Додаток. Полювання на щурів

Нещодавно я почув про одне нове питання. Послухайте й подумайте про те, як це стосується поведінки та характеру людини, про що ця історія і яку проблему вона ілюструє. Коли деякі китайці приїхали до Америки, вони побачили не тільки те, що соціальне середовище й атмосфера тут суттєво відрізняються від Китаю, було й дещо інше, що їх дуже зацікавило. Річ у тім, що в цій країні вільними були не тільки люди, але й всі живі істоти та тварини, і ніхто не завдавав їм шкоди. Звичайно, свобода людини є продуктом соціального устрою, але що приносить свободу всім живим істотам і тваринам? Чи пов’язано це із соціальним устроєм? (Саме так.) Це пов’язано з тим, як соціальний устрій і урядова політика захищають природне середовище в цілому та управляють ним. Тут скрізь можна зустріти диких тварин; їх можна побачити будь-де. Наприклад, на лузі біля шосе можна побачити диких гусей, які їдять траву, а в деяких парках, на луках і в лісах можна побачити оленів, ведмедів або вовків, а також індиків, фазанів, всіляких птахів та інших диких тварин. Яке перше враження буде у людей, коли вони бачать подібне видовище? (Їм здається, що вони побачили природу.) І які в них виникають почуття, коли вони бачать природу? Хіба вони не скажуть: «Подивіться на цю їхню країну. Тут вільні не тільки люди, а й навіть тварини. Перевтілитися у тварину в цьому місці краще, аніж бути людиною в Китаї, тому що тут навіть тварини вільні, і ніхто їх не ображає»? Хіба в них немає таких почуттів? (Є.) Для тих, хто прожив тут довгий час, такі речі стають буденними й зовсім не якимись незвичними; вони думають, що це цілком нормально. Але коли деякі люди звикають до такого середовища, у них починають активно виникати інші думки: «Всі ці тварини такі вільні, і ніхто за ними не стежить і не наглядає, то чи можу я їх зловити та з’їсти? Було б чудово, якби я міг їх їсти, але я не можу робити це безладно, на випадок, якщо вони захищені законом. Я мушу це вияснити». Перевіривши інформацію, люди бачать, як закон прямо говорить, що дикі тварини однаково захищені національним законодавством і що люди не можуть полювати на них і вбивати їх, як заманеться. Якщо людина хоче вполювати тварину, вона має робити це в межах мисливського угіддя, яке визначене державою; для цього також потрібна ліцензія і, можливо, доведеться заплатити мито за спійманих тварин. Одним словом, закон захищає цих диких тварин, і в законі написані чіткі положення щодо них. Деякі люди не можуть зрозуміти закон про захист диких тварин і розмірковують так: «Тут є всі ці смачні дикі делікатеси, але уряд не дозволяє нам ловити і їсти їх на свій розсуд. Так шкода! У Китаї це нікого не хвилює: “Якщо ніхто не повідомить про такий випадок, то влада не буде проводити розслідування”. Поки ніхто про це не знає, можна зловити та з’їсти тварину. Але в демократичній країні так робити не можна. Тут діють правові регламенти, і я не можу просто робити все, що захочу, на чужій землі. Але всі ці тварини – це дичина; так шкода, що ми можемо тільки дивитися на них, але не їсти! Мені потрібно придумати якесь рішення. Як я можу з’їсти цю дичину так, аби ніхто не помітив і я не порушив закон?» Деякі люди придумують хитрість і кажуть: «Якщо я зроблю клітку й покладу в неї смачну їжу, щоб заманити тварин, зловлю кількох маленьких, наприклад, диких кроликів, а потім знайду усамітнене місце, вб’ю і з’їм їх, то так я не порушив би закон, чи не так? Ці маленькі тварини не перебувають під захистом держави, а в законі немає конкретних положень про них. Якщо я це зроблю, то я можу їсти дичину, а також бути впевненим, що я не порушую закон. Це подвійний виграш». Після такої ідеї вони збирають клітку й починають полювати. Не проходить і двох днів, як у клітку потрапляє щур, і вони похапцем вбивають і з’їдають його, відчуваючи, що це справжня дичина! До якого висновку вони приходять, з’ївши щура? «Дикі тварини досить смачні. Відтепер я подумаю про інші способи полювання на інших диких тварин. Я не боюся їх їсти, допоки я не порушую закон». На цьому історія закінчується.

Дехто запитує: «Це правдива чи вигадана історія?» Наразі не хвилюйтеся про те, чи це правда, чи вигадка, та чи справді таке сталося, чи ні. Просто подумайте, що не так із людьми, які роблять подібні речі, на основі цієї історії. Чи такий вчинок є серйозною помилкою? Чи вважається це порушенням закону? Чи вважається це порушенням моральної справедливості? (Так.) Чи суперечить це моральній справедливості, або людськості, або чомусь ще? По-перше, скажіть Мені: така поведінка гідна похвали чи осуду? На чиєму ви боці? (Осуду.) Незалежно від того, чи це суперечить моральній справедливості, закону або людськості, у будь-якому разі така поведінка погана, і це не поведінка людей, що мають людськість. Так що ж це таке? Чи є такий характер або поведінка серйозною проблемою? Як би ви оцінили таку ситуацію відповідно до ваших власних стандартів? Чи поширена така поведінка в повсякденному житті та серед усіх груп людей? (Так.) Це не надзвичайно підступний або лихий вчинок, але це непристойно, і це не той прояв, який має бути в людей із нормальною людськістю. Так що ж це за прояв насправді? Продовжуйте, класифікуйте його. Що це за поведінка? Чи варто її заохочувати? (Ні.) Вона не заслуговує на заохочення, і люди її не схвалюють, тому її слід засуджувати та зневажати. Така поведінка досить поширена, вона часто зустрічається серед усіх груп людей, і в нашому повсякденному житті її можна часто побачити, і є люди, які часто роблять подібні вчинки. Отже, чи не варто нам виділити й обговорити це, тим самим давши можливість кожній людині отримати точне визначення цього питання і, бажано, дистанціюватися від подібної поведінки? Хіба це не було б добре? (Так.) Тоді визначмо, що це за тип поведінки? Це зарозумілість? Це непримиренність? Це лукавість? (Ні.) Це нечестя? (Трохи.) Досить близько до цього. Чи є серед слів, які ви вивчили та розумієте, саме ті слова, що можуть визначити такий тип поведінки? (Низькість.) Низькість – у ньому є щось від цієї якості. Це слово містить у собі цей тип поведінки та її сутність, але не охоплює її цілком і повністю. Таку поведінку не можна вважати зловмисною, тому що якби вбивство щура було злостивим, то знищення щурів було б негативним явищем. Проте знищення щурів – це позитивний момент; щури шкодять людям, тому їхнє знищення – це правильна справа. Але хіба немає різниці між їхнім знищенням і вживанням в їжу? (Є.) Тоді як можна охарактеризувати таку поведінку? Які слова, що стосуються такої поведінки, ви можете згадати? (Підлість.) (Непристойність.) Непристойність, низькість і підлість. Яке слово використовується в повсякденному житті для узагальнення непристойної поведінки та невиконання роботи як слід? (Мерзотник.) Слово «мерзотник» точно й чітко узагальнює цей тип поведінки. Чому така поведінка визначається «мерзотною»? Якщо про неї говорять, що вона ница, егоїстична або підла, то це всього лише один із проявів, виявлених мерзотними людьми. Слово «мерзотник» містить у собі багато значень – це означає бути ницим, розбещеним, підлим, егоїстичним, аморальним, не поводитися належно, не бути відкритим або прозорим у своїх діях, а натомість діяти нишком і робити тільки неналежні вчинки. Це різні види поведінки та прояви мерзотних людей. Наприклад, якщо нормальна людина хоче щось зробити, то коли це правильно, вона буде робити це відкрито, а якщо це порушує закон, то вона від цього відмовиться й не буде цього робити. Мерзотники не такі; вони досягатимуть своїх цілей усіма правдами й неправдами та розроблять стратегії протидії обмеженням закону. Вони обходять закон і шукають шляхи досягнення своїх цілей, незалежно від того, чи відповідає це етиці, моралі або людськості та які будуть наслідки. Їх не хвилює жодна з цих речей, і вони лише прагнуть досягти своїх цілей будь-якими можливими способами. Це означає бути «мерзотником». Чи є в мерзотних людей хоч крапля чесності або гідності? (Ні.) Вони шляхетні чи непристойні люди? (Непристойні.) У чому вони непристойні? (В їхньому житті по-людськи немає морального орієнтира.) Правильно, у житті по-людськи такої особи відсутні принципи або орієнтири; вони не замислюються про наслідки, а просто роблять все, що хочуть. Вони не зважають ані на закони, ані на мораль, ані на те, чи зможе їхня совість прийняти їхні дії, ані на те, чи хтось їх обвинувачує, ганить чи засуджує. Вони байдужі до всього цього й не зважають до тих пір, поки здобувають вигоди та насолоджуються. Їхній спосіб дій розбещений, їхнє мислення нице, і те, і інше є ганебним. Ось що означає бути мерзотником. Чи можна замінити слово «мерзотник» на прояви тих кількох характерів, про які ми говорили раніше? Насправді це не спрацювало б. Слово «мерзотник» досить особливе. Так що ж, мерзотні люди – це особливий вид людей? Це не так. Чи є у вас щось мерзотне? (Так.) Які конкретні прояви цього? (Іноді після того, як люди вмиють обличчя, вони залишають воду по всій раковині та не витирають її. Або ж коли люди закінчують їсти, вони не прибирають зі столу крупинки рису й овочевий суп. Коли їхній одяг забруднився, вони просто кидають його кудись убік, не складаючи. Я думаю, що це теж прояви мерзотності.) Насправді все це дрібниці повсякденного життя, і не дотримуватися гігієни насправді не означає бути мерзотником, це пов’язано з тим, як особа живе людськістю. Якщо хтось, будучи частиною групи, не робить того, що приносить користь іншим, і якщо його неправильно виховують або він погано поводиться, і він стає поганою людиною, і змушує інших ненавидіти його, і не знає, що потрібно дотримуватися правил або систем того місця, куди він іде, або йому бракує цього усвідомлення, то чи не бракує чогось його людськості? (Так і є.) А чого саме їй бракує? Їй бракує розуму. Хіба таким людям не бракує доброчесності? (Так.) У них немає доброчесності, немає гідності, і їх погано виховали. Це пов’язано з орієнтиром життя по-людськи та життям нормальною людськістю. Якщо людина не може навіть відповідати цим стандартам, то як вона може практикувати істину? Як вона взагалі може прославляти Бога? Як вона взагалі може діяти відповідно до істин-принципів? Вона дуже далека від того, щоб робити подібні речі. У таких людей немає ані совісті, ані розуму – то чи легко ними керувати? Чи легко їм змінитися? Це абсолютно непросто. Тоді як вони можуть змінитися? Це буде залежати від тих, хто буде за ними наглядати, стримувати їх і підказувати їм. У серйозних випадках кожен має виступити з їх критикою. Яка мета цієї критики? Вона має посприяти їм, допомогти їм жити правильно по-людськи й утримати їх від вчинків, які є ганебними та неприємними. Отже, чого саме стосується «бути мерзотником»? Які основні симптоми та прояви такої поведінки? Подивіться, чи Мій висновок буде точним. До кого можна прирівняти мерзотних людей? Їх можна прирівняти до неприручених, погано вихованих диких тварин, і основними проявами цього є зарозумілість, грубість, відсутність стриманості, безрозсудність дій, повне несприйняття істини, а також вони роблять все, що заманеться, нікого не слухають і не дозволяють нікому керувати собою, наважуються йти проти будь-кого й не рахуватися ні з ким іншим. Скажіть Мені, чи є тяжкими різні прояви мерзотності? (Так.) Принаймні цей характер зарозумілості, відсутності розуму та безрозсудності дій є дуже тяжким. Навіть якщо здається, що така людина не робить вчинків, які засуджують Бога або опираються Йому, дуже ймовірно, що через свій зарозумілий характер вона буде коїти зло й опиратися Йому. Всі її дії є виявами її розбещеного характеру. Коли людина стає до певної міри мерзотною, вона стає бандитом і дияволом, а бандити й дияволи ніколи не приймуть істину – їх можна тільки знищити.

Чи є сенс обговорювати цю історію? (Так.) Хоча ця історія не стосується природи-сутності людини або її характеру, вона стосується людської поведінки, яка не так сильно відрізняється від людської сутності і дещо пов’язана з нею. Як має називатися ця історія? Назвімо її дещо алегорично, а не занадто прямолінійно. (Полювання на щурів.) «Полювання на щурів» – це досить вдала назва. Хтось зловив щура «цілком законним» способом і сказав: «Що я можу зробити? Він забіг сюди, і мені шкода. Крім того, це боляче. Якщо він вибіжить звідси, то помре, і тоді інші тварини однаково його з’їдять, то чому б мені його не з’їсти? Хіба це не було б цілком законно?» Аби з’їсти цього щура, людина вигадала всі ці виправдання й придумала всі ці причини, а потім з’їла його з чистою совістю. Це означає «бути мерзотником». Це не так, ніби люди в Америці не можуть їсти м’ясо, тому немає сенсу переживати всі ці неприємності та докладати всіх зусиль, аби це зробити. Це ті вчинки, які роблять мерзотні люди. Хіба нормальні люди таке роблять? Чи роблять таке люди, що мають людськість і гідність? (Ні.) Чому вони цього не роблять? Це пов’язано з гідністю. Ті, хто по своїй природі невиправні злодії, завжди крадуть і цуплять, а також роблять ганебні вчинки. Невже їм чогось не вистачає вдома? Необов’язково. Оскільки вони мерзотні, вони змушені красти, адже крадіжки для них – це задоволення власних уподобань та ненаситної жадібності свого характеру. Всі ці вчинки приносять розраду в їхні серця. Якби вони не робили нічого подібного, вони б почувалися засмученими. Це означає «бути мерзотником». А тепер Я закінчу історію та перейду до основної теми.

Перш ніж Я перейду до головної теми, спершу поміркуймо над змістом нашої минулої бесіди. Обов’язки, які виконують обрані Богом люди, можна поділити на шість основних категорій. Ми закінчили обговорювати першу категорію, тобто людей, які виконують обов’язок із проповідування Євангелія. Друга категорія – це ті, хто виконує обов’язки лідерів і працівників у церкві на різних рівнях. Членів цієї категорії, по суті, можна поділити на два основні типи, і минулого разу ми говорили про один із цих типів, а саме про антихристів. Як працюють антихристи, які прояви вони мають і які речі вони роблять, що можуть характеризувати їх як антихристів, – ми класифікували ці прояви та характери антихристів. Які саме пункти там були? (Пункт перший: вони намагаються переманити серця людей; пункт другий: вони нападають на інакомислячих і відторгають їх; пункт третій: вони відторгають тих, хто шукає істину, і нападають на них; пункт четвертий: вони звеличують себе та свідчать про себе; пункт п’ятий: вони вводять в оману, заманюють, залякують і контролюють людей.) Минулого разу було узагальнено п’ять пунктів, і ви всі їх занотували. Тепер занотуйте наступні. Пункт шостий: вони поводяться підступно, вони свавільні та деспотичні, вони ніколи не бесідують з іншими, і вони примушують інших підкорятися їм; пункт сьомий: вони нечестиві, підступні та лукаві; пункт восьмий: вони хотіли б, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу; пункт дев’ятий: вони виконують свій обов’язок лише для того, щоб виділитись і задовольнити власні інтереси й амбіції; вони ніколи не зважають на інтереси Божого дому й навіть зраджують ці інтереси, обмінюючи їх на особисту славу; пункт десятий: вони зневажають істину, відкрито не коряться принципам та ігнорують порядки Божого дому; пункт одинадцятий: вони не приймають обтинання, а також не мають ставлення каяття, коли чинять зле, а натомість вони поширюють уявлення та публічно осуджують Бога; пункт дванадцятий: коли в них немає ні статусу, ні надії на отримання благословень, вони хочуть відійти; пункт тринадцятий: вони контролюють і церковні фінанси, і людські серця; пункт чотирнадцятий: вони ставляться до Божого дому як до свого особистого володіння; пункт п’ятнадцятий: вони не вірять в існування Бога, і вони заперечують сутність Христа. Загалом є 15 пунктів, і всі вони аналізують і розвінчують різні прояви антихристів. Ці 15 пунктів, по суті, узагальнюють різні види поведінки, проявів і характерів, які мають антихристи. Деякі з них, на перший погляд, здаються видами поведінки, але за цією поведінкою стоїть прихований характер-сутність антихристів. З погляду буквального значення цих 15 пунктів хіба не легко їх зрозуміти? Усі вони сформульовані простою мовою, і, з одного боку, їх легко зрозуміти, а крім того, те, що кожен із них узагальнює, стосується людських проявів, виявів і сутності. Кожен пункт – це тип характеру; це не скороминуща поведінка чи думка. Що таке характер? Як можна пояснити, що таке характер? Характер – це коли, незалежно від того, куди людина йде, її думки, ідеї, принципи дій, методи роботи й мета, якої вона прагне, не змінюються разом зі зміною часу та географічного розташування. Якщо спосіб дій людини зникає, щойно змінюється її середовище, це не вияв розбещеного характеру, а радше скороминуща поведінка. Чого стосується справжній характер? (Він може домінувати над людиною в будь-який час і в будь-якому місці.) Правильно, він може домінувати над словами та вчинками людини незалежно від часу й місця, без умовних обмежень чи впливів; це і є сутність. Сутність – це те, на що людина покладається, щоб вижити; вона не зміниться залежно від зміни часу, місця чи інших зовнішніх факторів. Це і є сутність людини. Дехто каже: «У мене більш-менш є всі ці 15 проявів антихристів, які Ти узагальнив, але я не прагну статусу, і я не народився з якимись амбіціями. Крім того, зараз я не несу на своїх плечах жодних зобов’язань. Я не лідер і не працівник, і я не люблю бути в центрі уваги, тож хіба природа-сутність антихристів не є недоречною щодо мене? Якщо вона є недоречною, то хіба не правда, що мені не потрібно слухати ці бесіди чи порівнювати себе з ними?». Хіба це так? (Ні.) Тоді як слід підходити до цих проявів антихристів? Як слід підходити до істин, про які бесідують щодо цих проявів? Людина мусить розуміти істину й пізнавати себе в цих бесідах, а потім знаходити правильний шлях і здобувати принципи у виконанні свого обов’язку та своєму служінні Богу. Тільки так вона може відірватися від шляху антихристів і стати на шлях удосконалення. Якщо ви зможете пов’язати ці прояви антихристів із собою, то це буде для вас попередженням, нагадуванням, розвінчуванням і судом. Якщо ви не можете пов’язати їх із собою, але відчуваєте, що у вас також є подібні стани, то вам слід намагатися більше розмірковувати над собою, і пізнавати себе, і шукати істину, щоб розв’язати ці стани. Так ви також зможете поступово відкинути свої розбещені характери й уникнути того, щоб іти шляхом антихристів.

Розбір того, як антихристи звеличують себе та свідчать про себе

Сьогоднішню бесіду присвячено четвертому пункту різних проявів антихристів – самозвеличенню та свідченню про себе. Звеличувати себе та свідчити про себе, виставляти себе напоказ, намагатися зробити так, щоб інші були про них високої думки та поклонялися їм, – розбещене людство на таке здатне. Саме так люди інстинктивно реагують, коли ними керує їхня сатанинська природа, і це притаманно всьому розбещеному людству. Як люди зазвичай звеличують себе та свідчать про себе? Як вони досягають цієї мети – зробити так, щоб інші були про них високої думки та поклонялися їм? Вони свідчать про те, скільки роботи вони виконали, скільки страждали, наскільки вони присвятили себе Богові та яку велику ціну заплатили. Вони звеличують себе розмовами про свій капітал, щоб отримати вищу, міцнішу, надійнішу позицію в чужих серцях і тим самим зробити так, щоб більше людей цінували їх, були про них високої думки, заздрили й навіть поклонялися їм, дивилися на них знизу вгору та слідували за ними. Щоб досягти цієї мети, люди роблять багато речей, які зовні свідчать про Бога, але по суті звеличують саму цю людину та свідчать про неї. Коли вони так чинять, то чи мають вони розум? Такі люди перебувають поза межами раціональності й не мають сорому. Вони без жодних вагань свідчать про те, що зробили для Бога та скільки вистраждали за Нього. Вони навіть виставляють напоказ свої дари, таланти, досвід, особливі вміння, свої хитромудрі прийоми ведення світських справ, засоби, за допомогою яких вони граються з людьми, тощо. Один із методів, якими вони звеличують себе та свідчать про себе, – це хизуватися самим і принижувати інших. Вони також маскуються та виставляють себе у вигідному світлі, приховуючи від людей свої слабкості, недоліки, вади й показуючи іншим тільки свій блиск. Коли такі люди впадають у негатив, вони навіть не наважуються сказати про це іншим, і їм бракує сміливості відкритися та побесідувати з ними. Зробивши щось неправильне, вони щосили приховують це та замітають сліди. Такі люди ніколи не згадують про шкоду, яку заподіяли роботі церкви, виконуючи свій обов’язок. Проте, зробивши якийсь незначний внесок або досягши невеликого успіху, вони поспішають цим похвалитися. Вони відчайдушно хочуть показати всьому світу, які вони здібні, який високий їхній духовний рівень, які вони виняткові та наскільки вони кращі за звичайних людей. Хіба це не способи звеличувати себе та свідчити про себе? Чи є самозвеличення та свідчення про себе вчинком людини, яка має совість і розум? Ні, не є. Отже, коли люди так чинять, який характер зазвичай у цьому виявляється? Зарозумілість. Це один із головних виявлених характерів; услід за нею йде лукавість, яка передбачає вжиття всіх можливих заходів задля того, щоб змусити інших ставитися до людини з великою повагою. Слова такої людини абсолютно неспростовні, і за ними явно криються мотиви й підступи, ця людина хизується, проте хоче приховати цей факт. Як наслідок, її слова змушують людей вважати, що вона краща за інших, що ніхто їй не рівня, що всі інші гірші за неї. І хіба цей результат досягається не підступними засобами? Який характер криється за такими засобами? І чи є в цьому будь-які елементи нечестя? (Є.) Це один із видів нечестивих характерів. Можна побачити, що використовувані нею засоби скеровуються лукавим характером, – тож чому Я кажу, що цей характер нечестивий? Як це стосується нечестя? Як ви думаєте: чи можуть такі люди відкрито говорити про свої цілі щодо самозвеличення та свідчення про себе? Не можуть. Але в глибині їхніх сердець завжди є бажання, і те, що вони говорять і роблять, сприяє реалізації цього бажання, а цілі й мотивації їхніх слів і вчинків зберігаються у великій таємниці. Вони, наприклад, готові вдатися до введення в оману або якоїсь сумнівної тактики задля досягнення цих цілей. Хіба така скритність не підступна за своєю природою? Хіба таку підступність не можна назвати нечестивою? (Можна.) Її дійсно можна назвати нечестивою, і вона глибша за лукавість. Вони застосовують для досягнення своїх цілей певні способи та методи. Такий характер – це лукавість. Однак амбіція та жага глибоко в їхніх серцях – постійне бажання того, щоб люди слідували за ними, дивилися на них знизу вгору та поклонялися їм, – часто скеровує їх до того, щоб звеличувати себе та свідчити про себе, щоб робити це безсоромно й безсовісно. Що це за характер? Це вже доходить до ступеня нечестя. Нечестя – це більше, ніж просто звичайна вузьколобість або лукавство та брехня. Якщо людина може від звичайної розбещеності дійти до ступеня нечестя, хіба це не означає, що вона розбещена глибше? (Означає.) То опишіть цей ступінь нечестя – як це доречно передати? Чому людина від звичайної розбещеності доходить до нечестя? Чи бачите ви це питання наскрізь? Чим лукавість відрізняється від нечестя? З точки зору того, як вони проявляються, нечестя й лукавість тісно пов’язані між собою, але нечестя є тяжчим – це лукавість, доведена до крайності. Якщо про когось кажуть, що в нього нечестивий характер, то цій людині властива не звичайна лукавість, оскільки звичайна лукавість може означати просто те, що в людини є звичка брехати чи що вона не дуже чесна у своїх учинках. А от нечестя є тяжчим і стоїть на глибшому ступені за лукавість. Лукавість людини з нечестивим характером більша й тяжча, ніж у когось пересічного, а всі засоби й методи того, як вона чинить, і всі підступи, що стоять за її діями, хитріші та скритніші, і більшість людей не бачить її наскрізь. Ось що таке нечестя.

