Додаток. Історія Даміна та Сяоміна

Перш ніж перейти до головної теми нашої бесіди, почнемо з розповіді історії. Яка користь від розповіді історій? (Їх легко запам’ятати.) На цей момент скільки легких для запам’ятовування історій я вже розповів? (Історію Дабао та Сяобао.) «Історію Дабао та Сяобао» я розповідав минулого разу. (Ще була історія під назвою «Полювання на щурів» та історія про керівниць.) Я вже розповів чимало історій. Чому я розповідаю історії? Насправді мета полягає в тому, щоб перейти до більш невимушеної, легкої та зрозумілої форми бесіди про певні істини, які люди повинні розуміти. Якщо ви, слухаючи історії, зрозумієте істини, і ці істини допоможуть вам у різних аспектах вашого входження у повсякденному житті, тоді ці історії розповідалися недаремно. Це означає, що ви насправді розумієте істини, про які йдеться в історіях, що ви розумієте їхню практичну сторону, а не просто слухаєте їх як звичайні історії. Минулого разу я розповідав історію про Дабао та Сяобао. Сьогодні я розповім історію про Даміна та Сяоміна. Слухаючи, подумайте про те, що саме ця історія має допомогти вам зрозуміти та якого аспекту істини вона стосується.

Дамін і Сяомін – батько й син. Деякий час тому Дамін разом із сином Сяоміном прийняли нову роботу Бога. Це добра річ? (Так.) Це добра річ. Сяомін ще маленький і вміє лише трохи читати, тому Дамін щодня читає йому Божі слова та терпляче пояснює ті місця, які Сяомін не розуміє. Через деякий час Сяомін починає розуміти чимало доктрин про те, як жити по-людськи, а також деякі слова, яких він ніколи раніше не зустрічав до того, як почав вірити в Бога, наприклад, покора, віра, чесність, лукавість тощо. Бачачи успіхи свого сина, Дамін дуже тішиться. Однак останнім часом Дамін помітив, що хоч би скільки він читав Сяоміну Божі слова, у поведінці й словах сина майже немає прогресу. Дамін відчуває тривогу, і в його серці з’являється ноша. Він розмірковує: «Як мені зробити так, щоб мій син, читаючи Божі слова, зрозумів трохи істини, продемонстрував певні зміни так, щоб інші схвалювали його, показували йому великий палець угору та хвалили його як хорошу дитину? А тоді, завдяки поведінці Сяоміна, вони могли б схвально говорити про те, що віра в Бога – це добре, і через зміни мого сина можна було б проповідувати Євангеліє іншим – як же добре було б!». Розвинувши таку ношу, Дамін постійно розмірковує: «Як мені правильно навчити Сяоміна більше розуміти, як жити по-людськи, щоб він поводився краще й відповідав Божим намірам? І нарешті, коли Сяомін стане хорошою дитиною, і всі його хвалитимуть, тоді всю славу можна буде віддати Богові. Це було б прекрасно! Тоді важкий камінь із мого серця спаде». Чи є ноша, яку відчуває Дамін, розумною? Чи можна вважати, що він виконує належне йому завдання? (Так.) З цього погляду його відправна точка правильна – це справді розумно й можна вважати належним завданням. Чи є шлях, який Дамін обрав для Сяоміна, правильним чи хибним? Добрий він чи поганий? Побачимо далі. Дамін часто молиться й благає Бога про це, і нарешті одного дня в нього з’являється «натхнення». Яке саме «натхнення»? Так зване «натхнення» – у лапках. Якщо це «натхнення» взято в лапки, то про який же шлях говорить Дамін? Чи можете уявити, що буде далі в цій історії? Не дуже зрозуміло, правда? Щось невідоме.

Одного дня, прочитавши синові Божі слова, Дамін дуже серйозно запитує Сяоміна, чи добре вірити в Бога. Сяомін урочисто відповідає: «Вірити в Бога – це добре. Люди, які вірять в Бога, не кривдять інших, не потрапляють у лихо, можуть увійти на небеса та після смерті не будуть послані до пекла». Чи правильно говорить Сяомін? Зважаючи на його вік, те, що Сяомін може так говорити, – це вже непогано. Його розуміння віри в Бога дуже просте, воно початкове й надзвичайно поверхове, але для нього це вже досить глибоко. Почувши це, Дамін тішиться й відчуває полегшення, і каже: «Молодець, Сяоміне, ти досяг прогресу. Здається, твоя віра в Бога має певну основу. Батькові дуже приємно й радісно. Але чи справді вірити в Бога настільки просто?». Сяомін замислюється на мить і каже: «Хіба не про це говорять усі Божі слова? А що там ще є?». Дамін одразу відповідає: «Божі вимоги не обмежуються лише цим. Ти так довго віруєш у Бога, а коли брати та сестри приходять у гості, ти навіть не знаєш, як їх привітати. Відтепер, коли зустрінеш літніх людей, звертайся до них «дідусю» й «бабусю»; коли зустрінеш молодших за них дорослих людей, звертайся до них «дядьку», «тітко» або «старший брате», «старша сестро». Так ти станеш дитиною, яку всі люблять, а Бог любить лише тих дітей, яких люблять усі. Відтепер слухай мене й роби так, як я кажу; якщо я кажу тобі, як когось назвати, – ти так і називай». Сяомін бере батькові слова близько до серця, відчуваючи, що батько каже правильно. У своєму юному серці він вірить, що батько старший, прочитав більше Божих слів і знає більше, ніж він сам. До того ж батько щиро дбає про нього й точно не поведе його хибним шляхом, тож усе, що каже батько, – має бути правильним. Сяомін ще не розуміє, що таке істина, а що таке доктрина, але принаймні він знає, що є добрим, а що поганим, що правильним, а що хибним. Після батькових слів і в Сяоміна розвивається певна ноша щодо цього питання. Відтепер, коли Сяомін іде кудись із батьком, і вони зустрічають когось, якщо батько каже звернутися «тітко», – він говорить: «Добрий день, тітко»; якщо батько каже сказати «дядьку», – він каже: «Добрий день, дядьку». Усі люди хвалять Сяоміна як чемну, виховану дитину, а також із похвалою відгукуються про Даміна як про належного батька. Сяомін дуже тішиться, міркуючи подумки: «Батькові настанови добрі; усім, кого я зустрічаю, я подобаюсь». У душі Сяомін відчуває радість і навіть певну гордість, думаючи, що батькові настанови й справді добрі й правильні.

Одного дня, щойно Сяомін повертається зі школи, він біжить до батька й каже: «Батьку, здогадайтеся, що сталося? Старий Чжан із сусіднього двору впіймав ось таку велику…» Не встиг він договорити, як Дамін перебиває його: «Старий Чжан? Як ти можеш так казати, Сяоміне? Ти досі віруєш у Бога чи ні? Як ти можеш називати його «старим Чжаном»? Ти забув, що я тобі казав, у тебе немає справжньої віри в Бога, ти не істинно віруючий. Дивись, я це пам’ятаю, і можу тобі допомогти й нагадати. Ти маєш називати його дідусем Чжаном, зрозумів?». Сяомін обмірковує це: «Називати його дідусем Чжаном також підходить». І продовжує: «Отже, дідусь Чжан із сусіднього двору впіймав ось таку велику рибу! І стара Чжан була така рада!». «Ти знову забув?» – каже Дамін. «Ти й досі нічого не розумієш, хлопче. Я ж щойно тобі сказав, що ти маєш називати його дідусем Чжаном; а це значить, що його дружину, яка належить до того самого покоління, слід називати як? Її потрібно називати бабусею Чжан. Запам’ятай це. Ніколи більше не кажи «старий Чжан» або «стара Чжан», бо люди сміятимуться з нас. Хіба це не було б ганьбою для нас, як для віруючих? Вони б казали, що ми нечемні й негідні, не такі, як віруючі. Це не приносить слави Богові». Спершу Сяомін був збуджений, так хотів розповісти батькові про велику рибу, яку впіймав старий Чжан, але після батькових зауважень він втрачає інтерес і не хоче більше про це говорити. Він розвертається, несучи свій наплічник, і бурмочучи йде геть: «Ти думаєш, що все знаєш, із цим усім «дідусь Чжан, бабуся Чжан». Яке нам до того діло? Наче ти тут єдиний духовний!» Дамін відповідає: «Власне, я й справді духовний! Бо стосовно більшості людей, хоч би скільки їм було років, я можу визначити їхній рівень старшинства за одним поглядом на вік і знаю, як до них треба звертатися. Я звертаюся до старших людей «дядьку» й «тітко», тож чому ти навіть звертання правильно не можеш запам’ятати? Ми, віруючі, не можемо цього забувати; не можна плутати звертання до різних поколінь». Після такого докору Сяомін не дуже добре почувається, але в глибині душі він однаково вважає, що батько має рацію; усе, що робить батько, – правильне, і навіть якщо йому цього не хочеться, він визнає, що помиляється. Відтоді, коли він бачить старого Чжана або стару Чжан, він називає їх відповідно: «дідусь Чжан» і «бабуся Чжан». Усе, чого вчить і що прищеплює йому батько, Сяомін бере близько до серця. Добре це чи погано? Поки що здається, що це добре, чи не так?

Одного дня Сяомін іде з батьком на прогулянку й бачить стару свиню, яка веде виводок поросят. Зв’язок між свинею та її поросятами дуже тісний. Сяомін думає, що все створене Богом є добрим; хоч би це була свиня чи собака – у них теж є материнські інстинкти, і їх слід поважати. Цього разу Сяомін не говорить зухвало й не називає її зопалу «старою свинею». Боячись помилитися й розсердити батька, він тихо питає: «Батьку, а скільки років цій свині? Вона народила стільки поросят. Як мені її називати?». Дамін замислюється на хвилину: «І як же нам її назвати? Важко сказати». Побачивши, що батько задумався й не може знайти відповіді, Сяомін нарікає: «Хіба ти не прочитав багато Божих слів? Ти ще й старший за мене; як же ти навіть цього не знаєш?». Підбурений словами Сяоміна, Дамін трохи ніяковіє й каже: «Що, якщо ми назвемо її бабусею?». Але не встиг Сяомін звернутися до свині, як Дамін передумав і каже: «Не можна називати її бабусею; це ж поставило б її в один ряд із твоєю рідною бабусею по матері, чи не так? Називати її бабунею Свинею було б іще гірше – це поставило б її в один ряд із моєю матір’ю. Оскільки вона народила стільки поросят, ми не можемо знехтувати її ідентичністю чи статусом, і ми не маємо хибно визначати її покоління. Ми маємо називати її “тіткою Свинею”». Почувши це, Сяомін із повагою вклоняється свині й гукає: «Вітаю, тітко Свине». Свиня злякалась і в паніці разом із поросятами кинулася тікати. Побачивши це, Сяомін замислюється, чи правильно він до неї звернувся. Дамін каже: «Напевно, свиня просто зраділа й розхвилювалася, тому так і відреагувала. Надалі, коли ми стикаємося з такими ситуаціями, хоч би що казали чи робили інші, ми маємо поводитися саме так. Будь чемним і дотримуйся соціальних норм; навіть свині радітимуть, коли це побачать». Із цієї ситуації Сяомін дізнається щось нове. Що саме? Він каже: «Бог створив усе суще. Поки всі живі істоти поважають одна одну, поводяться чемно, розуміють рівень старшинства, шанують старших і люблять молодших, тоді всі живі істоти можуть співіснувати в гармонії». Тепер Сяомін розуміє цю доктрину. Почувши це, батько хвалить його, кажучи, що Сяомін – надзвичайно здатний до навчання хлопчик. Відтоді Сяомін стає ще більш чемним і вихованим. Де б він не був, він поводиться добре й вирізняється серед інших. Хіба ж він не «хороший хлопчик»? Так, він «хороший хлопчик» – у лапках. Так і закінчується ця історія.

Що ви думаєте про цю історію? Хіба вона не доволі кумедна? Як з’явилася ця історія? Вона походить із мовлення, дій, поведінки, думок і поглядів людей у реальному житті – усе це було стисло викладено в цій невеликій історії. Про яке питання розповідає ця історія? Які проблеми Даміна ви бачите в цій історії? Що можна сказати про Сяоміна? В чому полягає сутність проблем Даміна? Передусім подумайте: чи відповідала істині хоч якась частина того, що Дамін узагальнив і практикував? (Ні.) Тоді що ж він практикував? (Уявлення та фантазії.) Звідки взялися ці уявлення та фантазії? (Із традиційної культури.) Корінь – у традиційній культурі; його уявлення та фантазії були продуктами зараження, формування та виховання традиційною культурою. Він узяв те, що вважав найкращим, найбільш позитивним, найсуттєвішими елементами традиційної культури, перепакував їх і перетворив на те, що, на його думку, було істиною, яку його син мав практикувати. Чи можна вважати цю історію очевидною та легкою для розуміння? (Так.) Поділіться тим, що ви зрозуміли й що змогли сприйняти, слухаючи цю історію. (Після прослуховування я відчув, що проблема Даміна полягала в тому, що, хоча він і вірив у Бога, він ніколи не докладав зусиль до Божих слів. Він вірив у Бога, спираючись на традиційні уявлення людей, думаючи, що якщо він дотримуватиметься тих поверхових норм, Бог буде задоволений. Він не шукав і не розмірковував, виходячи з Божих слів, чого насправді Бог вимагає від людей і як слід жити нормальною людськістю.) Чим жив Дамін? (Уявленнями та фантазіями.) Жити уявленнями та фантазіями – це порожній вислів; насправді він жив традиційною культурою й ставився до традиційної культури як до істини. Він жив традиційною культурою – які деталі це охоплює? Чому він хотів, щоб Сяомін звертався до людей певними титулами? (На поверхні він говорив, що робить це для того, щоб через ці добрі вчинки прославляти Бога, але насправді він хотів задовольнити власне марнославство, хотів, щоб його хвалили за те, що він уміє добре виховувати свою дитину.) Так, саме таким був його намір. Його виховання не мало на меті допомогти дитині зрозуміти Божі слова та істину; мета полягала в тому, щоб через поведінку дитини здобувати славу собі та задовольняти своє власне марнославство. Це також є проблемою. Чи є проблема в тому, щоб постійно зосереджуватися на прикрашанні та «упаковуванні» себе через поведінку? (Так.) Це вказує на проблему з тим шляхом, яким він ішов, і це – найсерйозніша проблема. Яка мета постійного зосередження на «пакуванні» власної поведінки? Це прагнення здобути людське захоплення, викликати лестощі та почути похвалу на свою адресу. Яка природа цього? Це лицемірство, це фарисейський підхід. Ті, хто зосереджується на зовні гарній поведінці, хто зосереджується на «пакуванні» своєї поведінки, хто вкладає багато зусиль у поведінку, – чи розуміють вони істину? (Ні.) Вони багато читають Божі слова та докладають чимало зусиль, то чому ж вони не розуміють істини? Тому що вони не розуміють, що Боже управління та спасіння людства спрямовані на те, щоб змусити людей зрозуміти істину, щоб удосконалити людей та щоб змусити їх пройти зміну характеру – цього вони не розуміють. Вони думають так: «Хай би як я читав Божі слова, я буду підсумовувати певні слова, дії та поведінку, з якими людям легше погодитись, які їм подобаються і які вони будуть схвалювати, і тоді я житиму цим і міцно триматимусь цього в реальному житті. Це те, що зробив би справжній віруючий».

Чи маєте ви проблеми, подібні до проблем Даміна? Окрім очевидних аспектів, які ми щойно обговорювали, таких як дотримання соціальних норм, увага до старшинства, повага до старших і турбота про молодших, а також підтримання належного порядку між старшими й молодшими, чи є ще подібні форми поведінки, думки, погляди або розуміння? Чи вмієте ви самі заглиблюватися в ці проблеми та аналізувати їх? Наприклад, у церкві, якщо хтось старший за віком або вже багато років вірить у Бога, ти завжди хочеш зберегти йому обличчя. Ти даєш йому договорити, не перебиваєш його, навіть якщо він говорить нісенітниці, і навіть коли він робить щось неправильно та потребує обтинання, ти однаково намагаєшся зберегти йому обличчя й уникаєш критики при інших, вважаючи, що хоч би наскільки його дії можуть бути нерозумними чи поганими, усі однаково мають його прощати й терпіти. Ти також часто навчаєш інших: «Ми маємо зберігати обличчя старшим і не шкодити їхній гідності. Ми – молодші за них». Звідки походить це поняття «молодші»? (Із традиційної культури.) Воно бере свій початок із мислення традиційної культури. Крім того, у церкві сформувалася певна атмосфера: коли люди зустрічають старших братів і сестер, вони тепло звертаються до них як до «старшого брата», «старшої сестри», «тітки» або «брата, старшого за віком», наче всі є частиною однієї великої родини; до цих старших людей виявляють особливу повагу, що несвідомо залишає в інших гарне враження про молодших. Ці елементи традиційної культури настільки глибоко вкорінені в мисленні й самій суті китайського народу, що вони постійно поширюються та формують атмосферу церковного життя. Оскільки людей часто обмежують і контролюють ці уявлення, вони не лише особисто їх схвалюють, докладають зусиль, щоб діяти та практикувати в цьому напрямку, але й схвалюють те, що інші роблять так само, і навчають їх слідувати цьому. Традиційна культура не є істиною; це безсумнівно. Але чи достатньо людині просто знати, що вона не є істиною? Те, що вона не є істиною, – це лише один аспект; навіщо ж тоді нам її аналізувати? В чому її корінь? У чому полягає суть проблеми? Як можна відпустити ці речі? Аналіз традиційної культури здійснюється з метою надання тобі цілковито нового розуміння теорій, думок і поглядів на цей аспект, глибоко вкорінених у твоєму серці. Як досягти такого цілковито нового розуміння? Передусім ти маєш знати, що традиційна культура походить від сатани. А як сатана прищеплює людям ці елементи традиційної культури? У кожну епоху сатана використовує відомих діячів і великих людей, щоб поширювати ці думки, ці так звані вислови й теорії. Потім поступово ці ідеї систематизуються та конкретизуються, дедалі більше наближаючись до життя людей, і зрештою стають поширеними серед них; мало-помалу ці сатанинські думки, вислови та теорії прищеплюються в людську свідомість. Після такого ідеологічного впливу люди вважають ці думки й теорії, що походять від сатани, найпозитивнішими речами, які слід практикувати і яких потрібно дотримуватися. Потім сатана використовує їх, щоб ув’язнювати й контролювати людську свідомість. Покоління за поколінням люди виховувалися, формувалися й перебували під контролем за таких обставин аж до сьогодні. Усі ці покоління вірили, що традиційна культура є правильною та гарною. Ніхто не аналізує походження чи джерело цих так званих гарних і правильних речей – саме це й надає проблемі її серйозності. Навіть деякі віруючі, які багато років читали Божі слова, досі вважають це правильними й позитивними речами настільки, що вірять, ніби це може замінити істину й замінити Божі слова. Ба більше, дехто вважає: «Скільки б ми не читали Божі слова, живучи серед людей, так звані традиційні ідеї та традиційні елементи культури – такі як «Три покори й чотири чесноти», а також поняття на кшталт доброзичливості, праведності, пристойності, мудрості й надійності – не можна відкидати. Адже вони передаються нам від предків, які були мудрецями. Ми не можемо йти проти вчень наших предків лише тому, що віримо в Бога, і не можемо змінювати чи відкидати вчень наших предків і тих давніх мудреців». Такі думки й усвідомлення є в серцях усіх людей. Несвідомо всі вони й досі перебувають під контролем цих елементів традиційної культури та зв’язані ними. Наприклад, коли дитина бачить, що тобі за двадцять, і називає тебе «дядьком», ти тішишся та відчуваєш задоволення. А якщо вона звертається до тебе просто на ім’я, ти відчуваєш себе некомфортно, вважаючи цю дитину неввічливою й думаєш, що її слід насварити, і твоє ставлення змінюється. Насправді ж, чи називає вона тебе «дядьком», чи звертається до тебе на ім’я, це жодним чином не стосується твоєї гідності. То чому ж ти відчуваєш невдоволення, коли вона не називає тебе «дядьком»? Причина цього полягає в тому, що тобою керує й на тебе впливає традиційна культура; вона завчасно пустила коріння у твоїй свідомості та стала твоїм найосновнішим стандартом ставлення до людей, подій і речей, а також оцінювання й судження про все суще. Коли твій стандарт є хибним, чи може природа твоїх дій бути правильною? Звісно, ні. Якщо ж міряти це істиною, як би ти поводився у цій ситуації? Чи зважав би ти на те, як тебе називають інші? (Ні.) Хіба що, якби тебе ображали або принижували, тоді ти, безумовно, почувався б некомфортно; це нормальний прояв людськості. Однак, якщо твоїм мірилом є Божі слова, істина або культура, що походить від Бога, то незалежно від того, чи називають тебе люди на ім’я, чи «дядьком», чи «братом», у тебе не виникло б жодної реакції. У цьому питанні ти можеш дотримуватися місцевих звичаїв. Наприклад, у Китаї, коли хтось називає тебе «дядьком», ти відчуваєш, що до тебе ставляться з повагою. Але якби ти поїхав до західної країни й хтось назвав би тебе «дядьком», ти почувався б ніяково; ти волів би, щоб до тебе зверталися на ім’я, вважаючи це проявом поваги. У Китаї ж, якщо хтось значно молодший за тебе звертається до тебе на ім’я, ти відчував би сильне невдоволення, вважаючи, що він знехтував старшинством; ти почувався б глибоко приниженим, розгнівався б і навіть осудив би цю людину. Хіба це не свідчить про те, що в такому способі мислення є проблема? Саме цю проблему Я і маю намір розглянути.

