Лі Мо, Китай

У 2004 році я прийняла роботу останніх днів Всемогутнього Бога, і незабаром на мене донесли за поширення Євангелія. Того дня я працювала в лікарні, і колега сказала, що мене шукає головний лікар. Я зайшла до його кабінету й побачила там двох високих поліціянтів у формі. Вони мені сказали: «Нам надійшло повідомлення, що ви вірите в Східну блискавку й ходите довкола, проповідуючи Євангеліє. Східна блискавка – ключова мішень репресій у нашій країні, а всі її прихильники – політичні злочинці, які будуть засуджені до тюремного ув’язнення!» Вони також погрожували мені, що якщо я продовжу вірити в Бога, вони можуть відсторонити мене від роботи в будь-який момент, коли захочуть, і навіть якщо я продовжу на неї ходити, мені можуть не заплатити. Постраждає навіть робота мого чоловіка й право мого сина вступити до університету чи до лав збройних сил або виїхати за кордон. Вони сказали, що мене відправлять до в’язниці, якщо мене зловлять за проповідуванням. Мене це стурбувало, і я подумала: «Поліція цього так не залишить, якщо я не відмовлюся від своєї віри. Якщо я втрачу роботу, а бізнес мого чоловіка постраждає, як ми триматимемося? Хто подбає про мого маленького сина, якщо мене заарештують і кинуть до в’язниці? Якою жалюгідною матір’ю я була б, якби його перспективи зазнали шкоди через мою віру». Що більше я про це думала, то більше засмучувалась. Я кликала до Бога, щоб Він захистив моє серце. Тієї миті я подумала про один уривок зі Слова Божого: «З тієї миті, як ти з плачем приходиш у цей світ, ти починаєш виконувати свої обов’язки. Заради Божого плану та призначення ти граєш свою роль і вирушаєш у свою життєву путь. Яким би не було твоє походження, яка би путь перед тобою не лежала, у будь-якому разі ніхто не може уникнути керівництва й упорядкування Небес, і ніхто не може управляти власною долею, адже лише Той, Хто володарює над усім сущим, здатен на таку роботу» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог – джерело людського життя). Я розмірковувала над Божим словом, і тоді я зрозуміла: доля кожного знаходиться у владі Бога. Що б не сталося з нашою сім’єю, це було в руках Бога, і жодна людина не може сама робити вибір. Бог – Творець, і для людей природно й правильно вірити в Бога й поклонятися Йому. Але зараз поліція використовувала мою роботу, роботу мого чоловіка, а також майбутнє мого сина, щоб погрожувати мені та змусити мене відмовитися від істинного шляху та зрадити Бога. Як це підло! Саме тоді я прийняла рішення, що як би не склалося моє життя, я ніколи не піду на компроміс із сатаною. Поліція продовжувала вимагати, щоб я донесла на своїх братів і сестер, але я проігнорувала їхню вимогу, і зрештою вони пішли.

