Кара, Південна Корея

Колись у мене була щаслива сім’я, і чоловік дуже добре до мене ставився. Ми відкрили сімейний ресторан, і справи йшли досить непогано. Усі наші друзі та родичі нам заздрили. Але, як не дивно, всередині я завжди відчувала сильну порожнечу. Кожен день був точнісінько такий, як попередній, наче життя не мало жодного сенсу, та я й гадки не мала, як правильно жити. Потім, наприкінці 2010 року, у мене були важкі пологи, що закінчилися кровотечею. У лікарні сказали, що мій стан критичний. Моя мама, дуже стривожена, прошепотіла мені на вухо: «Доню, молися Всемогутньому Богу!». Я всім серцем благала Всемогутнього Бога спасти мене, наче хапаючись за рятівну соломинку. Незабаром кровотеча припинилася, і я від щирого серця подякувала Богові. З того часу я почала щодня читати слова Всемогутнього Бога та постійно ходила на зібрання й бесідувала з братами та сестрами. Із часом я дізналася, що Бог створив людину і що все, що має людина, походить від Бога. Ми повинні вірити в Бога, поклонятися Йому й виконувати свій обов’язок створених істот; тільки тоді життя має сенс. Тож я взяла на себе обов’язок проповідувати Євангеліє, і кожен мій день був по-справжньому насиченим. Моя сім’я не прийняла Євангелія, але вони й не виступали проти моєї віри.

Наприкінці 2012 року Комуністична партія Китаю розпочала ще одну шалену хвилю репресій проти Церкви Всемогутнього Бога та сфабрикувала всілякі чутки, щоб підставити й очорнити церкву. Багато радіостанцій і телеканалів поширювало цю брехню. З того моменту мій чоловік робив незадоволене обличчя й дувся щоразу, коли я поверталася із зібрання. Одного разу в обідню пору я повернулася в ресторан із зібрання, а він схопив мене, потягнув до телевізора та сказав: «Подивись на цього Бога, в якого ти віриш!». Я побачила, що вони транслювали всілякі богохульні слова Комуністичної партії Китаю, її чутки й наклепи на Церкву Всемогутнього Бога, які були абсолютно безпідставними й перевертали істину з ніг на голову. Я дуже розлютилася, обернулася до нього й сказала: «У новинах суцільна брехня. Це просто чутки, вигадані Компартією. Вони ненавидять Бога й опираються Йому понад усе, і вони жорстоко переслідують релігійні вірування відколи прийшли до влади. Як ти можеш вірити всьому, що вони кажуть, засуджуючи церкву? Ми багато чого набачилися за всі ці роки в бізнесі, тож ти чудово знаєш, що це за уряд, що це за партія. Вони сфабрикували всілякі несправедливі, фальшиві, неправомірні судові справи та підроблені звіти. Я вже навіть не кажу про Культурну революцію, але навіть у новітні часи стався інцидент на площі Тяньаньмень, жорстоке придушення тибетських протестів тощо. Ось що вони завжди роблять: спочатку вигадують брехню, перекручують істину, щоб виставити якусь групу в поганому світлі й викликати обурення, а потім вдаються до жорстокого придушення. Так само вони чинять і з Церквою Всемогутнього Бога. Це звичайна тактика партії для викорінення інакомислення. До того ж брати й сестри проводили зібрання в нашому домі, коли ти був тут. Ти знаєш, що ми просто збираємося, читаємо Божі слова, бесідуємо про істину й співаємо гімни. Хіба в нас є хоч щось спільне з тим, що каже партія?». Але мій чоловік був надто сильно введений в оману чутками Комуністичної партії, тому він залишався глухим до моїх слів. Він продовжував докоряти мені, кажучи, що я повинна просто жити хорошим життям, а не наполягати на вірі в Бога, і