Пань Лі, Китай

Одного дня в листопаді 2020 року я почула, що лідерку церкви на ім’я Чжао Цзюнь заарештувала поліція. Оскільки я була досить добре знайома із ситуацією в церкві Чжао Цзюнь, мій вищий лідер попросив мене піти туди, щоб розібратися в тому, що сталося, як саме заарештували Чжао Цзюнь, і вчасно провести роботу із залагодження наслідків. Отримавши це завдання, я трохи злякалася, подумавши: «Оскільки Чжао Цзюнь щойно заарештували, мені зараз іти до тієї церкви дуже небезпечно. Що зі мною буде, якщо мене схоплять поліцейські, які чатують біля нашої церкви? Хіба я не піду прямо в пастку?». Але потім я згадала, що Чжао Цзюнь контактувала з багатьма людьми та приймаючими сім’ями, і всі вони будуть у небезпеці через її арешт. Я знала, що мушу негайно повідомити всіх, щоб вони вжили запобіжних заходів. Прийнявши рішення, я швидко вирушила до церкви, щоб попередити братів і сестер. Наступного дня я дізналася, що у двох приймаючих сім’ях, які я відвідала напередодні ввечері, сталися інциденти. Незабаром після мого відходу в одному будинку провели обшук, а в іншій сім’ї заарештували і чоловіка, і дружину. Якби я затрималася хоч на трохи, мене б також заарештували. У грудні прокотилася ще одна хвиля масштабних арештів у різних церквах. Сестру, з якою я співпрацювала, а також понад тридцять братів і сестер, зокрема лідерів і працівників, заарештовували одних за одними. Ситуація була дуже небезпечною, і мені було вкрай важливо попередити інших братів і сестер, які наражалися на приховану небезпеку, що їм потрібно сховатися й передати книги з Божими словами іншим на безпечне зберігання. На той час ми вже втратили зв’язок із деякими церквами, не було підходящих будинків, де можна було б зберігати книги з Божими словами та церковне майно, а деякі брати й сестри не мали доступу до безпечних приймаючих домів. Зіткнувшись із такою складною ситуацією, я почувалася дуже слабкою, наляканою та стривоженою. Здавалося, що мене будь-якої миті можуть заарештувати. Я подумала: «Що як мене заарештують і заб’ють до смерті в такому молодому віці?». Я цілими днями ходила похмура від тривоги, і кожен день тягнувся нестерпно довго. Я постійно думала, коли ж ця ситуація нарешті закінчиться. Тоді ж я почула, що з області прибули кілька десятків спецпризначенців з єдиною метою – арештовувати віруючих. Я стала ще більш знервованою та наляканою і подумала: «Мене й так розшукують, тож якщо я піду переносити книги, хіба я не здамся поліції прямо в руки? Якщо вони вистежать мене й заарештують, то точно не відпустять просто так. КПК може безкарно вбивати віруючих – чи не заб’ють вони мене до смерті, якщо заарештують? Я стільки років вірила в Бога, покинула все й присвячувала себе Йому – і все це лише для того, щоб мене забили до смерті? Чи зможу я все ще досягти спасіння? Якщо ні, то хіба всі мої роки страждань не були марними? Якщо мені дадуть багаторічний вирок, як я витримаю життя у в’язниці?». Мені було нестерпно думати про життя у в’язниці, де смерть здається кращою за життя в таких умовах. Я жила в постійному страху й не наважувалася переносити книги, тому написала листа братові Лі Ї, попросивши його зробити це якнайшвидше. Проте, написавши кілька листів, я так і не отримала від нього відповіді. Минуло ще кілька днів, а книги досі так і не перенесли. Я хвилювалася, що вищий лідер звинуватить мене в безвідповідальному ставленні до свого обов’язку, тож попросила його призначити когось іншого для залагодження наслідків. Щоб приховати власні наміри й мотиви, я сказала, що маю малий духовний зріст, що в мене немає досвіду в таких ситуаціях, і в деяких аспектах роботи мені потрібно з кимось радитися та консультуватися. Таким чином, лідер думав би, що я роблю все можливе для виконання свого обов’язку й несу ношу в церковній роботі. Так, лідер не став би мене звинувачувати навіть якби виникли проблеми. Незабаром після цього лідер призначив сестру Юнь Цін співпрацювати зі мною в залагодженні наслідків.