Коли антихрист звеличує себе та свідчить про себе, чим це відрізняється від того, коли так роблять пересічні люди? Пересічна людина часто хвалиться й виставляє себе напоказ, щоб інші були про неї високої думки, і в неї теж бувають прояви цих характерів і станів – то чим же те, що антихрист звеличує себе та свідчить про себе, відрізняється від самозвеличення звичайних людей і їхнього свідчення про себе? У чому полягає різниця? Ти мусиш чітко це розуміти: не можна відносити всі прояви принагідного самозвеличення та хвастощів до категорії антихристів. Хіба це не концептуальна помилка? (Так і є.) Як же тоді чітко розмежовувати ці поняття? У чому полягає різниця? Якщо ти зумієш чітко це сформулювати, то зможеш повністю зрозуміти, у чому сутність антихристів. Спробуй-но. (Антихристи діють потаємніше; щоб вводити людей в оману, вони використовують засоби, які виглядають цілком правомірними. Вони начебто говорять про правомірне питання, але ти оком змигнути не встигнеш, як вони починають звеличувати себе та свідчити про себе, а інші й не помічають. Засоби антихристів відносно потаємні.) Відносно потаємні засоби – це розмежування за способом самозвеличення та свідчення про себе. А ще щось є? Скажіть Мені, чим свідоме самозвеличення та свідчення про себе відрізняється за своєю природою від несвідомого? (Різними намірами.) Хіба не в цьому полягає різниця? (У цьому.) Коли пересічна людина з розбещеними характерами звеличує себе та хизується собою, вона це робить лише для того, щоб виставити себе напоказ. Виставила себе напоказ – на тому й кінець, і їй байдуже, чи високої думки про неї інші, чи низької. Її наміри не дуже чіткі – це просто певний характер нею керує, це прояв певного характеру. От і все. Чи легко змінити такий характер? Якщо ця людина прагнутиме до істини, то зможе поступово змінитися, коли переживатиме обтинання, суд і кару. Вона поступово набуватиме більшого почуття сорому та раціональності й дедалі менше демонструватиме таку поведінку. Вона засуджуватиме таку поведінку, виявлятиме стриманість і осаджуватиме себе. Ось що являє собою несвідоме самозвеличення та свідчення про себе. Хоча характери, що стоять за свідомим і за несвідомим самозвеличенням і свідченням про себе, однакові, проте природа в них різна. Чим вони відрізняються за природою? Свідоме самозвеличення та свідчення про себе робиться з певним наміром. Люди, які це роблять, говорять не просто так: щоразу, коли вони звеличують себе та свідчать про себе, вони плекають певні наміри та приховані цілі, і вони роблять таке із сатанинськими амбіціями та жагою. На перший погляд здається, що це такий самий прояв: в обох випадках люди звеличують себе та свідчать про себе. Але як Бог визначає несвідоме самозвеличення та свідчення про себе? Як вияв розбещеного характеру. А як Бог визначає свідоме самозвеличення та свідчення про себе? Як те, що людина хоче ввести інших в оману, маючи намір зробити так, щоб вони були про неї високої думки, поклонялися їй, дивилися на неї знизу вгору, а далі й слідували за нею. Її дії за природою своєю оманливі. Отже, щойно в людини з’являється намір ввести інших в оману й заволодіти ними, щоб вони слідували за нею й поклонялися їй, як вона починає вдаватись у своїх словах і діях до певних засобів і методів, що можуть легко ввести в оману та збити зі шляху тих, хто не розуміє істини та не має глибокої основи. Такі люди не тільки не вміють розрізняти, а й, навпаки, вважають, що ця людина говорить правильно, і можуть дивитися на неї знизу вгору та бути про неї високої думки, а із часом починають поклонятися їй і навіть слідувати за нею. У повсякденному житті дуже поширене таке явище: послухавши проповідь, хтось наче й добре розуміє її, але пізніше, коли з ним щось трапляється, він не знає, як це вирішити. Він іде до Бога пошукати, але безрезультатно, і кінець кінцем йому доводиться звернутися до лідера, щоб розпитати про цю справу та попросити підказати рішення. Щоразу, коли з такою людиною щось трапляється, їй хочеться попросити лідера вирішити питання. Це подібно до того, як куріння опіуму стає для деяких залежністю та входить у звичку: із часом вони вже не можуть жити без куріння опіуму. Отже, самозвеличення антихристів і їхнє свідчення про себе непомітно стає своєрідним наркотиком для тих, хто має малий духовний зріст і не вміє розрізняти, для нерозумних і невігласів. Щоразу, коли з ними щось трапляється, вони йдуть питати про це в антихриста, і якщо антихрист не віддає якогось наказу, вони не наважуються нічого виконувати, навіть якщо всі вже обговорили це питання та дійшли згоди. Вони бояться піти проти волі антихриста й бути придушеними, тож у всіх питаннях вони наважуються діяти лише після того, як висловиться антихрист. Навіть коли вони чітко розуміють істини-принципи, вони не наважуються ні ухвалити рішення, ні зайнятися питанням, а натомість чекають на останнє слово та рішення свого «господаря», на якого дивляться знизу вгору. Якщо їхній господар нічого не скаже, той, хто займається цим питанням, буде не впевнений, що йому слід робити. Хіба ці люди не отруєні? (Отруєні.) Ось що означає бути отруєним. Щоб вони настільки глибоко отруїлися, скільки роботи має виконати антихрист, скільки отрути він має їм підсипати? Якби антихрист часто аналізував і пізнавав себе, часто виставляв свої слабкості, помилки та переступи на загальний огляд, хіба всі й надалі так поклонялися б йому? У жодному разі. Виглядає так, що антихрист докладає чималих зусиль, щоб звеличувати себе та свідчити про себе, і саме тому він досяг такого «успіху». Це і є результат, якого він хоче. Без нього ніхто не знав би, як належно виконувати свої обов’язки, і всі були б у повній розгубленості. Очевидно, що, контролюючи цих людей, антихрист водночас таємно підсипає їм багато отрут і докладає чималих зусиль! Якби він сказав лише кілька слів, хіба ці люди були б настільки скуті ним? У жодному разі. Коли антихристу вдається досягти своєї мети, – зробити так, щоб люди поклонялися йому, дивилися на нього знизу вгору та в усьому його слухалися, – то хіба він не зробив багато речей і не сказав багато слів, які звеличують його та свідчать про нього? Якого результату він досягає цими діями? Такого, що без нього люди не мають шляху та не можуть жити далі – наче без нього небо впаде, земля перестане обертатися, віра в Бога втратить цінність і сенс, а слухати проповіді стане марно. А ще, коли антихрист поруч, люди відчувають, що в їхньому житті є якась надія, а якби він помер, вони б утратили всю надію. Хіба ці люди не полонені сатаною? (Так і є.) І хіба такі люди на це не заслуговують? (Заслуговують.) Чому ми кажемо, що вони на це заслуговують? Це Бог є Тим, у Кого ти віриш, то чому ж ти поклоняєшся антихристам і слідуєш за ними, дозволяючи їм сковувати й контролювати тебе на кожному кроці? Крім того, які б обов’язки хтось не виконував, Божий дім дав людям чіткі принципи та правила. Якщо є певні труднощі, які людина не може вирішити самостійно, їй слід пошукати в когось, хто розуміє істину, а в серйозніших питаннях – у Вишнього. Але ти не лише не шукаєш істини, а й, навпаки, поклоняєшся людям і дивишся на них знизу вгору, вірячи в те, що говорять ці антихристи. Отже, ти став холопом сатани, і хіба не один лише ти в цьому винен? Хіба ти на це не заслуговуєш? Самозвеличення та свідчення про себе – це типова поведінка та прояв антихристів, один із найпоширеніших їхніх проявів. Яка головна риса того, як антихристи звеличують себе та свідчать про себе? Чим це відрізняється від того, як пересічна людина звеличує себе та свідчить про себе? Відмінність у тому, що в антихристів за цією дією стоять їхні власні наміри, і антихристи в жодному разі не роблять це несвідомо. Навпаки, вони плекають наміри, жагу й амбіції, і наслідки того, що вони ось так свідчать про себе, занадто жахливі, щоб про них думати: вони можуть вводити людей в оману та брати їх під контроль.

Наведу приклад. Можете подумати, чи пов’язано такий прояв і характер із самозвеличенням і свідченням про себе. Був один лідер, який два-три роки виконував церковну роботу в певній місцевості. Він ходив між церквами, а далі зрештою осів там. Що означає «він осів там»? Це означає, що більшість людей його знала, була про нього високої думки та він був відносно відомий у тій місцевості. Побачивши його, люди відразу вітали його, уступали місце, пригощали чимось смачним. Там не було жодних голосів незгоди, жодних людей, які йому протистояли; всі були досить добре знайомі із цим лідером, і в глибині душі всі вони загалом схвалювали те, як він чинив, і приймали його лідерство. Точно не скажеш, скільки роботи цей лідер там виконав, скільки він говорив і про що, – ці деталі невідомі; але якщо коротко, то більшість людей загалом схвалювала його лідерство. За деякий час цей лідер сказав: «Усі брати й сестри тут слухняні та покірні, і в церкві все йде добре. На жаль, є одна річ, яка залишає бажати кращого: обстановка тут жахлива. Якби обстановка була сприятливою, ми вибрали б гарний сонячний день, щоб піти до великого парку та влаштувати масштабне зібрання з тисячами людей, і ми вивільнили б істину, скориставшись мікрофоном і гучномовцями, і зробили б так, щоб у бога повірило більше людей. Хіба тоді наша робота не принесла б результати?». Почувши це, усі сказали «амінь» і схвалили це. Скажіть Мені, чи є в словах «ми вивільнили б істину» якась проблема? (Так.) Яка саме? (Цей лідер ставився до себе як до Бога.) Ви всі побачили, що в цьому є проблема, але ті безтолкові люди, які там були, цього не побачили. Вони навіть відповіли на це речення «амінь»! Хіба це той лідер вивільняє істину? Хто він такий? Він звичайний лідер; він попрацював кілька років і почав думати, що вищий за всіх інших, забув, хто він такий, і навіть захотів висловлювати істину – йому таке не під силу. Що це доводить? Це доводить, що він не знав, хто він такий, і не знав, який обов’язок виконує. Раз у нього такий характер, то чи відповідає істині хоч якась дрібка його звичайної роботи й мовлення? Його звичайна робота й мовлення, безумовно, повні безтолкових слів і диявольських слів і в жодному разі не можуть досягти результату, що полягає в забезпеченні й поливі церкви. Він не знає ні того, що таке істина, ні тим більше того, що означає висловлювати істину. Попрацювавши десь усього два-три роки, він відчув, що має трохи престижу й капіталу, а далі забув, хто він такий, зазнався та захотів висловлювати істину. Коли в людини така ілюзія, хіба це не огидно? Звідки взялася ця ілюзія? Може, у нього був психічний розлад, а може, це був миттєвий порив? Він трохи попрацював, ніхто в місцевій церкві йому не противився, і все наче йшло для нього гладко – і от він повірив, що все це результат його роботи, і раптом йому здалося, що він може приписати собі заслуги за це. Він подумав: «Якщо я можу зробити таку значну роботу, хіба я не бог? А якщо я бог, то зараз мене страшенно гнітять – якби зовнішня обстановка була кращою, я міг би висловлювати істину!». Ось таке раптово спало йому на думку. Хіба в нього немає проблем із головою? (Є.) У нього проблеми з головою. Хіба йому не бракує розуму? Хіба в учинках та словах сатан і антихристів може бути розум нормальної людськості? У жодному разі. Цей лідер трохи попрацював і отримав якісь результати, а далі раптом забув, що він людина. Хіба те, що він здатний вимовити такі нерозумні слова, не пов’язано з його характерами? (Пов’язано.) Як саме? Чи він готовий у межах своїх характерів бути послідовником? Чи він знає, що він лише звичайний послідовник Бога? У жодному разі. Він вірить, що його статус та ідентичність вельми поважні й вищі, ніж у всіх інших. Хіба ви не знайомі з подібною поведінкою та її природою? Чому сатана був скинутий у повітря? (Він хотів бути на рівних із Богом.) Через те, що він хотів бути на рівних із Богом. Сатана не знав свого місця в усесвіті, не знав, хто він такий, не знав собі міри, і саме через це, коли Бог дозволив сатані ходити в тому ж просторі, що й Він, сатана почав думати, що він Бог. Він хотів робити те саме, що й Бог, хотів представляти Бога, замінити Його та заперечити Його існування, і, як наслідок, він був скинутий у повітря. Антихристи роблять так само, природа їхніх учинків така сама, і в них із сатаною одне джерело. Для антихриста такий прояв – не принагідний вияв і не результат примхи: це цілком і повністю панування його сатанинської природи та природний вияв його сатанинського характеру. Яка природа прояву того лідера, про якого Я щойно говорив? (Це природа антихриста.) Чому ми обговорюємо цей прояв у контексті пункту про самозвеличення та свідчення про себе? Як природа цього прояву пов’язана із самозвеличенням і свідченням про себе? Яка природа слів «вивільнили б істину», які він вимовив? Чому Я кажу, що ці слова пов’язані із самозвеличенням і свідченням про себе? (Той лідер вірив, що може забезпечувати людей істиною.) Саме це він і мав на увазі. Коли він таке сказав, люди, які це почули, подумали: «Ти так велично тримаєшся, ти можеш говорити таким тоном – хіба не таким тоном має говорити Бог? Хіба не така велична манера триматись і не така широта думок мають бути в Бога?». Хіба цей лідер не досяг мети – звеличити себе та засвідчити про себе? Він зробив так, що люди несвідомо пройнялися до нього почуттями поваги, поклоніння та захоплення. Хіба не так? (Так.) Це і є потворний вигляд антихриста; це антихрист таємно звеличує себе та свідчить про себе.

Чи бувають у самозвеличення та свідчення про себе якісь інші прояви? Усім вам слід поміркувати над собою в цьому питанні. Чи пішли б ви на таке – свідчити про себе? Чи здатен ти стримуватися своєю совістю й розумом і не давати собі зробити щось настільки ганебне? Якщо ти здатен стримуватися, то це доводить, що ти маєш раціональність, що ти не такий, як антихристи. Якщо ж у тебе немає такої раціональності, є такі амбіції та жага, а ще ти здатен піти на такий учинок, як свідчення про себе, то ти рівнозначний антихристу. То яка ваша ситуація? Чи стримано ви чините? Якщо в тебе є богобоязливе серце, почуття сорому та раціональність, то хай тобі й хочеться таке робити, але ти подумаєш, що це образить Бога та викличе в Нього огиду, і тоді зможеш стриматись і не наважишся свідчити про себе. Якщо ти стримаєшся один раз, а потім другий, то за деякий час ці ідеї, ці наміри й думки почнуть повільно, мало-помалу слабнути. Ти розрізнятимеш ці ідеї та відчуватимеш, що вони варті презирства й відрази, твої імпульси та бажання так чинити ослабнуть, і поступово ти зможеш осаджувати й контролювати себе – настільки, що ці ідеї з’являтимуться дедалі рідше. Якщо ти усвідомлюєш їх, але не здатен стриматись і плекаєш особливо сильні наміри, просто хочеш зробити так, щоб люди тобі поклонялися, і відчуваєш незадоволення, якщо ніхто не поклоняється тобі й не слідує за тобою, і сповнюєшся ненавистю, і хочеш щось зробити, і здатен безсоромно свідчити про себе та виставляти себе напоказ, то ти антихрист. То яка ж ваша ситуація? (Коли я їх усвідомлюю, то можу стримуватися.) На що ти спираєшся, щоб стримуватися? (Я спираюся на те, що маю деякі знання про Бога і що в мене богобоязливе серце.) Якщо в людини є богобоязливе серце, вона може проявляти стриманість. Стриманість досягається не самообмеженням і не перешкоджанням собі – радше це результат, який здобувається розумінням істини та богобоязливістю. Людина стримується за допомогою раціональності та пізнання, і водночас вона проявляє стриманість, бо має трохи богобоязливе серце й боїться образити Бога. Якщо твоя раціональність не може тебе стримувати й до того ж у тебе немає богобоязливого серця, якщо тобі не соромно, коли ти свідчиш про себе, і ти бажаєш провадити так і далі, не здаючись, поки не досягнеш мети, то в цього інша природа: ти антихрист.

