Пей Чжимін, Китай

На початку 2017 року моя сусідка Лі Лань проповідувала мені Євангеліє Всемогутнього Бога останніх днів. Після певного часу дослідження, я переконалася в Божій роботі й зрозуміла деякі істини. Особливо коли я побачила, що втілений Бог в останні дні працює, щоб очищати розбещені характери людей, і що якщо люди щиро прагнуть істини, вони можуть бути спасеними та здобути вічне життя, я відчула справжню радість і хвилювання. Я зрозуміла, що це неможливо купити ні за гроші, ні за матеріальні блага, і була щиро вдячна Лі Лань від усього серця. Пам’ятаю, коли я тільки прийняла Божу роботу в останні дні, я була скована й не відвідувала зібрання через переслідування з боку чоловіка, і мій стан був дуже негативним. Саме любов та терпіння Лі Лань знову й знову допомагали й підтримували мене, не даючи мені впасти. Поступово я зрозуміла деякі істини й здобула віру. Я більше не була скована своїм чоловіком, і я могла нормально відвідувати зібрання й виконувати свої обов’язки. Коли я йшла виконувати обов’язки, Лі Лань допомагала доглядати за моїми дітьми й займатися хатніми справами. Я часто думала: «Те, що я можу вірити в Бога й спокійно виконувати свої обов’язки, не будучи скованою своїм чоловіком – це все завдяки допомозі Лі Лань. Лі Лань – моя велика благодійниця, і я ніколи її не забуду. Я мушу знайти нагоду відплатити їй у майбутньому».

Одного дня в жовтні 2021 року лідер сказав мені: «Під час зібрань Лі Лань говорить лише про побутові справи, це заважає братам і сестрам і не дає їм зосередитися на роздумах і бесідах про Божі слова. Ми неодноразово проводили з нею бесіди й вказували на її поведінку. Вона на словах це приймає, але на наступному зібранні робить те саме. Її поведінка маловірки досить серйозна, і церква збирає відгуки про неї від братів і сестер. Оскільки ви живете поруч і спілкуєтеся вже багато років, будь ласка, напиши про неї відгук». Почувши слова лідера, у мене стислося серце. Я справді добре знала ситуацію Лі Лань, – наші будинки були поруч, і вона часто заходила до мене. Коли ми разом читали Божі слова й бесідували про наші стани, я бачила, що її думки були зовсім не про Божі слова. Вона часто говорила про дрібні сімейні справи: то скаржилася, що чоловік про неї не дбає, то казала, що син її не слухає. Я бесідувала з нею, щоб вона приймала це від Бога, шукала істину та засвоювала уроки. Але вона ніколи цього не сприймала, і коли ми зустрічалися знову, говорила про те саме, що мене дуже дратувало. Щобільше, вона ніколи не вкладала серце у виконання своїх обов’язів і завжди була недбалою в роботі із загальних справ. Я багато разів виправляла й розвінчувала її щодо виконання нею своїх обов’язків, але вона лише на словах погоджувалася, а далі робила по-старому. Тепер вона ще й заважала братам і сестрам, не даючи їм спокійно проводити зібрання, і попри численні вказівки та допомогу, все одно не прислухалася. Я бачила, що Лі Лань зовсім не приймає істину й постійно переривала церковне життя та заважала йому, і було ясно, що їй не місце в церкві. Але я подумала: якщо я розвінчаю її поведінку, Лі Лань доведеться вичистити як маловірку. Від цієї думки мені стало дуже сумно. Я розмірковувала над тим, що змогла прийняти Божу роботу в останні дні, отримала шанс прагнути істини й бути спасеною – і все це завдяки тому, що Лі Лань проповідувала мені Євангеліє. А у хвилини мого негативу й слабкості саме Лі Лань постійно мені допомагала й підтримувала мене. Окрім того, коли я йшла виконувати обов’язки, Лі Лань часто допомагала доглядати за моїми дітьми та по господарству. Як каже прислів’я: «За краплю доброти плати бурхливим джерелом». Тим більше, Лі Лань так багато мені допомагала! Якщо я розвінчаю її поведінку як маловірки, хіба це не означатиме, що в мене немає совісті? З такими думками я тактовно сказала лідеру: «Останні два роки я не відвідувала зібрання разом із Лі Лань, тому не дуже добре її знаю». Я також захищала Лі