Су Сін, Китай

Коли я був дияконом, одного року Божий дім наказав провести очищення церкви, аби прибрати з наших лав усіх невіруючих, лиходіїв і антихристів. Тільки таке очищення могло гарантувати нормальне церковне життя Божих обранців. Незабаром наша церква почала розслідування щодо цих трьох типів людей.

Якось брат Ван Чжичен, церковний керівник, навмисно розшукав мене й сказав: «Твоя дружина часто спотворює правду та судить керівників і працівників під час зібрань. Але коли два диякони вказали їй на цю проблему, вона не тільки не прийняла їхніх слів, а й затаїла образу та почала позаочі неславити цих дияконів. Через це деякі наші брати й сестри почали ставитися до керівників і працівників дещо упереджено, і це серйозно вплинуло на церковне життя. Ми спілкувалися з твоєю дружиною, допомагали їй, розбиралися з нею, обтинали її, але вона так і не побачила своїх помилок, не покаялася та не преобразилася». Чжичен також хотів дізнатися більше про її поведінку загалом, тому попросив мене написати характеристику: вона мала допомогти йому вирішити, чи слід прибрати мою дружину із церкви. Усе це мене трохи пригнітило. Чжичен говорив правду: моя дружина дійсно часто засуджувала керівників і працівників, кажучи, що вони безвідповідальні та не виконують практичної роботи. Насправді керівники досягли у своїй роботі певних результатів і змогли вирішити деякі практичні питання, але моя дружина чіплялася до найменших дрібниць і знаходила недоліки в усьому, що робили керівники. Я вже спілкувався з нею із цього приводу, але вона все одно продовжувала в тому ж дусі та вголос судила керівників на зібраннях своєї громади. Коли керівник її громади, брат Ян Яньї, сказав їй, що не можна судити керівників і працівників під час зібрань, бо це порушує церковне життя, вона почала неславити його, кажучи, що він спілкується лише про знання, засноване на вченнях, і йому бракує реальності істини. Вона навіть зайшла настільки далеко, що сказала, ніби на зібранні він змарнував час братів і сестер, хоча насправді спілкування Яньї здебільшого було досить практичним. Дії моєї дружини порушували церковне життя, і якби в ході церковного розслідування було встановлено, що вона лиходійка, то її вигнали б із церкви. І тоді я подумав: «Якщо її виженуть, хіба вона не втратить можливість досягти спасіння?» Збагнувши це, я сказав керівнику: «Моя дружина порушувала та переривала церковну роботу через те, що прийняла Божу роботу в останні дні лише трохи більше двох років тому та ще не збагнула істини. Я обов’язково поспілкуюся з нею, коли повернуся додому, і подивлюся, чи зможу привести її до покаяння. Що ж до характеристики, то чи можна із цим поки що почекати?» Чжичен поспілкувався зі мною, сказавши, що Божий дім завжди наголошував: лиходіїв і невіруючих, які порушують роботу церкви, необхідно прибирати, щоб вони не заважали нормальному церковному життю. Він попросив мене якнайшвидше написати характеристику на дружину та запевнив, що церква винесе справедливе рішення відповідно до принципів і її поведінки загалом. Я знав, що Чжичен мав рацію, але коли справа дійшла до написання характеристики на дружину, я почувався просто жахливо. Ми з дружиною багато страждали, відколи ввійшли у віру. Коли всі наші сусіди насміхались і глузували з нас, це вже було тяжко, але потім нас покинули навіть усі наші близькі друзі й родичі – разом ми пережили дуже важкі часи. Якби я докладно описав нечестиву поведінку дружини та зрештою її вигнали, хіба всі її страждання не були б даремними? Більше того, якби вона дізналася, що саме моя характеристика викрила всю її нечестиву поведінку, чи не сказала б дружина, що я знехтував нашими шлюбними узами та був до неї безсердечним? Я подумав: «Грець із ним. Не варто мені цього писати». Але потім я передумав, поміркувавши так: «Я чітко усвідомлюю, що моя дружина постійно порушує церковне життя. Якщо я своєчасно не повідомлю церкві про поведінку дружини, хіба це не означатиме, що я приховую правду та покриваю дружину? Це було б образливо для Бога!» Збагнувши все це, я засмутився, і мені стало дуже боляче. Я не міг відкинути свою емоційну прив’язаність до дружини та не знав, як краще вчинити. Щоразу після того, як я повертався додому в наступні кілька днів, я спілкувався з дружиною та закликав її до покаяння. Для виду вона погоджувалася, але коли я насідав активніше, ображалася та відмовлялася приймати моє спілкування. Бачачи, що вона геть не змінилася на краще, я так мучився, що не міг ні їсти, ні спати спокійно.