В антихристів багато різних технік і проявів самозвеличення та свідчення про себе. Деякі з них полягають у тому, що антихристи напряму звеличують себе та свідчать про себе, говорячи про всі свої заслуги, а інші – у тому, що вони знаходять способи, удаючись до непрямих зворотів і методів, завуальовано зробити так, щоб люди були про них високої думки, досягти своєї мети, – а саме домогтися того, щоб люди дивилися на них знизу вгору, поклонялися їм і слідували за ними, – і навіть зайняти певне місце в серцях людей. Ось яка природа в такої поведінки. Характер самозвеличення та свідчення про себе, властивий антихристам, відрізняється від того ж характеру у звичайних людей своєю природою, результатами, до яких він призводить, а також тим, як він проявляється, і намірами та цілями, що лежать у його основі. Крім того, хіба люди, які звеличують себе та свідчать про себе, просто говорять про всі свої заслуги? Іноді вони говорять і про свої недоліки, але хіба при цьому вони справді аналізують і намагаються пізнати себе? (Ні.) То як же розпізнати, що їхнє самопізнання не справжнє, а містить домішки і що за ним стоять певні наміри? Як можна повною мірою зрозуміти це питання? Ключовий момент тут – те, що коли вони намагаються пізнати себе та розвінчати свої слабкості, вади, недоліки та розбещені характери, вони водночас шукають виправдання й аргументи, щоб зняти із себе провину. Вони завуальовано кажуть людям: «Кожен може зробити помилку, не тільки я. Усі ви теж здатні на помилки. Мою помилку можна пробачити – вона дрібна. Якби це ви зробили таку саму помилку, це було б набагато серйозніше, ніж у моєму випадку, бо ви не стали б розмірковувати над собою й аналізувати себе. Хоча я й роблю помилки, але я кращий за вас, і в мене більше раціональності й гідності». Почувши це, всі думають: «Ти абсолютно правий. Ти так добре розумієш істину, і в тебе справді є духовний зріст. Ти здатен розмірковувати над собою й аналізувати себе, коли помиляєшся; ти набагато кращий за нас. Якщо ми робимо помилки, то не розмірковуємо над собою й не намагаємося пізнати себе, і ми не наважуємося себе аналізувати, тому що боїмося зганьбитися. У тебе вищий духовний зріст і більше мужності, ніж у нас». Ці люди наробили помилок, але однаково завоювали повагу інших і самі собі співали хвалу – що це за характер? Деякі антихристи особливо вправно прикидаються, дурять людей і створюють видимість. Зустрівши когось, хто розуміє істину, вони починають говорити про своє самопізнання, а ще кажуть, що вони дияволи й сатани, що людськість у них погана та що вони заслуговують на прокляття. Припустімо, ти спитаєш у такої людини: «Раз ти кажеш, що ти диявол і сатана, то які ж лихі вчинки ти скоїв?». Вона відповість: «Я нічого не зробив, але я диявол. І не просто диявол, а ще й сатана!». Тоді ти в неї спитаєш: «Раз ти кажеш, що ти диявол і сатана, то які лихі дії диявола й сатани ти скоїв і як ти опирався Богу? Чи можеш ти розповісти правду про те зло, яке накоїв?». А вона відповість: «Я не робив нічого злого!». Тоді ти тиснеш далі, питаючи: «Якщо ти не коїв нічого злого, то чому кажеш, що ти диявол і сатана? Чого ти намагаєшся досягти такими словами?». Коли ти ось так серйозно домагаєшся від неї правди, вона нічого не зможе сказати. Насправді вона зробила багато поганого, але в жодному разі не поділиться фактами про це з тобою. Вона просто промовлятиме пишномовні слова та виголошуватиме якісь доктрини, щоб беззмістовно говорити про своє самопізнання. Коли йдеться про те, як саме вона перетягувала інших на свій бік, дурила їх, використовувала людей, керуючись особистими почуттями, не ставилася до інтересів Божого дому всерйоз, порушувала впорядкування роботи, обманювала Вишнє та приховувала щось від братів із сестрами, і про те, наскільки вона зашкодила інтересам Божого дому, то про ці факти така людина не скаже ні слова. Хіба це справжнє самопізнання? (Ні.) Коли вона каже, що вона диявол і сатана, хіба тим самим вона не вдає самопізнання, щоб звеличити себе та засвідчити про себе? Хіба це не один із її методів? (Так і є.) Пересічна людина не може побачити цей метод наскрізь. Коли деяких лідерів відстороняють, то незабаром люди їх переобирають, і коли ти питаєш чому, дехто каже: «У цього лідера хороший рівень. Він знає, що він диявол і сатана. У кого ще такий ступінь знання? Цим знанням володіють тільки люди, які дійсно прагнуть до істини. Ніхто з нас не здатен здобути це знання про себе; у пересічної людини немає такого духовного зросту. Ось чому всі знов обрали його». У чому тут річ? Цих людей було введено в оману. Цей лідер знав, що він диявол і сатана, але всі однак обрали його – тож як на людей упливають його слова про те, що він диявол і сатана, і до яких наслідків для людей вони призводять? (Через ці слова люди мають про нього високу думку.) Правильно, через ці слова люди мають про нього вищу думку. Невіруючі називають цей метод «крок назад – два вперед». Ось що це означає: аби зробити так, щоб люди були про нього вищої думки, він спочатку говорить про себе погано, щоб інші повірили, що він здатен відкриватись і пізнавати себе, що він має глибину, проникливість і ґрунтовне розуміння, і через це всі ще більше йому поклоняються. І до якого ж результату приводить те, що всі ще більше йому поклоняються? Коли знову настає час обирати лідерів, його однаково вважають ідеальною людиною на цю роль. Цей метод досить хитромудрий, чи не так? Якби той лідер не поговорив ось так про своє самопізнання та не сказав, що він диявол і сатана, а просто впав у негатив, то, побачивши це, інші сказали б: «Щойно тебе відсторонили й ти втратив статус, як ти вже впав у негатив. Раніше ти вчив нас не впадати в негатив, а тепер твоя негативність іще тяжча за нашу. Ми тебе не оберемо». Ніхто не був би високої думки про цього лідера. Хоча всі однак не розрізняли б його, принаймні вони не обрали б його лідером повторно, і ця людина не досягла б своєї мети – зробити так, щоб інші були про неї високої думки. Але цей лідер бере на себе ініціативу, кажучи: «Я диявол і сатана; хай бог мене прокляне, запроторить на вісімнадцяте коло пекла та повік не дозволятиме перевтілюватися!». Деякі люди, почувши це, жаліють його та говорять: «Наш лідер так настраждався. Ой, як же його скривдили! Якщо Бог не дозволяє йому бути лідером, то ми самі його оберемо». Усі аж настільки підтримують цього лідера – то хіба їх не введено в оману? Первісний намір, що стояв за його словами, підтверджено, і це доводить, що так він справді вводить людей в оману. Іноді сатана вводить людей в оману, звеличуючи себе та свідчачи про себе, а іноді, коли в нього немає іншого вибору, він може ухильно визнати свої помилки, але все це лише видимість, і його мета – здобути співчуття й розуміння людей. Він ще й скаже: «Ніхто не досконалий. У всіх є розбещені характери, всі можуть помилятися. Якщо людина здатна виправляти свої помилки, то це хороша людина». Коли люди це чують, їм здається, що це правильно, і вони продовжують поклонятися сатані та слідувати за ним. Метод сатани полягає в тому, щоб самому першим визнавати свої помилки та завуальовано звеличувати себе й підвищувати свою позицію в серцях людей, щоб ті приймали все в ньому, – навіть його помилки, – а далі прощали ці помилки, поступово забували про них і зрештою приймали сатану повністю, стаючи йому вірними до смерті, ніколи не залишаючи й не покидаючи його, слідуючи за ним до кінця. Хіба не таким методом чинить сатана? Саме так сатана й діє, і антихристи теж використовують у своїх діях такий метод, аби реалізувати свої амбіції та цілі – зробити так, щоб люди поклонялися їм і слідували за ними. Це призводить до таких самих наслідків, як і те, що сатана вводить людей в оману та розбещує їх, без жодної різниці.

Говорячи про своє самопізнання, деякі люди зображують себе повними невдахами та нікчемами, навіть кажучи, що вони дияволи і сатани, що вони заслуговують на прокляття й не стали б скаржитися, якби Бог їх відсіяв. Але ці люди не мають справжнього розуміння своєї природи-сутності та своїх розбещених характерів і не здатні поділитися хоч чимось про свою справжню ситуацію. Натомість вони намагаються створювати видимість, аби ввести інших в оману, і використовують такий метод і техніку: вони самі першими визнають свої помилки та роблять «крок назад – два вперед», щоб засліпити й обдурити людей, а далі зробити так, щоб ті добре про них думали. Ось така практика в антихристів. Коли хтось такий зустрінеться вам наступного разу, як вам слід до нього ставитися? (Треба допитуватися про подробиці.) Правильно, треба навчитися розслідувати проблему та допитуватися про подробиці. Наскільки ж глибоко треба розслідувати? Це треба робити, поки така людина не почне благати про пощаду й не скаже: «Я більше ніколи не вводитиму вас в оману. Навіть якщо ви оберете мене лідером, я не візьму на себе цю роль». Скажіть їй: «Ми більше ніколи не дамо тобі ввести нас в оману та не оберемо тебе лідером – навіть не мрій!». Як вам таке? Усі, хто дуже перебільшено говорить про своє самопізнання та навіть проклинає себе так, що в їхніх словах не відчувається ні крихти правдивості, – це фальшиво духовні люди, лицеміри, і всі їхні слова оманливі. У мовленні таких людей є одна специфічна риса та кілька деталей, які ти мусиш уміти розрізняти. Наприклад, скажи Мені: якщо людину просять написати клятву про збереження приношень, то що має говоритись у першому реченні цієї клятви? Що написав би хтось із раціональністю й людськістю? Який тон і формулювання він би використав, щоб зайняти належне йому місце й дати знати про своє ставлення? Коли говорять звичайні люди, усі відчувають, що вони говорять нормально, але амбітні особи, які є лихими людьми або антихристами, говорять зі своєрідним тоном – не таким, як у пересічної людини. Наприклад, вони кажуть: «Якщо я, такий-то, привласню хоч гріш із божих приношень, то хай я помру жахливою смертю – хай мене зіб’є машина!». Що це за тон такий? Вони починають словом «я», беручи найпишномовніший тон, – мотивацію, що стоїть за їхнім тоном і манерою говорити, видно буквально з того, які слова вони використовують. Чи не найперше слово в них – «я»: вони беруть найпишномовніший тон і вдаються до такої піднесеності. Хіба це не пишномовна клятва? Як називається така клятва? Вона називається пишномовною та лицемірною. Писати клятву з такою зухвалістю – що це за характер? Це клятва – то кому ти даєш цю клятву? Ти даєш цю клятву Богу – то як у цьому випадку мусить говорити нормальна людина? Вона мусить говорити смиренно, займати належне їй місце, молитися Богу та говорити від душі. Їй не слід уживати пишномовні слова й бути зухвалою. Такі люди настільки зухвалі, навіть коли клянуться, – їхній сатанинський характер украй тяжкий! Важко сказати, чи їхня клятва правдива, а чи неправдива. Ось що вони мають на увазі: «То ти мені не довіряєш? Ти боїшся, що я використовую божий дім у власних інтересах, що я краду приношення? Ти використовуєш мене, але не довіряєш мені, і ти просиш мене дати клятву – що ж, я дам клятву. Сам подивися, чи наважуся я дати цю клятву! Я не вірю, що я міг би на таке піти». Що це за ставлення? Це зухвалість і безсоромність. Вони навіть мають нахабство галасувати проти Бога й використовувати клятву, щоб виправдати себе та ввести людей в оману. Хіба це богобоязливість? У цьому немає ні краплі побожності. Така людина – сатана й антихрист; саме так і говорять антихристи. Давати клятву з нотками галасу – що це за характер такий? Хіба таку людину можна спасти? Чи зустрічалися вам такі люди? Ви не знаєте, як розрізняти ці прояви, вияви та характери, які вони демонструють, чи не правда? Деякі ще й вірять, що такі люди мають ясний розум і володіють духовним розумінням, що вони чесні та вірні Богу. Хіба це не дурість? Хіба це не невміння розрізняти? Цю жахливу поведінку та характер видно буквально з того, які слова та формулювання використано в цій клятві, але люди все одно вважають, що цей антихрист досить хороший. Хіба ці люди розуміють істину? Схоже, ви тільки й розумієте, що доктрини, ви можете лише говорити про доктрини та промовляти пусті слова, а коли йдеться про конкретні справи та питання, то їх ви не розрізняєте. Якщо надалі ви зіткнетеся з подібними справами, чи розрізните ви їх? (Так.) Усі люди, які пишуть такі клятви, – це звірі, і всі вони позбавлені людськості. Чи бачили ви раніше такі клятви? Чи писали ви раніше таку клятву? (Так.) Чи був у неї такий самий тон і початок, як у цієї? (Вона була не такою прямолінійною.) А природа в неї була така сама? (Так.) Природа в неї була така сама. Давати клятву – це не те саме, що йти до бою, для чого потрібен дух героїчної самопожертви. Для клятви такий дух не потрібен. Коли ти даєш клятву Богу, ти мусиш ретельно обдумати її та зрозуміти, навіщо тобі потрібно її написати та перед ким ти даєш цю клятву й обіцянку. Богу від людини потрібне ставлення, а не якийсь бойовий дух. Цей твій бойовий дух зухвалий і галасливий; це прояв зарозумілого характеру сатани. Це не благочестя, це не той прояв, який повинні мати створені істоти, і тим паче не те місце, яке вони мусять займати. Хіба люди, які демонструють цей прояв, не перебувають під впливом національного героїзму? Хіба ці речі не пов’язані? Люди отруєні занадто глибоко – щойно вони беруться писати клятву чи обіцянку, як на думку їм спадають усі відомі постаті різних епох, які були вірні своїм країнам і народам. Ці відомі постаті входили до банди сатани та діяли безсоромно, щоб виділитись і засвідчити про себе, а також зайняти місце в серцях людей і залишити по собі добру репутацію, аби ввійти в історію й заробити собі добре ім’я, про яке б пам’ятали вічно. Нащадки оцінили це як сліпу відданість своїй країні; чи вважаєш ти, що ті люди справді були сліпі? Що таке насправді ця сліпота? Це найпідступніша, найнечестивіша практика, і в ній криється особистий намір. Це не сліпота й точно не відданість – це нечестя.

Ми вже провели чимало бесід на тему того, як антихристи свідчать про себе. Чи є ще якісь пов’язані із цією темою питання, яких ви досі до кінця не розумієте? Деякі люди свідчать про себе за допомогою мови й говорять слова, що виставляють їх напоказ, тоді як інші використовують поведінку. Які є прояви того, що людина використовує поведінку, щоб свідчити про себе? Зовні вона вдається до певних форм поведінки, які досить відповідають людським уявленням, привертають увагу людей і сприймаються ними як доволі шляхетні та такі, що відповідають моральним стандартам. Така поведінка змушує людей думати, що ці люди поважні, що вони мають гідність, що вони справді люблять Бога, дуже побожні, справді мають богобоязливе серце і є людьми, які прагнуть до істини. Вони часто демонструють певну зовнішню добру поведінку, щоб увести людей в оману, – хіба це також не відгонить звеличуванням і свідченням про себе? Зазвичай люди звеличують і свідчать про себе за допомогою слів, використовуючи чіткі висловлювання, щоб показати, чим вони відрізняються від мас і наскільки мудріші їхні погляди за погляди інших, аби змусити людей високо цінувати їх і на них рівнятися. Однак існують деякі методи, що не передбачають прямих висловлювань, коли люди натомість використовують зовнішні практики, щоб засвідчити, що вони кращі за інших. Такі практики добре продумані, вони несуть у собі мотив і певний намір, і вони досить цілеспрямовані. Їх було загорнуто й оброблено так, що люди бачать певні форми поведінки та практики, які відповідають людським уявленням, є шляхетними, побожними, відповідають пристойності святих і навіть є боголюбними, богобоязливими та узгоджуються з істиною. Це досягає тієї самої мети – звеличувати й свідчити про себе, змушуючи людей високо цінувати їх і поклонятися їм. Ви коли-небудь стикалися з таким чи бачили таке? Чи притаманні вам ці прояви? Чи далекі від реального життя ці речі й ця тема, яку Я обговорюю? Насправді ні. Наведу найпростіший приклад. Коли деякі люди виконують свої обов’язки, то на перший погляд вони здаються надзвичайно зайнятими; вони цілеспрямовано продовжують працювати, коли інші їдять або сплять, а коли інші починають виконувати свої обов’язки, ці люди йдуть їсти чи спати. З якою метою вони так роблять? Вони хочуть привернути увагу та показати всім, що вони настільки зайняті виконанням своїх обов’язків, що в них немає часу ні на їжу, ні на сон. Вони думають: «Ви дійсно не несете жодної ноші. Як це ви так завзято пнетеся поїсти й поспати? Ви, нікчеми! Подивіться на мене: поки ви всі їсте, я працюю, і вночі, коли ви спите, я все ще працюю. Хіба ви змогли б так страждати? Я можу терпіти ці страждання; я подаю приклад своєю поведінкою». Що ви думаєте про таку поведінку та прояв? Хіба ці люди не навмисно так роблять? Деякі люди це роблять навмисно – що це за поведінка така? Ці люди хочуть бути нонконформістами; вони хочуть бути не такими, як усі, і показувати іншим, що вони цілу ніч клопочуться, виконуючи свої обов’язки, що вони особливо здатні терпіти страждання. Так усі будуть особливо жаліти їх і виявляти до них особливе співчуття, думаючи, що на плечах цих людей лежить важка ноша – настільки, що вони по самі вуха в роботі й занадто зайняті, щоб їсти чи спати. А якщо їх не можна спасти, то всі благатимуть за них Бога, заступатимуться за них перед Богом і молитимуться за них. Коли ці люди так роблять, вони використовують добру поведінку та практики, що відповідають людським уявленням, – як-от терпіння тягот і плату ціни, – аби надурити інших і шахрайськи отримати їхнє співчуття й похвалу. А який у цього кінцевий результат? Усі, хто має справу з такою людиною та бачить, як вона платить ціну, одноголосно скажуть: «Наш лідер найкомпетентніший, найбільш здатний терпіти страждання та платити ціну!». І хіба тоді він не досяг своєї мети – ввести людей в оману? А потім одного дня Божий дім каже: «Ваш лідер не виконує реальної роботи. Він займає себе та працює безцільно; він діє нерозсудливо, він свавільний і авторитарний. Він улаштував у роботі церкви хаос, не зробив жодної роботи, яку повинен був зробити, не виконав ні євангельську роботу, ні роботу над виробництвом фільмів, і церковне життя теж у безладі. Брати й сестри не розуміють істини, не мають життя-входження та не можуть писати статті-свідчення. Найжалюгідніше те, що вони навіть не розрізняють неправдивих лідерів і антихристів. Такий лідер украй некомпетентний; він неправдивий лідер, якого слід відсторонити!» Чи легко буде відсторонити його за таких обставин? Навряд чи. Оскільки всі брати й сестри схвалюють і підтримують його, то якщо хтось спробує відсторонити цього лідера, брати й сестри висловлять протест і подадуть до Вишнього прохання залишити його на посаді. Чому фінал буде саме таким? Тому що цей неправдивий лідер і антихрист удається до такої зовнішньої доброї поведінки, як терпіння тягот і плата ціни, а також приємні слова, щоб зворушувати людей, підкупати їх і вводити в оману. Коли він скористається цією показною видимістю, аби ввести людей в оману, усі стануть висловлюватися на його користь і не зможуть його покинути. Вони чітко знають, що цей лідер зробив мало реальної роботи й не наставляв Божих обранців, щоб вони зрозуміли істину та здобули життя-входження, але ці люди однаково його підтримують, схвалюють і слідують за ним, і навіть якщо це означає, що вони не здобудуть істину й життя, їм байдуже. На додаток через те, що цей лідер увів їх в оману, усі ці люди поклоняються йому, не приймають жодних інших лідерів, крім нього, і їм навіть Бог уже не потрібен. Хіба вони не ставляться до цього лідера як до Бога? Якщо Божий дім скаже, що ця людина не робить реальної роботи, що вона неправдивий лідер і антихрист, то люди в її церкві запротестують і повстануть. Скажіть Мені, наскільки цей антихрист увів тих людей в оману? Якщо це робота Святого Духа, то умови людей тільки покращаться, і люди краще зрозуміють істину, стануть покірнішими Богу, матимуть більше місця для Бога у своїх серцях і стануть краще розрізняти неправдивих лідерів і антихристів. З такої точки зору ситуація, яку ми щойно обговорили, – у жодному разі не робота Святого Духа: тільки антихристи та злі духи можуть настільки ввести людей в оману, попрацювавши певний час. Багато людей введено в оману й контролюється цими антихристами, і в їхніх серцях є місце тільки для антихристів, а для Бога немає. Це кінцевий результат, який досягається тим, що антихристи звеличують себе та свідчать про себе за допомогою зовнішньої доброї поведінки. Вони використовують зовнішню добру поведінку, а саме терплять тяготи й платять ціну, щоб звеличувати себе та свідчити про себе, а це один із засобів, якими антихристи вводять людей в оману та беруть їх під контроль. Тепер ви бачите це питання наскрізь, чи не так? Коли антихрист вводить людей в оману за допомогою зовнішньої доброї поведінки, а саме терпіння тягот і плати ціни, хіба це не дуже хитро й підступно? І хіба ви часом не робите так само? Деякі люди ввечері п’ють каву, щоб підбадьоритися, готуючись не спати допізна й виконувати свої обов’язки. Брати й сестри турбуються про їхнє здоров’я та варять для них курячий суп. З’ївши суп, ці люди кажуть: «Дяка богові! Я насолодився божою благодаттю. Я цього не заслуговую. Тепер, коли я з’їв цей курячий суп, я мушу бути ефективнішим у виконанні своїх обов’язків!» Насправді ж вони продовжують виконувати свої обов’язки так само, як і зазвичай, анітрохи не підвищуючи ефективності. Хіба вони не вдають? Вони вдають, і така поведінка – це також приховане звеличування й свідчення про себе; результат, якого вона досягає, – це змусити людей схвалювати їх, високо цінувати їх і ставати їхніми затятими послідовниками. Якщо люди мають такий склад розуму, хіба вони не забули про Бога? У їхніх серцях більше немає Бога, тож про кого вони думають удень і вночі? Про свого «доброго лідера», свого «коханого». Деякі антихристи зовні дуже люблячі до більшості людей, і вони використовують певні прийоми, коли говорять, щоб люди бачили, що вони люблячі, і хотіли наблизитися до них. Вони сяють від радості, коли хтось наближається до них і спілкується з ними, і говорять із такими людьми дуже лагідним тоном. Навіть якщо вони бачать, що деякі брати й сестри діяли безпринципно й тим самим зашкодили інтересам церкви, вони анітрохи їх не обтинають, а лише напучують і втішають їх, вмовляючи виконувати свої обов’язки, – вони вмовляють і вмовляють людей, доки не приведуть усіх до себе. Люди поступово зворушуються цими антихристами; усі дуже схвалюють їхні люблячі серця й називають їх людьми, які люблять Бога. Зрештою, усі поклоняються їм і шукають їхньої бесіди в кожному питанні, розповідаючи цим антихристам усі свої найпотаємніші думки й почуття, аж до того, що вони навіть більше не моляться Богові й не шукають істини в Божих словах. Хіба ці люди не були введені в оману цими антихристами? Це ще один засіб, який антихристи використовують, щоб уводити людей в оману. Коли ви вдаєтеся до такої поведінки та практик або плекаєте такі наміри, чи усвідомлюєте ви, що в цьому є проблема? І коли ти це усвідомлюєш, чи можеш ти змінити напрям своїх дій? Якщо ти можеш розмірковувати над собою й відчувати справжнє каяття, коли усвідомлюєш і досліджуєш, що твоя поведінка, практики чи наміри є проблематичними, це доводить, що ти змінив свій напрям. Якщо ти усвідомлюєш свої проблеми, але просто махаєш на них рукою й дієш відповідно до власних намірів, загрузаючи дедалі глибше, аж поки не дійде до того, що ти вже не зумієш вибратися, то ти не змінив напрям і навмисно виступаєш проти Бога, звеличуєш себе, свідчиш про себе та відхиляєшся від істинного шляху. Що це за характер? Це характер антихриста. Це серйозно? (Так.) Наскільки це серйозно? Коли людина вдається до більш підступних і лукавих засобів, вводячи людей в оману за допомогою терпіння тягот і плати ціни, намагаючись зробити так, щоб вони поклонялися їй і слідували за нею, то фінал у цього такий самий, як і коли людина відкрито звеличує себе та свідчить про себе: у цього така сама природа. Які б засоби ти не використовував, аби звеличувати себе та свідчити про себе, – чи то прямі слова, чи то якусь досить явну добру поведінку, – за своєю природою це все те саме. У цього властивість антихриста, властивість боротьби з Богом за Його обранців. Неважливо, яку форму приймають твої прояви та які засоби ти використовуєш: якщо твої наміри не змінюються, а наслідки ті самі, то за своєю природою це все те саме. Отже, очевидно, що антихристи дуже хитрі. Вони не люблять істини й не прагнуть до неї, проте вони здатні використовувати терпіння тягот і плату ціни як засіб уведення людей в оману. Таке воно – нечестя антихристів.

