I. Антихристи контролюють людські серця

Сьогодні побесідуймо про тринадцятий пункт різноманітних проявів антихристів – вони контролюють і церковні фінанси, і людські серця. Судячи з багатьох різних проявів антихристів, кожен із цих пунктів торкається їхніх характеру та сутності, які відчувають відразу до істини, є порочними й нечестивими. Пункт тринадцятий не є винятком. «Вони контролюють і церковні фінанси, і людські серця» – на основі цього прояву ви можете побачити, що антихристи не тільки амбітні, а й жадібні; вони виношують багато потреб у своїх серцях. Чи законні ці потреби? (Ні.) Чи є контроль над людськими серцями чимось позитивним? Очевидно, зі слова «контроль» можна побачити, що це не щось позитивне. У якому сенсі це не є позитивним? Чому здійснювати контроль – це неправильно? Чи бажаєте ви контролювати людські серця? (Ні.) Хоча ви й не бажаєте цього робити, будуть часи, коли ви не зможете не діяти в такий спосіб. Це називається «характер»; це називається «сутність». Контроль антихристів над людськими серцями – це не законна потреба, і це не справедливо й не розумно; це щось негативне. Що означає «контролювати людські серця»? Контроль над людськими серцями не є абстрактним; радше це щось досить конкретне й специфічне, зі специфічними методами, поведінкою та мовою, а також специфічними думками, поглядами, намірами й мотивами. Оскільки це так, якими є конкретні прояви того, що антихристи контролюють людські серця, і як саме визначається цей контроль? (Використання таких проявів, як зовнішні страждання та плата ціни, щоб здобути схвалення й повагу інших і досягти мети введення інших в оману.) Антихристи використовують специфічні види поведінки та проявів, щоб завоювати прихильність людей, здобуваючи в такий спосіб місце в людських серцях і змушуючи людей поважати їх. Коли антихристи здобувають повагу інших, цей результат за своєю природою є введенням людей в оману. Але у своїх серцях антихристи насправді не мають суб’єктивного бажання використовувати ці засоби, щоб вводити інших в оману; вони хочуть, щоб їх поважали, – це їхня мета. Чи є щось іще? (Антихристи використовують дрібні послуги, щоб вводити людей в оману й затягувати їх, і вони хизуються власними здібностями й дарами, щоб змусити інших поважати їх, і захоплюватися ними, і слухатися їхніх наказів, і досягти своєї мети – схилити людей на свій бік і здобути контроль над ними.) Це один аспект. (Антихристи вдають із себе духовних. Коли їх підрізають, вони не розуміють цього, проте вдають, що зрозуміли й здатні слухатися цього, щоб інші вважали, що вони жадібно прагнуть до істини й мають чимало духовного розуміння. Вони маскуються під людей, які прагнуть до істини й розуміють її, щоб досягти результату – змусити інших людей поважати їх і рівнятися на них.) Це інший аспект. Антихристи завжди хочуть змусити інших побачити, наскільки вони духовні, і що вони здатні прагнути до істини й коритися їй. Насправді вони не мають найменшого розуміння, але однаково створюють видимість духовної людини, щоб змусити інших поважати їх і рівнятися на них. Вони використовують такі засоби, щоб контролювати людські серця. Чи є ще? (Антихристи говорять про слова й доктрини, щоб похизуватися й утвердити себе, щоб інші думали, що вони розуміють істину й мають духовний зріст, і поважали їх, поклонялися їм і слухали їх. За допомогою цих засобів вони приходять до контролю над людьми.) Це конкретний прояв, але казати, що «вони говорять про слова й доктрини», не зовсім доречно. Антихристи не усвідомлюють, що вони говорять про слова й доктрини; вони вірять, що речі, про які вони говорять, є реальністю, є високими теоріями й проповідями, і вони використовують ці речі, щоб вводити людей в оману. Якби антихристи знали, що це слова й доктрини, вони б перестали про них говорити. Чи є щось іще? (Антихристи нахабно йдуть проти принципів, використовують владу, яку мають у своєму розпорядженні, і облудні духовні теорії, щоб обманним шляхом здобути довіру всіх, і в такий спосіб досягти своєї мети – здобути контроль над людьми.) (Антихристи розривають зв’язок обраних Богом людей із Вишнім. Вони не виконують упорядкувань роботи, вони тримають абсолютну владу у своїй юрисдикції і намагаються встановити власні царства й контролювати людей.) Це теж конкретний прояв. Якщо сказати влучніше, вони обманюють Вишнє, приховують речі від тих, хто нижче за них, і намагаються завоювати прихильність людей, вони не дозволяють іншим бачити справжню ситуацію й обманним шляхом здобувають їхню довіру, щоб досягти своєї мети – контролювати людські серця. Їхня мета в обмані Вишнього й приховуванні речей від тих, хто нижче за них, полягає в тому, щоб не дати Вишньому та братам і сестрам побачити правду про них, щоб Вишнє та брати й сестри довірилися їм, і щоб зрештою брати й сестри почали поклонятися лише їм – тоді вони досягнуть своєї мети контролювати людські серця. Чи є ще? (Антихристи складають купу на вигляд правильних приписів, щоб люди їх дотримувалися, і використовують їх, щоб підмінити істину, щоб люди повірили, що дотримання цих приписів – це те саме, що й практика істини. За допомогою цих засобів антихристи здобувають контроль над людськими серцями й приводять людей до себе.) Це слід описати так: антихристи складають купу правил і приписів, щоб замінити ними істини-принципи, видаючи себе за духовних, за таких, що розуміють істину, щоб люди слухали їх, і в такий спосіб вони досягають своєї мети – контролювати людські серця. Якби правила, які вони складають, були корисними для церковного життя та для виконання людьми своїх обов’язків, і якби вони не суперечили істинам-принципам і не завдавали шкоди інтересам Божого дому, то в цьому не було б нічого поганого. Маючи справу з різними видами людей у церкві, необхідно, крім бесіди про істину, встановити деякі адміністративні правила, щоб тримати людей у певних межах. Якщо ці адміністративні правила не суперечать істинам-принципам, а радше приносять користь людям, то це позитивні речі, і це не контроль над людськими серцями. Якщо ці правила видаються за істини-принципи, тоді є проблема. Ну що ж, чи здатні антихристи формулювати правила, які приносять користь людям і відповідають істинам-принципам? (Ні.) Спробуйте підсумувати, як це слід сказати. (Антихристи формулюють деякі правила, які не відповідають істинам-принципам, і вдають духовність та розуміння істини, щоб змусити людей слухатися їх, і досягають своєї мети – контролювати людські серця.) Це порівняно влучно. Чи є ще? (Антихристи люблять виголошувати пишномовні ідеї, щоб показати свою кмітливість і проникливість, і змусити людей поважати їх. Наприклад, після того, як усі вже обговорили справу й вирішили, що з нею робити, антихристи висловлять набір теорій, щоб спростувати пропозиції всіх інших і змусити всіх слухати їх, хоча насправді їхній погляд навряд чи кмітливіший. Потім, із часом, хоч би про що йшлося, ніхто не наважиться бесідувати про істину чи шукати істини-принципи, і вважатиме, що має дозволити антихристам винести остаточний вердикт, і зрештою антихристи досягнуть своєї мети – контролювати людей.) Антихристи ллють потоки пишномовних ідей на кожному кроці, спростовуючи пропозиції інших, хизуючись і змушуючи інших вірити, що вони дуже кмітливі, і в такий спосіб досягають своєї мети – вводити інших людей в оману й брати їх під контроль. У минулому ми багато бесідували про прояви того, як антихристи контролюють людей і вводять їх в оману. Коли антихристи це роблять, задіюється велика різноманітність тактик, проявів і методів. Іноді вони використовують дії, іноді – мовлення, а іноді – певний погляд, щоб вводити людей в оману. Підсумовуючи, за всіма цими речами, які роблять антихристи, стоять цілі; жодна з цих дій не є чистою й відкритою, і жодна з них не відповідає істині. Усе, що вони роблять, – заради того, щоб вводити людей в оману й змушувати людей поважати їх і поклонятися їм. Хоч би що антихристи казали й робили зовні, це лише маски – це все хороша поведінка й речі, які люди вважають хорошими, – але насправді, якщо дослідити сутність цих речей, мотиви й цілі, що лежать в основі підходів антихристів, без винятку невимовні, суперечать істині, і гидкі Богові.

Судячи з їхнього підходу до контролю над людськими серцями, людськість антихристів ница й егоїстична, а їхній характер відчуває відразу до істини, є нечестивим і порочним. Антихристи використовують усілякі ниці й підступні виверти, щоб досягати своїх цілей, без жодного почуття сорому – це характеристика їхньої нечестивої природи. Крім того, не зважаючи на те, бажають люди цього чи ні, не інформуючи їх і не отримуючи їхньої згоди, вони завжди хочуть контролювати людей, маніпулювати ними й панувати над ними. Вони хочуть, щоб усе, про що люди думають і чого бажають у своїх серцях, підлягало їхнім маніпуляціям, вони хочуть, щоб люди тримали для них місце у своїх серцях, поклонялися їм і рівнялися на них у всьому. Вони хочуть обмежувати людей і впливати на них своїми словами й поглядами, а також маніпулювати ними й контролювати їх, ґрунтуючись на власних бажаннях. Що це за характер? Хіба це не порочність? Це так само, як тигр хапає твою шию своїми щелепами – хоч як би ти намагався вдихнути повітря й щодуху силкувався поворухнутися, ти не можеш робити так, як бажаєш, натомість ти перебуваєш у міцній, смертельній хватці його лютої пащі. Хоч як би ти намагався вирватися на волю, ти не можеш, і хоча ти благаєш тигра розтиснути щелепу, це неможливо, тут немає місця для обговорення. Антихристи мають саме такий характер. Припустімо, що ти вступаєш із ними в дискусію, кажучи: «Хіба ти не можеш, будь ласка, перестати намагатися вигадувати способи контролювати людей? Хіба ти не можеш поводитися пристойно й бути послідовником? Хіба ти не можеш поводитися пристойно, виконувати свої обов’язки й триматися свого становища?». Чи змогли б вони на це погодитися? Чи зміг би ти, використовуючи хорошу поведінку або те, що ти розумієш з істини, відмовити їх від продовження їхнього курсу? Чи є хтось, хто міг би змінити їхню позицію? Судячи з порочного характеру антихристів, ніхто не зміг би змінити їхні думки й погляди, і ніхто не зміг би змінити їхнє бажання контролювати людські серця. Ніхто не може їх змінити, і з ними неможливо домовитися – це називається «порочність». Амбіція й жага антихристів контролювати людей є проявом їхньої сутності. Якби ти використав хорошу поведінку, щоб виправити їх, чи спрацювало б це? Якби ти використав свій практичний досвід прийняття обтинання, суду й кари, щоб допомогти їм і підтримати їх, – чи могли б вони змінитися? Чи припинили б вони те, що роблять? (Ні.) Чи зустрічали ви раніше таку людину? (Так. З такою людиною, незалежно від того, де вона виконує свої обов’язки, і хоча вона може зазнати невдачі й спіткнутися кілька разів або навіть пройти через дисциплінування хворобою, її бажання прагнути до статусу неможливо змінити. Куди б вона не пішла, вона бажає здобути статус і владу.) Якщо зміна місця чи групи їх не змінить, як щодо того, щоб почекати, поки вони стануть старшими, – чи змінилися б вони трохи тоді? Чи відмовилися б вони трохи від свого прагнення до влади й повноважень, чи стало б воно трохи слабшим? (Ні. Це не має нічого спільного з віком; цей їхній характер неможливо змінити.) Порочний характер керує антихристами й контролює їх, тому вони не можуть змінитися. Здається, що порочний характер антихристів – це те, що чимало людей скуштували й побачили на власні очі. Контроль антихристів над людськими серцями є реальністю, і це підтверджується фактичними доказами – це досить серйозна справа. Такі люди не здатні забути або відкласти вбік справу контролю над людськими серцями. Така природа-сутність антихристів. З суб’єктивного погляду, вони не здатні відкласти це вбік; з об’єктивного погляду, ніхто не здатен їх змінити – вони антихристи наскрізь. Скажіть Мені, чи є антихристи, які після того, як їх виключили і вони більше не перебувають у компанії братів і сестер, втрачають бажання контролювати серця інших? Чи змінилися б антихристи на основі змін у їхньому оточенні чи географічному положенні? (Ні.) Вони б не змінилися разом зі змінами часу й місця – це визначається їхньою природою-сутністю. Контролюючи людські серця, антихристи насправді намагаються володіти владою серед людей – владою командувати, ухвалювати рішення, контролювати людей і маніпулювати людськими серцями – саме цю владу вони бажають здобути. Щоб контролювати людські серця, антихристи підуть на використання усіляких способів і засобів, щоб змусити людей поважати їх, щоб обдурювати людей і вводити їх в оману, щоб представляти людям фальшиву видимість, і навіть використовуватимуть певні способи й засоби, щоб приховати свої розбещені характери та моральні якості, і не дати людям розпізнати або розгледіти наскрізь їхню сутність, яка відчуває відразу до істини і є сутністю антихристів. Зовні вони видають себе за людей духовних і досконалих, які не мають вад чи дефектів, або будь-якого сліду розбещеного характеру, і в такий спосіб вони досягають своїх цілей – змусити інших поважати їх, рівнятися на них, захоплюватися ними, поклонятися їм і навіть покладатися на них. Досягнення цих цілей, по суті, є наслідком їхнього контролю над людськими серцями. У нашій бесіді про всі характери й прояви антихристів абсолютну більшість обговорення зайняли контроль антихристів над людськими серцями та боротьба за владу й вигоду. Оскільки ми вже багато бесідували на цю тему, закінчімо на цьому сьогодні.

