II. Зневага до плоті, у якій утілився Бог

На минулій бесіді ми бесідували про другий підпункт десятого прояву антихристів – зневагу до плоті, у якій утілився Бог. На чому ми зупинилися в нашій бесіді? (Те, як антихристи ставляться до Христа, залежить від їхнього настрою.) Ми дійшли до пункту «те, як вони ставляться до Христа, залежить від їхнього настрою». Давайте спочатку розглянемо, про які аспекти ми бесідували. Скільки ситуацій було проаналізовано стосовно поняття «залежно від їхнього настрою»? (Було п’ять ситуацій: їхня поведінка, коли вони стикаються з тим, що їх обтинають, їхня поведінка щодо Христа, коли на Нього полювали, коли вони породжують уявлення про втіленого Бога, коли їх підвищують або відсторонюють, і коли вони стикаються з різними середовищами.) Приблизно так. Коли ви слухаєте про зміст цих аспектів, чи ви просто слухаєте про події, а чи приміряєте їх до себе, здобуваючи й розуміючи істину через них? З яким поглядом ви слухаєте? (Коли Бог розвінчує та аналізує ці стани й прояви, я можу приміряти їх до себе. Іноді моя поведінка може не повністю збігатися з проявами антихристів, але виявлені характер і природа-сутність – ті самі.) Стани, прояви та сутності, що розвінчуються, присутні різною мірою в кожній людині. Коли люди тільки-но починають вірити в Бога, їм важко помітити в собі прояви цих розбещених характерів, але в міру того, як їхній досвід віри в Бога поступово поглиблюється, вони несвідомо починають усвідомлювати певні характери та моделі поведінки. Тому, незалежно від того, чи стосуються тебе конкретні прояви, яких торкається зміст, що ми обговорюємо, зараз, чи чинив ти так у минулому, це не означає, що ці питання тебе не стосуються; це не означає, що ти не робитимеш так у майбутньому, і не означає, що ти не маєш таких характерів і моделей поведінки. Ми бесідуємо про різні прояви антихристів і розвінчуємо їх уже понад рік. Витратити понад рік на бесіду про одну тему й досі не закінчити її – як ви вважаєте, чи є зміст нашої бесіди конкретним і ретельним? (Він ретельний.) Він украй конкретний і ретельний! Незважаючи на те, що бесіда досягла такого рівня, багато людей досі демонструє свою початкову поведінку, аніскілечки не змінюючись. Тобто сказані слова й розвінчані стани, характери та сутності анітрохи їм не допомагають. Протягом цього періоду досі є ті, хто продовжує поводитися нерозважливо й безпринципно, діяти самовільно й по-диктаторськи, а також свавільно й примхливо. Вони залишаються такими, якими були раніше, або навіть стають ще більш нестримними після здобуття статусу, виявляючи себе ще ретельніше. Крім того, завжди є люди, яких відсторонюють і вичищають, – що тут відбувається? (Це тому, що ці люди ніколи не приймали істину; вони чули так багато проповідей, але не брали їх до серця.) Одна з причин полягає в тому, що ці люди ніколи не приймають істину; вони відчувають відразу до істини й не люблять позитивні речі. Інша причина в тому, що їм притаманна сутність антихристів, вони нездатні прийняти істину чи позитивні речі. Тому, хоча Я з такою конкретністю бесідував про різні сутності та прояви антихристів і розвінчував їх, ці антихристи та злі люди однаково діють нестримно й без страху, роблячи все, що їм заманеться. Хіба це не визначається їхньою сутністю? Цим людям справді неможливо змінити свою природу; вони залишаються байдужими до проповідей, скільки б вони їх не слухали, а також нерозкаяними. Судячи з їхнього повсякденного життя, їхнього ставлення до виконання своїх обов’язків і того, як вони їх виконують, вони зовсім не приймають істину, і їхні характери анітрохи не змінилися; ці слова для них – як проповідь для глухих – є абсолютно неефективними. Ці слова не впливають на антихристів, але чи мали вони певний стримувальний ефект на вас? Чи слугували вони для того, щоб стримувати певні моделі поведінки та підвищувати стандарти вашої совісті й моралі? (Певною мірою.) Якщо вони не мали такого ефекту на когось, то чи є такі люди ще людьми? Ні. Вони – дияволи. Звісно, почувши ці слова, більшість людей здобула певне розпізнання різних характерів-сутностей антихристів і розвинула ненависть до характерів антихристів із глибини душі, а також здобула певне розуміння та знання своїх власних розбещених характерів-сутностей. Це добра ознака, добра справа. Але чи є люди, які стають дедалі більш негативно налаштованими, що більше слухають? Почувши ці слова, вони думають: «Усе скінчено. Щоразу, коли розвінчуються прояви, стани й характери антихристів, вони повністю збігаються з моїми. Жодного разу вони не були неактуальними для мене. Коли я зможу повністю відокремитися від характеру антихристів? Коли я зможу показати деякі прояви людей Божих, улюблених синів Божих?» Що більше вони слухають, то більш негативно налаштованими стають, то більше відчувають, що не мають шляху, яким слідувати. Чи нормальна така реакція? (Ні.) Чи відчуваєте ви негатив? (Ні.) Щоразу, коли ви чуєте, як Я розвінчую ці прояви та події, пов’язані з антихристами, чи коле це вам або викликає дискомфорт? Чи відчуваєте ви сором? (Коле, ми відчуваємо сором.) Незалежно від того, які почуття ви маєте, той факт, що це не призводить до негативу, є добрим; ви непохитні. Однак недостатньо не бути негативно налаштованими; це не досягає мети, це не є кінцевою ціллю. Через ці слова вам потрібно досягти пізнання самих себе. Ідеться не про розуміння одного аспекту поведінки, а про пізнання власного характеру та сутності. Це розуміння має дати тобі змогу знайти шлях до практики в житті та в процесі виконання свого обов’язку і знати, які дії відповідають поведінці антихристів, які дії виявляють характер антихриста, а які дії є принциповими. Якщо ти зможеш цього досягти, то ти не даремно слухав ці слова; вони мали на тебе вплив. Далі ми продовжимо бесіду про четвертий прояв того, як антихристи ставляться до Бога втіленого, – просте слухання того, що говорить Христос, але не послух і не підкорення.

Г. Просте слухання того, що говорить Христос, але не послух і не підкорення

Антихристи просто слухають те, що говорить Христос, але не слухаються й не коряться; тож як вони слухають? Ця фраза по суті підсумовує ставлення, з яким вони слухають: немає згоди, немає справжньої покори; вони не приймають серцем, а просто слухають вухами, не слухаючи й не сприймаючи серцем. Якщо дивитися буквально, то поведінка й характер антихристів у цьому аспекті можуть бути підсумовані цими основними елементами. З погляду характеру-сутності антихристів, такі люди не слухаються нічого й не поступаються нічому, що походить від Бога, або нічому, що Бог чи люди вважають добрим і позитивним, і нічому, що відповідає природним законам; натомість вони дивляться на такі речі зверхньо й мають власні думки та погляди. Чи відповідають їхні погляди правилам і законам позитивних речей? Ні. Їхні погляди зводяться до двох аспектів: один – це закони сатани, а інший відповідає інтересам сатани та природі-сутності сатани. Тому, що стосується плоті, у якій утілився Бог, погляди та ставлення антихристів по суті зводяться до двох речей: одна – це логіка й закони сатани, а інша – характер-сутність сатани. Христос є речником Бога, коли Він виконує етап роботи на землі, Він є вираженням і втіленням Бога, коли Він виконує етап роботи на землі. Для такої ролі антихристи, окрім цікавості, схильності до проникливого спостереження та ставлення до Нього, як до людини зі статусом, щоб підлабузнюватися й лестити, не мають у своїх серцях справжньої віри та слідування, а тим паче справжньої любові та покори. Щодо Христа, постаті, яка здається незначною в очах розбещеного людства, Його зовнішність звичайна й нормальна; Його мовлення, поведінка та манери, а також усі аспекти Його людськості теж звичайні й нормальні. Ба більше, форма, спосіб і метод роботи, яку Він виконує, здаються вкрай звичайними, нормальними та практичними в очах кожного. Вони не є надприродними, ані порожніми, не є невизначеними й не відірвані від реального життя. Коротко кажучи, зовні Христос не виглядає величним. Його мовлення, дії та манери не є глибокими чи абстрактними. Спостерігаючи людськими очима, не видно жодних таємниць, ані нічого незрозумілого; Він просто занадто практичний, занадто нормальний. Перш ніж ми обговоримо сутність і природу всієї роботи, виконаної Богом утіленим, розгляньмо все, що зовні видно людям про цю роль Бога втіленого: Його мовлення, поведінку, манери, повсякденний уклад, вдачу, інтереси, рівень освіти, питання, якими Він переймається та які обговорює, Його спосіб поводження та взаємодії з людьми, а також речі, про які Він висловлює знання, і так далі. Усе це, на думку людини, не є надприродним, величним чи порожнім, а є особливо практичним. Усі ці аспекти є випробуванням для кожного, хто слідує за Христом; але для тих, хто щиро вірить у Бога, хто має совість і розум, щойно вони розуміють деякі істини, вони узагальнюють усі ці нормальні та практичні зовнішні прояви Христа в рамках категорії Бога втіленого, щоб розуміти, сприймати й коритися. Однак лише антихристи так не роблять; вони не можуть цього зробити. Глибоко в їхніх серцях такій надзвичайно звичайній постаті, як Христос, здається, чогось бракує. Чого саме бракує? У глибині душі антихристи часто вважають, що така звичайна людина не зовсім схожа на бога. Вони також часто вимагають, щоб така звичайна людина говорила, діяла й поводилася так, як, на їхню думку, личило б справжньому богові, христу їхньої уяви. Тому, якщо заглянути глибоко в серця антихристів, то можна побачити, що вони не бажають приймати таку звичайну людину як свого господа, як свого бога. Що більш нормальним, практичним і звичайним є аспект Христа, то більше антихристи його зневажають, ним нехтують і навіть ставляться до нього вороже. Отже, щодо будь-якого аспекту поведінки Христа, включно з Його словами, антихристи у глибині душі не можуть їх прийняти й навіть опираються їм.

Що охоплює мовлення Христа? Іноді це стосується створення упорядкувань роботи, іноді – вказівки на чиїсь недоліки, іноді – розвінчання розбещеної сутності певного типу людей, іноді – аналізу сутності та всіх деталей питання для розбору пов’язаних із ним проблем, іноді – судження про правильність чи неправильність справи, іноді – визначення фіналу для певного типу людей, іноді – підвищення деяких людей, іноді – відсторонення деяких людей, іноді – обтинання деяких людей, а іноді – втішання та напучування деяких людей. Звісно, окрім істин, пов’язаних із життям-характером людей, про які Христос говорить під час Своєї роботи, Він також часто торкається всіляких речей, а також деяких тем, пов’язаних із людським знанням і різними професійними галузями. Христос – нормальна й практична людина; Він не живе у вакуумі. Він має думки та погляди щодо всіх питань, що стосуються людського існування та життя, і Він підходить до цих питань із принципами. Якщо ці принципи стосуються тем виживання людей, життя-входження людей, поклоніння Богу, чи можна сказати, що всі вони є істинами? (Так.) Слова, що стосуються людського знання, філософії та деяких професійних питань, які говорить Христос, не можна прямо назвати істиною, але вони відрізняються за поглядом, ставленням і принципом від того, що люди знають на ці теми. Наприклад, люди можуть ставитися до певного знання з пошаною, живучи ним, тоді як Христос може аналізувати й розпізнавати всілякі знання та правильно до них ставитися. Візьмімо, наприклад, вашу майстерність у певній професії та ваше володіння відповідними знаннями. Чого ви можете досягти, застосовуючи ці знання? Як ви застосовуєте ці знання в процесі виконання свого обов’язку? Чи задіяні тут якісь істини-принципи? Якщо ти не розумієш істини, то немає жодних принципів, і ти покладаєшся виключно на знання у виконанні свого обов’язку. Хоча Я, можливо, не є експертом у цій професії або не маю глибокого розуміння цих знань, а лише осягаю загальну ідею та знаю деякі основи, Я знаю, як застосовувати ці знання в такий спосіб і з такими принципами, щоб вони могли ефективно слугувати Божій роботі. У цьому й полягає різниця. Антихристи, оскільки вони не приймають істину, ніколи не побачать цього моменту й ніколи не зрозуміють, якою насправді є сутність Христа. Христос має Божу сутність – де саме це твердження реалізується та проявляється, як людям слід до цього ставитися, і які вигоди та здобутки люди отримують від цього? Антихристи ніколи не побачать цього аспекту. Чому так? Є найважливіша причина: як би антихристи не дивилися на плоть, у якій утілився Бог, вони бачать лише людину. Вони міряють із людського погляду, використовуючи людські знання, досвід, інтелект, інтриги та хитрощі, щоб дивитися, але як би вони не дивилися, вони не можуть побачити нічого особливого в цій людині, ані не можуть розпізнати, що Він має Божу сутність. Скажіть Мені, чи можуть вони побачити це неозброєним оком? (Ні.) А якщо вони використають мікроскоп або рентген? Тоді ймовірність того, що вони зможуть це побачити, була б іще меншою. Дехто запитує: «Якщо цього не видно неозброєним оком або під мікроскопом, чи можуть ті, хто контактує з духовним світом, це побачити?» (Ні.) Ті, хто контактує з духовним світом, можуть бачити цей світ і сприймати духів, то чому ж вони не можуть розпізнати Бога втіленого? Як ви думаєте, чи може сатана бачити Бога в духовному світі? (Так.) Як і Бог, сатана існує в духовному світі, але чи визнає він Бога як Бога? (Ні.) Чи слідує він за Богом або вірить у Нього? (Ні.) Сатана може бачити Бога щодня, але він не вірить у Нього й не слідує за Ним. Тож, навіть якби ті, хто контактує з духовним світом, могли бачити Духа Божого, чи визнали б вони цього Духа як Бога? (Ні.) Чи розв’язує це пояснення корінь проблеми? (Так.) У чому тут корінь? (Вони не визнають Бога й не бояться Його.) У глибині душі антихристи не визнають Бога. Їхні предки, саме їхнє коріння, не визнавали Бога. Навіть маючи Бога прямо перед очима, вони не визнають Його й не поклоняються Йому. То як же вони могли б поклонятися Богу втіленому, який виглядає таким звичайним і незначним? Вони абсолютно не могли б. Тому, які б засоби антихристи не використовували, щоб побачити, це марно. З того часу, як Бог розпочав Свою роботу, і донині Бог сказав так багато слів і виконав таку велику роботу. Хіба це не найбільша ознака й диво в людському світі? Якби антихристи могли це визнати, вони б давно повірили; вони б не чекали дотепер. Чи є ті, хто думає: «Антихристи просто не бачили достатньо справжніх діянь Бога, тому вони залишаються непереконаними; якби Бог показав деякі ознаки й дива, дав їм побачити, яким насправді є духовний світ, і якби вони побачили справжню особу Бога й те, що всі Його слова здійснилися, тоді б вони визнали Бога й послідували за Ним»? Чи так це? Змагаючись із Богом у духовному світі стільки років і не будучи переконаними, чи раптом антихристи скорилися б лише за кілька років? Це неможливо; їхня природа-сутність незмінна. Бог утілений виконав стільки роботи й сказав стільки слів, але ніщо з цього не може їх підкорити, ані не можуть вони визнати ідентичність і сутність Бога. Це їхня вроджена природа. На що вказує ця природа? Це означає, що такі люди, як антихристи, вічно вестимуть війну проти Бога, істини та позитивних речей, борючись до самого кінця, не зупиняючись до самої смерті. Хіба вони не є законними об’єктами знищення? Що означає «не зупиняючись до самої смерті»? Це означає, що вони радше помруть, ніж визнають Божі слова істиною, вони радше помруть, ніж скоряться Богу. Це заслуговує на смерть.