Деякі люди говорять про якісь абсурдні теорії й абстрактні аргументи, щоб інші вважали, що вони інтелектуали й ерудити, а їхні дії дуже глибокі, і тим самим досягають своєї мети: зробити так, аби люди їм поклонялися. Тобто вони завжди хочуть брати участь у всіх справах і висловлювати свою думку із цих питань, і навіть якщо всі вже прийняли остаточне рішення, а їх воно не влаштовує, то вони висловлюють якісь пишномовні ідеї, щоб похизуватися. Хіба це не спосіб звеличувати себе та свідчити про себе? У деяких питаннях усі насправді вже все обговорили, порадилися між собою, знайшли принципи та визначилися з планом дій, але така людина не приймає це рішення й безпідставно перешкоджає справі, кажучи: «Так не піде. Ви не зважили це всебічно. Крім тих кількох аспектів, про які ми поговорили, мені спав на думку ще один аспект». Насправді той аспект, який спав їй на думку, – це лише якась абсурдна теорія; ця людина просто прискіпується. Вона прекрасно розуміє, що прискіпується й ускладнює іншим життя, але все одно так чинить. З якою метою вона це робить? Аби показати людям, що вона інакша, що вона розумніша за інших. Вона має на увазі ось що: «То це все, на що ви здатні? Я мушу показати вам, що мій ступінь вищий за ваш». Зазвичай вона ігнорує все, що кажуть усі інші, але щойно трапляється щось важливе, як вона починає все псувати. Як називають таких людей? У розмовній мові їх називають прискіпливими та поганцями. Які типові підходи прискіпливих людей? Вони люблять висловлювати пишномовні ідеї й удаватися до мерзенних і криводушних практик. Якщо ти попросиш їх представити правильний план дій, вони не зможуть його розробити, а якщо ти попросиш їх зайнятися якоюсь серйозною справою, то вони не зуміють. Вони роблять тільки мерзенні речі, і їм завжди хочеться «здивувати» людей і продемонструвати свої здібності. Як там кажуть? «Стара жінка фарбується помадою, щоб тобі було на що подивитися». Це означає, що їм вічно хочеться продемонструвати свої здібності, і незалежно від того, можуть вони добре їх продемонструвати чи ні, вони хочуть дати людям знати: «Я видатніший за вас. Ви всі нікчемні, ви прості смертні, звичайні люди. Я надзвичайний і вищий за вас. Я поділюся своїми ідеями, щоб здивувати вас, і тоді ви побачите, чи я кращий за вас, а чи ні». Хіба робити так – не значить усе псувати? Вони навмисно все псують. Що це за поведінка? Вони спричиняють переривання й завади. Ось що вони мають на увазі: у цій справі я, мовляв, ще не показав, наскільки я розумний, тому неважливо, чиї інтереси постраждають і чиї зусилля буде змарновано: я саботуватиму цю справу, поки всі не повірять, що я вищий, здібний і компетентний, – тільки тоді я дозволю цій справі просуватися без перешкод. Чи існують такі погані люди? Чи робили ви раніше подібні речі? (Так. Бувало, що інші вже закінчили обговорювати питання та погодили вдалий план, але коли вони ухвалювали рішення, то мені не сказали. І через це я навмисно знаходив у плані якісь недоліки.) Коли ти це робив, чи знав ти в душі, правильно це чи неправильно? Чи знав ти, що в цієї проблеми серйозна природа, що це спричиняє переривання й заваду? (Тоді я цього не усвідомлював, але завдяки тому, що я отримав суворе обтинання від моїх братів і сестер та їв і пив Божі слова суду й кари, я побачив, що ця проблема серйозна за своєю природою, що це перериває роботу церкви, заважає їй і є сатанинською поведінкою.) Раз ти усвідомив, наскільки це серйозно, то чи зміг ти трохи змінитись і здобути певне входження в плані свого підходу, коли після цього з тобою траплялися подібні речі? (Так. Виявляючи такі думки й ідеї, я усвідомлював, що це сатанинський характер і що мені не можна так чинити, і міг свідомо помолитися Богу й повстати проти цих неправильних думок та ідей.) Ти зумів дещо змінитися. Коли в тебе виникають такі проблеми розбещеності, ти мусиш шукати істину, щоб вирішити їх, стримати себе й помолитися Богу. Коли ти думаєш, що інші дивляться на тебе з презирством, що вони про тебе невисокої думки та не сприймають тебе всерйоз, і, як наслідок, ти бажаєш спричинити заваду, коли в тебе виникає така думка, ти мусиш усвідомлювати, що вона походить не від нормальної людськості, а від сатанинського характеру, і якщо ти продовжуватимеш у тому ж дусі, то будуть проблеми, і ти з великою ймовірністю образиш Божий характер. Ти мусиш спочатку усвідомити, що треба стриматися, а потім прийти до Бога, щоб помолитися Йому та змінити свій напрям. Коли люди живуть у власних думках, у своїх розбещених характерах, то ніщо з того, що вони роблять, не відповідає істині й не може задовольнити Бога; все, що вони роблять, вороже Йому. Тепер ви можете визнати цей факт, чи не так? Коли комусь постійно хочеться боротися за славу й вигоду, коли хтось не вагаючись перериває роботу церкви й заважає їй, аби здобути репутацію та статус, це найочевидніші прояви антихристів. Насправді ці прояви є в усіх людей, але якщо ти можеш усвідомити й визнати це, а потім змінити свій напрям, поставившись до питання зі справжнім покаянням перед Богом і змінивши свій підхід, поведінку та характери, то ти з тих, хто прагне до істини. Якщо ж ти не визнаєш цих реальних проблем, то в тебе точно немає покаянного ставлення, і ти не людина, яка прагне до істини. Якщо ти вперто йдеш шляхом антихриста, слідуєш ним до самого кінця й однаково вважаєш, що це не проблема, і не бажаєш каятися, уперто продовжуючи в тому ж дусі та змагаючись за славу й вигоду з працівниками та лідерами, наполягаючи на тому, щоб виділятися більше за інших, вирізнятися з натовпу та бути кращим за інших, до якої б групи ти не належав, то ти в біді! Якщо ти постійно прагнеш до репутації та статусу й уперто відмовляєшся каятися, ти антихрист і приречений зрештою бути покараним. Божі слова, істина, совість і розум на тебе не діють, і тебе неминуче спіткає кінець антихристів. Тебе не спасти й не виправити! Те, чи можуть люди досягти спасіння та стати на шлях богобоязливості й утечі від злого, залежить від того, чи демонструють вони після пізнання себе прояви справжнього покаяння, від їхнього ставлення до істини, а також від шляху, який вони обирають. Якщо ти не покидаєш шляху антихриста, а натомість вибираєш задовольняти власні амбіції та жагу, нахабно йдучи проти істини та виступаючи проти Бога, то ти невиправний. Якщо хтось не розуміє, що треба боятися, незалежно від масштабу своїх помилок і кількості своїх лихих учинків, і не відчуває провини, а постійно виправдовується, не відчуваючи ні крихти каяття, то це найсправжнісінький антихрист і диявол. Якщо ж хтось просто має різні прояви антихриста, проте може визнати свої помилки, виправитись і мати покаянне серце, то в цього не така природа, як в антихристів, і це зовсім інша справа. Отже, ключ до того, чи може хтось досягти спасіння, полягає в тому, чи здатен він розмірковувати над собою, чи має він покаянне серце та чи може стати на шлях прагнення до істини.

Четвертий пункт – самозвеличення та свідчення про себе – це систематичний підхід антихристів. Ви здатні розрізняти очевидні засоби, способи й методи, за допомогою яких антихристи звеличують себе та свідчать про себе, але чи можете ви розрізняти більш приховану поведінку та прояви? Коли йдеться про щось очевидне, як-от словесне самозвеличення та свідчення про себе, то у вас бувають такі вияви, в інших ви теж їх бачили, і ви можете їх розрізняти. Але якщо хтось не вдається до слів, а демонструє лише поведінкові прояви, чи зможете ви все ж розрізнити їх? Можна сказати, що більшість людей на це не здатна. Отже, які ж риси поведінки, за допомогою якої антихристи звеличують себе та свідчать про себе? Їхня поведінка, безумовно, відповідає людським уявленням, фантазіям, моралі, совісті та почуттям. Що ще? (Вона викликає схвалення й поклоніння людей.) Вона викликає схвалення й поклоніння – це той результат, який вона дає. Якщо подивитися з точки зору цього результату, у такої поведінки дійсно є властивість вводити в оману. З точки зору природи цієї дії вона вельми цілеспрямована. Скажімо, хтось захворів. Якщо він хоче ввести людей в оману та зробити так, щоб вони були про нього високої думки, то коли він прийматиме ліки – прилюдно чи на самоті? (Прилюдно.) Хіба за цим не стоїть певний намір? Це означає, що він діє дуже цілеспрямовано. Яка справжня мета того, що він приймає ліки саме так? Тим самим він хоче поставити це собі в заслугу та сказати тобі: «Дивися, я так утомився від виконання свого обов’язку, що захворів, але я все одно не скаржусь і не проливаю ні сльозинки. Я лікую свою хворобу, але я однаково можу й надалі виконувати свій обов’язок, поки приймаю ліки». Насправді він не обов’язково захворів від того, що перевтомився, виконуючи свій обов’язок, або після того, як повірив у Бога. Він просто намагається за допомогою всілякого роду поведінки донести до людей певне повідомлення, а саме: мовляв, він терпить страждання та платить ціну, він стільки вистраждав у цих обставинах, але жодного разу не поскаржився й досі настільки активно виконує свій обов’язок, і він має рішучість терпіти страждання. Про що це ненав’язливо говорить людям? Про те, що його вірність Богу поза всяким сумнівом. Він вірний і готовий платити ціну – ось що він хоче виразити. Хіба це не одна з форм прихованого самозвеличення? Якби він мав розум, то не згадував би про це; він би помолився Богу на самоті, виразивши свою рішучість і постаравшись пізнати себе, або просто приймав би ліки нормально. Словом, він не вдавався б до цієї зовнішньої поведінки, щоб сказати людям, що він страждає, вірно виконує свої обов’язки та заслуговує на винагороду. Він не плекав би таких намірів. Але якщо він чинить особливо демонстративно, бажаючи, щоб люди були про нього високої думки та хвалили його, то це вельми цілеспрямовано. А яка ж у нього ціль? Досягти результату, який полягає в самозвеличенні та свідченні про себе за допомогою повідомлення, яке він доносить до людей. Якщо він вірний, то Бог про це знає – навіщо ж обов’язково хвалитися цим перед іншими людьми та давати всім про це знати? З якою ціллю він робить так, щоб усі про це знали? Для того, щоб люди були про нього високої думки. Якби в нього не було цієї цілі, він би діяв без жодних намірів, і інші не бачили б, як він це робить. Якщо він вельми цілеспрямований, то розрахує масштаб своїх дій, поклопочеться та продумає час і місце, дочекавшись, поки всі будуть поруч, щоб попросити когось принести йому ліки, розголосивши це на загал із великою помпою. У цього є дуже чітка ціль. Якби в нього не було такої мети, він би почекав, поки нікого не буде поруч, щоб прийняти ліки. Твоя готовність терпіти страждання та платити ціну стосується твоїх відносин із Богом, а іншим цього демонструвати й повідомляти не потрібно. Якщо ти продемонструєш це іншим, що вони можуть тобі дати? Крім їхнього співчуття й похвали, хіба ти можеш отримати від них іще щось? Ні, більше нічого. Коли ти терпиш якісь страждання та платиш якусь ціну, виконуючи свій обов’язок, то, з одного боку, це те, що ти мусиш робити й що ти робиш добровільно: ти виконуєш свій власний обов’язок. З іншого боку, це прояви, які ти мусиш демонструвати Творцю як створена істота, – тож навіщо тобі їх розголошувати? Коли ти їх розголошуєш, вони стають огидними; якою стає природа такої поведінки? Вона перетворюється на самозвеличення, свідчення про себе та введення інших в оману: її природа змінюється. Наприклад, деякі завжди чухають голову при людях, а коли хтось запитує їх про це, вони кажуть: «Я не мив голову більше десяти днів – я проводив зустрічі з потенційними одержувачами Євангелія, одну за одною. Нещодавно я спробував знайти час помити голову, але один потенційний одержувач Євангелія прийшов досліджувати, і я не зміг піти». Насправді вони навмисно не миють голову, щоб створити в людей враження, що вони дуже зайняті виконанням своїх обов’язків. Це називається показухою. З якою метою вони влаштовують показуху? Аби зробити так, щоб люди були про них високої думки, і природа такої поведінки полягає в самозвеличенні та свідченні про себе. Навіть коли йдеться про таку дрібницю, вони не впускають нагоди – вони і її хочуть роздути, перетворивши її на свого роду цінний ресурс, яким вони зможуть скористатися, щоб похизуватися, задовольнити свої амбіції та жагу й досягти своєї мети – зробити так, щоб люди були про них високої думки та поклонялися їм. Хіба це не ганебно? Це ганебно й огидно. Звідки все це береться? Це походить із розбещеного характеру сатани, у якому криється прикидання, лукавість, нечестя й амбіції. Такі люди постійно думають про своє обличчя, статус і репутацію. Вони жодної речі не пропускають і завжди шукають способи перетворити ці речі на капітал, на ресурси, за допомогою яких вони зможуть зробити так, щоб люди були про них високої думки та поклонялися їм. Зрештою, досягнувши своєї мети, вони тримаються так, ніби їм це байдуже. Це теж свого роду показна видимість, а в душі вони насправді таємно радіють і задоволені собою. Хіба це не ще огидніше? Очевидно, що вони вже мають дуже високий статус, що всі їх шанують, дивляться на них знизу вгору, слухаються їх і слідують за ними, але зовні вони все одно прикидаються, що статус їм не до душі. Це ще лицемірніше. Зрештою всі піддаються на оману такої людини й кажуть, що вона народилася без жодних амбіцій, що вона людина дії. Однак це можна викрити однією невеликою перевіркою: якщо позбавити цю людину статусу, вона моментально перестане виконувати свої обов’язки. Ось наскільки швидко це станеться. Її амбіції викриє одна-єдина дрібниця. Ось яку поведінку й підходи породжує в людях розбещений характер сатани, а також різні потворні стани людей. Ці прояви показують, що люди люблять статус і хочуть займати певне місце в чужих серцях. Вони хочуть заволодіти серцями інших людей, завоювати їхню прихильність, зробити так, щоб ті поклонялися їм, дивилися на них знизу вгору та навіть слідували за ними, і тим самим зайняти позицію Бога в серцях інших людей. Це бажання притаманне кожній людині від народження. Що ж це доводить? Що в житті людей те, що їх контролює, – це характер сатани. Серед розбещеного людства немає жодної людини, якій би не подобався статус: навіть дурні хочуть стати чиновниками, навіть нетямущі хочуть управляти іншими. Усі люблять статус, усі щось роблять заради статусу та змагаються з Богом за статус. Усім притаманна така поведінка й підходи, такий характер. Отже, коли ми розвінчуємо те, що антихристи звеличують себе та свідчать про себе, то ми розвінчуємо й розбещені характери кожної людини. Яка мета цього розвінчування? Дати людям зрозуміти, що така поведінка та прояви самозвеличення та свідчення про себе – не те, що має бути властиве нормальній людськості, а вияви розбещених характерів і негативні, огидні речі. Наскільки б хитромудрими не були твої методи самозвеличення та свідчення про себе, наскільки б завуальованими не були твої дії, усе це – не те, що має бути властиве нормальній людськості, і для Бога все це огидне, засуджене та прокляте. Тому всі люди мусять облишити такі підходи. Самозвеличення та свідчення про себе – це не інстинкт, який Бог створив для людини, а один із найтиповіших виявів розбещеного характеру сатани й, ба більше, один із найтиповіших і найконкретніших характерів та підходів розбещеної сутності сатани.

Чи допомагають вам бесіди про конкретні приклади зрозуміти різні прояви самозвеличення та свідчення про себе – чи то очевидні способи мовлення й дій, чи то більш приховані? (Так, допомагають.) У чому вони допомагають? Вони допомагають людям розрізняти себе й інших. Ці стани, прояви й вияви, про які Я говорю, – це все те, що ви часто демонструєте, і ви мусите зіставляти з ними власні стани, розуміти, що ви насправді таке, що саме є тим життям, на яке ви покладаєтесь і спираєтеся для виживання, що саме міститься в цьому житті, що саме люди роблять і чим живуть під контролем цих характерів. Зрозумівши ці конкретні поведінки, прояви, підходи й характери, люди завдяки цьому зможуть поступово проаналізувати й пізнати себе, власну сутність і свою природу, яка ворожа до Бога, і завдяки цьому відмовитися від цих підходів, прийти до Бога та по-справжньому виправитися, а також почати практикувати відповідно до істини й жити нею. Деякі скажуть: «Раз самозвеличення та свідчення про себе – це підхід, який не відповідає істині, підхід від сатани й антихристів, то, виходить, якщо я нічого не кажу та не роблю, то я й не звеличую себе та не свідчу про себе?». Неправильно. Який же спосіб дій не є самозвеличенням і свідченням про себе? Якщо ти хизуєшся та свідчиш про себе в певній справі, то досягнеш того результату, що деякі люди будуть про тебе високої думки та стануть тобі поклонятися. Але якщо ти відкриєш душу та поділишся своїм самопізнанням щодо тієї ж справи, у цього буде вже інша природа. Хіба це не правда? Відкривати душу, аби поговорити про своє самопізнання, – це те, що має бути властиве нормальній людськості. Це щось позитивне. Якщо ти дійсно знаєш себе та говориш про свій стан достовірно, щиро й точно; якщо ти говориш про знання, яке повністю ґрунтується на Божих словах; якщо ті, хто тебе слухає, отримують від цього повчання й користь; і якщо ти свідчиш про роботу Бога та прославляєш Його, то це свідчення про Бога. Якщо ж, відкриваючи душу, ти багато говориш про свої сильні сторони, про те, як ти страждав, платив ціну та був непохитним у своєму свідченні, і в результаті люди мають про тебе високу думку та поклоняються тобі, то це свідчення про себе. Потрібно бачити різницю між цими двома різновидами поведінки. Наприклад, пояснювати, яким слабким і негативним ти був, коли зіткнувся з випробуваннями, і як, помолившись і пошукавши істину, ти нарешті зрозумів Божий намір, здобув віру та був непохитним у своєму свідченні, – це значить звеличувати Бога та свідчити про Нього. Це в жодному разі не хизування та не свідчення про себе. Тому те, чи ти хизуєшся та свідчиш про себе, а чи ні, здебільшого залежить від того, чи ти говориш про свої реальні переживання та чи досягаєш ефекту, що полягає у свідченні про Бога; також необхідно дивитися на те, з якими намірами та цілями ти говориш про своє досвідне свідчення. Це допоможе легко розрізнити, до якого виду належить твоя поточна поведінка. Якщо ти ділишся свідченням із правильним наміром, то навіть якщо люди будуть про тебе високої думки та поклонятимуться тобі, це насправді не проблема. Якщо ж у тебе неправильний намір, то навіть якщо ніхто не має про тебе високої думки й не поклоняється тобі, це все одно проблема – а якщо люди ще й мають про тебе високу думку та поклоняються тобі, то це тим більше проблема. Тому для визначення того, чи людина звеличує себе та свідчить про себе, не можна дивитися на самі лише результати – треба дивитися передусім на її намір. Правильний спосіб розмежовувати ці два різновиди поведінки ґрунтується на намірах. Якщо намагатися розрізнити це на основі самих лише результатів, є ризик обмовити добрих людей. Деякі люди діляться особливо щирими свідченнями, а інші, як наслідок, мають про них високу думку та поклоняються їм; хіба ти можеш сказати, що ці люди свідчать про себе? Ні, не можеш. Із цими людьми немає жодних проблем, свідчення, якими вони діляться, і обов’язок, який вони виконують, приносять іншим користь, і тільки дурні та невігласи з викривленим сприйняттям поклоняються іншим людям. Розрізняючи те, чи людина звеличує себе та свідчить про себе, а чи ні, головне – дивитися на намір мовця. Якщо твій намір – показати всім, як виявилася твоя розбещеність і як ти змінився, і дати іншим можливість отримати від цього користь, то твої слова щирі, правдиві та відповідають фактам. Такі наміри правильні, і ти не хизуєшся та не свідчиш про себе. Якщо ж твій намір – показати всім, що ти маєш справжній досвід, що ти змінився та володієш істиною-реальністю, щоб вони були високої думки про тебе та поклонялися тобі, то такі наміри неправильні. Це хизування та свідчення про себе. Якщо досвідне свідчення, про яке ти розповідаєш, неправдиве, містить домішки та має на меті обдурити людей і зробити так, аби вони не побачили твого справжнього стану та щоб твої наміри, розбещеність, слабкість або негатив не було викрито перед іншими людьми, то такі слова лукавлять і вводять в оману. Це неправдиве свідчення, це обман Бога, це накликання ганьби на Бога, і це те, що Бог ненавидить найбільше. Між цими станами є чіткі відмінності, і всі їх можна розрізнити на основі наміру. Якщо ти можеш розрізняти інших, то зможеш наскрізь побачити їхні стани, і тоді ти зумієш розрізнити й себе та побачити наскрізь власні стани.