Кожна країна й кожна народність мають власну традиційну культуру. Чи критикуємо ми всі традиційні культури? Є одна культура, яку не слід критикувати. Чи можете ви сказати, яка це культура? Я наведу вам приклад. Бог створив Адама; хто дав Адамові ім’я? (Бог.) Отже, Бог створив людство, і коли Він взаємодіє з людьми, як Він до них звертається? (Називаючи їх на ім’я.) Так, Він називає їх на ім’я. Бог дає тобі ім’я, і це ім’я має значення в очах Бога; воно є позначенням, звертанням. Коли Бог дає тобі таке позначення, Він звертається до тебе саме цим позначенням. Хіба це не є формою поваги? (Так.) Це найкраща форма поваги – повага, яка найбільше відповідає істині та є найпозитивнішою. Це стандарт поваги до людей, і він походить від Бога. Хіба це не є формою культури? (Є.) Чи слід нам захищати таку культуру? (Так.) Вона походить від Бога; Бог звертається до людини безпосередньо на ім’я. Бог дає тобі ім’я, дає тобі позначення, а потім використовує це позначення, щоб представляти тебе й звертатися до тебе. Саме так Бог ставиться до людей. Коли Бог створив другу людину, як Він поставився до неї? Бог дозволив Адамові дати їй ім’я. Адам назвав її Євою. Чи називав Бог її цим ім’ям? Називав. Отже, це культура, яка походить від Бога. Бог дає кожній створеній істоті позначення, і коли Він вимовляє це позначення, і люди, і Бог знають, про кого йде мова. Це називається повагою, це називається рівністю; це стандарт для визначення того, чи є людина ввічливою і чи має її людськість відчуття пристойності. Чи це правильно? (Так.) Це справді правильно. У Біблії, чи то в записах про певну подію, чи то в родоводі сім’ї, усі персонажі мають імена, вони мають позначення. Однак є одна річ, щодо якої Я не впевнений, чи звернули ви на неї увагу: Біблія не використовує таких звертань, як дідусь, бабуся, дядько, тітка, старший дядько, старша тітка тощо; у ній просто використовуються імена людей. Що ви можете з цього зрозуміти? Те, що Бог установив для людей, незалежно від того, чи це правила, чи закони, з людської точки зору є різновидом традиції, яка передається серед людей. А яка ж це традиція, що передається від Бога? Це те, чого люди мають дотримуватися: немає потреби в ієрархічних титулах. В очах Бога не існує цих заплутаних родинних титулів – таких як дідусь, бабуся, старший дядько, молодший дядько, старша тітка, молодша тітка тощо. Чому ж люди так переймаються цими ієрархічними титулами та звертаннями? Що це означає? Бог найбільше ненавидить такі речі. Цим завжди переймається саме сатанинський рід. Що стосується цієї традиційної культури, то щодо цього є один дуже реальний факт, пов’язаний із Богом: Бог створив усе людство й чітко знає, скільки сімей і нащадків може мати одна людина; немає жодної потреби в ієрархії. Бог просто каже: плодіться й розмножуйтеся, робіть свою сім’ю заможною – ось і все, що тобі потрібно пам’ятати. Скільки нащадків має кожне покоління і скільки нащадків мають ті нащадки – на цьому все, жодної ієрархії не потрібно. Наступним поколінням не потрібно знати, ким були їхні предки, і їм не потрібно будувати родові зали чи храми, а тим паче – приносити їм жертви або поклонятися їм. У Біблії записано, що всі, хто вірить у Бога та слідує за Ним, хто вірить у Єгову, приносять підношення перед вівтарем. Кожен член родини постає перед Богом і приносить підношення. Це зовсім не так, як у китайців, де в кожній родині є родова зала, наповнена меморіальними табличками пра-прадідів, прадідів і прабабусь. У місці, де Бог уперше розпочав Свою роботу, таких речей не існує. В інших місцях, далеко від осередку Божої роботи, натомість панують сатана та злі духи. У цих буддійських країнах процвітають сатанинські практики. Там люди мусять поклонятися своїм предкам, і про все необхідно звітувати родині, усе має передаватися предкам роду; навіть якщо від предків уже не залишилося праху, пізніші покоління однаково мають жертвувати пахощі й схиляти голови. У сучасні часи деякі люди, які зазнали впливу більш західних і новітніх ідей та вирвалися з-під традиційних родинних уз, не бажають залишатися в таких родинах. Вони відчувають міцний та суворий контроль з боку таких родин, де старші в родині втручаються майже в усі справи, особливо коли йдеться про шлюб. У Китаї подібні явища не рідкість. Сатана змушує людей зосереджуватися на питанні старшинства, і здається, цю концепцію легко приймають люди, які вважають: «Кожне покоління має свій ранг; ті, хто стоїть вище, – це наші предки. Щойно згадується слово «предки», люди мають ставати на коліна й поклонятися їм, мов богам». Із самого дитинства людину в такий спосіб формує, обумовлює та виховує її родина; у її ще незрілу свідомість прищеплюють одну річ: людина не може жити в цьому світі без родини, і вихід із родини або звільнення від родинних уз є морально неприйнятною образою. Що це означає – морально неприйнятна образа? Це означає, що якщо ти не слухаєшся своєї родини, то ти – нешаноблива дитина, а нешанобливість означає, що ти не є людиною. Тому більшість людей не наважується розірвати ці родинні пута. Китайський народ перебуває під суворим урегулюванням, впливом та контролем ієрархії, а також таких концепцій, як «Три покори й чотири чесноти», а також «Три основні зв’язки й п’ять постійних чеснот». Молодих людей, які не звертаються до старших належним чином – «дядьку», «тітко», «дідусю» чи «бабусю», – часто звинувачують у грубості й некультурності. Що це означає? Це означає, що в цій етнічній групі, в цьому суспільстві тебе вважають нижчим за інших, бо ти не дотримуєшся соціальних норм, ти некультурний і нічого не вартий. Інші гарно вдягнені, уміють удавати, говорять із дотриманням манер і пристойності, вони улесливі, тоді як ти навіть не знаєш, що слід назвати когось дядьком чи тіткою. Люди будуть говорити, що ти некультурний, і куди б ти не пішов, на тебе дивитимуться зверхньо. Саме таку ідеологію прищеплюють китайцям. Деяких дітей, які не знають, як правильно звертатися до людей, батьки жорстко сварять або навіть б’ють. Коли вони б’ють їх, деякі батьки говорять: «Ти грубий, нікчемний і некультурний; то вже краще забити тебе до смерті! Ти тільки й робиш, що ганьбиш мене, змушуєш мене втрачати обличчя перед людьми!». Лише через те, що дитина не знає, як звертатися до інших, батьки заради власного «обличчя» навмисно перебільшують проблему та жорстоко б’ють дитину. Що це за поведінка? Це відверта нісенітниця! Чи усвідомили б ви ці речі, якби Я не спілкувався з вами в такий спосіб? Чи можете ви, спостерігаючи явища в реальному житті, або читаючи Божі слова, або через власний досвід, поступово, крок за кроком, розібратися в цих питаннях, а потім змінити напрям свого життя, змінити напрям шляху, яким ідете? Якщо ні – вам бракує проникливості. В усіх справах найправильнішим підходом є брати за стандарт Божі слова, Божу роботу й Божі вимоги – тут немає жодної помилки, і це поза всяким сумнівом. Усе, що походить від сатани, якою б мірою воно не відповідало людським уявленням чи смакам і яким би пристойним не здавалося, не є істиною, а є підробкою.

Мета розповіді цієї історії в тому, щоб спонукати вас побачити світло, змусити вас зрозуміти, що таке істина, що саме люди здобувають через віру в Бога, що означає для Бога спонукання людей до зміни своїх характерів і здобуття істини, і чи має істина, яку промовляє Бог, і Його вимоги якийсь зв’язок із тим, що люди можуть собі уявляти, або з думками, поглядами та різними розуміннями, які формуються через виховання та обумовлення національним і соціальним середовищем людини. Ви також самі маєте аналізувати ці питання. Сьогоднішній приклад охопив лише один аспект. Насправді в серці кожної людини немає нестачі речей із традиційної культури. Дехто каже: «Оскільки від нас очікують відкинути ієрархію, чи означає це, що я міг би називати своїх батьків на ім’я?». Чи це допустимо? Якщо ти називаєш своїх батьків мамою й татом, чи означає це, що ти й далі дотримуєшся ієрархії та знову повернувся до традиційної культури? Ні. Батьків слід називати так, як належить; називати їх мамою й татом – саме так Бог велить людям до них звертатися. Саме так їх слід називати; це так само, як твої батьки називають тебе «дитиною», «сином» або «донькою». Отже, що вам насамперед слід зрозуміти із цієї історії, яку Я розповів? Яке питання вона головним чином порушує? (Наш стандарт судження про речі має змінитися; усе слід оцінювати згідно з Божими словами й вимогами.) Саме так. Не вигадуйте все самі навмання. Люди завжди хочуть створити власну «істину». Щоразу, коли вони хочуть щось зробити, вони вигадують набір аргументів і теорій, а потім – набір методів, і здійснюють це, не зважаючи на те, чи правильно це, чи ні. Вони практикують це роками, вперто тримаючись за це незалежно від того, чи дає це якийсь результат, і водночас однаково вважають себе доброзичливими, праведними й добрими. Вони думають, що те, чим вони живуть, є правильним, що це здобуває їм похвалу й захоплення, і зрештою дедалі більше починають вважати себе великими. Люди ніколи не замислюються, не намагаються збагнути й не шукають, якими є Божі вимоги в кожній справі, якими є принципи дії для виконання кожної справи і чи виявили вони в процесі виконання свого обов’язку вірність Божому дорученню. Вони не розмірковують над цими речами; вони розмірковують лише над тими викривленими й нечестивими питаннями – хіба це не є участю в нечесті? (Так.) Ті, хто зовні лагідні, поводяться пристойно, мають освіту й слідують соціальним нормам, постійно говорять про доброзичливість, праведність, пристойність, мудрість і надійність, говорять витончено й уживають приємні на слух слова, – поспостерігайте, чи практикують такі люди істину. Якщо вони ніколи не практикують істину, то вони не що інше, як лицеміри, які вдають із себе добрих; вони такі самі, як Дамін, і нічим від нього не відрізняються. Хто ті люди, які зосереджуються виключно на гарній поведінці й використовують її, щоб обманом змусити інших хвалити їх і захоплюватися ними? (Лицеміри.) Чи мають такі люди духовне розуміння? (Ні.) Чи можуть люди, які не мають духовного розуміння, практикувати істину? (Ні.) Чому вони не можуть? (Вони не розуміють, що таке істина, тому просто сприймають певну зовнішню поведінку та речі, які люди вважають добрими, за істину та практикують їх.) Але це не головне. Хай би як вони не розуміли істину, хіба їм не відомі деякі очевидні принципи того, як слід чинити? Коли ти кажеш їм, як виконувати свій обов’язок, хіба вони не здатні це зрозуміти? У таких людей є одна характерна риса: вони не мають наміру практикувати істину. Що б ти їм не казав, вони не слухатимуть тебе; вони просто робитимуть і говоритимуть так, як їм подобається. Останнім часом ми часто говоримо про різні прояви антихристів. Поглянь на тих, хто поруч із тобою: подивись, у кого з’явилися певні зміни, а в кого поведінка й принципи дій узагалі не змінилися; чиї серця залишаються незворушними, хоч би як ти з ними бесідував, хто й досі не змінюється або не має наміру змінюватися й продовжує чинити так, як йому подобається, навіть якщо здатен пов’язати зміст твоєї бесіди із собою. Чи зустрічали ви таких людей? Зустрічали, чи не так? Чому деяких лідерів і працівників відстороняють? Тому що вони не практикують істину й не виконують реальної роботи. Вони розуміють усілякі доктрини, але вперто тримаються власних шляхів. Хай би як ти бесідуєш із ними про істини-принципи, у них однаково є власний набір правил, вони чіпляються за свої погляди й нікого не слухають. Вони просто роблять, як хочуть, – ти кажеш одне, вони роблять інше. Таких лідерів і працівників слід відстороняти, чи не так? (Так.) Справді, їх слід відстороняти. Яким шляхом ідуть такі люди? (Шляхом антихриста.) Ідучи шляхом антихриста та маючи достатньо часу, вони самі стануть антихристами. Це лише питання часу. Якщо ж, хоч би як ви бесідували з ними про істину, вони однаково її не приймають і зовсім не змінюються, тоді це вже справді клопітно, і вони вже стали антихристами.

Яке найбільше натхнення ви здобули з історії, розказаної сьогодні? Те, що людині легко відхилитися. Чому людині легко заблукати? По-перше, тому що люди мають зіпсовані характери; по-друге, незалежно від віку, люди не є «чистими аркушами» у своїх думках і в глибині серця. Отже, які підказки дає вам ця історія? Перше – людині легко збитися зі шляху. Друге – люди схильні триматися того, що вони вважають добрим і правильним, так, ніби це істина, сприймаючи біблійні знання й духовні доктрини як Божі слова, які слід практикувати. Зрозумівши ці два питання, яке нове розуміння, які ідеї чи плани ви маєте щодо шляху, яким вам слід іти в майбутньому, і щодо кожного завдання, яке вам доведеться виконувати у майбутньому? (Роблячи щось у майбутньому, ми не маємо діяти, керуючись тим, що вважаємо правильним. По-перше, слід зважити, чи відповідають наші думки Божим бажанням і чи узгоджуються вони з Божими вимогами. Слід шукати принципи для практики в Божих словах, а вже потім діяти. Лише так можна забезпечити, що ми практикуємо істину й що шлях, яким ми йдемо у вірі в Бога, є правильним.) Ви маєте докладати зусиль у ставленні до Божих слів. Перестаньте робити власні припущення. У тебе немає духовного розуміння; твій рівень низький; і якими б грандіозними не здавалися тобі твої власні ідеї, вони не є істиною. Навіть якщо ти впевнений, що зробив все бездоганно й правильно, однаково слід винести це на обговорення та перевірку братами та сестрами або зіставити з відповідними Божими словами. Чи можна так досягти стовідсоткової бездоганності? Не обов’язково; у твоїй практиці досі можуть бути відхилення, якщо тільки ти не повністю осягнув істини-принципи й джерело того, що сказав Бог. Це один аспект. Який другий? Якщо люди відходять від Божих слів, то, хоч би якими розумними чи прийнятними могли здаватися їхні дії, вони не можуть замінити істину. Усе, що не може замінити істину, не є істиною і не є позитивним. Якщо це не позитивне, то що це таке? Це безумовно не те, що тішить Бога, і не те, що відповідає істині; це те, що Бог засуджує. Якими будуть наслідки, якщо ти зробиш щось, що Бог засуджує? Ти викличеш у Бога відразу до себе. Усе, що не походить від Бога, є негативним, воно походить від сатани. Дехто може цього не розуміти, нехай це розуміння приходить поступово, у процесі набуття досвіду.

Сьогодні ми серйозно критикували одну річ; що саме ми критикували? Питання звертання до старої свині як до «тітки Свині», так? Чи є ганебним називати свиню «тіткою Свинею»? (Так.) Це ганебна річ. Люди завжди хочуть, щоб до них зверталися шанобливо. Звідки походить ця «шанобливість»? Що означає «шанобливість»? Чи йдеться тут про старшинство? (Так.) Постійно хотіти, щоб тебе вважали старшим, постійно зосереджуватися на старшинстві – це добре? (Ні.) Чому зосередження на старшинстві не є добрим? Вам слід проаналізувати, у чому полягає значення такого зосередження на старшинстві. По суті, це можна просто сформулювати так: «Бог не дозволяє людям зосереджуватися на старшинстві, то чому ти безглуздо це обговорюєш? Ти кажеш нісенітниці, удаючи із себе вихованого. Виконуючи свій обов’язок, ти ніколи не рахуєшся з інтересами Божого дому, а постійно їх зраджуєш. Коли щось стосується твоїх власних інтересів, ти без вагань зраджуєш інтереси Божого дому. Кого ти намагаєшся обдурити, прикидаючись доброю людиною? Чи гідний ти, щоб тебе вважали доброю людиною?». Чи було б прийнятно сказати так? (Так.) А що слід сказати, щоб це звучало ще жорсткіше? «Що ти верзеш? Ти ж просто тупа свиня, ідіот, який узагалі не має жодного розуміння істини. Ким ти себе вдаєш? Тебе виховували, ти культурний, ти віриш у Бога. Ти прочитав дуже багато Божих слів і досі вважаєш, що достатньо добре віриш у Бога. Але в підсумку ти навіть не розумієш, що означає практикувати істину. Хіба ти не просто тупа свиня, повний ідіот?» На цьому історія завершується. Тепер повернімося до основної теми бесіди.

Розбір підступної, свавільної та деспотичної поведінки антихристів і того, як вони примушують людей підкорятися їм

I. Розбір підступної поведінки антихристів

Минулого разу ми бесідували про п’ятий пункт проявів антихристів – вони вводять в оману, заманюють, залякують і контролюють людей. Сьогодні ми побесідуємо про пункт шостий – вони поводяться підступно, вони свавільні та деспотичні, вони ніколи не бесідують з іншими, і вони примушують інших підкорятися їм. Чи є різниця між цим пунктом і п’ятим? З погляду характеру, великої різниці немає; в обох випадках дії спрямовані на захоплення влади та свавільне й деспотичне поводження. Характери в обох випадках нечестиві, зарозумілі, непоступливі й порочні; характери однакові. Однак пункт шостий висвітлює інший виразний прояв антихристів, а саме те, що їхні дії підступні, – це стосується природи дій антихристів. Тепер спершу обговорімо слово «підступний». На перший погляд, «підступний» – це слово зі зневажливим чи схвальним відтінком? Якщо хтось робить щось підступне, це добре чи погано? (Погано.) Якщо кажуть, що хтось діє підступно, ця людина хороша чи погана? Очевидно, враження й відчуття людей такі, що той, хто діє підступно, – це нікчемний негідник. Якщо хтось стикається з чимось підступним, це привід для радості чи це викликає мороз по шкірі? (Це моторошно.) Це просто не є чимось хорошим. Коротко кажучи, на перший погляд, «підступний» – це зневажливий термін; чи описує він саму дію, чи спосіб дій людини, у цьому немає нічого позитивного; він, безумовно, негативний. Тепер спершу пояснімо, якими є прояви підступності. Чому це називається підступним, а не лукавим? Який особливий підтекст має тут слово «підступний»? Підступність глибша за лукавство. Хіба людям не потрібно більше часу щоб розкусити того, хто діє підступно? Хіба їм не важче це зробити? (Так.) Це очевидно. Тож використайте слова, які ви всі можете зрозуміти, щоб пояснити термін «підступний». Тут «підступний» означає потайливий і хитрий, і це стосується ненормальної поведінки. Ця ненормальність означає, що така поведінка глибоко прихована й незбагненна для пересічної людини, яка не може бачити, що такі люди думають або роблять. Іншими словами, методи, мотиви й відправні точки дій людини такого типу особливо важко збагнути, а іноді її поведінка також є потайливою й прихованою. Коротко кажучи, є термін, який може описати фактичний прояв і стан підступності людини, а саме «відсутність прозорості», що робить її незбагненною й незрозумілою для інших. Дії антихристів мають цю природу – тобто, коли ти усвідомлюєш і відчуваєш, що їхні наміри в чомусь не є прямими, ти вважаєш це досить жахливим, але в короткостроковій перспективі або з якоїсь причини ти все ще не можеш розкусити їхні мотиви й наміри, і ти просто несвідомо відчуваєш, що їхні дії підступні. Чому вони викликають у тебе таке відчуття? З одного боку, це тому, що ніхто не може зрозуміти, що вони говорять або роблять. Інша причина полягає в тому, що вони часто говорять манівцями, збиваючи тебе з пантелику, і зрештою ти не впевнений, які з їхніх тверджень правдиві, а які хибні, і що насправді означають їхні слова. Коли вони брешуть, ти думаєш, що це правда; ти не знаєш, яке твердження істинне чи хибне, і ти часто відчуваєш, що тебе пошили в дурні й обдурили. Чому виникає це відчуття? Тому, що такі люди ніколи не діють прозоро; ти не можеш чітко бачити, що вони роблять або чим зайняті, що неминуче змушує тебе підозрювати їх. Зрештою, ти бачиш, що їхній характер лукавий, підступний, а також нечестивий. Слово «підступний» є складним для розуміння і звучить досить незвично для людей, але чому ми пояснюємо його такою простою фразою, як «відсутність прозорості»? У цій фразі є прихований зміст. Який це прихований зміст? Він полягає в тому, що антихристи часто показують тобі фальшивий образ, коли хочуть щось зробити, через що тобі важко їх розкусити. Наприклад, якщо антихрист хоче вдарити тебе по лівій щоці, він націлиться на твою праву щоку. Коли ти ухиляєшся, щоб захистити праву щоку, він успішно завдає удару по твоїй лівій щоці, досягаючи в такий спосіб своєї мети. Це і є підступність та інтриганство – кожен, хто спілкується з ними й має з ними справи, входить у їхні розрахунки. Чому вони завжди розраховують? Окрім бажання контролювати людей і займати місце в їхніх серцях, вони також хочуть отримувати вигоду від кожного. Крім того, ти також можеш виявити в таких людях своєрідний нечестивий характер: їм особливо подобається використовувати інших або використовувати власні сильні сторони, щоб глузувати зі слабкостей інших, і вони отримують задоволення від того, що граються з людьми. Це прояв їхнього нечестя. Говорячи світською мовою, таких людей вважають проникливими. Звичайні люди думають: «Лише старші люди можуть бути проникливими. Молоді люди не мають досвіду чи життєвої мудрості, тож як вони можуть бути проникливими?». Чи правильне це твердження? Ні. Нечестивий характер антихристів не залежить від віку; вони народжуються з цим характером. Просто коли вони молодші й менш досвідчені, їхня участь у таких махінаціях може бути більш елементарною й менш витонченою. Коли вони стають старшими, вони стають непроникними, як ті старі диявольські царі, чиї дії ретельно приховані й цілком незбагненні для більшості людей.

Я щойно дав загальне пояснення слову «підступний», тож тепер побесідуймо про конкретні стани та прояви підступності. Хіба про це не варто побесідувати? Якщо ми не будемо про це бесідувати, чи зможете ви розпізнати їх? Чи зможете ви бачити їх наскрізь? (Ні.) Не те щоб ви зовсім не могли розпізнати їх чи бачити наскрізь; іноді ти також відчуватимеш, що якась конкретна людина справді хитра – настільки хитра, що ти виконуєш її волю навіть після того, як вона тебе зрадила, – і що тобі треба остерігатися її. Тож що роблять антихристи і які слова та дії вони виявляють у своєму ставленні до братів і сестер та людей навколо них, що показує, що вони діють підступно та з нечестивим характером? Про це варто побесідувати. Коли пояснюється лише слово «підступний», люди зазвичай вважають це досить простим; перевірки в словнику, ймовірно, достатньо, щоб зрозуміти його значення. Але коли йдеться про те, які дії, поведінка та характери людей пов’язані з цим словом і є конкретними проявами та станами цього слова, це стає важче й складніше зрозуміти, чи не так? Спочатку подумайте про людей або конкретних антихристів, яких ви зустрічали й з якими стикалися. Які їхні дії змусили тебе відчути, що природа цієї дії пов’язана з підступністю, або які їхні повсякденні слова, дії та поведінка були пов’язані з цим? (Якось я зустрів антихриста, який явно хотів боротися за статус і бути лідером, але казав братам і сестрам: «Нам потрібно повідомляти про фальшивих лідерів і фальшивих працівників. Тільки так ми зможемо мати роботу святого духа. Якщо ми не будемо повідомляти про фальшивих лідерів і викривати їх, ми не зможемо здобути роботу святого духа. Ми повинні піднятися, щоб спільно захистити роботу церкви». Діючи під гаслом захисту роботи церкви, він шукав способи отримати важелі впливу на лідерів і працівників, роздуваючи дрібні проблеми й підбурюючи братів і сестер повідомляти про лідерів і працівників. Його мета полягала в тому, щоб скинути лідерів і працівників, аби самому мати шанс стати лідером. Багато братів і сестер не розпізнали цього, і він ввів їх в оману. Замість того щоб розпізнати проблему на основі принципів, вони хапалися за деякі дрібні питання та вияви розбещеності лідерів і працівників, щоб засудити їх, навісити на них ярлики й роздути із мухи слона, ввергаючи церкву в хаос.) Скажіть Мені, це підступність? (Так.) Саме так. Чому це підступно? Він прикидався, що виступає за справедливість, щоб досягти своїх прихованих цілей, водночас заохочуючи інших діяти, тоді як сам не показувався й залишався прихованим, щоб спостерігати за результатами. Якщо все виходило, то тим краще, а якщо ні, то ніхто б його не розкусив, оскільки він був глибоко прихований. Це підступність – це одна з форм її проявів. Він не дозволяв тобі знати його справжні, потаємні думки, а якщо тобі вдавалося хоч трохи здогадатися, він поспішно вигадував різні виправдання й аргументи, щоб приховати їх і захистити себе за будь-яку ціну, боячись, що люди побачать істину. Він навмисно ускладнював справи; це підступність. Хтось ще? (Кілька років тому в нашій церкві з’явилася група антихристів і захопила контроль, залишивши роботу церкви в безладі. Вишнє послало когось перейняти роботу, але ця група антихристів діяла під прикриттям, кажучи: «У нас є свої лідери, і ми не приймаємо лідерів, переведених з інших місць; ми можемо впоратися з роботою самі». У результаті багато хто був введений в оману й слухав антихристів, відмовляючись прийняти лідера, призначеного Вишнім. Ці антихристи навіть замкнули лідера, посланого Вишнім, в одному місці, забороняючи йому спілкуватися з братами і сестрами й унеможливлюючи його участь у роботі церкви чи виконання будь-якої роботи.) Це було жахливо підступно з боку антихристів – яким був їхній прихований мотив? Вони хотіли контролювати церкву й створити власне незалежне царство. Це підступно; це те, що роблять антихристи.

