Лі Цзін, Китай

Я мала сильну жагу до слави й статусу. Із самого дитинства я прагнула виділятися й бути вищою за інших. Як-то кажуть, «чиновники вищі за простий люд», тож навіть найдрібніший начальник вважається кращим за звичайних людей. Я гадала, що мати посаду – значить мати владу, що тебе скрізь поважатимуть і шануватимуть. У молодості я бралася за будь-яку брудну й виснажливу роботу в селі, аби лиш отримати посаду. Я навіть працювала в полі до пізньої ночі, наче неоспіваний герой. Але через брак освіти, як би я не старалася, я змогла стати лише головою Жіночої федерації в селі.

У 1999 році я прийняла Божу роботу останніх днів і виконувала в церкві свій обов’язок із проповідування Євангелія. Бачачи на зібраннях, як вищих лідерів оточують брати й сестри, розпитуючи їх про те чи інше, я дуже заздрила: бути лідером так добре; усі оточували їх, куди б вони не пішли. Яка ж це слава! У майбутньому, коли Божа робота завершиться, ці лідери неодмінно будуть спасенні Богом. Я мушу старанно прагнути; якщо я зможу стати лідеркою в Божому домі, то не лише здобуду повагу братів і сестер, а й матиму більше можливостей для спасіння й удосконалення. Якщо я старанно прагнутиму й добре виконуватиму свій обов’язок, у мене точно буде шанс стати лідеркою. Тоді Євангеліє щойно поширилося в нашій місцевості, і більшість людей, які його прийняли, були братами й сестрами з нашої старої церкви. Щойно їм починали заважати пастирі або вони ставали негативно налаштованими чи стикалися з труднощами, я одразу ж поспішала їх підтримати. Усі брати й сестри поважали мене та зверталися до мене з будь-якими труднощами. Хоча тоді ми ще не заснували церкву й не мали церковного лідерства, те, що я робила, було лідерською роботою. Брати й сестри, які разом зі мною прийняли Божу роботу останніх днів, також казали: «Якщо в майбутньому на лідерство не вдасться обрати когось іншого, то точно оберуть Лі Цзін». Почувши це, я дуже зраділа й подумала: «Серед братів і сестер, які разом зі мною прийняли нову Божу роботу, немає нікого кращого за мене. Ніхто не присвячував себе більше за мене, і всі брати й сестри мене підтримують. Тож коли настане час вибирати лідера, усі точно оберуть мене». У другій половині 1999 року до нас на зібрання приїхали вищі лідери, повідомивши, що потрібно заснувати церкву й обрати церковного лідера. Я була дуже щаслива, вважаючи, що моє обрання лідеркою церкви – це вже вирішена справа. Під час зібрання я впевнено чекала, поки вищі лідери оголосять результати виборів. Та несподівано лідеркою обрали сестру Лю Цін, а мене – євангельською дияконкою. Тієї миті, коли я почула результати, моє серце наче холодною водою облили – усе всередині враз похололо, моє обличчя похмурніло, і я подумала: «Я цілими днями проповідую Євангеліє, поливаю новонавернених, приймаю братів і сестер, постійно в клопотах, а мене навіть не обрали лідеркою! Хіба вся ця робота не даремна? Тепер, коли мене не обрали лідеркою, брати й сестри точно скажуть, що я гірша за Лю Цін. Як мені тепер їм на очі показатися?». Після закінчення зібрання я повернулася додому, і що більше я про це думала, то більше ображеною почувалась, і сльози самі лилися з очей. У серці я заздрила Лю Цін: раніше, у нашій деномінації, ти навіть не була такою ревною, як я, то що дало тобі право стати лідеркою? Одного разу Лю Цін прийшла спитати мене про полив новонавернених, і я аж скипіла від злості, подумавши: «Ти нічого не розумієш, і при цьому ти лідерка? Якщо не справляєшся, чого раніше не сказала?». Я нетерпляче відповіла: «Хіба ти не лідерка? Сама й розбирайся». Лю Цін безпорадно сказала: «Я спитала тебе про це, бо сама не розумію». Почувши ці слова, я відчула певний докір у своєму серці, тому пом’якшила тон і пояснила їй, що треба робити. Оскільки мене не обрали лідеркою, я постійно мала в серці відчуття втрати й не могла зібратися з силами, щоб