Ван Їнь, Китай

У серпні 2015 року мене обрали лідеркою церкви. Тоді в церкві з’явилися деякі листи-повідомлення, які треба було опрацювати. Але я щойно почала виконувати церковну роботу й раніше ніколи з ними не стикалася. Я не знала принципів роботи з такими листами й не уявляла, як їх опрацьовувати, тому дуже хвилювалася. Згодом вище лідерство призначило Ван Цзін відповідати за роботу з листами-повідомленнями. Я чула, що вона у вірі вже майже двадцять років, служила лідеркою, а тепер її призначили кураторкою цієї роботи. Я подумала: «Вона, мабуть, розуміє багато істин і має істину-реальність. Вона нам дуже допоможе». Згодом я побачила, що Ван Цзін дуже ясно й раціонально аналізує листи-повідомлення. Вона не лише розв’язувала проблеми, порушені в листах. Вона також чітко бесідувала про істину щодо розпізнавання на реальних прикладах і знаходила відповідні уривки з Божих слів, щоб розв’язати проблеми всіх у їхніх обов’язках. Це справило на мене дуже гарне враження. Мені здалося, що вона має істину-реальність, і я маю вчитися в неї якомога більше. Після цього на зібраннях Ван Цзін часто обговорювала складні листи-повідомлення. Вона розповідала, як інші неправильно з ними працювали, і як вона виправляла це за принципами та зрештою розв’язувала проблеми. Із часом мені почало здаватися, що для неї немає проблем, які неможливо розв’язати, і я несвідомо почала нею захоплюватися. Іншого разу ми отримали лист-повідомлення з дуже складною проблемою. Але Ван Цзін визначила суть проблеми кількома словами та швидко її розв’язала. Одна сестра із захопленням сказала їй: «Ніхто з нас не міг розібратися з цим листом, навіть наш куратор не впорався. А ти провела лише одну бесіду – і проблему розв’язано. Ти справді в цьому розбираєшся!». Ван Цзін радісно закивала. Здавалося, їй подобалася ця похвала, і вона навіть зробила нам кілька критичних зауважень на адресу куратора. Я смутно розуміла, що вона, схоже, звеличує себе та принижує куратора. Але потім подумала, що все сказане нею – правда, тож не стала далі над цим роздумувати. Навпаки, я подумала: якщо в майбутньому я зможу розв’язувати проблеми людей, як Ван Цзін, то напевно зможу добре виконувати свій обов’язок. Ван Цзін ніколи не розповідала про свої відхилення чи невдачі в обов’язку. Не казала, яку розбещеність і слабкість вона виявляла, і як шукала істину для розв’язання цих проблем. Тому з часом усі почали нею захоплюватися. Мені також здавалося, що на зібраннях із Ван Цзін я можу зрозуміти більше істин. Оскільки я хотіла навчитися розв’язувати проблеми так, як вона, я ходила на всі її зібрання. Я дивилася, як вона аналізує листи-повідомлення, які Божі слова читає братам і сестрам щодо їхніх станів і як проводить бесіду. І я записувала все це ручкою на папері. Згодом, проводячи зібрання зі співпрацівниками, я здебільшого бесідувала про те, чого навчилася у Ван Цзін. Бачачи, як співпрацівники уважно слухають мою бесіду й навіть занотовують, я відчула себе талановитою працівницею, як і Ван Цзін. Я думала, що інші, мабуть, задоволені моєю роботою, і Бог мене схвалить.

Після цього я все більше покладалася на Ван Цзін. Стикаючись зі складними листами-повідомленнями або проблемами працівників, які ними займалися, я не заспокоювалася перед Богом у молитві до Нього й у пошуці істини. Я думала, що варто лише Ван Цзін прийти і провести бесіду – і всі мої проблеми будуть розв’язані. Поступово Бог втратив Свій статус у моєму серці, а статус Ван Цзін ставав усе більшим. Я більше покладалася на людину, ніж на Бога. Із часом мені стало важко розібратися навіть у найпростіших проблемах церковної роботи. Коли я їла й пила Божі слова на зібраннях, то не могла бесідувати про просвітлення Святого Духа. Я говорила лише слова й доктрини та не могла розв’язати проблеми людей із життям-входженням. Здавалося, ніби Бог відвернувся від мене, і я дуже страждала. Але тоді я не розмірковувала над собою.

