Біблійні вірші для довідки:

«На початку Бог створив Небо та землю» (Буття 1:1).

«І сказав Бог: Хай станеться світло! І сталося світло. І побачив Бог світло, що добре воно, і Бог відділив світло від темряви. І Бог назвав світло: День, а темряву назвав: Ніч. І був вечір, і був ранок, день перший» (Буття 1:3–5).

«І сказав Бог: Нехай станеться твердь посеред води, і нехай відділяє вона між водою й водою. І Бог твердь учинив, і відділив воду, що під твердю вона, і воду, що над твердю вона. І сталося так» (Буття 1:6–7).

«І сказав Бог: Нехай збереться вода з-попід неба до місця одного, і нехай суходіл стане видний. І сталося так. І назвав Бог суходіл: Земля, а місце зібрання води назвав: Море. І Бог побачив, що добре воно. І сказав Бог: Нехай земля вродить траву, ярину, що насіння вона розсіває, дерево овочеве, що за родом своїм плід приносить, що в ньому насіння його на землі. І сталося так» (Буття 1:9–11).

«І сказав Бог: Нехай будуть світила на тверді небесній для відділення дня від ночі, і нехай вони стануть знаками, і часами умовленими, і днями, і роками. І нехай вони стануть на тверді небесній світилами, щоб світити над землею. І сталося так» (Буття 1:14–15).

«І сказав Бог: Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу живу, і птаство, що літає над землею під небесною твердю. І створив Бог риби великі, і всяку душу живу плазуючу, що її вода вироїла за їх родом, і всяку пташину крилату за родом її. І Бог побачив, що добре воно» (Буття 1:20–21).

«І сказав Бог: Нехай видасть земля живу душу за родом її, худобу й плазуюче, і земну звірину за родом її. І сталося так. І вчинив Бог земну звірину за родом її, і худобу за родом її, і все земне плазуюче за родом його. І бачив Бог, що добре воно» (Буття 1:24–25).

«І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі. І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх» (Буття 1:26–27).

Відповідні слова Бога:

Бог є Тим, Хто править усім сущим і розпоряджається всім сущим. Він створив усе на світі, Він розпоряджається всім на світі, Він править усім на світі, і Він забезпечує все на світі. Таким є Божий статус і Його ідентичність. Для всього сущого та всього на світі істинна Божа сутність полягає в тому, що Він Творець і Правитель усього творіння. Такою є ідентичність, якою володіє Бог, і Він є унікальним серед усього сущого. Жодне з Божих творінь – чи то серед людей, чи то в духовному світі – не може вдаватися до жодних засобів і виправдань, аби видавати себе за Бога чи підміняти Його ідентичність і статус, бо серед усього сущого Той, хто має цю ідентичність, силу, владу та здатність правити творінням, лише один: наш Сам унікальний Бог. Він живе та рухається серед усього сущого; Він може піднятися на найвище місце над усім сущим. Він може впокоритися: стати людиною, однією з тих, хто з плоті й крові, зустрічатися з людьми віч-на-віч і розділяти з ними горе та радість, – і водночас Він повеліває всім на світі, вирішуючи долю всього на світі й те, у якому напрямку йому рухатися. Більше того, Він спрямовує долю всього людства та керує напрямком людства. Такого Бога мусять шанувати, слухатися та знати всі живі істоти. Отже, до якої б групи чи типу людей ти не належав, віра в Бога, слідування за Богом, шанування Бога, прийняття Його правління та розпоряджень щодо твоєї долі є єдиним можливим вибором – необхідним вибором – для будь-якої людини та для будь-якої живої істоти.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний X»