Щодо Христа, цієї звичайної людини, антихристи проникливо спостерігають за Ним не лише зовні, а й зсередини. Тож коли Христос говорить і діє, антихристи демонструють різноманітну поведінку. Давайте розвінчаємо їхню природу-сутність через різні прояви, які антихристи демонструють у відповідь на мовлення та дії Христа. Наприклад, коли Христос бесідує з людьми про роботу та істини-принципи, Він згадує деякі конкретні практики. Вони стосуються того, як люди мають конкретно виконувати та втілювати завдання в процесі виконання свого обов’язку. Загалом кажучи, жодне завдання не полягає в тому, щоб обговорити теорію, вигукувати гасла, підбадьорювати всіх, а потім змусити всіх скласти присягу, і на цьому все; кожне завдання, пов’язане з обов’язком, є складним і містить певні деталі. Наприклад: як обрати правильну людину; як поводитися з різними станами людей і як ставитися до них; як розв’язувати різні проблеми, що виникають у процесі виконання обов’язку, згідно з принципами; як досягти гармонійної співпраці між людьми, не діючи самовільно й по-диктаторськи або не поводячись свавільно й примхливо; і так далі, охоплюючи різні теми. Коли людям потрібно реалізувати конкретну роботу, про яку Христос бесідував, і взяти на себе відповідальність за конкретні проєкти, вони можуть зіткнутися з труднощами. Вигукувати гасла й проповідувати доктрини легко, але фактичне втілення не таке просте. Принаймні, людям потрібно докласти зусиль, заплатити ціну й витратити час, щоб насправді піти й виконати ці завдання. Це передбачає, з одного боку, пошук підхожих людей, а з іншого – вивчення відповідної професії, дослідження загальних знань і теорій, пов’язаних із різними професійними аспектами, а також конкретних методів і підходів до роботи. Крім того, вони можуть зіткнутися з деякими складними питаннями. Зазвичай нормальні люди, почувши про ці труднощі, почуваються певною мірою наляканими, відчуваючи певний тиск, але ті, хто вірний і покірний Богу, зіткнувшись із труднощами й відчуваючи тиск, мовчки моляться в своїх серцях, просячи Бога про скерування, про зміцнення їхньої віри, про просвітлення та допомогу, а також просячи про захист від помилок, щоб вони могли проявити вірність та докласти максимум зусиль задля досягнення чистої совісті. Однак такі люди, як антихристи, не такі. Коли вони чують від Христа про конкретні упорядкування в роботі, які їм потрібно реалізувати, і що робота має певні труднощі, вони починають внутрішньо опиратися й не бажають продовжувати. Як виглядає це небажання? Вони кажуть: «Чому зі мною ніколи не трапляється нічого доброго? Чому мені завжди дають проблеми та ставлять вимоги? Мене вважають неробою чи рабом, яким можна командувати? Мною не так легко маніпулювати! Ти так легко про це говориш, чому б тобі самому не спробувати це зробити!» Це покора? Це ставлення прийняття? Що вони роблять? (Опираються, противляться.) Як виникають ці опір і противлення? Наприклад, якби їм сказали: «Іди купи кілька кілограиів м’яса й приготуй для всіх тушковану свинину», чи противилися б вони цьому? (Ні.) Але якби їм сказали: «Сьогодні йди й оброби ту землю, і під час обробітку тобі потрібно спочатку завершити прибирання каміння, перш ніж ти зможеш поїсти», вони б стали неохочими. Щойно це пов’язано з фізичними труднощами, складністю чи тиском, їхнє обурення випливає на поверхню, і вони стають неохочими продовжувати; вони починають опиратися й скаржитися: «Чому зі мною не трапляється нічого доброго? Коли настає час для легких чи неважких завдань, чому мене не помічають? Чому мене обирають для важкої, втомливої чи брудної роботи? Це тому, що я здаюся простодушним і мною легко попихати?» Ось де починається внутрішній опір. Чому вони так опираються? Яка «брудна й втомлива робота»? Які «труднощі»? Хіба все це не є частиною їхнього обов’язку? Кому доручено, тому й слід це робити; що тут обирати? Хіба це навмисне створення труднощів для них? (Ні.) Але вони вважають, що це навмисне створення труднощів для них, що їх ставлять у скрутне становище, тому вони не приймають цей обов’язок від Бога й не бажають його приймати. Що тут відбувається? Чи це тому, що, коли вони стикаються з труднощами, коли їм треба терпіти фізичні страждання й вони більше не можуть жити в комфорті, вони починають чинити опір? Чи це безумовна покора без скарг? Вони стають неохочими за найменших труднощів. Усьому, чого вони не хочуть робити, будь-якій роботі, яку вони сприймають як важку, небажану, принизливу чи зневажену іншими, вони люто опираються, усе це вони заперечують і від усього цього відмовляються, не виявляючи ані найменшої покори. Перша реакція антихристів, коли вони стикаються зі словами Христа, Його наказами чи принципами, про які Він бесідує, – щойно це створює їм труднощі або вимагає від них страждати чи платити ціну – це опір і відмова, відчуття відрази в серцях. Однак, коли йдеться про речі, які вони готові робити або які приносять їм вигоду, їхнє ставлення не таке. Антихристи прагнуть упиватися комфортом і виділятися, але чи радіють вони й охоче приймають, коли стикаються зі стражданнями плоті, необхідністю платити ціну чи навіть ризиком образити інших? Чи можуть вони тоді досягти абсолютної покори? Анітрохи; їхнє ставлення – це цілковитий непослух і непокірність. Коли такі люди, як антихристи, стикаються з речами, яких вони не хочуть робити, речами, які не відповідають їхнім уподобанням, смакам чи власним інтересам, їхнє ставлення до слів Христа стає ставленням категоричної відмови та цілковитого опору, без жодного сліду покори.

Деякі люди, слухаючи, як говорить Христос, починають формувати думки: «Чому Христос каже це? Як Він може ставитися до цієї справи з такого погляду? Як Він може мати таку думку, як Він може так визначати щось? Це теж істина? Це теж Божі слова? Я так не думаю. Те, як Бог говорить у Біблії, записано інакше, з певним родом раціональності, без заглиблення в ці детальні й тривіальні справи. Чому Христос так говорить? Завжди йдеться про деталі та аналіз деталей; чи може Бог справді так говорити?» У них немає уявлень щоразу, коли вони читають Божі слова, і вони думають: «Це Божі слова; я мушу покладатися на них, щоб здобути життя, спасіння та благословення». Однак коли вони насправді взаємодіють із Христом, вони починають формувати думки про Його погляди, коментарі та ставлення до деяких справ, а також про Його способи поводження з певними людьми, і ці думки можна вважати людськими уявленнями. Коли антихристи породжують у своїх серцях уявлення, чи моляться вони до Бога, щоб Він обтинав їхні уявлення? Зовсім ні. Вони постійно міряють слова Христа своїми власними уявленнями, без жодного натяку на покірне серце. Тож коли в них з’являються уявлення про Христа, вони починають відчувати внутрішній опір і поступово стають ворожими до Христа. Коли виникає така протидія, чи ще планують антихристи коритися? Чи ще планують вони приймати? У своїх серцях вони починають опиратися, думаючи: «Хм, тепер у мене є на тебе важіль. Хіба ти не маєш бути богом? Хіба всі твої слова не є істиною? Виявляється, ти також міркуєш логічно, коли щось робиш, і ти судиш про справи на основі того, що бачиш своїми очима. Твої дії не відповідають сутності бога!» Вони починають відчувати внутрішній непослух. Коли цей непослух виникає, він виявляється зовні. Вони можуть сказати: «Те, що ти кажеш, здається правильним, але мені потрібно перевірити божі слова, щоб побачити, що він про це каже. Мені потрібно помолитися до бога, щоб побачити, як він мене поведе. Мені потрібно почекати й пошукати, щоб побачити, як бог мене скерує та просвітить. Щодо того, що ти сказав, я більше не буду до цього уважним, і це не може бути основою для моїх дій». Що це за прояв? (Заперечення Христа.) Вони заперечують Христа, але чому вони досі читають «Слово являється у плоті»? (Боже, я думаю, вони визнають лише невизначеного Бога на небі й відверто заперечують Христа на землі.) Антихристи послідовно живуть у порожніх словах і доктринах, шануючи величного, невидимого Бога. Тому вони високо шанують і поважають писані слова, які є записаними висловами Христа, але вважають Христа, який є настільки звичайним, наскільки це можливо, таким, що не має жодного статусу в їхніх серцях. Хіба це не суперечливо? Коли вони виношують уявлення про Христа, вони кажуть: «Мені потрібно помолитися й пошукати, щоб побачити, що кажуть божі слова». Визнаючи лише Божі слова, але не Христа, хто вони такі? (Антихристи.) Незалежно від того, наскільки значущими чи глибокими є їхні уявлення про слова Христа, щойно ці слова надруковані, їхні уявлення зникають. Щойно слова стають текстом, вони поклоняються їм як Богу. Хіба це не та сама помилка, якої припускалися фарисеї та ті, хто в релігійних колах? Нерозуміння істини полегшує виникнення цих проявів та уявлень. Після того, як у антихристів з’являються уявлення, їхні серця не можуть коритися; немає покори, є лише опір.

За яких обставин звичайні люди породжують уявлення, або ж які люди схильні породжувати уявлення? Одні – це ті, хто не розуміє Божих слів, а інші – ті, хто не має духовного розуміння й не приймає істину; вони схильні породжувати уявлення. Щойно з’являються уявлення, вони починають опиратися в серці. Наприклад, Я можу сказати людям робити щось у певний спосіб, з огляду на тогочасні передумови, середовище та людські потреби. Пізніше, з плином часу та зміною ситуацій, спосіб і метод уладнання справи також можуть змінитися. Однак ця зміна дає антихристам нагоду породити уявлення: «Раніше ти казав так, оголошував це істиною й велів людям так практикувати. Ми нарешті зрозуміли й змогли практикувати та дотримуватися цього, думаючи, що маємо надію на благословення, а тепер ти кажеш нам робити інакше – що це означає? Хіба ти не мучиш нас? Хіба ти не ставишся до нас, як не до людей? То як же правильно це робити?» Будь-яка зміна в методі, підході чи твердженні може розлютити деяких людей – це особи, які зовсім не розуміють істину й не можуть її сприйняти. Вони вимірюють усе, що робить Бог, старими поглядами, старими теоріями, деякими людськими моральними стандартами, стандартами совісті й навіть певним логічним мисленням та людськими знаннями. Коли все це суперечить тому, що сказав Христос, або коли в процесі виникають розбіжності, вони не знають, як із цим упоратися. Коли нормальні люди не впевнені, як діяти далі, їм слід уміти спершу заспокоїтися й прийняти, а потім поступово шукати того, щоб зрозуміти. Однак антихристи не такі. Вони спочатку чинять опір, а потім моляться перед невизначеним Богом, вдаючи, ніби практикують істину й дуже люблять Бога. Яка мета їхньої молитви? Знайти достатньо доказів, щоб заперечити слова Христа, засудити й розкритикувати сказане Ним, щоб досягти душевного спокою. Ось як вони розв’язують проблему своїх уявлень. Чи може це розв’язати проблему їхніх уявлень? (Ні.) Чому ні? (Тому що вони не приймають істину. Вони не шукають істини в Божих словах, а намагаються заперечити Бога.) Саме так, вони не розв’язують проблему своїх уявлень ані зі ставленням прийняття істини, ані у спосіб, що приймає істину. Їхні уявлення не відкидаються; вони залишаються в їхніх серцях. Тому такий підхід ніколи не розв’яже проблему їхніх уявлень, ніколи не дозволить їм позбутися своїх уявлень. Натомість ці уявлення накопичуються з часом; із плином часу та збільшенням кількості років їхньої віри в Бога в них з’являється дедалі більше уявлень та фантазій. Отже, їхнє ставлення до Христа, до цієї звичайної людини, неминуче дедалі більше обтяжується тягарем уявлень. Водночас бар’єр у їхніх серцях щодо Христа та їхнє обурення на Нього також зростають. Що вони можуть зрештою здобути, несучи ці бар’єри та уявлення під час виконання своїх обов’язків, відвідування зібрань та їдження й пиття Божих слів? Окрім того, що їхні бажання благословень зростають із кожним днем, вони не здобувають нічого.

