Лю Їн, Китай

Якось наприкінці 2019 року моя внучка раптом сказала, що в неї болить нога. Я повела її до лікарні зробити знімок, але там нічого не виявили, тому я не сприйняла цього серйозно. Наступного дня вона сказала, що все одно відчуває в нозі пульсуючий біль. Бачачи, як вона плаче від болю, я теж розплакалася. До вечора нога стала боліти дедалі частіше, внучка майже не спала. Масуючи їй ногу, я молилася Богу й довірила Йому її здоров’я. На третій день уранці син із невісткою відвезли внучку до повітової лікарні.

Після госпіталізації вона постійно мала високу температуру. Температура трималася на рівні 40 градусів і не спадала. Її обстежили в хірургічному відділенні та у відділенні внутрішніх хвороб, але нічого не знайшли – лікарі не мали засобів боротися із хворобою. Безпорадний син відвіз її до лікарні в столиці провінції. На консультації фахівці в одному місці поставили діагноз «вовчак», а в іншому – «зараження крові». Коли батьки невістки повернулися з лікарні й розповіли мені про ситуацію, я дуже стривожилася. І вовчак, і зараження крові – смертельні захворювання. Навіть якщо не брати до уваги діагноз, у моєї внучки, як і раніше, була висока температура, 40 градусів, що могло завдати великої шкоди її здоров’ю, якщо це триватиме надто довго. Ситуація складалася не найкращим чином. Що більше я думала про це, то більше засмучувалася. Я виростила внучку, і мені було нестерпно бачити, що з нею сталося щось погане. Я знову і знову намагалася заспокоїти себе, думаючи: «З нею все буде гаразд. Бог всемогутній. Він захистить мою внучку. Він не дасть їй померти». Думаючи про хворобу внучки, я часто плакала від смутку. Вона ще така мала, а їй доводиться так страждати. Мені хотілося, щоб це мене вразила ця хвороба, щоб я могла страждати замість неї. Я також думала: «Я вірю в Бога, то чому ж це відбувається з моєю родиною?» Але потім я подумала ще так: «Насправді ця ситуація, напевне, спіткала мене з Божого дозволу. Можливо, Бог випробовує мою віру. Я не можу звинувачувати Бога. Якщо я буду непохитно виконувати свій обов’язок, внучку вилікують». Після цього я, як зазвичай, їла й пила слова Бога та продовжувала виконувати свій обов’язок. Коли я приймала братів і сестер, то робила для них усе, що могла. Брати й сестри хотіли допомогти мені, але я їм не дозволила. Я думала: якщо буду виконувати свій обов’язок, скільки мені вистачить сили, то Бог виявить до мене милість, і внучка одужає.

Десь через два тижні зателефонував мій син і сказав, що діагноз внучки підтвердився – це сепсис, зараження крові, висока температура не спадає, а на перикарді з’явилися новоутворення, що становлять загрозу для життя. Почувши цю новину, я відчула, як стискається мені серце. Я не могла із цим змиритися й звернулася до Бога з вимогою: «Моя внучка хвора, але я продовжую виконувати свій обов’язок, тож вона має одужати! Але зараз її стан не тільки не покращився, а навіть ще погіршився. Невже неможливо вилікувати її хворобу?» Одного разу мій чоловік прийшов до мене в сльозах і сказав: «Наша внучка помирає. У лікарні кажуть, що вона невиліковно хвора, лікар каже, що вони нічого не можуть зробити. Нам сказали, щоб ми забирали її додому». Слова чоловіка стали для мене несподіваним ударом. Я не могла в це повірити, не могла прийняти цього. У голові промайнули спогади про моє життя з внучкою. Коли я думала про те, яка вона мила, у мене безперестанку лилися сльози. Я знову і знову зверталася до Бога, щоб Він захистив моє серце й привів мене до покори. Але коли я побачила фото внучки в телефоні, її розпухле обличчя, я втратила будь-яку волю. Я не хотіла читати Божого слова й не відчувала жодної мотивації виконувати свій обов’язок. Єдине, що мене хвилювало, – це хвороба внучки. Пізніше зять відвіз історію її хвороби до великої лікарні в Шанхай для консультації, але й там фахівці сказали, що нічого не можуть зробити, і порадили припинити витрачати гроші на безглузду справу. Це мене особливо засмутило: «Я стільки років вірила в Бога, ніколи не припиняла виконувати свої обов’язки й завжди намагалася якнайстаранніше виконувати будь-яку роботу, яку доручала мені церква. Навіть коли захворіла моя внучка, я не відмовилася від своїх обов’язків. Я продовжую приймати братів і сестер. Я плачу таку ціну, то чому ж моя внучка захворіла на цю страшну хворобу?» Що більше я думала про це, то більш скривдженою почувалася. Я не могла стримати сліз. У своєму болі я молилася до Бога: «Боже, моя внучка помирає. Я нещасна й слабка. Я не знаю, що робити, і продовжую скаржитися на Тебе. Будь ласка, скеруй мене, щоб я зрозуміла Твою волю».

