Ван Цзюй, Китай

У 2016 році я виконувала обов’язок диякона з поливу в церкві. На той час лідерку церкви пригнічував і мучив антихрист, і вона жила в негативі. Вона втратила роботу Святого Духа й була відсторонена. Вища лідерка дала мені вказівки. Вона сказала, що антихрист у церкві ще не був повністю викритий, а братам і сестрам усе ще бракувало розпізнавання, тож вона сподівалася, що я зможу співпрацювати з сестрою Ян Юе й візьму на себе роботу церкви. Пізніше церква збиралася перепризначити мій обов’язок, оскільки моє здоров’я було не дуже добрим і мені бракувало сил та енергії. Але ще до цього перепризначення в церкві дещо сталося. Тоді вища лідерка призначила мені зустріч із кількома іншими сестрами. Як завжди, я вчасно прибула до приймаючого будинку, але, на мій подив, прочекала цілу вічність, а ніхто так і не прийшов. Тож я пішла шукати Ян Юе до неї додому. Я довго стукала, але відповіді не було. Мені стало трохи не по собі, я злякалася, що її заарештували. Несподівано через два дні Чень Хуей розповіла мені, що того дня поліція заарештувала Ян Юе та двох вищих лідерів і перевернула весь її будинок догори дриґом. Почувши цю жахливу новину, я зрозуміла, що ми постали перед випробуванням і переплавкою від Бога, але все одно дуже нервувала. Я згадала, як того дня ходила до будинку Ян Юе та стукала в її двері. На щастя, я мала Божий захист і не натрапила на поліцію, інакше б не вирвалася з їхніх лап. Я була на волоску від арешту!

Пізніше я почула, як люди в місті обговорювали цей арешт, і так дізналася, що це була загальнонаціональна операція. У нашому місті мобілізували безліч озброєних поліцейських, вони проводили загальноміські облави, несамовито заарештовуючи Божих обранців. На кожній вулиці та в кожному провулку висіли банери, а на стінах була розклеєна всіляка негативна пропаганда. Усе місто охопила паніка. Я подумала про те, що багатьох братів і сестер, які виконували обов’язки, заарештували, і що всі причетні будинки могли обшукати, а церковні речі міг вилучити великий червоний дракон. Це все могло статися будь-якої миті. Тож церковне майно треба було перевезти в безпечне місце, але поліція все ще проводила обшуки й стежила. Що ж робити? Я була просто в розпачі. Коли я повернулася додому, моя донька вказала на свій телефон і сказала: «Мамо, будь обережною і не виходь на вулицю кілька днів. Один мій клієнт із поліції надіслав мені відео, в якому говорилося, що вони вже заарештували понад сімдесят віруючих, і досі продовжують шукати». Почувши це, я злякалася ще більше, мої нерви були на межі. Я думала про те, що ми з Ян Юе завжди працювали разом. А ще я часто бувала в неї вдома, і тепер, коли її заарештували, чи не знайде мене поліція через камери спостереження? Якщо вони вже дізналися про мене, хіба я не полізу під дуло пістолета, якщо знову вийду виконувати свій обов’язок? Я й так мала професійне захворювання через свою роботу й була дуже слабкою. Якщо мене справді заарештують, скільки побоїв я зможу витримати? Якщо поліція спробує вибити з мене зізнання й заб’є до смерті, хіба я не втрачу свій шанс на спасіння? Мої думки постійно поверталися до сцен катувань братів і сестер із відео, які я дивилася раніше, і що більше я про це думала, то неспокійніше мені ставало. Мене кинуло в холодний піт, я була паралізована й абсолютно знесилена, не в змозі заспокоїтися. Я подумала, що маю негайно втекти від небезпеки, сховатися, а там буде видно. Але потім я подумала про те, скільки подальшої роботи треба зробити в церкві після арештів. І оскільки Ян Юе заарештували, я мала взяти на себе роботу церкви. Мені потрібно було сказати братам і сестрам, яким загрожувала небезпека, щоб вони сховалися, і я мала негайно перевезти книги з Божими словами. Це була величезна відповідальність. Якщо я погано з цим справлюсь, це ще більше зашкодить роботі Божого дому. Я б якось пережила втрату власного майна, але якщо заберуть книги з Божими словами, це завдасть життю Божих обранців таких збитків, які не виміряти грошима. Якщо я сховаюся в такий критичний час, хіба мене можна буде