Чи є у вас якісь уявлення про Христа? Вимоги людей до Бога формують їхні уявлення про Христа. Звідки беруться ці вимоги? Вони виникають з людських амбіцій, жаги, уявлень та фантазій. Отже, які уявлення породжують люди? Вони вірять, що Христові слід казати те чи інше, що Йому слід говорити й діяти в той чи інший спосіб. Наприклад, коли хтось почувається негативно налаштованим і слабким, він може подумати: «Хіба Бог не є любов’ю? Бог – наче любляча мати, наче співчутливий батько; Бог має давати людям утіху. Забудьмо про Бога на небесах; Він недосяжний. Тепер, коли Бог прийшов на землю, люди мають цей зручний доступ. Оскільки я негативно налаштований, мені треба прийти до Бога й вилити свою душу». І, виливаючи свою душу, вони проливають сльози, говорять про свої труднощі, слабкості й відкрито обговорюють свій розбещений характер. Чого насправді шукають люди у своїх серцях? Вони хочуть бути втішеними, хочуть чути приємні слова, хочуть, щоб Бог сказав слова, які полегшать їхній смуток, підбадьорять їх, принесуть утіху й зупинять їхні негативні почуття. Хіба не так? Особливо певний тип людей плекає таку фантазію: «Для людей слабкість і негатив – це саме те, чим вони є, але для Бога лише одне речення може повністю освіжити людину, усі клопоти й печалі в її серці миттєво зникають. Слабкість і негатив розвіються, як дим, і вона зможе бути сильною перед лицем будь-чого, більше не буде слабкою чи загрузлою в негативі, буде непохитною у своєму свідченні. Ну що ж, нехай Христос говорить!» Скажіть Мені, що Я маю сказати, зіткнувшись із такою ситуацією? З одного боку, Мені треба з’ясувати, чому ця людина негативно налаштована і який обов’язок вона виконує; з іншого боку, Мені слід побесідувати про принципи, яких слід дотримуватися в процесі виконання свого обов’язку. Хіба це не чітке роз’яснення? Деяким дурним і впертим, хто не приймає істину, треба сказати щось дисциплінарне, щоб їх підштовхнути, підбадьорити. Водночас також необхідно розвінчати природу-сутність такого типу людей, щоб вони зрозуміли, що означає постійно бути негативно налаштованими й чому вони вічно негативно налаштовані. Якщо Я скажу, що ті, хто завжди негативно налаштований, – це люди, які не приймають істину, які не люблять істину, чи зможуть вони знайти втіху, почувши це? (Ні.) Припустімо, що Я сказав таке: «Постійно бути негативно налаштованим – це нормально. Це дитячий прояв; це як дитина, що несе тягар дорослого й через цю вагу стає постійно негативно налаштованою. Ти маєш малий духовний зріст, ти молодий і мало що пережив, тому тобі треба вчитися поступово. Ба більше, твої батьки також несуть відповідальність; вони тебе погано навчили, тому це не твоя провина». Вони могли б тоді запитати: «То який же це мій розбещений характер?» «Це не розбещений характер; просто ти занадто молодий і походиш із хорошої родини; ти розпещений і розніжений. За кілька років, коли ти виростеш, усе налагодиться». Чи почувалися б вони втішеними, почувши це? Якби Я додав міцні обійми й передав трохи позитивної енергії, хіба їм не стало б тепло на душі? Так вони відчули б, що пережили Божі любов і тепло. Але Христос зазвичай так не чинить. Він міг би так зробити для старших дітей як форму втіхи, але для кожного дорослого Він так не діяв би; це називалося б дурити нерозумного. Натомість Він говоритиме по суті, покаже тобі шлях, роз’яснить, що відбувається насправді, і дозволить тобі вільно обирати. Якою людиною ти є, таким шляхом ти йдеш. Дивлячись на сутність усього, що робить Христос, Він не обманює людей і не грається з ними, але вони не можуть цього прийняти. Вони не дивляться фактам в обличчя, проте саме в цьому полягає сутність Христа; Він може діяти лише так. Якщо люди не можуть цього прийняти, хіба це не створює конфлікту між людьми й Богом? Якщо вони не можуть досягти своєї мети й до того ж не приймають істину, хіба це не створює бар’єр? (Так.) Це застрягає в серцях людей. Люди спочатку думали, що Бог дуже люблячий, ніжний, як мати чи бабуся. Але тепер, бачачи, що все не так, і не відчуваючи анітрохи тепла, вони занепадають духом. Чи може здійснитися їхня фантазія, що «лише одне речення від Христа може витягнути мене з негативу»? «Щойно Христос прийде, щоб розв’язати мої проблеми, я гарантую, що мені миттєво стане тепло на душі, і я більше ніколи не буду негативно налаштованим; усе стане зрозумілим, і відкриється шлях». Чи реалістична ця фантазія? Чи можна досягти цієї мети? (Ні.) Тому в цій справі, якщо люди завжди покладатимуться на свої уявлення та фантазії, нічого не вийде; вони мусять шукати істину, щоб розв’язати проблему.

Деякі люди роблять щось за лаштунками, а коли зустрічають Мене, кажуть Мені: «Я вчинив гріх розпусти, коли був підлітком». Я кажу: «Будь ласка, не кажи Мені про це. Молися щиро наодинці й по-справжньому покайся, тоді проблема буде розв’язана, і Бог не згадає цього. Тобі не треба казати Мені це в обличчя; Я не заглиблююся в такі речі». Коли Я не даю їм говорити, у них з’являються думки: «Ти справді Бог? Моє серце таке щире, палаюче серце, а Ти облив його відром холодної води. Я просто хотів відверто поговорити з Тобою, чому Ти не слухаєш? Було б добре, якби Ти послухав; у мене є ще подробиці». Я кажу: «Кінцева мета сповіді у твоїх гріхах – покаятися, а не переказувати численні подробиці. Якщо ти справді покаявся глибоко в серці, форма не має значення; проходити через цей процес марно. Роз’яснення Мені всіх подробиць та обставин не означає, що ти покаявся. Якщо ти справді покаявся, то навіть якщо ти нічого не скажеш, ти однаково покаявся. А якщо ти не покаявся, то це буде марно, навіть якщо ти про це розкажеш». Деякі люди не розуміють, думаючи, що Я хочу чути все, наприклад, про те, що вони були нечистими, крали або засуджували й підставляли інших до того, як увірували в Бога. Вони думають, що Я готовий слухати про всі ці особисті життєві справи, що Я хочу знати й бачити найглибші думки кожного та всі вчинки, які вони робили, добрі чи погані. Хіба це не людське уявлення? Вони помиляються. Мені потрібно знати лише про розбещені характери людей, їхню сутність і шлях, яким вони йдуть; цього достатньо, щоб владнати важливу справу їхнього спасіння. Немає потреби знати про теперішнє чи наступне життя кожної людини; немає потреби в таких подробицях. Люди припускають: «Ти також нормальний і практичний. Є деякі речі, яких Ти не знаєш, тож, можливо, Ти хочеш зрозуміти сімейне походження кожної людини, середовище, в якому вона виросла, і ці особливі переживання під час дорослішання, щоб знати їх досконало для роботи, щоб отримати важіль, за допомогою якого можна судити й розвінчувати їх». Хіба це так? (Ні.) Деякі люди, несучи ці уявлення та фантазії, завжди хочуть поділитися зі Мною своїми минулими вчинками, коли зустрічають Мене, кажучи: «О, Ти не знаєш, моя родина раніше була такою…». Я кажу: «Не говори про справи своєї родини; поділися якимось досвідом віри в Бога». Інші кажуть: «О, Ти не знаєш, у мене раніше було так багато партнерів», або: «Ти не знаєш, кого я раніше підставив». Чи корисно говорити про це? (Ні.) Вони думають, що втілений Бог справді хоче знати про ці справи, прагне зрозуміти всю ганебну поведінку серед людей та різноманітні детальні аспекти занепалого життя людей. Зустрічаючи таких людей, Я кажу їм: «Якщо ти хочеш сповідатися й покаятися, молися перед Богом наодинці, не кажи Мені. Я відповідальний лише за те, щоб навчити тебе, як добре виконувати свій обов’язок і як поклонятися Богу в реальному житті, щоб допомогти тобі досягти спасіння. Ми можемо говорити про все, що з цим пов’язано, коли зустрічаємося, але краще не згадувати про сторонні справи». Почувши це, деякі люди починають думати: «Бог справді не має любові, Бог нетерпимий». Яка людина, на їхню думку, має любов? Голова квартального комітету – той, хто спеціально займається повсякденними дріб’язковими справами інших людей. Хіба Я маю займатися такими речами? Мене ці справи зовсім не хвилюють! Як ти живеш, що їси й носиш, як заробляєш гроші, твоє економічне становище, як ти ладнаєш із сусідами – Я зовсім у це не втручаюся. Таке ставлення люди мають до Христа, коли плекають уявлення. Особливо, коли вони породжують уявлення щодо слів Христа або коли слова Христа повністю суперечать їхнім власним уявленням, антихристи не відмовляються від своїх уявлень і не приймають істину, не аналізують свої уявлення й не шукають істини; натомість вони чіпляються за свої уявлення й таємно засуджують у своїх серцях те, що каже Христос.

У цей останній період Бог виконує роботу суду в останні дні. У міру поширення Божого Євангелія Царства в Божому домі з’явилося чимало напрямків роботи, пов’язаних із різними професіями, як-от робота, пов’язана з музикою, робота з текстами, робота над виробництвом фільмів тощо. У ході цієї роботи Христос також брав участь у деяких робочих завданнях, пов’язаних із цими професіями, звісно, переважно забезпечуючи наставництво та визначаючи напрямок різних робочих завдань; Він працює в цих межах. Неминуче, що Христос може бути не знайомий із деякими знаннями чи загальною інформацією, пов’язаною з цими сферами, і можуть бути деякі речі, яких Він не розуміє. Хіба це не цілком нормально? Для більшості людей це здається абсолютно нормальним і не є великою справою, тому що всі перебувають у процесі навчання, і під Божим керівництвом усі види робіт можуть ставати лише дедалі кращими, і буде вироблятися дедалі більше готових і високоякісних виробів. Але для антихристів це не дрібниця. Вони кажуть: «Ти зовсім не знайомий із певною сферою, навіть невіглас у ній. Яке ти маєш право бути залученим, скеровувати й наставляти нас? Чому твоє слово має бути остаточним? Чому нам усім тебе слід слухати? Хіба слухати тебе – це обов’язково правильно? Хіба ми не підемо хибним шляхом і не зробимо помилок у роботі, якщо слухатимемо тебе? Я в цьому дуже сумніваюся». Коли Христос дає настанови в роботі, деякі люди ставляться до цього зі скептицизмом: «Давайте спочатку подивимося, чи є в Його словах сенс і чи відповідають вони належній компетенції, і чи перевершують вони наші власні ідеї. Якщо так, ми приймемо це й будемо слідувати Його настановам; якщо ні, ми зробимо інший вибір, знайдемо інший шлях». Однак антихристи внутрішньо плекають менталітет повної неслухняності: «Ми професіонали, працюємо в цій галузі багато років. Ми могли б виконати це завдання із заплющеними очима. Слідувати твоїм настановам – це просто робити щось для годиться, чи не так? Навіщо нам тебе слухати? Хіба твої пропозиції – це не просто казенщина? Якби ми тебе слухали, хіба це не змусило б нас здаватися некомпетентними? Але зараз усі слухають, і я не можу встати й заперечити тобі, оскільки це може призвести до того, що зі мною розберуться як з антихристом. Тож я трохи поприкидаюся, вдам, що слухаю, зроблю щось для годиться, а пізніше продовжу, як завжди, ні на що не впливаючи». Тож, як би Христос не бесідував про істини-принципи, як би чітко Він не пояснював, антихристи завжди мають власні усталені ідеї й завжди вірять, що розуміють професію, що вони експерти в цій галузі, і тому не розуміють, у чому полягають істини-принципи, про які бесідує Христос. Щоразу, коли Христос дає настанови щодо роботи, пов’язаної з їхніми професіями, це стає для антихристів моментом для порівняння своїх здібностей і талантів із Христом. Гірше того, іноді, коли Христос говорить про справи, пов’язані з їхніми професіями, антихристи вбачають у цьому прояв невігластва Христа, і вони таємно висміюють і зневажають Христа, мимоволі відчуваючи ще більший опір і відразу до настанов Христа у своїй роботі. Вони в душі цілковито непереконані й кажуть: «Ти кажеш нам робити те й те, але що ти знаєш? Чи взагалі розумієш ти різні етапи, пов’язані з цими сферами? Чи знаєш ти конкретні деталі того, як вони працюють? Коли ти скеровуєш нас у виробництві фільмів, чи ти знаєш, як грати достовірно або як записувати звук?» Щоразу, стикаючись із цими справами, антихристи не слухають у серці щиро істини-принципи, пов’язані з кожною професією. Натомість вони таємно змагаються з Христом усередині, навіть стоять осторонь, щоб висміювати й глузувати з Христа, а їхні серця сповнені неслухняності. Коли вони беруться за виконання своєї роботи, вони поверхово проходять через процес, спочатку переглядаючи нотатки Божої бесіди, щоб побачити, що сказав Бог, а потім просто починають працювати, роблячи все по-старому. Дехто може сказати: «Бог так не казав, чому ти робиш це так?», на що вони відповідають: «Бог так не казав, але хіба бог знає реальну ситуацію? Хіба не ми – саме ті, хто має це робити? Що знає бог? Бог дав лише принцип, але ми маємо діяти відповідно до реальної ситуації. Навіть якби бог був тут, нам однаково довелося б діяти так. Ми слухаємо божих слів, коли вони стосуються істини, але коли йдеться про професійну роботу й не стосується істини, ми тут головні». Вони вислухали істини-принципи, про які бесідував Бог, і занотували їх, і всі пройшли через процес і переглянули нотатки, але коли доходить до того, як слід робити, за ким останнє слово? У їхньому випадку владу має не істина, і тим паче це не має нічого спільного з владою Христа. То хто ж має владу? Владу має антихрист; останнє слово за людиною. З їхнього погляду, істина – це як повітря, просто доктрини та гасла, які мимохідь згадуються, і на цьому все – люди однаково роблять те, що їм потрібно, і так, як їм хочеться. У той момент вони дуже гарно погоджувалися, і їхнє ставлення здавалося надзвичайно щирим, але щойно доходить до реального життя, усе змінюється; усе виявляється не так, як здавалося.

Антихристи, оскільки вони постійно плекають уявлення та опір щодо втіленого Бога й усередині непереконані, у своїх серцях принципово не визнають втіленого Бога; вони вірять лише в Бога на небесах. Вони – точнісінько як Павло: він не був щиро переконаний у втіленому Ісусі, а натомість був сповнений уявлень. Ось чому в усіх листах, які він написав, він ніколи не свідчив про Ісуса, ніколи не свідчив про слова Ісуса як про істину й ніколи не обговорював, чи мав він якусь любов до Ісуса. Це те, що люди можуть бачити; Павло – справжній антихрист. Тепер ви всі можете визнати, що Павло – це класичний приклад антихриста. Навіть якщо ті, хто належить до категорії антихристів, визнають, що слова, висловлені Богом, є істиною, чи можуть вони прийняти істину? Чи можуть вони коритися Христу? Чи можуть вони свідчити про Христа? Це вже інша справа. Чи можуть вони коритися всьому, що робить Христос? Якщо Христос організовує або доручає роботу, вказуючи людям, як її виконувати, чи можуть антихристи слухатися? Ця справа викриває людей найчіткіше. Антихристи не можуть слухатися; вони нехтують словами Христа і ставляться до них легковажно. Тому, які б конкретні настанови Христос не давав або які б завдання Він не доручав для будь-якої роботи, антихристи ніколи їх не виконають. Антихристи просто не бажають коритися Христу. Як би Він не організовував роботу, вони не бажають її виконувати, завжди вважаючи свої ідеї мудрішими й думаючи, що найкраще слідувати власним планам. Якщо ти скажеш їм: «Коли стикаєтеся з ситуаціями, вам слід співпрацювати з трьома-чотирма іншими, радитися разом, більше бесідувати про істини-принципи й діяти згідно з цими принципами, не порушуючи їх», – чи слухатимуть вони? Вони зовсім не слухають; вони давно відкинули ці слова на задвірки свідомості й хочуть, щоб останнє слово було за ними. Ти кажеш їм: «Якщо є проблема, яку неможливо розв’язати, ви можете звернутися до Вишнього», але коли справді виникає проблема, і всі думають про те, щоб звернутися до Вишнього, антихристи кажуть: «Навіщо питати про таку дрібницю? Це лише потурбує Вишнє. Ми можемо впоратися самі, не треба питати! Останнє слово за мною, і я нестиму відповідальність за наслідки, якщо щось піде не так!» Як гарно звучать ці слова, але чи справді вони можуть нести відповідальність за наслідки, коли щось піде не так? Якщо робота церкви зазнає збитків, чи можуть вони нести відповідальність за наслідки? Наприклад, якщо через те, що лідери та працівники були необережними в організації зібрань, братів і сестер заарештували під час зібрання, що призвело до того, що дехто став негативно налаштованим, слабким і спіткнувся, хто може нести таку відповідальність? Чи відповідальні антихристи у своїх словах? Вони абсолютно безвідповідальні! Таке ставлення антихристи мають до роботи. Скажіть Мені, чи можуть антихристи справді прийняти слова, які говорить Христос, і коритися їм? (Ні.) Яким є ставлення антихристів у їхніх серцях до практики істини та до покори Христові? Одне слово: опір. Вони продовжують чинити опір. А який характер притаманний цьому опору? Що його породжує? Непослух – ось що його породжує. У тому, що стосується характеру, це почуття відрази до істини, це непослух у їхніх серцях, це їхнє небажання коритися. Отже, що думають антихристи у своїх серцях, коли дім Божий просить керівників та працівників навчитися співпрацювати у злагоді, а не щоб одна людина наказувала всім іншим, щоб вони навчилися обговорювати з іншими? «Обговорювати все з людьми надто складно! Я можу сам приймати рішення щодо цих питань. Працювати з іншими, обговорювати це з ними, чинити відповідно до принципів – як слабовільно й обтяжливо!» Антихристи думають, що вони розуміють істину, що їм все очевидно, що в них є своя власна проникливість і способи виконання роботи, і тому вони не здатні співпрацювати з іншими, вони нічого не обговорюють із людьми, вони все роблять по-своєму й нікому не піддаються! Хоча антихристів на словах проголошують, що вони готові коритися й готові співпрацювати з іншими, якими б хорошими не здавалися їхні відповіді зовні, наскільки приємно б не звучали їхні слова, вони не спроможні змінити свій бунтівний стан і не здатні змінити свої сатанинські характери. Однак всередині вони люто протистоять – якою мірою? Якщо пояснити мовою знання, то це явище, яке виникає при поєднанні двох об’єктів різної природи: відштовхування, яке ми можемо розтлумачити як «протистояння». Саме це є характером антихристів: протистояння Вишньому. Їм подобається виступати проти Вишнього, і вони нікому не підкоряються.

