Мі Хуей (Китай)

У 2021 році я очолювала роботу з поливу в церкві. У цей час наш керівник часто запитував про прогрес у нашій роботі, щоб контролювати її і бути в курсі. Також керівник розпитував мене, чи є проблеми в роботі. Спочатку я активно відповідала, але з часом почала виявляти нетерплячість. Я думала: «Це такий клопіт – постійно інформувати керівника про наш прогрес, на це потрібно багато часу. Чи не вплине це на продуктивність моєї роботи? Якщо я виконуватиму роботу погано, чи не звільнить мене керівник?» Усвідомивши це, я почала сильно опиратися нагляду керівника за нашою роботою.

Якось керівник надіслав мені листа, в якому цікавився ходом роботи. Він питав, скільки людей прийняли Євангеліє того місяця, скільки членів постійно пропускали зібрання й чому, яких релігійних поглядів вони дотримувалися, і як завдяки спілкуванню ми виправляли їхні переконання. Зіткнувшись із усіма цими запитаннями, я занепокоїлася. Треба було розібратися в такій кількості інформації, і мені довелося б обговорити та розглянути все це з працівниками поливу. Це б затримало нашу роботу надто сильно, і я почала опиратися-+: «Ти запитуєш про таку кількість деталей – наскільки це затримає нас? Якщо ми не досягнемо результатів у нашій роботі з поливу, чи не скажеш ти, що я не виконую практичну роботу й не компетентна?» Коли я помітила, що сестри, з якими я співпрацювала, також мали побоювання, я подумала: «Якщо й вони вважають, що це призведе до затримки, можливо, ми зможемо разом внести пропозицію, і тоді керівник не ставитиме таких детальних запитань, щоб ми встигали з роботою. Тож вади моєї роботи не будуть так сильно викриватися». Тому я напівжартома сказала: «Схоже, керівник дійсно переймається через нас, як видно з усіх цих детальних запитань, які він ставить». Як тільки я це сказала, одна сестра погодилася: «Це схоже на перехресний допит!» Почувши, що сестра зі мною погодилася, я зі сміхом відповіла: «Ми вже й так досить зайняті. Відповідати на такі докладні запитання – надто клопітка справа. Чи не вплине це на результати нашої роботи з поливу?» Інші сестри закивали головами на знак згоди. Я потай зраділа: «Схоже, я не єдина, хто проти цього. Ми можемо подати наші пропозиції керівнику разом, тоді він не буде весь час вимагати звітів про нашу роботу». Завдяки моїм підбурюванням щоразу, коли керівник приходив дізнатися про нашу роботу, мої напарниці кривилися, і навіть коли вони відповідали, то просто давали кілька побіжних коментарів. Вони не надавали детальних звітів щодо питань та проблем нашої роботи, і, як наслідок, керівник не міг зрозуміти проблеми, які в нас виникали, тож робота з поливу не покращувалася.

Якось керівник помітив, що ми не зосереджуємося на зрощуванні працівників поливу, і тому надіслав нам листа, у якому поспілкувався про важливість цього аспекту роботи, і вказав нам кілька шляхів практики. Він також наголосив, що ми безвідповідально ставилися до цього проєкту, тягнули час і були неефективними. Як наслідок, новонавернені не проходили навчання, і це безпосередньо впливало на роботу з поливу. Він попросив нас зосередитися на цьому питанні і швидко навчити поливу деяких новонавернених. Я трохи опиралася, коли побачила листа: «Від нас вимагають забагато. Ці новонавернені тільки-но взялися до свої обов’язків – їх не так легко зростити! У тебе великий досвід зрощування людей, ти не можеш оцінювати нас за власними стандартами!» Але потім я подумала: «Якщо я поскаржуся прямо, чи не подумає він, що я некомпетентна працівниця? Так не піде! Я маю показати йому, що вся наша команда не в змозі задовольнити ці вимоги, тож у нього не буде іншого вибору, окрім як поступитися, і я не єдина нестиму відповідальність». Тому я насупила брови і стурбовано сказала: «Вимоги керівника трохи завищені. У нас не так багато досвіду, як у нього». Інші сестри відразу закивали головами, погоджуючись. Одна з них