Перед одним із зібрань дороги замело снігом, і жодна машина не могла проїхати. Ван Цзін сказала, що не зможе приїхати, і попросила мене та мою сестру-напарницю провести зібрання. Почувши це, я відчула, ніби земля пішла з-під ніг. Під час зібрання я не могла зрозуміти причину хаосу в церкві, про який ішлося в листі-повідомленні, і впала в суцільну паніку. Але я не спрямувала інших помолитися й покластися на Бога, щоб шукати істини-принципи у Божих словах. Натомість я лише сподівалася, що з’явиться Ван Цзін і розв’яже цю нагальну проблему. Коли зібрання закінчилося, я відчула провину. Воно не принесло результатів, і я не виконала свій обов’язок. Але я все одно не шукала Божого наміру. Я лише сліпо сподівалася, що прийде Ван Цзін і все владнає. Іншого разу Ван Цзін сказала, що проведе для нас зібрання. Але весь ранок її не було, і я почала панікувати. Я дуже злякалася, що вона знову не зможе приїхати, як минулого разу. Я хвилювалася, що не зможу розв’язати проблеми всіх, якщо вона не з’явиться. Після обіду я раптом почула, як відчиняються двері, і зрозуміла, що це Ван Цзін. Зрадівши, що моя рятівниця нарешті тут, я поспішила їй назустріч. Але, йдучи подвір’ям, я втратила рівновагу й підвернула ногу. Щиколотка розпухла, мов куля, і так боліла, що я не могла йти. Та я подумала: оскільки Ван Цзін уже тут, треба швидко покликати всіх на зібрання, щоб ніхто не пропустив нагоди розв’язати свої проблеми з її допомогою. Долаючи біль, я попрямувала до дому однієї сестри. Але щойно я зібралася постукати у двері, як чомусь знову втратила рівновагу й упала на землю. Ледве підвівшись на ноги, я побачила, що моя права долоня вкрита кров’ю та вугільним шлаком. Ця низка подій вселила страх у моє серце. Я смутно усвідомила, що те прагнення, із яким я чекала на Ван Цзін, було дещо ненормальним. Невже це Бог дисциплінував мене? Тож я помолилася Богу, шукаючи відповіді. Після цього я побачила такий уривок із Божих слів: «Люди, які вірять в Бога, мають коритися й поклонятися Йому. Нікого не прославляй та ні на кого не рівняйся; не став Бога на перше місце, людей, на яких рівняєшся, – на друге, і себе – на третє. Жодна людина не повинна мати місця у твоєму серці, і тобі не слід вважати людей, особливо тих, кого шануєш, на одному рівні з Богом або рівноправними Йому. Бог цього не терпить» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Десять адміністративних постанов, яких повинні дотримуватися обрані Богом люди в період Царства). Я розмірковувала над Божими словами, і багато сцен мого спілкування з Ван Цзін промайнули в голові, немов кадри з фільму. Відколи ми познайомилися, я бачила, що вона талановита й красномовна. Вона добре вміла проповідувати й особливо добре розв’язувала проблеми. Лист за листом, які заганяли мене в глухий кут, легко вирішувалися завдяки її аналізу та бесіді. Несвідомо я почала поклонятися їй. Я думала, що, відвідуючи зібрання з нею та слухаючи її бесіду, я збагну істину та здобуду розуміння. Здавалося, якби я не пішла на зібрання з нею, то втратила б можливість здобути істину. Я почала віддавати перевагу зібранням і бесідам із Ван Цзін, замість того, щоб молитися Богу та шукати істину. Я повністю покладалася на Ван Цзін. Коли виникали проблеми, я не молилася Богу й не шукала істину. Я просто чекала, поки вона прийде, проведе бесіду й усе владнає. Коли дороги замело й вона не змогла приїхати, мені здавалося, що без неї ми не впораємося з роботою. Що більше я розмірковувала, то більше жахалася. Віруючі в Бога мають шанувати Його як великого. Ми повинні поклонятися Йому та звеличувати Його. Жодна людина не повинна займати місце в наших серцях, але в моєму серці не було місця для Бога. Натомість я звеличувала людину, якій поклонялася, і зробила з неї ідола. Хоча я вірила в Бога, я поклонялася людині й несвідомо образила Божий характер. Ця ситуація була для мене нагадуванням і захистом від Бога. Я поспішно помолилася Богу й була готова покаятися.