Лань, кажучи: «Лі Лань повна ентузіазму, і хоча сім’я переслідує її, вона справді хоче виконувати свої обов’язки». Лідер відповів: «Одна сестра, яка лише двічі спілкувалася з Лі Лань, побачила, що та заважає церковному життю, і має щодо неї розпізнавання. За логікою, ти повинна знати її краще. Невже в тебе справді немає жодного розпізнавання щодо неї?». Коли я зрозуміла, що моя брехня викрита, мені стало трохи соромно. Але згадавши, скільки добра зробила мені Лі Лань, я все одно не хотіла писати про неї відгук. Коли лідер пішов, мені стало неспокійно, ніби важкий камінь ліг на серце. Одного дня моя донька повернулася із зібрання й сказала мені: «Під час зібрання Лі Лань постійно говорила про побутові справи, і ми просто не могли нормально провести зібрання. Хоча брати й сестри неодноразово проводили з нею бесіди та розвінчували її, вона так і не змінилася. Всі сказали, що більше не хочуть збиратися разом із нею». Почувши це від доньки, я зрозуміла, що Лі Лань досі заважає церковному життю. Я відчула глибоку провину й подумала: «Якщо я розвінчаю поведінку Лі Лань, її зможуть швидше вичистити із церкви, і вона менше заважатиме братам і сестрам. Але якщо я донесу на неї лідеру, чи не звинуватить мене Лі Лань у невдячності та безсовісності, коли дізнається? Як я дивитимусь їй в очі?». З такими думками я відчувала сильний внутрішній конфлікт і, зрештою, так і не надала відгук про Лі Лань.

Через деякий час сестра, яка виконувала роботу з очищення, прийшла до нас на зібрання і раптом запитала, чи знаю я про Лі Лань. Моє серце тьохнуло, і я подумала: «Чому сестра раптом питає про Лі Лань? Що мені відповісти? Якщо я скажу, що знаю, сестра детально розпитуватиме мене про поведінку Лі Лань. А якщо я скажу правду, Лі Лань, найімовірніше, вичистять. Я могла б просто сказати, що не знаю, але я вже збрехала один раз. Якщо збрешу знову, хіба не стану справжньою безсоромною брехухою?». Мене розривали суперечності, тому я палко помолилася Богу: «Боже! Те, що ця сестра запитала мене, мало бути дозволено Тобою. Будь ласка, дай мені силу практикувати істину». Після молитви я згадала уривок із Божих слів: «Всі ви кажете, що дбаєте про Божу ношу та підтримуватимете свідчення церкви, але хто з вас справді дбає про Божу ношу? Запитай себе: чи ти людина, що дбає про Божу ношу? Чи можеш ти практикувати праведність заради Бога? Чи можеш ти встати та виступити за Мене? Чи можеш ти непохитно практикувати істину? Чи достатньо ти сміливий, щоб боротися з усіма вчинками сатани? Чи зміг би ти відкласти свої почуття й розвінчати сатану заради Моєї істини? Чи можеш ти дозволити, щоб у тобі було задоволено Мої наміри? Чи покладав ти своє серце в критичні моменти? Чи ти людина, що слідує Моїй волі? Часто став собі ці запитання та часто думай про них» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 13). Кожне Боже запитання пронизувало моє серце. Бог сподівається, що я рахуватимуся з Його ношею, захищатиму інтереси церкви та своєчасно розвінчуватиму й повідомлятиму про будь-кого, хто створює завади для церковного життя. Я часто спілкувалася з Лі Лань і дуже добре знала про її вчинки. Вона постійно відмовлялася приймати істину, а під час зібрань порушувала сімейні питання й заважала людям спокійно їсти й пити Божі слова. Попри численні бесіди та виправлення, вона так і не покаялася, і це серйозно заважало церковному життю. Я повинна практикувати істину, щоб захистити інтереси церкви, правдиво розповісти всі деталі ситуації, які мені відомі, і своєчасно очистити церкву від Лі Лань, щоб брати й сестри мали спокійне середовище для церковного життя. Так я б рахувалася з Божим наміром та Його ношею. Тож я чесно розповіла сестрі про постійну поведінку Лі Лань, і сестра деталь за деталлю записала все, що я їй розповіла. Розповівши їй усе це, я відчула на серці спокій і полегшення. Невдовзі Лі Лань вичистили з церкви, і братам та сестрам більше ніхто не заважав під час зібрань.