Після цього ситуація ставала дедалі напруженішою – повідомлення про арешти братів і сестер надходили одне за одним, і я також чула, що поліція отримала інформацію про багатьох братів і сестер. Я писала листи лідерам груп, закликаючи їх негайно попередити всіх братів і сестер, щоб вони сховалися, але сама просто була не в тому стані, щоб перейматися безпекою братів і сестер. Я відчувала сильну тривогу й страх, хвилюючись, що одного дня й мене заарештують. Через це я не виконала певну детальну роботу, не повідомила належним чином людей, яким треба було сховатися, і, як наслідок, сестру на ім’я Ван Лань заарештували. Пізніше її відправили додому, і вона померла менш ніж через десять годин. Я відчувала велику провину – якби я доклала трохи більше зусиль і виконала свій обов’язок, вчасно попередивши Ван Лань, що їй треба сховатися, вона б, можливо, не була заарештована й не померла б. Це я була винна в тому, що Ван Лань заарештували, і цьому не було виправдання.

Невдовзі мій вищий лідер прийшов до мене зі скаргою, яку на мене написали брати й сестри. У ній викривалося, як у найвирішальніший момент я не захистила братів і сестер, не перенесла вчасно книги з Божими словами, егоїстично й ницо захищала лише себе й не захищала й не підтримувала церковну роботу. Тоді лідер одразу ж відсторонив мене. Я зрозуміла, що весь цей час жила як боягузка й не виконувала роботу по-справжньому. Я заслужила на відсторонення. Під час духовних роздумів та розмірковування я натрапила на цей уривок Божих слів: «Найперше й основне, що мусять робити лідери і працівники, – це належно наглядати за різним матеріальним майном Божого дому, належно проводити перевірку й стояти на сторожі Божого дому, не допускаючи, щоб будь-яке майно було пошкоджене, змарноване або привласнене злими людьми. Це мінімум, який вони мають виконувати. Щойно тебе обирають лідером чи працівником, Божий дім вважає тебе своїм домоправителем: ти належиш до управлінського класу, і завдання, яке ти несеш на своїх плечах, важче, ніж в інших. Ти несеш величезну відповідальність. Ось чому кожне твоє ставлення, кожен твій вчинок, кожен твій план вирішення питань і кожен твій метод розв’язання проблем – усе це пов’язано з інтересами Божого дому. Якщо ти навіть не зважаєш на інтереси Божого дому й не береш їх до серця, ти не придатний бути домоправителем Його дому. … Отже, коли йдеться про вибір лідерів і працівників, якщо поглянути з позиції людськості, що є найбільш базовим, чим вони мають володіти? Вони мусять мати совість і почуття справедливості, а їхні мотиви мають бути правильними. Їхня людськість спочатку має відповідати вимогам. Незалежно від їхньої працездатності чи рівня, яким вони володіють, такі люди, якщо служитимуть кураторами, відповідатимуть стандарту як домоправителі. Як мінімум, вони зможуть захищати інтереси Божого дому та спільні інтереси братів і сестер. Вони абсолютно не зрадять ані інтереси братів і сестер, ані інтереси Божого дому. Коли інтересам Божого дому та братів і сестер загрожуватиме шкода чи збитки, вони подумають про це заздалегідь і першими виступлять на їхній захист, навіть якщо це вплине на їхню власну безпеку або вимагатиме заплатити ціну чи постраждати. Це все те, що можуть зробити люди із совістю та розумом. Зіткнувшись із небезпечними обставинами, деякі неправдиві лідери і працівники поспішають знайти собі безпечне місце, щоб сховатися, але про важливе майно Божого дому – книги Божих слів, мобільні телефони, комп’ютери тощо – вони не дбають і не питають про нього. Якби вони турбувалися про те, що їхній арешт вплине на загальну картину роботи церкви, вони могли б доручити іншим зайнятися цими речами, але ці неправдиві лідери ховаються лише заради власної безпеки. Вони смертельно налякані, і, щоб гарантувати власну безпеку, не роблять того, що можуть. Тому є багато випадків, коли через недбалість, бездіяльність і безвідповідальність неправдивих лідерів різне майно Божого дому та приношення Богові грабуються й забираються великим червоним драконом, коли виникають небезпечні ситуації, що призводить до серйозних втрат. Коли такі ситуації тільки виникають у церкві, першою думкою лідерів і працівників має бути розміщення обладнання та матеріального майна Божого дому у відповідних місцях, передача їх на управління відповідним людям; категорично не можна дозволяти великому червоному дракону їх забирати. Але неправдиві лідери ніколи не думають про такі речі; вони ніколи не ставлять інтереси Божого дому на перше місце, натомість вони ставлять на перше місце власну безпеку. Те, що неправдиві лідери не виконують реальної роботи, часто спричиняє збитки або пошкодження для різного важливого майна Божого дому. Хіба це не серйозне порушення зобов’язань з боку неправдивих лідерів?» