Мі Хуей (Китай)

У 2021 році я очолювала роботу з поливу в церкві. У цей час наш керівник часто запитував про прогрес у нашій роботі, щоб контролювати її і бути в курсі. Також керівник розпитував мене, чи є проблеми в роботі. Спочатку я активно відповідала, але з часом почала виявляти нетерплячість. Я думала: «Це такий клопіт – постійно інформувати керівника про наш прогрес, на це потрібно багато часу. Чи не вплине це на продуктивність моєї роботи? Якщо я виконуватиму роботу погано, чи не звільнить мене керівник?» Усвідомивши це, я почала сильно опиратися нагляду керівника за нашою роботою.

Якось керівник надіслав мені листа, в якому цікавився ходом роботи. Він питав, скільки людей прийняли Євангеліє того місяця, скільки членів постійно пропускали зібрання й чому, яких релігійних поглядів вони дотримувалися, і як завдяки спілкуванню ми виправляли їхні переконання. Зіткнувшись із усіма цими запитаннями, я занепокоїлася. Треба було розібратися в такій кількості інформації, і мені довелося б обговорити та розглянути все це з працівниками поливу. Це б затримало нашу роботу надто сильно, і я почала опиратися-+: «Ти запитуєш про таку кількість деталей – наскільки це затримає нас? Якщо ми не досягнемо результатів у нашій роботі з поливу, чи не скажеш ти, що я не виконую практичну роботу й не компетентна?» Коли я помітила, що сестри, з якими я співпрацювала, також мали побоювання, я подумала: «Якщо й вони вважають, що це призведе до затримки, можливо, ми зможемо разом внести пропозицію, і тоді керівник не ставитиме таких детальних запитань, щоб ми встигали з роботою. Тож вади моєї роботи не будуть так сильно викриватися». Тому я напівжартома сказала: «Схоже, керівник дійсно переймається через нас, як видно з усіх цих детальних запитань, які він ставить». Як тільки я це сказала, одна сестра погодилася: «Це схоже на перехресний допит!» Почувши, що сестра зі мною погодилася, я зі сміхом відповіла: «Ми вже й так досить зайняті. Відповідати на такі докладні запитання – надто клопітка справа. Чи не вплине це на результати нашої роботи з поливу?» Інші сестри закивали головами на знак згоди. Я потай зраділа: «Схоже, я не єдина, хто проти цього. Ми можемо подати наші пропозиції керівнику разом, тоді він не буде весь час вимагати звітів про нашу роботу». Завдяки моїм підбурюванням щоразу, коли керівник приходив дізнатися про нашу роботу, мої напарниці кривилися, і навіть коли вони відповідали, то просто давали кілька побіжних коментарів. Вони не надавали детальних звітів щодо питань та проблем нашої роботи, і, як наслідок, керівник не міг зрозуміти проблеми, які в нас виникали, тож робота з поливу не покращувалася.

Якось керівник помітив, що ми не зосереджуємося на зрощуванні працівників поливу, і тому надіслав нам листа, у якому поспілкувався про важливість цього аспекту роботи, і вказав нам кілька шляхів практики. Він також наголосив, що ми безвідповідально ставилися до цього проєкту, тягнули час і були неефективними. Як наслідок, новонавернені не проходили навчання, і це безпосередньо впливало на роботу з поливу. Він попросив нас зосередитися на цьому питанні і швидко навчити поливу деяких новонавернених. Я трохи опиралася, коли побачила листа: «Від нас вимагають забагато. Ці новонавернені тільки-но взялися до свої обов’язків – їх не так легко зростити! У тебе великий досвід зрощування людей, ти не можеш оцінювати нас за власними стандартами!» Але потім я подумала: «Якщо я поскаржуся прямо, чи не подумає він, що я некомпетентна працівниця? Так не піде! Я маю показати йому, що вся наша команда не в змозі задовольнити ці вимоги, тож у нього не буде іншого вибору, окрім як поступитися, і я не єдина нестиму відповідальність». Тому я насупила брови і стурбовано сказала: «Вимоги керівника трохи завищені. У нас не так багато досвіду, як у нього». Інші сестри відразу закивали головами, погоджуючись. Одна з них сказала: «Керівник має високий духовний рівень і дуже ефективний у своїй роботі, як ми можемо з ним зрівнятися?» Інша сказала: «Керівник вимагає від нас забагато. Як ми маємо завершити цю роботу?» Я була надзвичайно рада, побачивши, що всі ми на одній хвилі. У керівника не буде іншого вибору, окрім як поступитися. Адже не міг він розпустити всю команду! Наступного дня я відповіла на лист керівника й описала проблеми, які були в нашій роботі, у спробі дати йому уявлення про поточну ситуацію. Наприкінці я приписала: «Наразі це наш оптимальний виробіток. Далі його буде важко збільшити», – і я наголосила в листі на слові «наш», щоб керівник знав, що це наша колективна думка. Так керівник не буде застосовувати до нас таких високих стандартів. Однак, на мій подив, під час наступного зібрання керівник розібрався зі мною та викрив мене, сказавши, що я не несу тягаря свого обов’язку, не маю мотивації вдосконалюватися, поширюю негативні ідеї серед братів і сестер, створюю угрупування та провокую інших опиратися керівнику разом зі мною. Ще він сказав, що я зволікаю зі зрощенням новонавернених, порушую роботу церкви й не відіграю ніякої ролі в роботі команди. Після цього мене остаточно звільнили.

