Вань Юйфен, Китай

Я вірю в Господа змалечку, і мої батьки також. Коли мені було за 30, мій чоловік помер від тяжкої хвороби, і я одна виховувала двох синів і доньку. Дякувати милості Господа, мої діти стали успішними в кар’єрі, дуже заможними, мали щасливі сім’ї. Потім, у 1999 році, я та вся моя родина прийняли роботу останніх днів Всемогутнього Бога, і ми почали з ентузіазмом свідчити й поширювати Євангеліє Царства. Однак несподіваний арешт зруйнував мирне життя нашої родини.

Одного разу, в червні 2002 року, я дізналася, що поліція прийшла на роботу до мого старшого сина, щоб заарештувати його, але йому вдалося вислизнути, коли поліцейські відволіклись. Його шукали всюди. Коли я почула цю новину, я стривожилася, мене охопив страх. Чи збиралися вони його схопити? Якби його справді заарештували, то обов’язково катували б і завдали б йому сильної шкоди. Ми були щасливою сім’єю, всі наші потреби були задоволені. Всі мої діти були віруючими й активно виконували свої обов’язки – все було чудово! Але тепер поліція переслідувала мого сина, він втратив роботу й не наважувався повертатися додому. Наша сім’я розділилася. Я не мала жодного уявлення, що ми будемо робити. Чим більше я про це думала, тим більше засмучувалася, тому звернулася до Бога в молитві, просячи Його доглянути за моїм сином і направити мене, щоб я зрозуміла Його волю. Я запам’ятала, що Бог сказав мені після молитви: «Не падай духом, не будь слабким і Я тобі відкрию речі. Шлях до Царства не такий вже і рівний; ніщо не буває просто так! Ти хочеш, щоб благословення надходили до тебе легко, хіба не так? Сьогодні кожен має пройти через гіркі випробування. Без таких випробувань ваше серце, що любить Мене, не зміцніє, і ви не матимете справжньої любові до Мене. Навіть якщо ці випробування складаються лише з незначних обставин, кожен має пройти через них – просто інтенсивність випробувань буде різною» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 41). З Божих слів я знала, що віра та слідування за Богом – це не гладенька дорога, кожному доводиться проходити через труднощі й випробування. Поліція переслідувала мого сина, тому що Бог дозволив цьому статися. Він використовував таку неприємну ситуацію, щоб удосконалити нашу віру й любов – це страждання було благословенням від Бога. Коли я думала про це, мені ставало спокійніше, і я молилася, готова віддати свого сина в руки Божі та підкоритися Його правлінню й розпорядженням.

Пізніше, коли поліція дізналася, що мій син друкував книги Божих слів у церкві, вони оголосили його в національний розшук і мобілізували величезну кількість офіцерів на його пошуки, проголосивши, що вони сповнені твердої рішучості його зловити. Ця новина викликала в мене тривогу й занепокоєння – як він міг уникнути арешту, якщо комуністична партія зробила його першочерговою мішенню? Нещодавно я чула про одного брата, якого заарештували, а потім забили до смерті в поліції. Якщо комуністична партія так ненавидить віруючих, то чи не будуть вони катувати мого сина, якщо він потрапить до них у руки? Чим більше я про це думала, тим страшніше мені ставало, адже кожен день я жила наче на голках. Я не могла ні їсти, ні спати, і моє серце починало калатати щоразу, коли я чула сирену поліцейської машини. У той час я перебувала у стані сильної тривоги, а також поганого фізичного самопочуття. Через кілька днів до нас додому двічі дзвонили співробітники міліції, цікавилися місцезнаходженням мого сина та погрожували: «Якщо ви його не віддасте, це буде вважатися переховуванням злочинця, і жоден член вашої сім’ї не уникне покарання!». Почувши це, я дуже злякалася. Я не знала, коли може з’явитися поліція, щоб обшукати наш будинок і, можливо, заарештувати мене, мого молодшого сина та його дружину. Ще більше мене турбувало, що вони заберуть мого старшого сина. Я продовжувала молитися Богу знову і знову, просячи Його дати мені віру й силу, а також наглянути за моїм старшим сином, щоб він залишався сильним. Після молитви я згадала дещо з Божих слів: «Тобі не слід боятися ні того, ні іншого; скільки б труднощів і небезпек тобі не загрожувало, ти маєш залишатися стійким переді Мною, не зважаючи на жодні завади, щоб Моя воля могла бути виконана безперешкодно. Це – твій обов’язок… Настав час, коли Я випробовуватиму тебе: чи проявиш до Мене свою відданість? Чи зможеш ти віддано слідувати за Мною до самого кінця шляху? Не бійся; з Моєю підтримкою хто зможе перепинити цей шлях?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 10). Слова Божі зміцнили мою віру – Бог всемогутній, і все в Його руках, то чи не в Його руках і доля кожного в нашій родині? Без Божого дозволу поліція нічого не могла нам зробити. Мої побоювання, що членів нашої сім’ї можуть заарештувати, і життя в постійному страху означали, що мені не вистачало справжньої віри в Бога. Я відчувала себе спокійніше, керуючись Божими словами. Поруч із Богом мені не було чого боятися – я була готова віддати всю нашу сім’ю в Його руки, і я вирішила, що навіть якщо мене заарештують, я ніколи не зраджу наших братів і сестер, ніколи не зраджу Бога!

