Сінь Цзін, Китай

У червні 2015 року я перейшла до однієї церкви, щоб служити євангельською дияконкою. Тоді Лі Цзє відповідала за полив новонавернених, і оскільки того вимагали наші обов’язки, ми часто працювали разом. Ми були майже однолітками, вели схожий спосіб життя й мали подібні характери. Найголовніше, що через репресії КПК проти віруючих наші чоловіки противилися нашій вірі. Ми мали схожий досвід і нам завжди було про що поговорити, тому ми особливо добре ладнали. На той час я щойно прийшла до цієї церкви, ще не знала інших братів і сестер, та й у виконанні свого обов’язку стикалася з багатьма труднощами. Лі Цзє з великим ентузіазмом бесідувала зі мною й допомагала, а я часто підтримувала її у вирішенні життєвих проблем. Поступово ми почали ділитися найпотаємнішими думками й почуттями та стали дуже близькими.

Згодом мене обрали церковною лідеркою, і ми вже не спілкувалися так часто, як раніше. Через кілька місяців чимало братів і сестер розповіли мені про Лі Цзє. Вони казали, що вона була дуже зарозумілою й пихатою, і коли в інших виникали труднощі, вона не лише терпляче їм не допомагала, а й сварила та принижувала їх. Через це всі відчували себе скованими нею. Куратор вказав їй на це, але вона відмовилася приймати зауваження й безпідставно сперечалася. Вона настільки переривала, що зібрання не давали прогресу. Коли брати й сестри бесідували з нею, вона залишалася невідступною і перекладала провину на інших. Вона нечітко бесідувала про істину, і новонавернені її не розуміли, до того ж іноді вона негативно висловлювалася. Протягом тих двох місяців вона погано справлялася з поливом новонавернених. Дізнавшись про цю ситуацію, я зрозуміла, що Лі Цзє більше не підходить для роботи з поливу. Мої співпрацівники запропонували відсторонити її, зауваживши, що якщо вона залишиться, церковна робота затримуватиметься. Почувши це, я засмутилася, адже вона так мені допомагала й ми були хорошими подругами. Що вона подумає про мене, міркувала я, якщо погоджуся на її відсторонення? Чи скаже вона, що я безсердечна? До того ж вона мала сильне почуття власної гідності, і відсторонення дуже сильно її засмутило би. Обміркувавши все це, я не мала духу відсторонити її. Тож я знайшла виправдання: мовляв, хоча останнім часом Лі Цзє й погано виконувала свій обов’язок, це не цілком її вина. Новонавернені, яких вона поливала, мали багато релігійних уявлень і повільно все сприймали, тому її погані результати можна вибачити. До того ж вона важко працювала й приділяла роботі багато часу. Якщо ми відсторонимо її, знадобиться час, щоб знайти підходящу заміну, тож поки що краще її залишити. Почувши мої слова, співпрацівники вагалися, але потім усі неохоче погодилися дозволити їй тимчасово продовжити виконувати свій обов’язок, водночас якнайшвидше шукаючи їй заміну. Це принесло полегшення, але мені все одно було якось не по собі від думки, що хоча зараз її не відсторонили, це доведеться зробити, щойно знайдеться заміна. Можливо, якщо я трохи більше допоможу їй, її результати покращаться, і її не доведеться відсторонювати. Тож тієї ночі після вечірнього зібрання я пішла прямо до Лі Цзє додому, поговорила з нею про причини неефективності її роботи і вказала на деякі проблеми в її обов’язку. Але вона не мала самопізнання й постійно сперечалася. Я дуже засмутилася, побачивши таку її поведінку. Після цього я ще багато разів бесідувала з нею, щоб допомогти їй покращити результати в обов’язку, але її результати її роботи так і не змінилася на краще, що мене дуже непокоїло. Через деякий час зі мною кілька разів зв’язувався вищий лідер, питаючи про відсторонення Лі Цзє. Я просто відмахувалася, кажучи, що ще не знайшла підходящої заміни. Згодом, оскільки Лі Цзє проігнорувала поради й цілком можливо, що перебуваючи під наглядом поліції, таємно вийшла на зв’язок із сестрою, яка наражалася на небезпеку, я не мала іншого вибору, як заборонити їй виконувати обов’язок.