У своїх стражданнях я згадала уривок із Божого слова:

4. Якщо після того, як ти витратишся на Мене, Я не задовільню твоїх дрібних вимог, чи засмутишся ти й розчаруєшся в Мені, чи навіть розлютишся та вигукуватимеш образи?

5. Якщо ти завжди був дуже вірним, з великою любов’ю ставився до Мене, але ти потерпаєш від хвороб і фінансових труднощів, тебе залишають друзі та родичі, або ти зазнаєш інших нещасть у житті, чи збережеться твоя вірність і любов до Мене?

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Дуже серйозна проблема – зрада (2)»

Перед лицем Божих запитань мені стало дуже соромно. Хвороба моєї онуки стала для мене практичним випробуванням – перевіркою, наскільки я вірна й покірна Богові. Раніше я завжди думала, що докладаю зусиль і виконую свій обов’язок для Бога, і це означає, що я вірна Богові. Однак коли моя онука захворіла на зараження крові та її стан погіршився, я стала негативною й озлобленою. Я більше не бажала читати Божого слова й втратила мотивацію до виконання обов’язків. Я зрозуміла, що насправді не була ні покірною, ні вірною Богові. Я молилася Богові, просила Його скерувати мене, щоб я засвоїла уроки й мала щиру покірність щодо хвороби своєї внучки. Я згадала Боже слово: «Ти прагнеш до того, щоб, повіривши в Бога, отримати змогу здобути спокій, щоб твої діти не хворіли, щоб твій чоловік мав добру роботу, щоб твій син знайшов добру дружину, щоб твоя дочка знайшла гідного чоловіка, щоб твої воли й коні добре орали землю, щоб погода весь рік була сприятливою для твоїх посівів. Ось чого ти шукаєш. Твоє єдине прагнення – жити в комфорті, щоб твою родину не спіткало нещастя, щоб вітри обходили тебе стороною, щоб твого обличчя не торкався пісок, щоб посіви твоєї родини не затопило, щоб тебе не зачепило жодне лихо, щоб жити в Божих обіймах, щоб жити в затишному гніздечку. Такий боягуз, як ти, що завжди женеться за плоттю, – чи є в тебе серце, чи є в тебе дух? Хіба ти не звір? Я даю тобі істинний шлях, нічого не просячи взамін, але ти його не прагнеш. Хіба ти один із тих, хто вірить у Бога? …ти не прагнеш до жодних цілей; хіба твоє життя не найганебніше? Чи маєш ти нахабство постати перед Богом? Якщо ти й далі набуватимеш саме такий досвід, хіба ти не набудеш геть нічого? Тобі було дано істинний шлях, але те, зможеш ти зрештою його здобути чи ні, залежить від твого власного особистого прагнення» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Досвід Петра: його знання про кару та суд). Боже слово викрило мій стан. Від самого початку моєї віри в Бога я вважала, що коли докладатиму зусиль для Бога й виконуватиму свої обов’язки, то Бог благословить мою сім’ю спокоєм і процвітанням, і всіх убезпечить від хвороб і лиха. Тому відтоді, як повірила в Бога, я завжди прагнула виконувати свої обов’язки. Бог був дуже милостивим до мене. Не встигала я озирнутися, як деякі мої недуги зцілювалися, і моє прагнення у вірі ставало ще сильнішим. Навіть якщо мене заарештовувала Комуністична партія, я продовжувала виконувати свій обов’язок після звільнення. Але коли моя внучка захворіла на цю страшну хворобу, я внутрішньо нарікала, що Бог не захистив її. Хоча я продовжувала виконувати свій обов’язок, я просто хотіла, щоб Бог захистив мою внучку, зцілив її хворобу. Я хотіла обміняти свої зовнішні зусилля й жертви на Боже благословення. Коли стан моєї онуки не поліпшився, її життя опинилося під загрозою, а лікарня відмовилася від лікування, я зовсім упала духом. Я не розуміла Бога й скаржилася на Нього, вважала Бога несправедливим, стала негативною, почала чинити опір Богові. Я усвідомила, що вірю в Бога тільки для того, щоб отримувати благодать і благословення, що прагну легкості в житті та фізичної безпеки, а не істини, що мої жертви й зусилля не були щирою покірністю Богові, а навпаки були сповнені непомірних бажань і вимог до Бога. Це був обман Бога й спроба укласти з Ним угоду. Пізніше я прочитала уривок із Божого слова: «Бог завжди робить те, що мусить, і Його характер праведний. Праведність – це аж ніяк не справедливість чи розважливість; праведність не означає ні загальної рівності, ні того, щоб давати по заслузі відповідно до обсягу виконаної роботи, платити за неї чи віддавати належне відповідно до докладених зусиль. Усе це – не праведність, а просто справедливість і розважливість. Пізнати праведний Божий характер здатні дуже мало людей. Уявімо, що Бог відсіяв Йова після того, як Йов про Нього засвідчив: чи було б це праведним? Фактично, так. Чому це називається праведністю? Як люди розуміють праведність? Коли щось відповідає людським уявленням, то люди дуже легко скажуть, що Бог праведний; але коли вони вирішують, ніби щось не відповідає їхнім уявленням, – коли це щось недосяжне для їхнього розуміння, – то їм буде важко сказати, що Бог праведний. Якби Бог тоді знищив Йова, люди не сказали б, що Він праведний. Насправді ж хіба Бог мусить виправдовуватися, коли знищує людей, незалежно від того, розбещені вони чи ні та наскільки глибоко? Хіба Він мусить пояснювати людям Свої підстави? Хіба Бог мусить говорити людям про правила, які Сам визначив? У цьому немає потреби. У Божих очах розбещена людина, схильна до протистояння Богові, не має жодної цінності; як би Бог із нею не вчинив, усе було б доречно, і все це Божі розпорядження. Якби ти був неприємний Божим очам, якби Він сказав, що після твого свідчення Йому вже немає від тебе користі, і тому знищив би тебе, чи було б це теж Його праведністю? Так, було б. Хоча зараз ти, можливо, і не можеш розпізнати це з фактів, але в доктрині ти мусиш це розуміти. Як би ви сказали – знищення Богом сатани є вираженням Його праведності? (Так.) А що, якби Він дозволив сатані залишитися? Не наважуєтеся сказати, так? Сутність Бога – це праведність. Хоча й нелегко осягнути те, що Він робить, усе, що Він робить, є праведним; просто люди цього не розуміють. Коли Бог віддав Петра сатані, як відповів Петро? “Людство не в змозі збагнути, що Ти робиш, але все, що Ти робиш, містить Твої благі наміри; у всьому цьому є праведність. Як я можу не вихваляти Твою мудрість і вчинки?” … Усе, що робить Бог, праведне. Хоча люди можуть бути нездатними сприйняти Божу праведність, їм не слід виносити судження як їм заманеться. Коли люди вважають якісь Його дії необґрунтованими чи мають про них певні уявлення та через це кажуть, ніби Він неправедний, вони поводяться вкрай нерозсудливо. Ти бачиш, що Петро вважав деякі речі незбагненними, але він був упевнений, що в них присутня Божа мудрість і що в них були Його благі наміри. Люди не можуть збагнути всього; є так багато речей, яких вони не можуть осягнути. Отже, пізнати Божий характер – це нелегка справа» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Розмірковуючи над Божим словом, я усвідомила, що Божа праведність не є такою, якою я її собі уявляла. Я уявляла її собі як виконання певного обсягу роботи та отримання за це еквівалентної плати, або як докладання зусиль і отримання винагороди навзамін. Це було моє власне уявлення й фантазії. Бог є істиною, а сутністю Бога є праведність. Незалежно від того, що робить Бог і чи відповідає це людським уявленням чи ні, те, що робить Бог, є праведним. Я оцінювала Божу праведність із погляду укладання угоди або обміну. Я вважала, що отримаю Божі благословення, якщо докладу зусиль і багато від чого відмовлюся. Я думала, що якщо старанно виконуватиму свої обов’язки, то Бог зобов’язаний захистити мою сім’ю й вберегти мою внучку від хвороб і лиха. Тому, коли вона тяжко захворіла, я сперечалася з Богом, скаржилася на Бога та вважала Бога неправедним. Моє уявлення було абсурдним. Я була сліпою й абсолютно не знала Бога. Я – створена істота, тому виконувати свій обов’язок і віддавати належне за Божу любов є природним і правильним, це – мій обов’язок і відповідальність. Я не мала намагатися укладати угоди з Богом. Як діти мають із синівською