що якщо уряд каже, що вірити не можна, то треба просто відмовитися від цього. Чоловік сказав: якщо я продовжуватиму ходити на зібрання, він розіб’є мій електромотоцикл, щоб я не могла туди дістатися. Він навіть погрожував замкнути мене вдома. Спочатку мене це не дуже турбувало. Я думала, що моя сім’я просто тимчасово введена в оману чутками партії, що їхній гнів викликаний турботою про мене, і що все минеться за кілька днів. Але все виявилося не так просто. На телебаченні та в інтернеті транслювалося все більше чуток, які паплюжили Церкву Всемогутнього Бога та зводили на неї наклеп, і було багато повідомлень про арешти вірян. Побачивши це, моя сім’я почала тиснути на мене ще сильніше. Намагаючись змусити мене відмовитися від віри, мій чоловік порвав мою книгу Божих слів і зламав MP3-плеєр, на якому я слухала гімни. Він також переказував усі чутки Компартії нашим сусідам, щоб я не могла проповідувати їм Євангеліє. Вони теж були введені в оману чутками й уникали мене, наче прокажену. Поведінка чоловіка мене дуже шокувала. Він завжди був таким простим і простодушним – як він міг так сильно й так разюче змінитися? Після стількох років шлюбу, як йому могло так бракувати розуміння й поваги? Минав час, і він постійно чіплявся до мене, навіть звинувачуючи мене й мою віру в усіх домашніх негараздах. Коли справи в ресторані пішли гірше, він звинувачував у цьому мою віру й не пускав мене туди, кажучи, що я приношу невдачу. Його батьки постійно ходили з незадоволеними обличчями, докоряли мені й часто зі злості гримали речами. Вони не випускали мене з дому, а щойно я робила крок за поріг, одразу телефонували, вимагаючи сказати, де я і з ким. У той час я постійно перебувала під їхнім наглядом. Я не могла ні читати Божі слова, ні зв’язатися з братами й сестрами. Я не мала жодної особистої свободи. Це стало для мене важким випробуванням, і я запитувала себе, чому вірити так важко, чому це така боротьба й коли ж я більше не буду змушена так жити. Іноді я думала тимчасово перестати ходити на зібрання й виконувати свій обов’язок, але відчувала, що це не відповідатиме Божому наміру. У болі я відчайдушно молилася Богові й просила Його спрямувати мене. Я згадала уривок із Божих слів: «Сьогодні більшість людей не має того пізнання. Вони вірять, що страждання не має цінності й що світ їх відкидає, що їхнє сімейне життя неспокійне, що Бог не вважає їх приємними, а їхні перспективи похмурі. Деякі люди навіть хочуть померти, коли їхні страждання сягають певної межі. То не справжня любов до Бога; такі люди – боягузи, вони не мають наполегливості, вони безхребетні та нікчемні! … Тож протягом цих останніх днів ви мусите свідчити для Бога. Яким би великим не було ваше страждання, потрібно дійти до самого кінця, і навіть при останньому подиху потрібно бути вірним Богові та віддати себе на милість Божих улаштувань; тільки це є справжня любов до Бога, і тільки це є потужне та гучне свідчення» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише через досвід болісних випробувань ти можеш пізнати красу Бога). Розмірковуючи над Божими словами, я була дуже зворушена. Я усвідомила, що Божий намір полягав не в тому, щоб змусити нас страждати, а в тому, щоб удосконалити нашу віру через переслідування й поневіряння, щоб ми мали шанс свідчити про Бога. Я не могла скоритися сатані через страх страждань; я мусила мати віру в Бога й іти цим шляхом до кінця, хоч би як було важко.