Але після цього я все одно відчувала себе в боргу перед Лі Лань. Пізніше, коли я згадала про це в розмові з однією сестрою, вона побесідувала зі мною: «Твоє постійне відчуття боргу перед Лі Лань виникло переважно під впливом погляду: “на доброту слід відповідати вдячністю”». Сестра поділилася зі мною двома уривками з Божих слів: «У китайській традиційній культурі ідея про те, що на доброту слід відповідати вдячністю, – це один із класичних критеріїв оцінки моральності чи аморальності поводження людини. Один зі стандартів при оцінюванні того, добра чиясь людськість чи погана та наскільки моральним є поводження людини, – це те, чи віддячує вона за отриману ласку й допомогу, тобто чи це така людина, що з вдячністю відплачує за проявлену до неї доброту. У китайській традиційній культурі, та й у традиційній культурі людства загалом, це вважається важливою міркою морального поводження. Якщо хтось не розуміє, що на доброту слід відповідати вдячністю, і виявляє невдячність, то вважається, що ця людина безсовісна, з нею не варто мати справу, а всім іншим слід її зневажати, відкидати й гидувати нею. З іншого боку, якщо хтось розуміє, що на доброту слід відповідати вдячністю, тобто якщо він вдячний і всіма доступними засобами відплачує за отриману ласку й допомогу, то вважається, що в такої людини є совість і людськість. Якщо хтось отримує блага чи допомогу від іншої людини, але не відплачує їй або просто дякує на словах, та й годі, що подумає та інша людина? Може, вона збентежиться? Може, подумає: “Цей чолов’яга не заслуговує на допомогу: він недобра людина. Якщо він так реагує, коли я так сильно йому допоміг, то в нього немає ні совісті, ні людськості, і з ним не варто мати справу”? Якби тій іншій людині знову трапився хтось подібний, чи стала б вона йому допомагати? У неї як мінімум не виникло б такого бажання» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (7)). «З давніх-давен і до сьогодні безліч людей перебуває під впливом цієї ідеї, погляду та критерію морального поводження щодо віддяки за доброту. Навіть коли той, хто виявляє до них доброту, – це лиха чи погана людина, що примушує їх до мерзенних справ і поганих учинків, люди все одно йдуть проти власної совісті й розуму, сліпо підкоряючись “благодійнику”, щоб віддячити йому за доброту, і це призводить до багатьох жахливих наслідків. Можна сказати, що багато людей, потрапивши під вплив цього критерію морального поводження, який сковує, обмежує та зв’язує їх, сліпо й помилково дотримуються такого погляду щодо віддяки за доброту, і є велика ймовірність, що вони навіть допомагатимуть і сприятимуть лихим людям. Тепер, послухавши Моє спілкування, ви отримали чітке уявлення про таку ситуацію й можете визначити, що це нерозумна вірність, що при такій поведінці людина, вважай, не встановлює жодних меж і віддячує за доброту нерозважливо, геть не виявляючи розрізнення, і що ця поведінка не має ні сенсу, ні цінності. Люди бояться, що громада їх засудить, а люди гудитимуть, і тому неохоче присвячують своє життя віддяці за чужу доброту, навіть жертвуючи при цьому власним життям, а чинити так – це абсурдно й нерозумно. Цей вислів із традиційної культури не тільки давно сковує мислення людей, а й додає їхньому життю непотрібного гніту й незручностей, а також обтяжує їхні сім’ї додатковими стражданнями й тягарем. Багато людей, щоб віддячити за проявлену до них доброту, заплатило велику ціну: вони розглядають віддяку