Після звільнення я відчувала провину і смуток. Я знала, що спричинила неприємності, вчинила лихе й образила Бога. Я не шукала істини, коли виникали проблеми, і навіть поширювала ідеї, які призвели до того, що всі перебували у стані негативізму та пасивності. Я дійсно перешкоджала роботі церкви. Пізніше, розмірковуючи, я натрапила на цей уривок із Божих слів: «Оскільки у своїх серцях антихристи завжди сумніваються в божественній сутності Христа й завжди мають непокірний характер, коли Христос просить їх щось робити, вони завжди ретельно вивчають і обговорюють це й просять людей визначити, праві вони чи ні. Це серйозна проблема? (Так.) Вони не підходять до цього з погляду покори істині; натомість вони підходять до цього, противлячись Богові. Таким є характер антихристів. Коли вони чують заповіді та влаштування щодо роботи Христа, вони не приймають їх і не коряться їм, а починають обговорювати їх. А що саме вони обговорюють? Чи обговорюють вони те, як практикувати покору? Вони обговорюють те, чи є правильними слова та заповіді Христа, і досліджують, чи їх слід виконувати. Чи полягає їхнє ставлення в бажанні насправді виконати ці слова та заповіді? Ні, вони хочуть заохотити більше людей бути схожими на них та не виконувати їх. А хіба їх виконання не є практикуванням істини покори? Очевидно, що ні. То ж що вони роблять? (Протидіють.) Вони не тільки самі протидіють Богові, вони також прагнуть добитися колективної протидії. Така природа їхніх дій, чи не так? Колективне протидія: зробити всіх такими ж, як вони, змусити всіх думати так, як вони, говорити так, як вони, вирішувати так, як вони, колективно протистояти рішенню й заповідям Христа. Таким є спосіб дій антихристів. Віра антихристів така: “Це не злочин, якщо це роблять усі”, і тому вони закликають інших протидіяти Богові разом із ними, думаючи, що в такому випадку дім Божий нічого не зможе їм зробити. Хіба це не нерозумно? Власні можливості антихристів у протидії Богові вкрай обмежені, вони всі самотні. Тому вони намагаються завербувати людей для колективного протистояння Богу, думаючи в глибині душі, що “я введу групу людей в оману та змушу їх думати й діяти так, як і я. Разом ми відкинемо слова христа, перешкоджатимемо словам божим і завадимо їм здійснитися. А коли хтось прийде перевірити мою роботу, я скажу, що всі вирішили чинити так – і тоді ми побачимо, як ти з цим впораєшся. Я не робитиму це для тебе, я не збираюся це виконувати – і подивімося, що ти зі мною зробиш!” … Хіба ці аспекти, які проявляються в антихристах, не ненависні? (Вони надзвичайно ненависні.) А що робить їх ненависними? Ці антихристи хочуть захопити владу в домі Божому; слова Христа не можуть бути виконані ними, вони не будуть їх виконувати. Звичайно, може мати місце й інша ситуація, коли люди не спроможні коритися Христовим словам: деякі люди мають низький духовний рівень, вони не можуть зрозуміти Божі слова, коли чують їх, і не знають, як їх виконувати; навіть якщо їх навчити, як це робити, вони однаково не здатні на це. Це інша справа. Тема, на яку ми зараз спілкуємося, – це сутність антихристів, і вона не стосується того, на що здатні люди, або яким є їхній духовний рівень; вона стосується характеру та сутності антихристів. Вони цілковито протидіють Христу, улаштуванням роботи дому Божого та істинам-принципам. У них немає покори, тільки протидія. Ось що таке антихрист» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт десятий. Вони зневажають істину, відкрито не коряться принципам та ігнорують упорядкування Божого дому (частина четверта)). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла: те, що вчинила, було таким серйозним проступком. Мене особливо вразило Боже пояснення того, що антихристи мають бунтівничий характер, вони анітрохи не приймають Божі прохання і робочі домовленості Божого дому й не бажають підкорятися їм, вони сповнені опору та протесту й навіть обманюють інших, щоби ті опиралися разом із ними. Коли я думала про те, що сталося, то розуміла, що я теж демонструвала таку поведінку. Коли керівник хотів детально розглянути хід нашої роботи, я дратувалася та хвилювалася, що це затримає мене у виконанні обов’язку й вплине на результати моєї роботи, тож просто не могла прийняти цього й поширювала упереджені думки про керівника та підбурювала інших сестер разом зі мною піднятися й повстати проти нього. Коли керівник зауважив, що наш прогрес надто повільний і ми не отримуємо результатів, і підказав, як підвищити ефективність нашої роботи, я опиралася, сперечалася й не підкорялася. Я вважала, що керівник має надто високі стандарти та не розуміє наших справжніх проблем. Коли керівник спілкувався про шляхи підвищення нашої ефективності, я не слухала. Щоби змусити керівника пом’якшити й знизити свої вимоги до нас, а також переконатися, що він знає, що погані результати в нашій роботі – не лише моя провина, я поширила серед інших думку, що вимоги керівника надто високі, спонукаючи напарниць повірити, що керівник перехопив через край, і підбурюючи їх до опору разом зі мною, щоб не одна я несла відповідальність. Я була дуже підступною й говорила з прихованими мотивами та сатанинською зрадливістю. Я думала лише про те, як використати інших людей для досягнення своїх прагнень. Керівник запитував про деталі нашої роботи, щоби вчасно з’ясувати та усунути проблеми, які в нас виникають, допомогти підвищити ефективність нашої роботи та якомога швидше навчити новонавернених виконувати свій обов’язок. Він просто працював згідно з Божими вимогами та церковними домовленостями, але я не підкорилася й чинила опір. Це не була незгода з моїм керівником, це був опір церковній роботі та Божим вимогам. Я діяла цілковито всупереч Богові. Я обдурила й підбурила всіх стати на мій бік, щоб усі наші переконання та розповіді були однаковими в нашому опорі влаштуванням церкви. Я виявила характер антихриста й діяла як поплічниця сатани. Я говорила негативні речі, щоб ввести в оману братів і сестер, спонукаючи їх втратити прагнення вдосконалюватися, бути готовими задовольнитися своїм поточним рівнем і просто недбало та безладно виконувати свою роботу. Як наслідок, робота з поливу постійно не давала результатів. Цей опір та перешкоджання навчанню новонавернених були лиходійством! Усвідомивши це, я трохи злякалася. Якби я й далі так чинила, то наробила б ще більше лиха і зрештою стала б антихристом, була би викрита й вигнана. Звільнення з посади в церкві було знаком Божої праведності та захисту. Я прийшла до Бога з молитвою: «Дорогий Боже, моє звільнення було знаком Твоєї праведності. Через викриття та суд Твоїх слів я усвідомила свій характер антихриста. Ти захищав і спасав мене через це звільнення, і я дякую Тобі!»