виконувати свої обов’язки. Раніше, відстежуючи євангельську роботу, я активно розшукувала братів і сестер, щоб дізнатися про ситуацію з потенційними одержувачами Євангелія, і проповідувала Євангеліє разом із ними. А тепер, навіть якщо потенційних одержувачів не було, я не виявляла ініціативи в їх пошуці. Іноді, залишаючись удома сама, я думала: «Я виконую обов’язок із прийому й проповідую Євангеліє, а в підсумку мене навіть не обрали лідеркою. Яка ж тоді надія на спасіння в майбутньому?». Що більше я про це думала, то більш негативно налаштованою ставала. Тож я помолилася Богу про свій стан: «Боже, я не стала лідеркою й зовсім не маю мотивації виконувати свій обов’язок; я засмучена. Але я не знаю, як змінити цей стан. Будь ласка, спрямуй мене, щоб я зрозуміла Твій намір».

Під час ранкового духовного читання я прочитала такі Божі слова: «Я люблю всіх, хто щиро бажає Мене. Якщо ви зосередитеся на любові до Мене, Я, безперечно, незмірно благословлю вас. Чи ви розумієте Мої наміри? У Моєму домі немає відмінності між високим і низьким статусом. Кожен – Мій син, а Я – ваш Отець, ваш Бог. Я верховний і неповторний. Я керую Всесвітом і всім сущим!» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 31). «Тобі слід “служити Мені зі смиренням і безвісністю” у домі Моєму. Ця фраза має служити тобі девізом. Не будь листком на дереві, а будь коренем дерева та вкоренися глибоко в життя. Входь у справжній досвід життя, живи за Моїми словами, прагни Мене в усіх справах, наближайся до Мене та спілкуйся зі Мною. Не зважай на жодні зовнішні речі, не будь під контролем жодної людини, події чи речі, а тільки спілкуйся з духовними людьми про те, Ким Я є. Розумій Мої наміри, дай Моєму життю текти серед вас, втілюй у життя Мої слова та виконуй Мої вимоги» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 31). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що в Божому домі немає поділу на високий чи низький статус. Божий намір полягає в тому, щоб ми прагнули істини, щоб непомітно, але добре виконували свої обов’язки, щоб задовольнити Його. Бог хоче, щоб ми прагнули не статусу, а істини, і здобували життя. Здобуття статусу – це лише зовнішня слава, порожня й безглузда. Це як листя: хоч воно й гарне, але восени опадає; або квіти: хоч вони прекрасні і люди їх хвалять, але без плодів у них немає життя. Я завжди хотіла бути лідеркою, хотіла, щоб люди мене підтримували, захоплювалися мною, слухали мене й підтримували, хотіла мати статус у їхніх серцях. Але який сенс був у прагненні до всього цього? Божа робота останніх днів полягає в тому, щоб судити й очищати людей, забезпечувати їх істиною. Якщо я не прагнутиму істини, якщо мій розбещений характер залишиться незмінним і я не здобуду істини, то хіба моя віра не виявиться марною? Я так високо цінувала статус, ставала негативно налаштованою, коли його не мала, і втрачала ентузіазм до проповідування Євангелія. Я усвідомила, що прагнула не істини, а репутації й статусу. Хіба це не йшло врозріз із Божими намірами? Я помолилася Богу: «Боже, моя жага до статусу занадто сильна. Коли я бачу, як інші стають лідерами, а мене не обирають, я стаю негативно налаштованою. У миру я прагнула бути чиновницею й кадровою працівницею. Тепер, перебуваючи в Божому домі, я продовжую гнатися за тим самим. Чим це відрізняється від того, коли я була частиною мирського світу? Боже, я більше не хочу гнатися за статусом. Я бажаю виконувати свої обов’язки як створена істота відповідно до Твоїх вимог, щоб задовольняти Тебе». Після цього мій стан змінився, і я з ентузіазмом взялася за проповідування Євангелія. Коли Лю Цін стикалася з труднощами й приходила до мене з питаннями, я бесідувала з нею про те, що розуміла. Я відчувала, що все це – частина церковної роботи, і що коли сестра має труднощі, я зобов’язана їй допомогти, адже це теж обов’язок, який я маю виконувати. Через