за доброту як суспільну повинність або власний обов’язок і можуть навіть покласти на це все життя. Вони вважають це чимось цілком природним і виправданим – обов’язком, від якого не можна ухилятися. Хіба такий погляд і спосіб дій не абсурдні й нерозумні? Вони повністю розкривають, наскільки люди нетямущі й непросвічені. У будь-якому разі цей вислів про моральне поводження – “На доброту слід відповідати вдячністю” – хоч і може відповідати людським уявленням, але не узгоджується з істиною-принципами. Він несумісний із Божими словами, і це неправильний погляд і спосіб дій» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (7)). З Божих слів я зрозуміла, що моє небажання розповідати подробиці про поведінку Лі Лань було зумовлене путами й скованістю через погляд на вдячність і відплату за доброту. Із самого дитинства батьки часто вчили мене бути вдячною та відповідати добром на добро. Я почала вірити: якщо хтось зробив мені послугу, я маю знайти спосіб відплатити йому, а якщо не зможу, люди критикуватимуть мене позаочі й називатимуть невдячною. Тож я зробила вдячність і відплату за доброту принципом свого життя по-людськи. Я вийшла з таким ставленням у світ, відплачуючи подвійно всім, хто був до мене добрим. Мої сусіди охоче спілкувалися зі мною, і це ще більше переконувало мене, що такі вчинки роблять мене людиною із совістю та людськістю. Знайшовши Бога, я продовжувала жити за цими традиційними уявленнями. Оскільки Лі Лань проповідувала мені Боже Євангеліє останніх днів, підтримувала мене й допомагала мені у хвилини слабкості й негативу, а також доглядала за моїми дітьми й допомагала з хатніми справами, я була їй дуже вдячна. Мені здавалося, що те, що я могла нормально виконувати обов’язки весь цей час, було результатом бесід і допомоги з боку Лі Лань. Я відчувала, що вона – та сама людина, яку я ніколи не зможу забути. Насправді ж, регулярно спілкуючись із Лі Лань, я вже почала помічати, що вона постійно зациклювалася на людях і справах, що вона взагалі не приймала речі від Бога й не засвоювала уроків, та зовсім не вкладала серце у свої обов’язки. Коли ми з нею їли й пили Божі слова, вона говорила лише про дрібні сімейні справи, і через це всі почувалися збентеженими та відволікалися. Її поведінка свідчила про те, що вона маловірка, і згідно з принципами, її мали вичистити. Я повинна була швидко повідомити лідерам про поведінку Лі Лань і зробити так, щоб її вичистили із церкви. Але щоб відплатити Лі Лань за доброту й уникнути звинувачень у невдячності, я не тільки не повідомила про її поведінку, а й прикривала її та потурала їй, бажаючи, щоб вона залишилася в церкві. Хіба я не захищала маловірку? Я робила зло й протистояла Богу! Церква – це місце, де Божі обранці поклоняються Йому, і це місце для братів і сестер, де вони бесідують про Божі слова. Але через завади Лі Лань брати й сестри не могли заспокоїтися й розмірковувати над Божими словами. А я, щоб віддячити за так звану доброту Лі Лань до мене, не стала її розвінчувати. Де тут була моя совість чи людськість? Я справді не могла відрізнити добро від зла, а правильне від неправильного. Я справді викликала в Бога відразу! Усвідомивши це, я сповнилася жалем та відчуттям провини, тому помолилася Богу: «Боже, я бачу, що міцно скута цим традиційним поглядом на вдячність і відплату за доброту, і втратила здатність відрізняти правильне від неправильного чи добро від зла. Боже! Я бажаю покаятися перед Тобою».

