Лі Ґо, Китай

Останні кілька років я відповідаю за роботу з очищення в церкві. Оскільки я виконую цей обов’язок досить довго й засвоїла деякі принципи, зазвичай я не відчувала особливого тиску та могла легко справлятися з роботою. Сама того не помічаючи, я почала виконувати обов’язок так, як мені заманеться, і працювати не поспішаючи. Невдовзі лідери попросили провести масштабну перевірку, щоб виявити осіб, яких потрібно було вичистити. Я передала лідерам списки виявлених людей. Пізніше вони часто розпитували мене про подробиці щодо кожної людини зі списку, питали, коли я зможу впорядкувати матеріали для вичищання, тощо. Зіткнувшись із наглядом і відстеженням із боку лідерів, я подумала: «Хіба я вже над цим не працюю? Я ж не сиджу склавши руки. Ви що, не довіряєте мені? Як можна так швидко доповнити й перевірити інформацію? Чому ви так пильно все відстежуєте? Хіба не можна дати мені трохи свободи?». Але потім я зрозуміла: якщо я не покваплюся з цим, лідери можуть сказати, що мені бракує ноші. Тож мені нічого не залишалося, як якомога швидше перевіряти й доповнювати інформацію. Після цього мій розклад щодня був повністю забитий. Через це під час виконання обов’язку я почувалась обмеженою й пригніченою. Згодом, коли я звітувала про свою роботу, я не надала список імен певних людей, щодо яких проводила розслідування Лідери подумали, що я вже майже завершила завдання, і перестали відстежувати мою роботу та наглядати за нею так часто, як раніше. Через це я втратила відчуття терміновості. Іноді я аж до обіду відкладала похід до церкви, щоб доповнити матеріали, хоча очевидно могла б зробити це ще вранці. У мене також не було чіткого плану; я робила все так, як мені заманеться. Згодом лідери дізналися, що я не надала список імен деяких осіб, яких потрібно було вичистити. Вони обтяли мене за те, що я була свавільною у своєму обов’язку, не приймала нагляд і зовсім не дбала про роботу церкви. Тоді я відчула сильний опір, думаючи, що я всього лише не передала їм повний список, але це не означає, що я над ним не працюю. До того ж я не затримувала свій обов’язок.

Пізніше я прочитала Божі слова: «Антихристи забороняють іншим втручатись у їхню роботу, розпитувати про неї та наглядати за нею. Які б розпорядження не робив Божий дім, щоб контролювати їхню роботу, дізнаватися про неї більше чи наглядати за нею, вони застосовують усілякі засоби, щоб перешкодити цьому та відмовитися від цього. Наприклад, коли Вишнє доручає проєкт певним людям, час минає, а прогрес геть відсутній. Вони не повідомляють Вишнє, чи працюють вони над проєктом, як він просувається та чи заважають роботі якісь труднощі чи проблеми. Вони не дають зворотного зв’язку. Деяка робота термінова, і її не можна затримувати, але вони зволікають, надовго затягуючи та не завершуючи роботу. Тоді Вишнє вимушено вдається до розпитувань. Коли Вишнє це робить, таким людям від розпитувань нестерпно ніяково, і в душі вони опираються їм: “Минуло ж лише десять із чимось днів, відколи мені це доручили. Я ще навіть зорієнтуватися не встиг, а Вишнє вже розпитує. Та в них просто зависокі вимоги до людей!”. І ось вони вже прискіпуються до розпитувань. У чому тут проблема? Скажіть Мені, хіба це не цілком нормально, що Вишнє проводить розпитування? Частково це бажання дізнатися більше про стан просування роботи, а також про те, які труднощі досі треба вирішити; крім того, це бажання дізнатися більше про те, що за рівень у людей, яким Вишнє доручило цю роботу, і чи справді вони зможуть розв’язати проблеми та добре виконати роботу. Вишнє хоче знати правду як вона є, і здебільшого вони проводять розпитування саме в таких обставинах. Їм так і належить робити, хіба ні? Вишнє хвилюється, що ти можеш не знати, як розв’язувати проблеми, і не впораєшся із завданням. Ось чому Вишнє розпитує. Деякі люди відчувають до таких розпитувань сильний опір і відразу. Вони не бажають дозволяти людям розпитувати, і коли люди це роблять, вони опираються та щось підозрюють, постійно мізкуючи: “Чому вони постійно розпитують і хочуть дізнатися більше? Може, вони не довіряють мені та зневажають мене? Якщо вони мені не довіряють, то хай не використовують!”