Біблійні вірші для довідки:

«Бога повинно слухатися більш, як людей!» (Дії Апостолів 5:29).

«Це сліпі поводатарі для сліпих. А коли сліпий водить сліпого, обоє до ями впадуть…» (Матвія 15:14).

«Проклята буде та людина, яка вірить у людину й спирається на плоть, наче на руку, і чиє серце відступає від Єгови» (Єремія 17:5).

«Народ не повертається до Того, Хто його побив, і не шукає Єгови Саваота, Господа військ. Тому Єгова в один день відсіче від Ізраїля голову й хвіст, гілку й очеретину. Старий та поважаний це та голова, а пророк, що навчає неправди, це хвіст. Сталося, що поводатарі цього народу зробилися звідниками, і гинуть проваджені ними» (Ісая 9:13–16).

Відповідні слова Бога:

Погляньте на лідерів кожної деномінації – усі вони зарозумілі й упевнені у власній праведності, а їхні тлумачення Біблії вирвані з контексту й керовані їхніми власними уявленнями й фантазіями. Усі вони покладаються на дари й знання у виконанні своєї роботи. Якби вони взагалі не могли проповідувати, чи пішли б за ними люди? Зрештою, вони володіють деякими знаннями й можуть проповідувати деяке вчення, або вони знають, як привернути до себе інших і використати певні хитрощі. Так вони обманюють людей і притягують їх до себе. Номінально ці люди вірять у Бога, але насправді вони слідують за своїми лідерами. Коли вони зустрічають когось, хто проповідує істинний шлях, деякі з них кажуть: «Мені треба порадитися зі своїм лідером щодо питань віри». Подивіться, як люди навіть потребують згоди й схвалення інших, коли йдеться про віру в Бога й прийняття істинного шляху, – хіба ж це не клопітно? Ким же тоді стали ці лідери? Хіба вони не стали фарисеями, пастирями неправдивими й антихристами? Хіба вони не стали каменями спотикання для прийняття людьми істинного шляху?

«Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя»

Є люди, які читають Біблію у величних церквах і цілоденно декламують її, але жоден серед них не розуміє мети Божої роботи. Жоден серед них не здатен пізнати Бога; і тим більше жоден із них не може бути в згоді з Божими намірами. Усі вони нікчемні, підлі люди, кожен із яких стоїть високо, щоб дорікати «Богові». Вони є людьми, які несуть Божий стяг, однак свідомо опираються Богу, несуть маркування віри в Бога, при цьому поїдаючи плоть та п’ючи кров людини. Усі такі люди – це злі дияволи, які пожирають душу людини, головні демони, які навмисне заважають тому, щоб люди ступили на правильний шлях, і камені спотикання, які заважають людському пошуку Бога. Вони можуть видаватися людьми «здорової статури», але звідки їхнім послідовникам знати, що вони не хто інші, як антихристи, які ведуть людей до опору Богові? Звідки їхнім послідовникам знати, що це живі дияволи, віддані пожиранню людських душ?

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Усі люди, які не знають Бога, є людьми, які опираються Богу»

Деякі люди не радіють істині, а тим більше суду. Натомість вони радіють владі й багатству; таких людей називають властолюбцями. Вони шукають лише ті конфесії у світі, які мають вплив, і шукають лише пасторів та вчителів із семінарій. Хоча вони прийняли шлях істини, вони лише напіввіруючі; вони не в змозі віддати своє серце та розум цілком, їхні уста говорять слова про повне присвячення себе Богові, але їхні очі зосереджені на великих пастирях і вчителях, і вони навіть не дивляться на Христа. Їхні серця зосереджені на популярності, багатстві та славі. Вони думають, що неможливо, щоб така маленька людина могла завоювати настільки багатьох, щоб хтось настільки незначний міг вдосконалити людину. Вони думають, що це неможливо, щоб такі незначні люди серед пилу та гнойовищ були тими, кого обрав Бог. Вони вірять, що якби такі люди були об’єктами Божого спасіння, то небо і земля перевернулися б догори дном, і всі люди сміялися б до сліз. Вони вірять, що якби Бог вибрав таких незначних істот, щоб вдосконалити їх, то ці великі люди стали б Самим Богом. Їхні погляди забруднені невірою; вони більше ніж невіруючі, вони просто безглузді звірі. Бо вони цінують лише статус, престиж і владу, а шанують лише великі групи та конфесії. Вони анітрохи не поважають тих, кого веде Христос; вони просто зрадники, які відвернулися від Христа, від істини та від життя.

