У Мін, Китай

Одного дня в грудні 2000 року, близько 5 години дня, ми з дружиною проводили вдома зібрання з братом і сестрою, коли раптом почули гучний стук у двері. Я поспіхом почав ховати наші книги. Потім у кімнату увірвалися шість або сім поліцейських. Один із них закричав: «Ви що робите? Ви зібрання проводите?» Після того, як він змусив мене підписати ордер на обшук, вони обнишпорили будинок, залишивши все в повному безладі. Вони знайшли книги слова Божого та два магнітофони. Заступник начальника відділу політичної безпеки на прізвище Лю підійшов до мене з кількома книгами слова Божого й сказав: «Це доказ для вашого арешту». Потім вони посадили нас у машину. Я мовчки молився Богу: «О Боже, Ти дозволив, щоб сьогодні нас схопили. Як би мене не катувала поліція, я відмовляюся ставати Юдою та зраджувати Тебе!»

Коли ми дісталися до відділку поліції, вони допитали нас окремо. Один офіцер на прізвище Цзінь запитав мене: «Хто дав тобі ті книги, що були у твоєму домі? Хто навернув тебе? Хто твій керівник?» Я не сказав жодного слова, тому він жорстоко запитав: «Ти збираєшся говорити? Якщо ти не почнеш говорити, тобі кінець!» Побачивши, що я не збираюся говорити, поліцейський кілька разів сильно вдарив мене кулаком по голові, а потім дав мені кілька сильних ляпасів. У мене в очах заіскрилося, і моє обличчя жахливо пекло. Потім він кілька разів сильно вдарив мене по стегну. Офіцер Цзінь вдарив мене по обличчю згорнутим журналом і злісно сказав: «Не будемо витрачати час на розмови з ним. Зв’яжіть його й покажіть йому, на що ми здатні!» Потім поліцейський приніс мотузку товщиною більш як пів сантиметра та зняв із мене верхній одяг, залишивши на мені тільки тонкі кальсони. Вони схопили мене за руки й повалили на землю, обмотали мотузку навколо моєї шиї та, перетягнувши її через груди, потім зв’язали мені передпліччя, тією ж мотузкою зв’язали мої кисті рук за спиною та просунули мотузку через ту її частину, яка була навколо моєї шиї, а потім туго затягнули її. Мої плечі були болісно стягнуті близько одне до одного, а тонка мотузка врізалася в мою плоть. Я почувався так, ніби мої руки були зламані, і мені було страшенно боляче. Вони змусили мене розставити ноги на 90 градусів і нахилити голову вниз, при цьому я був нахилений у поясі також на 90 градусів. Незабаром у мене запаморочилася голова, і мені здавалося, що мої очі вилазять з орбіт. Піт із мого обличчя продовжував стікати вниз, вкриваючи підлогу. Я втомився, мені було боляче, моє тіло тремтіло, і я не міг стояти на ногах. Я хотів підтягнути ноги ближче й трохи відпочити, але варто було мені трохи поворухнутися, як Цзінь ногою штовхав мене ззаду й наказував не рухатися. Біль був нестерпним. Я був злим і сповненим ненависті, і я подумав: «Є так багато злочинців, яких ви не ловите. Я вірю в Бога та йду правильним шляхом, я не порушую жодних законів, але ви катуєте мене. Це неймовірне зло!» Я подумав про Божі слова, які говорять: «Пращури давнини? Улюблені начальники? Вони всі протистоять Богу! Їхнє втручання призвело до того, що все суще під небом впало в стан темряви й хаосу! Свобода віросповідання? Законні права та інтереси громадян? Усе це хитрощі з метою приховування зла!» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Робота та входження (8)). Нарешті я побачив потворне обличчя КПК таким, яким воно є. Вони кажуть «свобода віросповідання» і «народна поліція служить народу», але все це брехня! Комуністична партія робить вигляд, що поважає свободу віросповідання, але насправді вони нещадні до віруючих і радо стерли б нас усіх із лиця землі. Комуністична партія – це сатана, диявол, який чинить опір Богу й ненавидить Його. Я подумав собі: «Що більше вони мене катуватимуть, то більше віри в мене буде, аж до самого кінця!»

