Сюзанна, Швеція

У травні 2021 року мене обрали лідеркою церкви, і я здебільшого відповідала за нашу роботу над відео. Я трохи хвилювалася через цей обов’язок і думала: «Я раніше займалася виробництвом відео, але мені досі бракує навичок у цій сфері. Чи справді я зможу добре наглядати за цією роботою? Якщо я не впораюсь і мене відсторонять, що про мене подумають мої брати і сестри? Крім того, люди, за якими я наглядаю, мають значно глибші технічні знання, ніж я, – якщо я не зможу виявляти проблеми у виконанні їхніх обов’язків і надавати змістовні поради, вони неодмінно вважатимуть мене дилетанткою, некомпетентною наглядачкою й людиною нездатною бути лідеркою». Від таких думок мені ставало трохи тривожно, але я знала, що насамперед повинна прийняти цей новий обов’язок і скоритися церковним упорядкуванням.

Щоб якнайшвидше влитися в роботу, я долучалася до всіх робочих обговорень братів і сестер. Спочатку я уважно слухала, але поступово почала розуміти, що не розумію багатьох професійних аспектах, про які йшлося, і я не могла вставити й слова. Я переживала: якщо брати й сестри запитають мою думку, а я не надам жодних змістовних рекомендацій, то вони можуть подумати, що я переоцінюю власні здібності й не маю кваліфікації, щоб перевіряти їхню роботу, коли сама її зовсім не розумію. Чи не втратять вони до мене повагу? Щоб зберегти свій імідж лідерки, окрім того, щоб ділитися своїм розумінням Божих слів, я не казала ні слова під час наших обговорень і підбивання підсумків роботи на зібраннях. Я не хотіла брати участь у обговореннях професійної сторони відеовиробництва та не приділяла їм належної уваги. Я перестала нести бодай найменшу ношу й постійно думала: «Я все одно не розбираюся в технічних питаннях, тож здебільшого просто розв’язуватиму їхні проблеми з життям-входженням. А щодо технічних питань – просто лишу їх покладатися на Бога, молитися Йому й обговорювати все між собою». Пам’ятаю, якось одна сестра надіслала в групу відео, над яким працювала, щоб попросити поради. Тоді я подумала, що, оскільки не розуміюся на технічній стороні виробництва, то не зможу виявити жодних проблем у відео, ба більше, я зовсім втрачу обличчя, якщо скажу щось не те перед усіма, тож я не збиралася давати жодних порад і дивилася те відео не дуже уважно. Пізніше лідер команди виявив проблему у відео сестри й запитав мене, чи я її помітила. Я відчула, як червонію, бо дивилася відео неуважно. Щоб мене не викрили, я чекала до самого кінця кожного обговорення, аби просто підбити підсумки сказаного всіма, або ж вставляла короткий недбалий коментар на кшталт: «Я загалом згодна з усім, що прозвучало, мені більше нічого додати». За все зібрання я майже нічого не сказала й почувалася страшенно ніяково та пригнічено – я навіть відчувала, що мені там зовсім не місце. Після цього я стала ще більше уникати технічних аспектів роботи й рідко перевіряла роботу лідера команди. Під час зібрань я просто намагалася відчути, в якому стані перебувають люди, спостерігаючи, несуть вони ношу у своєму обов’язку чи просто роблять усе для годиться. Щодо проблем і труднощів, пов’язаних із виробництвом відео, я не заглиблювалася в деталі, думаючи, що лідер команди з цим упорається, і що я можу просто дозволити людям із відповідними технічними навичками розв’язувати ці питання. Це також захистило б мене від викриття у власній марності, якби я не змогла розв’язати їхні проблеми. Щоб справити враження, що я все ж здатна виконувати певну реальну роботу, коли я помічала або чула, що хтось перебуває в поганому стані чи налаштований негативно, я відразу ж знаходила Божі слова, щоб провести з ними бесіду для підтримки. Однак, щойно вони порушували питання якихось труднощів у своїй роботі, я лише недбало відповідала: «Коли ми виправимо свій стан і покладемося на Бога, Він скерує нас, щоб розв’язати ці проблеми». Щоразу після таких моїх слів їхні стани тимчасово покращувалися, але щойно вони стикалися з черговою проблемою у своєму обов’язку і їхні питання залишалися нерозв’язаними, вони знову ставали негативно налаштованими. Через те, що я не розв’язувала реальних проблем, не перевіряла роботу й не наглядала за нею, в роботі над відео виникло багато проблем. Технічні навички братів і сестер помітно не покращувалися, вони не осягнули відповідних принципів в обов’язку, раз у раз припускалися одних і тих самих помилок, і в результаті якість роботи погіршилася. Незважаючи на те, що мій старший лідер вказав мені на цю проблему й намагався мені допомогти, я не мала справжнього розуміння самої себе. Невдовзі після цього мене відсторонили, бо я не виконувала реальної роботи у своєму обов’язку.

