Ці Хан (Південна Корея)

Я відповідаю за церковні книги та предмети. Зазвичай я перевіряю, чи упорядковані та покладені на місце різні предмети, чи вони акуратно розставлені, та чи чітко ведуться записи про прийом та видачу. Я боюсь, що через мою недбалість може виникнути безлад. Брат Кемерон, який працював зі мною, був досить недбалим і не зосереджувався на чистоті. Іноді він просто кидав речі або складав їх у купу, тому я завжди хвилювався через нього та завжди мусив перевіряти його роботу. Кожного разу, як я бачив, що Кемерон не туди поклав речі, або бачив, що записи про прийом та видачу речей були неясними, мене це так обурювало, що я втрачав самовладання та не спілкувався, щоб допомогти йому. Раніше б я врахував почуття мого брата і слідкував би за своїм тоном і висловлюваннями, але з часом мені стало байдуже на ці речі, і на кожному кроці я говорив йому, що те чи інше було неправильно. Іноді я злився та дорікав йому, говорячи: «Чому ти знову кладеш це в неправильне місце? Ти кладеш це сюди, а те – туди. Хіба ти не можеш покласти речі туди, звідки ти їх узяв? Прибрати за собою – це справа однієї хвилини, але ж ти постійно не доводиш нічого до кінця, а потім ніколи не прибираєш…». Моє ставлення до Кемерона ставало все гіршим і гіршим. Іноді я наказовим тоном говорив йому навести порядок.

Пам’ятаю, як одного разу, переглядаючи записи про прийом та видачу, я виявив, що деякі з них він виправив так, що вони були нерозбірливі. Я одразу ж розлютився й подумав: «Я навіть не можу здогадатися, що він тут написав!» Я пішов прямо до Кемерона. Як учитель, що сварить учня, я простягнув записи й запитав, що кожен із них означає. Я сказав: «Знаєш, що я хочу зараз зробити? Я хочу віднести ці записи керівниці, щоб вона побачила, як ти справляєшся зі своїми обов’язками, і який ти можеш бути недбалий!» Кемерон мав винуватий вираз обличчя і сказав, що буде уважнішим у майбутньому. Він сказав, що цього разу це відбулось випадково. Поки він робив запис, йому зателефонували й попросили розібратися з терміновою справою, тому він забув про нього. Але я не дав йому пояснити. Я сказав сердито: «Якщо щось подібне повториться знову, я передам формуляр прямо керівниці, і нехай вона з цим розбирається!» Невдовзі я побачив, що на одному з Кемеронових формулярів знову були нечіткі записи. Цього разу я ще більше розлютився. Я пішов до Кемерона, щоб розпитати його: «Я вже казав тобі, якщо ти зробив помилку, перепиши в іншому місці, не виправляй вже написане. Поглянь на своє виправлення. Хто знає, що ти написав? Якщо я цього чітко не бачу, то мені треба приходити та запитувати тебе. Тобі не здається, що це вже надокучило? Навіть якщо тобі ні, то мені так!» Побачивши, що я знову розсердився, він узяв бланк для записів і сказав: «Тоді я виправлю ще раз». Я закричав сердито: «Не турбуйся! Це не допоможе!» Після сказаного я пішов, залишивши брата самого сидіти розгублено з бланком для записів. У той момент я зрозумів, що зайшов занадто далеко. Але я не надав цьому значення, і питання закрилось. Через декілька днів я знову розсердився на Кемерона через дрібниці. Він теж розсердився на мене, і ми посварилися. Керівниця дізналась, що ми не можемо співпрацювати в гармонії, тому поспілкувалась зі мною і прочитала урок зі слова Божого: «Який би обов’язок антихрист не виконував, з ким би він не співпрацював, при цьому завжди будуть конфлікти й суперечки. Хтось може сказати: “А якщо він відповідає за прибирання та щодня наводить лад у хаті, чого б йому не співпрацювати з іншими?”