назвати віруючою? Мені б справді бракувало людськості. Де ж тоді моє почуття відповідальності? Але я не могла добре впоратись із цими завданнями сама. Цілком можливо, що поліція вже вела за мною спостереження. Якщо мене справді заарештують, хіба не залишиться ще менше людей, здатних взяти на себе роботу церкви? Тут мені раптом спало на думку, що дві сестри, Чень Хуей і Чжан Мінь, були старанними в прагненні до істини й могли б узяти на себе відповідальність. Я подумала, що слід доручити їм подальші справи, а я сама могла б працювати за лаштунками. Вони знали, що моє здоров’я було не дуже добрим, тому, мабуть, поставилися б із розумінням. Так робота церкви не затрималася б, а я лишилася б у безпеці. Але в моїй пам’яті постійно спливали слова вищої лідерки. Вона казала мені взятися за роботу церкви разом із Ян Юе. Я знала, що Ян Юе заарештували, тому мала б узяти цю відповідальність на себе, але я боялася небезпеки. Я хотіла втекти й сховатися в цей кризовий час, щоб захистити себе. Я навіть хотіла перекласти цю небезпеку й труднощі на інших сестер. Я була такою егоїстичною. Я покидала свій обов’язок, а це означає творити зло! Я раптом згадала уривок із Божих слів: «Те, як ти маєш ставитися до Божих доручень, є надзвичайно важливим. Це дуже серйозне питання. Якщо ти не можеш виконати те, що Бог довірив тобі, тоді ти не гідний жити в Його присутності й маєш прийняти своє покарання» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Як пізнати людську натуру). Божі слова стали для мене миттєвим пробудженням. Я відчула провину й жаль через такі свої думки. Як я могла перекласти своє доручення для церкви на інших? Я прийняла так багато забезпечення Божими істинами, тож мала б думати про те, як добре виконати свій обов’язок, щоб відплатити Богові. Поки церква була в небезпеці, я мала захищати братів і сестер та охороняти інтереси Божого дому. Я була кураторкою, але в цей критичний час хотіла зіщулитися та сховатися й перекласти ризик на інших. Якби через мій егоїзм і прагнення захистити себе великий червоний дракон розграбував книги з Божими словами та майно Божого дому, це був би непоправний переступ! Навіть якби я на певний час опинилася в безпеці, в очах Бога я була б боягузкою, яка веде ганебне існування, зрадницею, що тікає з поля бою. Чи була б я тоді гідною жити перед Богом? Якби я покинула свій обов’язок, хіба це не означало б зрадити Бога? Який тоді сенс був би в моєму житті? Від цієї думки я відчула смуток і провину. Я відчувала себе такою боржницею перед Богом і ненавиділа себе за свою ницість і безсоромність. Я завжди жила для себе, але цього разу я мусила практикувати істину й жити для Бога. Я знала, що хоч би з чим я зіткнулася, молитися і покладатися на Бога – це найбільша мудрість. Тож я помолилася Богові: «О Боже! Я не знаю, чи поліція вже стежить за мною. Я відчуваю слабкість і страх, але чи мене заарештують, чи ні – усе у Твоїх руках. Я не хочу вести жалюгідне існування або зраджувати власне сумління й бунтувати проти Тебе. Є багато подальшої роботи, яку потрібно вчасно виконати для церкви. Я повинна виконати свої обов’язки. Боже, прошу, захисти моє серце та дай мені рішучість терпіти труднощі. Якщо мене справді заарештують і заб’ють до смерті, значить, Ти це дозволив. Я готова підкоритися Твоїм влаштуванням і впорядкуванням і ніколи не продам інтереси Божого дому». Після молитви я прочитала деякі Божі слова. Бог говорить: «Тобі не слід боятися ні того, ні іншого; скільки б труднощів і небезпек тобі не загрожувало, тобі слід залишатися стійким переді Мною, не зважаючи на жодні завади, щоб Моя воля могла бути виконана безперешкодно. Це – твій обов’язок… Ти маєш витримати все; заради Мене ти мусиш бути готовий зректися всього й слідувати за Мною зі всіх своїх сил і бути готовим заплатити будь-яку ціну. Настав час, коли Я перевіряю тебе: чи проявиш до Мене свою вірність? Чи зможеш ти вірно слідувати за Мною до самого кінця шляху? Не бійся; маючи Мене за свою підтримку, хто зможе перепинити твій шлях? Пам’ятай це! Пам’ятай! Усе містить Мої добрі наміри і перебуває під Моїм проникливим спостереженням. Чи слідують кожне твоє слово та дія Моєму слову? І коли тебе спіткають вогняні перевірки, чи схилиш ти коліна і чи волатимеш? Чи ти зіщулишся і відступиш, не в змозі рухатися вперед?