II. Антихристи контролюють церковні фінанси

Головний пункт, про який ми сьогодні бесідуватимемо, полягає в тому, що, крім намагання контролювати людські серця, а також їхніх амбіцій та жаги до влади, антихристи мають ще один смертельний прояв. Тобто вони також виявляють велику жагу до церковних фінансів, жагу, яку також можна назвати жадібністю. Крім любові до статусу, антихристи також мають особливу любов до фінансів. Інтерес до фінансів і задоволення, яке антихристи від них отримують, є величезними й абсолютними; ми визначаємо це як те, що антихристи контролюють фінанси церкви. Намагання антихристів контролювати церковні фінанси й намагання контролювати людські серця – це одне й те саме; і те, і інше є однаково незаконними й нерозумними прагненнями. Очевидно, що це щось безчесне. Мати амбіції та жагу контролювати людські серця – це вже досить огидно, це вже жахливо безчесно, проте антихристи хочуть контролювати ще й церковні фінанси – це ще більш ница річ, яка з ними трапляється. Ну що ж, коли антихристи прагнуть контролювати фінанси церкви, які конкретні прояви цього? Чи це легше розпізнати, ніж коли вони прагнуть контролювати людські серця? Коли антихристи прагнуть контролювати людські серця, люди можуть розпізнати деякі підходи й характери, які вони задіюють. Але якщо вони дуже потайливі й підступні, і за ними стоять якісь твердження, тактики чи сатанинські хитрощі, яких антихристи не виявляють зовні, а лише обмірковують у своїх особистих думках, то ці речі не будуть легко розпізнаваними. Однак намагання контролювати церковні фінанси повинно мати якісь конкретні прояви й підходи. Чи вважаєте ви, що ці підходи легко розпізнати? Коли ви бачили ці речі на власні очі й чули про них на власні вуха, чи можете ви розпізнати, що це дії антихристів? (Якщо це очевидна поведінка, то так. Наприклад, антихристи розпитуватимуть про те, хто відповідає за зберігання пожертв тощо.) Це було б легко розпізнати, оскільки фінанси – це делікатна справа, і більшість людей не розпитувала б про них, хіба що це були б жадібні люди, які мають плани на фінанси; у такому разі вони б цікавилися й розпитували про таку інформацію. Тож побесідуймо про те, які є конкретні прояви намагання антихристів контролювати церковні фінанси.

Коли йдеться про тему контролю антихристами фінансів церкви, більшість людей асоціюватиме це у своїй свідомості з прикладами шахрайства або неправомірного використання церковного майна, які вони бачили в минулому, чи не так? Або, можливо, є люди, які, будучи молодими або вірячи в Бога лише короткий час, не надто переймаються цими речами й зовсім про них не думають. Тож побесідуймо детально про це, щоб ви могли зрозуміти деякі питання, правила, а також табу, що стосуються фінансів церкви. Дехто каже: «Я ніколи не цікавився питаннями церковних фінансів і не розпитував про них. Я не маю такої жадібності. Це не має до мене жодного стосунку, і це досить делікатна тема в церкві, тому мені байдуже, знаю я про це чи ні». Чи правильна ця позиція? (Ні.) Чому? Незалежно від того, що ви можете думати, тема, про яку ми сьогодні бесідуємо, торкається характеру антихристів, і з погляду аналізу та розбору характеру антихристів кожному з вас варто все це зрозуміти, і зрозуміти чітко. Ми використаємо цю справу, щоб розібрати характер антихристів, тож спочатку побесідуймо про те, як антихристи ставляться до майна церкви, що саме означає церковне майно і кому воно належить у їхній свідомості, а також як антихристи розглядають це майно й розподіляють його у своїх особистих думках. Перш за все, як антихристи визначають гроші та різне майно, пожертвуване братами й сестрами церкви? Судячи з їхнього характеру, антихристи жадібні, і їхня жадібність величезна, тому вони не будуть байдужими до цього майна. Навпаки, вони будуть дуже зацікавлені в ньому, приділяючи пильну увагу дослідженню та з’ясуванню того, скільки є церковного майна, хто відповідає за його зберігання, де воно зберігається і скільки людей про нього знає. Коли йдеться про фундаментальну інформацію про церковні фінанси, антихристи насамперед виявлятимуть до цього найбільший інтерес, приділяючи цьому особливу увагу, розпитуючи й дізнаючись, намагаючись щосили заволодіти цією інформацією. Якби вони не мали жадібності і якби не виношували планів, чи цікавилися б вони цими речами? (Безумовно, ні.) Антихристи відрізняються від людей із нормальною людськістю тим, що в їхній стурбованості є прихований мотив. Їхня турбота полягає не в зберіганні цього майна; натомість вони хочуть заволодіти ним або мати можливість використовувати його за власним бажанням. Тому перший прояв контролю антихристів над церковними фінансами – це ставлення свого володіння та користування церковним майном на перше місце.

А. Ставлення свого володіння та користування церковним майном на перше місце

Щойно антихристи здобувають статус, глибоко в них виникає помилкова й безсоромна ідея: ставши лідером, вони мають здобути не лише право знати про церковні фінанси, а й абсолютну владу контролювати їх. Яка їхня мета в контролі над церковними фінансами? Мати владу ставити своє володіння та користування церковним майном на перше місце. Що означає ставити своє володіння та користування церковним майном на перше місце? Це означає, що поки вони керують церквою, гроші та речі, пожертвувані братами й сестрами під їхнім наглядом, переходять під їхнє управління, у їхні користування та власність. Правильна ця ідея чи неправильна? Очевидно, що вона неправильна, але саме так думають антихристи. Перше, що вони роблять, ставши лідером, – це докладають зусиль і виношують плани щодо фінансів. Спочатку вони з’ясовують, хто управляє фінансами, скільки людей управляє фінансами, скільки грошей в бухгалтерських книгах, і чи є ті, хто управляє цими фінансами, їхніми здібними правими руками або довіреними агентами. Якщо ні, вони поспішають відсторонити їх під тим чи іншим приводом, а потім замінити їх своїми власними агентами. Чи зупиняються вони на заміні людей, відповідальних за управління фінансами? Ні, це не так просто. Їхні амбіції сягають набагато далі; вони обов’язково мають отримати чітке розуміння цифр щодо майна церкви. Крім закликів до людей робити пожертви, як антихристи поводяться з цим майном? Вони беруть гроші з церкви, коли їм потрібно купити щось із одягу, і знову, коли вони йдуть до лікаря, а якщо їм бракує одягу, вони вибирають кілька кращих речей із тих, що пожертвували брати й сестри. І вони ще не закінчили після того, як зробили свій вибір; вони мусять приміряти кожну річ, залишаючи найкращі собі, а церкві залишаючи лише найгірші, які їм не потрібні. Коротко кажучи, вони використовуватимуть церковні гроші для покриття власних витрат на харчування та інші потреби, навіть до 0,20 юаня на проїзд, а деякі з них навіть зайдуть так далеко, що використовуватимуть гроші церкви для купівлі предметів розкоші, добавок для здоров’я, косметики та всіляких речей для особистого користування. Щойно антихристи потрапляють на керівні посади, і ще до того, як вони зроблять бодай крихту роботи, вони дуже завзяті, коли йдеться про користування майном церкви задля власного задоволення, і вони роблять це пріоритетом. Після того, як антихристи насолодяться цим майном, увесь їхній духовний світогляд і якість життя зазнають повної трансформації і стають зовсім іншими, ніж раніше. За будь-якої нагоди вони робитимуть зачіску, масаж тіла, балуватимуть себе, робитимуть щось для піклування про своє здоров’я та готуватимуть собі тонізуючий суп – навіть різні електроприлади, якими вони користуються, будуть оновлені. Щойно вони стають лідерами, антихристи беруть на замітку багатих людей у церкві й тих, хто здатний робити пожертви. Ці заможні люди потім пускатимуть гроші на вітер, а ті, хто часто робить пожертви, стають цінними членами церкви й улюбленцями в очах антихристів. Коли антихристи входять у церкву, це те саме, що лисиця пробирається у виноградник – на виноградник чекає лихо. Лисиця не тільки з’їсть хороший виноград, а й розгромить увесь виноградник.

У свідомості антихристів гроші та майно, пожертвувані братами й сестрами, які разом відомі як «пожертви», є «публічним» майном церкви. Це не означає, що це публічне майно призначене для спільного користування; радше це стосується того факту, що це спільна пожертва, яка походить від усіх, але права на використання якої, з огляду на відповідні практичні причини, перейшли до лідерів. З погляду антихристів, вони зобов’язані ставити своє володіння та користування майном церкви на перше місце, тому що вони лідери, вони стоять на чолі, і все в церкві, особливо хороші речі, має належати їм і підпадати під їхню владу. Антихристи вірять: «Казати, що гроші та речі, які жертвують брати й сестри, віддаються богові, – це лише поверховий вислів. Скільки з цих речей може використати бог? Чи може бог зійти з неба, щоб розділити ці пожертви з людьми? А отже, хіба не людям слід вирішувати, як ці пожертви витрачати, розподіляти та використовувати?». Така безсоромна ідея, яку антихристи виношують щодо церковного майна. Що ще більш безсоромно? Вони кажуть: «Бог на небі не в змозі насолоджуватися грошима та речами, які люди пожертвували на землі, тож як ці речі розподіляти та використовувати? Хіба лідерам церкви не слід допомагати споживати й використовувати їх та насолоджуватися ними? Це було б рівнозначно використанню їх богом на небі». І тому антихристи, як само собою зрозуміле, роблять пожертви братів і сестер своєю особистою власністю. Їм абсолютно ясно, хто що жертвує і коли – про ці речі їм мусять доповідати, і вони мусять про них знати. Інші справи їх не турбують. Для них є одна річ надзвичайної важливості, на додачу до міцного утримання власної влади, – і це контроль над фінансами церкви. Ось що робить перебування лідером вартим їхніх зусиль. У тому, як антихристи розглядають церковне майно та поводяться з ним, чи є хоч один аспект, який відповідає істині або Божим вимогам? (Ні, немає.) Від самого початку й донині, чи казав Бог коли-небудь, якій людині слід володіти пожертвами, які Йому дають брати й сестри, або користуватися ними? Чи заявляв Бог коли-небудь, що церковним лідерам і працівникам, апостолам та пророкам слід мати владу ставити своє володіння та користування церковним майном на перше місце? Чи казав Бог, що користування церковним майном і право власності на нього переходить до того, хто стає лідером? (Ні.) Тоді чому в антихристів виникає таке хибне уявлення? Оскільки Божі слова не містять жодних чітких приписів щодо цього стосовно церковного майна, чому антихристи виношують такий погляд на нього? (Їм бракує богобоязливого серця.) Чи все так просто? Сказати в цьому контексті, що їм бракує богобоязливого серця, – це лише порожні слова. Ці слова не торкаються характеру антихристів. Чи жадають антихристи церковного майна, коли вони не обіймають керівних посад? (Так.) Тоді чи міг би ти сказати, що вони втрачають своє богобоязливе серце після того, як стають лідерами? Напевно, справа не в тому, що вони мають богобоязливе серце до того, як стають лідерами? Чи можна так сказати? (Ні.) Тому це пояснення не витримує критики. Антихристи жадають майна церкви: чому це так? (Вони мають нечестивий характер.) (Вони жадібні за своєю природою.) (Вони за своєю природою шукають вигоди понад усе.) Чи характер-сутність антихристів полягає в тому, що вони шукають вигоди понад усе? (Ні.) Це лише прояв їхнього характеру. Тож розберімо, яким є внутрішній характер антихристів. (Він нечестивий і порочний.) Він насамперед порочний, а потім нечестивий. Що означає «порочний»? Це означає, що вони силою захоплюватимуть речі, які не мають бути їхніми або належати їм, незалежно від того, чи погоджуються на це інші люди, чи що вони думають: це порочний характер. Вроджена природа-сутність антихристів, цих дияволів і сатан, полягає в тому, щоб змагатися з Богом за все суще. Усередині церкви, крім боротьби з Богом за Його обраних людей, антихристи також намагаються відібрати пожертви, які люди зробили Йому. Зовні здається, що антихристи жадібні, але насправді це тому, що вони мають характер і сутність антихристів. Те, що вони бажають захопити й пожерти гроші та речі, які люди жертвують Богові, – це, за своєю суттю, порочність. Це те саме, якби, наприклад, ти купив нову ватну куртку, стильну та якісну, а потім хтось побачив її і сказав: «Ця твоя ватна куртка краща за мою. Та обшарпана, що на мені, дірява й вийшла з моди. Чому твоя така гарна?», і, закінчивши говорити, він силою стягує з тебе твою ватну куртку, а потім віддає тобі свою пошкоджену. Ти не можеш відмовитися мінятися з ним – він змусив би тебе страждати, побив би тебе, і він міг би навіть убити тебе. Чи наважився б ти чинити йому опір? Ти б не наважився чинити йому опір, і він забрав би твої речі всупереч твоєму бажанню. Тож який характер у цієї людини? Це порочний характер. Чи є якась різниця між цим і характером антихристів у заволодінні та користуванні церковним майном? (Ні, немає.) Згідно з поглядом антихристів на майно, щойно вони стають лідерами й «чиновниками» та отримують майно церкви у свої руки, церковне майно належить їм. Незалежно від того, хто зробив пожертву або що вони дали як пожертву, антихристи захоплять це собі. Що означає захопити щось? Це означає, що після того, як майно церкви – яке має належно використовуватися й розподілятися відповідно до церковних приписів – переходить під контроль антихристів, лише вони мають виключне право використовувати його. Навіть коли це майно потрібне для роботи церкви або працівникам у церкві, антихристи не дозволяють його використовувати. Лише їм дозволено його використовувати. Щодо того, як використовується й розподіляється церковне майно, останнє слово за антихристами; якщо вони захочуть дозволити тобі використовувати його, ти можеш його використовувати, а якщо ні, то не можеш. Якщо кошти церковних пожертв невеликі й повністю витрачаються на покриття особистих витрат антихристів після того, як вони заволодівають ними, їм байдуже, що на церковну роботу не залишилося грошей. Вони не беруть до уваги ні роботу церкви, ні нормальні витрати церкви. Усе, чого вони хочуть, – це взяти ці кошти й витратити їх самим, ставлячись до них як до власного заробітку. Хіба такий спосіб дій не ганебний? (Так.) У деяких церквах, розташованих у відносно заможних районах, антихристи думають: «Це місце досить непогане. Коли справа доходить до витрат, я можу тринькати гроші й робити все, що заманеться, і немає потреби дотримуватися церковних приписів і принципів. Я можу витрачати гроші як завгодно. Відколи я став лідером, я нарешті зміг насолоджуватися життям, витрачаючи гроші без необхідності підраховувати цифри. Мені достатньо лише сказати слово, якщо я хочу витратити гроші на щось, мені не потрібно про це турбуватися, і мені, звичайно, не потрібно ні з ким це обговорювати». Коли справа доходить до витрачання багатства церкви, антихристи зосереджують усю владу у своїх руках, вони діють безрозсудно й витрачають гроші як воду. Крім того, що антихристи не виконують жодної роботи відповідно до церковних принципів або упорядкувань роботи, вони так само ставляться до церковного майна, без жодних принципів. Невже вони не розуміють принципів? Ні, вони чудово знають принципи, що регулюють розподіл і витрачання церковного майна, але вони не можуть тримати під контролем власну жадібність і бажання. Коли вони звичайні люди без жодного статусу, вони скромні й живуть простим повсякденним життям, але щойно вони стають лідерами, вони вважають себе великими цабе. Вони стають вибагливими щодо того, як одягаються та їдять – вони більше не їдять звичайну їжу, і вони вчаться шукати якість і відомі бренди, коли одягаються. Усе має бути елітним; лише тоді вони відчувають, що це сумісно з їхніми ідентичністю та статусом. Щойно антихристи стають лідерами, здається, ніби всі брати й сестри їм щось винні й мусять підносити їм дари. Якщо з’являється щось хороше, їм має надаватися пріоритет, і очікується, що брати й сестри витрачатимуть на них свої гроші. Антихристи вірять, що стати лідером означає, що їм слід мати владу ставити своє володіння та користування майном церкви на перше місце. Вони не тільки так думають, вони також так поводяться. Ба більше, вони заходять дуже далеко, викликаючи огиду в інших людей. З цього погляду, який характер антихристів? Ставши лідерами, і не зробивши ані крихти роботи, вони хочуть заволодіти пожертвами й ставлять своє користування ними на перше місце. Яка людина здатна робити такі речі? Лише розбійник, тиран або місцевий хуліган робив би такі речі.