. Тут проблема з характером: з ким би антихрист не взаємодіяв або не виконував якесь завдання, він завжди їх зневажатиме, завжди бажатиме читати їм нотації й домагатися того, щоб вони робили як він говорить. Ви сказали б, що така людина може співпрацювати з іншими? Вона не може співпрацювати ні з ким; річ у тім, що її розбещений характер занадто тяжкий. Вона не тільки не може співпрацювати з іншими, а й постійно читає їм нотації та сковує їх, займаючи вищу позицію, – їй завжди хочеться сидіти на чужих плечах і силувати людей до послуху. Це не просто проблема з характером – це ще й серйозна проблема з людськістю. У такої людини немає совісті й розуму. … Щоб люди могли нормально ладнати між собою, мусить бути виконано певні умови. Перш ніж люди зможуть співпрацювати одне з одним, вони мусять як мінімум мати совість і розум, бути терплячими й терпимими. Щоб зуміти співпрацювати над виконанням обов’язку, люди мусять бути однодумними; вони мусять використовувати сильні сторони одне одного та компенсувати власні слабкі сторони, бути терплячими й терпимими, а також мати певні мінімальні межі у своєму житті по-людськи. Ось як можна ладнати в гармонії, і тоді співпраця зможе тривати, хай навіть часом буватимуть конфлікти й суперечки, – принаймні при цьому не виникатиме ворожнечі. Якщо одна людина не має мінімальних меж, не совісна, не розумна та діє заради вигоди, прагнучи виключно до вигоди й постійно бажаючи отримувати вигоду за рахунок інших, то співпраця буде неможлива. Саме так воно й буває серед злих людей і серед диявольських царів, які безперервно воюють одне з одним. Різні злі духи з духовного світу не ладнають між собою. Хоча дияволи можуть іноді утворювати союзи, усе це заради взаємної експлуатації з метою досягнення власних цілей. Їхні союзи тимчасові та незабаром самі собою розпадаються. Так само й серед людей. Ті, у кого немає людськості, – це паршиві вівці, що псують усю отару; тільки з тими, хто має нормальну людськість, легко співпрацювати, тільки вони терплячі й терпимі до інших, здатні дослухатися до чужих думок і відсувати в роботі власний статус на другий план, аби виконувати її в обговореннях з іншими. Вони теж мають розбещені характери та завжди хочуть зробити так, аби інші до них дослухалися, – у них теж є такий намір, – але оскільки вони мають совість і розум, можуть шукати істину, знають себе та відчувають, що зробити так було б неприйнятно, за що відчувають докори сумління, і вони здатні стримувати себе, то через це їхні способи й засоби дій мало-помалу зміняться. І так вони зможуть співпрацювати з іншими. Вони виявляють розбещений характер, але вони не злі люди й не мають сутності антихристів. У них не буде серйозних проблем зі співпрацею з іншими. Якби вони були злими людьми чи антихристами, то не змогли б співпрацювати з іншими. Усі злі люди й антихристи, яких вичищає Божий дім, саме такі. Вони ні з ким не здатні співпрацювати, і, як наслідок, їх усіх викривають і відсіюють» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хочуть, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина перша)). Після прочитання Божого слова керівниця нагадала мені: «Для того, щоб ладнати з людьми, їх треба принаймні поважати. Якщо ти так кричиш на Кемерона та весь час робиш йому зауваження, то тобі бракує навіть елементарної поваги. Чи не занадто це гордовито з твого боку? Ти дивишся зверхньо на все, що він робить, стежиш за ним у четверо очей, цілий день і ніколи не відпускаєш проблеми. Хіба це доречно? Кемерон зайнятий роботою, і в нього погана пам’ять. Деякі проблеми неминучі. Чи не повинен ти ставитися до нього належним чином і більше допомагати йому? Більше того, він постійно вдосконалюється. А ти? У тебе проблеми з характером і людською сутністю. Постійно кричати на людей – це прояв зіпсованого характеру. Чи ж не дивишся ти на заскалку в оці брата свого, не помічаючи колоди в своєму власному?»