Я почувалася просто жахливо після цього раптового відсторонення і постійно питала себе: «Чому я стала неправдивою лідеркою, яка не виконує реальної роботи, хоча щодня була така зайнята у своєму обов’язку? У чому ж була причина моєї невдачі?». У той час я прочитала чимало істин про те, як розпізнати неправдивих лідерів, і побачила, що майже всі прояви неправдивих лідерів, які не виконують справжню роботу, й які Бог аналізував, були саме тим, що робила я. Це було так, ніби Бог особисто розвінчував мене. Особливо це стосувалося таких уривків: «Однією з характеристик неправдивих лідерів є їхня нездатність докладно пояснити чи прояснити будь-які питання, що стосуються істин-принципів. Якщо хтось шукає в них, вони можуть сказати йому лише якісь порожні слова й доктрини. Коли вони стикаються з проблемами, які потребують розв’язання, вони часто відповідають так: “Ви всі експерти у виконанні цього обов’язку. Якщо у вас є проблеми, ви повинні розбиратися з ними самі. Не питайте мене; я не експерт, і я не розумію. Вирішуйте це самостійно”. … Неправдиві лідери часто використовують причини та виправдання на кшталт “Я не розумію, я ніколи цього не вчив, я не експерт”, щоб відкараскатися від людей і ухилитися від запитань. Вони можуть виглядати досить смиренними; однак це розвінчує серйозну проблему з неправдивими лідерами – їм бракує будь-якого розуміння проблем, що стосуються професійних знань у певних завданнях, вони почуваються безсилими й виглядають надзвичайно незграбно та збентежено. Що вони тоді роблять? Вони можуть лише зібрати кілька уривків із Божих слів, щоб побесідувати з усіма під час зібрань, говорячи про якісь доктрини, щоб напучувати людей. Лідери з невеликою добротою можуть демонструвати турботу про людей і час від часу запитувати їх: “Чи стикалися ви з якимись труднощами у своєму житті останнім часом? Чи вистачає вам одягу? Чи були серед вас ті, хто погано поводився?”. Якщо всі кажуть, що в них немає таких проблем, вони відповідають: “Тоді немає проблем. Продовжуйте свою роботу; у мене є інші справи”, і поспішно йдуть, боячись, що хтось може поставити запитання й попросити їх вирішити їх, поставивши їх у незручне становище. Ось як працюють неправдиві лідери – вони не можуть розв’язати жодних реальних проблем. Як вони можуть ефективно виконувати роботу церкви? У результаті накопичення невирішених питань врешті-решт перешкоджає роботі церкви. Це примітна характеристика та прояв того, як працюють неправдиві лідери» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (2)). «Звісно, бути лідером не обов’язково означає розумітися на кожній професії, але вони повинні чітко бесідувати про істини-принципи, необхідні для розв’язання проблем, незалежно від того, до якої професії ці проблеми належать. Доки люди розуміють істини-принципи, проблеми можна розв’язувати відповідно. Неправдиві лідери використовують “я профан у цьому; я не розуміюся на цій професії” як привід, щоб уникнути бесіди про істини-принципи для розв’язання проблем. Це не є виконанням справжньої роботи. Якщо неправдиві лідери постійно використовують “я профан у цьому; я не розуміюся на цій професії” як привід, щоб не розв’язувати проблеми, то вони не придатні для роботи лідерства. Найкраще, що вони повинні зробити, – це подати у відставку й дозволити комусь іншому зайняти їхнє місце. Але чи мають неправдиві лідери такий розум? Чи зможуть вони подати у відставку? Не зможуть. Вони навіть думають: “Чому вони кажуть, що я не виконую жодної роботи? Я щодня проводжу зібрання, і я настільки зайнятий, що навіть не можу вчасно поїсти й менше сплю. Хто каже, що проблеми не розв’язуються? Я проводжу з ними зібрання й бесіди, і я знаходжу для них уривки з Божих слів”. … Ти бачиш, неправдиві лідери не можуть виконувати справжню роботу, але все одно наводять купу виправдань. Це