Крістіна, США

У січні 2022 року мене обрали лідеркою церкви, і я здебільшого відповідала за роботу над відео. Тоді я відчувала сильні суперечності: з одного боку, я хвилювалася, що якщо я підкорюсь, але через брак технічних навичок не зможу добре виконувати роботу, то буду викрита й відсторонена. З іншого боку, якби я відмовилася виконувати цей обов’язок, то відчувала б сильну провину. Тож я помолилася Богу й попросила Його спрямувати мене, щоб я зрозуміла Його намір. Того дня я випадково зустрілася з братом, який, вислухавши про мій стан, провів зі мною таку бесіду: «Головна причина, з якої ти не хочеш служити лідеркою, полягає в тому, що ти дбаєш лише про власні перспективи та долю. Ти хвилюєшся, що не зможеш виконувати роботу по-справжньому та будеш викрита й відсторонена. У тебе також є облудна думка, що бути лідеркою небезпечно, адже лідерів легко викривають і відсіюють. Ти остерігаєшся Бога й неправильно Його розумієш. Насправді ж багатьох лідерів викривають і відсіюють не через те, що вони були на цій посаді, а тому, що вони не прагнули істини, не йшли правильним шляхом, постійно гналися за статусом і безчинствували, роблячи погані речі». Бесіда цього брата точно визначила мій хід думок і допомогла мені здобути певне знання про свій стан. Після цього я знайшла Божі слова, пов’язані з моїм станом, щоб їсти й пити їх.

Одного дня я натрапила на два уривки Божих слів: «Коли відбувається просте коригування їхніх призначених обов’язків, люди мають ставитися до цього зі ставленням слухняності, робити те, що каже їм Божий дім, і те, на що вони здатні, і, що б вони не робили, робити це якнайкраще, наскільки вистачає сил, усім серцем і всією міццю. Те, що зробив Бог, – не помилка. Таку просту істину можуть практикувати люди, що мають хоч трохи совісті й розуму, але це вище за здібності антихристів. Коли йдеться про коригування призначених обов’язків, антихристи негайно вдаються до аргументів, софістики й непокори, і в глибині душі відмовляються це прийняти. Що ж у їхньому серці? Підозра й сумнів, а потім вони всілякими методами випробовують інших. … Навіщо їм настільки ускладнювати просту річ? Є лише одна причина: антихристи ніколи не підкоряються влаштуванням Божого дому й завжди тісно пов’язують свої обов’язок, славу й вигоду та статус зі своєю надією на здобуття благословень та своїм майбутнім місцем призначення, ніби після втрати своїх репутації та статусу вони не мають надії на здобуття благословень й нагороди, і їм здається, ніби вони втрачають життя. Вони думають: “Я мушу бути обережним, я не маю права на необачність! Божий дім, брати й сестри, лідери й працівники, і навіть бог – ненадійні. Я не можу довіряти нікому з них. Людина, на яку можна покластися найбільше і яка найбільш гідна довіри, – це ти сам. Якщо ти не будуєш планів для себе, то хто про тебе подбає? Хто думатиме про твоє майбутнє? Хто думатиме про те, отримаєш ти благословення чи ні? Тому я мушу ретельно все планувати й розраховувати заради себе. Я не можу робити помилок чи бути хоч трохи необачним, інакше, що я робитиму, якщо хтось спробує мною скористатися?”. Тому вони остерігаються лідерів і працівників Божого дому, боячись, що хтось розпізнає або побачить їх наскрізь, і що їх тоді відсторонять, а їхня мрія про благословення буде зруйнована. Вони думають, що мусять підтримувати свою репутацію та статус, щоб мати надію на отримання благословень. Антихрист вважає, що бути благословенним – це більше, ніж небеса, більше, ніж життя, важливіше, ніж пошук істини, зміна характеру або особисте спасіння, і важливіше, ніж добре виконувати свій обов’язок і бути сотвореною істотою, яка відповідає стандарту. Він думає, що бути створеною істотою, яка відповідає стандарту, добре виконувати свій обов’язок і бути спасенним – це дріб’язкові речі, про які навіть не варто і згадувати відзначати, тоді як здобуття благословень – це