II. Інтереси антихристів

Г. Їхні перспективи та доля

Минулого разу ми бесідували про четвертий пункт інтересів антихристів: їхні перспективи та долю, який поділено на п’ять додаткових пунктів. Спочатку, будь ласка, перегляньте ці п’ять пунктів. (1. Як антихристи ставляться до Божих слів; 2. Як антихристи ставляться до свого обов’язку; 3. Як антихристи ставляться до того, що їх обтинають; 4. Як антихристи ставляться до назви «прислужник»; 5. Як антихристи підходять до свого статусу в Церкві.) Минулого разу ми бесідували про перший із цих пунктів: «Як антихристи ставляться до Божих слів». По-перше, ми використали слово «вивчення», щоб викрити одне з головних ставлень антихристів до Божих слів. «Вивчення» – це головне й фундаментальне ставлення таких людей, як антихристи, до Божих слів. Вони зовсім не мають ставлення прийняття чи покори до Божих слів, а натомість проникливо спостерігають за ними. Вони абсолютно не приймають і не розглядають Божі слова як істину чи як шлях, якого люди мають неухильно дотримуватися, і вони не поводяться з Божими словами зі ставленням пошуку істини чи прийняття істини. Натомість їхньою метою в усьому є їхні власні жага й амбіції, їхні власні перспективи та доля, і вони шукають у Божих словах місць призначення, перспективи та долю, яких хочуть. Одне з головних ставлень у їхньому поводженні з Божими словами полягає в тому, що вони в кожній справі пов’язують Божі слова зі своїми перспективами та долею. Судячи з їхнього ставлення до Його слів, природа-сутність такого роду людей полягає в тому, що вони не вірять по-справжньому в Божі слова, не приймають їх і не коряться їм, а натомість проникливо спостерігають за ними й аналізують їх, шукаючи в них благословень і вигод, щоб здобути велику перевагу. Судячи з їхнього ставлення до Божих слів, наскільки вони вірять у Бога? Чи мають вони істинну віру в Нього? Судячи з їхньої сутності, вони не мають істинної віри в Бога. То чому ж вони досі можуть тримати Божі слова й читати їх? Судячи з їхньої природи-сутності, намірів і бажань, вони не хочуть здобути з Божих слів істину й шлях до зміни свого характеру, щоб таким чином досягти спасіння. Натомість вони хочуть шукати в Божих словах усе, чого вони хочуть. Чого вони шукають? Вони шукають таємниць, вони шукають секретів, відомих лише Небесам, і вони шукають якихось піднесених доктрин і глибоких знань. Тому, судячи зі ставлення такого роду людей до Божих слів і їхньої природи-сутності, усі вони є справжнісінькими маловірами. Те, чого вони хочуть, – це не що інше, як хороше місце призначення, хороші перспективи й хороша доля. Вони не приймають Божі слова зі щирістю, а натомість намагаються знайти в Його словах різні можливості та шляхи, щоб отримати те, чого вони хочуть, і задовольнити свою жагу й амбіції щодо здобуття благословень. Тому такого роду люди ніколи не вважатимуть Божі слова істиною чи шляхом, якого вони мусять дотримуватися. Якщо антихристи поводяться з Божими словами з таким ставленням, то яке ж їхнє ставлення до однієї з найфундаментальніших вимог до людства в Божих словах – виконання свого обов’язку як створених істот? Сьогодні ми побесідуємо про другий пункт – як антихристи ставляться до свого обов’язку – і розвінчаємо, які прояви та ставлення мають антихристи, виконуючи свій обов’язок.

2. Як антихристи ставляться до свого обов’язку

Антихристи не поводяться з Божими словами зі ставленням прийняття й покори, тому, звісно, вони не можуть ставитися до вимоги в Його словах, щоб людство виконувало свій обов’язок як створені істоти, зі ставленням прийняття істини. Тому, з одного боку, вони чинять опір обов’язку, дорученому людині Богом, і не хочуть виконувати свій обов’язок, а з іншого боку, вони бояться втратити можливість здобути благословення. Це породжує своєрідну угоду. Що це за угода? Вони дізнаються з Божих слів, що, якщо люди не виконують своїх обов’язків, вони можуть бути відсіяні, що якщо вони не виконують своїх обов’язків як створені істоти, у них не буде можливості здобути істину, і що якщо вони не виконують своїх обов’язків як створені істоти, у майбутньому вони можуть втратити свої благословення в Царстві Небесному. Що це означає? Це означає, що якщо хтось не виконує свого обов’язку, він неминуче втратить свій шанс на здобуття благословень. Після того, як антихристи отримали таку інформацію з Божих слів і з багатьох бесід і проповідей, глибоко в їхніх серцях розвивається бажання й інтерес виконувати свій обов’язок як створені істоти. Чи свідчить розвиток такого бажання й інтересу про те, що вони можуть щиро присвячувати себе Богові й щиро виконувати свій обов’язок? Судячи з природи-сутності антихристів, цього дуже важко досягти. То що ж змушує їх виконувати свій обов’язок? У серці кожного має бути про це свій звіт, і в цьому звіті мають бути якісь конкретні історії. Отже, як виглядає цей звіт у серці антихриста? Вони роблять дуже тонкі, точні, чіткі й старанні розрахунки, тож це не плутаний звіт. Коли вони вирішують виконувати свій обов’язок, вони спочатку розраховують: «Якщо я зараз буду виконувати свій обов’язок, мені доведеться відмовитися від радості бути разом із сім’єю, і мені доведеться відмовитися від своєї кар’єри та своїх світських перспектив. Якщо я залишу ці речі, щоб виконувати свій обов’язок, що я можу здобути? Слова бога кажуть, що в цей останній період ті, хто може зустріти бога, хто може виконувати свій обов’язок у домі бога і хто може залишитися до кінця, – це ті, хто може здобути великі благословення. Оскільки слова бога так кажуть, я припускаю, що бог може це зробити й здійснити згідно з цими словами. Крім того, бог дає багато обіцянок цим людям, які можуть виконувати свій обов’язок і можуть присвячувати себе йому!» Вивчаючи Божі слова, вони витлумачують багато обіцянок, даних Богом в останній період людям, які виконують свій обов’язок, і це, на додачу до їхніх особистих фантазій і всіх уявлень, створених їхнім власним аналізом і проникливим спостереженням за цими словами, створює глибокий інтерес і потяг до виконання свого обов’язку. Потім вони йдуть молитися перед Богом, де дають урочисті обіцянки та клятви, утверджуючи рішучість зректися всього й присвятити все Богові, присвятити це життя Йому й відмовитися від усього плотського щастя та перспектив. Хоча вони так моляться і всі їхні слова здаються правильними, те, що вони думають глибоко всередині, відомо лише їм самим і Богові. Їхні молитви та їхня рішучість здаються чистими, ніби вони роблять це лише для того, щоб виконати Боже доручення, виконати свій обов’язок і задовольнити Божі наміри, але глибоко в серцях вони розраховують, як вони можуть здобути благословення й отримати те, чого вони хочуть, через виконання свого обов’язку, і що вони можуть зробити, щоб Бог побачив усе, чим вони заплатили, і щоб Він був глибоко вражений тим, чим вони заплатили і що вони зробили, щоб Він запам’ятав те, що вони зробили, і зрештою дарував їм перспективи та благословення, яких вони хочуть. Перед рішенням про виконання свого обов’язку антихристи глибоко в серцях переповнені очікуванням щодо своїх перспектив, здобуття благословень, хорошого місця призначення і навіть вінця, і вони мають найбільшу впевненість у досягненні цих речей. Вони приходять у дім Божий виконувати свій обов’язок із такими намірами та жаданнями. Тож чи містить їхнє виконання обов’язку щирість, справжню віру та вірність, яких вимагає Бог? У цей час ще неможливо побачити їхню справжню вірність, віру чи щирість, оскільки перед виконанням свого обов’язку кожен плекає цілком торгашеський менталітет; кожен ухвалює рішення виконувати свій обов’язок, керований інтересами, а також виходячи з передумови своїх надмірних амбіцій та жаги. Який намір антихристів у виконанні свого обов’язку? Укласти угоду, здійснити обмін. Можна сказати, що це умови, які вони ставлять для виконання обов’язку: «Якщо я виконую свій обов’язок, то мушу здобути благословення й мати хороше місце призначення. Я мушу здобути всі благословення та вигоди, які, як сказав бог, приготовані для людства. Якщо я не зможу їх здобути, то я не виконуватиму цей обов’язок». Вони приходять у дім Божий виконувати свій обов’язок із такими намірами, амбіціями та жагою. Здається, ніби вони мають певну щирість, і, звісно, для новонавернених, які тільки починають виконувати свій обов’язок, це також можна назвати завзяттям. Але в цьому немає справжньої віри чи вірності; є лише такий рівень завзяття. Це не можна назвати щирістю. Судячи з такого ставлення антихристів до виконання свого обов’язку, воно є цілком торгашеським і сповненим їхньої жаги до таких вигод, як здобуття благословень, входження в Царство Небесне, здобуття вінця та отримання винагород. Отже, зовні здається, що багато антихристів, перш ніж їх виключать, виконують свій обов’язок і навіть зреклися більшого й постраждали більше, ніж звичайна людина. Те, що вони присвячують, і ціна, яку вони платять, – нарівні з Павлом, і вони не менше метушаться, ніж Павло. Це те, що кожен може бачити. З огляду на їхню поведінку та їхню рішучість страждати й платити ціну, вони не мали б залишитися ні з чим. Однак Бог розглядає людину не на основі її зовнішньої поведінки, а на основі її сутності, її характеру, того, що вона виявляє, а також природи та сутності кожної окремої речі, яку вона робить. Коли люди судять інших і ставляться до них, вони визначають, ким ті є, виключно на основі їхньої зовнішньої поведінки, того, скільки вони страждають і яку ціну платять, і це є серйозною помилкою.