відданістю ставитися до своїх батьків, так і я маю беззастережно підкорятися Його влаштуванням і встановленням незалежно від того, чи дає Він мені благодать і благословення, чи примушує зазнавати лиха, оскільки Бог праведний. В іншому разі я не буду гідна зватися людиною. Люди, які не вірять у Бога, страждають, народжуючи дітей, страждають від старості, хвороб, смерті, лиха й нещасть, і ті, хто вірить у Бога, зазнають того самого. Бог ніколи не стверджував, що віруючі завжди матимуть спокій і безпеку. Натомість, хай у які ситуації ми потрапляємо, Бог вимагає від нас щирої віри й покірності, а також виконання обов’язку створеної істоти. Але я вірила в Бога тільки для того, щоб отримати благословення. Я просила Бога вберегти мою сім’ю від хвороб і лиха, але я не шукала істину й не корилася Богові. Моя віра була просто релігійним віруванням, яке я використовувала для задоволення своїх насущних потреб. Бог абсолютно не визнає такої віри. Без одкровення цих фактів я б ніколи не усвідомила помилковості свого підходу до віри в Бога, який полягав у тому, що я просто шукала благословень. Я б ніколи не здобула істини, вірячи таким чином, а лише була б вигнана Богом. Бог дозволив, щоб я потрапила в ситуацію, яка не відповідала моїм уявленням, щоб очистити мою хибну віру в Бога заради благословень, очистити мою фальш та зіпсованість, змінити та спасти мене. Це і була Божа любов! Думаючи про це, я відчула певну полегкість.

Далі я продовжила міркувати про те, яка природа продиктувала мені уявлення про віру в Бога як про угоду. Я прочитала Боже слово: «Усі розбещені люди живуть для себе. Кожен сам за себе й горе невдахам – такий підсумок людської природи. Люди вірять у Бога заради самих себе; коли вони покидають усе та присвячують себе Богу, це робиться для того, щоб отримати благословення, а коли вони віддані Йому, це досі робиться для того, щоб здобути винагороду. Загалом, усе це робиться з метою отримати благословення, винагороду й увійти в Царство Небесне. У суспільстві люди працюють для власної вигоди, а в домі Божому вони виконують свій обов’язок, щоб отримати благословення. Саме заради отримання благословень люди покидають усе й можуть витерпіти багато страждань: немає кращого доказу сатанинської природи людини» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). «Бог просить людей ставитися до Нього як до Бога, тому що людство надто глибоко розбещене, і люди ставляться до Нього радше як до людини, а не як до Бога. У чому полягає проблема людей, які завжди ставлять до Бога вимоги? І в чому полягає проблема, коли вони завжди мають переконання щодо Бога? Що міститься в природі людини? Я виявив, що незалежно від речей, які з ними трапляються чи з якими вони мають справу, люди завжди захищають власні інтереси, турбуються про власну плоть і завжди шукають причини чи виправдання, які служать їм. Вони анітрохи не шукають істину та не приймають її, і всі їхні вчинки спрямовані на захист власної плоті та інтриги заради власних перспектив. Усі вони випрошують у Бога благодать, бажаючи отримати будь-які можливі вигоди. Чому люди ставлять так багато вимог до Бога? Це доводить, що люди за своєю природою жадібні та не мають жодної розсудливості перед Богом. У всьому, що роблять люди, – чи то молитва, чи то спілкування, чи проповідь, – усі їхні прагнення, думки та потяги є вимогами до Бога й спробами випросити щось у Нього, усе це люди роблять, сподіваючись отримати щось від Бога. Дехто каже, що “це людська природа”, і це правда! Крім того, те, що люди ставлять до Бога забагато вимог і мають забагато екстравагантних бажань, свідчить про справжній брак совісті й розуму в людей. Вони все вимагають і просять щось заради себе або намагаються сперечатися й шукають собі виправдання, – усе це вони роблять для себе. У багатьох речах можна побачити, що людські вчинки геть позбавлені сенсу, і це остаточно доводить, що сатанинська логіка “кожен сам за себе, а