Після цього я знайшла ще два уривки з Божих слів, які розкривали цей вид розбещеного характеру: «Антихристи часто випускають набір теорій, щоб увести людей в оману, і яке б робоче завдання вони не виконували, останнє слово за ними, що повністю порушує істини-принципи. Дивлячись на це з погляду проявів антихристів, яким саме є їхній характер? Чи є вони людьми, які люблять позитивні речі й люблять істину? Чи мають вони справжню покору Богові? (Ні.) Їхня сутність – це відраза до істини й ненависть до неї. Ба більше, вони настільки зарозумілі, що втрачають будь-яку раціональність, навіть не маючи елементарної совісті й розуму, які людям слід мати. Такі люди не гідні називатися людьми. Їх можна назвати лише тими, хто з роду сатани; вони – дияволи. Кожен, хто анітрохи не приймає істину, є дияволом – це поза всяким сумнівом» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт десятий. Вони зневажають істину, відкрито не коряться принципам та ігнорують упорядкування Божого дому (частина четверта)). «Яким є ставлення антихристів у їхніх серцях до практики істини та до покори Христові? Одне слово: опір. Вони продовжують чинити опір. А який характер притаманний цьому опору? Що його породжує? Непослух – ось що його породжує. У тому, що стосується характеру, це почуття відрази до істини, це непослух у їхніх серцях, це їхнє небажання коритися. Отже, що думають антихристи у своїх серцях, коли дім Божий просить керівників та працівників навчитися співпрацювати у злагоді, а не щоб одна людина наказувала всім іншим, щоб вони навчилися обговорювати з іншими? “Обговорювати все з людьми надто складно! Я можу сам приймати рішення щодо цих питань. Працювати з іншими, обговорювати це з ними, чинити відповідно до принципів – як слабовільно й обтяжливо!” Антихристи думають, що вони розуміють істину, що їм все очевидно, що в них є своя власна проникливість і способи виконання роботи, і тому вони не здатні співпрацювати з іншими, вони нічого не обговорюють із людьми, вони все роблять по-своєму й нікому не піддаються! Хоча антихристів на словах проголошують, що вони готові коритися й готові співпрацювати з іншими, якими б хорошими не здавалися їхні відповіді зовні, наскільки приємно б не звучали їхні слова, вони не спроможні змінити свій бунтівний стан і не здатні змінити свої сатанинські характери. Однак всередині вони люто протистоять – якою мірою? Якщо пояснити мовою знання, то це явище, яке виникає при поєднанні двох об’єктів різної природи: відштовхування, яке ми можемо розтлумачити як “протистояння”. Саме це є характером антихристів: протистояння Вишньому. Їм подобається виступати проти Вишнього, і вони нікому не підкоряються» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт десятий. Вони зневажають істину, відкрито не коряться принципам та ігнорують упорядкування Божого дому (частина четверта)). Бог каже, що за своєю природою й сутністю антихристи ненавидять істину та опираються Богові. Я зрозуміла, що мій характер був таким самим, як у антихриста. Я дратувалася й опиралася нагляду керівника, вважаючи, що це затримає мою роботу, і думала, що він вимагає від нас забагато, якщо просить збільшення продуктивності, тому не підкорялася й постійно вимагала і протестувала. Насправді я мала дослухатися до керівника, який вказував на проблеми в нашій роботі, і сумлінно розмірковувати над тим, чому ми не досягли результатів у ній, чи тому, що ми надто недбало виконували свої обов’язки, чи нам бракувало проникливості та ми були нездатні використати істину для вирішення проблем братів і сестер. Виявивши проблему, я мала швидко її виправити та досягти покращення. Але я взагалі не приймала істину й не розмірковувала, не звинувачувала себе й не відчувала провини за погане виконання свого обов’язку. Аби уникнути звільнення, я доклала значних зусиль, щоби підбурити інших разом зі мною чинити опір керівнику. Те, що керівник стежив за роботою та контролював її, було позитивною справою та Божою вимогою, але я опиралася і протестувала. На позір я йшла на конфлікт з керівником, але суть полягала в тому, що мене нудило від істини і я ненавиділа усе позитивне. Я порушувала роботу церкви й заважала їй. Побачивши, як мене нудить від істини, і як я навіть повстала проти Бога, я жахнулася свого сатанинського характеру. Я згадала деяких антихристів, яких вигнали з церкви. Коли люди критикували їх, допомагали їм, обтинали їх і розбиралися з ними, вони ніколи не приймали істину та не аналізували себе. Якщо люди наглядали за їхньою роботою або давали якісь поради, вони через почуття приниження впадали в лють і вважали цих людей своїми ворогами. Вони вперто й голосно протестували й чинили опір до самого кінця. Навіть коли вони чинили лихо, яке завдавало серйозної шкоди церковній роботі, то все одно не каялися і врешті-решт були вигнані з церкви. Це було пов’язано з їхнім характером антихриста, який ненавидить істину та якого нудить від неї. Хіба характер, який я виявила, не був таким самим, як у антихристів? Якби я не покаялася, мене б зрештою викрили й вигнали.