Прослухавши всі ці проповіді, дехто однаково продовжує звеличувати себе та свідчити про себе, як і раніше. Як вам слід ставитися до таких людей? Розрізняйте їх, розвінчуйте та тримайтеся від них подалі. Якщо їхні слова мають цінність як орієнтир, то можете до них прислухатися, але якщо вони не мають жодної такої цінності, ви мусите відкинути їх і не піддаватися їхньому впливу. Якщо йдеться про лідерів, то розвінчайте їх, донесіть на них, зречіться їх і не приймайте їхнього лідерства. Скажіть так: «Ти постійно свідчиш про себе та звеличуєш себе, ти постійно притупляєш нашу пильність і контролюєш нас, ти вводиш нас в оману. Ми всі віддалилися від Бога та навіть не маємо Бога в наших серцях – там тільки ти. Нині ми піднімемося та зречемося тебе». Треба діяти саме так, треба наглядати одне за одним – наглядати як за собою, так і за іншими. Хіба не було такого, що ви часто чухали голову при людях або казали їм, що не поїли кілька разів поспіль, коли насправді чимало перекушували в них за спиною? Іноді для людей нормально місяць не митися, коли обставини не дозволяють, або не піти в душ чи не помити голову, бо вони занадто зайняті роботою. Це все звичайна справа, і це та ціна, яку мусять платити люди. Це дрібниця – не робіть із мухи слона. Якщо хтось дійсно роздуває такі речі, навмисно чухаючи голову при людях і кажучи, що не мив голову кілька днів, навмисно приймаючи ліки прилюдно чи вдаючи, що виснажений і в дуже поганому фізичному стані, то всі мусять виступити з його розвінчанням і виразити йому несхвалення. Так можна обмежити цю безсоромну людину. Вона лицемірить і влаштовує виставу для інших, але при цьому намагається зробити так, аби люди виражали схвалення її поведінці та споглядали її із заздрістю, захопленням і похвалою. Хіба вона не дурить людей? Ці підходи такі самі, як коли фарисеї тримали Писання та молилися Богу на рогах вулиць. Та людина нічим не відрізняється. Щойно хтось згадує про фарисеїв, які тримали Писання та стояли на рогах вулиць, читаючи Писання чи молячись, такі люди думають: «Це дуже ганебно. Я б такого не зробив». Однак вони навмисно приймають ліки або чухають голову при інших, не усвідомлюючи, що ці їхні вчинки мають ту саму природу. Вони не бачать цього наскрізь. Ви мусите навчитися розрізняти й розвінчувати таких людей, розвінчуючи всю їхню лицемірність, коли пізніше стикатиметеся з такими ситуаціями: тоді ці люди не наважаться так поводитися. Треба трохи натиснути на них і змусити їх усвідомити, що такі підходи, поведінка та характери ганебні та що всі ними вельми гидують. Якщо люди ними настільки гидують, то чи гидує ними Бог? Він гидує ними ще більше. Сам по собі ти ніщо. Ти й без того достатньо жалюгідний, навіть якщо не звеличуєш себе та не свідчиш про себе, – тож якщо ти такий жалюгідний і при цьому все одно звеличуєш себе та свідчиш про себе, то хіба це не викликатиме в людей відразу? Ти ніколи не виконував свій обов’язок вірно, ніколи не діяв за принципами та не досяг відповідності Божим вимогам у жодному аспекті. Ти вже в біді – тож якщо ти ще й звеличуватимеш себе та свідчитимеш про себе, хіба це не ускладнить ситуацію ще більше? Ти опинишся ще далі від Божих вимог, і тобі буде ще далі до досягнення відповідності стандарту для спасіння.

Скажіть Мені, яка природа в проблеми самозвеличення та свідчення про себе? Сатана аж настільки розбестив людей; хіба їхня людськість і розум не перестали бути нормальними? Чи демонстрували ви прояви самозвеличення та свідчення про себе під час виконання своїх обов’язків? Хто може про це висловитися? (Я демонстрував такий прояв. Коли я виконую свій обов’язок до пізньої ночі, то пишу щось у групу зібрань, щоб інші знали, що я досі не лягав у таку пізню годину, і думали, що я здатен терпіти страждання та платити ціну. Я і сам так робив, і за іншими часто це помічав.) Схоже, таких людей багато, і вони не в меншості. Так чинити недоречно, хіба ні? Яка це дурість! Хто ще хоче висловитися? (Я демонстрував такий прояв. Коли я бачу, що в роботі церкви є якісь проблеми, то беруся їх розв’язувати, створюючи в людей ілюзію того, що я сповнений ентузіазму. Проте після того, як я висловлююсь із цього приводу, у більшості випадків я насправді нічого не роблю. Мої дії не дають прогресу й неефективні, і зрештою проблема залишається нерозв’язаною, а справа – невлагодженою. Я використовую свій поверховий ентузіазм, аби дурити людей і приховувати той факт, що я не практикую істину.) Ти говориш пусті слова, робиш гучні заяви й не вдаєшся до жодних реальних дій. Ти даєш людям побачити твоє завзяття, ніби ти практикуєш істину, але коли настає час щось робити, ти не робиш цього тверезо й відповідально, а лише вигукуєш гасла. Зрештою ти починаєш гучно, а закінчуєш слабенько, залишаючи справу незавершеною. Такий прояв теж вводить в оману. А в майбутньому, коли з тобою трапиться щось подібне, чи розрізниш ти цю справу? (Зараз я можу дещо її розрізнити.) А чи є в тебе напрям для зміни курсу? Якщо з тобою знову трапиться щось подібне, можеш виконати два кроки. Перший крок – розсуди, чи справді ти здатен упоратись із цією справою. Якщо здатен, то підійди до неї серйозно та практично. Другий крок – помолися перед Богом і попроси Його наставити тебе в цій справі, а коли почнеш діяти, тобі також знадобиться прийняти нагляд від усіх інших, водночас маючи рішучість виконувати свою частину роботи та співпрацювати з усіма, щоб виконати це завдання. Якщо ти навчишся діяти методично та працювати тверезо й відповідально, то розв’яжеш цю проблему. Якщо ж ти завжди говориш пусті слова, робиш гучні заяви, базікаєш, робиш речі лише поверхово, для галочки, і зовсім не тверезий і не відповідальний, то ти мерзотний. Раз ти бачиш, що в роботі церкви є проблема, і можеш запропонувати, як її розв’язати, це доводить, що в тебе можуть бути потенціал і працездатність, необхідні для влагодження цього питання. Єдине – у тебе проблема з характером: ти дієш імпульсивно, не бажаєш платити ціну та зосереджуєшся лише на вигукуванні пустих гасел. Побачивши проблему, спершу подивися, чи можеш ти її розв’язати; якщо можеш, то візьмися за це завдання й доведи його до кінця, розв’язавши проблему, виповнивши та виконавши своє зобов’язання й давши Богу звіт про це. Ось що значить виконувати свої обов’язки та діяти й жити як людина тверезо та відповідально. Якщо ти не можеш розв’язати цю проблему, то повідом про неї своєму лідерові та подивися, хто найкраще підходить для того, щоб зайнятися цією справою. Спершу ти мусиш виконати своє зобов’язання; так ти дотримаєшся свого обов’язку та займеш правильну позицію. Якщо ти побачив проблему й не можеш її розв’язати, але можеш про неї повідомити, то ти виконав своє перше зобов’язання. Якщо ж ти відчуваєш, що це обов’язок, який ти мусиш виконати, і що ти впораєшся із цим завданням, то пошукай допомоги в братів і сестер: спочатку побесідуйте про принципи й укладіть план, а далі гармонійно співпрацюйте разом, аби завершити цю справу. Це твоє друге зобов’язання. Якщо ти можеш узяти на себе обидва ці зобов’язання, то ти добре виконаєш свої обов’язки та будеш створеною істотою, яка відповідає стандарту. В обов’язки людей входять лише ці два аспекти – не більше. Якщо ти можеш узяти на себе ті справи, які бачиш і можеш зробити, добре виконуючи свої обов’язки, то ти відповідаєш Божим намірам.

Чи бувають якісь інші прояви самозвеличення та свідчення про себе? (Нещодавно в мене був такий прояв. Виконуючи свої обов’язки, я цілими днями займав себе різними справами, і в церкві були деякі проблеми, які я не розв’язував на практиці, а натомість лише недбало спускав їх на гальмах. Однак деякі люди бачили, що я щодня зайнятий виконанням свого обов’язку, і тому були про мене високої думки та захоплювалися мною. У такій поведінці теж є елементи самозвеличення та свідчення про себе, чи не так? Я не бачу цього наскрізь і постійно почуваюся трохи скутим.) Чи є це свідченням про себе? Якщо ти зайнятий виконанням своїх обов’язків, здатний терпіти страждання та не скаржишся, а Божі обранці мають про тебе високу думку та захоплюються тобою, це нормально, і причина тут не у свідченні про себе. Ти просто зайнятий виконанням своїх обов’язків – немає такого, щоб ти хизувався, виставляв себе напоказ і без упину розповідав про свій досвід страждань. Тому це не пов’язано зі свідченням про себе. Проте багато людей, виконуючи свої обов’язки, на перший погляд видаються зайнятими, тоді як насправді їхня робота не приносить жодних результатів і вони не розв’язують жодних проблем. Чи схвалює Бог людей, які зайняті саме так? Якщо ти цілий день зайнятий простими проблемами, що їх люди, які розуміють істину та збагнули принципи, розв’язали б за дві години, і маєш таке відчуття, що дуже втомився й багато настраждався, то в такому разі ти просто займаєш себе даремно та метушишся безцільно, чи не так? Хіба таким виконанням своїх обов’язків можна заслужити схвалення Бога? (Ні.) Ти працюєш занадто неефективно! У цьому питанні треба пошукати істини-принципи. Іноді люди мають багато справ і дійсно зайняті, що нормально, – але іноді їм особливо нічого робити, а вони все одно зайняті. Чому так відбувається? Одна з причин така: твою роботу не сплановано й не упорядковано розумно. Необхідно взятися за ключові робочі обов’язки, розумно спланувати й упорядкувати їх, а також виконувати свої обов’язки ефективніше. Якщо безцільно метушитися та марно себе займати, Бог цього не схвалить. Ще одна можлива ситуація – коли твій намір полягає в тому, щоб переконати людей, що ти зайнятий, і ти використовуєш цей засіб і показну видимість, аби дурити інших. Деякі лідери та працівники під час зібрань не розв’язують справжніх проблем, а натомість безглуздо просторікують, безперервно відхиляючись від теми та говорячи без кінця, а до суті не доходячи. Коли людина зайнята саме так, без поривань до ефективності та прогресу, то це називається займати себе даремно. А що це за ставлення? Це робота для галочки, недбалість, убивання часу, причому зрештою людина все одно вважає: «Неважливо, що думають інші люди та що думає Бог, – аби лише в мене самого совість була спокійна. Принаймні я не сиджу склавши руки, принаймні я не їм хліб дарма». На перший погляд може здатися, що ти не сидиш склавши руки, що ти не їси хліб дарма, що ти щодня або на зібранні, або виконуєш свій обов’язок, а все, що ти робиш, пов’язане з роботою церкви, – проте насправді в глибині душі ти знаєш: те, що ти робиш, геть не корисне та не має жодної цінності, і ти це робиш для галочки. Це проблематично. То наскільки ж добре ти виконуєш свій обов’язок? Ти прекрасно знаєш, що в тебе є проблема, але не шукаєш істини для її розв’язання – це недбалість, нечутливість і непоступливість. До яких наслідків призведе твоя недбалість і зволікання під час виконання обов’язків? Ти точно не отримаєш схвалення Бога, тому що дієш не за принципами й неефективно, а таке виконання обов’язку – це суто труд. Якщо тебе обтинають і допомагають тобі, проте ти все одно не каєшся, а під час роботи ще й скаржишся, впадаєш у негатив і ухиляєшся від неї, то тебе залишається хіба що відсіяти. Отже, якщо не прагнути до істини, щоб розв’язати проблему недбалості, то скільки не виконуй свої обов’язки, від цього не буде користі, і ти не дотягуватимеш до стандартів вірного виконання своїх обов’язків. Над цією проблемою варто поміркувати. Бог вимагає, щоб люди діяли за принципами, практикували істину та були чесними. Якщо людина зможе ввійти в ці істини, то досягне результатів у виконанні своїх обов’язків і як мінімум зможе діяти за принципами. Саме в цьому полягає основа та ключ до підвищення її ефективності. Якщо ж у людини немає істин-принципів, то наскільки б вона не була зайнята виконанням своїх обов’язків і як би довго не працювала щодня, вона не отримає справжніх результатів. Коли Бог судить, вірно людина виконує свої обов’язки чи ні, Він дивиться не на те, як довго вона їх виконує, а на її практичні результати й ефективність роботи, а також на те, чи діє вона за принципами й відповідно до істини. Простіше кажучи, Він дивиться на те, чи є в людини у виконанні її обов’язків справжнє досвідне свідчення та життя-входження. Якщо людина не має нітрохи істини-реальності, то вона просто трудівник, але якщо вона може практикувати істину та діяти за принципами, то це ознака того, що вона виконує свої обов’язки як Божа людина. Із цього порівняння можна зрозуміти, що Божі люди – це лише ті, хто у виконанні своїх обов’язків відповідає стандарту. Ті, хто у своїх обов’язках не відповідає стандарту, хто завжди недбалий, – це трудівники. Якщо людина може зрозуміти істину та діяти за принципами, то виконання будь-якого обов’язку не буде для неї проблемою, і якщо вона деякий час понамацує, то зрештою виконуватиме свої обов’язки так, що це відповідатиме стандарту. Що стосується тих, хто має занизький рівень або хто завжди недбалий, то їм буде важко відповідати вимогам, а їхнє виконання обов’язків – це труд, і не більше того. Що ж до безтолкових людей, телепнів і тих, хто має погану людськість і не виконує належну роботу, не приймає істину, як про неї не бесідуй, і постійно чинить безрозсудно, то їх залишається тільки відсіяти: хай собі вірять у Бога як хочуть. Отже, якщо хтось не виконує свій обов’язок за принципами та щодня безцільно метушиться й даремно себе займає, то він мусить швидко пошукати істину, щоб вирішити це й почати діяти за принципами. Він мусить бути здатний нормально виконувати свій обов’язок день у день, а не просто бути задоволеним, коли довго працював, і він мусить надавати значення ефективності та створенню готового продукту: тільки такі люди – ті, кого схвалює Бог і хто вірно виконує свої обов’язки.

У наші дні є багато людей, які слідують за Богом і виконують власні обов’язки, але частина з них ніколи не прагнула до істини, і, виконуючи свої обов’язки, вони постійно чинять безрозсудно та відповідно до власних бажань, роблячи що заманеться. Вони не коять великих помилок, але постійно роблять дрібні – зокрема день у день виглядають зайнятими, коли насправді майже не займаються жодними належними справами, а марнують свій час. Ще можна сказати, що вони виконують свою роботу лише для того, щоб якось прожити. Хіба такі люди не в небезпеці? Якщо хтось завжди підходить до своїх обов’язків і до Божого доручення з таким нешанобливим ставленням, які наслідки це матиме? Неефективна робота й відсторонення від обов’язків – це легкі наслідки. Якщо ж хтось коїть різні лихі вчинки, то його слід вичистити, і Бог віддасть таку людину сатані. Що це значить – бути відданим сатані? Це значить, що Бог більше не піклуватиметься про людину, що Бог її не спасе, що вона почне йти неправильним шляхом і згодом буде покарана. Це зрозуміло, чи не так? Зараз настав час, коли Бог викриває людей, і якщо ти поки що не йдеш правильним шляхом, то Бог використає практичні обставини, щоб дати тобі можливість усвідомити свої проблеми. Проте якщо ти зрозумієш, що Бог дав тобі час для розмірковування, що Бог дає тобі останню можливість, і після цього все одно не навернешся, а вперто продовжуватимеш виконувати свій обов’язок недбало, то Бог почне діяти. Коли в Бога з’явився намір знищити місто Ніневію, хіба Він одразу так і зробив? Ні. Яким був перший крок Бога, коли Він почав діяти? Спершу Він повідомив про це Йону та прямо сказав йому, як буде проходити весь процес і які Його наміри. Після цього Йона пішов до Ніневії й обійшов усе місто, оголошуючи: «Ще сорок день, і Ніневія буде зруйнована» (Йона 3:4). Це повідомлення дійшло до вух усіх; про це почули чоловіки й жінки, молоді та старі, люди з усіх верств суспільства – про це знали в кожному домі, і навіть їхній цар почув цю новину. Чому Бог діяв саме так? Розглядаючи це питання, можна побачити, що незалежно від того, чи Він спасає людей, чи викриває їх, чи карає, за всіма способами Його поводження з людьми стоять певні процедури та принципи. Він не діє за раптовими примхами, негайно знищуючи когось, хто Йому не до вподоби. Натомість Він дає минути певному часу. З якою ціллю Він ось так дає минути певному часу? (Щоб дати людям можливість покаятися.) Щоб люди Ніневії дізналися, що Він збирається зробити, щоб вони змогли поміркувати, мало-помалу зрозуміти Його наміри й поступово почати навертатися. Усвідомлення цього людьми – це певний процес, і ті сорок днів – це час, який Бог дав людям на навернення. Якщо за сорок днів вони все одно не навернуться й не визнають перед Ним своїх гріхів, то Бог звершить цю справу згідно з тим, що сказав. Причина в тому, що слово Бога непорушне, і що Він скаже, те буде виконано; у цих словах немає неправди. То яка ж була реакція жителів Ніневії, коли вони отримали цю новину? Чи вони відразу покрилися веретами та посипали себе попелом? Ні, тут відбувся певний процес. Спочатку люди, можливо, сумнівалися: «Бог збирається нас знищити – чи справді Він це сказав? Що ми зробили?». Після цього всі родини повідомили одна одну про цю справу та разом її обговорили. Вони відчували, що настала криза та що вони стоять на роздоріжжі між життям і смертю. Що ж їм робити? Визнати свої гріхи й покаятися чи бути скептичними й опиратися? Якби вони справді вибрали бути скептичними й опиратися, наслідком було б їхнє знищення за сорок днів, але якби вони визнали свої гріхи й навернулися, у них іще залишався би проблиск надії на порятунок. Після того як це питання багато днів обговорювали всі від верхів до низів, украй незначна меншість містян зуміла прийняти ставлення, що полягало в тому, аби визнати свої гріхи й навернутися. Вони зуміли схилитись у поклонінні, принести жертви чи продемонструвати певну добру поведінку та прояви. Але була одна найважливіша постать, яка спасла це місто. Хто це був? Це був цар Ніневії. Він наказав, щоб усі в країні, від самого царя до найнижчих простолюдинів, покрилися веретами та посипали себе попелом, визнали свої гріхи й покаялися перед Богом Єговою. Після того як було віддано такий наказ, хіба хтось у місті наважився би не виконати його? У царя є така влада. Якби він використав свою владу для поганих справ, то народ країни зазнав би великого лиха – проте натомість цар використав цю владу для добрих справ, для поклоніння Богу та навернення до Нього, і місто було вбережено, народ усієї країни був спасений, і вони отримали надію на прощення. Хіба все це не вирішилося за однією думкою цього царя? Якби він сказав: «Неважливо, чи ви готові покаятися, – я цього не зроблю; ви самі за себе. Я в таке не вірю, і я не робив ніякого зла. Ба більше, я маю статус – що Бог може мені зробити? Хіба Він може позбавити мене трону? Якщо місто буде знищено, то хай так. Я й без цих простолюдинів усе одно буду царем, як і раніше!». Що, якби в нього була саме така ідея, такий хід думок? Тоді спаслося б набагато менше простих людей, і зрештою Бог, можливо, вибірково вивів би тих, хто був готовий покаятися. Після того як Він би вивів їх, ті, хто радше помер би, ніж покаявся, були б знищені разом із містом, і, звісно, між ними був би й сам цар. А ті, хто був готовий покаятися, змогли б жити далі після того, як Бог вивів би їх із міста. Але найкраще в цьому було те, що цар Ніневії зміг сам першим покритися веретами та посипати себе попелом, а також сказати всім містянам: жінкам і чоловікам, молодим і старим, – ким би вони не були, хоч чиновниками найвищого рангу, хоч найнижчими простолюдинами, – від аристократів до простих містян, – що всі вони мусять покритися веретами, посипати себе попелом, стати на коліна в поклонінні перед Богом Єговою, упасти ниць і визнати свої гріхи, виразити ставлення навернення, відвернутися від свого лихого шляху та зректися зла у своїх руках, покаятися перед Богом і помолитися, щоб Він їх не знищив. Цар Ніневії сам першим покаявся й визнав свої гріхи перед Богом, і тим самим він спас усе населення міста, і разом із ним від цього виграло багато людей. Від того, що він сам першим зробив це, його влада стала цінною. Те, що цей цар привів свій народ до того, щоб вони навернулися перед Богом, – це така річ, яку Бог пам’ятає.

Чи є для вас якась користь від настільки детальної бесіди про те, як антихристи звеличують себе та свідчать про себе? Я знов і знов так бесідую, наводжу приклади, розповідаю історії, використовую різні засоби й терміни, щоб описати й визначити це, – якщо люди все одно не тямлять, то їм дійсно бракує духовного розуміння, і таких людей не врятувати. З якою метою Я бесідую настільки детально? Щоб, почувши ці слова, люди зрозуміли та прийняли не доктрини, не буквальне значення й не певний вираз, а істину про те, як усе є насправді, і деякі істини та принципи, пов’язані із сутністю, існуванням і життям людей. Якщо ви можете зіставити ці висловлювання чи приклади, про які Я говорив, зі своїм реальним станом або з тим, що ви виявляєте у власному житті, то ви можете зрозуміти істину, і ви люди з духовним розумінням. Зіставляти – означає пов’язувати кожний обговорюваний приклад і питання зі своїм станом, а також пов’язувати кожний аспект істини, про який ідеться в бесіді, з власним станом і виявами. Якщо ти знаєш, як пов’язати ці речі між собою й застосувати це, то в тебе є духовне розуміння, є надія ввійти в істину-реальність, і ти можеш зрозуміти істину. Якщо ж ти не розумієш, що б не говорилося, і не можеш пов’язати ці питання із собою, якщо в тебе таке відчуття, що все почуте не має нічого спільного з тим, що ти виявляєш, і з твоєю власною природою-сутністю, і якщо ти не бачиш взаємозв’язку, то ти повний невіглас і не можеш нічого втямити; тобі бракує духовного розуміння. Такі люди, яким бракує духовного розуміння, годяться лише для труду та не можуть увійти в істину-реальність. Люди, які хочуть досягти спасіння, мусять увійти в істину-реальність, а щоб увійти в істину-реальність, потрібно зрозуміти ці слова, зрозуміти ці історії й обставини, про які Я говорив, а також те, чим є кожна справа, кожен тип вияву, сутність кожного типу людей, їхні прояви та стани, і стати здатним зіставляти все це із собою. Тільки так вони зможуть зрозуміти істину; якщо вони до цього не дійдуть, то не зуміють її зрозуміти. Це як коли люди вирощують курей: якщо хтось вирощує курку пів року, а вона досі не знесла жодного яйця, чи можна сказати, що ця курка взагалі не несеться? (Ні.) Якщо власник тримає цю курку три роки й годує її зерном та зеленню, але вона все одно не несе яйця, що б вона не їла, то чи можна сказати, що ця курка взагалі не несеться? (Так.) А якщо говорити про людей, то деякі з них не розуміють, які б проповіді вони не слухали та як би ти не бесідував із ними про істину. Це люди без духовного розуміння. Є й інший тип людей: такі можуть зрозуміти те, що почули, але не практикують цього, не навертаються. Людям цього типу кінець, і вони такі самі, як люди з міста Содом: вони приречені бути об’єктами знищення. Антихристи належать саме до цієї категорії людей; вони не навертаються, як не бесідуй про істину. Хіба це просто непоступливий характер? (Ні.) У них природа-сутність, яка протистоїть Богу та ворожа до істини, і для таких людей не може бути й мови про те, щоб вони зрозуміли істину. Вони роблять з істини ворога, протистоять істині й Богу та ворожі до позитивних речей, тож коли ти бесідуєш про істину, вони ставляться до неї не як до істини, а радше як до якоїсь теорії, науки чи доктрини. Прослухавши бесіду, вони споряджають нею свої серця, щоб потім хизуватися та здобувати власні інтереси, статус, славу й вигоду. Це і є їхня мета. Як не бесідуй про істину, які приклади не обговорюй, ти не виправиш цих людей і не зміниш їхні наміри та спосіб їхніх дій. Це люди, які не прагнуть до істини. Тих, хто не приймає та не практикує істину після того, як почує її, не можна змінити істиною, і Бог не спасе таких людей. Когось такого, по суті, можна охарактеризувати як людину, ворожу до істини, а якщо точніше, це антихрист. У цьому й полягає різниця між антихристами та звичайними людьми.