Ти не захоплюєшся смиренням Христа, але ти благоговієш перед тими неправдивими пастирями, які мають видатне положення. Ти обожнюєш не красу чи мудрість Христа, але тобі подобаються ті розпусники, які зливаються з брудом світу. Ти лише глузуєш із болю Христа, якому немає де прихилити голову, але захоплюєшся тими мерцями, які полюють за пожертвами та живуть у розпусті. Ти не бажаєш страждати разом із Христом, але з радістю кидаєшся в обійми безрозсудних і свавільних антихристів, хоча вони забезпечують тебе лише плоттю, словами та контролем. Навіть зараз твоє серце все ще звертається до них, до їхньої репутації, до їхнього статусу, їхніх сил. І все ж ти продовжуєш приймати ставлення, за яким ти вважаєш, що роботу Христа тяжко прийняти, й не бажаєш її прийняти. Лише тому Я кажу, що ти позбавлений віри визнання Христа. Причина, чому ти слідував за Ним до сьогодні, полягає лише в тому, що в тебе не було іншого виходу. Низка високих образів назавжди височіє у твоєму серці; ти не можеш забути жодного їхнього слова і вчинку, а також жодних їхніх впливових слів та рук. Вони назавжди верховні й назавжди герої у ваших серцях. Але що стосується сьогоднішнього Христа – це не так. У твоєму серці Він назавжди є незначним і назавжди не заслуговує на боязнь. Бо Він занадто звичайний, має занадто мало впливу та далекий від високого.

У будь-якому разі, Я кажу, що всі, хто не цінує істину, є маловірами та зрадниками істини. Такі люди ніколи не отримають схвалення Христа. Чи зрозумів ти тепер, скільки невіри є всередині тебе, і скільки в тобі зради Христа? Тож Я закликаю тебе: оскільки ти обрав шлях істини, ти повинен присвятити себе йому всім серцем; не будь двозначним чи сповненим суперечливих почуттів. Тобі слід розуміти, що Бог не є Богом світу чи будь-якої однієї людини, але Богом усіх тих, хто істинно вірить у Нього, усіх тих, хто Йому поклоняється, і всіх тих, хто відданий і вірний Йому.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Чи ти є істинним віруючим у Бога?»

Хто не розуміє істини, завжди слідує за іншими: якщо люди кажуть, що те чи інше є промисел Святого Духа, то й ти так кажеш; якщо люди кажуть, що те чи інше є справою злого духа, то й ти так кажеш або ж починаєш сумніватися. Наче папуга, ти повторюєш за іншими, а сам судити не вмієш і думати за себе не вмієш. Так робить людина без власного погляду, що не вміє відділити одне від іншого, – такі люди негідні нікчеми! Ти завжди повторюєш за іншими: сьогодні кажуть, що те чи інше є промисел Святого Духа, а колись, може, хтось скаже, що ні – то лише справа людських рук; та ти цього не вмієш розгледіти, і коли бачиш, що інші так кажуть, то й сам собі повторюєш. І якщо то промисел Святого Духа, а ти кажеш, що то справа людських рук, хіба ти тоді не один із хулителів Його промислу? Хіба ти так не виступив проти Бога, бо не вмієш відділити одне від іншого? Можливо, одного дня з’явиться якийсь дурень, який скаже, що «це справа злого духа», і коли ти почуєш ці слова, ти розгубишся, і вкотре будеш зв’язаний словами інших. Щоразу, коли хтось підбурює заворушення, ти не здатний відстояти свою позицію, а все тому, що ти не володієш істиною. Вірити в Бога і прагнути пізнати Бога зовсім не просто. Цього неможливо досягти, просто збираючись разом і слухаючи проповіді, і ти не можеш удосконалюватись самим лише запалом. Ти мусиш пережити на власному досвіді і знати, і залишатися принциповим у своїх діях, і здобути промисел Святого Духа. Коли ти отримаєш власний досвід, ти навчишся розрізняти багато речей – ти зможеш розрізняти між добром і злом, між праведним і гріховним, між тим, що від плоті і крові, і тим, що від істини. Ти повинен вміти розрізняти всі ці речі, і коли робитимеш це, незалежно від обставин, ти ніколи не будеш загубленим. Лише в цьому полягає твій справжній духовний стан.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише ті, хто знає Бога та Його роботу, можуть догодити Богу»