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (11)). Божі слова чітко описували обов’язки лідера. Лідер повинен мати людськість і почуття справедливості та заслуговувати на довіру. У вирішальні моменти лідери завжди повинні захищати братів і сестер і берегти книги з Божими словами, навіть якщо це означає, що їм доведеться страждати й жертвувати власними інтересами. Неправдиві лідери неймовірно егоїстичні та ниці, і навіть якщо вони час від часу виконують роботу, вони завжди обирають лише ту, яка їм до вподоби. У всьому вони думають лише про власні інтереси й взагалі ніколи не зважають на інтереси дому Божого. Такі люди мають низькі моральні якості, і Бог відчуває до них відразу. Порівнюючи себе з ними, я побачила, що нічим не відрізняюся від неправдивих лідерів, викритих у Божих словах. Коли в церкві почалися арешти, я переклала небезпечну роботу на інших, попросивши Лі Ї перенести книги. А коли він не відповів на мої листи вчасно, я не кинулася швидко переносити їх сама, а натомість написала вищому лідеру, пояснюючи це тим, що маю малий духовний зріст, і попросила його доручити цю роботу комусь іншому. Я шукала виправдання, щоб захистити себе, і перекладала небезпечну роботу на інших, аби не наражати себе на ризик. Коли ситуація ставала дедалі гіршою, у мене просто не було бажання вдаватися в деталі залагодження наслідків. Замість цього я лише робила вигляд, що працюю, роздаючи вказівки згори й перекладаючи всю роботу із залагодження наслідків на лідерів груп, так що їм доводилося особисто з’являтися й вирішувати ці ситуації. Коли я почула, що Ван Лань загрожує арешт, я мала б негайно написати їй лист і нагадати, щоб вона сховалася. Якби я це зробила, можливо, її б не заарештували й вона не втратила б життя. Але я жила в страху й боязні й не повідомляла людей так, як належало. Деякі брати й сестри стали негативно налаштованими та слабкими, але я не проводила з ними бесіди й не підтримувала їх. У будь-якій ситуації я думала про те, як захистити власні інтереси, і анітрохи не зважала на роботу церкви. Якою ж егоїстичною і ницою я була! Як лідерка церкви я була зобов’язана захищати Божих обранців та інтереси Божого дому, але в найважливіший момент я ухилилася від свого обов’язку. Я була егоїстичною, ницою, дбала лише про себе й не мала ані краплі совісті чи розуму. У результаті мою сестру заарештували й закатували до смерті, церковна робота затрималася, а я скоїла довічний переступ.

Пізніше я натрапила на такий уривок Божих слів: «Виконання свого обов’язку – це не дріб’язкова справа; люди найбільше викриваються під час виконання свого обов’язку, і Бог визначає фінали людей на основі їхнього послідовного виконання свого обов’язку. Що означає, коли хтось погано виконує свій обов’язок? Це означає, що він не приймає істини, не кається по-справжньому і відсіяний Богом. Коли неправдивих лідерів і неправдивих працівників відсторонюють, що це означає? Це ставлення Божого дому до таких людей і, звісно, це також являє собою ставлення Бога до таких людей. Тож яке ставлення Бога до таких нікчемних людей? Він цурається їх, засуджує їх і відсіює їх. Тож чи ви досі хочете впиватися благами статусу й бути неправдивими лідерами?» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (8)). Прочитавши Божі слова, я залилася сльозами. Я побачила, що моє відсторонення було виявом Божого гніву, і відчула, що Божий праведний характер є таким, якого не можна образити. Згадуючи, як я завжди ставила власну безпеку на перше місце, не захищала роботу церкви, не думала про безпеку братів і сестер, що призвело до незворотних наслідків, мені було надзвичайно шкода. Хоча я сама вийшла неушкодженою, я не виконала своїх обов’язків, скоїла переступ, який ніколи не зможу спокутувати, і через це Бога мене ненавидів і зневажав. Те, що брати і сестри поскаржилися на мене, було цілком моєю провиною. У той час я часто плакала, думаючи про це, і ненавиділа себе за те, що так чіпляюся за життя й боюся смерті. Щоразу, коли згадувалося про це, я відчувала тупий біль у серці й розуміла, що я в боргу перед Богом та своїми братами й сестрами. Я ненавиділа себе за те, що була не кращою за тварину, і думала, що жодне покарання від Бога не буде для мене занадто суворим.