Один лідер учинив такий вчинок. Спробуйте розпізнати цю річ, яку він зробив, і розібрати її. Одного разу Я отримав пакунок китайських трав’яних дієтичних добавок. Я подумав Собі: «Я нікого не просив купувати це для Мене, тож звідки це надіслали? Хто це купив? Як так, що Я нічого про це не знаю?». Пізніше, розпитавши, Я дізнався, що це був лідер, який, не запитавши Вишнього, узяв на себе сміливість купити це. Він сказав, що ця річ потрібна Вишньому. Почувши це, брати й сестри внизу сказали: «Оскільки Вишнє хоче, щоб це купили, це просто, ми можемо просто використати церковні гроші, щоб купити це. Що б Вишнє не хотіло купити, – не проблема, особливо тому, що це для Бога – ми не маємо жодних заперечень». Щодо грошей, які була витрачено, – чиї вони були? (Божі пожертви.) Чому він був таким щедрим, коли справа дійшла до витрачання Божих пожертв? Чи була ця покупка санкціонована Вишнім? Не шукаючи Моєї згоди, він таємно вирішив самостійно піти й купити ці ліки. І коли він робив покупку, він не зупинився, щоб подумати: «Чи буде це корисно для Вишнього? Чи підходить те, що я купую? Яку кількість мені слід купити? Чи дозволить мені Вишнє витратити ці гроші?». Чи запитував він про ці речі? (Ні.) Навіть не запитавши, він прямо купив цю річ. Звідки взялася ця щедрість? Що це за особиста вірність? Він використав Божі гроші, щоб купити щось для Бога, сприймаючи це як свій неодмінний обов’язок, роблячи все необхідне й долаючи всі труднощі, щоб купити цю річ і задовольнити Бога. Що тут означає задовольнити Бога? Це означає: «Я можу приємно здивувати тебе, не звертаючись до тебе. Бачиш, я маю цю здатність! Чи знав ти, що я здатний це зробити? Що ти думаєш? Хіба це не приємний сюрприз? Хіба ти не щасливий? Чи відчуваєш ти розраду?». Чиї гроші ти витратив? Чи були вони твоїми? Якщо гроші, що ти витратив, були Божими, чи отримав ти Божу згоду? Ти витратив гроші, які вкрав у Бога, а потім сказав, що хочеш зробити Богові приємний сюрприз: що це за логіка? І чиїми грошима ти був такий щедрий? (Тими, що належать Божому дому.) Бути щедрим грошима, що належать Божому дому, – це бути щедрим Божими пожертвами. Хіба це не огидно? (Огидно.) Ви можете відчувати огиду, почувши це, але причетна особа, далека від огиди, почувалася досить задоволеною собою. Після того, як річ було доставлено, він розмірковував сам собі: «Чому немає відповіді? Я зробив для тебе цей чудовий вчинок, то чому ти мені не подякував? Як тобі ця річ? Чи ти задоволений нею? Чи хотів би ти, щоб я купив тобі ще трохи в майбутньому? Яку оцінку ти мені даєш? Відтепер ти поставиш мене на важливу посаду? Чи ти задоволений тим, що я зробив? Я використав твої гроші, щоб зробити щось для тебе – що ти думаєш про мою доброту? Чи ти щасливий? О, будь ласка, скажи щось. Чому немає відповіді?». Чи слід було Мені дати йому відповідь? (Ні.) Чому ні? Цей випадок стався досить давно, але за весь цей час Я не припинив відчувати огиду до нього – Я відчуваю огиду щоразу, коли дивлюся на ту річ, яку він купив. Скажіть Мені, чи розумно відчувати огиду? Чи варто було б розібрати цей випадок? (Так.) Що це за поведінка? Чи це вираз вірності? Доброти? Чи богобоязливого серця? (Нічого з цього.) Це називається підлабузництвом і грою з кимось, і це означає: «Я витрачаю твої гроші, щоб купити щось, аби догодити тобі й залишити в тебе гарне враження, щоб змусити тебе бачити мене в більш сприятливому світлі». Цей лідер хотів догодити Мені, лестити Мені й підлещуватися до Мене, але зрештою він зазнав невдачі, і його побачили наскрізь. Яких помилок він припустився? Перш за все, це не було те, що Я доручив йому зробити для Мене; Я не посилав жодного слова, наказуючи йому це зробити. По-друге, якби він хотів зробити це з доброти свого серця, йому слід було би спочатку запитати й отримати згоду, перш ніж продовжувати. І, виконуючи це, хіба йому не слід було розпитати про пов’язані з цим справи, про які йому потрібно було знати? Наприклад, яку кількість купити, на яку суму купити, якої якості товари купити, як витратити гроші – хіба йому не слід було розпитати про ці речі? Розпитати про ці речі означало б діяти відповідно до істин-принципів. Тож яка природа його неспроможності зробити ці запити? По-малому, він вважав себе дуже розумним, по-великому – це називається діяти свавільно, не зважаючи на Бога, і діяти безрозсудно! Я ніколи не просив його купувати ту річ, тож навіщо він робив цю демонстрацію добрих намірів? Хіба він не напрошувався на неприємності? Крім того, його найбільшою проблемою було те, як антихристи ставляться до майна, про що ми сьогодні бесідуємо й що розбираємо. Він вірив, що як лідер тієї церкви він мав право насолоджуватися пожертвами, зробленими Богові обраними Богом людьми в церкві, і що він мав владу використовувати ці пожертви Богові та володіти ними, і що останнє слово щодо них було за ним. У тій церкві він мав владу царя і став місцевим тираном. Він думав: «Мені не потрібно інформувати тебе або запитувати тебе про речі, які я купую, я просто владнаю це для тебе. Погодишся ти чи ні, поки я відчуваю, що було б добре зробити це в такий спосіб, і хочу зробити це в такий спосіб, то саме так я й зроблю». Що він таке? Хіба він не антихрист? Антихристи такі ж безсоромні. Коли цій людині дали статус і вона стала лідером, вона захотіла стати царем, захопити майно церкви. Вона думала, що лише вона розпоряджається майном церкви й має владу заволодіти ним і використовувати його. Вона навіть думала, що останнє слово щодо купівлі речей для Мене і того, які речі купувати, за нею. Але чи потрібно Мені, щоб ти купував речі для Мене? Що б Я не використовував і як би Я це не використовував, чи потрібно Мені, щоб ти втручався? Хіба це не брак розуму? Хіба це не безсоромність? Ти забув, хто ти? Хіба це не так само, як архангел, який, отримавши статус, захотів бути на рівних із Богом? Скількох помилок припустилася людина, яка це зробила? Перша полягала в тому, що він розподіляв майно церкви так, ніби це була його особиста власність; друга полягала в тому, що він узяв на себе сміливість ухвалювати рішення про купівлю речей для Мене; третя полягала в тому, що, ухваливши це рішення самостійно, він не поінформував про це Вишнє, не запитавши в Нього дозволу й не звітувавши Йому про це. Кожна з цих помилок була досить серйозною сама по собі. Цей антихрист, здавалося, досить гладко керував там справами. Щойно він давав слово, його посіпаки слухняно виконували його накази. Вони навіть не зупинилися, щоб запитати: «Ми витрачаємо стільки грошей, щоб купити цю річ – чи Бог наказав це? Чи можна використовувати гроші в такий спосіб? Чи було б це доречно? Хто насправді це наказав?». Ті посіпаки навіть не запитували про ці речі. Чи взяли вони на себе якусь відповідальність? Чи мали вони якусь вірність? Ні, вони не мали вірності, і їх слід відсіяти. Це приклад із минулого, коли хтось використовував пожертви відповідно до власних бажань і без жодних принципів. Витрачати Божі пожертви, щоб купувати речі для Бога, не отримавши Мого схвалення: робити це означає припускатися серйозної помилки.