справді безсоромно й огидно! Твій рівень настільки низький, ти не розумієшся на жодній професії, і тобі бракує розуміння істин-принципів, що стосуються кожної професійної роботи, – яка користь від тебе як від лідера? Ти просто дурень і нікчема! Оскільки ти не можеш виконувати жодної справжньої роботи, чому ти все ще служиш церковним лідером? Ти просто позбавлений розуму. Оскільки тобі бракує самоусвідомлення, ти повинен прислухатися до відгуків Божих обранців і оцінити, чи відповідаєш ти стандартам для того, щоб бути лідером. І все ж, неправдиві лідери ніколи не замислюються над цими речами. Незалежно від того, скільки церковної роботи було затримано і скільки збитків було завдано життю-входженню Божих обранців за багато років їхнього служіння лідерами, їм байдуже. Це огидне обличчя справжнісіньких неправдивих лідерів» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (2)). Божі слова зачепили мене за живе. Прояви та риси неправдивих лідерів, які розвінчав Бог, повністю відповідали моєму реальному стану. Бог каже, що неправдиві лідери використовують брак технічних знань як виправдання, щоб насправді не долучатися до нагляду й перевірки всіх аспектів роботи, а також як виправдання, щоб не розв’язувати реальні проблеми та труднощі братів і сестер у їхніх обов’язках. Вони задовольняються тим, що просто говорять слова й доктрини, й уникають чи ухиляються від вирішення конкретних, реальних проблем. Саме так я й чинила. Відколи мене обрали лідером, я хвилювалася, що через відсутність технічних знань у сфері виробництва відео, мої недоліки будуть викриті під час перевірки цієї роботи. Я страшенно боялася, що брати і сестри розкусять мене і я зганьблюся перед усіма. Щоб зберегти власні статус і репутацію, я використовувала відсутність технічних знань як виправдання, аби не брати участі в робочих обговореннях. Я рідко переймалася тим, щоб поцікавитися проблемами й труднощами братів і сестер, боячись, що не зможу їх розв’язати і при цьому втрачу обличчя. Іноді, коли вони ставили мені запитання, я просто відмахувалася від них якимись словами й доктринами. Хіба я не обманювала їх? Зовні здавалося, ніби я була дуже зайнята – постійно на зібраннях, проводила бесіди і, на перший погляд, розв’язувала проблеми людей та виконувала реальну роботу. Але насправді я працювала лише задля зміцнення своєї репутації і говорила виключно слова й доктрини. Я перед людьми створювала видимість, а в реальності намагалася за будь-якої нагоди уникати розв’язання найреальніших проблем братів і сестер. Навіть коли я чітко бачила, що брати і сестри обтяжені проблемами, які впливали на їхні стани та позначалися на результатах їхнього обов’язку, я не несла ноші, щоб розв’язати ці проблеми. Натомість я використовувала брак технічних знань як виправдання, щоб відкладати проблеми в довгий ящик, або навіть перекладати відповідальність на лідерів команд, щоб вони з цим розбиралися. Розмірковуючи над своєю поведінкою, я побачила, що взагалі не виконувала реальну роботу. Я просто поводилася недбало, працювала для галочки і вводила інших в оману. Хіба як лідерка я не була тією, кого Бог називає «дурнем» і «нікчемою»? Я мала звання лідерки, але в мене не було й краплі відповідальності. Я діяла лише заради збереження власних репутації і статусу. Я не виконувала жодної реальної роботи, яку мала б виконувати як лідерка, і не несла жодної відповідальності, яку мала б нести, і все це серйозно зашкодило роботі над відео. Я була цілковито неправдивою лідеркою і не заслуговувала на жодну довіру. Коли я усвідомила все це, я відчула неймовірний жаль і з покаянням помолилася Богу: «О Боже, я знаю, що мої дії завдали Тобі болю й викликали в Тебе огиду. Я готова покаятися і лише прошу, щоб Ти скерував і просвітив мене, аби я могла пізнати власні розбещеність і бунтарство».