Антихристи, стикаючись зі словами Христа, мають лише одне ставлення: неслухняність; і їхній єдиний підхід – це протидія. Наприклад, Я кажу: «Наш двір досить великий і не має тіні. Взимку сонце світить усюди, дозволяючи людям грітися на сонці, але влітку стає трохи спекотно. Купімо дерева, такі, що швидко ростуть і в майбутньому даватимуть багато тіні, і які відносно чисті й естетично привабливі». Скільки тут принципів? (Три.) Один – щоб дерева швидко росли, інший – щоб дерева були чистими й відносно гарними, і ще один – щоб у майбутньому вони давали багато тіні, тобто мали густі гілки й листя. Людям треба лише втілити ці три принципи; щодо того, скільки купувати, де садити і які породи дерев, Я їх також поінформував. Чи легко виконати це завдання? (Так.) Чи вважається це завдання складним? (Ні.) Це не складне завдання. Чому воно не складне? Є місця, де продають дерева, Божий дім надає кошти, і всі основні умови для купівлі дерев виконані. Залишається лише, щоб люди це реалізували; у цьому завданні немає нічого складного. Але для антихриста є складність: «Що? Купувати дерева? Витрачати гроші лише заради тіні й щоб зробити середовище гарнішим? Хіба це не жадання плотського комфорту? Ці гроші – пожертва богу, хіба можна їх так необачно витрачати? Що поганого в невеликій спеці? Сонце створив бог; хіба грітися на сонці смертельно? Це називається приймати сонячне світло й насолоджуватися дощем. Якщо не хочеш бути на сонці, сиди всередині. А тепер ти хочеш витрачати гроші на цей комфорт – ти, мабуть, мрієш!» Вони розмірковують: «У цьому питанні останнє слово не за мною; якщо я прямо заперечу, це буде недобре. Мене можуть засудити, та й інші можуть не погодитися. Тож я повідомлю про це команді з прийняття рішень. Також було б найкраще, щоб брати й сестри теж висловили свою думку. Якщо команда з прийняття рішень схвалить, то ми купимо дерева; якщо ні, то не будемо купувати, навіть якщо брати й сестри погодяться». Вони збирають усіх разом, згадують про цю справу, а потім дають усім обговорити й висловити свою думку. Усі кажуть: «Купувати дерева – це добре; усі виграють». Антихрист чує це й каже: «Чим це добре? Хіба може бути добре лише тому, що всі виграють? За чиї гроші всі виграють? Це витрачання божих грошей; хіба це не марнування пожертв? Чи відповідає це принципам?» Усі розмірковують: «Марнувати пожертви заради загальної вигоди, заради інтересів людей, справді здається дещо недоречним». Після довгих обговорень було прийнято остаточне рішення – не купувати дерева. Гроші треба заощадити; хто б не наказав, цього робити не можна. Після такого обговорення було зроблено висновок. Який висновок? «Щодо наказу христа цього разу, наше остаточне рішення – виступити проти; ми не будемо витрачати пожертви й не змарнуємо ані копійки грошей божого дому. Конкретно кажучи, це означає, що ми не купуватимемо дерева, ми не садитимемо дерева у дворі». Таке рішення було ухвалено. Через кілька днів Я помічаю, що дерева ще не куплені, тож питаю: «Чому ви не купили дерева?» «А, скоро купимо». Коли настає сезон, і на деревах інших людей уже з’явилося листя, чому вони досі не купили жодного? Розпитавши, Я дізнаюся, що після обговорення вони не погодилися купувати дерева; Мої слова були марними. Порадившись, обговоривши й проаналізувавши, усі колективно вирішили відхилити Мій наказ, маючи на увазі: «Тут вирішуємо ми. Ти стій осторонь. Це наш дім, він не має до тебе жодного стосунку». Що це за підхід? Хіба це не протидія? До якої міри вони протистоять? У них є підстава, вони стверджують, що не марнують ані копійки грошей Божого дому, не витрачають Божих пожертв. Що ви думаєте про цю підставу? Чи правильні ці слова? (Ні.) Часто ті, хто марнує й неправомірно використовує пожертви, – це саме ці антихристи. Вони хочуть, щоб останнє слово було за ними, тому вигадують такий набір теорій, щоб увести в оману тих, хто дурний, неосвічений і не має здатності до розпізнання. І справді, деякі люди потрапляють на цей гачок і діють згідно з їхніми словами, тоді як слова Христа зазнають завад і саботажу з боку антихристів, що спричиняє затримки у виконанні. У чому корінь цієї проблеми? Ключ полягає в тому, що обрані Богом люди не бачать наскрізь лицемірства антихристів, завжди вводяться в оману поверхневим аспектом справ, не спроможні збагнути сутність речей. Антихристи тиранічно чинять перешкоди серед цих людей, що призводить до того, що деякі з обраних Богом людей, які не мають здатності до розпізнання, часто вводяться в оману й контролюються ними.

Кожне конкретне влаштування роботи та кожен наказ, який Христос дає в церкві, можна швидко виконати, якщо немає антихристів, які чинять завади. Однак, щойно втручається антихрист, завдання затримується й не може бути виконане. Іноді влаштування й накази, які Христос призначає для виконання людьми, антихристи відверто відкидають під якимось приводом. Роблячи це, вони вдаються до форми ухвалення рішень за участю всіх, кажучи: «Це було ухвалено голосуванням братів і сестер; це результат колективного рішення, а не лише моє слово». Який у цьому підтекст? Це натякає на те, що рішення братів і сестер відповідають істині, і що, коли виникає питання, колективне рішення братів і сестер означає, що владу тримає істина. Але коли відповідальний антихрист виступає проти того, що каже Христос, чи це той випадок, коли істина тримає владу? Очевидно, що насправді владу тримає антихрист. Хіба не абсурдно й не лукаво казати, що істина тримає владу, коли антихрист контролює всю ситуацію? Антихристи справді вправні в маскуванні! Коли Христос просить їх щось утілити, і всім стає відомо, що це Божа справа, що Він діє з турботою про всіх, і всі вдячні за Божу благодать, це дратує й бентежить антихристів. Тоді вони ламають голову в пошуках способів завадити й саботувати. Однак якщо ініціатива виходить від них і закінчується тим, що всі глибоко вдячні й цінують їх, вони втілюють її активніше за будь-кого, будучи готовими стерпіти будь-які страждання. Хіба такі люди, як антихристи, не огидні? (Так.) Що це за характер? (Нечестивий характер.) Антихристи здатні маскуватися, вдаючи з себе добрих людей, щоб уводити в оману й приваблювати інших, навіть вдаючи, ніби вони практикують істину. Це нечестя. Яку істину ти практикуєш? Ти відкидаєш слова й накази, дані Христом, нездатний коритися й виконувати їх. Де та істина, яку ти, за твоїми словами, практикуєш? Чи ти віруючий у Бога? Чи ставишся ти до Бога як до Бога? Бог, у Якого ти віриш, – не твій колега, не твій співробітник, не твій друг; Він – Христос, Він – Бог! Хіба ти цього не визнаєш? Завжди піддаючи аналізу й проникливому спостереженню слова Христа, намагаючись розпізнати їхню правильність, зважуючи всі за і проти – хіба ти не займаєш неправильну позицію? Антихристи вправні в проникливому спостереженні за словами людей ї їх аналізі, і зрештою вони застосовують це невпинне проникливе спостереження до Христа. Проникливо спостерігати за Христом і ставитися до Нього в такий спосіб – чи є вони послідовниками Бога? Хіба вони не просто маловіри? Вони завжди проникливо спостерігають за Христом, але чи можуть вони зрозуміти божественну сутність Христа? Що більше вони проникливо спостерігають за Христом, то більше сумнівів у них виникає, і зрештою вони визначають, що Христос – звичайна людина. Чи залишилася в них хоч якась справжня віра чи покора? Зовсім ні. У серці антихриста Христос вважається лише звичайною людиною. Ставитися до Христа як до людини здається їм природним, тому вони вважають, що можуть нехтувати словами й наказами Христа, не брати їх до серця, а лише виносити на обговорення й проникливе спостереження під час зібрань. Зрештою, саме антихрист, а не Бог, вирішує, як усе робити. Ким вони бачать Христа? Вони бачать Його лише як звичайного лідера, зовсім не ставлячись до Христа як до Бога. Хіба це не тієї ж природи, що й віра Павла в Бога? Павло ніколи не ставився до Господа Ісуса як до Бога, ніколи не їв і не пив Його слів, ані не прагнув коритися Господу Ісусу. Він завжди думав, що для нього жити – це христос, намагаючись замінити Господа Ісуса, і, як наслідок, він отримав Боже покарання. Оскільки ти прийняв, що Христос – це втілений Бог, тобі слід коритися Христові. Незалежно від того, що каже Христос, тобі слід приймати й коритися, а не досліджувати й обговорювати, чи правильні Божі слова, чи відповідають вони істині. Божі слова призначені не для того, щоб ти їх аналізував і піддавав їх проникливому спостереженню, а для того, щоб коритися їм і втілювати їх. Як саме робити справи й як визначати кроки для втілення – ось сфера вашої бесіди й обговорення. Оскільки у своїх серцях антихристи завжди сумніваються в божественній сутності Христа й завжди мають непокірний характер, коли Христос просить їх щось робити, вони завжди ретельно вивчають і обговорюють це й просять людей визначити, праві вони чи ні. Це серйозна проблема? (Так.) Вони не підходять до цього з погляду покори істині; натомість вони підходять до цього, противлячись Богові. Таким є характер антихристів. Коли вони чують заповіді та влаштування щодо роботи Христа, вони не приймають їх і не коряться їм, а починають обговорювати їх. А що саме вони обговорюють? Чи обговорюють вони те, як практикувати покору? Вони обговорюють те, чи є правильними слова та заповіді Христа, і досліджують, чи їх слід виконувати. Чи полягає їхнє ставлення в бажанні насправді виконати ці слова та заповіді? Ні, вони хочуть заохотити більше людей бути схожими на них та не виконувати їх. А хіба їх виконання не є практикуванням істини покори? Очевидно, що ні. То ж що вони роблять? (Протидіють.) Вони не тільки самі протидіють Богові, вони також прагнуть добитися колективної протидії. Така природа їхніх дій, чи не так? Колективне протидія: зробити всіх такими ж, як вони, змусити всіх думати так, як вони, говорити так, як вони, вирішувати так, як вони, колективно протистояти рішенню й заповідям Христа. Таким є спосіб дій антихристів. Віра антихристів така: «Це не злочин, якщо це роблять усі», і тому вони закликають інших протидіяти Богові разом із ними, думаючи, що в такому випадку дім Божий нічого не зможе їм зробити. Хіба це не нерозумно? Власні можливості антихристів у протидії Богові вкрай обмежені, вони всі самотні. Тому вони намагаються завербувати людей для колективного протистояння Богу, думаючи в глибині душі, що «я введу групу людей в оману та змушу їх думати й діяти так, як і я. Разом ми відкинемо слова христа, перешкоджатимемо словам божим і завадимо їм здійснитися. А коли хтось прийде перевірити мою роботу, я скажу, що всі вирішили чинити так – і тоді ми побачимо, як ти з цим впораєшся. Я не робитиму це для тебе, я не збираюся це виконувати – і подивімося, що ти зі мною зробиш!» Вони думають, що мають владу, що Божий дім нічого не може з ними вдіяти, і Христос також. Як ви думаєте, чи легко впоратися з такою людиною? Як слід поводитися з людиною такого типу? Найпростіший метод – відсторонити й розслідувати їх. Щойно диявол виявляє себе, усуньте його одним копняком, і на цьому кінець. Божий дім дозволяє тобі бути лідером, але ти не коришся й навіть наважуєшся протистояти Богові; хіба ти не диявол? Божий дім призначає тебе лідером, щоб ти виконував фактичну роботу, щоб ти корився влаштуванням роботи Божого дому і щоб ти міг добре виконувати свій обов’язок. Тобі слід приймати Божі слова й коритися їм; що б Бог не казав, тобі слід приймати й утілювати Його слова, а не протистояти Йому. Ти зробив протистояння Богові своїм обов’язком – що ж, вибач, але відсторонити тебе – найпростіше рішення. Божий дім має владу використовувати тебе, а також владу відсторонити тебе. Дехто каже: «Я чудово справлявся як лідер, чому мене відсторонили? Хіба це не те саме, що вбити осла, щойно він закінчив молоти зерно?» Чи справді ти чудово справлявся, коли тебе відсторонили? Осел, який безладно брикається й кусається і не зосереджується на належних завданнях, як би його не навчали, справді муситиме бути вбитий, щойно «він закінчить молоти зерно». А щодо того, коли його вбивати, то це залежить від його поведінки. Скажи Мені, чи хтось охоче позбудеться хорошого осла? Під час молотьби осел – найважливіший і найголовніший помічник. Коли він найбільше потрібен, чи хтось буде настільки дурним, щоб убити осла, припинити молотьбуй радше залишитися без зерна? Чи хтось так робить? (Ні.) Таке може статися лише в одній ситуації: осел не піддається навчанню й продовжує дико брикатися та кусатися, унеможливлюючи будь-яку молотьбу. Саме тоді доводиться припиняти молотьбу й убивати осла, чи не так? (Так.) Ті, хто має розпізнання в цій справі, можуть чітко це бачити. Отже, як слід поводитися з антихристами, які неслухняні, непоступливі й не виконують жодної роботи? Найпростіший метод – спочатку відсторонити їх від посад. Дехто запитує: «І відстороненням усе закінчиться?». Куди поспішати? Спостерігайте за їхньою поведінкою. Щойно їх відсторонять і вони втратять владу, якщо вони досі можуть трудитися в Божому домі, їх не виключать. Однак, якщо вони не трудяться, а натомість ще більше погіршують ситуацію, поширюючи уявлення, чинячи зло й усюди створюючи завади, то, згідно з принципами, їх необхідно виключити. Загалом, хіба ці аспекти, які проявляються в антихристах, не ненависні? (Вони надзвичайно ненависні.) А що робить їх ненависними? Ці антихристи хочуть захопити владу в домі Божому; слова Христа не можуть бути виконані ними, вони не будуть їх виконувати. Звичайно, може мати місце й інша ситуація, коли люди не спроможні коритися Христовим словам: деякі люди мають низький духовний рівень, вони не можуть зрозуміти Божі слова, коли чують їх, і не знають, як їх виконувати; навіть якщо їх навчити, як це робити, вони однаково не здатні на це. Це інша справа. Тема, на яку ми зараз спілкуємося, – це сутність антихристів, і вона не стосується того, на що здатні люди, або яким є їхній духовний рівень; вона стосується характеру та сутності антихристів. Вони цілковито протидіють Христу, улаштуванням роботи дому Божого та істинам-принципам. У них немає покори, тільки протидія. Ось що таке антихрист.