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 10). Коли я побачила, що Бог каже: «Пам’ятай це! Пам’ятай!», я була глибоко зворушена. Це було схоже на те, як батьки кажуть своїй дитині: «Не бійся, я тут». Раптом я відчула віру й силу та зрозуміла, що маю підтримку. Я відчувала, що Бог не хоче, щоб я завжди жила в постійній тривозі та страху. Я не повинна боятися, що не виконаю свій обов’язок добре чи що мене заарештує великий червоний дракон, і особливо не повинна забувати, що Бог завжди з нами. Хай яким би хитрим і злим був великий червоний дракон, він не може зупинити те, що хоче здійснити Бог. Навіть якби поліція стежила за віруючими щодня, вона б не змогла зруйнувати роботу церкви, бо все перебуває під Божим володарюванням і влаштуванням. Я повинна мати віру, віддати себе Богові і якнайшвидше та якнайкраще завершити подальшу роботу. Ця жахлива ситуація була Божим способом випробувати мою віру й перевірити мій справжній духовний зріст: чи зможу я ризикувати життям, щоб вірно виконати свій обов’язок, захистити братів і сестер і зберегти роботу церкви. Після цієї думки в моїй голові лишилося тільки одне: попри все, я мала придумати, як подолати ці труднощі, звести до мінімуму наші втрати й добре виконати свій обов’язок, інакше я не знайду спокою. Коли я була готова підкоритися і пройти через цю ситуацію, на мій подив, Чень Хуей і Чжан Мінь несподівано з’явилися разом у моєму приймаючому домі, щоб обговорити подальші дії. Побачивши їх, я справді відчула і радість, і сором. Згадавши, як я хотіла перекласти на них небезпеку, я відчула, якою ницою й егоїстичною я була. Мої думки були мерзенними й ганебними. Хоча я їм нічого не повідомляла, у критичний момент вони примчали без жодних вагань, щоб запобігти будь-якій шкоді інтересам Божого дому. Я була настільки зворушена, що невпинно дякувала Богові. Я бачила, що Бог володарює над усім і все влаштовує, і Він не поклав на мене ношу, яку мені було б не під силу нести. Потім ми швидко все обговорили, розподілили обов’язки й відразу вирушили. Спочатку я сама пішла до сусіднього будинку, де Ян Юе відвідувала зібрання, щоб попередити хазяйку бути пильною. Я молилася всю дорогу, тримаючи парасолю дуже низько. Я дісталася туди досить швидко й повідомила сестрі-хазяйці. До другого будинку ми з Чень Хуей мали піти разом, щоб перенести деякі книги з Божими словами. Це було далеко, і по всьому маршруту велося спостереження. Здалеку я бачила поліцейські машини, що патрулювали вулиці. Мені знову стало трохи страшно, і я подумала: «Поліція посилює обшуки. Якщо я пройду під камерами спостереження й мене впізнають, я матиму проблеми. Тоді книги з Божими словами заберуть, і Чень Хуей теж буде причетною». Я сиділа позаду Чень Хуей на її електроскутері, міцно вчепившись у її одяг, і мої долоні пітніли. Ми ще не дісталися приймаючого дому, а моє серце вже калатало, і я хвилювалася, що поблизу чатує поліція. Я постійно зверталася до Бога у своєму серці, і тоді мені спали на думку такі Божі слова: «Віра подібна до кладки з однієї колоди: тим, хто чіпляється за життя й боїться смерті, буде важко її перейти, але ті, хто готовий віддати своє життя, здатні пройти твердим кроком впевнено ступаючи та не хвилюючись» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 6). Божі слова дали мені сміливість постати перед цим ворожим середовищем. Я сказала собі: «Навіть якщо мені доведеться ризикувати власним життям, я повинна захистити книги з Божими словами. Я мушу мати віру й вірити, що Бог володарює над усім. Яким би божевільним не був великий червоний дракон, без Божого дозволу він нічого не зможе нам заподіяти». З такими думками я більше не почувалася наляканою боягузкою. Однодумні з Чень Хуей, ми молилися Богові, і зрештою без проблем перенесли книги в безпечне місце. Величезний тягар нарешті впав із мого серця.