Пізніше, оскільки я продовжувала проповідувати Євангеліє, мій чоловік почав переслідувати мене ще жорстокіше. Одного разу, коли я повернулася додому із зібрання, він накинувся на мене з криками: «Навіщо ти проповідуєш гостям ресторану? Усі тільки й говорять про те, що ти вірянка. Як ти могла так мене принизити? Ти ж бачила, що кажуть по телевізору. Якщо продовжуватимеш у тому ж дусі, тебе точно заарештують!». Я бачила, що він лише дедалі більше дратується, тому нічого не відповіла й просто пішла у свою кімнату. Те, що я там побачила, приголомшило мене. Він розірвав мої книги Божих слів, і вся підлога була всипана папером. Саме тоді прийшов свекор, і, щойно переступивши поріг, сказав: «Ми хотіли, щоб наш син одружився й жив нормальним життям. Ця сім’я буде зруйнована, якщо тебе заарештують за віру. Або відмовся від віри, або негайно розлучайтеся». Потім він почав говорити богохульні речі. Я не могла стримати гніву й перебила його: «Відколи я увійшла у вашу сім’ю, я ставилася до вас лише з повагою. Я ніколи не злилася й не сперечалася з вами. Якщо я не виконала свого обов’язку перед цією сім’єю, ви маєте право докоряти мені, але в моїй вірі немає нічого поганого, і ви не повинні стояти мені на заваді, а тим більше богохулити…». Не встигла я договорити, як він змінився на обличчі й закричав: «А що такого, якщо я кажу те, що думаю про твого Бога? Не вірю, що не зможу знайти на тебе раду!». Він почав шарпати мене за одяг, намагаючись потягти до поліцейського відділку, але я вирвалася. Побачивши мою рішучість і те, що я не збираюся поступатися, він люто пішов геть. Одразу після цього я почула швидкі кроки, і щойно обернулася, як побачила, що на мене кидається мій чоловік. Він з розмаху вдарив мене в обличчя, і я впала на підлогу. З очей посипалися іскри, у вухах задзвеніло, а обличчя палало від болю. У голові була суцільна порожнеча. Мене по-справжньому шокувало те, що він це зробив. Ми були разом майже десять років, і він ніколи мене не бив, але того дня вчинив це через мою віру. Я дивилася на нього й мені здавалося, що переді мною стоїть незнайомець. Наче збожеволівши, він силоміць підняв мене з підлоги, притиснув до стіни й люто сказав: «Кажу тобі, ми вирішимо це сьогодні. Або ти відмовляєшся від віри, або ми негайно розлучаємося. Скажи мені, ти віритимеш далі чи ні? Що ти обираєш: віру чи цю сім’ю?». Говорячи це, він несамовито бив мене об стіну. Побачивши, як це добре знайоме мені обличчя стало таким демонічним, я спокійно відповіла: «Я обираю віру». Оскаженівши, він повалив мене на ліжко й міцно стиснув руки на моїй шиї. Я не могла дихати й намагалась вирватися, але він був надто сильним. Я ніяк не могла від нього відбитися. Задихаючись і намагаючись ковтнути повітря, я дуже злякалася й подумала: «Напевно, сьогодні я так і помру». Саме в цей момент раптом прокинувся мій трирічний син. Він підвівся і почав кликати: «Мамо! Мамо!». Побачивши, як чоловік душить мене, син почав бити та штовхати його, а потім відчайдушно спробував притиснутися до мене. Побачивши це, чоловік відпустив мене й люто сказав: «Якби не наш син, ти б сьогодні загинула від моїх рук». Він пішов, а я обмірковувала те, що щойно сталося. У мене всередині все похололо. Через те, що переслідування моєї віри зачіпало його особисті інтереси, він, як це не шокує, був готовий задушити мене на смерть. Хіба це не диявол показує своє справжнє обличчя? Що більше він мене бив, то більше я бачила, що він за людина, і то більше я хотіла слідувати за Богом до самого кінця.