єдине, про що ніколи не можна забувати у всьому своєму житті. Із чим би він не стикався, яким би великим чи малим воно не було, він пов’язує це з благословенням, є неймовірно обережним і уважним і завжди залишає собі можливість для відходу» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дванадцятий. Коли в них немає ні статусу, ні надії на отримання благословень, вони хочуть відійти). «Будучи створеною істотою, коли хтось приходить до Творця, він має виконувати свій обов’язок. Так чинити дуже доречно, і він повинен виконувати цю відповідальність. На основі того, що створені істоти виконують свої обов’язки, Творець зробив навіть більшу роботу серед людства. Він провів ще один етап роботи над людьми. І що це за робота? Він дає людству істину, дозволяючи їм здобувати істину від Бога в процесі виконання ними своїх обов’язків, і в такий спосіб відкидати свої розбещені характери й бути очищеними, починати задовольняти Божі наміри й ставати на правильний шлях життя, і, в кінцевому підсумку, бути здатними боятися Бога й утікати від злого, досягати повного спасіння й більше не ставати предметом нещасть від сатани. Це той кінцевий ефект, якого Бог має намір досягнути, спонукаючи людство виконувати обов’язки. … Таку прекрасну й таку велику річ порода антихристів перекручує на угоду, у якій вони випрошують вінці та винагороди з Божої руки. Така угода перетворює щось найпрекрасніше й найсправедливіше на щось найпотворніше й найнечестивіше. Хіба не це роблять антихристи? Судячи з цього, хіба антихристи не є нечестивими? Вони справді досить нечестиві! Це один із проявів їхнього нечестя» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина сьома). Божі слова розвінчали, що антихристи вірять у Бога лише заради здобуття благословень. З якою б ситуацією вони не зіткнулися, вони завжди розглядають її крізь призму свого місця призначення й благословень. Навіть стикаючись із чимось таким простим, як коригування призначених обов’язків, вони не можуть щиро скоритися, а обдумують і зважують, як це рішення вплине на їхні перспективи. Якщо коригування відповідає їхнім інтересам і дозволить здобути благословення, вони приймають його, але якщо воно загрожує їхнім перспективам і долі, вони шукають спосіб його уникнути, боячись, що один хибний крок призведе до того, що їх викриють, відсіють, і в них не залишиться жодної надії на благословення. Я побачила, що природа-сутність антихристів справді нечестива й лукава! Я розмірковувала над тим, що моє ставлення до перепризначення мого обов’язку було точнісінько таким, як в антихриста. Почувши, що мене обрали лідеркою церкви, я в першу чергу подумала про свої перспективи, фінал і місце призначення. Я аналізувала цей обов’язок, щоб зрозуміти, чи буде він мені вигідним, і, ще навіть не почавши служити як лідерка, уже зважила всі можливі наслідки того, що я не зможу добре його виконувати. Я була сповнена підозр та остраху перед Богом і не мала ані краплі покори. Я навіть вигадала кілька красивих відмовок, щоб уникнути цього обов’язку – я могла б сказати, що мені бракує рівня, щоб бути лідеркою, і що я лише затримуватиму роботу. На позір могло здаватися, ніби я не прагнула статусу й була досить розсудливою, але за всім цим стояв прихований мотив: я боялася брати на себе зобов’язання лідера та ризикувати бути викритою й відсіяною, якщо я погано справлюсь. Тож я хотіла уникнути цього обов’язку, щоб убезпечити свої перспективи. Божий намір полягає в тому, щоб давати нам можливості практикувати виконання обов’язків, аби допомогти нам зрозуміти істину, увійти в реальність, позбутися наших розбещених характерів і досягти спасіння. Коли мені випала така чудова нагода, я не лише не виявила вдячності за Божу благодать, а навпаки, неправильно зрозуміла Бога, остерігалася Його й хотіла уникнути обов’язку, який мені призначили, і відкинути його. Я була справді егоїстичною й лукавою!