Поміркуйте й розпізнайте, до якого з раніше згаданих проявів антихристів належить така ситуація. Був один лідер, який працював щодня від світанку до сутінок, здаючись досить відповідальним. Проте його рідко бачили, що створювало враження, ніби він дуже зайнятий роботою і, ймовірно, не байдикує, нібито платить ціну за виконання свого обов’язку. Пізніше, коли з’явилася робота в їхніх житлових приміщеннях і у дворі, ми домовилися, щоб хтось скерував їх у роботі. Коли нас не було поруч, йому слід було взяти на себе ініціативу, щоб допомогти скерувати й нести відповідальність за роботу; він мав би взяти ініціативу на себе. Хіба це не розумно й не доречно? Чи маю я завжди бути там, щоб наглядати за цими домашніми справами й завданнями? (Ні.) Здебільшого ці види трудомістких завдань насправді не стосуються істини. Люди мають лише старанно працювати, не займатися руйнівними діями, бути слухняними й робити те, що просять, – це просто й легко виконати. Пізніше, коли завдання в тій місцевості були по суті завершені, але досі потрібне було постійне управління, я передав відповідальність цьому лідеру. Я сказав йому підтримувати чистоту в місцевості, забезпечуючи, щоб усе, що потребує догляду, було добре доглянуте. Було переважно дві речі: по-перше, підтримувати чистоту й охайність у всіх стаціонарних приміщеннях і кімнатах усередині та ззовні. По-друге, добре доглядати за рослинами; наприклад, поливати щойно посаджені, щоб вони не загинули, обрізати їх за потреби відповідно до сезону та їхнього росту й удобрювати, коли це необхідно. Лише ці два завдання – як ви думаєте, це багато? Чи може це бути втомливо? (Ні.) Цих двох завдань небагато; їх можна було б виконати, просто прогулявшись після їжі. Крім того, хіба ти не маєш також дбати про власне життєве середовище? Саме так і є, коли живеш як людина; ці види завдань є суттєвою частиною нормального людського життя. Тобі потрібно управляти власним життєвим середовищем. Якщо ти цього не робиш, ти нічим не відрізняєшся від тварин. Чи можна тебе тоді ще називати людиною? Тварини не управляють своїм оточенням; у них немає визначених місць для своїх тілесних потреб, ані немає в них постійних місць для їжі та сну. Люди в цьому перевершують тварин; люди управляють своїм середовищем, дбають про чистоту й мають стандарти для свого оточення. Отже, Моє прохання до нього не було надмірним, чи не так? (Так.) Доручивши ці завдання, я поїхав в інше місце, а лідер мав виконувати цю конкретну роботу. Одного дня я пішов перевірити, як управляють середовищем, і дорогою від побаченого в мене стиснулося серце, підступили роздратування й гнів! Як ви думаєте, що сталося? Що могло викликати такі емоції? (Він не виконав Божих наказів і влаштувань.) Саме так, це єдиний спосіб це сформулювати – він їх не реалізував. Протягом періоду, коли мене не було, погода не була особливо сухою, але багато щойно посаджених саджанців мали пожовкле листя, деяке навіть опадало. Що обурювало, так це те, що листя двох відомих квітучих дерев змінило колір із соковито-зеленого на багряно-червоний, майже пожовкнувши. Чи злить вас, коли ви це чуєте? Ще більш обурливо, що чиста цементна платформа біля входу була завалена кошиками, пластиковими пакетами, сміттям, дерев’яними стружками від виконаної роботи, цвяхами, інструментами – усе було розкидано, створюючи брудний і безладний хаос! Хто б не розгнівався, побачивши таку сцену? Є лише один тип людей, які б не розгнівалися, – ті, що належать до категорії тварин, без стандартів чи чутливості до свого оточення, байдужі до запаху, чистоти чи комфорту й абсолютно не усвідомлюють, що добре, а що погано. Будь-хто з нормальною людськістю, хто має стандарти щодо свого середовища та здатність мислити, розгнівався б, побачивши такий стан. Там жила велика група людей, проте вони не могли впоратися навіть із цим незначним завданням. Що це за люди? Після того, як я дав вказівки, ось як вони до них поставилися, ось що вони зробили. Управляти середовищем тут і дбати про ці кілька речей не виснажливо, чи не так? Це не заважає жодній із твоїх справ, чи не так? Це не впливає на твої зібрання, молитви чи читання Божого слова, чи не так? То чому ж це не можна зробити? Коли я поруч, наглядаю й спостерігаю, ці люди виконують якусь роботу, але щойно я йду, вони припиняють; ніхто не бере на себе відповідальність. Що тут відбувається? Чи вважають вони це місце своїм домом? (Ні.) Вони досі кажуть, що Царство Христове – їхній теплий дім, але чи справді вони так думають? Чи справді вони так діють? Ні. Вони навіть не управляють середовищем, у якому живуть. Навіть після того, як Я дав їм вказівки, ніхто не бере на себе відповідальність, і нікому немає до цього діла. Коли їм кажуть працювати, вони трохи роблять, але після закінчення недбало кидають інструменти, думаючи: «Кому треба, той і розбереться, це не моя справа. Поки в мене є їжа й дах над головою, мені добре». Що це за людськість? Що це за мораль? Чи має така людина хоч крихту нормальної людськості? Вірити в Бога стільки років без жодних змін – це справді незбагненно! Я докладаю стільки зусиль, роблячи це для вас, усе так добре влаштовуючи. Я тут не живу, Я нічим із цього не користуюся – усе це для вас. Вам не потрібно бути вдячними; просто управляйте власним життєвим середовищем, і цього достатньо – чому це так важко зробити? Пізніше Я зрозумів, що для такої поведінки була причина. Люди приходять до Божого дому, чи то залишивши свої родини й кар’єру, чи то відмовившись від навчання й майбутніх перспектив, щоб виконувати свій обов’язок, а не бути для Мене довгостроковими працівниками. Чому? Вони не отримують ані копійки, то чому їм слід Мене слухати? Чому їм слід управляти середовищем для Мене? Чому їм слід докладати цих зусиль для Мене? Ось як вони думають. Вони вважають, що достатньо добре виконувати свою роботу й виконувати свої обов’язки, що виконуючи справи в межах своєї компетенції, вони повністю виконують свої зобов’язання. Усе інше, про що я прошу, вони, можливо, розглянуть, якщо це стосується їхніх обов’язків і професій, але решту я маю доручити комусь іншому. Вони мають на увазі таке: «Ми – люди Царства; як ми можемо виконувати таку брудну й стомливу роботу? Ми – вищі люди; постійне виконання нами низької та принизливої роботи шкодить нашому іміджу! Ми – люди з певною ідентичністю, чому ти постійно створюєш нам труднощі?». Зрозумівши це, Я дещо збагнув у тому, чому більшість людей відчуває відразу, опирається й не бажає працювати, чому вони порівнюють себе з іншими й вдаються до хитрощів, щоб ухилитися від своїх обов’язків, коли працюють, – це тому, що більшість не прагне до істини. Непрагнення до істини – це поширений вислів, але насправді багато людей за своєю природою схильні любити легкість і ненавидіти роботу. У поєднанні з тим, що вони перебувають під контролем мислення, яке полягає в тому, аби просто перебитися, вони вірять, що прагнення до істини означає сидіти разом, розмовляти й обговорювати, так само, як у країні великого червоного дракона, де люди постійно проводять збори, читають газети й п’ють чай, – ось що, на їхню думку, означає вірити в Бога й виконувати свій обов’язок. Щойно заходить мова про роботу й працю, як у селян, багато хто думає, що таке життя не має нічого спільного з нами, християнами. Життя християнина – це життя, позбавлене «низьких задоволень». Неявно вони вірять, що вони вищі за буденні справи світу: прибирання, боротьба зі шкідниками, землеробство, обрізка, садіння квітів тощо – усе це не має до них стосунку; вони давно перевершили такий низький спосіб життя. Хіба це не стан більшості людей? (Так.) Чи легко виправити такий стан? Коли деяких людей просять навчитися керувати технікою, вони не ставляться до цього серйозно й навіть навмисно неправильно нею користуються, ламаючи машину всього за кілька днів. Щойно куплені машини ламаються, а вартість ремонту немала. Вони думають: «Хіба ти не просив мене вчитися? Тепер, коли я зламав машину й машини більше немає, у мене є привід відпочити, чи не так? Мені більше не треба працювати, правда? Ти постійно просив мене вчитися, і ось результат. Це те, що ти хотів побачити?». Вартість ремонту деяких машин майже така сама, як і ціна нових. Деякі люди зовсім не відчувають жалю чи провини після таких помилок. Якщо порівняти це з раніше згаданим уявленням «не витрачати ані копійки грошей божого дому, бо це пожертва богові», яке твердження сказане щиро, а яка поведінка є реальністю? Вони ламають техніку, і вартості кількох ремонтів вистачить, щоб купити нову машину. Ця марнотратна поведінка – реальність, тоді як твердження про те, що не можна розтринькувати пожертви, – хибне, лукаве й оманливе. Повертаючись до обговорюваного раніше прикладу, якби ми класифікували його в рамках характеру чи сутності антихриста, до якого аспекту сьогоднішньої дискусії він би належав? Під який аспект його можна було б підвести? Вони кажуть: «Я тут, щоб виконувати свій обов’язок, а не бути твоїм довгостроковим працівником». Чи правильне це твердження? Ти тут, щоб виконувати свій обов’язок, але хто визначив, що цей обов’язок охоплює, а що ні? Хіба ці завдання не є частиною того, що тобі слід робити? Так само, як у повсякденному житті, виходити на заробітки, щоб утримувати сім’ю, – це твоє зобов’язання. Якщо ти хочеш овочів і вирішуєш вирощувати їх сам, це твій вибір, але чи означає це, що інші домашні справи – не твоє зобов’язання? Твердження, що ти тут, щоб виконувати свій обов’язок, правильне, але казати, що ти тут не для того, щоб бути довгостроковим працівником, – проблематично. Що означає «довгостроковий працівник»? Хто ставиться до тебе як до нього? Ніхто не вважає тебе довгостроковим працівником, і виконання цих завдань чи докладання невеликих зусиль не робить тебе ним. Я не бачу в тобі довгострокового працівника, і Божий дім не використовує тебе як нього. Ти виконуєш роботу, за яку несеш відповідальність; усе це в межах твого обов’язку. У меншому масштабі це стосується підтримки твого повсякденного життя, забезпечення твого фізичного добробуту й нормальних фізіологічних функцій, забезпечення того, щоб ти добре жив. У більшому масштабі кожне завдання пов’язане з поширенням Божої роботи. То чому ж ти готовий виконувати одні з цих завдань, а інші – ні? Чому ти обираєш і перебираєш? Чому ти вважаєш докладання невеликих зусиль, прибирання й управління середовищем роботою довгострокового працівника, чорною роботою? Тут є причина: коли йдеться про накази Христа й усі Його вимоги, люди вважають завдання, які вони готові виконувати, частиною свого обов’язку, тоді як ті, які вони не бажають або яким опираються, вважаються завданнями довгострокового працівника. Хіба це не спотворення фактів? Це відхилення в розумінні людей. Що спричиняє це відхилення? Уподобання людей. І до чого схиляються ці уподобання? Вони залежать від того, чи страждає плоть. Якщо плоть не може насолоджуватися комфортом, якщо вона зазнає труднощів або втоми, люди починають опиратися. Завдання, які вони готові виконувати, ті, що є престижними й поважними, неохоче приймаються й вважаються виконанням обов’язку. Чи можна таку позицію класифікувати як протистояння Христові? Люди рішуче опираються й відмовляються виконувати завдання, яких не бажають; як би добре ти не доводив, вони просто відмовляються й протистоять. Чи легко розв’язати ці стани й проблеми людей? Усе залежить від того, наскільки людина любить істину. Якщо хтось зовсім не любить істину й відчуває до неї відразу, то він ніколи не зміниться. Однак якщо ти маєш рішучість страждати, можеш повставати проти плоті й маєш справжню покору та ставлення покори, то ці проблеми можна легко виправити, чи не так? (Так.) У житті людини не буває такого, щоб не виконувати жодної роботи. Дехто каже: «Імператори в минулому не виконували жодної роботи». Чи це справді так? Більшість імператорів не проводили всі свої дні, насолоджуючись палацовим життям. Деякі починали вивчати поезію й літературу в юному віці, працюючи від світанку до сутінок. Після вступу на престол вони здійснювали таємні візити, щоб зрозуміти біди народу, а в часи національної кризи деякі навіть вирушали на поле бою. Хоча таких імператорів було небагато, вони справді були. Навіть якщо й були імператори, які робили мало або нічого, як дехто каже, їх було дуже мало. Людина, яка не займається жодною належною діяльністю, але досі мріє насолоджуватися лише найкращим, просто фантазує.