Після цього я натрапила на такі Божі слова: «Яким би не був рівень керівника чи працівника, якщо ви поклоняєтеся їм через те, що вони розуміють дещицю істини та мають трохи дарів, і вірите, що вони володіють істиною-реальністю та можуть тобі допомогти, і якщо ти рівняєшся на них і покладаєшся на них у всьому й через це намагаєшся здобути спасіння, то з твого боку це нерозумно, це невігластво. Зрештою, усе це ні до чого не приведе, тому що твоя відправна точка хибна за своєю суттю. Неважливо, скільки істин розуміє людина, – вона не може стати на місце Христа, і якою б вона не була обдарованою, це не означає, що вона володіє істиною. Тому кожен, хто поклоняється іншим людям, рівняється на них і слідує за ними, врешті-решт буде відсіяний і засуджений. Віруючі в Бога можуть рівнятися лише на Бога та слідувати лише за Ним. Незалежно від свого чину керівники та працівники залишаються звичайними людьми. Якщо ти вважаєш їх своїми безпосередніми начальниками, якщо тобі здається, що вони вищі за тебе, що вони компетентніші за тебе та що вони мають керувати тобою, що вони в усьому на голову вищі за інших, то ти помиляєшся – це омана. І якими будуть наслідки цієї омани? Унаслідок цього ти підсвідомо оцінюватимеш своїх керівників за вимогами, які не відповідають дійсності, і не зможеш належним чином розібратися з їхніми проблемами та недоліками. У той же час, сам того не усвідомлюючи, ти будеш захоплюватися їхнім хистом, дарами й талантами, так що не встигнеш і оком змигнути, як почнеш поклонятися їм, і вони стануть твоїм богом. Цей шлях, починаючи з того, як вони стають твоїм зразком для наслідування, об’єктом твого поклоніння, і закінчуючи тим, як ти стаєш одним із їхніх послідовників, – це шлях, який мимоволі веде тебе геть від Бога» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт шостий). «Деякі люди заздрять будь-кому, хто може виголошувати високомовні проповіді, вони заздрять будь-кому, хто має дар красномовства, і вони заздрять будь-кому, хто має поважний вигляд, коли проповідує. Чи правильний це погляд? Чи правильна це ціль для прагнення? (Ні.) Тоді що є правильним? Якою людиною вам слід прагнути стати? (Тією, яка виконує свій обов’язок тихо й непомітно та твердо стоїть на землі, яка живе як людина й діє практично.) Правильно. Ви мусите жити як люди й діяти практично, нічого не роблячи без молитви й нічого не роблячи без Божих слів. Часто приходьте до Бога й майте з Ним істинну бесіду. Це основи віри в Бога!» («Божа бесіда»). Із Божих слів я дізналася: як віруючі в Бога, ми повинні часто поставати перед Ним. У всьому ми маємо молитися Богу, шукати істину й виконувати обов’язки згідно з Його вимогами. Ми повинні шанувати Його як великого й ніколи не поклонятися жодній людині. Якими б не були їхні таланти, працездатність чи вміння розв’язувати проблеми – усе це особливі дари, якими їх наділив Бог. Люди проводять глибоку бесіду саме завдяки Божому просвітленню. І якщо їхня бесіда вказує шлях, то лише тому, що вона відповідає Божим словам та істині. Я можу шукати з ними відповідей на те, чого не розумію, і вчитися на їхніх сильних сторонах. Але хоч би як добре вони бесідували, зрештою я маю приймати це від Бога й не поклонятися звичайним людям. Після цього я практикувала згідно з Божими словами й перестала так цілковито покладатися на Ван Цзін. Коли в мене виникали проблеми, я молилася Богу й шукала відповідні істини-принципи у Божих словах. Іноді, якщо я не могла в чомусь розібратися, я запитувала Ван Цзін. Але я свідомо заспокоювалася перед Богом і зосереджувалася на тому, про які саме аспекти істини-принципів вона бесідує, замість того, щоб просто сліпо нею захоплюватися. Поступово моє ставлення до Ван Цзін ставало більш нормальним, і я змогла розв’язувати деякі проблеми в листах-повідомленнях. Пізніше Ван Цзін обрали лідеркою іншої церкви, і я перестала панікувати, коли її не було поруч. Під час зібрань, коли виникали складні проблеми, я молилася та зверталася до Бога разом із іншими, і ми знаходили шлях для практики через Його слова. Лише коли я не могла владнати питання, я зверталася до лідера або когось, хто розумів істину. Наші проблеми поступово розв’язувалися, і я відчула певне зростання.

