Чи знаєте ви, хто такий насправді фарисей? Чи є фарисеї навколо вас? Чому цих людей називають «фарисеями»? Як описати фарисеїв? Це люди, які є лицемірними, повністю фальшивими та прикидаються в усьому, що роблять. Який номер вони розігрують? Вони прикидаються хорошими, добрими та позитивними. Чи вони такі насправді? Категорично ні. Враховуючи, що вони лицеміри, усе, що проявляється й розкривається в них, є несправжнім; усе це – удавання, це не їхнє справжнє обличчя. Де сховане їхнє справжнє обличчя? Воно сховане глибоко в їхніх серцях, й інші його ніколи не побачать. Усе, що знаходиться зовні, – це гра, усе це підробка, але вони можуть обдурювати лише людей; вони не можуть обдурити Бога. Якщо люди не шукають істини, якщо вони не практикують і не переживають на власному досвіді слова Бога, то вони не можуть по-справжньому зрозуміти істину, і тому, якими б приємними не були їхні слова, ці слова – не реальність істини, а слова вчення. Деякі люди зосереджуються лише на бездумному повторенні слів вчення, вони наслідують того, хто проповідує найвищі проповіді, внаслідок чого всього за кілька років їхнє декламування вчення стає дедалі досконалішим, і вони стають об’єктами захоплення та шанування багатьох людей, після чого вони починають маскуватися та приділяти велику увагу тому, що вони говорять і роблять, виставляючи себе про людське око особливо благочестивими й духовними. Вони використовують ці так звані духовні теорії, щоб замаскуватися. Куди б вони не пішли, вони тільки про це й говорять – про показні речі, які відповідають уявленням людей, але яким не вистачає будь-якої реальності істини. І проповідуючи те, що відповідає уявленням і смакам людей, вони обманюють багатьох. Іншим такі люди здаються дуже побожними й смиренними, але насправді це фальш; вони здаються терпимими, поблажливими й люблячими, але насправді це удавання; вони кажуть, що люблять Бога, але насправді це акторська гра. Інші вважають таких людей святими, але насправді це не відповідає дійсності. Де можна знайти людину, яка справді свята? Людська святість уся несправжня. Усе це гра, удавання. Зовні вони здаються вірними Богу, але насправді вони просто грають роль про людське око. Коли ніхто не дивиться, вони аніскілечки не вірні, і все, що вони роблять, є поверховим. На перший погляд, вони повністю присвячують себе Богові й відмовилися від своєї сім’ї та кар’єри. Але що вони роблять таємно? Вони ведуть власну справу й керують власною діяльністю в церкві, мають зиск завдяки церкві й таємно крадуть пожертви під виглядом виконання роботи для Бога… Ці люди – сучасні лицемірні фарисеї. Звідки беруться фарисеї? Вони з’являються серед безбожників? Ні, всі вони з’являються серед віруючих. Чому ці люди стають фарисеями? Хтось їх такими зробив? Очевидно, що це не так. А чому ж тоді? Тому що такі їхні сутність і природа, і це зумовлено тим шляхом, яким вони пішли. Вони використовують Божі слова лише як інструмент для проповіді та наживи на церкві. Вони озброюють свій розум та уста Божими словами, проповідують неправдиві духовні теорії та видають себе за святих, а потім використовують це як капітал, аби мати пожиток із церкви. Вони лише проповідують доктрини, проте ніколи не застосовують істину на практиці. Що ж це за люди, які продовжують проповідувати слова й доктрини, хоча ніколи не йшли Божим шляхом? Це лицемірні фарисеї. Їхні мізерні так звані добрі вчинки й хороша поведінка, а також незначні пожертви й витрати досягаються виключно завдяки обмеженню та представленню власної волі в гарній упаковці. Ці дії повністю фальшиві й усі вони є вдаваними. У серцях цих людей немає ані найменшого благоговіння перед Богом, ані справжньої віри в Бога. Ба більше, вони невіруючі. Якщо люди не прагнутимуть до істини, то підуть таким шляхом та перетворяться на фарисеїв. Хіба це не страшно? Релігійне місце, де збираються фарисеї, стає ринком. У Божих очах це і є релігія, це не Божа церква, не місце, де Йому поклоняються. Отже, якщо люди не прагнутимуть до істини, то хай би скількома буквальними словами й поверховими доктринами про Божі висловлювання вони озброювалися, все це не принесе користі.

«Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Шість показників зростання життя»

Причина, чому фарисеї лицемірні, чому вони нечестиві, полягає в тому, що вони відчувають відразу до істини, але люблять знання, тому вони лише вивчають Писання й прагнуть до біблійних знань, але ніколи не приймають істину чи Божі слова. Вони не моляться Богові, коли читають Його слова, і не шукають істини та не бесідують про неї. Натомість вони вивчають Божі слова, вивчають, що Бог сказав і зробив, перетворюючи таким чином Божі слова на теорію, на доктрину, щоб навчати інших, – це і називається науковим вивченням. Чому вони займаються науковим вивченням? Що вони вивчають? В їхніх очах це не Божі слова й не Боже вираження, і тим більше не істина. Радше, це різновид науки, або, можна навіть сказати, це богословські знання. На їхню думку, популяризувати ці знання, цю науку – означає популяризувати Божий шлях, популяризувати Євангеліє. Це те, що вони називають проповіддю, але все, що вони проповідують, – це богословські знання.

…Фарисеї вважали богословські теорії, якими вони володіли, знанням та інструментом для оцінки й засудження людей, навіть використовуючи їх щодо Господа Ісуса. Ось так Господь Ісус був засуджений. Те, як вони оцінювали людину чи ставилися до неї, ніколи не залежало ні від її сутності, ані від того, чи було те, що вона проповідувала, істиною, і тим більше від джерела слів, які вона говорила, – те, як фарисеї оцінювали чи засуджували людину, залежало лише від приписів, слів і доктрин, яких вони навчилися зі Старого Завіту. Хоча фарисеї в душі знали, що сказане й зроблене Господом Ісусом не було гріхом чи порушенням закону, вони все одно засуджували Його, тому що істини, які Він виражав, і знамення та чудеса, які Він творив, змушували багатьох людей іти за Ним і прославляти Його. Фарисеї дедалі більше ненавиділи Його й навіть хотіли усунути Його. Вони не визнавали, що Господь Ісус був Месією, який мав прийти, не визнавали, що в Його словах була істина, і тим більше, що Його робота відповідала істині. Вони засуджували Господа Ісуса за те, що він говорить зухвалі слова та виганяє демонів Вельзевулом, князем демонів. Те, що вони могли приписати ці гріхи Господу Ісусу, показує, скільки ненависті вони мали до Нього. Тому вони палко намагалися заперечити, що Господь Ісус був посланий Богом, що Він був Сином Божим і що Він був Месією. Вони мали на увазі: «Хіба бог так чинить? Якби бог утілився, він народився б у родині з вражаючим статусом. І він мав би прийняти опіку від книжників і фарисеїв. Він мав би систематично вивчати Писання, володіти біблійними знаннями та бути озброєним усіма знаннями з Писання, перш ніж зможе носити ім’я “втілений бог”». Але Господь Ісус не був озброєний цими знаннями, тому вони засудили Його, кажучи: «По-перше, ти не маєш такої кваліфікації, тому ти не можеш бути богом; по-друге, без цих біблійних знань ти не можеш виконувати роботу бога, і тим більше не можеш бути богом; по-третє, ти не повинен працювати поза храмом – ти зараз не працюєш у храмі, а завжди перебуваєш серед грішників, тому робота, яку ти виконуєш, виходить за рамки Писання, що робить ще менш можливим те, що ти є богом». Звідки походила підстава їхнього засудження? З Писання, з розуму людини та з богословської освіти, яку вони отримали. Оскільки фарисеї були переповнені уявленнями, фантазіями та знаннями, вони вважали, що ці знання правильні, що вони є істиною, вагомою підставою, і що Бог ніколи не міг би суперечити цим речам. Чи шукали вони істину? Не шукали. Чого вони шукали? Надприродного бога, що з’явився в образі духовного тіла. Тому вони визначали параметри для Божої роботи, заперечували Його роботу та судили про те, правий Бог чи ні, згідно з уявленнями, фантазіями та знаннями людини. І яким був кінцевий результат цього? Вони не тільки засудили Божу роботу, а й прибили втіленого Бога до хреста. Ось що сталося внаслідок того, що вони використовували свої уявлення, фантазії та знання для оцінки Бога, і в цьому полягає їхня нечестивість.

