Марта, Італія

У січні 2021 року проєкт, за який я відповідала, добігав кінця. Братів і сестер поступово переводили на інші обов’язки, тож ми з кількома напарниками мали все завершити. Тоді я думала, що, хоча роботи залишилося небагато, я маю завершити її сумлінно. Та на свій подив, одного дня я дізналася, що одну з моїх напарниць підвищили, і тепер вона відповідає за євангельську роботу. Це вибило мене з колії, і мені стало прикро. «Чому не підвищили мене? Хіба я не могла б також бути кураторкою?» Але потім я подумала: «Можливо, лідери вважають, що вона здібніша працівниця, і тому її підвищили першою. Хай там як, моя робота тут ще не закінчена – щойно ми все завершимо, нам, напевно, призначать нові обов’язки». Але невдовзі ще кількох напарників також поступово підвищили до кураторів, а декого з них навіть обрали лідерами. Ця новина ще більше мене засмутила. «Всі вони стали лідерами, працівниками або кураторами, а я лишилася на місці. Мені навіть доводиться звалювати на себе все, над чим вони працювали, і, схоже, я відповідатиму за все це до самого кінця. Ми всі виконували однакову роботу, то чому підвищують усіх, крім мене? Невже я настільки погана? Тепер я найгірша з усіх. Чи вважають мої лідери, що мене не варто зрощувати? Чи вони упереджені до мене? Я зовсім не хочу братися за їхню роботу – що більше я на себе беру, то менше зможу виконувати інші види роботи. Поки я закінчу цю роботу, мої напарники вже освояться зі своєю роботою та засвоять деякі принципи. Якщо згодом мене відправлять проповідувати Євангеліє або поливати новонавернених, а моя колишня напарниця стане моєю кураторкою, такий великий розрив буде дуже принизливим!» Що більше я про це думала, то більше відчувала образу. Коли брати й сестри просили мене взяти на себе їхні завдання, я була категорично проти. Всередині мене накопичився гнів, і я не хотіла цього робити. Понад два дні я не намагалася дізнатися, як виконувати передані ними завдання. До своєї роботи мені теж не було діла: я зволікала з відстеженням роботи й не думала про те, які проблеми потрібно вирішити або як зробити все як слід. Через це робота просувалася дуже повільно. Хоча я знала, що маю коритися впорядкуванням церкви, я почувалася млявою, похмурою та зневіреною. Мені завжди бракувало мотивації виконувати свій обов’язок. Я усвідомила, що мій стан був неправильним, тому постала перед Богом у молитві, просячи про Його просвітлення й осяяння, щоб я могла пізнати себе.

Після молитви я прочитала уривок Божих слів, який дав мені певне розуміння мого стану. У Божих словах сказано: «Зараз же всі ви виконуєте свій обов’язок на постійній основі. Вас не обмежують і не зв’язують ні сім’я, ні шлюб, ні багатство. Ви вже виросли із цих речей. Проте уявлення, фантазії, знання й особисті наміри та бажання, що наповнюють ваші голови, залишаються абсолютно незмінними. Тому, коли йдеться про щось, пов’язане з репутацією, статусом чи можливістю відзначитися – наприклад, коли ви чуєте, що дім Божий планує зрощувати різних талановитих людей, – кожен із вас із нетерпінням жадає і хоче зробити собі ім’я та опинитися в центрі уваги. Усі ви бажаєте боротися за репутацію та статус. Вам ніяково так поводитися, але ви не можете змиритися з тим, щоб не робити цього. Ви відчуваєте заздрість, ненависть і скаржитесь щоразу, коли бачите людей, яких обрано і які потрапляють у центр уваги, і вважаєте це несправедливим: “А чому я не можу виділитися? Чому у центрі уваги завжди опиняються інші? Чому ніколи не настає моя черга?”