Після цього вони часто приходили до лікарні, щоб запитати, чи я продовжую вірити в Бога й чи поширюю Євангеліє. Іноді мені доводилося відриватися від операції, якою б терміновою вона не була. Це починало мене злити. Я думала: я не зробила нічого поганого, я просто вірю в Бога та йду правильним шляхом, то чому поліція допікає мені й заважає мені спокійно виконувати свою роботу? Той факт, що я перебувала під постійним слідством, викликав галас у лікарні. Колеги сприймали мене як небезпечну людину. Дехто говорив про мене позаочі, а дехто прямо запитував: «Що ти таке робиш у своїй вірі в Бога? Чому поліція завжди веде розслідування щодо тебе? Твоя віра привела поліцію прямо до наших дверей. Це серйозна справа». Ставлення головного лікаря до мене теж змінилося. Він завжди був високої думки про мене, але після того випадку щоразу, коли він бачив мене, він запитував: «Ти ж не ходила проповідувати, чи не так?» Він також сказав мені цілодобово тримати телефон увімкненим, щоб зі мною завжди можна було зв’язатися. Одного разу головний лікар сказав мені: «Поліція вже кілька разів приходила сюди через твою віру в Бога. Тобі потрібно перестати вірити. Ти завжди добре виконувала свою роботу, і всі про тебе високої думки. Не дозволяй вірі зруйнувати твоє майбутнє. Вона того не варта. Для мене, як для твого начальника, теж буде великою проблемою, якщо тебе заарештують або щось гірше». Протягом усього того періоду я почувалася нещасною та пригніченою, перебуваючи під постійним наглядом мого головного лікаря й ловлячи на собі насторожені погляди моїх колег. Я молилася Богові, щоб Він дав мені віри й сили, та просила Його допомогти мені вистояти в цих тяжких обставинах. Потім я прочитала уривок зі слова Божого: «Той великий червоний дракон – ворог і гонитель Бога, тож люди в цій землі зазнають принижень і гонінь за свою віру в Бога… Божа робота здійснюється в землі, що виступає проти Бога, тому вся вона стикається з величезними перепонами, і багато з Його слів не можуть бути виконані відразу; таким чином, люди переплавляються в результаті Божих слів, що теж є частиною страждання. Богові надзвичайно тяжко здійснювати Свою роботу в землі великого червоного дракона, але через цю “важкість” Бог здійснює один з етапів Своєї роботи, щоб Він міг виявити Свою мудрість і Свої дивовижні діяння, і Бог використовує цю нагоду, щоб довершити цю громаду людей» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Чи така проста Божа робота, як це собі уявляє людина?). Завдяки слову Божому я зрозуміла Його волю. Китаєм править комуністична партія, і саме тут чинять найбільш гострий опір Богові. Віруючі люди в Китаї неминуче зазнають переслідувань і приниження, але Бог використовує переслідування з боку комуністичної партії як засіб удосконалення нашої віри, тим самим створюючи групу переможців. У цьому полягає Божа мудрість. Оскільки я мала віру та йшла правильним шляхом, я зазнавала переслідування з боку поліції й перебувала під її спостереженням, а також зазнавала приниження й критики з боку колег і друзів. У всього цього була мета. Мені стало легше, щойно я це зрозуміла. Я пообіцяла собі, що як би комуністична партія не намагалася переслідувати мене й чинити мені перешкоди, я буду слідувати за Богом до кінця.

Мій чоловік тоді був у від’їзді в справах, і я не сказала йому про поліцію, бо не хотіла його турбувати. Він повернувся з подорожі в січні 2005 року й був стривожений, коли дізнався, що сталося. Дуже суворо він сказав мені, що дізнався, що віруючі у Всемогутнього Бога є політичними злочинцями, яких у будь-який момент можуть заарештувати й посадити до в’язниці, а також побити до напівсмерті під час утримання під вартою. Він сказав, що майбутнє нашого сина й робота наших родичів постраждають, і попросив мене перестати вірити у Всемогутнього Бога. Я подумала: «Мій чоловік вірить у Господа тільки на словах. Насправді він нічого не розуміє. Це нормально, що в нього є такі побоювання. Комуністична партія так сильно утискає нас, віруючих, і навіть переслідує членів наших сімей. Кому б не було страшно?» Я також подумала про те, що він увесь час був у від’їздах у справах, а це означало, що в мене не було можливості засвідчити йому про роботу останніх днів Всемогутнього Бога. Нам потрібна була така нагода для ґрунтовної бесіди, тому я багато спілкувалася з ним, але він зовсім не слухав. Він просто відмахнувся, сказавши, що життя йде добре, і ми маємо просто насолоджуватися благодаттю Господа Ісуса. Немає необхідності приймати роботу суду. Він боявся бути втягнутим у це, якщо мене заарештують, тому почав намагатися змусити мене перестати вірити в Бога. Після того він почав дуже уважно стежити за мною. Якщо я не приходила