Невдовзі після цього вищий лідер написав мені, повідомивши, що Ван Цзін у роботі покладається на свої таланти й не прагне істини. Вона постійно хизувалася та звеличувала себе, щоб інші захоплювалися нею й поклонялися їй. Вона не приймала обтинання й не розмірковувала над собою. Було викрито, що вона йде шляхом антихриста, і її відсторонили як неправдиву лідерку. Це глибоко мене вразило. За час нашого спілкування Ван Цзін уже виявляла таку поведінку: вона ніколи не обговорювала, яку розбещеність викривала у своєму обов’язку чи які невдачі переживала. Вона говорила лише про свої успіхи, ніби для неї не існувало нездоланних проблем. Як наслідок, усі звеличували її та поклонялися їй. Пізніше я прочитала цей уривок із Божих слів: «Деякі можуть використовувати своє становище, щоб раз за разом свідчити про себе, звеличувати себе та змагатися з Богом за людей і статус. Різними способами й заходами вони змушують людей поклонятися їм, постійно намагаючись залучати людей на свій бік і контролювати їх. Хтось навіть навмисно вводить людей в оману, щоб його вважали за Бога та ставилися до нього як до Бога. Вони б ніколи нікому не сказали, що були розбещені – що вони також розбещені й бундючні, що не слід їм поклонятися та що як би добре вони не справлялися, це все завдяки Божій екзальтації й вони роблять те, що й так мусять робити. Чому вони цього не кажуть? Бо вони дуже бояться втратити своє місце в серцях людей. Ось чому такі люди ніколи не звеличують Бога й ніколи не свідчать про Бога» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог I). Побачивши Ван Цзін у світлі Божих слів, я здобула певне розпізнавання щодо неї. Вона часто бесідувала про те, як шукала істину, долаючи труднощі, як легко давала раду з одним складним листом за іншим і як допомагала людям розв’язувати їхні проблеми. Але вона рідко говорила про власні відхилення та недоліки, не відкривалася щодо своєї розбещеності та слабкості. Вона ніколи не обговорювала проблеми чи листи, які неправильно оцінила або не змогла зрозуміти, і як це викрило її недоліки. Вона також ніколи не розповідала про проблеми, яких не могла збагнути, про те, як інші допомогли їй і які саме аспекти істин-принципів вона завдяки цьому зрозуміла. Вона дозволяла людям бачити лише той ідеальний неправдивий фасад, який сама ж і створила. Коли ми поклонялися їй і хвалили її, вона не бесідувала з нами про те, що не можна поклонятися звичайним людям. Здавалося, вона справді тішилася цим і насолоджувалася. Розпізнаючи її поведінку в світлі Божих слів, я побачила, що вона просто покладалася на свої таланти в роботі та проповідуванні, ніколи не звеличувала Бога й не свідчила про Нього, а лише хизувалася, щоб увести інших в оману. Це призвело до того, що люди не бачили її розбещеності й недоліків, а натомість поклонялися їй та йшли за нею. Вона поводилася так, щоб завоювати місце в людських серцях – як це лукаво й нечестиво! Але я не тільки не мала розпізнавання щодо її поведінки, я ще й захоплювалася її талантами, знаннями та вмінням розв’язувати проблеми. Я думала, що вона розуміє істину, має істину-реальність, і тому поклонялася їй. Якою ж я була сліпою!