Пізніше я побачила уривок із Божих слів, в якому було сказано: «Леліяння антихристами власної репутації й статусу набагато більше, ніж у звичайних людей: це щось притаманне їхньому характеру-сутності; це не тимчасовий інтерес, не скороминущий вплив їхнього оточення – це щось у їхньому житті, у їхніх кістках, і тому це їхня сутність. Це означає, що в усьому, що роблять антихристи, вони в першу чергу дбають про власну репутацію та статус і ні про що інше. Для антихриста статус і престиж – це його життя, це мета, до якої вони прагнуть упродовж свого життя. Що б він не робив, він завжди в першу чергу думає про таке: “Що буде з моїм статусом? А з моєю репутацією? Якщо я це зроблю, чи дасть це мені хорошу репутацію? Чи підвищить мій статус в очах людей?”. Це перше, про що думає така людина, що переконливо доводить, що вона має характер і сутність антихристів і тільки через це вона так розглядає ці питання. Можна сказати, що для антихристів репутація і статус не є якоюсь додатковою вимогою, а тим паче якимись зовнішніми речами, без яких вони могли б обійтися. Вони є частиною природи антихристів, вони в їхніх кістках, в їхній крові, вони їм внутрішньо притаманні. Антихристам не байдуже, чи мають вони репутацію і статус; це не їхнє ставлення. Тоді яким є їхнє ставлення? Репутація і статус тісно пов’язані з їхнім повсякденним життям, з їхнім повсякденним станом, із тим, до чого вони прагнуть щодня. Для антихристів статус і репутація – це їхнє життя. Незалежно від того, як вони живуть, незалежно від того, у якому середовищі вони живуть, незалежно від того, яку роботу вони виконують, незалежно від того, до чого вони прагнуть, які їхні цілі, яким є напрямок їхнього життя, усе це обертається навколо володіння доброю репутацією та високим статусом. І ця мета не змінюється; вони ніколи не зможуть відмовитися від таких речей. Це справжнє обличчя антихристів і їхня сутність» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина третя). Бог викрив, що антихристи високо цінують репутацію та статус і вбачають у них свою життєву силу. У якій ситуації вони б не опинилися, чи що б вони не робили, їхні мотиви та відправна точка завжди зосереджені навколо репутації та статусу. Розмірковуючи над собою, я усвідомила, що нічим не відрізняюся від них. Після того, як мене обрали лідеркою, я не дбала про те, наскільки важливою була робота, чи як я можу рахуватися з Божими намірами й виконувати роботу як слід, а скоріше дбала про власні репутацію і статус. Я хвилювалася, що інші брати й сестри помітять, що я не розуміюся на технічній стороні роботи й не можу добре виконувати свою роботу. Я навіть хвилювалася, що мене викриють і замінять. Протягом усього періоду мого перебування на посаді лідерки я постійно працювала над тим, щоб зберегти свої репутацію і статус, а для того, щоб приховати власні недоліки, я завжди уникала будь-якої технічної роботи й не цікавилася нею. Я хвилювалася, що люди побачать мої реальні технічні здібності й подумають, що я не здатна наглядати за роботою й не є придатною на роль лідерки. До того ж, щоб приховати, що я не виконую справжню роботу, і зберегти свій статус лідерки, я постійно проводила зібрання, виконувала роботу, яка зміцнювала мою репутацію, говорила про доктрину, вигукувала гасла й діяла недбало. Я намагалася вдавати зайнятість і відчуття ноші, щоб ввести братів і сестер в оману й змусити їх повірити, що я виконую справжню роботу. Я вдавалася лише до цієї шахрайської, лукавої поведінки, і в результаті робота над відео затримувалася. Я усвідомила, що була глибоко розбещена сатаною. Сатанинські отрути, як-от «Людям потрібна їхня гордість, як дереву – його кора» і «Людина залишає своє ім’я всюди, де б не побувала, так само як гусак кричить усюди, де б не летів», стали самою моєю природою. Я жила цими отрутами й лише дбала про свої репутацію і статус, виконуючи свій обов’язок у вірі в Бога. Мене анітрохи не цікавила робота церкви чи життя-входження моїх братів і сестер. Я навіть ухилялася від виконання обов’язків, які, як я знала, мала б виконувати – якою ж егоїстичною, ницою, лукавою і слизькою я була!