. Вони ніколи не розуміють розпитувань і нагляду Вишнього, але опираються їм. Хіба в таких людей є розум? Чому вони не дозволяють Вишньому розпитувати й наглядати за ними? Чому вони ще й опираються та пручаються? У чому тут проблема? Їм байдуже, чи вони виконують свій обов’язок ефективно, а чи заважають цим просуванню роботи. При виконанні свого обов’язку вони не шукають істин-принципів, а роблять що заманеться. Вони не думають про результати й ефективність роботи, і вони геть не думають ні про інтереси Божого дому, ні тим більше про наміри та вимоги Бога. Вони мислять так: “У мене власні способи та звичні прийоми виконання обов’язку. Не вимагай від мене забагато, не висувай занадто детальних вимог. Досить уже того, що я можу виконувати свій обов’язок. Я не можу перевтомлюватись і занадто страждати”. Вони не розуміють, навіщо Вишнє розпитує їх і намагається дізнатися більше про їхню роботу. Чого бракує в цьому їхньому нерозумінні? Хіба тут не бракує покори? Хіба тут не бракує почуття відповідальності? Вірності? Якби вони були справді відповідальними та вірними у виконанні свого обов’язку, хіба вони відкидали б розпитування Вишнього щодо їхньої роботи? (Ні.) Вони змогли б це зрозуміти. Якщо вони дійсно не можуть цього зрозуміти, тут може бути лише одна причина: вони вбачають у своєму обов’язку професію, джерело засобів до існування, і капіталізують його, водночас розглядаючи виконуваний обов’язок як умову та козир для отримання винагороди. Вони просто виконують трохи престижної роботи, щоб відбутися перед Вишнім, і геть не намагаються сприймати Боже доручення як свій обов’язок і повинність. Тож коли Вишнє розпитує про їхню роботу чи наглядає за нею, вони впадають в умонастрій відрази й опору. Хіба не так? (Так.) У чому корінь цієї проблеми? У чому її сутність? У тому, що їхнє ставлення до робочого проєкту хибне. Вони думають лише про плотські зручності й комфорт, про власний статус і обличчя, замість того щоб думати про ефективність роботи й інтереси Божого дому. Вони зовсім не прагнуть діяти відповідно до істин-принципів» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хочуть, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина друга)). Бог розвінчує, що антихристи не хочуть дозволяти людям наглядати за їхньою роботою. Коли лідери перевіряють їхню роботу й розпитують про неї, вони відчувають опір і роблять так, як їм хочеться, не дбаючи про результативність своєї роботи. Розмірковуючи над собою, я помітила, що демонструю схожу поведінку. Коли лідери питали про поступ моєї роботи, я відчувала сильний опір, думаючи, що я не сиділа без діла та що вони занадто на мене тиснуть. Хоча згодом я продовжувала працювати, але робила це неохоче. Я навіть обманула їх, не повідомивши чесно подробиці про виявлених під час перевірки осіб, чим унеможливила нагляд за моєю роботою з боку лідерів, – і все заради того, щоб виконувати свій обов’язок як мені заманеться, за власними планами. На перший погляд, я не сиділа склавши руки, але моє неквапливе ставлення до справ і рутинність безпосередньо вплинули на поступ роботи. Я усвідомила, що мені бракувало почуття відповідальності у виконанні обов’язку та що я не була вартою довіри.

