Марта, Італія

У червні 2021 року я відповідала за роботу над відео в церкві. Оскільки навантаження зросло, церква доручила мені слідкувати за роботою ще однієї групи. Я подумала: «Я й так дуже зайнята своєю теперішньою роботою. Якщо я наглядатиму ще за однією, хіба не буду ще більш зайнятою та втомленою?». Але потім подумала: «Брати й сестри в цій групі добре знають роботу. Усі вони мають досвід і ефективно виконують свій обов’язок, тому мені не доведеться сильно хвилюватися через відстежування, і це не забере багато часу й зусиль». Тож я погодилася слідкувати за іншою групою. Спершу я час від часу питала, чи нормально просувається робота групи, і чи не мають брати й сестри якихось труднощів під час виконання свого обов’язку. Однак пізніше я подумала, що маю й іншу роботу, а спроби розібратися в деталях роботи кожної групи будуть занадто виснажливими й заберуть багато часу. Робота тієї групи просувалася нормально, тож усе було добре, і мені не потрібно було витрачати час на те, щоб у всьому розбиратися. До того ж там був лідер групи, а брати й сестри були надійними й добре виконували свій обов’язок. Протягом останніх кількох років серйозних проблем не виникало, тому хвилюватися, по суті, не було про що. Якщо я відстежуватиму їхню роботу трохи менше, це ж не стане проблемою, чи не так? Тому я майже не втручалася в роботу тієї групи.

Одного дня, понад два місяці потому, один брат повідомив мені, що нещодавно у двох відео, створених цією групою, виникли проблеми. І якби інші сестри вчасно їх не виявили, виконання роботи б затрималося. Я була трохи здивована, адже під час виконання групою своїх обов’язків виникла низка серйозних проблем. Як же я про це не знала? Згадуючи минуле, я відповідала за цю роботу вже кілька місяців, але майже не звертала уваги на роботу тієї групи й гадки не мала, як її учасники виконують свій обов’язок. Я зрозуміла, що не виконувала справжню роботу, і саме це спричинило ці проблеми. Згодом, коли я розібралася в ситуації, то виявила, що протягом певного часу ніхто не наглядав і не слідкував за роботою групи, тому її учасники просто робили все, спираючись на свій досвід і звичні процедури, без жодного відчуття ноші щодо свого обов’язку. Тож щойно навантаження зросло, вони почали ставитися до справ недбало. Хоча відео перевіряли двоє людей разом, для них це була лише формальність. Вони просто робили вигляд, що працюють, і не могли виявити проблеми. Стикатися з усім цим було боляче. Ці проблеми було неважко виявити, і якби я нормально відстежувала роботу тієї групи, я б не була такою необізнаною. Я була такою безвідповідальною! Я мала розмірковувати над собою: чому я ігнорувала їхню роботу понад три місяці? Я прочитала в Божому слові таке: «Неправдиві лідери ніколи не розпитують про робочу ситуацію різних кураторів команд і не проводять подальший контроль над нею. Вони також не розпитують про життя-входження кураторів різних команд і персоналу, відповідального за різні важливі завдання, не проводять подальший контроль над ним і не мають про нього уявлення, так само як і про їхнє ставлення до церковної роботи та своїх обов’язків, а також до віри в Бога, істини й Самого Бога. Вони не знають, чи зазнали ці люди якихось перетворень або зростання, і не знають про різні проблеми, які можуть бути в їхній роботі; зокрема, вони не знають про вплив помилок і відхилень, що виникають на різних етапах роботи, на роботу церкви та життя-входження Божих обранців, а також про те, чи були ці помилки та відхилення коли-небудь виправлені. Вони абсолютно нічого не знають про всі ці речі. Якщо вони нічого не знають про ці детальні умови, вони стають пасивними щоразу, коли виникають проблеми. Однак неправдиві лідери взагалі не переймаються цими