Ставлення антихристів до свого обов’язку було таким від самого початку. Вони приходять у дім Божий виконувати свій обов’язок з амбіціями, жагою та угодами. Це те, що вони розраховують і планують глибоко в серцях, перш ніж виконувати свій обов’язок. Який їхній план? Що є ядром і центральним пунктом їхніх розрахунків? Вони прагнуть здобути благословення, мати хороше місце призначення, а деякі люди навіть прагнуть уникнути лиха. Такий їхній намір. Вони знову й знову проникливо спостерігають за Божими словами, але хоч би як старалися, не можуть побачити, що Божі слова – це все істина, що в Божих словах лежить шлях практики і що Божі слова можуть дозволити людям бути очищеними, досягти зміни характеру й здобути спасіння. Вони не можуть побачити цього, хоч би як дивилися. Незалежно від того, як вони читають Божі слова, те, про що вони найбільше дбають і чому надають найбільшого значення, – це не що інше, як благословення та обіцянки, які Бог дарує тим, хто зрікається, присвячує себе, терпить труднощі й платить ціну заради Нього. Коли вони знаходять у Божих словах те, що вважають найголовнішим і найважливішим змістом, це ніби вони знайшли рятівне коло. Вони відчувають, що, здається, здобудуть великі благословення, і думають, що вони найблагословенніші та найщасливіші люди в цьому періоді. Тому глибоко в серцях вони радіють: «Мені випав добрий час у цьому житті; жоден із тих апостолів і пророків протягом віків не зустрів христа останніх днів. Сьогодні я слідую за христом останніх днів, тому я не можу пропустити цю можливість здобути великі благословення. Це шанс отримати винагороду й вінець! Невіруючі не матимуть такого щастя, і незалежно від того, наскільки добре вони насолоджуються цим життям або наскільки високий статус вони мають, коли прийдуть великі катастрофи, усі вони будуть знищені. Тому я мушу відмовитися від плотських насолод світу, тому що, скільки б я не насолоджувався цими речами, вони тимчасові та скороминущі. Я дивитимусь у майбутнє й здобуду більші благословення та винагороди, і більший вінець!» І тому у своїх серцях вони застерігають себе: «Виконуючи свій обов’язок, незалежно від того, скільки я страждаю чи скільки мені доводиться метушитися, незалежно від того, чи мене ув’язнять, чи катуватимуть, і незалежно від того, з якими труднощами я зіткнуся, я мушу вистояти, вистояти й ще раз вистояти! Я не можу зневірятися, я мушу терпіти всі приниження, і нести важку ношу, і вистояти до останнього моменту. Я вірю, що те, що сказав бог, “Хто піде до кінця, той неодмінно буде спасенний”, неодмінно збудеться для мене». Чи відповідає істині хоч одна з ідей та думок, які вони думають і в які вірять у своїх серцях? (Ні.) Жодна з них не відповідає істині, і жодна з них не узгоджується з Божими словами чи Божими намірами – усе це розрахунки та плани щодо їхніх особистих перспектив і долі. Глибоко в серцях вони не мають інтересу до жодної вимоги до людства, згаданої в Божих словах; вони не звертають на них уваги. Глибоко в серцях вони відчувають відразу й опір до розвінчання людства та вимог до нього в Божих словах і навіть розвивають уявлення, тому, коли вони бачать ці слова, вони відчувають до них опір і дискомфорт, і згодом пропускають їх, не читаючи. Коли йдеться про напучування, розраду, нагадування, милість і співчуття до людства в Божих словах, вони виявляють нетерпіння й не бажають приймати чи слухати, вважаючи ці слова нещирими. У своїх серцях вони відчувають відразу й опір до Божих слів суду й кари та Його роботи випробувань серед людей, і вони не бажають приймати їх і уникають їх. Натомість вони виявляють великий інтерес лише до слів про Божі обіцянки чи благословення для людства, і вони навіть часто читають їх, щоб задовольнити нетерпляче бажання своїх сердець здобути благословення, прагнучи бути підхопленими в Царство Небесне негайно й звільнитися від усіх страждань. Коли вони більше не можуть вистояти під час виконання свого обов’язку і в них виникають сумніви щодо того, чи зможуть вони здобути благословення, і їхня «віра» хитається, або коли їхня сила волі не є твердою і вони хочуть відступити, вони читають ці слова й роблять їх своєю мотивацією для виконання свого обов’язку. Вони ніколи не намагаються розмірковувати над істиною в Божих словах у жодному з їхніх розділів чи уривків, і вони анітрохи не хочуть зазнавати суду Божих слів, не кажучи вже про те, щоб пізнати себе й чітко побачити реальність глибокої розбещеності людства через ті Божі слова, які розвінчують розбещену сутність людства. Вони також пропускають повз вуха Божі наміри, вимоги та напучування для людства, не звертаючи на них уваги й ставлячись до них із нешанобливістю та байдужістю. Глибоко в серцях вони вірять: «Те, що бог каже й робить, – це лише формальність; хто може це прийняти? Хто може це зрозуміти? Хто може справді практикувати згідно зі словами бога? Усі ці слова бога зайві. Найреалістичніше для людей – це обмінювати виконання свого обов’язку на благословення, – ніщо не є реалістичнішим за це». Отже, вони шукають у Божих словах знову й знову, і, знайшовши цей шлях, вони розглядають виконання свого обов’язку як єдиний шлях до здобуття благословень. Це наміри, цілі та найпотаємніші розрахунки антихристів, коли вони виконують свій обов’язок. Отже, які прояви та викриття вони демонструють під час виконання свого обов’язку, що дозволяють людям побачити, що сутність таких людей – це сутність антихриста в чистому вигляді? Те, що антихристи здатні виконувати свій обов’язок, – не випадковість; вони безперечно виконують свій обов’язок зі своїми власними намірами, цілями та жагою здобути благословення. Який би обов’язок вони не виконували, їхня мета й ставлення, звісно, невіддільні від здобуття благословень, хорошого місця призначення та хороших перспектив і долі, про які вони думають і якими переймаються вдень і вночі. Вони схожі на бізнесменів, які не говорять ні про що, крім своєї роботи. Усе, що роблять антихристи, пов’язане зі славою, вигодою та статусом – усе це пов’язане зі здобуттям благословень, перспектив і долі. Глибоко всередині їхні серця сповнені таких речей; це природа-сутність антихристів. Саме через таку природу-сутність інші здатні чітко бачити, що їхній остаточний фінал – бути відсіяними.

У Божих словах Бог має вимоги до всіх типів людей і має вимоги та чіткі вислови щодо всіх видів обов’язків і роботи. Усі ці слова – це Божі вимоги до людства, і цих вимог люди мають дотримуватися, і це те, що вони мають практикувати й досягати. Яке ставлення мають антихристи до Божих слів і Божих вимог? Чи приймають вони ставлення покори? Чи приймають вони ставлення смиренного прийняття? Безумовно, ні. З огляду на їхній характер, коли антихристи приходять у дім Божий виконувати свій обов’язок, чи можуть вони добре його виконувати згідно з Божими вимогами та упорядкуваннями Божого дому? (Ні, не можуть.) Вони абсолютно не можуть. Коли антихристи виконують свій обов’язок, їхня перша думка – не шукати принципів, яких вимагає виконання їхнього обов’язку, і того, чого вимагає Бог, або якими є правила Божого дому. Натомість спочатку вони запитують, чи будуть вони благословенні або винагороджені за виконання цього обов’язку. Якщо немає впевненості, що вони будуть благословенні або винагороджені, вони не бажають виконувати цей обов’язок; і навіть якщо вони його виконають, то зроблять це недбало. Антихристи неохоче виконують свій обов’язок заради отримання благословень. Вони також цікавляться тим, чи зможуть вони виставити себе напоказ і чи будуть інші їх поважати, коли вони виконуватимуть цей обов’язок, а також чи буде Вишнє або Бог знати про виконання ними цього обов’язку. Це все, що вони враховують, коли виконують обов’язок. Перше, що вони хочуть з’ясувати, – які вигоди вони можуть отримати, виконуючи обов’язок, і чи можуть вони бути благословенні. Для них це найважливіше. Вони ніколи не думають про те, як бути уважними до Божих намірів і відплатити за Божу любов, як проповідувати Євангеліє і свідчити про Бога, щоб люди здобували Боже спасіння та досягали щастя, і ще менше вони прагнуть зрозуміти істину або знайти спосіб розв’язання проблеми своїх розбещених характерів та жити в людській подобі. Вони ніколи не замислюються про такі речі. Вони думають лише про те, чи можуть вони бути благословенні та отримати переваги, як закріпитися, як здобути статус, як змусити людей поважати їх, і як виділитися та стати найкращими в церкві та серед натовпу. Вони категорично не бажають бути звичайними послідовниками. Вони завжди хочуть бути першими в церкві, зберігати за собою останнє слово, стати лідером і змусити всіх слухати їх. Тільки тоді вони можуть бути задоволені. Ви можете бачити, що серця антихристів сповнені такого. Чи дійсно вони повністю присвячують себе Богові? Чи щиро вони виконують свої обов’язки як створені істоти? (Ні.) Тоді що вони хочуть робити? (Тримати владу.) Саме так. Вони кажуть: «Щодо мене, то в мирському світі я хочу перевершити всіх інших. Я маю бути першим у будь-якій групі. Я відмовляюся бути другим, і я ніколи не буду помічником. Я хочу бути керівником і зберігати останнє слово за собою в будь-якій групі людей, в якій я перебуваю. Якщо за мною не залишене останнє слово, то я випробую всі можливі способи, щоб переконати всіх вас, змусити всіх вас поважати мене та вибрати мене керівником. Щойно я матиму статус, останнє слово буде за мною, всі муситимуть слухати мене. Вам доведеться робити все по-моєму, і ви муситимете перебувати під моїм контролем». Незалежно від того, який обов’язок виконують антихристи, вони намагатимуться зайняти високу посаду, позицію зверхності. Вони б ніколи не змогли задовольнитися своїм місцем звичайного послідовника. І до чого вони відчувають найбільшу пристрасть? Стояти перед людьми, давати накази та вичитувати людей, змушуючи їх робити так, як кажуть вони. Вони ніколи не думають про те, як належним чином виконувати свій обов’язок, і тим паче, виконуючи свій обов’язок, вони не шукають істин-принципів, щоб практикувати істину та задовольняти Бога. Натомість вони ламають голову над тим, як відзначитися, щоб змусити керівників високо думати про них і просувати їх по службі, щоб вони самі могли стати керівником або працівником і вести за собою інших людей. Це те, про що вони думають і на що сподіваються цілий день. Антихристи не бажають, щоб їх вели інші, і вони не бажають бути звичайними послідовниками, не кажучи вже про те, щоб спокійно виконувати свій обов’язок без фанфар. Яким би не був їхній обов’язок, якщо вони не можуть бути попереду і в центрі, якщо вони не можуть стояти вище інших і вести інших людей, вони вважають виконання свого обов’язку нудним і стають негативно налаштованими й починають сповільнюватися. Без похвали або поклоніння з боку інших їм це ще менш цікаво, і в них ще менше бажання виконувати свій обов’язок. Але якщо вони можуть бути в центрі уваги під час виконання свого обов’язку й зберігати за собою останнє слово, вони почуваються зміцненими й перенесуть будь-які труднощі. Вони завжди мають особисті наміри під час виконання свого обов’язку й завжди хочуть вирізнятися задля задоволення своєї потреби перемогти інших людей, а також досягнення своїх бажань та амбіцій. Під час виконання свого обов’язку, крім жорсткої конкурентної боротьби – конкуруючи у всьому, щоб виділитися, бути на висоті, бути вище за інших, – вони також думають про те, як зберегти свій поточний статус, репутацію та престиж. Якщо є хтось, хто загрожує їхньому статусу чи престижу, вони ні перед чим не зупиняться й не дадуть пощади, щоб повалити й позбутися їх. Вони навіть використовують мерзенні засоби, щоб придушувати тих, хто здатний прагнути до істини, хто виконує свій обов’язок із вірністю та почуттям відповідальності. Вони також сповнені заздрості й ненависті до братів і сестер, які чудово виконують свій обов’язок. Вони особливо ненавидять тих, кого інші брати й сестри підтримують і схвалюють; вони вважають таких людей серйозною загрозою для того, до чого вони прагнуть, для їхньої репутації та статусу, і у своїх серцях вони клянуться: «Або ти, або я; я або ти, нам двом тут не місце, і якщо я не повалю тебе й не позбудуся тебе, я не заспокоюсь!» Щодо братів і сестер, які висловлюють іншу думку, які розвінчують їх або які загрожують їхньому статусу, вони невблаганні: вони вигадують усе, що завгодно, щоб знайти на них компромат, щоб судити їх і засуджувати, щоб дискредитувати їх і повалити, і вони не заспокояться, доки цього не зроблять. У них лише одне ставлення до будь-якої людини: якщо ця людина загрожує їхньому статусу, вони повалять її й позбудуться її. Усі їхні вірні поплічники – це люди, які їм лестять, і які б погані речі ці люди не робили і якої б шкоди вони не завдавали роботі церкви та інтересам Божого дому, вони покриватимуть і захищатимуть їх. Під час виконання свого обов’язку антихристи завжди керують власною славою, вигодою та статусом і своїм незалежним царством. Сутність виконання їхнього обов’язку – це боротьба за своє незалежне царство та боротьба за власні перспективи й долю.