Після цього я почала шукати розуміння – чому ж я завжди намагалася захистити себе, стикаючись із важкими ситуаціями? І я натрапила на цей уривок Божих слів: «Перш ніж люди переживуть Божу роботу й зрозуміють істину, саме природа сатани перебирає на себе контроль і домінує над ними зсередини. Що саме охоплює ця природа? Наприклад, чому ти егоїстичний? Чому ти захищаєш свій власний статус? Чому твої почуття так впливають на тебе? Чому тобі подобаються ті неправедні речі й ті лихі речі? На чому ґрунтується твоє вподобання таких речей? Звідки беруться ці речі? Чому вони тобі подобаються й чому ти приймаєш їх? Наразі ви всі зрозуміли: головна причина полягає в тому, що отрути сатани містяться в людині. Тож що таке отрути сатани? Як їх можна виразити? Наприклад, якщо ти запитаєш: “Як людям слід жити? Заради чого людям варто жити?”, кожен відповість: “Кожен сам за себе, а невдах під три чорти”. Тільки ця єдина фраза виражає сам корінь проблеми. Філософія та логіка сатани стали життям людей. Чого б не прагнули люди, вони насправді роблять це для себе – і тому всі вони живуть для себе. “Кожен сам за себе, а невдах під три чорти” – така життєва філософія людини, яка також уособлює людську природу. Ці слова вже стали природою розбещеного людства, і вони є справжнім портретом сатанинської природи розбещеного людства. Ця сатанинська природа повністю стала основою для існування розбещеного людства. Протягом декількох тисяч років розбещене людство живе цією отрутою сатани, аж до сьогоднішнього дня» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Як іти шляхом Петра). Читаючи Божі слова, я усвідомила, що сатанинська отрута «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти» глибоко вкоренилася в мені й стала моїм стандартом того, як жити й поводитися. Стикаючись із небезпеками, я постійно захищала себе й не виявляла жодної турботи про інтереси дому Божого, переймаючись лише тим, як уникнути арешту, і перекладаючи небезпечну роботу на інших. Усе, про що я могла думати, – це моя власна безпека. Мені зовсім не хотілося займатися роботою із залагодження наслідків, і я не виконувала своїх обов’язків. І лише завдяки тому, що інші брати й сестри зрештою вчасно перенесли книги з Божими словами, інтереси церкви не постраждали. Я жила за сатанинськими отрутами і стала неймовірно егоїстичною, ницою та цілковито позбавленою людськості. Раз за разом я не практикувала істину, не мала ані краплі вірності у виконанні свого обов’язку, і Бог ненавидів мою поведінку та відчував до неї відразу. Якщо я так і не покаюся та не змінюся, то втрачу свій шанс на спасіння. Саме тоді я усвідомила, наскільки глибоко розбещеним був мій характер, і що це відсторонення було Божим способом спасти мене.

Потім я натрапила на цей уривок Божих слів: «Як померли ті учні Господа Ісуса? Серед цих учнів були такі, кого побили камінням, проволокли за конем, розіп’яли вниз головою, розірвали п’ятьма кіньми – усілякі смерті їх спіткали. Що стало причиною їхніх смертей? Може, учнів Ісуса законно стратили за злочини? Ні. Вони популяризували Євангеліє Господнє, але люди світу не прийняли його, а натомість засуджували, били й ганили їх, і навіть страчували – ось так вони прийняли мученицьку смерть. … Насправді так померли й відійшли їхні тіла; у такий спосіб вони відійшли зі світу людей, але це не означає, що їхній фінал був такий самий. Якими б не були засоби їхньої смерті чи відходу, і як би це не сталося, Бог не так визначив остаточні фінали цих життів, цих створених істот. Ти мусиш ясно це розуміти. Навпаки, вони використали саме цей спосіб, аби засудити цей світ і засвідчити про Божі діяння. Ці створіння використали свої безцінні життя, свої останні миті, щоб дати свідчення про Божі діяння, щоб дати свідчення про велику Божу силу, щоб заявити сатані та світові, що Божі діяння правильні, що Господь Ісус – Бог, Господь і втілена Божа плоть. Аж до останньої миті свого життя вони так і не відреклися від імені Господа Ісуса. Хіба це не був своєрідний суд над цим світом? Вони використали свої життя, аби проголосити світові та підтвердити людям, що Господь Ісус є Господом, що Він Христос і втілена Божа плоть, що робота відкуплення всього людства, яку Він виконав, дає цьому людству змогу жити далі: це навічно незмінний факт. Наскільки ті, хто прийняв мученицьку смерть за популяризацію Євангелія Господа Ісуса, виконали свій обов’язок? Чи повною мірою вони це зробили? У чому проявилася