Ось ще один приклад. Я хотів би, щоб ви послухали, що зробили ці люди, і подивилися, чи вважаєте ви це обурливим. Під час церковних зібрань стілець, на якому Я сидів, був занадто м’яким, і коли Я сідав на нього, то провалювався досить глибоко. Стіл також був таким високим, що Мені доводилося тримати спину прямо, і сидіння в такому положенні довгий час втомлювало Мене. Тож Я попросив їх купити стілець, який був би трохи вищим і сидіння якого було б трохи менш м’яким. Хіба це не мало бути легко зробити? (Так.) Насправді це дуже проста справа. По-перше, їм потрібно було виміряти висоту стільця, на якому Я сидів того часу, і потім пошукати такий, що був би вищим на п’ять сантиметрів або, можливо, трохи більше, а після цього їм потрібно було перевірити, наскільки м’яким було сидіння, і пошукати стілець із трохи твердішим сидінням. Спершу вони могли подивитися в магазинах, і якби вони не побачили нічого підхожого, вони могли б пошукати далі в інтернеті. Хіба це не те, з чим можна легко впоратися? Чи це становить якісь труднощі? Витратити гроші, щоб щось купити, не можна назвати складним завданням, і до того ж, якщо кілька людей об’єднають свої ідеї, це має бути легким завданням для виконання. Отже, через деякий час Я пішов на інше зібрання в тій церкві й запитав їх, чи пішли вони й купили новий стілець. Вони сказали: «Ми дивилися, але не побачили нічого справді підхожого, і ми не знали, який саме стілець Ти хотів». Це Мене вразило. Я подумав: «Наскільки Я розумію, тут є величезна різноманітність магазинів, які продають усілякі речі різної якості, тому купити стілець не має бути так складно. Я також не вимагаю занадто багато». Але відповідальний за покупку сказав: «Купити нелегко; у продажу немає жодного з тими характеристиками, які Ти хотів. Можливо, Ти можеш просто обійтися тим, що вже є тут». Я подумав Собі: «Ну, якщо ви не купили, то нічого страшного, це заощадить трохи грошей, тож Я поки що обійдуся цим». Коли минув деякий час, Я пішов в інше місце, де було кілька досить гарних стільців, на яких було зручно сидіти, і з першого погляду можна було сказати, що вони старомодного типу і хорошої якості. Тож Я зробив фото і попросив їх використати це як орієнтир, щоб купити стілець, не висуваючи жодних переваг щодо його кольору, і Я сказав їм, що якщо в магазинах таких немає, їм слід подивитися в інтернеті. Я навіть уточнив, що їм слід шукати в місцях, де продають офісне приладдя. Згодом вони дали таку відповідь: «Ми шукали в інтернеті, але там не було жодного. Усі виробники сказали, що це застаріла модель, і в наші дні ніхто більше не робить стільців у такому стилі, тому ми не змогли купити». Це знову вразило Мене, і Я подумав: «Ці люди справді жахливо справляються зі справами, і на них справді не можна покластися. Їм довірили лише це маленьке завдання, і вони двічі сказали, що не можуть купити те, що Я хотів, і відмовили Мені». Я попросив їх продовжувати шукати і подивитися, чи є якісь на інших вебсайтах. Тим часом, чекаючи, Я натрапив на стілець в одній із церковних комор. Стілець, який був оснащений поролоновою подушкою, покритою візерунком із рожевих квітів, був не зовсім закінчений. У нього була ідеально пряма спинка, ідеально прямі підлокітники, ідеально прямі ніжки й сидіння, яке було ідеально прямим. Кожна частина стільця була прямою; усі його кути були прямими. Я сказав: «Хтось зробив цей стілець сам?». Одна людина, поспішаючи вперед, відповіла: «Хіба Тобі не потрібен був стілець? Ми зробили цей для Тебе, і ми якраз збиралися сказати Тобі про це й попросити Тебе випробувати його». Вони були такими надзвичайно люб’язними, тож Я подумав: «Звісно, Я випробую його». Я ґрунтовно сів на стілець і відчув сильний дискомфорт, ніби Я сідав на камінь, тому що поролон у подушці був надзвичайно твердим. «Нічого страшного, – сказала людина, що стояла поруч зі Мною, – Його можна зробити трохи м’якшим. Він ще не закінчений. Ми зробимо його кращим, а потім Ти зможеш випробувати його знову». Знову випробувати? Сидіти на маленькому дерев’яному табуреті було б краще, ніж на тому стільці; принаймні не було б відчуття, ніби Я сиджу на камені. Я сказав: «Ні, це не годиться. Продовжуйте шукати, якщо можете. Якщо ви нічого не зможете знайти, то просто забудьте про це». Тож Я звелів їм продовжувати шукати. Люди, які зробили стілець, можливо, не зрозуміли. Вони могли подумати: «Ми виявили до Тебе стільки доброти, вибираючи матеріал, стиль і розмір, і виготовляючи стілець на замовлення для Тебе. Чому Ти не цінуєш цей прояв доброти? І до того ж, Ти кажеш, що це відчувається так, ніби Ти сидиш на камені, що він твердий. Чому Ти такий перебірливий? Що б ми не зробили для Тебе, Тобі слід просто користуватися ним, і все тут. Але ось тобі й на, Ти досі хочеш купити стілець натомість. Ми казали Тобі кілька разів, що такого стилю, який Ти хочеш, ніде не знайти, але Ти продовжуєш наполягати, щоб ми купили один із таких. Хіба це не коштуватиме грошей? Як щодо того, щоб заощадити трохи грошей? Зробити стілець набагато економніше; матеріали коштують небагато. Усе, що ми можемо зробити самі, нам слід робити, а не купувати. Чому Ти не знаєш, що означає економити?». Скажіть Мені, чи було б краще для Мене користуватися тим стільцем чи ні? (Було б краще для Тебе не користуватися.) Щойно вони побачили, що Я не буду користуватися стільцем, який вони зробили, вони кинули його вбік, і ніхто з них теж ним не користувався. Скажіть Мені, якби Я ним не користувався, чи поранив би Я почуття людей? (Ні, Ти б не поранив.) За всі Мої роки Я ніколи не сидів на стільці з м’яким сидінням, який був би таким твердим – це був неабиякий досвід. Такою є велика «доброта», яку ці люди виявили до Мене. Через деякий час, хтозна, завдяки якому несподіваному збігу обставин, стілець таки купили для Мене, тож люди все-таки виявили до Мене певну «доброту». Це був перший раз, коли Я попросив їх купити щось для Мене, і вони почули це безпосередньо від Мене, і те, як вони впоралися із завданням, було таким огидним. Купівля одного стільця для Мене була такою складною й виснажливою, усе мало проходити через них і обговорюватися з ними, і до того ж Я мусив зважати на їхній настрій. Якби вони були в хорошому настрої, вони могли б купити його для Мене, а якби ні, то могли б і не купити, і тоді Я не зміг би ним користуватися. «Ти хочеш користуватися зручним стільцем, але ми самі ще такими не користуємося, тож і не мрій. Просто користуйся цим, який зробив тесляр. Коли в нас будуть зручні стільці, Ти теж зможеш користуватися». Хіба ці люди не є саме такими? Що це за люди? Хіба це не люди з низькими моральними якостями? Я просто просив їх витратити трохи пожертв, щоб купити щось, усе, що їм потрібно було зробити, це трохи поворушити руками й очима, але змусити їх виконати це завдання було настільки складно, настільки клопітно. А що, якби їх попросили витратити власні гроші? Спочатку Я не казав, чиї гроші будуть витрачені – чи вони подумали, що Я мав на увазі, щоб вони витратили власні гроші, і внаслідок цього так злякалися, що відмовилися робити покупку? Чи могло це бути причиною? Просячи тебе купити щось, як Я міг змусити тебе витрачати власні гроші? Якщо в церкви є кошти, то йди й роби покупку, а якщо немає, то не роби. Я в жодному разі не змусив би тебе витрачати власні гроші. Ну то чому ж знадобилося стільки зусиль, щоб змусити їх виконати це маленьке завдання? У цих людей немає людськості! Коли вони не намагаються щось зробити, і Я не взаємодію з ними, здається, що вони добрі й розумні, але після того, як вони починають виконувати завдання, ці доброта й розум відсутні. Ці люди безтолкові! Як Я можу ладнати з ними?

Ось ще один приклад, який стосується теми пожертв. Є одне місце з маленькою кухнею, де кухонне начиння та посуд – усе для загального користування, і іноді взимку люди там не можуть уникнути зараження грипом. Я сказав їм купити стерилізаційну шафу або озоновий дезінфектор, щоб стерилізувати кухонне начиння та весь спільний посуд. Це було б безпечно й гігієнічно. Хіба це була велика вимога? (Ні.) Я довірив це завдання одній людині, і незабаром Я почув, що озоновий дезінфектор купили. Мої хвилювання вляглися, і після цього Я більше не вникав у цю справу. Але виявилося, що щось пішло не так. Машина, яку купила ця людина, виявилася зовсім не озоновим дезінфектором, а сушаркою. Це була оманлива покупка, і до того ж винятково низької якості, вона зовсім не мала стерилізаційного ефекту. Чи знала про це людина, яка займалася цим завданням? (Мала б знати.) Але цей мерзотник, мабуть, не знав. Чому так? Людина, якій Я довірив це завдання, не пішла виконувати його сама, а знайшла посередника, щоб той зробив це за неї, і тому їй ніколи не було достеменно відомо, яку річ купили, і чи була вона хорошої, чи поганої якості. Що ви думаєте про те, як подбали про цю справу? Чи було це зроблено сумлінно, чи ні? Чи заслуговувала ця людина на довіру? Чи заслуговувала вона на те, щоб на неї покладалися? (Ні.) Що це була за людина? Чи це був хтось із гідністю або людськістю? (Ні.) Це була безтолкова людина, справжнісінький мерзотник. І це був ще не кінець історії. Незабаром після цього людина, відповідальна за це завдання, почала розмірковувати: «Це чудово – використовувати озоновий дезінфектор для стерилізації речей. Оскільки нашими їдальнями користується багато людей, можливо, нам варто купити озонові дезінфектори й туди. Ти купив один, тож ми теж купимо кілька. Ти взяв маленький для Твоєї маленької кухні, тож ми візьмемо великі для наших великих їдалень». Щойно в нього виникла ця ідея, він обговорив її разом із кількома іншими мерзотниками, і тоді було вирішено. І виявилося, що після того, як ті озонові дезінфектори купили, брати й сестри сказали, що оскільки кожен користується власним посудом і не ділиться жодним начинням, немає потреби їх стерилізувати, і що стерилізація була б зайвою. Зрештою, машини залишилися простоювати, і навіть зараз кілька з них лежать на складі з усе ще цілою упаковкою. Що ви думаєте про те, як подбали про цю справу? Чи було це зроблено раціонально? Хіба це не був випадок, коли хтось, маючи занадто багато часу й не маючи чим зайнятися, знаходив випадкові способи витратити гроші? Деякі люди, думаючи, що наказ зробити ці покупки надійшов від Вишнього, навіть казали: «Без нарікань! Ми повинні прийняти це від Бога. Бог так любить людей, що навіть купує нам речі, які нам не потрібні. Він готовий витрачати на нас величезні суми. Бог занадто добрий до нас!». Але тепер вони знають, що ці покупки були результатом таємних операцій зграї мерзотників. Вони так розтринькали пожертви, і ніхто не взяв на себе відповідальність, ніхто нічого не перевіряв, і ніхто не перевіряв, чи були ці покупки доцільними, і не звітував про покупки після того, як їх зробили. На якій підставі ця людина купила ці речі? На тій, що Я попросив її купити стерилізаційну шафу для маленької кухні. Чи просив Я її купити їх для всіх їдалень? Я ніколи не доручав їй такого завдання. Ну то який був її мотив купувати їх для всіх їдалень? Хіба мотивом не було те, що вона вважала пожертви своєю особистою власністю й розподіляла їх так, як хотіла? Чи мала вона владу розподіляти їх? (Ні.) Перш ніж купувати ці машини, вона ніколи не запитувала Мене: «Оскільки ми купили один пристрій для маленької кухні, чи варто нам також купити кілька для великих їдалень?». І вона, зробивши покупку, не повідомила, скільки озонових дезінфекторів вона купила, і скільки вони коштували загалом, а також не повідомила про той факт, що брати й сестри не знайшли їм застосування. Ось у такий відразливий спосіб повелися у цій справі. І таке безтолкове створіння ще й опиралося, коли його обтинали. Як слід ставитися до такої людини? (Виключити її з церкви.) З огляду на природу цього інциденту, не було б надмірно виключити її з церкви, тому що це справа, яка стосується пожертв, а торкаючись пожертв, вона порушила адміністративні постанови. Це були безрозсудні дії! Чи він думав, що гроші його? Чи мав він владу використовувати й розтринькувати їх? З покупкою, яку Я довірив людям зробити для Мене, вони створили всілякі труднощі, і для них було величезною боротьбою виконати це завдання, і до того ж Мені доводилося обговорювати з ними все. Що ж до того, що Я не доручав людям робити й купувати, вони купували ті речі, навіть оком не змигнувши, ніколи не складаючи плану й не радячись із більшістю щодо того, чи будуть це корисні речі, – вони просто розтринькували гроші, як їм заманеться. Деякий час тому виникли особливі обставини, за яких деяких людей попросили купити їжі на період від шести місяців до року, побоюючись, що харчів буде недостатньо. Справу пояснили їм у цей короткий і простий спосіб, і протягом тижня вони відзвітували, сказавши, що закінчили свої покупки за три дні, купивши як органічні продукти, так і ті, що перебувають у процесі сертифікації як органічні. Як вони впоралися? Хіба вони не виконали це завдання чудово? Мені не було потреби говорити щось іще, справу владнали. Вони впоралися із цим завданням для себе з радісною готовністю і виявилися особливо вправними, швидкими, тямущими й дбайливими. Вони купили не тільки потрібну їм їжу, а й речі першої необхідності. Ті речі першої необхідності охоплювали все, що їм було потрібно, вони змогли придбати все, що ви могли собі уявити, навіть такі речі, як цукерки, насіння дині та інші закуски. Я подумав про Себе, що ці люди справді вміли жити; вони вміли витрачати гроші, і вони також наважувалися витрачати гроші. Вони були здібними, з дуже сильними навичками виживання, сильнішими, ніж у диких тварин, і вони рухалися дуже швидко, швидше, ніж Я очікував. Щоб вижити, вони були здатні рухати гори й моря – не було нічого, чого б вони не могли зробити. Із цього інциденту Я побачив, що ці люди не були зовсім безмозкими або зовсім нездатними виконувати завдання, але це залежало головним чином від того, для кого вони виконували завдання. Якщо вони виконували завдання для себе, вони здавалися особливо активними, кмітливими, швидкими у своїх діях та ефективними – їх не потрібно було підганяти, і Мені не потрібно було турбуватися про них. Але коли вони виконували обов’язок у Божому домі, їм було важко впоратися з будь-яким завданням, вони ніколи не могли знайти принципів і завжди все псували. Виявляється, на це була причина, і була величезна різниця між тим, як вони робили щось для себе, і тим, як вони робили щось для Божого дому. Поки що не говорімо про те, яким характером чи сутністю володіли ці люди. Два абсолютно різні ставлення, які ці люди мали до виконання справ, виявили, що в них були справді низькі моральні якості. Наскільки низькими були їхні моральні якості? Дозвольте Мені визначити це для вас: ці люди були не людьми, вони були просто зграєю звірів! Чи підходить їм це визначення? (Так.) Ці слова може бути важко перетравити, і може бути прикро їх чути, але саме в такий спосіб ці люди виконували завдання, і саме такими вони є. Те, що Я кажу, ґрунтується на фактах, і це не безпідставний наклеп. Коли Божий дім використовує деяких людей, зважаючи на той факт, що вони молоді, мають дещо низький рівень, і їм бракує основи та духовного зросту, він постійно допомагатиме їм і бесідуватиме з ними про істину та принципи. Але, зрештою, низькі моральні якості – це просто низькі моральні якості, звір – це просто звір, і ці люди ніколи не зміняться. Вони не тільки не будуть практикувати істину, вони ставатимуть дедалі гіршими, нахабніючи все більше, і не маючи навіть крихти почуття сорому, яке є частиною нормальної людськості. Коли вони купують щось або виконують завдання для Божого дому, вони ніколи не просять поради про те, як купити ці речі дешево й заощадити гроші, водночас отримуючи щось практичне. Вони ніколи цього не роблять. Вони просто сліпо витрачають гроші, недбало купують речі й просто купують якісь непотрібні товари. Але коли приходить час виконати завдання або купити щось для Мене особисто, вони починають ставитися до цього серйозно й думають про скорочення витрат, і про те, як витратити менше, зробивши більше. Вони думають, що робити так – це дотримуватися принципів і практикувати істину. Чи є в цих людей хоч крапля розуму? Чиї це гроші, і на кого їх слід витрачати – ці речі їм навіть незрозумілі. Хіба це не поводження зі справами, як у мерзотника? Чи є навколо вас такі люди? Усі ті, хто не вступає в обговорення з фінансовим персоналом або братами й сестрами, з якими вони працюють, купуючи цінні або дорогі речі для церкви, хто просто йде й розтринькує пожертви за власним бажанням, хто знає, що мусить заощаджувати гроші й планувати свої витрати, коли витрачає власні гроші, але довільно розтринькує гроші, коли витрачає Божі пожертви, – такі люди просто надто огидні! Вони надто відразливі! Правильно? (Так.) Такі речі викликають у Мене відразу щоразу, коли Я про них думаю. Ті звірі навіть нижчі за сторожових псів. Чи заслуговують вони на те, щоб жити в Божому домі?