Пізніше, під час зборів з іншими працівниками, один із керівників помітив, що я досі не написав характеристику та мною керують емоційні прив’язаності. Тож він поспілкувався зі мною, сказавши: «У Божому домі панує істина. Жодному лиходію не буде пощади, і жодна добра людина не буде звинувачена несправедливо. Будучи дияконом цієї церкви, ти мусиш показувати приклад практикування істини, щоб захищати роботу церкви». Коли я почув це від керівника, мені стало трохи соромно. Дійсно, я був дияконом церкви та мусив активно співпрацювати з нею, якщо в ній хотіли краще розібратись у ситуації з моєю дружиною. Натомість я постійно відтягував написання характеристики, а значить, не захищав роботу церкви. Насправді для моєї дружини це був тривожний дзвіночок і шанс усвідомити, що в неї є певні проблеми. Якби вона прийняла істину, покаялася та вчасно преобразилася, то результат міг би бути позитивним. Але коли я повернувся додому та вже готувався писати характеристику, то побачив, що дружина сумлінно займається домашніми справами, пораючись по всьому будинку, і завагався. Я поспішно помолився Богу, просячи, щоб Він скерував мене й допоміг відкинути плотські емоції та практикувати істину, щоб захистити роботу церкви. Коли я закінчив молитися, на думку мені спали такі Божі слова: «Що таке емоції, по суті? Вони являють собою один із видів розбещеного характеру. Прояви емоцій можна описати кількома словами: фаворитизм, надмірний захист, підтримка фізичних стосунків, упередженість; ось що таке емоції» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Якою є істина-реальність?). «Які проблеми пов’язані з почуттями? По-перше, як ти оцінюєш членів своєї родини та як ставишся до того, що вони роблять. “Те, що вони роблять”, тут, природно, включає випадки, коли вони переривають роботу церкви й заважають їй, коли вони засуджують людей за їхньою спиною, коли вони вдаються до деяких практик маловірів тощо. Чи можеш ти ставитися до цього неупереджено? Коли тобі необхідно написати оцінку членів своєї родини, чи можеш ти зробити це об’єктивно й неупереджено, відкинувши власні почуття? Це стосується того, як ти ставишся до членів своєї родини. Крім того, чи маєш ти почуття до тих, з ким ти ладнаєш або хто раніше тобі допомагав? Чи здатний ти дивитися на їхні дії та поведінку об’єктивно, неупереджено й точно? Якщо вони переривають роботу церкви й заважають їй, чи зможеш ти негайно повідомити про них або викрити їх після того, як дізнаєшся про це? Також, чи маєш ти почуття до тих, хто тобі відносно близький або хто поділяє твої інтереси? Чи маєш ти неупереджену й об’єктивну оцінку, визначення та спосіб поводження з їхніми діями та поведінкою? Припустимо, що з цими людьми, з якими ти маєш сентиментальний зв’язок, церква розбирається згідно з принципами, і результат цього не відповідає твоїм власним уявленням – як би ти до цього поставився? Чи зміг би ти підкоритися? Чи продовжував би ти таємно плутатися з ними, і чи був би ти введений ними в оману й навіть підбурений ними виправдовуватися за них, обґрунтовувати їхні дії та захищати їх? Чи прийшов би ти на допомогу й підставив би плече тим, хто тобі допоміг, нехтуючи при цьому істиною-принципами та ігноруючи інтереси Божого дому? Хіба ці різні проблеми не пов’язані з почуттями?» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (2)). Божі слова відкрили мені, що люди із сильними емоційними прив’язаностями не поводяться принципово й тим більше не здатні діяти справедливо. Натомість вони заводять улюбленців і підтримують свої плотські стосунки, нітрохи не зважаючи на інтереси церкви. Оцінивши себе за Божими словами, я побачив, що маю надмірну емоційну прив’язаність. Я чудово розумів: оскільки моя дружина часто перекручувала факти, засуджувала керівників і працівників та порушувала церковне життя, я мусив утілити істину в життя та викрити нечестиву поведінку дружини. Тільки так я виявив би уважність до Божої волі та захистив би роботу церкви. Однак я не міг відмовитися від сімейних уз, боявся, що дружина втратить шанс досягти спасіння, і переживав, що вона на мене образиться, і тому я залишався щодо неї необ’єктивним, покривав її, затягував із написанням характеристики та дозволяв дружині й надалі заважати церкві. Покриваючи дружину, я нітрохи не рахувався з роботою церкви та не думав про те, як мої дії можуть зашкодити життю братів і сестер. Я був воістину підлим! Збагнувши все це, я подумав: «Я більше не можу йти проти своєї совісті й ображати Бога. Я мушу втілити істину в життя, відмовитися від своїх плотських емоцій і викрити нечестиву поведінку дружини». Із цими думками я взяв ручку й описав геть усі нечестиві прояви, які я спостерігав у поведінці дружини. За кілька днів керівники та працівники, виходячи з принципу, вирішили, що моя дружина має погану людську сутність, багато разів порушувала церковне життя та її потрібно виключити, але їй буде надано ще один шанс покаятися, бо вона лише нещодавно прийняла Божу роботу в останні дні. Її мали обітнути, розібратися з нею та зробити попередження, але якщо вона все одно не покається, її виключать. Почувши цю новину, я відчув полегшення, адже в дружини ще залишався шанс усе виправити. Я вирішив закачати рукави та щосили допомагати дружині усвідомити свою нечестиву поведінку й покаятися перед Богом. Якби вона змогла покаятись і преобразитися, її б не прибрали. У такому разі в неї ще залишалася б надія на досягнення спасіння. Повернувшись додому, я вказав дружині на всі її проблеми та закликав її цінувати цю можливість покаятися. У той раз вона погодилася на моє прохання. Після цього вона вже не сперечалася з братами й сестрами, не судила керівників і працівників під час зібрань. Вона охоче погоджувалася приймати братів і сестер, коли церква їй це доручала, і здавалося, принаймні ззовні, що вона стала трохи більше себе стримувати. Я був дуже радий за неї, але із часом її справжня натура знову дала про себе знати.

Якось під час зібрання керівниця громади, сестра Лю Ї, запитала, як потрібно практикувати істину про богобоязливість і втечу від злого та входити в цю істину. Почувши це, моя дружина стала неславити Лю Ї такими словами: «Раніше ти мене викривала, кажучи, що я суджу керівників і працівників та чиню зло, але ти навіть не розумієш істини про богобоязливість і втечу від злого! Чому ти взагалі керівниця цієї громади? Хіба ти гідна мене критикувати?» Вона все сипала й сипала образами на адресу Лю Ї, ніяк не зупиняючись, хоча їй казали замовкнути. Урешті-решт її просторікування стало настільки гучним, що сусіда прийшов запитати, що відбувається, і зібрання довелося припинити з міркувань безпеки. Дізнавшись, що сталося, я розібрався з нею та сказав їй, що її просторікування перервало й порушило церковне життя, але вона й слухати не хотіла та навіть намагалася виправдовуватися. Після цього вона ще деякий час сердито мене ігнорувала. Коли я побачив, як вона зі мною поводиться, у мене опустилися руки. Я був досить добре відомий серед віруючих у моєму рідному місті, а одна нечестива людина донесла на мене за поширення Євангелія, тому після тієї ситуації ми з дружиною були змушені втекти й виконувати свої обов’язки далеко від дому в новій церкві. Якось на зібранні дружина трохи не так зрозуміла уривок із Божих слів, тож інші брати й сестри вказали їй на помилку, сказавши, що таке тлумачення Божих слів не ґрунтувалося на першоджерелі. Однак дружина не бажала поступатись і продовжувала наполягати на своєму настільки, що це порушило весь хід зібрання. Іншим разом вона стала на захист лиходія, якого церква готувалася виключити, і серйозно порушила