У неосяжних просторах космосу й небес, незліченні істоти живуть і розмножуються, дотримуючись циклічного закону життя та одного постійного правила. Ті, хто вмирає, забирають із собою історії тих, хто живе, а ті, хто живе, повторюють трагічну історію загиблих. І тому людство не може не запитувати себе: Навіщо ми живемо? І чому ми маємо померти? Хто керує цим світом? І хто створив це людство? Чи справді людство створене матінкою-природою? Чи справді людство керує своєю долею? … Ці питання людство ставило собі повсякчас упродовж тисячоліть. На жаль, чим більше людина переймалася цими питаннями, тим більше в неї розвивалася жага до науки. Наука дає короткочасне задоволення і тимчасову насолоду плоті, але її далеко не достатньо, щоб звільнити людину від ізольованості, самотності, ледь прихованого страху і безпорадності, які відчуває людина в глибині своєї душі. Людство просто використовує наукові знання, які може побачити неозброєним оком і зрозуміти мозком, щоб знеболити своє серце. Однак цих наукових знань недостатньо, щоб утримати людство від дослідження таємниць. Людство просто не знає, хто є Володарем всесвіту і всього сущого, не кажучи вже про початок і майбутнє людства. Людство просто живе вимушено в умовах цього закону. Ніхто не може уникнути його і ніхто не може змінити його, бо серед усього сущого і на небесах є тільки Єдиний від віку й до віку, Якому належить влада над усім. Він – Той, Кого ніколи не бачила людина, Той, Кого людство ніколи не знало, у чиє існування людство ніколи не вірило – і все ж таки Він – Той, Хто вдихнув дихання у предків людства і дав життя людству. Він – Той, Хто забезпечує та живить людство, дозволяючи йому існувати; і Він – Той, Хто керує людством до сьогодення. Більше того, Він і тільки Він є Тим, від Кого залежить виживання людства. Він панує над усім сущим і керує всіма живими істотами у всесвіті. Він керує чотирма порами року, саме Він викликає вітер, мороз, сніг та дощ. Він приносить людям сонячне світло та дає початок ночі. Саме Він створив небо і землю, дарувавши людині гори, озера, річки та всіх живих істот у них. Його дії всюдисущі, Його сила всюдисуща, Його мудрість всюдисуща, Його влада всюдисуща. Кожен із цих законів і правил є втіленням Його діянь, і в кожному з них виявляється Його мудрість та влада. Хто може уникнути Його володарювання? І хто може звільнитися від Його задумів? Все існує під Його поглядом, і, більше того, все живе під Його владою. Його діяння та Його сила не залишають людству іншого вибору, аніж визнати той факт, що Він справді існує і має верховну владу над усім сущим. Ніщо, крім Нього, не може керувати всесвітом, а тим більше нескінченно дбати про людство. Незалежно від того, чи здатен ти усвідомлювати діяння Бога, і незалежно від того, чи віриш ти в існування Бога, немає жодного сумніву в тому, що доля твоя визначена Богом, і немає жодного сумніву в тому, що Бог завжди матиме верховну владу над усім сущим. Його існування та влада не залежать від того, чи визнає та розуміє їх людина. Тільки Він знає минуле, теперішнє та майбутнє людини, і тільки Він може визначити долю людства. Незалежно від того, чи здатен ти прийняти цей факт, мине не так вже й багато часу, перш ніж людство побачить все це на власні очі, і це факт, який Бог незабаром приведе до виконання. Людство живе та вмирає під поглядом Бога. Людина живе заради Божого управління, і коли її очі заплющуються востаннє, вони теж заплющуються заради цього управління. Людина приходить і йде – знову і знову, туди і назад. Усе без винятку є частиною Божого володарювання та Його задуму. Управління Бога ніколи не припиняється; воно постійно просувається вперед. Бог змусить людство дізнатися про Своє існування, повірити в Його верховну владу, побачити Його діяння та повернутися до Його царства. Це Його план і Його робота, управління якою Він здійснює вже багато тисяч років.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Додаток 3. Людина може спастися тільки за умов Божого управління»

Бог створив і цей світ, і людський рід; ба більше, Він був зодчим стародавньої грецької культури та людської цивілізації. Лише Бог втішає цей людський рід, і лише Бог удень і вночі ним опікується. Людський розвиток і прогрес невід’ємні від Божого володарювання, а історія та майбутнє людського роду нероздільно пов’язані з Божим задумом. Якщо ти щирий християнин, то напевно повіриш, що підйоми й падіння всякої країни та народу відбуваються за Божим задумом. Один лише Бог знає долю всякої країни та народу, і один лише Бог керує шляхом людського роду. Якщо людський рід бажає благої долі, якщо країна прагне благої долі, то людина мусить поклонитися Богу, покаятись і сповідатися перед Богом у гріхах, інакше доля та призначення людини обернуться неминучою катастрофою.