детальними питаннями під час виконання своєї роботи. Вони вірять, що після упорядкування призначення різних кураторів команд і розподілу завдань їхня робота виконана – це вважається добре виконаною роботою, і якщо виникають інші проблеми, це їх не стосується. Оскільки неправдиві лідери не можуть наглядати за різними кураторами команд, скеровувати їх та стежити за ними, і вони не виконують своїх обов’язків у цих сферах, це призводить до того, що в роботі церкви влаштовується безлад. Це – невиконання лідерами та працівниками своїх обов’язків. Бог може проникливо спостерігати глибини людського серця; це здатність, якої бракує людям. Тому, працюючи, люди повинні бути більш старанними й уважними, регулярно відвідуючи робоче місце, щоб здійснювати подальший контроль над роботою, наглядати за нею та скеровувати її, аби забезпечити нормальний хід церковної роботи. Очевидно, що неправдиві лідери абсолютно безвідповідальні у своїй роботі, і вони ніколи не наглядають, не проводять подальшого контролю над різними завданнями й не скеровують їх. Як наслідок, деякі куратори не знають, як розв’язувати різні проблеми, що виникають у роботі, і залишаються на своїх посадах кураторів, хоча вони далеко не достатньо компетентні для виконання цієї роботи. Зрештою, робота відкладається знову і знову, і вони влаштовують повний безлад. Це наслідок того, що неправдиві лідери не розпитують про ситуацію кураторів, не наглядають за нею і не проводять її подальший контроль, результат, який повністю спричинений невиконанням неправдивими лідерами своїх обов’язків» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (3)). Із Божого слова я побачила, що неправдиві лідери нехтують своїми обов’язками та не виконують справжню роботу. Вони вважають, що кожна група має куратора, тому неправдиві лідери можуть пустити все на самоплив, що спричиняє проблеми в роботі церкви. На перший погляд може здатися, що неправдиві лідери не роблять нічого відверто злого. Але вони не мають відчуття відповідальності за церковну роботу, що серйозно впливає на прогрес та ефективність різних завдань, а це перериває роботу церкви й заважає їй. Бог вимагає, щоб лідери та працівники своєчасно відстежували роботу й наглядали за нею, щоб гарантувати, що робота церкви просувається стабільно та злагоджено. Це їхня відповідальність і обов’язок. Але після того, як я взялася за роботу тієї групи, я подумала: там є лідер групи, і вся робота йде злагоджено, тож було цілком логічно пустити все на самоплив. Я ніколи не перевіряла й не відстежувала їхню роботу, а також не розбиралася в деталях наявних відхилень і проблем у роботі кожного. Я також не виявила, коли вони розслабилися й почали недбало ставитися до виконання свого обов’язку. Спираючись на власні уявлення та фантазії, я вважала, що вони надійні та сумлінні у виконанні свого обов’язку, і що їм можна повністю довіряти. Тому я діяла відповідно, що в результаті завдало збитків роботі. У світлі Божого слова я зрозуміла, що нехтувала своїми обов’язками та справді була неправдивою лідеркою. Хоча я не мала наміру робити зло, проблеми залишалися й не вирішувалися, бо я не виконувала справжню роботу. У відео, які вони створювали, з’явилися проблеми, тож їх довелося переробляти, що було напряму пов’язано з моїм недбалим і безвідповідальним ставленням до виконання мого обов’язку. Діючи недбало й шукаючи легких шляхів, я не відстежувала роботу й не наглядала за нею. Хоча це зекономило мені багато часу та зусиль, це прямо затримало виконання роботи, що переривало роботу церкви й заважало їй. Я опиралася Богові! Ця думка викликала страх у моєму серці, і я постійно розмірковувала над собою й думала: «Як я могла так довго пускати все на самоплив й не усвідомлювати цього?».