Які основні прояви того, що антихристи діють підступно? Один із них – це відсутність прозорості, а інший – те, що вони таємно виношують невимовні плани. Якби вони розкрили свої плани й наміри всім, чи змогли б вони їх реалізувати? Звісно, ні. Чому люди, які використовують підступні методи, роблять усе саме так? Яка мета цих дій? Досі ви думали лише про контроль над церквою, але деякі справи не стосуються контролю над церквою чи контролю над усіма. Введення в оману людей у церкві чи в регіоні – це відносно велика справа, тож яка мета більш дрібної поведінки та дій антихристів у звичайний час? Вона полягає в тому, щоб використовувати людей і змушувати їх витрачати сили заради них, щоб задовольнити інтереси антихристів і їхні власні цілі. Тоді як Бог влаштовує людей і править їхніми долями, антихристи також бажають диктувати долі людей і маніпулювати ними. Але якби вони прямо сказали, що хочуть маніпулювати тобою, чи ти б погодився на це? Якби вони сказали, що хочуть командувати тобою, як рабом, чи ти б погодився? Якби вони сказали, що вони лідери й ти мусиш їх слухати, чи ти б погодився? Ти б, звісно, не погодився. Тому вони змушені вдаватися до деяких нетрадиційних методів, щоб ти мимоволі став об’єктом їхньої експлуатації; це називається бути підступним. Наприклад, великий червоний дракон діє підступно, використовуючи начебто законні приводи, щоб вводити людей в оману. Як він конфісковував активи поміщиків і капіталістів? Чи встановив він письмову політику, в якій зазначалося, що всі активи понад певну суму мають бути передані державі? Чи спрацювало б це, якби він оголосив про це відкрито? (Не спрацювало б.) Оскільки це не спрацювало б, що він зробив? Він мусив знайти спосіб, який усі вважали б правильним, щоб виправдано конфіскувати й захопити активи поміщиків і капіталістів. Це позбавило влади поміщиків і капіталістів, збагатило державу й зміцнило його правління. Як великий червоний дракон це зробив? (Нападаючи на поміщиків і перерозподіляючи землю.) Він вигукував лозунги «нападати на поміщиків і перерозподіляти землю» та «рівність для всіх», а потім вигадував історії на кшталт «Сивої дівчини», щоб підставити й засудити всіх поміщиків і капіталістів. Він використовував силу громадської думки й пропаганди, щоб прищепити людям ці облудні ідеї, змушуючи всіх необізнаних думати, що поміщики й капіталісти погані й не рівні трудящим масам, що тепер народ є господарем своєї країни, що держава належить народу, що ці кілька осіб не повинні володіти таким великим багатством, і що його слід конфіскувати й перерозподілити між усіма. Підбурені цими так званими добрими, правильними й пробідняцькими ідеологіями і теоріями люди були введені в оману й засліплені, і вони почали боротися з місцевими магнатами та нападати на поміщиків і капіталістів. І яким був кінцевий результат? Деяких із цих поміщиків і капіталістів забили до смерті, деяких покалічили, а деякі втекли далеко. Коротко кажучи, кінцевим результатом було те, що великий червоний дракон домігся свого. Ці дурні й неосвічені маси поступово велися на такі афери, щоб дияволи могли досягти бажаних цілей. Так само й антихристи вдаються до таких підступних методів, коли щось роблять. Наприклад, коли антихрист співпрацює з кимось на керівній посаді й бачить, що ця людина має почуття справедливості, розуміє істину й може його розпізнати, він починає відчувати невпевненість: «Чи може цей хлопець підсидіти мене за моєю спиною? Чи він щось замишляє за лаштунками? Чому я не можу його притиснути? Він на моєму боці чи ні? Чи може він повідомити про мене вишньому?». Маючи такі думки, він починає хвилюватися, що його статус не в безпеці, чи не так? То що він робить далі? Чи він прямо мучить цю людину? Деякі антихристи мучили б таку людину відкрито, але підступний тип не робив би цього прямо. Натомість він почав би з розмови з кількома відносно слабшими, безтолковими й нерозбірливими братами й сестрами, розпитуючи їх та обережно вивідуючи: «Такий-то вірить уже понад десять років, тож його віра повинна мати якусь основу, чи не так?». Хтось може відповісти: «У нього справді є чимала основа. За всі ці роки віри в Бога він зрікся своєї сім’ї та кар’єри; його віра більша за нашу. Співпраця з ним має бути досить хорошою для тебе». Антихрист скаже: «Так, це досить добре, але він ніколи не спілкується з іншими братами й сестрами. Він не здається дуже товариським». Інша людина може додати: «Це не так – він прагне до істини більше, ніж ми. Ми часто розмовляємо разом, але він здебільшого проводить час за читанням Божих слів, слуханням проповідей і вивченням гімнів, і коли він з нами, він бесідує про Божі слова». Почувши ці схвальні й позитивні коментарі про цю людину, антихрист відчуває, що йому більше нічого сказати, тому змінює тему, кажучи: «Він вірить у бога багато років і має більше досвіду, ніж ми. Ми повинні більше спілкуватися з ним у майбутньому й не ізолювати його». Почувши це, інші все ще нічого не розпізнають. Бачачи, що більшість людей високо відгукується про цю особу, антихрист, неспроможний реалізувати свої мотиви, більше не говорить на цю тему. Пізніше антихрист знаходить іншу групу людей і запитує: «Ви коли-небудь бачили, щоб такий-то читав божі слова? У мене складається враження, що він завжди бесідує з іншими й на перший погляд виглядає заклопотаним; чому він ніколи не читає божих слів?». Ця група більш прониклива, і вони вловлюють підтекст і думають: «Схоже, між цими двома є розлад; він намагається змусити нас підсидіти цю людину й виключити її». Тож вони відповідають: «Так, він завжди зайнятий неважливими завданнями, завжди занадто прискіпливий до людей і речей. Він рідко читає божі слова, а коли й читає, то просто засинає; я помічав це вже не раз». Судячи з розмов антихриста з першою групою людей і другою, який характер присутній у його словах? Хіба він не нечестивий? (Так.) Яка природа й засоби його дій? Вони підступні. Перша група людей не зрозуміла, що намагався зробити антихрист, тоді як друга група вловила суть того, що відбувається, а потім погодилася з тим, що він сказав. Бачачи, що друга група дослухалася до його слів і її можна залучити, антихрист хоче використати цю групу, щоб позбутися свого напарника. Цей хід думок підступний. Після всіляких умовлянь друга група введена в оману й залучена, і каже: «Оскільки ця людина не відповідає принципам і умовам для того, щоб бути церковним лідером, гадаю, ми не повинні голосувати за нього як за лідера наступного разу, чи не так?». Ця група досить віроломна, і після того, як вони висловлюються, вони спостерігають за ставленням антихриста. Антихрист каже: «Так не піде; це було б несправедливо. Це дім божий, а не суспільство!». Почувши це, вони запитують: «Це справді не спрацює? Тоді що нам робити? Тоді ми проголосуємо за нього наступного разу». Антихрист негайно каже: «Голосувати за нього теж не піде». Бачите? Що б вони не казали, це неправильно; це проблема. Насправді антихрист просто хоче вивести цих людей на свій шлях, копаючи їм яму, щоб вони в неї впали. Зрештою, вислухавши те і се, ці люди розгадують наміри антихриста: «Просто проведімо чесні вибори. У нього не так багато переваг, тож його, можливо, однаково не оберуть». Антихрист задоволений. Погляньте: ось вовк і лисиці, і вони об’єднуються, щоб діяти в змові. Це принцип і природа дій, до яких вдається антихрист, і сили, що слідують за ним у церкві; це їхній прояв. Люди, які слідують за антихристами, кажуть: «Тож голосуймо. Крім того, він не такий уже й чудовий; якщо ми проголосуємо, його можуть навіть не обрати». Тут щось нечисто? Вони щось планують? Вони вже виявили підказки зі слів одне одного, але ніхто прямо не каже, що робити; між ними є мовчазна домовленість, і всі це розуміють. Зовні антихрист прямо не наказує нікому не обирати свого напарника, і його підлеглі також не кажуть: «Ми не оберемо його; ми оберемо тебе». Чому вони не кажуть про це прямо? Тому що ніхто не хоче давати іншому жодних важелів впливу. Хіба це не підступно? Це чисте нечестя. Вони прислухаються до тону розмови одне одного, але ніхто не говорить прямо, і зрештою досягається консенсус. Це називається сатанинським діалогом. Серед них є один «дурень», який, послухавши, усе ще не розуміє й запитує інших, голосуватимуть вони за ту людину чи ні. Як відповідає антихрист? Якщо він скаже: «Роби, як вважаєш за потрібне», це буде занадто очевидно. Така відповідь має характер погрози й спонукання; нечестиві люди так не говорять. Натомість він каже: «Хіба в божому домі немає робочих розпоряджень? Голосуй за того, за кого слід; якщо когось не слід обирати, не голосуй за нього». Хіба це не двозначні слова? Він використовує начебто законний привід, кажучи: «Ти мусиш діяти згідно з принципами; ти не можеш слухати мене. Те, що я кажу, не має значення. Я не принципи; божі слова – це принципи». «Дурень» чує це й думає: «Якщо ми маємо діяти згідно з принципами, то я проголосую за нього». Бачачи, що ця людина дурна й може зіпсувати їхні плани, група колективно викидає її, не дозволяючи «дурневі» залишатися серед них. Зрештою, коли «дурень» продовжує запитувати, чи варто їм голосувати за ту людину, хтось каже: «Поговорімо про це пізніше. Ми визначимо це на основі його результатів». Чи є в цих словах якась рішучість? Якась частка чесності? (Ні.) То що ж насправді в цих словах? Ці слова передають їхній нечестивий характер, а також їхні приховані мотиви, наміри й цілі. Вони містять таємну змову між ними – вовком і лисицями – щоб позбутися людини, яка муляє очі антихристу. Чому ця група людей може так діяти? Окрім того, що ними керує їхній нечестивий характер, причина, чому вони можуть так чинити, полягає в тому, що їхньому начальнику, антихристу, не подобається ця людина. Якщо вони проголосують за неї, і антихрист дізнається про це, результат не буде добрим. Отже, для них найнагальніша й найважливіша річ, найвигідніша річ – не голосувати за цю людину. Усі вони слухають антихриста; що б не казав антихрист, у який би бік не поверталися його слова, ці люди слідують за ним, відкидаючи істини-принципи й Божі слова. Бачиш, варто лише з’явитися антихристу, неминуче будуть ті, хто його слухається. Варто лише антихристу почати діяти, деякі люди супроводжуватимуть його й слідуватимуть за ним – жоден антихрист не діє сам-один та ізольовано.

Те, що ми щойно обговорили, було одним із проявів того, як антихристи діють підступно. Згадана тут підступність означає, що антихристи мають власні цілі й мотиви в тому, що вони роблять, але вони не скажуть тобі про це й не дозволять тобі цього побачити. Коли ти це виявиш, вони докладуть усіх зусиль, щоб це приховати, використовуючи різні засоби, щоб ввести тебе в оману, щоб змінити твоє сприйняття їх. Це підступний аспект антихристів. Якби їхні мотиви були легко викриті, широко розголошені й повідомлені всім, щоб люди знали, чи було б це підступно? Це не було б підступно; чим би це було? (Дурницею.) Не дурницею – це була б зарозумілість аж до втрати розуму. Антихристи лукаві у своїй поведінці. У чому проявляється їхня лукавість? У своїй поведінці вони завжди покладаються на хитрощі й нічого не видають своїми словами, тому людям важко осягнути їхні наміри та цілі. Це і є лукавість. Вони не схильні легко робити висновки щодо того, що вони роблять чи що кажуть; вони роблять так, щоб їхні підлеглі та слухачі могли відчути їхній намір, і, зрозумівши антихриста, ці люди діють згідно з його планом і мотивами та виконують його накази. Якщо завдання виконане, антихрист задоволений. Якщо ні, то ніхто не зможе знайти, чим йому дорікнути, не зможе осягнути мотиви, наміри чи цілі, які стоять за тим, що він робить. Лукавість дій антихриста криється в прихованих замислах і секретних цілях, і все це для того, щоб обманювати інших, контролювати їх та гратися з ними. Це сутність лукавої поведінки. Лукавість – це не просто брехня або погані вчинки; натомість вона охоплює більші наміри та цілі, які незбагненні для звичайних людей. Якщо ви зробили щось таке, що хочете зберегти від інших у таємниці, та брешете, чи вважається це лукавістю? (Ні.) Це простий обман, і він не досягає рівня лукавості. Що робить лукавість глибшою за обман? (Люди не можуть її осягнути.) Людям важко її осягнути. Це одне. А що ще? (Людям нічим дорікнути лукавій людині.) Саме так. Справа в тому, що людям важко знайти, чим дорікнути лукавій людині. Навіть якщо деякі люди знають, що хтось чинив погано, вони не можуть визначити, хороша це людина, погана, зла чи антихрист. Люди не можуть її розкусити, але думають, що це хороша людина, і можуть бути введені нею в оману. Це і є лукавість. Люди взагалі схильні говорити неправду та плести незначні інтриги. Це всього лише брехливість. Але антихристи підступніші за звичайних брехливих людей. Вони як диявольські царі; ніхто не може збагнути, що вони роблять. Вони можуть чинити багато зла в ім’я справедливості, і вони шкодять людям, але люди все одно співають їм хвалу. Це й називається лукавістю.

У минулому був випадок, коли лідер під час контакту й бесіди з Вишнім був поінформований про деякі робочі плани Божого дому. На той час робоче розпорядження ще не було офіційно видане. Повернувшись, він почав хизуватися, але ти не міг сказати, що це було хизування. Він говорив дуже серйозно під час зібрання, і раптом посеред своєї бесіди сказав те, чого ніхто раніше не чув: «На сьогодні кожен крок божої роботи завершено, і люди в основному стабілізувалися. Починаючи з наступного місяця, ми будемо поширювати Євангеліє, тому нам потрібно створити євангельські команди. Як створювати євангельські команди? Тут є деякі деталі…» Коли інші почули це, вони подумали: «Звідки взялися ці слова? Вишнє ще не видало жодних робочих розпоряджень. Звідки він знає? Він, мабуть, має дар передбачення!». Вони поклонялися йому, чи не так? Ставлення людей до нього миттєво змінилося. Усе, що він зробив, – це згадав про створення євангельських команд, але він не виконував жодної конкретної роботи після цього – він просто вигукував порожні гасла. Звісно, він мав свою мету для вигукування порожніх гасел; він хизувався, бажаючи, щоб люди були про нього високої думки, щоб поклонялися йому. Незабаром було видане робоче розпорядження від Вишнього. Коли брати й сестри побачили його, вони були вражені й сказали: «Неймовірно! Хіба це не пророцтво? Звідки ти знав про це? Ти розумієш істину краще за нас; твій духовний зріст більший. Наш духовний зріст занадто малий. Настав час проповідувати Євангеліє, а ти вже нам про це казав, тоді як ми були заціпенілими й несвідомими. Дивись, хіба те, про що ти бесідував, не узгоджується з робочим розпорядженням від Вишнього? Це збіг, і тепер це підтверджено». Через цей випадок усі поклонялися йому ще більше, і не просто так, а з повною покорою, майже до того, що ставали на коліна й кланялися перед ним. Більшість людей не знала про цю справу; якби він сам про це не сказав, ніхто б не знав, тільки Бог знає. Це була така очевидна справа, а він нікому її не відкрив, вирішивши натомість так нахабно обдурити їх. Чи вважається така поведінка підступною? (Так.) Чому він так обманював інших? Чому він міг так поводитися й діяти? Що він насправді думав у своєму серці? Він хотів, щоб люди бачили його іншим, щоб думали, що він не звичайна людина. Чи це те, що має бути в нормальній людськості? (Ні.) Дії такої людини огидні й безсоромні. Ви б вважали це підступним? (Так.) Окрім того, що це підступно, це ще й дещо огидно.

Серед антихристів є тип людей, про яких ніколи не чули, щоб вони казали щось неправильне, і за якими не бачили, щоб вони робили щось неправильне; те, що вони роблять, і те, як вони діють, зазвичай вважається добрим і схвалюється всіма. Вони часто усміхаються з виразом обличчя, як у милосердного святого, ніколи нікого не підрізають. Хоч би яких помилок припускалися люди, антихристи завжди терплять їх із серцем таким же всепрощальним, як у люблячої матері. Вони ніколи не розбираються з тими в церкві, хто порушує адміністративні постанови, спричиняє переривання й завади або чинить лихі вчинки. Чи це тому, що вони не можуть бачити або розпізнати ці речі? Ні, ні те, ні інше; вони можуть бачити й розпізнати їх, але в серці вони вірять, що якби церкву очистили від цих людей, і церква стала б мирною, наповненою лише чесними людьми, тими, хто прагне до істини, і тими, хто щиро присвячує себе Богові, то їх самих було б легко розпізнати, і вони, можливо, більше не змогли б мати опору в церкві. Тому вони тримають цих людей поруч, дозволяючи лиходіям продовжувати чинити зло, брехунам – продовжувати брехати, а тим, хто заважає, – продовжувати заважати, і через ці завади забезпечують, що церква ніколи не буде в мирі, утверджуючи в такий спосіб власний статус. Отже, щойно когось мають виключити, розібратися з ним, ізолювати або зняти з посади, що вони кажуть? «Ми повинні дати людям шанс покаятися. Хто не має недоліків чи розбещеності? Хто не робив помилок? Ми повинні вчитися терпимості». Брати і сестри обмірковують це й кажуть: «Ми терпимі до тих, хто щиро вірить у Бога й має переступи, або хто дурний і неосвічений, але ми не терпимо злих людей. Він зла людина». Антихрист відповідає: «Яка ж він зла людина? Він просто іноді каже різкі слова; це не зло. Люди, які вчиняють вбивства й підпали у світі, – ось хто по-справжньому злий». Але що насправді думає антихрист? «Він зла людина? Чи він такий же злий, як я? Ти не бачив, що я зробив, ти не знаєш, що я думаю в душі. Якби ти знав, хіба ви не очистили б церкву від мене? Думаєш про те, щоб очистити церкву від нього? Без шансів! Я не дозволю тобі розібратися з ним. Хто спробує, на того я буду лютувати, я створю йому великі труднощі! Хто спробує розібратися з ним, того я виключу!» Але чи сказали б вони це вголос? Ні, не сказали б. Що ж вони тоді роблять? Вони спочатку заспокоюють ситуацію, стабілізуючи стан справ, створюючи враження, що вони здатні керувати церквою та врівноважувати різні сили, щоб церква не могла обійтися без них. Хіба в такий спосіб їхня позиція не забезпечена? Щойно їхня позиція забезпечена, хіба їхні засоби до існування не збережені? Це і називається бути підступним. Ось чому більшість людей не може розкусити таких осіб. Чому ні? Вони ніколи не говорять правду й не діють легковажно. Що б Вишнє не просило їх зробити, вони прикидаються, що роблять це; які б книги не потрібно було розповсюдити, вони їх розсилають; вони підтримують кілька зібрань на тиждень і не монополізують бесіду під час зібрань. Зовні все здається ідеальним і бездоганним, не залишаючи місця для критики. Але є одна річ, яку ви можете розпізнати: вони ніколи не розбираються зі злими людьми. Навпаки, вони захищають їх, постійно покриваючи й обороняючи їх. Хіба це не підступно? У чому тут полягає підступний аспект їхньої поведінки, на чому акцент? Це треба прояснити. Вони ніколи не говорять правду, завжди розповідаючи брехню, щоб обдурити Божий дім. Вони бачать, як злі люди чинять зло, але не розбираються з ними, завжди згладжуючи ситуацію та практикуючи терпіння й терпимість. Який їхній мотив для таких дій? Чи це щире бажання допомогти людям доповнювати сильні сторони одне одного й бути терпимими одне до одного? (Ні.) Тоді яка їхня мета? Вони хочуть зміцнити власний вплив, стабілізувати свій статус. Вони знають, що щойно церкву очистять від злих людей, вони будуть наступними, хто піде; ось чого вони бояться. Тому вони тримають злих людей поруч; поки вони там, статус антихриста в безпеці. Якби церкву очистили від злих людей, з антихристом було б покінчено. Злі люди – це їхня захисна парасолька, їхній щит. Тому, незалежно від того, хто розвінчує злих людей або пропонує очистити церкву від них, антихристи не погоджуються, кажучи: «Вони все ще можуть виконувати свої обов’язки, вони все ще можуть жертвувати гроші; принаймні вони все ще можуть трудитися!». Антихристи знаходять причини й виправдання, щоб захистити злих людей, і, як правило, люди без розпізнання не можуть побачити прихований у них зловмисний намір, вони не здатні його розпізнати.

Чи є ще якісь випадки, коли підступні дії антихриста справили на вас глибоке враження? Хтось, поділіться. (Була одна сестра, яка була куратором євангельської команди, і щомісяця їй вдавалося здобувати деяких людей, частина з яких були невіруючими. Антихрист витлумачив робоче розпорядження, вирвавши його з контексту, і сказав, що проповідування Євангелія має бути спрямоване переважно на людей із деномінацій, а невіруючі мають бути другорядними, і що якщо основна увага приділяється невіруючим, то це серйозне порушення робочого розпорядження. Він навіть використав Божі слова з «Попередження тим, хто не практикує істину», щоб проаналізувати цю поведінку. Потім він змусив усіх проголосувати, запитавши: «Чи може така людина залишатися куратором?». У той час багато людей в церкві були новонаверненими, віруючими лише рік чи два, і вони не могли розпізнати, тому вирішили, що порушення робочого розпорядження – це серйозно, і погодилися відсторонити сестру. Сестра тоді стала дуже негативною; після того, як цей антихрист проаналізував і засудив її, вона подумала, що сама є антихристом, що Бог її обов’язково відсіє, і вона стала вкрай негативною, не хотіла жити. Крім того, цей антихрист також приховав деякі проповіді й бесіди від Вишнього, не даючи нам їх слухати. Він стверджував, що бесіда від Вишнього була дуже суворою і що в нас, як у нових віруючих із малим духовним зростом, після прослуховування з’являться уявлення. На перший погляд здавалося, що він піклується про нас, але насправді він боявся, що якщо ми послухаємо проповіді від Вишнього, то зможемо розпізнати його, і тоді він не зможе нас контролювати. Він використовував ці начебто розумні методи, щоб мучити й дурити людей, створюючи враження, що те, що він робив, було логічним і відповідало робочим розпорядженням Божого дому.) Цей випадок, безумовно, можна описати як підступний. Послідовні практики будь-кого, хто є антихристом, завжди однакові, не змінюються анітрохи, мають ті ж самі наміри й спрямовані на ті самі цілі, хоч би що вони робили. Хіба це не доводить, що антихристи справді є демонами й злими духами? (Так.) Безумовно. Описувати дії антихристів – цих демонів і злих духів – як підступні цілком доречно й зовсім не є перебільшенням.

Після цих прикладів ви мали б здобути певне розуміння; чи почали ви розвивати певне розпізнання щодо підступних дій антихристів? Усе, що пов’язане з підступною поведінкою, з прихованими намірами й мотивами, не є діями нормальної людини, не є діями чесної людини, і, безумовно, не є діями того, хто прагне до істини. Чи є те, що вони роблять, практикою істини? Чи підтримують вони інтереси Божого дому? (Ні.) То що ж вони роблять? Вони переривають і руйнують роботу церкви, чинять зло; вони не слідують Божим шляхом і не підтримують роботу Божого дому. Те, що вони роблять, не є роботою церкви; вони лише прикидаються, що виконують церковну роботу, щоб переслідувати власні цілі, по суті захищаючи свої особисті інтереси та інтереси сатани. Чи є ще якісь приклади? (У 2015 році від Вишнього надійшло робоче розпорядження, яке вказувало нам використовувати статтю з «Пробуджених», щоб бесідувати про розпізнання фальшивих лідерів і розрізнення між істинними та фальшивими церквами. У церкві був лідер, якого щойно відсторонили, і який сказав, що ми нещодавно повірили в Бога й маємо малий духовний зріст, і що ми сприймаємо робоче розпорядження Вишнього занадто поверхнево – дії Бога незбагненні, і Вишнє видало це розпорядження з глибшим змістом. Він також сказав: «Щодо істин про розпізнання фальшивих лідерів і антихристів, то вишнє раніше надало багато бесід і пояснило це дуже чітко. Якби йшлося просто про розпізнання фальшивих лідерів і антихристів, чи була б потреба видавати ще одне робоче розпорядження?». Після цього він вирвав із контексту уривки з минулих робочих розпоряджень, проповідей і бесід від Вишнього, зібравши десятки тисяч слів матеріалу, щоб ввести братів і сестер в оману, спонукаючи нас натомість розпізнавати «Пробуджених». У той час ми були введені в оману й не зосереджувалися на розпізнанні фальшивих лідерів і антихристів. Пізніше ця людина була викрита як антихрист. Він боявся, що якщо всі почнуть розпізнавати фальшивих лідерів і антихристів, то його лихі вчинки розкриють, а його розпізнають, тому він навмисно ввів нас в оману, щоб ми натомість розпізнавали «Пробуджених».) Це була спритність рук, тактика відволікання, створення відволікаючого маневру, щоб змістити вашу увагу, аби ніхто не звертав на нього уваги. Хіба цей метод не звучить знайомо? Коли великий червоний дракон стикається з кризою, як-от внутрішні заворушення в його політичній системі або коли громадськість планує страйки чи бунти, він використовує ту саму тактику – відволікання уваги. Він часто застосовує цей метод. Щоразу, коли виникає криза, він розпалює паніку щодо війни, плекаючи патріотизм, потім безперестанку показує фільми про війни опору й патріотизм або поширює фальшиві новини, щоб розпалити націоналістичні настрої для відволікання уваги. Великий червоний дракон робить ці речі з прихованими мотивами, виношуючи невимовні цілі – це називається підступною поведінкою. Хто є прабатьком антихристів? Це великий червоний дракон, диявол. Природа їхніх дій абсолютно однакова, ніби вони в змові одне з одним. Звідки беруться підступи й методи антихристів? Їх навчив їхній прабатько, диявол сатана. Сатана живе в них, тому діяти підступно для них цілком нормально; це повністю викриває те, що вони мають природу антихриста.