Наступного дня до мене прийшла свекруха та з порога сказала: «Чи не могла б ти просто перестати вірити в Бога? Я знаю, що вірити – це добре, але це означає, що партія заарештує тебе й зробить із тобою жахливі речі. Що скажеш?». Я відповіла: «Ви знаєте, якими важкими були мої пологи; у лікарні сказали, що мій стан критичний. Саме Всемогутній Бог спас і мене, і мого сина. Я мушу відплатити за Божу любов; я не можу чинити безсовісно. Всемогутній Бог – це єдиний істинний Бог, Який створив небо, землю й усе суще, і Він – Спаситель, Який повернувся, щоб спасти людство. Лиха стають усе більшими, і тільки Бог може спасти людей. Навіть якщо нас заарештують і ми страждатимемо через слідування за Богом, це буде лише тимчасово. Це краще, ніж піти в пекло разом із сатаною». Вона відповіла: «Я розумію, що ти кажеш, але як жінка, ти повинна думати про свою дитину й чоловіка. Твій син ще такий маленький. Невже ти справді зможеш отак просто його покинути?». Коли я почула ці слова, мені дуже захотілося плакати, але сліз не було. Я подумала: «Хіба я справді його покидаю? Це Компартія заарештовує й переслідує вірян. І це ваш син вірить чуткам партії, наполягає на розлученні й руйнує цю сім’ю. Як ви можете звинувачувати в цьому мою віру?». Але, дивлячись на неї, на її сиве волосся та страждання на обличчі й думаючи про свого сина, якого розлучають з матір’ю в такому юному віці, я почувалася дедалі нещаснішою. Я почала трохи здаватися. Я мовчки звернулася до Бога, просячи Його спрямувати мене. Мені на думку спав уривок із Його слів: «Кожен крок роботи, яку Бог виконує над людьми, назовні виглядає наче взаємодія між людьми, наче породжена людськими упорядкуваннями або з людської завади. Але за кожним кроком роботи і всім, що відбувається, є ставка, що її робить сатана перед Богом, і це вимагає від людей бути непохитними у своєму свідченні заради Бога. Розгляньмо, наприклад, випробування Йова: за лаштунками сатана йшов на парі з Богом, і те, що сталося з Йовом, було справою рук людських і завадою з боку людей. За кожним кроком роботи, яку Бог над вами виконує, стоїть парі сатани з Богом – за цим стоїть битва. … Коли Бог і сатана стають до герцю в духовній сфері, як ти повинен задовольняти Бога і як ти повинен бути непохитним у своєму свідченні про Нього? Ти повинен знати, що все, що з тобою відбувається, – це велике випробування і це той час, коли ти потрібен Богу для свідчення» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише любов до Бога є справжньою вірою в Бога). Я порозмірковувала над Божими словами й побачила, що на перший погляд усе, що відбувалося зі мною сьогодні, виглядало так, наче це люди стоять мені на заваді й переслідують мене, але за всім цим стояли хитрощі сатани. Сатана використовував мою сім’ю, щоб перешкоджати мені, заважати мені, використовував мої почуття до сина та рідних, щоб погрожувати мені, намагаючись змусити мене зрадити Бога й утратити шанс на спасіння. Я знала, що не можу піддатися на хитрощі сатани; я мусила мати віру в Бога, бути непохитною у своєму свідченні й осоромити сатану. Тож я сказала свекрусі: «Людина була створена Богом, тому ми повинні мати віру й поклонятися Йому. До того ж моє життя дав мені Бог, тому, хай там що, я слідуватиму за Ним до кінця. Не витрачайте сили, намагаючись переконати мене в зворотному». Вона похитала головою, потім розвернулася й пішла.

Того вечора чоловік дізнався, що я все ще читаю Божі слова, і дуже розлютився. Він сказав: «У тебе ще вистачає нахабства це робити? Ти не розумієш, що через це тебе кинуть за ґрати? Тобі байдуже, житимеш ти чи помреш? Якщо тобі байдуже – нехай, але дай спокій мені й нашій дитині. Якби я знав, що ти станеш вірянкою, я б ніколи з тобою не одружився!». Потім він виштовхав мене за вхідні двері й із ненавистю сказав: «Якщо ти продовжуєш триматися за свою віру, забирайся з цього дому!». А тоді з силою грюкнув дверима й замкнув їх. Коли я побачила, який безсердечний мій чоловік, і почула, як мій син несамовито кричить «мамо», моє серце ледь не розірвалося. Було пізно, на годиннику після другої ночі, і в мене не було з собою жодних грошей. Тоді я запитувала себе, чи справді я покидаю дім і розлучаюся з сином назавжди. Я не знала, що робити, і відчувала себе такою покинутою, коли думала про це. Я зрозуміла, що маю з собою телефон, тому зателефонувала мамі. Щойно я почула її голос, по моєму обличчю покотилися сльози, а біль і образи, які я так довго стримувала, вирвалися назовні. Стримуючи ридання, вона сказала: «Доню, заспокойся. Він би не завів тебе так далеко, щоб потім покинути. Просто вір у Нього й спирайся на Нього». Поки мама втішала й підбадьорювала мене, кажучи вірити в Бога та довіряти Йому, біль у моєму серці стих.