Згадайте-но час, коли Ной побудував ковчег: людський рід був розбещений до глибини душі, люди зійшли зі шляху Божого благословення, втратили Божі обіцянки, і Бог людством більше не опікувався. Воно жило в пітьмі, без Божого світла. Тоді людська природа стала розпусною, і люди віддались огидним порокам. Такі люди вже не могли отримати Божу обіцянку; вони були не гідні узріти лице Бога чи почути Його голос, бо вони зреклися Бога, забули Його вчення та відкинули все, що Він їм дарував. Їхні серця блукали далі й далі від Бога, і так люди ставали дедалі лихішими й такими безмірно розпусними, що це суперечило самій людській природі. А тоді люди підійшли ще ближче до смерті та підпали під Божий гнів і покарання. Лише Ной поклонявся Богу та стерігся зла, тож він зміг почути голос Божий і Його настанови. Дослухавшись указівок Божого слова, він збудував ковчег і зібрав у ньому всяку живу істоту. І коли все було готове, Бог обрушив на світ знищення. Тільки Ной і семеро його домочадців пережили той потоп, бо Ной поклонявся Єгові та стерігся зла.

А тепер погляньте-но на поточний період: немає більше праведників, як Ной, що поклонялися би Богу та стереглися зла. Та Бог досі милостивий до цього роду людського та досі прощає гріхи їм у цю останню добу. Бог шукає тих, хто прагне, щоб Він з’явився. Він шукає тих, хто здатний почути Його слова та не забув Його доручення; тих, хто віддає Йому своє серце й тіло. Він шукає тих, хто перед Ним слухняний, наче дитя, і не опирається Йому. Якщо ти присвятиш себе Богу, що б за сила чи влада не чинила тобі перепони, то Бог прихильно погляне на тебе й обдарує тебе Своїми благословеннями. Коли ти маєш високе становище та доброчесну славу, багатий знанням і майном, і багато людей тебе підтримують, та все це не заважає тобі прийти до Бога, щоб прийняти Його заклик та доручення, і робити те, про що Бог тебе просить, то все, що ти робитимеш, буде найзначнішою справою на землі та найправеднішим ділом людського роду. Якщо ж ти відвернешся від Божого зову заради високого становища та власних цілей, то все, що ти робитимеш, Бог прокляне, та ще й зневажить. Ти можеш бути президентом або науковцем, священиком або старійшиною, та як би високо ти не стояв, усе одно будеш невдахою, якщо покладатимешся у своїх ділах тільки на власні знання й талант. І тоді ніколи не буде тобі благословення Божого, адже Бог не прийме нічого, що ти робитимеш, і твоє діло в Його очах не буде праведним і корисним для роду людського. Бог скаже, що всі твої діла робляться задля того, щоб через людське знання й силу позбавити людину Божого захисту та відкинути Божі благословення. Він скаже, що ти ведеш рід людський у темряву, до смерті та початку безмежного існування, у якому людина втратила Бога та Його благословення.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Додаток 2. Бог панує над долею всього роду людського»