Через кілька місяців, коли поліція так і не знайшла мого сина, вони почали погрожувати арештом всій нашій родині. У мене, мого молодшого сина та його дружини не було іншого вибору, окрім як покинути наш дім і переховуватися. Перед від’їздом я була в повному сум’ятті: мій старший син у бігах, і я поняття не маю, де він, а тепер, коли нам довелося тікати з дому, КПК розлучила абсолютно щасливу сім’ю. Я була така нещасна. Що поганого в тому, щоб мати віру й поклонятися Богу? Комуністична партія була сповнена рішучості довести нас до руїни. Вони дійсно не хочуть залишати віруючим жодного способу жити далі – комуністична партія настільки огидна! У свої 30 років я овдовіла й намагалася сама виховувати трьох дітей. Я працювала не покладаючи рук більшу частину свого життя і, нарешті, прорвалася. Я ніколи не думала, що в похилому віці я буду змушена переховуватися від комуністичної партії. Якщо ми ось так підемо, хіба партія не забере все наше майно та наш будинок? Як ми тоді будемо жити? Ці думки були для мене дуже болючими. Я прийшла до Бога й молилася: «Боже, я не можу у своєму серці відпустити наше майно, і я переживаю, як я буду жити далі. Будь ласка, направ мене, щоби я зрозуміла Твою волю». Після молитви я згадала цитату Господа Ісуса: «Кожен із вас, який не зречеться усього, що має, не може бути учнем Моїм» (Луки 14:33). Учні Господа Ісуса змогли відмовитися від усього, що мали, щоб піти за Ним. Я подумала про Матвія – він був митарем, але коли Господь Ісус покликав його, він залишив усе своє майно й пожертвував усім, що мав, щоб піти за Господом. І коли Господь покликав Петра, він покинув свою роботу рибалки та пішов за Ним. Але перед обличчям утисків комуністичної партії я не могла відпустити навіть кілька речей. Мені так бракувало віри. Птахи небесні не сіють і не жнуть, але Бог піклується про них, а як же ми, люди? Ця думка допомогла мені заспокоїтися. В останні дні Бог став плоттю й висловлює істини, щоб очистити і спасти нас. Мені так пощастило, що я змогла слідувати за Богом і здобути істину й життя – трохи страждань того варті! Істина – це безцінний скарб, який не можна купити ні за які матеріальні блага, і я знала, що будь-які майбутні труднощі будуть того варті.