два місяці Лю Цін відсторонили, бо вона не могла виконувати реальної роботи, і брати й сестри обрали лідеркою церкви мене. На душі в мене було так радісно! Я думала, що це Божа милість і що мені треба наполегливо працювати. Далі я обрала лідерів для кожної групи та побесідувала з братами й сестрами про значення проповідування Євангелія, і результативність проповідування Євангелія покращилася. Удень я проповідувала Євангеліє, а вночі поливала новонавернених. Якщо ж хтось із братів і сестер ставав негативно налаштованим чи слабким, я відвідувала їх, щоб підтримати. Усі радо мене зустрічали, і якщо мали запитання, то йшли до мене. Бачачи, як брати й сестри гуртуються навколо мене та глибоко мене поважають, я дуже насолоджувалася цим відчуттям, думаючи: «Бути лідеркою так добре! Якщо я добре виконуватиму всю церковну роботу, в мене з’являться можливості для подальшого просування. Якщо я зможу стати вищою лідеркою, то здобуду ще більше поваги».

Згодом вищі лідери приїхали, щоб провести з нами зібрання, і сказали, що їм потрібно обрати проповідника з-поміж кількох лідерів церкви. Я подумала: «Наша церква має кращі показники як в ефективності проповідування Євангелія, так і в житті-входженні братів і сестер. До того ж нещодавно мене заарештувала компартія, і я була непохитною у своєму свідченні. Порівняно з ними я маю переваги в усіх аспектах. Цього разу проповідником точно оберуть мене». Та несподівано обрали сестру Ван Сюе. Усередині в мене все похололо, і я подумала: «Чому обрали її, а не мене? Уся наша церковна робота має найкращі результати, у чому ж я гірша за неї? Тепер, коли мене не обрали проповідником, що про мене подумають брати й сестри? Хто поважатиме мене в майбутньому?». На наступних зібраннях я мовчала, думаючи, що хоч би як я старалася, хоч би якою зайнятою чи втомленою була – який у цьому сенс? Мені було соромно відкритися щодо свого стану й шукати рішення, я боялася зганьбитися, тому тримала все в собі.

Пізніше Ван Сюе скликала зібрання для кількох лідерів церкви, і всі слухали її дуже уважно, але мені було досить важко це сприйняти. Я думала, що бути проповідницею – це зовсім інша річ: куди б ти не пішла, ти маєш престиж і повагу, і всі тебе слухають. Якби я була проповідницею, брати й сестри теж напевно гуртувалися б навколо мене, але тепер мені доводилося слухати Ван Сюе, і через це я відчувала внутрішню несправедливість. Під час зібрання, коли вона забезпечувала виконання роботи, я не мала жодного бажання співпрацювати, думаючи: «Раніше ми були на рівних, і ти нічим не краща за мене, а тепер ти призначаєш нам роботу. Якщо я виконуватиму твої вказівки, хіба не здаватиметься, що я нижча за тебе?». Ван Сюе запитала мене про проблеми в роботі нашої церкви, і я недбало відповіла з байдужим обличчям: «У нашій церкві не так багато проблем. Ми розв’язали їх самостійно». Потім вона запитала про успіхи в нашій євангельській роботі. Мені вже зовсім не хотілося відповідати, тож я сказала з кам’яним виразом обличчя: «Результативність нашої євангельської роботи очевидна й без слів, інші церкви навіть половини наших місячних результатів не досягають». Коли вона розпитувала про ситуацію з новонаверненими, я втратила терпіння і сказала: «Новонавернених поливає кілька з нас, лідерів і працівників, і в них усе добре. Якщо не віриш, можеш піти й сама переконатися». Ван Сюе відчула себе скутою через моє ставлення, і атмосфера на зібранні стала незручною. Я постійно жила в стані заздрості й невдоволення, а на душі в мене було темно. Я втратила інтерес до виконання своїх обов’язків, виконуючи їх недбало. Коли з’являлися потенційні одержувачі Євангелія, мені більше не хотілося їм проповідувати. Результативність проповідування Євангелія почала падати. Коли лідери приходили до мене, щоб провести бесіду й допомогти, я була не в змозі їх слухати. Зрештою мене відсторонили.