«Слово, т. 4. Викриття антихристів. Пункт сьомий. Вони нечестиві, підступні та лукаві (частина третя)»

Фарисеї найкраще вміли проповідувати доктрини й вигукувати гасла. Вони часто стояли на перехрестях і вигукували: «О могутній боже!» або «О шанований боже!». Для інших вони виглядали особливо побожними й не робили нічого, що суперечило б закону, але чи схвалював їх Бог? Він не схвалював. Як Він їх засудив? Давши їм титул – лицемірні фарисеї. Раніше фарисеї були шанованим станом в Ізраїлі, то чому ж тепер ця назва стала ярликом? Причина полягає в тому, що фарисеї стали представниками певного типу людей. Які риси притаманні цьому типу людей? Вони вправні в облуді, прикрашанні й удаванні; вони вдають із себе вельми шляхетних, святих, праведних і відверто порядних, і гасла, які вони вигукують, звучать добре, але, як виявляється, вони анітрохи не практикують істину. Яку добру поведінку вони демонструють? Вони читають Писання й проповідують, учать інших дотримуватися закону та приписів і не чинити опір Богу. Усе це – добра поведінка. Усе, що вони говорять, звучить добре, але, коли ніхто не бачить, вони потайки крадуть пожертви. Господь Ісус сказав, що вони «відціджують комаря, а верблюда ковтають!» (Від Матвія 23:24). Це означає, що вся їхня поведінка на поверхні здається доброю – вони хвастовито вигукують гасла, говорять про високі теорії, і їхні слова звучать приємно, проте їхні вчинки – це суцільний безлад, і вони цілковито опираються Богові. Уся їхня зовнішня поведінка – це удавання, суцільна облуда; у серцях вони не мають ані найменшої любові до істини чи до позитивного. Вони відчувають відразу до істини, до позитивного й до всього, що походить від Бога. Що ж вони люблять? Чи люблять вони справедливість і праведність? (Ні.) Звідки видно, що вони цього не люблять? (Господь Ісус поширював Євангеліє Царства Небесного, яке вони не тільки відмовилися прийняти, а й засудили.) Якби вони його не засудили, чи можна було б це побачити? Ні. Явлення й робота Господа Ісуса викрили всіх фарисеїв, і лише завдяки їхньому засудженню Господа Ісуса й опору Йому інші змогли побачити їхнє лицемірство. Якби не явлення й робота Господа Ісуса, ніхто не зміг би розрізнити фарисеїв, а якби люди дивилися лише на зовнішню поведінку фарисеїв, то навіть заздрили б їм. Хіба не було нещирим і лукавим із боку фарисеїв використовувати неправдиву добру поведінку, щоб завоювати довіру людей? Чи можуть такі лукаві люди любити істину? Абсолютно не можуть. Якою була мета їхніх проявів доброї поведінки? З одного боку, вони хотіли обдурити людей. З іншого – ввести людей в оману й завоювати їхню прихильність, щоб ті високо їх цінували й шанували. І нарешті, вони хотіли отримати винагороду. Яке ж це було шахрайство! Хіба це не вправні хитрощі? Чи любили такі люди справедливість і праведність? Безумовно, ні. Вони любили статус, славу й вигоду, а хотіли винагороди й вінця. Вони ніколи не практикували слів, яких Бог навчав людей, і анітрохи не втілювали в життя істини-реальностей. Уся їхня суть полягала в тому, щоб маскуватися доброю поведінкою та обманювати й завойовувати прихильність людей своїми лицемірними методами, щоб убезпечити власний статус і репутацію, які вони потім використовували, щоб здобути капітал і заробити на життя. Хіба це не ницо? З усієї цієї їхньої поведінки видно, що за своєю сутністю вони не любили істину, оскільки ніколи її не практикували. Що саме свідчить про те, що вони не практикували істину? Найважливіше з усього: те, що Господь Ісус прийшов, щоб виконати роботу спокути, і що всі слова, сказані Господом Ісусом, є істиною та мають владу. Як на це відреагували фарисеї? Хоча вони й визнавали, що слова Господа Ісуса мають владу й силу, вони не тільки не прийняли їх, а й засудили та блюзнили їх. Про що це свідчить? Про те, що вони не любили істину, а в серцях відчували до неї відразу й ненависть. Вони визнавали, що Господь Ісус мав рацію в усьому, що говорив, що Його слова мали владу й силу, що Він ні в чому не помилявся і що вони не мали проти Нього жодних важелів впливу. Але вони хотіли засудити Господа Ісуса, тому обговорювали, змовлялися й казали: «Розіпни Його. Або Він, або ми», – і саме так фарисеї кинули виклик Господу Ісусу. У той час ніхто не розумів істини й не міг розпізнати в Господі Ісусі втіленого Бога. Проте з людської точки зору Господь Ісус висловив багато істин, виганяв демонів і зціляв хворих. Він здійснив багато чудес, нагодував 5000 людей п’ятьма хлібинами й двома рибинами, зробив безліч добрих діянь і дарував людям стільки благодаті. Таких добрих і праведних людей так мало, то чому ж фарисеї хотіли засудити Господа Ісуса? Чому вони так наполегливо прагнули Його розіп’ясти? Те, що вони воліли відпустити злочинця, а не Господа Ісуса, свідчить про те, наскільки злими й злостивими були фарисеї релігійного світу. Вони були такі нечестиві! Різниця між лихими обличчями, які виявили фарисеї, і їхньою удаваною зовнішньою доброзичливістю була настільки великою, що багато людей не могло розрізнити, що було правдою, а що – облудою, але явлення й робота Господа Ісуса викрили їх усіх. Фарисеї зазвичай так добре маскувалися й зовні здавалися такими побожними, що ніхто й уявити не міг, що вони можуть так жорстоко опиратися Господу Ісусу й переслідувати Його. Якби факти не були викриті, ніхто не зміг би побачити їх наскрізь. Висловлення істини втіленим Богом так викриває людину!

«Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя»

Є й ті, хто здатен прийняти нове світло, однак їхні методи практики залишаються без змін. Прагнучи отримати сьогоднішні Божі слова, вони приносять із собою старі релігійні поняття, тому те, що вони отримують, так і залишається вченням, прикрашеним релігійними поняттями; вони не отримують сьогоднішнє світло у простоті. У результаті їхні практики зіпсовані; це все ті ж старі практики, хоч і в новій упаковці. Як би добре вони не практикували, вони є лицемірами. Бог щодня веде людей робити щось нове, вимагаючи, щоб вони щодня отримували нову проникливість і нове розуміння, наказуючи, щоб вони не були старомодними та монотонними. Якщо ти віриш у Бога вже багато років, але твої методи практики зовсім не змінились, якщо ти й досі ревний та зайнятий зовнішніми питаннями, але все ще не заспокоїв своє серце перед Богом, аби насолоджуватися Його словами, тоді ти нічого не отримаєш. Коли справа доходить до прийняття Божої нової праці, то якщо ти не плануєш по-іншому, не підходиш до своєї практики по-новому і не прагнеш нового розуміння, а, навпаки, чіпляєшся за старе й лише обмежено отримуєш нове світло, не змінюючи способу своєї практики, тоді такі люди, як ти, лише на словах перебувають у цьому потоці, а насправді вони є релігійними фарисеями, які перебувають поза потоком Святого Духа.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Про нормальне духовне життя»