Після того, як ми пішли з дому, поліція дізналася, що я та вся моя сім’я віримо у Всемогутнього Бога, і почала нас шукати по всьому місту. Ми переїжджали з місця на місце, намагаючись уникнути арешту, іноді навіть пробувши десь менше місяця. Щоразу я почувалась виснаженою, у мене боліла спина. Боячись бути виявленими поліцією, ми змушені були зупинятися в прихованих невеликих одноповерхових будинках. Взимку в такому будинку було так холодно, що вода замерзала, і навіть після того, як ми цілий тиждень топили піч, будинок усе одно не прогрівався. Шкіра на руках тріскалася від холоду, будь-який контакт із водою завдавав болю. Останнім місцем, куди ми переїхали, була маленька хатинка для розведення курчат у селі, темна й волога, яка кишіла комахами. Там було так нудотно, що я просто не могла їсти. Я згадувала наші дні вдома, в гарній квартирі, де було тепло й затишно. Порівнюючи їх із нашими нинішніми обставинами, я почувалася справді нещасною. Я не знала, коли ці дні закінчаться. Зрозумівши, що мій стан неправильний, я одразу ж звернулася до Бога з молитвою, просячи Його просвітити мене й направити до розуміння Його волі. Щось із Божих слів спало мені на думку після молитви: «Ти – створена істота; ти, звичайно, повинен поклонятися Богу й прагнути до життя, сповненого сенсу. Якщо ти не поклоняєшся Богу, а живеш у своїй брудній плоті, то хіба ти не всього лише звір у людській подобі? Оскільки ти – людська істота, тобі слід присвятити себе Богові й витерпіти всі страждання! Тобі слід із радістю та впевненістю приймати незначні страждання, яким тебе піддано сьогодні, і жити повним сенсу життям, як Йов і Петро. … Ви – люди, які прагнуть іти правильним шляхом, ті, хто шукає покращення. Ви – люди, які встають у країні великого червоного дракона, ті, кого Бог називає праведними. Хіба це не життя, що має найбільший сенс?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Практика (2)). Божі слова мене підбадьорили. Я подумала про те, як сатана спокушав Йова – Йов втратив абсолютно все майно своєї сім’ї, а його діти були розчавлені до смерті. Усе його тіло було вкрите фурункулами. Але, незважаючи на такі страждання, він все одно прославляв Боже ім’я та свідчив про Бога. Бог схвалив Йова та благословив. Петро прагнув любити й пізнавати Бога. Він пройшов через сотні випробувань, не втрачаючи віри, і, врешті-решт, був розіп’ятий догори ногами за Бога на хресті. Він зміг бути покірним до смерті, давши прекрасне свідчення та проживши дуже змістовне життя. А я не могла витримати навіть кількох переїздів і незначних страждань. У мене не було справжньої покори Богові! Страждання, які я терпіла в той час, були повністю через переслідування великого червоного дракона. Замість того, щоб ненавидіти великого червоного дракона, я ставала негативною й бурчала – як нерозумно з мого боку! Переслідування великого червоного дракона завдавало мені певних страждань, але я ставала все більш проникливою, ясно бачачи його демонічну сутність, яка полягає в ненависті та протистоянні Богові. Ми створені Богом, тому поклонятися Йому – це правильно й необхідно. Це вірний шлях у житті, а поширення Євангелія покликане допомогти кожній людині почути голос Божий і прийняти істину – тоді вона зможе спастися. Але комуністична партія гнобить нас і повсюдно стоїть на нашому шляху, навіть забирає матір у її дітей. Я реально бачила, що це зла партія й запеклий ворог Бога – я ненавиділа її та проклинала від щирого серця. Якби я не пережила того болю, а просто продовжувала жити мирним життям удома, я б не побачила наскрізь сутність великого червоного дракона, не змогла б зректися його та відкинути від серця. Мені було трохи важко слідувати за Богом у той момент, але я здобувала істину й життя – це страждання було неймовірно значущим. Бог став плоттю, прийшовши працювати в країну великого червоного дракона, гнаний і переслідуваний комуністичною партією, не маючи подушки, на яку можна було б схилити голову. Випробування, яких Він зазнав, неможливо виміряти кількісно. Тепер наша сім’я йшла за Богом, переслідувана комуністичною партією, і змушена була тікати, тобто розділити з Христом його труднощі. Це було Боже вивищення! Я спокійно вирішила, що скільки б мені не довелося страждати, я буду слідувати за Богом до самого кінця.