додому вчасно після роботи, він телефонував, щоб запитати, де я, і настійливо просив мене повернутися додому, і він перестав зустрічатися зі своїми друзями вечорами, що було на нього несхоже. Натомість він просто сидів удома та спостерігав за мною. Коли мені потрібно було йти на зібрання, він знаходив для мене інші заняття, які я мала робити для нього. По суті, він випробував усі засоби, щоб змусити мене перестати вірити в Бога або виконувати свої обов’язки. Спочатку я почувалася дуже скутою, але пізніше згадала уривок із Божого слова: «Ти мусиш мати в собі Мою відвагу, і ти повинен мати принципи, коли доходить до зустрічі з родичами, які не вірять. Однак заради Мене ти також не маєш піддаватися жодним темним силам. Покладайся на Мою мудрість, щоб іти досконалим шляхом; не дозволяй жодній із сатанинських змов оволодіти тобою» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 10). Розмірковуючи над Божим словом, я зрозуміла, що зовні здавалося, що це мій чоловік намагався перешкодити моїй вірі в Бога, але за лаштунками маніпулював і знищував усе сатана, використовуючи хитрощі, щоб змусити мене зрадити й відкинути Бога. Я не могла піддатися сатані. Згодом я знаходила приводи, щоб уникнути нагляду мого чоловіка, і таємно ходила на зібрання й виконувала свої обов’язки. Я також шукала можливості поговорити зі своїм чоловіком, сподіваючись, що він не злякається переслідувань комуністичної партії й захоче дослідити роботу Всемогутнього Бога. Але мій чоловік завжди відмовлявся, кажучи, що повірить тоді, коли почнуть вірити священики та черниці. Він також попросив мене не ходити на зібрання й не поширювати Євангеліє, щоб мене не арештували й не відправили до в’язниці. Я бачила, що мій чоловік абсолютно не зацікавлений в істині або прийнятті пришестя Господа, тому я перестала говорити з ним про це. Я подумала: «Хай там як, але я мушу вірити в Бога й виконувати свій обов’язок. Він не може мене стримувати».

Після китайського Нового року мій чоловік не поїхав у відрядження, а залишився вдома, щоб спостерігати за мною. Одного дня він у сльозах впав на коліна й благав мене: «Ти завжди ходиш на зібрання й проповідуєш Євангеліє. Як ми житимемо далі, якщо тебе арештують і відправлять до в’язниці? Що буде з нашою родиною, що буде з нашим сином? Ти мусиш думати про нашу сім’ю та майбутнє нашого сина». Щиро кажучи, за всі роки нашого спільного життя я ніколи не бачила, щоб мій чоловік плакав. Було жахливо бачити, як він так стоїть на колінах, благаючи мене, і я теж заплакала. Щоб утішити його, я сказала: «Усе в руках Божих. Те, чи мене арештують, і що станеться з нашим сином у майбутньому – усе це визначено Богом. Наше завдання – покластися на Бога й пережити цей досвід. Нам не потрібно хвилюватися про це». Мій чоловік зі сльозами на очах похитав головою та сказав: «Поліція вже вийшла на тебе. Рано чи пізно тебе заарештують, якщо ти продовжуватимеш так вірити, і тоді все рухне». Бачачи свого чоловіка в таких муках, я почувалася сильно пригніченою. Це все було справою рук комуністичної партії! Ми віримо в Бога й поширюємо Євангеліє, щоб люди могли прийняти Боже спасіння в останні дні й пережити лихо. Це є спасінням людей, і немає нічого більш справедливого, але комуністична партія несамовито намагається чинити нам перепони й зашкодити нам. Вони – не що інше, як сатани й демони, що протистоять Богу! У Божих словах сказано: «Пращури давнини? Улюблені начальники? Вони всі протистоять Богу! Їхнє втручання призвело до того, що все суще під небом впало в стан темряви й хаосу! Свобода віросповідання? Законні права та інтереси громадян? Усе це хитрощі з метою приховування зла! … Навіщо так завзято перешкоджати Божій роботі? Навіщо використовувати різні виверти, щоб обдурювати Божий народ? Де справжня свобода та законні права й інтереси? Де справедливість? Де розрада? Де тепло? Навіщо використовувати брехливі задуми, щоб обдурити Божий народ?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Робота та входження (8)). Комуністична партія нібито сприяє свободі віросповідання, але насправді вони пригнічують і заарештовують віруючих, і вони використовують робочі місця та сім’ї людей, щоб змусити їх заперечувати Бога й зректися Його. Це вкрай мерзенно! Якби не переслідування комуністичної партії, між мною й моїм чоловіком ніколи б не дійшло до цього, і він не був би так наляканий. Куди б не дісталася темна рука комуністичної партії, вона приносить лихо. Мій чоловік боявся й хотів захистити свою роботу й нашу сім’ю, і з цієї причини він ішов на поводі в комуністичної партії, підштовхуючи мене відмовитися від моєї віри. Але я не збиралася чинити так, як він казав. Я мусила зміцнити свою віру та йти з Богом.