Був колись один лідер, який брав усі речі, що брати й сестри в різних місцях жертвували Богу, на своє «зберігання», включаючи коштовні предмети, звичайний одяг, їстівні товари для здоров’я тощо. Брендові сумки були в нього на спині, шкіряні туфлі – на ногах, перстні – на пальцях, намиста – на шиї тощо – усе, що він міг використати, він привласнював і використовував без чиєїсь згоди. Одного разу Вишній брат запитав його, чому всі речі, пожертвувані Богу братами й сестрами в різних місцях, не було передано. Він відповів: «Брати й сестри казали, що ці речі даються церкві, вони не казали, що їх жертвують богу». Він навіть зробив особливий наголос на тому, що їх дали церкві, маючи на увазі невисловлене: оскільки він сам був повноважним представником церкви, Бог може навіть не сподіватися отримати ці речі у Свої руки, що вони не для Бога, а для використання церквою. Висловлюючись конкретніше, він мав на увазі: «Ці речі для мого використання, їх пожертвували не для використання богом. Чого Ти просиш? Чи Ти придатний про це питати?». Чи сердить вас те, що ви це чуєте? (Так.) Почувши це, будь-хто розсердився б. Скажіть Мені, чи є хтось, хто вірить, що речі, які брати й сестри дають церкві, жертвуються лідерам церкви? Чи є хтось, хто каже, що, жертвуючи речі церкві, вони жертвують їх такому-то церковному лідеру? Чи має хтось такий намір? (Ні.) Хіба що, роблячи пожертву, вони пишуть: «Будь ласка, передайте це такому-то» – тільки тоді цей предмет переходить у приватну власність цього лідера. В іншому разі всі речі, які жертвуються, чи то гроші, чи то предмети, які брати й сестри дають Богу. Речі, пожертвувані Богу, узагальнено називаються пожертвами. Щойно вони призначаються як пожертви, вони призначені для використання Богом. Коли вони призначені для Божого використання, як Бог їх використовує? Як Бог розподіляє ці речі? (Він дає їх церкві для використання в її роботі.) Правильно. Існують принципи та конкретні деталі їх використання в роботі церкви, включаючи витрати на проживання тих, хто виконує свої обов’язки в церкві на повну зайнятість, та різні витрати на роботу церкви. У період Божого втілення це використання включає два пункти: щоденні витрати Христа та всі витрати на роботу церкви. Чи є в цих двох пунктах такий, де сказано, що пожертви можна перетворити на особисті зарплати, винагороди, витрати та оплату праці? (Ні, немає.) Пожертви не належать жодній окремій людині. Використання та розподіл пожертв має влаштовувати Божий Дім, і вони використовуються насамперед у церковній роботі: сюди не входить те, що будь-хто, хто є церковним лідером, має владу привласнювати або використовувати пожертви. То як саме їх необхідно використовувати? Ці пожертви мусять розподілятися згідно з принципами, що регулюють використання церковного майна. З огляду на цю перспективу, хіба не ганебно, що антихристи завжди бажають ставити своє володіння та користування пожертвами на перше місце? Антихристи завжди думають, що гроші та речі, пожертвувані братами й сестрами, належать тому, хто обіймає позицію лідерства. Хіба це не безсоромний спосіб мислення? (Так.) Це надзвичайно безсоромно! Антихристи не тільки нечестиві й порочні у своєму характері, але їхні моральні якості також ниці й низькі, без жодного почуття сорому.

Завдяки бесідам на ці теми й розмовам про ці справи, істини, які людям слід розуміти й практикувати, стануть зрозумілими. Однак, якщо ми не бесідуватимемо про ці речі, розуміння людьми деяких істин незмінно зупиниться на буквальному й доктринальному рівні та залишиться відносно порожнім. Якщо ми інтегруємо деякі реальні справи в нашу бесіду про істину, людям буде набагато легше бачити речі наскрізь, і їхнє розуміння істини буде більш конкретним і практичним. Тому бесіда про ці речі аж ніяк не має на меті очорнити когось або створити для них труднощі. Це речі, які справді відбувалися, і, ба більше, вони пов’язані з темою, на яку ми бесідуємо. Отже, певні люди стали живим навчальним матеріалом, а також фігурами й персонажами в типових прикладах, про які ми бесідуємо та які розбираємо. Це дуже нормально. Істина, за визначенням, пов’язана зі словами, думками, поглядами, діями та характерами, що виявляються протягом людського життя. Якби ми лише бесідували про буквальне значення істини й тлумачили його, відриваючи від реального життя, то коли б люди змогли здобути справжнє розуміння істини? Якби ми робили так, людям було б набагато важче зрозуміти істину, і людям було б важко увійти в істину-реальність. Наведення кількох типових прикладів для бесіди та розбору більше сприятиме розумінню людьми істини, принципів, які їм слід практикувати, Божих намірів і шляху, яким їм варто слідувати. З цієї причини, хай там що, цей метод є і доречним, і корисним для людей. Якби ці справи не торкалися істини або характеру антихристів, який ми розбираємо, Я б не хотів про них говорити. Але характери й сутності людей, які робили ці речі, справді торкаються теми, про яку ми бесідуємо, тому ми мусимо бесідувати про них, коли це необхідно. Мета бесіди про це – не придушити людей і не створити їм труднощі, і не піддати їх публічному приниженню; радше це розбір характеру й сутності людських істот, і, що ще важливіше, розбір характеру антихристів усередині людських істот. Якщо щоразу, коли наша бесіда торкається цих тем, усе, що спадає вам на думку, – це те, що така-то людина зробила таку-то річ, і ви не думаєте про те, як це стосується істини й розбещених характерів людей, чи доводить це, що ви зрозуміли істину? (Ні.) Якщо ви пам’ятаєте лише одну справу або одну конкретну людину, і у вас виникають упередження, думки й забобони щодо цієї людини, чи можна сказати, що ви досягли розуміння істини? Це не розуміння істини. Тож за яких умов можна вважати, що ви досягли розуміння істини? Майже щоразу, коли ми бесідуємо про різні прояви сутності антихристів і розбираємо їх, Я наводжу низку історій, які слугують типовими прикладами, і Я бесідую з вами про те, де в цих історіях помилки і якому шляху людям слід слідувати. Якщо ви досі не розумієте після такої бесіди, то це означає, що з вашим сприйняттям є проблема, що ваш рівень занадто низький і вам бракує духовного розуміння. Тож за яких умов можна вважати, що ви маєте здатність до сприймання, володієте духовним розумінням і зрозуміли істину в прикладах, про які ми бесідували? Перш за все, ви мусите бути здатними порівняти себе з прикладами, про які ми бесідуємо, і пізнати себе, подивитися, чи маєте ви також такий характер, і чи були б ви здатні робити такі речі, якби мали статус і владу, і чи маєте ви також такі думки й погляди або виявляєте такий характер. Це один аспект. Крім того, серед прикладів, про які ми бесідуємо, ви мусите шукати істини-принципи, які ви зобов’язані розуміти й яких зобов’язані дотримуватися в позитивний спосіб. Це означає знайти шлях, який вам слід практикувати, і знати, яку позицію вам слід зайняти в цих обставинах і як практикувати так, щоб це було правильно й відповідало Божим намірам. Ба більше, через розбір ви мусите бути здатними розпізнати, що ваш характер такий самий, як у антихристів, проводячи цю паралель, і знати, як розв’язати цю проблему. У такий спосіб ви досягнете розуміння істини, ви будете людиною, яка володіє духовним розумінням і має здатність сприймати істину. Якщо після того, як ви закінчите слухати історію, ви пам’ятаєте всі подробиці, усі причини й наслідки та здатні їх викласти, але не розумієте істин-принципів, які людям слід практикувати й у які їм слід увійти, і, зіткнувшись із ситуацією, ви не знаєте, як застосувати ці істини, щоб могти бачити людей і речі наскрізь і пізнати себе, то це означає, що вам бракує здатності до сприймання. А людина, якій бракує здатності до сприймання, – це людина, якій бракує духовного розуміння.

Я наведу вам ще один приклад. Був один чоловік, якого щойно обрали лідером. Перш ніж він справді зрозумів і осягнув фактичну ситуацію в різних аспектах роботи, тобто перш ніж він у належний спосіб поринув у кожен із різних аспектів роботи, він почав наводити приватні довідки: «Які люди відповідають за зберігання пожертв богу в нашій церкві? Надайте мені список їхніх імен. Також дайте мені всі номери рахунків і паролі. Я хочу осягнути, скільки є грошей». Він не цікавився жодною роботою. Єдине, що його найбільше цікавило і що його найбільше хвилювало, – це імена людей, які зберігали пожертви, а також номери рахунків і паролі. Хіба не мало статися щось недобре? Він хотів накласти лапу на пожертви, чи не так? Коли ви стикаєтеся з такою ситуацією, що вам слід робити? Оскільки він став лідером, чи випливає з цього, що майно церкви слід передати йому, і що йому слід мати право знати про нього та владу контролювати його? (Ні, йому не слід давати цю інформацію.) Чому ні? Хіба ти не був би винним у порушенні субординації, якби не дав її йому? (Той факт, що він виявляв ці прояви, є доказом того, що з ним щось не так, і тому, щоб захистити пожертви Богу, ми не можемо дати йому цю інформацію.) Правильно: оскільки з ним щось не так, ти не можеш дати її йому. Ваша відповідь доводить, що Моя попередня бесіда не була марною і що ви її зрозуміли. Чому ви не можете дати йому цю інформацію? Зобов’язання та обов’язок лідера не полягають у тому, щоб зосереджувати свою увагу на пожертвах або намагатися отримати будь-яку інформацію, пов’язану з пожертвами. Це не обов’язок і не зобов’язання лідера. У церквах усюди є люди, призначені управляти пожертвами та зберігати їх. Крім того, церква має суворі правила та принципи, що регулюють використання пожертв. Ніхто не має влади ставити своє використання пожертв на перше місце, і тим паче влади ставити своє володіння пожертвами на перше місце. Це стосується всіх без винятку. Хіба це не факт? Хіба це не правильно? (Так, правильно.) Коли антихристи бажають ставити своє володіння та користування пожертвами на перше місце, це саме по собі неправильно. Вони думають, що як лідери вони зобов’язані мати можливість вільно насолоджуватися використанням пожертв: чи це істина? Ці гроші належать Богу – чому вони зловживають ними? Чому вони насолоджуються їх використанням, як їм заманеться? Чи вони придатні це робити? Чи погоджується Бог із тим, щоб вони використовували пожертви в такий спосіб? Чи схвалили б це обрані Богом люди? Те, що антихристи захоплюють пожертви та розтрачують їх, визначається їхнім порочним характером, це спосіб дивитися на речі, що виникає з їхньої жадібності, і це не те, що приписано Божим словом. Цей антихрист завжди хотів здобути контроль над усіма пожертвами, а також усю інформацію про людей, відповідальних за їх зберігання, і всі номери рахунків та паролі. Це серйозна проблема, чи не так? Чи бажав він знати основні факти про Божі пожертви і добре їх зберігати, а потім розподіляти їх у спосіб, який є розумним і зберігає їх цілими, не дозволяючи нікому вільно й безрозсудно витрачати їх? Чи мав він намір це зробити? Чи можна помітити в його діях хоч якусь ознаку добрих намірів? (Ні.) Отже, якщо людина справді не жадає пожертв, що вона робитиме, якщо її оберуть лідером? (Вона спочатку дізнається про ефективність різних аспектів роботи в церкві, а також про те, як зберігаються пожертви й чи безпечне місце, де їх тримають. Однак вона не запитуватиме про номери рахунків, паролі чи суми, що зберігаються.) Правильно, але є ще одна річ. Після того, як людину, яка справді не жадає пожертв, обирають лідером, вона перевірить, чи безпечне місце, де зберігаються пожертви, а також чи підходять і чи надійні люди, призначені відповідальними за їх зберігання, чи не привласнили б вони пожертви, і чи зберігають вони пожертви відповідно до принципів. Вона спочатку розгляне ці речі. Що стосується конфіденційної інформації, такої як кількість пожертв і паролі, люди без жадібності – порядні й чесні люди – триматимуться від цього подалі. Але людина, яка жадібна, не уникатиме цього, вона використовуватиме таке прикриття: «Я лідер. Хіба мені не слід перебрати на себе кожен аспект роботи? Усе інше мені передали, то чому не передали пожертви?». Використовуючи владу, яку вони мають, вони хотітимуть перебрати на себе контроль над церковними фінансами під цим приводом. Це проблема. Вони не виконуватимуть свою роботу чи свої зобов’язання належно, і не управлятимуть церковними фінансами відповідно до нормальних процедур і принципів. Натомість вони матимуть власні плани щодо них. Будь-хто, хто здатний мислити як нормальна людина, може це побачити. Щойно цей лідер почав це робити, хтось повідомив про це, і його зупинили. Згодом та людина доповіла Мені, запитуючи, чи правильно було так чинити, і Я сказав, що так. Це називається захистом інтересів Божого дому; ту інформацію не можна давати такій людині. Бажати спочатку контролювати гроші Божого дому, не зробивши й крихти роботи, – хіба це не трохи схоже на великого червоного дракона? Коли великий червоний дракон заарештовує братів і сестер, перше, що він робить, – це не б’є їх, боячись, що вони не зможуть чітко говорити після того, як їх поб’ють до непритомності, – він спочатку запитує, де зберігаються гроші церкви, хто їх зберігає і скільки їх є. Тільки тоді він запитає, хто є лідерами церкви. Його мета – просто захопити гроші. Те, що робив цей лідер, і те, що робить великий червоний дракон, однакове за природою. Він не цікавився жодною роботою й не брав на себе ношу за жодну річ, а звертав увагу лише на фінанси – хіба це не мерзенно? Дії цієї мерзенної людини були такими очевидними! Ще навіть до того, як його статус було забезпечено, він хотів захопити гроші. Хіба він не надто поспішав? Він і гадки не мав, що інші почали його розпізнавати, і незабаром його відсторонили. Коли йдеться про таку людину, яка поводиться так очевидно, ви мусите пам’ятати ось що: поспішайте відсторонити її. Немає потреби розпізнавати щось інше в людині такого роду, як-от її характер, людськість, освіту, сімейне походження, тривалість її віри в Бога, чи є в неї основа, чи ні, який її життєвий досвід – вам не потрібно розпізнавати жоден із цих аспектів, однієї цієї речі достатньо, щоб визначити, що така людина – антихрист. Вам усім слід об’єднатися, щоб відсторонити та усунути цю людину. Вона не потрібна вам як лідер. Чому? Якщо ти дозволиш їй вести тебе, вона розтратить стільки грошей, скільки має церква, і привласнить їх усі, а тоді робота церкви зупиниться, і її неможливо буде виконувати. Якщо ви зустрінете таку людину, яка зациклена на захопленні грошей, чия увага завжди непохитно прикута до багатства, і яка жадібна, і якщо ознаки її справжньої природи ще не виявилися, і всі обрали її безтолково, думаючи, що вона має якісь дари, що вона має певну працездатність, що вона здатна вести всіх до входження в істину-реальність, не очікуючи, що щойно вона стане лідером, вона почне набивати грошима власні кишені, тоді вам слід поквапитися й змістити її з посади. Це абсолютно правильно. Потім ви можете обрати когось іншого. Церква не розвалиться, якщо вона залишиться без лідера один день. Обрані Богом люди вірять у Бога, а не в якогось конкретного лідера. Скажіть Мені, чи бувають часи, коли брати й сестри помиляються в судженнях? До того, як ця людина стала лідером, неможливо було сказати, що вона жадібна. У спілкуванні з іншими вона не намагалася скористатися ними, вона витрачала власні гроші, купуючи речі, і навіть давала милостиню. Проте перше, що вона зробила, ставши лідером, – це почала вимагати інформацію про церковні фінанси. Більшість людей не може придушити такий нечестивий потяг – це просто неймовірно! Як вона могла змінитися за одну ніч? Справа не в тому, що вона змінилася за одну ніч, а в тому, що вона просто була такою істотою від самого початку, єдина різниця в тому, що раніше вона не була в обставинах, які б її викрили, а тепер ця ситуація її викрила. Оскільки цю людину було викрито, чому б тобі досі бути милосердним до неї? Просто дай їй добрячого стусана, щоб вигнати її звідси, що далі, то краще! Чи наважуєтеся ви це робити? (Так.) Коли йдеться про будь-яку людину, яка продовжує виношувати плани щодо церковного майна, не обирайте її, якщо ви не зрозуміли її всебічно. Якщо в момент невігластва ви все ж оберете її, не зрозумівши її досконально, а потім виявите, що вона жадібна істота та юда, вам слід поквапитися вигнати та вичистити її. Не будьте милосердними й не вагайтеся. Є ті, хто каже: «Хоча та людина жадібна, з усякого іншого погляду вона нормальна. Вона може скеровувати людей до розуміння Божого слова, і вона може спонукати людей виконувати свої обов’язки нормально». Але вона така лише на мить. З часом вона вже не буде такою. Мине не більше кількох днів, перш ніж її демонічне обличчя стане очевидним. Усі прояви та характери антихристів, про які ми бесідували в минулому, потроху виявляться в ній. Чи не буде в той час занадто пізно відсторонювати її? Робота церкви вже постраждає. Якщо ти не віриш тому, що Я сказав, і вагаєшся, не починай рюмсати, коли пошкодуєш. Спочатку подивися, як людина ставиться до пожертв: це найпростіша стратегія, а також найбільш пряма й безпосередня, щоб побачити наскрізь, чи має людина сутність антихристів. У темах, про які ми бесідували в минулому, ми мали визначати характери антихристів через певні прояви, викриття, погляди, слова та дії, і дивитися, чи мають вони сутність антихристів, ґрунтуючись на їхніх характерах. Лише в цьому одному питанні немає потреби робити ці речі: воно пряме й безпосереднє, просте й вимагає менше зусиль і часу. Поки людина демонструє цей прояв – постійно бажаючи ставити своє володіння пожертвами на перше місце або силоміць захоплюючи пожертви, – доки ви можете бути впевнені, що вона на сто відсотків антихрист. Її можна охарактеризувати як антихриста, і вона не може служити лідером, а має бути відсторонена й відкинута братами й сестрами.