Пізніше поліцейські почали переслідувати мою доньку. Вони стежили за нею, коли вона виходила на вулицю, щоб проповідувати Євангеліє. Їй вдалося від них відірватися, зайшовши у великий супермаркет і переодягнувшись. Після цього вона була змушена втекти з цього району. Не встигли ми озирнутись, як наша сім’я опинилася в розлуці, в бігах на цілий рік. Я постійно думала про те, в яких обставинах можуть бути мої старші син і дочка, завжди боялася, що їх можуть заарештувати. Я майже не могла ні їсти, ні спати, у мене загострилася астма. Я стала легко відволікатися й часто заглиблювалася в роздуми. Молодший син не міг бачити мене в такому стані, тому вирішив ризикнути повернутися додому та подивитися, що відбувається. Після того, як він пішов, я залишилася чекати та сподіватися… Коли було вже трохи за 19:00, а він так і не повернувся, я почала хвилюватися. Я задавалася питанням: де він? Невже його схопила поліція? Ні, минув уже рік із гаком, навряд чи вони все ще стежать за нашим будинком. Але я прочекала всю ніч, а він так і не повернувся. Я була впевнена, що щось сталося, тому що йому точно не було куди йти. Якщо його дійсно заарештували, то я навіть не уявляла, якими жахливими способами поліція буде його катувати. Можливо, вони навіть покалічать його своїми побоями. При одній думці про це я не могла стримати сліз. Кілька днів я не могла ні їсти, ні спати, а просто сиділа на ліжку, дивлячись на вулицю в повному заціпенінні. Мені було так боляче, що здавалося, ніби в серце встромили ніж. Я не знала, живий чи мертвий мій старший син, не знала, чи в безпеці моя дочка, а тепер, якщо заарештують молодшого сина, що я буду робити? У своєму болю й безсиллі я постала перед Богом для молитви, і тут на думку спали ці Його слова: «Людську долю скеровують Божі руки. Ти не здатен собою керувати: навіть якщо людина завжди квапиться та клопочеться задля власної вигоди, вона залишається нездатною керувати собою. Якби ти міг знати власні перспективи, якби ти міг керувати власною долею, хіба тебе досі називали б створеною істотою?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Відновлення нормального життя людини та приведення її до чудового місця призначення). Розмірковуючи над цим, я зрозуміла, що долі людей повністю перебувають у руках Божих, тому скільки б ми не страждали та в які б ситуації не потрапляли, все це визначено Богом. Ніякі мої переживання не допомогли б. Я промовила молитву в своєму серці, бажаючи залишити своїх дітей в Божих руках. Пізніше моя невістка дізналася від сестри в церкві, що мого молодшого сина заарештувала поліція, яка стежила за нашим будинком. Поліцейські відвезли його у відділок, били та кричали на нього, вимагаючи, щоб він сказав, де ми знаходимося. Він нічого не сказав, тому поліція незаконно затримала його на 15 діб, перш ніж нарешті відпустила. Та щойно відпустивши його, поліція, очевидно, про це пошкодувала, і тому знову почала його шукати. Боячись вивести їх на нас, мій син так і не наважився повернутися додому, а просто залишився в бігах. Почувши це, я розлютилася. Ми не були вдома більше року, але поліція все ще намагалася вистежити нас, спостерігати за нами, намагалася зробити все, щоб дістатися до нас. Вони хотіли нас знищити. Великий червоний дракон такий лютий! Чим більше він гнітив мене, тим більше я бачила його демонічне обличчя, і тим рішучіше я була налаштована мати віру та йти за Богом.

