Лінь Юйцянь, Китай

У червні 2022 року мене обрали лідеркою команди з роботи над відео. Через деякий час я освоїлася з роботою і могла відстежувати й осягати стани учасників команди та прогрес роботи. Хоча мені все ще бракувало навичок, я відчувала, що можу впоратися з цією роботою.

Одного дня прийшла лідерка, щоб дізнатися про стан справ у команді. Якраз нещодавно я зрозуміла причини повільного просування роботи. Наприклад, учасникам команди бракувало тісної співпраці. У них виникали розбіжності, які потребували обговорення, але вони не доходили згоди. Це згодом призводило до переробок і затримок у виконанні. Також були деякі громіздкі процеси, що теж гальмували роботу. Зрозумівши ці ситуації, я провела бесіди й розв’язала їх, а потім доповіла про це лідерці. Я думала, що раз я виконала реальну роботу, лідерка скаже, що я добре впоралася. Але на мій подив, щойно я закінчила говорити, вона запитала мене: «Чому учасники команди не можуть гармонійно співпрацювати? У чому їхні головні проблеми?». Зіткнувшись із цим питанням, я не знала, як відповісти, бо справді не розуміла причин. Я не була впевнена, на чому вони застрягли; я лише поверхово бачила, що вони не могли тісно співпрацювати. Далі лідерка поставила ще кілька запитань, а я все одно не могла відповісти. Тоді вона сказала мені: «Ти просто слухаєш те, що тобі кажуть брати й сестри, не виявляючи корінних проблем із того, що вони розповідають? Чи можеш ти насправді розв’язувати проблеми в такий спосіб?». Коли я почула ці слова лідерки, мені стало ніяково. Я не могла не подумати: «Ти що, натякаєш, що я не вмію вирішувати проблеми? Звучить так, ніби я не вмію керувати роботою». Потім лідерка вказала, що я торкаюся проблем лише поверхнево й не можу розв’язати їх у корені. Вона також використала принципи у своїй бесіді зі мною, щоб допомогти мені зрозуміти: виконуючи роботу, треба вчитися осягати головні та ключові питання. Мене це не дуже переконало – я ж щосили намагалася виявляти проблеми та спілкуватися з учасниками команди; не те щоб я взагалі не вміла керувати роботою. Я з похмурим обличчям дивилася в комп’ютер, не бажаючи спілкуватися з лідеркою. Друкуючи, я навмисно сильно била по клавіатурі, щоб виплеснути своє невдоволення, думаючи: «Лідерка сказала це перед моїми двома співпрацівниками. Як на мене тепер дивитимуться інші? Чому вона вказала лише на мої проблеми? Хіба інші співпрацівники виконують свою роботу бездоганно?». Мені здавалося, що слова лідерки перекреслили всі мої зусилля. Що більше я про це думала, то більше злилася. Я відчувала, що лідерка була до мене надто суворою.

Після зустрічі, згадуючи критику лідерки, я почувалася дуже приниженою. Я припускала, що мої співпрацівники точно подумають, що я погано справляюся з роботою. Тому я була дещо роздратованою й подумала: «Відтепер я не буду так сильно викладатися, виконуючи свій обов’язок, адже цього все одно ніхто не бачить! Наступного разу, коли лідерка ставитиме питання, я не буду так охоче відповідати». Я була дуже пригніченою, сповненою гніву й образ, і мені хотілося плакати. Увечері в листі від співпрацівника я прочитала речення: «Якщо брати й сестри щиро хочуть добре виконувати свій обов’язок, вони повинні з готовністю приймати, коли лідери відстежують їхню роботу й наглядають за нею та своєчасно вказують на їхні проблеми й відхилення». Коли я прочитала це речення, мені стало дуже соромно. Зіткнувшись із наглядом та вказівками лідерки, я засмутилася не через те, що погано виконую свій обов’язок, а розлютилася, бо лідерка говорила без огляду на мою гордість. Хіба ж я була людиною, яка щиро виконує свій обов’язок? Я постала перед Богом і помолилася: «Боже, сьогодні лідерка вказала на мої проблеми, і я відчула опір. Я знаю, що таке ставлення не відповідає Твоєму наміру, але які уроки я маю винести і як мені слід розмірковувати над собою й пізнати себе? Прошу, просвіти та спрямуй мене».