сказала: «Керівник має високий духовний рівень і дуже ефективний у своїй роботі, як ми можемо з ним зрівнятися?» Інша сказала: «Керівник вимагає від нас забагато. Як ми маємо завершити цю роботу?» Я була надзвичайно рада, побачивши, що всі ми на одній хвилі. У керівника не буде іншого вибору, окрім як поступитися. Адже не міг він розпустити всю команду! Наступного дня я відповіла на лист керівника й описала проблеми, які були в нашій роботі, у спробі дати йому уявлення про поточну ситуацію. Наприкінці я приписала: «Наразі це наш оптимальний виробіток. Далі його буде важко збільшити», – і я наголосила в листі на слові «наш», щоб керівник знав, що це наша колективна думка. Так керівник не буде застосовувати до нас таких високих стандартів. Однак, на мій подив, під час наступного зібрання керівник розібрався зі мною та викрив мене, сказавши, що я не несу тягаря свого обов’язку, не маю мотивації вдосконалюватися, поширюю негативні ідеї серед братів і сестер, створюю угрупування та провокую інших опиратися керівнику разом зі мною. Ще він сказав, що я зволікаю зі зрощенням новонавернених, порушую роботу церкви й не відіграю ніякої ролі в роботі команди. Після цього мене остаточно звільнили.

Після звільнення я відчувала провину і смуток. Я знала, що спричинила неприємності, вчинила лихе й образила Бога. Я не шукала істини, коли виникали проблеми, і навіть поширювала ідеї, які призвели до того, що всі перебували у стані негативізму та пасивності. Я дійсно перешкоджала роботі церкви. Пізніше, розмірковуючи, я натрапила на цей уривок із Божих слів: «Оскільки у своїх серцях антихристи завжди сумніваються в божественній сутності Христа й завжди мають непокірний характер, коли Христос доручає їм щось робити, вони завжди ретельно вивчають і обговорюють це й просять людей визначити, праві вони чи ні. Це серйозна проблема, чи не так? (Так.) Вони не підходять до цього з точки зору послуху істині; натомість вони підходять до цього, противлячись Богові. Таким є характер антихристів. Коли вони чують заповіді та влаштування щодо роботи Христа, вони не приймають їх і не підкоряються їм, а починають обговорювати їх. А що саме вони обговорюють? Вони обговорюють те, чи є правильними слова та заповіді Христа, і досліджують, чи їх слід виконувати. Чи полягає їхнє ставлення в бажанні насправді виконати ці слова та заповіді? Ні, вони хочуть заохотити більше людей бути схожими на них та не виконувати їх. А хіба їх виконання не є втіленням у життя істини слухняності? Очевидно, що ні. То ж що вони роблять? (Повстають.) Вони не тільки самі повстають проти Бога, вони також прагнуть добитися колективного повстання. Така природа їхніх дій, чи не так? Колективне повстання: зробити всіх такими ж, як вони, змусити всіх думати так, як вони, говорити так, як вони, вирішувати так, як вони, колективно протистояти рішенню й заповідям Христа. Таким є спосіб дій антихристів. Віра антихристів така: “Це не злочин, якщо це роблять усі”, і тому вони закликають інших повставати проти Бога, думаючи, що в такому випадку дім Божий нічого не зможе їм зробити. Хіба це не нерозумно? Власні можливості антихристів у боротьбі з Богом вкрай обмежені, вони всі самотні. Тому вони намагаються завербувати людей для колективного протистояння Богу, думаючи в глибині душі, що “я обману групу людей і змушу їх думати й діяти так, як і я. Разом ми відкинемо слова Христа, перешкоджатимемо словам Божим і завадимо їм здійснитися. А коли хтось прийде перевірити мою роботу, я скажу, що всі вирішили чинити так – і тоді ми побачимо, як Ти з цим впораєшся. Я не робитиму це для Тебе, я не збираюся це виконувати – і подивімося, що Ти зі мною зробиш!” … Хіба ці аспекти, які проявляються в антихристах, не ненависні? (Вони надзвичайно ненависні.) А що робить їх ненависними? Ці антихристи хочуть захопити владу в домі Божому, слова Христа не виконуються там, де вони є, вони не