Деякі люди мають характер антихриста й часто виявляють певні розбещені характери, але, маючи такі вияви, вони водночас розмірковують над собою, пізнають себе та здатні прийняти й практикувати істину, і за деякий час у них видно зміни. Вони є можливими об’єктами спасіння. Є такі, хто на перший погляд наче здатен зрікатися чогось, присвячувати себе, терпіти тяготи та платити ціну, проте за своєю природою-сутністю вони відчувають до істини відразу та ненависть. Коли ти бесідуєш із ними про істину, вони відчувають до неї відразу й опір. На зібраннях і проповідях вони куняють і засинають – вони вважають їх нудними, і навіть якщо вони розуміють почуте, вони його не практикують. Є й такі, хто начебто уважно слухає проповіді, але їхні серця не жадають істини, і їхнє ставлення до Божих слів полягає в тому, що вони оцінюють їх як якесь духовне знання чи теорію. І тому скільки б років вони не були віруючими, скільки б Божих слів не прочитали, скільки б проповідей не прослухали, не змінюються ні їхні погляди на прагнення до статусу та пошану до влади, ні їхнє ставлення, що полягає у відразі й ненависті до істини та в опорі Богу. Це типові антихристи. Якщо ти розвінчаєш їх словами: «Твої вчинки – це намагання завоювати прихильність людей, а коли ти звеличуєш себе та свідчиш про себе, ти вводиш людей в оману та змагаєшся з Богом за статус. Це дії сатани й антихристів», чи зуміють вони прийняти таке осудження? Звісно, що ні. Що вони подумають? «Я правий, що так чиню, – тому я так і чиню. Як би ти мене не осуджував, що б ти не казав, як би правильно це не звучало, я не збираюся відмовлятися від цього способу дій, цього бажання, цього прагнення». Отже, визначено: це антихристи. Жодні твої слова не можуть змінити їхні погляди, наміри, задуми, амбіції та жагу. Така типова природа-сутність антихристів; змінити їх не може ніхто. Як би люди не бесідували з ними про істину, які б слова та формулювання не використовували, коли б це не було, де та в якому контексті, змінити їх не може ніщо. Як би не змінювалися їхні обставини, як би не змінювалися люди, справи та речі навколо них, як би не змінювалися часи, які б великі знамення й чудеса Бог не являв, скільки б благодаті їм не дарував і навіть як би їх не карав, те, як вони сприймають речі, і їхні задуми ніколи не зміняться, і їхні амбіції та жага захопити владу ніколи не зміняться. Те, як вони поводяться та взаємодіють з іншими, ніколи не зміниться, так само як і їхнє ставлення, що полягає в ненависті до істини та Бога. Коли інші вказують, що їхні дії – це самозвеличення, свідчення про себе та намагання ввести людей в оману, вони змінюють свою манеру мовлення на таку, щоб інші не підкопались і не розрізнили її. Вони вдаються до дедалі хитріших засобів, аби й надалі дбати про власні справи та досягти своєї мети – правити Божими обранцями й контролювати їх. Ось що проявляється в антихристі, і це породжується сутністю антихриста. Навіть якби Бог сказав йому, що його буде покарано, що настав його кінець, що він проклятий, чи змогло б це змінити його сутність? Чи змогло б це змінити його ставлення до істини? Чи змогло б це змінити його любов до статусу, слави й вигоди? Не змогло б. Робити з тих, хто розбещений сатаною, людей із нормальною людськістю, які поклоняються Богу, – це Божа робота; це досяжне. Проте чи можливо зробити нормальних людей із демонів, з тих, хто носить людське обличчя, але має сатанинську сутність і ворожий до Бога? Це неможливо. Бог не виконує такої роботи; ці люди не входять до тих, кого Бог спасає. Який же вердикт Бог тоді виносить таким людям? Вони від сатани. Вони – не об’єкти Божого вибору та спасіння; Бог не хоче таких людей. Як би довго вони не вірили в Бога, скільки б не страждали, чого б не досягли, їхні задуми не зміняться. Вони не полишать своїх амбіцій і жаги, і вони тим більше не відмовляться від своєї мотивації й жадання змагатися з Богом за статус і за людей. Такі люди – справжні живі антихристи.

Деякі скажуть: «Хіба антихристи коять зло й опираються Богу не тому, що вони тимчасово збиті з толку? Якби Бог явив їм якісь знамення й чудеса чи трохи покарав їх, щоб вони побачили Бога, то хіба тоді вони не змогли б визнати Його та покоритися Йому? Хіба тоді вони не змогли б прийняти й визнати, що Бог є істина, і більше не змагатися з Ним за статус? Хіба річ не в тому, що вони не мають віри через те, що не були свідками того, як Бог являє якісь знамення й чудеса, і не бачили духовного тіла Бога, тому вони дуже слабкі, і, як наслідок, сатана їх дурить?». Ні, річ не в тому. Амбіції, жага та сутність антихристів абсолютно відмінні й не такі, як у тих, хто тимчасово одурений, нетямущий і не розуміє істини. Антихристи по натурі мають сатанинську природу та з народження відчувають до істини відразу й ненависть. Вони – сатани, які не здатні примиритися з Богом, які опираються Богові та змагаються з Ним до кінця, і вони – живі сатани, які носять людське обличчя. Такі люди отримують характеристику «антихристи» відповідно до їхньої природи-сутності – тож яку роль вони можуть відігравати та що можуть робити в Божому домі? Вони переривають Божу роботу, заважають їй, руйнують і знищують її. Ці люди не можуть не робити цього в Божому домі: це те, чим вони є, у них сатанинська природа. Тут точно як із вовками, що проникають у стадо з наміром пожерти овець: це їхня одна-єдина мета. Якщо говорити з іншої точки зору, то чому Бог дозволяє цим людям з’являтись у Його домі? Для того, щоб Божі обранці вчилися краще розрізняти. Чи здатні люди чітко бачити, що воно таке – диявол-сатана, яка сутність його слів і вчинків, які характери він виявляє, як він вводить людей в оману та протистоїть Богу у світі? Коли згадують диявола-сатану, люди не можуть чітко й достоту визначити, чи це диявол, чи сатана; вони вважають це абстрактним і пустим, недостатньо конкретним. «Де сатана?» – питають вони. «У повітрі», – лунає відповідь. «То чи великий сатана? Які конкретно чудеса він творить? Як конкретно він протистоїть Богу? Яка його природа-сутність?». Вони вважають, що все це дуже абстрактно, невизначено та пусто. Проте завдяки проявам і виявам антихристів вони можуть зіставити ці речі з діями та природою-сутністю сатани, і тоді все це стає конкретним і перестає бути абстрактним і пустим. Коли все це стає конкретним, люди починають чути його слова, бачити його поведінку й уважно розрізняти його природу-сутність. Хіба так вони не починають відчувати, що сутність диявола-сатани, про яку говорить Бог, стає конкретнішою й реальнішою та що вони можуть на практиці зіставити її з реальними проявами? Деякі люди мають незрілий духовний зріст і не розуміють істини, і через якусь миттєву дурість вони опиняються ошуканими та введеними в оману антихристами, тож вони йдуть десь на рік. Повернувшись до Божого дому, вони усвідомлюють, що слідувати за сатаною несолодко. Коли ці люди лише починають слідувати за антихристами, вони вважають, що мають достатньо причин і велику впевненість, кажучи: «Вишнє не хоче, щоб ми слідували за антихристами, але ми все одно станемо за ними слідувати, і одного дня буде доведено, що ми маємо рацію!». У результаті за деякий час вони відчувають, що втратили роботу Святого Духа, і не можуть відчути в серці ніякого підтвердження. У них виникає таке відчуття, ніби Бог більше не з ними, ніби їхня віра втратила сенс і напрям, і поступово вони починають дедалі краще розрізняти антихристів. Раніше вони думали, що антихристи дійсно розуміють істину, і, слідуючи за ними, не помилишся у своїй вірі, але тепер вони бачать, що в антихристів серйозні проблеми, що антихристи говорять так, ніби розуміють істину, проте вони ніколи її не практикують – це факт. Ці люди бачать, що так довго слідували за антихристами й не здобули ні крихти істини та що слідувати за антихристами й надалі – це дійсно дуже небезпечно, і тому вони шкодують, відкидають антихристів, і в них з’являється бажання повернутися до Божого дому. Коли Божий дім приймає таких людей назад, їх просять розповісти про свій досвід, і вони кажуть: «Той антихрист так вправно вводив людей в оману. Тоді здавалося, що він має рацію, як би я про нього не думав, але в результаті я нічого не здобув, не зрозумів істини та не набув навіть натяку на істину-реальність після того, як слідував за ним понад рік. Я змарнував дорогоцінний час. Я дійсно зазнав величезних утрат!». Цей досвід невдачі стає їхнім найглибшим спогадом. Після повернення до Божого дому що більше вони слухають проповіді, то більше розуміють істину й то світлішими стають їхні серця. Коли вони згадують час, який провели, слідуючи за цими антихристами, і бачать, як вони зазнали втрат, то починають відчувати, що антихристи – справді сатани та в корені не мають істини, що тільки Бог є істина, і вже не наважуються знову слідувати за жодною людиною. Коли настає час знов обирати лідера, вони голосують дуже обережно, думаючи: «Якщо я віддам свій голос за таку-то людину, то, можливо, допоможу обратись антихристу. Якщо я не віддам за неї свій голос, то, можливо, це завадить антихристу обратися. Я мушу бути обережним і оцінювати людей відповідно до принципів». Хіба їхні дії тепер не ґрунтуються на принципах і стандартах? (Так і є.) Це добре. Деякі люди опиняються введеними в оману антихристами й кажуть: «Чому з нами це сталося? Невже Бог відклав нас убік? Невже Він більше не дбає про нас?». Хіба в такій ситуації ти погодився б, якби Бог сказав тобі не слідувати за антихристами? Ні, не погодився б. Ти все одно наполягав би на тому, щоб слідувати за ними, і Богу тільки й залишалося, що дозволити тобі це зробити, а потім дати тобі урок за допомогою фактів. Після того як ти деякий час слідував за антихристами, ти раптом схаменувся та побачив, що зазнав утрат у житті, і тільки після цього ти відчуваєш каяття й бажання відкинути антихристів і знову повернутися до Бога. На щастя для тебе, Бог терпимий і милосердний, і ти Йому ще потрібен. Якби це було не так, тобі був би остаточний кінець, у тебе більше не було б шансів на спасіння: слідування за антихристами не завершується нічим хорошим.

Треба чітко бачити антихристів і правильно їх розпізнавати. Треба вміти розрізняти всілякі прояви антихристів і водночас чітко знати, що у твоєї власної природи-сутності є багато спільного з антихристами. Причина в тому, що всі ви належите до людства, яке було розбещене сатаною, і єдина різниця – що антихристи повністю під контролем сатани, стали його спільниками та говорять від його імені. Ти теж належиш до розбещеного людства, але ти здатен прийняти істину та маєш надію на спасіння. Проте в плані сутності в тебе багато спільного з антихристами, і в тебе з ними ті самі методи й задуми. Різниця між тобою й антихристами полягає лише в тому, що, почувши істину та послухавши проповіді, ти здатен змінити курс, і ця здатність змінити курс визначає те, що ти маєш надію на спасіння. Тому, коли Я розвінчую антихристів, ти теж мусиш провести порівняння й усвідомити, що саме в тебе спільне з антихристами та які прояви, характери й аспекти сутності у вас однакові. Хіба це не допоможе тобі краще пізнати себе? Якщо ти постійно відчуваєш опір, вірячи, що ти не антихрист, і відчуваючи сильну ненависть до антихристів, і не бажаєш провести це порівняння чи поміркувати над собою та зрозуміти, яким шляхом ти йдеш, то які будуть наслідки? Маючи сатанинський характер, ти з дуже високою ймовірністю станеш антихристом. Річ у тім, що не буває так, щоб антихрист цілеспрямовано прагнув стати антихристом і далі став ним; річ у тім, що вони не прагнуть до істини та зрештою природно починають слідувати шляхом антихриста. Хіба всі ті в релігійному світі, хто не любить істину, не антихристи? Абсолютно кожна людина, яка не розмірковує над власною природою-сутністю, не розуміє її та вірить у Бога відповідно до власних уявлень і фантазій, – це антихрист. Коли ти ступив на шлях антихриста, коли ти здобув статус, – у поєднанні з тим фактом, що ти маєш певні дари та знання й усі тобою захоплюються, – то, попрацювавши подовше, ти починаєш займати певне місце в серцях людей. У міру того як ти починаєш відповідати за дедалі масштабнішу роботу й керувати дедалі більшою кількістю людей, ти здобуваєш дедалі більший капітал, а далі стаєш найсправжнісіньким Павлом. Хіба це від тебе залежить? Ти не планував слідувати цим шляхом, але як же так вийшло, що ти несвідомо став на шлях антихриста? Одна з важливих причин цього – те, що якщо ти не прагнеш до істини, ти абсолютно точно прагнутимеш до статусу, престижу та дбатимеш про власні справи, поки зрештою, сам того не усвідомлюючи, не почнеш слідувати шляхом антихриста. Якщо люди, які слідують шляхом антихриста, не змінять курс вчасно, то коли вони здобудуть статус, вони, цілком імовірно, стануть антихристами – такий результат неминучий. Якщо вони не бачать цього ясно, то вони в небезпеці, тому що всі мають розбещені характери й усі люблять репутацію та статус; якщо вони не люблять істину, то вони дуже легко падають через репутацію та статус. Без Божого суду та кари всі слідували б шляхом антихристів і падали б через репутацію та статус, і цього ніхто не може заперечити. Ти скажеш: «Ці вияви бувають у мене лише іноді – це просто тимчасові прояви. Хоч у мене й та сама сутність, що в антихристів, я все одно інакший, ніж вони, бо не маю таких великих амбіцій, як у них. Крім того, виконуючи свій обов’язок, я постійно розмірковую про себе, відчуваю каяття й шукаю істину, і я дію відповідно до істин-принципів. Судячи з моєї поведінки, я не антихрист і не бажаю ним бути, тому я ніяк не можу стати антихристом». Хай зараз ти й не антихрист, але хіба ти можеш гарантувати, що не станеш слідувати шляхом антихриста й не станеш антихристом? Хіба ти можеш дати таку гарантію? Ні, не можеш. То як же дати таку гарантію? Єдиний можливий шлях до цього – прагнути до істини. Як же треба прагнути до істини? Чи знаєш ти спосіб? По-перше, ти мусиш визнати той факт, що в тебе з антихристами той самий характер-сутність. Хоча зараз ти не антихрист, що найсмертельніше й найнебезпечніше? Те, що в тебе та сама природа-сутність, що й в антихристів. Для тебе це добре? (Ні.) Звісно, що ні. Для тебе це смертельно. Тому, слухаючи ці проповіді, що розвінчують різні прояви антихристів, не думай, що це ніяк тебе не стосується; це неправильне ставлення. Яке ж тоді ставлення треба мати, щоб прийняти ці факти та прояви? Порівняй себе з ними, визнай, що в тебе природа-сутність антихриста, а далі досліди себе, щоб з’ясувати, які з твоїх проявів і виявів точно такі самі, як в антихристів. Передусім визнай цей факт – не намагайся прикидатися чи прикрашати себе. Шлях, яким ти йдеш, – це шлях антихриста, тому слова, що ти антихрист, відповідають фактам; просто Божий дім іще не охарактеризував тебе як такого та дає тобі шанс покаятися, от і все. Зрозуміло? Передусім прийми та визнай цей факт, а далі ось що тобі потрібно зробити: прийди до Бога й попроси Його дисциплінувати та здержувати тебе. Не відходь від світла Божої присутності й не полишай Його захисту, і так твоя совість і розум здержуватимуть тебе у твоїх учинках, а ще в тебе будуть Божі слова, які тебе освітлюватимуть, вестимуть і здержуватимуть. Ба більше, у тебе буде робота Святого Духа, яка наставлятиме тебе й упорядковуватиме людей, справи та речі навколо тебе, щоб вони служили тобі попередженням і дисциплінували тебе. Як Бог тебе попереджає? Бог діє багатьма способами. Іноді Бог викликає у твоєму серці певне явне відчуття, даючи тобі чітко усвідомити, що тебе треба здержувати, що ти не можеш діяти свавільно, що якщо ти діятимеш неправильно, то накличеш ганьбу на Бога й сам виставиш себе на посміх, і тому ти себе стримуєш. Хіба це не Бог захищає тебе? Це один із способів. Іноді Бог внутрішньо докоряє тобі та дає тобі чіткі слова, щоб сказати тобі, що такий образ дій ганебний, що Бог відчуває до нього огиду, що він проклятий, тобто Бог використовує чіткі слова, щоб докорити тобі, аби ти провів порівняння із собою. З якою метою Бог так тобі докоряє? Він робить це, щоб твоя совість щось відчула, і коли ти щось відчуєш, ти станеш зважати на вплив, наслідки, власне почуття сорому та проявлятимеш певну стриманість у своїх діях і практиках. Після багатьох таких переживань ти відкриєш, що хоча ці розбещені характери вкорінені в людях, але коли люди стають здатними прийняти істину та чітко бачити правду про власні розбещені характери, вони можуть цілеспрямовано повставати проти своєї плоті; коли люди стають здатними практикувати істину, їхній сатанинський характер очищається та змінюється. Сатанинський характер людини не є незнищенним і незмінним: коли ти станеш здатним прийняти та практикувати істину, твій сатанинський характер природно буде зламано й заміщено. Коли ти спробуєш, як солодко практикувати істину, то подумаєш: «Раніше я був таким безсоромним. Якими б явними не були мої слова, як би я не звеличував себе, щоб інші мені поклонялися, після цього мені не було соромно, і я нічого не відчував. Тепер я відчуваю, що так чинити неправильно та що я втратив обличчя, і мені здається, ніби на мене дивиться багато очей». Це Божа робота. Бог дає тобі відчуття, і ти почуваєшся так, ніби докоряєш собі, і далі вже не коїш зла та не тримаєшся власного шляху. Непомітно для тебе стає дедалі менше способів того, як ти звеличуєш себе та свідчиш про себе, ти дедалі більше проявляєш стриманість і дедалі сильніше відчуваєш, що від того, що ти так чиниш, у тебе і на душі спокійно, і совість спокійна, – це життя у світлі, і тобі більше не треба ні жити в тривозі, ні маскуватися за допомогою брехні чи приємних слів. Раніше ти щодня брехав і прикривав свою брехню, щоб захистити своє обличчя. Щоразу, коли ти говорив неправду, далі тобі доводилося прикривати її з великого страху, що твою брехню буде розкрито. У результаті ти брехав дедалі більше й більше, а потім тобі доводилося докладати великих зусиль і ламати голову, щоб прикривати цю брехню; ти жив життям, не схожим ні на людське, ні на демонське, і це було так виснажливо! Тепер ти стараєшся бути чесною людиною та можеш відкрити серце й говорити правду. Тобі не треба щодня брехати та прикривати свою брехню, ти більше не скутий брехнею, ти страждаєш набагато менше, ти живеш дедалі більш розслабленим, вільним і розкутим життям, у глибині душі ти насолоджуєшся почуттями миру й радості – ти куштуєш солодкість цього життя. А поки ти куштуєш солодкість цього життя, твій внутрішній світ уже більше не лукавий, нечестивий і лицемірний. Натомість тепер ти готовий приходити до Бога, молишся Богу та шукаєш істину, коли щось трапляється, можеш обговорювати з іншими проблеми, коли вони виникають, і вже не дієш самочинно чи свавільно. Ти дедалі сильніше відчуваєш, що те, як ти чинив раніше, було ганебним, і більше не хочеш так діяти. Натомість ти дієш у той спосіб, який відповідає істині, розуму та Божим намірам; твій спосіб дій змінився. Коли ти здатен цього досягти, хіба це не значить, що ти відійшов від шляху антихриста? А коли ти відійшов від шляху антихриста, хіба це не значить, що ти ступив на шлях спасіння? Коли ти ступив на шлях спасіння та часто постаєш перед Богом, то твоє ставлення, наміри, точка зору, життєві цілі та напрям у житті більше не протистоять Богу, і ти починаєш любити позитивні речі, любити неупередженість, праведність та істину. Коли це стається, глибини твого серця й думки починають змінюватися. Коли ти ступив на шлях спасіння, хіба ти ще можеш стати антихристом? Хіба ти ще можеш навмисно опиратися Богу? Ні, не можеш, і тепер ти вже не в небезпеці. Тільки ввійшовши в цей стан, люди опиняться на правильному шляху віри в Бога, і тільки таким пошуком і прийняттям істини вони можуть позбутися трудноти, контролю й завад, спричинених їхньою сатанинською природою та природою антихриста. Чи ступив ти зараз у житті на правильний шлях прагнення до істини? Якщо ні, то поквапся та щосили постарайся піти ним. Якщо ти не зможеш піти шляхом прагнення до істини, то й надалі житимеш у небезпеці: усі, хто йде шляхом антихристів, ризикують бути відсіяними в будь-який момент.