Наступного дня, змерзла й голодна, я безцільно блукала вулицями, аж поки випадково не зустріла сестру. Вона забрала мене до себе додому та прочитала мені кілька уривків із Божих слів, які допомогли мені зрозуміти те, через що я проходила. Всемогутній Бог говорить: «У такому темному суспільстві, як це, де демони безжальні й нелюдяні, як міг би цар дияволів, який вбиває людей, не моргнувши оком, терпіти існування Бога, який є прекрасним, добрим і до того ж святим? Як він міг би аплодувати й радіти приходу Бога? Ох вже ці посіпаки! Вони платять за доброту ненавистю, вони давно почали ставитися до Бога як до ворога, вони кривдять Бога, вони до крайності дикі, у них немає ані найменшої поваги до Бога, вони нападають і грабують, вони втратили все сумління, вони йдуть проти всього сумління, і вони спокусами вводять невинне людство в заціпеніння. Які пращури давнини? Які дорогі вожді? Вони всі нікчеми, які протистоять Богу! Їхнє втручання призвело до того, що все під небом впало в стан темряви й хаосу! Яка свобода віросповідання? Які законні права та інтереси громадян? Усе це хитрощі з метою приховування зла! … Нащо так ретельно перешкоджати Божій роботі? Навіщо використовувати різні виверти, щоб обдурювати Божий народ? Де справжня свобода та законні права й інтереси? Де справедливість? Де розрада? Де тепло? Навіщо використовувати брехливі задуми, щоб обдурити Божий народ? Навіщо використовувати силу, щоб придушити Боже пришестя? Чому б не дозволити Богу вільно блукати землею, яку Він створив? Навіщо цькувати Бога доти, доки Йому ніде буде й голови прихилити?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Робота та входження (8)). «Бог збирається пробуджувати цих людей, важко обтяжених стражданнями, будити їх доти, доки вони повністю не прокинуться, і дати їм вийти з туману та відкинути великого червоного дракона. Вони пробудяться від свого сну, усвідомлять суть великого червоного дракона, зможуть віддати все своє серце Богу, повстануть з-під гніту темних сил, постануть на Сході світу й стануть доказом Божої перемоги. Тільки так Бог здобуде славу» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Робота та входження (6)). Божі слова допомогли мені зрозуміти, що в останні дні Бог утілився й зійшов на землю, працюючи та висловлюючи істину, щоб очистити і спасти людину. Компартія боїться, що всі приймуть істину, підуть за Богом і будуть спасенні Ним, і тоді всі звільняться від контролю та шкоди партії. Ось чому вони шалено придушують і заарештовують вірян, а також створюють усілякі чутки, щоб засудити Церкву Всемогутнього Бога та звести на неї наклеп, вводячи в оману народ і підбурюючи його заперечувати Бога й опиратися Йому разом із ними. Компартія справді огидна! Моя сім’я ставилася до мене так лише тому, що їх ввела в оману Комуністична партія. Партія використовує всі ці чутки й облуди, щоб замилити людям очі, щоб усі опиралися Богу разом із нею, а потім були покарані в пеклі. Це були хитрощі сатани. Тієї миті мені стало абсолютно ясно, що Комуністична партія – це просто зграя демонів, які опираються Богу й завдають шкоди людям. Я знала, що не можу піддатися на її хитрощі, і хоч би як мене переслідувала моя сім’я, я ніколи не зможу зрадити Бога; я повинна була продовжувати слідувати за Ним і виконувати свій обов’язок.

Пізніше, щоб змусити мене відмовитися від віри, чоловік зателефонував деяким моїм родичам і друзям із мого рідного міста, аби попросити їх переконати мене. Вони подзвонили мені й передавали слухавку з рук у руки, допитуючи мене одне за одним. Мій старший брат сказав: «Ти в такому юному віці можеш робити що завгодно. Чому це обов’язково має бути віра в Бога? Ти домогосподарка, тому мати дітей і піклуватися про сім’ю – це твій обов’язок. Навіщо обтяжувати себе вірою в Бога? Якщо ти це зробиш, Компартія тебе заарештує й кине за ґрати. Ми звичайні люди – хіба ми можемо з нею боротися?». Тітка вихопила слухавку й накричала на мене: «Ти що, з глузду з’їхала? Твоя віра не повинна руйнувати таку хорошу сім’ю! Ти взагалі не дбаєш про своїх рідних? Ти неймовірно вперта!». Інша тітка кричала на мене: «Ти не так давно вийшла заміж, а твій син ще