Деякі антихристи очолюють невелику групу з десятка чи близько того людей, а деякі – цілу церкву або й більше. Незалежно від того, скількома людьми вони керують, виконуючи свій обов’язок, вони вже контролюють цих людей і володарюють серед них, як царі. Їх не турбує, як Бог засуджує такі справи й гидує ними, і вони дбають лише про те, щоб міцно тримати владу у своїх руках і жорстко контролювати тих людей під собою, яких вони здатні контролювати. Отже, судячи з намірів і мотивів антихристів у виконанні свого обов’язку, їхня сутність є порочною й нечестивою. Тож, з огляду на їхню поведінку під час виконання обов’язку, який характер вони виявляють? Їхній характер також є порочним. Як характеризується цей порочний характер? Хоча вони можуть зазнавати труднощів і платити ціну, виконуючи свій обов’язок, жоден з обов’язків, які вони виконують, не виконується згідно з Божими словами. У процесі виконання свого обов’язку вони зовсім не втілюють робочі влаштування, не кажучи вже про пошук принципів, установлених Божим домом для кожного завдання. Вони лише задовольняють свої особисті вподобання та свою жагу до влади, а також своє особисте бажання завжди щось робити. Усе це – умови, за які, на думку антихристів, вони можуть отримати вінець. Вони нетерпляче думають собі: «Якщо я просто робитиму все так, платитиму ціну, зрікатимусь і присвячуватиму себе, бог неодмінно дасть мені вінець і врешті-решт винагородить мене!» Вони ніколи не зважають на вимоги й принципи, які наголошуються й неодноразово висуваються людству в Божих словах, і не сприймають їх серйозно; вони вважають їх лише набором висловів. Їхній менталітет такий: «Якими б не були твої вимоги, я не можу послабити свою владу чи свої прагнення, і я не можу відмовитися від своїх бажань чи амбіцій. Якщо в мене не буде цих речей, то який у мене буде стимул чи мотивація виконувати свій обов’язок?» Це деякі з проявів антихристів під час виконання свого обов’язку. Що б не казали Божі слова, і які б необхідні стандарти й принципи не мало Вишнє для різних завдань, антихристи не слухають і не зважають. Якими б конкретними не були слова Вишнього, якими б суворими не були вимоги щодо цього аспекту роботи, вони вдають, що не чують або не розуміють, і однаково діють необачно й свавільно та безчинствують внизу, роблячи все згідно з власними намірами. Вони вважають, що якщо робитимуть усе згідно з Божими вимогами та згідно зі способами, яких вимагає Вишнє, то втратять свій статус, а влада, якою вони володіють, буде передана й розсіяна. Вони вважають, що робити все згідно з істиною та згідно з вимогами в Божих словах – це непомітний напад на їхню владу та її позбавлення, це зазіхання на їхню особисту репутацію. Вони думають: «Я не такий дурний. Якщо я прийму ваші думки, хіба я не здамся некомпетентним і позбавленим лідерського таланту? Якщо я прийму ваші думки, якщо я визнаю, що я неправий, то чи слухатимуть мене потім мої брати й сестри? Чи матиму я ще престиж? Якщо я робитиму все згідно з вимогами вишнього, хіба я не втрачу шанс похизуватися? Чи поклонятимуться мені тоді ще мої брати й сестри? Чи слухатимуть вони ще те, що я кажу? Якщо ніхто з них не слухатиме того, що я кажу, то який сенс виконувати цей обов’язок? Як я ще зможу виконувати цю роботу? Якщо я не матиму авторитету в групі, і мій престиж зменшиться, і якщо всі вони слухатимуть божих слів і практикуватимуть згідно з істинами-принципами, то хіба моє лідерство не стане порожнім? Хіба я не стану маріонеткою? Тоді який у мене буде ентузіазм робити ці речі? Якщо моє лідерство порожнє, і все, що я роблю, безглузде, то чи будуть у мене ще якісь перспективи в майбутньому?» Антихристи хочуть, щоб їх ставили вище за всіх інших у будь-якій групі, щоб отримати натомість майбутній вінець і майбутні винагороди. Вони вважають, що якщо стануть видатною постаттю та лідером інших серед обраних Богом людей, то матимуть право отримати натомість майбутній вінець і отримати великі благословення в майбутньому. Тому антихристи ніколи не послаблять владу, яку вони тримають, і за жодних обставин не послаблять свою пильність. Вони бояться, що якщо вони хоч трохи втратять пильність, влада в їхніх руках буде відібрана або ослаблена. Виконуючи свій обов’язок, вони не докладають усіх своїх зусиль на своєму місці, щоб добре виконати свій обов’язок і свідчити про Бога згідно з принципами Божих слів і Його вимогами. Натомість вони використовують такі можливості, щоб міцно вхопитися за вінець, який, на їхню думку, вони ось-ось отримають. Навіть якщо деякі антихристи здатні дотримуватися вимог Божого дому як набору приписів, це все ж не може показати, що вони є людьми, які приймають істину й коряться словам Бога. Яка причина цього? У процесі виконання свого обов’язку деякі антихристи завжди хочуть захопити владу, і задовольнити свою жагу до неї, і завжди хочуть мати статус, і повчати людей, і наказувати їм зі статусної позиції. Але деякі антихристи інші й мають таку турботу: «Хто висунеться, того й застрелять. Це означає, що кожен, хто висунеться й зробить помилки, постраждає. Я не буду таким дурнем. Незалежно від того, наскільки я здібний, я докладу лише тридцять відсотків зусиль, а інші сімдесят залишу собі як запасний варіант – я мушу трохи притримати. Що б не казав дім божий і чого б не вимагав від мене, на поверхні я погоджуся й не буду тим, хто перериває й заважає. Хто б не керував, я слідуватиму, і я схвалюватиму все, що вони скажуть. Я буду в порядку, доки дотримуватимуся приписів, даних вишнім, і не порушуватиму їх. Що стосується посвяти моєї вірності богові та щирого присвячення себе для нього, у цьому немає потреби. Я докладу трохи зусиль у виконанні свого обов’язку, робитиму достатньо, щоб це було прийнятним, і не буду дурнем. Що б я не робив, мені потрібно трохи притримувати, щоб уникнути того, що я нічого не отримаю й залишуся ні з чим». Цей тип антихриста вважає дурістю, коли інші беруть на себе зобов’язання у виконанні своїх обов’язків і завжди висуваються для розв’язання проблем, і вірить, що сам він не мусить бути таким дурнем. У своєму серці він знає, що якщо хтось прагне до статусу й керує власною владою, його рано чи пізно розвінчають, але щоб практикувати істину, йому треба платити ціну, докладати зусиль, пропонувати свою щирість і бути вірним. Йому довелося б зазнати багато труднощів, а він не бажає цього робити. Він обирає компромісний підхід, не висуваючись і не відступаючи, слідуючи середнім шляхом. Він вважає: «Я робитиму все, що мене попросять. Я просто зроблю це для галочки, та й по всьому, а якщо мене попросять зробити це краще, я просто не робитиму. Щоб зробити це краще, мені довелося б заплатити вищу ціну й перевірити більше матеріалів – це було б так утомливо! Якби бог дав мені додаткові винагороди за те, що я так роблю, то це було б достатньо справедливо, але в божих словах, здається, нічого не сказано про додаткові винагороди. Оскільки це так, то мені не потрібно страждати й утомлювати себе; краще просто розслабитися». Чи може така людина добре виконувати свій обов’язок? Чи може вона здобути істину? Чи можуть ті, хто не прагне до істини, а натомість є недбалим або негативно налаштованим і лінивим у своїй роботі, отримати Боже схвалення? Абсолютно ні.

Який найочевидніший прояв антихриста? По-перше, вони не приймають істину, і це те, що кожен може бачити. Вони не тільки не приймають пропозицій інших людей, але, що найважливіше, вони також не приймають обтинання. Безсумнівно, що антихристи не приймають істину; якби вони могли прийняти істину, то не були б антихристами. То чому ж антихристи досі виконують свій обов’язок? Який саме їхній намір у виконанні свого обов’язку? «Отримати сторицею в цьому житті й вічне життя у світі прийдешньому». Вони цілком слідують цьому вислову у своїх обов’язках. Хіба це не угода? Це абсолютно точно угода. Судячи з природи цієї угоди, хіба це не нечестивий характер? (Так.) То в чому ж вони нечестиві? Хтось може Мені сказати? (Хоча антихристи чують так багато істин, висловлених Богом, вони ніколи не прагнуть до них. Вони міцно тримаються за свій статус і не відпускають, виконуючи свій обов’язок лише для власної вигоди та для того, щоб володарювати над іншими.) Ця відповідь певною мірою правильна, ти наче вловив суть, але вона недостатньо конкретна. Якщо вони чудово знають, що укладати угоди з Богом неправильно, але однаково наполягають до кінця й відмовляються каятися, то ця проблема серйозна. У наш час більшість людей виконує свої обов’язки з наміром здобути благословення. Усі вони хочуть використати виконання свого обов’язку, щоб отримати винагороду й вінець, і вони не розуміють значущості виконання свого обов’язку. Про цю проблему потрібно чітко побесідувати. Отже, спочатку поговорімо про те, як саме виник обов’язок людей. Бог працює, щоб управляти людством і спасати його, тому Він, звісно, має вимоги до людей. Ці вимоги і є їхнім обов’язком. Очевидно, що обов’язок людей виникає з Божої роботи та Його вимог до людства. Незалежно від того, який обов’язок людина виконує, це найдоречніша справа й найпрекрасніша та найсправедливіша справа серед людства. Будучи створеними істотами, люди повинні виконувати свій обов’язок, і лише тоді вони можуть отримати схвалення Творця. Створені істоти живуть під пануванням Творця й приймають усе, що передбачено Богом, і все, що походить від Бога, тому вони мусять виконувати свої зобов’язання й обов’язки. Це абсолютно природно і виправдано, і було визначено Богом. Із цього видно, що для людей виконання обов’язку творіння є більш справедливим, прекрасним і благородним, ніж будь-що інше, вчинене під час життя в цьому людському світі; ніщо серед людства не є більш значущим чи гідним, і ніщо не приносить більше сенсу та цінності в життя створеної істоти, ніж виконання обов’язку створеної істоти. На землі тільки та група людей, яка правдиво й щиро виконує обов’язок створеної істоти, є тими, хто кориться Творцеві. Ця група не слідує за світськими тенденціями; вони коряться керівництву і спрямуванню Бога й слухають тільки слова Творця, приймають істини, висловлені Творцем і живуть згідно зі словами Творця. Це найправдивіше, найгучніше свідчення, і це найкраще свідчення віри в Бога. Здатність виконувати обов’язок створеної істоти, здатність задовольняти Творця – для створеної істоти це найпрекрасніше серед людства, і це те, що слід поширювати серед нього як розповідь, яку слід хвалити. Усе, що Творець доручає створеним істотам, мусить бути беззастережно прийнято ними; для людства це питання і щастя, і привілею, а для всіх тих, хто виконує обов’язок створеної істоти, немає нічого більш прекрасного або гідного згадки; це щось позитивне. А що стосується того, як Творець ставиться до тих, хто може виконувати обов’язок створеної істоти, і що Він їм обіцяє, то це справа Творця; це не діло створеного людства. Трохи простіше кажучи, це вирішує Бог, а люди не мають права втручатися. Ти отримаєш те, що Бог тобі дасть, і якщо Він нічого тобі не дасть, тоді ти нічого не зможеш сказати із цього приводу. Коли створена істота приймає Боже доручення й співпрацює з Творцем у виконанні свого обов’язку та робить усе, на що воно спроможне, то це не угода чи обмін; люди повинні не намагатися обміняти вирази ставлення чи дії і поведінку на отримання якихось обіцянок чи благословень від Бога. Коли Творець довіряє вам цю роботу, то правильно й належно, щоб ви, як створені істоти, прийняли цей обов’язок і доручення. Чи є в цьому щось від угоди? (Ні.) З боку Творця, Він бажає довірити кожному з вас обов’язки, які люди мають виконувати; а з боку створеного людства, люди мають радо прийняти цей обов’язок, ставлячись до нього як до свого життєвого зобов’язання, як до цінності, якою вони мають жити в цьому житті. Тут немає жодної угоди, це не рівноцінний обмін, і тим паче це не передбачає жодної винагороди чи інших тверджень, які люди собі уявляють. Це в жодному разі не торгівля; не йдеться про обмін ціни, яку люди платять, або важкої праці, яку вони докладають, виконуючи свій обов’язок, на щось інше. Бог ніколи такого не казав, і люди не мають так цього розуміти. Творець дає людству доручення, і створена істота, отримавши від Творця доручення, яке дає Бог, береться виконувати свій обов’язок. У цій справі, у цьому процесі немає нічого від угоди; це досить проста й належна річ. Це так само, як із батьками, які, народивши дитину, виховують її без умов і скарг. Щодо того, чи виросте дитина шанобливою до батьків, то в її батьків не було таких вимог від дня її народження. Немає жодного з батьків, хто, народивши дитину, каже: «Я виховую її лише для того, щоб вона служила мені й шанувала мене в майбутньому. Якщо вона не шануватиме мене, я задушу її прямо зараз». Таких батьків немає. Отже, судячи з того, як батьки виховують своїх дітей, це зобов’язання, відповідальність, чи не так? (Так.) Батьки продовжуватимуть виховувати свою дитину, незалежно від того, шаноблива вона до них чи ні, і якими б не були труднощі, вони виховуватимуть її, доки вона не стане дорослою, і сподіватимуться на краще для неї. У цій відповідальності та зобов’язанні, які батьки мають перед своєю дитиною, немає нічого умовного чи договірного. Люди з відповідним досвідом можуть це зрозуміти. Більшість батьків не має жодних необхідних стандартів щодо того, чи є їхня дитина до них шанобливою. Якщо їхня дитина шаноблива до батьків, вони будуть трохи веселішими, ніж зазвичай, і трохи щасливішими на старості. Якщо їхня дитина не шаноблива до батьків, вони просто приймуть це як є. Так думатиме більшість батьків, які є відносно неупередженими. Загалом, чи то батьки виховують своїх дітей, чи то діти утримують своїх батьків, це питання відповідальності, зобов’язання, і це входить до очікуваної ролі людини. Звісно, усе це дрібниці порівняно з виконанням обов’язку створеною істотою, але серед справ людського світу вони є одними з найпрекрасніших і найсправедливіших. Зайве казати, що це ще більше стосується виконання обов’язку створеною істотою. Будучи створеною істотою, коли хтось приходить до Творця, він має виконувати свій обов’язок. Так чинити дуже доречно, і він повинен виконувати цю відповідальність. На основі того, що створені істоти виконують свої обов’язки, Творець зробив навіть більшу роботу серед людства. Він провів ще один етап роботи над людьми. І що це за робота? Він дає людству істину, дозволяючи їм здобувати істину від Бога в процесі виконання ними своїх обов’язків, і в такий спосіб відкидати свої розбещені характери й бути очищеними, починати задовольняти Божі наміри й ставати на правильний шлях життя, і, в кінцевому підсумку, бути здатними боятися Бога й утікати від злого, досягати повного спасіння й більше не ставати предметом нещасть від сатани. Це той кінцевий ефект, якого Бог має намір досягнути, спонукаючи людство виконувати обов’язки. Отже, у процесі виконання твого обов’язку Бог не просто змушує тебе чітко бачити щось одне й розуміти невелику частку істини, і Він не просто дозволяє тобі насолоджуватися благодаттю й благословеннями, які ти отримуєш, виконуючи свій обов’язок як створена істота. Радше Він дає тобі можливість очиститися, і спастися, і, в кінцевому підсумку, почати жити у світлі обличчя Творця. Це «світло лиця» Творця передбачає велику кількість розширених значень і змісту – сьогодні ми не будемо в це заглиблюватися. Звісно, Бог неодмінно дасть обіцянки й благословення таким людям і зробить про них різні заяви – це вже інше питання. З точки зору сьогодення, що отримує від Бога кожен, хто приходить до Нього й виконує свій обов’язок як створена істота? Істину й життя, найцінніші та найпрекрасніші речі серед людства. Жодна створена істота серед людства не може легко отримати такі благословення з руки Творця. Таку прекрасну й таку велику річ порода антихристів перекручує на угоду, у якій вони випрошують вінці та винагороди з Божої руки. Така угода перетворює щось найпрекрасніше й найсправедливіше на щось найпотворніше й найнечестивіше. Хіба не це роблять антихристи? Судячи з цього, хіба антихристи не є нечестивими? Вони справді досить нечестиві! Це один із проявів їхнього нечестя.