Пізніше я також розмірковувала над тим, чому підбурювала інших чинити опір керівнику. Що було джерелом усього цього? Під час своїх пошуків я натрапила на цей уривок із Божих слів. Всемогутній Бог говорить: «Перш ніж люди переживуть Божу роботу й зрозуміють істину, саме природа сатани перебирає на себе контроль і домінує над ними зсередини. Що саме охоплює ця природа? Наприклад, чому ти егоїстичний? Чому ти захищаєш свій власний статус? Чому твої почуття так впливають на тебе? Чому тобі подобаються ті неправедні речі й ті лихі речі? На чому ґрунтується твоє вподобання таких речей? Звідки беруться ці речі? Чому вони тобі подобаються й чому ти приймаєш їх? Наразі ви всі зрозуміли: головна причина полягає в тому, що отрути сатани містяться в людині. Тож що таке отрути сатани? Як їх можна виразити? Наприклад, якщо ти запитаєш: “Як людям слід жити? Заради чого людям варто жити?”, кожен відповість: “Кожен сам за себе, а невдах під три чорти”. Тільки ця єдина фраза виражає сам корінь проблеми. Філософія та логіка сатани стали життям людей. Чого б не прагнули люди, вони насправді роблять це для себе – і тому всі вони живуть для себе. “Кожен сам за себе, а невдах під три чорти” – така життєва філософія людини, яка також уособлює людську природу. Ці слова вже стали природою розбещеного людства, і вони є справжнім портретом сатанинської природи розбещеного людства. Ця сатанинська природа повністю стала основою для існування розбещеного людства. Протягом декількох тисяч років розбещене людство живе цією отрутою сатани, аж до сьогоднішнього дня. Усе, що робить сатана, він робить заради своїх власних бажань, амбіцій і цілей. Він хоче перевершити Бога, звільнитися від Бога й захопити контроль над усім сущим, створеним Богом. Сьогодні люди розбещені сатаною до такої міри. В усіх них сатанинська природа, усі вони схильні заперечувати Бога й протистояти Йому, і вони хочуть брати свої власні долі у свої руки й намагаються чинити опір Божим влаштуванням та впорядкуванням. Їхні амбіції й бажання вже точно такі ж, як у сатани. Отже, природа людини – це природа сатани» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Як іти шляхом Петра). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що моя здатність до такого серйозного протистояння Богові була не просто проявом мого розбещеного характеру, а радше моєю сатанинською природою та сатанинським характером. Як наслідок, я могла будь-коли чинити опір Богові. Я бачила, як глибоко була розбещена сатаною. Я жила за сатанинською філософією «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти» і стала неймовірно егоїстичною й хитрою. Усе, що я робила й казала, було для того, щоб захистити себе й відстояти свої інтереси. Коли керівник під час нагляду виявив проблеми та вади в моїй роботі, я, хвилюючись, що керівник вкаже на мою некомпетентність і звільнить мене, вдалася до хитрощів та інтриг, сіючи невдоволення керівником, підбурюючи й заохочуючи інших підтримувати мене в об’єднаному спротиві, протестувати проти нагляду керівника й дати йому зрозуміти, що я була не єдиною, хто працював неефективно, що це проблема, спільна для всіх нас. Заради збереження свого статусу я розробила продуману схему, щоб боротися проти керівника та захистити себе. Це завдало серйозної шкоди роботі церкви. Чим більше я міркувала, тим більше бачила, якою егоїстичною, підлою й безсоромною була. Щоб спромогтися на такі зловісні справи, треба зовсім не мати людяності! Я відчула глибокі докори сумління й помолилася Богові: «Дорогий Боже! Я вчинила лихе й заважала роботі церкви. Я готова повністю покаятися, прийняти нагляд і провід мого керівника й щиро виконувати свій обов’язок як створена істота».