такий маленький. Якщо ти опинишся у в’язниці, що буде з ним? Просто послухай нашої поради – це для твого власного блага!». Тоді мій старший брат вихопив телефон і додав: «Якщо ти наполягатимеш на своєму, твій чоловік розлучиться з тобою, і тоді навіть не думай повертатися до нас. Ми розірвемо з тобою всі зв’язки!». Навіть моя 80-річна бабуся, плачучи в слухавку, сказала: «Ти не повинна вірити. А що, як тебе заарештують? Послухай мене. Ми хочемо для тебе якнайкращого». Поклавши слухавку, я відчула себе дуже засмученою. Я так багато чого хотіла їм сказати, наприклад: «Ви кажете, що це для мого ж блага, але чи справді це так? Я б давно померла, якби Всемогутній Бог не спас мене, то хіба б я взагалі була тут сьогодні? Хто насправді розбиває цю ідеальну сім’ю? Хто насправді руйнує цю сім’ю? Це Компартія, а не я. Компартія заарештовує й переслідує вірян, але замість того, щоб ненавидіти партію, ви стаєте на її бік, переслідуєте мене та намагаєтеся змусити мене зрадити Бога, навіть погрожуючи розірвати всі зв’язки й відректися від мене. Як ви можете не відрізняти правильне від неправильного? Ви справді хочете для мене найкращого? Що ви за сім’я така? Моє життя дароване Богом, то що ж поганого в тому, що я виконую свій обов’язок, аби відплатити за Божу любов? Що поганого в тому, щоб мати віру і йти правильним життєвим шляхом?». Кілька днів рідні безупинно дзвонили мені та сварили мене. Я справді мучилася, тому щиро молилася Богу й просила Його пильнувати моє серце. Зрештою, я продовжувала ходити на зібрання й виконувати свій обов’язок.

Чоловік дав мені угоду про розлучення, яку склав сам, і сказав: «Якщо ти тримаєшся за свою віру, давай розлучимося. Після того, як ми розійдемося, тобі не буде дозволено бачитися з нашим сином. Однак, якщо ти готова припинити вірити у Всемогутнього Бога, я зроблю вигляд, що нічого не було». Я взяла документ і поглянула: у чоловіка та дружини не було жодних спільних активів, жодного спільного бізнесу та жодної спільної власності; чоловік отримував опіку над сином, а дружина йшла ні з чим. Але якщо я не погоджуся на розлучення, він здасть мене й мою маму поліції, заявивши на нас як на вірян у Всемогутнього Бога. Я побачила, що він спланував усе це заздалегідь, таємно перевівши все, що ми мали, щоб після розлучення в нас не було жодних спільних активів. Дивлячись на угоду про розлучення в моїх руках, я знову поринула в муки. Якби я підписала цей папір, це означало б залишити цей дім і більше ніколи не бачити свого сина. Він був таким маленьким – я не могла змиритися з розлукою. Я страждала від нестерпного болю. Я звернулася до Бога, просячи Його спрямувати мене, щоб я могла вистояти. Тоді я згадала ці уривки з Божих слів: «Коли люди зазнають випробувань, для людей нормально бути слабкими, бути негативними всередині, не розуміти Божих намірів чи не мати ясності щодо шляху практики. Але в будь-якому разі ти мусиш мати віру в Божу роботу й, подібно до Йова, не заперечувати Бога. … Якої б переплавки ви не зазнавали через Божі слова у вашому досвіді, загалом, те, чого Бог хоче, – це ваша віра й боголюбне серце. Те, що Він удосконалює, працюючи таким чином, – це віра, любов і рішучість людей» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Ті, хто має бути вдосконалений, повинні пройти переплавку). «Ти мусиш зазнавати тягот за істину, ти мусиш жертвувати собою заради істини, ти мусиш терпіти приниження за істину, і ти мусиш переносити більше страждань, щоб здобути більше істини. Ось що ти маєш робити. Не відкидай істини заради насолоди сімейною злагодою та не втрачай достоїнства й гідності всього життя заради тимчасової втіхи. Ти маєш прагнути всього прекрасного й доброго, і ти маєш прагнути змістовнішого життєвого шляху» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Досвід Петра: його знання про кару та суд). Божі слова втішили й підбадьорили мене, а також вказали мені шлях практики. Я усвідомила, що погрози мого чоловіка розлученням – це те, що дозволив Бог. Я згадала про випробування Йова. Розбійники забрали в нього все, що він мав, і всі його діти загинули за одну ніч. Він сидів у купі попелу, вкритий виразками. Навіть