Після цього я розмірковувала над собою: чому я відчувала дискомфорт і невдоволення, коли Ван Сюе стала проповідницею? Тож я помолилася Богу, просячи Його просвітити мене та спрямувати, щоб я могла пізнати й розв’язати свої проблеми. Згодом я прочитала такі Божі слова: «У вашому прагненні у вас забагато особистих уявлень, надій і перспектив. Робота наразі виконується так, щоб розібратися з вашою жагою до статусу та вашими надмірними бажаннями. Ці надії, ця жага до статусу і ці уявлення – усе це є класичними прикладами сатанинських характерів. … Протягом багатьох років думки, на які люди покладалися, щоб забезпечити власне виживання, роз’їдали їхні серця до такої міри, що вони стали віроломними, боягузливими й мерзенними. Вони не тільки не володіють ні силою волі, ні рішучістю, але вони також стали жадібними, зарозумілими та свавільними. Їм украй бракує рішучості вийти за власне “я”, а тим паче найменшої краплі мужності, щоб позбутися скованості цими темними впливами. Думки та життя людей настільки гнилі, що їхні погляди, які лежать в основі віри в Бога, досі нестерпно гидкі, і їх навіть цілком образливо чути. Усі люди боягузливі, безсилі, мерзенні та крихкі. Вони не гидують силами темряви й не відчувають любові до світла та істини; натомість вони роблять усе можливе, щоб вигнати їх. … Незважаючи на те, що ви досягли цього етапу сьогодні, ви досі не можете розслабитися, коли мова йде про статус; ви продовжуєте докладати значних зусиль, щоб настирливо цікавитися ним, та спостерігаєте за ним щодня, із глибоким страхом, що одного разу ваш статус буде втрачено, а ваше ім’я буде зруйновано. Люди ніколи не відмовлялися від свого прагнення до комфорту» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Чому ти не бажаєш бути контрастним тлом?). Із Божих слів я зрозуміла, що ця нинішня ситуація мала виявити мою жагу до статусу та мою розбещеність і допомогти мені змінити мої неправильні погляди на те, чого слід прагнути. Я завжди гналася за репутацією й статусом, а ставши лідеркою церкви, я навіть хотіла бути проповідницею і вищою лідеркою, прагнучи зайняти високе становище й насолоджуватися благами статусу. Раніше, до того, як обрали проповідника, я вставала рано-вранці та працювала допізна, проповідуючи Євангеліє й поливаючи новонавернених. Я була зайнята цілими днями. Але коли мені не вдалося стати проповідницею, я стала негативно налаштованою й недбалою у виконанні своїх обов’язків, не бажаючи навіть проповідувати Євангеліє потенційним одержувачам. Було очевидно, що я прагнула саме цього статусу лідерства. Я замислилася: чому я була так одержима статусом? Це було через те, що я жила