В останні дні Бог приходить утіленим для роботи, висловлює багато істин, відкриває людству всі таємниці Божого плану управління й надає всі істини, які люди повинні зрозуміти і в які повинні ввійти, щоб бути спасенними. Ці істини й ці слова Бога – скарби для всіх, хто любить позитивне. Істини – це потреби розбещеного людства, і вони також є безцінними скарбами для людства. Кожнісіньке Боже слово, вимога й намір – це те, що люди мусять зрозуміти й осягнути, це те, чого люди мають дотримуватися, щоб досягти спасіння, і це істини, які люди мусять здобути. Але антихристи розглядають ці слова як теорії й гасла, вони навіть не звертають на них уваги, і, що гірше, навіть зневажають і заперечують їх. Антихристи вважають, що найцінніше в людства – це брехня ошуканців. У своїх серцях антихристи вважають, що Спасителя немає, не кажучи вже про правду чи щось позитивне у світі. Вони вважають, що будь-що прекрасне або будь-яке благо має бути завойоване людськими руками й здобуте силою внаслідок людської боротьби. Антихристи думають, що люди без амбіцій і мрій ніколи не досягнуть успіху, але їхні серця наповнені відразою й ненавистю до істини, висловленої Богом. Вони вважають істини, висловлені Богом, теоріями та гаслами, але вони розцінюють владу, інтереси, амбіції та бажання як справедливі справи, якими слід управляти й до яких слід прагнути. Вони також використовують служіння, яке здійснюється завдяки їхнім дарам, як засіб для укладання угод із Богом в їхньому намаганні ввійти в Царство Небесне, здобути вінці та насолоджуватися більшими благословеннями. Хіба це не нечестиво? Як вони тлумачать Божі наміри? Вони кажуть: «Бог визначає, хто головний, на основі того, хто найбільше себе присвячує та страждає ради нього й хто платить найвищу ціну. Він визначає, хто може ввійти в Царство і хто отримує вінці, виходячи з того, хто здатний бігати всюди, красномовно говорити і хто володіє духом бандита та здатен захоплювати те чи інше силою. Як сказав Павло: “Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности” (2 Тимофію 4:7–8)». Вони дотримуються цих слів Павла і вважають, що його слова є істинними, але вони ігнорують усі Божі вимоги та твердження для людства, думаючи: «Це не є важливим. Важливо лише те, що після завершення моєї боротьби та мого забігу я отримаю вінець. Це правда. Хіба бог не це має на увазі? Бог промовив тисячі й тисячі слів і виголосив незліченну кількість проповідей. Зрештою він хоче сказати людям, що якщо вони хочуть вінців і нагород, то саме людям належить боротися, старатися щосили, захоплювати й брати їх». Хіба це не логіка антихристів? У глибині своїх сердець антихристи саме так завжди розглядають Божу роботу, і саме так вони тлумачать слово Бога та Його план управління. У них нечестивий характер, чи не так? Вони спотворюють Божі наміри, істину та все позитивне. Вони розглядають Божий план управління щодо спасіння людства як неприкриту угоду, а обов’язок, виконання якого Творець вимагає від людства, – як неприховані вилучення, агресію, обман і транзакцію. Хіба це не нечестивий характер антихристів? Антихристи вірять, що для отримання благословень і входження в Царство Небесне вони мусять здобути їх за допомогою угоди, і що це справедливо, розсудливо й повністю законно. Хіба це не нечестива логіка? Хіба це не сатанинська логіка? Антихристи завжди дотримуються таких поглядів і ставлень глибоко у своїх серцях, що доводить, що характер антихристів також нечестивий.

Чи змогли ви з кількох пунктів змісту, щойно обговорених у бесіді, побачити нечестивий характер антихристів? (Так.) Перший пункт стосувався того, як антихристи ставляться до свого обов’язку, чи не так? То як антихристи ставляться до свого обов’язку? (Антихристи вважають свій обов’язок угодою, яку вони обмінюють на власне місце призначення та власні інтереси. Незалежно від того, скільки Бог попрацював над людьми, скільки слів Він їм сказав і скільки істин Він їм висловив, вони все це відкидають і однаково виконують свій обов’язок із наміром укласти угоду з Богом.) Антихристи вважають свій обов’язок угодою. Вони виконують свій обов’язок із наміром укласти угоду й здобути благословення. Вони вважають, що вірити в Бога слід заради здобуття благословень, і що здобуття благословень через виконання свого обов’язку є доречним. Вони перекручують позитивну річ, якою є виконання свого обов’язку, і паплюжать цінність і значення виконання свого обов’язку як створеної істоти, водночас паплюжачи законність цього; вони перетворюють обов’язок, який створені істоти мають природно виконувати, на угоду. Це нечестя антихристів; це перший пункт. Другий пункт полягає в тому, що антихристи не вірять у наявність позитивних речей чи істини, і не вірять і не визнають, що Божі слова є істиною. Хіба це не нечестиво? (Так, нечестиво.) У чому полягає нечестя? Божі слова – це реальність усіх позитивних речей, проте антихристи не можуть цього побачити й не визнають цього. Вони ставляться до Божих слів як до гасел, як до різновиду теорії, і вони перекручують той факт, що Божі слова є істиною. Яка тут найбільша й головна проблема? Бог хоче використати ці слова, щоб спасти людство, і людина мусить прийняти Божі слова, перш ніж вона зможе бути очищеною й досягти спасіння, – це факт, і це істина. Антихристи не визнають і не приймають цієї обіцянки Бога людству. Вони кажуть: «Бути спасенним? Бути очищеним? Яка з цього користь? Це марно! Якщо я буду очищений, чи зможу я справді бути спасенним і ввійти в Царство Небесне? Я так не думаю!» Вони не зважають на цю справу й не цікавляться нею. Який у цьому прихований підтекст? А такий, що вони не вірять, що слова Бога є істиною; вони вважають, що це лише вислови й доктрини. Вони не вірять і не визнають, що слова Бога можуть очистити чи спасти людей. Це можна порівняти з тим, як Бог визначив тоді Йова як того, хто боявся Бога й утікав від злого, і як досконалу людину. Чи є істиною ці слова, які сказав Бог? (Так.) То з якої б це причини Бог сказав таке? Яка основа? Бог спостерігає за поведінкою людей, проникливо спостерігає за їхніми серцями й бачить їхню сутність, і на основі цього Він сказав, що Йов боявся Бога й утікав від злого і був досконалою людиною. Бог спостерігав за Йовом не один і не два дні, і прояви Йова в тому, що він боявся Бога й утікав від злого, також тривали не один і не два дні, і, безумовно, не обмежувалися однією чи двома справами. Тож яке ставлення сатана виявив до цього факту? (Скептичне й недовірливе.) Сатана не просто був скептичним, він це заперечував. Простіше кажучи, його слова були такими: «Ти дав Йову так багато, включно з коровами, вівцями й незліченним майном. У нього є причини поклонятися тобі. Ти кажеш, що Йов – досконала людина, але твої слова не витримують критики. Твої слова – не істина, вони не справжні, вони неточні, і я їх заперечую». Хіба не це мав на увазі сатана? (Так.) Бог сказав: «Йов боїться Бога й утікає від злого, він – досконала людина». Що сказав сатана? (Хіба він поклонявся б богові без причини?) Сатана сказав: «Неправильно, він не досконала людина! Він отримав від тебе блага й благословення, тому він боїться тебе. Якщо ти забереш ці блага й благословення, він не боятиметься тебе – він не досконала людина». Отже, до кожного речення, сказаного Богом, сатана ставить знак питання й перекреслює його. Сатана заперечує Божі слова й заперечує Божі визначення чи твердження щодо будь-чого. Чи можемо ми сказати, що сатана заперечує істину? (Так.) Це факт. Тож, яке ставлення антихристів до Божих слів, які розвінчують, судять і карають людство, і висувають до людства різні конкретні вимоги? Чи визнають вони їх і кажуть «Амінь»? Чи можуть вони їм слідувати? (Ні, не можуть.) Можна сказати, що негайною реакцією антихристів у їхніх серцях на всілякі Божі слова є: «Неправильно! Хіба це справді так? І чому це те, що ти кажеш, є таким, яким воно є? Це неправильно – я в це не вірю. Чому те, що ти сказав, таке неприємне? Бог не говорив би так! Якби говорив я, то слід було б сказати так». Судячи з такого ставлення антихристів до Бога, чи можуть вони дотримуватися Божих слів як істини? Абсолютно ні. У цьому полягає їхнє нечестя; це другий пункт. Третій пункт – це те, що антихристи думають про мету Божого плану управління, яка полягає в тому, що Бог хоче спасти людство й дозволити людству вирватися від сатанинських розбещених характерів і сил темряви та досягти спасіння. Чому кажуть, що їхній характер нечестивий? Вони вважають, що це угода, і вони навіть вважають, що це просто гра. Гра між ким? Гра між богом із легенди та групою неосвічених і дурних людей, які хочуть увійти в Царство Небесне й звільнитися від світу страждань. Це також угода, у якій обидві сторони є добровільними учасниками, де одна сторона бажає давати, а інша – отримувати. Це така гра. Ось як вони бачать Божий план управління – хіба це не вияв нечестивого характеру антихристів? Оскільки антихристи сповнені амбіцій, і оскільки вони жадають місця призначення й благословень, вони перекручують найпрекраснішу справу людства й Божу роботу управління для спасіння людства на гру, на угоду – це нечестивий характер антихристів. Крім того, антихристи мають ще один прояв, який звучить досить комічно й безглуздо. Чому він безглуздий? Антихристи не вірять у всю роботу, яку виконав Бог, і не вірять, що все, що сказав Бог, є істиною й може спасти людство, але вони невтомно готові терпіти труднощі, платити ціну, укладати цю угоду й сприяти їй. Хіба це не смішно? Звісно, це не нечестя антихристів, а їхня дурість. З одного боку, вони не вірять в існування Бога, не визнають, що Божі слова є істиною, і навіть перекручують Божий план управління, але з іншого боку, вони досі хочуть отримати особисті блага з Божих слів і Його плану управління. Іншими словами, з одного боку, вони не вірять в наявність усіх цих фактів, не кажучи вже про їхню справжність, а з іншого – вони досі хочуть отримати прибуток і скористатися всіма перевагами, бажаючи бути пристосуванцями й здобути те, чого вони не можуть отримати у світі, і при цьому досі думають, що вони надзвичайно розумні. Хіба це не смішно? Вони обманюють самі себе і є надзвичайно дурними.