Ми щойно побесідували про прояви антихристів, які ставлять своє володіння та користування пожертвами на перше місце, і використали це, щоб викласти та розібрати характери й сутність, які виражають антихристи у своїй спробі контролювати фінанси церкви. Це перший пункт. Володіння та користування – це найбільш попередні та основні підходи антихристів, коли йдеться про майно церкви. У цьому пункті ми не бесідували конкретно про те, як антихристи володіють майном церкви та користуються ним. Ми вдамося до більш конкретних деталей у наступному пункті, а саме: розтрата, неправомірне використання, позичання, шахрайське використання та крадіжка пожертвувань антихристами.

Б. Розтрата, неправомірне використання, позичання, шахрайське використання та крадіжка пожертв

1. Розтрата пожертв

Антихристи думають, що наявність статусу та влади дає їм силу ставити своє володіння та користування пожертвами на перше місце. Ну що ж, коли вони мають цю владу, як вони розподіляють і використовують пожертви? Чи роблять вони це згідно з церковними правилами або принципами, що регулюють потреби роботи церкви? Чи можуть вони це робити? (Ні, не можуть.) Той факт, що вони не можуть, стосується багатьох речей. Щойно антихристи здобувають статус, вони не можуть уникнути виконання деяких справ, що стосуються роботи церкви, і частина цієї роботи передбачає витрати та розподіл церковного майна. У такому разі, за якими принципами вони підходять до розподілу церковного майна? Чи це ощадливість? Чи це ретельне планування витрат, щоб економити, де тільки можливо? Чи це зважання на інтереси Божого дому в усьому? Ні. Якщо вони можуть дістатися кудись на велосипеді, вони однаково витрачають гроші на автобус. А коли вони вважають незручним і некомфортним завжди їздити автобусом або орендованим автомобілем, вони починають подумувати про використання грошей Божого дому, щоб купити автомобіль. Вибираючи автомобіль, вони вертять носом щодо дешевих моделей і моделей із середніми характеристиками й спеціально вибирають висококласний автомобіль, брендову модель, імпортовану безпосередньо з-за кордону, що коштує понад мільйон юанів. Вони думають: «Це не велика справа, і в будь-якому разі платить божий дім, а гроші божого дому – це гроші всіх. Немає нічого складного в тому, щоб усі разом купили автомобіль. Божий дім такий великий, увесь усесвіт належить богові, тож хіба це така велика справа, якщо божий дім купує автомобіль? У світі сатани всі автомобілі, якими їздять люди, коштують кілька мільйонів юанів, тож те, що наша церква купує автомобіль усього за мільйон юанів, – це досить ощадливо. Крім того, автомобіль не для того, щоб я користувався ним сам, уся церква буде ним користуватися». Щойно антихристи відкривають рота, вилітає понад мільйон юанів, і вони навіть оком не кліпнуть, серце в них не тьохне, і вони не відчують найменших докорів сумління. Купивши автомобіль, вони починають ним насолоджуватися. Вони більше не ходять пішки туди, куди їм слід ходити пішки, вони більше не їздять на велосипедах туди, куди їм слід їздити на велосипеді, і вони більше не орендують автомобілі для поїздок туди, куди можна дістатися орендованим автомобілем; натомість вони наполягають на використанні свого «службового автомобіля». Вони поводяться так показно, ніби здатні виконувати велику роботу. Антихристи витрачають гроші дуже неощадливо, усе, що вони купують, має бути хорошим, висококласним і найсучаснішим. Наприклад, різниця в ціні між базовими та висококласними моделями певних видів техніки й обладнання може становити кілька десятків тисяч юанів. У таких ситуаціях антихристи захочуть купити висококласну модель, і поки вони витрачають не власні гроші, це їх зовсім не турбуватиме. Якби їм довелося платити з власної кишені, вони не змогли б дозволити собі навіть базову або дешеву модель, але коли ти кажеш, що за це платитиме Божий дім, то вони захочуть висококласну. Хіба це не звірі? Хіба вони не нерозумні? Хіба це не розтрата пожертв? (Так.) Люди, які розтрачають пожертви, мають погану людськість, вони егоїстичні й ниці! Щойно антихристи здобувають владу використовувати пожертви, вони бажають захопити пожертви собі, використовуючи їх із повним нехтуванням принципів і наполягаючи на придбанні висококласних речей у рамках кожної покупки. Коли вони купують окуляри, вони хочуть висококласні, такі, що блокують синє світло й ультрафіолетові промені, з найпрозорішими лінзами, а коли купують комп’ютер, хочуть висококласний, новітню модель. Незалежно від того, чи знадобилися б їм різні інструменти й обладнання в їхніх обов’язках, щойно постає питання про купівлю таких речей, вони хочуть брати висококласні. Хіба це не розтрата пожертв? Вони знають, як бути ощадливими, коли йдеться про їхні власні гроші, підійде будь-яка річ, аби вона була практичною, але коли йдеться про купівлю чогось для Божого дому, то питання практичності й економії грошей перестають братися до уваги. Усе, про що вони думають, – це те, що це має бути відомий бренд, це має демонструвати їхнє становище, і вони купують те, що найдорожче. Хіба це не пошук власної загибелі? Витрачати пожертви, як воду, – хіба це не те, що роблять антихристи? (Так.)

Був один чоловік, який пішов купувати зубні щітки разом із Вишнім братом. Він купив для брата зубну щітку вартістю трохи більше одного долара, але собі взяв імпортну, яка коштувала понад 15 доларів. Тож, між Вишнім братом і цим звичайним братом, хіба ви не сказали б, що була певна різниця, певна нерівність у їхньому статусі? (Так.) З погляду логіки – не згадуймо про такі речі, як статус, становище чи те, як Бог робить розподіл, а просто обговорімо той факт, що Вишній брат наполегливо працював усі ці роки, – хіба він не мав би користуватися чимось кращої якості? Але він не був вибагливим щодо цього. Яким принципам він слідував? Бути ощадливим за кожної можливості: ця річ не є чимось витонченим, тому не варто використовувати таку дорогу річ, і немає потреби витрачати на неї стільки грошей, підійде й така, якою можна користуватися. Тож, коли йдеться про ідентичність, становище та статус цих двох людей, між ними є нерівність, і річ найпосереднішої якості була куплена для того, хто мав би користуватися хорошою, а річ найкращої якості була куплена для того, хто мав би користуватися посередньою. У чому тут була проблема? У кого з цих двох людей була проблема? Проблема була в того, хто користувався хорошою річчю. Він не мав уявлення, хто він такий, і не мав почуття сорому, і купував би найкращу й найдорожчу річ, аби тільки платив Божий дім. Чи мала ця людина хоч краплю розуму? Якщо він зробив це, купуючи разом із Вишнім братом – роблячи цей вибір у присутності того, – що б він зробив, якби купував сам? Скільки б він розтринькав? Він зайшов би набагато далі, і це була б різниця не в десять із гаком доларів; він був би достатньо сміливим, щоб купувати речі за будь-яку ціну, витрачати на них будь-яку суму грошей. Він так витрачав пожертви та гроші Божого дому; хіба він не шукав собі загибелі? Є ті, хто думає: «Я виконав таку велику роботу для божого дому, беручи на себе стільки ризиків, терплячи стільки труднощів, і мене кілька разів кидали до в’язниці. Мені по праву слід користуватися особливим ставленням». Це твоє «по праву» – це істина? У яких Своїх словах Бог постановив, що тому, хто був ув’язнений, або терпів труднощі, або подорожував заради Нього багато років, по праву слід користуватися особливим ставленням і по праву слід мати пріоритет у використанні та захопленні пожертв і розтрачанні їх за власним бажанням, і що це адміністративна постанова? Чи Бог коли-небудь промовив хоч одне слово про щось подібне? (Ні, не промовив.) Ну що ж, що Бог сказав про те, як ця людина, разом із лідерами, працівниками та всіма людьми, які виконують свої обов’язки в Божому домі, має використовувати пожертви? Вони мають використовувати їх для нормальних витрат і нормальних видатків; ніхто не має жодних особливих повноважень використовувати пожертви або заволодівати ними. Бог не зробить Свої пожертви приватною власністю жодної окремої особи. Водночас Бог не встановлював, що людям слід розтрачати гроші, використовуючи та розподіляючи пожертви. Що за людина розтрачає гроші? Який характер має людина, яка розтрачає гроші? Це те, що роблять звірі, тирани, головорізи, бандити й ниці лиходії без почуття сорому, це те, що роблять антихристи. Кожен, хто має трохи людськості й має хоч трохи сорому, не опустився б до цього. Є деякі люди, які, ставши церковним лідером, вірять, що це дає їм повноваження використовувати пожертви та майно церкви. Вони хочуть і наважуються купувати все що завгодно, і вони хочуть випрошувати все що завгодно. Вони вважають, що все, що вони купують, усе, чим вони насолоджуються, вони цілком заслужили; ба більше, вони ніколи не переймаються тим, щоб поцікавитися ціною. А якщо хтось купує їм річ, яка дешева й звичайна, вони навіть розгніваються й затаять на таку людину злобу. Це антихристи.