Виконуючи свій обов’язок, більшість людей бореться з власним антихристовим характером, виснажена боротьбою за репутацію, статус, гроші й інтереси, утомлена душевно та фізично. Коли ж можна розв’язати цю проблему? Лише за допомогою прагнення до істини та здатності прийняти істину можна поступово відкинути окови й пута своєї антихристової природи-сутності та зробити так, аби твій сатанинський характер поступово ослабнув і зник, і такі дії дадуть тобі надію звільнитися від влади сатани. Чи бувало таке, що ви на самоті плакали через ці речі, маючи таке відчуття, що ви ніколи не зумієте змінитися, ніколи не полюбите істину та не зможете займатися справами відповідно до істин-принципів, і ненавидячи себе настільки, що ви били себе по обличчю та плакали гіркими сльозами? Чи багато разів ви це робили? Якщо хтось робив це не так багато, хіба це не значить, що він нечутливий? Така людина ніколи не відчуває, що розбещена, і все одно вірить, що добре працює, що має рівень і талант, розуміє багато істин і може займатися багатьма справами відповідно до принципів, почуваючись дуже впевненою, – така людина нечутлива, вона вважає себе молодцем, і це для неї дуже небезпечно! Чи зараз ви справді відчуваєте, що ваш духовний зріст занизький, що вам далеко до того, щоб відкинути свої розбещені характери, і що ви досі в зоні небезпеки? Люди, які не прагнуть до істини, не мають такого відчуття, як і люди, позбавлені роботи Святого Духа. Більшість людей отуманена, безтолкова й думає, що поки вони виконують свій обов’язок установленим порядком і не коять зла, то вони не слідують шляхом антихристів, і поки вони не коять усілякого зла, то вони не антихристи. Через це вони більшу частину часу перебувають у стані нечутливості, часто відчуваючи самовдоволеність, а також думаючи, що вони молодці та незабаром досягнуть спасіння, а шлях антихристів ніяк їх не стосується. Те, чи перебуваєш ти в цьому стані, можна оцінювати по ваших щоденних молитвах. Про що ви молитеся, коли щодня постаєте перед Богом? Якщо ти щодня кажеш: «О Боже, я люблю Тебе! О Боже, я готовий Тобі коритися! О Боже, я готовий виконати доручення, яке Ти мені дав! Я можу вірно виконувати свій обов’язок, і я маю рішучість догодити Тобі та бути вдосконаленим Тобою. Які б антихристові прояви в мене не були, як би мало я себе не знав, Ти однаково любиш мене та бажаєш мене спасти», то що це за прояв? Це нечутливість, ти виражаєш тільки рішучість і не маєш ні крихти розуміння власної природи-сутності. Ти перебуваєш у фазі ентузіазму, і тобі дуже далеко до володіння істиною-реальністю. Скільки часу мине, перш ніж ви зможете промовити одну справжню молитву, висловити Богу те, що у вас на душі, розповісти Йому про свою справжню ситуацію та відчути в душі мир і радість, відчути, що ви справді живете перед Богом? Скажіть Мені, скільки часу мине, перш ніж ви зможете один раз це зробити? Місяць, два, пів року, рік? Якщо ви ніколи не промовляли жодної справжньої молитви та досі молитеся так, як люди в релігійному світі, постійно кажучи, що любите Бога, постійно виражаючи свою рішучість, постійно повторюючи ті самі заїжджені фрази, то ви дуже не дотягуєте та не маєте жодної істини-реальності. Зазвичай люди, які вірять у Бога три-п’ять років, не говорять таких дитячих і невіглаських речей, коли постають перед Богом, бо вони впевнені, що слідуватимуть за Богом, а ще вони мають віру та вже чітко розуміють істини видінь про Божу роботу, Божі наміри, Божий план управління та мету Божої праці. Про що вони здебільшого моляться, коли постають перед Богом? По-перше, про те, щоб пізнати себе, а по-друге – щоб сказати якісь правдиві слова: «О Боже, сьогодні в мене деякі труднощі, я зробив дещо таке, через що завинив Тобі, у мене є прогалина в певному питанні, і я прошу Тебе захищати мене та вести, просвіщати й освітлювати мене». Ця людина починає говорити досить правдиві речі, пов’язані з істиною-реальністю, і більше не каже тих виразів рішучості й гасел, що їх промовляють сповнені ентузіазму люди, які щойно почали вірити. Чому вона такого не говорить? Вона відчуває, що говорити таке немає сенсу, що такі речі не можуть задовольнити її внутрішню потребу в істині та її потребу в житті-входженні. Незалежно від того, скільки років ти віриш і чи в молитві до Бога ти постаєш перед Ним для галочки, а чи щиро, скільки днів із десяти ти говориш ці пусті слова та коронні фрази? Хтось може сказати, що один день, – а про що він молиться в інші дев’ять? Якщо його молитви стосуються його обов’язку та життя-входження, то це добре, і це показує, що він несе певну ношу щодо істини, Божих слів і власного обов’язку та що він уже не такий нечутливий. Що Я маю на увазі під словами «він уже не такий нечутливий»? Я маю на увазі, що коли згадуються питання, пов’язані з розбещеними характерами та різними станами людей, він щось відчуває, усвідомлює та може зрозуміти. Він здатен досягти розуміння та сприйняття, він розуміє ці питання, як їх не пояснюй, і майже йде в ногу в цих питаннях – це показує, що він набув певного духовного зросту. Які прояви демонструють нечутливі люди? Вони день у день живуть саме так, не стараючись і не прогресуючи, і тому в молитвах Богу вони завжди говорять ті самі банальності. Вони зовсім не розуміють життя-входження, не мають духовного розуміння, нічого не відчувають, ніяк не реагують, незалежно від того, скільки проповідей вони слухають, і як не бесідуй про істину, у них таке відчуття, ніби все це одноманітне й означає те саме. То хіба в них є що сказати Богу? Те, про що люди моляться та говорять, постаючи перед Богом, залежить від того, які слова в душі ці люди хочуть сказати Богу та що, за їхніми відчуттями, вони конче мусять сказати Богу. У душі ти мусиш мати принаймні розуміння вимог Бога, труднощів, з якими ти стикаєшся, і того, як ти мусиш відповідати вимогам Бога. Якщо у твоїй душі нічого немає, а ти тільки те й можеш, що говорити якісь приємні слова, гасла й доктрини, відбуваючись просто для галочки, то це не молитва. Якщо ти всі ці роки присягав на вірність, але не зробив нічого практичного та зрештою досі схильний зрадити Бога, заперечити Бога та піти в будь-який момент, то це показує, що в тебе немає духовного зросту. Якщо зараз, коли ви приходите до Бога для молитви, ви здебільшого можете підтримувати свої взаємини з Богом у межах того, що стосується Божих вимог і зміни вашого характеру, то твої взаємини з Богом установляться, ти не станеш слідувати шляхом антихриста, і це означає, що ти ступиш на правильний шлях віри в Бога.

Тепер вам зрозумілі різні прояви того, що антихристи звеличують себе та свідчать про себе, а також визначення природи такої поведінки? Чи є якась різниця між проявами антихристів і проявами розбещених характерів звичайних людей? Чи зможете ви провести порівняння, коли справді зіткнетеся з такою ситуацією? Чи можете ви прийняти прояви антихристів за прояви звичайних розбещених людей і навпаки? Як відрізнити ці дві речі? За систематичними проявами й виявами людини судити про її характер, а за її характером судити про її сутність – це точний спосіб дати їй характеристику. Антихристи не приймають істину та не звеличують Бога – вони лише звеличують себе та свідчать про себе. Цей прояв украй очевидний і виразний, і це повністю під владою їхньої сатанинської природи. Хоча звичайні люди теж звеличують себе та свідчать про себе, але коли ти бесідуєш з ними про істину, вони здатні прийняти її та визнати, що Бог є істина, і можуть прийняти істину – просто для них змінитися нешвидко та нелегко. У цьому й полягає різниця між антихристами та звичайними людьми. Тепер, коли це сказано, чи стало легко відрізняти одних від інших? В антихристів є одна особливість: коли вони не люблять істину чи заперечують її, чи вони заперечують її напряму? (Ні.) Яким методом вони заперечують істину, щоб ти побачив, що вони її не визнають? Щоб спростувати тебе, вони вдаються до софістики, кажучи, що те, про що ти бесідуєш, – не істина, а тільки те, про що вони бесідують, – це істина. Наприклад, вони свідчать про себе, і хтось їх розвінчує – які вони далі демонструють прояви, що дають іншим змогу підтвердити, що вони не люблять і не приймають істину? Софістика та намагання виправдати себе – це одне, а ще є приховування фактичної правди, а саме правди про їхній задум. Їхній задум полягає в тому, щоб свідчити про себе, щоб інші їх шанували. Вони не дадуть тобі знати про свій задум, а просто говоритимуть щось неправдиве та приємне, вдаватимуться до софістики, дуритимуть тебе, збиватимуть тебе з пантелику, щоб зрештою ти сказав, що вони не свідчать про себе, і тоді вони досягнуть своєї мети. Вони говорять щось неправдиве та приємне, вдаються до софістики, дурять людей, не визнають, що свідчать про себе, не приймають того, що ти їх розвінчуєш, не приймають твоїх докорів і тим більше не приймають цієї фактичної характеристики. Вони взагалі цього не приймають і навіть придумують виправдання, кажучи: «Це я не свідчу про себе. Я це сказав із певної причини та в певному контексті. У тій ситуації сказати кілька недоречних речей – це цілком нормально, тут немає нічого страшного. Хіба це можна вважати свідченням про себе? Ба більше, я зробив усю цю роботу, і навіть якщо в мене немає жодних досягнень, я ж терпів тяготи. Якщо хтось шанує мене та поклоняється мені, у цьому немає нічого страшного». Вони вважають, що в такій ганебній поведінці, у такому огидному вчинку немає нічого страшного, – хіба це ставлення прийняття істини? Їм не соромно за ці лихі вчинки, і вони навіть вважають себе молодцями – така сутність злих людей. Антихристи вірять, що звеличувати себе та свідчити про себе – це цілком доречно, що саме так і належить робити. Вони думають: «Я це роблю, бо я на це здатен. Хіба інші люди гідні це робити? Я заслужив загальну підтримку, я присвячував стільки зусиль, виконуючи церковну роботу, я зробив для божого дому такий великий внесок і взяв на себе такий великий ризик! Якщо ти не даси мені жодної нагороди та вигоди, хіба це справедливо? Хіба бог не праведний? Хіба він не винагороджує кожну людину відповідно до її вчинків? То хіба я не заслуговую на загальну підтримку за те, що зробив весь цей внесок і взяв на себе весь цей ризик?». Вони вважають, що в обмін на виконання свого обов’язку вони мусять щось отримати та що мінімальною винагородою має бути загальна підтримка й можливість насолоджуватися вірністю, пошаною та благами, на які вони заслуговують. Хіба це ставлення прийняття істини? (Ні.) То яка ж тут істина? Припустімо, ти їм кажеш: «Скільки б люди не страждали, вони створені істоти, і вони мусять страждати, бо мають розбещені характери. Страждання під час виконання свого обов’язку – це лише один зі способів, у які страждають люди. Які б ми не були здібні, які б дари ми не мали, нам не слід очікувати жодних винагород і намагатися домовитися з Богом». Хіба це не істина? Це найфундаментальніша істина, яку мусять розуміти створені істоти. Проте хіба цю істину можна знайти в їхній філософії світських справ, у їхніх думках і поглядах? (Ні.) Чи приймають вони цю істину, коли чують її? Ні, не приймають. Яке в них ставлення? Вони вірять, що перебування в Божому домі подібне до перебування у світі, що їх потрібно винагороджувати відповідно до їхніх трудів, що за виконання свого обов’язку вони мусять щось одержати, а якщо вони взяли на себе якийсь ризик, то мусять отримати блага та благодать, на які заслуговують. Виконувати свій обов’язок – це зобов’язання та повинність усіх людей до єдиного, і про компенсацію тут не йдеться. Чи приймають антихристи цю істину? Яке в них ставлення? Вони зневажливі й чинять опір, кажучи: «Ідіоти, ви ще й приймаєте це! Хіба це істина? Це не істина, а просто заморочування людей. Справедливість і рівність між людьми – ось що істина!». Що це за слова такі? Це логіка, єресь і облуда сатани. А чи можуть вони ввести в оману тих, хто не розуміє істини? Запросто можуть! Деякі люди слабкі, вони не розуміють істин, пов’язаних із виконанням свого обов’язку, і до того ж їм бракує рівня та здатності до сприймання, та й віри в них небагато. Коли вони таке чують, їм це дуже до смаку, і вони думають: «А й справді. Як я міг бути таким дурним? Сьогодні я нарешті зустрів когось, хто розуміє. Він каже правильно!». Ці люди слухають і приймають тільки те, що звучить розумно та відповідає їхнім уявленням; вони не підходять до Божих слів згідно з тим принципом, що Божі слова – це істина. Незалежно від того, чи відповідають Божі слова людським почуттям, мисленню, логіці, звичаям, традиціям або традиційній культурі, Божі слова остаточні, і кожнісіньке слово в них, від початку до кінця, – це істина. Божі слова не потребують, щоб хтось ставив їх під сумнів або аналізував їх, і незалежно від того, правильними їх вважає все людство або неправильними та чи може їх хтось прийняти, Божі слова – це навічно істина. Божим словам не потрібно витримувати випробування часом, і вони не потребують, щоб людство перевіряло їх на досвіді: Божі слова – це істина. Чи так думають антихристи? Вони думають: «Бог має бути розумним! Що означає божа праведність? Хіба не те, що ті, хто багато страждає та дуже здібний, отримують велику винагороду, а ті, хто мало страждає, не дуже здібний і не робить ніякого внеску, отримують малу винагороду?». Хіба Бог таке каже? (Ні.) Бог такого не каже. Що каже Бог? Бог каже, що виконувати свій обов’язок – це призначення всіх людей до єдиного, що виконання свого обов’язку має власні принципи, що кожен мусить виконувати свій обов’язок відповідно до істин-принципів, і саме це й належить робити створеним істотам. Хіба тут хоч якось згадується компенсація? Хіба тут хоч якось згадується винагорода? (Ні.) Тут не згадується ні компенсація, ні винагорода: це повинність. Що означає «повинність»? Повинність – це те, що людям належить робити, це така річ, де не передбачено винагороди відповідно до трудів. Бог ніколи не постановляв, що той, хто виконує свій обов’язок багато, мусить отримати велику винагороду, а той, хто виконує свій обов’язок мало чи погано, мусить отримати малу винагороду, – Бог ніколи такого не говорив. А що саме сказано в Божих словах? Бог каже, що виконання свого обов’язку – це призначення всіх людей до єдиного й така річ, яку належить робити створеним істотам. Це істина. Чи так це розуміють антихристи? Як вони ставляться до цих слів Бога? Вони ставляться до них інакше. Вони викривлено тлумачать слова Бога з точки зору власних інтересів. Точніше кажучи, що вони роблять, то це перекручують слова Бога, використовуючи власні засоби та розуміння, щоб перетворити слова Бога й істину на інше тлумачення. Яка ж природа такого тлумачення? Воно їм вигідне й може вводити людей в оману, може підбурювати та спокушати людей. Вони перетворюють Божі слова на власну манеру мовлення, ніби це істини, які вони висловлюють, і коли Бог щось скаже, їм неодмінно треба змінити те, як Він це сказав, і принципи Божих слів на свій лад. Хіба це залишається істиною після того, як вони змінили це на свій лад? Ні, це вже не істина – це облуда та єресь. Чи здатні ви розрізняти це питання? (Так, певною мірою.) Прослухавши стільки проповідей, деякі люди навчилися певною мірою розрізняти. Яка ж сутність того, що антихристи протистоять істині та заперечують її? (Це перекручування та викривлене тлумачення Божих слів.) З яким же наміром вони перекручують і викривлено тлумачать Божі слова? Для того, щоб люди не прийняли істину, а натомість прийняли їхні облуди та єресі. Вони спотворюють істину відповідно до свого мислення й логіки, своїх інтересів і поглядів, своїх уявлень. Їм це вигідно, а ще вони підбурюють і вводять в оману певних людей, які нерозумні, нетямущі та не розуміють істини. Коли ти вперше почуєш їхні слова, вони можуть здатися тобі правильними, проте якщо ти уважно проаналізуєш їх, то виявиш, що в них приховано амбіції та підступи сатани. Яка ціль їхніх амбіцій і підступів? Їхня ціль – отримати вигоду, обґрунтувати власний спосіб дій і поведінку, зробити так, аби люди добре їх оцінювали, а також виставити свою погану, лиху поведінку належною поведінкою та способом дій, які відповідають істині. Вони вважають, що так люди їх не відкинуть, а Бог не засудить. Хай вони, може, і здатні ввести в оману інших людей, щоб ті їх не відкинули, але хіба вони зможуть уникнути Божого засудження? Хіба людина може змінити сутність Бога? (Ні.) Ось у чому найбільша дурість антихристів. Вони хочуть за допомогою свого красномовства та «клепки в голові» вигадати якусь облуду та єресь, аби перекрутити істину, щоб їхні твердження стали обґрунтованими, і тим самим відкинути висловлювання Бога та заперечити існування істини. Хіба тут вони не прорахувалися? Чи можуть вони досягти своєї мети? (Ні.) Деякі питають, що можна зробити, коли антихрист вводить якихось людей в оману. Якщо ці люди дійсно введені в оману та не можуть змінити курс, то це означає, що їх викрито й відсіяно, причому заслужено. Це означає, що вони приречені та не можуть урятуватися; вони приречені на смерть, і Бог ніколи й не планував спасати таких людей. Вони потрапляють до церкви обманом, займаються певним трудом і насолоджуються певною благодаттю, а коли Богу вони більше не потрібні, Він віддає їх сатані. Просто так стається, що вони чують єресь і облуду, і, почувши це, вони плескають у долоні та схвалюють почуте, а потім ідуть геть, слідуючи за сатаною. Що це таке? Це використання сатани для надання послуг. У Книзі Об’явлення є вірш, де сказано: «Неправедний нехай чинить неправду ще, і поганий нехай ще опоганюється. А праведний нехай ще чинить правду, а святий нехай ще освячується!» (Об’явлення 22:11). Це означає, що людей розділяють за родом їхнім. Що ж до тих людей, які слідують за антихристами, то хіба з їхнього боку це лише хвилинна необережність? Хіба тут причина в тому, що Бог не пильнував? Це означає, що вони приречені на смерть! Поспілкувавшись із такими людьми деякий час, ти побачиш, що вони не заслуговують на спасіння – вони занадто ниці! Судячи з їхніх моральних якостей і прагнення до істини, їхній природі властиве нечестя й відраза до істини, і вони не заслуговують на спасіння, вони не заслуговують успадкувати від Бога таку величезну благодать. Якщо Бог не дасть їм цієї благодаті, то вони її просто не отримають, і тому найточніше описати їх трьома словами – «приречені на смерть».