Відтоді як людство вигадало суспільні науки, знання та наука зайняли розум людини. Потім знання та наука стали інструментами для того, щоб правити людським родом, і в розумі людини не залишилося достатньо місця для того, щоб поклонятися Богові, і вже немає таких умов, які б цьому сприяли. У своєму серці людина нині ставить Бога дедалі нижче. А коли в серці немає Бога, то внутрішній світ людини темний, безнадійний і порожній. Далі з усякими теоріями постали багато істориків, політиків і вчених, що займаються суспільними науками. Ці теорії про устрій суспільства, еволюцію людини та інші речі покликані заповнити людські серця та розуми, однак вони заперечують ту істину, що Бог створив людину. Тому ще менше людей нині вірять, що Бог створив усе суще, і ще більше вірять у теорію еволюції людини. Дедалі більше людей вважають свідчення про Божу працю та Його слово в добу Старого Заповіту лише міфами й легендами. У своїх серцях люди стають байдужими до Божої гідності й величі, до переконання, що Бог є та панує над усім сущим. Такій людині вже не важливо, чи виживе рід людський і що станеться з країнами та народами, і вона живе в порожньому світі та думає тільки про їжу, питво та пошуки задоволення. … Мало людей беруть на себе сміливість шукати, де Бог сьогодні вершить Свою роботу або як Він вибирає людське призначення та впорядковує його. І так, без відома людини, людська цивілізація дедалі менше здатна прислухатися до бажань людини, і багато людей навіть відчувають, що, живучи в такому світі, вони менш щасливі, ніж ті, хто вже пішов із життя. На таке жаліються навіть люди в країнах, що колись були найбільш цивілізованими. Бо скільки б правителі та соціологи не ламали голови над збереженням людської цивілізації, без Божого проводу все марне. Ніхто не може заповнити порожнечу в людському серці, бо ніхто не може стати людині за життя, і ніяка теорія про устрій суспільства не звільнить людину від порожнечі, від якої вона потерпає. Наука, знання, свобода, демократія, дозвілля, втіхи – усе це приносить людині лише тимчасову розраду. Навіть маючи все це, людина все одно неминуче грішить і нарікає на несправедливість суспільства. Усе це не здатне втишити людську жагу та прагнення пошуку. А все тому, що людину створив Бог, і її безглузді пошуки та жертви призводять лише до більшого горя, так що людина існує в постійному страху, не знаючи, як зустріти майбутнє роду людського чи поглянути на шлях, що лежить попереду. Людина навіть починає боятися знання та науки ще більше, ніж відчуття порожнечі. У цьому світі ти аніскільки не здатен утекти від долі роду людського, хоч би в якій країні ти жив: чи то у вільній, чи то там, де прав людини немає. Незалежно від того, чи ти правиш, чи тобою правлять, ти аніскільки не здатен утекти від бажання шукати долі, таємниць і призначення роду людського, і ще менше ти здатен утекти від того дивного відчуття порожнечі. Ці явища не чужі жодній людині, і соціологи дали їм назву «соціальних явищ», та жодна видатна людина не може придумати, як дати їм раду. Адже людина є людина, і жодна людина не може зайняти положення Бога та дати життя, що йде від Бога. Людству потрібне не лише справедливе суспільство, де всі ситі, рівні та вільні; людству потрібне Боже спасіння та життя, що Він дає. Тільки коли людина отримує Боже спасіння, коли Бог надає їй життя, тоді її потреби, її жага досліджень і духовна порожнеча можуть бути задоволені. Коли люди певної країни чи народу не можуть отримати спасіння й опіку Божу, то така країна чи народ ступають на шлях занепаду, що веде до темряви, і зрештою будуть знищені Богом.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Додаток 2. Бог панує над долею всього роду людського»