Опісля я прочитала кілька уривків зі слів Божих, які показали мені правильне ставлення до нагляду та проводу керівника. Всемогутній Бог говорить: «Хоча сьогодні багато людей виконує обов’язок, мало хто прагне до істини. Дуже мало людей прагне до істини та входить у реальність, виконуючи свій обов’язок; у більшості досі немає принципів у тому, як вони виконують ту чи іншу роботу; вони й досі не є людьми, які по-справжньому коряться Богові; вони просто говорять, що люблять істину й готові прагнути до істини та добиватися її, але досі невідомо, на скільки вистачить їхньої рішучості. Люди, які не прагнуть до істини, схильні до виявлення розбещених характерів будь-якої миті та в будь-якому місці. Вони позбавлені будь-якого почуття відповідальності стосовно свого обов’язку; вони часто недбалі, вони діють так, як самі того бажають, і навіть не здатні прийняти обтинання. Щойно такі люди стають негативно налаштованими й слабкими, вони схильні полишати свою роботу – це трапляється часто, це дуже поширена ситуація; так поводяться всі, хто не прагне до істини. І тому, коли людям ще тільки належить здобути істину, вони ненадійні й не варті довіри. Що означає, що вони не варті довіри? Це означає, що коли вони стикаються з труднощами або перешкодами, вони, найімовірніше, падають, стають негативно налаштованими й слабкими. Чи є той, хто часто негативно налаштований і слабкий, вартим довіри? Однозначно, ні. Але люди, які розуміють істину, не такі. Люди, які справді розуміють істину, точно мають богобоязливе серце, богопокірне серце, і лише люди з богобоязливим серцем є вартими довіри людьми; люди без богобоязливого серця не варті довіри. Як слід поводитися з людьми, у яких немає богобоязливого серця? Їм, звичайно, слід надавати люблячу допомогу й підтримку. Слід частіше відстежувати їх під час виконання ними своїх обов’язків, і надавати їм більше допомоги та вказівок; лише тоді можна гарантувати, що вони ефективно виконуватимуть свій обов’язок. А яка мета цього? Головна мета полягає в підтримці роботи Божого дому. Вторинним стосовно цього є своєчасне виявлення проблем, своєчасне забезпечення таких людей, надання їм підтримки чи їх обтинання, усунення їхніх відхилень і компенсація їхніх недоліків та вад. Це корисно людям; у цьому немає нічого злостивого. Нагляд за людьми, спостереження за ними, намагання їх зрозуміти – усе це для того, щоб допомогти їм стати на правильний шлях віри в Бога, дати їм змогу виконувати свій обов’язок так, як просить Бог, і згідно з принципом, щоб вони не створювали жодних завад чи переривань і не виконували марної роботи. Мета цього полягає виключно у виявленні відповідальності щодо них і щодо роботи Божого дому; у цьому немає жодної зловмисності» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (7)). «Дім Божий наглядає та спостерігає за тими, хто виконує обов’язок, і намагається їх зрозуміти. Чи можете ви прийняти цей принцип Божого дому? (Так.) Чудово, якщо ти можеш прийняти те, що дім Божий наглядає та спостерігає за тобою й намагається зрозуміти тебе. Це допомагає тобі належно виконувати свій обов’язок, бути здатним виконувати його так, щоб це відповідало стандарту, і задовольняти Божі наміри. Це приносить тобі користь і допомогу, без жодних негативних наслідків. Коли ти зрозумієш цей принцип, у тебе вже не буде жодних почуттів опору та настороженості щодо нагляду з боку лідерів, працівників і обраних Богом людей, чи не так? Навіть якщо іноді хтось намагається тебе зрозуміти, спостерігає за тобою й наглядає за твоєю роботою, це не слід сприймати особисто. Чому Я так кажу? Тому що завдання, які тепер твої, обов’язок, який ти виконуєш, і будь-яка робота, яку ти робиш, – це не приватні справи чи особиста робота якоїсь однієї людини; вони стосуються роботи Божого дому й пов’язані з частиною Божої роботи. Тому, коли хтось трохи наглядає за тобою чи спостерігає за тобою або намагається глибоко зрозуміти тебе, намагаючись поговорити з тобою по душах і з’ясувати, яким