Згодом я прочитала уривок із Божого слова і краще зрозуміла той факт, що я не виконувала справжню роботу. Всемогутній Бог говорить: «Неправдиві лідери ніколи не довідуються про кураторів, які не виконують справжньої роботи або не займаються належною їм роботою. Вони думають, що їм достатньо лише обрати куратора, і на цьому все закінчується, і що потім куратор зможе сам розібратися з усіма робочими питаннями. Тож неправдиві лідери лише час від часу проводять зібрання, не наглядають за роботою та не питають, як вона просувається, і поводяться, як лідери, що усунулися від справ. … Вони не здатні самі виконувати справжню роботу, і вони також не прискіпливі до роботи лідерів команд і кураторів – вони не стежать за нею і не наводять про неї довідки. Їхній погляд на людей ґрунтується лише на їхніх власних враженнях і фантазіях. Коли вони бачать, що хтось певний час добре працює, вони думають, що ця людина буде доброю завжди, що вона не зміниться; вони не вірять нікому, хто каже, що з цією людиною є проблема, і ігнорують, коли хтось попереджає їх про цю людину. Як ви думаєте, неправдиві лідери дурні? Вони дурні й безглузді. Що робить їх дурними? Вони безтурботно довіряють людині, вірячи, що оскільки ця людина, коли її обирали, принесла присягу, ухвалила рішення й молилася зі сльозами, що текли по її обличчю, то це означає, що вона надійна, і ніколи не буде жодних проблем із тим, щоб вона взяла на себе відповідальність за роботу. Неправдиві лідери не мають розуміння природи людей; вони не знають справжньої ситуації розбещеного людства. Вони кажуть: “Як може хтось змінитися на гірше, коли його обрали куратором? Як може хтось, хто здається таким серйозним і надійним, ухилятися від своєї роботи? Він би не став цього робити, чи не так? У нього велика гідність”. Оскільки неправдиві лідери занадто сильно повірили у власні фантазії та почуття, це зрештою робить їх нездатними своєчасно розв’язувати численні проблеми, що виникають у церковній роботі, і заважає їм оперативно відстороняти причетного куратора та коригувати призначені йому обов’язки. Вони – справжнісінькі неправдиві лідери. І в чому ж тут проблема? Чи має підхід неправдивих лідерів до своєї роботи щось спільне з недбалістю? З одного боку, вони бачать, як великий червоний дракон несамовито проводить арешти Божих обранців, тому, щоб убезпечити себе, вони навмання впорядковують, щоб хтось відповідав за роботу, вірячи, що це розв’яже проблему, і що їм більше не потрібно приділяти цьому увагу. Що вони думають у своїх серцях? “Це таке вороже середовище, я повинен на деякий час сховатися”. Це жадання плотських утіх, чи не так? З іншого боку, неправдиві лідери мають фатальну ваду: вони швидко довіряють людям на основі власних фантазій. І це спричинено нерозумінням істини, чи не так? Як Боже слово розвінчує сутність розбещеного людства? Чому вони повинні довіряти людям, яким навіть Бог не довіряє? Неправдиві лідери занадто зарозумілі й упевнені у власній праведності, чи не так? Ось що вони думають: “Я не міг помилитися щодо цієї людини, не повинно бути жодних проблем із цією людиною, яку я визнав придатною; вона точно не з тих, хто упивається їжею, питтям і розвагами, або хто любить комфорт і ненавидить важку працю. Вона цілковито надійна й заслуговує на довіру. Вона не зміниться; якби вона змінилася, це означало б, що я помилявся щодо неї, чи не так?”. Що це за логіка? Чи ти якийсь експерт? У тебе рентгенівський зір? У тебе є така особлива навичка? Ти міг би прожити з якоюсь людиною один-два роки, але чи зміг би ти побачити, ким вона є насправді, без відповідного оточення, яке б повністю розкрило її природу-сутність? Якби її не викрив Бог, ти міг би прожити пліч-о-пліч із нею три або навіть п’ять років і однаково не був би здатен зрозуміти, якими саме є її природа-сутність. І наскільки це ще більше відповідає дійсності тоді, коли ти рідко бачиш таку людину, рідко буваєш із нею? Неправдиві лідери безпечно довіряють людині, ґрунтуючись на тимчасовому враженні чи позитивній оцінці її іншими, і наважуються довірити цій людині роботу церкви. Чи не проявляють вони в цьому крайню сліпоту? Хіба вони не поводяться нерозважливо? І коли неправдиві лідери так працюють, чи не поводяться вони вкрай безвідповідально?» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (3)). Боже слово розвінчує, що неправдиві лідери – ледачі, дурні та нерозумні. Замість того, щоб дивитися на людей та речі крізь призму Божого слова, вони сприймають їх, спираючись на власні уявлення та фантазії. І все ж їм здається, що вони добре розбираються в людях і речах. Вони можуть легковажно довіритися комусь і передати роботу іншим, тоді як самі пускають усе на самоплив й упиваються благами статусу. Через розвінчення в Божому слові я побачила, що я і є тією ледачою й дурною неправдивою лідеркою! Через свою ледачу природу я постійно відчувала, що відповідаю за таку кількість роботи, що якби я відстежувала кожну групу і вникала в деталі, це забрало б забагато клопоту й зусиль. Тож я відстежувала роботу переважно однієї групи. Оскільки інша група мала свого лідера, то поки робота просувалася нормально, усе було добре, і мені не потрібно було витрачати більше часу на відстежування. Мій підхід до обов’язку полягав у тому, що чим менше мені доводилося хвилюватися, тим краще. Хоча я мала звання кураторки, насправді я пустила все на самоплив, що було так безвідповідально! Я також була дуже пихатою. Спираючись на власні уявлення та фантазії, я вважала, що кожен у тій групі є надійним у виконанні свого обов’язку. Тому мені не було про що хвилюватися, і навіть якби я не відстежувала їхню роботу, вони й надалі добре виконували б свій обов’язок. Я не питала про їхні справи й не наглядала за ними кілька місяців, що й спричинило появу цих проблем у їхній роботі. Я не розуміла істини й не бачила речей чітко; я була глибоко впевнена в собі, думаючи, що мої судження про людей не можуть бути помилковими. Я була занадто зарозумілою й дурною! Усвідомивши все це, я сповнилася жалю та зрозуміла, наскільки важливо ставитися до людей і до свого обов’язку згідно з Божим словом. Тож я свідомо шукала відповідні уривки в Божому слові, щоб знайти шлях до виконання свого обов’язку.

Одного дня я прочитала такий уривок із Божого слова: «Оскільки неправдиві лідери не дізнаються про хід виконання роботи та оскільки вони не здатні оперативно виявляти – а тим паче розв’язувати – проблеми, які виникають у роботі, це часто призводить до повторюваних затримок. У певній роботі, оскільки люди не осягають принципів та немає нікого підхожого, хто міг би взяти за неї відповідальність чи керувати нею, ті, хто виконує роботу, часто перебувають у стані негативної налаштованості, пасивності й очікування, що серйозно впливає на хід роботи. Якби лідери виконали свої обов’язки – якби вони очолили роботу, сприяли її поступу, наглядали за нею і знайшли когось, хто розуміє цю сферу, щоб ця людина керувала роботою, тоді ця робота просувалася б швидше, а не страждала б від повторюваних затримок. Тож для лідерів життєво важливо розуміти й осягати стан виконання роботи. Звичайно, лідерам також цілком необхідно розуміти й осягати, як просувається робота, оскільки хід її виконання пов’язаний із ефективністю роботи та результатами, яких ця робота має досягти згідно з очікуваннями. Якщо лідери й працівники не осягають, як просувається робота церкви, і не здійснюють подальшого контролю чи нагляду, то хід виконання роботи церкви неминуче буде повільним. Причина цього полягає в тому, що більшість людей, які виконують обов’язки, є серйозно мерзотною, не має відчуття ноші, часто перебуває в негативному, пасивному стані й працює недбало. Якщо немає жодної людини з відчуттям ноші та здібностями до роботи, яка брала б на себе відповідальність за роботу в конкретний спосіб, своєчасно дізнавалася про хід її виконання, а також наставляла, наглядала, дисциплінувала й обтинала тих, хто виконує обов’язки, то рівень ефективності роботи природно буде дуже низьким, а її результати – вкрай поганими. Якщо лідери й працівники чітко не бачать навіть цього, то вони нерозумні й сліпі. Тож лідери й працівники мають негайно досліджувати, в подальшому контролювати й осягати хід виконання роботи, з’ясовувати, які проблеми, що потребують розв’язання, мають ті, хто виконує обов’язки, а також розуміти, які саме проблеми слід розв’язати задля досягнення кращих результатів. Усе це – надзвичайно важливо; людина, яка виконує роль лідера, має чітко все це розуміти. Щоб добре виконувати свій