церковну роботу. Дізнавшись про це, я розібрався з нею та викрив її, але вона ніяк не визнавала моєї правоти й навіть вважала, що це вона права. Ще іншим разом моя дружина десь почула, що керівнику церкви загрожує небезпека, тому вона не пустила його на зібрання, мотивуючи це тим, що він наражає на небезпеку інших учасників. Вона зайшла так далеко, що сказала, ніби так вона допомагає захистити роботу церкви, і посіяла страх серед братів і сестер, радячи їм не мати справ із керівником. Вона говорила про те, на чому відверто не зналася, а всілякі її безглузді заяви та дії напряму порушували церковне життя. Почувши, що сталося, я і розгнівався, і засмутився. Я поспілкувався з нею, сказавши: «Ти не пустила керівника на зібрання, сіяла страх серед братів і сестер, не давала людям контактувати з керівником і перешкоджала йому виконувати свій обов’язок. Хіба ти не коїла лиха та не порушувала церковне життя? Минулого разу церква не усунула тебе за всі твої лиходійства, бо ти вірувала зовсім недовго. Тобі дали шанс покаятися, але ти нітрохи не покаялася та навіть продовжила коїти лихо. Якщо ти продовжиш у тому ж дусі, то неминуче будеш виключена. Як же ти тоді досягнеш спасіння?» Вона лише опустила голову й нічого не відповіла. Вона нітрохи не розуміла себе та надалі не виправила свою поведінку. Вона не сприйняла всерйоз те, що я говорив їй, коли розбирався з нею та викривав її, і не мала ні найменшого наміру каятися. Якщо говорити про дії моєї дружини, то я натрапив на уривок із Божих слів, у якому було сказано: «Ті особи серед братів і сестер, які постійно виплескують свій негатив, є слугами сатани, і вони заважають церкві. Одного дня необхідно виключити й відсіяти таких людей. Якщо у своїй вірі в Бога люди не мають богобоязливого серця, не мають серця покори Богу, вони не тільки не зможуть виконувати якусь роботу для Нього, а й навпаки, стануть тими, хто заважає Його роботі та опирається Йому. Вірити в Бога, але не коритися Йому й не боятися Його, а натомість опиратися Йому, – це найбільша ганьба для віруючого. Якщо віруючі такі ж недбалі та нестримані в своїх висловлюваннях і поведінці, як і невіруючі, то вони ще більш нечестиві, ніж невіруючі; вони – типові злі демони. Тих, хто виплескує свої отруйні, злостиві розмови в церкві, хто поширює безпідставні чутки, розпалює розбрат і створює кліки серед братів і сестер, – тих слід було виключити з церкви. Але оскільки нині інша епоха Божої роботи, ці люди обмежені, бо їх безсумнівно слід відсіяти. Усі розбещені сатаною люди мають зіпсовані характери. У деяких тільки й є, що зіпсовані характери, а інші відрізняються: вони мають не лише зіпсовані сатанинські характери, а й надзвичайно злостиву природу. Мало того, що їхні слова і вчинки виявляють їхні зіпсовані сатанинські характери, ці люди, крім того, є справжніми дияволами й сатанами. Їхня поведінка перериває Божу роботу й заважає їй, заважає життю-входженню братів і сестер та шкодить нормальному життю церкви. Рано чи пізно необхідно очистити церкву від цих вовків в овечій шкурі. До цих слуг сатани має бути безжальне ставлення, ставлення неприйняття. Тільки це означає прийняти сторону Бога, а ті, хто цього не робить, загрузли у трясовині з сатаною» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Застереження для тих, хто не практикує істину). Дії моєї дружини були саме такими, як описував Бог. Раніше вона часто перекручувала правду, судила керівників і працівників, навіть розпалювала конфлікти між братами й сестрами та керівниками й працівниками. А зараз вона знову взялася за старе: робила нерозсудливі вчинки, не давала керівнику виконувати свій обов’язок і серйозно заважала роботі церкви. Наш керівник у попередній церкві аналізував її лиху поведінку, але їй все одно бракувало розуміння себе, і вона не хотіла