Згодом церква доручила мені займатися євангельською роботою, і я одразу згадала про Лі Цзє. Вона сиділа вдома, нещасна й без жодного обов’язку. Раніше вона дуже любила проповідувати Євангеліє, тому це здавалося чудовою можливістю. Я порушила це питання на зустрічі співпрацівників. Я сказала: «Лі Цзє свого часу довго проповідувала Євангеліє, це її сильна сторона. Вона знає, що наробила помилок, і дуже шкодує про це. Даймо їй можливість проповідувати Євангеліє». Почувши це, кілька співпрацівників погодилися. На мій подив, невдовзі брати й сестри розповіли мені, що Лі Цзє упереджено ставиться до євангельської дияконки й на зібраннях каже, ніби ця дияконка у минулому її пригнічувала. Вона постійно про це казала. Це призвело до того, що брати й сестри також стали упереджено ставитися до євангельської дияконки та почали її ізолювати. Під час виконання роботи Лі Цзє також суперечила диякоці й протистояла їй, а деякі сестри стали на бік Лі Цзє. Це означало, що євангельська дияконка не могла виконувати свою роботу, і це серйозно заважало євангельській роботі. Почувши це, я була просто вражена. Дияконка уже давно вибачилася перед Лі Цзє за те, що сталося в минулому. До того ж я бесідувала з нею, радила їй пізнавати себе й винести з цього урок, а не надмірно все аналізувати. Та я й подумати не могла, що вона досі тримає образу. Її поведінка вже спричиняла серйозне переривання в церкві. Якщо вона не покається й усе так триватиме, її доведеться ізолювати, щоб вона порозмірковувала над собою. Що більше я про це думала, то більше за неї хвилювалася. Пізніше я ще не раз із нею бесідувала. В очі вона казала правильні речі, але на зібраннях поводилася так само, як і раніше. Деякі інші диякони також бесідували з нею й допомагали, але вона не мала пізнання себе й не бажала змінюватися.

Невдовзі вища лідерка дізналася про поведінку Лі Цзє. Вона сказала, що Лі Цзє перериває роботу церкви, не хоче каятися після численних бесід і має поганий вплив на інших. Згідно з принципами, її слід відсторонити від обов’язку, а якщо вона й далі не каятиметься – вичистити з церкви. Коли я це чула, у мене стислося серце. Я згадала, як Лі Цзє покинула дім, кинула роботу й стільки всього вистраждала. Буде дуже шкода, якщо її доведеться вичистити. У минулому, коли я мала труднощі, вона так мені допомагала; до того ж у церкві я була для неї найближчою людиною. Якщо я зараз за неї не заступлюся, і вона про це дізнається, хіба вона не скаже, що я зовсім безсердечна? Як я зможу дивитися їй в очі, якщо її справді вичистять? Вона точно на мене образиться і їй буде дуже боляче. Із цими думками я сказала співпрацівникам: «У Лі Цзє справді є певні проблеми, але вона весь час виконувала свої обов’язки в церкві й ефективно проповідувала Євангеліє, тому, можливо, так з нею вчиняти – надто суворо. Може, дамо їй ще один шанс, більше їй допоможемо, і вона все зрозуміє та зміниться?». Тоді одна співпрацівниця дуже серйозно сказала мені: «Сестро, ти дієш безпринципно і піддаєшся почуттям. У минулому Лі Цзє досить ефективно проповідувала Євангеліє, вона багато працювала й страждала, але вона не приймає істину. Вона ненавидить істину й відіграє в церкві далеко не позитивну роль. Вона вже серйозно перервала роботу церкви. Ти не можеш постійно вигороджувати її через власні почуття. Подивися на себе: хіба це не так?». Почувши це, я усвідомила, що у випадку з Лі Цзє справді не дотримувалася принципів, але мене все ще роздирали сумніви. Мені все одно хотілося дати їй ще один шанс. Дорогою додому в мене раптом запаморочилося в голові, світ наче закрутився, і я навіть боялася розплющити очі. Я ледве трималася на ногах. Я зрозуміла, що, мабуть, так Бог дисциплінує мене, і мовчки Йому помолилася. Тієї миті мені чітко пригадалися Божі слова. Бог говорить: «Коли люди ображають Бога, це може бути не через якусь одну подію чи висловлювання, а радше через ставлення, яке вони мають, і стан, у якому вони перебувають. Це дуже страшна річ» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний VII). Роздумуючи над цими словами Бога, я відчула страх у серці. Я розуміла, що могла чимось образити Бога. Я почала розмірковувати над собою й усвідомила, що просто вперто продовжувала заступатися за Лі Цзє. Я знала, що вона не відіграє позитивної ролі в церкві, і все ж потурала її перериванням. Коли вища лідерка й мої співпрацівники запропонували заборонити їй виконувати обов’язок, я раз у раз заступалася за неї і нічого не робила, щоб захистити роботу церкви. Я справді заслуговувала на те, щоб мене дисциплінували. Із цими думками я поспішно помолилася Богові, сказавши, що готова порозмірковувати над собою щодо цієї справи. Після молитви, ледве тримаючись на ногах, я попленталася додому.