(Боже, я хочу поділитися прикладом. Цей випадок з антихристом стався в пастирській зоні Цзіцзінь. Це було приблизно навесні 2012 року. Антихрист на ім’я Ань поширював багато облуд у різних церквах і навіть написав брошуру під назвою «Про що Бог дбає найбільше перед тим, як покинути землю», яку він приватно розповсюджував по всіх церквах. Він стверджував, що те, про що Бог дбає найбільше перед тим, як піти, – це чи слухатимуть Божі обранці людину, яку використовує Святий Дух, після того, як Він піде, тому ми повинні розуміти Божі наміри; і що тепер достатньо просто читати проповіді, бесіди й робочі розпорядження людини, яку використовує Святий Дух, і це замінить потребу їсти й пити Божі слова. У результаті багато братів і сестер були введені в оману; вони перестали їсти й пити Божі слова, що й було метою, якої прагнув досягти антихрист. Підступність антихриста полягала в тому, що під приводом свідчення про людину, яку використовує Святий Дух, він відводив людей від Божих слів, змушуючи їх відмовитися від того, щоб їсти й пити Боже слово, водночас даючи людям відчуття, що він глибоко розуміє Боже серце. Він думав про те, про що дбає Бог перед тим, як піти, тому люди були про нього високої думки й поклонялися йому.) Чому він звеличував людину, яку використовує Святий Дух? Людина, яку використовує Святий Дух, – це людина, і він теж. Звеличуючи людину, яку використовує Святий Дух, він насправді змушував людей поклонятися йому й звеличувати його; це було його метою. Ми не можемо просто судити, чи було те, що він казав, правильним чи неправильним; нам потрібно дивитися на наслідки й цілі, яких досягли його слова; це ключове. Отже, його метою у звеличенні людини, яку використовує Святий Дух, насправді було звеличення самого себе; це було його ціллю. Він знав, що проти звеличення людини, яку використовує Святий Дух, напевно ніхто не заперечуватиме, і люди погодяться з ним і звеличуватимуть його. Але якби він прямо звеличував себе й свідчив про себе, люди могли б розвінчати, розпізнати й відкинути його. Тому антихрист застосував тактику звеличення людини, яку використовує Святий Дух, щоб досягти самозвеличення й самосвідчення; це була підступність антихриста. Дії антихриста Аня були дуже підступними, люди легко вводилися ними в оману – це типовий випадок з антихристом. Обрані Богом люди повинні навчитися розпізнавати на цьому прикладі з антихристом, розуміти підступні аспекти антихристів, а також поширені методи й засоби, які вони використовують, щоб досягти наслідку – введення людей в оману. Людям дуже корисно це розуміти, щоб розпізнавати антихристів. Хто ще має приклад, яким хоче поділитися?

(Боже, я теж маю випадок з антихристом, яким хочу поділитися. Цей випадок стався в пастирській зоні Хенань. Приблизно у 2011 році антихрист Юй, фальшива лідерка, яку було відсторонено, була призначена церквою відповідальною за роботу з очищення, оскільки вона мала деякі дари й досвід роботи. У той час від Вишнього надійшло робоче розпорядження ретельно розвінчувати й усувати фальшивих лідерів і антихристів. Юй, яка любила статус, побачила в цьому можливість для повернення. Під приводом виконання робочого розпорядження вона постійно бесідувала з братами й сестрами, щоб вони слідували за потоком роботи Святого Духа та зосереджувалися на розпізнанні фальшивих лідерів і антихристів. Однак вона не бесідувала про принципи їх розпізнання, а натомість спонукала нас зосередити увагу на лідерах і працівниках. На кожному зібранні вона просила братів і сестер висловлюватися про результати роботи лідерів і працівників. Після того, як ми висловлювалися, вона хапалася за деякі відхилення в їхній роботі й розбещені характери, які вони виявляли, перебільшуючи природу цих проблем, прямо навішуючи на них ярлик фальшивих лідерів і відсторонюючи їх. Після цього вона постійно свідчила братам і сестрам про те, як вона скасувала цих фальшивих лідерів і працівників, змушуючи їх відчувати, що вона прониклива й має працездатність. Насправді вона мала на меті використати відсторонення цих лідерів і працівників як можливість для свого повернення й продовження діяльності в якості лідера. Введені в оману Юй, брати й сестри, які бачили розбещеність, виявлену лідерами та працівниками, і відхилення в їхній роботі, почали сумніватися, чи не є вони фальшивими лідерами, і навіть ставили під сумнів церковних лідерів на всіх рівнях, не співпрацюючи нормально в роботі з лідерами та працівниками. Багато лідерів і працівників із малим духовним зростом також були сильно сковані, живучи в стані негативності й обережності, не в змозі нормально виконувати свої обов’язки, що призвело до хаосу в церкві. У той час багато людей поклонялося цьому антихристу, і близько десятка церков були введені в оману й контролювалися цим антихристом. Навіть після того, як цей антихрист був викритий, деякі люди все ще не могли розпізнати її, вважаючи, що вона підтримує роботу церкви, а дехто навіть заступався за неї.) Що сталося з тими братами й сестрами, які були введені в оману пізніше? (Завдяки бесіді й допомозі дехто здобув розпізнання антихриста й був урятований, тоді як дехто, хоч би як інші бесідували з ними, залишався впертим і рішуче налаштованим слідувати за антихристом, і ці люди зрештою були відсіяні.) Чи більшість людей зараз розпізнає цього антихриста? (Зараз вони мають певне розпізнання.) Ті, хто залишається впертим і незмінним, заслуговують на загибель; це фінал слідування за антихристом.

Ми щойно бесідували про різні прояви підступних дій антихристів. Тепер зробімо підсумок: яка сутність і характер виражаються такою поведінкою антихристів? (Нечестя.) Це характер, що характеризується насамперед нечестям. Чи можемо ми тоді сказати, що люди з нечестивим характером зазвичай діють підступно, а ті, хто діє підступно, мають дуже нечестивий характер? (Так.) Чи це логічне міркування? Хоча на перший погляд це міркування здається дещо поверхневим, насправді все саме так і є – люди з нечестивим характером часто діють підступно. Природа-сутність того, що антихристи діють підступно, походить від сатани; цілком очевидно, що вони споріднені з дияволами й сатаною. Спостерігаючи за тим, як діють антихристи, ти можеш зрозуміти, як діють дияволи й сатана. Справжні дияволи, і сатана, і великий червоний дракон діють навіть ще жорстокіше. Навіть простий антихрист може діяти так підступно, з такою хитрою тактикою, говорячи так, щоб не залишати жодних лазівок, унеможливлюючи для будь-кого знайти ваду або спіймати його на гарячому. Наскільки ж більше це стосується старих дияволів і сатани! Якщо розглядати це з погляду підступної поведінки антихристів, то звичайні люди без статусу, які рідко спілкуються або відкриваються іншим, які діють без прозорості й не хочуть, щоб інші знали, про що вони думають або що планують робити глибоко всередині, і які їхні наміри в діях, які тримають себе глибоко прихованими й щільно закритими, – хіба в їхніх словах і діях також не було б натяку на підступність? Якщо таких людей не характеризують як антихристів, то вони, безумовно, йдуть шляхом антихриста. Це безсумнівно. Якщо ті, хто йде шляхом антихриста, не приймають підрізки, не прислухаються до пропозицій інших і, тим більше, не приймають істину, то щойно здобувши статус, вони неминуче стануть антихристами; це лише питання часу. Якщо деякі люди мають такий нечестивий характер і колись ішли шляхом антихриста, виявляючи деяку схожість з антихристом, але після прийняття підрізки вони каються, можуть прийняти істину, покинути свій попередній шлях, розвернутися й практикувати істину, яким буде результат? Така трансформація віддалить їх від шляху антихриста, полегшуючи їм вхід на правильний шлях віри в Бога, і тоді вони матимуть надію на спасіння. На цьому все щодо бесіди про прояви того, як антихристи діють підступно; наступний прояв, про який ми будемо бесідувати, – це те, наскільки вони свавільні й деспотичні.

II. Розбір свавільної та деспотичної поведінки антихристів і того, як вони примушують людей підкорятися їм

Антихристи діють свавільно та деспотично, ніколи не бесідують і не радяться з іншими, роблять усе, що їм заманеться, і змушують інших підкорятися їм. Можна сказати: що б не робили антихристи, які б розпорядження чи рішення вони не ухвалювали, вони не бесідують з іншими, не досягають згоди, не шукають істини для розв’язання проблем і не шукають принципів, які слід застосовувати у виконанні своїх обов’язків. Ба більше, вони не дозволяють людям зрозуміти, чому вони роблять щось у певний спосіб, залишаючи людей спантеличеними й зобов’язуючи слухатися їх. Якщо хтось не розуміє й запитує їх про це, антихрист не бажає бесідувати чи пояснювати. Яку ситуацію антихрист хоче зберігати в цій справі? Нікому не дозволено знати подробиці; ніхто не має права бути поінформованим. Антихристи роблять усе, що хочуть, і те, що вони вважають правильним, мусить бути ретельно втілено. Інші не мають права ставити запитання, а тим паче не придатні співпрацювати з ними; у них є лише роль: слухатися й коритися. Як антихрист дивиться на це? «Оскільки ви обрали мене лідером, ви перебуваєте під моїм управлінням і мусите слухати мене. Якщо ви не хочете слухати мене, то вам не слід було мене обирати. Якщо ви обираєте мене, ви маєте слухати мене. Останнє слово в усьому за мною!» Які, на його думку, в нього стосунки з братами і сестрами? Він – той, хто віддає накази. Брати й сестри не можуть аналізувати, що правильно, а що ні, не можуть запитувати, і їм не дозволено звинувачувати, розпізнавати чи ставити їх під сумнів або сумніватися в них; усе це заборонено. Антихристу потрібно лише запропонувати плани, твердження й методи, і всі мусять аплодувати й погоджуватися без запитань. Хіба це не трохи примусово? Що це за тактика? Це свавілля й деспотизм. Що це за характер? (Порочний.) На перший погляд «свавільний» означає, що людина ухвалює рішення самотужки, залишає за собою останнє слово; а «деспотичний» означає, що після самостійного винесення людиною судження чи ухвалення рішення всі інші мусять його виконувати, не маючи права на відмінні думки чи висловлювання, і навіть не маючи права ставити запитання. Бути свавільним і деспотичним означає, що, зіткнувшись із ситуацією, людина обмірковує і розглядає її сама, перш ніж ухвалити рішення про те, що робити. Вона самостійно ухвалює рішення за лаштунками про те, як діяти, без чийогось внеску; навіть її власні співпрацівники, напарники чи лідери вищого рівня не можуть втрутитися – ось що означає бути свавільним і деспотичним. Хоч би з якою ситуацією стикалися ті, хто діє в такий спосіб, вони постійно обмірковують усе у своєму розумі й ламають голову в роздумах, ніколи не радячись з іншими. Вони думають так і сяк у своїх головах, але про що вони насправді думають, ніхто не знає. Чому ніхто не знає? Тому що вони не кажуть. Дехто може подумати, що це просто тому, що вони не говіркі, але чи справді це так? Це не питання вдачі; це навмисний вибір тримати інших у невіданні. Антихристи хочуть робити все самостійно, у них є власні розрахунки. Що вони розраховують? Їхні розрахунки обертаються навколо їхніх власних інтересів, статусу, слави, вигоди й престижу. Вони обмірковують, як діяти на власну користь, як захистити свій статус і репутацію від шкоди, як діяти так, щоб інші не бачили їх наскрізь, і, що важливо, як приховати свої дії від Вишнього, сподіваючись зрештою отримати вигоду, не виявивши нікому жодних вад. Вони думають: «Якщо я на мить помилюся і скажу щось не так, усі побачать мене наскрізь. Якщо хтось висловиться недоречно й доповість про мене вишньому, вишнє може мене відсторонити, і я втрачу свій статус. Крім того, якщо я завжди бесідуватиму з іншими, хіба мої обмежені здібності не стануть очевидними для всіх? Чи не можуть інші дивитися на мене зверхньо?». А тепер скажіть Мені, якби їх справді побачили наскрізь, це було б добре чи погано? Насправді для тих, хто прагне до істини, для чесних людей те, що їх бачать наскрізь і вони втрачають трохи репутації чи обличчя, не має великого значення. Вони не здаються дуже стурбованими цими речами; вони, здається, менш явно усвідомлюють їх і не надають їм надто великого значення. Але антихристи – повна протилежність; вони не прагнуть до істини, і вони вважають свій статус, а також сприйняття й ставлення інших до них важливішими за саме життя. Попросити їх висловити свої думки чи істину надзвичайно важко; навіть пропозиції багатьох благ може бути недостатньо. Якби їх попросили розкрити свої таємниці чи особисті справи, це було б ще важче – вони б, можливо, не зробили цього навіть ціною власного життя. Що це за природа? Чи може така людина прийняти істину? Чи може вона бути спасенною? Безумовно, ні. Зрештою, «горбатого могила виправить».

Антихристи надають особливого значення власній самооцінці, статусу, репутації та всьому, що може підтримати їхню владу. Ти бесідуєш із ними, кажучи: «Виконуючи церковну роботу, чи то зовнішні справи, чи то внутрішнє управління, кадрові перестановки, чи щось інше, ти мусиш бесідувати з братами й сестрами. Перший крок у тому, щоб навчитися співпрацювати з іншими, – це навчитися бесідувати. Бесіда – це не пусті балачки й не виключно вираження власного негативу чи бунту проти Бога. Тобі не слід виплескувати свої негативні чи бунтівничі стани, щоб впливати на інших. Головне – це бесідувати про те, як знайти принципи в Божих словах і зрозуміти істину». Однак як би ти не бесідував про істину, це не може зворушити їх чи змусити змінити свої принципи й напрямок у тому, як вони діють і живуть як люди. Що це за характер? М’яко кажучи, це непоступливість; а якщо казати жорсткіше – це порочність. Насправді назвати це порочним – доречно. Візьмімо вовка з вівцею в пащі, який насолоджується своєю здобиччю; якщо ти домовлятимешся з ним, кажучи: «Я дам тобі натомість кролика, а ти відпусти вівцю, гаразд?», він не погодиться. Ти кажеш: «Я дам тобі корову, як щодо цього?». Він абсолютно не погодиться. Він спочатку з’їсть вівцю, а потім візьметься за корову. Він не задовольниться лише одним; він хоче і те, і інше. Що це за характер? (Ненаситно жадібний і надзвичайно порочний.) Це все надто порочно! Так само, що стосується надзвичайно порочного характеру антихристів: бесідувати з ними про істину, обтинати їх чи давати їм поради – усе це не діє. Ніщо з цього не може змінити їхнього глибоко вкоріненого прагнення до статусу чи бажання контролювати інших, хіба що ти привабиш їх вищим статусом чи більшими вигодами. Інакше вони нізащо не випустять здобич, яка вже в їхніх ротах. Що означає ця абсолютна відмова відпустити? Це означає, що як тільки вони матимуть певний статус, вони скористаються цією нагодою, щоб енергійно діяти й виставляти себе напоказ. Що виставляти напоказ? Свої різноманітні таланти й дари, своє походження, освіту, цінність та свій статус у суспільстві, вихваляючись і хизуючись тим, які вони здібні й умілі, як вони можуть гратися людьми й маніпулювати ними, як вони можуть помикати людьми. Люди, які не мають істини й розпізнання, почувши це, вважають таких антихристів такими величними; самі вони почуваються меншовартісними й охоче підкоряються контролю антихриста.

Деякі антихристи особливо підступні й глибокі у своїх інтригах. Вони дотримуються найвищої сатанинської філософії, яка полягає в тому, щоб рідко висловлюватися в будь-якій ситуації й не поспішати висловлювати свою позицію в будь-якій ситуації, з якою вони стикаються, говорячи лише тоді, коли вони абсолютно змушені це робити. Вони просто уважно спостерігають за діями кожного, ніби їхня мета – усебічно зрозуміти й побачити наскрізь тих, хто їх оточує, перш ніж говорити чи діяти. Вони спочатку визначають, хто може бути їхньою здобиччю і стати їхнім помічником, а кого їм потрібно остерігатися як свого «політичного ворога». Іноді вони не говорять і не займають позицію, залишаючись мовчазними, проте всередині вони обмірковують і розраховують; ці особи підступні в серці й рідко висловлюються. Чи сказали б ви, що така людина досить зловісна? Якщо вони нечасто висловлюються, як ти можеш їх розпізнати? Чи легко їх побачити наскрізь? Це дуже важко. Серця таких людей цілковито сповнені сатанинською філософією. Хіба це не підступно? Антихристи вірять, що якщо вони говоритимуть забагато, постійно виражаючи свої погляди й бесідуючи з іншими, усі побачать їх наскрізь; вони подумають, що антихристу бракує глибини, що він просто звичайна людина, і не поважатимуть його. Що означає втрата поваги для антихриста? Це означає втрату його шанованого статусу в серцях інших, коли він здається пересічним, невігласом і звичайним. Це те, чого антихристи не сподіваються побачити. Тому, коли вони бачать, як інші в церкві завжди відкриваються й визнають свій негатив, бунт проти Бога, помилки, які вони зробили вчора, або нестерпний біль, який вони відчувають через те, що не були чесними сьогодні, антихрист вважає цих людей дурними й наївними, оскільки сам він ніколи не визнає таких речей, приховуючи свої думки. Деякі люди говорять нечасто через низький рівень або недалекість, брак складних думок, але коли антихристи говорять нечасто, це не з тієї ж причини; це проблема характеру. Вони рідко говорять під час зустрічей з іншими й неохоче виражають свої погляди на справи. Чому вони не виражають своїх поглядів? По-перше, їм, безумовно, бракує істини й вони не можуть бачити речі наскрізь. Якщо вони заговорять, то можуть помилитися, і їх самих побачать наскрізь; вони бояться, що на них дивитимуться зверхньо, тому прикидаються мовчазними й напускають на себе глибокодумність, через що іншим важко їх оцінити, а вони здаються мудрими й поважними. Завдяки цьому фасаду люди не наважуються недооцінювати антихриста, і, бачачи його зовні нібито спокійним і зібраним, вони шанують його ще більше й не наважуються зневажати. Це підступний і нечестивий аспект антихристів. Вони неохоче виражають свої погляди, тому що більшість їхніх поглядів не відповідають істині, а є лише людськими уявленнями й вигадками, не гідними того, щоб виносити їх на світло. Тому вони мовчать. У душі вони сподіваються отримати трохи світла, яке вони зможуть випустити, щоб здобути захоплення, але оскільки їм цього бракує, вони залишаються тихими й прихованими під час бесіди про істину, ховаючись у тіні, наче привид, що чекає на нагоду. Коли вони виявляють, що інші висловлюють світло, вони придумують способи привласнити його собі, виражаючи його в іншій манері, щоб похизуватися. Ось наскільки хитрі антихристи. Що б вони не робили, вони прагнуть виділитися й бути вищими, оскільки лише тоді вони почуваються задоволеними. Якщо вони не мають нагоди, вони спочатку залягають на дно й тримають свої погляди при собі. Це хитрість антихристів. Наприклад, коли Божий дім випускає проповідь, дехто каже, що вона схожа на Божі слова, а інші думають, що вона більш схожа на бесіду від Вишнього. Відносно простодушні люди говорять те, що в них на думці, але антихристи, навіть якщо мають думку щодо цього, тримають її прихованою. Вони спостерігають і готові слідувати думці більшості, але насправді вони самі не можуть ретельно її збагнути. Чи можуть такі слизькі й хитрі люди розуміти істину або мати справжнє розпізнання? Що може бачити наскрізь той, хто не розуміє істини? Він не може бачити наскрізь нічого. Деякі люди не можуть бачити речі наскрізь, проте вдають із себе глибоких; насправді їм бракує розпізнання, і вони бояться, що інші побачать їх наскрізь. Правильне ставлення в таких ситуаціях таке: «Ми не можемо бачити цю справу наскрізь. Оскільки ми не знаємо, нам не слід говорити легковажно. Неправильні слова можуть мати негативний вплив. Я почекаю й подивлюся, що скаже Вишнє». Хіба це не чесні слова? Це така проста мова, і все ж чому антихристи цього не кажуть? Вони не хочуть, щоб їх побачили наскрізь, знаючи власні обмеження; але за цим стоїть також ниций намір – вони хочуть, щоб ними захоплювалися. Хіба це не найогидніше? Після того, як усі висловилися, бачачи, що більшість каже, що це Божі слова, а дехто каже, що ні, антихрист також відчуває, що проповідь може не бути Божими словами, але не заявляє про це прямо. Він каже: «Я не можу поспішати із судженням у цій справі; я піду за більшістю». Він не визнає свого браку проникливості, натомість використовуючи це твердження, щоб маскуватися й приховувати, весь час думаючи, що він дуже мудрий, що його методи блискучі. Потім, через два дні, коли Божий дім оголошує, що проповідь була Божими словами, антихрист негайно каже: «Бачиш, що я тобі казав? Я весь час знав, що це божі слова, але я хвилювався через слабкість тих із вас, хто їх не розпізнав, тому я не міг цього сказати. Якби я сказав, що це божі слова, хіба я б вас не засудив? Як би вам було сумно! Чи міг би я бути спокійним, знаючи, які ви слабкі? Яким би я тоді був лідером?». Який майстер маскування! За всім, що кажуть антихристи, стоять наміри й цілі; щоразу, коли вони відкривають рота, це для того, щоб похвалитися собою, похизуватися своїми досягненнями, минулими добрими вчинками й минулою славою. Щоразу, коли вони говорять, ідеться про ці речі. Ті, хто не може бачити їх наскрізь, обожнюють їх, тоді як ті, хто може бачити їх наскрізь, вважають їх надзвичайно підступними й лукавими – антихрист ніколи не визнає своїх недоліків. Антихристи діють таємно й говорять двозначно; більшість із того, що вони кажуть, – це нісенітниця, і вони не здатні бачити нічого наскрізь або розуміти будь-яку істину. Гірше того, вони вдають, що розуміють істину, попри те, що не розуміють жодної, і хочуть бути залученими до всього, бажаючи ухвалювати рішення й мати останнє слово в усіх справах, залишаючи тих, хто їх оточує, без жодного права знати. До якої ситуації це зрештою призводить? Кожен, хто співпрацює з ними або виконує обов’язок із ними, відчуває, що хоча зовні вони здаються вірними й готовими платити ціну, насправді це не так. Навіть ті, хто був близьким до антихриста роками, не можуть бачити наскрізь, про що він думає, або знати, на що він справді здатен, – більшість людей не може бачити його наскрізь. Те, що він каже, – це все фальш і пусті слова, дволикі й оманливі слова. Антихрист хоче бути залученим до всього й ухвалювати всі рішення, але щойно він приймає рішення, він не бере на себе жодної відповідальності за можливі наслідки, і він придумує причини, щоб виправдати цю поведінку. Ухваливши рішення, антихрист дозволяє іншим виконувати роботу, тоді як сам береться до втручання в інші справи. Що ж до того, чи здійснюється подальший контроль за початковою справою, чи втілена вона, яка ефективність виконання, чи має більшість інших людей якісь думки щодо цього підходу, чи шкодить це інтересам Божого дому, або чи мають брати й сестри розпізнання щодо цього, – антихристу це байдуже, він діє так, ніби це не його турбота, ніби це не має до нього жодного стосунку, – він не виявляє ані найменшої турботи. Що є єдиним, про що дбають антихристи? Вони дбають лише про справи, у яких вони можуть похизуватися й здобути захоплення інших; вони ніколи не втрачають нагоди це зробити. У своїй роботі вони не роблять нічого, крім віддавання наказів і примусу до виконання приписів. Вони здатні лише грати у владні ігри й маніпулювати людьми, будучи самовдоволеними й думаючи, що вони досвідчені у своїй роботі. Вони абсолютно не усвідомлюють наслідків свого способу роботи – вони шкодять обраним Богом людям, спричиняючи переривання й завади в роботі церкви. Вони перешкоджають вершенню Божої волі й намагаються встановити своє власне незалежне царство.