обов’язок, не слід бути як неправдивий лідер, який виконує трохи поверхової роботи та вважає, що вже добре виконав свій обов’язок» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (4)). Боже слово показує людям шлях до виконання свого обов’язку так, щоб це відповідало стандарту. Як лідер або куратор, людина повинна підходити до свого обов’язку з відчуттям ноші й не може упиватися плотським комфортом. Вона має своєчасно відстежувати, перевіряти, наглядати та інспектувати роботу, за яку відповідає. Лідери та куратори також повинні відстежувати й розуміти стан залучених працівників, а також деталі того, як вони виконують свій обов’язок. Таким чином можна швидко виявити проблеми та виправити відхилення. Оскільки жодна людина ще не була вдосконалена, кожен має розбещений характер. Тож якщо стан людей хороший і вони сумлінні, відповідальні та ефективні у виконанні свого обов’язку протягом певного часу, це не означає, що вони цілком надійні. Коли їхній стан ненормальний або вони живуть відповідно до свого розбещеного характеру, вони мимоволі стають недбалими й роблять речі, які заважають роботі церкви. Тому, коли люди виконують свої обов’язки, лідери, працівники та куратори мають перевіряти й відстежувати роботу, а коли виявляються проблеми – негайно виправляти відхилення. У цьому полягає їхня відповідальність. Зрозумівши Божі вимоги, я почала відстежувати роботу групи й дізнаватися про неї більше, а також регулярно збирала їх разом на зустрічі для підбиття підсумків роботи. Коли я виявляла відхилення та проблеми, то негайно обговорювала їх разом із лідером групи. У процесі відстежування роботи я виявила, що робота кожного була досить недисциплінованою і їй бракувало планування. Тож я обговорила план і хід роботи групи з її лідером, і частину накопиченої роботи було завершено за графіком. Крім того, ми оптимізували склад персоналу відповідно до навантаження й доручили відправити частину наших працівників туди, де вони були потрібніші. Після такої практики мені стало значно легше. Водночас я почала ретельніше, ніж раніше, відстежувати роботу в межах своєї відповідальності.

Через деякий час я взялася за нову роботу, яка вимагала багато часу. Я подумала: «Певний час я детально відстежувала роботу кожної групи, тож зараз усе стабільно. Якщо мені й далі доведеться хвилюватися і вникати в деталі кожної групи, це забере забагато часу й зусиль. Через це мій графік стане занадто щільним, і це створюватиме для мене завеликий тиск». Я міркувала над тим, чию роботу можна було б доручити комусь іншому, щоб у мене було менше причин для хвилювань. Я згадала про одну групу з двома лідерами, які були більш ініціативними у виконанні свого обов’язку та здатними платити ціну. Я хотіла передати їм роботу цієї групи, щоб вони могли детально її відстежувати. Тоді мені залишалося б лише стежити за напрямком справ і регулярно відвідувати зібрання для підбиття підсумків роботи. Усе інше я могла б залишити на лідерів групи. Але, роблячи так, я поверталася до своїх старих звичок: зосереджувалася лише на новій роботі, за яку взялася, і не вникала в деталі роботи цієї групи. Я вважала, що раз там є лідери групи, то все буде добре. Якщо виникнуть якісь проблеми, я можу просто почекати, поки мені не повідомлять про це, а потім уже з ними розбиратися. Одного дня лідер однієї з груп вказав, що я недостатньо відстежую їхню роботу й не вникаю в її деталі. Деякі брати й сестри в групі зволікали й лінувалися у виконанні свого обов’язку, але за цим ніхто не слідкував і нічого не вирішував, що впливало на хід роботи. Почувши це, я почала трохи захищатися й подумала: «Ви, двоє лідерів групи, могли б це зробити, хіба ні? Останнім часом я маю ще й іншу роботу. Якщо я відстежуватиму деталі кожного завдання, це забере купу часу. Як мені взагалі з усім упоратися? Ваші вимоги перебільшені!». Але через ці виправдовування мені знову стало якось не по собі. Озираючись на той період, я рідко відстежувала їхню роботу й не розуміла станів братів і сестер, не знала, чи входили вони в принципи під час виконання свого обов’язку, і якими були результати їхньої роботи. Тоді я замислилася: у минулому я вже чинила переступ у своєму обов’язку, пускаючи все на самоплив, то як я могла знову опинитися в такому ж стані?