Пізніше я прочитала такі Божі слова: «Лідер, який наглядає за твоєю роботою, – це добре. Чому? Тому що це означає, що він бере на себе зобов’язання за роботу церкви; це його обов’язок, його зобов’язання. Здатність виконувати це зобов’язання доводить, що він компетентний лідер, хороший лідер. Якби тобі дали повну свободу й права людини, і ти міг би робити все, що тобі заманеться, слідувати своїм бажанням і насолоджуватися повною свободою й демократією, і хоч би що ти робив чи хоч би як ти це робив, лідер не дбав і не наглядав, ніколи не питав тебе, не перевіряв твоєї роботи, не висловлювався, коли було виявлено проблеми, а лише вмовляв тебе або домовлявся з тобою, то чи був би він хорошим лідером? Очевидно, ні. Такий лідер шкодить тобі. Він потурає твоїм лихим вчинкам, дозволяючи тобі йти проти принципів і робити, як заманеться, – він штовхає тебе в вогняну яму. Це не лідер, який є відповідальним і відповідає стандарту. З іншого боку, якщо лідер здатний регулярно наглядати за тобою, виявляти проблеми в твоїй роботі й своєчасно нагадувати або докоряти тобі й розвінчувати тебе, а також своєчасно виправляти твої неправильні прагнення й відхилення у виконанні обов’язку й допомагати в цьому, і завдяки його нагляду, докорам, забезпеченню й допомозі твоє неправильне ставлення до обов’язку змінюється, ти можеш відкинути деякі абсурдні погляди, а твої власні ідеї й те, що виникає з імпульсивності, поступово зменшується, і ти можеш спокійно приймати твердження й погляди, які є правильними й відповідають істинам-принципам, то хіба це не є благами для тебе? Такі блага справді величезні!» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (7)). Божі слова допомогли мені зрозуміти, що нагляд і відстеження роботи – це відповідальність лідерів. Це також свідчить про те, що вони відповідально ставляться до своїх обов’язків і прагнуть добре виконувати роботу церкви. Люди, які справді мають совість і розум, стикаючись із наглядом лідерів, будуть часто розмірковувати над собою, вчасно підсумовуючи та виправляючи відхилення й проблеми у своїх обов’язках, щоб досягти в них кращих результатів. Я згадала, що коли тільки починала виконувати роботу з очищення, я не розуміла жодних принципів. Лише після того, як брати й сестри багаторазово бесідували зі мною та допомагали, я змогла засвоїти деякі принципи й отримати певне розпізнання поведінки різних людей. Можливість виконувати цей обов’язок була для мене особливою милістю, і це була Божа благодать. Церква доручила мені це завдання, тож я мала б узяти на себе цей обов’язок і робити все можливе, усім серцем і силами, щоб забезпечити безперешкодне просування цієї роботи. Саме це демонструє наявність совісті й розуму. Однак я лише неквапливо виконувала свій обов’язок і задовольнялась тим, що просто маю якісь завдання, не переймаючись поступом роботи. Я навіть обманювала лідерів, не доповідаючи про конкретні подробиці, щоб завадити їм перевіряти мою роботу та наглядати за нею. Як я могла казати, що маю совість чи людськість, виконуючи свій обов’язок у такий спосіб? Я постійно уникала нагляду й не хотіла бути обмеженою. Це давало комфорт моїй плоті, але затримувало роботу та призводило до того, що я вчиняла переступи. Я була неймовірно дурною!

Пізніше я прочитала більше Божих слів: «Що ж таке обов’язок? Це доручення, довірене Богом людям, це частина роботи Божого дому, і це відповідальність і зобов’язання, які має нести кожен із обраного народу Божого. Чи є обов’язок певним зусиллям? Чи він – особиста сімейна справа? Чи справедливо казати, що тільки-но на тебе покладено обов’язок, цей обов’язок стає твоєю особистою справою? Це абсолютно не так. Отже, як тобі слід виконувати свій обов’язок? Діючи відповідно до Божих вимог, слів і стандартів, а також ґрунтуючи свою поведінку на принципах істини, а не на людських суб’єктивних бажаннях. Деякі люди кажуть: “Щойно на мене покладено обов’язок, хіба він – не моя особиста справа? Мій обов’язок – це моя відповідальність, і хіба те, що доручено мені під мою відповідальність, – не моя особиста справа? Якщо я ставлюся до свого обов’язку як до власної справи, чи не означає це, що я виконуватиму його в належний спосіб? Чи впорався б я з ним добре, якби не ставився до нього як до своєї власної справи?”. Правильні ці слова чи ні? Вони неправильні; вони не відповідають істині. Обов’язок – це не твоя особиста справа, це Божа справа, це частина Божої роботи, і ти мусиш робити те, що просить Бог; тільки виконуючи свій обов’язок із серцем, повним послуху Богові, ти зможеш відповідати стандарту. Якщо ти завжди виконуватимеш свій обов’язок відповідно до своїх власних поглядів і фантазій, а також за власними нахилами, ти ніколи не відповідатимеш стандарту. Завжди виконувати свій обов’язок тільки так, як ти хочеш, – не означає виконувати свій обов’язок, тому що те, що ти робиш, не входить у сферу Божого управління, це не робота дому Божого; натомість ти ведеш свою власну діяльність, виконуєш свої власні завдання, і тому Бог цього не пам’ятає» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Лише шукаючи істини-принципи, можна добре виконувати свій обов’язок). Із Божих слів я зрозуміла, що обов’язки походять від Бога; вони є відповідальністю й зобов’язанням кожного послідовника Бога. Це не схоже на хатні справи, де люди можуть робити все так, як їм заманеться. Натомість вони повинні шукати істину й виконувати свої обов’язки згідно з принципами. Я відповідала за роботу з очищення в церкві. Вимога Бога щодо цього обов’язку полягає в тому, щоб якомога швидше очистити церкву від антихристів, злих людей і маловірів, аби забезпечити братам і сестрам гарне церковне життя. Проте я не рахувалася з Божими намірами. Я не думала про те, як швидко виконати цю роботу згідно з принципами. Натомість щодня я переймалася лише тим, як дати комфорт своїй плоті та уникнути труднощів і втоми. Я виконувала свій обов’язок свавільно, неспішно й неквапливо. Я не просувала вперед завдання, які можна було б виконати раніше, не хотіла робити більше, навіть коли могла, і навмисно приховувала списки осіб, які відповідали критеріям для вичищання. Я не давала лідерам дізнатися про конкретний поступ у роботі, щоб вони не могли за мною наглядати й щоб я не була занадто зайнятою чи втомленою. Заради плотського комфорту я брехала й обманювала. Я справді була негідною цього обов’язку!