Невдовзі мій молодший син із допомогою братів і сестер зміг вибратися з цього району. Відразу після цього ми з невісткою дісталися до іншої області. Заради нашої безпеки їй нічого не залишалося, як переховуватися окремо від мене. Мені було дуже боляче думати про те, що комуністична партія роз’єднала всю нашу сім’ю. Коли я бачила, з якою увагою й турботою інші люди ставляться до своїх батьків, я ще більше сумувала за своїми дітьми. Я була на межі зриву. Я прийшла до Бога, щоб шукати, і подумала про цей уривок із Його слів: «Шлях, яким нас веде Бог, не прямий – це звивиста дорога, повна вибоїн; більше того, Бог каже: що кам’янистіший шлях, то більше він може розкрити наші люблячі серця. Але ніхто з нас не може відкрити такий шлях. У Своєму досвіді Я пройшов багато кам’янистих, підступних шляхів і переніс великі страждання; часом Я навіть був настільки тяжко розбитий горем, що Мені хотілося кричати, але Я йду тим шляхом аж до цього дня. Я вірю, що це шлях, яким Мене веде Бог, тож Я терплю муки всіх страждань і йду далі. Адже так визначено Богом, тож хто може цього уникнути? Я не прошу ніяких благословень; Я прошу лише про те, щоб Я міг іти шляхом, яким мушу йти згідно з Божою волею. Я не прагну наслідувати інших, ідучи їхнім шляхом; усе, чого Я прагну, – це справдити Свою відданість тому, щоб до кінця йти призначеним Мені шляхом. … Обсяг страждань, які повинна витерпіти певна людина, і відстань, яку вона повинна пройти на своєму шляху, визначає Бог, і люди насправді не здатні допомогти одне одному» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Шлях… (6)). Роздумуючи над Божими словами, я побачила, що скільки б страждань не випало на долю людини, скільки б шляхів їй не довелося пройти – усе це наперед визначено Богом. І чим звивистішим буде мій шлях, тим більше проявиться мій справжній духовний стан. Раніше всі мої діти були поруч зі мною, і в нас була абсолютно мирна, згуртована родина. Тоді я була так захоплена своїм пошуком. Але тепер, через гніт і переслідування великого червоного дракона, а також через те, що мої діти були в бігах, я була нещасною, пригніченою й постійно скаржилася. Цей гніт і труднощі викрили мене. Лише тоді я зрозуміла, що вірила виключно для того, щоб отримати Боже благословення й благодать, щоб насолоджуватися радощами плоті, а зовсім не для того, щоб шукати істину чи підкорятися Богові. Хіба ж це була справжня віра? Якби такі складні ситуації не викривали мене таким чином, я б ніколи не побачила своїх помилкових поглядів на пошуки у вірі. У мирній обстановці я не змогла б отримати такого розуміння. Я нарешті побачила, що благодать – це благословення від Бога, ба більше, труднощі й випробування – це Боже благословення. Я знала, що яким би важким не був мій шлях у майбутньому, я повинна пройти його, покладаючись на Бога, – я повинна підкоритися Божому правлінню й розпорядженням. Я продовжувала регулярно читати Божі слова з іншими сестрами, а також збиратися та спілкуватися про Божі слова. Поступово мені стало краще.

Минув деякий час, і комуністична партія знову почала шалене полювання й арешти віруючих по всій країні, засилаючи всюди розвідників, донощиків і «шпигунів із червоними рукавами». Я не була місцевою, і я стала головною мішенню. Весь цей час я боялася, що мене заарештують, постійно перебувала в страху, що заарештують моїх дітей. Я не могла спати ночами, а іноді мені навіть снилися кошмари. Мені снилося, як поліція катує моїх дітей. Через те, що я так довго жила в стані тривоги та страху й перебувала в депресії, я захворіла на гіпертиреоз і так схудла, що перетворилася на мішок з кістками. Моє серце ледве билося, мені було дуже важко ходити. Я навіть насилу вставала з ліжка. Я думала про повернення додому. Щоразу коли я хворіла, мої діти були поруч зі мною, піклувалися про мене, а мій маленький онук кричав: «Бабусю! Бабусю!» Такі теплі спогади. Але нас усіх роз’єднала комуністична партія, я не могла бачити своїх дітей і не знала, де вони. Чим більше я про це думала, тим більше засмучувалася. Не в змозі піднятися, я просто стала на коліна на своєму