Усі люди піддавалися рафінуванню через Божі слова. Якби Бог не втілився, людство, безумовно, не отримало б благословення страждань через це рафінування. Інакше кажучи, усі ті, хто спроможний прийняти випробовування від Божих слів, – благословенні. Якщо брати за основу властивий людям духовний рівень, їхню поведінку та їхнє ставлення до Бога, то вони не гідні отримувати таке рафінування. Бог їх підніс – тому-то вони й користуються цим благословенням. Раніше люди казали, що вони не гідні бачити Боже обличчя або чути Його слова. Сьогодні ж виключно завдяки Божому піднесенню та Його милості люди отримали це рафінування через Його слова. Це благословення кожної-кожнісінької людини, яка народилася в останні дні, – а чи ви особисто його пережили? Те, у яких аспектах люди повинні переживати страждання та невдачі, визначається Богом – власні вимоги людей не є для цього підґрунтям. Це непорушна істина. Кожна віруюча людина повинна мати здатність приймати випробовування Божими словами та страждати в Його словах. Вам це ясно? Так-от, в обмін на страждання, які ти переніс, ти отримав сьогоднішні благословення; якщо ти не страждаєш для Бога, то не можеш здобути Його похвалу. Можливо, у минулому ти скаржився, але скільки б ти не скаржився, Бог цього про тебе не пам’ятає. Прийшов сьогоднішній день – нема потреби заглядати у вчорашні справи.

Дехто каже, що намагається любити Бога, але не може. А потім, коли такі люди чують, що Бог ось-ось відійде, вони раптом віднаходять свої боголюбні серця. Деякі люди зазвичай не втілюють істину в життя, але коли чують, що Бог ось-ось піде у гніві, вони стають перед Ним і моляться: «О Боже! Будь ласка, не йди. Дай мені шанс! Боже! У минулому я Тобі не догоджав; я заборгував Тобі, я Тобі опирався. Сьогодні я готовий повністю пожертвувати своїм тілом і серцем, щоб нарешті догоджати Тобі та любити Тебе. Такої можливості у мене більше не буде». Ти колись так молився? Коли хтось так молиться, то це відбувається тому, що совість такої людини була збуджена Божими словами. Усі люди заціпенілі та твердолобі. Вони підлягають карі та рафінуванню, але не знають, що Бог намагається цим досягти. Якби Бог не працював у такий спосіб, люди все одно були б збиті з пантелику; жодна людина не може викликати духовні почуття в серцях інших людей. Лише Божі слова, які засуджують і викривають людей, можуть дати такий плід. Отже усе досягається та виконується завдяки Божим словам, і лише через Його слова пробудилася любов людства до Бога. Любов до Бога, в основі якої лежить лише людська совість, не досягне бажаного результату. Хіба в минулому любов людей до Бога не ґрунтувалася на їхній совісті? Чи була хоча б одна людина, яка б любила Бога з власної ініціативи? Люди полюбили Бога лише завдяки заохоченню з Божих слів. Дехто каже: «Я вже стільки років ішов за Богом і користувався стількома Його милостями, стількома благословеннями. Я піддавався рафінуванню та суду від Його слів. Тому я багато чого зрозумів і побачив Божу любов. Я повинен дякувати Йому, я повинен відплатити за Його благодать. Я догоджу Богу смертю, а в основу моєї любові до Нього покладу свою совість». Люди не зможуть відчути, що Бог гідний любові, якщо вони дослухатимуться лише до почуттів своєї совісті. Якщо вони покладаються виключно на свою совість, то їхня любов до Бога буде слабкою. Якщо ти ведеш мову лише про відплату за Божу благодать та любов, то твоя любов до Нього не матиме жодної рушійної сили; така любов до Нього, в основі якої лежать почуття твоєї совісті, – це пасивний підхід. Чому я кажу, що це пасивний підхід? Це питання практичне. Якою любов’ю є твоя любов до Бога? Хіба вона не є лише обманом Бога та виконанням якихось дій для Нього лише для проформи? Більшість людей уважає, що раз за любов до Бога немає нагороди, а людина все одно буде покарана за те, що не любить Його, то загалом достатньо просто не грішити. Тому любов до Бога та відплата за Його любов, заснована на почуттях совісті людини, – це пасивний підхід, а не любов до Бога, яка невимушено виходить із серця. Любов до Бога повинна бути щирим почуттям із глибини людського серця. Дехто каже: «Особисто я готовий шукати Бога та йти за Ним. І нині, навіть якщо Бог хоче покинути мене, я все одно йтиму за Ним. Бажає Він мене чи ні, я все одно любитиму Його, і врешті-решт я повинен здобути Його. Я віддаю Богові своє серце, і що б Він не робив, буду йти за Ним усе своє життя. Що б не сталося, я повинен любити Бога й повинен Його здобути; я не заспокоюсь, поки не здобуду Його». Чи є у тебе така рішучість?