. У своєму серці ви відчуваєте обурення, і хоча ви намагаєтеся придушити його, вам це не вдається. Ви молитеся Богу, і на деякий час ваш стан кращає, але коли ви знову стикаєтеся з такою ситуацією, то однаково не можете її подолати. Хіба це не прояв низького духовного зросту? Коли ви застрягаєте в таких станах, хіба ви не потрапили в сатанинську пастку? Ось як розбещена сатанинська природа сковує людей. … Що більше ти змагатимешся за славу, вигоду й статус, то темнішим буде твоє серце. Що більше ти змагатимешся за них, то сильнішими стануть твої заздрість і ненависть до інших. Ти ще більше хотітимеш боротися за них, і коли тобі не вдасться їх отримати, то більше ненависті ти відчуватимеш. Що більше ненависті ти відчуватимеш, то темніше буде в тебе всередині, то гіршим стане твоє виконання обов’язку, а що гіршим стане твоє виконання обов’язку, то менш придатним ти будеш для використання в Божому домі. Це взаємопов’язане порочне коло. Якщо ти ніколи не виконуватимеш свій обов’язок добре, тебе буде поступово відсіяно» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). Боже слово розвінчало мій стан. У ті дні я відчувала такий опір і небажання через те, що моє бажання статусу не було задоволена. Коли я побачила, як моїх напарників підвищують, у мене здригнулося серце. Я сподівалася, що мене теж підвищать, щоб я могла здобути статус і високу оцінку людей. Коли я зрозуміла, що лідери не збираються мене підвищувати, а кажуть узяти на себе роботу напарників, я заздрила й підозрювала, що лідери упереджені до мене або навіть дивляться на мене зверхньо. Коли я думала про те, що в очах своїх лідерів я була найгіршою, і що кількох моїх напарників підвищили до лідерів або кураторів, тоді як я взагалі не мала жодної посади, я почувалася нещасною та сповненою непокори. Я навіть виміщала свій гнів на своєму обов’язку. Я не виявляла жодної турботи про доручені мені завдання й не вкладала душу у свою роботу. Богові було справді огидно бачити, що я живу в такому бунтівничому стані! Я згадала, як раніше клялася добре виконувати свій обов’язок. А тепер, щойно побачивши, як підвищують інших, і зрозумівши, що моє бажання до статусу не задоволене, я стала негативно налаштованою й утратила інтерес до свого обов’язку. Моє бажання статусу було надто сильним! Я мала негайно шукати істину, щоб вирішити проблему зі своїм станом.

Після цього я прочитала кілька Божих слів про те, як ставитися до підвищення та зрощування, і вони допомогли мені змінити мій стан на краще. У Божих словах сказано: «Якщо ти вважаєш себе придатним бути лідером, що володіє талантом, рівнем і людськістю для лідерства, проте Божий дім тебе не просунув і брати та сестри тебе не обрали, як ти повинен ставитися до цієї справи? Тут є шлях практики, яким ти можеш слідувати. Ти мусиш досконало пізнати себе. Подивися, чи не зводиться все до того, що в тебе проблема з людськістю, або що вияв якогось аспекту твого розбещеного характеру є огидним для людей; чи, може, річ у тому, що ти не володієш істиною-реальністю й непереконливий для інших, або що виконання твого обов’язку не відповідає стандарту. Ти мусиш розмірковувати над усіма цими речами й побачити, у чому саме ти не дотягуєш. Після того, як ти деякий час порозмірковуєш і знайдеш, у чому твоя проблема, ти мусиш негайно шукати істину, щоб розв’язати її, увійти в істину-реальність і прагнути досягти змін і зростання, щоб, коли оточуючі це побачать, вони сказали: “Останнім часом він став набагато кращим, ніж раніше. Він працює ґрунтовно й серйозно ставиться до своєї професії, і він особливо зосереджений на істинах-принципах. Він не робить нічого імпульсивно чи недбало, і він більш сумлінний і відповідальний у своїй роботі. Раніше він любив час від часу вихвалятися й постійно виставляв себе напоказ, але тепер він набагато скромніший і вже не такий зверхній. Навіть якщо він і може щось зробити, він цим не хвалиться, і, закінчивши щось, він неодноразово розмірковує над цим, боячись зробити щось не так. Він діє набагато обережніше, ніж раніше, і з богобоязливим серцем – і, що найголовніше, він може бесідувати про істину, щоб розв’язати деякі проблеми. Він справді зріс”. Оточуючі, які деякий час взаємодіяли з тобою, виявляють, що ти зазнав очевидних змін і зростання; у своєму людському житті, у тому, як ти живеш по-людськи й залагоджуєш справи, у своєму ставленні до роботи й до істин-принципів – ти докладаєш більше зусиль, ніж раніше, і ретельний у своїх словах і діях. Брати й сестри все це бачать і беруть до серця. Можливо, тоді ти зможеш висунути свою кандидатуру на наступних виборах, і в тебе