будуть їх виконувати. Звичайно, може мати місце й інша ситуація, коли люди не спроможні підкорятися Христовим словам: деякі люди мають низький духовний рівень, вони не можуть зрозуміти Божі слова, коли чують їх, і не знають, як їх виконувати; навіть якщо їх навчити, як це робити, вони однаково не здатні на це. Це інша справа. Тема, на яку ми зараз спілкуємося, – це сутність антихристів, і вона не стосується того, на що здатні люди, або яким є їхній духовний рівень; вона стосується характеру та сутності антихристів. Вони налаштовані цілковито проти Христа, улаштувань роботи дому Божого та принципів істини. У них немає послуху, тільки опір. Ось що таке антихрист» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 10, частина четверта). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла: те, що вчинила, було таким серйозним проступком. Мене особливо вразило Боже пояснення того, що антихристи мають бунтівничий характер, вони анітрохи не приймають Божі прохання і робочі домовленості Божого дому й не бажають підкорятися їм, вони сповнені опору та протесту й навіть обманюють інших, щоби ті опиралися разом із ними. Коли я думала про те, що сталося, то розуміла, що я теж демонструвала таку поведінку. Коли керівник хотів детально розглянути хід нашої роботи, я дратувалася та хвилювалася, що це затримає мене у виконанні обов’язку й вплине на результати моєї роботи, тож просто не могла прийняти цього й поширювала упереджені думки про керівника та підбурювала інших сестер разом зі мною піднятися й повстати проти нього. Коли керівник зауважив, що наш прогрес надто повільний і ми не отримуємо результатів, і підказав, як підвищити ефективність нашої роботи, я опиралася, сперечалася й не підкорялася. Я вважала, що керівник має надто високі стандарти та не розуміє наших справжніх проблем. Коли керівник спілкувався про шляхи підвищення нашої ефективності, я не слухала. Щоби змусити керівника пом’якшити й знизити свої вимоги до нас, а також переконатися, що він знає, що погані результати в нашій роботі – не лише моя провина, я поширила серед інших думку, що вимоги керівника надто високі, спонукаючи напарниць повірити, що керівник перехопив через край, і підбурюючи їх до опору разом зі мною, щоб не одна я несла відповідальність. Я була дуже підступною й говорила з прихованими мотивами та сатанинською зрадливістю. Я думала лише про те, як використати інших людей для досягнення своїх прагнень. Керівник запитував про деталі нашої роботи, щоби вчасно з’ясувати та усунути проблеми, які в нас виникають, допомогти підвищити ефективність нашої роботи та якомога швидше навчити новонавернених виконувати свій обов’язок. Він просто працював згідно з Божими вимогами та церковними домовленостями, але я не підкорилася й чинила опір. Це не була незгода з моїм керівником, це був опір церковній роботі та Божим вимогам. Я діяла цілковито всупереч Богові. Я обдурила й підбурила всіх стати на мій бік, щоб усі наші переконання та розповіді були однаковими в нашому опорі влаштуванням церкви. Я виявила характер антихриста й діяла як поплічниця сатани. Я говорила негативні речі, щоб ввести в оману братів і сестер, спонукаючи їх втратити прагнення вдосконалюватися, бути готовими задовольнитися своїм поточним рівнем і просто недбало та безладно виконувати свою роботу. Як наслідок, робота з поливу постійно не давала результатів. Цей опір та перешкоджання навчанню новонавернених були лиходійством! Усвідомивши це, я трохи злякалася. Якби я й далі так чинила, то наробила б ще більше лиха і зрештою стала б антихристом, була би викрита й вигнана. Звільнення з посади в церкві було знаком Божої праведності та захисту. Я прийшла до Бога з молитвою: «Дорогий Боже, моє звільнення було знаком Твоєї праведності. Через викриття та суд Твоїх слів я усвідомила свій характер антихриста. Ти захищав і спасав мене через це звільнення, і я дякую Тобі!»