був твій стан протягом цього часу, і навіть іноді, коли його ставлення трохи суворіше, і він трохи обтинає й дисциплінує тебе та докоряє тобі, – усе це тому, що він має сумлінне й відповідальне ставлення до роботи Божого дому. Тобі не слід мати жодних негативних думок і тобі не слід реагувати з негативними емоціями. Що означає, якщо ти можеш прийняти, коли інші наглядають і спостерігають за тобою та намагаються тебе зрозуміти? Це означає, що у своєму серці ти приймаєш Боже проникливе спостереження. Якщо ти не приймаєш людського нагляду, спостереження й намагань тебе зрозуміти і якщо ти навіть опираєшся цьому, чи можеш ти прийняти Боже проникливе спостереження? Боже проникливе спостереження більш детальне, глибоке й точне, ніж коли люди намагаються тебе зрозуміти; Божі вимоги набагато більш конкретні, суворі й глибокі. Якщо ти не можеш навіть прийняти нагляду з боку обраних Богом людей, хіба твої твердження, що ти можеш прийняти Боже проникливе спостереження, – не порожні слова? Щоб ти міг прийняти Боже проникливе спостереження й дослідження, ти мусиш спочатку прийняти нагляд з боку Божого дому, лідерів і працівників або братів і сестер» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (7)). Завдяки Божим словам я зрозуміла, що через присутній в нас сатанинський розбещений характер ми у своїй роботі часто діємо свавільно. Більше того, через нашу негідну й ліниву природу ми часто поверхово ставимося до своїх обов’язків і не прагнемо досягти хороших результатів. Крім того, ми багато в чому суперечимо принципам, тож нам потрібні керівники та працівники, які б наглядали й перевіряли, щоб робота церкви просувалася гладко. Це те, чого Бог вимагає від керівників і працівників, і це важливий аспект їхньої роботи. Тож я мала коритися нагляду та проводу керівників і працівників та приймати їх. Більше того, у мене склалося неправильне переконання, я вважала, що нагляд і перевірки керівника затримають мене в виконанні обов’язку і вплинуть на мою роботу. Але насправді керівники вивчають деталі нашої роботи, щоб знайти проблеми, допомогти нам вирішити та виправити їх. Фактично це покращує продуктивність нашої роботи, а не затримує наш прогрес. Наприклад, одного разу, коли керівник перевіряв нашу роботу, він помітив, що ми не поливаємо новонавернених з любов’ю й терпінням, і наші вимоги до них занадто високі. Це призвело до того, що деякі новонавернені стали негативно налаштованими й не виконували своїх обов’язків. Лише завдяки спілкуванню керівника ми змогли розпізнати проблеми, які були в нашій роботі. Після цього ми спілкувалися з новонаверненими, використовуючи Божі слова для вирішення їхніх проблем, інформували їх про значення виконання їхніх обов’язків і доручали новонаверненим роботу залежно від їхнього справжнього духовного стану. Після цього їхній стан покращився, і вони могли нормально виконувати свої обов’язки. Я побачила, що нагляд і провід керівника не тільки б не вплинули негативно на нашу роботу, але й дозволили б мені краще зрозуміти принципи мого обов’язку. Це були переваги того, що ми прийняли нагляд та провід керівника над нашою роботою. Я дійшла розуміння, що прийняття нагляду керівника є відповідальним ставленням до церковної роботи і принципом практики, який слід мати, виконуючи свій обов’язок.

З часом керівник доручив мені продовжити поливати новонавернених, і я була неймовірно вдячна Богові. Опісля, коли керівник перевіряв і скеровував нас у нашій роботі, я не опиралася, була здатна взяти до уваги виявлені керівником проблеми та активно обговорювати та підсумовувати їх зі своїми напарницями, виконуючи наші обов’язки. Оскільки ми все чіткіше усвідомлювали проблеми, які існують у нашій роботі, продуктивність нашої роботи поступово почала змінюватися. Я дійсно зрозуміла, що лише дослухаючись до нагляду і проводу керівників у виконанні своїх обов’язків, приймаючи істину та виконуючи роботу відповідно до принципів, ми можемо досягти хороших результатів. Слава Богу!