буде надія на обрання лідером. Якщо ти зможеш по-справжньому виконувати якийсь важливий обов’язок, ти здобудеш Боже благословення. Якщо ти справді маєш ношу, таке почуття відповідальності й бажаєш нести тягар, тоді поспішай і вправляйся. Зосередься на практикуванні істини й дійди до того, щоб діяти за принципами. Щойно ти матимеш життєвий досвід і зможеш писати статті-свідчення, ти по-справжньому зростеш. І якщо ти можеш свідчити про Бога, то, безумовно, здобудеш роботу Святого Духа. Якщо Святий Дух працює над тобою, це означає, що Бог дивиться на тебе з прихильністю, і зі Святим Духом, що веде тебе, твоя можливість скоро з’явиться. Ти можеш мати ношу зараз, але твій духовний зріст недостатній, а твій життєвий досвід занадто поверховий, тож навіть якби ти став лідером, то міг би легко впасти. Ти мусиш прагнути до життя-входження, спершу розібратися зі своїми надмірними бажаннями, охоче бути послідовником і дійти до справжньої покори Богові, без жодних нарікань на те, що Він улаштовує чи організовує. Коли ти матимеш такий духовний зріст, твоя можливість з’явиться. Те, що ти бажаєш узяти на себе важкий тягар, що ти маєш цю ношу, – це добре. Це показує, що ти маєш ініціативне серце, яке прагне до прогресу, і що ти хочеш бути уважним до Божих намірів і слідувати Божій волі. Це не амбіція, а справжня ноша; це відповідальність тих, хто прагне до істини, і мета їхнього прагнення. У тебе немає егоїстичних мотивів, і ти дієш не заради себе, а щоб свідчити про Бога й задовольняти Його – саме це найбільше благословляється Богом, і Він зробить для тебе належні влаштування. … Божий намір – здобути більше людей, які можуть свідчити про Нього; Він прагне вдосконалити всіх, хто любить Його, і якнайшвидше довершити групу людей, які єдині з Ним серцем і розумом. Тому в Божому домі всі, хто прагне до істини, мають великі перспективи, а перспективи тих, хто щиро любить Бога, безмежні. Кожен повинен розуміти Божий намір. Мати цю ношу – це справді позитивна річ, і це те, що мусять мати люди із совістю й розумом, але не кожен обов’язково зможе взяти на себе важкий тягар. Звідки ця розбіжність? Якими б не були твої сильні сторони чи здібності, і яким би високим не був твій IQ, вирішальним є твоє прагнення і шлях, яким ти йдеш» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (6)). З Божого слова я побачила, що те, чи отримаємо ми підвищення та зрощування, залежить від нашого прагнення та шляху. Якщо ми прагнемо істини, справді несемо ношу та маємо певний рівень і таланти, церква дасть нам можливості для підвищення й зрощування та дозволить наглядати за певною роботою. Але якщо ми не прагнемо істини, а натомість завжди женемося за славою та статусом, ідучи неправильним шляхом, то, навіть ставши лідером, ми не протримаємося довго. Застосувавши Боже слово до себе, я відчула сором. Я побачила, що була взагалі нерозумною й зовсім не розуміла себе. Я вважала себе надзвичайно здібною та хорошою й думала, що, якщо моїх сестер-напарниць підвищили, то я також заслуговую на підвищення. Я не розмірковувала над собою, щоб зрозуміти, чи справді я прагну істини, чи є моя людськість придатною та чи дійсно я можу нести ношу роботи. Натомість я сліпо порівнювала себе з іншими й гналася за підвищенням. Я завжди хотіла довести, що я не гірша за інших, і здобути високий статус, щоб красуватися перед більшою кількістю людей і змусити їх дивитися на мене із захопленням. Я завжди виконувала свій обов’язок із власними амбіціями та жагою, тож, навіть якби я стала лідеркою працівницею, я все одно працювала б заради слави та статусу й просто не змогла б виконувати свій обов’язок як слід. Те, що я не стала лідеркою, було захистом для мене. Я подумала про те, що людина зі справжнім розумом змогла б коритися, розмірковувати й пізнавати себе та в цій ситуації задовольнялася б тим, щоб просто як слід виконувати свій обов’язок. Вона також розмірковувала б над своїми недоліками та прогалинами, шукала б істину для вирішення своїх проблем і прагнула б прогресу та змін. Розмірковуючи над собою на основі Божих