Я подумала про те, що як лідерка церкви, навіть якщо в мене не було технічних знань із відеовиробництва, я все одно мала працювати разом із своїми братами й сестрами над розв’язанням реальних проблем, з якими ми стикалися в нашій роботі. Це було моєю відповідальністю і найменше, що я мала зробити в рамках свого обов’язку. Проте я анітрохи не рахувалася з Божими намірами, а дбала лише про збереження своїх репутації та статусу. Я завжди використовувала свою необізнаність як привід, щоб ухилитися від справжньої робити, уникнути її й не виконувати, що призвело до затримки в розв’язанні проблем моїх братів і сестер, завадило їм знайти шлях практики й негативно вплинуло на роботу над відео. Усе це були мої переступи. Я усвідомила, що Божий праведний характер є таким, якого не можна образити – заміна мене була виключно наслідком мого прагнення до слави і статусу й того, що я йшла шляхом антихриста. Якщо я не покаюся й не змінюся, мене неодмінно викриють і відсіють.

Пізніше я натрапила на цей уривок із Божих слів: «Насправді лідер повинен проводити подальший контроль над ходом виконання роботи навіть після того, як він упорядкував її. Навіть якщо ти не знайомий із відповідною сферою роботи й нічого про неї не знаєш, ти однаково можеш знайти спосіб, як виконати свою роботу. Ти можеш знайти когось обізнаного, хто дійсно її осягає, щоб ця людина проводила перевірки та вносила пропозиції. На основі цих пропозицій ти зможеш визначити відповідні принципи й так зумієш проводити подальший контроль над цією роботою. Незалежно від того, чи ти знайомий із такою професією і чи розумієшся на ній, ти мусиш принаймні очолювати цю роботу, проводити подальший контроль над нею, і постійно робити запити й розпитувати про її хід. Ти маєш бути в курсі таких питань; це твоє зобов’язання, частина твоїх обов’язків. Не проводити подальший контроль над роботою, нічого не робити для проекту після його призначення, тобто умивати від нього руки – саме так роблять неправдиві лідери. Якщо лідер не проводить подальший контроль над роботою, не забезпечує керівництва щодо неї, не розпитує про неї або не розв’язує проблем, які виникають, і не осягає ходу або ефективності роботи, – це теж прояви неправдивих лідерів» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (4)). Божі слова допомогли мені усвідомити, що людині не обов’язково все розуміти й усе вміти, щоб виконувати роботу церковного лідерства. Незалежно від того, чи мають лідери і працівники технічні знання, вони все одно повинні брати активну участь у роботі, відстежувати прогрес, здійснювати нагляд, вчасно виявляти проблеми й розв’язувати їх. Саме таке ставлення вони повинні мати до свого обов’язку, і саме цього Бог вимагає від лідерів і працівників. Я згадала деяких лідерів і працівників у церкві, які відповідали за певні напрями роботи, що вимагали технічних навичок – попри певні недоліки й вади, вони несли ношу в своїй роботі, були здатні наглядати за прогресом роботи та своєчасно відстежувати його, робили акцент на тому, щоб скеровувати братів і сестер виконувати їхні обов’язки відповідно до принципів, і працювали разом із братами й сестрами, доповнюючи сильні та слабкі сторони одне одного. Поступово вони починали опановувати певні технічні навички, а також істини-принципи, і результати, яких вони досягали у своєму обов’язку, неухильно покращувалися. Це змусило мене згадати історію Ноя. Коли Ной узявся будувати ковчег, він насправді ніколи раніше цього не робив і навіть не знав, як ковчег має виглядати. Проте він мав чисте серце, ніс ношу й був уважним до Божих намірів. Коли Бог казав йому щось зробити, він діяв відповідно до Його вимог. Зрештою, крок за кроком, ковчег було збудовано, і Ной успішно виконав Боже доручення. А як щодо мене, як я ставилася до свого обов’язку? Як лідерка церкви я не думала про те, як рахуватися з Божими намірами, добре виконувати церковну роботу та свій обов’язок, а натомість сиділа на своїй посаді лідерки й постійно шукала способи показати себе кращою і здібнішою за інших. Побоюючись, що якщо я візьму участь у технічній роботі, то мої недоліки і слабкі сторони будуть викриті, а брати й сестри зневажатимуть мене, я завжди використовувала свою необізнаність у технічних аспектах відеовиробництва як виправдання, щоб уникнути участі – якою ж зарозумілою лицеміркою я була! Лише тоді я усвідомила, що те, що людина вважає лідером – це не звання чи статус, а відповідальність