Приблизно через пів години все моє тіло стало кволим, а голова та очі набрякли. Мої ноги повністю оніміли, і я втратив чутливість у руках. Мій одяг промок наскрізь. Саме тоді я почув, як Цзінь сказав: «Мотузку не можна використовувати отак протягом більш як пів години, бо руки перестануть функціонувати». Після того, як він сказав це, вони розв’язали мотузку. Тієї миті, коли вони розв’язали її, я впав додолу, і все моє тіло боліло. Потім двоє поліцейських схопили мене за руки з обох боків і почали викручувати їх колами, ніби крутили велику мотузку. Мої руки страшенно боліли після того, як вони кілька разів викрутили їх. Цзінь знову запитав мене: «Звідки в тебе ці книги? Хто твій керівник? Хто навернув тебе? Скажи мені негайно!» Потім Лю з нещирою добротою сказав: «Просто скажи нам, тут нічого такого немає. Якщо скажеш нам, тобі більше не доведеться страждати». Я подумав: «Так я вже взяв і видав своїх братів і сестер!» Роздратований тим, що я мовчу, Цзінь сказав: «Одягніть мотузку на нього ще раз, і давайте подивимося, як довго він зможе протриматися!» Вони знову зв’язали мене. Цього разу вони зв’язали мене міцніше, ніж попереднього. Мотузка врізалася в ті ж місця, і було ще болючіше, ніж першого разу. У своєму серці я продовжував молитися Богові, просячи Його дати мені віру й допомогти мені подолати біль плоті. Через пів години вони побачили, що я не збираюся їм відповідати, і послабили мотузку.

Близько 12:30 ночі поліція відвезла мене в ізолятор попереднього ув’язнення. У цьому ізоляторі я їв лише двічі на день, причому кожне приймання їжі складалося лише з булочки на парі та крихітної порції овочів. Булочки були начинені розім’ятими кукурудзяними качанами, половина овочів була гнилою, а дно миски було геть брудним. Щодня із шостої ранку до восьмої вечора я мусив сидіти, схрестивши ноги, за винятком приймання їжі й пів години вранці, коли я міг вийти назовні. Якщо я хоч трохи рухався, поки сидів, хтось бив мене. На моїх плечах була глибока рана від попередніх катувань мотузкою в поліцейському відділку. Жовта рідина, що виділялася з рани, просочилася крізь мій одяг, і мої зап’ястя також почали кровоточити й набрякати, аж доки не стали синяво-червоними. Усі суглоби мого тіла нестерпно боліли, і навіть встати, щоб сходити в туалет, було дуже важко. Мені здавалося, що це місце не підходить для людей, і я не знав, коли ці темні дні у в’язниці нарешті закінчаться. Ці думки мене справді мучили. Відчуваючи біль, я знову й знову молився Богу, просячи Його направити мене, щоб я міг зрозуміти Його волю, бути сильним і непохитним у своєму свідченні. Я думав про Божі слова: «Протягом цих останніх днів ви мусите свідчити для Бога. Яким би великим не було ваше страждання, потрібно дійти до самого кінця, і навіть при останньому подиху потрібно бути вірним Богові та віддати себе на милість Божих улаштувань; тільки це є справжня любов до Бога, і тільки це є потужне та гучне свідчення» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише через досвід болісних випробувань ти можеш пізнати красу Бога). Роздуми про Божі слова підбадьорювали мене. Я опинився в такій ситуації з Божого дозволу. Бог використовував ці тяжкі обставини, щоб удосконалити мою віру й любов. Він сподівався, що я зможу бути непохитним у своєму свідченні й принизити сатану. Але якби я хотів утекти вже після невеликих страждань, що б то було за свідчення? Хоча я страждав від катувань, завданих поліцією, це допомогло мені чітко побачити демонічну сутність Комуністичної партії в її опорі Богу, щоб я міг ненавидіти її та зректися її від щирого серця, і більше не перебувати в полоні її обману. Це було Боже спасіння для мене. Я перестав бути таким нещасним, щойно зрозумів Божу волю. Я поклявся собі: «Як би я не страждав, я і далі покладатимуся на Бога й буду непохитним у своєму свідченні про Нього».