слів, я побачила, що насправді маю посередній рівень і не є людиною, яка прагне істини. Я просто задовольнялася виконанням щоденних завдань і не зосереджувалася на пізнанні та вирішенні своїх розбещених характерів. Після багатьох років віри в Бога я все ще була дуже схильною до суперництва. Щодо своєї репутації та статусу, я завжди хвилювалася про їх здобуття чи втрату – коли я не отримувала статусу, я навіть виміщала гнів на своєму обов’язку й нехтувала роботою. Хіба можна сказати, що я мала хоч якусь істину-реальність? Попри це, я все одно хотіла отримати підвищення. Мені справді взагалі бракувало самоусвідомлення! Я знала, що більше не повинна сліпо гнатися за репутацією та статусом. Я мала бути покірною та виконувати свій теперішній обов’язок приземлено й практично. Саме таку людськість і розум я повинна мати. Усвідомивши це, я більше не відчувала завади й скованості від цієї ситуації та почала нормально просуватися в поточній роботі. Я також почала думати про те, як виконати завершальні роботи детальніше й ретельніше, щоб закінчити її без жалю. Практикуючи так, я відчувала великий спокій.

Через деякий час церква доручила мені наглядати за роботою з поливу в одній із церков. Почувши про це розпорядження, я відчула змішані почуття. Мені було ніяково й соромно – я неправильно зрозуміла лідерів і надумала собі, що вони упереджені до мене й навмисно не підвищують та не зрощують мене. Усе це було цілком і повністю наслідком мого палкого бажання статусу. У наступні дні, коли я стикалася з тим, чого не розуміла, я шукала відповіді разом зі своїми напарниками та присвячувала роботі з поливу майже весь свій час. Але через деякий час робота не принесла великих результатів. Лише тоді я побачила, що маю багато недоліків. Я також усвідомила, що, навіть маючи статус, неможливо працювати добре, якщо бракує істини. Тож мені стало ще соромніше за свої високі амбіції стати лідеркою. У той час я перестала думати про те, як змусити інших захоплюватися мною; я думала лише про те, як добре виконувати роботу з поливу. Моє ставлення до свого обов’язку стало більш реалістичним. Тож я повірила, що трохи змінилася і що зможу з легкістю виконувати свій обов’язок та займатися своєю належною роботою. Але коли я опинилася в іншому середовищі, моє бажання статусу знову виявилося.

У червні 2021 року церква доручила мені взятися за інший проєкт із більшим навантаженням і стислими термінами. Хоча ми стикалися з багатьма труднощами, завдяки спільним зусиллям за кілька місяців наша робота стала ефективнішою, і зрештою ми виконали вдвічі більше роботи, ніж попереднього року. Я дуже пишалася цим і відчувала свою заслугу в тому, що ми досягли таких результатів – якби лідери захотіли когось підвищити, вони б, напевно, подумали про мене. Протягом наступних кількох днів я не раз чула, що лідери обговорюють підвищення та зрощування людей, і час від часу чула імена знайомих мені братів і сестер. Мої думки знову почали вирувати: «Раніше я вже була лідеркою або працівницею, і останнім часом ефективно виконувала свій обов’язок, тож чому лідери не розглядають можливість мого підвищення? Невже лідери розгледіли мою суть і вирішили, що я не з тих, хто прагне істини? Чи вони вважають, що я можу справлятися лише із зовнішніми справами? Якщо вони так думають, чи матиму я коли-небудь шанс на підвищення та зрощування?». Ця думка змусила мене відчути, що моє майбутнє безрадісне. Мені здавалося, що, як би наполегливо я не прагнула, усе завжди буде так само – я ніколи не матиму жодної надії на підвищення. Я навіть стала упереджено ставитися до лідерів. Тоді іноді, коли лідери розмовляли зі мною, я просто ігнорувала їх. Я говорила якомога менше, і мені навіть не подобалося бачити своїх сестер поруч. Я завжди виглядала похмурою, не хотіла багато говорити й прагнула весь свій час проводити наодинці. Несвідомо я перестала нести ношу у своєму обов’язку. Я відчувала, що, хоч би як добре я працювала, лідери не бачать моїх зусиль і присвяти, то навіщо мені так тяжко працювати? Я робила рівно те, що було необхідно.