Пізніше я отримала листа від вищої лідерки, в якому йшлося про те, що ситуація складна, і багато церковних справ зупинилося. Вона хотіла, щоб я, Чень Хуей та Чжан Мінь продовжували керувати справами. Мені спало на думку, що антихрист і злі люди ще не були вичищені й продовжували переривати роботу, і що я повинна взяти на себе цю відповідальність та очистити церкву від цих людей, щоб брати й сестри могли незабаром повернутися до нормального церковного життя. Але ситуація анітрохи не покращувалася. Кожні кілька днів надходили жахливі новини про арешти братів і сестер та обшуки в їхніх будинках. Пізніше я дізналася, що великий червоний дракон використовував усілякі мерзенні тактики, щоб спокушати й вводити в оману заарештованих, і провокував їх, щоб вони продавали одне одного, а якщо вони цього не робили, використовував тортури, аби вичавити з них усе. Згодом з’явилася новина про те, що Чжу Фен, неправдива лідерка, яку відсторонили від обов’язків у нашій церкві, не витримала введення в оману та допитів великого червоного дракона, який використовував метод «батога й пряника», і за кілька днів стала юдою та зрадила Бога. Усі ці новини знову стривожили мене. Я постійно думала про це й тієї ночі не могла заснути. Мені здавалося, що я бачу спотворені болем обличчя братів і сестер на лаві для тортур. Я також подумала про те, що Чжу Фен знала все про роботу церкви й про те, де я живу. Якщо вона змогла зрадити Бога, то хто знає, коли вона могла б продати мене. Якщо мене заарештують, чи зможу я витримати жорстокі тортури? Хіба не жахливо буде, якщо я помру у в’язниці? Розмірковуючи над цим, я відчула, як поринаю в темряву. Я не відчувала ноші в обов’язку, який мала виконувати, і сили повністю покинули мене. По дорозі на зібрання я дуже нервувала, коли поряд проїжджала поліцейська машина. Проходячи повз район, де заарештували кількох братів і сестер, я була стривоженою й боялася арешту. Я думала про те, щоб на деякий час сховатися, почекати, поки ситуація покращиться, а потім збиратися з іншими. Але ця думка не давала мені спокою. Я подумала, що якби в церкві не розібралися з антихристом і злими людьми, вони продовжували б переривати роботу, і якби я продовжувала жити в стані боягузтва та страху смерті, не виконуючи добре свій обов’язок, у мене не було б добрих вчинків чи будь-якого свідчення і я стала б посміховиськом для сатани. Я розмірковувала: «Кожна людина переживає народження, старіння, хвороби та смерть. Чому ж я так боялася, постаючи перед обличчям смерті?». Головним чином, я занадто прагнула захистити себе. Я боялася, що не матиму доброго фіналу, незважаючи на свою віру, а натомість мене катуватиме й заб’є до смерті великий червоний дракон, і я терпітиму жахливий біль. Я була віруючою лише кілька років і ще не розуміла істини. Якби я так померла, то втратила б свій шанс їсти й пити Божі слова, переживати Його роботу та бути спасенною. Хіба тоді моя віра не була б марною? Що більше я думала про це, то важче було це прийняти, тож я відразу помолилася Богові, просячи Його просвітити й спрямувати мене, щоб я могла зрозуміти істину та здобути правильне розуміння щодо цих речей. Пізніше я натрапила на цей уривок із Божих слів: «У Бога є влаштування для кожного з Його послідовників. Для кожного з них Бог приготував середовище, в якому той може виконувати свій обов’язок, і кожен має благодать і прихильність Бога, якими може насолоджуватися. Бог також готує для людини особливі обставини, а ще вона має зазнати великих страждань – це зовсім не схоже на те легке життя, яке люди уявляють. … Як померли ті учні Господа Ісуса? Серед цих учнів були такі, кого побили камінням, проволокли за конем, розіп’яли вниз головою, розірвали п’ятьма кіньми – усілякі смерті їх спіткали. Що стало причиною їхніх смертей? Може, учнів Ісуса законно стратили за злочини? Ні. Вони популяризували Євангеліє Господнє, але люди світу не прийняли його, а натомість засуджували, били й ганили їх, і навіть страчували – ось так вони прийняли мученицьку смерть. Не говорімо про остаточний фінал цих мучеників чи про Божий вердикт щодо їхніх вчинків, але запитаймо ось про що: коли вони дійшли до кінця, чи те, як вони зустріли кінець свого життя, відповідало людським уявленням? (Ні, не