ця повнота? (Вони принесли в жертву своє життя.) Саме так, вони заплатили ціну своїм життям» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Проповідування Євангелія – обов’язок, який зобов’язані виконувати всі віряни). Божі слова чітко пояснюють значення мученицької смерті за Бога. Апостоли та учні Господа Ісуса були вірні Богу до самої смерті й віддали свої дорогоцінні життя заради поширення Божого Євангелія. Своїм життям вони свідчили про те, що Господь Ісус є Богом, і давали свідчення про Божу роботу спокути людства. В ім’я поширення Євангелія Господа Ісуса Стефана забили камінням до смерті, а Петра розіп’яли головою донизу. Хоча їхня плоть загинула, їхня смерть була значущою та гідною. Бог схвалив те, як вони віддали власні життя, щоб свідчити про Нього. Зараз члени церкви стикалися із серйозними переслідуваннями та арештами, і деяких братів та сестер після арешту катували й мучили. Але вони не здалися сатані й радше пішли б до в’язниці, ніж зрадили Бога. Що ж до Ван Лань, вона воліла померти, аніж стати Юдою. На противагу цьому, у тій ситуації я думала лише про власну безпеку, ставила своє життя понад усе, не мала ані краплі вірності своєму обов’язку й не виконала своїх зобов’язань. Хоча мене не заарештували й моє життя було збережене, я взагалі не свідчила, і жити так було просто ганьбою. Я відчувала неймовірну провину й більше не хотіла продовжувати таке жалюгідне існування. Я також усвідомила, що Бог використовує послуги великого червоного дракона, щоб виявити, хто є справжнім віруючим, а хто – ні, хто свідчить, а хто – ні, а потім розділяє кожного за родом їхнім. У цьому полягає мудрість Божої роботи. Зрозумівши це, я твердо вирішила добре виконувати свій обов’язок і бути непохитною у своєму свідченні про Бога. Я помолилася Богу: «О Боже, я була надто егоїстичною та ницою. Через страх перед арештом і тортурами я не захистила роботу церкви й скоїла довічний переступ. Відтепер, хоч би з якою ситуацією я зіткнулася, я ризикуватиму життям, щоб захистити інтереси церкви. Я більше не буду жити таким жалюгідним життям. Я бажаю віддати своє життя в Твої руки й коритися Твоєму володарюванню та впорядкуванням».

Через кілька місяців мене знову обрали лідеркою церкви. Виконуючи свій обов’язок лише кілька днів, я отримала лист від вищого лідера, де повідомлялося, що КПК дістала мою фотографію із запису камер відеоспостереження. Лідер порадив мені не з’являтися на людях без крайньої потреби. Отримавши цей лист, я трохи стурбувалася, але це не вплинуло на те, як я виконувала свій обов’язок. Якщо для роботи мені потрібно було виходити, я просто трохи прикидалася й ішла виконувати свій обов’язок. Незабаром після цього кількох братів і сестер у моїй церкві заарештували, і мені знову довелося розбиратися з наслідками. Я усвідомила, що Бог перевіряє мене. Хоча я відчувала певну тривогу й занепокоєння, я згадала, якою егоїстичною і ницою була раніше, як перекладала небезпечну роботу на інших, залишила на собі вічну пляму перед Богом і стала посміховиськом для сатани – зіткнувшись із нинішньою ситуацією, я мусила покаятися й перестати жити так, як жила раніше. Я тихо помолилася Богу, сказавши Йому, що бажаю покластися на Нього, аби якомога швидше залагодити наслідки. Після цього я швидко обговорила всі деталі розпоряджень із лідерами груп щодо перенесення книг із Божими словами, і брати й сестри незабаром успішно перенесли всі книги. Практикуючи так, я відчула значне полегшення й знала, що цей спокій походить від Бога. Через два місяці заарештували понад десять братів і сестер, серед яких був і колишній лідер церкви. Зіткнувшись із цією ситуацією, я вже не зосереджувалася на власній безпеці, як раніше. Натомість я поклалася на Бога, щоб залагодити наслідки, захистити своїх братів і сестер і не допустити шкоди інтересам дому Божого. Я порадилася зі своїми співпрацівниками про те, як найкраще та найшвидше попередити братів і сестер, щоб вони сховалися, і перенести книги. Завдяки співпраці братів і сестер усі книги вдалося успішно перенести. Коли я почула цю добру новину, то відчула сильну радість і подякувала Богу за Його настанови! Я згадала, як у минулому на кожному кроці захищала лише власні інтереси, ухилялася від свого обов’язку й була викрита як неправдива лідерка. Цього разу я нарешті не була скована страхом смерті й змогла практикувати істину та виконати свої зобов’язання. Лише завдяки Божим словам я змогла так змінитися.