Одного дня я прочитала уривок Божого слова: «Леліяння антихристами власної репутації й статусу набагато більше, ніж у звичайних людей: це щось притаманне їхньому характеру-сутності; це не тимчасовий інтерес, не скороминущий вплив їхнього оточення – це щось у їхньому житті, у їхніх кістках, і тому це їхня сутність. Це означає, що в усьому, що роблять антихристи, вони в першу чергу дбають про власну репутацію та статус і ні про що інше. Для антихриста статус і престиж – це його життя, це мета, до якої вони прагнуть упродовж свого життя. … Можна сказати, що у серцях антихристів прагнення до істини у вірі в Бога – це прагнення до репутації і статусу, а прагнення до репутації і статусу – це також прагнення до істини; здобути репутацію і статус значить здобути істину й життя. Якщо їм здається, що вони не здобули ні слави, ні вигоди, ні статусу, що ніхто їх не шанує, не цінує їх високо й не слідує за ними, то вони занепадають духом, вважають, що у вірі в Бога немає ні сенсу, ні цінності, і в душі запитують себе: “Невже я зазнав невдачі, вірячи ось так у Бога? Невже для мене немає жодної надії?”. У своєму серці вони часто розраховують такі речі. Вони розраховують, як їм викроїти собі місце в Божому домі, як здобути в церкві високу репутацію, як вони можуть спонукати людей слухати, коли вони говорять, і співати їм хвалу, коли вони щось роблять, і як вони можуть спонукати людей слідувати за ними, куди б вони не пішли, і як вони можуть отримати вагомий голос у церкві, а також славу, вигоду й статус – у своїх серцях вони дійсно зосереджуються на таких речах. Саме такого прагнуть ці люди. Чому вони завжди вважають таке важливим? Прочитавши слова Божі, послухавши проповіді, невже вони дійсно не розуміють усього цього, невже вони дійсно не здатні розпізнати все це? Невже слова Бога й істина дійсно не здатні змінити їхні уявлення, ідеї й точки зору? Справа зовсім не в цьому. Проблема лежить у них самих і цілковито пов’язана з тим, що вони не люблять істину, тому що в глибині душі вони відчувають відразу до істини, і, як наслідок, вони абсолютно несприйнятливі до істини, що визначено їхньою природою-сутністю» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина третя). З Божого слова я побачила, що антихристи особливо дорожать славою та статусом і вважають їх важливішими за все інше. Коли вони не отримують статусу, віра в Бога здається їм нудною. Вони не мають жодної щирості у своїй вірі в Бога чи у виконанні обов’язків і тим паче не роблять цього заради розуміння істини. Натомість вони роблять це, щоб здобути славу та статус і щоб змусити більшу кількість людей захоплюватися ними й дивитися на них із повагою. Характери антихристів є особливо нечестивими. Я подумала про себе: я завжди гналася за підвищенням і зрощуванням, а коли мої амбіції та жага залишалися незадоволеними, я ставала негативно налаштованою й втрачала мотивацію. Моя гонитва за славою та вигодою вже вийшла з-під мого контролю; я виявила той самий характер, що й антихрист. Я згадала, як у школі сприймала сатанинські отрути «Людина дереться вгору; вода тече вниз» та «Солдат, який не хоче стати генералом, – поганий солдат» як закони виживання, тому прагнула отримувати найкращі оцінки. Якщо я не посідала перше місце, то принаймні мала бути відмінницею й завоювати похвалу та повагу однокласників і вчителів. Після того як я увірувала в Бога, я зробила статус своєю метою, вважаючи, що, якщо матиму високий статус, то зможу зайняти гідне місце в церкві, зможу заявити про себе, зможу змусити більше людей дивитися на мене з повагою і мій голос буде почуто. Тож коли для церковної роботи терміново були потрібні люди, а лідери не підвищили мене, я стала негативно налаштованою й нещасною, не мала жодного стимулу виконувати свій обов’язок і навіть відчула, що в моїй вірі в Бога немає ані напрямку, ані мети для прагнення. Тільки тоді я чітко побачила, що гонитва за славою та статусом стала моєю природою. У якій би групі людей я не перебувала, я завжди хотіла, щоб інші мене хвалили й захоплювалися мною, і ненавиділа пасти задніх. Коли лідери цінували мене й підвищували для виконання важливої роботи, я була дуже задоволена й енергійно виконувала свій обов’язок; без їхньої оцінки та підвищення я ставала негативно й ворожо налаштованою, недбало виконувала свої обов’язки, пливла за течією і навіть хотіла все кинути. Я раптом усвідомила, що опинюся в серйозній небезпеці, якщо продовжуватиму в тому ж дусі!