дружина відцуралася від нього, а друзі насміхалися й засуджували його. Але перед лицем усіх цих страждань він продовжував вихваляти Бога, кажучи: «Єгова дав, і Єгова забрав; хай благословенним буде ім’я Єгови» (Йов 1:21). Тільки це і є істинна віра. Я дала урочисту обіцянку й рішуче сказала Богу, що буду слідувати за Ним до кінця, хоч би що трапилося. Але коли я зіткнулася з погрозами чоловіка, то піддалася негативу й слабкості. Це не було справжньою вірою в Бога. Відколи він почув чутки партії, він не лише порвав мої книги з Божими словами, а й чинив до мене насильство, ледь не задушивши до смерті. Зі страху бути втягнутим у проблеми через мою віру, він не тільки хотів розлучитися, а й мав намір залишити мене без копійки та тримати якомога далі від сина. Він збирався здати мене, якби я не погодилася. Що це за чоловік такий? Хіба він не схожий на демона? Я згадала слова, які сказав Бог: «Віруючі та невіруючі за своєю природою не сумісні; натомість вони протистоять одне одному» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог і людина разом увійдуть до спочинку). Я зрозуміла, що мій чоловік погрожував мені розлученням через те, що він слухав Комуністичну партію й ненавидів Бога. Тож, хоч ми й були чоловіком і дружиною, він слідував за партією і йшов шляхом, що веде проти Бога та прямісінько в пекло, тоді як я була на шляху слідування за Богом, щоб здобути істину й вічне життя. У вірян і невірних різні шляхи. Я знала, що не можу дозволити йому більше сковувати мене. Що більше він мене переслідував, то рішучіше я хотіла слідувати за Богом до кінця, бути непохитною у своєму свідченні й осоромити сатану. Тому я сказала йому, що згодна на розлучення.

У день, коли ми пішли до Бюро у справах цивільного населення, щоб оформити розлучення, я не могла позбутися певної тривоги через те, що залишуся ні з чим. Як я потім буду зводити кінці з кінцями? Коли я згадувала про те, як неймовірно важко я працювала заради нашого дому й нашого бізнесу всі ці роки, лише щоб у підсумку залишитися ні з чим, мені було справді важко з цим змиритися. Тоді я згадала Божі слова: «Чи здатний ти заради Мене відмовитися від розгляду та планування свого майбутнього шляху виживання чи від підготовки до нього?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Дуже серйозна проблема – зрада (2)). Це запитання від Бога дійсно присоромило мене. Усі кажуть, що поневіряння випробовують щирість, але коли я зіткнулася з переслідуваннями й поневіряннями, я думала лише про свої особисті інтереси. Хіба це була істинна віра в Бога? Усе, що зі мною відбувалося, було в Божих руках, тому я твердо вирішила підкоритися Його влаштуванням і впорядкуванням і перестати перейматися тим, як мені вийти з цієї ситуації. Після того, як ми підписали всі папери, я запитала його: «Чому ти так прагнув розлучення?». Він сказав: «Мій старший двоюрідний брат сказав мені, що уряд випустив таємні документи, у яких зазначено, що віряни у Всемогутнього Бога є небезпечними злочинцями, і що будь-якого члена партії, у родині якого буде виявлено вірянина, буде негайно виключено, будь-які держслужбовці будуть звільнені, їхні діти не вступлять до університету, пенсії їхніх батьків будуть скасовані, а майно їхньої родини буде конфісковане. Раніше причетним вважали весь клан злочинця; тепер, якщо людина вірить у Всемогутнього Бога, будуть причетними всі її родичі. Мені довелося відпустити тебе, щоб захистити всіх інших, інакше мого старшого брата виключили б із партії». Я так розлютилась, почувши від нього ці слова. Бог прийшов спасти людство, що є такою чудовою річчю й благословенням для всього людства. Але Комуністична партія шалено опирається Богу й ненавидить Його. Вона використовує всі ниці засоби, щоб переривати та знищувати Божу роботу, і не зупиниться ні перед чим. Це зграя кровожерливих, холоднокровних демонів! Я справді побачила істинне обличчя великого червоного дракона, і він більше не вводив мене в оману й не дурив. Я вирішила добре виконувати свій обов’язок, щоб відплатити за Божу любов та осоромити сатану. Після цього я покинула дім і продовжила виконувати свій обов’язок та проповідувати Євангеліє. Слава Богу!