Після цього керівниця прочитала мені ще один уривок зі слова Божого. «На вашу думку, чи складно співпрацювати з іншими людьми? Насправді ні. Можна навіть сказати, що це легко. Але чому люди досі вважають це складним? Тому що в них розбещені характери. Тим, у кого є людськість, совість і розум, співпрацювати з іншими відносно легко, і вони відчувають, що це щось радісне. Річ у тім, що нікому не легко досягти чогось самотужки, і, незалежно від сфери діяльності й виду виконуваної роботи, завжди добре, коли поруч є хтось, хто може вказати на щось і запропонувати допомогу, адже це набагато простіше, ніж працювати поодинці. Окрім того, існують обмеження щодо здатності людей з огляду на їхній рівень і на те, що вони самі можуть пережити на власному досвіді. Ніхто не може бути експертом у всьому: неможливо, щоб одна людина все знала, все могла, всього досягла, – такого бути не може, і такий розум має бути в кожного. І тому незалежно від того, чим ти займаєшся та чи важливо це, тобі завжди буде потрібен хтось, хто тобі допоможе, дасть тобі вказівки, пораду або зробить щось спільно з тобою. Це єдиний спосіб гарантувати, що ти робитимеш правильніше, допускатимеш менше помилок і з меншою ймовірністю зіб’єшся зі шляху, – це хороша річ» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хочуть, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина перша)). Прочитавши слово Боже, керівниця ще трохи поспілкувалась і нарешті запитала мене: «Якби тобі довелося справлятися зі всім самому, чи міг би ти це робити без помилок?» Будучи присоромленим, я відповів: «Ні». Керівниця сказала: «Правильно. Ніхто не знає всього, й кожному потрібен партнер для виконання обов’язків. Якщо ти не можеш гармонійно співпрацювати, то як ти можеш виконувати добре свої обов’язки? Тобі варто над цим замислитися й подумати про власні проблеми».

Коли я повернувся, мені було дуже сумно. Як я міг знати, що в мене такі великі проблеми? Я звик думати, що в мене все гаразд із людською сутністю, і я можу ладнати з моїми братами та сестрами, але відколи я співпрацював із Кемероном, виконуючи свої обов’язки, я завжди поводився самовпевнено, вважаючи, що мої ідеї та дії правильні. Я нав’язував йому свою волю і змушував його робити те, що хотів. Я не допомагав, спілкуючись із ним на тему істини, я просто злився, звинувачував його, робив йому зауваження. У мене не було ані людської сутності, ані розважливості. Я завжди вважав, що кращий за брата, тому дивився на нього зверхньо. Він був мені неприємний, тому я не міг правильно оцінити його сильні і слабкі сторони. Я вихвалявся на кожному кроці та принижував його. Спочатку ми з Кемероном разом відповідали за управління церковними речами, але я нічого з ним не обговорював. Я завжди був сконцентрованим на собі, і останнє слово було за мною, і я наказував Кемерону, що робити. Я часто сварив його, як дитину, намагаючись провчити. Я проявляв занадто гордовитий характер, і це не подобалось Богові!

Я знав, що поводився гордовито, і завжди примушував інших слухатись мене, але я не знав, як вирішити цю проблему. Я молився Богу й шукав відповідні фрагменти в Божому слові. Одного разу в Божому слові я прочитав: «Антихристи завжди мають амбіції й жагу контролювати та завойовувати інших; при зустрічах із людьми вони завжди бажають з’ясувати, як їх бачать інші, чи є для них місце в серцях інших людей, чи інші захоплюються ними та поклоняються їм. Зустрівши когось, хто вміє підлизуватися, лестити й підлабузнюватися, вони дуже радіють; далі вони починають із висоти повчати людей і базікати про пишномовні ідеї, прищеплюючи людям приписи, методи, доктрини й уявлення. Вони змушують людей приймати ці речі як істину та навіть прикривають їх красивими словами: “Якщо ти можеш прийняти ці речі, ти той, хто любить істину та прагне до неї”. Люди, які не вміють розрізняти, думають, що їхні слова розумні, і хоча сказане для них неясне й вони не знають, чи відповідає воно істині, вони лише мають таке відчуття, що в сказаному немає нічого поганого та що воно не порушує істини. І тому вони слухаються антихристів. Якщо хтось здатен розрізнити антихриста й може його розвінчати, це розлютить антихриста, який безцеремонно осипле його звинуваченнями, засудить його та погрожуватиме