Шлях віри в Бога – це той самий шлях, що і шлях любові до Нього. Якщо ти віриш у Нього, то повинен Його любити. Однак любити Його не означає лише відплачувати за Його любов або любити Його на основі почуттів твоєї совісті – це має бути чиста любов до Бога. Іноді люди не здатні відчути Божу любов лише на основі своєї совісті. Чому я завжди казав: «Нехай Божий Дух зворушує ваш дух»? Чому я не говорив про зворушення людської совісті для любові до Бога? Тому що совість людини не може відчути Божу красу. Якщо ці слова тебе не переконують, то спробуй застосувати свою совість, щоб відчути Його любов. Можливо, на дану мить у тебе є якийсь поштовх, але скоро він зникне. Якщо ти відчуваєш Божу красу лише своєю совістю, то ти почуватимеш поштовх під час молитви, але скоро цей поштовх зійде нанівець та зникне. Чому так? Якщо ти користуєшся лише своєю совістю, то не зможеш збудити свою любов до Бога; коли ти дійсно відчуєш Божу красу у своєму серці, тоді твій дух буде Ним зворушений, і лише тоді твоя совість зможе відігравати свою первісну роль. Іншими словами, коли Бог зворушує дух людини і коли людина має знання та заохочення у своєму серці, тобто коли вона здобуває досвід, лише тоді вона буде здатна ефективно любити Бога своєю совістю. Любов до Бога за допомогою совісті не є хибною – це найнижчий ступінь любові до Бога. Любов через «лише мінімальне віддання належного Божій благодаті» не спонукає людину до ініціативного входження. Коли люди здобувають якусь частину роботи Святого Духа, тобто коли вони бачать і відчувають Божу любов у своєму практичному досвіді, коли вони мають якесь пізнання Бога та справді бачать, що Бог гідний любові людства і що Він настільки любий – лише тоді вони спроможні щиро любити Бога.

Коли люди своїм серцем з’єднуються з Богом, коли їхні серця спроможні повністю повернутися до Нього – це перший крок у любові людини до Бога. Якщо ти хочеш любити Бога, то мусиш спершу бути в стані звернути своє серце до Нього. Що таке звернути своє серце до Бога? Це коли усе, до чого ти прагнеш у своєму серці, – заради любові до Бога та здобуття Його. З цього видно, що ти повністю звернув своє серце до Бога. Крім Бога та Його слів у твоєму серці немає майже нічого іншого (родини, статків, чоловіка, дружини, дітей тощо). І навіть якщо є, то це все не може зайняти твого серця, ти не думаєш про свої майбутні перспективи, а лише прагнеш любити Бога. У такий момент твоє серце буде повністю звернутим до Бога. Припустімо, що ти все ще будуєш плани для себе в своєму серці та завжди прагнеш особистої вигоди, постійно думаючи: «Коли ж я зможу звернутися до Бога з маленьким проханням? Коли моя сім’я стане заможною? Як мені придбати гарний одяг? …». Якщо ти живеш у такому стані, то це свідчить про те, що твоє серце звернулося до Бога не повністю. Якщо у тебе в серці лише Божі слова, і якщо ти у будь-який час можеш молитися до Бога та наближатися до Нього, немов Він дуже близький до тебе, немов Бог у тобі, а ти в Ньому – якщо такий твій стан, то це означає, що твоє серце перебуває у Божій присутності. Якщо ти молишся Богу, якщо ти щодня їси та п’єш Божі слова, якщо завжди розмірковуєш про роботу церкви і якщо виявляєш увагу до Божої волі та використовуєш своє серце, щоб щиро любити Його та догоджати Його серцю, тоді твоє серце належатиме Богові. Якщо твоє серце зайняте низкою інших питань, то воно залишається зайнятим сатаною і ще насправді не звернулося до Бога. Коли серце людини дійсно звернеться до Бога, тоді в неї буде