Пізніше я прочитала Боже слово: «Багато людей за Моєю спиною впиваються благами статусу, вони наїдаються їжею, люблять спати та всіляко дбають про плоть, постійно побоюючись, що для плоті немає виходу. Вони не виконують свою належну функцію в церкві, а просто паразитують на ній або ж докоряють братам і сестрам Моїми словами, сковуючи інших звисока. Ці люди постійно кажуть, що слідують Божій волі, завжди стверджують, що вони близькі Богові, але хіба це не суперечить здоровому глузду? Якщо ти маєш правильну мотивацію, але не можеш служити відповідно до Божих намірів, то ти нерозумний. Але якщо твоя мотивація неправильна, і при цьому ти кажеш, що служиш Богу, то ти – людина, яка протистоїть Богу, і Він повинен покарати тебе! Я не маю співчуття до таких людей! У Божому домі вони паразитують, завжди впиваючись плотськими утіхами й не звертаючи уваги на інтереси Бога. Вони завжди шукають вигоди для себе та не звертають увагу на Божі наміри. Вони не можуть прийняти пильного спостереження Божим Духом всіх своїх дій. Вони завжди криводушні й лукаві, і обманюють своїх братів і сестер, будучи дволикими, як лисиця у винограднику, завжди крадуть виноград і витоптують виноградник. Чи можуть такі люди бути близькими друзями Бога? Чи підходиш ти для того, щоб отримати Божі благословення? Якщо ти не береш на себе тягар за своє життя та церкву, чи здатен ти отримати доручення Бога? Хто насмілився б довіряти такому, як ти? Якщо ти так служиш, чи міг би Бог довірити тобі серйозніше завдання? Чи не призвело б це до затримок у роботі?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Як служити відповідно до Божих намірів). «Неважливо, наскільки ти талановитий, які в тебе рівень та освіта, скільки гасел ти можеш вигукувати або скільки слів і доктрин ти осягнув; незалежно від того, наскільки ти зайнятий або виснажений за день, як далеко ти подорожував, скільки церков відвідав, на який ризик ішов і скільки страждань зазнав, – усе це неважливо. Важливо те, чи виконуєш ти свою роботу на основі упорядкувань щодо роботи, чи точно ти реалізовуєш ці упорядкування; чи під час виконання тобою ролі лідера ти береш участь у кожній конкретній роботі, за яку відповідаєш, і скільки реальних проблем ти насправді розв’язав; скільки людей зрозуміли істини-принципи завдяки твоєму лідерству й наставництву і наскільки просунулася й розвинулася робота церкви, – важливо, чи досяг ти цих результатів. Якою б не була виконувана тобою конкретна робота, важливо, чи послідовно ти здійснюєш подальший контроль за роботою і скеровуєш її, а не поводишся зверхньо й віддаєш накази. Крім цього, важливо також, чи маєш ти життя-входження, виконуючи свій обов’язок, чи можеш ти братися за справи згідно з принципами, чи маєш ти свідчення практики істини й чи можеш ти розбиратися з реальними проблемами, з якими стикаються Божі обранці, і розв’язувати їх. Це та йому подібне – усе це критерії для оцінювання того, чи виконав лідер або працівник свої зобов’язання» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (9)). Із