невдах під три чорти” вже стала природою людини» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Люди ставлять до Бога забагато вимог). Я розмірковувала над Божим словом і зрозуміла, що вірила в Бога, шукаючи благословень і благ, тому що мною керували сатанинські отрути, як-от «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти» і «Без винагороди і пальцем не поворухну». Життя під дією цих сатанинських отрут зробило мене вкрай егоїстичною й брехливою. Виконуючи свій обов’язок, я прагнула лише вигоди, у виконанні свого обов’язку намагалася укладати угоди з Богом. Хоча за роки віри в Бога я доклала дуже багато зусиль і заплатила ціну, я робила все це заради власних благословень і вигоди. Я хотіла обміняти малу ціну, яку я платила, на найбільші Божі благословення. Я не покорилася Богові й не була вірною Йому. Як наслідок, коли моя внучка тяжко захворіла, а мої амбіції щодо благословень були зруйновані, я відчула образу, почала скаржитися на Бога й втратила мотивацію до виконання свого обов’язку. Я використовувала ті невеликі зусилля, яких доклала, і ту ціну, яку заплатила, як капітал, щоб сперечатися з Богом і протистояти Йому. Я побачила, що, виконуючи свій обов’язок, я обманювала Бога, ставила Богові вимоги й намагалася торгуватися з Богом. Сатана надто глибоко зіпсував мене, я була надто егоїстичною й брехливою. Я подумала про Павла, який проповідував, працював, терпів поневіряння, докладав зусиль, багато страждав і навіть помер як мученик. Однак він не прагнув істини й не втілював у життя слова Господа Ісуса. Усі його поневіряння та зусилля були спрямовані на отримання винагороди та вінця. Він сказав, що він боровся й завершив свій шлях, і йому вготований вінець праведності. Він мав на увазі, що Бог праведний тільки в тому разі, якщо Він дасть йому нагороду й вінець, а якщо Бог не нагородить і не увінчає його, то Бог не є праведним. Із цього ми бачимо, що всі страждання й зусилля Павла в його вірі в Бога спрямовувалися тільки на те, щоб укласти угоду з Богом. У підсумку він завдав образи Божому характеру й зазнав покарання від Бога. Я була такою самою. Я вірила в Бога тільки для того, щоб отримати благодать і благословення, а свої страждання й зусилля розглядала як спосіб і капітал для отримання благословень. Якщо я не зміню свого помилкового погляду на прагнення, то, хай скільки зусиль докладаю, я ніколи не отримаю Божого схвалення. Мене буде викрито й вигнано Богом, – так само, як Павла. Згодом я прочитала ще один уривок із Божого слова: «Як створена істота, людина повинна прагнути виконувати обов’язок створеної істоти та прагнути любити Бога, не роблячи іншого вибору, бо Бог гідний любові людини. Ті, хто прагне Божої любові, не повинні прагнути будь-яких особистих вигод або особистих жадань; це – найправильніший спосіб пошуку. Якщо те, чого ти прагнеш, – істина, якщо те, що ти застосовуєш на практиці, є істиною, і якщо те, чого ти досягаєш, – це зміна твого характеру, тоді шлях, яким ти йдеш, є правильним» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Успіх або невдача залежать від шляху, яким іде людина). Прочитавши Боже слово, я зрозуміла, що я – створена істота, яка втішається їжею, водою й достатком життя, дарованими Богом. Я маю прагнути істини, виконувати свій обов’язок належним чином, прагнути покори й любові до Бога. У цьому – совість і розум, якими має володіти створена істота. Я думала про те, як Бог утілився двічі, щоб урятувати людство, як Він терпів глузування, наклепи й відторгнення з боку світу, а також переслідування та осуд із боку Комуністичної партії та релігійного світу. Однак, незважаючи на це, Він усе одно спокійно висловлював істину, щоб поливати й забезпечувати нас. Він також створив безліч ситуацій, щоб розкрити нашу зіпсованість, очистити й змінити нас. Хоча в мені було ще багато непокори й зіпсованості, і я могла не розуміти Бога й скаржитися на Нього, коли щось ішло не так, як я хотіла, Бог ніколи не відмовлявся від мого спасіння. Він використовував Свої слова, щоб нагадувати мені, судити, викривати, застерігати, втішати й підбадьорювати мене, чекаючи, що я зміню свою поведінку. Божа любов така безкорислива, Він настільки гідний любові! Але я вірила в Бога тільки для того, щоб отримувати благословення й переваги, і не прагнула любові до Бога й покірності Йому. Я справді не мала ані совісті, ані розуму. Усвідомивши це, я сповнилася глибокого каяття й жалю та відчула себе надзвичайно зобов’язаною Богові.