Після цього мій чоловік прочитав у інтернеті багато наклепів на церкву Всемогутнього Бога, вигаданих комуністичною партією, і просто залишився вдома, наглядаючи за мною, замість того щоб їздити у свої відрядження. Він також розпитував оточуючих, щоб з’ясувати, з ким я контактувала й кому телефонувала у зв’язку з моєю вірою. Він навіть пішов до телекомунікаційної компанії, щоб отримати перелік моїх дзвінків за пів року, а потім запитував мене про номери абонентів у тому переліку один за одним. Щоб стежити за мною, він щодня супроводжував мене на роботу та з роботи. Він ходив за мною, куди б я не пішла, і не дозволяв мені виходити з дому наодинці. У мене взагалі не було свободи: мене ніби закували в кайдани. Я не могла жити життям церкви й не могла виконувати свій обов’язок, через що я почувалася дуже погано, тому я користувалася неуважністю свого чоловіка, щоб робити вилазки й проповідувати Євангеліє. Одного разу він сердито сказав: «Якщо ти досі виходиш і проповідуєш, навіть коли я постійно не зводжу з тебе очей, то я дійсно нічого не можу вдіяти. Зараз править комуністична партія, і вона не дозволить тобі слідувати твоїй вірі. Якщо продовжуватимеш у тому ж дусі, то рано чи пізно тебе арештують, і наша сім’я розпадеться. Так що давай розлучимося. Після того, як ми розлучимося, можеш вірити в що хочеш, і для нашого сина або будь-кого іншого не буде наслідків». Я не могла повірити, що він хоче розлучитися. Я всього лише вірила в Бога. Як до цього дійшло? Невже всі роки нашого спільного життя нічого не були варті? Думка про те, що мою власну чудову родину зруйнує комуністична партія, завдавала мені страшенної муки. Я не могла з цим змиритися. Я молилася Богові: «Боже, будь ласка, дай мені віри й сили, щоб я могла бути непохитною за цих складних обставин». Помолившись, я згадала цей уривок зі слова Божого: «На цій стадії роботи від нас вимагається максимальна віра й любов, і ми можемо спіткнутися від найменшої необережності, бо ця стадія роботи відрізняється від усіх попередніх: те, що удосконалює Бог, – це віра людей, яка і невидима, і нематеріальна. Те, що робить Бог, – це перетворення слів на віру, на любов, на життя. Люди повинні досягти точки, коли вони витримають сотні переплавок і матимуть віру більшу, ніж у Йова, яка вимагає, щоб вони витримали неймовірні страждання та всілякі тортури й жодного разу не відступилися від Бога. Якщо вони будуть покірними до самого скону та матимуть велику віру в Бога, то ця стадія Божої роботи завершиться» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Шлях… (8)). Я розмірковувала над Божим словом, і тоді зрозуміла, що у Своїй роботі останніх днів Бог використовує Свої слова й різні випробування та очищення, щоб удосконалити віру й любов людей. Я згадала про те, як сатана спокушав Йова. Той водночас втратив своїх дітей і багатство, а потім його тіло вкрилося жахливими наривами. У таких величезних нещастях Йов ніколи не скаржився, а продовжував прославляти ім’я Боже. Незважаючи на всі випробування, він був непохитним у своєму свідченні про Бога. Потім я подумала про себе. Моя сім’я розпадалася через переслідування комуністичної партії, і я вже скаржилася. Я побачила, що мала дійсно слабкий духовний стан, і в мене взагалі не було свідчення. Я сповнилась каяття, тому помолилася Богові, пообіцявши, що навіть якщо мій чоловік розлучиться зі мною, я не відмовлюся від істини заради плоті й сім’ї.