Одного разу хтось із відділу політичної безпеки прийшов допитати мене, і я дещо занервував. Я не знав, які тортури вони збираються застосувати до мене. Я мовчки помолився Богу й попросив Його захистити моє серце. У кімнаті для допитів заступник начальника Лю нещиро мовив: «Просто зізнайся, щойно ти розкажеш нам, ти зможеш просто повернутися додому. Ми ходили до тебе додому. У тебе такі малі діти – так сумно, що про них немає кому подбати. Просто розкажи нам». Почути, як він згадує моїх дітей, було нестерпно. Я подумав: «Нас обох із дружиною заарештувала Комуністична партія, і тепер навіть наші діти причетні до цього. Як вони зможуть дати собі раду, якщо ніхто не піклується про них у такому ранньому віці?» Ось тоді я подумав про Божі слова, які говорять: «У будь-який час Мої люди мають остерігатися хитрих підступів сатани, охороняючи для Мене браму Мого дому… щоб не втрапити до пастки сатани, бо тоді шкодувати буде вже запізно» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божі слова до цілого всесвіту, Глава 3). Я зрозумів, що це був виверт сатани. Поліція використовувала мої емоції, щоб оманою змусити мене зрадити Бога. Я не міг на це купитися. Тоді я подумав про Божі слова, у яких сказано: «З усього в усесвіті, немає нічого, в чому Я не маю вирішального слова. Чи існує щось, що не є в Моїх руках?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божі слова до цілого всесвіту, Глава 1). Бог править над усім, і мої діти були в Його руках. Я був готовий довірити своїх дітей Богові, і які б хитрощі поліція не використовувала проти мене, я був би непохитним і ніколи не став би Юдою! Лю продовжував питати мене про церкву, і коли я не відповідав, Цзінь бив мене кулаками й ногами, кричачи при цьому: «Якщо не заговориш, я заб’ю тебе до смерті!» Моя голова паморочилася від побиття. Цзінь бив мене деякий час, аж доки не почав задихатися, а потім люто сказав: «Думаєш, з тобою все буде в порядку, якщо ти не говоритимеш? Ти однаково сядеш! У нас є свої способи, як з тобою розібратися». Із цими словами він насильно зняв з мене куртку, лляне взуття та шкарпетки. Він закатав мої штани, щоб оголити литки, потім потягнув мене до великої вантажівки поза кімнатою для допитів, де прикував мої руки наручниками до дверної ручки. Двері були настільки високими, що мої руки, прикуті до ручки, були над моєю головою. Пласт снігу на землі був завтовшки більш як тридцять сантиметрів. Цзінь очистив десь один квадратний метр снігу навколо того місця, де я стояв, вглиб до піщаного ґрунту з тонким шаром льоду на ньому. Він змусив мене стати на лід босоніж і люто сказав: «Якщо не будеш говорити, ти замерзнеш до напівсмерті. Ти залишишся калікою на все життя!» Потім він пішов у будівлю.

Та зима була особливо холодною. На вулиці було близько 5 градусів нижче нуля. Я відчув, що промерз до кісток, щойно на мене надягли наручники, а місце, де я стояв, особливо продувалося вітром. Я повільно втрачав чутливість тіла. Я продовжував молитися Богу у своєму серці: «Боже, я повністю віддаю себе у Твої руки. Прошу, дай мені віру, силу й волю пройти через це страждання». Помолившись, я тихо заспівав гімн із такими Божими словами: «Ти мусиш зректись усього заради істини»:

1  Ти мусиш зазнавати тягот за істину, ти мусиш жертвувати себе заради істини, ти мусиш терпіти приниження за істину, і заради здобуття більше істини, ти мусиш переносити більше страждань. Ось що ти маєш робити. …

2  Ти маєш прагнути всього прекрасного й доброго, і ти маєш прагнути змістовнішого життєвого шляху. Якщо ти ведеш таке ординарне й світське життя й не маєш ніяких цілей для досягнення, хіба це не марнування твого життя? Що ти можеш здобути від такого життя? Ти мусиш зректись усіх плотських втіх заради однієї істини, а не відкидати всі істини заради малої втіхи. Люди, що так роблять, не мають ні доброчесності, ні гідності; у їхньому існуванні немає змісту!