«Бути свавільним і деспотичним, ніколи не бесідувати з іншими та змушувати інших підкорятися їм» – про що насамперед свідчить сутність такої поведінки антихристів? Їхній характер нечестивий і порочний, і вони мають винятково сильне бажання контролювати інших, що виходить за межі нормальної людської раціональності. Крім того, яке їхнє розуміння або погляд і ставлення до обов’язку, який вони виконують? Чим це відрізняється від тих, хто щиро виконує свій обов’язок? Ті, хто щиро виконує свій обов’язок, шукають принципів для того, що вони роблять, що є фундаментальною вимогою. Але як антихристи сприймають обов’язок, який вони виконують? Який характер і сутність виявляються в їхньому виконанні обов’язку? Вони стоять на високій позиції і дивляться зверхньо на тих, хто нижче. Щойно їх обирають лідерами, вони починають бачити себе особами зі статусом та ідентичністю. Вони не приймають свій обов’язок від Бога. Отримавши певну посаду, вони відчувають, що їхній статус важливий, їхня влада велика, а їхня ідентичність унікальна, що дозволяє їм дивитися на інших зверхньо зі своєї високої позиції. Водночас вони думають, що можуть віддавати накази й діяти згідно з власними думками, і що їм навіть не потрібно мати жодних побоювань щодо цього. Вони думають, що можуть використати нагоду виконувати обов’язок, щоб задовольнити свою жагу до влади, задовольнити своє бажання й амбіцію правити та керувати іншими за допомогою влади. Можна сказати, вони відчувають, що нарешті у них з’явився шанс здобути незаперечну владу. Дехто каже: «Проявами антихристів є свавілля й деспотизм, а також те, що вони ніколи не бесідують з іншими. Хоча наш лідер також має характер і вияви антихристів, він часто бесідує з нами!». Чи означає це, що він не антихрист? Антихристи іноді можуть прикидатися; після раунду бесід з усіма, зрозумівши й осягнувши думки кожного – визначивши, хто з ними заодно, а хто ні, – вони класифікують їх. У майбутніх справах вони спілкуються лише з тими, хто в добрих стосунках і сумісний із ними. Тих, хто не поділяє їхніх поглядів, часто тримають у невіданні щодо більшості справ, і антихристи можуть навіть не давати їм книг із Божими словами. Чи ви коли-небудь діяли в такий спосіб, будучи свавільними й деспотичними, ніколи не бесідуючи з іншими? Свавілля й деспотизм, безумовно, трапляються, але це не обов’язково пов’язано з тим, щоб ніколи не бесідувати з іншими; іноді ви можете бесідувати. Однак після бесіди все одно відбувається так, як ти сказав. Дехто думає: «Попри нашу бесіду, насправді я вже давно склав певний план. Я бесідую з тобою лише заради формальності, просто щоб дати тобі знати, що я маю свої принципи в тому, що роблю. Думаєш, я не знаю твоєї міри? Зрештою, ти все одно муситимеш слухати мене й слідувати моїм шляхом». Насправді вони вже давно все вирішили у своїх серцях. Вони вірять: «У мене підвішений язик, і я можу перекрутити будь-який аргумент на свою користь; ніхто не зможе мене переговорити, тож, природно, я задаю напрям». Вони зробили свої розрахунки заздалегідь. Чи існує така ситуація? Свавілля й деспотизм – це не поведінка, яка випадково виявляється час від часу; вона контролюється певним характером. З їхньої манери говорити чи діяти може не здаватися, що вони свавільні й деспотичні, але з огляду на їхній характер і природу їхніх дій вони справді свавільні й деспотичні. Вони дотримуються формальностей і «слухають» думки інших, дозволяючи іншим говорити, ознайомлюючи їх із деталями ситуації, обговорюючи, чого вимагає Боже слово, – але вони використовують певну риторику чи формулювання, щоб скерувати інших до досягнення згоди з ними. І який кінцевий результат? Усе розвивається згідно з їхнім планом. Це їхній підступний аспект; це також називається змушуванням інших підкорятися їм, це свого роду «м’який» примус. Вони думають: «Ти не слухаєш, так? Ти не розумієш, так? Дозволь мені пояснити». Пояснюючи, вони плетуть словесні мережива й викручуються, заводячи інших у свою логіку. Після того як антихристи поводять людей за ніс, ті слухають і думають: «Те, що ти кажеш, правильно; ми практикуватимемо так, як ти кажеш, більше немає потреби бути такими ревними», – і антихрист задоволений. Більшість людей не може розпізнати антихристових слів. Чи маєте ви розпізнання? Що вам слід робити, коли ви стикаєтеся з такими ситуаціями? Наприклад, зіткнувшись із якоюсь справою, ти відчуваєш, що є проблема; ти не можеш точно визначити проблему в цей момент, проте тобі здається, що тебе змушують підкоритися. Що тобі тоді робити? Тобі слід шукати відповідні принципи, шукати керівництва від Вишнього або бесідувати з відповідною особою. Крім того, ті, хто розуміє істину, можуть обговорити цю справу й побесідувати про неї разом. Іноді робота й керівництво Святого Духа дозволять тобі зрозуміти проблеми в пропозиціях чи теоріях, висунутих антихристами або тими, хто йде шляхом антихристів, і їхні приховані мотиви. Бесідуючи одне з одним, ви можете дійти розуміння. Але, можливо, ти не бесідуєш, натомість думаючи: «Це невелика проблема, нехай робить, як йому заманеться. Зрештою, я не несу головної відповідальності, мені не треба перейматися цими справами. Я не відповідатиму, якщо щось піде не так; він нестиме відповідальність». Що це за поведінка? Це невірність своєму обов’язку. Хіба невірність своєму обов’язку не є зрадою інтересів Божого дому? Це як Юда! Багато людей, стикаючись із гнітючою владою, зрештою йде на компроміс і погоджується з тими, хто розмахує цією владою, що є проявом невірності своєму обов’язку. Якщо ти стикаєшся з антихристом чи з кимось, хто діє безрозсудно й змушує тебе підкорятися йому, яких принципів тобі слід дотримуватися? Яким шляхом тобі слід іти? Якщо ти відчуваєш, що те, що ти робиш, не суперечить Божим словам і робочим розпорядженням і не відхиляється від них, ти мусиш бути непохитним. Дотримуватися істини – це правильно і схвалюється Богом, але схилятися і йти на компроміс із сатаною, з нечестивими силами, зі злими людьми – це поведінка зради, це лихий вчинок, який Бог ненавидить і проклинає. Коли антихристи зустрічають когось, хто сперечається з ними, вони часто кажуть: «Останнє слово в цій справі за мною, і це має бути зроблено по-моєму. Якщо щось піде не так, я візьму відповідальність на себе!». Який характер представляє це твердження? Чи може хтось, хто так говорить і практикує, мати нормальну людськість? Чому вони змушують інших підкорятися їм? Чому вони не шукають істину для розв’язання проблем, коли ті виникають? Чому вони не можуть визначити принципи практики істини? Це доводить, що вони не мають істини. Чи можете ви розпізнати проблему в цьому твердженні? Коли люди таке кажуть, цього достатньо, щоб довести, що вони мають характер антихриста; це поведінка антихриста. Однак більш хитрий антихрист, боячись, що інші його розпізнають, мусить говорити деякі речі, з якими всі погоджуються і які здаються правильними, щоб досягти своєї мети – ввести людей в оману й закріпитися. Тоді вони обмірковуватимуть, як контролювати обраних Богом людей.

Проявів того, що антихристи свавільні й деспотичні, має бути чимало, оскільки таку поведінку, характер і якість можна побачити в кожній розбещеній людині, не кажучи вже про антихристів. Чи можете ви навести кілька прикладів, коли ви були свавільними й деспотичними? Наприклад, якщо хтось каже, що тобі личить коротке волосся, а ти відповідаєш: «Що такого хорошого в короткому волоссі? Я віддаю перевагу довгому волоссю і робитиму так, як мені заманеться», – чи це свавілля й деспотизм? (Ні.) Це просто особисте вподобання, частина нормальної людськості. Деякі люди люблять носити окуляри, навіть якщо вони не короткозорі. Якщо хтось засуджує їх, кажучи: «Ти просто намагаєшся виглядати гарно, тобі насправді не потрібні окуляри!», а вони відповідають: «Ну то й що? Я все одно їх носитиму!» – чи це свавілля й деспотизм? Ні, це особисте вподобання, щонайбільше це норовливість, і це не пов’язано з жодною проблемою їхнього характеру; вони можуть перестати носити окуляри через кілька днів, якщо захочуть. То що ж переважно становить свавілля й деспотизм? Це переважно стосується шляху, яким іде людина, її характеру, а також принципів і мотивів, що стоять за її діями. Наприклад, у шлюбі, де чоловік любить машини, а сім’я має лише 20 000 юанів, і чоловік позичає гроші де тільки може, щоб без потреби купити машину за 200 000 юанів, залишаючи сім’ю без змоги купити їжу, а дружина навіть не знає про покупку, – чи діє цей чоловік свавільно й деспотично? Це справді свавілля й деспотизм. Бути свавільним і деспотичним означає не зважати на почуття, думки, погляди, ставлення чи точки зору інших, зосереджуючись лише на собі. Простіше кажучи, у повсякденному житті це означає задоволення власних плотських утіх і бажань, задоволення власного егоїзму, а коли це стосується обов’язку, це означає задоволення власних амбіцій і бажання прагнути статусу й влади. Ось приклад: у церкви був будинок, і поруч із ним потрібно було прокласти дорогу. Відповідна ширина дороги мала визначатися розміром будинку та двору, щоб дорога була як естетичною, так і функціональною. З огляду на велику площу цього будинку та двору, дорога мала бути щонайменше два метри завширшки. Відповідальна особа сказала: «Я вирішив, ми зробимо її завширшки один метр». Інші казали: «Багато людей ходить туди-сюди щодня, і іноді нам доводиться носити речі; один метр просто не підійде, це занадто вузько». Але відповідальний наполягав на власному погляді й не був відкритий до обговорення. Після завершення всі побачили, що дорога занадто вузька; вона не гармоніювала з будинком і двором і була непрактичною – її слід було переробити, що призвело до повторної роботи. Тоді всі скаржилися на цю людину. Насправді до початку будівництва дороги дехто висловлював заперечення, але ця людина не погоджувалася й наполягала на власному погляді, змушуючи інших виконувати все згідно з її бажаннями, що призвело до таких наслідків. Чому ця людина не могла прийняти пропозиції інших? Коли інші висловлювали свої відмінні думки, чому вона не могла розглянути всі аспекти й знайти правильний підхід? Якби не було з ким порадитися, це нормально – ухвалювати власні рішення, але тепер, коли були люди, з якими можна порадитися, і навіть були доступні кращі пропозиції, чому вона не могла їх прийняти? Що це за характер? Є принаймні два варіанти: один полягає в тому, що ця людина нерозважлива, безтолкова; інший – що її характер занадто зарозумілий, вона впевнена у власній праведності, завжди вважає, що має рацію, нездатна прийняти те, що кажуть інші, хоч би яким правильним це було, – це настільки зарозуміло, що спричиняє втрату розуму. Така проста справа виявила її характер. Надмірна зарозумілість призводить до втрати раціональності. Що означає брак раціональності? Кому бракує раціональності? Звірам бракує раціональності. Якщо людині бракує раціональності, вона нічим не відрізняється від звіра; її розуму бракує здатності судити, і він не має раціональності. Якщо людина стає настільки зарозумілою, що втрачає розум, і їй бракує раціональності, хіба вона не подібна до звірів? (Так.) Саме такою вона і є; брак людської раціональності означає, що вона не людина. Чи володіють антихристи такою раціональністю? (Ні.) Антихристам її бракує ще більше; вони гірші за звірів, вони дияволи. Як тоді, коли Бог запитав сатану: «Звідки ти йдеш?». Боже запитання було насправді дуже чітким; яке повідомлення передав Бог? (Він запитував сатану, звідки той прийшов.) Це речення, очевидно, закінчується знаком питання; це запитання, що стосується «сатани» з підметом «ти»: «Звідки ти прийшов?» Граматика відповідна, і Боже запитання легко зрозуміти. Як відповів сатана? («Ходив я туди та сюди землею і ходив я догори й донизу по ній» (Йов 1:7).) Це відомий вислів сатани. Чи виявляє відповідь сатани якусь раціональність? (Ні.) Їй бракує раціональності. Коли Бог знову запитав його, звідки він прийшов, він повторив ту саму відповідь, ніби не міг зрозуміти Божих слів. Чи можуть люди зрозуміти, що сказав сатана? Чи має його мова якусь раціональність? (Ні.) Їй бракує раціональності – чи може він тоді зрозуміти істину? Навіть на таке просте запитання від Бога він відповів у такий спосіб; він ще менше здатний розуміти істини, які говорить Бог. Можна сказати, що антихристам також бракує раціональності; ті, хто діє підступно, хто не може зрозуміти Божих слів чи істини, усі нераціональні. Хоч би скільки ти говорив про практику істини, дії згідно з принципами, пошук принципів і бесіду з іншими під час виконання обов’язку – на що вони кажуть, що розуміють це і знають, – коли доходить до дій, вони не беруть твоїх слів до серця й роблять усе, що їм заманеться. Це демонічна природа! Ті, хто має таку демонічну природу, не розуміють істини, і їм бракує раціональності. У чому полягає їхній найбільш нерозумний і безсоромний аспект? Люди створені Богом, і з якою метою Бог обирає людей і приводить їх перед Себе? Це для того, щоб змусити людей дослухатися до Божих слів і розуміти їх, іти правильним шляхом у житті, як скеровує Бог, і зрештою бути здатними відрізняти правильне від неправильного, позитивні речі від негативних. Це те, що має намір зробити Бог; у такий спосіб ті, хто слідує за Богом, стають дедалі кращими. А наскільки нерозумні антихристи? Вони думають: «Боже, Ти приводиш людей перед Себе, тож я робитиму те саме; Ти можеш обирати людей, влаштовувати їх і панувати над ними, тож я робитиму те саме; Ти можеш змусити людей коритися й слухати Тебе, Ти віддаєш прямі накази й змушуєш їх робити так, як Ти кажеш, тож я робитиму те саме». Хіба це не ірраціонально? (Так.) Хіба ірраціональність не означає, що вони не мають почуття сорому? (Так.) Хіба люди твої? Чи повинні вони слідувати за тобою? Чому вони повинні слухати тебе? Ти лише одна з крихітних створених істот, як ти міг прагнути бути понад усім? Хіба це не ірраціонально? (Так.)

Деяким людям пощастило бути обраними лідерами в церкві, але насправді їхній рівень і духовний зріст не відповідають стандарту. Бути лідером – це Боже піднесення, але вони це так не сприймають. Натомість вони думають: «Як лідер, я кращий і вищий за інших; я більше не звичайна людина. Хоча ви всі повинні покірно схилятися перед богом і поклонятися йому, я не мушу цього робити, бо я відрізняюся від вас; ви – створені істоти, а я ні». То хто ж ти? Хіба ти не така сама плоть і кров? Чим ти відрізняєшся від інших? Різниця полягає в твоїй безсоромності; тобі бракує почуття честі й раціональності, ти навіть не зрівняєшся із собакою. Ти дієш свавільно та деспотично, ігноруючи будь-які поради інших, – ось у чому різниця. Хоч би яким низьким був їхній власний рівень і хоч би якою низькою була їхня ефективність у справах, вони все одно вважають себе вищими за пересічну людину, вірячи, що мають здібності й талант. Тому вони не радяться з іншими, щоб досягти консенсусу, хоч би що вони робили, вважаючи що вони кваліфіковані або мають абсолютну здатність усе контролювати. Хіба це не зарозумілість, що призводить до втрати розуму? Хіба це не безсоромне нахабство? (Так.) До того як стати лідерами, вони поводилися тихо й покірно; вони вірили, що мають талант і здібності, і плекали певні амбіції у своїх діях, але їм просто бракувало можливості. Щойно ставши лідерами, вони відокремлювали себе від братів і сестер, займаючи вищу позицію. Вони починали поводитися зверхньо, показуючи своє справжнє обличчя; вони починали думати, що можуть досягти великих справ, вірячи: «Божий дім обрав правильну людину; я справді талановитий – справжнє золото рано чи пізно заблищить. Подивіться на мене зараз: Бог визнав мене, чи не так?». Хіба це не огидно? (Огидно.) Ти лише одна зі звичайних створених істот; незалежно від того, наскільки великі твої дари чи талант, твій розбещений характер такий самий, як і в усіх інших. Якщо ти думаєш, що ти унікально незвичайний, і вважаєш себе вищим, бажаючи піднятися над усіма іншими, бути вищим за все, то ти помиляєшся. Через це хибне уявлення ти дієш свавільно та деспотично, не бесідуючи й не радячись з іншими, і ти навіть бажаєш насолоджуватися покірністю та поступливістю інших, що неправильно. У чому полягає помилка? (У зайнятті неправильної позиції.) Чому антихристи завжди займають неправильну позицію? Одне можна сказати напевно, хоча ви цього, можливо, не усвідомили: у їхній людськості є щось особливе порівняно з іншими; вони завжди мають певне хибне уявлення. Як виникає це хибне уявлення? Воно дане не Богом, а сатаною. Усе, що вони роблять, усе, що вони виявляють і висловлюють, – це не інстинкт у нормальних межах людськості, а те, що керується зовнішньою силою. Чому кажуть, що їхні дії підступні, а їхні амбіції та жага неконтрольовані? Їхнє бажання контролювати людей перейшло межі. Що означає перехід меж? Це означає вдаватися до будь-яких засобів, переступаючи через раціональність і почуття сорому; це нестримно, як пружина: вона може тимчасово залишатися внизу, коли ти її притискаєш, але щойно ти відпускаєш, вона вискакує назад. Хіба це не означає бути поглинутим бажанням і дійти до одержимості? Це зовсім не перебільшення.

Церква, у якій панують антихристи, уже не може називатися церквою. Ті, хто це пережив, повинні це відчувати. Це не атмосфера спокою, радості та спільного піднесення, а, радше, атмосфера сум’яття й розбрату. Кожен почувається особливо неспокійно та стривожено, не в змозі відчути мир у серці, наче ось-ось має статися якесь велике лихо. Слова й учинки антихристів створюють атмосферу, у якій серця людей затьмарюються, втрачаючи здатність розрізняти позитивне й негативне. Крім того, тривале перебування в омані антихристів віддаляє серця людей від Бога, що призводить до ненормальних стосунків із Ним, – так само, як у людей у релігії, які номінально вірять у Бога, але не мають для Нього місця у своїх серцях. Існує також реальна проблема: коли владу мають антихристи, це спричиняє розділення та хаос у церкві. Ті, хто любить істину, не відчувають на зібраннях ні задоволення, ні звільнення, і тому хочуть покинути церкву, щоб вірити в Бога вдома. Коли в церкві діє Святий Дух, то незалежно від того, розуміють люди істину чи ні, усі єднаються серцем і зусиллями, створюючи більш мирну та стабільну атмосферу, вільну від тривоги. Однак щоразу, коли діють антихристи, вони створюють неспокійну й химерну атмосферу. Їхнє втручання призводить до появи угруповань, люди стають настороженими одне до одного, осуджують і нападають одне на одного, шкодячи одне одному за спиною. Яку роль, вочевидь, відіграють антихристи? Вони – слуги сатани. Наслідки дій антихристів такі: по-перше, взаємний осуд, підозра й настороженість між братами та сестрами; по-друге, стирання меж між чоловіками та жінками, що поступово призводить до неналежних стосунків; і по-третє, у серцях людей зникає ясність щодо видінь, і вони перестають зосереджуватися на практикуванні істини. Вони більше не знають, як діяти згідно з істинами-принципами. Те невелике розуміння доктрин, яке вони колись мали, втрачається, їхній розум затьмарюється, і вони сліпо йдуть за антихристами, зосереджуючись лише на біганині та виконанні поверхових завдань. Деякі люди відчувають, що слідування за антихристами веде в нікуди; якби ж то ті, хто прагне до істини, могли збиратися й виконувати свої обов’язки разом, яку б це принесло радість! Щойно антихристи захоплюють владу в церкві, Святий Дух припиняє діяти, і на братів і сестер опускається темрява. Віра в Бога та виконання обов’язків стають млявими. Якщо це триватиме довго, хіба більшість братів і сестер не будуть відсіяні Богом?

Сьогодні, з одного боку, ми проаналізували прояви свавільної та деспотичної поведінки антихристів. З іншого боку, завдяки аналізу цих проявів кожен усвідомлює, що навіть якщо ти не антихрист, наявність таких проявів пов’язує тебе з якістю антихристів. Чи є свавільні та деспотичні дії проявом нормальної людськості? Абсолютно ні; очевидно, що це вияв розбещеного характеру. Хоч би яким високим був твій статус і хоч би скільки обов’язків ти міг виконувати, якщо ти можеш навчитися бесідувати з іншими, то ти дотримуєшся принципів істини, що є мінімальною вимогою. Чому кажуть, що навчитися бесідувати з іншими рівнозначно дотриманню принципів? Якщо ти можеш навчитися бесідувати, це доводить, що ти не ставишся до свого статусу як до засобу наживи й не сприймаєш його надто серйозно. Хоч би яким високим був твій статус, ти виконуєш свій обов’язок. Твої дії вчиняються заради виконання твого обов’язку, а не заради статусу. Водночас, якщо, стикаючись із проблемами, ти можеш навчитися бесідувати і, незалежно від того, чи це звичайні брати й сестри, чи ті, з ким ти співпрацюєш, ти здатен шукати істину й бесідувати з ними, що це доводить? Це показує, що ти маєш ставлення пошуку істини й покори їй, що насамперед відображає твоє ставлення до Бога та істини. Крім того, виконання обов’язку – це твоя відповідальність, а пошук істини в роботі – це шлях, яким ти маєш слідувати. Що ж до того, як інші реагують на твої рішення, чи можуть вони скоритися, чи як вони коряться, – це їхня справа; але чи можеш ти належно виконувати свій обов’язок і відповідати стандарту – це твоя справа. Ти мусиш розуміти принципи виконання обов’язку; ідеться не про покору якійсь окремій людині, а про покору істинам-принципам. Якщо ти відчуваєш, що розумієш істини-принципи, і через бесіду з усіма досягаєш консенсусу, який усі вважають доречним, але є кілька упертих, які хочуть створювати проблеми, що слід робити в такій ситуації? У цьому випадку меншість має підкорятися більшості. Оскільки більшість людей досягла консенсусу, чому меншість починає створювати проблеми? Чи вони навмисно намагаються чинити руйнування? Вони можуть висловити свої думки, щоб усі могли їх розпізнати, і якщо всі кажуть, що їхні думки не відповідають принципам і не витримують критики, то вони повинні відмовитися від своїх точок зору й перестати триматися за них. Який принцип вирішення цієї справи? Слід підтримувати те, що правильно, і не змушувати інших слухатися того, що неправильно. Зрозуміло? Насправді, перш ніж антихристи виявляють цю поведінку та практику свавілля й деспотизму, вони вже мають власні плани в голові. Бути свавільним і деспотичним точно не означає чинити правильно або практикувати істину. Це, безумовно, означає робити те, що неправильно і що порушує істину, йти хибним шляхом і ухвалювати неправильні рішення, при цьому змушуючи інших дослухатися до них. Ось що називається діяти свавільно та деспотично. Якщо щось є правильним і відповідає істині, то цього слід дотримуватися. Це не означає діяти свавільно та деспотично; це дотримання принципів. Ці дві речі слід розрізняти. Що в основному мається на увазі під тим, що антихристи діють свавільно та деспотично? (Робити речі, які не відповідають принципам або істині, і все одно змушувати інших слідувати цьому.) Правильно, хоч би яка ситуація виникала чи яка проблема вирішувалася, вони не шукають істин-принципів, а ухвалюють рішення на основі власних уявлень і фантазій. У душі вони знають, що такі дії суперечать принципам, але все одно хочуть, щоб інші слухали й корилися. Це незмінний підхід антихристів.