Повернувшись, я прочитала уривок із Божих слів. Бог говорить: «Деякі люди вкрай сентиментальні. Щодня, у всіх своїх словах та діях стосовно інших вони живуть своїми почуттями. Вони відчувають прихильність до тієї чи іншої людини та проживають свої дні, будучи зануреними в тонкощі прихильності. У всьому, із чим вони стикаються, вони живуть у світі емоцій. … Можна сказати, що почуття є фатальною вадою цієї людини. Нею в усьому керують її почуття, вона не здатна практикувати істину або діяти відповідно до принципів і вона часто схильна повставати проти Бога. Почуття – це її найбільша слабкість, її фатальна вада, і її почуття цілком здатні привести її до краху та знищити її. Надмірно емоційні люди не здатні практикувати істину або підкорятися Богові. Вони переймаються плоттю, і вони дурні й нетямущі. Саме таким людям властиво бути дуже емоційними, і вони живуть своїми почуттями» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Як пізнати людську натуру). Прочитавши ці слова, я була настільки зворушена, що сльози потекли самі собою. Лише тоді я усвідомила, що в цій справі дійсно керувалася почуттями. У ситуації з Лі Цзє я заступалася за неї на основі почуттів; я постійно переймалася її почуттями й ставала на її бік лише тому, що раніше вона мені допомагала й ми мали хороші стосунки. Я не могла вирішувати справи чесно та справедливо, згідно з принципами. Насправді я розуміла, що вона погано виконує свій обов’язок і перериває роботу, що дозволяти їй продовжувати – це швидше шкода, ніж користь, і що її слід було негайно відсторонити. Але через наші хороші стосунки я, керуючись почуттями, заступалася за неї, знаходячи всілякі причини та виправдання, аби переконати співпрацівників не відсторонювати її. Я навіть хотіла допомогти їй покращити результати, щоб вона змогла зберегти свій обов’язок. Якби не наші дружні стосунки, я б не робила все можливе, аби за неї заступитися. Якби на її місці був будь-який інший брат чи сестра, я б вирішила справу згідно з принципами. Я нарешті побачила, що почуття були моєю ахіллесовою п’ятою; у своїх словах і вчинках я керувалася почуттями, на кожному кроці вигороджуючи Лі Цзє та абсолютно не зважаючи на істини-принципи. Я взагалі не брала до уваги роботу чи інтереси церкви. Я була такою егоїстичною й ницою!