йому, показово здійснюючи тиск. Ті, хто не вміє розрізняти, повністю скоряються антихристу й захоплюються ним до глибини душі, що породжує в них поклоніння антихристу, залежність від нього та навіть страх. У них є таке почуття, що вони стали рабами антихриста, наче на душі в них було б неспокійно, якби вони втратили лідерство, вчення й докори антихриста, – нібито без усього цього в них не було б почуття безпеки, а Бог міг би від них відвернутися. І ось усі навчились озиратися на вираз обличчя антихриста, коли щось роблять, бо вони бояться, що він буде незадоволений. Усі вони намагаються йому догодити; такі люди беззастережно слідують за антихристом. У своїй роботі антихристи проповідують слова й доктрини. Вони добре вміють учити людей дотримуватися певних приписів; вони ніколи не кажуть людям, яких саме істин-принципів ті мусять дотримуватися, чому вони мусять діяти саме так, які в Бога наміри, які впорядкування Божий дім уклав щодо роботи, яка робота найсуттєвіша та найважливіша, які основні завдання необхідно виконати. Антихристи геть нічого не кажуть про ці речі, які мають найбільше значення. Вони ніколи не бесідують про істину, коли виконують і призначають роботу. Вони самі не розуміють істин-принципів, тому вони можуть хіба що навчити людей дотримуватися низки приписів і доктрин – а якщо люди підуть проти їхніх висловлювань і приписів, то зіткнуться з доганою та докорами від антихристів. Антихристи часто працюють під прапором Божого дому, докоряючи іншим і читаючи їм нотації з висоти. Деякі від їхніх нотацій настільки розгублюються, що навіть почуваються так, ніби завинили Богу через те, що не діяли відповідно до вимог антихристів. Хіба такі люди не потрапили під контроль антихристів? (Так і є.) Що це за поведінка з боку антихристів? Це поведінка, що полягає в перетворенні людей на рабів» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хочуть, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина перша)). Те, що Бог описав, було саме моїм станом. Працюючи з Кемероном, я побачив, що він був згідливий. Якщо щось йшло не так по роботі, він приймав мою критику й не намагався спростувати. Я вважав, що він м’яка людина, і ним легко керувати, тому поводився владно по відношенню до нього, і останнє слово завжди залишалось за мною. Багато разів, коли я обговорював із ним якісь питання, я лише робив вигляд. Зрештою, я сам приймав рішення, що робити. Крім того, деякі запобіжні заходи, які я сформулював для управління речами, не спричиняли проблем та допомагали в управлінні справами, але я не сформулював ці запобіжні заходи на основі відповідних принципів. Я створив їх для вирішення проблем Кемерона. Можна сказати, що вони були розроблені спеціально для нього. Щоразу, коли він не дотримувався цих запобіжних заходів, у мене був привід звинуватити його й винести догану, і в нього не було можливості протестувати. Так само, як і минулого разу, коли він не оформив бланк для записів, як я його проінструктував, я без вагань вилаяв його і змусив виконати те, що я хотів. Я пам’ятаю, що він сказав того дня: «Як тільки я бачу, що ти прибираєш, я намагаюсь сховатися. Я боюся, що ти знову почнеш мене критикувати, якщо я не зроблю все правильно». Через цю думку я почувався нещасним. Виявлений мною сатанинський характер кинув тінь на серце мого брата й сковував його. Це саме те, що відкриває Боже Слово: «Якщо люди підуть проти їхніх висловлювань і приписів, то зіткнуться з доганою та докорами від антихристів. Антихристи часто працюють під прапором Божого дому, докоряючи іншим і читаючи їм нотації з висоти. Деякі від їхніх нотацій настільки розгублюються, що навіть почуваються так, ніби завинили Богу через те, що не діяли відповідно до вимог антихристів. Хіба такі люди не потрапили під контроль антихристів?» Нарешті я зрозумів, що в мене серйозна проблема. Відколи я почав співпрацювати з Кемероном, проявився мій антихристовий характер. На той момент у мене не було жодного статусу, але якби був, то мені було б навіть легше обмежувати й контролювати людей. Чи не виступав би я в ролі антихриста в такому разі? Зазвичай я не зосереджувався на пошуку істини чи роздумах про себе. Я часто проявляв зіпсований характер, сам того не усвідомлюючи. Я був в абсолютному заціпенінні.