каятися. Моя дружина ще й ображалася на тих, хто намагався їй допомогти, і накидалася на них за першої-ліпшої нагоди. Вона явно геть не приймала істину, навіть гидувала нею та зневажала її. Така поведінка була не просто звичайним проявом розбещеності чи низкою окремих переступів, а тенденцією до переривань і порушень церковної роботи, і цієї звички не змінили жодні поради й намагання переконати мою дружину. Це був прояв злісної натури! Сутність лиходіїв полягає в тому, що вони гидують істиною, зневажають її та не можуть по-справжньому покаятися навіть після багатьох років віри. Роздумуючи над одкровенням Божих слів, я зрозумів, що моя дружина – лиходійка, і рано чи пізно її виключать із церкви. Але я все одно не міг змиритися з тим, що її виключать після стількох років віри: від самої лише думки про це я страшенно мучився. Хоча я знав, що її неминуче виключення було результатом її власного лиходійства та що вона сама вирила собі могилу, але все одно не міг із цим змиритися та хотів її захистити. Якраз тоді керівник церкви попросив мене написати на дружину характеристику. Тоді я подумав: «Може, я просто напишу лише про ті проступки, які вже відомі братам і сестрам у цій церкві, але не згадуватиму про інциденти в попередній церкві – про них тутешні люди не знають. Можливо, тоді в неї буде шанс залишитись у церкві». Тож я просто поверхово описав деякі з її нещодавніх проступків і віддав цю характеристику керівнику. За кілька днів він мені сказав: «Твоя характеристика якась дуже спрощена. Ти точно повідомив про всі проступки дружини? У своїй поведінці ми повинні приймати Божий нагляд. Нам не можна приховувати факти й реальність через свої особисті емоційні прив’язаності». Після слів керівника в мене виникло відчуття внутрішньої суперечності. Справді, я не повідомив про всі проступки дружини, бо інакше дружину визнали б лиходійкою відповідно до загальної тенденції в її поведінці та негайно виключили б. А якщо згадати, наскільки вона була вперта, то після виключення вона б вічно гризла мені голову, якби дізналася, що це я надав докази проти неї. Більше того, якби мої діти довідалися про те, що сталося, чи не сказали б вони, що я поставився до власної дружини як до чужої людини? Але, з іншого боку, якби я не дав правдивої характеристики, це було б приховуванням фактів і реальності, покриванням лиходійки, і тоді вона й надалі коїла б лихо та порушувала роботу церкви. Я дуже мучився, постійно прокручував у голові ці думки та ніяк не міг вирішити, що ж робити.

Повернувшись додому, я натрапив на такі уривки з Божих слів: «Ти маєш відкинути свої емоції якнайшвидше; Я не дію на емоціях, але вершу праведність. Якщо чиїсь батьки роблять щось, що не приносить користі церкві, вони не врятуються. Мої наміри були відкриті тобі, і ти не можеш нехтувати ними. Навпаки, необхідно зосередити всю свою увагу на них і відкинути решту, щоб щиро слідувати їм. Я завжди триматиму тебе у Своїх руках. Не будь постійно боязким і не дозволяй своєму чоловікові чи дружині керувати тобою; ти маєш дати Моїй волі справдитися» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 9). «Ким є сатана, ким є демони та ким є Божі вороги, якщо не противниками Бога, які не вірять у Нього? Хіба вони не люди, що бунтують проти Бога? Хіба вони не ті, хто стверджує, що має віру, але не має істини? Хіба вони не ті, хто лише прагне отримати благословення, але не здатен свідчити про Бога? Ти й сьогодні досі водишся з тими демонами й ставишся до них із сумлінням і любов’ю, але хіба в такому разі ти не благонамірений до сатани? Хіба ти не в союзі з демонами? Якщо люди дійшли до цього моменту й досі не здатні відрізнити добро від зла та продовжують сліпо бути люблячими й милостивими, не маючи жодного бажання шукати Божих намірів чи жодної здатності прийняти Божі наміри як свої власні, тим жалюгіднішим буде їхній фінал. Кожен, хто не вірить у Бога у плоті, є ворогом Бога. Якщо ти можеш мати совість і любов до ворога, хіба тобі не бракує почуття справедливості? Якщо ти сумісний із тими, кого Я ненавиджу та з ким не погоджуюся, і досі маєш до них любов чи особисті почуття, то хіба ти не бунтівничий? Хіба ти не навмисно опираєшся Богові? Хіба така людина насправді має істину? Якщо люди мають совість щодо ворогів, любов до демонів і милість до сатани, хіба вони не навмисно переривають Божу роботу? Ці люди, що вірять лише в Ісуса й не вірять у втіленого Бога в останні дні, а також ті, хто на словах твердить про віру в утіленого Бога, але чинять зло, усі є антихристами, не кажучи вже про тих, хто навіть не вірить у Бога. Усі ці люди стануть об’єктами знищення» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог і людина разом увійдуть до спочинку). Суд і одкровення Божих слів розривали мені серце. Я добре знав, що моя дружина має сутність лиходійки та підлягає виключенню, але через свою емоційну прив’язаність до неї не міг змиритися, що вона буде виключена й утратить шанс досягти спасіння. Я також боявся, що дружина й діти скажуть, ніби я безсердечний і не вірний сім’ї, коли дізнаються про характеристику. Я приховав факти й описав поведінку дружини лише коротким, поверховим нарисом, намагаючись обхитрувати й обдурити Бога та своїх братів і сестер. Я добре розумів, що моя дружина тільки продовжить порушувати церковне життя, якщо залишиться в церкві, але все одно вперся та покривав її проступки без найменшої думки про те, якої шкоди це може завдати роботі церкви. Хіба я не покривав лиходійку, хіба не опирався Богу, хіба не шкодив церкві та своїм братам і сестрам? Я не зміг відрізнити добро від зла та піддався своїй сентиментальній, люблячій прив’язаності до цієї лиходійки. Яким же я був йолопом! Я замислився над тим, що постійно ставив свої емоційні прив’язаності вище за практикування істини через те, що глибоко вкорінені сатанинські токсини, такі як «Людина – не бездушна річ; як вона може бути вільна від емоцій?» і «Коли чоловік і жінка одружуються, їх зв’язують глибокі узи любові», змусили мене зависоко ставити емоційні узи та думати, що в житті треба бути люблячим і вірним. Я звик вважати ці сатанинські філософії позитивними та через це виявився нездатним розрізняти добро і зло та правильне і неправильне, поводився безпринципно, підтримував емоційні зв’язки з лиходійкою, покривав її, дозволяв їй порушувати церковне життя й перешкоджати роботі церкви. Хіба я не був добровільним співучасником проступків лиходійки? Від усвідомлення цього мене охопив легкий жах, і я відчув глибокий сором і жаль. Якби я втілив істину в життя та викрив проступки дружини, щоб мої брати й сестри змогли розпізнати її справжню натуру та негайно виключили її із церкви, то порушень у церковному житті можна було б уникнути. Я проаналізував усі проступки своєї дружини – можливо, у неї й був якийсь ентузіазм, але вона зовсім не приймала істину та тільки те й робила, що порушувала церковну роботу. Церква давала їй багато можливостей покаятися, і ми з братами й сестрами не раз спілкувалися з нею, навіть розбиралися з нею й обтинали її, робили їй кілька попереджень, але вона зовсім не приймала істини та не каялася. Навпаки, вона судила наших братів і сестер та нападала на них. Я зрозумів, що вона гидує істиною, зневажає її та подібна до бур’янів, які Бог викриває у Своїй роботі останніх днів. Я подумав про уривок з Об’явлення, у якому сказано: «Неправедний нехай чинить неправду ще, і поганий нехай ще опоганюється. А праведний нехай ще чинить правду, а святий нехай ще освячується!» (Об’явлення 22:11). Справді: один раз лиходій – завжди лиходій. Що б не сталося, моя дружина ніколи б не змінилася.