Пізніше я розмірковувала над собою. Чому я не бажала приймати нагляд і завжди хотіла робити все по-своєму? Згодом я прочитала цей уривок із Божих слів: «Які ж ті люди, що займаються дорученою їм роботою? Це люди, не прискіпливі до своїх базових потреб, як-от їжі, одягу, житла та транспорту. Таким людям буде достатньо, якщо все це відповідатиме нормальному стандарту. Їх більше хвилює їхній життєвий шлях, їхня місія як людей, їхній життєвий світогляд і цінності. А безперспективні люди – про що вони думають цілими днями? Вони постійно вигадують способи виконати роботу абияк, викрутитись і уникнути своїх повинностей, смачно поїсти й розважитися, жити у фізичному комфорті й легкості, а над важливими питаннями такі люди не замислюються. Тому в обстановці й середовищі виконання своїх обов’язків у Божому домі вони почуваються пригніченими. … Особи, що не займаються дорученою їм роботою й чинять як заманеться, не бажають робити ці належні речі. Коли вони роблять що заманеться, їхня кінцева мета – це фізичний комфорт, задоволення й легкість, а також відсутність усяких обмежень і образ. Мета таких людей – їсти що й скільки хочеться та чинити як заманеться. Саме через якість своєї людської сутності та свої внутрішні прагнення вони часто й почуваються пригніченими. Скільки ти з ними не спілкуйся про істину, а вони не зміняться, і їхня пригніченість не минеться. Ось що воно таке – людина, яка не займається дорученою їй роботою. Хоча на перший погляд здається, ніби такі люди непогані й не накоїли великого зла, що вони просто не дотримуються належних принципів і норм, але насправді сутність їхньої природи полягає в тому, що вони не займаються дорученою їм роботою й не слідують правильним шляхом. Таким людям бракує совісті й розуму, притаманних нормальній людській сутності, і вони не можуть досягти властивого їй інтелекту. Вони не замислюються над цілями, до яких мусять прагнути люди з нормальною людською сутністю, і над життєвими установками та способами існування, що їм мають слідувати такі люди; вони про все це не думають, і вони до такого не прагнуть. Щодня вони зайняті думками про пошук фізичної легкості й задоволення. Однак у церковному життєвому середовищі вони не можуть задовольнити свої фізичні вподобання й тому відчувають дискомфорт і пригніченість. Ось так і виникають ці їхні емоції. Скажіть-но Мені, хіба життя таких людей не виснажливе? (Виснажливе.) Чи жалюгідне їхнє життя? (Ні, не жалюгідне.) Саме так, воно не жалюгідне. М’яко кажучи, це той сорт людей, які не займаються дорученою їм роботою. А хто вони в суспільстві – люди, які не займаються дорученою їм роботою? Це нероби, дурні, ледарі, хулігани, розбишаки, лобурі – ось такі люди. Вони не бажають опановувати жодних нових навичок і вмінь, не хочуть робити серйозну кар’єру, не збираються шукати роботу, яка б їх прогодувала. У суспільстві вони нероби й лобурі. Вони проникають у церкву, а потім хочуть отримати щось на дурняк, набути свою частку благословень. Вони опортуністи. Ці опортуністи ніколи не хочуть виконувати свої обов’язки. Коли щось іде хоч трохи не так, як їм бажається, вони почуваються пригніченими. Вони хочуть завжди жити вільно, не виконуючи жодної роботи, але при цьому добре їсти й гарно вдягатися, ласувати чим заманеться та спати коли захочеться. Вони впевнені, що коли для них нарешті настане таке життя, воно буде чудовим. Вони не хочуть терпіти навіть найменших тягот і бажають жити в розкошах. Ці