Через кілька днів мій чоловік несподівано вибачився переді мною та сказав, що був неправий. Він сказав, що не повинен був згадувати про розлучення, і зробив це лише через злісний примус комуністичної партії. Згодом він раптом сказав: «Якщо я не можу тебе переконати, то я приєднаюся до тебе у вірі у Всемогутнього Бога». Мене здивував такий раптовий поворот подій, але я подумала, що він, мабуть, усе обміркував, тому ми вдвох разом читали слово Боже вдома. Через тиждень він попросив мене взяти його на зібрання. Його поведінка здалася мені дещо дивною, тому я не погодилася. Він застав мене зненацька, коли сказав категорично: «Якщо ти не візьмеш мене на зібрання, я не віритиму». Він також сказав, що зробив це, щоб переконати мене змінити свою думку. Тільки тоді я зрозуміла, що мій чоловік прикидався, що вірить у Всемогутнього Бога, і його метою було виявити місце, де ми проводили наші зібрання, щоб він міг краще стежити за мною й контролювати мене. Я не очікувала, що він зробить щось настільки сміховинне. Відтоді ми перебували в стані холодної війни. Одного дня я читала слово Боже вдома, коли мій чоловік погрюкав у двері з криком: «Так більше тривати не може». Коли я відчинила двері, він увірвався, як божевільний, і схопив мене за шию, волаючи: «Нащо тобі вірити у Всемогутнього Бога? Він дійсно важливіший для тебе за сім’ю й сина?» Його хватка була такою міцною, що мені стало боляче і я не могла дихати, тому я відчайдушно покликала до Бога, щоб Він урятував мене. Я пручалася, і він відпустив мене. Я страшенно стривожилася через те, що сталось, і глибоко засмутилася. Пізніше я прочитала уривок зі слова Божого. «Чому чоловік любить свою дружину? Чому дружина любить свого чоловіка? Чому діти шанобливі до своїх батьків? Чому батьки обожнюють своїх дітей? Які наміри насправді виношують люди? Хіба їхній намір – не задовольнити власні плани й егоїстичні бажання?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог і людина разом увійдуть до спочинку). Обдумуючи слово Боже, я запитала себе, чи справді мій чоловік любить мене. Я згадала всі роки нашого шлюбу. Мій чоловік, безсумнівно, краще, ніж будь-хто інший, знав про жертви, на які я йшла заради нашої родини, і він знав, що я вірила в Господа з дитинства та з нетерпінням чекала Його приходу. Але коли я привітала прихід Господа, він не підтримав мене. Насправді він став на бік комуністичної партії та виступив проти мене, погрожуючи розлученням, і навіть намагався задушити мене. І все це задля захисту своїх власних інтересів. Між нами не було й крихти поваги, яка мала б зближати чоловіка й дружину. Як це можна було назвати любов’ю? Я також подумала про те, що, хоча мій чоловік вірив у Господа Ісуса, він робив це лише для того, щоб отримати благодать. Він взагалі не чекав із нетерпінням на пришестя Господа. Він так боявся арешту комуністичною партією й сатанинського режиму, що не прийняв Божу роботу останніх днів, коли Бог прийшов, щоб висловити істину й виконати роботу спасіння. І він був на поводі в комуністичної партії, намагаючись змусити мене відмовитися від моєї віри. Я побачила, що мій чоловік взагалі не був істинно віруючим у Бога. Він був невіруючим. У Божих словах сказано: «Віруючі та невіруючі за своєю природою не сумісні; натомість вони протистоять одне одному» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог і людина разом увійдуть до спочинку). Ми з чоловіком зовсім не були на одному шляху, тому я не могла дозволити йому обмежувати мене. Після того мій чоловік ще кілька разів погрожував мені розлученням, побачивши, що я не збираюся відмовлятися від своєї віри. Мені була нестерпна думка про те, що я дійсно втрачу свою сім’ю, тому я щодня молилася Богові, просячи Його спрямувати мене.