отрутами сатани, такими як «Людина дереться вгору; вода тече вниз» і «Чиновники вищі за простий люд», вважаючи, що в житті слід докладати зусиль, щоб бути вищим за інших і мати вищий статус, і що тільки тоді тебе будуть високо цінувати та поважати, і ти проживеш цінне й змістовне життя. Перебуваючи під впливом цих думок, я не бажала бути найменшою серед людей. У шістнадцять чи сімнадцять років, щоб стати сільською кадровою працівницею, я виконувала в селі всіляку важку й виснажливу роботу, працюючи як неоспіваний герой у полях до пізньої ночі. У дев’ятнадцять я стала головою Жіночої федерації в нашому селі. Після того як я прийняла Божу роботу останніх днів, коли вищі лідери збирали нас разом, і брати та сестри оточували їх у пошуках відповідей, я заздрила їм у своєму серці. Аби мене обрали лідеркою, я зрікалася всього й присвячувала себе, старанно працюючи від світанку до сутінків, і була готова терпіти будь-які труднощі. Ставши лідеркою церкви, я навіть захотіла бути проповідницею, жадаючи мати ще вищу посаду. А коли мене не обрали проповідницею, я не могла змиритися з тим, що не маю статусу, відкидаючи новообрану проповідницю. Я не хотіла слухати її бесіди та впровадження нею роботи, а коли вона цікавилася роботою нашої церкви, я була байдужою, демонструючи зневагу й презирство, через що вона почувалася скутою поруч зі мною. Той факт, що я могла відкидати та принижувати інших, коли не досягла статусу, показав, що я була справді злостивою! Те, що я виявила, було характером антихриста. Бог – це Творець. Тільки Бог гідний поклоніння й благоговіння. Я ж була лише створеною істотою, розбещеною людиною. Яке я мала право змушувати інших захоплюватися мною? Мені справді бракувало розуму й сорому! Бог дав мені можливість попрактикуватися у виконанні обов’язку лідерки, сподіваючись, що я буду прагнути істини, співпрацювати з братами та сестрами в гармонії, і ми будемо доповнювати сильні сторони одне одного й компенсувати недоліки, щоб разом добре виконувати наші обов’язки. Але я не прагнула істини, постійно женучись за статусом, щоб інші мною захоплювалися. Заради репутації й статусу я навіть могла заздрити та ревнувати, сковуючи й відкидаючи інших, завдаючи шкоди братам і сестрам і перериваючи роботу церкви. Я усвідомила, що прагнення статусу – це шлях опору Богу, і якщо я не покаюся, то врешті-решт зіткнуся з Божим покаранням. Я помолилася Богу: «О Боже, я така розбещена людина, завжди прагну того, щоб мною захоплювалися інші, мої вчинки й дії такі огидні Тобі. Я хочу повернутися до Тебе та більше не гнатися за репутацією й статусом. Будь ласка, виведи мене на шлях прагнення істини».