і ноша. Я мала належним чином протистояти власним недолікам і прогалинам і позбутися своєї одержимості званням і статусом посади лідерки. Я мала дбати про Божі наміри, нести ношу за церковну роботу, гармонійно співпрацювати з моїми братами й сестрами, щоб доповнювати сильні і слабкі сторони одне одного, і добре виконувати церковну роботу. Я не була обізнана з деякими технічними аспектами роботи, але я могла звертатися до братів і сестер, які мали ці знання, і разом із ними шукати й обговорювати. Я могла б попросити їх надати більше пропозицій та ідей, і щоб ми всі разом працювали над пошуком шляхів практики і розв’язанням наших проблем. Такий підхід дозволив би забезпечити нормальний хід усіх аспектів роботи. Якщо після пошуків і обговорень ми все одно не змогли б розв’язати наші проблеми, ми могли б звернутися по допомогу до вищого лідерства – це б забезпечило своєчасне виявлення й розв’язання будь-яких проблем у нашій роботі й не спричинило б затримок у церковній роботі. Це було те, що я мала робити й що я була повністю здатна зробити. У мене мало бути відповідальне ставлення до церковної роботи і я мала робити все, що могла, щоб досягти того, на що була здатною. Тільки так я зможу виконати свій обов’язок і зобов’язання. Я усвідомила, що в минулому надавала надто великого значення репутації та статусу. Я завжди використовувала відсутність технічних знань як виправдання, активно працювала над тим, щоб зберегти свої репутацію і статус, і, зрештою, спричинила затримки в церковній роботі над відео.

Пізніше я натрапила на цей уривок із Божих слів: «Для всіх, хто виконує обов’язок, незалежно від того, наскільки глибоко чи поверхово вони розуміють істину, найпростіша практика для входження в істину-реальність – це думати про інтереси Божого дому на кожному кроці, відкидаючи свої егоїстичні бажання, особисті наміри, мотиви, гордість і статус і ставлячи інтереси Божого дому на перше місце, – це найменше, що вони мають робити. Якщо той, хто виконує обов’язок, не може зробити навіть цього, то як можна казати, що він виконує свій обов’язок? Це не виконання свого обов’язку. Тобі слід у першу чергу думати про інтереси дому Божого, бути уважним до Божих намірів та враховувати роботу церкви. Став ці аспекти на перше місце; тільки після цього ти можеш думати про стабільність свого статусу або про те, як інші тебе розглядають. Хіба ви не відчуваєте, що коли ви робите поділ на два етапи та йдете на деякі компроміси, стає трохи легше? Якщо ти так практикуватимеш протягом деякого часу, ти відчуєш, що догодити Богові зовсім не настільки складно. Крім того, якщо ти можеш виконувати свої зобов’язання; виконувати свої повинності та обов’язок; відкласти свої егоїстичні бажання, наміри й мотиви осторонь; бути уважним до Божих намірів і ставити на перше місце інтереси Божого дому, роботу церкви та обов’язок, який ти маєш виконувати, то, переживаючи це так протягом певного часу, ти відчуєш, що так жити як людина – це добре, що люди мають жити чесно й відкрито, і що їм не слід вести безхребетне, мерзенне, низьке існування, а радше мають бути порядними й справедливими. Ти відчуєш, що це той образ, яким повинна жити людина. Поступово твоє бажання задовольняти власні інтереси зменшиться» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). Розмірковуючи над Божими словами, я усвідомила, що незалежно від того, який обов’язок ми виконуємо, ми завжди повинні правильно визначати свої наміри, відкладати особисті бажання чи прагнення до репутації і статусу, й намагатися підтримувати роботу церкви. Ми не повинні перейматися тим, що про нас подумають інші, а маємо бути здатними прийняти Боже проникливе спостереження і виконати свої зобов’язання – лише так ми зможемо жити прямо й чесно. Я подумала про те, що моє обрання лідеркою було для мене лише можливістю для практики, й не означало, що я є повністю кваліфікованою для цієї посади. У процесі виконання свого обов’язку я все одно повинна була безперервно шукати істину й працювати разом із братами й сестрами, щоб добре виконувати свій обов’язок. Проте я була надто бунтівничою, думала лише про свій статус і репутацію та не виконувала реальної роботи. Усе це завдало збитків роботі церкви й призвело до моєї заміни. Зрозумівши Божі наміри, я вирішила відтепер діяти у своєму обов’язку відповідно до Божих слів, перестати думати про свої репутацію та статус і виконувати свій обов’язок, щоб задовольняти Бога.