Згодом я шукала більше уривків Божих слів, пов’язаних із моїм облудним поглядом. Я знайшла такі уривки: «Скажіть Мені, чи стають розбещені люди антихристами, щойно набувають статусу, незалежно від того, ким вони є? Чи це абсолютне твердження? (Якщо вони не прагнутимуть до істини, то стануть антихристами, а якщо прагнутимуть до істини, то не стануть.) Саме так: якщо люди не прагнуть до істини, вони неодмінно стають антихристами. А хіба всі, хто йде шляхом антихристів, роблять це через статус? Ні, передусім вони роблять це тому, що не мають любові до істини, тому що вони не є правильними людьми. Незалежно від наявності статусу всі люди, які не прагнуть до істини, йдуть дорогою антихристів. Хай би скільки проповідей вони прослухали, такі люди не приймають істину, не йдуть правильним шляхом, а рішуче налаштовані йти до кривої стежки. Це схоже на те, як люди харчуються: хтось не споживає їжу, яка може живити їхнє тіло й підтримувати нормальне існування, а натомість наполягає на споживанні чогось шкідливого, зрештою стріляючи собі в ногу. Хіба це не їхній власний вибір? Деякі керівники та працівники після свого вигнання поширюють певні переконання, кажучи: “Не будь керівником і не дозволяй собі здобувати статус. Люди опиняються в небезпеці, щойно отримавши якийсь статус, і Бог їх викриє! Щойно їх буде викрито, вони втратять навіть право бути звичайними віруючими та не отримають жодних благословень”. Що це за слова? У кращому разі це свідчить про їхнє нерозуміння Бога, в гіршому ж є богохульством. Якщо ти не йдеш правильним шляхом, не прагнеш до істини, не слідуєш Божим шляхом, але натомість наполегливо крокуєш стежкою антихристів та опиняєшся на шляху Павла, зрештою досягаючи того ж результату, того ж кінця, що й Павло, все ще звинувачуючи Бога й судячи Його як неправедного, то хіба ти не є справжнім зразком антихриста? Це проклята поведінка!» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Як подолати спокуси та пута статусу). «Дехто думає: “Будь-хто, хто служить лідером, дурний і нетямущий і накликає на себе власне знищення, тому що коли людина служить лідером, вона неминуче виявляє розбещеність перед Богом. Хіба виявлялося б стільки розбещеності, якби вона не виконувала цю роботу?”. Яка абсурдна ідея! Ти думаєш, що не виявлятимеш розбещеності, якщо не діятимеш як лідер? Хіба те, що ти не лідер, навіть якщо ти виявляєш менше розбещеності, означає, що ти будеш спасенний? Згідно із цим аргументом, хіба всі ті, хто не служить лідером, є тими, хто може вижити й бути спасенним? Хіба це твердження не занадто безглузде? Люди, які служать лідерами, скеровують Божих обранців їсти й пити слова Божі та переживати Божу роботу. Цей необхідний стандарт підвищений, тому неминуче, що лідери виявлятимуть деякі розбещені стани, коли тільки починають підготовку. Це нормально, і Бог не засуджує цього. Бог не тільки не засуджує цього, але Він також просвіщає, осяює та скеровує цих людей, наділяючи їх ношею. Доки вони можуть коритися Божому керівництву й роботі, вони прогресуватимуть у житті швидше, ніж звичайні люди. Якщо вони прагнуть до істини, то можуть стати на шлях удосконалення Богом. Це те, що найбільше благословляється Богом. Деякі люди не можуть побачити Божої праведності й не можуть побачити, що Бог справедливий і праведний щодо кожної людини, і вони навіть перекручують факти. Згідно з їхнім розумінням, хоч би як змінювалися люди на керівних посадах, Бог на це не дивитиметься, і Він дивитиметься лише на те, скільки розбещеності виявляють лідери і працівники, і засуджуватиме їх лише на основі цього, а щодо тих, хто не є лідерами і працівниками, оскільки вони виявляють мало розбещеності, навіть якщо вони не змінюються, Бог їх не засуджуватиме. Хіба це не абсурдно? Хіба це не хула на Бога? Якщо ти так серйозно опираєшся Богу у своєму серці, чи можеш ти бути спасенним? Не можеш. Бог переважно визначає фінали людей на основі того, чи є в них істини та справжнє свідчення, і це переважно залежить від того, чи прагнуть вони до істини. Якщо хтось прагне до істини, навіть коли він чинить переступи й стикається із судом