Щойно ми проаналізували нечестивий характер антихристів на прикладі трьох проявів і завершили ще одним: антихристи настільки дурні, що не знаєш, сміятися чи плакати. Які це три прояви? (Перший: антихристи вважають виконання свого обов’язку угодою; другий: антихристи не визнають слово Боже, не вірять, що Боже слово – це позитивна річ, і не визнають, що Боже слово може спасати людей, натомість вони вважають Боже слово теоріями та гаслами; третій: антихристи вважають Божу роботу управління для спасіння людства відвертою угодою та грою.) І ще один прояв? (Сміховинність і крайня дурість антихристів.) Хіба вони не досить конкретні? (Так.) Чи сказали б ви, що в людини такого типу, з таким характером, дещо ненормальний психічний стан і розум? (Так.) У чому вони ненормальні? (Антихристи хочуть укладати угоди з Богом і отримувати від Нього перспективи та місце призначення, але вони однаково не вірять у Божий план управління чи в те, що Бог може спасти людство. Їхнє мислення суперечливе; вони хочуть того, що самі ж заперечують. Це в корені не має сенсу, тому їхній розум ненормальний, і з їхнім психічним станом щось не так.) Це свідчить про те, що їм бракує нормальної людськості. Вони не знають, що цими думками й розрахунками суперечать самі собі. Як це відбувається? (Вони завжди йдуть хибним шляхом, тому що ніколи не приймають істину й не практикують її.) А чи знають вони, що шлях, яким вони йдуть, хибний? Безумовно, ні. Якби вони знали, що такі дії призведуть до збитків, то, звісно, не робили б цього. Вони думають, що такі дії дають їм перевагу: «Подивіться, який я кмітливий. Ніхто з вас не може розгледіти речі наскрізь; ви всі дурні. Як можна бути такими простодушними? Де бог? Я не можу його побачити чи торкнутися, і немає гарантії, що божі обіцянки можуть здійснитися! Подивіться, який я кмітливий – коли я роблю один крок, я думаю на десять кроків уперед, а ви навіть не робите розрахунків на один крок». Вони вважають себе такими розумними. Тому, виконуючи свій обов’язок два-три роки, деякі люди думають: «Я виконую свій обов’язок уже кілька років і досі нічого не здобув, не бачив жодних чудес чи незвичайних явищ. Раніше я їв тричі на день, і досі їм тричі. Якщо я пропущу прийом їжі, то голодний. Якщо я вночі сплю на годину-дві менше, то вдень однаково сонний. У мене не розвинулося жодних особливих сил! Усі кажуть, що бог всемогутній і що можна отримати великі благословення, якщо виконувати свій обов’язок. Я виконую свій обов’язок кілька років, і нічого не змінилося. Хіба це й досі не так? У мене часто буває слабкість, негатив і скарги. Усі кажуть, що істина може змінити людей і що боже слово може змінити людей, але я зовсім не змінився. У своєму серці я досі часто сумую за батьками, за дітьми й навіть згадую свої минулі дні у світі. То що ж бог робить із людьми? Що я здобув? Усі кажуть, що коли люди вірять у бога й здобувають істину, то вони щось здобувають, але якби вони здобули, хіба вони не відрізнялися б від інших? Зараз я стаю старшим, і моє здоров’я вже не те, що було. Зморщок на моєму обличчі значно побільшало. Хіба не кажуть, що люди, які вірять у бога, стають молодшими, чим довше живуть? Чому я постарів, а не помолодшав? Божі слова однаково неточні, мені треба складати плани заради себе. Я бачу, що це все, що є у вірі в бога: щодня зайнятий читанням божого слова, відвідуванням зібрань, співом гімнів і виконанням свого обов’язку. Це здається нудним, і я не відчуваю жодної різниці з тим, що було раніше». Щойно вони так думають, у них будуть проблеми, чи не так? Вони продовжують думати: «Зараз я справді страждаю, виконуючи свій обов’язок, божі обіцянки та благословення здаються дуже далекими. Крім того, деякі люди, які вірять у бога, гинуть у лихах, тож чи є взагалі така річ, як божий захист людини? Скажімо, його немає, тоді статті зі свідченнями, які деякі люди написали, кажучи, що бог творив чудеса, щоб спасти їхні життя в найнебезпечніші моменти, – правдиві вони чи ні?» Вони це обмірковують, і в їхніх серцях немає певності, і коли вони продовжують виконувати свій обов’язок, то почуваються млявими й не сповненими ентузіазму, і вже не є ініціативними. Вони постійно відступають і починають робити все абияк і недбало. Які розрахунки вони роблять у своїх думках? «Якщо я не отримаю благословень, якщо все завжди буде так, то мені треба скласти інші плани. Я мушу перепланувати, чи продовжуватиму я виконувати свій обов’язок, чи ні, і як я робитиму це в майбутньому. Я не мушу знову бути таким дурним. Інакше в майбутньому я не отримаю ані своїх перспектив і долі, ані свого вінця, і я також не насолоджуся світським щастям. Тоді хіба всі ці зусилля не будуть марними й даремними? Якщо я й надалі нічого не отримуватиму, як зараз, тоді мені вже краще було б, як раніше: працювати й прагнути до мирського, лише номінально вірячи в бога. Якщо бог ніколи не скаже, коли закінчиться робота, коли він винагородить людей, коли закінчиться обов’язок і коли бог відкрито явиться людству, якщо бог ніколи не дасть людям точних пояснень, то який сенс мені гаяти тут час? Краще б я повернувся заробляти гроші у світі й насолоджуватися світським щастям. Принаймні я не змарнував би свого життя. Щодо світу прийдешнього, хто знає? Це все невідомо, поки що я просто добре житиму це життя». Хіба в їхніх думках не відбулася зміна? Коли вони так розраховують і стають на хибний шлях, чи можуть вони й надалі добре виконувати свої обов’язки? (Ні, не можуть.) Дехто каже: «Антихристи ж люблять статус, чи не так? Якщо дати їм посаду, хіба вони не залишаться в Божому домі?» Чи потрібен антихристам статус у цей час? Можливо, у цей час статус для них – не найважливіше. Що їм потрібно? Їм потрібно, щоб Бог дав їм точне пояснення. Якщо вони не зможуть здобути благословень, то підуть. З одного боку, якщо їх не можуть поставити на важливу посаду впродовж усього часу виконання їхнього обов’язку, то вони відчувають, що їхні перспективи невизначені, похмурі й безнадійні. З іншого боку, якщо в процесі виконання їхнього обов’язку ніколи не стається так, як вони очікують, – якщо вони особисто не стають свідками того, як Бог сходить у Своїй славі в день завершення Його великої роботи, або якщо Бог не каже їм чіткою мовою, якого року, місяця, дня, години й хвилини Він відкрито явиться людству, коли закінчиться Божа робота і коли прийдуть великі катастрофи, якщо Він не каже їм про це чіткою мовою, – то їхні серця будуть неспокійними. Вони не здатні виконувати свої обов’язки, залишаючись на своєму належному місці, і не можуть почуватися задоволеними цією ситуацією. Те, чого вони хочуть, – це результат, те, чого вони хочуть, – це щоб Бог дав їм заяву точною мовою і дав їм змогу точно знати, чи зможуть вони отримати все, чого хочуть. Якщо вони занадто довго марно чекають на цю заяву, вони зроблять у своїх думках інший розрахунок. Який розрахунок? Вони розрахують, хто може дати їм щастя, хто може дати їм те, чого вони хочуть, і якщо вони не зможуть отримати бажане у світі прийдешньому, то мусять отримати все, чого хочуть, у цьому житті. Якщо цей світ і людство можуть дати їм благословення, втіху й насолоди плоті, а також репутацію та статус у цьому житті, то вони зречуться Бога будь-коли, за будь-яких обставин, і житимуть своїм хорошим життям. Такі розрахунки антихристів. У Божому домі вони можуть будь-коли, за будь-яких обставин, відмовитися від свого обов’язку й покинути роботу, що в їхніх руках, щоб прагнути до світського щастя й перспектив. Деякі люди можуть навіть продати братів і сестер, продати інтереси Божого дому та зрадити Бога, щоб отримати світські блага й перспективи. Тому, якими б видатними не здавалися антихристи у виконанні своїх обов’язків, якими б конкурентоспроможними вони не були, вони всі можуть будь-коли, за будь-яких обставин, покинути свої обов’язки, зрадити Бога й залишити Божий дім. Вони можуть будь-коли, за будь-яких обставин, продати Божий дім, стаючи юдою. Якщо антихристи виконують свої обов’язки, вони неминуче використовуватимуть це як розмінну монету. Вони, безумовно, намагатимуться задовольнити власне бажання здобути благословення за короткий проміжок часу – принаймні, намагаючись спочатку задовольнити своє бажання отримати блага статусу й здобути поклоніння інших, а потім намагаючись увійти до Царства Небесного й отримати свою винагороду. Термін виконання їхнього обов’язку може становити три роки, або п’ять, або навіть десять чи двадцять років. Це час, який вони відводять Богу, і це найдовший час, який вони дають собі на виконання свого обов’язку. Коли цей термін закінчиться, їхня витримка також досягне своєї межі. Хоча вони можуть іти на поступки заради власного бажання отримати благословення, заради прекрасного місця призначення, вінця й винагород, і терпіти труднощі та платити ціну в Божому домі, плин часу ніколи не змусить їх забути чи відпустити свої перспективи й долю, або свої особисті амбіції та жагу, і тим більше ці речі не зміняться й не ослабнуть із плином часу. Тому, судячи із цієї сутності антихристів, вони – відверті маловіри й пристосуванці, які не люблять позитивних речей, а люблять лише негативні, група виродків, які хочуть пройти обманом у Божому домі; ці люди ганебні.

Одним із головних намірів і ставлень антихристів до свого обов’язку є використання його як можливості укласти угоду з Богом і здобути блага, яких вони хочуть. Вони також вірять: «Коли люди покидають свої сім’ї та зрікаються своїх світських перспектив, щоб виконувати свій обов’язок у божому домі, само собою зрозуміло, що вони мають щось здобути, щось отримати натомість, лише це справедливо й розумно. Якщо ти виконуєш свій обов’язок і нічого не отримуєш, навіть якщо ти отримуєш деякі істини, це того не варте. Зміна в характері – це теж не така вже й відчутна користь, навіть якщо ти отримав спасіння, ніхто цього не зможе побачити!» Ці маловіри закривають очі на будь-яку вимогу, яку Бог ставить людству. Вони не визнають її й не вірять у неї, і вони займають позицію заперечення. Судячи зі ставлення й намірів, з якими антихристи ставляться до свого обов’язку, вони, очевидно, не є людьми, які прагнуть до істини, а є маловірами й пристосуванцями; вони від сатани. Чи чули ви, щоб сатана міг вірно виконувати обов’язок? (Ні.) Якщо сатана може виконувати свій «обов’язок» перед Богом, то цей обов’язок треба брати в лапки, тому що сатана виконує його пасивно й під примусом, сатаною маневрує Бог, і Бог його використовує. Тому через їхню антихристову сутність, і через те, що вони не люблять істину, відчувають відразу до істини, і тим паче через їхню нечестиву природу, антихристи не можуть виконувати свої обов’язки як створені істоти – беззастережно чи без винагороди, ані не можуть вони прагнути до істини чи здобувати істину, виконуючи свої обов’язки, чи виконувати їх згідно з вимогами Божих слів. З огляду на цю їхню природу, ставлення, з яким вони ставляться до своїх обов’язків, і різноманітні прояви під час виконання своїх обов’язків, ставлення антихристів до своїх обов’язків є недбалим. Під час виконання своїх обов’язків вони можуть будь-коли, за будь-яких обставин, коїти зло й відігравати роль тих, хто перериває роботу Божого дому й заважає їй. Який головний і помітний прояв під час виконання їхніх обов’язків? Це свавільні й довільні дії, коли вони самі собі закон і ведуть справи, не радячись з іншими. Вони роблять усе, як їм заманеться, не думаючи про наслідки. Вони думають лише про те, як їм висунутися вперед і як контролювати більше людей, виконуючи свої обов’язки. Вони лише хочуть показати Богу, що вони зазнали труднощів і заплатили ціну, виконуючи свої обов’язки, що в них є капітал і вони мають право просити в Бога винагороди й вінець, щоб реалізувати свої амбіції та жагу й досягти своєї мети – отримати благословення.