Наступного ранку я прочитала ці Божі слова: «Чудово, якщо ти можеш прийняти те, що дім Божий наглядає та спостерігає за тобою й намагається зрозуміти тебе. Це допомагає тобі належно виконувати свій обов’язок, бути здатним виконувати його так, щоб це відповідало стандарту, і задовольняти Божі наміри. Це приносить тобі користь і допомогу, без жодних негативних наслідків. Коли ти зрозумієш цей принцип, у тебе вже не буде жодних почуттів опору та настороженості щодо нагляду з боку лідерів, працівників і обраних Богом людей, чи не так? Навіть якщо іноді хтось намагається тебе зрозуміти, спостерігає за тобою й наглядає за твоєю роботою, це не слід сприймати особисто. Чому Я так кажу? Тому що завдання, які тепер твої, обов’язок, який ти виконуєш, і будь-яка робота, яку ти робиш, – це не приватні справи чи особиста робота якоїсь однієї людини; вони стосуються роботи Божого дому й пов’язані з частиною Божої роботи. Тому, коли хтось трохи наглядає за тобою чи спостерігає за тобою або намагається глибоко зрозуміти тебе, намагаючись поговорити з тобою по душах і з’ясувати, яким був твій стан протягом цього часу, і навіть іноді, коли його ставлення трохи суворіше, і він трохи обтинає й дисциплінує тебе та докоряє тобі, – усе це тому, що він має сумлінне й відповідальне ставлення до роботи Божого дому. Тобі не слід мати жодних негативних думок і тобі не слід реагувати з негативними емоціями. Що означає, якщо ти можеш прийняти, коли інші наглядають і спостерігають за тобою та намагаються тебе зрозуміти? Це означає, що у своєму серці ти приймаєш Боже проникливе спостереження. Якщо ти не приймаєш людського нагляду, спостереження й намагань тебе зрозуміти і якщо ти навіть опираєшся цьому, чи можеш ти прийняти Боже проникливе спостереження? Боже проникливе спостереження більш детальне, глибоке й точне, ніж коли люди намагаються тебе зрозуміти; Божі вимоги набагато більш конкретні, суворі й глибокі. Якщо ти не можеш навіть прийняти нагляду з боку обраних Богом людей, хіба твої твердження, що ти можеш прийняти Боже проникливе спостереження, – не порожні слова? Щоб ти міг прийняти Боже проникливе спостереження й дослідження, ти мусиш спочатку прийняти нагляд з боку Божого дому, лідерів і працівників або братів і сестер. … Лідер, який наглядає за твоєю роботою, – це добре. Чому? Тому що це означає, що він бере на себе зобов’язання за роботу церкви; це його обов’язок, його зобов’язання. Здатність виконувати це зобов’язання доводить, що він компетентний лідер, хороший лідер. Якби тобі дали повну свободу й права людини, і ти міг би робити все, що тобі заманеться, слідувати своїм бажанням і насолоджуватися повною свободою й демократією, і хоч би що ти робив чи хоч би як ти це робив, лідер не дбав і не наглядав, ніколи не питав тебе, не перевіряв твоєї роботи, не висловлювався, коли було виявлено проблеми, а лише вмовляв тебе або домовлявся з тобою, то чи був би він хорошим лідером? Очевидно, ні. Такий лідер шкодить тобі. Він потурає твоїм лихим вчинкам, дозволяючи тобі йти проти принципів і робити, як заманеться, – він штовхає тебе в вогняну яму. Це не лідер, який є відповідальним і відповідає стандарту. З іншого боку, якщо лідер здатний регулярно наглядати за тобою, виявляти проблеми в твоїй роботі й своєчасно нагадувати або докоряти тобі й розвінчувати тебе, а також своєчасно виправляти твої неправильні прагнення й відхилення у виконанні обов’язку й допомагати в цьому, і завдяки його нагляду, докорам, забезпеченню й допомозі твоє неправильне ставлення до обов’язку змінюється, ти можеш відкинути деякі абсурдні погляди, а твої власні ідеї й те, що виникає з імпульсивності, поступово зменшується, і ти можеш спокійно приймати твердження й погляди, які є правильними й відповідають істинам-принципам, то хіба це не є благами для тебе? Такі блага справді величезні!» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (7)). Божі слова заспокоїли моє серце. Я зрозуміла, що Богові не подобається бачити, як я тримаю в собі стільки образи. Натомість Він сподівається, що я зможу заспокоїтися, спершу порозмірковувати над відхиленнями й проблемами у своїй роботі та прийняти нагляд і настанови лідерки. Я прочитала Божі слова про те, що відповідальні лідери та працівники відстежують і розуміють роботу кожної людини, виявляють проблеми та відхилення і своєчасно дають настанови й виправляють їх. Іноді їхнє ставлення може бути дещо суворим і навіть супроводжуватися критикою та обтинанням. Насправді ж вони просто відповідально ставляться до роботи й прагнуть переконатися, що вона виконується