і карою, він може по-справжньому покаятися. Доки він не говорить і не діє в такі способи, які хулять Бога, він, безумовно, може досягти спасіння. Згідно з вашими фантазіями всі звичайні віруючі, які слідують за Богом до кінця, можуть досягти спасіння, тоді як усі ті, хто служить лідером, будуть відсіяні. Якби вас попросили бути лідером, ви б подумали: не годилося б цього не робити, але якби ви служили лідером, ви б постійно виявляли розбещеність попри свою волю, і що довше ви б служили, то більше розбещеності виявляли б, аж поки зрештою Бог вас не засудив би й не відсіяв. Ви б почувалися так, ніби просто чекаєте на шибениці. Хіба це не повністю спричинено вашим хибним розумінням Бога? Якби фінали людей визначалися розбещеністю, яку вони виявляють, ніхто не міг би бути спасенним. У такому разі який був би сенс у виконанні Богом роботи спасіння? Якби це справді було так, де була б Божа праведність? Люди не змогли б побачити Божий праведний характер. Тому всі ви хибно зрозуміли Божі наміри, що показує, що у вас немає справжнього знання Бога» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Завдяки Божим словам я дізналася, що неправдиві лідери та антихристи були викриті й відсіяні не тому, що служили лідерами, а радше тому, що, здобувши статус, вони не прагнули істини та не йшли правильним шляхом. Щобільше, вони переривали роботу церкви й заважали їй і не бажали каятися, скільки б інші їх не обтинали – ось справжня причина, чому їх викривали й відсіювали. Бог не засуджує людей на основі одного вияву розбещеності чи єдиної помилки; Він бере до уваги їхню природу-сутність і шлях, яким вони йдуть. Хоча ми можемо неодноразово виявляти свій розбещений характер під час виконання обов’язків і робити певні переступи, та доки ми шукатимемо істину й щиро каятимемося, Бог дасть нам ще один шанс. Бог відсіює лише антихристів і злих людей, які відчувають відразу до істини та ненавидять її й ніколи не каються, скільки б переступів не робили. Я згадала неправдивих лідерів та антихристів, які в минулому були викриті й відсіяні Богом. Деякі лише говорили про слова й доктрини та роздавали накази, але не вирішували реальних проблем і упивалися благами статусу. Зрештою, їх визначали як неправдивих лідерів і відстороняли. Інші ж під час роботи гналися лише за статусом і репутацією, змагалися з іншими за славу, свавільно пригнічували й мучили людей, грубо порушували робочі влаштування й діяли за власними планами, створювали «незалежне королівство», ловили людей у пастки, категорично відмовлялися каятися, і зрештою були викриті як демони-антихристи та виключені. Саме таких людей викривають і відсіюють. Усвідомивши це, я зрозуміла, що людей викривають і відсіюють не на основі того, який обов’язок вони виконують, а радше на основі того, чи прагнуть вони істини та чи є сутність їхньої людськості доброю або злою. Якщо людина не прагне істини та має погану людськість, то, навіть не будучи лідером, вона не виконуватиме свої обов’язки добре; якщо вона постійно лінується в роботі, діє недбало й навіть не трудиться так, щоб це відповідало стандарту, її все одно врешті-решт відсіють. Я усвідомила, що церква ставиться до людей і впорядковує їх дуже принципово, що Божий характер – праведний, і що церква керується істиною й праведністю. Проте я не бачила цього факту й облудно вважала, що посада лідерки мене згубить. Мої погляди були такими абсурдними!

Одного разу під час духовних роздумів я натрапила на цей уривок Божих слів: «Немає жодного зв’язку між обов’язком людини й тим, чи отримує вона благословення, чи її спіткає горе. Обов’язок – це те, що людина повинна виконувати; це її послане небом покликання, і їй слід виконувати його, не шукаючи винагороди, а також без жодних умов або відмовок. Тільки це можна називати виконанням свого обов’язку. Отримання благословень означає благословення, якими людина насолоджується, коли є вдосконаленою після того, як пережила суд. Коли людину спіткає горе – це покарання, яке вона отримує, коли її характер не змінюється після того, як вона пройшла через кару й суд, тобто коли вона не є