Самозвеличення та свідчення про себе – це основний прояв антихристів, і характеризувати їхню сутність відповідно до цього прояву – це дуже влучно й конкретно; це не пуста характеристика. Дивлячись на їхні задуми, амбіції, вияви їхньої сутності та послідовні цілі їхніх дій, можна побачити, що самозвеличення та свідчення про себе – це специфічний прояв антихристів. Чи бувають такі антихристи, що ніколи не звеличують себе та не свідчать про себе? (Ні.) Чому ні? Бо їхні амбіції та жага настільки величезні, і вони не можуть їх контролювати. У якій би групі людей вони не жили, якщо ніхто не звеличує їх і не поклоняється їм, у них виникає таке відчуття, ніби життя не має цінності й сенсу, і саме тому вони так нетерпляче звеличують себе та свідчать про себе, щоб досягти своїх цілей. Вони живуть заради того, щоб перевершувати інших, і їм потрібно, щоб люди поклонялися їм і слідували за ними, і навіть якщо ці люди подібні до набридливих, огидних мух або ватаг жебраків, їм байдуже. Доки є люди, які поклоняються їм і слідують за ними, вони почуваються спокійно. Якби вони могли отримувати шалені оплески від шанувальників, як знамениті співаки, то вони були б на сьомому небі від щастя: вони люблять цим насолоджуватися – така природа антихристів. Які б люди не слідували за ними та не поклонялися їм, антихристів усі вони влаштовують. Навіть якщо ті, хто за ними слідує, максимально ниці й огидні, навіть якщо вони худоба, антихристам байдуже, доки ті звеличують їх і задовольняють їхні амбіції та жагу статусу. То чи можуть антихристи зупинити себе від того, щоб звеличувати себе, свідчити про себе та хизуватися скрізь, куди б вони не пішли? (Ні.) Це їхня сутність. Скажіть Мені, які вони – люди, що справді слідують за Богом? Серед людства є певна категорія тих, кого Бог хоче вибрати та спасти, і ці люди мають мінімальну совість, розум і сором. Ті, хто трохи кращий за цей мінімум, здатні любити істину, любити позитивні речі та любити Божу справедливість і праведність; вони здатні ненавидіти нечестя, обурюються, коли бачать щось несправедливе або нечестиве, і навіть якщо вони не можуть нічого із цим вдіяти, вони однаково це ненавидять – Богу потрібні як мінімум такі люди. Що ж до тих, у кого немає цієї людськості й сутності, то Богу вони не потрібні, скільки б вони не говорили про Божу доброту й велич. Наприклад, фарисеї в релігії звеличують Бога та свідчать про Нього за допомогою тих самих старих пустих теорій і поверхових слів, і вони не втомлюються говорити їх навіть після двох тисяч років. Зараз Бог виражає стільки істин, але вони їх не бачать, вони їх ігнорують, а деякі навіть засуджують і хулять їх. Це повністю їх викриває, і Бог уже давно охарактеризував їх як лицемірних фарисеїв, що належать до банди сатани; Бог охарактеризував їх як демонів і сатан, свиней і собак. Коли антихристи приходять до такої групи людей і бачать, що дуже мало хто з них розуміє істину, що всі вони геть не вміють розрізняти й не мають таланту, вони квапляться скористатися цією нагодою похизуватися. Деякі хваляться, що колись їх одночасно прийняли до двох університетів світового класу, але вони зрештою не пішли туди, бо повірили в Бога та прийняли Його доручення. Почувши це, деякі люди починають дуже їх шанувати. Якщо ти не розумієш істини, а те, що ти любиш, і твій світогляд такі самі, як у мирських людей, то ти поклонятимешся таким особам, і саме тому, коли антихристи говоритимуть такі речі, вони введуть тебе в оману й одурять тебе. Так антихристи завуальовано звеличують себе, і вони вводять в оману тих нерозумних людей, які не вміють розрізняти. Антихристи зрештою почуваються вельми задоволеними, думаючи, що серед їхніх підлеглих немає нікого пересічного, хоча насправді всі ці особи – лише купка безтолкових людей і нікчем. Усі ті, хто не здатен сприймати істину, можуть бути введені в оману сатанами й антихристами. Коли вони чують мову сатан і антихристів, то відчувають, що вона дійсно відповідає їхнім власним думкам і смакам, тому їм подобається її слухати. Вони не здатні судити про те, що вони слухають, за допомогою нормального мислення, і вони не шукають когось, хто розуміє істину, щоб він допоміг їм розрізнити такі речі; поки в них є відчуття, ніби те, що вони слухають, звучить розумно, вони готові прийняти це, і тому вони опиняються введеними в оману, навіть не усвідомлюючи цього. Якщо ті, хто має здатність сприймати істину й уміння розрізняти, почують мову антихристів, вони зрозуміють, що ці люди намагаються ввести інших в оману, і відкинуть їх. Ті безтолкові люди, які не вміють розрізняти, повірять, що антихристи мають знання, високий рівень і перспективи. Вони дивитимуться на речі саме так, і їх введе в оману якесь поверхове явище; вони не знатимуть, які тут істини-принципи, і підуть слідувати за сатанами. Хіба такі люди не спричиняють власну загибель через свою дурість і невігластво? Саме так усе і є. Якщо ти розрізняєш усілякі прояви того, як антихристи часто звеличують себе та свідчать про себе, і різні способи того, як вони це роблять, і якщо ти здатен судити про ціль і задуми, що стоять за їхніми словами, тобі легко буде розгледіти сутність антихристів, і тоді ти зможеш відразу їх відкинути, проклясти й ніколи більше їх не бачити. Чому ти так зробиш? Тому що, побачивши, як антихристи говорять і діють, ти відчуєш до них огиду й ненависть, тобі стане бридко, ніби ти дивишся на мух, і тобі знадобиться якнайшвидше їх прогнати. Тож коли ти розрізниш дії й поведінку антихристів, слід негайно розвінчати їх, аби інші могли їх розрізнити, а далі треба виключити їх із церкви відповідно до принципів. Чи наважитеся ви це зробити? Якщо Божі обранці можуть це зробити, це свідчить про те, що їхній духовний зріст збільшився, що вони можуть рахуватися з Божими намірами та захищати роботу Божого дому. Коли Божі обранці зрозуміють істину та зможуть розрізняти, в антихристів не стане опори в церкві та Божому домі.

Незалежно від ситуації, антихристи використовують кожну нагоду виставити себе напоказ і засвідчити про себе. Поки хтось поклоняється їм і дивиться на них захопленим, заздрісним і шанобливим поглядом, вони щасливі, і їм байдуже, хто це. Чи є у них стандарти, відповідності яким вони вимагають від тих, хто слідує за ними, поклоняється їм і дивиться на них знизу вгору? (Ні.) Антихристу неважливо, чи це ідіоти, розумово відсталі, злі люди або маловіри, і йому неважливо, що це за люди, навіть коли йдеться про тих, кого слід вичистити й відсіяти: поки ці люди можуть слідувати за ним, поклонятися йому та звеличувати його, він їх приймає, вони йому дуже подобаються, він перетягує їх на свій бік і захищає їх. Антихрист вважає цих людей своїми вівцями, своєю особистою власністю, і не дозволяє нікому іншому їх переводити, розвінчувати чи розбиратися з ними. Як би ці люди не підлабузнювались і не підмазувалися до антихриста, які б огидні й нудотні речі вони не говорили, антихрист насолоджується всім цим; поки ці люди лестять йому, його все влаштовує. Усе, що каже й робить антихрист, покликане домогтися того, щоб інші люди високо його цінували, любили його та слідували за ним, і скільки б поганого не робили люди, які за ним слідують, антихрист не розслідує цього та не зважає на це, якою б підступною та злостивою не була їхня людськість. Доки ці люди слідують за ним і поклоняються йому, антихристу вони подобаються; доки ці люди можуть підтримувати владу та статус антихриста, не йти проти нього та не протистояти йому, антихрист украй задоволений. Ось які вони – антихристи. І навпаки, як антихристи ставляться до тих, хто постійно розвінчує їх і заважає їм звеличувати себе та свідчити про себе, хто зневажає їх за такі дії, а також до тих, хто бесідує з ними про істину, хто наскрізь бачить сутність їхніх проблем і по-справжньому розрізняє їх? Від сорому вони миттєво розлючуються, і вони остерігаються цих людей, бойкотують їх і нападають на них, а зрештою всіма можливими засобами намагаються ізолювати тих, хто може розрізняти їх і протистояти їм. Чому вони це роблять? Тому що коли вони звеличують себе та свідчать про себе, вони завжди думають, що ці люди – скалка в оці, кістка в горлі, що ці люди їх розрізнять, відкинуть, розвінчають і зіпсують їм усе задоволення. Щойно антихрист бачить цих людей, на душі в нього відразу стає неспокійно, і йому постійно хочеться розібратися з ними: він думає, що як він розбереться із цими людьми, то коли він знову звеличуватиме себе та свідчитиме про себе, уже не буде нікого, хто розвінчав би його чи завадив йому, і він зможе нестримно коїти зло. Це і є принцип, за яким діють антихристи. Неважливо, що за люди лестять антихристу, хвалять або звеличують його, і неважливо, чи відповідає фактам те, що вони говорять: навіть якщо вони брешуть, антихрист охоче приймає їх, із задоволенням слухає та від усього серця симпатизує їм. Йому байдуже, які з ними є проблеми, і навіть якщо він бачить, що із цими людьми щось не так, він це приховує, прикриває й пари з вуст не пускає. Доки ці люди поруч з антихристом, слідують за ним і лестять йому, він цим насолоджується. Ось як чинять антихристи. Чи здатні ви чинити те саме, що й антихристи? Скажімо, ви лідери і працівники в церкві, люди зі статусом і становищем серед Божих обранців. Якби брати й сестри високо цінували тебе, лестили тобі, підлабузнювалися до тебе та часто хвалили тебе, кажучи, що ти добре читаєш проповіді, добре виглядаєш і що для них ти найкращий лідер, як би ти почувався? Чи зумів би ти розрізнити наміри, що стоять за їхніми словами? Чи зумів би ти відкинути таких людей і дистанціюватися від них? Якщо ні, ти в небезпеці. Ти чітко знаєш, що не настільки добре виглядаєш і що ти не здатен бесідувати про істину-реальність, але ти все одно щасливий, коли чуєш, як люди ось так тобі лестять, і тобі постійно хочеться зближуватися з такими людьми та просувати їх. Хіба це не означає, що в тебе проблеми? Це означає, що ти в небезпеці.

Коли лідери і працівники займаються роботою, вони іноді просвіщаються й освітлюються Святим Духом, вони можуть розповісти про певні справжні переживання, і природно, що будуть люди, які високо цінуватимуть їх і поклонятимуться їм, люди, які за ними слідуватимуть, не відходячи від них, наче тіні. Як їм слід підходити до цього в такі моменти? У всіх свої вподобання, усі марнославні; якщо люди чують, як хтось говорить про них схвально й лестиво, то отримують від цього велике задоволення. Це нормальне почуття, і в ньому немає нічого страшного. Однак якщо вони просувають когось, хто може осипати їх похвалами й лестити їм, і використовують таку людину для чогось важливого, то це небезпечно. Річ у тім, що всі, хто любить лестити іншим і осипати їх похвалами, надзвичайно хитрі та лукаві, не чесні та не правдиві. Здобувши статус, вони не приносять жодної користі для життя-входження Божих обранців і для роботи церкви. Ці люди хитрі, і вони найбільше здатні все псувати. Ті, хто порівняно порядний, ніколи не осипають інших похвалами. Навіть якщо в душі вони тебе схвалюють, вони не скажуть цього вголос, а якщо вони побачать у тобі недоліки чи виявлять, що ти зробив щось не так, вони тобі на це вкажуть. Однак деякі не люблять прямолінійних людей, і коли хтось указує на їхні недоліки чи дорікає їм, вони пригнічують цю людину, бойкотують її та навіть чіпляються за її недоліки й вади, щоб постійно судити та засуджувати її. Хіба тим самим вони не пригнічують добрих людей і не шкодять їм? Такий спосіб дій і переслідування таких добрих людей – це те, що Бог ненавидить найбільше. Переслідувати добрих людей – це лиходійство! А якщо хтось переслідує дуже багато добрих людей, то він диявол. Лідери і працівники повинні ставитися до всіх неупереджено та з любов’ю, а справи вести відповідно до принципів. Особливо коли люди лестять тобі, підлабузнюються до тебе, крутяться навколо тебе, ти мусиш правильно ставитися до них, з любов’ю допомагати їм і робити так, щоб вони виконували належні їм завдання, а не лестили іншим, як це роблять невіруючі. Чітко вислови свою позицію й точку зору; зроби так, щоб вони відчули, що зганьбились і осоромилися, аби вони більше ніколи так не робили. Якщо ти зможеш дотримуватися принципів і ставитися до людей неупереджено, хіба цим жалюгідним блазням, поріддю сатани, не стане соромно? Від цього сатані стане соромно, а Бога це задовольнить. Ті, хто любить лестити іншим, вірять, що всі лідери і працівники люблять людей, які їм лестять, і щоразу, коли хтось каже їм щось підлесливе чи підлабузницьке, їхнє марнославство та жага статусу задовольняються. Людям, які люблять істину, усе це не подобається, і вони відчувають до всього цього сильну ненависть і огиду. Тільки неправдиві лідери насолоджуються чужими лестощами. Хай Божий дім не аплодує їм і не хвалить їх, але якщо Божі обранці аплодують їм і хвалять їх, вони відчувають велике задоволення, дуже насолоджуються цим і зрештою отримують від цього певну втіху. Антихристи насолоджуються чужими лестощами ще більше, а найприємніше для них – це коли такі люди зближуються з ними та крутяться навколо них. Хіба це не проблематично? Ось які вони, антихристи: їм подобається, коли люди хвалять їх і аплодують їм, поклоняються їм і слідують за ними, тоді як тим, хто прагне до істини та відносно порядний, усе це не подобається. Ти мусиш зближуватися з людьми, які можуть говорити тобі правду; мати таких людей поруч із собою – це для тебе велика перевага. Зокрема, наявність поруч таких хороших людей, які, виявивши в тебе проблему, мають сміливість докоряти тобі й розвінчувати тебе, може вберегти тебе від того, щоб збитися зі шляху. Їм байдуже, який у тебе статус, і коли вони виявляють, що ти зробив щось усупереч істинам-принципам, то за потреби вони відразу докоряють тобі та розвінчують тебе. Тільки такі люди є порядними, людьми з почуттям справедливості. Як би вони тебе не розвінчували й не докоряли тобі, усе це допомагає тобі, і все це для того, щоб наглядати за тобою та підштовхувати тебе вперед. Ти мусиш зближуватися з такими людьми; коли поруч із тобою такі люди, які допомагають тобі, ти в набагато більшій безпеці – ось що значить мати Божий захист. Коли поруч із тобою щодня є люди, які розуміють істину й дотримуються принципів, наглядаючи за тобою, – це так корисно для того, щоб ти добре виконував свій обов’язок і роботу. Ти в жодному разі не повинен мати своїми помічниками тих хитрих, лукавих людей, які підлещуються до тебе та лестять тобі; мати таких людей, що прилипли до тебе, – це наче мати на собі смердючих мух, ти піддасися впливу стількох бактерій і вірусів! Такі люди можуть заважати тобі та впливати на твою роботу, вони можуть змусити тебе впасти в спокусу та збитися зі шляху, і вони можуть накликати на тебе лихо та біду. Ти мусиш триматися від них подалі, що далі, то краще, а якщо ти зможеш розрізнити, що вони мають сутність маловірів, і вичистити їх із церкви, то буде ще краще. Коли порядна людина, яка прагне до істини, бачить, що в тебе є проблема, вона каже тобі правду незалежно від того, який у тебе статус і як ти до неї поставишся, навіть якщо ти її відсторониш. Вона ніколи не намагатиметься приховати це й не висловлюватиметься недомовками. Мати біля себе побільше таких людей – це так корисно! Коли ти зробиш щось, що суперечить принципам, вони тебе розвінчають, висловлять свою думку щодо твоїх недоліків, відверто й чесно вкажуть на твої проблеми та вади; вони не намагатимуться допомогти тобі зберегти обличчя та навіть не залишать тобі на людях гідного виходу з незручної ситуації. Як тобі треба ставитися до таких людей? Тобі слід мучити їх чи зближуватися з ними? (Зближуватися.) Правильно. Ти мусиш відкрити серце та побесідувати з ними, сказавши: «Ти правильно вказав мені на ту мою проблему. У той момент я був сповнений марнославства й думок про статус. Я думав, що я ж був лідером стільки років, але ти не тільки не спробував допомогти мені зберегти обличчя, а ще й указав на мої проблеми при стількох людях, і тому я не зміг цього прийняти. Однак тепер я бачу: мій учинок дійсно суперечив принципам та істині, і дарма я так учинив. Чого варта ця посада лідера? Хіба це не просто мій обов’язок? Усі ми виконуємо свій обов’язок, і всі ми рівні за статусом. Єдина різниця – що я несу трохи більше відповідальності, ось і все. Якщо надалі ти побачиш якусь проблему, то скажи те, що мусиш, і між нами не буде особистої ворожнечі. Якщо в нас різне сприйняття істини, то ми можемо побесідувати разом. У Божому домі й перед Богом та істиною ми будемо єдині, а не відчужені». Це і є ставлення, що полягає в практиці істини та любові до неї. Що тобі слід робити, якщо ти хочеш триматися якнайдалі від шляху антихриста? Ти повинен узяти на себе ініціативу зближуватися з людьми, які люблять істину, з порядними людьми, з тими, хто може вказати на твої проблеми, хто може говорити правду й докоряти тобі, коли виявляє твої проблеми, і особливо з людьми, які можуть обтинати тебе, коли виявляють твої проблеми, – це люди, які є для тебе найкориснішими, і ти повинен їх цінувати. Якщо ти бойкотуватимеш і позбуватимешся таких хороших людей, то втратиш Божий захист, і лихо поступово прийде до тебе. Зближуючись із хорошими людьми та з тими, хто розуміє істину, ти матимеш мир і радість, і ти зможеш уберегтися від лиха; зближуючись із людьми мерзенними, безсоромними та з тими, хто лестить тобі, ти опинишся в небезпеці. Тебе не тільки легко буде обдурити й ошукати, але й лихо може спіткати тебе будь-якої миті. Ти мусиш знати, що за люди можуть принести тобі найбільшу користь: це ті, хто може застерегти тебе, коли ти робиш щось не так або коли ти звеличуєш себе, свідчиш про себе й уводиш інших в оману, – саме вони можуть принести тобі найбільшу користь. Зближуватися з такими людьми – це правильний шлях. Чи здатні ви на таке? Якщо хтось каже щось, що шкодить твоїй репутації, і ти решту життя таїш на нього зло, кажучи: «Навіщо ти мене розвінчав? Я ніколи не робив тобі нічого поганого. Чому тобі завжди треба ускладнювати мені життя?», і носиш у душі образу, між вами пролягає тріщина, і ти постійно думаєш: «Я лідер, у мене є ця ідентичність і статус, і я не дозволю тобі так говорити», то що це за прояв? Це неприйняття істини та суперечки з іншими; це певна глухота до доводів розуму. Хіба це не твої думки про статус каламутять воду? Це показує, що твої розбещені характери занадто тяжкі. Ті, хто постійно плекає думки про статус, – це люди з тяжким характером антихриста. Якщо вони ще й коять зло, то їх дуже швидко викриють і відсіють. Людям дуже небезпечно відкидати й не приймати істину! Постійна жага змагатися за статус і бажання впиватися благами статусу – це ознаки небезпеки. Коли серце людини постійно скуте статусом, хіба вона може практикувати істину та вести справи за принципами? Якщо людина не здатна практикувати істину, постійно діє заради слави, вигоди, статусу та завжди використовує свою владу, щоб робити справи, то хіба вона не явний антихрист, який показує своє справжнє обличчя?

Такі прояви, як самозвеличення та свідчення про себе, – це найпоширеніші прояви антихристів. І в повсякденному житті, і в тому, як антихристи взаємодіють з іншими та ведуть справи, і в церковному житті постійно можна бачити такі прояви, бо це вияви розбещених характерів. Наприклад, істини, пов’язані з тим, як людина підходить до свого обов’язку, як вона ставиться до інших і як розрізняє їх, – це істини, які ми розглядали в бесідах. Може, ви знаєте конкретні прояви цих речей у звичайному житті, але не бачите в них проблему? Чи, може, ви ще не починали входження на основі цих конкретних проблем? Якщо ви не починаєте з характерів або часом демонструєте ці прояви, але не знаєте, чи є вони проблемою з характерами, і тому ігноруєте їх, то до зміни характеру вам іще дуже далеко. Якщо ти не усвідомлюєш, що цими проявами ти звеличуєш себе та свідчиш про себе, якщо ти не знаєш, що цими проявами керує твій розбещений характер, і сприймаєш їх як таку собі рису вдачі або вроджений спосіб дій чи пізнання, применшуєш їхнє значення та не бачиш у них виявів твого розбещеного характеру та розбещеної сутності, тобі буде важко змінити відповідний розбещений характер. Усе, що люди можуть визнати пов’язаним із характером, – чи то спосіб дій або стан, у якому вони перебувають, чи то зовнішня поведінка або їхні слова та твердження, чи то їхні думки та погляди або їхнє розуміння певної справи, – і що при цьому пов’язане з характером-сутністю, завжди слід розглядати як утілення чи вияви природи-сутності людини; хіба так їхнє розуміння не розшириться? Розуміти потрібно не тільки великі речі, – як-от те, що хтось опирається Богу, не любить істину, жадібний до статусу чи вводить людей в оману своїми словами, – а все: від таких дрібниць, як конкретні ідеї та наміри, і до чогось великого на кшталт аргументів і тверджень. Усього Я щойно згадав шість речей, серед яких були думки та погляди, а також розуміння людиною певних справ. Думки та погляди – це те, що існує у свідомості й мисленні людини; розуміння – це щось уже усвідомлене, про що людина може сформулювати конкретні слова та твердження; далі йдуть поведінка й мова. Усього це чотири речі. Ще є твердження й аргументи. З якими протилежними речами співвідносяться твердження й аргументи? (З намірами й ідеями.) Ідеї – це досить невизначені речі, які несамохіть виникають у свідомості. Вони ще не визначені як правильні чи неправильні – вони просто спадають тобі на думку та ще не сформувалися, тоді як висловлені аргументи вже сформовані. Усього тут три групи та шість речей. Вважайте ці шість речей шляхом до аналізу сутності ваших розбещених характерів і до зміни характеру; відтепер візьміться пізнавати за цими шістьома речами власні розбещені характери та розбещену сутність, і так ви по-справжньому пізнаєте себе.

Після того як ви послухали сьогоднішню бесіду, чи потрібно вам трохи часу, щоб перетравити почуте? Коли ви зберетеся разом, чи зможете ви в бесіді пролити якесь світло чи провести паралелі із собою на цій основі? Це надзвичайно важливо та вкрай корисно для вас. Коли ви збираєтеся разом, вам потрібно бесідувати, обмінюватись ідеями й обговорювати свій досвід і усвідомлення – це найефективніше. Раніше ми завжди вживали слово «роздумувати»; у розмовній мові ми кажемо «пережовувати». Це означає більше читати, більше молитовно читати, більше думати й більше шукати; це означає брати те, що ви вже зрозуміли, і те, чого не зрозуміли та що сприйняли як доктрину, важливі моменти, моменти, які всі зрозуміли неправильно, і моменти, яких ви ще не збагнули, і в бесіді зосереджуватися на всьому цьому – ось що означає «пережовувати». Так ваше розуміння деталей цих істин, різних відмінностей між істинами та визначень кожної істини ставатиме дедалі яснішим і точнішим. Як ви вважаєте: різні істини, які ви зрозуміли та практикували за останні роки, зараз стали розмитішими чи яснішими порівняно з тим, що було? (Яснішими.) А чи відбулися за ці роки якісь великі зміни у вашому шляху віри в Бога, у напрямі вашого життя по-людськи та в намірі, мотиві й первинному поштовху, що стоять за виконанням вашого обов’язку? (Після певного провчання й дисциплінування від Бога, а також їди й пиття Божих слів я відчуваю деякі зміни.) Зміни – це правильно, так і треба. Деякі люди досі так і залишаються байдужими, і після стількох прослуханих проповідей вони нітрохи не змінилися. У глибині душі вони не зворушені, тобто жодне зібрання та бесіда не можуть змінити напрям їхнього руху – вони такі нечутливі та нетямущі! Шлях до спасіння тепер має ставати дедалі яснішим, і люди з досвідом ясно й чітко бачать способи того, як Бог спасає людей, і Його мету при цьому. Якщо після стількох років віри в Бога ти досі не знаєш, як Бог спасає людей і як Він очищає їх від розбещеності, це показує, що в тебе немає жодного розуміння істини та ні найменшого сприйняття Божої роботи. Хіба такі люди не геть безтолкові у своїй вірі?

20 березня 2019 року