Я подумав над Божими словами: «Якщо ти – член дому Божого, але завжди дієш запально, завжди виявляєш те, що є природним у тобі, і постійно відкриваєш свій розбещений характер, дієш людськими засобами та з розбещеним сатанинським характером, то кінцевим результатом буде те, що ти чинитимеш зло й опиратимешся Богові. І якщо весь цей час ти не каєшся й не можеш іти шляхом прагнення до істини, то тебе викриють і відсіють» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Розбещені характери можна усунути лише прийняттям істини). Я згадав, як ставився до Кемерона. Щоб висловити своє невдоволення й заради миттєвого задоволення, я повністю знехтував почуттями мого брата. Коли я розлютився через те, що формуляр був нерозбірливо заповнений, я читав нотації Кемерону, як дитині, яка зробила помилку. Він просто сидів, не кажучи ні слова, і коли він визнав, що був неправий, я холодно відкинув його пропозицію. Ця картина застигла в моїй пам’яті, її неможливо забути. Коли я подумав про це, то не зміг висловити провину й біль у серці. Я запитав себе: «Як можна було так ставитися до свого брата? Ти ніколи не спілкувався з ним, не допомагав йому, то хто ж дає тобі право лаяти його? І тобі вистачає нахабства називати його своїм братом?» На кожне питання я не мав відповіді. Раніше я завжди думав, що винен Кемерон, що це він мав занадто багато недоліків і завдавав мені стільки неприємностей. Тепер я зрозумів, що справжня проблема була в мені. Це я був тим, хто не змінився, це я був занадто гордим і жорстоким. Я відчував сильні докори сумління, тому я тихо помолився Богові і сказав, що хочу покаятися.

Я шукав, як ставитися до своїх братів і сестер відповідно до принципів. У Божому слові я прочитав: «Взаємодія братів і сестер мусить відбуватися на основі принципів. Не зосереджуйтесь завжди на недоліках інших, натомість ви маєте часто досліджувати себе, а потім ініціативно зізнаватися іншим, що саме ви зробили такого, що спричинило заваду чи шкоду для них, і вчіться відкриватися та бесідувати. Так ви можете досягти взаєморозуміння. Більше того, що б із вами не ставалося, ви маєте дивитися на все, ґрунтуючись на словах Бога. Якщо люди здатні зрозуміти істини-принципи та знайти шлях практики, то стануть єдині серцем і розумом, і відносини між братами й сестрами будуть нормальними, вони не будуть такими байдужими, холодними й жорстокими, як невіруючі, і вони позбудуться свого умонастрою взаємної підозрілості й настороженості. Брати й сестри стануть більш близькими одне до одного; вони зможуть підтримувати й любити одне одного; у їхніх серцях буде добра воля, і вони будуть здатні до терпимості та співчуття одне до одного; вони підтримуватимуть і допомагатимуть одне одному, замість того, щоб відчужувати одне одного, заздрити одне одному, порівнювати себе одне з одним, таємно змагатися одне з одним і непокірно ставитися одне до одного. Як люди можуть добре виконувати свої обов’язки, якщо вони – як невіруючі? Це не тільки вплине на їхнє життя-входження, але й зашкодить іншим і вплине на інших. … Коли люди живуть за своїми розбещеними характерами, їм дуже важко бути в мирі перед Богом, і їм дуже важко практикувати істину й жити згідно з Божими словами. Щоб жити перед Богом, ти мусиш спершу навчитися розмірковувати над собою і пізнавати себе, і по-справжньому молитися Богу, а потім ти маєш навчитися ладнати з братами й сестрами. Ви маєте бути терпимими, поблажливими одне до одного й вміти бачити сильні сторони та заслуги інших – ви мусите навчитися приймати думки інших і те, що є правильним. Не потурайте собі, не майте амбіцій та жаги й не думайте завжди, що ви кращі за інших людей; не думайте про себе як про якусь величну постать, змушуючи інших людей робити те, що ви кажете, підкорятися вам, дивитися