добре. Саме так і повинен діяти лідер, який відповідає стандарту. Зіткнувшись із наглядом та настановами лідера, розсудлива людина має активно їх приймати. Однак моєю першою реакцією був опір, і в серці я намагалася виправдати себе, щоб зберегти обличчя. Хіба ж я мала бодай якесь справжнє ставлення прийняття? Згадавши, що мене щойно обрали лідеркою команди і що я маю багато недоліків, я зрозуміла: нагляд, запитання та настанови лідерки означають, що вона відповідально ставиться до роботи. Так само й тоді, коли лідерка вказала, що я розглядала проблеми лише поверхнево й не розуміла корінних причин відсутності гармонійної співпраці між учасниками команди, що призводило до неповного розв’язання проблем. Ретельно все обдумавши, я усвідомила, що так воно і є. Я керувала роботою поверхово й не розв’язувала проблеми в їхньому корені, що, природно, призвело до поганих результатів. Мені слід було розсудливо прийняти настанови лідерки, а не опиратися чи виправдовувати себе. Подумавши про це, я більше не відчувала жодного опору до лідерки. Пізніше я згадала Божі слова про те, що ми повинні розмірковувати над собою й пізнавати себе в кожній ситуації, з якою стикаємося, і що тільки так ми можемо досягти прогресу та змінитися. Тому я свідомо шукала відповідні Божі слова, щоб роздумувати й розмірковувати над собою. Водночас я мовчки молилася Богу, просячи Його просвітити та спрямувати мене в пізнанні себе.

Одного ранку під час духовних роздумів я прочитала уривок із Божих слів: «Коли Вишнє доручає проєкт певним людям, час минає, а прогрес геть відсутній. Вони не повідомляють Вишнє, чи працюють вони над проєктом, як він просувається та чи заважають роботі якісь труднощі чи проблеми. Вони не дають зворотного зв’язку. Деяка робота термінова, і її не можна затримувати, але вони зволікають, надовго затягуючи та не завершуючи роботу. Тоді Вишнє вимушено вдається до розпитувань. Коли Вишнє це робить, таким людям від розпитувань нестерпно ніяково, і в душі вони опираються їм: “Минуло ж лише десять із чимось днів, відколи мені це доручили. Я ще навіть зорієнтуватися не встиг, а Вишнє вже розпитує. Та в них просто зависокі вимоги до людей!”. І ось вони вже прискіпуються до розпитувань. У чому тут проблема? Скажіть Мені, хіба це не цілком нормально, що Вишнє проводить розпитування? Частково це бажання дізнатися більше про стан просування роботи, а також про те, які труднощі досі треба вирішити; крім того, це бажання дізнатися більше про те, що за рівень у людей, яким Вишнє доручило цю роботу, і чи справді вони зможуть розв’язати проблеми та добре виконати роботу. Вишнє хоче знати правду як вона є, і здебільшого вони проводять розпитування саме в таких обставинах. Їм так і належить робити, хіба ні? Вишнє хвилюється, що ти можеш не знати, як розв’язувати проблеми, і не впораєшся із завданням. Ось чому Вишнє розпитує. Деякі люди відчувають до таких розпитувань сильний опір і відразу. Вони не бажають дозволяти людям розпитувати, і коли люди це роблять, вони опираються та щось підозрюють, постійно мізкуючи: “Чому вони постійно розпитують і хочуть дізнатися більше? Може, вони не довіряють мені та зневажають мене? Якщо вони мені не довіряють, то хай не використовують!”. Вони ніколи не розуміють розпитувань і нагляду Вишнього, але опираються їм. Хіба в таких людей є розум? Чому вони не дозволяють Вишньому розпитувати й наглядати за ними? Чому вони ще й опираються та пручаються? У чому тут проблема? Їм байдуже, чи вони виконують свій обов’язок ефективно, а чи заважають цим просуванню роботи. При виконанні свого обов’язку вони не шукають істин-принципів, а роблять що заманеться. Вони не думають про результати й ефективність роботи, і вони геть не думають ні про інтереси Божого дому, ні тим більше про наміри та вимоги Бога. Вони мислять так: “У мене власні способи та звичні прийоми виконання обов’язку. Не вимагай від мене забагато, не висувай занадто детальних вимог. Досить уже того, що я можу виконувати свій обов’язок. Я не можу перевтомлюватись і занадто страждати”. Вони не розуміють, навіщо Вишнє розпитує їх і намагається дізнатися більше про їхню роботу. Чого бракує в цьому їхньому нерозумінні? Хіба тут не бракує покори? Хіба тут не бракує почуття відповідальності? Вірності? Якби вони були справді відповідальними та вірними у виконанні свого обов’язку, хіба вони відкидали б розпитування Вишнього щодо їхньої роботи? (Ні.) Вони змогли б це зрозуміти. Якщо вони дійсно не можуть цього зрозуміти, тут може бути лише одна причина: вони вбачають у своєму обов’язку професію, джерело засобів до