люди навіть вважають життя виснажливим; вони зв’язані негативними емоціями. Оскільки вони не можуть чинити як заманеться, то часто відчувають утому й розгубленість. Вони не хочуть ні займатися дорученою їм роботою, ні виконувати належні справи. Вони не хочуть добросовісно виконувати завдання від початку й до кінця, ставлячись до них як до власної професії й обов’язку, як до свого зобов’язання та повинності; вони не хочуть доводити роботу до кінця, досягати бажаних результатів і працювати відповідно до найвищого стандарту. Їхнє мислення завжди було зовсім іншим. Вони просто хочуть діяти поверхово й використовувати свій обов’язок як засіб для заробітку. Коли вони стикаються навіть із невеликим тиском або якимось контролем, коли від них вимагають відповідати трохи вищим стандартам або покладають на них якусь невелику повинність, такі люди відчувають дискомфорт і пригніченість. У них виникають оці негативні емоції, життя здається їм виснажливим, і вони почуваються нещасними. Одна з фундаментальних причин, чому життя здається їм виснажливим, полягає в тому, що таким людям бракує розуму. Вони мислять із певними порушеннями: цілими днями віддаються фантазіям, живуть у мріях, у хмарах, завжди уявляють собі вкрай дивні речі. Тому їхню пригніченість дуже важко подолати. Істина їх не цікавить, вони невіруючі. Тут ми можемо зробити лише одне: запропонувати їм піти з Божого дому, повернутись у мирський світ і знайти собі місце, де їм буде легко й комфортно» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (5)). Із Божих слів я побачила, що ті, хто виконує свої обов’язки так, як їм заманеться, і не займається належною роботою, ніколи не думають про важливі справи. Щодня вони думають лише про те, як дати комфорт своїй плоті. Скільки б років вони не виконували свої обов’язки, їхнє ставлення – це завжди звичайне відбування часу, вони нічим не відрізняються від нероб і ледарів у світському суспільстві. Такі люди відчувають відразу до істини й не люблять позитивних речей, що робить їх типовими маловірами. Якщо вони не покаються, то приречені бути викритими й відсіяними. Раніше я дивилася на нероб і ледарів зверхньо, думаючи, що ці люди не займаються нічим корисним, а лише байдикують. Порівнюючи себе з Божими словами, я нарешті побачила, що була точнісінько такою ж. Я не хотіла, щоб за моїм обов’язком наглядали чи щоб мене підганяли; я прагнула лише свободи та відсутності обмежень, не виявляючи жодної відповідальності за свою основну роботу. Я не займалася належною роботою й упивалася комфортом. Чи мала я хоч краплю порядності та гідності? Хоча на позір я виконувала певну роботу, я була нещирою перед Богом, була слизькою й ухилялася від свого обов’язку, думаючи, що зможу відповідати вимогам, дурячи Бога, аби отримати Його благословення. Я виконувала деякі обов’язки лише заради своїх перспектив і місця призначення. Хіба я не була справжнісінькою опортуністкою? Бог проникливо спостерігає за всім, і кожен, хто є нещирим у своїх обов’язках, буде викритий і відсіяний. Я тішила себе ілюзією, що зможу здобути Боже благословення обманним шляхом. Хіба це не було неймовірною дурістю? Чим усі мої прояви відрізнялися від проявів тих маловірів, яких уже вичистили? Якби я й далі так чинила, то зруйнувала б свій фінал і місце призначення. Що більше я про це думала, то страшніше мені ставало. Тож я помолилася Богу, щоб покаятися, і була готова шукати істину для розв’язання своїх проблем.