Пізніше я натрапив на інший уривок із Божих слів: «Кінець для кожної людини визначається відповідно до сутності, що випливає з її поведінки, і вона завжди визначається належно. Ніхто не може понести чужі гріхи; ба більше, ніхто не може отримати покарання замість іншого. Це безсумнівно. … Кінець кінцем ті, хто чинить праведність, є тими, хто чинить праведність, а лиходії є лиходіями. Праведним зрештою буде дозволено вижити, тоді як лиходіїв буде знищено. Святі є святими; вони не погані. Погані є поганими, і немає в них нічого святого. Люди, яких буде знищено, – це всі безбожні, і ті, хто виживе, – це всі праведні, навіть якщо діти безбожників здійснюють праведні вчинки та навіть якщо батьки праведників здійснюють лихі вчинки. Між віруючим чоловіком і невіруючою дружиною немає стосунків, і між віруючими дітьми та невіруючими батьками немає стосунків; ці два типи людей повністю несумісні. Перш ніж увійти до відпочинку, людина має фізичних родичів, але ввійшовши до відпочинку, вона вже не матиме жодних фізичних родичів. Ті, хто виконує свій обов’язок, – вороги тих, хто його не виконує; ті, хто любить Бога, і ті, хто Його ненавидить, протистоять одне одному. Ті, хто ввійде до відпочинку, і ті, кого буде знищено, – два несумісних типи істот. Істоти, які виконують свої обов’язки, зможуть вижити, тоді як ті, хто не виконує своїх обов’язків, будуть об’єктами знищення; ба більше, це триватиме вічність. … Між людьми сьогодення є плотські стосунки, а також кровні зв’язки, але в майбутньому всі вони будуть розірвані. Віруючі та невіруючі за своєю природою не сумісні; натомість вони протистоять одне одному. Ті, хто в спочинку, будуть людьми, що вірять, що Бог є, і коряться Богу, тоді як усі люди, які є бунтівничими проти Бога, будуть знищені. На землі більше не існуватиме сімей; як можуть існувати батьки, чи діти, чи подружні стосунки? Сама несумісність віри й невіри повністю розірве такі плотські стосунки!» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог і людина разом увійдуть до спочинку). З Божих слів я зрозумів, що Бог визначає результати людей, виходячи з їхньої сутності. Бог не спасає лиходіїв: Він спасає тих, хто може прийняти істину та щиро покаятися, і виганяє тих, хто не може прийняти істину й навіть гидує нею та зневажає її. За своєю сутністю моя дружина була лиходійкою, і Бог не міг її спасти. Навіть якби вона залишилась у церкві, то зрештою була б вигнана та лише зазнала б іще суворіших покарань за свої подальші лиходійства. Я не розумів праведного Божого характеру та думав лише про те, як зберегти свої плотські емоційні узи, не практикував істину та вважав, що поки я приховуватиму лиходійства дружини, вона зможе залишитись у церкві та якось доплентатися до Царства Божого. Які безглузді уявлення я плекав! В останні дні Бог виконує роботу «розподілу кожної людини за її ґатунком». Він визначає місце призначення та результат кожної людини відповідно до її вчинків, натури та сутності. Добрі будуть згуртовані з добрими, а злі – зі злими. Моїй дружині доведеться прийняти наслідки своїх проступків, оскільки цього вимагає праведний Божий характер. Я натрапив на ще один уривок із Божих слів, у якому було сказано таке: «Всі ви кажете, що дбаєте про Божу ношу та захищатимете свідчення церкви, але хто з вас справді дбає про Божу ношу? Запитай себе: чи ти людина, що дбає про Його ношу? Чи можеш ти практикувати праведність заради Нього? Чи можеш ти встати та виступити за Мене? Чи можеш ти непохитно практикувати істину? Чи достатньо ти сміливий, щоб боротися з усіма вчинками сатани? Чи зміг би ти відкласти свої почуття й розвінчати сатану заради Моєї істини? Чи можеш ти дозволити, щоб у тобі було задоволено Мої наміри? Чи покладав ти своє серце в найвирішальніші моменти? Чи ти людина, що слідує Моїй волі?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 13). Божі слова змусили мене відчути ще більший жаль і сором. Я дозволив своїм емоційним прив’язаностям керувати моїми діями, і через це я хитрував і обманював Бога, шкодив братам і сестрам та заважав нормальному просуванню роботи очищення. Годі керуватись емоціями: я мусив зважити на Божу волю, учинити відповідно до принципів, викрити всі проступки дружини та не дати їй порушувати церковну роботу. Я описав усі лихі вчинки дружини та загальну тенденцію, яку помітив у її поведінці за час нашого перебування в церкві, і передав цю характеристику керівнику. Незабаром керівники та працівники церкви на основі загальної поведінки моєї дружини постановили, що вона лиходійка, і на загальноцерковному голосуванні було ухвалено рішення про її виключення. Коли її виключили, церковне життя повернулось у нормальне русло. Я воістину побачив Божу праведність, і мені було приємно, що я зіграв свою роль у викритті та виключенні лиходійки. Унаслідок цього я став почуватися набагато спокійнішим і врівноваженішим. Саме завдяки читанню Божих слів я зміг протистояти обмеженням емоційної прив’язаності, викрити проступки дружини та зробити свій внесок у захист роботи церкви. Дяка Богу!