2. Неправомірне використання пожертв

Ще одним проявом спроб антихристів контролювати церковні фінанси є неправомірне використання. Термін «неправомірне використання» має бути легко зрозуміти. Чи означає неправомірне використання взяти майно церкви й віддати його братам і сестрам або виділити його на роботу церкви, щоб воно могло бути використане в належний спосіб? (Ні, не означає.) Тоді що означає «неправомірне використання»? (Це означає використовувати майно не в належний спосіб, а за власним бажанням або потайки.) Хоча правильно сказати «використовувати потайки», це не дуже конкретно. Якщо людина потайки використовує майно церкви на витрати на проживання тих, хто виконує свої обов’язки повний робочий день, то в цьому немає нічого поганого, і це не є неправомірним використанням. Неправомірне використання засуджується, і воно не відповідає принципам. Наприклад, деякі церковні лідери беруть під контроль гроші церкви, і коли їхнім дітям бракує коштів на навчання в коледжі, а в них просто немає стільки грошей удома, вони приходять перед Бога помолитися, кажучи: «О боже, дозволь мені спочатку визнати провину й благати Твого прощення. Якщо Ти мусиш виконати покарання, то, будь ласка, покарай мене, а не мою дитину. Я знаю, що це неправильно, але зараз я в скрутному становищі, і тому я мушу це зробити. Твоя благодать завжди щедра, тому я просто сподіваюся, що Ти дозволиш мені вийти сухим із води цього разу й даси мені Своє благословення. Мені не вистачає якихось двадцяти чи тридцяти тисяч юанів на навчання моєї дитини в коледжі, і навіть після того, як я назбирав грошей і напозичався по всіх усюдах, мені однаково не вистачає. Чи можу я використати Твої гроші, щоб заплатити за навчання моєї дитини?». Потім, закінчивши молитися, вони почуваються цілком спокійно і, думаючи, що Бог погодився на це, беруть гроші для свого приватного використання. Це неправомірне використання, чи не так? Не використовувати гроші на те, на що вони мали б бути використані, а використовувати їх для чогось іншого, порушуючи принципи, що регулюють використання пожертв у Божому домі: це називається «неправомірним використанням». Коли член сім’ї хворіє й потребує грошей, або їм бракує коштів у діловій операції, вони починають виношувати плани щодо пожертв, і у своїх серцях вони моляться, кажучи: «О боже, будь ласка, пробач мені, я не хотів цього робити, моя сім’я справді переживає певні труднощі. Твоя любов величезна, як океан, і така ж безмежна, як небо, і Ти не пам’ятаєш людських переступів. Після того, як я використаю цю готівку, я поверну Тобі вдвічі більше, коли сімейний бізнес заробить трохи грошей, тому, будь ласка, дозволь мені використати її». Ось як вони використовують пожертви Богові. Незалежно від того, чи грошей потребує родич, чи друг, поки ці лідери мають гроші у своїх руках, вони дадуть їх їм, не діючи згідно з принципами й не отримуючи згоди інших, і тим паче не замислюючись ні на мить про те, що це пожертви Богові. Натомість вони візьмуть на себе сміливість ухвалити рішення, вивести гроші з церкви й використати їх для інших цілей. Хіба це не неправомірне використання? (Так.) Це неправомірне використання. А дехто повертає гроші в повному обсязі після того, як потайки неправомірно використав пожертви; чи означає це, що вони більше не винні в гріху неправомірного використання пожертв? Чи означає це, що їм може зійти це з рук? Або, якщо на момент неправомірного використання в них були свої причини, певний контекст або труднощі, і вони не мали іншого вибору, окрім як неправомірно використати гроші, чи може це неправомірне використання бути помилуваним і не бути засудженим? (Ні, не може.) У такому разі гріх неправомірного використання пожертв є серйозним! Хіба він чимось відрізняється від того, що зробив Юда? Хіба люди, які неправомірно використовують пожертви, не такі самі, як Юда? (Так.) Коли їхні діти йдуть до університету, коли хтось у їхній родині займається бізнесом, або літня людина потребує лікування, або в них немає добрив для ведення сільського господарства, у всіх цих ситуаціях вони хочуть витрачати гроші церкви. Дехто навіть знищує квитанції про пожертви, зроблені братами й сестрами, а потім запихає гроші у власні кишені, щоб витрачати їх як заманеться, навіть не почервонівши від сорому, і серце не тьохне. Дехто навіть приймає грошові пожертви від братів і сестер на зібраннях, а потім, щойно зібрання закінчується, йде й купує за них речі. А ще є деякі брати й сестри, які, побачивши на власні очі, як ці люди неправомірно використовують пожертви, однаково дозволяють їм залишити гроші собі, і ніхто не бере на себе відповідальність, і ніхто не зголошується, щоб покласти цьому край. Вони всі бояться образити цих лідерів, тому просто спостерігають, поки ті витрачають. Ну що ж, ти пожертвував ці гроші Богові чи ні? Якщо ти даєш милостиню іншим людям, тобі слід чітко дати зрозуміти, що ти не жертвуєш ці гроші Богові, і тоді Бог не пам’ятатиме цього. Тоді, те, кому належать ці гроші, хто їх витрачає і як їх витрачають, не матиме нічого спільного з домом Божим. З іншого боку, якщо ці твої гроші справді було пожертвувано Богові, але перш ніж церква мала можливість їх використати, людина витрачає їх отак, розтрачає їх отак, а ти анітрохи не стурбований, не кладеш цьому край і не повідомляєш про це, тоді, у такому разі, з тобою є проблема, ти причетний до їхнього гріха, і коли їх буде засуджено, це не омине й тебе.

3. Позичання пожертв

Усе, що передбачає свавільне використання пожертв, неналежне споживання та витрачання пожертв, незмінно стосується адміністративних постанов і є їхнім порушенням. Є такі, хто, управляючи церковним майном, може сказати: «Майно церкви просто лежить без діла. Нині банки мають усілякі інвестиційні програми, як-от облігації та фонди, і всі вони дають хороші відсоткові ставки. Якщо ми візьмемо гроші з церкви, інвестуємо їх і заробимо трохи відсотків, хіба це не принесе користь божому дому?». Потім, не обговорюючи це, не отримуючи згоди нікого в церкві, вони беруть на себе сміливість позичити гроші. Яка мета цього? М’яко кажучи, це заробляння відсотків для Божого дому, турбота про Божий дім; але насправді ці люди виношують егоїстичний мотив. Вони хочуть позичити гроші так, щоб ніхто не знав, а потім, зрештою, повернути основну суму Божому дому, залишивши відсотки собі. Хіба це не випадок виношування невірного наміру? Це називається позичанням пожертв. Чи можна вважати позичання пожертв їх належним використанням? (Ні, не можна.) Є інші, хто каже: «Бог любить людство, божий дім теплий. Іноді, коли нашим братам і сестрам бракує грошей, хіба ми не можемо позичити їм божі пожертви?». Дехто тоді бере на себе сміливість ухвалити рішення, а деякі антихристи навіть звертаються до братів і сестер та підбурюють їх, кажучи: «Бог любить людство, бог дає життя, дає людині все, тож це не було б великою справою позичити трохи грошей, чи не так? Позичити гроші нашим братам і сестрам, щоб підтримати їх у часи нагальної потреби, допомогти їм подолати труднощі в їхньому житті – хіба це не божий намір? Якщо бог любить людство, як люди можуть не любити одне одного? Давай, позич їм трохи грошей!». Переважна більшість необізнаних людей, почувши це, каже: «Звісно, якщо ти так кажеш. У будь-якому разі ці гроші належать усім, тож вважаймо це тим, що ми всі допомагаємо комусь». І так, коли одна людина виголошує гучні ідеї, а купа підлабузників підтакує їй, зрештою, гроші розходяться. Тож, чи мають вагу твої слова про те, що «ці гроші були пожертвувані Богу»? Якщо вони мають вагу, то гроші вже належать Богу й тепер визнані священними, і тому було б правильно використовувати їх лише згідно з принципами, які встановив Бог. Якщо твої слова не мають ваги, якщо гроші, які ти жертвуєш, не мають ваги, то чим тоді є твоя вчинення цієї пожертви? Це просто гра? Ти жартуєш із Богом і обманюєш Його? Поклавши речі, які ти хочеш пожертвувати, на вівтар, ти починаєш шкодувати про них, оскільки ці речі були покладені туди, але Бог їх не використовує, і, схоже, Він усе-таки не має на що їх використати. Тож, коли тобі потрібно їх використати, ти береш їх і використовуєш для себе. Або, можливо, ти пожертвував занадто багато і, пошкодувавши про це згодом, забрав частину назад. Або, можливо, ти не мислив ясно, коли робив пожертву, а тепер, коли знайшов їй застосування, ти забираєш її назад. Яка природа цієї поведінки? Щойно людина пожертвувала ці гроші й ці речі Богу, це те саме, що покласти їх на вівтар, а що таке речі, покладені на вівтар? Це пожертви. Навіть якщо це не більше ніж камінь, або піщинка, парова булочка, або чашка води, щойно ти поклав це на вівтар, цей предмет належить Богу, а не людині, і жодна людина більше не має його торкатися. Незалежно від того, чи жадаєш ти його для себе, чи думаєш, що ти маєш законне застосування для нього, жодна людина більше не має на нього права. Є такі, хто каже: «Хіба бог не любить людство? Що з того, якщо він дозволить людству мати частку? Зараз ти не хочеш пити й тобі не потрібна вода, а я спраглий, то чому я не можу попити?». Але тоді тобі треба подивитися, чи згоден Бог, чи ні. Якщо Бог згоден, це доводить, що Він дав тобі право і що ти маєш право скористатися цим; але якщо Бог не згоден, то ти не маєш права використовувати це. У ситуації, коли ти не маєш права, коли Бог не дав тобі права, використання чогось, що належить Богу, було б порушенням великого табу, що є тим, чим Бог гидує найбільше. Люди завжди кажуть, що Бог не терпить образ від людини, але вони ніколи не розуміли, яким насправді є Божий характер, або що з того, що вони роблять, найімовірніше образить Його характер. У питанні Божих пожертв багато людей постійно має їх на думці, бажаючи використовувати або розподіляти їх як заманеться, використовувати їх, володіти ними або навіть розтрачати їх згідно з власною волею; але Я кажу тобі – тобі кінець, ти заслуговуєш на смерть! Такий характер Бога. Бог не дозволяє нікому торкатися Його речей; така Його гідність. Є лише одна ситуація, у якій Бог дає людям право використовувати їх, і це їх належне використання згідно з церковними правилами та принципами, що регулюють їх використання. Залишатися в цих межах прийнятно для Бога, але вихід за ці межі був би образою Божого характеру й порушенням адміністративних постанов. Це настільки суворо, що не залишає місця для переговорів, і немає іншого шляху. Тому ті, хто робить такі речі, як розтрата, неправомірне використання або позичання пожертв, характеризуються в очах Бога як антихристи. Чому до них ставляться з такою суворістю, що характеризують їх як антихристів? Якщо той, хто вірить у Бога, може зайти так далеко, що наважиться торкатися, або використовувати, або розтрачати за власним бажанням предмети, які належать Богу та які були відділені як святі, то що це за людина? Така людина – ворог Бога. Лише вороги Бога мали б таке ставлення до Його речей; жодна звичайна розбещена людина не зробила б цього, навіть тварина не зробила б цього, лише вороги Бога, сатана та великий червоний дракон зробили б таке. Чи це занадто різко сказано? Ні, це факт і цілком точно. Як поріддя сатани може торкатися речей, що належать Богу? Така гідність Бога!

4. Шахрайське використання пожертв

Є й інші люди, які під різними приводами просять гроші й речі в Божої родини, кажучи: «Нашій церкві бракує стільця, тож купіть нам один. Деякі брати й сестри в нашій церкві не мають комп’ютера для виконання своїх обов’язків, тож купіть нам Mac. Ми часто контактуємо з людьми під час нашої роботи, і нам не годиться бути без телефону, тож купіть нам iPhone. Але мати лише один – це недобре, це було б надто незручно, бо іноді нам доводиться зв’язуватися з різними людьми. А одну лінію занадто легко відстежити, тому це спрацює, лише якщо ми матимемо кілька ліній». І так, дехто з цих людей має при собі чотири чи п’ять мобільних телефонів і носить із собою два чи три ноутбуки одночасно; вони мають дуже показний вигляд, але продуктивність їхньої роботи погана. Звідки в них усе це? Вони отримали все це шахрайським шляхом. У минулому ми говорили про одну безглузду жінку, яка була типовим антихристом. Коли дім Божий ремонтував церковну будівлю, вона об’єдналася з одним хлопцем, щоб шахрайським шляхом використати церковні гроші, завдавши значних збитків Божому дому. Коли цей хлопець робив ремонт, він брав собі частку так само, як це міг би зробити невіруючий підрядник, купуючи все найдорожче й витрачаючи багато додаткових грошей. Коли деякі люди помітили, що є проблема, ця безглузда жінка допомогла йому утаїти й сховати це, і разом вони виманили гроші в Божого дому. Зрештою їх упіймали, і їх обох було виключено. Цим вони накликали на себе загибель і зруйнували свої життя. Чи принесло їм якусь користь хникання? Оскільки все так закінчилося, навіщо вони так діяли від самого початку? Як так сталося, що та безглузда жінка не обдумала все як слід, коли шахрайським шляхом використовувала пожертви? Чи було надмірним з боку Божого дому виключити її та змусити повернути гроші? (Ні, не було.) Так їй і треба! Людина такого типу не заслуговує на жалість. До неї не можна бути милосердним. А ще є жінка-лідер, про яку ми говорили раніше. Вона таємно взяла чималу суму церковних грошей і позичила її невіруючому. Пізніше з нею також розібралися. Можливо, є такі, хто думає собі: «Хіба вона не просто позичила трохи грошей? Нехай поверне їх, і по всьому. Навіщо її вичищати? Це означає, що досить хороша людина миттєво стає невіруючою і мусить йти працювати, щоб заробляти на життя. Вона така жалюгідна!». Хіба ця людина жалюгідна? Чому ти натомість не кажеш, що вона огидна? Чому ти не поглянеш на те, що вона зробила? Того, що вона зробила, достатньо, щоб викликати в тебе відразу на все життя, а ти її жалієш! Ті, хто її жаліє, – що це за люди? Усі вони недоумки й люди, які виявляють доброту до всіх без розбору.