Під час виконання своїх обов’язків антихристи постійно розраховують власні перспективи й долю: скільки років вони вже виконують свої обов’язки, скільки труднощів вони зазнали, скільки вони покинули заради Бога, яку ціну вони заплатили, скільки своєї енергії вони витратили, скільки років своєї молодості вони віддали, і чи мають вони тепер право отримати винагороди й вінець; чи накопичили вони достатньо капіталу за ці кілька років виконання своїх обов’язків, чи є вони улюбленцями в очах Бога, і чи є вони людьми, які можуть отримати винагороди й вінець в очах Бога. Під час виконання своїх обов’язків вони постійно так зважують, розраховують і планують, водночас спостерігаючи за словами й виразами інших і спостерігаючи за оцінками й висловлюваннями братів і сестер про них. Звісно, найбільше їх турбує те, чи знає Вишнє, що вони існують і що вони виконують свої обов’язки. Їх ще більше турбує те, як Вишнє бачить їх, говорить про них і оцінює їх, чи розуміє Вишнє їхні «кропіткі наміри» в тому, що вони зазнають труднощів і платять ціну, чи знає Вишнє чітко про страждання й поневіряння, яких вони зазнали за роки слідування за Богом, і як Бог на небесах судить усе, що вони роблять. Водночас із тим, що вони зайняті своїми обов’язками, їхні думки також постійно проводять розрахунки, і вони прагнуть отримати інформацію з багатьох джерел і зважити, чи зможуть вони уникнути лих, здобути Боже схвалення й отримати той невідомий вінець і благословення. Це те, що вони часто розраховують глибоко у своїх серцях, найголовніші й основні речі, які вони розраховують кожної миті кожного дня. Однак вони ніколи не намагаються обміркувати чи порозмірковувати над тим, чи є вони самі людьми, які практикують істину; скільки саме істини вони розуміють; скільки істини, яку вони розуміють, вони насправді можуть практикувати; чи зазнав їхній характер реальної зміни; чи є хоч найменша крихта щирості, чи будь-які домішки, угоди чи прохання в тому, що вони роблять для Бога; скільки розбещеності вони виявили у виконанні своїх обов’язків; чи кожен обов’язок і завдання, які вони виконують щодня, виконуються згідно з істинами-принципами; і чи відповідає виконання їхніх обов’язків стандарту й чи задовольняє Божі наміри. Вони ніколи не розмірковують над цими речами й не намагаються їх обміркувати. Вони лише розраховують, чи зможуть вони здобути благословення в майбутньому і яким є їхнє місце призначення. Вони розраховують лише на власні інтереси й власні здобутки та втрати, але ніколи не витрачають жодної енергії чи зусиль на істину, на зміну характеру чи на те, як задовольнити Божі наміри. Антихристи ніколи не розмірковують над своїм розбещеним характером і хибними шляхами, якими вони йдуть, не пізнають і не аналізують їх, і ніколи не думають, як змінити власний помилковий погляд. Вони ніколи не відчуватимуть ненависті до того, що вони порушили істину й зробили багато лихих учинків, щоб опиратися Богові, ніколи не ненавидітимуть себе за те, що живуть своїм розбещеним характером, і ніколи не відчуватимуть каяття за хибні шляхи, якими вони йдуть, чи за те, що вони робили, щоб переривати й заважати. Під час виконання свого обов’язку, крім того, що вони за будь-яку ціну приховують власні недоліки, слабкості, негатив, пасивність і розбещений характер, вони щосили намагаються виставити себе напоказ, щоб висунутися вперед, і вигадують усі можливі способи, щоб Бог і Божі обранці побачили їхні таланти, дари й здібності. Вони використовують це, щоб утішити себе й змусити себе думати, що в них є капітал і впевненість, щоб отримати вінець і винагороди, і що їм не потрібно йти шляхом прагнення до істини. Тому розум антихристів нездоровий. Як би не бесідували про істину і як би чітко про неї не бесідували, вони однаково не розуміють Божих намірів чи того, навіщо взагалі вірити в Бога і яким є правильний шлях, яким мають іти люди. Через їхній нечестивий характер, через їхню нечестиву природу і через природу-сутність таких людей глибоко всередині вони не можуть розрізнити, що саме є істиною і що є позитивними речами, що є правильним і що є неправильним. Вони міцно тримаються за власні амбіції та жагу, вважаючи їх істиною, єдиними цілями в житті та найсправедливішою справою. Вони не знають істини, що якщо характер людини не зміниться, то вона назавжди залишиться ворогом Бога, і не знають, що те, які благословення Бог дає людині і як Бог ставиться до людини, ґрунтується не на її рівні, дарах, талантах чи капіталі, а на тому, скільки істини вона практикує і скільки істини вона здобуває, і чи є вона людиною, яка Бога боїться, а від злого втікає. Це істини, яких антихристи ніколи не зрозуміють. Антихристи ніколи цього не побачать, і саме в цьому вони найдурніші. Від початку й до кінця, яке ставлення антихристів до свого обов’язку? Вони вірять, що виконання свого обов’язку – це угода, що той, хто найбільше витрачає сил на свій обов’язок, робить найбільший внесок у Божий дім і витримує найбільше років у Божому домі, урешті-решт матиме вищий шанс отримати благословення й вінець. Така логіка антихристів. Чи правильна ця логіка? (Ні.) Чи легко змінити таку точку зору? Її нелегко змінити. Це визначається природою-сутністю антихристів. У своїх серцях антихристи відчувають відразу до істини, вони зовсім не шукають істини й ідуть хибним шляхом, тому їхню точку зору щодо укладання угод із Богом нелегко змінити. Зрештою, антихристи не вірять, що Бог є істиною, вони – маловіри, вони тут, щоб спекулювати й здобувати благословення. Для маловірів вірити в Бога – це саме по собі несумісно, це абсурдно, і вони хочуть укласти угоду з Богом і отримати благословення, терплячи страждання й платячи ціну заради Бога, – це ще абсурдніше.

Антихристи вірять у Бога лише для того, щоб здобути благословення й вінець. Вони стали на цей шлях не тому, що їх хтось змусив, і тим паче не тому, що Божі слова їх якось увели в оману. Бог дав обіцянки людству, але водночас, даючи обіцянки, Він також дарував їм велику кількість істин і висунув до них багато вимог, які нормальні люди мають бути здатними побачити. Що думають люди з розумом нормальної людськості? «Нелегко здобути ці благословення, тому я мушу діяти згідно з Божими вимогами й іти правильним шляхом; я не мушу йти шляхом Павла. Якщо люди йдуть шляхом Павла, то вони повністю пропали. Лише коли люди вірять у слова Бога, приймають їх і коряться їм, усі обіцянки, благословення, перспективи й доля, про які говорив Бог, якось їх стосуватимуться. Якщо вони не вірять у ці слова Бога, не приймають їх і не коряться їм, то всі ці обіцянки й благословення, про які говорив Бог, не матимуть до них жодного стосунку». Так думатимуть люди з розумом нормальної людськості. Але чому антихристи так не думають? Антихристи – це сатани, вони – дияволи, і в них немає розуму нормальної людськості – це перша причина. По-друге, антихристи відчувають відразу до істини, не вірять жодному слову, що виходить з уст Бога, і відчувають відразу до позитивних речей. Чи може людина, яка не визнає істину й відчуває відразу до позитивних речей, практикувати згідно з істиною і згідно з позитивними речами? (Ні, не може.) Це ніби змусити вовка їсти траву, як вівця, – він у принципі не може цього зробити. Коли немає м’яса і він ось-ось помре з голоду, можливо, він буде змушений з’їсти трохи трави, але щойно з’явиться м’ясо, його першим вибором, безумовно, буде поїдання м’яса; це визначається природою вовка. Антихристи мають таку природу. Їхні інтереси можуть спонукати їх до демонстрації певної доброї поведінки, до сплати певної ціни й до деяких хороших проявів, але вони ніколи не зможуть відмовитися від прагнення до цих благ і жаги до них. Наприклад, те, до чого вони прагнуть під час виконання свого обов’язку, – це особисті інтереси, і те, про що вони думають, – це як перетворити виконання свого обов’язку на капітал для здобуття благословень для себе. Щойно ця надія розбивається і щойно ця лінія оборони руйнується, вони можуть будь-коли, за будь-яких обставин, відмовитися від свого обов’язку. Коли настане той час і ти скажеш їм, наскільки добре й наскільки абсолютно природно й виправдано виконувати свій обов’язок, чи вони й досі слухатимуть? (Ні, не слухатимуть.) Коли вони вирішують відмовитися й піти, люди намагаються їх переконати: «Тобі слід залишитися. Виконувати свій обов’язок так добре, а повертатися у світ так важко. Ти нічого не здобудеш, тебе будуть кривдити й виснажувати, ти не здобудеш істини й не матимеш шансу бути спасенним». Люди можуть думати, що можна дати їм пораду, але вони не тільки не залишаться, а й заплачуть від збентеження. Чому вони плакатимуть? (Вони почуваються скривдженими.) Це правда. І в чому вони скривджені? (Вони почуваються скривдженими, тому що думають, що зазнали багато страждань і заплатили велику ціну, але не здобули того, чого хотіли.) Вони думають, що нічого не здобули, і сповнені образ. Бог виконує таку велику роботу, і це ніколи їх не зворушувало, і вони ніколи не пролили за це й сльози, але коли інші намагаються їх переконати, вони починають плакати. Якщо вони почувалися скривдженими, чому вони про це не сказали? Хіба чітке висловлення не вирішило б справу? Чого вони плачуть? Чому б просто не сказати прямо? Тому що їхні думки настільки невимовні, що навіть їм соромно про них говорити. Спочатку вони дали Богові клятву, що потрясла небо й землю, а що тепер? «Я шкодую про те, що зробив; як я міг бути таким дурним? Якби я знав, що до цього дійде, я б не чинив так у минулому! Я тоді нічого не розумів. Вони сказали, що вірити в бога добре, тож я повірив у нього. Я навіть покинув свою сім’ю та роботу, щоб виконувати свій обов’язок у божому домі. Я багато страждав, мене переслідували й заарештовували, але я зовсім нічого не здобув від виконання свого обов’язку за ці останні кілька років». Вони почуваються скривдженими й засмученими, і вони шкодують про все, що зробили. Вони думають, що це того не вартувало, що їх обдурили й ввели в оману. Що, на вашу думку, слід робити з такою людиною? (Їх слід змусити швидко піти.) Ви б досі намагалися їх переконати? (Ні.) Якщо ви продовжуватимете їх переконувати, вони качатимуться по підлозі, влаштовуючи істерику. Ви абсолютно не мусите намагатися переконувати таких людей.