Одного дня я побачила уривок зі Слова Божого. «Для вас як нормальних людей та людей, які шукають любові до Бога, увійти до Царства та стати Божими людьми – це ваше справжнє майбутнє та життя, яке має найбільшу цінність і значущість. Ніхто не є благословеннішим за вас. Чому Я так говорю? Тому що ті, хто не вірить у Бога, живуть заради плоті, живуть заради сатани, а ви нині живете заради Бога, живете заради того, щоб слідувати волі Божій. Ось чому Я кажу, що ваші життя мають найбільшу значущість. Тільки ця група людей, обраних Богом, здатна жити життям найбільшої значущості: ніхто інший на землі не здатний жити життям, що має такі цінність та сенс, які має ваше життя» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Пізнайте найновішу роботу Бога та слідуйте Його стопами). Раніше я думала, що щаслива сім’я, люблячі стосунки з чоловіком і задоволення моїх матеріальних потреб – це і є щастя, і що таке життя має сенс. Але тепер я чітко зрозуміла, що так звана подружня любов крихка. Як кажуть, чоловік і дружина – як два птахи в гаю; коли приходить біда, вони летять кожен своєю дорогою. У минулому, коли я наполегливо працювала для своєї родини та свого чоловіка, він дуже піклувався про мене, але тепер, коли в мене з’явилася віра, він відчув, що переслідування віруючих комуністичною партією загрожує його власним інтересам, тому він почав переслідувати мене й вимагати розлучення. Грубо кажучи, наша «любов» як чоловіка й дружини була просто тим випадком, коли двоє використовують одне одного. Де ж щастя в такому житті? Я згадала, як він стежив за мною протягом попередніх місяців і забороняв мені ходити на зібрання й виконувати свої обов’язки. Я не могла зустрічатися зі своїми братами й сестрами, щоб спілкуватися про істину, у моєму серці не було спокою, коли я читала слово Боже вдома, і мені доводилося думати про те, як упоратися зі своїм чоловіком, коли я вирушала проповідувати Євангеліє. У мене взагалі не було свободи віросповідання, ніби мене зв’язали невидимою мотузкою, яка вичавлювала з мене життя. Якби так тривало й далі, моє життя постраждало б, і я також втратила б шанс здобути істину й отримати спасіння. Воно того не було варте. Саме тоді я дедалі чіткіше почала усвідомлювати, що сімейне життя з подружньою любов’ю не є істинним щастям. Я могла вести наповнене сенсу життя, тільки шукаючи істину й виконуючи обов’язки сотвореної істоти. Я також згадала слова Господа Ісуса: «Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний. І хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом, той Мене недостойний» (Матвія 10:37–38). Я подумала про святих протягом періодів і про те, як, щоб виконати Боже доручення, вони полишали свої домівки та засоби до існування й перетинали океани, щоб проповідувати Євангеліє та свідчити про Бога, зазнаючи страждань і навіть віддаючи свої життя. Їхнє свідчення здобуло схвалення Бога. І тепер Бог був милостивий до мене, привівши мене до Себе, щоб я отримала спасіння в останні дні. Така нагода випадає тільки раз. Якби через накладені моїм чоловіком обмеження я не могла належним чином виконувати свої обов’язки, то я була б безсердечною негідницею, нікчемною перед Богом! Усвідомивши це, я заприсягнулася, що буду чинити, як святі в давнину, зрікшись усього, слідуючи за Богом і виконуючи обов’язки сотвореної істоти. Саме так я збиралася жити життям, сповненим сенсу.