Божого слова я побачила, що Він надзвичайно ненавидить і відчуває відразу до людей, які постійно упиваються благами статусу, які лукаві й хитрують, і які під час виконання своїх обов’язків дбають лише про власні плотські інтереси. Такі люди не можуть відігравати жодної позитивної ролі в просуванні роботи церкви, й не можуть своєчасно виявляти та виправляти відхилення й недоліки у своєму обов’язку. Їхня безвідповідальність може навіть завдати збитків їхньому обов’язку, а також переривати роботу церкви й заважати їй. Таким людям цілком бракує щирості у виконанні свого обов’язку, і вони не гідні отримати Боже доручення. Якщо вони не покаються, зрештою Бог відчуватиме до них відразу й відсіє їх! Крім того, Божий стандарт для оцінки лідерів і працівників – це не те, скільки роботи вони виконують чи скільки доріг проходять, а те, чи виконують вони справжню роботу й чи приносять реальні результати у виконанні свого обов’язку. Розвінчення в Божому слові змусило мене відчути сором. Доручивши мені створювати відео, церква дала мені таку важливу роботу, попросила нести більшу ношу, підняла та зрощувала мене. Я ж, навпаки, не брала на себе відповідальність і не бажала страждати під час виконання свого обов’язку. Коли навантаження трохи збільшувалося, я думала лише про те, як мені менше страждати й менше хвилюватися. Я боялася, що зайві хвилювання виснажать мене. Коли брати й сестри вказували на те, що у виконанні свого обов’язку я не виконувала справжню роботу, я постійно шукала всілякі виправдання, щоб зняти з себе провину. Ось як Бог описав таку людину, як я: «У Божому домі вони паразитують, завжди впиваючись плотськими утіхами й не звертаючи уваги на інтереси Бога. Вони завжди шукають вигоди для себе». Як кураторка я повинна була своєчасно відстежувати й контролювати всю роботу в межах своєї відповідальності, а також швидко усувати виявлені відхилення та недогляди, щоб гарантувати нормальне просування роботи церкви. Це був мій обов’язок. Але я була хитрою, лукавою й уникала відповідальності. Я мала посаду кураторки, але не виконувала справжню роботу й не відстежувала її деталі. У результаті я не змогла швидко виявити й вирішити наявні проблеми групи. Тому робота була не дуже ефективною, що негативно вплинуло на нормальне просування роботи церкови. Хіба це можна було назвати виконанням свого обов’язку? Очевидно, що це було займанням посади без виконання справжньої роботи, відвертим лукавством. Я була такою ненадійною! Церква доручила мені виконати певну роботу й попросила взяти на себе певну відповідальність, але я пустила все на самоплив. Я справді не заслуговувала на таку важливу роботу. Якби я завжди так безвідповідально ставилася до свого обов’язку й не виконувала справжню роботу, Бог зрештою відчув би до мене відразу й відсіяв би мене! Ця думка налякала мене. Тож я помолилася Богові, просячи Його спрямувати мене, щоб я змогла змінити цей стан. Я хотіла бути сумлінною й уважною у своїй роботі, а також нести свою відповідальність і виконувати обов’язок.