Багато людей завжди вважає докладання зусиль у фізичній праці чимось негідним. Чи правильний такий погляд? Є й ті, хто вважає такі зусилля трудом, хто вірить, що лише лідери й працівники, які виконують церковну роботу, виконують обов’язок, – чи правильне таке розуміння? (Ні.) Ти мусиш розуміти цю справу так: Для виконання усього, що Бог вимагає від людей, потрібні люди, і всі різні види роботи в домі Божому – усі ці речі вважаються обов’язками людей. Незалежно від того, яку роботу здійснюють люди, це обов’язок, який вони мусять виконувати. Спектр обов’язків є дуже широким і охоплює багато сфер, але незалежно від того, які обов’язки ти виконуєш, простіше кажучи, це твоє зобов’язання, це те, що тобі слід робити. Поки ти всім серцем прагнеш виконувати його добре, Бог схвалюватиме тебе й визнаватиме тебе тим, хто дійсно вірить у Бога. Ким би ти не був, якщо ти завжди намагаєшся уникати свого обов’язку або ховатися від нього, тоді виникає проблема: м’яко кажучи, ти надто лінивий, надто слизький, ти бездіяльний, і ти любиш дозвілля і ненавидиш працю. Говорячи більш серйозно, ти не бажаєш виконувати свій обов’язок, і в тебе немає жодної вірності чи покори. Якщо ти не можеш навіть докласти фізичних зусиль, щоб узяти на себе цю дещицю роботи, то що ти можеш? Що ти здатен робити належним чином? Якщо людина дійсно має вірність і почуття відповідальності стосовно свого обов’язку, то вона буде робити все, про що її попросять, не роблячи свій власний вибір, доти, доки цього вимагає Бог і доки це необхідно дому Божому. Хіба це не один із принципів виконання обов’язку – братися за роботу й добре виконувати те, що людина може і повинна робити? (Так.) Дехто, хто займається фізичною працею на відкритому повітрі, не погоджується й каже: «Ви проводите цілий день, виконуючи свої обов’язки у своїй кімнаті, захищені від вітру та сонця. У цьому немає жодних труднощів, ваш обов’язок набагато легший, ніж у нас. Поставте себе на наше місце, подивимося, чи зможете ви витримати кілька годин роботи на відкритому повітрі, на вітрові та під дощем». Насправді кожен обов’язок передбачає певні труднощі. Фізична праця передбачає фізичні труднощі, а розумова праця передбачає розумові труднощі; кожна має свої труднощі. Казати завжди простіше, ніж робити. Коли люди дійсно беруться за завдання, критично важливим, з одного боку, є їхній характер, а з іншого боку, – те, чи люблять вони істину, чи ні. Поговорімо спочатку про моральні якості людей. Якщо в людини хороший характер, вона в усьому бачить позитив і здатна приймати й осмислювати те чи інше з позитивної точки зору та на основі істини; тобто її серце, моральні якості й дух чисті – це з точки зору характеру. Далі поговорімо про інший аспект – чи любить людина істину. Любити істину означає бути здатним прийняти істину, тобто якщо незалежно від того, чи ти розумієш Божі слова та чи ти розумієш Божі наміри, незалежно від того, чи твій погляд, думка, точка зору щодо роботи, обов’язку, який ти маєш виконувати, відповідає істині, ти все ж слухняний і щирий і здатен прийняти це від Бога, тоді цього досить, це робить тебе придатним для виконання твого обов’язку; це мінімальна вимога. Якщо ти покірний і щирий, то, виконуючи завдання, ти не будеш недбалим і не будеш лукаво ухилятися, а натомість вкладеш у це все своє серце й усі свої сили. Якщо внутрішній стан людини неправильний і в ній виникає негатив, вона втрачає запал і хоче бути недбалою; вона чудово знає в своєму серці, що її стан неправильний, і все ж не намагається виправити це, шукаючи істину. Такі люди не люблять істину й лише трохи бажають виконувати свій обов’язок; вони не схильні докладати зусиль чи страждати, і вони завжди намагаються лукаво ухилятися. Насправді Бог уже за всим цим проникливо спостерігає – то чому ж Він не звертає уваги на цих людей? Бог просто чекає, доки Його обрані люди прокинуться, розпізнають і розвінчають цих людей та відсіють їх. Однак такі люди досі думають собі: «Подивіться, який я розумний. Ми їмо ту саму їжу, але після роботи ви повністю виснажені, а я зовсім не втомився. Я – розумний. Я не працюю так тяжко; кожен, хто тяжко працює, – дурень». Чи правильно їм так ставитися до чесних людей? Ні. Насправді люди, які тяжко працюють, виконуючи свій обов’язок, практикують істину й задовольняють Бога, тому вони – найрозумніші з усіх людей. Що робить їх розумними? Вони кажуть: «Я не роблю нічого, чого Бог не просить мене робити, і я роблю все, що Він просить мене робити. Я роблю все, що Він просить, я вкладаю в це своє серце й усю свою енергію, і я зовсім не роблю це для годиться. Я роблю це не для якоїсь людини, я роблю це для Бога. Бог так сильно мене любить; мені слід робити це, щоб задовольнити Бога». Це правильний стан розуму. У результаті, коли церква очищає свої ряди від людей, усіх тих, хто лукавить у виконанні свого обов’язку, відсіюють, тоді як ті чесні люди, які приймають Боже проникливе спостереження, залишаються. Стани цих чесних людей постійно покращуються, і Бог захищає їх у всьому, що з ними трапляється. І завдяки чому вони отримують цей захист? Це тому, що в своїх серцях вони чесні. Вони не бояться труднощів чи виснаження, коли виконують свій обов’язок, і вони не перебирають нічим, що їм доручають; вони не запитують, чому, вони просто роблять, як їм кажуть, вони слухаються, не проводячи жодних розслідувань чи аналізу й не беручи до уваги нічого іншого. У них немає розрахунків, і вони здатні до послуху в усьому. Їхній внутрішній стан завжди дуже нормальний. Коли вони стикаються з небезпекою, Бог їх захищає, коли на них нападає хвороба чи пошесть, Бог також їх захищає, і в майбутньому вони лише насолоджуватимуться благословеннями. Деякі люди просто не можуть бачити цю справу наскрізь. Коли вони бачать, як чесні люди охоче зазнають труднощів і виснаження, виконуючи свій обов’язок, вони думають, що ці чесні люди дурні. Скажи Мені, чи це дурість? Це щирість, це справжня віра. Без справжньої віри є багато речей, які людина ніколи не зможе по-справжньому зрозуміти чи пояснити. Лише ті, хто розуміє істину, ті, хто завжди живе перед Богом і має з Ним нормальні стосунки, і ті, хто справді кориться Богові й щиро боїться Його, найкраще знають у своїх серцях, що насправді відбувається. Чому вони знають, а інші – ні? Це походить від того, що вони здобувають досвід, практикуючи істину й будучи чесними людьми. Цей досвід не може дати жодна людина, і його ніхто не може вкрасти чи забрати. Хіба це не благословення? Такого благословення не можуть отримати звичайні люди. І чому це так? Тому що люди занадто лукаві й нечестиві; їм бракує чесності, вони не здатні бути чесними людьми, і в них немає щирих сердець, тому те, що вони отримують, обмежене. Щодо антихристів, то про них і говорити не варто. З огляду на їхнє ставлення до різних справ, а також на їхню природу-сутність, і особливо на їхнє ставлення до Христа, такі люди, як антихристи, ніколи не отримають цього благословення. Чому це так? Тому що їхні серця занадто нечестиві й підступні! Вони ставляться до людей по-різному залежно від людини, вони змінюють свої кольори, як хамелеон, і їхні думки завжди в русі, вони не випускають яструба, доки не побачать зайця; вони нещирі з Богом, не мають до Нього покори й лише укладають із Ним угоди. Який наслідок таких ставлення й сутності? Це те, що в будь-якій справі вони не здатні побачити наскрізь чи зрозуміти сутність різних людей і ситуацій, а також істини, пов’язані з цими ситуаціями. Божі слова лежать перед ними, і вони освічені, вміють читати й аналізувати, мають інтелект і вміють проникливо спостерігати, то чому ж вони не можуть зрозуміти? Незалежно від того, скільки вони проживуть, навіть якщо до 80 років, вони однаково не зрозуміють. Чому вони не зрозуміють? Найважливіша причина в тому, що їхні очі зав’язані. Дехто каже: «Але ми не бачили, щоб їхні очі були зав’язані». Це їхні серця зав’язані. Що означає бути зав’язаним? Це означає, що їхні серця непросвітлені; вони постійно оповиті темрявою. Раніше казали, що «серце людей загрубіло». То хто ж зробив серця антихристів загрубілими? Насправді це Бог не просвітив їх. Він не має наміру робити їх досконалими чи спасати їх. Він лише втручається у відповідний час, у критичні, важливі моменти, щоб трохи їх стримати й запобігти шкоді інтересам Божого дому. Але здебільшого, коли йдеться про Божі слова, істину, покору Йому, пізнання себе й пізнання Його, Він ніколи їх не просвічує. Дехто може сказати: «Це неправильно. Як Ти можеш казати, що Він їх не просвічує? Деякі з тих, кого охарактеризували як антихристів, дуже розумні. Послухавши проповідь, якщо ти говорив три години, вони можуть говорити шість. Хіба це не просвітлення?». Незалежно від того, скільки годин вони можуть говорити, навіть якщо 30, це лише купа слів і доктрин. Чи могли фарисеї та книжники говорити краще за цих людей? Кожен із них був експертом у проповідуванні, і кожен із них говорив красномовно, але яка з цього була користь? Коли прийшов Бог, вони однаково опиралися Йому й засуджували Його. Що це їм принесло? Це принесло їм знищення, загибель і велике лихо. Зовні всі в Божому домі, здається, виконують свій обов’язок, кожна людина їсть тричі на день, виконує свої обов’язки вдень і відпочиває вночі. Однак через кілька років відмінності між різними родами людей стають значними, і фінали різних типів людей виявляються й розрізняються. Деякі люди усно проголошують, що вірять у Бога, але не йдуть правильним шляхом, а натомість мчать до пекла. Інші люблять істину й постійно прагнуть до неї, і тому вони поступово входять в істину-реальність. Деякі завжди хочуть жити комфортним життям і стають дедалі лукавішими у виконанні своїх обов’язків, і зрештою їх відсіюють. Деякі можуть прийняти істину, стають дедалі чеснішими в своїх серцях і зазнають змін у своєму житті-характері, стаючи улюбленими як Богом, так і людьми. Деякі завжди зосереджуються на проповідуванні слів і доктрин, і після всіх своїх проповідей їх цурається Бог, і так вони зазнають краху. Деяким бракує духовного розуміння, і що більше вони слухають проповідей, то більше заплутуються, менше цікавляться істиною й стають менш покірними, бажаючи діяти свавільно й примхливо, завжди прагнучи задовольнити власні бажання й націлюючись на славу, вигоду й статус – це небезпечно. Деякі люди слідують за Богом кілька років, і після їдження й пиття Божих слів та переживання багатьох речей вони починають розуміти багато істин, мають дедалі більше віри в Бога й здобувають Його схвалення. Усі ці люди вірять у Бога, живуть церковним життям і виконують свої обов’язки, то чому ж через вісім чи десять років їхні результати різні, і кожен розподілений за родом своїм? Що це ілюструє? Хіба немає відмінностей у природі-сутності людей? (Є.)

Ось іще одна справа, яку вам слід послухати й розглянути, до якої категорії з обговорюваних нами проявів антихристів вона належить. У деяких церквах є явно злі люди, які поводяться тиранічно й нерозумно. Вони не можуть виконувати жодної конкретної роботи, але завжди хочуть мати владу. За яку б роботу вони не бралися, вони створюють завади й руйнування та не дотримуються принципів, і що б вони не робили, вони ніколи не хочуть платити ціну, але завжди хочуть, щоб інші їх слухали. Коротко кажучи, доки така людина є в церкві, вона заважатиме багатьом іншим, і робота Божого дому та порядок у церкві зазнаватимуть впливу й шкоди. Хоча такі люди й не вчинили жодних явних великих злих діянь і не завдали шкоди братам і сестрам, але якщо подивитися на їхню людськість, їхню сутність, їхні погляди на різні справи, а також на їхнє ставлення до братів і сестер, до роботи Божого дому та до власних обов’язків, вони належать суто до лав злих. Як Мені слід повестися з такою людиною, якщо Я зіткнуся з нею до того, як її помітять брати й сестри? Чи слід мені чекати, доки вона не зробить серйозної помилки або не спричинить великого лиха, щоб вичистити її, відіславши геть, коли вона «наробить великого галасу»? Чи це необхідно? (Ні.) Тоді що мені слід зробити? Щонайменше, Я маю відсторонити її від обов’язку. Далі, Я маю ізолювати її або вичистити, не даючи їй виконувати свій обов’язок, щоб уникнути впливу на інших. У життєво важливій роботі Божого дому присутність таких злих людей не допускається – чи правильний цей принцип? Якщо їх не викрито, то хай так і буде, але щойно їх викрито, чітко розпізнано й охарактеризовано як злих людей, чи правильно очистити від них церкву? (Так.) Дехто може сказати: «Так не годиться. Ти їх побачив їх наскрізь, а інші – ні. Очищення від них вплине на інших. Якщо ти просто очистиш церквку від них, тому що ти побачив їх наскрізь, чи не означатиме це, що ти ухвалюєш рішення самотужки? Хіба це справді означає дозволити істині мати владу? Нам слід зібратися й побесідувати з братами та сестрами, проаналізувати з ними, провести з ними ідеологічну роботу, зібрати матеріали й отримати схвалення кожного, перш ніж діяти. Тобі потрібно дотримуватися процедур, а якщо не дотримуєшся, то хіба ти не порушуєш упорядкування роботи церкви? Хіба це не було б неправильно? Тобі самому слід спершу дотримуватися упорядкувань роботи церкви; ти не можеш їх саботувати. Ба більше, хіба все, незалежно від того, що це, не робиться з огляду на братів і сестер? Оскільки це так, то тобі треба зробити так, щоб усі брати й сестри були повністю обізнані про це й чітко розуміли цей аспект істини. Не можна залишати їх у збентеженні; тобі треба дати змогу всім братам і сестрам розпізнавати». Якщо цих процедур не дотримано, і Я кажу вичистити когось, як би ви вчинили? Ви б розгубилися, чи не так? Те, що ви заходите в глухий кут, доводить, що такі погляди існують серед вас. Те, про що Я говорю, трапилося. На одному життєво важливому робочому місці був диявол із поганою людськістю, який, виконуючи свій обов’язок, лукаво ухилявся від роботи, намагаючись уникнути труднощів і виснаження. Він переривав роботу церкви й заважав їй на кожному кроці, а коли його обтинали, він ставав некерованим, повністю відкидаючи істину. Він завжди хотів обіймати посаду й усім заправляти, а також командувати іншими, і він ніколи не рахувався з інтересами церкви й не дотримувався принципів, діючи виключно на основі своїх уподобань. Протягом того часу, як він відповідав за роботу, він проігнорував кілька речей, які Я доручив йому зробити, ставлячись до Моїх слів так, ніби це вітер у його вухах. Крім того, що він не виконував своїх завдань, він спричиняв завади. Церква – це важливе робоче місце для виконання своїх обов’язків. Якщо він думав, що прийшов не виконувати свій обов’язок, а жити в князівському комфорті або насолоджуватися достроковою пенсією, то він помилявся. Божий дім – це ні доброчинний заклад, ні притулок. Такі покидьки, як ця людина, не є добрими, куди б вони не пішли; вони ніколи не бувають відданими в жодному зі своїх обов’язків, завжди недбалі й просто безцільно пливуть за течією. Отже, Я сказав негайно вичистити його. Чи легко було б це втілити на практиці? (Так.) Однак для певного типу людей навіть така проста справа є складною для виконання. Минуло три місяці після того, як Я висловився, перш ніж цю злу людину нарешті примусово відіслали. Яка була причина цього? Після того, як Я видав наказ вичистити цю людину, лідер тієї церкви почав «виконувати» завдання. Як він його виконував? Він скликав збори, щоб усі проголосували за рішення. Після тривалого обговорення більшість нарешті погодилася вичистити його, але один голос був проти, тому справу відклали. Цей лідер сказав, що йому потрібно попрацювати з людиною, яка не погодилася, обговорити з нею й заручитися її згодою. Тим часом Я двічі запитував, чи відіслали ту людину, і лідер відповідав, що ні, що вони досі збирають і узагальнюють матеріали. За Моєю спиною він також казав: «Доки хоч одна людина не згодна, ми не можемо його вичистити». Його слова означали, що він не хотів вичищати цю людину, тому він знайшов цю абсурдну причину. Насправді він обманював інших; він боявся образити цю людину й не наважувався її вичистити. Нарешті, надійшов ультиматум від Вишнього: «Ця людина мусить піти. Якщо він не піде, то мусиш піти ти. Один із вас має піти; ти обирай!» Коли він це почув, то подумав: «Я не можу піти; я ще не натішився своєю посадою!» Лише тоді він відіслав цього диявола геть. Скажіть Мені, чому цей лідер захищав диявола? Хіба це не підхід антихриста? Це саме поведінка антихриста.