щира, невимушена любов до Бога, і вона зможе зважати на Божу роботу. Хоча у таких людей усе ще можуть бути моменти безумства та нерозсудливості, вони виявляють турботу про інтереси Божого дому, про Його роботу та про зміни у власному характері, і їхнє серце має добрі наміри. Деякі люди постійно стверджують, що все, що вони роблять, робиться для церкви, хоча насправді вони працюють для власної вигоди. У таких людей хибний намір. Вони підступні та хитрі, і більшість із того, що вони роблять, спрямоване на досягнення особистої вигоди. Така людина не прагне любові до Бога; її серце все ще належить сатані та не може звернутися до Бога. А тому здобути таку людину Бог не має можливості.

Якщо ти бажаєш справді любити Бога та бути здобутим Ним, то перший крок до цього – повністю звернути своє серце до Бога. Що б ти не робив, досліди себе та запитай: «Чи керуюсь я у своїх діях боголюбним серцем? Чи стоять за ними якісь особисті наміри? У чому полягає їхня реальна ціль?». Якщо ти хочеш вручити своє серце Богові, то мусиш спершу приборкати своє власне серце, відмовитися від усіх власних намірів і досягнути такого стану, коли ти повністю відданий Богу. Це шлях до практики віддання свого серця Богові. Що означає приборкання власного серця? Це означає відмовитися від надмірних бажань своєї плоті, не жадати комфорту або статусних переваг. Це означає робити все для догоджання Богові та працювати над тим, щоб твоє серце було повністю для Нього, а не для тебе. Цього достатньо.

Щира любов до Бога походить з глибини серця; це любов, яка існує лише на основі пізнання Бога людиною. Коли серце людини повністю звертається до Бога, тоді у неї є любов до Бога, але ця любов не обов’язково є чистою і не обов’язково є довершеною. Так стається з тієї причини, що все одно залишається певна відстань між повним зверненням серця людини до Бога та її справжнім розумінням Бога і справжнім поклонінням перед Ним. Спосіб, у який людина досягає справжньої любові до Бога та приходить до пізнання Божого характеру, полягає у зверненні її серця до Бога. Коли людина віддає своє щире серце Богові, тоді вона починає входити в переживання життя. Так починає змінюватися її характер, її любов до Бога поступово зростає, а також поступово збільшується її пізнання Бога. Тому звернення свого серця до Бога – це лише передумова до входження на правильний шлях життєвого досвіду. Коли люди кладуть свої серця перед Богом, у них в серці є лише прагнення до Нього, а не любов до Нього, тому що вони Його не розуміють. Хоча за таких обставин вони все ж мають якусь любов до Нього, ця любов не є невимушеною та справжньою. Це тому, що все, що походить від людської плоті, є продуктом емоцій, – воно не походить від справжнього розуміння. Це лише миттєвий імпульс, він не може привести до тривалого благоговіння. Коли люди не мають розуміння Бога, тоді вони можуть любити Його лише на підґрунті власних уподобань та своїх особистих уявлень; таку любов не можна назвати невимушеною любов’ю, не можна її назвати і справжньою любов’ю. Серце людини може по-справжньому звернутися до Бога та бути здатним у всьому думати про Божі інтереси, але якщо вона не має розуміння Бога, то вона буде неспроможною до справжньої невимушеної любові. Така людина буде здатна лише виконувати певні функції для церкви або до певної міри здійснювати свій обов’язок, але вона робитиме це без підґрунтя. Характер такої людини важко змінити; такі люди або не прагнуть істини, або не розуміють її. Навіть якщо людина цілковито