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Досвід Петра: його знання про кару та суд»

Я відчув наснагу. Я не міг поступитися сатані. Навіть якби я замерз на смерть того дня, я б залишився непохитним у своєму свідченні про Бога! Приблизно через пів години повз проходив охоронець ізолятора й побачив мене прикутим наручниками до дверей вантажівки. Прямуючи до кімнати для допитів, він голосно крикнув: «Ви не можете так допитувати людей. Ми не можемо допустити, щоб хтось був напівмертвий від переохолодження!» Незабаром після того, як охоронець зайшов усередину, Цзінь та інші вийшли й затягнули мене в будівлю. До цього моменту мої руки й ноги вже втратили чутливість, рот онімів від холоду, а серце тріпотіло. Я сидів на підлозі більше години, перш ніж почав поволі зігріватися. Лю бачив, як мені боляче, і зловтішався: «Ти гірший за злодіїв: у них принаймні є майстерність. Ви, люди, переживаєте стільки болю лише для того, щоб вірити в Бога, це насправді того не варте. Тебе однаково буде засуджено, навіть якщо не заговориш». Почувши це, я справді розлютився. Ці поліцейські перевертають істину з ніг на голову. Вони думають, що такий злочин, як крадіжка, – це майстерність, а до нас, віруючих, які йдуть правильним шляхом, ставляться як до злочинців, як до своїх смертельних ворогів, яких варто піддавати таким нелюдським тортурам! Дивлячись на їхні мерзенні обличчя, я проклинав їх у своєму серці. Нарешті вони побачили, що я не збираюся говорити, і відправили мене назад до камери.

Тієї ночі мої ноги свербіли й боліли, і на них почали утворюватися пухирі. Наступного ранку ноги були вкриті кривавими пухирями, ніби мене обпекли окропом. Вони з’являлися один за одним, причому великі були розміром із яєчний жовток, а маленькі – як пучка пальця. Я взагалі не міг ходити, і мені кортіло їх чухати, але я не наважувався. Коли кров’яні пухирі лопали, вони просто прилипали до моїх шкарпеток. Мої ікри повністю оніміли та свербіли. Я зліг із лихоманкою, і моє обличчя сильно почервоніло. Третього дня на моїх ногах розвинулася інфекція, і вони настільки набрякли, що я не міг взути навіть найбільші капці. Мої ікри набрякли до вдвічі більшого від нормального розміру, а щиколотки були чорно-фіолетовими. Боячись бути притягнутими до відповідальності, охоронці відправили мене до лікарні. Лікар сказав, що моя права щиколотка інфікована й гноїться, і що мене потрібно оперувати. В операційній я почув, як лікар сказав іншому медпрацівнику: «Кілька днів тому в нас був ще один такий ув’язнений. Його нога була заражена так само, а потім він помер від остеомієліту». Коли я почув ці слова лікаря, то злякався. Мої ноги були заражені, і я навіть не міг ходити. Чи я також захворію на остеомієліт? Якщо це станеться, то я або помру, або залишуся інвалідом. Тоді що я робитиму? Я ще такий молодий, і вся моя родина залежить від мене. Що більше я думав, то більше страждав, і тоді я згадав гімн із Божими словами: «Коли ти стикаєшся зі стражданнями, ти повинен бути здатним відкинути турботу про плоть і не скаржитися на Бога. Коли Бог ховається від тебе, ти повинен бути здатним мати віру, щоб слідувати за Ним і підтримувати свою попередню любов, не даючи їй похитнутись або розсіятися. Що б не робив Бог, ти мусиш скоритися тому, що Він улаштує для тебе як забажає, і радше проклинати власну плоть, ніж скаржитися на Нього. Коли ти стикаєшся з випробуваннями, ти повинен бути готовим терпіти біль зречення того, що любиш, і бути готовим гірко ридати, щоб задовольнити Бога. Тільки це і є істинна любов та істинна віра» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Ті, хто має бути вдосконалений, повинні пройти переплавку). Божі слова дали мені віру й силу. Коли я стикаюся зі стражданнями, Бог хоче, щоб я мав віру й завзятість, щоб я міг бути непохитним у своєму свідченні. Думаючи про останні кілька випадків, коли мене катували, я думав, що маю багато віри. Коли я побачив, що так сильно постраждав від холоду, я почав турбуватися про своє життя та майбутнє. Я боявся, що або помру, або мої ноги перестануть функціонувати. Мій духовний стан був дійсно слабким. Я взагалі не виявляв істинної віри або покірності Богові. Думаючи про це, я молився Богові: «О Боже! Я більше не хочу думати про себе. Я коритимуся Твоєму керівництву та влаштуванням, і навіть якщо я помру, я однаково буду непохитним і догоджатиму Тобі». Поки я був у лікарні, поліція весь час тримала мене прикутим наручниками до ліжка. Вони відпускали мене тільки для того, щоб користуватися вбиральнею та їсти. Одного разу, коли я пішов до вбиральні, дві пацієнтки проходили повз і запитали, який злочин я вчинив. Цзінь сказав: «Він – ґвалтівник!» Жінки подивилися на мене з презирством. Я був обурений. Поліція завжди спотворює правду й вигадує брехню!