Після цього я знайшла ще два уривки з Божих слів, які розкривали цей вид розбещеного характеру: «Антихристи часто поширюють теорії, щоб обдурити людей. Яку б частину роботи не виконували антихристи, останнє слово завжди мусить бути за ними. Вони цілковито порушують принципи істини. Отже, судячи з того, що проявляється в антихристах, яким є їхній характер? Чи люблять вони позитивне, чи люблять вони істину? Чи є в них справжній послух Богові? (Ні.) Їхня сутність – втома від істини й ненависть до неї. Більше того, вони настільки гордовиті, що втратили будь-яку розважливість і не мають ні крихти сумління й розсудливості; вони не гідні називатися людьми. Можна сказати тільки те, що вони такого ж ґатунку, як сатана: вони демони. Усі, хто не приймає істину, є демонами, у чому немає жодних сумнівів» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 10, частина четверта). «Яким є ставлення антихристів у їхніх серцях до практики істини та до послуху Христові? Одне слово: опір. Вони продовжують чинити опір. А який характер притаманний цьому опору? Що його породжує? Непослух – ось що його породжує. У тому, що стосується характеру, це втома від істини, це непослух у їхніх серцях, це їхнє небажання коритися. Отже, що думають антихристи у своїх серцях, коли дім Божий просить керівників та працівників навчитися працювати разом у злагоді, а не щоб одна людина наказувала всім іншим, щоб вони навчилися обговорювати те чи інше питання? “Обговорювати все з людьми надто складно! Я можу сам приймати рішення щодо цих питань. Працювати з іншими, обговорювати це з ними, чинити відповідно до принципів – як нерозумно й обтяжливо!” Антихристи думають, що вони розуміють істину, що їм все очевидно, що в них є своя власна проникливість і способи виконання роботи, і тому вони не здатні працювати з іншими, вони нічого не обговорюють із людьми, вони все роблять по-своєму й нікого не слухають! Хоча вуста антихристів кажуть, що вони готові підкорятися й готові співпрацювати з іншими, якими б хорошими не здавалися їхні відповіді зовні, наскільки приємно б не звучали їхні слова, вони не спроможні змінити свій бунтівний стан і не здатні змінити свої сатанинські характери. Однак всередині вони люто бунтують – якою мірою? Якщо пояснити мовою знання, то це явище, яке виникає при поєднанні двох об’єктів різної природи: неприйняття, яке ми можемо розтлумачити як опір. Саме це є характером антихристів: протидія Вишньому. Їм подобається виступати проти Вишнього, і вони нікому не підкоряються» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 10, частина четверта). Бог каже, що за своєю природою й сутністю антихристи ненавидять істину та опираються Богові. Я зрозуміла, що мій характер був таким самим, як у антихриста. Я дратувалася й опиралася нагляду керівника, вважаючи, що це затримає мою роботу, і думала, що він вимагає від нас забагато, якщо просить збільшення продуктивності, тому не підкорялася й постійно вимагала і протестувала. Насправді я мала дослухатися до керівника, який вказував на проблеми в нашій роботі, і сумлінно розмірковувати над тим, чому ми не досягли результатів у ній, чи тому, що ми надто недбало виконували свої обов’язки, чи нам бракувало проникливості та ми були нездатні використати істину для вирішення проблем братів і сестер. Виявивши проблему, я мала швидко її виправити та досягти покращення. Але я взагалі не приймала істину й не розмірковувала, не звинувачувала себе й не відчувала провини за погане виконання свого обов’язку. Аби уникнути звільнення, я доклала значних зусиль, щоби підбурити інших разом зі мною чинити опір керівнику. Те, що керівник стежив за роботою та контролював її, було позитивною справою та Божою вимогою, але я опиралася і протестувала. На позір я йшла на конфлікт з керівником, але суть полягала в тому, що мене нудило від істини і я ненавиділа усе позитивне. Я порушувала роботу церкви й заважала їй. Побачивши, як мене нудить від істини, і як я навіть повстала проти Бога, я жахнулася свого сатанинського характеру. Я згадала деяких антихристів, яких вигнали з церкви. Коли люди критикували їх, допомагали їм, обтинали їх і розбиралися з ними, вони ніколи не приймали істину та не аналізували себе. Якщо люди наглядали за їхньою роботою або давали якісь поради, вони через почуття приниження впадали в лють і вважали цих людей своїми ворогами. Вони вперто й голосно протестували й чинили опір до самого кінця. Навіть коли вони чинили лихо, яке завдавало серйозної шкоди церковній роботі, то все одно не каялися і врешті-решт були вигнані з церкви. Це було пов’язано з їхнім характером антихриста, який ненавидить істину та якого нудить від неї. Хіба характер, який я виявила, не був таким самим, як у антихристів? Якби я не покаялася, мене б зрештою викрили й вигнали.