ліжку, плачучи від болю й молячись Богу: «Боже, мені зараз дуже важко! Я на межі. Боже, будь ласка, дай мені рішучості та віри прийняти ці страждання, щоб я змогла вистояти». Це я прочитала в Божих словах після своєї молитви: «На цій стадії роботи від нас вимагається максимальна віра й любов, і ми можемо спіткнутися від найменшої необережності, бо ця стадія роботи відрізняється від усіх попередніх: те, що удосконалює Бог, – це віра людей, яка і невидима, і нематеріальна. Те, що робить Бог, – це перетворення слів на віру, на любов, на життя. Люди повинні досягти точки, коли вони витримають сотні переплавок і матимуть віру більшу, ніж у Йова, яка вимагає, щоб вони витримали неймовірні страждання та всілякі тортури й жодного разу не відступилися від Бога. Якщо вони будуть покірними до самого скону та матимуть велику віру в Бога, то ця стадія Божої роботи завершиться» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Шлях… (8)). З Божих слів я побачила, що Його робота в останні дні полягає у вдосконаленні віри людей. Коли ми переживаємо хворобу, то в ній закладені добрі наміри Бога; ми повинні шукати правду та брати приклад із віри Йова. На долю Йова випали такі неймовірні випробування, що він вкрився чиряками по всьому тілу, а коли він більше не міг терпіти, то сів у попіл і шкрябав себе черепком. Коли дружина Йова вмовляла його відмовитися від віри в Бога, він сказав: «Хіба ми будемо приймати добро з руки Божої, а лиха не приймемо?» (Йова 2:10). У Йова не було жодного нерозуміння чи звинувачення Бога – він продовжував зберігати свою віру. А от я звинуватила Бога в той момент, коли у мене з’явився гіпертиреоз. Я побачила, наскільки мало віри в Бога я мала, наскільки я не розуміла Божу волю. Для того, щоб спасти нас, Бог став плоттю та прийшов на землю, зазнавши такого величезного приниження, витримавши гніт і утиски комуністичної партії та несприйняття релігійного світу. Бог пожертвував усім, щоби спасти людство, а я сповнилася негативом від крихітного страждання й навіть звинувачувала Бога. Я так багато заборгувала Богу. Тоді я подумала про святих минулих періодів, які зазнали переслідувань і прийняли мученицьку смерть за Бога. Вони свідчили про Бога своїм життям – що може бути більш почесним. Незважаючи на те, що вся наша сім’я зазнала переслідувань комуністичної партії, ми мали можливість свідчити про Бога. Це було Боже піднесення. Через наш власний бруд і корумпованість, через нашу ідентичність ми не були гідні свідчити про Бога. Щойно я зрозуміла Божу волю, як мені стало краще. Одна сестра дізналася про мої проблеми зі здоров’ям та привезла мені ліки з лікарні. З кожним днем мені потроху ставало краще. Слава Богу, воістину, слава Богу!

Кілька років я була в бігах. Щоб уникнути поліцейських обшуків та арешту, я ховалася в коробках і картопляних погребах, і завдяки чудесному Божому заступництву уникала однієї небезпечної ситуації за іншою. У грудні 2008 року на мене написали заяву за те, що я поширюю Євангеліє. Це була досить напружена ситуація – релігійні священики привели офіцерів поліції, щоб нас заарештувати. Я була у розшуку, тож якби мене дійсно заарештували, то поліція точно не відпустила б мене так просто. Мої брати й сестри одразу ж відвезли мене в таємне маленьке село, а сестра Лі Сіньюй принесла мені трохи їжі та інші необхідні речі. Але через кілька місяців Сіньюй раптово перестала приходити – я не знала чому. У тому місці, щоби зігрітися, спалювали сухий коров’ячий гній. У грудні було холодно, до 20 градусів морозу. Я почала економити коров’ячий гній, коли він майже вигорів. Усередині було дуже холодно, на стінах був іній. І коли я прокидалася вранці, моя голова була вкрита інеєм. Я сподівалася, що Сіньюй скоро з’явиться, але я чекала й чекала, а вона так і не приходила. Було так холодно, що я тупцювала в хаті. Мені здавалося, що я чужинка в цьому місці. Я навіть не наважувалася вийти за дровами й не могла знайти інших братів і сестер. Ця місцевість була вкрита снігом, і я не могла вийти, щоб зібрати дрова. Якщо Сіньюй не прийде, що мені залишається робити? Невже я просто