Одного дня я прочитала більше Божих слів: «Людина ніколи не любила Мене щиро. Коли Я звеличую її, вона почувається негідною, але це не спонукає її задовольняти Мене. Вона просто тримає в своїх руках наданий Мною “статус” і уважно його вивчає; нечутлива до Моєї краси, вона натомість продовжує упиватися благами свого статусу. Чи не в цьому полягає людський недолік? Коли гори рухаються, хіба можуть вони обійти тебе заради твого статусу? Коли води течуть, хіба можуть вони спинитися перед людським статусом? Хіба можуть небеса й земля помінятися місцями через людський статус?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божі слова до цілого всесвіту, Глава 22). «Я визначаю місце призначення кожної людини не за віком, старшинством чи обсягом страждань, і тим паче не за тим, наскільки вона жалюгідна, а за тим, чи володіє вона істиною. Немає іншого вибору, крім цього. Ви мусите розуміти, що всі, хто не слідує волі Бога, будуть покарані без жодного винятку. Це те, чого не може змінити жодна людина. Тож усі, хто покараний, покарані таким чином через праведність Бога й у відплату за свої численні лихі вчинки» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Підготуй достатньо добрих учинків для свого місця призначення). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що статус не може спасти людей і що коли прийде лихо, наявність статусу не гарантуватиме виживання. Бог визначає місця призначення й фінали людей на основі того, чи мають вони істину. Незалежно від їхнього статусу, якщо вони прагнуть істини та їхній характер зазнає змін, вони можуть здобути Боже спасіння. Раніше я думала, що вищий статус дає більший шанс бути спасенною й удосконаленою, тому невпинно гналася за статусом, готова була зректися всього та терпіти будь-які труднощі за всяку ціну, аби лише його отримати. Я зробила здобуття статусу метою свого прагнення й напрямком свого життя. Коли мене не обрали лідеркою чи проповідницею, я стала негативно налаштованою й утратила ентузіазм до виконання свого обов’язку. Життя із цим хибним поглядом принесло мені багато болю, завдало шкоди братам і сестрам, а також зашкодило роботі церкви. Я згадала Павла, який мав високий статус у релігійних колах, проповідував Євангеліє, здобув багатьох людей і заснував чимало церков, але він не прагнув істини, його життя-характер не змінилося, і зрештою він зіткнувся з Божим покаранням. Робота Петра, можливо, була не такою масштабною, як у Павла, але Петро прагнув істини, прагнув любити Бога й намагався виконувати обов’язки створеної істоти; зрештою Петро був удосконалений Богом та отримав Боже схвалення. Раніше я жила з хибним поглядом, ідучи тим самим шляхом, що й Павло. Якби я й далі йшла цим шляхом, мене б неминуче спіткала така ж доля, як і Павла.

Пізніше я прочитала ще один уривок із Божих слів, який зробив шлях практики яснішим. Всемогутній Бог говорить: « Люди – створені істоти, яким нічим похвалитися. Оскільки ви – створені істоти, ви маєте виконувати обов’язок створених істот. Інших вимог до вас немає. Ось як вам слід молитися: “Боже! Чи є в мене статус, чи ні, тепер я розумію себе. Якщо мій статус високий, це завдяки Твоєму піднесенню, а якщо він низький, то це завдяки Твоєму завчасному призначенню. Усе у Твоїх руках. У мене немає жодного вибору, жодних нарікань. Ти завчасно призначив, що я народжуся в цій країні й серед цього народу, і все, що я можу робити, – це бути повністю покірним під Твоїм пануванням, тому що все є тим, що Ти завчасно призначив. Я не замислююся над статусом; я ніщо, просто створена істота. Якщо Ти помістиш мене в безодню, в озеро вогняне та сірчане, я – не що інше, як створена істота. Якщо Ти використовуєш мене, я – створена істота. Якщо Ти вдосконалюєш мене, я все ж створена істота. Якщо Ти не вдосконалиш мене, я однаково любитиму Тебе, тому що я не більше ніж створена істота. Я – не що інше, як крихітна створена істота Творця, лише одна з усіх створених людей. Це Ти створив мене, і тепер Ти помістив мене у Свої руки, щоб робити зі мною все, на що є Твоя воля. Я готовий бути Твоїм інструментом і Твоїм контрастним тлом, тому що все є тим, що Ти завчасно призначив. Ніхто не може