Я прочитала ще кілька уривків із Божих слів, які дали мені глибше розуміння того, що означає діяти під впливом почуттів. Всемогутній Бог говорить: «Які проблеми пов’язані з почуттями? По-перше, як ти оцінюєш членів своєї родини та як ставишся до того, що вони роблять. “Те, що вони роблять”, тут, природно, включає випадки, коли вони переривають роботу церкви й заважають їй, коли вони засуджують людей за їхньою спиною, коли вони вдаються до деяких практик маловірів тощо. Чи можеш ти ставитися до цього неупереджено? Коли тобі необхідно написати оцінку членів своєї родини, чи можеш ти зробити це об’єктивно й неупереджено, відкинувши власні почуття? Це стосується того, як ти ставишся до членів своєї родини. Крім того, чи маєш ти почуття до тих, з ким ти ладнаєш або хто раніше тобі допомагав? Чи здатний ти дивитися на їхні дії та поведінку об’єктивно, неупереджено й точно? Якщо вони переривають роботу церкви й заважають їй, чи зможеш ти негайно повідомити про них або викрити їх після того, як дізнаєшся про це? Також, чи маєш ти почуття до тих, хто тобі відносно близький або хто поділяє твої інтереси? Чи маєш ти неупереджену й об’єктивну оцінку, визначення та спосіб поводження з їхніми діями та поведінкою? Припустимо, що з цими людьми, з якими ти маєш сентиментальний зв’язок, церква розбирається згідно з принципами, і результат цього не відповідає твоїм власним уявленням – як би ти до цього поставився? Чи зміг би ти підкоритися? Чи продовжував би ти таємно плутатися з ними, і чи був би ти введений ними в оману й навіть підбурений ними виправдовуватися за них, обґрунтовувати їхні дії та захищати їх? Чи прийшов би ти на допомогу й підставив би плече тим, хто тобі допоміг, нехтуючи при цьому істиною-принципами та ігноруючи інтереси Божого дому? Хіба ці різні проблеми не пов’язані з почуттями? Деякі люди кажуть: “Хіба почуття не стосуються лише родичів і членів сім’ї? Хіба сфера почуттів – це не лише твої батьки, брати й сестри та інші члени сім’ї?”. Ні, почуття охоплюють широке коло людей. Забудь про неупереджену оцінку членів власної родини – деякі люди не здатні навіть неупереджено оцінити своїх добрих друзів і приятелів, і вони перекручують факти, коли говорять про цих людей. Наприклад, якщо їхній приятель не займається своєю належною роботою і завжди вдається до криводушних і нечестивих практик у своєму обов’язку, вони опишуть його як досить грайливого і скажуть, що його людськість незріла й ще не стабільна. Хіба в цих словах немає почуттів? Це мова, сповнена почуттів. Якщо хтось, хто не має до них жодного стосунку, не займається своєю належною роботою і вдається до криводушних і нечестивих практик, вони скажуть про нього різкіші речі й можуть навіть засудити його. Хіба це не прояв того, що людина говорить і діє на основі почуттів? Чи є люди, які живуть своїми почуттями, неупередженими? Чи є вони порядними? (Ні.) Що не так із людьми, які говорять відповідно до своїх почуттів? Чому вони не можуть ставитися до інших справедливо? Чому вони не можуть говорити на основі істин-принципів? Люди, які дволичні й ніколи не засновують свої слова на фактах, є нечестивими. Не бути неупередженим, коли говориш, завжди говорити відповідно до своїх почуттів і заради себе, а не відповідно до істин-принципів, не думати про роботу Божого дому, а просто захищати свої особисті почуття, славу, вигоду та статус – це характер антихристів. Саме так говорять антихристи; усе, що вони кажуть, є нечестивим, таким, що заважає та перериває. Люди, які живуть серед уподобань та інтересів плоті, живуть серед своїх почуттів. Люди, які живуть своїми почуттями, – це ті, хто зовсім не приймає і не практикує істину» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (2)). «Я не даю людям можливості виразити свої почуття, бо Я позбавлений плотських почуттів і до крайньої міри зненавидів почуття людей. Саме через почуття між людьми Я був відкинутий убік і став “третьою стороною” у їхніх очах; саме через почуття між людьми Я був забутий; саме через свої почуття людина використовує можливість заспокоїти свою “совість”; саме через свої почуття людина завжди противиться Моїй карі; саме через свої почуття людина завжди називає Мене нечесним і несправедливим та каже, що Я не зважаю на почуття людини у Своєму веденні справ. Чи маю Я також родичів на землі? Хто коли-небудь, подібно до Мене, працював день і ніч, не думаючи ні про їжу, ні про сон, заради всього Мого плану управління? Як може людина зрівнятися з Богом? Як може людина бути сумісною з Богом?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божі слова до цілого всесвіту, Глава 28). Читання Божого слова допомогло мені краще зрозуміти, що означає діяти під впливом почуттів, і я побачила, що Бог ненавидить людські почуття. Діючи під впливом почуттів, ми можемо порушувати істини-принципи, чинити зло й опиратися Богу. Як церковна лідерка, я не практикувала істину й не ставилася до людей справедливо та згідно з принципами. Натомість, керуючись почуттями, я оберігала особисті стосунки й не відстороняла ту, кого слід було відсторонити. Я використовувала роботу церкви, щоб робити послуги, і захищала власний імідж на шкоду церковним інтересам. Це завдало шкоди життю братів і сестер і лише переривало роботу церкви. Я кусала руку, яка мене годує, – хіба я не зрадила свою відданість? Хіба це не була зневага та опір Богові? Усвідомивши це, я сповнилася глибоким каяттям і поспішно помолилася Богові та покаялася. Пізніше на зібранні я відкрилася й побесідувала про те, як діяла під впливом почуттів у справі Лі Цзє. Також, зважаючи на її поведінку, я зняла її з обов’язку й попросила розмірковувати над собою.