замерзну до смерті? Від цієї думки мені стало дуже холодно і я відчула себе безпорадною. Я молилася й закликала до Бога у своєму серці знову і знову. Потім я подумала про пророка Іллю – коли він був у пустелі без їжі та води, Бог наказав воронам приносити йому хліб і м’ясо, щоб нагодувати його. Хіба це не те, що колись давно зробив Сам Бог? Як же так сталося, що мені не вистачило віри в Бога, коли я опинилася в такій ситуації? Ось що я прочитала в Божих словах: «Той великий червоний дракон – ворог і гонитель Бога, тож люди в цій землі зазнають принижень і гонінь за свою віру в Бога… Богові надзвичайно тяжко здійснювати Свою роботу в землі великого червоного дракона, але через цю “важкість” Бог здійснює один з етапів Своєї роботи, щоб Він міг виявити Свою мудрість і Свої дивовижні діяння, і Бог використовує цю нагоду, щоб довершити цю громаду людей. Саме через страждання людей, через їхній рівень і через увесь сатанинський характер людей у цій нечистій землі Бог вершить Свою роботу очищення та завоювання, щоб через це Він здобув славу та тих, хто свідчитиме про Його діяння. Така є повна значущість всієї ціни, яку Бог заплатив заради цієї групи людей» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Чи така проста Божа робота, як це собі уявляє людина?). Прочитавши це, я одразу відчула просвітління. В останні дні Бог використовує великого червоного дракона як прислужника для Своєї роботи по довершенню групи переможців. Я людина розбещена, тому мати можливість відчути Божу роботу, свідчити про Бога під гнітом та арештом великого червоного дракона було такою честю від Бога, що вартувало будь-яких страждань! Усвідомлюючи це, я звернулася з молитвою до Бога, готова підкоритися Його правлінню й розпорядженням. Навіть якщо б я там замерзла до смерті, то не мала б жодних нарікань. Щойно я підкорилася, як несподівано з’явилася ще одна сестра. Я дізналася, що Сіньюй розшукує поліція, тому вона не повернулася, боячись викрити мене. Інша сестра побачила, як холодно в тому місці, і забрала мене до себе додому. Вона розповіла мені, що її чоловік не був віруючим і не працював багато років. Однак зараз він твердо вирішив піти на роботу, і його неможливо було втримати. Я ніяк не могла б бути там, якби її чоловік був удома – це дійсно Бог відкрив мені шлях! Коли я почула її слова, я була настільки схвильована, що сльози потекли з моїх очей. Я побачила, що Бог вже все влаштував для мене – просто мені не вистачало віри, я ставала негативною та слабкою, коли стикалася з якимись труднощами. Божа любов настільки реальна, що я відчула її справжній смак.

У 2014 році комуністична партія посилила гоніння на Церкву Всемогутнього Бога, мобілізувавши свою озброєну поліцію для шалених арештів християн по всій країні. Я знову почала хвилюватися за своїх дітей; я не знала, як у них справи. Одного разу, коли ми з сестрами дивилися відео, раптом промайнула сцена, у якій начебто був мій старший син. Я не могла повірити побаченому – потерла очі й знову втупилася у відео, боячись щось пропустити. Незабаром мій син з’явився знову, і цього разу це був чіткий кадр. Я була впевнена, що це він. Я вигукнула: «Ого!», а потім закричала: «Мій син, мій син! Він виїхав з країни!». Одразу після цього був інший кадр, на якому я побачила свого молодшого сина. Я так зраділа, що аж схопилася з місця. Коли вони виїхали з Китаю? Бог дійсно всемогутній! Я продовжувала дивитися й побачила там свою невістку. Вони всі виїхали з країни, і мені більше не потрібно було турбуватися про їхню безпеку. Я була настільки зворушена, що мій зір затуманився від сліз, і я знову і знову тихо дякувала Богові. Мої сестри також радісно прославляли Божу всемогутність. Моїх двох синів і невістку розшукувала комуністична партія, але вони втекли за кордон, прямо з-під партійного нагляду – це була Божа влада й сила. Раніше я завжди турбувалася про безпеку своїх дітей, але в той день я побачила, що яким би жорстоким не був сатана, все відбувається за милістю Бога. Якщо Бог не допустить, то сатана не зможе заволодіти нами. Усвідомлення цього зміцнило мою віру в Бога.