Пізніше я прочитала два уривки з Божих слів: «Необхідно розрізняти сутність традиційної культурної концепції про те, що “на доброту слід відповідати вдячністю”. Найважливіше тут – це слово “доброта”: як треба дивитися на цю доброту? Про який аспект і природу доброти тут ідеться? У чому полягає значущість вислову “На доброту слід відповідати вдячністю”? Людям треба з’ясувати відповіді на ці запитання й у жодному разі не дозволяти цій ідеї віддяки за доброту обмежувати себе – це конче необхідно для кожного, хто прагне до істини. Що таке “доброта” в людських уявленнях? У малих масштабах доброта – це коли хтось допомагає тобі, коли в тебе проблеми, як-от дає тобі миску рису, коли ти страшенно голодний, або пляшку води, коли ти вмираєш від спраги, або допомагає піднятися, коли ти впав і не можеш підвестися. Усе це акти доброти. Великі акти доброти – це коли хтось рятує тебе, коли ти у відчайдушному становищі: така доброта спасає життя. Коли тобі загрожує смертельна небезпека, а хтось не дає тобі загинути, він, по суті, рятує твоє життя. Це приклади вчинків, які люди сприймають як “доброту”. Така доброта набагато перевершує будь-яку дрібну матеріальну послугу – це велика доброта, яку не можна оцінити в аспекті грошей і матеріальних речей. Той, до кого проявляють подібну доброту, відчуває таку вдячність, яку неможливо виразити просто кількома словами подяки. Але чи це правильно, що люди оцінюють доброту саме так? (Ні.) Чому ти кажеш, що це неправильно? (Тому що ця оцінка базується на стандартах традиційної культури.) Це відповідь, заснована на теорії та доктрині, і вона хоч і може видаватися правильною, але не розкриває сутності питання. То як же можна пояснити це на практиці? Вдумайтесь у це питання. Певний час тому Я почув про відео в інтернеті, де в чоловіка падає гаманець, а він і не помічає. Маленька собачка хапає той гаманець і біжить за чоловіком, а той це бачить – і б’є собачку за те, що вона нібито вкрала його гаманець. Це ж абсурд, чи не так? У людини менше моралі, ніж у собаки! Дії собаки повністю узгоджувалися з людськими стандартами моральності. Людина б крикнула: “У вас упав гаманець!”. Але собака не вміє говорити, тож він просто мовчки схопив гаманець і побіг за людиною. Отже, якщо собака може практикувати деякі форми доброї поведінки, що заохочуються традиційною культурою, то що це говорить про людей? Люди народжуються із совістю й розумом, тому вони тим більше на таке здатні. Поки в людини є почуття совісті, вона може виконувати такі повинності та зобов’язання. Для цього не обов’язково тяжко працювати чи платити ціну, і це не вимагає особливих зусиль: треба просто якось допомагати, робити щось на благо іншим, та й годі. Але чи справді природу таких учинків можна кваліфікувати як “доброту”? Чи піднімається вона до рівня акту доброти? (Не піднімається.) А раз не піднімається, то чи потрібно тут говорити про якусь віддяку? Це було б зайвим» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (7)). «Іноді Бог для допомоги людям удається до послуг сатани, але в таких випадках треба обов’язково дякувати Богові й не відплачувати сатані за доброту – це питання принципу. Коли спокуса приходить у вигляді лихої людини, яка до тебе добра, спочатку потрібно чітко усвідомити, хто саме допомагає тобі й виручає тебе, у якій ти ситуації й чи можеш ти піти якимись іншими шляхами. У таких випадках треба реагувати швидко. Якщо Бог хоче тебе спасти, то спочатку подякуй Йому та прийми це як поміч від Бога, чиїми б послугами Він для цього не користувався. Не можна бути вдячним виключно людям, не кажучи вже про те, щоб на знак подяки віддати комусь своє життя. Це велика помилка. Вкрай важливо, щоб твоє серце було вдячне Богові й ти приймав допомогу як послану Богом» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (7)). З Божих слів я зрозуміла, як треба ставитися до людської доброти. У церкві, коли люди перебувають у негативі, слабкості чи стикаються з труднощами, брати й сестри бесідують про істину, щоб допомагати одне одному й підтримувати одне одного. Це відповідальність усіх Божих обранців, і це вимога Бога до Його обранців. Коли мене переслідував чоловік, Лі Лань змогла побесідувати про істину й допомогти мені. Це було її зобов’язання, і це не можна вважати добротою. Я також зрозуміла: щодо того, що я змогла почути Божий голос і прийняти Божу роботу останніх днів, то, хоча здавалося, що це Лі Лань проповідувала мені Євангеліє, насправді за всім цим стояли Боже володарювання й призначення, тож я мала б дякувати Богу за Його благодать. Знайшовши Бога, я не спіткнулася через переслідування чоловіка й усе ще могла наполегливо виконувати свої обов’язки. Це не було досягненням якоїсь людини, а радше результатом поливу й живлення Божими словами. Але я не прийняла це від Бога й не подякувала Йому, а натомість висловила вдячність людині. Я була такою невдячною й бунтувала проти Бога!