вдосконаленою. Але незалежно від того, чи створені істоти отримують благословення, чи їх спіткає горе, вони мають виконувати свій обов’язок добре, роблячи те, що вони повинні робити, і роблячи те, на що вони здатні; це – найменше, що має робити людина, людина, яка прагне до Бога. Тобі не слід виконувати свій обов’язок заради отримання благословень, і тобі не варто відмовлятися виконувати свій обов’язок через страх, що тебе спіткає горе. Дозвольте Мені сказати вам одне: виконання людиною свого обов’язку – це те, що вона повинна робити, і якщо вона не виконує свій обов’язок, то це її бунтарство. Саме в процесі виконання свого обов’язку людина поступово змінюється, і саме завдяки цьому процесу вона демонструє свою вірність. Тож, що більше ти виконуєш свій обов’язок, то більше істин ти зможеш здобувати й тим більш практичним стане твоє вираження. Ті, хто просто недбало виконує свій обов’язок і не шукає істини, врешті-решт будуть відсіяні, оскільки такі люди не виконують свій обов’язок під час практикування істини і не практикують істину під час виконання свого обов’язку. Це – ті, хто залишається незміненим і кого спіткає горе. Не тільки їхні вияви містять домішки, але й усе, що вони виявляють, є злим» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Різниця між служінням утіленого Бога й обов’язком людини). Прочитавши Божі слова, я відчула ще більшу ясність. Між обов’язком, який виконує людина, і тим, чи здобуде вона благословення а чи зазнає лиха, немає жодного зв’язку. Із того факту, що ми є створеними істотами, випливає, що ми маємо виконувати свої обов’язки. Якщо хтось не здатен виконувати свій обов’язок, то його не можна назвати створеною істотою. Точнісінько так само, як для дітей природно й правильно виявляти синівську шану до своїх батьків; незалежно від того, чи передадуть їм батьки зрештою права на своє майно, діти повинні виконувати свої зобов’язання й брати на себе відповідальність. А щодо мене, то яке ж ставлення до свого обов’язку мала я? Коли я думала про те, що як лідерці мені доведеться взяти на себе більше відповідальності, і що якщо я погано справлюсь, це загрожуватиме моїм перспективам і долі, мені хотілося шукати відмовки, щоб уникнути цього обов’язку й відкинути його. Я анітрохи не вважала цей обов’язок відповідальністю чи зобов’язанням, які я маю виконувати. Натомість я дивилася на обов’язки як на своєрідну угоду й обирала їх залежно від того, принесуть вони мені благословення чи лихо. Я не мала ані краплі розуму, який має бути у створеної істоти стосовно її обов’язку. Щобільше, я облудно вірила, що, оскільки я не була професіоналом і не мала технічних навичок у створенні відео, я не зможу добре виконувати свою роботу. Але ж Бог чітко каже: «Насправді лідер повинен проводити подальший контроль над ходом виконання роботи навіть після того, як він упорядкував її. Навіть якщо ти не знайомий із відповідною сферою роботи й нічого про неї не знаєш, ти однаково можеш знайти спосіб, як виконати свою роботу. Ти можеш знайти когось обізнаного, хто дійсно її осягає, щоб ця людина проводила перевірки та вносила пропозиції. На основі цих пропозицій ти зможеш визначити відповідні принципи й так зумієш проводити подальший контроль над цією роботою» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (4)). Божі слова прямо спростували мої уявлення – Бог ніколи не вимагав, щоб ми досконало володіли всіма технічними навичками в певній сфері для того, щоб бути лідером. Навіть якщо ми не маємо професійного досвіду в якійсь сфері, ми завжди можемо знайти братів і сестер із технічними знаннями для співпраці та в такий спосіб шукати принципи. Так ми все одно здатні виконувати роботу, а якщо вже справді не можемо в чомусь розібратися, ми можемо звернутися по допомогу до вищих лідерів. Проте, якби я вкладала в це всю душу та старалася з усіх сил, але мій духовний зріст був би просто замалим, рівня бракувало б, і я б не справлялася з цією роботою, тоді я могла б піти у відставку й взяти на себе інший обов’язок. Коли я зрозуміла Божий намір, у мене наче очі відкрилися, і я відкинула свої хвилювання й тривоги.