Деякі люди постійно заявляють про свою віру в Бога, але коли з ними щось трапляється, вони шукають думки кожного брата й сестри, проте ніколи не шукають думки Христа. Вони не питають, що каже Христос, який Його висновок, чому Він хоче це зробити або як людям слід коритися. Вони дізналися думку кожного брата й сестри й здатні поважати всі їхні думки та погляди, але не приймають жодного речення, сказаного Христом, не виявляючи жодного наміру коритися. Яка природа цього? Хіба вони не антихристи? (Так.) Що відбувається в цій ситуації? Чому вони не реалізують цю справу? Чому їм так важко її реалізувати? На це є причина. Вони думають: «Христос має істину й божу сутність, але все це – офіційні розмови, просто доктрини й гасла. Коли доходить до реальних справ, ти взагалі нікого не можеш побачити наскрізь. Твої слова сказані лише для того, щоб ми їх чули, надруковані в книжках і не мають абсолютно нічого спільного з твоїми реальними здібностями. Тож, якщо ти характеризуєш когось як злу людину чи антихриста, це може бути неточно. Чому я не помітив, що він злий чи антихрист? Чому я не розумію цієї справи?» Хіба не так вони думають? Вони вірять: «Ти зустрічався з цією людиною лише двічі, бачив, як вона сказала кілька слів і зробила одну річ, і ти кажеш, що вона зла. Брати й сестри так не вважають; як ти можеш так вважати? Чому твої слова мають мати таку вагу? Я не бачив жодних лихих вчинків від цієї людини, і не знаю, що поганого вона зробила, тому я не можу сказати “Амінь” на те, що ти кажеш. У мене є уявлення й застереження щодо того, що ти робиш. Але, незважаючи на уявлення, я не можу висловити їх прямо, тому мушу вдатися до непрямих методів: я дозволю братам і сестрам розв’язати цю справу голосуванням. Якщо брати й сестри не погодяться, то нічого не вдієш – хіба ти справді можеш обітнути й їх усіх? Крім того, ти спілкувався з цією людиною лише кілька разів, а потім характеризуєш її як злу. Чому б тобі не дати їй невеликий шанс? Подивися, які терпимі й люблячі брати та сестри. Я не можу бути поганцем; я теж маю бути люблячим і давати людям шанси – не так, як ти, що так швидко виносиш людям вердикти. Вичистити когось – це не просто; а що, як людина після цього ослабне? Стикаючись із проблемами, христові слід захищати братів і сестер, коли вони стикаються з проблемами. Йому слід терпіти будь-які дурість, бунт чи невігластво братів і сестер і не бути таким рішучим і нелюблячим. Хіба бог не має бути вельми милосердним? Куди поділася ця милість? Характеризувати будь-кого, хто тобі не подобається, як злого й хотіти його відіслати – це зовсім не відповідає правилам!» Це уявлення, чи не так? (Так.) Коли Христос щось робить або ухвалює рішення, якщо вони з цим не згодні, його стає важко впровадити. Вони зволікають, використовуючи різні виправдання й методи протидії; вони просто відмовляються виконувати це чи коритися. Їхній намір такий: «Якщо я цього не виконаю, то твоє завдання не буде здійснене!» Я скажу тобі: якщо ти цього не виконаєш, то Я знайду когось, хто зможе бути лідером, а ти можеш повертатися туди, звідки прийшов! Хіба не так слід учинити в цій справі? (Так.) Я відіслав їх геть саме так, прямо й ефективно – не було потреби ні з ким радитися.

Деякі люди ніколи не розуміють істину й завжди мають сумніви щодо Божих слів. Вони кажуть: «Чи те, що істина має владу, тотожне тому, що владу має Христос? Слова Христа не обов’язково завжди правильні, бо Він має людський аспект». Вони не можуть прийняти те, що Христос має владу. Якби владу мав Дух Божий, у них не було б жодних уявлень. У чому тут проблема? Такі люди не мають ані найменшого сумніву щодо Бога на небесах, але завжди сумніваються щодо втіленого Бога. Христос висловив так багато істини, а вони однаково не визнають Його втіленим Богом. Тож чи можуть вони визнати, що Христос є істина, шлях і життя? Важко сказати. Навіть якщо такі люди слідують за Христом, чи можуть вони свідчити про Нього? Чи сумісні вони з Христом? На ці питання немає однозначної відповіді. Також непевно, чи зможуть такі люди слідувати до кінця шляху. Деякі люди повністю визнають у своїх серцях, що в Божому домі істина має владу. Але як вони розуміють владу істини? Вони думають, що яку б роботу не виконували, поки вона пов’язана з Божим домом, усім слід обговорювати й вирішувати разом. Поки досягнуто консенсусу, незалежно від результату, це слід виконувати. Саме це, на їхню думку, означає, що істина має владу. Чи правильний цей погляд? Це тяжка хибна думка; це найабсурдніше й найбезглуздіше твердження. Звідки походить істина? Її висловлює Христос. Лише Христос є істиною, тоді як розбещене людство взагалі не володіє жодною істиною, тож як люди можуть виробити істину через обговорення? Якби люди могли виробити істину через обговорення, це означало б, що розбещене людство володіє істиною. Хіба це не найабсурдніше? Тому те, що істина має владу, означає, що Христос має владу, означає, що Божі слова мають владу, а не те, що всі мають владу чи право голосу. Збиратися разом, щоб бесідувати про істину й Божі слова, – це правильно; це церковне життя. Але який ефект від такої практики? Він полягає в тому, щоб зробити так, аби кожен зрозумів істину й пізнав Божі слова, щоб кожен міг коритися Божим словам і працювати згідно з ними. Люди збираються, щоб бесідувати про істину, саме тому, що вони її не розуміють. Якби вони розуміли істину, вони могли б безпосередньо коритися Христу й Божим словам; це була б справжня покора. Якщо одного дня обрані Богом люди всі зрозуміють істину, всі зможуть безпосередньо коритися Христу, звеличувати Його й свідчити про Нього, це означатиме, що обрані Богом люди були зроблені довершеними. Ба більше, це свідчитиме, що Божий дім керований істиною, Христом. Лише такі факти й свідчення довели б, що Бог запанував як цар на землі, і з’явилося Царство Христа. Але як деякі антихристи й неправдиві лідери розуміють владу істини? У їхньому виконанні влада істини означає владу братів і сестер. Яку б роботу вони не виконували, якщо вони можуть її досконало осягнути, вони роблять її за власною волею; якщо не можуть, вони бесідують із кількома людьми й дозволяють групі вирішувати. Чи може це довести, що істину практикують? Чи обов’язково рішення групи відповідає Божим намірам? Чи може така практика призвести до влади істини? Чи може вона свідчити, що Христос має владу в Божому домі? Вони ставляться до того, щоб дозволяти братам і сестрам висловлювати свої думки, обговорювати свої погляди й нарешті досягати консенсусу та ухвалювати рішення, як до влади істини, маючи на увазі, що брати й сестри є речниками істини, синонімами самої істини. Чи правильне таке розуміння? Очевидно, що ні, але деякі антихристи й неправдиві лідери справді діють так і втілюють це саме так. Вони думають, що, роблячи так, вони практикують демократію, що вони ухвалюють демократичне рішення, і так слід робити незалежно від того, чи відповідає це істині, чи ні. Яка сутність такої поведінки? Чи справи, вирішені демократично, автоматично відповідають істині? Чи автоматично вони представляють Бога? Якби демократія була істиною, не було б потреби, щоб Бог висловлював істину; хіба не було б достатньо просто дозволити демократії правити? Незалежно від того, як розбещене людство практикує демократію, воно не може виробити істину, практикуючи демократію. Істина походить від Бога, від висловлювань Христа. Незалежно від того, наскільки людський метод може відповідати людським ідеям чи смакам, він не може представляти істину. Це факт. Сутність підходів неправдивих лідерів та антихристів полягає в тому, щоб під виглядом панування істини повністю відсторонити Христа, замінити Христа демократією й замінити правління Христа методом спільної бесіди та демократичного правління. Чи легко розпізнати природу й наслідки цього? Проникливі люди мають бути здатними їх побачити. Неправдиві лідери й антихристи – це не ті, хто кориться Христу, а ті, хто заперечує Його й кидає Йому виклик. Незалежно від того, про що Христос бесідує в церкві, навіть якщо люди слухають і розуміють, вони ставляться до цього, як до вітру, що пролітає повз їхні вуха, і не бажають цього виконувати. Натомість вони звертають увагу на те, що кажуть неправдиві лідери й антихристи; зрештою, саме їхні слова мають вагу. Чи можуть люди практикувати згідно зі словами Христа, залежить від рішень цих неправдивих лідерів та антихристів, і більшість людей схильна слідувати за ними. Антихристи здійснюють пильний нагляд за церковною роботою, дозволяючи лише собі ухвалювати рішення й не даючи Богові права голосу чи влади. Вони думають: «Христос тут лише для того, щоб проінспектувати роботу. Ти можеш висловитися й розпорядитися щодо роботи, але як її виконувати – це наша справа. Не втручайся в нашу роботу». Хіба не так роблять антихристи? Антихристи завжди кажуть: «Усі брати й сестри побесідували» або «Усі брати й сестри досягли консенсусу», – чи ті, хто так каже, насправді розуміють істину? Хто такі брати й сестри? Хіба це не просто група людей, глибоко розбещених сатаною? Скільки істини вони розуміють, скільки істини-реальності вони мають? Чи можуть вони представляти Христа? Чи є вони втіленням істини? Чи можуть вони бути речниками істини? Чи мають вони якийсь стосунок до істини? (Ні.) Оскільки стосунку немає, чому ті, хто так каже, завжди вважають братів і сестер найвищою інстанцією? Чому вони не звеличують Бога й не свідчать про Нього? Чому вони не говорять і не діють згідно з істиною? Хіба ті, хто так говорить, не є абсурдними людьми? Після стількох років читання Божих слів і слухання проповідей вони не розуміють жодної істини й не можуть побачити, якими є справжні брати й сестри. Хіба вони не сліпі? Тепер усі розподілені за родом їхнім; багато хто виявив свої справжні моральні якості, усі вони з роду сатани – вони суто звірі. Хіба ви не бачите цього чітко? Ви зовсім не маєте істини! Деякі люди не хочуть слухати, як Я аналізую антихристів. Вони кажуть: «О, не говоріть завжди про таку дріб’язкову річ, як антихристи; це соромно. Чому Ти завжди аналізуєш антихристів?» Хіба не було б гаразд, якщо їх не аналізувати? Їх треба аналізувати саме так, щоб навчити людей розпізнавати. Інакше, щойно з’являться антихристи, вони випустять багато єресей та хиб, введуть в оману багатьох людей і навіть контролюватимуть церкву й створять власне незалежне царство. Чи бачите ви чітко, наскільки серйозні наслідки цієї справи? Щойно ми бесідували про те, що таке влада істини. Завдяки бесіді люди побачили абсурдні методи й безглузді погляди антихристів. Антихристи завжди хочуть самі мати владу й не хочуть, щоб владу мав Христос, тому вони перетворюють правління істини на демократичну форму, пропагуючи, що спільне обговорення справ є владою істини. Хіба в цьому немає сатанинської хитрості? Хіба істина – це те, до чого кожен може дійти через обговорення? Істина висловлена Богом і походить від Бога. Чому ви не можете безпосередньо практикувати Божі слова, безпосередньо коритися Богові й безпосередньо коритися Божим улаштуванням? Чому накази Христа мають визначатися через загальне обговорення? Хіба це не змова сатани? Антихристи часто випускають набір теорій, щоб увести людей в оману, і яке б робоче завдання вони не виконували, останнє слово за ними, що повністю порушує істини-принципи. Дивлячись на це з погляду проявів антихристів, яким саме є їхній характер? Чи є вони людьми, які люблять позитивні речі й люблять істину? Чи мають вони справжню покору Богові? (Ні.) Їхня сутність – це відраза до істини й ненависть до неї. Ба більше, вони настільки зарозумілі, що втрачають будь-яку раціональність, навіть не маючи елементарної совісті й розуму, які людям слід мати. Такі люди не гідні називатися людьми. Їх можна назвати лише тими, хто з роду сатани; вони – дияволи. Кожен, хто анітрохи не приймає істину, є дияволом – це поза всяким сумнівом.