Люди, які вірять в Бога, мають підкорятися і поклонятися Йому. Нікого не прославляй та ні на кого не рівняйся; не став Бога на перше місце, людей, на яких рівняєшся, – на друге, і себе – на третє. Жодна людина не повинна мати місця у твоєму серці, і тобі не слід вважати людей, особливо тих, кого шануєш, на одному рівні з Богом або рівноправними Йому. Бог цього не терпить.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Десять адміністративних постанов, яких повинні дотримуватися обрані Богом люди в період Царства»

Деякі люди часто бувають обмануті тими, хто зовні здається духовним, шляхетним, піднесеним та великим. Що стосується людей, які можуть красномовно говорити про слова й доктрини, чия мова та вчинки здаються гідними захоплення, то ті, хто обманюється ними, ніколи не дивилися на сутність їхніх дій, принципи, що стоять за їхніми вчинками, або на те, якими є їхні цілі. Що більше, вони ніколи не дивилися, чи справді ці люди коряться Богу, як ніколи й не визначали, чи щиро ці люди бояться Бога, а від злого втікають, чи ні. Вони ніколи не розрізняли людськості-сутності цих людей. Навпаки, починаючи з першого кроку знайомства з ними, вони поступово почали захоплюватися цими людьми та шанувати їх, і врешті-решт ці люди стають їхніми ідолами. Що більше, у свідомості деяких людей ідоли, яким вони поклоняються, і які, на їхню думку, можуть покинути свої сім’ї та роботу, і які зовні здаються здатними сплатити ціну, є тими, хто справді догоджає Богові та хто може справді досягти добрих результатів і хорошого місця призначення. У їхній свідомості ці ідоли є тими, кого хвалить Бог. Що змушує їх у таке вірити? У чому сутність цього питання? До яких наслідків воно може призвести? Обговорімо спершу його сутність.

По суті, ці питання, що стосуються людських поглядів, їхніх методів практики, того, які принципи практики вони обирають прийняти, і того, на чому кожен із них схильний зосереджуватися, не мають нічого спільного з вимогами Бога до людства. Незалежно від того, чи зосереджуються люди на поверхових справах або глибоких питаннях, на словах і доктринах або на реальності, вони не дотримуються того, чого мають дотримуватися найбільше, як і не знають того, що мають знати найбільше. Причина цього в тому, що люди взагалі не люблять істину; тому вони не бажають витрачати час і зусилля на пошук та втілення в життя принципів практики, що містяться в Божих висловлюваннях. Натомість вони вважають за краще йти короткими шляхами, підсумовуючи те, що, згідно їхнього розуміння і знання, є доброю практикою та хорошою поведінкою; потім цей висновок стає їхньою власною метою, якої вони прагнуть, яку вони сприймають за істину для втілення в життя. Безпосереднім наслідком цього є те, що люди використовують добру людську поведінку як заміну втілення істини в життя, що також задовольняє їхнє бажання підлещуватися до Бога. Це забезпечує їм капітал для змагання з істиною, який вони також використовують для сперечання та суперництва з Богом. У той же час люди безсовісно відкидають Бога убік, ставлячи замість Нього ідолів, якими вони захоплюються. Є тільки одна докорінна причина, яка змушує людей мати такі неосвічені вчинки та погляди, або однобічні думки та практики, і сьогодні Я розповім вам про неї: причина в тому, що, хоча люди можуть слідувати за Богом, молитися Йому щодня і щодня читати Його висловлювання, насправді вони не розуміють Його волі. У цьому полягає корінь проблеми. Якби хтось розумів Боже серце і знав, що Йому подобається, що Він зневажає, чого Він хоче, що Він відкидає, який тип людини Він любить, а який тип людини Йому не подобається, який стандарт Він використовує, висуваючи вимоги до людей, і який підхід Він обирає для їх вдосконалення, то чи могла б така людина все ще мати свою власну особисту думку? Чи могли б такі люди просто піти та поклонятися комусь іншому? Чи могла б звичайна людина стати їхнім ідолом? Люди, які розуміють Божу волю, матимуть дещо раціональнішу точку зору, ніж ця. Вони не будуть свавільно боготворити розбещену людину, а також не будуть, йдучи шляхом втілення істини в життя, вважати, що сліпе дотримання кількох простих правил або принципів рівнозначне втіленню істини в життя.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Як пізнати Божий характер та результати, яких досягне Його робота»