За кілька днів із лікарні надійшла ще одна звістка: моя внучка дуже тяжко хвора, і її виписують, щоб звільнити місце для інших пацієнтів. Коли я почула цю новину, мені стало дуже сумно, і я звернулася до Бога з молитвою: «Боже, Ти дав моїй внучці дихання. Усе, що Ти робиш і влаштовуєш, є правильним і праведним. Навіть якщо вона помре, я не буду скаржитися. Я все одно буду вірити в Тебе й слідувати за Тобою». Після цього мій син відвіз внучку на лікування до іншої лікарні в столиці провінції. Лікар переглянув медичну карту внучки й сказав, що не може її прийняти, оскільки ця хвороба невиліковна, тому мій син повернувся, не поклавши внучку в лікарню. У той момент я подумала: «Якщо Бог визначив, що моя внучка помре, ніхто не зможе її врятувати. Якщо Бог не хоче, щоб вона померла, то поки вона ще дихає, ніщо не зможе покласти край її життю. Усе в руках Божих. Я підкорюся Божому володарюванню й устроям». Після того, як я подумала про це таким чином, я почувалася вже не так погано, як раніше. Через кілька днів, прийшовши провідати внучку, я побачила, що вона тяжко страждає від болю. Обличчя так схудло, що її було не впізнати. Це розірвало мені серце, і я не могла стримати сліз. Думка про те, що моя внучка помре, і далі дуже засмучувала мене, і я не хотіла це переживати. Я тихо молилася Богу: «Боже, я не можу впоратися із цією ситуацією самостійно. Будь ласка, подбай про моє серце й скеруй мене до покори Тобі». У цей момент я подумала про Авраама, коли він приносив у жертву Ісаака. Бог сказав Авраамові віддати сина на цілопалення. У той момент Авраам теж був дуже засмучений, але він усе одно поклав Ісаака на вівтар, як того вимагав Бог. Коли він підняв ножа, щоб убити свого сина, Бог побачив щирість та покірність Авраама й зупинив його. Авраам мав істинну віру й покірність Богові, він був непохитним у своєму свідченні про Бога перед лицем випробувань, за що отримав Боже схвалення й благословення. Досвід Авраама підбадьорив мене. Я думала про себе, коли побачила свою внучку на порозі смерті й сказала, що підкоряюся Божому владарюванню й устроям, але все одно не змогла прийняти цього. Коли я бачила її страждання, я не бажала це переживати. Я все ще сподівалася на диво, на те, що Бог зможе вилікувати мою внучку й дати їй можливість жити щасливим життям. У своєму серці я знову і знову висувала вимоги до Бога, я не мала ані розуму, ані покори. Я згадала Боже слово: «Хто з усього людства не отримує турботи в очах Всемогутнього? Хто не живе в межах того, що напередвизначив Всемогутній? Хіба життя та смерть людини відбуваються за її власним вибором? Хіба розпоряджається людина своєю долею? Багато людей кличе смерть, але вона далека від них; багато хто хоче бути сильним у житті та боїться смерті, але день їхнього скону наближається без їхнього відома, занурюючи їх у безодню смерті» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божі слова до цілого всесвіту, Глава 11). Так, людське життя і смерть, щастя і нещастя – все це в руках Божих. Коли люди народжуються й коли помирають – наперед визначено Богом. Люди не мають вибору в цьому питанні. Чи зможе моя внучка вилікуватися від хвороби й скільки вона житиме – усе це цілком у Божих руках. Жодна людина не має на це жодного впливу. Думаючи про це, я молилася Богу. Незалежно від того, вдасться вилікувати внучку чи ні, я була готовою підкоритися Божим володарюванню й устроям.