Одного вечора я повернулася додому із зібрання й, відкривши двері, завмерла. У будинку було повно людей. Там були мої колеги, а також друзі та родичі мого чоловіка, і щойно вони мене побачили, всі відразу заговорили, намагаючись переконати мене відмовитися від моєї віри. Дехто з них сказав, що вони бачили в новинах, що багатьох віруючих у Всемогутнього Бога недавно було заарештовано комуністичною партією, і деяких із них було засуджено щонайменше до 10 років позбавлення волі. Інші говорили, що віруючих у Всемогутнього Бога не просто заарештовували й відправляли до в’язниці; багатьох було покалічено або вбито в ув’язненні, і їхні сім’ї також були в це втягнуті. Окрім того дехто з них повторив наклепницьку брехню та чутки про церкву, поширювані комуністичною партією, заявивши, що віруючі в Бога кидають свої сім’ї. Почувши все це, я дуже розсердилася. «Якби не переслідування комуністичною партією, – подумала я, – моя сім’я не виступала б проти мене й не нападала б на мене ось так. Комуністична партія спотворює факти й поширює чутки, щоб люди, які не знають істини, приєдналися до неї в протистоянні Богу. Разом із нею вони засуджені Богом, і разом із нею їх у кінцевому підсумку буде знищено. Це абсолютне зло!» Я спростувала те, що вони говорили, сказавши їм: «Не кажіть дурниць, якщо не розумієте, що означає мати віру. Чому я наполягаю на вірі в Бога, незважаючи на ці ризики? Тому що Спаситель прийшов і висловив багато істин, щоб спасти людство від впливу сатани та врятувати нас від лиха. Така можливість буває тільки раз! Але комуністична партія не дозволяє вірити в Бога. Вона відчайдушно пригнічує й переслідує людей, які вірять у Бога, заарештовуючи й саджаючи за ґрати багатьох із них. Так багато людей не може повернутися додому, так багато було покалічено й побито до смерті, і так багато християнських сімей розпалося. Хіба це все не робота комуністичної партії? Очевидно, що комуністична партія переслідує людей, які мають віру, і руйнує християнські сім’ї, але її представники перекручують факти й кажуть, що це віруючі в Бога кидають свої сім’ї. Хіба це не спотворення істини? Ви не ненавидите КПК, але ви хочете перешкодити моїй вірі в Бога. Невже ви не можете відрізнити правду від кривди? Шлях віри – мій власний вибір. Навіть якщо я потраплю до в’язниці, я твердо вирішила слідувати за Всемогутнім Богом». Вони побачили, що не зможуть переконати мене, і врешті-решт усі пішли. Мій чоловік похмуро сказав: «Схоже, ніхто не зможе змінити твою думку, тож давай розлучимося. Ти віриш у Всемогутнього Бога, а це означає, що держава нападатиме на тебе й заарештує тебе. Коли це станеться, ти втратиш свою роботу, нашу сім’ю і, можливо, навіть своє життя. Але решта з нас хоче вижити, тому розлучення – єдиний вихід. Комуністична партія заганяє людей у кути, із яких неможливо вибратися». Моє серце щеміло від цих слів, але я точно знала, що прийшов час вибирати. Я вирішила вірити в Бога й слідувати за Ним, а також шукати істину й життя, а мій чоловік вирішив йти на поводі в комуністичної партії заради своєї роботи та свого майбутнього. Ми мали піти різними шляхами. Тоді я помолилася Богові: «Боже, що б не сталося, я буду слідувати за Тобою до кінця». Наступного ранку ми з чоловіком поїхали до відділу реєстрації актів цивільного стану, щоб оформити розлучення, розірвавши над дванадцятирічний шлюб. Відтоді я можу ходити на зібрання й нормально виконувати свої обов’язки, і я почуваюся дуже спокійною. Я думаю, що виконання обов’язків сотвореної істоти – це єдиний спосіб мати життя, наповнене сенсом.