відповідало.) З огляду на людські уявлення, вони заплатили величезну ціну за те, щоб популяризувати Божу роботу, але кінець кінцем сатана їх убив. Це не узгоджується з людськими уявленнями, але саме це з ними сталося. Це те, що допустив Бог. Яку істину можна шукати в цьому? Чи Бог дозволив їм так померти через Своє прокляття й засудження, чи це був Його план і благословення? Ані те, ані інше. Що ж це було? Зараз люди з болем у серці розмірковують про їхню смерть, але так це відбувалося тоді. Ті, хто вірив у Бога, померли саме так, як це можна пояснити? Коли ми зачіпаємо цю тему, ви ставите себе на їхнє місце, тож чи сумують ваші серця, чи відчуваєте ви прихований біль? Ви думаєте: “Ці люди виконували свій обов’язок популяризації Божого Євангелія й мають вважатися добрими людьми, тож як вони могли дійти до такого кінця й такого фіналу?”. Насправді так померли й відійшли їхні тіла; у такий спосіб вони відійшли зі світу людей, але це не означає, що їхній фінал був такий самий. Якими б не були засоби їхньої смерті чи відходу, і як би це не сталося, Бог не так визначив остаточні фінали цих життів, цих створених істот. Ти мусиш ясно це розуміти. Навпаки, вони використали саме цей спосіб, аби засудити цей світ і засвідчити про Божі діяння. Ці створіння використали свої безцінні життя, свої останні миті, щоб дати свідчення про Божі діяння, щоб дати свідчення про велику Божу силу, щоб заявити сатані та світові, що Божі діяння правильні, що Господь Ісус – Бог, Господь і втілена Божа плоть. Аж до останньої миті свого життя вони так і не відреклися від імені Господа Ісуса. Хіба це не був своєрідний суд над цим світом? Вони використали свої життя, аби проголосити світові та підтвердити людям, що Господь Ісус є Господом, що Він Христос і втілена Божа плоть, що робота відкуплення всього людства, яку Він виконав, дає цьому людству змогу жити далі: це навічно незмінний факт. Наскільки ті, хто прийняв мученицьку смерть за популяризацію Євангелія Господа Ісуса, виконали свій обов’язок? Чи повною мірою вони це зробили? У чому проявилася ця повнота? (Вони принесли в жертву своє життя.) Саме так, вони заплатили ціну своїм життям. Сім’я, багатство, матеріальні речі цього життя – це все зовнішнє; єдине, що стосується людського “я”, – це життя. Для кожної живої людини її життя – найцінніше, найдорожчий скарб. Так сталося, що ці люди змогли віддати в жертву найцінніше, що мали, – життя, – щоб підтвердити й засвідчити Божу любов до людства. До самого дня своєї смерті вони не відреклися ні від Божого імені, ні від Божої роботи, і вони використали останні миті свого життя, щоб дати свідчення щодо існування цього факту. Хіба це не найвища форма свідчення? Це найкращий спосіб виконати свій обов’язок; саме це й означає виконати свою повинність. Коли сатана погрожував їм і залякував їх, коли вони зрештою навіть змушені були заплатити ціну власним життям, вони не відмовилися від своєї повинності. Ось що означає виконати свій обов’язок повною мірою. Що Я маю під цим на увазі? Чи маю Я на увазі, що ви мусите давати свідчення про Бога й популяризувати Його Євангеліє таким самим методом? Ти не обов’язково мусиш учинити саме так, але ти мусиш розуміти, що це твоя повинність, і прийняти це як те, що маєш виконати з обов’язку, якщо Богу це від тебе потрібно» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Проповідування Євангелія – обов’язок, який зобов’язані виконувати всі віряни). Божі слова допомогли мені чіткіше побачити проблему смерті. Я дізналася, який спосіб мислення слід мати в ситуаціях на межі життя і смерті, і що я завжди була обмежена й скута страхом смерті головним чином тому, що не до кінця розуміла ту істину, що Бог володарює над нашими долями. Хоча я, як віруюча, читала багато Божих слів і теоретично розуміла, що Бог володарює над нашим життям і смертю і влаштовує їх, я не мала жодного реального особистого досвіду чи розуміння. Я також побачила свій фатальний недолік. Здебільшого я боялася смерті, тому що боялася тортур і фізичних страждань перед смертю, а також боялася, що не матиму доброго фіналу та місця призначення, якщо помру. Я думала, що якщо дозволю великому червоному дракону закатувати мене до смерті, це буде трагічна смерть. Зокрема, коли я