Минуло близько шести місяців. Лі Цзє не те що не розмірковувала над собою й не усвідомлювала своєї злої поведінки, а й досі наполягала, що з нею вчинили несправедливо, і скаржилася, що лідери й диякони були до неї несправедливими. Поза очі вона звинувачувала їх у тому, що вони спеціально її мучили. Моя сестра-напарниця бесідувала з нею про істину й проаналізувала її поведінку, але Лі Цзє залишалася зухвалою й постійно виправдовувалася. Лі Цзє навіть перестала розмовляти із цією сестрою, відвернувшись від неї на знак протесту. Вона поширювала негатив серед інших, розповідаючи про те, як багато страждала, не отримавши за це жодних благословень, тоді як ті, хто не страждав, насолоджувалися благословеннями. Деякі з тих, з ким вона спілкувалася, були введені в оману, стали на її бік і захищали її. Усе це змусило мене згадати уривок із Божих слів: «Тих, хто виплескує свої отруйні, злостиві розмови в церкві, хто поширює безпідставні чутки, розпалює розбрат і створює кліки серед братів і сестер, – тих слід було виключити з церкви. Але оскільки нині інша епоха Божої роботи, ці люди обмежені, бо їх безсумнівно слід відсіяти. Усі розбещені сатаною люди мають зіпсовані характери. У деяких тільки й є, що зіпсовані характери, а інші відрізняються: вони мають не лише зіпсовані сатанинські характери, а й надзвичайно злостиву природу. Мало того, що їхні слова і вчинки виявляють їхні зіпсовані сатанинські характери, ці люди, крім того, є справжніми дияволами й сатанами. Їхня поведінка перериває Божу роботу й заважає їй, заважає життю-входженню братів і сестер та шкодить нормальному життю церкви. Рано чи пізно необхідно очистити церкву від цих вовків в овечій шкурі. До цих слуг сатани має бути безжальне ставлення, ставлення неприйняття. Тільки це означає прийняти сторону Бога, а ті, хто цього не робить, загрузли у трясовині з сатаною» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Застереження для тих, хто не практикує істину). Прочитавши Божі слова, я почала краще розрязняти Лі Цзє. Вона абсолютно не приймала істину, часто виплескувала негатив у церкві, переривала церковне життя й не відігравала позитивної ролі. Вона була мов паршива вівця і створювала в церкві неприємну атмосферу. Навіть зазнавши обтинання та відсторонення, вона залишалася зухвалою, намагалася знайти недоліки в лідерах і працівниках, судила їх і нападала на них. Така мстива, агресивна й зла людина, яка ненавидить істину, ніколи не зможе бути спасенною, навіть якщо залишиться в церкві. Вона лише чинитиме зло й перериватиме роботу церкви, як та лисиця у винограднику, що краде виноград і витоптує виноградник. Лише після очищення церкви від злих людей церковна робота зможе просуватися безперешкодно, а церковне життя братів і сестер повернеться в нормальне річище. Бог праведний і святий. Ті, кого спасає Бог, мають хорошу людськість і люблять істину; Бог не спасає злих людей. Природа злих людей полягає в тому, що вони відчувають відразу до істини й ненавидять її, і ніколи по-справжньому не покаються, хоч би скільки шансів їм давали. Тоді як ті, хто любить істину, хоч і можуть виявляти розбещений характер, спричиняти певне переривання й бути дещо схильними до осуду, згодом здатні розмірковувати над собою, каятися та змінюватися. Церква й раніше давала Лі Цзє чимало шансів, але вона так і не покаялася. Насправді ж вона лише посилила свої нападки на лідерів і дияконів та своє переривання церковного життя. За своєю природою-сутністю вона була злою людиною. Її потрібно було вичистити згідно з принципами церкви. Як церковна лідерка, я знала, що маю побесідувати з братами й сестрами, аби викрити її лихі вчинки та підписати документи на її вичищання. Однак, думаючи про це, я все одно вагалася. Я хвилювалася, що для неї це буде кінець, якщо її справді вичистять із церкви. Щойно в мене з’явилися ці думки, я помолилася Богові й попросила Його допомогти мені подолати те, як мене сковували почуття.