За кілька тижнів Набряки на моїх ногах зменшилися, але я досі кульгав. Охоронці відвезли мене назад до ізолятора попереднього ув’язнення. Одного разу троє нових поліцейських прийшли допитувати мене. Побачивши, що мене підключили до крапельниці, вони злісно сказали: «Приберіть це! Ви занадто добрі до нього, дозволяєте йому бути під крапельницею. Досить і того, що ви взагалі дозволяєте йому ще жити!» Розлючений, я подумав собі: «Ті демони заморожують мене до напівсмерті, а потім кажуть, що вони надто добрі до мене. Вони дійсно жорстокі й безжальні!»

У кімнаті для допитів офіцер сказав: «Твою справу тепер передали у відання нашої бригади кримінальної поліції. Відділ політичної безпеки, можливо, не здатен справитися з тобою, але в нас завжди є свої способи!» Поглянувши на кожне з їхніх злих, огидних облич, я почав нервувати й пітніти. Я чув, що бригада кримінальної поліції займається великими справами. Вони були особливо жорстокими й нещадними у своїх методах катування. Я не знав, як вони будуть мене катувати. Чи зможу я пройти через ті муки? Я швидко помолився Богові, щоб Він дав мені віру й рішучість прийняти страждання. Потім той офіцер сказав: «Тут ми завжди змушуємо навіть найстійкіших хлопців зізнаватися. Бригада кримінальної поліції спеціалізується на покаранні людей. Нам байдуже, чи будете ви, віруючі у Всемогутнього Бога, жити чи помрете, тож ти просто не тягни час і зізнавайся!» Я сказав: «Мені нічого сказати». Розлючений, він дав мені потужного ляпаса спочатку однією рукою, а потім іншою. Я був у заціпенінні. Єдине, що я міг відчувати, це те, що моє обличчя жахливо боліло, з куточків рота сочилася кров, і що рот і обличчя набрякли. Дивлячись на те, якими міцними вони всі були та якими жорстокими могли виявитися, я відчув значне занепокоєння: «Якщо так піде й далі, чи будуть вони бити мене до каліцтва або смерті? Якщо я не витримаю тортур і продамся, тоді я буду Юдою». Я швидко звернувся до Бога в молитві. Після молитви я подумав про одне речення з Божих слів: «Віра подібна до кладки з однієї колоди: тим, хто чіпляється за життя й боїться смерті, буде важко її перейти, але ті, хто готовий віддати своє життя, здатні пройти по ній, впевнено ступаючи та не хвилюючись» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 6). Божі слова дали мені віру, і я вирішив: «Як би сильно вони не побили мене сьогодні, я не стану Юдою!» Вони дали мені ще кілька ляпасів і кілька разів сильно вдарили ногами. Потім вони знову обв’язали мене мотузкою, як минулого разу. Але цього разу було ще гірше. Вони заламали мені руки за спиною догори й дуже сильно смикнули за мотузку. Мені здавалося, що мої руки ламаються, і я відчував жахливий біль. Через пів години мої руки були в чорно-фіолетових синцях, і вони розв’язали мене, коли побачили, що я вже на останньому подиху. Ще через пів години, побачивши, що мої зап’ястя трохи