Після цього я прочитала в Божому слові: «Богу подобаються люди, які прагнуть до істини, і найбільше Він гидує, коли люди прагнуть до слави, вигоди й статусу. Деякі люди справді дорожать статусом і репутацією, глибоко прив’язані до них, не витримати відмови від них. Вони завжди відчувають, що без статусу й репутації в житті немає радості чи надії, що в цьому житті є надія лише тоді, коли вони живуть заради статусу й репутації, і навіть якщо вони мають трохи відомості, вони продовжуватимуть боротися, ніколи не здаючись. Якщо в тебе така думка й такий погляд, якщо твоє серце сповнене таких речей, то ти не здатний любити істину й прагнути до неї, тобі бракує правильного напрямку й цілей у твоїй вірі в Бога, і ти не здатний прагнути до пізнання себе, відкидати розбещеність і жити подобою людини; виконуючи свій обов’язок, ти пускаєш справи на самоплив, у тебе немає жодного почуття відповідальності, і ти задовольняєшся лише тим, що не чиниш зла, не створюєш завад і тебе не вичищають. Чи можуть такі люди виконувати свій обов’язок так, щоб це відповідало стандарту? І чи можуть вони бути спасенні Богом? Неможливо. Коли ти дієш заради репутації та статусу, ти навіть думаєш: “Поки те, що я роблю, не є лихим вчинком і не становить завади, то навіть якщо мій мотив неправильний, ніхто цього не побачить і не засудить мене”. Ти не знаєш, що Бог проникливо спостерігає за всім. Якщо ти не приймаєш і не практикуєш істину і Бог тебе цурається, для тебе все скінчено. Усі, хто не має богобоязливого серця, вважають себе розумними; насправді вони навіть не знають, коли образили Його. Деякі люди не бачать цього чітко; вони думають: “Я прагну до репутації та статусу лише для того, щоб робити більше, брати на себе більше відповідальності. Це не становить переривання чи завади для роботи церкви, і це, звісно, не шкодить інтересам Божого дому. Це не велика проблема. Я просто люблю статус і захищаю свій статус, але це не лихий вчинок”. Зовні таке прагнення може здаватися не лихим вчинком, але до чого воно врешті-решт призводить? Чи здобудуть такі люди істину? Чи досягнуть вони спасіння? Абсолютно ні. Тому прагнення до репутації та статусу – це неправильний шлях, він веде в абсолютно протилежному напрямку від прагнення до істини. Загалом, незалежно від того, у чому полягає напрям або ціль твого прагнення, якщо ти не розмірковуєш над прагненням до статусу й репутації та якщо тобі дуже важко відмовитися від цього, то це вплине на твоє життя-входження. Доти, доки статус займатиме місце у твоєму серці, він зможе повністю контролювати напрям твого життя й ціль твого прагнення і впливати на них, і в такому разі тобі буде дуже складно ввійти в істину-реальність, не кажучи вже про досягнення змін у твоєму характері, і звичайно, що стосується того, чи ти зможеш у кінцевому підсумку отримати Боже схвалення, це зрозуміло й без слів. Ба більше, якщо ти не зможеш відкинути своє прагнення до статусу, це вплине на твою здатність адекватно виконувати свій обов’язок так, щоб це відповідало стандарту, через що тобі буде дуже складно стати створеною істотою, яка відповідає стандарту. Чому Я це кажу? Бог ніщо так не зневажає, як прагнення людей до статусу, тому що таке прагнення – це сатанинський характер, це неправильний шлях, породжений розбещенням сатаною; це те, що Бог засуджує, і це саме те, що Бог судитиме й очищатиме. Бог ніщо так не зневажає, як прагнення людей до статусу, а ти й досі вперто змагаєшся за