У своєму пошуку я прочитала уривок із Божих слів: «Ким є сатани, ким є демони та ким є Божі вороги, якщо не противниками Бога, які не вірять у Нього? Хіба вони не люди, що бунтують проти Бога? Хіба вони не ті, хто стверджує, що має віру, але не має жодної істини? Хіба вони не ті, хто лише прагне отримати благословення, але не здатен свідчити про Бога? Ти й сьогодні досі водишся з тими демонами та ставишся до них совісно й любовно, але хіба це не те саме, що проявляти доброту до сатани? Хіба ти не в союзі з демонами? Якщо люди дійшли до цього моменту й досі не здатні відрізнити добро від зла та продовжують сліпо бути люблячими й милостивими, не маючи жодного бажання шукати Божого серця чи жодної здатності прийняти Боже серце як своє власне, то їхній фінал буде ще жалюгіднішим. Кожен, хто не вірить у Бога у плоті, є ворогом Бога. Якщо ти можеш ставитися до Божих ворогів із совістю й любов’ю, хіба ти не позбавлений почуття справедливості? Якщо ти сумісний із тими, кого Я ненавиджу та кому протистою, і досі ставишся до них із любов’ю чи демонструєш особисті почуття до них, то хіба ти не бунтівничий? Хіба ти не навмисно опираєшся Богові? Хіба така людина насправді має істину? Якщо люди ставляться із совістю до Божих ворогів, із любов’ю – до демонів і з милістю – до сатани, хіба вони не навмисно переривають Божу роботу?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог і людина разом увійдуть до спочинку). Прочитавши Божі слова, я відчула сильну провину. Я чудово знала, що Лі Цзє – це порушниця, яка лише перериває роботу церкви й ніколи не покається. За своєю природою вона була злою людиною, яка відчувала відразу до істини й ненавиділа її. Та я все одно вигороджувала й захищала її, прагнучи будь-що залишити її в церкві. Це означало, що я дозволяла злій людині переривати роботу церкви, стояла на боці сатани й ставала ворогом Бога. Я жила за сатанинськими філософіями на кшталт «Близькість породжує упередженість» або «Людина не камінь, як їй жити без почуттів?». Я завжди вважала, що особисті стосунки – понад усе, і що лише ставлячи їх на перше місце, ти доводиш, що маєш нормальну людськість і є хорошою людиною. Якби я цього не робила, інші мене б вважали безсердечною й відкинули б. Але це ж повна нісенітниця! Такі філософії світських справ здаються правильними й цілком відповідають людським уявленням, але вони йдуть усупереч істині та принципам. Бути сентиментально прив’язаною й любити всіх підряд – це нерозумно й хибно, і це абсолютно безпринципно. Бог просить нас ставитися до інших згідно з істинами-принципами, бути люблячими з братами й сестрами та сумлінними перед Богом. Він вимагає, щоб ми відкидали злих людей, маловірів, демонів і сатан. Хіба не безглуздо й хибно емоційно прив’язуватися до таких людей? Така прив’язаність позбавлена розрізення та принципів – вона походить від дурості. Вона не лише збиває нас зі шляху, але й може призвести до того, що ми підемо за злою людиною й нашкодимо роботі церкви. Ми не можемо дозволити нашим почуттям збити нас із пантелику. Ми повинні мати розрізнення щодо того, кому виявляти любов, а кого маємо відкидати. Ми повинні бути принциповими в наших прив’язаностях на основі почуттів. Я побачила, що жила за сатанинськими філософіями, і що це було так нерозумно й негідно. Я чітко розуміла, що Лі Цзє не прийме істину, що вона зла людина, яка ненавидить істину й заважає роботі церкви, і що її потрібно вичистити. Але я була скована