Коли робота з поширення Євангелія тільки почалася, деякі люди брали книгу «Слово являється у плоті» в релігійні кола, щоб проповідувати Євангеліє. Прочитавши Божі слова, що відкривають таємниці, бесідують про видіння й обговорюють входження в життя, релігійні люди казали, що вони досить непогані. Однак вони вважали деякі слова суду й викриття людей надто різкими. Вони почувалися так, ніби їх лають, і не могли цього прийняти, кажучи: «Хіба бог може говорити так, ніби лає людей? Ці слова в кращому разі здаються написаними мудрою людиною». Відповідальний за проповідування Євангелія сказав, що має рішення. Пізніше він змінив усі частини Божих слів, які не узгоджувалися з людськими уявленнями, фантазіями та смаками, а також ті слова, після прочитання яких, за його побоюваннями, в людей розвинуться уявлення. Наприклад, слова, які Бог використовував для викриття людської природи, як-от «блудниця», «повія», «негідник», і фрази на кшталт «скинутий у пекло» та «вкинутий в озеро вогняне і сірчане», були всі видалені. Коротко кажучи, будь-які слова, що могли легко викликати уявлення чи непорозуміння, були повністю видалені. Скажіть Мені, після видалення цих слів суду, засудження й прокляття з Божих слів, чи залишаються вони оригінальними Божими словами? (Ні.) Чи це все ще слова, висловлені Богом у Його роботі суду? Цей «старий пан» ні з ким не радився й видалив багато Божих слів, які були особливо різкими щодо переплавки й викриття розбещених характерів людей, зокрема ті, що стосувалися часу випробування прислужників. Пізніше, коли релігійні люди прочитали виправлену версію, вони сказали: «Непогано, ми можемо вірити в такого бога», – і прийняли її. Цей старий пан подумав собі: «Подивіться, який я розумний! Це немудро, щоб слова бога були надто різкими. Таким людям треба лише догоджати – як ти міг казати речі, які можна сприйняти за лайку? Це немудро! Я вніс деякі зміни, і подивіться, що сталося: навіть релігійні пастирі готові вірити, і дедалі більше людей приймає це. Як вам таке? Хіба я не мудрий? Хіба я не розумний? Хіба це не вражає?». Результати його змін зробили його надзвичайно гордим собою. Однак деякі релігійні люди, які ввійшли до церкви, виявили, що слова Бога, які вони читали, були змінені й відрізнялися від оригінальних текстів у церкві, і підняли це питання. Пізніше з’ясувалося, що цей старий пан змінив зміст Божих слів. Що ви думаєте про те, що зробив цей старий пан? Не згадуймо нічого іншого, а просто скажемо: ті слова були не твої, ти не мав права їх змінювати. Навіть якби це була стаття чи книга, написана людиною, якщо ти хочеш внести зміни, тобі спочатку потрібно отримати згоду оригінального автора. Якщо він погодиться, ти можеш внести зміни. Якщо він не погодиться, ти абсолютно не можеш змінити навіть жодного слова. Це називається повагою до автора й читачів. Якщо автору бракує енергії для внесення поправок і він уповноважує тебе, кажучи, що ти можеш змінити будь-що, якщо це залишається вірним оригінальному змісту й досягає бажаного ефекту, чи можеш ти тоді вносити зміни? (Так.) Якщо автор дав свою згоду або дозвіл, то зміни можна вносити. Як називається така поведінка? Це виправдано, законно й належно, чи не так? Але що, як автор не погодився, а ти змінюєш це без його дозволу? Як це називається? (Бути безрозсудним і свавільним.) Це називається бути безрозсудним і впертим, свавільним і деспотичним. То що ж змінив цей старий пан? (Божі слова.) Оригінальні слова Бога, які несуть Божий настрій, характер і наміри щодо людства. Божі слова значущі тим, як вони сказані. Чи знаєш ти настрій, мету й бажаний ефект кожного слова, сказаного Богом? Якщо ти не можеш цього збагнути, навіщо сліпо вносити зміни? Кожне речення, сказане Богом, вибір слів, тон, а також атмосфера, настрій та емоції, які вони викликають у людей, – усе це ретельно сформульовано й обмірковано. Бог має розважливість і мудрість. Що думав цей старий пан? Він вважав Божий спосіб мовлення немудрим. Так він дивився на Божу роботу. Він вважав: «Тим у релігії, хто бажає лише насититися з хлібів, потрібно догоджати й ставитися до них із любов’ю та милістю. Слова не можуть бути такими різкими. Якщо вони надто різкі, як ми можемо проповідувати Євангеліє? Чи можна тоді все ще поширювати Євангеліє?». Хіба Бог не знає про це? (Знає.) Бог дуже добре знає. То чому ж Він досі так говорить? Це Божий характер. Що таке Божий характер? Це коли Бог говорить Своїм способом, віриш ти чи ні. Якщо ти віриш, ти одна з Божих овець; якщо не віриш, ти вовк. Божі слова викривають тебе й трохи лають, і ти тоді відмовляєшся визнати, що ти віруючий у Бога? Що, ти більше не створена Богом істота? Хіба Бог перестав бути Богом? Якщо ти можеш заперечувати Бога через це, то ти зла людина, диявол. Бог не спасає таких людей, тому церква не повинна приймати їх силою або вмовляннями. Дехто каже: «Навіть якщо Бог лає мене, я з радістю готовий. Якщо Він Бог, Він може спасти мене. Якщо Він б’є мене, це заслужено. Якщо Він називає мене безтолковою людиною, то я такий і є, і навіть ще безтолковіший; якщо Він називає мене блудницею, я визнаю і приймаю це, оскільки так каже Бог, хоча я, здається, не робила того, що робить блудниця». Вони мають найпростішу віру, визнання та прийняття і найпростіше богобоязливе серце. Бог хоче здобути таких людей. Дехто вважає Божі слова надто різкими й колючими, гадаючи, що не отримає благословень, і тому більше не хоче вірити. Такі люди думають: «Навіть якщо ти бог, я не віритиму в тебе. Якщо ти так говориш, я не піду за тобою». Тоді забирайся! Якщо ти навіть не визнаєш Бога, як Бог може визнати тебе Своєю створеною істотою? Це неможливо! Божі слова викладені тут; вірити їм чи ні – це твоя справа. Якщо ти не віриш, тоді йди геть. Ти втратиш можливість. Якщо ти віриш, у тебе буде проблиск надії на спасіння. Хіба це не справедливо? (Так.) Але чи думав так цей старий пан? Чи міг він бачити думки Бога наскрізь? (Ні.) Хіба він не був дурним? Люди, які не мають духовного розуміння, вчиняють такі дурні дії. Він сприймав Бога як дуже незначного й простого, думаючи, що думки Бога не набагато вищі за людські. Він часто говорив про те, що думки Бога вищі за людські, проповідуючи ці великі доктрини у звичайний час, але коли він насправді стикався з якоюсь ситуацією, він викидав ці слова на задвірки своєї свідомості, відчуваючи, що ці слова Бога не схожі на те, що сказав би Бог. У своєму серці він не визнавав цих слів Бога, тому просто не міг їх прийняти. Саме коли проповідувалося Євангеліє, він скористався можливістю швидко змінити Божі слова, нехай і під приводом «ефективного проповідування Євангелія та здобуття більшої кількості людей». Як Я зрештою охарактеризував його поведінку? Як фальсифікацію Божих слів. Що означає фальсифікація? Це означає свавільно додавати, вилучати або змінювати оригінальний зміст, змінювати намір автора, ігнорувати початкові наміри й мету автора в мовленні, а потім випадковим чином змінювати їх. Це називається фальсифікацією. Чи мав він богобоязливе серце? (Ні.) Яка зухвалість! Хіба людина зробила б таке? (Ні.) Це робота диявола, а не людини. Ти не можеш навіть недбало змінювати слова звичайної людини; ти мусиш поважати думку автора. Якщо ти хочеш внести зміни, тобі потрібно повідомити його заздалегідь та отримати його згоду, і лише після отримання дозволу ти можеш вносити правки відповідно до його думки. Це називається повагою. Коли йдеться про Бога, потрібно набагато більше, ніж просто повага! Якщо навіть одне речення в Божих словах надруковано неправильно, якщо пропущено навіть один граматичний артикль, ти маєш запитати, чи це прийнятно; якщо ні, ти маєш передрукувати цю сторінку. Це вимагає такого серйозного й відповідального ставлення; це називається мати богобоязливе серце. Чи мав цей старий пан таке серце? (Ні.) Він не мав богобоязливого серця. Він вважав Бога нижчим за себе; він був украй зухвалим. Таку людину слід виключити.

Нещодавно стався подібний випадок. Деякі люди знову нерозважливо змінювали Божі слова під приводом проповідування Євангелія та здобуття більшої кількості людей. Цього разу це було трохи краще, ніж минулого; у минулому випадку це робилося свавільно та деспотично, без бесіди з іншими; тоді люди діяли випадково й бездумно, щоб фальсифікувати Божі слова. Цього разу вони спочатку запитали Вишнє, кажучи: «Люди з певної етнічної групи не можуть прийняти деякі терміни в словах бога. Ми придумали стратегію, щоб видалити або змінити ці терміни, а також частини висловів або уривків у словах бога, які вони не можуть прийняти, а потім проповідувати їм спеціально адаптовану версію слів бога. Хіба вони тоді не повірять?». Подивіться на це; вони справді зухвалі. Що це за поведінка? Якщо ставитися поблажливо, таких людей можна просто вважати дурними, неосвіченими й занадто молодими; їм можна просто сказати більше так не робити. Але якщо ми охарактеризуємо природу того, що вони зробили, то вони недбало змінювали Божі слова, щоб догодити сатані. Як це називається? Це поведінка Юди, зрадників і відступників, які продають Господа заради слави. Вони фальсифікували Божі слова, роблячи їх більш прийнятними й приємними для людей, щоб догодити їм і змусити їх прийняти Євангеліє, – що це означає? Навіть якщо жодна людина на землі не повірить, хіба Божі слова перестануть бути Божими словами? Хіба природа Божих слів зміниться? (Ні.) Хіба Божі слова є істиною лише тоді, коли їх приймають, а якщо не приймають, то Його слова не є істиною? Чи може природа Божих слів змінитися через це? Абсолютно ні. Істина є істиною; якщо ти її не приймаєш, ти гинеш! Деякі люди, проповідуючи Євангеліє, думають: «Які вони нещасні через те, що не приймають! Які це великі й шляхетні люди. Бог так любить і милує їх, як ми можемо не виявити до них трохи любові? Змінімо слова бога, щоб вони могли прийняти. Які чудові ці люди, і який добрий і милостивий до них бог. Ми повинні бути уважними до намірів бога!». Хіба це не прикидання? (Так.) Ще один самозванець – ті, хто не розуміє істини, можуть робити лише дурниці! Уже було сказано, що з тим, хто фальсифікував Божі слова, розібралися і його виключили, а тепер є люди, які знову хочуть їх фальсифікувати. Чого вони намагаються досягти? Хіба вони не продають Господа заради слави? (Так.) Це продаж Господа заради слави, догоджання сатані. Хіба Божі слова не практичні? Хіба їх не можна представити відкрито? Хіба ти не визнаєш їх істиною? Якщо ти їх не визнаєш, то чому ти досі віриш? Якщо ти не можеш прийняти істину, який сенс вірити в Бога? Так неможливо досягти спасіння. Хоч би як Бог говорив, хоч би які слова, що не узгоджуються з твоїми уявленнями, Він використовував, Він усе одно Бог, і Його сутність не змінюється. Хоч би як приємно ти говорив, хоч би що ти робив, хоч би яким добрим, доброзичливим чи люблячим ти себе вважав, ти все одно людина, розбещена людина. Ти відмовляєшся визнати Божі слова істиною й намагаєшся змінити Божі слова, щоб догодити сатані. Що це за поведінка? Вона гідна презирства! Я думав, що після попередніх бесід про природу фальсифікації Божих слів така проблема більше не виникне в проповідуванні Євангелія. Проте, неймовірно, все ще є люди, які наважуються їх фальсифікувати й плекати такі думки. Яке ставлення цих людей до Божих слів? (Нешанобливість.) Вони вкрай безрозсудні! У їхніх серцях Божі слова легкі, як пір’їнка, вони не мають жодного значення. Вони думають: «Божі слова можна викласти як завгодно; я можу змінювати його слова, як мені заманеться. Краще узгодити їх із людськими уявленнями та смаками. Ось якими мають бути слова бога!». Тих, хто робить такі речі, як фальсифікація Божих слів, можна охарактеризувати як антихристів. Вони діють безрозсудно й бездумно, вдаючись до безладної фальсифікації; вони свавільні та деспотичні, і поділяють той самий характер і властивість, що й інші антихристи. І є ще один момент: якою є їхня перша думка й дія, коли вони стикаються з небезпекою або коли їхнім власним інтересам завдають шкоди? Що вони обирають? Вони обирають зрадити інтереси Бога й інтереси Божого дому, щоб захистити себе. Ті, хто фальсифікує Божі слова, чи справді вони роблять це, щоб ефективно проповідувати Євангеліє? Який прихований мотив стоїть за їхньою так званою ефективністю? Вони хочуть похизуватися своїми талантами та здібностями, щоб люди побачили: «Подивіться, який я здібний! Бачите, наскільки ефективним є проповідування Євангелія після моїх змін? Ви не маєте таких навичок, ви б навіть не наважилися так подумати. Подивіться, з моїми думками та діями, бачите, яких результатів я досяг?». Ці люди нехтують Божими словами й фальсифікують їх, щоб задовольнити власні амбіції та бажання прагнути слави й статусу. Хіба вони не мають характеру антихриста? Характеризувати їх як антихристів зовсім не несправедливо.

Який ще один прояв свавілля та деспотизму антихристів? Вони ніколи не бесідують про істину з братами й сестрами, а також не вирішують реальних проблем людей. Натомість вони лише проповідують слова й доктрини, щоб повчати людей, і навіть змушують інших слухатися їх. А як щодо їхнього ставлення й підходу до Вишнього та до Бога? Це не що інше, як обман і дволикість. Незалежно від проблем у церкві, вони ніколи нічого не повідомляють Вишньому. Хоч би що вони робили, вони ніколи не запитують у Вишнього. Здається, ніби в них немає питань, які потребують бесіди чи вказівок від Вишнього, – усе, що вони роблять, є прихованим і таємним, і відбувається за лаштунками. Це називається підступною маніпуляцією, коли вони бажають мати останнє слово й бути тими, хто ухвалює рішення. Однак іноді вони також маскуються, порушуючи дріб’язкові питання, щоб звернутися із запитанням до Вишнього, вдаючи із себе тих, хто прагне до істини, змушуючи Вишнє помилково вважати, що вони шукають істину в усьому з максимальною ретельністю. У реальності вони ніколи не шукають керівництва в жодній значущій справі, ухвалюючи односторонні рішення й тримаючи Вишнє в невіданні. Якщо виникає якась проблема, вони ще менш імовірно повідомлять про неї, боячись, що це може вплинути на їхню владу, статус чи репутацію. Антихристи діють свавільно та деспотично; вони ніколи не бесідують з іншими й змушують інших слухатися їх. Простіше кажучи, основними проявами цієї поведінки є дбання про власні справи; культивування свого впливу, особистої кліки та зв’язків, реалізація власних авантюр. А потім вони чинять усе, що їм заманеться, роблячи те, що приносить користь їм самим, і діючи непрозоро. Бажання й жага антихристів, щоб інші корилися їм, особливо сильні; вони очікують, що люди слухатимуться їх, як мисливець змушує свого гончака слухатися його команд, не дозволяючи жодного розрізнення правильного й неправильного, наполягаючи на абсолютній поступливості й покорі.

Ще один прояв свавілля та деспотизму антихристів можна спостерігати в наступному сценарії. Наприклад, якщо лідер певної церкви є антихристом, і якщо лідери та працівники вищого рівня мають намір дізнатися про роботу цієї церкви та втрутитися в неї, чи погодиться цей антихрист? Звичайно, ні. Якою мірою він контролює церкву? Як неприступну фортецю, куди ні голка не пролізе, ні вода не протече; він не дозволяє нікому іншому втручатися чи розпитувати. Коли він дізнається, що лідери та працівники приїжджають, щоб дізнатися про роботу, він каже братам і сестрам: «Я не знаю, яка мета приїзду цих людей. Вони не розуміють реальної ситуації в нашій церкві. Якщо вони втрутяться, то можуть завадити роботі нашої церкви». Ось так він вводить братів і сестер в оману. Щойно лідери та працівники прибувають, він знаходить різні причини й відмовки, щоб не дати братам і сестрам контактувати з ними, водночас лицемірно приймаючи лідерів і працівників, тримаючи їх ізольованими в певному місці під приводом гарантування їхньої безпеки; але насправді це робиться для того, щоб не дати їм зустрітися з братами й сестрами та дізнатися від них про ситуацію. Коли лідери та працівники запитують про ситуацію з роботою, антихрист вдається до обману, створюючи хибну картину; він обманює тих, хто вище за нього, і приховує правду від тих, хто нижче, прикрашає свої слова й перебільшує ефективність роботи, щоб обдурити їх. Коли лідери та працівники пропонують зустрітися з братами й сестрами церкви, він відповідає: «Я нічого не організував! Ти не попередив мене перед приїздом. Якби попередив, я б організував зустріч деяких братів і сестер із тобою. Але з огляду на нинішнє вороже середовище, з міркувань безпеки вам краще не зустрічатися з братами й сестрами». Хоча його слова звучать розумно, прониклива людина може виявити проблему: «Він не хоче, щоб лідери та працівники зустрічалися з братами й сестрами, бо боїться бути розвінчаним, боїться, що виявляться недоліки та відхилення в його роботі». Антихрист жорстко контролює братів і сестер церкви. Якщо лідери та працівники безвідповідальні, антихрист може легко їх обманути й ошукати. Реальна ситуація братів і сестер церкви, їхні труднощі, що залишаються нерозв’язаними, чи вчасно брати і сестри отримують бесіди й проповіді Вишнього та книги Божих слів, як просуваються різні робочі проєкти церкви, чи є відхилення або проблеми – усього цього лідери та працівники не знатимуть. Брати й сестри також не знають про жодні нові робочі розпорядження в Божому домі; таким чином антихрист повністю контролює церкву, монополізуючи владу й маючи вирішальне слово в справах. Брати й сестри церкви не мають можливості зв’язатися з лідерами та працівниками вищого рівня і, не знаючи фактичної правди, вони введені в оману й контрольовані антихристом. Незалежно від того, як говорить антихрист, цим лідерам і працівникам, які проводять перевірку, бракує розрізнення, і вони досі думають, що антихрист виконує хорошу роботу, повністю довіряючи йому. Це рівносильно тому, щоб довірити обраних Богом людей під опіку антихриста. Якщо лідери та працівники не здатні розрізнити, коли антихрист вводить людей в оману, безвідповідальні й не знають, як із цим впоратися, хіба це не перешкоджає роботі церкви й не шкодить обраним Богом людям? Такі лідери та працівники – хіба вони не є неправдивими лідерами та працівниками? Що стосується церкви, яку контролює антихрист, лідери та працівники мусять втрутитися й навести довідки, і їм потрібно негайно розібратися з антихристом і позбутися його – це безсумнівно. Якщо є неправдиві лідери, які не виконують реальної роботи й ігнорують те, що антихрист вводить в оману обраних Богом людей, обрані люди повинні розвінчувати цих неправдивих лідерів і працівників, повідомляти про них, усувати їх із посад і замінювати їх хорошими лідерами. Це єдиний спосіб ґрунтовно розв’язати проблему введення людей в оману антихристом. Дехто може сказати: «Такі лідери та працівники можуть бути поганого рівня, і їм бракує розрізнення, тому вони не змогли впоратися з проблемою антихриста й розв’язати її. Вони роблять це ненавмисно; хіба їм не слід дати ще один шанс?». Таким безтолковим лідерам більше не слід давати шансів. Якщо дати їм ще один шанс, вони лише продовжуватимуть шкодити обраним Богом людям. Це тому, що вони не є людьми, які прагнуть до істини; їм бракує совісті й розуму, і вони безпринципні у своїх діях – це ниці люди, які мають бути відсіяні! За останні два роки деякі брати й сестри в певних церквах об’єдналися, щоб усунути таких неправдивих лідерів і антихристів, які не виконують реальної роботи, домігшись їхнього відсторонення та відсіювання. Хіба це не добре? (Так.) Мені приємно чути такі хороші новини; це найкращий доказ того, що обрані Богом люди зростають у житті й стають на правильний шлях віри в Бога. Це показує, що люди здобули певне розрізнення й духовний зріст і більше не контролюються неправдивими лідерами й антихристами, злими демонами. Звичайні неправдиві лідери та антихристи більше не можуть вводити в оману або контролювати обраних Богом людей, які більше не скуті статусом чи владою. Вони мають сміливість розрізняти й розвінчувати неправдивих лідерів і антихристів, наважуючись виганяти й усувати їх. Насправді, чи то лідери та працівники, чи то звичайні серед обраних Богом людей, усі вони мають рівний статус перед Богом, відрізняючись лише своїми обов’язками. У Божому домі немає різниці в статусі, є лише відмінності в обов’язках і відповідальності. Стикаючись із неправдивими лідерами та антихристами, які заважають роботі церкви, як лідери та працівники, так і обрані Богом люди повинні розвінчувати їх і повідомляти про них, негайно розбираючись із ними та виключаючи антихристів із церкви. Ця відповідальність однакова й спільна для всіх.