звертає своє серце до Бога, це не означає, що її серце, яке любить Бога, є повністю чистим, тому що ті, хто має Бога у своєму серці, не обов’язково мають у своєму серці любов до Бога. У цьому полягає відмінність між тими, хто прагне до розуміння Бога та тими, хто не прагне. Коли в людини є розуміння Бога, це свідчить про те, що її серце повністю звернулося до Нього, це свідчить про те, що її справжня любов до Бога в її серці є невимушеною. Лише такі люди мають Бога у своєму серці. Звернення серця людини до Бога є передумовою до її входження на правильний шлях, до розуміння Бога та до досягнення любові до Бога. Воно не є показником виконання обов’язку людини любити Бога, не є воно й показником справжньої любові до Нього. Єдиний спосіб, у який людина може досягти справжньої любові до Бога, полягає у зверненні її серця до Нього. Крім того, це перше, що має зробити людина як одне з Його творінь. Ті, хто любить Бога, – це всі ті люди, які прагнуть життя, тобто люди, які прагнуть істини та щиро бажають Бога; усі вони мають просвітлення від Святого Духа, і всі вони були зворушені Ним. Усі вони здатні отримати Боже керівництво.

Коли людина здатна відчути, що вона в боргу перед Богом, то це тому, що вона була зворушена Святим Духом; ті люди, які це відчувають, як правило, мають у серці прагнення та можуть прагнути життя-входження. Але якщо ти зупинишся на певному етапі, то не зможеш заглибитися; небезпека заплутатися в тенетах сатани залишається, і в певний момент сатана тебе поневолить. Боже освітлення дозволяє людям пізнати себе та згодом відчути свій борг перед Богом; вони стають готовими співпрацювати з Ним і відкидати те, що Йому не подобається. Це принцип Божої роботи. Ви всі готові прагнути зростання у своєму житті та любові до Бога, тож чи позбулися ви своїх поверхових підходів? Якщо ви лише позбулися поверхових підходів та утримуєтеся від руйнівної та хвалькуватої поведінки, то чи є це справді прагненням до зростання у вашому житті? Якщо ви позбулися всякої поверхової поведінки, але не ввійшли у Божі слова, то це показує, що ви не робите активного поступу. Що є першопричиною поверхової поведінки? Чи спрямовані твої дії на зростання у твоєму житті? Чи прагнеш ти до того, щоб тебе сприймали за людину з Божого народу? На чому ти зосереджуєш увагу, те й утілюватимеш у життя; якщо ти зосередився на поверховій поведінці, тоді твоє серце часто кидатиметься назовні й ти не матимеш можливості прагнути до зростання у своєму житті. Бог вимагає зміни в характері, але ти завжди прагнеш до зовнішнього – така людина неспроможна змінити свій характер! У процесі досягнення зрілості в житті кожна людина повинна йти певним шляхом – вона повинна приймати суд, кару та вдосконалення від Божих слів. Якщо ти не маєш Божих слів, а покладаєшся лише на власну впевненість і волю, то все, що ти робиш, ґрунтується лише на завзятті. Тобто, якщо ти хочеш зростати у своєму житті, ти мусиш їсти, пити та розуміти більше Божих слів. Усі ті, хто вдосконалюється Його словами, здатні втілювати їх у життя; ті ж, хто не зазнає рафінування від Його слів, хто не зазнає суду Його слів, не можуть бути придатними до того, щоб Він їх використовував. Тож до якої міри ви втілюєте Його слова? Лише якщо ви їсте та п’єте Божі слова та можете порівнювати їх зі своїм власним життєвим станом, а також знаходите шлях практики у світлі порушених мною питань, ваша практика буде правильною та відповідатиме Божій волі. Лише той, хто має таку практику, має волю любити Бога.