почуттями. Я вигороджувала її знову і знову. Для мене це було боляче й виснажливо, без жодного перепочинку, але найголовніше – я не практикувала істини, які чітко знала. Я ігнорувала власне сумління, діяла всупереч принципам і потурала тому, як зла людина переривала роботу церкви. Я боролася з Богом і зраджувала Його! Я насолоджувалася Божою благодаттю й спасінням, але коли виникали проблеми, я зраджувала свою вірність, щоразу захищаючи сатану й вигороджуючи злу людину. Мені справді бракувало совісті та людськості! Нарешті мені стало зрозуміло, що дозволяти почуттям керувати тобою – це зраджувати Бога та істину. Тоді я подумала про те, як протягом стількох років Бог виконував у мені таку велику роботу й витратив стільки крові Свого серця. Я нічого не дала Йому натомість, а навпаки – стояла на боці сатани проти Нього. Коли я про це подумала, мене охопило каяття й відчуття провини.

Після цього під час духовних роздумів я прочитала уривок із Божих слів: «За яким принципом, згідно з вимогами слів Бога, люди мають ставитися до інших? Любіть те, що любить Бог, і ненавидьте те, що ненавидить Бог, – ось принцип, якого слід дотримуватися. Бог любить тих, хто шукає істину та здатний дотримуватися Його волі. Ми також маємо любити таких людей. Ті, хто не здатний дотримуватися Божої волі, хто ненавидить Бога й повстає проти Бога, таких людей зневажає Бог, і ми теж маємо їх зневажати. Це те, чого Бог просить від людини. … У період Благодаті Господь Ісус сказав: “Хто мати Моя? І хто браття Мої?” “Бо хто волю Мого Отця, що на небі, чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати!”. Ці слова вже існували в період Благодаті, і тепер Божі слова ще чіткіші: “Любіть те, що любить Бог, і ненавидьте те, що ненавидить Бог”. Ці слова говорять відразу по суті справи, але люди часто неспроможні оцінити їхнє справжнє значення» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Лише пізнавши власні хибні погляди, можна по-справжньому преобразитися). Боже слово допомогло мені прояснити принцип практики: «Любіть те, що любить Бог, і ненавидьте те, що ненавидить Бог». Лише ті, хто істинно вірить у Бога, прагне істини та відданий своєму обов’язку, є нашими братами й сестрами, і саме їм ми маємо виявляти любов. Ті ж, хто взагалі не приймає істину й постійно перериває роботу церкви, за своєю природою ненавидять істину й ненавидять Бога. Усі вони – злі люди, маловіри, демони й сатани. Їх слід ненавидіти й відкидати. Лише таке ставлення до людей відповідає принципам і Божому наміру. Пізніше на зібраннях я бесідувала з братами і сестрами про те, хто така зла людина і як розпізнати злу людину, і я викрила всі лихі вчинки Лі Цзє. Я також побесідувала про відповідні принципи щодо вичищання та виключення когось із церкви, і коли брати й сестри зрозуміли істину, вони також викрили лихі вчинки Лі Цзє. Зрештою її було вичищено з церкви.

Якби не те, що викрив Бог, і не суд та розвінчування в Його словах, я б і далі жила за філософіями сатани. Я б сліпо виявляла прихильність і співчуття до інших, не вміючи відрізнити добро від зла чи правильне від неправильного, і, сама того не розуміючи, стояла б на боці сатани й опиралася Богу. Саме Божі слова дозволили мені чітко побачити небезпеку та наслідки дій під впливом особистих почуттів. Вони допомогли мені уникнути того, щоб мене сковували почуття, і ставитися до людей згідно з істинами-принципами. Я від щирого серця вдячна Богові за Його любов і спасіння.