Пізніше я прочитала інші Божі слова: «Ті, хто по-справжньому вірить у Бога, – це завжди люди, які займаються дорученою їм роботою, готові виконувати свої обов’язки, здатні взяти на себе певну частину роботи та зробити її добре, відповідно до свого духовного рівня та норм Божого дому. Звісно, спершу призвичаїтися до такого життя може бути нелегко. Ти можеш почуватися фізично й морально виснаженим. Однак якщо ти справді рішуче налаштований на співпрацю, бажаєш стати нормальною доброю людиною та досягти спасіння, ти повинен заплатити певну ціну й дозволити Богові дисциплінувати тебе. Коли в тебе виникає бажання бути свавільним, відвертайся від нього та відкидай його: так ти поступово стишиш своє свавілля й егоїстичні бажання. У вирішальні моменти, у вирішальних питаннях і завданнях шукай Божої допомоги. Якщо ти налаштований рішуче, то проси Бога, щоб Він виправив, дисциплінував і просвітив тебе, аби ти зрозумів істину, і так ти зможеш досягти кращих результатів. Якщо ти справді налаштований рішуче, молишся Богу в Його присутності та благаєш Його, то дії Бога змінять твій стан і думки. Якщо Святий Дух трохи попрацює, трохи зворушить і просвітить тебе, то твоє ставлення зміниться, і твій стан трансформується. Тоді ти відчуєш, що твій новий спосіб життя не гнітючий. Твій пригнічений стан і емоції трансформуються, полегшаться та зміняться. Ти відчуєш, що таке життя не втомлює. Ти знаходитимеш утіху у виконанні свого обов’язку в Божому домі. Ти відчуєш, що жити, поводитись і виконувати свій обов’язок саме так, терпіти тяготи та платити ціну, дотримуватися правил і чинити на основі принципів – це добре. Ти відчуєш, що саме таким життям повинні жити нормальні люди. Коли ти почнеш жити за істиною й добре виконувати свій обов’язок, то відчуєш, що на серці в тебе спокійно та мирно, а твоє життя змістовне» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (5)). Із Божих слів я зрозуміла, що люди, які щиро вірять у Бога, займаються належною роботою, постійно думаючи про те, як добре виконувати свої обов’язки і як досягти найкращих результатів. Вони готові страждати й платити ціну, а також можуть приймати нагляд інших. Вони часто розмірковують над відхиленнями у своїй роботі, а виявивши будь-які проблеми, вчасно їх виправляють. Я також зрозуміла, що якщо більше думати про роботу Божого дому й пам’ятати про належні справи, то не почуватимешся пригніченим чи обмеженим через невеликі труднощі. Через деякий час я зібрала інформацію про одну злу людину. Дізнавшись про це, лідери запитали, коли я зможу впорядкувати цю інформацію. Я подумала: «Цю людину щойно перевели до нашої церкви з іншої. Щоб дізнатися про деякі її лихі вчинки, мені потрібно звернутися по інформацію в її попередню церкву й перевірити її, тож зібрати все докупи буде нелегко. До того ж у мене є інші матеріали, які потрібно доповнити якомога швидше. Здається, моїй плоті знову доведеться трохи постраждати». У той момент я усвідомила, що знову думаю про свою плоть. Розмірковуючи над тим, як раніше я сповільнювала просування роботи, тепер я знала, що більше не можу зволікати. До того ж ця людина сіяла розбрат і пригнічувала братів і сестер у церкві. Церкву потрібно було очистити від неї якомога швидше. Я негайно домовилася з відповідними людьми, щоб вони допомогли мені все з’ясувати та перевірити інформацію. Невдовзі я закінчила збір усіх необхідних деталей. За згодою 80 % братів і сестер у церкві ту злу людину виключили з церкви. Коли я зосередилася на своєму обов’язку, не думаючи про власну плоть, я відчула великий спокій на серці. Відтоді під час виконання обов’язків я вчасно звітувала про свою роботу. Коли лідери наглядали за моєю роботою й відстежували її, я більше не відчувала опору. Натомість завдяки їхньому нагляду я виявляла відхилення у своїй роботі, а потім вчасно їх виправляла. Наприклад, коли мене запитали про повільне просування роботи, я порозмірковувала над нашим підсумковим звітом і зрозуміла, що це сталося переважно через моє невміння ставити в пріоритет більш важливі завдання Тож я швидко це виправила. Коли я так практикувала, я більше не відчувала пригніченості чи опору. Більше того, результативність мого обов’язку значно покращилася: обсяг матеріалів, які я впорядкувала за місяць, був удвічі більшим, ніж раніше. Я знаю, що все це є результатом Божих слів, і я відчуваю глибоку вдячність Богу!