думала про те, скільки братів і сестер було заарештовано й закатовано, і чула про те, як Чжу Фен зрадила Бога, я боялася, що вона продасть мене. Я хвилювалася, що мене теж можуть піддати таким нищівним тортурам, або я навіть помру від них, тому я відчувала себе дуже засмученою. Але насправді фізичні страждання – це не найгірший біль. Якщо ми не витримаємо тортур і зрадимо Бога, наші дух, душа й тіло будуть покарані. Це найбільше страждання й нестерпний біль. Я згадала про тих, хто став юдою і зрадив Бога, і кого потім покинув Святий Дух. Вони казали, що це було так жахливо, ніби їм вирвали серце, і вони не знали, як їм жити далі, немов вони бездушні трупи, просто живі мерці. Жити так було б набагато болючіше, ніж бути закатованою до смерті. Тоді я згадала Петра. Після того як він утік із в’язниці, Господь Ісус явився йому й сказав: «Хочеш, щоб Мене ще раз розіп’яли за тебе?» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Люди ставлять до Бога забагато вимог). Петро зрозумів, що мав на увазі Бог, і знав, що настав день, який Бог приготував для нього, щоб він дав свідчення. Він підкорився, готовий коритися до самої смерті, віддати всього себе й бути розіп’ятим задля Бога. Петро знав, що бути розіп’ятим означає терпіти нестерпний біль, але він усе одно вирішив підкоритися Богові, дати прекрасне, гучне свідчення про Бога й осоромити сатану. У світлі покори Петра Богові мені стало так соромно. Думка про смерть сповнювала мене страхом, і я мала вимоги до Бога, сподіваючись, що не помру в муках і матиму прекрасне місце призначення. Хіба це було розумно чи покірно? Але потім я усвідомила, що коли ми зазнаємо шкоди від сатани й постаємо перед смертю, лише здатність пожертвувати власним життям є по-справжньому значущою і є найкращим свідченням. Якщо я виберу захистити себе та жити без гідності, навіть якщо моє тіло житиме далі й не страждатиме від болю, для Бога це буде зрадою і нездатністю дати свідчення. В очах Бога моя душа була б уже мертвою, і зрештою я була б Ним покарана. Лише це є справжньою смертю. Якщо я зможу пожертвувати своїм життям, захистити роботу церкви, добре виконати свій обов’язок, бути непохитною у своєму свідченні про Бога й посоромити сатану, то навіть якщо мене заб’ють до смерті, моя душа все одно буде в Божих руках і продовжуватиме жити. У той момент я усвідомила, що була занадто бунтівничою, не бажала підкорятися Божому володарюванню та влаштуванням і не була віддана тому, щоб пожертвувати своїм життям заради свідчення про Бога. Бог дозволив мені пережити це переслідування і поневіряння, сподіваючись, що я засвою урок, озброюся істиною й пізнаю, що створені істоти повинні підкорятися Богові, і що якщо колись Богу знадобиться, щоб я дала таке свідчення, я повинна беззастережно підкоритися, бути як Петро й мати рішучість задовольнити Бога. Хоча я все ще не мала глибокого розуміння Бога, я вірила, що все, що Він робить, є праведним. Чи дозволяє Він комусь жити, чи померти – у цьому є Його благий намір і Його володарювання та впорядкування. Коли я зрозуміла ці речі, мене більше не так сковувала думка про смерть. Яким би божевільним не було переслідування великого червоного дракона, я була готова віддати себе в Божі руки й виконувати свій обов’язок, навіть якщо мене заарештують.

Після цього я пішла на місця зібрань, щоб провести бесіди про Божі слова з братами й сестрами, щоб усі зрозуміли: Бог використовує великого червоного дракона, аби той надавав послуги задля досягнення Його цілей, щоб удосконалити нас, використовуючи його арешти та переслідування, щоб ми могли чітко побачити його злу сутність, мати щодо нього розпізнавання й відкинути його в наших серцях, водночас вдосконалюючи нашу віру та любов через ці випробування й поневіряння. Поки великий червоний дракон шаленів, арештовуючи нас, антихрист також приносив у церкву хаос і переривав її роботу. Але всім нам потрібно покладатися на Бога, все одно продовжувати їсти й пити Його слова й розпізнати антихриста в цьому середовищі, щоб виконувати свій обов’язок і бути непохитними у нашому свідченні про Бога. Щойно вони зрозуміли Божий намір, усі були готові продовжувати церковне життя в цьому суворому середовищі й добре виконувати свій обов’язок, щоб посоромити сатану.