Божий дім – це добра земля Ханаанська. Це – шматок чистої землі. Люди приходять у Божий дім і приймають суд та обтинання слів, що походять від Бога, і вони приймають Його забезпечення, допомогу, настанови та благословення. Бог працює й особисто веде як пастух, і хоча люди мусять платити певну ціну й терпіти певні страждання, це того варте. Усе, що люди роблять, щоб звільнитися від цього злого світу, змінити свої характери та бути спасенними, є вартим того. Але для антихристів, якщо це не для того, щоб здобути благословення чи винагороди, якщо вінця й винагород немає, то робити все це не варте того – це все дурні вчинки, і це все прояви обману. Якою б великою не була рішучість або якою б піднесеною не була клятва, яку вони давали раніше, усе це можна просто так списати, і воно не рахується. Якщо вони так страждають і платять ціну, виконуючи свій обов’язок, а врешті-решт нічого не здобувають, то їм було б краще якомога швидше втекти з цього «клопітного місця». Антихристи розглядають присвячення себе Богові, страждання й плату ціни під час виконання свого обов’язку як речі, які вони змушені робити, і як розмінну монету для отримання капіталу, щоб обміняти його на вінець і винагороди. Ця відправна точка сама по собі неправильна, тож яким є кінцевий результат? Для деяких людей виконання їхнього обов’язку сходить нанівець, і вони не можуть трудитися до кінця. Водночас через свою природу-сутність такі люди постійно порушують істини-принципи під час виконання свого обов’язку, діючи необачно й самовільно та роблячи лише те, що перериває й заважає. Тож на що перетворюються обов’язки, які вони виконують? В очах Бога це не добрі вчинки, а лихі вчинки, і до того ж їх дуже багато. Такі результати мають першопричину. Чи може людина, яка просто не вірить в істину або в слова Божі, діяти згідно з Його словами? Безумовно, не може. Такі люди лише шукатимуть будь-якої нагоди, щоб похизуватися, захопити владу, контролювати інших, контролювати поведінку й думки інших і навіть контролювати все, що стосується людей, у власних цілях. Тому деяких із цих людей, які чинять багато лихих вчинків, виключають, а деякі, які є відносно підступними й добре вміють маскуватися, досі залишаються в Божому домі. Чому кажуть, що ці люди залишаються в Божому домі? Ці люди не коїли явного зла, і деякі з них навіть знають своє місце, добре поводяться й слухняні, роблячи все, що їх просять, але що стосується їхньої сутності, вони не можуть виконувати свої обов’язки та зобов’язання, докладаючи своїх найкращих зусиль. Вони не присвячують себе Богові, натомість байдикують і гають час, вірячи, що якщо вони витримають до кінця, то переможуть і щось здобудуть. Що це за люди? Це ті пристосуванці, ті люди, які докорінно не прагнуть до істини. Деякі люди скоїли певне зло в Божому домі, але згідно з адміністративними постановами Божого дому, вони не досягли рівня, щоб бути вичищеними чи виключеними, і вони досі виконують свої обов’язки. Насправді глибоко всередині вони знають, що причина, з якої Божий дім не вичистив і не виключив їх, полягає не в тому, що він недобре поінформований про них або не знає їхнього справжнього стану справ, а в тому, що є різні інші причини. Чимало із цих людей, яких не виключили, також є антихристами. Чому Я так кажу? Тому що ці люди зараз не мають шансу, але, виходячи з їхньої природи-сутності, щойно вони здобудуть статус і владу, вони негайно скоять багато зла. Крім того, хоча цих людей і не вичистили з Божого дому, зазвичай шкоди від виконання ними своїх обов’язків більше, ніж користі. Вони часто роблять погані речі, речі, які шкодять інтересам Божого дому. Хоча вони й самі це знають, вони ніколи не відчувають докорів сумління, ніколи не думають, що вчинили неправильно, і ніколи не думають, що не мали так чинити. Вони не шкодують, і який стан натомість виникає в їхніх серцях? «Доки божий дім не виключить мене, я просто тут отиратимусь і байдикуватиму, доки не спливе мій час. Я не прагнутиму до істини, і якщо вони попросять мене щось зробити, я зроблю, що зможу. Якщо я буду щасливий, я зроблю трохи більше, а якщо не буду щасливий, зроблю трохи менше. Крім того, я мушу стримувати їх і поширювати певний негатив та уявлення, поширювати слова осуду. Коли настане час, навіть якщо вони вичистять і виключать мене, і я не здобуду жодних благословень, я використаю деяких людей як цапів-відбувайлів і потягну за собою інших». Хіба це не злі люди? Вони спостерігають, які люди не мають розпізнання, які часто слабкі й негативні, які мають погану людськість, які розпусні, які схожі на невіруючих, а потім вони втягують цих людей і поширюють серед них негатив за лаштунками. Чи знають вони природу таких дій? Вони знають її надто добре. То чому вони досі можуть так чинити? (Їхню природу неможливо змінити.) Те, що їхня природа не може змінитися, – це те, що очевидно на поверхні, але що вони думають насправді? (Щоб помститися Богові, вони хочуть створити ситуацію, в якій програють усі, і зробити так, щоб інші загинули разом із ними.) Вони мають цей злостивий розум. Вони знають, що їхні дні полічені й що рано чи пізно їх мусять вичистити. Вони знають, що зробили, і знають природу цих учинків, але вони не тільки не навертаються, не каються й не відмовляються від зла, яке тримають, а натомість ще більше посилюють свої дії та втягують більше злих людей, щоб коїти зло разом із ними. Вони навіть поширюють негатив і розповсюджують уявлення, змушуючи більше людей покидати свої обов’язки та шкодячи інтересам Божого дому. Це несе в собі певну природу помсти, і цим вони ніби кажуть: «Я не можу далі вірити, і рано чи пізно божий дім мене обов’язково вичистить, тож я не дам вам усім спокою, і божому дому теж не дам спокою!» Перш ніж Божий дім ухвалить щодо них якесь рішення, вони завдають удару першими. Хіба це не вчинки злих людей? Вони вірять: «У мене немає надії здобути благословення. Вам не треба казати мені про те, що я робив раніше, – я все чітко розумію. Вам не треба мене виключати; я сам відмовлюся». Вони навіть вірять, що так чинити – це знати своє місце й бути розсудливим, що це мудрий крок. Вони кажуть: «Якщо ти не дозволиш мені здобути благословення, і я нічого не здобуду, я не тільки не покаюся, а й буду стримувати тебе, поширювати негатив і поширювати уявлення та облуду за твоєю спиною. Якщо я не можу здобути благословення, то й не думай, що інші здобудуть!» Хіба такі люди не злостиві? Деякі антихристи також поширюють такі слова: «Такі люди, як ми, – це об’єкти експлуатації в божому домі; ми всі надто дурні!» Вони бачать, що не можуть здобути благословення, тому спеціально зосереджуються на поширенні цих речей серед тих негативних, безтолкових людей, що не мають розпізнання. Хіба це не несе в собі природу завади? Щойно вони повірять, що не можуть бути непохитними в Божому домі, що не будуть благословенними й що рано чи пізно їх вичистять, шлях, який вони обирають, – це не відмовитися від зла, яке вони тримають, і визнати й покаятися перед Богом, щиро виконувати свій обов’язок і виправляти свої минулі помилки. Натомість вони ще більше посилюють поширення негативу в Божому домі, заважаючи іншим виконувати свої обов’язки, шкодячи й заважаючи роботі Божого дому, намагаючись змусити більше людей коїти зло, як вони, ставати негативними й відходити, і покидати виконання своїх обов’язків, чим досягають своєї мети помсти. Хіба це не те, що роблять злі люди? Чи й досі є Бог у серцях таких людей? (Ні, немає.) У їхніх серцях – невизначений Бог на небі, і вони вважають Бога, Якого можуть бачити люди на землі і Який працює серед людей, за людину. Є також деякі люди, які роблять навпаки. У своїх серцях вони завжди вірили в невизначеного Бога, але врешті-решт вони коряться людям, яких обожнюють як богів, тому вони коряться цим людям у всьому, що роблять. Що означає вірити в Бога так, ніби Він – людина? Коли вони вірять у невизначеного Бога, то вірять, що цей невизначений Бог, якого вони не бачать, може дарувати їм благословення й має достатньо здатності, щоб увести їх у наступний період і дати їм винагороди та вінець. Непомітно для себе вони починають сумніватися в практичному Богові на землі. Як би вони на Нього не дивилися, Він не схожий на Бога, тому їм важко в Нього вірити. У своїх серцях вони вірять лише в те, що Бог на небі – це істинний Бог, і оскільки практичний Бог, Якого вони бачать, надто незначний, надто нормальний і надто практичний, на їхню думку, Він не має того, що потрібно, щоб змусити їх вірити в Нього, і вони вважають цього Бога за людину. Коли вони вважають Бога за людину, у них виникають труднощі: «Крім того, що ця людина дає людям істину й деякі обіцянки, що ще вона може зробити? Як би я на нього не дивився, він не схожий на бога й не може принести людям жодних переваг чи вигод. Він просто людина; що ця людина може зробити? Якщо люди вірять у бога, у них ще є трохи надії, трохи духовної підтримки. Але якщо вони вірять у людину, які переваги й вигоди може дати їм ця людина? Чи можуть надії та підтримка людей реалізуватися в ньому? Чи не зійдуть вони нанівець? Якщо він людина, то не треба його боятися. Я казатиму, що маю казати, і робитиму, що маю робити, у нього на очах». Ось як злі люди ставляться до Бога. Коли вони Його не бачили, вони уявляють, що Бог такий величний, такий священний, такий, що Його не можна образити, але коли вони бачать Бога на землі, їхні фантазії та уявлення стають непереконливими. Що вони робитимуть, коли це станеться? Вони ставляться до Бога як до людини. Тоді та крихта поваги до Бога в їхніх серцях зникає, не кажучи вже про їхній жах чи страх перед Ним. Без цих речей злі люди стають сміливішими, а лінії захисту й обачність у їхніх серцях зникають, і тоді вони наважаться будь-що зробити. Навіть якщо такі люди вірять до самого кінця, вони однаково будуть людьми, які опираються Богові.

Антихристам легко вірити в Бога на небі, але вірити в Бога на землі для них справді важко. Павло був живим прикладом цього. Яким був кінцевий результат його віри в Христа? На що врешті-решт перетворилася мета, якої він прагнув у своїй вірі в Христа? Він хотів стати христом і замінити Христа. Він заперечував Бога на землі й хотів отримати вінець і благословення від Бога на небі. Ці антихристи точнісінько такі самі, як Павло. Вони вважають Бога на землі за людину, а невизначеного Бога на небі, якого не можна побачити, вважають за найвеличнішого Бога у своїх серцях, якого можна обманювати, гратися з ним за бажанням, тлумачити як завгодно, робити предметом уявлень і опиратися йому досхочу. Ось у чому різниця між тим, як маловіри й антихристи ставляться до Бога на небі й до Бога на землі. Саме тому, що вони ставляться до Бога на землі з таким ставленням, вони по-різному проявляють себе у ставленні до своїх обов’язків. Ці прояви охоплюють те, що вони дедалі менше цікавляться своїми обов’язками й бажають їх виконувати, коли бачать Бога на землі. Це змушує їх втрачати інтерес до віри в Бога й породжує деякі негативні думки та прояви. Тому зрештою антихристи не можуть бути непохитними; навіть якщо церква їх не вичистить, вони підуть за власним бажанням. Чи знаєте ви такі приклади? (Так, я раніше зустрічав одного антихриста. Він був особливо свавільним. Він не прагнув до істини й не практикував істину, і виконував свій обов’язок недбало й несумлінно. Крім того, він не докладав зусиль для вивчення своєї професії, був особливо ледачим і поводився зарозуміло. Щодня його турбували лише їжа та одяг, і він чинив блуд. Коли його виключили, у нього не було ані найменшого наміру каятися, натомість він відчув, що це своєрідне полегшення.) Такі люди не цінують можливості виконувати обов’язок, а тим паче не поважають і не цінують свій власний обов’язок, вони недбалі й марнують свій час. Чи бесідував хтось із ним про те, що так не можна виконувати обов’язок? (Так. Я також бесідував із ним, але він не слухав, його ставлення було досить недбалим.) Нехай хтось інший наведе приклад. (Був один режисер, який постійно недбало виконував свій обов’язок; значна частина відзнятого ним матеріалу була непридатною, і він також спричиняв переривання й завади. Після того, як його перевели до групи Б, він перестав виконувати свій обов’язок. Він цілими днями був зайнятий тим, що ходив на роботу й заробляв гроші, і він водився з невіруючими, і врешті-решт його вичистили. Насправді, навіть якби церква його не вичистила, він би пішов за власним бажанням. Він не прагнув до істини й зрештою не зміг бути непохитним.) Характер-сутність цих антихристів однаковий, вони відчувають відразу до істини й до позитивних речей, вони люблять неправедність, і в них надзвичайно сильні амбіції та жага. Вони ставляться до свого обов’язку як до гри й недбало, а їхній стиль поведінки особливо неналежний і нестриманий. Їхня природа нечестива й порочна. Вони приходять у Божий дім і виконують обов’язок лише для того, щоб здобути благословення, і якби не для здобуття благословень, вони б не вірили в Бога! Між цими людьми й невіруючими докорінно немає жодної різниці, вони – справжнісінькі маловіри й невіруючі, це їхня сутність. Якщо ти не дозволиш їм бути схожими на невіруючих і змусиш їх виконувати свій обов’язок серед віруючих у Бога, вони вважатимуть це життя дуже болісним, і кожен день здаватиметься їм катуванням. Вони відчувають, що нецікаво виконувати свій обов’язок із братами та сестрами в Божому домі, поводячись добре й тримаючись свого належного місця, і що це життя не таке вільне й розкуте, як водитися з невіруючими у світі, – вони вважають такий спосіб життя цікавим. Тому їхній прихід у Божий дім і виконання обов’язку відбувається суто через те, що в них немає іншого вибору, це зумовлено наміром здобути благословення й робиться заради задоволення їхніх особистих амбіцій та жаги. Судячи з їхньої природи-сутності, вони докорінно не люблять істину чи позитивні речі, не кажучи вже про віру в те, що Бог може здійснити. Вони – справжнісінькі маловіри й справжнісінькі пристосуванці. Вони прийшли не для того, щоб виконувати свої обов’язки, вони прийшли, щоб коїти зло, спричиняти завади й укладати угоди. Тому, судячи із сукупності цих проявів антихристів, коли ці люди перебувають у Божому домі, вони корисні чи шкідливі для його роботи? (Шкідливі.) Чи бачив ти коли-небудь людину із сутністю антихриста, яка є дещо обдарованою та здібною і яка може триматися свого належного місця, виконуючи свій обов’язок у Божому домі, не створюючи проблем чи переривань? Припустимо, ти кажеш антихристу: «Для такої людини, як ти, яка в минулому коїла певне зло, невідомо, чи будуть у тебе якісь перспективи чи доля в майбутньому. Оскільки ти дещо обдарований, просто старанно надавай послуги в Божому домі!» Чи буде він готовий надавати послуги, не зважаючи на те, чи буде він благословенний, чи зазнає нещастя? Абсолютно ні. Люди, які можуть цього досягти, – це люди з відносно доброю людськістю, але чи мають антихристи таку людськість? (Ні, не мають.) Їхній характер порочний. Вони думають: «Якщо ти не даси мені вигод або якихось обіцянок чи зобов’язань, то як я можу старанно працювати для тебе? Навіть не думай про це, нізащо!» Це порочний характер. Це всеосяжний прояв того, як антихристи ставляться до свого обов’язку, до Бога та до Божих вимог. Як ви думаєте, чи є антихристи, які кажуть: «Бог підніс мене й дав мені цей дар, тому я пожертвую себе Богові»? (Ні.) Що б вони сказали? «Ти хочеш мене експлуатувати? Ти просто цінуєш мої дари й таланти. Якщо ти хочеш скористатися мною, то тобі треба дати мені якісь вигоди. Якщо ти хочеш мене експлуатувати, то нізащо цього не буде!» Вони не вірять, що це Бог їх підносить, і не вірять, що це дана Богом можливість, яку вони мають цінувати, вони вірять, що їх експлуатують. Ось у що вірять антихристи. Деякі люди, можливо, тимчасово невігласи; вони спричиняють переривання й завади, роблять погані речі, а потім їх ізолюють для самоаналізу. Ті, хто прагне до істини, деякий час розмірковують і кажуть: «Я мушу зізнатися й покаятися перед Богом, і я не можу так чинити в майбутньому. Я мушу навчитися коритися, навчитися співпрацювати з іншими й навчитися шукати істину й діяти згідно з Божим словом, я не мушу знову коїти зло». Згодом церква влаштовує так, щоб вони виконували свій обов’язок, і вони дякують Богові, заливаючись слізьми, цінуючи від щирого серця цей шанс, який Бог їм дав. Вони вважають за честь мати можливість знову виконувати свій обов’язок. Вони відчувають, що мають це цінувати й не дозволити цьому знову вислизнути, і вони виконують свій обов’язок краще, ніж раніше. Вони мають певне знання про себе й зазнали певних змін. Хоча вони досі можуть робити деякі невіглаські речі, і досі можуть ставати негативними й слабкими, і час від часу кидати свою роботу, судячи з їхнього загального менталітету й ставлення, вони вже змінилися. Вони ненавидять свої попередні вчинки й мають певне знання про цю справу. Вони можуть прийняти істину й дещо покірні. Що важливіше, коли Божий дім дозволяє їм повернутися й виконувати свій обов’язок, вони не відмовляються, не виправдовуються й не опираються, і вони, безумовно, не говорять неприємних речей. Натомість вони вважають це за честь і відчувають, що Бог не покинув їх, і вони думають, що, оскільки в них досі є шанс виконувати свій обов’язок у Божому домі, вони мають його цінувати. Їхнє ставлення вже зазнало великих змін. Такі люди – це ті, хто може бути спасенний.