статус, ти незмінно плекаєш та оберігаєш його, завжди намагаючись забрати його собі. Хіба у всьому цьому немає певної якості протистояння Богові? Статус не призначений для людей Богом; Бог надає людям істину, шлях і життя, щоб вони зрештою стали створеною істотою, яка відповідає стандарту, маленькою і незначною створеною істотою, а не кимось, хто має статус, престиж і пошану тисяч людей. І тому не має значення, з якої точки зору це розглядається, прагнення до статусу – це дорога до загибелі. Яким би обґрунтованим не було твоє виправдання щодо прагнення до статусу, цей шлях однаково неправильний, і Бог не схвалює його. Яких би зусиль ти не докладав або наскільки б велику ціну ти не платив, якщо ти бажаєш статусу, Бог не дасть його тобі; якщо Бог його тобі не дає, то тобі не вдасться здобути його в боротьбі, і якщо ти продовжуватимеш боротися, наслідком цього буде тільки одне: тебе буде викрито й відсіяно, ти будеш на шляху до загибелі» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина третя). Прочитавши Божі слова, я злякалася й відчула, що це Боже попередження для мене. Якщо я все ще дорожила статусом і думала, що життя не має жодного задоволення чи надії без статусу та важливих ролей, то таке прагнення було боротьбою за статус і протистоянням Богу, а не тим, щоб жити як людина та виконувати свій обов’язок з позиції створеної істоти. Якби я й далі не каялася, мене б відправили в пекло й покарали! Сповнена страху й трепету, я кілька разів поспіль перечитала цей уривок Божого слова й усім серцем відчула, що Божий праведний характер не терпить образи. Раніше я думала, що людям притаманні розбещені характери, тому прагнути слави, вигоди та статусу – це дуже нормально, адже хто не хоче покращити своє становище? Тож я не сприймала серйозно свої вияви розбещеності в цій сфері; навіть якщо іноді я почувалася негативно, за пару днів мені ставало краще. Це не надто затримувало мою роботу, і я не робила нічого неприйнятного, тому не вважала це великою проблемою. Лише тепер, роздумуючи над Божими словами, я дещо зрозуміла. Гонитва за славою, вигодою та статусом – це сатанинський характер, вона суперечить Богу і є шляхом опору Йому. Це глухий кут! Я згадала архангела, чий статус із самого початку був і так достатньо високим, але він усе одно не був задоволений. Він хотів бути на рівних із Богом, і врешті-решт Бог скинув його з небес. Хіба я не поводилася так само? Я вже відповідала за певну роботу в церкві, але все ще не була задоволена. Я не прагнула досягти найкращих результатів у своєму власному обов’язку. Натомість я всім серцем прагнула здобути вищий статус, виконувати вагомішу роботу, щоб хизуватися й змусити людей дивитися на мене із захопленням. Якщо це бажання залишалося незадоволеним, я ставала негативно налаштованою, сповільнювалася в своїй роботі й починала виконувати її недбало. Іноді мені навіть хотілося взагалі відмовитися від неї. Мене зовсім не обходило, чи зазнає збитків робота церкви. Мої амбіції та жага були справді непереборними. Де ж було моє богобоязливе серце? Чи могла я взагалі говорити про якусь покору Богові? Постійна гонитва за славою та статусом і нехтування своїми обов’язками не лише затримували моє власне життя-входження, але й шкодили роботі церкви. Я йшла шляхом опору Богу, тож як Бог міг не відчувати до мене відрази? Думаючи про це, я відчувала страх і жаль. Я швидко помолилася Богу, щоб покаятися, більше не бажаючи гнатися за славою та статусом.