Пізніше я також розмірковувала над тим, чому підбурювала інших чинити опір керівнику. Що було джерелом усього цього? Під час своїх пошуків я натрапила на цей уривок із Божих слів. Всемогутній Бог говорить: «Доки люди не відчули на собі Божу роботу й не зрозуміли істину, саме сатанинська природа перебирає на себе контроль і домінує над ними зсередини. Що саме тягне за собою ця природа? Наприклад, чому ти егоїстичний? Чому ти захищаєш свою власну позицію? Чому ти відчуваєш такі сильні емоції? Чому ти насолоджуєшся тими неправедними речами? Чому тобі подобаються ті злі речі? На чому ґрунтується твоя пристрасть до таких речей? Звідки беруться ці речі? Чому ти з таким щастям приймаєш їх? Наразі ви всі зрозуміли, що головна причина всього цього полягає в тому, що сатанинська отрута знаходиться в людині. Тож що таке сатанинська отрута? Як її можна пояснити? Наприклад, якщо ти запитаєш: “Як людям слід жити? Заради чого людям варто жити?”, люди дадуть відповідь: “Кожен сам за себе, й горе невдахам”. Ця єдина фраза виражає сам корінь проблеми. Філософія та логіка сатани стали життям людей. Чого б не прагнули люди, вони роблять це для себе – і тому вони живуть тільки для себе. “Кожен сам за себе, й горе невдахам” – така життєва філософія людини, яка також уособлює людську природу. Ці слова вже стали природою розбещеного людства, справжнім портретом сатанинської природи розбещеного людства, і ця сатанинська природа вже стала підґрунтям для існування розбещеного людства; протягом декількох тисяч років розбещене людство живе цією отрутою сатани, аж до сьогоднішнього дня. Усе, що робить сатана, він робить заради своїх власних апетиту, амбіцій і цілей; він хоче перевершити Бога, звільнитися від Бога й захопити контроль над усім сущим, створеним Богом. Сьогодні сатана розбестив людей до такої міри, що в усіх них сатанинська природа, усі вони намагаються заперечувати Бога й протистояти Йому; вони хочуть контролювати свої власні долі й намагаються чинити опір Божим влаштуванням та впорядкуванню; їхні амбіції й апетити точно такі ж, як у сатани. Отже, природа людини – це природа сатани» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Як іти шляхом Петра»). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що моя здатність до такого серйозного протистояння Богові була не просто проявом мого розбещеного характеру, а радше моєю сатанинською природою та сатанинським характером. Як наслідок, я могла будь-коли чинити опір Богові. Я бачила, як глибоко була розбещена сатаною. Я жила за сатанинською філософією «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти» і стала неймовірно егоїстичною й хитрою. Усе, що я робила й казала, було для того, щоб захистити себе й відстояти свої інтереси. Коли керівник під час нагляду виявив проблеми та вади в моїй роботі, я, хвилюючись, що керівник вкаже на мою некомпетентність і звільнить мене, вдалася до хитрощів та інтриг, сіючи невдоволення керівником, підбурюючи й заохочуючи інших підтримувати мене в об’єднаному спротиві, протестувати проти нагляду керівника й дати йому зрозуміти, що я була не єдиною, хто працював неефективно, що це проблема, спільна для всіх нас. Заради збереження свого статусу я розробила продуману схему, щоб боротися проти керівника та захистити себе. Це завдало серйозної шкоди роботі церкви. Чим більше я міркувала, тим більше бачила, якою егоїстичною, підлою й безсоромною була. Щоб спромогтися на такі зловісні справи, треба зовсім не мати людяності! Я відчула глибокі докори сумління й помолилася Богові: «Дорогий Боже! Я вчинила лихе й заважала роботі церкви. Я готова повністю покаятися, прийняти нагляд і провід мого керівника й щиро виконувати свій обов’язок як створена істота».