Після цього я натрапила на такі уривки з Божих слів: «Деякі люди часто бувають обмануті тими, хто зовні здається духовним, шляхетним, піднесеним та великим. Що стосується людей, які можуть красномовно говорити про слова й доктрини, чия мова та вчинки здаються гідними захоплення, то ті, хто обманюється ними, ніколи не дивилися на сутність їхніх дій, принципи, що стоять за їхніми вчинками, або на те, якими є їхні цілі. Що більше, вони ніколи не дивилися, чи справді ці люди коряться Богу, як ніколи й не визначали, чи щиро ці люди бояться Бога, а від злого втікають, чи ні. Вони ніколи не розрізняли людськості-сутності цих людей. Навпаки, починаючи з першого кроку знайомства з ними, вони поступово почали захоплюватися цими людьми та шанувати їх, і врешті-решт ці люди стають їхніми ідолами» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Як пізнати Божий характер та результати, яких досягне Його робота). «Незалежно від того, чи зосереджуються люди на поверхових справах або глибоких питаннях, на словах і доктринах або на реальності, вони не дотримуються того, чого мають дотримуватися найбільше, як і не знають того, що мають знати найбільше. Причина цього в тому, що люди взагалі не люблять істину; тому вони не бажають витрачати час і зусилля на пошук та втілення в життя принципів практики, що містяться в Божих висловлюваннях. Натомість вони вважають за краще йти короткими шляхами, підсумовуючи те, що, згідно їхнього розуміння і знання, є доброю практикою та хорошою поведінкою; потім цей висновок стає їхньою власною метою, якої вони прагнуть, яку вони сприймають за істину для втілення в життя. Безпосереднім наслідком цього є те, що люди використовують добру людську поведінку як заміну втілення істини в життя, що також задовольняє їхнє бажання підлещуватися до Бога. Це забезпечує їм капітал для змагання з істиною, який вони також використовують для сперечання та суперництва з Богом. У той же час люди безсовісно відкидають Бога убік, ставлячи замість Нього ідолів, якими вони захоплюються» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Як пізнати Божий характер та результати, яких досягне Його робота). Через Божі слова я побачила, що протягом багатьох років віри в мене завжди був цей облудний погляд: я вважала, що розумні, талановиті люди, які добре працюють і проповідують, і вміють розв’язувати проблеми, від природи розуміють істину й мають істину-реальність. Я зрозуміла, що гадки не мала, що таке істина-реальність. Бог висловлює істини й виконує роботу суду, щоб очистити людей від їхніх розбещених характерів і дозволити їм увійти в істину-реальність та жити справжньою людською подобою. Якщо людина здатна лише розв’язувати проблеми інших і розпізнавати людей, але не може прийняти суд і кару Божих слів, а також обтинання, то, хай якою талановитою вона не була б, чи хай як добре не працювала б і не проповідувала б, вона все одно не має істини-реальності. Ван Цзін ніколи не говорила про пізнання себе, ніколи не відкривала й не розбирала свій розбещений характер, і не приймала істину й по-справжньому не корилася, коли зазнавала обтинання. Хіба вона могла мати істину-реальність? Вона справлялася з листами-повідомленнями лише тому, що мала певний досвід роботи та трохи краще знала принципи. Але це не означало, що вона мала істину-реальність. Я не розуміла істину й не змогла розпізнати Ван Цзін. Я навіть сліпо поклонялася їй і зробила з неї ідола, намагаючись наслідувати й копіювати її. Якою ж дурною я була. Я наражалася на велику небезпеку, практикуючи віру таким чином!

Пізніше я прочитала ще один уривок із Божих слів: «Ти не захоплюєшся смиренням Христа, але ти благоговієш перед тими неправдивими пастирями, які мають видатне положення. Ти обожнюєш не красу чи мудрість Христа, але тобі подобаються ті розпусники, які зливаються з брудом світу. Ти лише глузуєш із болю Христа, якому немає де прихилити голову, але захоплюєшся тими мерцями, які полюють за пожертвами та живуть у розпусті. Ти не бажаєш страждати разом із Христом, але з радістю кидаєшся в обійми безрозсудних і свавільних антихристів, хоча вони забезпечують тебе лише плоттю, словами та контролем. Навіть зараз твоє серце все ще звертається до них, до їхньої репутації, до їхнього статусу, їхніх сил. І все ж ти продовжуєш приймати ставлення, за яким ти вважаєш, що роботу Христа тяжко прийняти, й не бажаєш її прийняти. Лише тому Я кажу, що ти позбавлений віри визнання Христа. Причина, чому ти слідував за Ним до сьогодні, полягає лише в тому, що в тебе не було іншого виходу. Низка високих образів назавжди височіє у твоєму серці; ти не можеш забути жодного їхнього слова і вчинку, а також жодних їхніх впливових слів та рук. Вони назавжди верховні й назавжди герої у ваших серцях. Але що стосується сьогоднішнього Христа – це не так. У твоєму серці Він назавжди є незначним і назавжди не заслуговує на боязнь. Бо Він занадто звичайний, має занадто мало впливу та далекий від високого» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Чи справді ти віруючий у Бога?). Божі слова суду влучили в самісіньке серце. Бог утілився в смиренності й ніколи не звеличує Себе. Він просто висловлює істини, щоб спасти людство. Божа смиренність – це прояв Його почесності, величі та святості. Вона цілком гідна нашого захоплення. Але бачачи, що Ван Цзін була лідеркою, уміла розв’язувати проблеми й говорила впевнено та рішуче, я захоплювалася нею. Я вірила в Бога, але не поклонялася Йому, і я не благоговіла перед Христовою смиренністю та красою. Натомість я поклонялася величним і впливовим постатям, приділяючи більше уваги тим, хто вирізнявся високим статусом, талантом і вмінням працювати та проповідувати. Я навіть робила з них ідолів. Це справді ображало Божий характер. Ми не повинні захоплюватися будь-якою звичайною людиною чи звеличувати її: лише Бог є істиною, і лише за Ним слід іти та лише Йому слід поклонятися. У Божих словах сказано: «Я кажу, що всі, хто не цінує істину, є маловірами та зрадниками істини. Такі люди ніколи не отримають схвалення Христа» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Чи справді ти віруючий у Бога?). Я не прагнула істини й не мала жодного пізнання Бога, незважаючи на роки віри. Я навіть створила ідола з розбещеної людини, поклоняючись їй та слідуючи за нею, але не поклонялася Христу й не зосереджувалася на прагненні істини. Це було зрадою Бога, і я поводилася, як маловірка. Якби я не покаялася, Бог відцурався б від мене та відсіяв би мене!