Якось одна сестра розповіла мені про домашній лікарський засіб. Я приготувала його для внучки за методом, який описала сестра. Я не знала, чи вилікує він її, але вирішила, що спробувати варто. Несподівано стан внучки почав поліпшуватися з кожним днем, температура поступово спала, і незабаром загроза її життю минула. За якийсь час ми знайшли ще один засіб, і після його вживання нога у внучки перестала боліти! Я була дуже вдячна Богові. Через кілька місяців внучка змогла пройти кілька кроків, тримаючись за щось для опори, її стан поступово поліпшувався. За рік вона змогла нормально жити й ходити, пошкодження в серці повністю зникли. Пізніше, коли фахівці з лікарні у столиці провінції довідалися, що моя внучка не тільки не померла, а й повністю одужала, вони не могли повірити, що це правда. Ми витратили величезні гроші на її лікування в тій лікарні, але лікарі там не змогли нічого зробити. Кілька провідних лікарень присудили мою внучку до смерті, але, коли я відкинула своє бажання отримувати благословення, покорилася Божому володарюванню й устроям та ввірила дитину Богові, її хворобу було несподівано виліковано за допомогою кількох недорогих домашніх засобів. Я справді побачила всемогутність і володарювання Бога. Нині із внучкою все гаразд, окрім невеликої кульгавості та трохи прискореного серцебиття. Люди, які знають про її хворобу, кажуть, що таке її одужання – це диво.

У Божих словах сказано: «Чого прагнуть люди у своїй вірі в Бога – це отримати благословення на майбутнє; у цьому полягає їхня мета в їхньому віруванні. У всіх людей є цей намір і надія, але розбещеність у їхній природі повинна бути розв’язана шляхом випробувань і переплавки. Хоч би в яких аспектах людина була неочищеною й досі виявляла зіпсованість, це і є ті аспекти, в яких вона мусить бути переплавленою, – таким є Божий устрій. Бог організовує для тебе середовища, змушуючи тебе пройти в них переплавку, щоб ти міг пізнати свою власну розбещеність. Зрештою, ти досягаєш точки, у якій ти готовий відмовитися від своїх задумів і бажань і підкоритися Божим володарюванню й устрою, навіть якщо це означало б смерть. Тому, якщо у людей не буде декількох років переплавки, якщо вони не перенесуть певну кількість страждань, вони не зможуть звільнитися з оков розбещеності плоті у своїх думках і серцях. У яких би аспектах люди й досі не були скованими своєю сатанинською натурою, і в яких би аспектах у них досі не були свої власні бажання й вимоги, це ті аспекти, в яких вони мусять страждати. Тільки через страждання люди можуть засвоїти уроки, що означає, що вони здатні здобути істину й зрозуміти Божі наміри. Насправді, багато істин розумієш, переживаючи страждання й випробування. Ніхто не може зрозуміти Божих намірів, пізнати Божі всемогутність і мудрість або оцінити Божий праведний характер, перебуваючи в комфортному й легкому середовищі або за сприятливих обставин. Це було б неможливо!» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Завдяки цьому досвіду я набула певного розуміння прагнення до благословень у своїй власній вірі в Бога. Мій погляд на віру змінився, і я набула практичного розуміння всемогутнього Божого володарювання й праведного характеру. Я щиро вважаю, що зазнати цих труднощів було благом і стало для мене Божим очищенням і спасінням.