Опісля я прочитала кілька уривків зі слів Божих, які показали мені правильне ставлення до нагляду та проводу керівника. Всемогутній Бог говорить: «Хоча сьогодні багато людей виконує обов’язок, мало хто шукає істину. Люди рідко шукають істину та входять у реальність істини, коли виконують свій обов’язок; у більшості досі немає принципів у тому, як вони виконують ту чи іншу роботу; вони й досі не є людьми, які по-справжньому слухаються Бога; їхні вуста просто говорять, що вони люблять істину й готові шукати істину та прагнути до неї, але досі невідомо, наскільки вистачить їхньої рішучості. Люди, які не шукають істини, схильні до проявів розбещеного характеру в будь-який час і в будь-якому місці. Люди, які не шукають істини, позбавлені будь-якого почуття відповідальності стосовно свого обов’язку; вони часто недбалі й поверхові, вони діють так, як самі того бажають, і навіть не здатні прийняти обтинання й розбір. Щойно вони стають негативно налаштованими й слабкими, люди, які не шукають істини, схильні здаватися – це трапляється часто, це дуже поширена ситуація; так поводяться всі, хто не шукає істини. І тому, коли людям ще тільки належить здобути істину, вони ненадійні й не варті довіри. Що означає, що вони не варті довіри? Це означає, що коли вони стикаються з труднощами або перешкодами, вони, найімовірніше, падають, стають негативно налаштованими й слабкими. Чи є той, хто часто негативно налаштований і слабкий, вартим довіри? Однозначно, ні. Але люди, які розуміють істину, не такі. Люди, які справді розуміють істину, зобов’язані мати серце, яке боїться Бога, і серце, яке підкоряється Богу, і лише люди з серцем, яке боїться Бога, є вартими довіри людьми; люди без серця, яке боїться Бога, не варті довіри. Як слід поводитися з людьми, у яких немає серця, що боїться Бога? Їм, звичайно, слід надавати люблячу допомогу й підтримку. Їх слід частіше перевіряти під час виконання ними своїх обов’язків, і надавати їм більше допомоги та вказівок; лише тоді можна гарантувати, що вони ефективно виконуватимуть свій обов’язок. А яка мета цього? Головна мета полягає в сприянні роботі Божого дому. Вторинним стосовно цього є швидке виявлення проблем, швидке забезпечення таких людей, надання їм підтримки, а також розбір із ними та обтинання їх, усунення їхніх відхилень і виправлення їхніх недоліків та вад. Це корисно людям; у цьому немає нічого зловмисного. Нагляд за людьми, спостереження за ними, більш близьке знайомство з ними – усе це для того, щоб допомогти їм стати на правильний шлях віри в Бога, дати їм можливість виконувати свій обов’язок так, як просить Бог, і відповідно до принципу, щоб вони не спричиняли жодних порушень або переривань, щоб вони не марнували час. Мета цього цілком випливає з відповідальності за них і за роботу Божого дому; в цьому немає злого наміру» («Слово», т. 5. «Обов’язки керівників і працівників»). «Дім Божий наглядає, спостерігає й перевіряє тих, хто виконує обов’язок. Чи ви здатні прийняти цей принцип дому Божого? (Так.) Чудово, якщо ти можеш дозволити дому Божому здійснювати нагляд, спостерігати за тобою й перевіряти тебе. Це допоможе тобі виконати твій обов’язок, забезпечити задовільне виконання твого обов’язку та догодити Божій волі. Це приносить користь, допомагає людям і не несе в собі жодних недоліків. Якщо людина зрозуміла ці принципи, чи залишається в неї досі бажання опиратися нагляду керівників, працівників і Божого обраного народу, або боронитися від нього? Тебе можуть час від часу перевіряти й спостерігати за тобою, і твою роботу можуть відслідковувати, але тобі не слід приймати це на свій рахунок. Чому це так? Тому що завдання, які зараз є твоїми, обов’язок, який ти виконуєш, і будь-яка робота, яку ти здійснюєш, не є приватними справами чи особистою роботою якоїсь однієї особи; вони стосуються роботи Божого дому й пов’язані з однією частиною Божої роботи. Отож, коли хтось проводить трохи часу, здійснюючи нагляд або ведучи спостереження за тобою, або задає тобі детальні запитання, намагаючись