Таким людям, які стверджують, що вони йдуть за Богом, було б краще розплющити свої очі та уважно подивитися, в кого саме вони вірять: насправді ти віриш у Бога чи в сатану? Якщо ти знаєш, що ти віриш не в Бога, а в своїх власних ідолів, тоді тобі краще не називати себе віруючим. Якщо ти насправді не знаєш, в кого ти віриш, тоді, знову ж таки, тобі краще не називати себе віруючим. Говорити так було б богозневагою! Ніхто не змушує вас вірити в Бога. Не кажіть, що ви вірите в Мене; з Мене досить таких розмов, Я більше не хочу їх чути, бо те, у що ви вірите – це ідоли у ваших серцях та місцеві задираки серед вас. Ті, хто хитає головою, коли чує істину, хто шкіриться, коли чує розмови про смерть, – всі є виплодками сатани, і саме вони будуть відсіяні. Багато хто в церкві не має розрізнення. Коли трапляються випадки введення людей в оману, вони навпаки стають на бік сатани. Вони навіть почуваються надзвичайно несправедливо звинуваченими, коли їх називають слугами сатани. Хоча люди можуть говорити, що вони не мають розрізнення, вони завжди стають на бік неістини, – вони ніколи не стають на бік істини в критичну мить, вони ніколи не піднімаються та не відстоюють істину. Тож чи справді їм бракує розрізнення? Чому вони навпаки стають на бік сатани? Чому вони ніколи не кажуть жодного справедливого та розумного слова на підтримку істини? Чи справді ця ситуація виникла внаслідок їхнього хвилинного сум’яття? Чим менше в людей розрізнення, тим менше вони здатні стати на бік істини. Про що це свідчить? Чи не про те, що люди, яким бракує розпізнання, люблять гріх? Хіба це не свідчить про те, що вони є відданим породженням сатани? Чому так виходить, що вони завжди здатні ставати на бік сатани та говорити його мовою? Кожне їхнє слово і вчинок, вирази їхніх облич є достатнім доказом того, що вони ніякі не любителі істини. Радше, вони ненавидять істину. Вони можуть ставати на бік сатани, і цього достатньо, щоб довести, що сатана дуже любить цих дрібних бісів, які все своє життя борються в ім’я сатани. Хіба усі ці факти недостатньо очевидні? Якщо ти дійсно є людиною, яка любить істину, тоді чому ти не поважаєш тих, хто втілює її в життя, а одразу йдеш за тими, хто не втілює її в життя, варто їм лише поманити? У чому тут проблема? Мені байдуже, чи маєш ти розсудливість, чи ні. Мені байдуже, наскільки високу ціну ти заплатив. Мені байдуже, наскільки великі твої сили, і мені байдуже, чи ти місцевий задирака, чи лідер із прапором. Якщо твої сили великі, то це тільки за допомогою сил сатани. Якщо твій авторитет високий, то це просто тому, що в твоєму оточенні багато таких, хто не втілює істину в життя. Якщо тебе не виключили, то це тому, що зараз не час виключати, радше це час для праці відсіювання. Не треба поспішати виключати тебе зараз. Я просто чекаю на той день, коли Я покараю тебе, відсіявши тебе перед цим. Кожен, хто не втілює істину в життя, буде відсіяний!

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Застереження для тих, хто не втілює істину в життя»