Згодом я натрапила на ще два уривки Божих слів, де сказано: «Коли Ной виконував Божі вказівки, він не знав, якими були Божі наміри. Він не знав, чого Бог хотів досягти. Бог лише дав йому наказ і вказав щось зробити, а Ной узяв і зробив це без особливих пояснень. Він не намагався таємно з’ясувати Божі наміри, не опирався Богові й не виявляв нещирості. Він просто взяв і зробив це з чистим і простим серцем відповідно до Божих вказівок. Все, що Бог наказував йому робити, він робив, а послух і слухання Божого слова були основою його віри в те, що він робив. Ось так прямо та просто він мав справу з тим, що Бог йому доручив. Його сутністю – сутністю його дій – був послух, а не вагання, не опір і тим більше не думки про свої особисті інтереси, про свої вигоди та втрати. Крім того, коли Бог сказав, що Він знищить світ потопом, Ной не питав коли, не питав, що станеться із сущим, і він, безперечно, не питав у Бога, як Він збирається знищити світ. Він просто зробив, як указав Бог. Якими б не були бажання Бога щодо того, як це потрібно було робити і з чого, Ной учинив саме так, як просив Бог, та ще й негайно взявся до роботи. Він діяв згідно з Божими вказівками, ставлячись до роботи з бажанням догодити Богу. Чи він робив це, щоб допомогти собі уникнути лиха? Ні. Чи питав він у Бога, скільки часу ще мине до того, як світ буде знищено? Ні, не питав. Хіба він питав у Бога чи знав, скільки часу знадобиться, щоб побудувати ковчег? І цього він теж не знав. Він просто підкорявся, слухав і діяв відповідно» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог I). «У чому проявляється чесна людина? Перший прояв чесної людини – це відсутність сумнівів у Божих словах. Ще один прояв чесної людини – найголовніший і найважливіший – це в усьому шукати та практикувати істину. Ти кажеш, що чесний, але подумки постійно відсуваєш Божі слова на задній план і просто робиш що хочеш. Хіба це прояв чесної людини? Ти кажеш: “Хоча мій духовний рівень низький, але серце чесне”. Проте коли на тебе лягає якийсь обов’язок, ти боїшся виконати його погано та через це зазнати страждань і понести відповідальність, тож ти знаходиш відмовки, щоб ухилитися від цього обов’язку чи перекласти його на когось іншого. Хіба це прояв чесної людини? Очевидно, що ні. Тож як має поводитися чесна людина? Вона має коритися Божим упорядкуванням, бути відданою обов’язку, який вона має виконувати, і прагнути задовольняти Божі наміри. Це проявляється кількома способами: один – це прийняття свого обов’язку з чесним серцем, не зважаючи на свої плотські інтереси, не ставлячись до нього байдуже й не інтригуючи заради власної вигоди. Це прояви чесності. Інший – це вкладати все своє серце й сили в те, щоб добре виконувати свій обов’язок, у належний спосіб виконувати завдання, доручені тобі Божим домом, і вкладати своє серце та любов у свій обов’язок, щоб задовольнити Бога. Це прояви, які мусить мати чесна людина, виконуючи свій обов’язок» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Із Божих слів я дізналася, що Ной не чув багато Божих слів і ніколи раніше не будував ковчега, але, зіткнувшись із Божим дорученням, він не аналізував і не досліджував його й не намагався вгадати Божі бажання. Радше, він просто послухався, скорився й зробив усе, що Бог сказав йому зробити, не зважаючи на те, як це вплине на його власні інтереси. Невинність і чесність Ноя глибоко вразили мене, і я відчула неабиякий сором і ніяковість. Я подумала про те, як мої брати та сестри обрали мене своєю лідеркою, але коли я зіткнулася з таким важливим обов’язком, я могла думати лише про власні інтереси й навіть прораховувала всі можливі наслідки, які могли б мене спіткати, якби я взялася за цей обов’язок. Я побачила, якою лукавою була – моя людськість і близько не стояла з людськістю Ноя. Як я взагалі могла добре виконувати свій обов’язок із таким ставленням? Я натрапила на уривок Божих слів, де сказано: «Яка людина наважується брати на себе відповідальність? Якій людині вистачає мужності взяти на себе важку ношу? Тій, яка бере на себе ініціативу й виривається вперед у найвирішальніший момент у роботі Божого дому, яка сміливо бере на себе важку ношу й не боїться терпіти труднощі й небезпеку, коли вона бачить роботу, що є найбільш важливою та вирішальною. Це хтось відданий Богу, добрий воїн Христа» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хочуть, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина перша)). Божі слова глибоко зворушили мене – я зрозуміла, що повинна перестати думати про свої майбутні перспективи. Мене обрали лідеркою, тому я маю рахуватися з Божим наміром, наважитися взяти на себе цю велику відповідальність і наслідувати Ноя, ставлячись до свого обов’язку із чесним і чистим серцем. Спершу я не знала, з чого почати виконання свого обов’язку, тому часто молилася Богу, а також отримувала терплячу підтримку від своєї сестри-напарниці та заохочення від інших братів і сестер. Іноді, стикаючись із труднощами, я зверталася до братів і сестер, які досягли хороших результатів у своїй роботі, і вони щедро ділилися зі мною принципами, які засвоїли, і будь-якими ефективними методами, які застосовували. Мене це глибоко зворушувало. Поступово я почала осягати певні принципи та шляхи практики, і я стала ефективнішою у виконанні свого обов’язку. Я справді відчувала Боже наставництво й була безмежно вдячна Богу. Я досі маю багато недоліків і знаю, що несу велику відповідальність, але я більше не хочу відступати – я покладатимуся на Бога та прагнутиму вдосконалюватися!