провести відверту розмову з тобою та з’ясувати, яким був твій стан протягом цього часу, і навіть якщо іноді він має трохи жорсткіше ставлення та розбирається з тобою, трішки обтинає тебе, дисциплінує тебе, і дорікає тобі, усе це тому, що в нього сумлінне й відповідальне ставлення до роботи дому Божого. У тебе не має бути негативних думок чи почуттів щодо цього. Що означає, коли ти можеш прийняти нагляд, спостереження і розпитування з боку іншої людини? Що у своєму серці ти приймаєш уважне дослідження Богом. Якщо ти не приймаєш нагляд, спостереження і розпитування людей, спрямовані на тебе, якщо ти чиниш опір усьому цьому, чи ти здатен прийняти уважне дослідження Богом? Уважне дослідження Богом є більш детальним, глибоким і точним, ніж запитання людей; те, що запитує Бог, є більш конкретним, вимогливим і поглибленим, ніж це. Отже, якщо ти не можеш змиритися з тим, що за тобою наглядають Божі обранці, чи не є твої заяви про те, що ти можеш прийняти уважне дослідження Богом, пустими словами? Щоб могти прийняти уважне вивчення та дослідження Богом, ти спершу маєш бути спроможним прийняти спостереження з боку дому Божого, керівників і працівників, а також братів і сестер» («Слово», т. 5. «Обов’язки керівників і працівників»). Завдяки Божим словам я зрозуміла, що через присутній в нас сатанинський розбещений характер ми у своїй роботі часто діємо свавільно. Більше того, через нашу негідну й ліниву природу ми часто поверхово ставимося до своїх обов’язків і не прагнемо досягти хороших результатів. Крім того, ми багато в чому суперечимо принципам, тож нам потрібні керівники та працівники, які б наглядали й перевіряли, щоб робота церкви просувалася гладко. Це те, чого Бог вимагає від керівників і працівників, і це важливий аспект їхньої роботи. Тож я мала коритися нагляду та проводу керівників і працівників та приймати їх. Більше того, у мене склалося неправильне переконання, я вважала, що нагляд і перевірки керівника затримають мене в виконанні обов’язку і вплинуть на мою роботу. Але насправді керівники вивчають деталі нашої роботи, щоб знайти проблеми, допомогти нам вирішити та виправити їх. Фактично це покращує продуктивність нашої роботи, а не затримує наш прогрес. Наприклад, одного разу, коли керівник перевіряв нашу роботу, він помітив, що ми не поливаємо новонавернених з любов’ю й терпінням, і наші вимоги до них занадто високі. Це призвело до того, що деякі новонавернені стали негативно налаштованими й не виконували своїх обов’язків. Лише завдяки спілкуванню керівника ми змогли розпізнати проблеми, які були в нашій роботі. Після цього ми спілкувалися з новонаверненими, використовуючи Божі слова для вирішення їхніх проблем, інформували їх про значення виконання їхніх обов’язків і доручали новонаверненим роботу залежно від їхнього справжнього духовного стану. Після цього їхній стан покращився, і вони могли нормально виконувати свої обов’язки. Я побачила, що нагляд і провід керівника не тільки б не вплинули негативно на нашу роботу, але й дозволили б мені краще зрозуміти принципи мого обов’язку. Це були переваги того, що ми прийняли нагляд та провід керівника над нашою роботою. Я дійшла розуміння, що прийняття нагляду керівника є відповідальним ставленням до церковної роботи і принципом практики, який слід мати, виконуючи свій обов’язок.

З часом керівник доручив мені продовжити поливати новонавернених, і я була неймовірно вдячна Богові. Опісля, коли керівник перевіряв і скеровував нас у нашій роботі, я не опиралася, була здатна взяти до уваги виявлені керівником проблеми та активно обговорювати та підсумовувати їх зі своїми напарницями, виконуючи наші обов’язки. Оскільки ми все чіткіше усвідомлювали проблеми, які існують у нашій роботі, продуктивність нашої роботи поступово почала змінюватися. Я дійсно зрозуміла, що лише дослухаючись до нагляду і проводу керівників у виконанні своїх обов’язків, приймаючи істину та виконуючи роботу відповідно до принципів, ми можемо досягти хороших результатів. Слава Богу!