існування, і капіталізують його, водночас розглядаючи виконуваний обов’язок як умову та козир для отримання винагороди. Вони просто виконують трохи престижної роботи, щоб відбутися перед Вишнім, і геть не намагаються сприймати Боже доручення як свій обов’язок і повинність. Тож коли Вишнє розпитує про їхню роботу чи наглядає за нею, вони впадають в умонастрій відрази й опору. Хіба не так? (Так.) У чому корінь цієї проблеми? У чому її сутність? У тому, що їхнє ставлення до робочого проєкту хибне. Вони думають лише про плотські зручності й комфорт, про власний статус і обличчя, замість того щоб думати про ефективність роботи й інтереси Божого дому. Вони зовсім не прагнуть діяти відповідно до істин-принципів. Якби вони справді мали трохи совісті й розуму, то змогли б зрозуміти, чому Вишнє розпитує та наглядає. Вони змогли б сказати від щирого серця: “Це добре, що Вишнє проводить розпитування. Інакше я постійно керувався б власною волею, і це заважало б ефективному виконанню роботи чи навіть привело б до її провалу. Вишнє бесідує, проводить контроль якості та справді розв’язує реальні проблеми – як це чудово!”. Це показало б, що вони відповідальні люди. Такі люди бояться, що якщо вони візьмуться за роботу самостійно, то в разі помилки чи вади, яка непоправно нашкодить роботі Божого дому, це буде відповідальність, якої вони не витримають. Хіба це не почуття відповідальності? (Це воно.) Це почуття відповідальності, і це ознака того, що вони проявляють свою вірність у діях» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хочуть, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина друга)). Із Божих слів я зрозуміла, що ті, хто по-справжньому відповідальний і вірний своєму обов’язку, з радістю приймають нагляд і настанови від інших, щоб виправити свої недоліки й докласти всіх зусиль для належного виконання свого обов’язку. Однак ті, хто не вірний своєму обов’язку, у кожній ситуації думають про власне обличчя й статус. Коли інші наглядають за їхньою роботою або розпитують про неї, їм здається, що їх не цінують або не зважають на них, тому вони відчувають опір і стають ворожими, не виявляючи жодного ставлення прийняття істини. Розмірковуючи над тим, як я відреагувала на нагляд лідерки, я подумала: «Хіба це не було свідченням мого браку вірності?». Коли я доповідала про стан своєї роботи лідерці, то думала, що виконала певну реальну роботу і що лідерка буде про мене високої думки. Але несподівано лідерка знайшла багато проблем у роботі, яку я відслідковувала, і вказала, що я бачила лише поверхові питання, але не осягнула корінних проблем, щоб побесідувати про них і розв’язати їх. Я подумала, що лідерка перекреслює мою роботу, і відчула опір і невдоволення. Зокрема, коли я подумала про те, як лідерка ретельно розпитувала про мою роботу перед співпрацівниками та вказувала на мої проблеми, через що я почувалася приниженою, я дуже розлютилася. Я постійно в серці виправдовувала й захищала себе, намагаючись зберегти обличчя, і навіть затаїла глибоку образу. Насправді ж нагляд та настанови лідерки мали на меті допомогти мені добре виконувати свій обов’язок, що було корисно для роботи церкви. Але я взагалі не мала ставлення прийняття й навіть вважала, що лідерка навмисно принижує та зневажає мене. Я дбала лише про своє обличчя й статус, зовсім не думаючи про роботу Божого дому. Я не була людиною, вірною у виконанні свого обов’язку. Крім того, я була надзвичайно зарозумілою та впевненою у власній праведності, постійно вважаючи, що робота, за яку я відповідала, була досить хорошою й не такою поганою, як казала лідерка. Тож я відчувала сильний опір і відразу до щирих настанов і допомоги лідерки. У мене не було жодного ставлення пошуку чи прийняття. Я справді була занадто впевненою у власній праведності та непоступливою, виявляючи сатанинський характер відрази до істини. Як би я могла прийняти істину та здобути її, якщо не могла прийняти навіть нормальних настанов інших під час виконання свого обов’язку? Усвідомивши це, я проаналізувала проблеми, на які вказала лідерка. Обговорюючи роботу з учасниками команди, я свідомо роздумувала над природою й коренем проблем, які виникали. Потім я запропонувала розв’язання цих реальних проблем. Вони сказали, що така бесіда була ефективною й змогла розв’язати деякі проблеми. Побачивши такий результат, я зраділа. Іноді в моїй роботі все ще залишалися аспекти, які я не обміркувала ретельно, і лідерка вказувала мені на них. Я свідомо приймала це, виправляла помилки й мала певне входження. Поступово я почала відчувати, що щось здобуваю.