Деякі люди мають схильність привертати до себе увагу. У присутності своїх братів і сестер вони можуть казати, що мають борг перед Богом, але позаочі вони не практикують істину і діють зовсім інакше. Хіба це не релігійні фарисеї? Людина, яка по-справжньому любить Бога і володіє істиною, віддана Богові, але не виставляє це напоказ. Така людина готова втілювати істину в життя, коли виникають ситуації, і не говорить і не діє всупереч своїй совісті. Така людина проявляє мудрість, коли виникають проблеми, і є принциповою у своїх вчинках, незважаючи на обставини. Така людина може служити правдиво. Є люди, які часто пустослівно говорять про свою заборгованість перед Богом; вони проводять свої дні з тривожно зведеними бровами, вдаючи стражденних та прикидаючись жалюгідними. Як ганебно! Якби ти запитав їх: «Чи можеш ти сказати мені, у чому полягає твій борг перед Богом?», їм би відібрало мову. Якщо ти вірний Богові, не говори про це назовні; натомість проявляй свою любов до Бога через дійсну практику й молись Йому від щирого серця. Усі ті, хто має справу з Богом лише усно й поверхово, – лицеміри! Деякі люди говорять про борг перед Богом щоразу, як моляться, і починають плакати щоразу, як моляться, навіть не будучи керованими Святим Духом. Такі люди одержимі релігійними ритуалами та уявленнями; вони живуть за такими ритуалами та уявленнями, завжди вірячи, що ці дії угодні Богові і що Він благоволить поверховому благочестю чи скорботним сльозам. Що доброго може вийти з таких безглуздих людей? Щоб продемонструвати смирення, дехто вдає люб’язність, коли говорить у присутності інших. Деякі люди навмисно догідливі у присутності інших, поводяться, як ягнята без краплі сили. Чи така поведінка личить людям Царства? Люди Царства мають бути жвавими та вільними, невинними та відкритими, чесними та приязними і жити у стані свободи. Вони мають бути порядними й гідними і мати можливість свідчити, куди б вони не пішли; таких людей люблять і Бог, і люди. У новачків у вірі забагато зовнішніх практик; спочатку вони повинні пройти період розбору й зламу. Люди, які мають глибоку віру в Бога, зовні нічим не відрізняються від інших, але їхні дії та вчинки заслуговують на похвалу. Лише таких людей можна вважати тими, хто втілює у життя слово Боже. Якщо ти щодня проповідуєш різним людям Євангеліє, намагаючись привести їх до спасіння, але врешті досі живеш за правилами та доктринами, тоді ти не можеш уславити Бога. Такі люди є релігійними діячами, а також лицемірами. Щоразу, коли ці релігійні люди збираються, вони можуть запитати: «Сестро, як ти поживаєш цими днями?». Вона може відповісти: «Я відчуваю, що в боргу перед Богом і що не можу відповідати Його волі». Хтось інший може сказати: «Я теж відчуваю, що в боргу перед Богом і що не можу догодити Йому». Самі по собі ці декілька речень і слів виражають мерзенні речі у своїй глибині; такі слова є найогиднішими та надзвичайно бридкими. Природа таких людей протилежна Богові. Ті, хто зосереджується на дійсності, доносять усе, що в них на думці, і відкривають свої серця у спілкуванні. Вони не вплутуються у жодне хибне заняття, не виявляючи ні такої ввічливості, ні пустих люб’язностей. Вони завжди відверті і не дотримуються світських правил. Деякі люди мають схильність до зовнішньої показності, аж до повної відсутності розсудливості. Коли хтось співає, вони починають танцювати, навіть не підозрюючи, що рис у їхніх горщиках уже підгорів. Такі люди не благочестиві і не благородні, і вони надто легковажні. Усе це є проявом браку дійсності. Коли деякі люди спілкуються про справи духовного життя, хоча вони й не говорять про те, що чимось зобов’язані Богові, глибоко в душі вони зберігають справжню любов до Нього. Твоє почуття заборгованості перед Богом не має нічого спільного з іншими людьми; ти в боргу перед Богом, а не перед людством. Навіщо тобі постійно говорити про це іншим? Ти маєш надавати значення входженню в дійсність, а не будь-якому зовнішньому завзяттю чи показу. Що відображають поверхові добрі вчинки людей? Вони відображають плоть, і навіть найкращі зовнішні дії не відображають життя; вони можуть лише показати твій особистий темперамент. Зовнішні дії людства не можуть виконати Божий волевияв. Ти постійно говориш про свою заборгованість перед Богом, але не можеш забезпечити життя інших або стимулювати їхні боголюбні серця. Чи ти віриш, що ці твої дії догодять Богу? Ти відчуваєш, що твої дії відповідають Божій волі, і що вони – від духу, але насправді всі вони безглузді! Ти віриш, що те, що подобається тобі і що ти готовий робити, – це саме те, що подобається Богові. Чи можуть твої вподобання представляти Бога? Чи може характер людини представляти Бога? Тобі подобається саме те, до чого Бог відчуває відразу, а твої звички такі, які Бог ненавидить і відкидає. Якщо ти почуваєшся в боргу, то піди й помолися перед Богом; немає потреби говорити про це іншим. Якщо ти не молишся перед Богом, а замість цього постійно привертаєш до себе увагу в присутності інших, чи може це відповідати Божій волі? Якщо твої вчинки завжди існують лише для видимості, то це означає, що ти марнославний до крайності. Якими людьми є ті, хто робить тільки поверхові добрі справи і хто позбавлений дійсності? Такі люди просто лицемірні фарисеї та релігійні діячі! Якщо ви не позбудетеся ваших зовнішніх практик і не зможете внести зміни, тоді засади лицемірства у вас зростуть ще більше. Чим більшими є ваші засади лицемірства, тим більше є опору Богові. Зрештою такі люди будуть обов’язково вигнані!