Є також деякі люди, які ставляться до Христових слів ні смиренно, ні зарозуміло. Вони не виражають ні повного прийняття, ні протистояння. Коли Христос говорить, бесідує про істину, розпізнає якусь людину або доручає робоче завдання, зовні здається, ніби вони слухають і роблять нотатки, виявляючи серйозність і співпрацю. Вони ретельно все конспектують, роблячи різні позначки, і здається, ніби вони дуже зацікавлені в істині й високо цінують сказане Христом, немов вони особливо люблять істину й непохитно вірні Христу. Але чи можна з таких поверхових явищ побачити ставлення цих людей до істини, їхній характер і їхню сутність? Не можна. Зовні такі люди, здається, роблять нотатки й слухають, але що вони насправді думають у своїх серцях? Коли вони дивляться на свої нотатки, то думають: «Що це все таке? Жодного корисного рядка, нічого, що виглядало б піднесено чи відповідало істині, і нічого, що здавалося б мені логічним. Краще я це порву!» Хіба це не своєрідне ставлення? Я бачив багато людей, які кивали й робили різні вирази обличчя, слухаючи проповіді й водночас роблячи нотатки, але згодом вони зовсім не сприймають це серйозно. Вони не пам’ятають, що їм слід реалізувати, не тримають цього в серці й не діють згідно з цим. А щодо практики того, що їм слід, то ймовірність того, що те станеться, іще нижча. Те, що їм слід реалізувати, пов’язане з роботою Божого дому та їхнім обов’язком, а те, у що їм слід увійти, стосується їхнього особистого входження. Вони не втілюють того, що їм слід, і ще менше вони серйозно ставляться до свого особистого входження. Вони кажуть: «Кажуть, що кожне речення, сказане й висловлене христом, – це істина, це те, у що людям слід входити, що все це – істина, шлях і життя, але я не бачу жодної істини чи шляху в тому, що щоразу записую, і не відчуваю, що це життя. Тож як може справдитися твердження, що христос має сутність бога? Як воно може реалізуватися? Як воно може відповідати тому, що я бачу? Воно не дуже відповідає». Дехто каже: «Якщо таке їхнє ставлення після прослуховування, то навіщо вони взагалі робили нотатки? Здавалося, що вони мали належне, серйозне й відповідальне ставлення; що відбувається?» Причина лише одна. Якщо хтось, хто не любить істину й відчуває до неї надзвичайну відразу, може здаватися особливо старанним і уважним, коли говорить Христос, то його єдиний намір – не що інше, як просто робити щось для годиться, а не щире прийняття. Щоразу, коли вони читають Божі слова або контактують із Христом і розмовляють із Ним, те, що вони сприймають, – це не так звана велич, незбагненність чи дивовижність Бога, а Його практичність, нормальність і незначність. Тому з їхніх власних погляду й позиції для них неможливо пов’язати слова цієї звичайної людини з істиною, шляхом чи життям. Як би вони не дивилися на цю людину, вони бачать лише людину; вони не можуть вважати Його Богом чи Христом. Отже, вони аж ніяк не можуть вважати ці вкрай звичайні слова істиною, якої слід дотримуватися, яку слід практикувати й використовувати як настанови для життя, мету існування тощо – вони вважають це гнітючим. Вони кажуть: «Чому я не бачу жодної істини в цих звичайних словах? Як ви всі можете її бачити? Хіба це не просто звичайні слова? Це людська мова, людський текст, людська граматика, навіть із використанням деяких людських фраз і лексики, і з аналізом деяких людських прислів’їв та аспектів культури. Як ці слова можуть містити істину? Чому я не можу цього побачити? Оскільки ви всі кажете, що це істина, то я просто робитиму, як усі, і вторитиму вам; я робитиму нотатки, бо так роблять усі, але хоча ви всі вважаєте його істиною, я, звісно, ні. “Істина” – таке священне слово, це має бути щось надзвичайно піднесене! Коли йдеться про істину, це стосується бога, а коли стосується бога, то це не може бути щось таке звичайне, таке незначне, таке буденне. Тож, як би я не спостерігав проникливо й не аналізував, я не можу знайти в ньому жодного натяку на бога. Якщо в ньому немає натяку на бога, як він може нас спасти? Це неможливо. Якщо Його слова не можуть нас спасти чи принести нам користь, навіщо нам слідувати за Ним? Навіщо нам втілювати Його слова? Навіщо нам жити за Його словами?» Тепер вони показали своє справжнє обличчя як антихристи, чи не так? Від початку й до кінця їхнє ставлення до плоті, у якій втілився Бог, – це ставлення проникливого спостереження. У тому, як вони ставляться до Божих слів, немає ані прийняття, ані покори, і тим паче вони не практикують і не переживають їх. Натомість їхнє ставлення до Божих слів є ставленням опору, протистояння й відмови. Вони неохоче роблять деякі нотатки, коли Христос розмовляє з людьми, але в глибині душі вони не приймають ані крихти того. Після спілкування з Христом дехто каже: «Говорити й бесідувати з Богом віч-на-віч – це справжня насолода». Антихрист каже: «Я теж спробую. Я поговорю віч-на-віч із христом і подивлюся, які в христа насправді вирази обличчя, дії та мовлення, коли він говорить із людьми. Я подивлюся, що можна з цього отримати чи відкрити, чи корисно це для людей у тому, щоб закласти основу й утвердити свою віру в нього як в істинного бога». Чи можуть вони мати якусь реальну практику чи втілення з таким ставленням до Христа та Його слів? Ні, не можуть. Вони – не що інше, як глядачі, що прийшли подивитися на видовище, а зовсім не шукати істину. Чи не здається вам, що ставлення цих людей до Христа й те, як вони з Ним розмовляють, трохи схоже на те, як група сусідок базікає на ґанку, під час якої не потрібно бути щирим і кожен просто говорить, що йому заманеться? Ці люди ставляться до Христа так само: «Ти висловлюєш свої погляди, а я триматимусь своїх. Кожен залишиться при своїй думці; ти не сподівайся переконати мене, а я, звісно, не прийму того, що ти кажеш». Хіба це не таке ставлення? Що це за ставлення? (Зневажливе й нешанобливе.) Ці люди дивні. Оскільки ти не визнаєш Христа як плоть, у якій втілився Бог, то чому ти віриш у Нього й слідуєш за Ним? Якщо ти не віриш, чому б просто не піти й не покінчити з цим? Хто змушує тебе вірити? Ніхто не змушує тебе вірити в Бога; це твій власний вибір.

Коли деякі люди слухають Мою бесіду про якусь справу, у них швидко з’являються різні думки: «Ти так думаєш про це, а я думаю інакше. У тебе свої ідеї щодо кожної справи, а в мене – свої; у кожного свої ідеї». Яке створіння сказало б таке? Коли Бог дає людям істину, хіба це якийсь аргумент? Хіба Божі слова – це академічна теорія? (Ні.) То чим же вони є? (Вони – істина.) Скажіть конкретніше. (Вони є принципами й напрямком для життя по-людськи, вони необхідні для життя людей.) Чому ми кажемо, що Бог дає людям істину? Хіба колись казали, що Він дає знання? (Ні.) Чому ми кажемо, що Божі слова призначені для того, щоб люди їх їли й пили? Божі слова – як їжа для людей; вони можуть підтримувати твоє фізичне тіло й дозволяти тобі жити, і, ба більше, вони дозволяють тобі жити добре, дозволяють тобі жити, маючи людську подобу. Це життя для людини! Божі слова – це не форма знання, не аргумент і не вислів. Знання, аргументи й людська традиційна культура можуть лише розбещувати людей. Люди можуть жити з ними або без них, але якщо хтось хоче жити й стати створеною істотою, яка відповідає еталону й стандарту, він не зможе цього зробити без істини. То що ж таке істина? (Це критерій для життя по-людськи, для вчинків і для поклоніння Богу.) Правильно, так конкретніше. Чи так це бачать антихристи? Вони не приймають цього факту. Вони заперечують, опираються й засуджують цей факт, тому вони не можуть здобути істину. У своїх думках і поглядах вони думають: «Ти – просто звичайна людина. Ти щось кажеш, а інші люди йдуть і практикують згідно з твоїми словами, то чому я не можу сказати щось правильне, щоб люди теж пішли й практикували це? Чому це те, що ти кажеш, завжди правильне, а те, що кажу я, – завжди неправильне? Чому твої слова вважаються істиною, а мої – знанням і доктринами?» Це не ґрунтується ні на чому – це факт, і він визначається сутністю. Христос – це плоть, у якій втілився Бог, і Його сутність – Бог. Ніхто не може цього заперечити; навіть якщо антихристи відмовляються це визнавати чи приймати, вони не можуть цього заперечити. Момент, коли людина відвертається від Христа й відкидає Його, – це момент загибелі людини. Без Христа та Його слів ніхто не може бути спасенним. Хіба це не факт? (Так.) Яке збудування можуть принести людям ті слова й теорії антихристів? Якщо люди їх не приймуть, чи зазнають вони якоїсь втрати? Ні, жодної втрати не буде. Слова антихристів не мають жодного позитивного впливу на будь-кого, а радше мають багато негативних наслідків. Якби Христос не сказав жодного речення, а просто прийшов, прожив нормальне життя скількись років і пішов, що здобуло б людство? Крім несення хреста, що ще могло б здобути людство? Вони й далі жили б у гріху, сповідаючись і каючись, нерозривно загрузнувши в гріху, ставали б дедалі більш розбещеними, і зрештою, коли Божа робота закінчилася б, усіх їх було б знищено. Ось що сталося б із людством. Але Христос прийшов, висловив усі слова, які Бог мав намір сказати людині, дав усю істину, якої потребує людина, і відкрив людині, Хто є Бог і чим володіє. Хіба це не спричинило поворотний момент для людини? Іншими словами, хіба Христові слова не створили поворотний момент для людини? (Так.) Що це за поворотний момент? Передусім, це перехід від ситуації, коли люди стикалися із засудженням і знищенням, до ситуації, коли вони мають можливість і надію на спасіння. Хіба це не поворотний момент? Надія людей з’явилася; вони бачать світанок і мають надію на спасіння й виживання. Коли Бог знищуватиме й каратиме людство, вони зможуть уникнути знищення й покарання. Отже, для такого людства, яке може вижити, Христос та Його слова – це добре чи погано? (Добре.) Це добре. Те, що антихристи так вороже ставляться до такого Христа, такої звичайної людини, і так гидують Ним, визначається їхньою сутністю.

Є ще один прояв антихристів у їхньому ставленні до втіленого Бога: вони кажуть: «Щойно я побачив, що христос – звичайна людина, у мене в голові з’явилися уявлення. “Слово являється у плоті” – це висловлення бога; це істина, і я це визнаю. У мене є примірник “Слова являється у плоті”, і цього достатньо. Мені не потрібно контактувати з христом. Якщо в мене є уявлення, негатив чи слабкість, я можу їх розв’язати, просто читаючи боже слово. Легко сформувати уявлення, якщо я контактую з богом утіленим, і це покаже, що я надто глибоко розбещений. Якщо так станеться, що бог мене засудить, у мене не буде надії на спасіння. Тож краще, якщо я просто читатиму боже слово сам. Саме бог на небесах може спасати людей». Саме нинішні слова й бесіди Бога, особливо ті слова, що викривають характер і сутність антихристів, найбільше ранять серця антихристів і є для них найболючішими. Це ті слова, які антихристи найменше хочуть читати. Тому антихристи в своїх серцях бажають, щоб Бог скоріше покинув землю, щоб вони могли правити на землі власною силою. Вони вважають, що плоть, у якій втілився Бог, ця звичайна людина, для них зайва. Вони завжди розмірковують: «До того, як я слухав проповіді христа, мені здавалося, що я все розумію і що в мене все в порядку у всіх аспектах, але після того, як я послухав проповіді христа, усе змінилося. Тепер я почуваюся, ніби в мене нічого немає, я почуваюся таким незначним і жалюгідним». Тому вони вирішують, що Христові слова розвінчують не їх, а інших, і думають, що немає потреби слухати проповіді Христа, що достатньо читати «Слово являється у плоті». У серцях антихристів їхній головний намір – заперечити факт того, що Бог став плоттю, заперечити факт того, що Христос висловлює істину, думаючи, що так у них є надія на спасіння через свою віру в Бога, і вони можуть царювати в церкві, так задовольняючи свій початковий намір у вірі в Бога. Антихристи мають вроджену природу опору Богові; вони несумісні з утіленим Богом, як вогонь і вода, у вічній незгоді. Вони думають, що кожен день існування Христа – це день, коли їм буде важко проявити себе, і що вони в небезпеці бути засудженими, відсіяними, знищеними й покараними. Доки Христос не говорить і не працює, і доки обрані Богом люди не рівняються на Христа, доти в антихристів є можливість. У них є шанс продемонструвати свої здібності. Одним помахом руки маси людей перейдуть на їхній бік, і антихристи зможуть царювати. Природа-сутність антихристів – відчувати відразу до істини й ненавидіти Христа. Вони змагаються з Христом у тому, хто талановитіший чи здібніший; вони змагаються з Христом у тому, чиї слова мають більшу силу й чиї здібності більші. Роблячи те саме, що й Христос, вони прагнуть, щоб інші побачили, що хоча вони й Він однаково є людьми, здібності та вченість Христа не кращі, ніж у звичайної людини. Антихристи змагаються з Христом у всьому, сперечаючись, хто кращий, і намагаючись з усіх боків заперечити той факт, що Христос є Богом, що Він є втіленням Божого Духа і що Він є втіленням істини. Вони також вигадують різні способи й засоби в усіх сферах, щоб не дати Христу мати владу серед обраних Богом людей, щоб не дати Христовим словам поширюватися чи втілюватися серед обраних Богом людей, і навіть щоб не дати тому, що робить Христос, і Його вимогам до людей та надіям на них, реалізуватися серед Божих обранців. Наче коли Христос присутній, їх зневажають, і вони засуджені й відкинуті церквою – група людей, загнана в темний кут. Ми можемо бачити в різних проявах антихристів, що за сутністю й характером вони непримиренні з Христом – вони не можуть бути з Ним під одним небом! Антихристи були ворожими до Бога від народження; вони зумисно опираються Христу, і вони хочуть перемогти й здолати Христа. Вони хочуть, щоб уся робота, яку виконує Христос, була марною й даремною, щоб зрештою Христос не здобув багато людей, і щоб, де б Він не працював, Він не мав результатів. Лише тоді антихристи будуть щасливі. Якщо Христос висловлює істини, і люди прагнуть їх, шукають їх, радо приймають їх, готові присвячувати себе Христу, усього зректися й поширювати Христове Євангеліє, тоді антихристи впадають у зневіру й відчувають, що на завтра немає надії, що в них ніколи не буде шансу проявити себе, наче їх кинули в пекло. Якщо подивитися на ці прояви антихристів, чи ця їхня сутність боротьби з Богом і ворожого ставлення до Нього прищеплена їм кимось іншим? Абсолютно ні; вони з нею народилися. Тому антихристи – це тип людей, які від народження є перевтіленням диявола, дияволом, що прийшов на землю. Вони ніколи не зможуть прийняти істину й ніколи не приймуть Христа, не звеличуватимуть Христа й не свідчитимуть про Христа. Хоча зовні ви не побачите, щоб вони публічно судили чи засуджували Христа, і хоча вони можуть слухняно докладати певних зусиль і платити ціну, щойно в них з’явиться шанс, коли настане слушний момент, проявиться непримиренність антихристів із Богом. Факт того, що антихристи борються з Богом і створюють незалежне царство, стане явним. Усе це вже траплялося раніше в місцях, де є антихристи, і особливо часто це відбувається в ці роки, коли Бог виконує Свою роботу суду останніх днів; багато людей пережило й бачило це.

27 червня 2020 року