цього змінити. Усе суще й усі події перебувають у Твоїх руках”. Коли прийде час, коли ти більше не думатимеш про статус, тоді ти звільнишся від нього. Тільки тоді ти зможеш впевнено й сміливо прагнути, і тільки тоді твоє серце зможе звільнитися від будь-яких обмежень. Щойно люди будуть позбавлені цього, у них більше не буде турбот» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Чому ти не бажаєш бути контрастним тлом?). Із Божих слів я зрозуміла, що незалежно від того, мали люди статус чи ні, усі вони були створеними істотами, і в Божих очах вони були однаковими. Мала людина статус чи ні – усе це було напередвизначено Богом. Хто саме які обов’язки виконує, який має рівень і дари – усе це визначається Богом. Як створені істоти, люди мають коритися Божим влаштуванням і володарюванню. Раніше я завжди мала амбіції стати лідеркою. Ставши лідеркою церкви, я навіть захотіла бути проповідницею. Однак, зважаючи на мій рівень і духовний зріст, я була зовсім непридатною для ролі проповідниці. Коли церква була щойно заснована, моя роль як лідерки церкви здебільшого полягала в проповідуванні Євангелія й поливі новонавернених, і я добре вміла проповідувати Євангеліє та досягла певних результатів. Утім, роль проповідниці передбачала управління кількома церквами, потребувала доброї працездатності, уміння бесідувати про істину й розв’язувати проблеми; моє ж життя-входження було слабким, і я не дотягувала до роботи проповідниці. Мені слід було скоритися Божим улаштуванням. Тепер мені доручили проповідувати Євангеліє, і я повинна виконувати свій обов’язок із проповідування Євангелія. Усвідомивши це, я помолилася Богу: «О Боже, я прагнула статусу та не корилася Твоєму володарюванню й улаштуванням, що шкодить роботі церкви. Тепер я хочу покаятися й прагнути бути створеною істотою, покірною Твоїм улаштуванням».

У 2015 році в церкві відбулися нові вибори лідера, і я чула, що багато братів і сестер хотіло обрати мене. Тієї миті я відчула і радість, і здивування. Здавалося, що брати й сестри високо мене цінують, що свідчило про те, що я маю певну істину-реальність. «Якщо мене оберуть, – думала я, – мене поважатимуть хоч би куди я пішла серед братів і сестер». Але щойно ця думка з’явилася, я зрозуміла, що це знову проявилася моя жага до статусу. Згадавши, як моє прагнення статусу в минулому завдало мені стільки страждань і зашкодило роботі церкви, я вирішила, що більше не хочу його прагнути. Натомість мені слід скоритися Божому влаштуванню й добре виконувати свої обов’язки. Я мовчки помолилася Богу у своєму серці, бажаючи відкинути жагу до статусу й будь-які хибні прагнення. Я більше не хотіла гнатися за славою чи статусом. Я хотіла скоритися будь-яким обов’язкам, які мені доручать. Перед голосуванням вищі лідери попросили кожного з нас поділитися своїми думками. Я відкрилась і сказала: «Хоча я вірю в Бога вже понад десять років, моє життя-входження поверхове; моя природа зарозуміла, і я маю сильну жагу до статусу, тож на керівній посаді мені було б легко насолоджуватися благами статусу й сковувати інших. Я не думаю, що підходжу для ролі лідерки. Я ділюся з вами своєю реальною ситуацією; ви можете оцінити мене, спираючись на принципи». Після цих слів я відчула великий спокій. Зрештою брати й сестри обрали лідерками церкви двох інших сестер, а мене – євангельською дияконкою. Я була дуже вдячна Богу й хотіла виконувати свій обов’язок від щирого серця. Після цього я зосередилася на своїй євангельській роботі. Обидві сестри-лідерки церкви тільки-но почали практикувати, тому коли я помічала, що певні аспекти їхньої роботи були невідповідними, я звертала на це увагу й бесідувала з ними, щоб виправити ситуацію. Я відчувала, що такий підхід був правильним.

У минулому, щоразу бачачи когось на керівній посаді, я втрачала спокій, вважаючи лідерство метою свого прагнення. Тепер я розумію, що тільки прагнучи істини можна досягти спасіння. Прагнення статусу безглузде. Я також навчилася відкидати свою жагу до статусу з глибини серця. Хоч би хто став лідером, я можу ставитися до нього правильно. Я лише бажаю непохитно прагнути істини, добре виконувати свої обов’язки та втішати Боже серце.