5. Крадіжка пожертв

Є ще один, останній прояв того, як антихристи контролюють церковні фінанси, і це крадіжка пожертв. Деякі невігласи, роблячи пожертви, дотримуються принципу «нехай ліва рука не знає, що робить права», а потім віддають кошти, які жертвують, у руки людини, у якій навіть не впевнені, чи можна їй довіряти. Вони кажуть: «Пожертву, яку я роблю цього разу, – це досить велика сума, тому не дозволяйте нікому іншому знати про це й не записуйте це в бухгалтерську книгу. Я роблю це перед Богом, а не перед іншими людьми. Поки Бог знає про це, усе гаразд. Якщо ми дозволимо братам і сестрам дізнатися, вони, ймовірно, поклонятимуться мені. Тому, щоб уникнути їхньої пошани, я роблю це таємно». Зробивши це, вони почуваються досить задоволеними собою, думаючи: «Я зробив свою пожертву принципово, стримано й розсудливо, не записуючи його й роблячи це без відома жодного з братів і сестер». Але такий невігласький спосіб дій створив лазівку, якою можуть скористатися жадібні люди. Щойно пожертву зроблено, антихрист, якому вони його дали, йде й кладе його в банк, привласнюючи собі. І вони навіть скажуть людині, яка робить пожертву: «Наступного разу, коли ти робитимеш пожертву, ти мусиш робити це так само. Робити це в такий спосіб – правильно, і це відповідає принципам; роблячи пожертву, людина мусить не привертати до себе уваги. У божому домі казали не закликати людей робити пожертви. Це означає, що людей просять не привертати до себе уваги, не говорити про свої пожертви навіть після того, як вони їх зробили, не розголошувати суму, яку було дано, і тим паче не казати, кому їх було дано». Чи може людина, яка зробила цю пожертву, бачити людей наскрізь? Навіщо їй робити такий дурний крок? Не маючи уявлення, наскільки нечестивим і зловісним може бути людське серце, вона повністю довіряє цій людині, і зрештою її гроші крадуть. Це випадок, коли хтось дає лазівку антихристу, дозволяючи йому вкрасти гроші. Але чи бувають випадки, коли антихрист однаково може вкрасти гроші, навіть якщо йому не дають лазівки? Чи бувають випадки, коли хтось, ведучи бухгалтерський облік, навмисно записує неправильну суму або записує меншу суму й крадькома витягує гроші, потроху за раз, коли люди не звертають уваги? Людей, які належать до такого роду, чимало. Такі люди жадібні до багатства, вони мають низькі й злостиві моральні якості та здатні на все, якщо мають можливість. Є вислів: «Можливість прихильна до підготовлених». Люди без жадібності не звертають уваги на ці речі, але жадібні люди завжди звертають. Їхній розум постійно думає про те, як виносити плани й шукати лазівки, якими можна скористатися, коли йдеться про гроші, вираховуючи, як вони можуть отримати вигоду й нишком витратити гроші.

Була одна дурна жінка. Одного разу, коли Я розмовляв із нею, Я порушив тему того, що церква хоче надрукувати деякі книги, і запитав, чи знає вона щось про друк. У відповідь вона озвучила цілий віз теорій, а потім одразу додала: «Зазвичай друкарі дають комісійні, коли друкують книги. Якщо ми залучимо до цієї роботи невіруючого, там напевно буде чимало тіньових оборудок, і вони безумовно покладуть собі в кишеню непоганий прибуток». Коли вона говорила, вона почала сяяти від радості. Її очі загорілися, брови піднялися високо на лоба, щоки розчервонілися, і вона стала щасливою та збудженою. Я подумав Собі: «Якщо ти можеш впоратися з цією роботою з друку, то берися за неї, і просто розкажи Мені про це стільки, скільки тобі відомо. Через що ти так радієш?». Але щойно Я почав обмірковувати це в голові, Я зрозумів: тут можна було отримати вигоду. Її зовсім не хвилювало, як саме друкувати, які книги друкувати, якою буде якість чи як шукати друкарню – усе, що її хвилювало, це взяти частку. Ще нічого навіть не було зроблено, а вона вже говорила про те, щоб взяти відсоток. Я подумав: «Бідність, мабуть, звела тебе з розуму. Як ти могла сподіватися отримати відсоток за друк книг для Божого дому? Розповсюджуючи книги, Божий дім не заробляє жодної копійки, усе роздається безкоштовно, а ти хочеш отримати частку?». Хіба ця жінка не гралася зі смертю? Ще до того, як Божий дім погодився дозволити їй взятися за цю роботу, коли Я лише наводив довідки, вона вже говорила про те, щоб взяти частку. Якби цю роботу справді передали в її руки, вона б не зупинилася на отриманні відсотка, і цілком могла б втекти з усіма грошима – скільки б ти їй не дав, на стільки б вона тебе й ошукала, стільки б вона й вкрала. Чи Я перебільшую? Ця дурна жінка була тією ще штучкою, чи не так? Як на Мене, вона була бандиткою і розбійницею, яка посміла б здобути для власної вигоди будь-які гроші, які тільки могла. Відкладімо поки що питання, чи погоджується на це Бог, і просто запитаймо братів і сестер, чи сумлінно вона до цього ставиться, чи можуть вони прийняти те, як вона це робить, і чи можуть обрані Богом люди пробачити їй.

А ще є люди, про яких навіть згадувати огидно. Коли вони беруться за роботу для Божого дому, вони змовляються з невіруючими, щоб завищити ціну, змушуючи Божий дім платити непомірну суму й зазнавати збитків. Якщо ти кажеш, що не купуєшся на це або що не погодишся на їхню пропозицію, вони розлютяться і намагатимуться так і сяк переконати тебе або відмовити тебе, і отримати гроші від церкви. Коли гроші виплачено невіруючим, і вони отримали вигоду, а їхня репутація також зросла, вони такі щасливі, ніби щойно виграли в лотерею. Це означає ставати на бік сторонніх, розтрачувати пожертви й ніколи не прагнути отримати хоч трішки вигоди для Божого дому. Чому тих дурних жінок, які займалися друком книг, було відсторонено? Тому що вони змусили Божий дім зазнати збитків і діяли безрозсудно. Коли вони вели переговори з невіруючими, вони з усіх сил продовжували збивати ціну аж до того, що вона стала навіть нижчою за собівартість, аж до того, що це було огидно, і невіруючі більше не хотіли мати з ними справу. Зрештою невіруючі неохоче погодилися, але якість значно постраждала. Скажіть Мені, чи є хоч одна людина, яка б охоче вела бізнес собі у збиток? Люди в цьому світі мусять виживати, і, ведучи бізнес, вони мають заробляти достатньо грошей, щоб покрити свої витрати на життя та оплату праці на додаток до собівартості продукції. Ці жінки не давали цим невіруючим заробити жодних грошей, домовляючись про ціну в нерозумний спосіб і збиваючи її настільки, наскільки могли, весь час думаючи, що вони заощаджують гроші для Божого дому, і чим це закінчилося? Інша сторона в результаті зекономила на якості роботи та палітурки. Якби в цьому випадку вони не компенсували дефіцит, хіба вони не зазнали б збитків? Якби їм довелося зазнати збитків, чи виконали б вони цю роботу? Чи могли вони дозволити собі, щоб ті жінки отримали вигоду за їхній рахунок? Ні, це було б неможливо. Якби вони дозволили тим жінкам отримати вигоду за їхній рахунок, то вони займалися б не бізнесом, а благодійністю. Ті дурні жінки не могли цього збагнути, вони виконували завдання для Божого дому в такий спосіб і все цілковито зіпсували. Зрештою, вони все ж були сповнені виправдань, кажучи: «Я думала про Божий дім. Я заощаджувала гроші для Божого дому. Зекономлена копійка – це зекономлена копійка, а дві зекономлені копійки означають одну зароблену копійку!». Вони верзли нісенітниці! Чи знали вони, що таке галузеві норми? Чи знали вони, що таке усталені практики і що означає бути розумним? І яким був кінцевий результат? Деякі книги були дуже низької якості, сторінки починали випадати після того, як їх перегорнули кілька разів, і вся книга розвалювалася, через що її неможливо було читати, тому не було іншого вибору, як передрукувати все. Це заощадило гроші чи коштувало дорожче? (Це коштувало дорожче.) Ось до якого фіаско призвели ті дурні жінки.

Той факт, що підхід антихристів до пожертв повністю позбавлений принципів і людськості, є беззаперечним доказом їхнього нечестивого й порочного характеру. Судячи з того, як вони підходять до пожертв і всього, що належить Богу, характер антихриста справді суперечить Богу. Вони ставляться до пожертв, які належать Богу, з найбільшим презирством, граючись із ними й поводячись із ними як їм заманеться, не виявляючи ані крихти поваги й не маючи жодних меж. Якщо вони такі у своєму ставленні до речей, що належать Богу, то як вони ставляться до Самого Бога? Або до слів, сказаних Ним? Відповідь очевидна. Це природа-сутність антихриста, сутність антихриста, у якій панують нечестя й порочність; це справжній антихрист. Запам’ятайте це: коли йдеться про когось, хто здатний розтрачувати, неправомірно використовувати, позичати, шахрайським шляхом використовувати або красти пожертви, немає потреби спостерігати інші прояви. Поки наявна одна з цих категорій, цього буде достатньо, щоб охарактеризувати цю людину як антихриста. Вам не потрібно наводити довідки чи розслідувати, а тим паче досліджувати їх, щоб побачити, чи є вони людьми такого типу, і чи в майбутньому вони можуть бути здатні робити такі речі. Поки вони підпадають хоча б під одну з цих категорій, це прирікає їх бути антихристом, бути ворогом Бога. Погляньте, усі ви: чи то лідер, якого ви вже обрали, чи лідер, якого ви вирішили обрати, чи хтось із людей, яких ви вважаєте досить хорошими, – кожен, хто виявляє таку поведінку або таку схильність, не може уникнути того, щоб бути антихристом.

Чи винесли ви якийсь урок із того, про що Я бесідував сьогодні? Чи здобули ви розуміння якоїсь істини? Ви не можете говорити про це чітко, тому Я скажу вам, який урок вам слід засвоїти. Ти мусиш не виношувати жодних планів щодо речей, які люди жертвують Богу. Хоч би якими були ці речі, цінні вони чи ні, маєш ти для них застосування чи ні, дорогоцінні вони чи ні – ти мусиш не виношувати щодо них жодних планів. Іди й заробляй гроші, якщо здатен – заробляй скільки хочеш, ніхто в це не втручатиметься, але ти абсолютно мусиш не виношувати жодних планів щодо Божих пожертв. Вам слід мати таку пильність і такий розум. Вищезазначене – це один урок. Інший урок полягає в тому, що кожного, хто займається розтратою, неправомірним використанням, позичанням, шахрайським використанням і крадіжкою пожертв, слід вважати подібним до Юди. Люди, які чинили такого виду дії та практики, вже образили Божий характер, і Бог не спасе їх. Ти мусиш не тішити себе будь-яким сприйняттям бажаного за дійсне в цьому питанні. Я сказав це так, і Бог здійснить ці речі. Це було визначено, і тут немає місця для переговорів. Дехто скаже: «У мого неправомірного використання був контекст: я був молодим і невігласом, коли необережно витратив ті гроші, але я не ошукав божий дім на надто велику суму, я тільки вкрав 20-30, або 30 чи 50 юанів». Але справа не в сумі; проблема в тому, що коли ти це робиш, об’єктом твоїх дій є Бог. Ти торкнувся Божих речей, а робити це неприйнятно. Божі речі не є спільною власністю, вони не належать усім, вони не належать церкві, вони не належать Божому дому: вони належать Богу, і ти мусиш не плутати ці поняття. Бог не думає так і не казав тобі, що «Мої речі й пожертви належать церкві, і їх має розподіляти церква», і тим паче, що «Усі пожертви Мені належать церкві, дому Божому, і ними розпоряджаються брати й сестри, і кожен, хто хоче їх використати, просто повинен про це повідомити». Бог не казав такого, Він ніколи цього не казав. То що ж сказав Бог? Те, що пожертвувано Богу, належить Богу, і щойно цю річ було покладено на вівтар, вона належить Богу раз і назавжди, і жодна людина не має права чи влади несанкціоновано використовувати її. Виношування планів щодо пожертв, а також спроби неправомірно використовувати, шахрайським шляхом використовувати, красти, позичати й розтрачувати їх – усі ці дії засуджуються як образа Божого характеру, як дії антихристів, і рівносильні гріху богозневаги проти Святого Духа, який Бог ніколи тобі не пробачить. Така гідність Бога, і люди мусять її не недооцінювати. Коли ти грабуєш інших людей або крадеш у них, тебе можуть засудити до одного-двох або трьох-п’яти років за законом, і після того, як ти відсидиш у в’язниці три – п’ять років, ти більше не будеш винним у жодному злочині. Але коли ти береш і використовуєш Божі речі, Божі пожертви, це гріх, який в очах Бога є постійним, гріх, який неможливо пробачити. Я сказав тобі ці слова, і кожен, хто піде проти них, муситиме нести наслідки. Коли настане час, тобі краще не скаржитися, що Я тобі не казав. Я чітко висловив Свої слова тобі тут сьогодні, донісши їх до тебе влучно, немов забивши цвяхи в дошку, і це те, що збудеться. Тобі вирішувати, віриш ти в це чи ні. Є ті, хто каже, що не боїться. Що ж, якщо ти не боїшся, почекай і побачиш, чим усе закінчиться. Не чекай, поки тебе покарають, бо на той момент буде занадто пізно плакати, скреготати зубами й бити себе в груди.

24 жовтня 2020 року