відновилися, вони вдруге стягнули мене мотузкою. Цього разу вони принесли швабру. Вони просунули її ручку за мотузку, зав’язану позаду навколо моєї шиї, і двічі перекрутили її, щоб мотузка була ще тугішою на моїх руках і плечах. Один із офіцерів сидів на стільці й тримав швабру позаду мене, сильно натискаючи на неї. Я відчував нестерпний біль у руках, і мені здавалося, що вони ось-ось переламаються. Натискаючи на швабру, він постійно запитував мене: «Скільки вас там? Хто твій керівник?» Коли вони побачили, що я не збираюся відповідати, вони принесли три пляшки з-під пива й засунули їх мені під пахви. Мені здавалося, що мої руки тягнуть вниз, і біль був настільки пронизливим, що я майже втратив свідомість. Я просто продовжував молитися Богові та просити Його дати мені сил. Потім два офіцери підійшли до мене по обидва боки, підняли мою сорочку, а потім краєм горлечка пляшки з-під води завдали мені сильних подряпин у районі ребер. Було так боляче, що я закричав. Офіцер гримнув на мене: «Тобі боляче, то чому б тобі не попросити свого Бога прийти та врятувати тебе, чи як? Якщо тобі так боляче, просто почни говорити!» Протягом усього того часу вони сильно скребли туди-сюди по моїх ребрах, поки не врізалися в шкіру. Це приносило неймовірні страждання. Потім вони сильно притиснули мою голову до землі й роздратовано сказали: «Якщо це не спрацює, давайте відведемо його кудись, де нікого немає поруч, і заб’ємо його на смерть. Краще бути злодієм, ніж одним із тих, хто вірить у Бога. За гроші можна трохи й постраждати!» Потім один із офіцерів сказав: «Просто говори, ці страждання того не варті. Якщо ти заговориш, усе буде скінчено.» Я почувався так, ніби моє тіло досягло своєї межі, і подумав: «Може, мені просто сказати їм щось неважливе? Можливо, я страждатиму трохи менше». Але потім я зрозумів: якщо я щось скажу, то стану Юдою та зраджу Бога. Я нічого не міг сказати. Я продовжував молитися Богові: «О Боже! Я справді більше не можу цього терпіти. Дай мені сили й захисти мене, щоб я міг і далі бути непохитним у своєму свідченні». Після цієї молитви я подумав про Божі слова: «Протягом цих останніх днів ви мусите свідчити для Бога. Яким би великим не було ваше страждання, потрібно дійти до самого кінця, і навіть при останньому подиху потрібно бути вірним Богові та віддати себе на милість Божих улаштувань; тільки це є справжня любов до Бога, і тільки це є потужне та гучне свідчення» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише через досвід болісних випробувань ти можеш пізнати красу Бога). Слова Бога відновили мої сили. Я відчував Його постійне керівництво поруч із собою. Як би я не страждав, я збирався покластися на Бога й пережити це. Я молився Йому: «Боже, Ти знаєш, скільки я можу витерпіти. Як би вони мене не катували, я Тебе не зраджу. Якщо я справді більше не можу терпіти біль, я краще помру, ніж стану Юдою».