Пізніше мені доручили керувати роботою ще кількох команд. Одного дня, через кілька місяців, лідерка запитала мене про стан справ. Я не могла чітко пояснити деякі деталі, тоді лідерка суворо сказала мені: «Ти вже деякий час відповідаєш за ці команди, але навіть не знаєш цих деталей. Хіба це не є безвідповідальністю та невиконанням реальної роботи?». Почувши слова лідерки, я відчула, як моє обличчя палає від сорому. Хоча я знала, що вона каже правду, мені все одно було важко це прийняти. Я хвилювалася, що лідерка поганої думки про мене, і що подумають мої співпрацівники. Але потім я згадала Божі слова, які читала деякий час тому: «Якби вони справді мали трохи совісті й розуму, то змогли б зрозуміти, чому Вишнє розпитує та наглядає. Вони змогли б сказати від щирого серця: “Це добре, що Вишнє проводить розпитування. Інакше я постійно керувався б власною волею, і це заважало б ефективному виконанню роботи чи навіть привело б до її провалу. Вишнє бесідує, проводить контроль якості та справді розв’язує реальні проблеми – як це чудово!”. Це показало б, що вони відповідальні люди» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хочуть, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина друга)). Коли я порозмірковувала над Божими словами, моє серце поступово заспокоїлося. Те, що лідерка розпитувала про мою роботу, було проявом її відповідальності за роботу. Це ж я не виконувала реальної роботи. Які я мала підстави опиратися критиці й обтинанню від інших? Я постійно хвилювалася про власну репутацію – хіба це не було спробою захистити себе? Хіба це не означало ставити власну репутацію на перше місце, вище за роботу Божого дому? Подумавши про це, я зрозуміла: оскільки я відповідала за роботу цих команд, я мала б узяти на себе відповідальність за їхню роботу. Але тепер, коли лідерка детально розпитувала про роботу, стало зрозуміло, що я не осягнула специфіки цих завдань і не виконую реальної роботи. Проте я все ще хотіла зберегти обличчя й не хотіла, щоб інші розвінчували чи критикували мене. Хіба це не було відмовою приймати істину? Усвідомивши це, я відчула докори сумління й була готова прийняти настанови лідерки, щоб виправити свої проблеми. Після цього я почала брати на себе ініціативу, долучатися до роботи команди та справді розуміти конкретні обставини кожного її аспекту. Я обговорювала виявлені проблеми з учасниками команди, і вони також висловлювали готовність швидко їх розв’язувати. Завдяки реальній участі в роботі я багато чого здобула. Я ретельно обмірковувала проблеми, які існували в роботі, і згодом у мене з’явилися деякі ідеї. Практикуючи так, я почувалася спокійніше.

Завдяки цьому досвіду я зрозуміла, що прийняття нагляду та настанов під час виконання обов’язку – це відповідальне ставлення до церковної роботи. У моєму обов’язку все ще є багато відхилень і недоліків, які потребують нагляду та настанов лідерки. Покладаючись лише на себе, я не можу добре виконувати багато завдань і можу навіть затримати роботу церкви. Нагляд і настанови лідерки щодо моєї роботи не мають на меті ускладнити мені життя. Навпаки, вони корисні для того, щоб я добре виконувала свій обов’язок, а також розмірковувала над своїми недоліками та прогалинами й усвідомлювала їх. Тепер я можу правильно ставитися до нагляду та настанов від братів і сестер і готова приймати їх, розмірковувати над собою й виправляти свої відхилення.