дня я заново спланувала свій робочий графік: почала лягати й прокидатися рано, а вранці та ввечері робити зарядку. Після того як я практикувала це деякий час, моє калатання серця і прискорений пульс практично зникли. Крім того, встаючи рано-вранці, я могла приділяти час духовним роздумам та написанню статей з досвідними свідченнями. На серці теж було відносно спокійно. Завдяки розумному плануванню часу моя продуктивність зросла, а душевний стан також значно покращився. Дякувати Богу!