Невдовзі після цього церква доручила мені поливати новонавернених, а через кілька місяців мене підвищили до лідерки команди. Я знову не могла не хвилюватися: «Я поливаю новонавернених зовсім недовго, мені бракує досвіду, і моя здатність поливати новонавернених не є кращою, ніж в інших братів і сестер. Чи справді я зможу бути ефективною лідеркою команди? Якщо я не виконуватиму свою роботу належним чином і не зможу порадити моїм братам і сестрам справжніх шляхів практики, чи не подумають вони, що я непридатна на роль лідерки команди? Чи не подумає мій лідер, що мені бракує рівня та працездатності?». Я усвідомила, що знову бажаю зберегти свої репутацію і статус. Я згадала уроки, які винесла зі своєї минулої невдачі, й поспішила звернутися до Бога в молитві. Закінчивши молитву, я побачила цей уривок із Божих слів: «З якою б проблемою ти не зіткнувся, ти маєш шукати істину, щоб вирішити її, і в жодному разі не маскуватися й не лицемірити перед іншими. Будь цілковито відкритим щодо усіх своїх недоліків, своїх вад, своїх хиб, свого розбещеного характеру та спілкуйся про них. Не тримай їх усередині себе. Навчитися розкриватися – це перший крок до входження в життя, і це перша перешкода, яку найважче подолати. Коли ти її подолаєш, увійти в істину буде легко. Що означає цей крок? Він означає, що ти відкриваєш своє серце й показуєш усе, що в тебе є, добре чи погане, позитивне чи негативне; ти оголюєш справжнього себе перед іншими й перед Богом; ти нічого не ховаєш від Бога, нічого не приховуєш, нічого не маскуєш, будучи вільним від обману й хитрості, а також однаково відкритим і чесним з іншими людьми. У такий спосіб ти живеш у світлі, і не тільки Бог тебе уважно досліджуватиме, а й інші люди також зможуть бачити, що ти дієш принципово та з певним ступенем прозорості. Тобі не потрібно використовувати будь-які методи задля захисту своєї репутації, іміджу та статусу, а також не потрібно приховувати чи маскувати свої помилки. Тобі не потрібно докладати цих марних зусиль. Якщо ти зможеш відпустити це, ти будеш дуже розслабленим, ти житимеш без кайданів або болю, і ти житимеш цілковито у світлі» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Читання Божих слів допомогло мені здобути ясність і вказало мені шлях практики. Я не повинна маскувати й приховувати свої недоліки та прогалини заради репутації та статусу. Навпаки, я маю належним чином ставитися до своїх недоліків, практикувати бути чесною людиною, робити все, що я розумію, виконувати свій обов’язок і зобов’язання. Після цього я активно відстежувала прогрес роботи, а коли я стикалася з проблемами, щодо яких мені бракувало знань або з якими я не могла впоратися самостійно, я шукала разом із своїми братами й сестрами шляхи розв’язання проблеми. Щоразу, коли брати й сестри збиралися для обговорень, я старанно вчилася в них і переймала корисні шляхи практики, про які вони згадували. Я також часто озброювался істиною видінь. Попрактикувавши так деякий час, я поступово осягнула деякі принципи, виконання мого обов’язку поступово покращилося, і я відчула спокій і полегшення.

Коли я розмірковувала над цим досвідом відсторонення, Божі слова просвітили та скерували мене, прищепивши мені знання істини щодо мого прагнення до репутації і статусу й щодо наслідків таких дій. Його слова також допомогли виправити мої облудні погляди. Усе це – Божа любов і спасіння!