Після другого разу я важко опустився на землю. Я ледве встиг прийти до тями, як офіцер підняв мене за комір і штовхнув до стіни. Він дуже сильно стиснув мені шию й дико сказав: «Я задушу тебе сьогодні!» Ледве дихаючи, я використав усі свої сили, щоб відштовхнути його від себе. Він відступив назад і виглядав приголомшеним. Мене це також здивувало. Після місяця тортур я був доволі слабким. Того дня я вже пережив деякі тортури, і в мене не залишилося сил. Я й уявити собі не міг, що таки зможу відштовхнути його. Я знав, що це Бог допомагає мені й дає мені сили. Вони продовжували катувати мене до першої години дня. Один із співробітників карного розшуку розлютовано сказав: «Який же ти впертий. Ми продовжимо завтра й подивимося, як довго ти зможеш протриматися. Якщо ти не заговориш, ми будемо допитувати тебе щодня, аж доки ти не заговориш!» Уночі я лежав на своїй койці, весь у синцях. Шкіра навколо моїх ребер була вся порізана, і було боляче навіть дихати. Мої руки боліли так сильно, що я навіть не міг зняти сорочку. Я підняв комір і побачив, що рани на моїх плечах, які до того зажили, були знову роз’ятреними. На моїх зап’ястях були криваві сліди від мотузки. Ті демони були готові на все, яким би жорстоким воно не було, щоб змусити мене зрадити Бога й видати моїх братів і сестер. Вони були раді мене вбити. Вони були бандою ненависників істини, демонів, що ненавидять Бога! Я подумав про те, як офіцер сказав, що наступного дня вони продовжать допитувати мене, і я відчув муки боягузтва та страху: «Чи завтра катування буде ще гіршим? Чи вони закатують мене до смерті? Ці злі поліцейські не заспокояться, доки я не розповім їм про церкву. Але якщо я заговорю, я буду Юдою, що зраджує Бога, а якщо я не заговорю, то дуже ймовірно, що мене замучать до смерті». Я знову й знову молився Богові: «О Боже, мій духовний стан занадто слабкий, я справді не можу пройти через ці тортури самотужки, але я не хочу бути Юдою та зраджувати Тебе. Прошу, допоможи мені й направ мене». Помолившись, я подумав про слова Бога: «До тих, хто не проявив до Мене анінайменшої вірності у часи поневірянь, Я більше не буду милосердним, тому що Моє милосердя простирається лише до певної межі. Ба більше, Мені не подобається ніхто, хто колись зрадив Мене, а тим паче Мені не подобається мати справу з тими, хто продає інтереси своїх друзів. Такий Мій характер, ким би не була ця особа. Я мушу сказати вам таке: кожному, хто розбиває Моє серце, в другий раз не буде від Мене пощади, а кожен, хто був вірним Мені, назавжди залишиться в Моєму серці» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Підготуй достатньо добрих учинків для свого місця призначення). Я неодноразово думав про ці слова. Я знав, що Божий характер праведний і не терпить проступків. Якби я зрадив Бога й видав своїх братів і сестер, щоб уникнути страждань, тоді я образив би Божий характер і в кінцевому підсумку поніс би покарання. Я думав про весь цей досвід. Якби не Божі слова, що направляють мене, я б не зміг пройти через жорстокі тортури поліції. Те, що я досі живий, – це завдяки Божому захисту. Мої життя і смерть у руках Бога. Без Божого дозволу сатана не може забрати моє життя. Пам’ятаючи про це, я мав рішучість віддати все, щоб бути непохитним у своєму свідченні про Бога. На мій подив, коли я набрався впевненості, щоб витримати наступний допит, вони не повернулися. Приблизно через місяць Лю повідомив мене: «Твою справу закрито. Тобі дали рік. Твоя сім’я домовилася про заставу до суду. Коли ти повернешся додому, ти матимеш залишатися за місцем проживання протягом року. Коли тебе викличуть, ти зобов’язаний з’явитися негайно».

Після мого звільнення, щоб уникнути спостереження з боку поліції, мені довелося йти з дому, щоб виконувати свій обов’язок в інших місцях. Ті арешт і переслідування з боку КПК допомогли мені чітко побачити демонічну сутність її ненависті та опору Богові. Я глибоко ненавидів її. Я також справді відчув Божу любов і спасіння для мене. Коли я став майже неспроможним більше терпіти страждання від тортур, Бог завжди був зі мною, наглядаючи за мною й захищаючи мене, і використовуючи Свої слова, щоб направляти мене й давати мені віру й силу, щоб я міг подолати жорстокість тих дияволів і мати рішучість присвятити своє життя Богові й бути непохитним у своєму свідченні про Нього. Подяка Богові!