Після 16 років переховування, у 2018 році, моя донька ризикнула повернутися додому, щоб розвідати ситуацію, і принесла сумну звістку – мій 12-річний онук не витримав переслідувань великого червоного дракона та покінчив життя самогубством. Після втечі мого старшого сина до мене додому та в школу постійно приходили поліцейські, погрожували моєму онуку і залякували його. Вони намагалися змусити його розповісти про місцезнаходження батька, кажучи, що якщо він їм не розкаже, вони посадять його до в’язниці до кінця життя. Він був наляканий, тому йому почали постійно снитися кошмари. Поліція також змусила його вчителів зробити так, щоб однокласники дражнили його та знущалися над ним. Онук боявся вчителів та однокласників, а ще більше боявся поліції, яка не зупинялася ні перед чим, щоб допитати та принизити його. Після чотирьох років терору, знущань і залякувань з боку поліції мій онук не витримав. Він повісився вдома, покінчивши життя самогубством. Коли я почула цю новину, у мене зашуміло в голові, я ледь не втратила свідомість. Я довго не могла прийти до тями. Комуністична партія, старий демон, не тільки роз’єднала всю нашу сім’ю, але й не пощадила мого маленького онука. Йому було лише 12 років, якраз той вік, коли він дорослішав та був сповнений радості, але комуністична партія довела його до смерті. Я була вбита горем і сповнена люті на демонічну комуністичну партію. Коли моя дочка побачила, як мені боляче, вона прочитала мені цей уривок Божих слів: «У такому темному суспільстві, як це, де демони безжальні й нелюдяні, як міг би цар дияволів, який вбиває людей, не моргнувши оком, терпіти існування Бога, який є прекрасним, добрим і до того ж святим? Як він міг би аплодувати й вітати прихід Бога? Ох вже ці посіпаки! Вони платять за доброту ненавистю, вони давно почали ставитися до Бога як до ворога, вони кривдять Бога, вони до крайності дикі, у них немає анінайменшої поваги до Бога, вони нападають і грабують, вони втратили все сумління, вони йдуть проти всього сумління, і вони спокушають невинних аж до стану коми. Пращури давнини? Улюблені начальники? Вони всі протистоять Богу! Їхнє втручання призвело до того, що все суще під небом впало в стан темряви й хаосу! Свобода віросповідання? Законні права та інтереси громадян? Усе це хитрощі з метою приховування зла! … Час настав: людина вже давно зібрала всі свої сили і присвячуватиме всю кров свого серця й платитиме за це всю ціну, щоб зірвати огидне лице цього диявола й дозволити людям, які були засліплені та зазнали всіляких страждань і труднощів, піднятися зі свого болю й повстати проти цього злого старого диявола» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Робота та входження (8)). Комуністична партія – це ворог Бога, це демон, який виступає проти Бога й пожирає людей. Вона хотіла б захопити всіх віруючих і повністю знищити Божу роботу – вона прагне вічно контролювати все людство. Бог працює в останні дні, щоб урятувати людство, а комуністична партія божевільно намагається зупинити, зірвати це. Вона відчайдушно намагається повністю знищити всіх віруючих – вони не залишили у спокої навіть 12-річну дитину. Вони так переслідували нас, що наша сім’я не могла повернутися додому, що нас роз’єднали, і мій онук помер. Комуністична партія настільки лиха, настільки зловмисна, що не зважає на людське життя. Це князь дияволів, який буде вбивати людей, не моргнувши оком. Я ненавиджу її від щирого серця, і чим більше вона мене так переслідує, тим рішучіше я йду за Богом і принижую цього старого диявола.

Комуністична партія переслідує нашу сім’ю й сьогодні. Озираючись на 19 років життя в бігах, я розумію, що Божі слова направляли й просвіщали мене, давали мені віру і силу, вели мене до сьогоднішнього дня. Без Божого захисту, без Божого слова, яке веде мене й дає мені підтримку, боюся, я б уже давно покинула цей світ, я б уже померла або збожеволіла. Комуністична партія всіляко переслідує нас тільки за те, що ми віримо в Бога, не даючи мені можливості повернутися додому й розділяючи мою сім’ю. Комуністична партія така зловмисна – це богоненависний, антибожий демон. Я зрікаюся її й відкидаю всім серцем! Те, що мені пощастило дожити до сьогоднішнього дня, – це виключно завдяки Божій опіці та захисту. Тільки Бог по-справжньому любить людей, і тільки Бог може по-справжньому спасти людей. Я побачила, наскільки неймовірно прекрасний Бог, і як би не було важко, як би складно не було, я буду йти за Богом до самого кінця, виконувати свій обов’язок і відплачувати за Божу любов! Слава Богу!