Антихристи свавільні та деспотичні, ніколи не бесідують з іншими й мусять мати вирішальне слово у всіх справах – хіба ці проблеми не очевидні? Бесідувати з іншими й шукати принципів – це не формальність і не поверхневий процес; яка мета? (Щоб виконувати свої обов’язки згідно з принципами й мати шлях для їх виконання.) Правильно; це для того, щоб мати принципи й шлях у виконанні своїх обов’язків. Ви повинні насамперед зрозуміти, що тільки шукаючи істину в Божих словах і розуміючи принципи, можна ефективно виконувати свій обов’язок. Якщо ви бесідуєте про істину для розв’язання проблем, який підхід слід застосувати? Які люди мають бути залучені? Слід обрати правильних осіб; ви повинні бесідувати головним чином із людьми хорошого рівня, які можуть розуміти істину, бо це приведе до ефективних результатів. Це важливо. Якщо ви оберете безтолкових людей поганого рівня, яким бракує розуму, які не зрозуміють істину й не досягнуть її, скільки б обговорень не велося, тоді навіть якщо багато бесідувати про істину, це не дасть результатів. Незалежно від проблем, що виникають у церкві, обрані Богом люди мають право бути поінформованими й повинні знати ситуацію з роботою церкви та наявні проблеми. Якщо лідери та працівники обманюють тих, хто вище, і приховують правду від тих, хто нижче, застосовуючи методи, призначені заплутати інших, то обрані Богом люди мають право розвінчати їх і повідомити про них або доповісти про ситуацію вищим. Це також обов’язок і зобов’язання обраних Богом людей. Деякі неправдиві лідери діють свавільно та деспотично, контролюючи обраних Богом людей у церкві. Це опір і протистояння Богу, це незмінна практика антихристів. Якщо обрані Богом люди не розвінчують цього й не повідомляють про це, і робота церкви гальмується чи припиняється, не тільки лідери та працівники несуть відповідальність, але й обрані Богом люди, бо саме обрані Богом люди страждають, коли неправдиві лідери та антихристи мають владу в церкві, потенційно руйнуючи їхній шанс отримати спасіння. Тому обрані Богом люди мають право й відповідальність повідомляти про неправдивих лідерів та антихристів і розвінчувати їх, що корисно для роботи церкви та життя-входження обраних Богом людей. Деякі лідери та працівники заявляють: «Ви всі кажете, що я свавільний та деспотичний, так? Цього разу я не буду таким. Я дозволю всім висловити свої думки. Один день, два дні – я чекатиму скільки завгодно, щоб ви поділилися ними». Іноді, коли виникають певні особливі питання, суперечки тривають днями без розв’язання, і вони просто чекають. Вони чекають, поки всі досягнуть консенсусу, перш ніж продовжувати роботу. Скільки роботи затримується через це? Це дуже затримує справи; це чіткий прояв безвідповідальності. Як лідер чи працівник може ефективно управляти роботою церкви, якщо він не може приймати рішення? У роботі церкви, хоча лідери та працівники мають владу приймати рішення, брати й сестри мають право бути поінформованими. Однак, зрештою, саме лідери та працівники мусять приймати рішення. Якщо лідер чи працівник не здатен приймати рішення, то його рівень надто низький, і він не підходить для лідерських ролей. Навіть якщо вони лідери, вони не можуть виконувати реальну роботу чи виконувати свої обов’язки належно. Деякі лідери та працівники сперечаються про одне питання довгий час, нездатні прийняти рішення, і врешті-решт просто погоджуються з тим, хто виглядає наполегливішим. Чи цей підхід принциповий? (Ні.) Що це за лідери? Вони просто безтолкові люди. Якщо ти кажеш: «Антихристи свавільні та деспотичні, і я боюся стати таким; я не бажаю йти шляхом антихриста. Я почекаю, поки всі висловлять свої думки, а потім підсумую й узагальню поміркований підхід для рішення» – чи це прийнятно? (Ні.) Чому ні? Якщо результат не узгоджується з істинами-принципами, то навіть якщо ти дієш у такий спосіб, чи може це бути ефективним? Чи задовольнить це Бога? Якщо це не ефективно й не задовольняє Бога, то проблема серйозна. Не діяти згідно з істинами-принципами, бути безвідповідальним у виконанні свого обов’язку, бути недбалим і робити речі згідно із сатанинською філософією – це бути невірними Богу. Це обман Бога! Щоб уникнути підозр або засудження як антихриста, ти ухиляєшся від відповідальності, яку мусиш виконувати, і приймаєш «компромісний» підхід сатанинської філософії. Як результат, ти шкодиш обраним Богом людям і впливаєш на роботу церкви. Хіба це не безпринципно? Хіба це не егоїстично й ницо? Як лідер чи працівник, ти мусиш говорити й діяти з принципами, належно виконувати свої обов’язки з результатами й ефективністю. Тобі слід діяти будь-якими способами, що приносять користь роботі Божого дому й узгоджуються з істинами-принципами. Наприклад, речі для церкви слід купувати з думкою про практичний результат. Ці речі повинні мати розумну ціну й бути функціональними. Якщо ви витрачаєте гроші бездумно без принципів, це може спричинити втрату інтересам Божого дому і пожертвам Бога. Як би ви впоралися з такою ситуацією? (Слід шукати наставництва від Вишнього.) Шукати наставництва від Вишнього – це один зі способів. Крім того, не лінуйтеся. Ретельно досліджуйте, активно розпитуйте, більше дізнавайтеся, розумійте деталі й готуйтеся належним чином; можливо, тоді вдасться знайти відносно підхоже рішення. Якщо ви не робите цієї підготовчої роботи й дієте необережно, не розуміючи деталей, що призводить до марнування великої кількості грошей, як це називається? Це називається бути недбалим. Деякі люди виконують свій обов’язок у такий спосіб, їм бракує прозорості в тому, що вони роблять. Вони повідомляють лише половину того, що повинні, приховуючи решту, бо відчувають, що повна прозорість накличе на них неприємності й від них вимагатимуть провести подальші дослідження та покращення. Тому вони просто приховують реальну ситуацію та деталі від інших, швидко виконуючи завдання, а потім просять Божий дім заплатити. Але під час перевірки виявляється, що завдання виконане неналежно й потребує переробки, і ще більше грошей витрачається даремно. Хіба це не шкодить Божому дому? Хіба це не поведінка юди? (Так.) Поведінка юди полягає саме в зраді інтересів Божого дому. Стикаючись із ситуаціями, така людина стає на бік тих, хто поза церквою, дбаючи лише про власну плоть і зовсім не думаючи про інтереси Божого дому. Чи є в неї хоч якась вірність Богу? (Ні.) Ані крихти вірності. Вона отримує задоволення, зраджуючи інтереси Божого дому та завдаючи шкоди роботі церкви – це поведінка юди. Є також інша ситуація: деякі обов’язки передбачають спеціалізовані знання або досвід в інших сферах, які можуть бути незнайомі всім. У таких випадках ви не повинні ухилятися від клопоту. У цю епоху великої кількості інформації вам не слід лінуватися, а слід активно шукати відповідні дані та інформацію. Починаючи з отримання найбазовішої інформації, ти здобуваєш базове розуміння професії чи сфери, а потім поступово дізнаєшся про більше аспектів у межах цієї сфери, чи то дані, чи різні професійні терміни, здобуваючи в ній базову обізнаність. Тепер, коли ти досяг цього рівня, хіба це не корисніше для вірного й належного виконання твоїх обов’язків? (Так.) То яка ж мета всієї цієї підготовчої роботи під час виконання твого обов’язку? Дослідження, розуміння деталей, а потім пошук здійсненних рішень через бесіду та критичне обговорення – усе це частина підготовки для належного виконання твого обов’язку. Добре виконання цієї підготовки демонструє вірність у виконанні обов’язку; це також виявляє тих, хто є недбалим. А як щодо ставлення маловірів і тих, хто не щиро присвячує себе Богові, коли вони виконують свої обов’язки? Вони цілком недбалі; що б вони не купували для церкви, вони витрачають гроші бездумно, згідно з власними примхами, не шукаючи наставництва від Вишнього, думаючи, що вони все розуміють. Як результат, вони марнують гроші Божого дому. Хіба вони не марнотратники, не провісники лиха? Вони завдають збитків Божим пожертвам і навіть не усвідомлюють, що чинять зло й опираються Богу; їхні серця не відчувають жодного каяття. Лише коли обрані Богом люди розвінчують і розрізняють їх, і голосуванням вирішують їх вичистити та виключити, вони здобувають певне усвідомлення й починають шкодувати. Вони не усвідомлювали, що їхні дії матимуть такі серйозні наслідки – справді, вони не проллють сльози, доки не побачать власної могили! Такі люди – це здебільшого бовдури, яким бракує клепки в голові, проте вони прагнуть бути лідерами та працівниками й виконувати завдання для Божого дому. Вони як свині, що нафарбували губи помадою, – абсолютно безсоромні. Ці люди – маловіри; скільки б років вони не вірили, вони не розуміють жодної істини. Проте вони все одно завжди хочуть бути лідерами та працівниками в Божому домі, завжди хочуть мати владу й вирішальне слово – хіба вони не зухвало безсоромні? Чому таких людей вважають маловірами? Це тому, що, попри віру в Бога протягом багатьох років і слухання стількох проповідей, вони не розуміють жодних істин і не можуть практикувати жодних істин, що робить їх маловірами. Чи хтось із вас виявляє таку поведінку? Ті, хто виявляє, підніміть руки. Усі ви? Тоді ви всі маловіри, і це серйозна проблема. Якщо ті, хто щиро вірить у Бога, постійно слухатимуть проповіді, вони зрозуміють деякі істини й досягнуть певного прогресу, стаючи надійнішими у своїх словах і діях. Якщо хтось слухає проповіді роками без жодного прогресу, він безтолковий, звір, маловір. Деякі люди протягом трьох-п’яти років віри в Бога розуміють досить багато й можуть шукати істину у своїх словах і діях. Якщо вони помічають недоліки у виконанні свого обов’язку або завдають якихось збитків Божому дому, вони відчувають страждання, докори совісті й ненавидять себе; вони відчувають, що їхні миттєві помилки, брак вірності, лінощі або потурання плотському комфорту призвели до таких значних недоліків і спричинили такі великі збитки, і вони ненавидять себе за це. Такі люди з серцем, сповненим каяття, мають певну людськість і можуть досягти миті отримання спасіння. Якщо хтось після багатьох років слухання проповідей не розуміє жодних істин, продовжує робити помилки у виконанні свого обов’язку, завжди створює проблеми для Божого дому, завдає збитків роботі церкви й не має навіть серця, сповненого каяття, то така людина не має жодної людськості, вона гірша за свиней і собак. Чи могла б вона все ще належно виконувати свій обов’язок? Навіть якщо вона й виконує обов’язок, то робить це недбало, і вона не отримає Божого схвалення.

Деякі люди завжди називають Божий дім «наша сім’я», коли говорять, постійно кажучи «наша сім’я» в розмові. Як солодко вони це кажуть! Що це за «наша сім’я», про яку вони говорять? Є лише Божий дім, Божа сім’я, церква. Чи доречно завжди казати «наша сім’я»? Мені це не здається доречним. Термін «наша сім’я» можна використовувати, але це доречно лише тоді, коли сказане відповідає реальності. Якщо ти не є тим, хто прагне до істини, якщо ти часто виконуєш свої обов’язки недбало, зовсім не підтримуючи роботу церкви, зовсім не сприймаючи роботу церкви серйозно, і все ж ти продовжуєш казати «наша сім’я», то це недоречно. У цьому є натяк на фальш і вдавання, що викликає огиду й відразу; однак, якщо ти є тим, хто справді володіє істиною-реальністю й підтримує роботу церкви, то називати Божий дім «наша сім’я» прийнятно. Це звучить щиро для інших, без фальші, і вони бачитимуть у тобі брата чи сестру, симпатизуючи тобі й захоплюючись тобою. Якщо ти не любиш істину у своєму серці, не приймаєш її і безвідповідально ставишся до виконання своїх обов’язків, то не називай Божий дім «наша сім’я». Тобі слід щиро прагнути до істини, добре виконувати свої обов’язки й бути здатним підтримувати роботу церкви, щоб обрані Богом люди відчували, що ти є частиною Божого дому. Тоді, коли ти кажеш «наша сім’я», це дає іншим відчуття близькості, без жодного почуття відрази, бо у своєму серці ти справді вважаєш Божий дім своїм власним домом, і, виконуючи свої обов’язки, ти справді відповідальний і підтримуєш роботу церкви. Коли ти кажеш «наша сім’я», це звучить цілком заслужено, без сліду фальші. Якщо хтось не виявляє відповідальності щодо роботи церкви, виконує будь-які свої обов’язки недбало, навіть не нахилиться, щоб підняти щось із підлоги, прибрати брудну кімнату, розчистити сніг чи прибрати подвір’я взимку, і зовсім не схожий на члена Божого дому, а радше на стороннього, хіба така людина має право називати Божий дім «наша сім’я»? Такі люди лише прислужники, тимчасові працівники, люди без життя, які є від сатани й зовсім не належать до Божого дому. І вони все ще часто безсоромно називають Божий дім «наша сім’я», кажучи це щоразу, коли відкривають рота, кажучи це з такою близькістю, звертаючись до братів і сестер із великою теплотою – але вони не виконують жодних реальних завдань. Коли вони все ж беруться за завдання, то роблять помилки, завдаючи шкоди Божому дому. Хіба вони не просто лицеміри? Такі люди абсолютно аморальні, їм бракує будь-якої совісті чи розуму. Найбазовіші якості, які повинна мати людина як віруючий у Бога, – це совість і розум, і вона також повинна бути здатною прийняти істину. Якщо вона навіть не має совісті й розуму і зовсім не приймає істину, чи заслуговує вона все ще називати Божий дім «наша сім’я»? Такі люди – просто тимчасові працівники й прислужники; вони від сатани й мають мало спільного з Божим домом. Бог не визнає таких людей; у Його очах вони злі люди. Багато людей вірить у Бога, але зовсім не прагне до істини, виявляючи байдужість до справ Божого дому. Вони ігнорують проблеми, з якими стикаються, нехтують своїми обов’язками, тримаються подалі від братів і сестер, які мають труднощі, і не виявляють ненависті до тих, хто чинить погані речі й шкодить інтересам Божого дому або руйнує роботу церкви. Їм бракує великого усвідомлення у питаннях правильного й хибного; усе, що відбувається в Божому домі, їх не обходить. Чи ставляться вони до Божого дому як до свого власного дому? Очевидно, ні. Ці люди не мають права називати Божий дім «наша сім’я»; ті, хто так робить, – просто лицеміри. Які люди придатні казати «наша сім’я»? Останнім часом Я помітив, що деякі люди справді непогані, хоча, звісно, вони в меншості. Ми поки що не будемо говорити про те, скільки істини вони розуміють, або про рівень їхнього духовного зросту чи віри, але ці люди щиро вірять у Бога, можуть братися за реальні завдання і є справді відповідальними в будь-яких обов’язках, які вони виконують, – вони мають певну подобу людськості. Лише таких людей можна справді вважати частиною Божого дому. Коли вони кажуть «наша сім’я», це відчувається тепло й щиро, від серця. Наприклад, церкві потрібен був стіл, який коштував би шістсот чи сімсот доларів, якби його купили. Деякі брати й сестри сказали: «Це занадто дорого. Ми можемо заощадити багато грошей, купивши деревину й зробивши його власноруч. Він служитиме так само добре, без жодної різниці». Почувши це, що Я відчув у Моєму серці? Я був дещо зворушений: «Ці люди непогані; вони знають, як заощадити гроші для Божого дому». Такі люди набагато кращі порівняно з тими, хто розтринькує пожертви, вони принаймні мають певну совість і розум і трохи людських почуттів. Деякі люди завдають Божому дому збитків на сотні чи тисячі доларів без жодного усвідомлення, навіть кажучи, що це їх не обходить, не відчуваючи жодного докору у своїх серцях. З іншого боку, є інші, хто каже: «Навіть заощадити десять чи вісім доларів – це того варте. Ми не повинні витрачати гроші без потреби на те, що ми можемо залагодити самі. Ми повинні заощаджувати, де можемо. Немає потреби витрачати гроші, які не потрібно витрачати. Нам варто зазнати трохи труднощів і потрудитися». Лише ті, хто може таке казати, є людьми із совістю й розумом, які мають нормальну людськість і справді єдині з Божим домом. Ці люди можуть по праву називати Божий дім «наша сім’я», тому що вони зважають на інтереси Божого дому. Деякі люди зовсім не думають про інтереси Божого дому. Чи це тому, що вони не здатні на такі міркування? Коли йдеться про їхнє власне життя, вони надзвичайно ощадливі, шкодують кожну копійку, завжди хочуть купувати найдешевші й найпрактичніші речі, заощаджуючи, де тільки можуть, навіть торгуючись за ціну, ретельно все підраховуючи; очевидно, що вони вправні в управлінні своїм життям. Але коли йдеться про виконання справ для Божого дому, вони так не діють. Вони витрачають марнотратно, коли використовують гроші Божого дому, витрачаючи їх як їм заманеться, ніби не витратити їх було б марнуванням. Хіба це не ознака жахливих моральних якостей? Такі люди надзвичайно егоїстичні, вони зовсім не зважають на Божий дім, прагнучи лише задовольнити себе. Вони сподіваються пролізти в Царство Небесне й здобути великі благословення найменшою ціною. Такі егоїстичні й ниці люди все ще плекають такі грандіозні амбіції та жагу; це свідчить про серйозну ваду в їхніх моральних якостях!

Чи ми тепер у нашій бесіді в основному повністю охопили цей прояв антихристів, що вони поводяться підступно і є свавільними та деспотичними? (Так.) Тоді підсумуймо. Те, що антихристи роблять речі підступно, і те, що вони свавільні та деспотичні, – це дві різні, але однаково значущі й одночасні моделі поведінки, поширені серед них. Цей прояв розвінчує два основні характери антихристів – нечестя й порочність; вони водночас нечестиві й порочні. Іноді ти можеш не бачити їхньої порочної сторони, але ти можеш бачити їхню нечестиву сторону. Вони можуть діяти м’яко, через що важко помітити будь-яку їхню насильницьку чи варварську поведінку. Зовні вони не здаються лютими й не змушують тебе нічого робити, але вони заманюють тебе в пастку іншими нечестивими засобами, затягуючи тебе під свій контроль, змушуючи тебе служити їхнім цілям – і таким чином вони тебе використовують. Не усвідомлюючи цього, ти потрапляєш у їхню пастку, охоче підкоряючись їхнім маніпуляціям та іграм. Чому вони можуть спричинити такі наслідки? Антихристи часто використовують правильні твердження й вислови, щоб повчати тебе й впливати на тебе, підбурюючи тебе робити певні речі, змушуючи тебе відчувати, що все, що вони кажуть, правильно, що ти повинен це виконувати та повинен робити це саме так, інакше ти відчуватимеш, ніби йдеш проти істини, ти відчуватимеш, що не послухатися їх означає збунтуватися проти Бога. Роблячи так, ти охоче слухаєшся їх. Який кінцевий результат цього? Навіть якщо люди слідують словам антихристів і практикують те, що вони кажуть, чи розуміють вони істину? Їхні стосунки з Богом стають дедалі ближчими чи дедалі віддаленішими? Стикаючись із ситуаціями, люди не тільки не приходять перед Бога й не моляться Йому, а й не знають, як шукати істини-принципи в Божих словах, і не знають, як осягнути Божі наміри та вимоги. Натомість вони роблять неймовірну заяву: «Я вірю в Бога стільки років, покладаючись головним чином на лідерів у підтримці та забезпеченні. Що б не трапилося, доки лідери проводять бесіди, для мене є шлях уперед. Без лідерів просто нічого не виходить». Вони вірять у Бога багато років, а їхній духовний зріст лише такий, вони досі не здатні функціонувати без лідерів. Хіба це не жалюгідно? Який тут прихований зміст? Підтекст у тому, що вони не знають, як молитися Богу, залежати від Бога, дивитися на Бога або їсти й пити Божі слова. Усі ці речі мають підтримуватися лідерами, щоб вони їх зрозуміли; лідер може замінити Бога, у якого вони вірять. Можна сказати, що віра такої людини в Бога насправді є вірою в її лідерів. Вони слухають усе, що кажуть лідери, і вірять усьому, що ті кажуть. У кого вони справді вірять, за ким слідують і кого слухаються – у Бога чи в лідерів? Хіба це не так само, як релігійні люди, які номінально вірять у Господа, але насправді вірять у своїх пастирів, слідують за ними й довіряють їм? Хіба це не контроль із боку людей? Ти поклоняєшся лідерам, слухаючи їх у всіх справах. Це віра в людей і слідування за ними, ти скутий і контрольований людьми. Бог говорив так чітко, а ти все ж не можеш зрозуміти Його слів і не знаєш, як їх практикувати, але ти розумієш дияволів і сатан після того, як вони скажуть лише кілька слів? Що ж ти насправді розумієш? Іноді ти розумієш припис або доктрину – чи це вважається розумінням істини? (Ні.) Це не розуміння істини; це означає бути введеним в оману. Саме так це і є.

У прояві того, що антихристи поводяться підступно і є свавільними та деспотичними, їхніми основними характерами є нечестя й порочність. Де виявляється їхнє нечестя? Воно виявляється в їхній підступній поведінці. А де виявляється їхня порочність? (У тому, що вони свавільні та деспотичні.) Вона виявляється насамперед у тому, що вони свавільні та деспотичні, і в тому, що вони змушують інших підкорятися їм; їхній примус передає порочний характер. Бог вимагає від людей коритися Йому та істині. Який Божий спосіб роботи? Після того як Бог висловлює Свої слова, Він каже людям, що найважливіше у вірі в Бога – це те, що вони повинні коритися істині та Божим словам. Ти знаєш цю істину, знаєш, що ця фраза правильна, але яке ставлення Бога до того, чи коришся ти і як ти коришся? Ти маєш свободу волі, право вибору. Якщо ти хочеш коритися, ти коришся; якщо ти не хочеш коритися, ти не мусиш. Однак щодо того, які наслідки може принести непокора, що Бог проникливо спостерігає в людях і які Його висновки про них, Бог не робить нічого зайвого в цих питаннях. Він не попереджає тебе, не погрожує тобі й не змушує тебе, змушуючи тебе платити ціну або караючи тебе за це. Бог так не діє. У період, коли Бог спасає людей, коли Він висловлює слова, щоб забезпечувати людей, Бог дозволяє людям робити помилки, ставати на хибний шлях, і дозволяє людям бунтувати проти Нього й робити дурні речі. Але через Свої слова та деякі зі Своїх методів роботи Бог поступово дає людям зрозуміти, якими є Його вимоги, що таке істина, і що є правильним, а що неправильним – наприклад, через обтинання, провчання й дисциплінування, а також через напучування. Іноді Він дає тобі певну благодать, зворушує тебе внутрішньо або дає тобі певне освітлення та просвітлення, даючи тобі знати, що є правильним, а що неправильним, якими насправді є Божі вимоги, яку позицію мають займати люди та що люди повинні практикувати. Даючи тобі розуміння, Він також дає тобі вибір. Якщо ти кажеш: «Я буду бунтівним, я буду свавільним, я не хочу обирати те, що правильно, я не хочу бути вірним, я просто хочу діяти так!» – то зрештою ти несеш відповідальність за своє власне місце призначення та фінал. Ти мусиш нести відповідальність за свої дії і платити ціну; Бог нічого не робить у цьому плані. Бог справедливий і праведний. Якщо ти дієш згідно з Його вимогами і є людиною, яка кориться Богу, або якщо, навпаки, ти не дієш згідно з Божими вимогами і не є людиною, яка кориться Богу, то в обох випадках, яким би не було твоє місце призначення, Бог визначив його задовго наперед. Богу не потрібно робити нічого зайвого. Це не так, що якщо сьогодні ти не дієш згідно з Божими вимогами, Він дисциплінуватиме, провчатиме або каратиме тебе, насилаючи на тебе лиха, – Бог так не працює. У випадку з Богом, Він вимагає від людей коритися просто для того, щоб дати їм зрозуміти істину про покору; тут немає елементу «примусу». Бог не змушує людей коритися або практикувати цей аспект істини. Тому в Божому шляху, чи то Він влаштовує людей, чи володарює над їхньою долею, чи веде їх, чи забезпечує їх істиною, передумова цих дій не ґрунтується на примусі, і це не є необхідністю. Якщо ти діятимеш згідно з Божими словами, ти поступово розумітимеш істину дедалі більше, і твій стан перед Богом продовжуватиме покращуватися – ти підтримуватимеш хороший стан, і Бог також просвіщатиме тебе в аспектах повсякденного життя, яких ти не розумієш. Однак, якщо ти не практикуєш істину, не коришся Богу й не бажаєш прагнути до істини, те, що ти здобудеш, буде дуже обмеженим. У цьому разюча різниця між цими двома аспектами. Бог не виявляє упередженості; Він справедливий до всіх. Дехто каже: «Хіба я не практикував би, якби Бог просто змусив мене?». Бог не змушує людей; це те, що робить сатана. Бог так не працює. Якщо ти можеш коритися Богу лише тоді, коли тебе змушують, ким це тебе робить? Хіба ти справді коришся Богу? Це не той вид покори, якого бажає Бог. Покора, про яку говорить Бог, – це коли, ґрунтуючись на розумінні істини, людина охоче практикує Божі слова із совісті й розуму. Це невід’ємне значення покори. Вона не передбачає примусу, обмеження, погроз чи будь-якої форми зв’язування або контролю. Тому, коли ти почуваєшся особливо зв’язаним або скутим у якійсь справі, це, безумовно, не робота Бога. З одного боку, це може походити від людських думок або викривленого розуміння й самообмежень. З іншого боку, це може бути хтось інший, хто намагається скувати тебе, використовуючи приписи або якийсь аргумент чи теорію, що звучить правильно, щоб скувати тебе, що призводить до того, що в тебе розвиваються певні викривлення в мисленні. Це вказує на проблему з твоїм розумінням. Якщо ти відчуваєш, що коришся Богу охоче й радісно, це походить від роботи Святого Духа, а також від справжньої людськості, від совісті й розуму.

У Божому домі є люди, які не коряться істині, не коряться робочим розпорядженням Божого дому й не коряться розпорядженням церкви. Як Божий дім із цим розбирається? Чи використовуються для вирішення цього якісь методи примусового впровадження? Якщо лідер не виконує реальної роботи, не працює згідно з робочими розпорядженнями й не практикує істину або не може виконувати реальної роботи, як Божий дім із цим розбирається? (Божий дім його відсторонює.) Його безпосередньо відсторонюють, але чи виключають його? (Ні.) Тих, хто не чинив зла, не виключають. Щодо звичайних братів і сестер: якщо їх призначають виконувати певний обов’язок, а вони відмовляються, чи вважається це непокорою? Якщо вони не йдуть, можна знайти когось іншого; хіба когось змушуватимуть виконувати обов’язок? (Ні.) Ніхто нікого не примушує. Якщо через бесіду про істину вони готові прийняти це й скоритися, то це добре. Це не вважається примусом; це призначення їх на виконання цього обов’язку за умови їхньої особистої згоди й бажання. Наприклад, деякі люди люблять готувати, але їх призначають прибирати, і вони кажуть: «Якщо мене просять прибирати, то я буду прибирати. Я корюся розпорядженням Божого дому». Чи є тут якийсь примус? Чи є тут якесь змушування проти чиєїсь волі? (Ні.) Це призначається за їхнім бажанням і покорою, нікого не ставлять у скрутне становище й нікого не змушують щось виконувати. Можуть бути також випадки, коли для певного обов’язку тимчасово нікого не можуть знайти, і тебе призначають для тимчасової підміни; ти особисто можеш не хотіти, але це необхідність для роботи, це особливий випадок. Ти член Божого дому, ти споживаєш їжу з Божого дому й виконуєш там свої обов’язки – оскільки ти визнаєш себе тим, хто вірить у Бога й слідує за Ним, хіба ти не можеш повстати проти своєї плоті в цій малій справі? Це навіть не зовсім вважається покорою чи труднощами; це лише тимчасово, тебе не просять виконувати цей обов’язок довгостроково. Деякі люди скаржаться, що робота, яку їх просять виконувати, брудна й виснажлива, і вони не хочуть її робити. Якщо вони порушують це питання, їх слід негайно перепризначити. Однак, якщо вони висловлюють це лише на словах, але насправді готові коритися й готові страждати, то їм слід продовжувати виконувати свій обов’язок. Чи доречний такий підхід? (Так.) Чи правильний цей принцип? (Так.) Божий дім абсолютно не змушує людей проти їхньої волі. Є інша ситуація, коли деякі люди, незалежно від того, який обов’язок вони виконують, ліниві, невідповідальні й не мають вірності. Іноді вони навіть таємно чинять погані речі. Коли вони не виконують свій обов’язок добре, вони виправдовуються, стверджуючи, що цей обов’язок їм не підходить, що це не їхня сильна сторона, або що вони не розуміються на цій сфері. Але насправді всі чітко бачать, що їхня неспроможність виконувати обов’язок добре пояснюється не цими причинами. Як слід поводитися з такими людьми? Якщо вони просять виконувати обов’язок в іншому місці, чи слід на це погоджуватися? (Ні.) Тоді що слід робити? Такі люди не придатні для виконання обов’язків; вони роблять це неохоче й без належного ставлення, тому їх слід відіслати. Є інший тип людей, з якими стає складно й вони чинять опір, щойно їм кажуть виконувати обов’язок. Вони вкрай неохочі й роблять це знехотя, ледве стримуючи своє невдоволення, думаючи: «Я просто зачаюся тут і якось переб’юся кілька років, хтозна, де я опинюся після цього!». Людям із такими намірами не можна дозволяти виконувати обов’язки, і навіть якщо вони хочуть виконувати інші обов’язки, це не дозволено. З такими випадками треба розбиратися рішуче. Чому так? Тому що їхню сутність бачать наскрізь – ті, хто їх розуміє, кажуть, що вони маловіри; люди навколо них також кажуть, що вони не придатні для виконання обов’язків. Такі люди – невіруючі, і їх треба вичистити. Якщо ні, вони можуть лише спричиняти завади, чинити проступки й шкодити обраним Богом людям усередині церкви, що абсолютно неприйнятно. З такими випадками слід розбиратися згідно з принципами того, як ставитися до тих, хто виконує обов’язки в церкві; їхнє небажання не є чинником. Чи це примус? Це не примус; це дії згідно з принципами, захист інтересів і роботи Божого дому. Ідеться про вичищення маловірів і тих, хто просто перебуває в Божому домі, щоб жити за чужий рахунок. Якщо ти хочеш жити за чужий рахунок, роби це деінде, не тут. Божий дім – це не будинок для літніх людей; він не утримує нероб. Зрозуміло?