на вас із повагою, звеличувати вас, – це відхилення. … То ж як Бог ставиться до людей? Богу однаково, як виглядають люди, високі вони чи низькорослі. Натомість Він дивиться на те, чи добре в них серце, чи вони люблять істину, чи вони люблять Бога й чи слухаються Його. Це те, на чому Бог ґрунтує Свою поведінку щодо людей. Якщо люди також будуть здатні так чинити, вони зможуть справедливо ставитися до інших і, отже, будуть відповідати принципам істини. Перш за все, ви мусите зрозуміти волю Божу. Коли ми знаємо, як Бог поводиться з людьми, у нас теж є принцип і шлях того, як нам поводитися з людьми» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Так. Коли ми взаємодіємо один з одним, виконуючи свої обов’язки, ми повинні принаймні проявляти нормальну людську природу, підтримувати та допомагати один одному, бути толерантними й терплячими, піклуватися один про одного, спілкуватися про істину, коли люди йдуть проти принципів, а в серйозних випадках – викривати, обтинати та розбиратися з ними. Це – єдиний спосіб робити все відповідно до принципів. Брати й сестри прибули з різних місць, і всі мають різні життєві обставини, досвід, вік та духовний рівень. Незалежно від того, які в них недоліки чи вади, ми повинні ставитися до них належним чином, ніколи не вимагати забагато й бути уважними й толерантними до них. Кемерон добре розумівся на технічному обслуговуванні й зазвичай був зайнятим. Крім того, він не дуже добре справлявся з веденням записів про прийом та видачу речей. Мені слід було взяти на себе більше відповідальності й проявити більше розуміння, і не змушувати його робити все по-моєму. Це було абсолютно не по-людськи. Мій брат добре справлявся з технічним обслуговуванням, сумлінно ставився до ремонтних робіт і не боявся випробувань при виконанні своїх обов’язків. У цьому відношенні він набагато перевершував мене. Але я не дивився на сильні сторони брата. Я зосереджувався на його недоліках, звинувачував та дорікав йому. Це було так зарозуміло й нерозумно.

Пізніше я свідомо змінив свій стан й чинив згідно з принципами. Коли все повторилося, я був набагато спокійнішим, і я також краще розумів Кемерона. Одного разу я вибіг у справах, і Кемерон залишився відповідальним за всі справи. Через деякий час я зателефонував Кемерону, щоб запитати, як просувається процес. Він спокійно й обережно відповів: «Як ти вважаєш? Саме так, як ти вважаєш». Почувши це, мені стало дуже сумно. Чому мій брат так висловився? Чи не тому, що те, як я поводився з ним у минулому, випливало з мого зіпсованого характеру й завжди змушувало відчувати, що він нікчема й нічого не може виконати добре? Чим більше я думав про це, тим більше мені боліло, але це зміцнювало мою рішучість практикувати істину і змінювати себе. Я заспокоїв Кемерона, сказавши: «Просто озирнись навколо, подивись, що не на своєму місці, і знайди час, щоб навести лад. Зазвичай ти зайнятий іншими справами, тому невеликий безлад неминучий. Якщо в тебе дійсно немає часу на прибирання, ми можемо зробити це разом, коли я повернусь». Після цього дзвінка я подумав, що Кемерон не зможе впоратися сам, тому попросив одну з сестер допомогти йому. Коли подібні речі траплялися в минулому, я завжди сварив його й робив зауваження за помилки. Тепер, коли таке трапляється, я можу поспілкуватися й допомогти йому, і мені стає спокійно й легко на душі. Я дуже вдячний Богу. Тепер я маю певне розуміння свого гордовитого характеру й можу себе трохи стримувати. Це все результат читання Божого слова. Хоча це й незначна зміна, і вона не несе за собою фундаментальної зміни мого зіпсованого характеру, я щасливий, бо вважаю це гарним початком. Я вірю, що якщо чинитиму та входитиму по Божому слову, то зможу позбутися свого зіпсованого характеру. Дякую, Всемогутній Боже!