Після цього я також розмірковувала над собою. Чому мені так бракувало віри в попередній ситуації, чому я завжди егоїстично думала тільки про себе? Якою була справжня причина? У своєму пошуці я прочитала це в Божих словах: «Антихристи надзвичайно егоїстичні й ниці. Вони не мають справжньої віри в Бога, а тим більше вірності Богові; коли вони стикаються з проблемою, вони захищають і оберігають лише себе. Для них немає нічого важливішого за їхню власну безпеку. Поки вони можуть жити й не бути заарештованими, їм байдуже, скільки шкоди завдано роботі церкви. Ці люди надзвичайно егоїстичні, вони зовсім не думають про братів і сестер чи про роботу церкви, вони думають лише про свою власну безпеку. Вони – антихристи. Тож коли такі речі трапляються з тими, хто вірний Богові й має справжню віру в Бога, як вони з ними справляються? Чим їхні дії відрізняються від дій антихристів? (Коли такі речі трапляються з тими, хто вірний Богові, вони шукатимуть будь-який спосіб захистити інтереси Божого дому, захистити від втрат приношення Божі, і вони зроблять необхідні розпорядження для лідерів і працівників, а також для братів і сестер, щоб мінімізувати втрати. Антихристи ж насамперед дбають про власний захист. Їх не турбує робота церкви чи безпека Божих обранців, і коли церква стикається з арештами, це призводить до шкоди для церковної роботи.) Антихристи кидають напризволяще роботу церкви й Божі приношення й не доручають людям займатися ліквідацією наслідків. Це те саме, що дозволити великому червоному дракону захопити Божі приношення і Його обраних людей. Хіба це не прихована зрада Божих приношень і Його обраних людей? Коли ті, хто вірний Богові, чітко знають, що середовище небезпечне, вони однаково ризикують, виконуючи роботу з ліквідації наслідків, і зводять до мінімуму втрати для Божого дому, перш ніж самі відійдуть. Вони не ставлять на перше місце свою власну безпеку. Скажіть Мені, у цій нечестивій країні великого червоного дракона, хто міг би гарантувати, що у вірі в Бога й виконанні обов’язку немає жодної небезпеки? Який би обов’язок людина не брала на себе, він пов’язаний із певним ризиком, але виконання обов’язку доручено Богом, і, слідуючи за Богом, людина має брати на себе ризик виконання свого обов’язку. Слід проявляти мудрість, і необхідно вживати заходів для забезпечення своєї безпеки, але не слід ставити на перше місце особисту безпеку. Слід зважати на Божі наміри, ставлячи на перше місце роботу Його дому й поширення Євангелія. Виконання людиною Божого доручення – це найважливіше, і воно на першому місці. Антихристи ставлять на перше місце свою особисту безпеку; вони вважають, що все інше їх не стосується. Їм байдуже, коли щось трапляється з кимось іншим, ким би він не був. Поки із самими антихристами нічого поганого не трапляється, вони почуваються спокійно. Вони позбавлені будь-якої вірності, що визначається природою-сутністю антихристів» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина друга). Божі слова вдарили мене в самісіньке серце. Бог викриває, що антихристи є неймовірно порочними, егоїстичними й ницими за своєю природою, і що вони не вірні Богу. Постаючи перед небезпекою, вони просто вибирають захист себе, не зважаючи на безпеку братів і сестер. Вони думають лише про свої плотські інтереси та власну безпеку, дозволяючи великому червоному дракону захопити Божих обранців і Божі приношення. Так вони приховано продають братів і сестер та інтереси Божого дому. Саме так діють антихристи. Спочатку я мала егоїстичні й ниці думки та ідеї, які насправді виявляли мій характер антихриста. Коли Ян Юе заарештували, багатьох інших потрібно було поінформувати, і я мала взяти на себе відповідальність за швидке перевезення книг із Божими словами, але я боялася, що великий червоний дракон мене заарештує, закатує й заб’є до смерті і я втрачу свій шанс на спасіння, тому я хотіла покинути свій обов’язок. Як лідер, я відповідала за роботу церкви. Моїм обов’язком було захищати безпеку братів і сестер і стежити за тим, щоб інтереси церкви не постраждали. Але коли виникла небезпека, я зовсім не думала про інших, а лише про власне життя чи смерть. Будь-які думки