Є деякі антихристи, які дуже добре приховуються: вони просто усміхаються й нічого не кажуть, коли щось бачать, зберігають мовчання в багатьох справах, удають глибокодумність і не виражають жодної позиції. Коли ти вперше контактуєш із ними, їх нелегко побачити наскрізь; ти можеш навіть подумати, що вони змістовні й видатні. Як розпізнати таких антихристів? Ти мусиш звертати пильну увагу й спостерігати, що їм справді подобається, на чому вони зосереджуються, що їх цікавить і з ким вони взаємодіють. Спостерігаючи за цими аспектами, ти можеш здобути розуміння про них. Крім того, є одна річ, яку ви всі повинні усвідомлювати: Яким би не був рівень керівника чи працівника, якщо ви поклоняєтеся їм через те, що вони розуміють дещицю істини та мають трохи дарів, і вірите, що вони володіють істиною-реальністю та можуть тобі допомогти, і якщо ти рівняєшся на них і покладаєшся на них у всьому й через це намагаєшся здобути спасіння, то з твого боку це нерозумно, це невігластво. Зрештою, усе це ні до чого не приведе, тому що твоя відправна точка хибна за своєю суттю. Неважливо, скільки істин розуміє людина, – вона не може стати на місце Христа, і якою б вона не була обдарованою, це не означає, що вона володіє істиною. Тому кожен, хто поклоняється іншим людям, рівняється на них і слідує за ними, врешті-решт буде відсіяний і засуджений. Віруючі в Бога можуть рівнятися лише на Бога та слідувати лише за Ним. Незалежно від свого чину керівники та працівники залишаються звичайними людьми. Якщо ти вважаєш їх своїми безпосередніми начальниками, якщо тобі здається, що вони вищі за тебе, що вони компетентніші за тебе та що вони мають керувати тобою, що вони в усьому на голову вищі за інших, то ти помиляєшся – це омана. І якими будуть наслідки цієї омани? Унаслідок цього ти підсвідомо оцінюватимеш своїх керівників за вимогами, які не відповідають дійсності, і не зможеш належним чином розібратися з їхніми проблемами та недоліками. У той же час, сам того не усвідомлюючи, ти будеш захоплюватися їхнім хистом, дарами й талантами, так що не встигнеш і оком змигнути, як почнеш поклонятися їм, і вони стануть твоїм богом. Цей шлях, починаючи з того, як вони стають твоїм зразком для наслідування, об’єктом твого поклоніння, і закінчуючи тим, як ти стаєш одним із їхніх послідовників, – це шлях, який мимоволі веде тебе геть від Бога. І навіть поступово віддаляючись від Бога, ти все одно віритимеш, що ти слідуєш за Богом, що ти в Його домі, що ти в Його присутності, тоді як насправді тебе візьмуть у полон слуги сатани, антихристи. Ти цього навіть не відчуєш. Це дуже небезпечний стан речей. Для вирішення цієї проблеми почасти необхідно вміти розпізнавати природу-сутність антихристів, вміти бачити наскрізь відразливе обличчя антихристів, їхню ненависть до істини та опір Богу, а також знати прийоми, які зазвичай використовують антихристи для введення людей в оману й заманювання їх у пастку, і методи їхніх дій. Інша частина полягає в тому, що ви маєте прагнути пізнати характер і сутність Бога. Вам має бути очевидно, що лише Христос є дорога, істина і життя, що поклоніння будь-якій людині накличе на вас катастрофу й нещастя. Ви маєте вірити, що тільки Христос може спасти людей, і ви маєте слідувати за Христом і коритися Йому з абсолютною вірою. Це єдиний правильний шлях людського життя. Хтось може сказати: «Що ж, у мене є власні причини поклонятися керівникам – у глибині душі я природно поклоняюся всім талановитим людям. Я поклоняюся будь-якому керівнику, який відповідає моїм уявленням». Чому ти вперто поклоняєшся людині, хоча віриш у Бога? Хто тебе спасе в кінцевому підсумку? Хто по-справжньому любить і захищає тебе – невже ти не бачиш? Якщо ти віриш у Бога та слідуєш за Богом, ти маєш прислухатися до Його слова, і якщо хтось говорить і діє правильно й це узгоджується з істиною-принципами, просто покорися істині – хіба це не просто? Чому ти такий ниций? Чому наполегливо шукаєш когось, щоб поклонятися та слідувати за ним? Чому тобі подобається бути рабом сатани? Чому б не стати натомість слугою істини? Із цього видно, чи має людина розум і гідність. Ти повинен почати із себе: озброїтися усілякими істинами, щоб уміти розрізняти різноманітні прояви в різних справах і в різних людей, знати, у чому полягає природа поведінки різних людей і які характери вони виливають, навчитися розрізняти сутності людей різного роду, ясно бачити, які люди тебе оточують, до якого типу людей належиш ти й до якого – твій лідер. Коли ти все це ясно побачиш, то зможеш ставитися до людей правильно, згідно з істинами-принципами: якщо це брати й сестри, ти ставитимешся до них із любов’ю; якщо ж це не брати й сестри, а злі люди, антихристи чи маловіри, ти триматимешся від них на відстані та зрікатимешся їх. А якщо це люди, які володіють істиною-реальністю, то хоч ти й можеш ними захоплюватися, але не поклонятимешся їм. Ніхто не може замінити Христа; лише Христос є практичний Бог. Лише Христос може спасти людей, і лише слідуючи за Христом, ти можеш здобути істину й життя. Якщо ти можеш ясно бачити ці речі, то ти маєш духовний зріст, і тебе навряд чи введуть в оману антихристи, і тобі не треба боятися, що вони тебе введуть в оману.

Деякі люди починають хвилюватися, коли бачать, як викривають і відсіюють певних антихристів, і кажуть: «Хоча зовні антихристи не здаються злими людьми, чому ж, коли розрізняєш їхні вчинки, вони виявляються такими злими? Здається, що антихристи справді досить підступні. Але я поганого рівня, і якщо я знову зустріну таких антихристів, то боюся, що не зможу їх розрізнити. Як мені вберегтися від антихристів?». Навіть якщо ти поганого рівня, тобі не потрібно постійно хвилюватися про те, що тебе введуть в оману, або постійно думати про те, як від них вберегтися. Тобі просто потрібно зосередитися на розумінні істини, більше читати Божі слова, і коли маєш час, серйозно розмірковувати над лихими вчинками, які скоїли антихристи, запитуючи себе: «У чому полягає їхнє зло? Що спонукало їх чинити таке зло? Чи можуть звичайні люди чинити таке зло? Як ті, хто розуміє істину, розрізняють їх? Як я їх розрізняю?». Щойно ти чітко побачиш сутність людей через Божі слова, ти все зрозумієш. Постійно думаючи про ці речі, ти несвідомо навчишся розрізняти, і, природно, ти зможеш розрізнити, коли знову зіткнешся з антихристами, які намагаються ввести людей в оману. Для цього необхідно пройти через багато переживань; це не те, чого можна навчитися, просто слухаючи більше проповідей. Це як здобуття досвіду в суспільстві після того, як тобою занадто багато користувалися або ти зазнав занадто багато збитків – «спіткнувшись, розуму набираєшся». Це та сама ідея. У нашій вірі в Бога головне – розуміти істину. Що більше істини ти розумієш, то більше речей ти бачитимеш наскрізь. Якщо ти не розумієш жодної істини, навіть наявність знань марна. Маючи лише знання, ти нічого не можеш бачити наскрізь; твої погляди такі самі, як у світських людей, і все, що ти коментуєш, буде нісенітницею та хибами. Не хвилюйся, якщо ти зараз не можеш бачити деяких людей наскрізь. Щойно ти зрозумієш істину, ти природним чином здобудеш розрізнення. Поки що просто зосередься на тому, щоб добре виконувати свій власний обов’язок, більше їж і пий Божі слова та більше розмірковуй над істиною. Коли одного дня ти зрозумієш істину, ти зможеш розрізняти людей. Просто спостерігаючи за чиюсь поведінкою, ти знатимеш у своєму серці, що з ними відбувається; просто слухаючи, як хтось звітує про якусь справу, ти зможеш бачити наскрізь сутність цієї справи; і просто слухаючи чиїсь думки й погляди, ти знатимеш їхній духовний зріст. Без особливих зусиль ти зможеш зрозуміти все про будь-яку справу чи людину – це результат розуміння істини. Однак, якщо ти не прагнеш до істини, а натомість покладаєшся на свою уяву, щоб оцінювати людей, поклоняєшся їм, залежиш від них і сліпо лестиш їм, і якщо ти не йдеш шляхом прагнення до істини, яким буде кінцевий результат? Будь-хто може ввести тебе в оману; ти не зможеш бачити наскрізь нікого, навіть найбільш очевидного антихриста. Вони пошиють тебе в дурні, а ти все одно захоплюватимешся ними за їхні здібності, щодня кружляючи навколо них. Тоді ти справді безтолковий, і можна з упевненістю сказати, що ти віриш у невизначеного бога, а не в практичного Бога, і ти точно не є людиною, яка прагне до істини.

Деякі люди, навіть прослухавши кілька проповідей про розрізнення антихристів, досі не можуть їх розрізнити. Вони розуміють лише деякі методи розрізнення, але їм бракує реального досвіду. Коли вони насправді стикаються зі злими вчинками антихристів, вони знову не можуть їх розрізнити. Хоча вони не можуть розрізнити антихристів після слухання проповідей, вони порівнюють себе з тим, що почули, і дедалі більше починають відчувати, що вони схожі на антихриста. Зрештою, вони починають вірити, що вони самі є антихристами. У такому розрізненні немає нічого поганого. Вони повністю усвідомлюють деталі розрізнення антихристів, але їм просто бракує принципів характеризування. Це не велика проблема; це показує, що їхнє слухання проповідей було ефективним. Хоча вони не розрізнили справжніх антихристів, вони розрізнили себе, що також добре. Вони спочатку спасають себе й уникають того, щоб стати антихристами, що є плідним результатом слухання цих проповідей, які розвінчують антихристів. Розрізнити себе як антихриста непросто; таке розрізнення передбачає детальне спостереження, і Я вважаю, що це вже зараховується за наявність розрізнення. Розрізняти себе зараз – це добре; робити це ще не пізно. Якби ти вчинив зло або спричинив лиха, а потім тебе визначили б як антихриста, було б уже занадто пізно. Якщо ти маєш розрізнення щодо себе зараз, це щонайбільше означає, що ти виявляєш риси, подібні до рис антихристів, що ти йдеш шляхом антихристів і що ти обрав неправильний шлях – тебе можна охарактеризувати лише так. Ще є час змінити курс, але якщо ти вирішиш цього не робити, це небезпечно. Тема розрізнення антихристів обговорювалася багато разів, і наразі деякі люди справді можуть розрізняти. Вони можуть ідентифікувати власні характери антихриста, які вони виявляють, що є результатом і доводить, що вони здобули розрізнення. Якщо вони зможуть далі розрізняти між тими, хто має природу-сутність антихристів, і тими, хто має лише характери антихриста, то вони повністю опанують розрізнення. Цього можна досягти незабаром, тому не потрібно тривожитися. Якщо люди можуть розрізняти власні характери антихриста, розпізнавати, чи йдуть вони шляхом антихристів, і розуміти, що таке природа-сутність антихристів, то вони вже навчилися розрізняти антихристів. Здатність розрізняти антихристів залежить не від того, скільки років людина вірить у Бога, а від того, чи може вона прагнути до істини й розуміти її. Деякі люди вірять у Бога багато років і прослухали численні проповіді про розвінчування антихристів, але їхні характери антихриста та прояви зовсім не змінилися. Хоч як Я бесідую про істину, вони залишаються несвідомими. Вони можуть погоджуватися зі змістом бесіди в цей момент, але коли доходить до дій або виконання своїх обов’язків, вони повертаються до своїх старих шляхів. Хіба це не клопітно й небезпечно для таких людей? Це дуже небезпечно! Незалежно від того, як Я бесідую, хоч як би вони докоряли собі або засмучувалися, слухаючи Мене, вони зовсім не змінюються після цього. Вони не розмірковують над тим, чому вони завжди просувають і зрощують людей, які лестять і підлабузнюються, і не розмірковують над тим, чому вони ставляться до інших не на основі принципів, а згідно з власними примхами. Вони не відчувають відрази до людей, які їм подобаються, навіть якщо ті злі або погані, і продовжують просувати й використовувати їх. Тим паче вони не розмірковують над тим, чому вони зовсім не прагнуть до істини й стали на шлях антихристів. Вчинити стільки зла без жодних реальних роздумів чи змін – це небезпечно. На нещодавніх зібраннях ми бесідували про розвінчування характерів і сутності антихристів. Характер антихристів більш прихований і нечестивий, ніж звичайні розбещені характери. Антихристи відчувають відразу до істини, вони ненавидять істину й абсолютно не можуть прийняти істину або Божий суд і кару. Який же тоді результат, кінець антихристів? Вони, безсумнівно, будуть відсіяні. Як Бог характеризує антихристів? Як тих, хто ненавидить істину й опирається Богові, – вони вороги Бога! Опір істині, ненависть до Бога й ненависть до всього позитивного – це не миттєва слабкість чи дурість, властива звичайним людям, і це не вияв неправильних думок і поглядів, що виникають через миттєве викривлене розуміння; проблема не в цьому. Проблема в тому, що вони антихристи, вороги Бога, які ненавидять усе позитивне й усю істину; це особи, які ненавидять Бога й опираються Йому. Як Бог дивиться на таких осіб? Бог не спасає їх! Ці люди зневажають і ненавидять істину, вони мають природу-сутність антихристів. Ви це розумієте? Тут викривається нечестя, порочність і ненависть до істини. Це найтяжчий із сатанинських характерів серед розбещених характерів, що представляє найбільш типові й суттєві характеристики сатани, а не розбещені характери, які виявляє звичайне розбещене людство. Антихристи – це сила, ворожа Богові. Вони можуть заважати церкві й контролювати її, і вони мають здатність руйнувати й переривати Божу роботу управління. Це не те, що можуть робити звичайні люди з розбещеними характерами; на такі дії здатні лише антихристи. Не недооцінюйте цю справу.

Усі злі люди мають нечестиві характери. Деяке нечестя виражається через порочні характери: вони часто знущаються з простодушних людей, глузливо чи саркастично ставляться до них, постійно перетворюють їх на об’єкт жартів і використовують їх. Злі люди кланяються й плазують у пошані, коли бачать іншу злу людину, але коли бачать слабку людину, вони топчуть її й хизуються своєю силою. Це надзвичайно порочні й нечестиві люди. Кожен, хто знущається з християн або гнітить їх, – це диявол, перевдягнений у людину; це звір без душі й реінкарнація злого диявола. Якщо серед натовпу злих людей є ті, хто не знущається з простодушних людей, не жорстокий до християн, хто виливає свій гнів лише на тих, хто шкодить їхнім власним інтересам, то ці люди вважаються добрими людьми серед невіруючих. Але чим відрізняється нечестя антихристів? Нечестя антихристів головним чином виявляється в їхній особливій схильності до конкуренції. Вони наважуються боротися з Небом, боротися із землею й боротися з іншими людьми. Вони не тільки не дозволяють іншим знущатися з них, а й самі знущаються з інших і мучать їх. Щодня вони обмірковують, як мучити людей. Якщо вони заздрять комусь або ненавидять когось, вони ніколи цього так не залишать. Ось у чому антихристи нечестиві. Де ще виявляється це нечестя? Його можна побачити в їхньому підступному способі ведення справ – людям із мізками, з певними знаннями й певним соціальним досвідом важко їх розгадати. Вони роблять речі у винятково підступний спосіб, і це переростає в нечестя; це не звичайна лукавість. Вони можуть грати в тіньові ігри й трюки, і роблять це на вищому рівні, ніж більшість людей. Більшість людей не може змагатися з ними й не може впоратися з ними. Це антихрист. Чому Я кажу, що звичайні люди не можуть із ними впоратися? Тому що їхнє нечестя настільки надмірне, що вони володіють величезною силою вводити людей в оману. Вони можуть придумати всілякі способи, щоб змусити людей поклонятися їм і слідувати за ними. Вони також можуть використовувати всіляких людей, щоб заважати роботі церкви й шкодити їй. За таких обставин Божий дім неодноразово бесідує про всілякі прояви, характер і сутність антихристів, щоб люди могли їх розрізняти. Це необхідно. Деякі люди не розуміють і кажуть: «Навіщо завжди бесідувати про те, як розрізняти антихристів?». Тому що антихристи надто здатні вводити людей в оману. Вони можуть ввести в оману багатьох людей, як смертельна чума, яка через свою заразність може зашкодити багатьом і вбити багатьох за один спалах; вона дуже заразна й широкомасштабна, а рівень її інфікування та смертності досить високий. Хіба це не тяжкі наслідки? Якщо Я не буду так бесідувати з вами, чи зможете ви звільнитися від того, щоб бути введеними в оману й скутими антихристами? Чи зможете ви справді звернутися до Бога й скоритися Йому? Це дуже важко. Коли звичайні люди виявляють зарозумілий характер, це щонайбільше змушує інших бачити потворний стан їхньої зарозумілості. Іноді вони хваляться, іноді вони хизуються й виставляють себе напоказ, а іноді вони люблять затверджувати свій статус і повчати інших. Але чи так це з антихристами? Зовні може здаватися, що вони не затверджують свій статус і не люблять його, може здаватися, що вони ніколи не цікавляться статусом, але глибоко всередині вони мають сильне бажання його отримати. Це як деякі імператори або ватажки розбійників серед невіруючих: борючись за свою землю, вони терплять труднощі разом зі своїми товаришами, здаючись скромними й неамбітними. Але чи бачив ти бажання, приховані глибоко в їхніх серцях? Чому вони можуть витримувати такі труднощі? Саме бажання підтримують їх. Вони плекають усередині велику амбіцію, готові витримати будь-які страждання або вистояти проти будь-якого наклепу, обмов, образ і зневаг, щоб одного дня зійти на трон. Хіба це не підступно? Чи можуть вони дозволити комусь дізнатися про цю амбіцію? (Ні.) Вони приховують її й тримають у таємниці. На позір видно людину, яка може витримати те, чого не можуть інші, яка може знести нестерпні труднощі, яка здається стійкою, неамбітною, приземленою й доброю до оточуючих. Але в день, коли вони сходять на трон і здобувають реальну владу, щоб зміцнити свій авторитет і запобігти узурпації, вони вбивають усіх тих, хто страждав і воював поруч із ними. Лише коли відкривається правда, люди усвідомлюють, наскільки глибоко хитрими вони є. Коли ти озираєшся назад і бачиш, що все, що вони робили, було продиктовано амбіціями, ти виявляєш, що їхнім характером було нечестя. Що це була за тактика? Це була підступність. Це характер того, як діють антихристи. Антихристи й королі-дияволи, які володіють офіційною владою, – одного поля ягоди; вони абсолютно не будуть страждати й терпіти в церкві без причини, якщо не отримають влади й статусу. Іншими словами, ці люди абсолютно не задовольняться тим, щоб бути звичайними послідовниками, йти на компроміс у Божому домі як звичайні шанувальники Бога або виконувати якийсь обов’язок тихо й анонімно; вони, безумовно, не захочуть цього робити. Якщо когось зі статусом відсторонюють, тому що він ішов шляхом антихриста, і він думає: «Без статусу зараз я просто діятиму відкрито як звичайна людина, виконуючи будь-який обов’язок, який можу; я можу так само добре вірити в Бога без статусу», – чи є він антихристом? Ні, ця людина колись ішла шляхом антихриста, якось ставши на хибний шлях через миттєву дурість, але вона не є антихристом. Що зробив би справжній антихрист? Якщо він втратить свій статус, він більше не віритиме. Мало того, він також придумуватиме різні способи, щоб вводити інших в оману, змушуючи інших поклонятися йому й слідувати за ним, щоб задовольнити свої амбіції та бажання мати владу. У цьому різниця між тими, хто йде шляхом антихристів, і справжніми антихристами. Ми розрізняємо й аналізуємо ці характери-сутності та прояви антихристів, тому що природа цієї проблеми дуже серйозна. Більшість людей не може розрізнити антихристів. Не кажучи вже про звичайних братів і сестер, навіть деякі лідери та працівники, які думають, що розуміють певну істину, не повністю опанували розрізнення антихристів. Важко сказати, наскільки вони це опанували, що свідчить про те, що їхній духовний зріст занадто малий. Лише ті, хто може точно розрізняти антихристів, є людьми зі справжнім духовним зростом.

З якою великою проблемою ви всі зараз стикаєтеся? Більшість людей не може розрізняти, і їх легко вводять в оману неправдиві лідери та антихристи, що дуже небезпечно, якщо з цим не розібратися. Тому Я вимагаю, щоб ви навчилися розрізняти різні типи людей. Розрізняйте, який характер представляють різні висловлювання й поведінка людей, і на основі цього розрізняйте сутність людини. Крім того, вам потрібно вміти розрізняти, що є істиною-реальністю, а що – лише словами й доктринами. Якщо ви не зможете цього розрізнити, то не зможете увійти в істину-реальність. Як ви можете мати шлях для входження в реальність без розрізнення? Деякі лідери та працівники лише говорять словами й доктринами, думаючи, що розуміння слів і доктрин означає, що вони володіють реальністю. Тож, говорячи словами й доктринами, вони почуваються задоволеними й виправданими, стаючи дедалі більш сповненими ентузіазму. Але коли на них приходять спокуси, вони спотикаються і, навіть не знаючи, як вони спіткнулися, все одно кажуть: «Чому Бог не захистив мене?». Хіба це не ганебний провал? Отже, деякі лідери та працівники завжди говорять про слова й доктрини – чи можете ви це розрізнити? (Ні.) Іноді Я чую від деяких братів і сестер, що деякі лідери говорять лише про слова й доктрини й не придатні бути лідерами, і вони просять їх відсторонити. Однак після того, як їх просять обрати нового лідера, більшості людей бракує розрізнення, і обрані лідери та працівники також є тими, хто говорить лише про слова й доктрини, не маючи багато реальності. Це дуже серйозна проблема, дуже складна. Коли ви слухаєте Мої слова бесіди про ці справи, чи можете ви розрізнити, чим це відрізняється від того що кажуть звичайні лідери? Якщо ти можеш розрізнити, то ти знаєш, що таке істина-реальність. Якщо ти не можеш цього розрізнити й вважаєш, що все це одне й те саме, думаючи: «Ми також навчилися говорити Божі слова, і те, що ми говоримо, таке саме, як те, що говорить Бог», то це проблематично. Це доводить, що ти зовсім не розумієш істини, лише знаєш, як імітувати Божі слова й трохи їх цитувати, не розуміючи істини по-справжньому. Більшість антихристів володіє певними дарами й красномовством, що дає їм капітал для введення людей в оману. У поєднанні з їхнім нечестивим характером і маніпулятивними способами в мові та діях вони справді здатні вводити людей в оману. Якщо ви здатні лише говорити словами й доктринами та не можете розрізнити, що таке істина-реальність, вас можуть лише ввести в оману антихристи. Це поза вашим контролем! Для тих, хто не розуміє істини, неможливо не бути введеним в оману антихристами, попри те, чого вони можуть бажати. Звільнитися від впливу сатани – справа непроста, чи не так?

11 червня 2019 року