Згодом у Божих словах я знайшла шлях, як звільнитися від прагнення слави та статусу. У Божих словах сказано: «Як член створеного людства ти мусиш дотримуватися свого належного положення та добропорядно жити як людина. Сумлінно тримайся того, що тобі довірив Творець. Не виходь за рамки й не роби вчинків, що виходять за рамки твоїх можливостей або викликають огиду в Бога. Не прагни бути великою особою, або стати надлюдиною, або видатною особою, і не прагни стати Богом. Усі ці бажання – такі, яких людям не слід мати. Прагнення бути великою особою або надлюдиною абсурдне. Прагнення стати Богом іще ганебніше; воно огидне та нице. Що справді дорогоцінне й чого створені істоти мусять триматися більше за все інше, то це становлення істинною створеною істотою; це єдина мета, до якої мають прагнути всі люди» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний I). Боже слово чітко каже, що гонитва за статусом, прагнення бути величною людиною чи суперменом – це те, до чого Бог відчуває відразу. Справжнє прагнення, яке повинні мати люди, – це бути істинною створеною істотою. Прочитавши Боже слово, я зрозуміла, до чого маю прагнути: я – створена істота, і Бог найкраще знає, який обов’язок я можу виконувати й за яку роботу можу братися. На якій би посаді я не була, Бог хоче бачити, що я здатна належним чином прагнути істини й приземлено виконувати обов’язок створеної істоти. Мені потрібно відкинути свої амбіції та жагу, і, який би обов’язок я не виконувала, я мушу коритися Божим влаштуванням і впорядкуванням, щиро виконувати свою відповідальність і завдяки цьому бути ефективною у своєму обов’язку. Це те, що я повинна робити як створена істота. Після цього я більше не думала про те, чи підвищать мене. Натомість я свідомо міркувала над тим, як бути ефективнішою, щоб досягти найкращих результатів у своєму обов’язку, молилася Богу та шукала рішень разом із братами й сестрами, коли виникали труднощі. Через деякий час я разом із братами й сестрами подолала певні труднощі, і ефективність нашої роботи також покращилася.

У наступні дні я все ще час від часу чула, що моїх колишніх напарників підвищили до кураторів. Хоча я все ще була трохи розчарована, бо відчувала, що інші можуть заявити про себе, отримавши підвищення, тоді як я застрягла на одному місці, я швидко усвідомила, що це знову було моє бажання статусу. Тож я швидко помолилася Богу й повстала проти самої себе. Я згадала Боже слово: «Статус не призначений для людей Богом; Бог надає людям істину, шлях і життя, щоб вони зрештою стали створеною істотою, яка відповідає стандарту, маленькою і незначною створеною істотою, а не кимось, хто має статус, престиж і пошану тисяч людей» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина третя). Коли я роздумувала над Божими словами, мої цілі стали чіткими в моєму серці. Я побачила, що статус не завчасно призначений для людей Богом. Яким би не був наш обов’язок, ми несемо свою відповідальність. Це також передбачає використання наших власних сильних сторін і функцій на правильних позиціях. Зрештою, немає вищих чи нижчих посад, і те, що хтось є лідером чи куратором, не означає, що він має статус або є кращим за інших. Бог вимагає від нас лише того, щоб ми стали створеними істотами, які відповідають стандарту, і корилися Його влаштуванням і впорядкуванням. Лише це є належним прагненням. Якщо я не можу коритися Богу, якщо не можу триматися своїх обов’язків, а прагну лише підійматися кар’єрними сходами й здобувати статус, це ганебно, і Бог зненавидить і прокляне мене. Завдяки молитві та читанню Божих слів я більше не була негативно налаштованою й змогла правильно поставитися до цієї справи та належним чином виконувати свій обов’язок.

Переживши все це, я усвідомила кропіткі Божі наміри. Не підвищуючи мене, Він захищав мене. Якби я зі своєю любов’ю до статусу справді стала лідеркою або працівницею, я б мимоволі пішла шляхом антихриста і врешті-решт лише зазнала б краху. Тепер я можу бути покірною та практичною у своєму обов’язку. Це результат дії Божих слів!