На безкраїх просторах цього світу океани замулюються, перетворюючись на поля, а поля затоплюються, перетворюючись на океани, знов і знов. За винятком Того, хто панує над усім з-поміж усього сущого, ніхто не здатний очолити та спрямувати рід людський. Немає когось могутнього, хто б взяв на себе труд або зайнявся приготуваннями для цього роду людського; тим більше немає нікого, здатного повести цей рід людський до світла та звільнити його від земних несправедливостей. Бог оплакує майбутнє людства, Він побивається через занепад людства, Йому болить, що людство крок за кроком прямує незворотним шляхом до свого занепаду. Ніхто ніколи не замислювався над тим, у якому напрямі може рухатись таке людство, яке розбило Боже серце та зреклося Його у пошуках лукавого. Саме з цієї причини ніхто не відчуває Божого гніву, ніхто не шукає способу догодити Богу або не намагається наблизитися до Бога, і, що більше, ніхто не прагне зрозуміти біль і скорботу Бога. Навіть зачувши голос Божий, людина продовжує прямувати власним шляхом, затято збивається на манівці, ухиляючись від Бога, уникає Божої благодаті й турботи, гребує Його істиною, вважаючи за краще продатися сатані, ворогові Божому. І хто замислювався над таким: якщо людина буде закоренілою у своїй впертості, як Бог учинить із таким людством, яке відкинуло Його, навіть не озирнувшись? Ніхто не знає, що причина постійних нагадувань та умовлянь Бога полягає в тому, що Він підготував у Своїх руках досі небачене лихо, яке буде нестерпним для плоті й душі людини. Це лихо – покарання не лише плоті, а й душі. Тобі варто це знати: коли Божий план зазнає невдачі, коли Його нагадування й вмовляння будуть знехтувані, яким гнівом Він тоді вибухне? Цей гнів перевершить усе, що будь-коли переживала або про що чула будь-яка сотворена істота. І тому Я кажу: це лихо є безпрецедентним і ніколи не повториться. Адже Божий план полягає у тому, щоб сотворити людство лише цього разу та врятувати людство лише цього разу. Це вперше, і це також востаннє. А отже, нікому не дано збагнути ретельність намірів та гарячкове передчуття, з якими Бог спасає людство цього разу.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Бог – джерело людського життя»

Бог сотворив цей світ і привів у нього людину, живу істоту, якій Він дарував життя. Потім у людини з’явились батьки та родичі, і вона більше не була сама-одна. Відтоді як людина вперше побачила цей матеріальний світ, їй судилося існувати в межах Божого провидіння. Подих життя, що походить від Бога, підтримує кожну живу істоту до останньої впродовж її зростання й дорослішання. Упродовж цього процесу ніхто не вважає, що людина зростає під Божою опікою; радше вони переконані, що людина зростає завдяки любові й піклуванню своїх батьків, і що процес її дорослішання спрямовується її власним життєвим інстинктом. Так стається тому, що людина не відає, хто дарував їй життя або звідки воно прийшло, і тим більше не знає, у який спосіб інстинкт життя творить дива. Їй відомо лише, що їжа – це основа, без якої її життя не може тривати, що наполегливість – це джерело її існування, і що переконання, які існують в її свідомості, – це той капітал, від якого залежить її виживання. Про Божу благодать і турботу людина абсолютно нічого не знає, а тому марнує життя, дароване їй Богом… Жоден із цих людей, про яких Бог дбає день і ніч, не завдає собі клопоту вклонятися Йому. Бог лише продовжує працювати над людиною, від якої Він нічого не очікує, як Він планував. Він робить це у сподіванні, що одного дня людина прокинеться зі свого сну й раптом усвідомить цінність та сенс життя, ту ціну, яку Бог сплатив за все, що Він дав людині, і те нетерпіння й турботу, з якими Бог чекає, коли ж людина повернеться до Нього. Ніхто ніколи не зазирав у таємниці, які визначають походження та перебіг життя людини. Лише Бог, який розуміє усе це, мовчки зносить образи й ті удари, що їх завдає Йому людина, яка одержала від Бога все, але залишається невдячною. Людина насолоджується усім, що приносить із собою життя, як чимось природним, само собою зрозумілим, і так само «природно» людина зраджує Бога, забуває Його та щось вимагає від Нього. Чи можливо, що Божий план насправді має таку вагу? Чи можливо, що людина, ця жива істота, що вийшла з рук Божих, насправді має таке значення? Божий план, поза сумнівом, важливий, однак ця жива істота, створена Божою рукою, існує заради Його плану. А отже, Бог не може змарнувати Свій план через ненависть до людського роду. Саме заради Свого плану та заради того подиху, який Він видихнув, Бог терпить усі страждання – не заради плоті людини, але заради її життя. Він робить це, щоб повернути не плоть людську, а життя, яке Він вдихнув у неї. Такий Його план.