Згодом я знайшла шлях для практики в Божому слові: «Люди, які дійсно вірять у Бога, виконують свої обов’язки охоче, не підраховуючи власних вигод і втрат. Незалежно від того, чи є ти тим, хто прагне до істини, ти мусиш покладатися на свою совість і розум і справді докладати зусиль, коли виконуєш свій обов’язок. Що означає справді докладати зусиль? Якщо ти задовольняєшся лише докладанням якихось символічних зусиль і терпінням невеликих фізичних труднощів, але зовсім не сумлінний і не шукаєш істин-принципів у виконанні свого обов’язку, то це не що інше, як бути недбалим, – це не означає справді докладати зусиль. Ключ до того, щоб справді докладати зусиль, полягає в тому, щоб вкладати в це своє серце, боятися Бога у своєму серці, бути уважним до Божих намірів, дуже боятися бунтувати проти Бога та розбити Боже серце й бути готовим витерпіти будь-які труднощі, щоб належно виконувати свій обов’язок і задовольняти Бога. Якщо ти маєш це боголюбне серце, ти зможеш належно виконувати свій обов’язок. Якщо у твоєму серці немає страху Божого, ти не матимеш відчуття ноші чи відповідальності у виконанні свого обов’язку, і неминуче будеш недбалим, і робитимеш усе для годиться, не даючи жодних реальних результатів, – а це не виконання обов’язку. Якщо ти справді маєш відчуття ноші й віриш, що виконання твого обов’язку – це здійснення твого особистого зобов’язання, що ти був би твариною і не заслуговував би на життя, якби не виконував свій обов’язок, і що ти можеш мати чисту совість і бути гідним називатися людиною, лише якщо належно виконуєш свій обов’язок, – якщо ти маєш це відчуття ноші, коли виконуєш свій обов’язок, – тоді ти зможеш робити все сумлінно, шукати істину й робити все згідно з принципами, а також належно виконувати свій обов’язок і задовольняти Бога. Якщо ти гідний місії, яку Бог тобі призначив, і всього, чим Бог пожертвував заради тебе, і Його очікувань щодо тебе, тоді це дійсно наполегливе старання» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Щоб належно виконувати свій обов’язок, треба щонайменше мати совість і розум). Після прочитання Божого слова я відчула величезний сором. Роками я вірила в Бога та їла й пила так багато Його слова. Але коли для виконання мого обов’язку знадобилося докласти трохи більше зусиль і більше про це думати, я вирішила, що це занадто клопітно й виснажливо, тому пустила все на самоплив. Я була надто егоїстичною й ледачою, абсолютно нещирою перед Богом і не несла справжньої ноші у виконанні свого обов’язку. Я була кураторкою, але не робила тієї роботи, яку повинен робити куратор. Це було справжнім нехтуванням моєю відповідальністю! Навіть звичайний собака може охороняти будинок і бути вірним та відданим своєму господарю. Я є створеною істотою, але не виконувала обов’язок створеної істоти. Чи заслуговувала я називатися людиною? Я подумала про багатьох братів і сестер у церкві, які відповідали за більший обсяг роботи, ніж я. Вони були щирими у виконанні свого обов’язку, могли страждати й платити ціну. Вони витрачали більше часу на виконання свого обов’язку, але я ніколи не бачила, щоб хтось із них падав від виснаження. Натомість що більше вони були уважними до Божих намірів, то більше здобували й то більше продовжували досягати прогресу в житті. Згадуючи минуле, моє навантаження було помірним і цілком посильним. За умови, що я була б готова повстати проти плоті, постраждати трохи більше й заплатити більшу ціну, було цілком можливо відстежувати роботу кожної групи. Після цього я змінила свій графік роботи, відстежувала все, за що відповідала, відповідно до нового графіка, і в зоні мого нагляду не було жодних затримок у роботі. Одного разу я читала повідомлення в групі й виявила деякі відхилення в роботі однієї з груп. Я швидко проаналізувала та підбила підсумки ситуації з лідером групи, і ми разом знайшли способи розв’язання проблем. Тоді я з жалем усвідомила, що виконувати справжню роботу не означає цілими днями просто дивитися на людей у групі й більше нічого не робити. Для цього потрібно просто докладати трохи більше серця. Після цього я домовилася про зустріч із кожним учасником групи, щоб дізнатися про їхню роботу, і знову виявила деякі відхилення. Тож ми з лідером групи провели з ними бесіду про принципи. Відхилення були швидко виправлені, і після цього ефективність роботи покращилася. Хоча в ті пару днів я була трохи більш зайнятою, така практика принесла мені мир і спокій.

Завдяки цьому досвіду я краще зрозуміла власні егоїзм та лінь. Я також побачила, що безвідповідальність та потурання комфорту не лише затримують просування роботи, але й у серйозних випадках можуть переривати роботу церкви й заважати їй. Тому я більше не можу пускати все на самоплив. Я повинна часто наглядати за роботою та відстежувати її, і по-справжньому виявляти й розв’язувати проблеми. Виконувати свій обов’язок у такий спосіб – це єдиний шлях до досягнення хороших результатів і задоволення Божих намірів.