про братів і сестер та інтереси церкви в той момент відійшли на задній план, ніби я не мала б до них співчуття, якби їх заарештували, побили чи вони страждали б від болю. Мені здавалося, що втрати, як несли інтереси Божого дому, не мають до мене ніякого відношення, і мені достатньо просто убезпечити себе. Як мені могло так бракувати людськості, як я могла бути такою ницою та злостивою? Ті, хто вірний Богу, ставлять інтереси Божого дому на перше місце в усьому. Але коли щось трапилося, я просто хотіла покинути свій обов’язок і сховатися за лаштунками. Я сподівалася, що мені не доведеться робити нічого небезпечного чи стикатися з чимось, що загрожує життю. Раз у раз я хотіла перекласти небезпечну роботу на Чень Хуей і Чжан Мінь. Хоча я так і не зробила цього, мої думки та ідеї дуже сильно виходили на перший план. Цей мій характер був таким самим злостивим і ницим, як і в антихристів. Фактично, я вже була на межі того, щоб вчинити зло. На щастя, Божі слова судили, розвінчали та вчасно спрямували мене, тож я ледве уникнула вчинення зла. Інакше Бог зненавидів би мене й відцурався б від мене. Усвідомивши це, я нарешті повністю зрозуміла, наскільки важливо відчувати суд і кару Божих слів у вірі в Бога.

У наступні дні великий червоний дракон невпинно продовжував заарештовувати й переслідувати членів церкви. Сестру, яку перевели з іншого місця, заарештували під час виконання обов’язку, і ще одну особу, яку вже було вичищено, також заарештували. Ситуація досі залишалася дуже напруженою. Пізніше я прочитала це в Божих словах: «Чи справді ви ненавидите великого червоного дракона? Чи ви по правді, щиро ненавидите його? Чому Я запитую вас про це так багато разів? Чому Я ставлю вам це запитання знову і знову? Який образ великого червоного дракона у ваших серцях? Чи справді його було усунуто? Чи справді ви не вважаєте його своїм отцем? Усі люди мають зрозуміти Мій намір у Моїх запитаннях. Він полягає не в тому, щоб викликати гнів народу, не в тому, щоб підбурювати людей до бунту, не в тому, щоб людина сама могла знайти вихід, але в тому, щоб дати усім людям можливість звільнитися від пут великого червоного дракона» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божі слова до цілого всесвіту, Глава 28). Божі слова правдиві. Країна великого червоного дракона – це як пекло на землі. До того, як я особисто пережила його переслідування й гоніння, коли я читала Божі слова: «Чи справді ви ненавидите великого червоного дракона?», я не відчувала справжньої ненависті до нього у своєму серці, хоча я й визнавала цього на словах. Лише після того, як я на власні очі побачила переслідування віруючих Комуністичною партією Китаю, її жорстокі методи знущання з людей і те, як вона без жодної причини заарештовує віруючих, жорстоко катує їх і навіть забиває декого до смерті, я нарешті почала ненавидіти великого червоного дракона – демона із самісінького дна мого серця. Саме через переслідування та знущання великого червоного дракона я по-справжньому побачила порочну, злу сутність сатани. Я також особисто пережила Боже володарювання й владу та здобула віру в Бога. З якими б ситуаціями я не стикалася після цього, я була готова зробити все можливе, щоб як слід виконати свій обов’язок і більше не бути егоїстичною й ницою людиною, яка шукає власної вигоди. Натомість я мала б спиратися на Бога, зважати на Його намір, ставити інтереси Божого дому на перше місце й добре виконувати свій обов’язок.

Після цього я побесідувала з моїми сестрами-напарницями про те, що якою б жахливою не була ситуація, розвінчання антихристів і злих людей не можна відкладати. Після нашої бесіди ми все зробили відповідно до принципів. Завдяки настанові Божих слів я більше не боялася арешту так сильно, і могла нормально виконувати свій обов’язок. Зрештою, ми без проблем виключили антихриста з церкви, і брати й сестри поступово повернулися до нормального церковного життя. Усі були вдячні Богові та славили Його. Цього разу, зіткнувшись з арештами й переслідуваннями з боку великого червоного дракона, я не здалася й не покинула свого обов’язку. Це було цілком і повністю результатом настанови Божих слів. Дякувати Богу!