Усі, хто приходить у цей світ, повинні пройти через життя і смерть, і більшість із них пройшли через цикл смерті та переродження. Живі скоро помруть, а мертві невдовзі повернуться. Усе це – перебіг життя, влаштований Богом для кожної живої істоти. Однак цей перебіг і цей цикл є саме тією правдою, яку Бог бажає, щоб людина збагнула: життя, дароване людині Богом, нескінченне, не обмежене ні тілесністю, ні часом, ані простором. Такою є таємниця життя, дарованого Богом людині, і свідчення того, що життя прийшло від Нього. Хоча багато хто може не вірити, що життя прийшло від Бога, людина неминуче насолоджується всім, що приходить від Бога, незалежно від того, вірить вона в Його існування чи заперечує його. Якщо одного дня Бог раптом змінить Своє серце і забажає повернути собі все, що існує у світі, і забрати дароване Ним життя, то не буде нічого. Бог використовує Своє життя, щоб наповнювати усе живе й неживе, добре упорядковуючи все силою Своєї могутності та влади. Це правда, яку ніхто не може пізнати чи осягнути, і ці неосяжні правди і є проявом і свідченням життєвої сили Бога. Тепер дозволь Мені відкрити тобі таємницю: велич Божого життя й сила Його життя незбагненні для будь-якого створіння. Так є зараз, так було в минулому, і так буде у прийдешньому часі. Друга таємниця, яку Я відкрию, така: джерело життя для всіх створених істот походить від Бога, хоч би якими різними вони не були за своєю формою чи будовою. Якою б живою істотою ти не був, ти не можеш звернути з життєвої траєкторії, заданої Богом. У будь-якому разі, усе, чого я бажаю, – це щоб людина зрозуміла таке: без Божої опіки, підтримки та турботи людина не може отримати все, що вона мала отримати, як би старанно вона не намагалася й як би затято не боролася. Без Божого забезпечення життя людина втрачає відчуття цінності існування та сенсу життя. Як Бог може дозволити людині, яка легковажно марнує цінність дарованого Ним життя, бути такою безтурботною? Як я вже казав раніше: не забувай, що Бог є джерелом твого життя. Якщо людина не плекатиме усе, що дароване їй Богом, Бог не лише забере назад те, що дав на початку, а й стягне з людини вдвічі більше як відшкодування за все Ним дане.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Бог – джерело людського життя»

Відступившись від наданого Всемогутнім життя, людство не знає сенсу існування, а втім боїться смерті. Вони без допомоги чи підтримки, та й далі не хочуть заплющувати очі та вигартовують себе, щоб тягти негідне животіння в цьому світі – мішки плоті, що не відчувають власних душ. Так ти живеш, без надії, як і інші, без цілі. Тільки Святий із легенди порятує людей, які стогнуть від страждання, відчайдушно жадаючи Його приходу. Досі така віра не здійснилася в тих, кому бракує свідомості. Втім, люди й далі цього прагнуть. Всемогутній милостивий до цих людей, що глибоко страждали; водночас йому обридли ці люди, яким бракує свідомості, бо ж Він мусив чекати на відповідь від людства надто довго. Він бажає знайти, відшукати твоє серце і твій дух, принести тобі воду та їжу й пробудити тебе, щоб ти більше ніколи не потерпав від спраги й голоду. Коли ти стомився та коли починаєш відчувати похмуру пустку цього світу, не губися, не плач. Всемогутній Бог, Хранитель, вітатиме твій прихід у будь-який момент. Він насторожі поряд із тобою, чекає, коли ти повернешся. Він чекає того дня, коли до тебе раптом повернеться пам’ять: коли ти усвідомиш, що походиш від Бога, що невідь-коли ти загубився, що невідь-коли втратив свідомість на шляху і що невідь-коли надбав собі «батька»; коли, до того ж, ти усвідомиш, що Всемогутній завжди пильнував, дуже й дуже довго чекав на твоє повернення. Він пильнував у відчайдушній тузі, чекаючи й не отримуючи відповіді. Його пильнування та чекання дорожчі за всяку ціну; Він робить це заради людського серця й людського духу. Можливо, це пильнування й чекання безмежні, а можливо, вже добігають кінця. Але ти маєш точно знати, де нині твоє серце та твій дух.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Зітхання Всемогутнього»