Пізніше я почула, що Ван Цзін повелася як Юда, коли її заарештувала КПК. Вона продала багатьох братів і сестер. Коли її звільнили, вона так і не покаялася, і зрештою її виключили з церкви. Я побачила, що, хоча Ван Цзін виконувала багато обов’язків, мала талант, добре проповідувала й могла використовувати Божі слова для розв’язання проблем, через те, що вона не прагнула пізнати себе, не приймала істину й не мала жодної істини-реальності незважаючи на роки віри, коли вона зіткнулася з цією ситуацією, її було повністю викрито й відсіяно. Після цього я натрапила на ще один уривок із Божих слів: «Ти повинен знати, яких людей Я бажаю; тим, хто брудний, не дозволяється входити в Царство, тим, хто брудний, не дозволяється осквернити святу землю. Хоча ти, можливо, виконав багато роботи й працював багато років, у кінці кінців, якщо ти все ще страшенно брудний, тоді для закону Небес буде недопустимо, що ти бажаєш увійти в Моє Царство! Від створення світу й до сьогоднішнього дня Я ніколи не пропонував такого легкого доступу в Моє Царство тим, хто підлещується до Мене. Це небесне правило, і ніхто не може його порушити! Ти мусиш прагнути до життя. Сьогодні ті, кого буде вдосконалено, відносяться до того ж типу людей, що й Петро: це ті, хто прагне до змін у своєму власному характері і хто готовий свідчити про Бога й виконувати свій обов’язок як створена істота. Тільки таких людей буде вдосконалено. Якщо ти сподіваєшся тільки на нагороди й не прагнеш змінити своє власне життя-характер, усі твої зусилля будуть марними – це непорушна істина!» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Успіх або невдача залежать від шляху, яким іде людина). Божі слова стверджують, що те, чи може людина досягти спасіння та увійти до Царства Небесного, ґрунтується не на її талантах, кількості виконаної роботи чи проповідей. Це залежить від того, чи прагне людина істини, чи здатна прийняти суд і кару Божих слів та коритися їм, і досягти трансформації у своєму житті-характері. У своїй вірі Петро шанував Бога як великого та шукав істину в усьому. Він вважав здобуття істини та життя найвищим пріоритетом. Тому, хоча він виконав не так багато роботи, як Павло, переживши Божий суд, Петро зміг бути покірним до смерті та любити Бога до краю. Зрештою, він дав величне свідчення про Бога та здобув Його схвалення. У шляху, яким ішов Петро, я знайшла шлях для практики: я більше не захоплюватимусь талановитими людьми й не прагнутиму стати такою ж, як вони. Натомість я твердо вирішила щиро прагнути істини, практикувати Божі слова й виконувати свій обов’язок як створена істота. Лише це було правильним шляхом.

Після цього у своєму обов’язку я зосередилася на тому, щоб покладатися на Бога та шукати істини-принципи. Зустрічаючи талановитих людей, здатних проповідувати, я свідомо працювала над тим, щоб сприймати їх у правильному світлі. Коли в їхній бесіді було просвітлення Святого Духа, я приймала це від Бога. Коли їхні ідеї відповідали істинам-принципам, я приймала їх і корилася їм. Якщо ж вони не узгоджувалися з істинами-принципами, я не слухала їх сліпо, а радше шукала істину разом із ними. Практикуючи таким чином певний час, я відчула себе вільнішою та спокійнішою. У своєму обов’язку я також змогла визначити шляхи для практики й досягти певних результатів. Дякувати Богу!