У своєму пошуку я прочитала ще один уривок із Божих слів, який навчив мене, як ставитися до тих, хто мені допоміг. Всемогутній Бог говорить: «Подумай іще про таку ситуацію: скажімо, хтось колись тобі допоміг, у чомусь проявив доброту та вплинув на твоє життя чи якусь важливу подію, але його людськість і шлях, яким він іде, не збігаються з твоїм шляхом і тим, чого ти шукаєш. Ви не знаходите спільної мови, ця людина тобі не подобається, і, можливо, на якомусь рівні можна сказати, що у вас зовсім різні інтереси й ви шукаєте зовсім різних речей. Ваші життєві шляхи, світогляди й погляди на життя геть не схожі: ви двоє – кардинально різні люди. То як же тобі підходити до отриманої від цієї людини допомоги та реагувати на неї? Ця ситуація реалістична, вона може виникнути в житті? (Так.) Що ж тут треба робити? Цій ситуації теж легко дати раду. Отже, ти віддячив цій людині певною матеріальною компенсацією, яку можеш собі дозволити, але з огляду на те, що ви двоє йдете різними шляхами, ти усвідомлюєш, що ваші переконання аж надто розходяться, ви не можете йти одним шляхом і навіть не можете більше спілкуватись і дружити. А раз так, то як тобі діяти далі? Тримайся від цієї людини на відстані. Може, раніше вона й зробила тобі добро, але вона прокладає собі шлях у суспільстві обманом і шахрайством, коячи всілякі мерзенні вчинки, і вона тобі не подобається, тому триматися від неї на відстані – це цілком розумно. Хтось може сказати: “Хіба чинити так не безсовісно?”. Це не безсовісно: якщо та людина зіткнеться з якимись справжніми життєвими труднощами, ти все ж можеш їй допомогти, але не можна ні дозволяти їй обмежувати тебе, ні потурати її лихим, несосвітенним учинкам. Так само не треба гарувати на цю людину лише тому, що вона допомогла тобі чи зробила велику послугу: ти не зобов’язаний цього робити, і вона не варта такого ставлення. Ти маєш право вибрати спілкуватися, проводити час і навіть дружити з людьми, які тобі подобаються та з якими ти можеш порозумітися, з правильними людьми. Ти можеш виконувати свою повинність і зобов’язання перед тією людиною – це твоє право. Звісно, ти можеш і відмовитися дружити й мати справу з людьми, які тобі не подобаються, і не виконувати перед ними жодних зобов’язань і повинностей – це теж твоє право. Навіть якщо ти вирішиш припинити контакти з тією людиною й відмовитися від спілкування чи виконання повинностей і зобов’язань перед нею, це не буде неправильним. Ти маєш установити певні межі своєї поведінки та ставитися до різних людей по-різному. Не варто спілкуватися з лихими людьми та наслідувати їхній поганий приклад – це мудрий вибір. Не піддавайся впливу різноманітних чинників на кшталт вдячності, емоцій, громадської думки: це і значить мати позицію та принципи, і саме це тобі й треба робити» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (7)). Після прочитання Божих слів мені на серці стало набагато світліше. Людина повинна мати точку зору та принципи у своєму житті по-людськи, і щодо тих, хто нам допоміг, ми маємо зважати на те, яким шляхом вони йдуть. Якщо вони на правильному шляху, ми повинні бути терпимими й терплячими, коли їхні дії не узгоджуються з істинами-принципами, і допомагати їм, бесідуючи про істину. Але якщо вони на шляху опору Богу, ми мусимо розвінчувати їх і повідомляти про них, а якщо вони не покаються, ми маємо віддалитися від них і відкинути їх. Так само, як Лі Лань колись допомогла мені: якби вона стикнулася з життєвими труднощами, я, звісно, могла б запропонувати їй певну матеріальну допомогу. Але тепер, коли вона заважала церковному життю та йшла шляхом опору Богу, я не могла бути причетною до її злих вчинків. Я мусила розвінчати її та захистити інтереси церкви. Це означає розрізняти правильне й неправильне та діяти принципово.

Саме суд і розвінчування Божими словами дали мені змогу своєчасно виправити мої неправильні погляди, більше не бути скованою традиційним поглядом «на доброту слід відповідати вдячністю» й зрозуміти, що лише розглядаючи людей і речі відповідно до Божих слів, ми можемо узгоджуватися з Його намірами. Дякувати Богу!