Яка різниця між антихристами й людьми, які можуть бути спасенними? Коли антихристи виконують свій обов’язок, вони хочуть, щоб останнє слово було за ними, вони прагнутимуть влади й вигод, і вони просто робитимуть усе, що їм заманеться. Якщо вони не здобудуть влади чи вигод, то не захочуть виконувати свій обов’язок. Після того, як вони переривають роботу церкви й заважають їй, і Божий дім їх відсторонює, ізолює чи вичищає, чи здатні вони по-справжньому покаятися? Що вони кажуть? «Ви хочете, щоб я покаявся, щоб ви могли мене експлуатувати? Ви притягуєте мене, коли я корисний, і відштовхуєте, коли я вам не потрібен». Що це за перекручена логіка? Що означає «відштовхувати»? Якби вони не коїли зла, чи мав би Божий дім із ними справу? Чи розбирався б Божий дім із ними самовільно, якби вони виконували свій обов’язок згідно з принципами? Ці люди завдали збитків роботі церкви, тому що вони спричиняли переривання й завади та коїли зло. Божий дім розібрався з ними, а вони не тільки відмовляються це прийняти чи розмірковувати над собою й намагатися пізнати себе, а натомість сповнені обурення. Вони відчувають, що вони більше не популярні й не при владі, і що їх кривдять і погано з ними поводяться. Коли їм знову дають шанс виконувати свій обов’язок, вони не тільки не вдячні у своїх серцях і не цінують цієї можливості, а й навіть висувають неправдиве зустрічне звинувачення, кажучи, що Божий дім їх експлуатує. Вони не приймають від Бога ставлення, з яким Божий дім із ними поводився. Натомість вони вірять, що це люди їх кривдили, відштовхували й погано з ними поводилися. Їхні серця сповнені скарг, і вони не хочуть знову виконувати свій обов’язок. Їхнє виправдання того, що вони не хочуть знову виконувати свій обов’язок, полягає в тому, що вони не хочуть, щоб їх експлуатували, і вони вірять, що кожного, хто виконує свій обов’язок, експлуатує Божий дім. Це так безглуздо й облудно! Чи є в цьому хоч одне слово, що відповідає істині, людськості чи раціональності? (Ні.) Отже, антихристи не приймають істину, їхні серця сповнені запальності, сповнені порочності, сповнені скарг, сповнені угод, і, що ще більше, їхні серця сповнені особистих бажань. Ці речі наповнюють їхні серця. Вони не можуть прийняти від Бога ні те, що Божий дім якось із ними розбирається, ні будь-яке середовище, яке Бог для них влаштовує. Вони можуть підходити до цих речей лише із запальністю, відплачуючи зуб за зуб і око за око. Вони підходять до всього цього, використовуючи методи сатани й логіку сатани. Тож врешті-решт вони однаково не здобувають істину й можуть бути лише відсіяними. Різні люди по-різному реагують на те, що їх замінюють і коригують їхні обов’язки, або навіть на те, що їх ізолюють чи вичищають. Люди, які щиро люблять істину, гидують власними вчинками. Антихристи, які не люблять істину, не тільки не приймають цих речей від Бога у своїх серцях, а й сповнені ненависті. Які наслідки цього? Це породжує в них скарги, наклепи, суд і засудження. Це призводить до того, що вони відкидають Бога й хулять Його. Це джерело їхнього фіналу, і він визначається їхньою природою-сутністю. Антихристи нездатні розуміти істину, приймати речі від Бога й коритися всьому, що влаштував Бог, тому їхній фінал визначений. У цьому житті їх вичищає Божий дім; не варто й згадувати, що з ними станеться у світі прийдешньому. Чи можете ви розгледіти ці справи наскрізь? Якщо ви виявите таких людей навколо себе, чи зможете ви порівняти ці Мої слова з ними? Які найпомітніші прояви антихристів? Не вірити в істину, не приймати істину, не коритися Божим улаштуванням і упорядкуванням, не бути здатним прийняти щось від Бога, і не визнавати своїх помилок чи каятися, незалежно від того, які провини вони вчинили. Це визначає, що ці люди від сатани і що вони – об’єкти знищення.

Ви всі маєте порівнювати себе з різними відкриттями, проявами й практиками антихристів, які Я розвінчав; під час виконання своїх обов’язків ви, безсумнівно, демонструватимете деякі з цих проявів, відкриттів і практик, але чим ви відрізняєтеся від антихристів? Чи можете ви приймати від Бога те, що з вами трапляється? (Так, можемо.) Здатність приймати від Бога те, що з тобою трапляється, – це найрідкісніша річ. Чи можете ви навернутися, якщо підете хибним шляхом, зробите щось неправильне, зробите невіглаські речі або вчините переступи? Чи можете ви покаятися? (Так, можемо.) Здатність покаятися й навернутися – це найцінніша й найрідкісніша річ. Але антихристам бракує саме цього. Це мають лише люди, яких спасе Бог. Якими речами найважливіше володіти? По-перше, вірити, що Бог – це істина; це найфундаментальніша річ. Чи можете ви це робити? (Так, можемо.) Антихристи не мають цієї найфундаментальнішої речі. По-друге, приймати, що Боже слово – це істина; це також можна вважати найфундаментальнішою річчю. По-третє, коритися Божим улаштуванням і упорядкуванням. Це абсолютно недосяжно для антихристів, але саме тут для вас починаються труднощі. По-четверте, приймати все від Бога, не сперечаючись, не виправдовуючись, не наводячи причин і не нарікаючи. Це абсолютно неможливо для антихристів. По-п’яте, каятися після бунту чи вчинення переступів. Цього вам буде просто важко досягти. Це коли після вчинення переступів люди поступово здобувають певне знання про свої власні розбещені характери через період роздумів і пошуку, смутку, негативу й слабкості. Звісно, це вимагає часу. Це може зайняти рік чи два, а, може, й довше. Людина може по-справжньому покаятися лише після повного розуміння своїх розбещених характерів і підкорення від серця. Хоча це нелегко, зрештою прояви покаяння можна побачити в тих, хто прагне до істини, у тих, хто може здобути Боже спасіння. Але антихристи цього не мають. Подумайте, який антихрист не ворушить минуле через три-п’ять років, або навіть через 10 чи 20 років після того, як зробив щось погане? Незалежно від того, скільки часу минуло, коли ти знову з ними зустрінешся, усе, про що вони говорять, – це все ті ж їхні аргументи. Вони досі не визнають і не приймають своїх власних лихих вчинків, і вони навіть не виявляють ані найменшого каяття. Це різниця між антихристами й звичайними розбещеними людьми. Чому антихристи не можуть виявляти каяття? У чому першопричина? Вони не вірять, що Бог – це істина, що призводить до їхньої нездатності прийняти істину. Це безнадійно, і це визначається сутністю антихристів. Коли ви чуєте, як Я аналізую різні прояви антихристів, ви думаєте: «Мені кінець. У мене також є характер антихриста – хіба я не антихрист?» Хіба це не брак розпізнання? Це правда, що ти маєш характер антихриста, але ти відрізняєшся від антихристів тим, що ти досі маєш позитивні речі. Ти можеш прийняти істину, зазнатися, покаятися й змінитися, і ці позитивні речі можуть дозволити тобі відкинути характери антихристів і дозволити твоїм розбещеним характерам очиститися, а тобі – досягти спасіння. Хіба це не означає, що в тебе є надія? У тебе ще є надія!

Ви всі вважаєте написання статей із досвідними свідченнями дуже важким і не можете їх створювати. Деякі люди пишуть лише одну статтю-свідчення після багатьох років досвіду. Деякі пишуть лише одну після 10 чи 20 років віри, і вони узагальнюють квінтесенцію досвіду усіх цих років в одне ціле. Дехто вірить у Бога 30 років і досі не має справжнього досвідного знання. Суть у тому, що вони не розуміють істину. Отже, що Мені робити, коли переді Мною постає ця нинішня ситуація вашого нерозуміння істини? Я мушу говорити з вами більше, терпляче й щиро, говорити більше й довго, а ви мусите мати трохи терпіння й більше слухати Мою бесіду. Слухайте уважно, здобувайте розпізнання й прагніть зрозуміти сутність кожного аспекту істини. Як Я щойно сказав, якщо ти розумієш, які прояви тих, хто має характер антихристів, які прояви тих людей із сутністю антихристів і в чому різниця між ними, то в тебе буде шлях, яким іти, і водночас у тебе також буде розпізнання. Ти зможеш розпізнавати свої власні розбещені характери й сутність антихристів. Якщо ти зустрінеш антихриста, ти зможеш швидко розпізнати й розвінчати його, швидко зупинити й обмежити його необачні й самовільні дії та практики, а також запобігти збиткам, завданим його лихими вчинками роботі церкви, або зменшити їх. Інакше, якщо ви маєте погану здатність до сприймання й вам бракує розпізнання, або якщо ви не скрупульозні, коли йдеться про істину, і завжди просто розумієте доктрини й не можете розгледіти сутність людини наскрізь, це призведе до того, що ви не тільки не зможете розпізнати антихристів навколо себе, а й слідуватимете за ними, ніби вони – добрі лідери. Подумайте уважно, зважте уважно, чи приносять справи, які роблять антихристи, більше користі Божому дому чи більше шкоди? Після ретельного розгляду ви можете побачити: хоча, здається, антихристи роблять деякі добрі справи, працюючи в Божому домі, насправді вони завдають більше шкоди, ніж користі. Гра не варта свічок. Насправді їхні добрі вчинки несуть ще більші приховані небезпеки, завдаючи роботі церкви більше шкоди, ніж користі. Роль, яку ці люди відіграють у Божому домі, – це роль слуг сатани.

25 квітня 2020 року