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. У вірі потрібно зосереджуватися на дійсності – участь у релігійному ритуалі не є вірою»

Є люди, які озброюють себе істинами лише для того, щоб працювати та проповідувати, забезпечувати інших, а не вирішувати власні проблеми, не кажучи вже про те, щоб втілювати істини в життя. Їхнє спілкування може базуватися на чистому розумінні істини та відповідати їй, але вони самі не дотримуються її, не практикують і не переживають її на власному досвіді. У чому тут проблема? Чи справді вони прийняли істину як своє життя? Ні, не прийняли. Учення, яке людина проповідує, яким би чистим воно не було, не означає, що вона володіє реальністю істини. Щоб бути озброєною істиною, людина мусить спершу увійти в неї сама й практикувати її, коли вона її зрозуміє. Якщо хтось не зосереджується на власному входженні, але має на меті виставити себе напоказ, проповідуючи істину іншим, його намір неправильний. Є багато неправдивих керівників, які працюють у такий спосіб, постійно спілкуючись із іншими про істини, які вони розуміють, забезпечуючи нових віруючих, навчаючи людей практикувати істину, добре виконувати свої обов’язки, не бути негативно налаштованими. Усі ці слова хороші та правильні й навіть сповнені любові, але чому ті, хто їх говорить, самі не практикують істину? Чому в них немає входження в життя? У чому насправді тут справа? Чи дійсно така людина любить істину? Важко сказати. Саме так фарисеї в Ізраїлі роз’яснювали Біблію іншим, але самі не могли дотримуватися Божих заповідей. Коли Господь Ісус з’явився і працював, вони почули Божий голос, але чинили опір Господу. Вони розіп’яли Господа Ісуса та були прокляті Богом. Тому всі люди, які не приймають істину або не практикують її, будуть засуджені Богом. Які вони жалюгідні! Якщо слова та букви вчення, яке вони проповідують, можуть допомогти іншим, то чому вони не можуть допомогти їм самим? Ми вчинили б правильно, назвавши таку людину лицеміром, у якого немає реальності. Вони дають іншим слова й букви істини, вони змушують інших практикувати її, але самі вони не практикують анінайменшої її частини. Хіба така людина не безсоромна? Вона не має реальності істини, але, проповідуючи слова та букви вчення іншим, вдає, що має. Хіба це не навмисні обман і завдання шкоди? Якби таку особу було викрито й вигнано, вона мала б звинувачувати тільки саму себе. Вона була б не гідною жалю.

«Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя»